Організація, нормуваннята оплат праці на виробництві продукції садівництва
ЗмістВступ1. Організаційно-економічна характеристика Агропромисловоїфірми “Таврія”2. Організація праці в Агропромисловій фірмі “Таврія”2.1 Трудові колективи та існуючі в них форми розподілу такооперації праці2.2 Організація, оснащення та обслуговування робочих місць2.3 Обґрунтування раціональних режимів праці та відпочинкувиконавців3. Розроботка норм і нормативів праці4. Оплата праці в рослинництвіВисновокСписок використаних літературних джерел
Вступ
Темою обраною для розгляду в даній роботі є організація, нормування таоплата праці на виробництві продукції садівництва. Концепція розвиткусадівництва в Україні на 2005 р. (Андрієнко М.В., Васюта В.М. та ін., 1990)передбачає на перспективу забезпечити наступну породну структуру плодових іягідних насаджень: плодові й горіхоплідні — 82,3%, ягідні — 17,7%; у тому числізерняткові — 55,6% (із них 88,6 — яблуня, 10,7 — груша, 0,7 — айва), кісточкові— 24,5% (із них 28,1 — слива, 45,9 — вишня, 10,3 — черешня, 10,9 — абрикоса,4,8 — персик), горіхоплідні — 2,2%, ягідники — 17,7% (із них суниця — 70,3,смородина й порічки — 16,5, аґрус — 7,2, малина — 7,2). Така породна структурасадів і ягідників передбачає наступний стан обсягів виробленої продукції: 71,1%— плоди зерняткових, 19,6% — кісточкових, 4,2% — горіхоплідних і 5,1 — ягідних.В основу цього співвідношення покладено грунтово–кліматичні умови, економічніособливості окремих регіонів (близькість розміщення від великих міст, курортнихмісць, промислових центрів, плодопереробних заводів, цільове призначенняпродукції), наявність сортів конкретної культури, що представляють інтерес дляширокого промислового вирощування.
Сприятливе поєднання кліматичних та ґрунтових факторів дозволяють успішновирощувати в західному Лісостепу яблуню, грушу, сливу, вишню, волоський горіх,а в південній частині зони і черешню. Західний Лісостеп особливо придатний длявирощування ягідних культур. Останніми роками розпочато визначення регіонівУкраїни, в яких можлива найповніша реалізація біологічного потенціалу плодовихпорід.
1.Організаційно-економічна характеристика Агропромислової фірми “Таврія”
ВАТ АПФ «Таврія» — підприємство з більш ніж віковою історією,що бере свій початок ще у 1889 році. Перші об'єднання виноградарів з'явилисятут на початку 80-х років 19 століття. Це були винороби і виноградарі, вихідціз Франції, Швейцарії і Німеччині, що привнесли в ці землі старовинні традиціївиноробства, що дбайливо зберігають тепер нащадки.
На сьогоднішній день АПФ «Таврія» займає лідируюче місцесеред виробників престижних колекційних та марочних коньяків в Україні. Основнінапрямки діяльності фірми: коньячне виробництво, виноробство, виноградарство тасадівництво.
Продукція підприємства виробляється під торговельною маркою«Таврія»:
— вина сухі, напівсухі, міцні;
— коньяки;
— соки натуральні.
«Агропромислова фірма«Таврія» — спеціалізоване господарствовиноградарсько-виноробного напряму з давніми традиціями виробництва і випускувисокоякісних вин, коньяків та міцних напоїв. Потужність підприємства — майже250 тис. дал ординарних і марочних коньяків, 250 тис. дал вина виноградногостолового і кріпленого, 50 тис. дал міцних напоїв і горілки щорічно. Вироби«Таврії» отримали 61 медаль, з них 11 бронзових, 29 срібних, 21 золоту.
