--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--При огляді нормативно-правової бази неможливо не звернути увагу на міжнародні стандарти з бухгалтерського обліку, оскільки національні стандарти з обліку були розроблені на основі міжнародних з врахуванням національних особливостей економіки України тому П(С)БО 9 „Запаси” має ряд спільних моментів з Міжнародними стандартами фінансової звітності 2 „Запаси” МСФ 2 „Запаси”, зокрема, щодо умов визнання запасів і основних понять, пов’язаних з ними; рекомендації щодо використання методів оцінки запасів; розкриття інформації про запаси у формах фінансової звітності. Однак, поряд з цим можна виділити наступні відмінності у положеннях (табл.1.4)
Таблиця 1.4
Порівняння міжнародних та національних стандартів з обліку запасів
При витрачанні
Собівартість перших за часом надходження запасів (ФІФО), ідентифікована собівартість, середньозважена собівартість.
Нормативні затрати; ціни продаж
Собівартість останніх за часом надходжень (ЛІФО)
На дату балансу
Найменша з двох оцінок: первісна вартість або чиста вартість реалізації.
Чиста вартість реалізації
Розкриття інформації про запаси у фінансовій звітності.
Методи оцінки запасів; балансова (облікова) вартість запасів у розрізі окремих класифікаційних груп; балансова (облікова) вартість запасів, відображених за чистою вартістю реалізації.
Балансова (облікова) вартість запасів, переданих у переробку, на комісію, в заставу; сума збільшення чистої вартості реалізації, за якою проведена оцінка запасів.
Сума будь-якого сторнування будь-якого часткового списання, яка визначається як дохід певного періоду; обставини або події, що спричинили сторнування списання запасів, переданих як застава для гарантії зобов’язань.
Отже, щоб зберегти об’єктивність оцінки запасів в умовах цінової нестабільності, вони відображаються в балансі за правилом найнижчої оцінки – у вітчизняному обліку і за чистою вартістю реалізації – в європейських країнах.
Значним внеском до розвитку уявлень про товарно-виробничі запаси є праці провідних вчених України, Росії та інших.
Серед них праці д.е.н., професора В.К.Радостовця, присвячені проблемам обліку товарно-матеріальних цінностей, шляхом удосконалення обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції, робіт та послуг.
Авторами проведений економіко-правовий аналіз нормативно правового регулювання і спеціалізованої літератури з обліку виробничих запасів.
Таблиця 1.5 Економіко-правовий огляд спеціалізованої літератури з аналізу та обліку виробничих запасів.
Ном
3/П
Джерело
Характеристика
Використання в роботі
1
2
3
1
Івахненко В.М.
Курс економічного аналізу
Навч. посіб.
5-те вид., випр. і доп. Рекомендовано МОН / Івахненко В.М. — К., 2006. — 261 с., тв. пал.
У навчальному посібнику розкривається методика економічного аналізу з урахуванням нових положень (стандартів) бухгалтерського обліку і звітності. Посібник устатковано комплексом завдань для самостійної роботи студентів, необхідними для аналізу економічних процесів вихідними даними, таблицями, графіками, схемами тощо. Для перевірки знань та аналітичних навичок студентів наводяться завдання для контрольних робіт і опитування. Посібник відповідає програмі курсу “Економічний аналіз” для вищих навчальних закладів. Четверте видання виправлене і доповнене.
В третьому розділі дипломної роботи
2
«Бухгалтерія. Виробничі запаси: бухгалтерський і податковий облік» збірник систематизованог законодавства, Видавництво «Бліц - Інформ» Київ, грудень 2006, 210 с., укр…
Представлений перелік нормативних актів та інших документів, які регламентують правові, податкові та бухгалтерські правила поведінки з виробничими запасами на всіх етапах їх руху.Не менш цінною є аналітична частина збірника. В неї ввійшли статті ведучих спеціалістів в області податкового і бухгалтерського обліку. Спектр висвітлених питань самий широкий: В збірнику представлені матеріали, пов’язані з особливостями оформлення і обліку операцій тарою, запасними частинами та ін., а також нормування запасів і управління їх оборотністю.Більшість статтей супроводжуються наглядними прикладами, в яких в доступній формі показано правила документування і обліку операцій із запасами
В дипломній роботі п.п2.1, 2.2, 2.4
3
«Податки та бухгалтерський облік.Облік типових операцій (придбання запасів)», тематичний випуск, інформаційно – аналітична газета № 88 (959), видавничий будинок «Фактор», Київ, 02.11.2006, 48 с.
В цьому тематичному випуску багато корисної інформації, пов’язаної з придбанням запасів: передоплата і купівля товару на умовах товарного кредиту, загальні принципи обліку надходження запасів, купівля через підзвітну особу, отримання запасів за бартером, безоплатне отримання, придбання запасів за імпортом, придбання МШП, придбання МНМА, придбання окремих видів запасів, бланки суворої звітності, придбання тари– бухгалтерський та податковий облік
4
«Податки та бухгалтерський облік.Операції з тарою», тематичний випуск, інформаційно – аналітична газета № 38 (909), видавничий будинок «Фактор», Київ, 11.05.2006, 48 с.
В тематичному випуску розглянуто маса актуальних питань, пов’язаних з обліком тари: види тари та її облік, оподаткування операцій з тарою (ПДВ, податок на прибуток та єдиний податок), тара в роздріб (ПДВ особливості та відображення в РРО), зворотна тара.А також наведено перелік нормативних та первинних документів, пов’язаних з обліком тари
5
«Все про бухгалтерсий облік.Супертаблиця. Частина 2. Настільна книга бухгалтера», тематичний випуск, газета № 74, видавництво ТОВ «Редакція газети «Все про бухгалтерський облік», Київ, 01.08.2006, 95 с.
В цьому випуску дуже детально розглянуто і висвітлено тему виробничих запасів, а саме: облік податкової малоцінки (вибуття, переоцінка, амортизація), надходження запасів, придбання ПММ, переоцінка та вибуття запасів, облік розрахунків з підзвітними особами.
В кожному розділі наведено ряд прикладів, пов’язаних з цією темою. А також багато уваги присвячено документальному оформленню.
6
«Основи економічного аналізу», навчальний посібник, В.М. Мельничук, видавництво «Кондор», Київ, 2003 рік, 128 с
В навчальному посібнику автор приділяє велику увагу економічному аналізу у всіх аспектах господарської діяльності, зокрема аналізу виробничих запасів. Проводить аналіз матеріально – технічного постачання та стану запасів, аналіз використання матеріальних ресурсів, аналіз виробництва та реалізації продукції, складу та асортименту продукції, якості та ритмічності виробництва.
7
Гадзевич О.І «Основи економічного аналізу і діагностики фінансово-господарської діяльності підприємств.» Навчальний посібник. Київ: Кондор, 2004, 180 с
В цьому навчальному посібнику досліджено предмет, метод, технічні прийоми і джерела економічного аналізу. Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів і їх вплив на обсяг випуску продукції
Вінниця: ВНТУ. 2007. — 191 с.
підвищення аналітичної підготовки студентів і спеціалістів.
Для студентів, аспірантів, слухачів, які набувають другу економічну освіту зі спеціальності «Менеджмент організації», центрів перенавчання та підвищення кваліфікації працівників підприємств, організацій.
Отже, з цього підпункту можна зробити висновок, що тема виробничих запасів є досить актуальною темою для написання дисертацій, авторефератів. Існує багато тематичних випусків, навчальних посібників. А ще, тема виробничих запасів є досить обширною, адже на кожному підприємстві, різних напрямків діяльності, є свої виробничі запаси, саме тому в законодавстві України цій темі присвячено стільки уваги.
Розділ II.Бухгалтерський облік виробничих запасів підприємства
2.1 Облік надходження виробничих запасів і розрахунків з
постачальниками.
Існують різні шляхи надходження товарно-матеріальних цінностей на підприємство, зокрема:
•купівля у постачальника;
•в результаті обміну на подібні та неподібні запаси, безоплатне отримання;
•як внесок до статутного капіталу засновниками підприємства;
•виготовлення власними силами.
Детальніше придбання запасів у постачальників розглянуто на прикладі (Додаток І)..Запаси можуть надходити на підприємство шляхом бартерного обміну на інші матеріальні цінності. Бартерні відносини належать до безгрошових форм розрахунків. У стандарті 9 „Запаси" при розгляді первісної вартості запасів, які надійшли на підприємство різними способами, наводиться визначення вартості запасів, які надійшли внаслідок обміну. Цей стандарт описує формування вартості запасів при двох випадках бартеру запасів — обмін на подібні запаси та обмін на неподібні запаси.
Відповідно до П(С)БО 15 „Дохід" подібними активами вважаються активи, подібні за своїм функціональним призначенням і мають однакову справедливу вартість. Активи, які не підпадають під це визначення, вважаються неподібними.
Класифікація запасів на подібні та неподібні має значення при відображенні в обліку бартерних операцій.
Обмін подібними запасами відбувається тоді, коли активи, які обмінюються, мають однакове призначення та застосовуються в одній галузі діяльності (Додаток И). Справедлива вартість обмінюваних подібних запасів має відповідати одна одній. Здійснюючи бартерну операцію подібними запасами, підприємства повинні узгодити між собою договірну ціну, яка не може бути нижчою від звичайної. Договірну ціну приймають за справедливу. Від справедливої ціни нараховують податковий кредит і податкове зобов'язання [3]
Підприємство оприбутковує запаси, які надходять в процесі обміну за справедливою або за первинною вартістю запасів, які відпущені. Ці вартості, переважно, не збігаються з ціною, яка вказується в первинних документах постачальника.
Незалежно від того, яка ціна обмінюваних товарів вказується в первинних документах постачальника, вони оприбутковуються так:
1. Якщо балансова вартість відпущених товарів є меншою за справедливу їх вартість — оприбуткування здійснюється за тією ціною, за якою були відпущені власні запаси;
2. Якщо балансова вартість відпущених товарів є більшою за справедливу їх вартість — оприбуткування здійснюється за справедливою вартістю.
Отже, як бачимо, оприбутковувати запаси, які надходять в процесі обміну, на підставі супровідних документів постачальника, можна лише у двох варіантах:
1. Якщо балансова вартість запасів двох учасників бартерного процесу збігається, при умові, що обидві ці вартості є меншими від їх справедливої вартості;
2. Якщо балансова вартість запасів одного з учасників бартерного процесу є більшою за їх справедливу, при умові, що балансова вартість запасів іншого учасника бартерного процесу дорівнює їх справедливій вартості.
Звичайно, такі випадки трапляються дуже рідко, тому при оприбуткуванні запасів процесі „подібного" обміну бухгалтерові підприємства потрібно складати довідку-розрахунок довільної форми, якою коригуються суми, зазначені в документах постачальника.
Бартер неподібними запасами досить часто зустрічається при здійсненні розрахунків між вітчизняними підприємствами. Його суть полягає в тому, що підприємство обмінює запаси, якими володіє в надлишку, на запаси, щодо яких існує потреба на підприємстві.
Згідно з положеннями П(С)БО 15 „Дохід" сума доходу за бартерним контрактом визначається за справедливою вартістю запасів, які отримані чи підлягають одержанню підприємством, зменшеною або збільшеною на сумувідповідно переданих чи отриманих грошових коштів та їх еквівалентів.
У цьому виді надходження запасів існує певний нюанс. Відповідно до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" під бартером розуміють проведення розрахунків за товари у будь-якій формі, окрім грошової. Тобто бартерна операція не може передбачати часткову оплату.
Для того, щоб запобігти непорозумінням, які можуть виникнути між бухгалтерським та податковим обліком, цю операцію рекомендується оформляти двома договорами. На справедливу вартість меншої суми запасів можна оформляти бартерний договір. Договір купівлі-продажу оформляється на суму доплати(Додаток К).
Зобов'язання та кредит по податку на додану вартість визначається відповідно до договірної ціни, яка встановлюється на рівні справедливої вартості обмінюваних товарів
Порядок відображення на рахунках бухгалтерського обліку інших шляхів надходження запасів показано в таблиці 2.1
Таблиця 2.1 Порядок відображення на рахунках бухгалтерського обліку інших шляхів надходження запасів
Ном 3/П
Документ
Зміст господарської операції
Кореспонденція рахунків
Сума, грн.
Д-т
К-т
Придбання запасів від підзвітної особои
11
Прибуткова накладна
Оприбутковано запаси, придбан і підзвітною особою за грошові кошти
20
372
200
2
Податкова накладна
Відображено суму ПДВ
641
372
300
Надходження запасів з власного виробництва
3
Прибуткова накладна
Оприбутковано виробничі запаси, виготовлені власними силами
20
23
500
Надходження запасів у результаті внеску до статутного капіталу
4
Прибуткова накладна
Оприбутковано виробничі запаси як внесок до
статутного капіталу засновниками підприємства
20
46
250
Безоплатне надходження запасів
5
Прибуткова накладна
Оприбутковано безоплатно одержані виробничі запаси
20
719
300
Оприбуткування надлишків, виявлених при інвентаризації
6
Прибуткова накладна
Оприбутковано запаси, які раніше не обліковувались в балансі
20
719
150
продолжение
--PAGE_BREAK--Облік запасів ведеться на рахунках другого класу Плану рахунків. За дебетом рахунків відображається збільшення балансової вартості запасів внаслідок їх надходження, за кредитом — зменшення вартості запасів внаслідок їх вибуття або уцінки.
При веденні складського обліку виробничих запасів використовуються типові форми первинного обліку запасів (Додаток Ч) [5]
При оформленні запасів, які надійшли на підприємство від постачальників, підзвітних осіб, власних виробничих підрозділів, складається форма М-4 «Прибутковий ордер» в одному примірнику. (Додаток А)
При отриманні запасів безпосередньо від постачальників, доставлених їхні транспортом або транспортом сторонньої організації, оформляється «Товарно — транспортна накладна» (ф. № 1-ТН).
У випадку надходження запасів із кількісними чи якісними відхиленнями від даних, вказаних у договорі та супроводжувальних документах, складається «Акт про приймання матеріалів» (ф. М-7). Акт складається у двох примірниках і підписується членам комісії, після чого затверджується підписом керівника підприємства. Один примірник акта передається в бухгалтерію, а другий — в юридичний відділ для складання листа-претензії.
Якщо говорити про складський облік, то для правильної організації обліку комірник на кожний номенклатурний номер запасу оформляє «Матеріальний ярлик» (ф. М-16). Це документ містить найменування, номер і повну характеристику кожного виду запасу. Ярлик розміщується безпосередньо на запасі або поблизу нього.
Для обліку запасів в розрізі їх видів комірник веде окремі документи за ф. М-12 «Картка складського обліку матеріалів». В ній проводяться записи по кожному факту надходження та вибуття запасів.
В кінці місяця на підставі даних карток складського обліку матеріалів комірником складається (ф. М-14) «Відомість обліку залишків матеріалів на складі»(Додаток Г).
Після закінчення облікового періоду комірник, як і всі матеріально відповідальні особи, складає «Матеріальний звіт» (Додаток Д), який містить інформацію про надходження та вибуття товарно-матеріальних цінностей за весь період. Цей звіт, разом із документами, які підтверджують надходження та вибуття запасів, фіксується у (ф. М-13) «Реєстр приймання-здавання документів». Всі вони передаються в бухгалтерію.
Організація документообігу на підприємстві організовується таким чином, щоб забезпечувати вчасне надходження необхідної інформації до бухгалтерії.
В бухгалтерії узагальнюється отримана від комірників аналітична інформація про рух запасів. При цьому використовуються рахунки бухгалтерського обліку та синтетичні реєстри (журнали та відомості). Станом на перше число місяця бухгалтерії підприємства, у спеціальній оборотно-сальдовій відомості виводять залишок по кожному рахунку запасів.
Транспортно-заготівельні витрати, пов'язані з придбанням (заготівлею) виробничих запасів (оплата залізничного тарифу, водного фрахту, навантажувально-розвантажувальних робіт тощо), обліковуються на аналітичному рахунку „Транспортно-заготівельні витрати”, який відкривається в складі рахунка 20 „Виробничі запаси”. На суму транспортних та інших витрат, які підлягають оплаті постачальникам та іншим стороннім організаціям.
Таким чином на дебеті синтетичного рахунка 20 „Виробничі запаси” (відповідний субрахунок) відображається покупна вартість запасів і транспортно-заготівельні витрати, що в сукупності становлять їх фактичну собівартість.
Облік розрахунків з постачальниками і підрядчиками (транспортними та іншими сторонніми організаціями) за надані послуги по перевезенню вантажу здійснюється в журналі-ордері, а при спрощеній формі обліку — у «Відомостці обліку розрахунків з постачальниками» (яка за своїм змістом аналогічна журналу-ордеру).
Виробничі запаси можуть надходити на підприємство різними шляхами, що ускладнює їх облік. Також, потрібно чітко розрізняти які запаси подібні між собою, а які ні, коли мова йде про бартер. З наведених прикладів можна детально розібратися в системі обліку надходження виробничих запасів на підприємство.
2.2. Шляхи витрачання виробничих запасів та відображення їх в
обліку.
Є різні шляхи шляхи витрачання виробничих запасів підприємством, зокрема це: використання виробничих запасів для потреб виробництва, для загальновиробничих потреб, для адміністративних потреб, для потреб буту, для потреб невиробничих підрозділів, запаси для виправлення браку, використання виробничих запасів для капітального будівництва, яке здійснюється підприємством, для виготовлення основних засобів, списання настачі запасів (якщо винні особи не виявлено), передачі матеріалів на переробку.