Коньяки «Імперіал», «Херсон», «Дніпро», «Асканія» «Таврія», «Каховка»,«Борисфен», «Оріана», вина сухі, напівсухі, міцні, напої, що їх виробляєвідкрите акціонерне товариство «Агропромислова фірма «Таврія», добре відоміспоживачеві не лише в Україні. За оцінками спеціалістів, продукцію «Таврії»вирізняє висока якість, неповторні смак і аромат. Підтвердження тому — багатаколекція медалей престижних міжнародних конкурсів і виставок-дегустацій. З 1970р. по 2000 р. вироби «Таврії» отримали 61 медаль, з них — 11 бронзових, 29срібних, 21 золоту.
Можна сказати, що вишуканий смаковий букет продукції «Таврії» — результатспівпраці двох талановитих творців — природи й людини. Ще у ХVІІІ ст. вихідці зФранції, Німеччини, Швейцарії заклали в благословенних для виноградарства івиноробства таврійських степах перші виноградники. Як не згадати, що на тійсамій 46-й паралелі розташована не лише Нова Каховка, де знаходиться фірма, а йтакі всесвітньо відомі постачальники міцних напоїв та вин міста Бордо та Коньяк(Шаранта). Тож тавричанам самою долею визначено рівнятися на уславленихфранцузьких виробників.
Нині ВАТ «Агрофірма «Таврія», яке очолює голова правління ОлександрМиколайович Сидоренко, одне з найбільших виноробних підприємств України здавніми традиціями. Основні галузі: виноградарство, садівництво, виноробство іконьячне виробництво. Це 11 видів коньяку й 18 — вин на будь-який смак. За рік1326 працівників фірми (професіоналів високого ґатунку) виробляють: ординарнихі марочних коньяків — 250 тис. дал.; вина виноградного столового й міцного —250 тис. дал.; міцних напоїв та горілки — 50 тис. дал.
Піввікова історія підприємства — це шлях творчого опанування кращоговітчизняного і зарубіжного досвіду, постійного нарощування обсягів випуску,впровадження найсучасніших технологій. У центрі уваги працівників «Таврії» —висока якість і конкурентоспроможність продукції, розширення асортименту. Тутналагоджено найретельніший хімічний і мікробіологічний контроль якостіотримуваних виноматеріалів і готової продукції. На всіх етапах виробничогопроцесу підтримується сталий режим температури обробки холодом і теплом. Триваєпошук нових рішень.
Насолоджуючись коньяком чи вином з маркою «Таврії», переконаєтесь: вунікальному смаковому букеті продукції тавричан гармонійно поєдналисянаполеглива праця людей, краса землі, на якій вони живуть і працюють, добірнівиноградні грона, осяйність і тепло сонячних променів.
2.Організація праці в Агропромисловій фірмі “Таврія” 2.1 Трудові колективи та існуючі в них форми розподілу такооперації праці
У процесі спільної праці, як правило, виокремлюються різні видидіяльності, робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто одним абогрупою працівників виконується певна частина загального обсягу роботи.
В економіці країни можна виділити такі форми поділу праці: між галузямиекономіки, всередині цих галузей, а також всередині підприємств. Поділ праці напідприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певноїчастини спільної роботи. Існують такі основні види поділу праці: технологічний,поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний.
Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого процесу за видами,фазами і циклами.
Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремихоперацій для скорочення виробничого циклу.
Функціональний поділ праці відбувається між різними категоріямипрацівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, спеціалістиі службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.
Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні форми і станупредметів праці і виконують технологічні операції з виготовлення основноїпродукції. Допоміжні робітники створюють необхідні умови для безперебійної таефективної роботи основних робітників. Вони зайняті на таких роботах:транспортуванні готових виробів, деталей, матеріалів; ремонті устаткування;виготовленні інструменту; технічному контролі якості продукції тощо.
Розвиток технічного прогресу, вдосконалення організації виробництва,спеціалізація і централізація ремонтних робіт, типізація і нормалізаціяінструменту й оснащення, що застосовуються у виробництві, постійневдосконалення організації контролю якості продукції — фактори, що впливають надинаміку чисельності допоміжних робітників. В одних випадках названі факторивикликають збільшення кількості допоміжних робітників, в інших — її скорочення.Наприклад, у промисловості зростає частка робітників з налагодження і ремонтумашин і механізмів, а також зайнятих виготовленням інструменту, технологічногооснащення. Проте збільшення кількості і частки робітників, зайнятих навантажно-розвантажувальних, складських роботах свідчить про застосування важкоїмалопродуктивної праці.
Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакоютехнологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь іпредметів праці, технологій виробництва. Під впливом розвитку цих чинниківвідбуваються зміни в професійному поділі праці, що характеризуються зростаннямкількості професій механізованої праці, скороченням переліку вузьких професій іспеціальностей та збільшенням кількості професій широкого профілю. Так,часткова механізація супроводжується поопераційним поділом праці, вузькою спеціалізацієюпрацівників. Комплексна механізація передбачає об'єднання вузькихспеціальностей робітників, розширення їх професійного профілю. В умовахпідвищення рівня автоматизації виробництва, виявляється тенденція до поєднанняфункцій робітника-оператора з порівняно вузькою кваліфікацією іробітника-наладчика високої кваліфікації та широкого професійного профілю.
Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складностівиконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих. Водночасвраховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функційз підготовки і здійснення трудових процесів, а також контролю за якістюпродукції.
Ступінь складності робіт обумовлює кваліфікаційні відмінності між групамипрацівників, що їх виконують. Кваліфікація відбиває рівень знань, умінняпрацювати, виробничий досвід і є підставою для розподілу працівників закваліфікаційними групами — розрядами, категоріями, класами тощо.
Поділ праці на виробництві нерозривно пов'язаний з її кооперацією, тобтовстановленням певних співвідношень і взаємодії між видами праці. Без цьоговиробництво неможливе.
Кооперація — це організована виробнича взаємодія між окремимипрацівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці длядосягнення певного виробничого ефекту.
Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішоговикористання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих процесів,ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а також увстановленні раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасникамивиробництва та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва.
Розрізняють такі взаємопов'язані форми кооперації:
- всерединісуспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузямиекономіки;
- всерединігалузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низкипідприємств у виробництві певної продукції;
- всерединіпідприємства. Здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежновід конкретних виробничих умов |тип виробництва, особливості техніки ітехнології та ін.).
На підприємстві кооперування праці може здійснюватися за умовіндивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатноїроботи або суміщення трудових функцій і спеціальностей під час колективноїроботи. Серед колективних форм організації праці провідне місце посідаютьгрупові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.
Бригада — це організаційно-технологічне і соціально-економічне об'єднанняпрацівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв,устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконаннявиробничого завдання з випуску високоякісної продукції певної кількості знайменшими матеріальними і трудовими витратами на основі колективноїматеріальної заінтересованості і відповідальності.
Створення бригад відбувається за наявності відповіднихматеріально-технічних і організаційних передумов. Основні з них такі:
- неможливістьрозподілу загальної роботи між окремими виконавцями;
- необхідністьзабезпечення чіткої взаємодії між основними і допоміжними робітниками длядосягнення вищого результату в праці;
- необхідністьвизначення обов'язків і обсягу робіт за відсутності постійних робочих місць;
- наявністьспільної мети та зв'язків між робітниками в процесі праці;
- взаємозамінюваністьі суміщення професій в окремих робочих групах;
- відповіднийкількісний і професійно-кваліфікаційний склад робітників;
- можливістьвизначення норм і нормативів трудових і матеріальних затрат на кожну зоперацій, або на кінцеву продукцію;
- можливістьобліку трудових і матеріальних затрат по операціях і по кінцевій продукції;
- наявністьсистеми планування й обліку операційної і кінцевої продукції та ін.
Процес формування бригад і організації праці всередині них передбачає:проведення попередніх розрахунків чисельності професійно-кваліфікаційногоскладу бригади; побудову графіків завантаження виконавців протягом робочогочасу; встановлення бригадних норм виробітку, а також системи керівництвабригадою. Розробляються критерії оцінки праці, матеріального і моральногостимулювання. Проектні розрахунки і рішення заносяться до паспорта бригади івраховуються під час атестації і раціоналізації робочих місць. Залежно відособливостей технології, організації виробництва і його технічного рівнярозрізняють спеціалізовані і комплексні бригади.