У процесі господарської діяльності може виникнути ситуація, коли зникає потреба в певних видах матеріальних запасів. В таких випадках підприємства можуть реалізувати ці запаси. Існує певна специфіка реалізації стороннім особам, як юридичним, так і фізичним, виробничих запасів (сировини, напівфабрикатів, палива тощо) для виробничих потреб та товарів для продажу.
Усі операції з вибуття товарно-матеріальних цінностей на складах відображають у картках чи книгах складського обліку (Додаток Б). Книги мають бути пронумеровані, а кількість сторінок у кінці потрібно засвідчити підписами керівника і головного бухгалтера й скріпити печаткою. Книги чи картки складського обліку видають під розписку з відображенням у реєстрі їх видачі. На окремих аркушах книги чи картках вказують дату, порядковий номер картки, шифр матеріалу, його назву, вимірники, ціну; їх підписує головний бухгалтер (бухгалтер з обліку матеріалів). Записи операцій із вибуття матеріалів у книгах чи картках здійснює завскладом (або бухгалтер складу) на основі первинних документів.
Для обліку витрат виробничих запасів у виробництвіосновним первинним документом на відпуск матеріалів у виробництво є лімітно-забірні картки (ф. № М-8 та № М-9), в яких вказується ліміт видачі даному цеху (бригаді, дільниці) матеріалів відповідного номенклатурного номера (на декаду, півмісяця, місяць), а потім робиться запис про фактичний відпуск матеріалів з виведенням залишку невикористаного ліміту, який підтверджується підписом завідуючого складом (у лімітній картці одержувача) і одержувача (у лімітній картці складу). Наприкінці місяця лімітно-забірні картки подаються до бухгалтерії для обліку витрат матеріалів.
Відпуск матеріалів на господарські та інші потреби, а також при понадлімітному відпуску матеріалів (за дозволом керівника підприємства або уповноваженої ним особи здійснюється за вимогами (ф. № М-10 та № М-11). Щомісяця цехи та інші виробничі підрозділи складають Звіт про використання сировини, основних матеріалів і напівфабрикатів, у якому по кожному номенклатурному номеру показуються: залишок на початок місяця, надходження за місяць, залишок на кінець місяця, фактичні витрати, витрати за нормами, економія або перевитрата. Бухгалтерія складає Зведений звіт про використання матеріалів по груповій номенклатурі (в натуральних і грошовому вимірниках), на підставі якого роблять відповідні облікові записи на списання використаних матеріалів.
Підставою для списання використаних у виробництва матеріалів служить відомість розподілу витрат матеріалів і палива за рахунками і статтями витрат, яка складається за видатковими документами (лімітно-забірними картками, вимогами, актами тощо). В ній зазначається, на який синтетичний рахунок, субрахунок, продукцію (замовлення, переділ) або на яку статтю треба віднести вартість витрачених запасів.
Для того щоб до собівартості продукції (робіт, послуг) запаси були включені за фактичною собівартістю їх придбання (заготівлі), наприкінці місяця визначають і списують суму відхилення від облікових цін, яка відноситься до витрачених у виробництві запасів. З цією метою визначають середній процент відхилення від облікових цін за формулою:
С% = (В+В1) • 100: (Мз+ Мо),
де: В — сума відхилення від облікових цін, що відноситься до залишку запасів на початок місяця;
В1 — сума відхилення за звітний місяць;
Мз — вартість залишку запасів за обліковими цінами на початок місяця;
Мо — вартість оприбуткованих за обліковими цінами запасів, що надійшли від постачальників протягом місяця.
Запаси можуть бути списані з балансу внаслідок надзвичайних подій (стихійних лих, землетрусів, повеней та ін.). Окрім того, до складу надзвичайних витрат відносять прямі витрати, здійснені підприємством для запобігання цим подіям або (коли вони сталися) для ліквідації їх наслідків. До таких витрат відносять заробітну плату працівників, зайнятих на відновлюваних роботах, використані матеріали, оплату послуг сторонніх організацій та інші витрати (Додаток М).
Таким чином, списання активу з балансу з відображенням його у складі витрат у Звіті про фінансові результати може здійснюватися у випадку неможливості одержання надалі економічних вигод, пов'язаних з його використанням (Додаток Л).
При передачі запасів як внеску до статутного фонду іншого підприємства підприємством-учасником відображається в обліку здійснення інвестиції. При цьому внесок запасів до статутного фонду іншого підприємства, на відміну від внеску необоротних активів, є об'єктом оподаткування податком на додану вартість(Додаток Н).
При списанні запасів внаслідок передачі до статутного капіталу іншого підприємства на суму внеску виписується накладна та податкова накладна. При вибутті виробничих запасів на виробництво та іншому вибутті згідно з п.16 П(С)БО 9 “Запаси” їх оцінка здійснюється за одним із методів. Бухгалтерські проведення, пов’язані з вибуттям запасів представлені в табл.2.2.
Таблиця 2.2 Основні бухгалтерські проведення, за якими відображається вибуття виробничих запасів
При списанні товарно-матеріальних цінностей внаслідок надзвичайних подій ПДВ не „сторнується", якщо підприємство має відповідно оформлені документи, що підтверджують ці події.
2.3 Особливості обліку малоцінних та швидкозношувальних
предметів.
До малоцінних та швидкозношуваних предметів належать предмети, що використовуються не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року, зокрема: інструменти, господарський інвентар, спеціальне оснащення, спеціальний одяг тощо.
Наказом Міністерства статистики України від 22 травня 1996 р. № 145 „Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів" затверджено такі типові форми з обліку оборотних малоцінних та швидкозношуваних предметів:[9]
МШ-1 „Відомість на поповнення (вилучення) постійного запасу
інструментів (пристроїв)";
МШ-2 „Картка обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів";
МШ-3 „Замовлення на ремонт або заточування інструментів
(пристроїв)";
МШ-4 „Акт вибуття малоцінних та швидкозношуваних предметів";
МШ-5 „Акт на списання інструментів (пристроїв) та обмін їх на
придатні";
МІШ-6 „Особова картка обліку спецодягу, спецвзуття та запобіжних
пристроїв";
МШ-7 „Відомість обліку видачі (повернення) спецодягу, спецвзуття та
запобіжних пристроїв";
МШ-8 „Акт на списання малоцінних та швидкозношуваних
предметів".
Надходження малоцінних та швидкозношуваних предметів на підприємство оформлюється аналогічно, як надходження інших запасів, тобто прибутковим ордером М-4.
Для обліку зміни запасу інструментів (пристроїв) у роздавальних комірках на тих підприємствах, де облік ведеться за принципом встановлення постійного оборотного (обмінного) фонду, застосовується МШП-1 „Відомість на поповнення (вилучення) постійного запасу інструментів (пристроїв)", яка складається у двох примірниках начальником цеху разом із начальником інструментального чи планового відділу при необхідності зміни норми постійного запасу інструментів (пристроїв). Один примірник відомості знаходиться в інструментальному відділі, інший — в цеху.
На підставі МШ-1 вносяться зміни до картки складського обліку матеріалів (ф. М-12) інструментально-роздавальної комірки.
Для обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів, виданих під розписку робітнику чи бригадиру (для бригади) із складу цеху для тривалого користування, використовують „Картку обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів" МШ-2. Вона заповнюється в одному примірнику комірником на кожного робітника, що одержав ці предмети. Для обліку інструментів (пристроїв), виданих робітнику із комірки цеху для короткострокового користування, застосовується інструментальна марка, яка при здаванні інструментів комірнику повертається робітникові. Па кожну інструментальну марку, в якій вказується номер інструментальної роздавальної комірки, номер цеху, табельний номер робітника, комірник видає тільки один інструмент.
Переданий інструмент (пристрої) на заточування або ремонт на тих підприємствах, де заточування та ремонт інструментів (пристроїв) проводиться у централізованому порядку, оформляють „Замовленням на ремонт або заточування інструментів (пристроїв)" (ф. МШ-3), яке виписується у двох примірниках комірником роздавальної комірки. Перший примірник залишається у комірника з розпискою виконавця, другий передається разом із інструментом до цеху виконання (заточувальну майстерню). Після заточування чи ремонту інструмента (пристрою) комірник робить відмітку у своєму примірнику про повернення інструмента (пристрою) і розписується у примірнику цеху-виконавця.
Для оформлення поломки та втрати інструментів (пристроїв) чи інших малоцінних та швидкозношуваних предметів застосовується „Акт вибуття малоцінних та швидкозношуваних предметів" (ф. МШ-4). Складається в одному примірнику майстром і начальником цеху (дільниці) на одного або декількох робітників
У разі поломки, псування та втрати малоцінних та швидкозношуваних предметів з вини робітника акт складається у двох примірниках. Один примірник залишається в цеху (на дільниці), а інший скеровується у розрахункову частину бухгалтерії для утримання у встановленому порядку з робітника вартості поламаного, зіпсованого чи втраченого предмета
При пред'явленні робітником акта вибуття йому замість непридатного чи втраченого предмета видається придатний, про що робиться запис до картки обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів (ф. МШ-2). Акти вибуття потім прикладаються до актів списання (форми МШ-5, МШ-8).