Спеціалізовані бригади формуються із робітників однієї професії однаковоїабо різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологічних процесах(механічне оброблення деталей, обслуговування потужного агрегату, конвеєрної іпотокової лінії та ін.).
Комплексні бригади формуються з робітників різних професій (як основних,так і допоміжних), які виконують технологічно різнорідні, проте взаємопов'язаніроботи, що охоплюють повний цикл виготовлення деталей, вузлів тощо. Створеннятаких бригад ефективніше на дільницях зі складним технологічним устаткуванням,в умовах поточно-конвеєрних, предметно (подетально) спеціалізованих виробництвіз замкненим технологічним циклом.
Комплексні бригади можуть бути з повним поділом праці, частковим і безподілу праці.
У бригаді з повним поділом праці кожний робітник постійно виконує роботуоднієї професії і кваліфікації, і ця робота є складовою частиною комплексногозавдання бригади.
У бригаді з частковім поділом праці, зумовленим певною технологічноюпослідовністю виробництва, робітник поряд зі своєю певною операцією, в разінеобхідності виконує операції зі споріднених спеціальностей.
Комплексній бригаді без поділу праці властиве широке суміщення професій іпевна взаємозамінність робітників у процесі праці. Кожний робітник можевиконувати всі операції, що входять у виробниче завдання бригади.
Залежно від режиму роботи комплексні і спеціалізовані бригади можуть бутизмінними і наскрізними. До складу змінних бригад входять робітники лише однієїзміни, протягом якої виконується весь комплекс робіт. Наскрізні бригадистворюються за таких виробничих умов, коли тривалість циклу оброблення виробівабо час виконання певної роботи на дільниці перевищує тривалість зміни. Дотаких бригад входять робітники двох або трьох змін.
За кількісним складом бригади можуть бути нечисленні (5—10 осіб), середні(11—25), великі (25—50 осіб і більше).
Ефективність функціонування бригад залежить від рівня їх самостійності.Подальше запровадження бригадного госпрозрахунку, що передбачає організаціюроботи на основі поєднання оперативно-виробничої самостійності і бізнес-плану,порівняння витрат і одержуваного ефекту, встановлення прямої залежності оплатипраці від кінцевих результатів роботи, підвищення відповідальності бригади йадміністрації за виконання виробничих завдань.
Переведення бригади на господарський розрахунок передбачає такіпередумови:
- створеннясистеми госпрозрахункових показників (обсяги виробництва, матеріальні витрати,якість продукції тощо) для оцінки діяльності бригад різних типів;
- закріпленняза бригадами конкретної площі, технологічного устаткування;
- обгрунтованість,стабільність і своєчасність доведення до бригад планових завдань;
- забезпеченнябухгалтерського й оперативного обліку діяльності бригади;
- організаціюзберігання і видачі бригадам матеріальних цінностей;
- установленнябригадних норм і розцінок;
- наявністьсистеми госпрозрахункових претензій.
Найефективніше застосування госпрозрахунку в тих бригадах, які здійснюютьповний цикл виготовлення певного виду продукції або конструктивно ітехнологічно закінченої її частини, що характерно для комплексних бригад.
В організації роботи бригад важливе місце має розроблення бізнес-плану івиконання всіх його показників.
Переведення бригад на госпрозрахунок викликає потребу регулюваннягоспрозрахункових відносин між бригадами та іншими підрозділами, з одного боку,і між бригадами й адміністрацією підприємства, з іншого. У тих випадках, колиміж цими суб'єктами були порушені правила взаємодії, можуть бути пред'явленігоспрозрахункові претензії, які оформлюються у вигляді актів.