На тих підприємствах, де вибулі з виробництва предмети обмінюються за рахунок обмінного (оборотного) фонду, складається „Акт на списання інструментів (пристроїв) та обмін їх на придатні" (ф. МШ-5) в одному примірнику. Складання цього акта здійснюється цеховою комісією на підставі разових актів вибуття малоцінних та швидкозношуваних предметів (ф. МШ-4). Акт візується начальником інструментального чи планового відділу і подається до центрального інструментального складу, який видає цеху інструменти (пристрої) того ж найменування, марки та розміру за актом без виписування вимог і лімітних карток. Після видачі складом інструментів (пристроїв) акт передається до бухгалтерії, де згідно з ним проводиться списання інструментів (пристроїв) зі складу, без відображення їх руху по роздавальних комірках цехів. Виданий складом інструмент (пристрій) в порядку обміну за актами у картці обліку роздавальних комірках не відображається.
продолжение
--PAGE_BREAK--Облік спецодягу, спецвзуття та запобіжних засобів, які видаються робітникам підприємства в індивідуальне користування за встановленими нормами, ведеться в Особовій картці обліку спецодягу, спецвзуття та запобіжних засобів (ф. МШ-6) в одному примірнику і зберігається у комірника цеху (дільниці).
У випадку втрати взятих предметів спецодягу, спецвзуття або запобіжних засобів в особовій картці за формою № МШ-6 в рядку загубленого предмета в розділі „Повернено" робиться запис: „Акт вибуття № __і дата"
При автоматизованій обробці даних обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів особова картка не ведеться.
При видачі спецодягу, спецвзуття та запобіжних засобів робітникам підприємств в індивідуальне користування за встановленими нормами використовується Відомість обліку видачі (повернення) спецодягу, спецвзуття та запобіжних пристроїв (ф. МШ-7). Вона заповнюється в двох примірниках комірником цеху (відділу, дільниці) окремо на видачу і на повернення спецодягу, спецвзуття та запобіжних засобів і оформляється відповідними підписами. Один примірник передається де бухгалтерії, інший залишається у комірника цеху (відділу, дільниці)
За цією формою ведеться облік прийнятих від робітників спецодягу, спецвзуття на прання, дезінфекцію, ремонт та на літнє зберігання.
Форма МШ-8 „Акт на списання малоцінних та швидкозношуваних предметів" застосовується для оформлення списання морально застарілих, зношених і непридатних для подальшого використання малоцінних та швидкозношуваних предметів і здавання їх у комору для утилізації. Акт складається в одному примірнику комісією на підставі разових актів вибуття малоцінних і швидкозношуваних предметів (ф. МШ-4), Після здавання списаних предметів до комори для утилізації акт із розпискою комірника здається до бухгалтерії
На різні види малоцінних та швидкозношуваних предметів акти на списання складаються окремо. Облік малоцінних та швидкозношуваних предметів ведеться на одноіменному рахунку 22
За дебетом рахунку 22 „Малоцінні та швидкозношувані предмети" відображаються за первісною вартістю придбані (отримані) або виготовлені малоцінні та швидкозношувані предмети, за кредитом — за обліковою вартістю відпуск малоцінних та швидкозношуваних предметів в експлуатацію із списанням на рахунки обліку витрат, а також списання нестач і втрат від псування таких предметів. Слід зауважити, що списують згадані цінності в повному обсязі, не нараховуючи при цьому зносу
Для збереження вказаних предметів в експлуатації підприємство повинно організувати належний контроль за їх рухом, зокрема оперативний облік у кількісному виразі. При поверненні на склад з експлуатації таких предметів, що придатні для подальшого використання, вони оприбутковуються за дебетом рахунку 22 „Малоцінні та швидкозношувані предмети" та кредитом рахунку 71 „Інший операційний дохід".
У процесі господарської діяльності на підприємстві матимуть місце такі:
Таблиця 2.3 Типові господарські проведення по обліку МШП
Ном 3/П
Зміст господарської операції
Кореспонденція рахунків
Документ
Зміст господарських операцій
Дебет
Кредит
Сума, грн.
1
Надходження МШП на склад із допоміжного
Виробництва
22
23
200
2
Оприбутковано МШП від демонтажу браку
22 24 500
24
500
3
Надходження МШП зі складу
допоміжного виробництва (для якого
вони є готовою продукцією)
22
26
345
4
Оприбутковано МШП:
— від підзвітних осіб;
— в рахунок погашення раніше
висунутих претензій;
— в рахунок погашення раніше завданого
матеріального збитку.
22
372
374
375
249
367
150
5
Погашення частки заборгованості засновників перед підприємством
22
46
200
6
Додаткові вкладення засновниками, які перевищують встановлений розмір статутного капіталу
22
422
450
7
Надходження МШП, призначених для цільового використання
22
48
90
8
Надходження МШП від постачальників
22
63
455
9
Включення до первісної вартості МШП податків, які не відшкодовуються
22
64
348
10
Надходження МШП від:
— дочірніх підприємств;
— підприємств, які виділені на самостійний баланс;
22
682
683
671
400
11
Надходження МШП в рахунок погашення пенні, штрафів та неустойок
22
715
200
12
Надходження МШП, як форма виплати дивідендів
22
731
159
13
Надходження МШП на безоплатній основі
22
745
563
4
Списання МШП, які були використані для капітальних інвестицій
15
22
238
З метою правильної організації обліку МШП на складі необхідно:
• забезпечити умови для нормального їх збереження на складах і функціонування в експлуатації;
• розміщувати МШП у місцях їх збереження й експлуатації таким чином, щоб мати можливість швидко їх приймати, відпускати і перевіряти наявність;
• установити коло осіб, на яких покладається відповідальність за приймання, збереження і відпуск МШП, за правильне і своєчасне оформлення цих операцій;
• укладати з відповідальними особами письмові договори про матеріальну відповідальність.
На підприємстві може використовуватися один із кількох варіантів організації обліку інструментів і пристроїв в експлуатації.
При першому варіанті одержання МШП зі складу повернення на склад оформляються первинними документами.
Одержання інструментів і пристроїв зі складу оформляється виписуванням вимог або лімітних карток; повернення на склад — виписуванням накладних або записами в лімітних картках; брухт — накладними.
При другому варіанті документально оформляються лише операції, які спричиняють зміни запасів МШП у відповідальних підрозділах (метод постійного запасу МШП або обмінного фонду).
. За таким порядком відповідальні підрозділи обмінюють на складі непридатні, зношені інструменти і пристрої на придатні. Такий метод не спричиняє зміну запасів інструментів у відповідних підрозділах і тому не потребує спеціального первинного документа на обмін. Він доцільний на підприємствах із добре організованою системою складського й інструментального господарства, а також належною організацією обліку і контролю.
2.4 Порядок проведення інвентаризації виробничих запасів та
відображення її результатів в бухгалтерському обліку.
Одним з основних методів бухгалтерського обліку є інвентаризація. Інвентаризація- це спосіб виявлення фактичної наявності та стану ціностей на певну дату за допомогою реєстрації вимірювання, зважування і т.д. з подальшим порівнянням отриманих даних із даними бухгалтерських записів.
Постановою №241 затверджено типові форми документів, які використовуються під час інвентаризації товарно-матеріальних цінностей (Додаток О)
Інвентаризація на підприємстві проводиться відповідно до Закону України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” від 16.07.99р., №996 XIV та Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11.08.94 №69
Відповідно до Інструкції №69 основними завданнями інвентаризації є:
– виявлення фактичної наявності основних фондів, нематеріальних активів, товарно матеріальних цінностей, коштів, цінних паперів та інших грошовых
документів, а також обсягів незавершеного виробництва;
– встановлення надлишку або нестачі цінностей і коштів шляхом зіставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку;
– виявлення товарно-матеріальних цінностей, які частково втратили свою первісну якість, застарілих фасонів і моделей, а також матеріальних цінностей та нематеріальних активів, що не використовуються;
– перевірка дотримання умов та порядку збереження матеріальних та грошових цінностей, а також правил утримання та експлуатації основних фондів;
– перевірка реальності вартості зарахованих на баланс основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів і фінансових вкладень, сум грошей у касах, на поточному, валютному та інших рахунках в установах банків, грошей у дорозі, дебіторської і кредиторської заборгованості, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів, резервів наступних витрат і платежів.
. Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що перед складанням річної фінансової звітності підприємства зобов’язані проводити інвентаризацію. В інших періодах періодичність і об’єкти інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків обов’язкового проведення інвентаризації.
За постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000р. №419 проведення інвентаризації є обов’язковим у таких випадках:
1) при передаванні майна державних підприємств в оренду або його
приватизації;
2)перед складанням річного бухгалтерського звіту;
3) при зміні матеріально відповідальних осіб; 4) при встановленні
фактів крадіжок;
5) після пожеж, стихійних явищ і техногенних аварій;
6)за приписом судово-слідчих органів;
Без інвентаризації не обійтись у разі зміни керівника (бригадира) колективу, а також при ліквідації підприємства, при передачі підприємств та структурних підрозділів до складу інших органів управління (інших підприємств).
Керівник підприємства має організувати проведення інвентаризації в якнайоптимальніші строки і якнайменшими затратами – призначивши кваліфікованих фахівців, виділити необхідну кількість робітників для пересування цінностей при зважуванні, вимірюванні, тощо.
Безпосередньо інвентаризаційну роботу проводять постійно діюча інвентаризаційна комісія, а також робочі інвентаризаційні комісії. Склад цих комісій затверджує керівник підприємства, який її очолює. У склад комісії входять також керівники структурних підрозділів, провідні фахівці виробничих та економічних служб. В обов’язки постійно діючої комісії входить:
– проведення профілактичної роботи із забезпечення, збереження цінностей; – контроль перевірки правильності проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей у місцях зберігання та переробки;
– перевірка правильності визначення інвентаризаційних різниць, обґрунтованість пропозицій щодо заліків пересортиці цінностей в усіх місцях їх зберігання;
– у разі встановлення серйозних порушень правил проведення інвентаризації та в інших випадках проводити за дорученням керівника підприємства повторні суцільні інвентаризації;
– розгляд письмових пояснень осіб, які допустили нестачу чи псування цінностей або інших порушень і відображення в протоколі своїх пропозицій щодо регулювання виявлених нестач та втрат від псування цінностей, заліку внаслідок пересортиці.
На підприємстві, де через великий обсяг робіт інвентаризації не може бути забезпечена однією комісією, для безпосереднього проведення інвентаризації у місцях збереження та виробництва наказом керівника створенні робочі інвентаризаційні комісії у складі інженера, технолога, механіка, економіста, бухгалтера та інших працівників, які добре знають об’єкт інвентаризації. Забороняється призначати головою робочої інвентаризаційної комісії тих самих матеріально – відповідальних осіб одного й того ж працівника два роки підряд. При цьому слід пам’ятати, що матеріально відповідальні особи до складу інвентаризаційних комісій не входять.
Робочі інвентаризаційні комісії:
– здійснюють інвентаризацію майна, товарно-матеріальних цінностей, коштів, цінних паперів та інших грошових документів, і незавершеного виробництва у місцях зберігання та виробництва;
– разом з бухгалтерією підприємства беруть участь у визначенні результатів інвентаризації і розробляють пропозиції щодо заліку нестач у межах норм природного збитку;
– вносять пропозиції з питань упорядкування, зберігання і відпуску товарно-матеріальних цінностей, поліпшення обліку і контролю за їх зберігання, а також реалізації непотрібних підприємству матеріальних цінностей і майна; – несуть відповідальність за своєчасність і додержання порядку проведення інвентаризації відповідно до наказу керівника підприємства, за повноту і точність внесення до інвентаризаційних описів даних про фактичні залишки майна, матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, цінних паперів та заборгованості в розрахунках;
– оформляють протокол із зазначеним в ньому стану складського господарства, результатів інвентаризації і висновків щодо них, пропозицій про залік нестач та лишків за пересортицею, списання нестач в списках норм природного убутку, а також понаднормових нестач і втрат від псування цінностей із зазначенням вжитих заходів щодо запобігання таким втратам і нестачам.
. Інвентаризація проводиться після підписання наказу керівника підприємства про проведення інвентаризації
До початку проведення інвентаризації необхідно:
–вивести залишки цінностей на день інвентаризації;
– матеріально –відповідальній особі всі видаткові та прибуткові документи й цінності здати в бухгалтерію, цінності що надійшли-оприбуткувати, а ті, що вибули описати;
– опломбувати місця зберігання, що мають окремі входи і виходи;
– перевірити стан вимірювального господарства-точність ваг, гир і іншої апаратури.
Відповідно до листа Мінфіну України від 21.10.2003р. №31-04200-30-23/154 проводити інвентаризацію в неповному складі інвентаризаційної комісії забороняється.
Матеріально відповідальна особа дає комісії розписку, в якій підтверджує, що всі прибуткові та видаткові документи здані в бухгалтерію, а всі матеріальні цінності оприбутковані й знаходяться в приміщенні складу.
Після чого комісія приступає безпосередньо до проведення інвентаризації. Оскільки одиницею обліку запасів є кожне найменування або однорідна група, то інвентаризації підлягають кожне найменування чи однорідна група. . Їх переважування, обмір, підрахунок проводиться у порядку розміщення цінностей у приміщенні, не допускаючи безладного переходу комісії від одного виду цінностей до іншого. У разі зберігання матеріальних цінностей в різних ізольованих приміщеннях у однієї матеріально відповідальної особи інвентаризація проводиться послідовно за місцями зберігання, Після перевірки цінностей вхід до приміщення опломбовується і комісія переходить у наступне приміщення.
Кількість цінностей, що знаходяться у непошкодженій упаковці постачальника, може визначатись на підставі документів за умови обов’язкової перевірки в натурі частини зазначених цінностей.
В разі надходження матеріальних цінностей від постачальника під час проведення інвентаризації на прибуткових документах матеріально відповідальною особою у присутності членів інвентаризаційної комісії за підписом її голови робиться відмітка „після інвентаризації” з посиланням на дату опису, де записані ці цінності.
При відпуску матеріальних цінностей зі складу під час інвентаризації з дозволу керівника підприємства і головного бухгалтера на видаткових документах у присутності членів інвентаризаційної комісії за підписом її голови, робиться відмітка і вони заносять їх до окремого опису в порядку, аналогічному порядку, для цінностей, що надійшли під час інвентаризації.
При інвентаризації матеріальних цінностей, що перебувають у дорозі, неоплачені у строк покупцями відвантаженні цінності, та на ті, що перебувають на складах інших підприємств (на відповідальному зберіганні, на комісії, у переробці), інвентаризаційні описи складаються окремо.
Усі дані отримані інвентаризаційною комісією під час інвентаризації, вносять в інвентаризаційні описи, в яких назву цінностей, їх кількість наводять у номенклатурі, а також в одиницях. Проте інвентаризаційні описи не ведуться, а лише інвентаризаційні переліки.
На кожній сторінці опису прописом проставляють кількість порядкових номерів цінностей записаних на цій сторінці. Після цього оформлений інвентаризаційний перелік здають до бухгалтерії де результати інвентаризації зіставляють з обліковими даними у порівняльній відомості. Внаслідок такого зіставлення може бути виявлено:
продолжение
--PAGE_BREAK--1. Відповідність фактичних даних і бухгалтерських записів.
2. Вартісна оцінка фактичного залишку менша від облікової — нестача.
3. Вартісна оцінка фактичного залишку більша від облікової — надлишок.
Пропозиції щодо врегулювання інвентаризаційних розбіжностей ґрунтуються на таких підходах:
1. Надлишки запасів мають бути включені до балансу із збільшенням доходів підприємства.
2. Взаємний залік нестач і надлишків внаслідок пересортиці може бути здійснений тільки щодо запасів однакового найменування, однієї і тієї самої групи запасів в тотожній кількості та в однієї і тієїж самої матеріально відповідальної особи
Якщо при взаємному заліку нестач і надлишків внаслідок пересортиці вартість цінностей, що виявились у надлишку, перевищує вартість запасів, яких не вистачає, то цю різницю додають до облікової вартості запасів, що виявились у нестачі, над вартістю надлишкових цінностей (взаємний залік кількісних розбіжностей неприпустимий) розглядають як вартісну нестачу, списують на операційні витрати підприємства з одночасним визнанням доходів по вартості, якщо конкретних винуватців нестачі не встановлено.
Після взаємного заліку внаслідок пересортиці до нестач можуть застосовуватись норми природного убитку тільки при виявлені фактичних нестач.
Після виконання наведеного порядку врегулювання інвентаризаційних розбіжностей нестачі цінностей для відшкодування винними особами оцінюються відповідно до законодавства про обчислення шкоди від розкрадання, нестачі, знищення і псування матеріальних цінностей.
Матеріали інвентаризації та рішення щодо регулювання розбіжностей оформляються протоколом та затверджуються керівником підприємства. До протоколу додаються всі документи інвентаризації, а також відомість результатів інвентаризації (Додаток Е).
У бухгалтерському обліку результати інвентаризації відображають в такому порядку.
Залишки виробничих запасів зараховують в доход операційної діяльності записом:
Д-т рах. 20 «Виробничі запаси» (відповідний субрахунок)
К-т рах. 719«Інші доходи від операційної діяльності»
Вартість недостачі виробничих запасів списується з кредита рахунка 20 «Виробничі запаси» (відповідний субрахунок) на дебет рахунка 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей».
Недостачі і втрати від псування цінностей з вини матеріально відповідальних осіб відносяться на їх рахунок записом:
Д-т рах. 375 «Розрахунки по відшкодуванню завданих збитків»
К-т рах. 716 «Відшкодування раніше списаних активів».
Якщо на час виявлення недостачі виробничих запасів конкретні винуватці не встановлені, то вартість такої недостачі відображається на забалансовому рахунку 07 «Списані активи», субрахунок 072 «Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей». Після встановлення осіб, які повинні відшкодувати витрати, належна до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості в доход звітного періоду записом:
Д-т рах. 375 «Розрахунки по відшкодуванню завданих збитків»
К-т рах. 716 «Відшкодування раніше списаних активів».
Механізм визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, крім дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей встановлений Постановою Кабінету Міністрів України „Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей” від 22.01.96р. №116.
Відповідно до цього Порядку розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається за балансовою вартістю цих цінностей (з вирахуванням амортизаційних відрахувань), але не нижче 50 відсотків від балансової вартості на момент встановлення такого факту з урахуванням індексів інфляції, які щомісячно визначає Держкомстат, відповідного розміру податку на додану вартість та розміру акцизного збору за формулою:
Р3= [ (Бв- А)*Інфл.+ПДВ+Азб]*2,
де, Р3 – розмір збитків (у гривнях);
Бв – балансова вартість на момент встановлення факту розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей (у гривнях);
А – амортизаційні відрахування (у гривнях);
Інфл. – загальний індекс інфляції, який розраховується на підставі щомісячно визначених Держкомстатом індексів інфляції;
ПДВ – розмір податку на додану вартість (у гривнях);
Азб – розмір акцизного збору (у гривнях).
Вартість вузлів, деталей, напівфабрикатів та іншої продукції, що виготовляється підприємством для внутрішньо-виробничих потреб, а також вартість продукції, виробництво якої не закінчено, визначається на підставі собівартості її виробництва з нарахуванням середньої по підприємству норми прибутку на цю продукцію із застосуванням коефіцієнта 2.
Вартість спирту етилового питного, спирту етилового ректифікованого, спирту етилового сирцю, спирту, що використовується для виготовлення вин, шампанського, коньяків, спирту коньячного, соків спиртових, спиртових напоїв визначається на підставі оптової ціни підприємства-виробника з урахуванням акцизного збору (за встановленими ставками) та податку на додану вартість. До визначеної у такий спосіб ціни застосовується коефіцієнт 3
Вартість плодово-ягідних соків, консервованих з використанням сірчаного ангідриду або бензокислого натрію, визначається на підставі оптових цін підприємства-виробника і податку на додану вартість із застосуванням коефіцієнта 2.
Розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) бланків цінних паперів та документів суворого обліку обчислюється із застосуванням коефіцієнта:
5 – до номінальної вартості, зазначеної на бланках цінних паперів та документів суворого обліку;
50 – до вартості придбання (виготовлення) бланків цінних паперів та документів суворого обліку, на яких не зазначається номінальна вартість або вартість яких не встановлена законодавством.
Записи в бухгалтерському обліку, пов’язані з урегулюванням інвентаризаційних розбіжностей, здійснюється в тому місяці, коли завершено інвентаризацію, а щодо розбіжностей, встановлених інвентаризацією, яку провадили за станом на кінець року – у грудні. Коли нестача перевищує встановлені на підприємстві норми допустимих витрат і винна особа не встановлена, то суму нестачі відображають в складі інших операційних витрат на рахунку 947 „Нестачі і втрати від псування цінностей”. Одночасно ця сума зазначається на позабалансовому рахунку 072 „Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей”. Суми нестач, які підлягають відшкодуванню винними особами відображають за дебетом субрахунку 375 „Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків”, одночасно списуючи цю суму з позабалансового рахунку. Результати інвентаризації слід також висвітлювати у Примітках до річної фінансової звітності.
В бухгалтерському обліку результати інвентаризації відображають в табл.2.4.
Таблиця 2.4 Відображення в бухгалтерському обліку результатів інвентаризації
Якщо під час інвентаризації виявлено, що собівартість придбання запасів вища від можливої ціни реалізації у такому разі з метою правдивого відображення інформації проводять їх переоцінку. Переоцінку проводять у таких випадках: – при зниженні ціни реалізації запасів (ціна продажу нижча від собівартості);
– ушкодженні або частковому псуванні запасів;
– частковому або повному старінні запасів;
– зростанні очікуваних витрат на завершення виробництва.
Відповідно до Положення „Про порядок уцінки і реалізації продукції, що залежалась, з групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових товарно-матеріальних цінностей” Затвердженого наказом Міністерства економіки України і Міністерства Фінансів України від 15 грудня 1999р. №149/300 випадки проведення уцінки товарів і продукції можуть бути такими:
– продукція залежалась (не має збуту більше трьох місяців)
– продукція та товари частково втратили свою первісну якість;
– надлишки товарно- матеріальних цінностей, що більше трьох місяців не можуть бути використані на виробництво продукції, оскільки таку продукцію виробляти недоцільно за відсутності попиту на неї.
Для проведення уцінки виробничих запасів керівник (власник) підприємства затверджує комісію, до складу якої входять спеціалісти підприємства, обізнані з кон’юктурою і попитом на ринку. А також складається опис-акт уцінки в якому міститься перелік запасів, що підлягають уцінці. Затверджений опис-акт передається: перший примірник – бухгалтерії, другий примірник – матеріально відповідальній особі.
Уцінені запаси повинні бути перемарковані. Перемаркування цін являє собою закреслення попередньої ціни і позначення нової ціни на кожній одиниці товару з підтвердженням її підписом голови комісії. Якщо закреслити стару ціну неможливо, то нові ціни позначаються шляхом наклеювання ярликів.
Результати уцінки відображаються у тому місяці, у якому було складено опис-акт уцінки. Сума, на яку первісна вартість запасів перевищує чисту вартість їхньої реалізації списується на витрати звітного періоду.
Для цього складається запис:
Дебет 946 „Витрати від знецінення запасів”
Кредит 20 „Виробничі запаси”
Відображення зазначеної вартості здійснюється також в позабалансовому обліку на рахунку 072 „Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей”.
У випадку, якщо чиста вартість реалізації тих запасів, що раніше були уцінені, збільшується, то на суму збільшення чистої вартості реалізації, але не більше від суми попередньої уцінки, сторнується запис про попередне уцінення вартості запасів. Для цього в бухгалтерському обліку робиться запис:
Дебет 20 „Виробничі запаси”
Кредит 946 „Витрати від знецінення запасів”.
При цьому списується сума уцінки з 072 рахунку.
Розділ ІІІ. Методика економічного аналізу використання
виробничих запасів підприємства.
3.1. Система показників, інформаційна база та методи
економічного аналізу виробничих запасів підприємства.
Фінансовий стан підприємства виражають у співвідношенні структур його активів і пасивів, тобто засобів підприємства і їх джерел. Основні завдання аналізу фінансового стану — визначення якості фінансового стану, вивчення причин його поліпшення або погіршення за певний період, підготовка рекомендацій для підвищення фінансової стійкості і платоспроможності підприємства. Ці завдання вирішують на основі дослідження динаміки абсолютних та відносних фінансових показників і розподіляють на такі аналітичні блоки:
— структурний аналіз активів і пасивів;
— аналіз фінансової стійкості;
— аналіз платоспроможності здатності (ліквідності);
— аналіз необхідного приросту власного капіталу.
Інформаційними джерелами для розрахунку показників і проведення аналізу є річна і квартальна бухгалтерська звітність: форма 7 «Бухгалтерський баланс», форма 8 «Звіт про фінансові результати», форма 9 «Звіт про власний капітал», форма 10 «Звіт про рух грошових коштів», форма 11 «Примітки до річної фінансової звітності», а також дані бухгалтерського обліку і необхідні аналітичні розшифрування руху і залишків за синтетичними рахунками.
Основними методами аналізу фінансового стану є горизонтальний, вертикальний, трендовий, коефіцієнтний і чинниковий. У ході горизонтального аналізу визначають абсолютні та відносні зміни величин різних статей балансу за певний період. Мета вертикального аналізу — обчислення питомої ваги окремих статей у підсумку балансу, тобто визначення структури активів і пасивів на певну дату. Трендовий аналіз — полягає у зіставленні величин балансових статей за кілька років (або інших суміжних звітних періодів) для виявлення тенденцій, що переважають у динаміці показників. Коефіцієнтний аналіз — зводиться до вивчення рівнів і динаміки відносних показників фінансового стану, які вираховують, як співвідношення величин балансових статей, або інших абсолютних показників, одержаних на основі звітності і даних бухгалтерського обліку. При аналізі фінансових коефіцієнтів їх значення зіставляють з базовими величинами, а також вивчають динаміку за звітний період і за кілька суміжних звітних періодів.
Як базові величини використовують:
— теоретично обґрунтовані й одержані в результаті експертних опитувань величини відносних показників, що характеризують оптимальні і критичні значення з точки зору стійкості фінансового стану підприємства;
— посередні за тимчасовим рядом значення показників даного підприємства, що належать до минулих сприятливих стосовно фінансового стану періодів;
— значення показників, розраховані за даними звітності найуспішнішого конкурента;
— середньогалузеві значення показників.
Крім фінансових коефіцієнтів, в аналізі фінансового стану велику роль відіграють абсолютні показники, розраховані на основі звітності. До них належать: чисті активи (реальний власний капітал), власні оборотні активи, показники забезпеченості запасів власними обіговими коштами. Дані показники є критеріальними, бо з їх допомогою формулюють критерії, що дають змогу визначити якість фінансового стану.
Для визначення причин зміни абсолютних і відносних фінансових показників, а також рівня впливу різних причин на величину зміни показни ка застосовують чинниковий аналіз. Його прийоми детально висвітлені у спеціальній літературі.
3.2. Методика аналізу забезпеченості підприємства виробничими
запасами підприємства.
Важливим чинником розвитку та інтенсифікації виробництва є стабільна забезпеченість підприємства матеріальними ресурсами та їх раціональне використання. З переходом до ринку докорінно змінюється система постачання підприємства сировиною і матеріалами, комплектуючими виробами та енергоносіями. Для того, щоб визначити, якою мірою підприємство забезпечене матеріальними ресурсами, необхідно:
— вивчити порядок розрахунку й обгрунтованість договорів про поставку матеріальних ресурсів, умови поставок;
— визначити характер виробничих матеріальних запасів і зміну їх структури;
— перевірити обгрунтованість норм виробничих запасів і потребу в матеріальних ресурсах;
— виявити можливості зменшення виробничих запасів і потреби в матеріальних ресурсах;
— розробити заходи щодо зниження наднормативних і зайвих запасів матеріалів.
Перевіряючи розрахунки потреби, необхідно з'ясувати, чи враховані зміни в номенклатурі й асортименті призначеної до випуску продукції, чи враховані зміни питомих витрат на одиницю продукції, чи враховані заходи щодо підвищення технічного рівня виробництва і праці.
Загальна потреба підприємства в тому чи іншому виді матеріалів становить:
По = Пп + Пе + Пр + Пзв — Зн,
продолжение
--PAGE_BREAK--де По — загальна потреба; Пп — потреба у виробництві; Пе — потреба в експериментально-дослідних роботах; Пр — потреба у ремонті; Пзв — потреба в утворенні нормативних залишків на кінець аналізованого періоду; Зн — запас на початок аналізованого періоду.
На прикладі розглянуто визначення повноти забезпеченості потреби у виробничих запасах в додатку П.
Після перевірки потреби в матеріальних ресурсах визначають джерела їх покриття і забезпечення.
До внутрішніх джерел забезпечення належить власне виробництво, використання відходів.
До зовнішніх зараховують надходження від постачальників за договорами (додаткова заготівля).
Виробничі запаси розглядають як частину матеріальних ресурсів, що не вступили у виробничий процес, але їх наявність на підприємстві в заданих розмірах є об'єктивною умовою ритмічної роботи.
Аналіз термінів та обсягів поставок матеріалів за укладеними договорами пов'язаний з перевіркою запасів відповідних матеріалів на складі. Наявні запаси мають задовольняти потребу підприємства в матеріалах на період інтервалів між поставками.
Забезпеченість (мінімальний запас) днів становить:
З min = Но: Дп,
де Но — запас того чи іншого виду матеріалу; Дп — добова потреба у цьому матеріалі.
Це дає змогу встановити величину запасу в днях окремих видів матеріалів на складі. Визначають також інтервали між фактичним надходженням матеріалів на склад й інтервали поставок за договорами з постачальниками.
Завезення матеріалів з боку визначають як різницю загальної потреби і внутрішніх ресурсів.
При великій номенклатурі матеріалів, які споживають, визначають обгрунтованість потреб за тими матеріалами, що мають найбільшу питому вагу в собівартості продукції, а також за дорогими і дефіцитними
При аналізі зіставляють зростання виробництва окремих видів продукції і фактичні виробничі запаси, зростання абсолютних запасів і збільшення їх потреби на добу. Потім встановлюють, яка склалась кон'юнктура на товарно-сировинній біржі і які можливості придбання додаткової кількості матеріалів.
У процесі аналізу визначають час простою через несвоєчасні, неповні чи неякісні поставки, встановлюють, які заходи були проведені для виконання поставок.
На прикладі розглянуто розрахунки забезпеченості підприємства продукцією (Додаток Р).
Визначення потреби і забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів тісно пов'язані з їх нормуванням.
Норма — це завдання, що фіксує гранично допустиму величину витрати конкретного матеріального ресурсу на виробництво одиниці продукції чи виконання одиниці роботи. У норму витрати включають матеріальні ресурси на безпосереднє виконання технологічного процесу виробництва продукції чи робіт з урахуванням технологічних відходів матеріалів і втрат, зумовлених прийнятою технологією.
Норми встановлюють на одиницю продукції, виходячи з того, що вони мають враховувати підвищення якості продукції, її конкурентоздатність,
прогресивність нових видів.
Прогресивною для підприємства вважають ту норму, що спирається на передові технологічні методи, нову техніку і організацію виробництва, передбачає менші питомі витрати, ніж у попередньому періоді. Норми мають відображати головні напрямки технічного прогресу. У той же час
прогресивні норми самі собою є чинником, що стимулює технічний прогрес, бо завдання з економії матеріальних ресурсів, реалізовані у нормах, потребують систематичного вдосконалення технології, вищої організації виробництва.
Стан нормативної бази в промисловості все ще не повною мірою відповідає вимогам підвищення ефективності виробництва. Більшість норм встановлюють за фактичними витратами за попередній період або за аналогією. Тому на практиці трапляються застарілі, а іноді й завищені норми витрат, що не орієнтують на досягнення найліпших результатів і можуть бути джерелом зловживань і крадіжок.
Виявлення відхилення фактичної витрати від таких норм не відображає реальної перевитрати матеріальних ресурсів чи зміни матеріаломісткості.
Тому при аналізі обгрунтованості норм витрат проводять такі порівняння:
• поточні норми і фактичні витрати із середньогалузевими;
• поточні норми на порівняльну продукцію з нормами минулого року відносної матеріаломісткості нової і старої продукції;
• фактичні витрати з поточними нормами.
Порівняння поточних норм щодо порівняльної продукції і фактичних витрат з середньогалузевими нормами дає змогу визначити місце підприємства серед його конкурентів. Слід також ураховувати, що відхилення поточних норм від середньогалузевих може виникнути через різні природні умови, стан техніки і технології, транспортування тощо. Системний аналіз причин невідповідності поточних норм підприємства і галузевих норм дасть змогу знайти найбільш економічне рішення у визначенні реальних затрат, які беруть у розрахунок поточних. Прогресивність поточних норм щодо порівняльної продукції встановлюють способом порівняння їх з нормами минулих періодів. Порівняння фактичних затрат з поточними нормами показує ефективність використання матеріалів у виробництві. Дані про відхилення норм через причини їх утворення (заміна одного матеріалу іншим у результаті розподілу і т. ін.) є важливою інформацією про зміну матеріаломісткості продукції.
Приклад такого аналізу обгрунтованості норм витрат продемонструємо, використовуючи дані Тернопільського фарфорового заводу для випуску
чайного сервізу «Ранок» (Додаток Ф).
Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів найбільшою мірою пов'язаний з дослідженням матеріаломісткості виробництва продукції.
Стосовно економічного змісту матеріаломісткість продукції промислових підприємств можна поділити на:
• матеріаломісткість всього обсягу виробництва;
• питому матеріаломісткість окремих виробів.
Матеріаломісткість всього обсягу виробництва продукції є узагальнювальним вартісним показником, і її розраховують як співвідношення всієї величини матеріальних затрат (без амортизації) до вартості товарної продукції. Вона характеризує затрати всіх видів матеріальних ресурсів (сировини, основних і допоміжних матеріалів, купованих напівфабрикатів, палива й енергії) на 1 грн. товарної продукції підприємства.
Поряд із розрахунком загального показника матеріаломісткості доцільно визначити й окремі показники, що характеризують використання окремих видів матеріальних ресурсів (основних, допоміжних, купованих напівфабрикатів, палива, енергії), сировинно-, метало-, паливо-, енергомісткість і т. ін.
Окремі показники дають змогу погодити вартісні показники матеріаломісткості з натуральними, проаналізувати структуру показника.
Питому матеріаломісткість конкретних видів продукції можна визначити як у вартісному, так в умовно-натуральному та натуральному виразі. Натуральний розрахунок можна проводити на виробництвах, де використовують відносно однакові види сировини і матеріалів. Вартісний показник питомої матеріаломісткості визначають як співвідношення вартості витрачених матеріальних цінностей на виріб до його ціни.
У розрахунку питомої матеріаломісткості на одиницю продукції та 1 грн. ціни використовують дані про фізичний обсяг випуску і витрати матеріалів. При такому розрахунку матеріаломісткості беруть до уваги лише зміну фізичних обсягів випуску продукції і витрачених матеріалів. Однак під впливом НТР підвищується суспільна корисність кожного виду вироблюваної продукції, зростають її споживчі властивості (підвищення потужності, продуктивності, надійності та довговічності). У цьому випадку затрати матеріальних ресурсів на одиницю продукції навіть у натуральному виразі можуть зростати, тому важливо порівняти зростання суспільної корисності виробу і затрат матеріалів та праці на його виробництво.
Для характеристики матеріаломісткості розраховують два узагальнювальних показники: матеріаломісткість товарного випуску та матеріаловіддачу (Додаток Х)
Для визначення економії чи перевитрат матеріалів за рахунок зменшення чи збільшення матеріаломісткості продукції зміну коефіцієнта матеріаломісткості множать на матеріальні затрати базового періоду. Додатковий випуск продукції визначають шляхом множення перевитрат матеріалів на матеріаловіддачу базового періоду.
При глибшому аналізі загальної матеріаломісткості товарного випуску визначимо, який з елементів матеріальних затрат вплинув на її зміну. Розраховують часткові показники матеріаломісткості відповідно до елементів затрат: сировини, основних матеріалів, купованих напівфабрикатів, допоміжних матеріалів, паливних і енергетичних затрат. Методика розрахунку і аналізу цих показників така, як і методика аналізу загальної матеріаломісткості.
Результати зміни матеріаломісткості товарного випуску продукції потрібно підтверджувати аналізом питомої матеріаломісткості окремих виробів на основі калькуляції їх собівартості.
Матеріаломісткість продукції перебуває під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників, що залежать і не залежать від діяльності підприємств.
Внутрішні чинники розглядають з двох позицій: ті, що характеризують рівень прогресивності застосовуваних конструкторських рішень (вдосконалення технології виробництва, вироблення товарів з легких і дешевих матеріалів), і ті, що відображають прогресивність технологічного використання матеріалів, купованих виробів та відходів.
До зовнішніх чинників належать: зміна ринкових цін на сировину, матеріали, паливо, енергію і на готову продукцію; невиконання постачальниками зобов'язань щодо термінів, розмірів і номенклатури поставок, а також якості сировини, яку поставляють і витрачають.
Чинники, що впливають на відхилення фактичної матеріаломісткості від нормативної, випливають із невідповідності фактичної вартості витрачених матеріалів нормативній. Ця невідповідність виникає через такі причини:
• неповне здійснення заходів щодо економії матеріалів;
• заміна одного матеріалу іншим;
• нераціональний розподіл матеріалів, їх невимірність;
• відхилення у технології виготовлення виробів, що спричиняє додаткові відходи;
• допущений брак і т. ін.
Всі ці причини, зрештою, можна поділити на: чинники норм, цін і виробничих втрат.
Чинник норм об'єднує причини, пов'язані з упровадженням досконаліших конструкцій; економічної технології застосування замінників, механізації та автоматизації виробничих процесів, вдосконалення організації робочих місць і т. ін.
Відхилення фактичних витрат від норм вираховують на основі калькуляції собівартості окремих виробів і узагальнюють за всім випуском продукції. Вплив зміни чинника норм визначають шляхом множення різниці між фактичними і минулорічними витратами на минулорічну ціну (Додаток Ц).
На відхилення фактичної вартості від розрахункової матеріалів, напівфабрикатів, палива й енергії впливають:
— зміна цін на товарно-сировинній біржі;
— зміна величини транспортних витрат;
— заміна одного матеріалу і палива іншими.
Для розрахунку чинника цін необхідно визначити різницю між фактичною і минулорічною цінами і помножити її на фактичну кількість спожитого матеріалу.
Значним чинником впливу на матеріаломісткість товарного випуску є виробничі втрати і відходи. У легкій промисловості вони становлять понад 20 відсотків всієї продукції. Повна частина відходів та втрат при сучасній техніці є неминучою, і її закладають у норму.
Для розрахунку впливу наднормативних відходів і втрат через брак на матеріаломісткість продукції використовують дані про собівартість забракованих виробів за ціною можливого використання і відходи за ціною вихідної сировини.
Вплив наднормативних відходів на матеріаломісткість продукції становить:
∆Мт=∆С /Vт/
де ∆Мт — зміна матеріаломісткості товарної продукції; ∆С — збільшення матеріальних затрат за рахунок наднормативних зворотних відходів; Vт1 — фактичний обсяг товарної продукції.
DС = DВВІДС — DВвід,
де DВВІД — наднормативні відходи за ціною можливого використання;
DВВІДС — наднормативні зворотні відходи за ціною вихідної сировини.
Важливо у процесі аналізу не лише визначити величину впливу цих чинників, а й проаналізувати причини, що призвели до додаткових відходів.
3.3 Методика аналізу ефективності використання виробничих запасів
підприємства.
Для характеристики ефективності використання виробничих запасів застосовується система узагальнюючих і приватних показників.
До узагальнюючого показникам відносяться матеріаловідача, матеріалоємність, коефіцієнт співвідношень темпів росту обсягів виробництва і матеріальних витрат у собівартості продукції, коефіцієнт використання виробничих запасів.
Питома матеріалоємність може бути обчислена як у вартісному вираженні, так і в натуральному чи в умовно-натуральному вираженні (відношення кількості витрачених виробничих запасів на виробництво i-го виду продукції до кількості продукції цього виду, що випускається,).
У процесі аналізу фактичний рівень показників ефективності використання виробничих запасів порівнюють з базисним, вивчають їхню динаміку і причини зміни, а також вплив на обсяг виробництва продукції.
В умовах ринкових відносин слід більш раціонально та ефективно використовувати трудові, грошові та матеріальні ресурси, удосконалювати систему управління, забезпечувати наукову обґрунтованість та оптимальність рішень, підвищувати господарську зацікавленість у досягненні найвищих господарських результатів при найменших затратах, високої якості, посилювати контроль за ходом виконання запланованого, поліпшувати рівень економічної роботи в усіх ланках економіки.
Важливе місце в вдосконаленні економічної системи управління та підвищення рівня економічної роботи посідає економічний аналіз, якому властивий потужний арсенал способів та прийомів дослідження господарських процесів за будь-який відрізок часу, що сприяє підвищенню оперативності управління і прийняттю оптимального управлінського рішення.
Для підвищення рівня аналізу використання матеріальних ресурсів в процесі виробництва, перш за все, необхідно чітко визначити мету аналізу та завдання, що сприяють її досягненню.
Аналіз раціонального використання матеріальних ресурсів має вирішити питання про дійсний стан з використанням матеріальних ресурсів.
Мета аналізу показників використання виробничих запасів полягає в зниженні частки матеріальних витрат в собівартості продукції.
Є багато варіантів різних методик проведення аналізу використання виробничих запасів, у яких пропонуються різноманітні показники і фактори, які впливають на них. Це потребує розмежування матеріалоємності як відношення всіх матеріальних витрат до обсягу випущеної продукції у вартісному вираженні на фізичну одиницю продукції, а також на одиницю ефекту.
Відображення того чи іншого економічного явища за допомогою показників, які б враховували б всі його характерні ознаки без найменших похибок, практично неможливе. Через це майже кожний показник має елемент умовності.
Першу групу складають первинні показники витрат матеріальних цінностей: спільне і питоме витрачання, матеріалоємність, коефіцієнті % корисного використання матеріальних цінностей, витрачальний коефіцієнт виходу продукції.
Друга група — це показники розрахунково-аналітичні. Вони є похідними від первинних показників і використовуються при кількісному аналізі.структури і динаміки споживання матеріальних ресурсів. Це передусім різні економічні індекси; для відносного зіставлення норм і фактичних витрат, витрат поточного і минулих періодів; для вивчення структурних зрушень тощо.
3 викладеного видно, що всі автори групують показники за різними ознаками. Майже всі вони під системою показників використання матеріальних ресурсів розуміють систему показників матеріалоємність, в той час як остання є лише одним з узагальнюючих показників використання виробничих запасів.
Матеріаловіддача дозволяє не лише оцінити зміни фактичного рівня використаних ресурсів у порівнянні з попередніми періодами, але й виявити резерви збільшення обсягів виробництва. Питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції відображає не тільки рівень використання матеріальних ресурсів, але й структуру виробництва продукції, тобто є воно матеріаломістким чи ні.
В процесі аналізу необхідно перевірити, чи впроваджуються наукове технічні досягнення, направлені на підвищення ефективності використань матеріалів, створені чи для цього необхідні предмети праці, системи машин високо економні, мало відходні і безвідходні технологічні процеси.
Перевіряється дотримання заходів, направлених на підвищення зацікавленості підприємства в економії матеріальних ресурсів.
Зниження матеріаломісткості залежить і від підвищення рівня конструкторських розробок, в тому числі зниження чистої ваги виробів вдосконалення технологій виробництва і підвищення якості матеріалів.
продолжение
--PAGE_BREAK--