Найдосконалішою формою госпрозрахунку бригад є договір, згідно з якимодна із сторін зобов'язується на замовлення іншої сторони виконати певну роботуза відповідну оплату. Залежно від форм організації виробництва підряд може бутиіндивідуальним і колективним. Колективний підряд поділяється на бригадний,цеховий, сімейний. Умовою впровадження колективного підряду є внутрішньогосподарськийрозрахунок. У підрядних взаємовідносинах важливим є встановленнявідповідальності між адміністрацією і підрядним колективом, а також міжсуміжними колективами. Основу регулювання цих відносин становить підряднийдоговір, в якому зазначені обсяги робіт з виготовлення конкретної продукції абонадання послуг, умови виконання робіт, основні показники, нормативи та ін.
Обов'язками адміністрації (замовника) є: своєчасне забезпеченняпідрядного колективу необхідними машинами, устаткуванням, пристосуваннями,матеріалами, інструментом, технічною документацією, а також профілактичнийогляд і ремонт устаткування. У договорі фіксується взаємна відповідальністьсторін у разі виникнення непередбачених обставин або невиконання зобов'язань.2.2 Організація,оснащення та обслуговування робочих місць
Важливим елементом організації праці на підприємстві є вдосконаленняпланування, організації і обслуговування робочих місць з метою створення накожному з них необхідних умов для високопродуктивної праці.
Робоче місце — це зона трудової діяльності робітника, або групиробітників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи. Водночасце первинна ланка виробничої структури підприємства, яка може функціонувативідносно самостійно.
Організація робочого місця — це система заходів щодо його планування,оснащення засобами і предметами праці, розміщення в певному порядку,обслуговування й атестації.
Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторіматеріальних елементів виробництва, зокрема устаткування, технологічного таорганізаційного оснащення, а також робітника. Робоче місце має робочу, основнуі допоміжну зони. В основній зоні, яка обмежена досяжністю рук людини вгоризонтальній і вертикальній площинах, розміщуються засоби праці, що постійновикористовуються в роботі. У допоміжній зоні розміщуються предмети, котрізастосовуються рідко.
Велике значення має раціональне технологічне й організаційне оснащенняробочих місць, що передбачає забезпечення їх основним технологічнимустаткуванням, технологічним і організаційним оснащенням (інструментом,пристроями, допоміжними матеріалами, запасними частинами та устаткуванням дляїх зберігання і розміщення, а також засобами сигналізації, освітлювальноюапаратурою, робочими меблями, тарою тощо).
Оснащення робочих місць масових професій може здійснюватися за типовимипроектами, в яких ураховані необхідні рекомендації щодо оснащення і плануванняробочих місць даного виду. Використання типових проектів сприяє впровадженнюдосягнень науки і передового досвіду в процесі організації робочих місць,знижує трудомісткість роботи, дозволяє підвищити рівень організації трудовихпроцесів.
Робочі місця класифікують за такими параметрами, як професія та кількістьвиконавців, ступінь спеціалізації, рівень механізації, кількість устаткування,характер розміщення в просторі.
Залежно від кількості виконавців розрізняють індивідуальні та колективніробочі місця. Індивідуальне робоче місце призначене для роботи одногопрацівника протягом зміни. Колективне робоче місце призначене для здійсненняпроцесу праці одночасно кількома робітниками (бригадою).
Залежно від кількості устаткування розрізняють одноверстатні табагатоверстатні робочі місця. Останні характеризуються тим, що робітник упевній послідовності здійснює виробничий процес на кількох одиницяхтехнологічного устаткування.
За ступенем спеціалізації розрізняють універсальні та спеціалізованіробочі місця, а за ступенем механізації — робочі місця з ручними,машинно-ручними, машинними, автоматизованими й апаратурними трудовимипроцесами.
Робочі місця за характером розміщення в просторі бувають стаціонарними(робоче місце токаря, коваля, вагранника) і рухомі (робоче місце водія,машиніста крана).
Велике значення в організації праці має обслуговування робочих місць,тобто забезпечення їх протягом робочої зміни сировиною, матеріалами,заготівками, транспортними засобами, послугами ремонтного характеру тощо.
Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями:
- енергетична— забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою,а також опалення виробничих приміщень;
- транспортно-складська— доставка предметів праці до робочого місця, вивезення готової продукції івідходів виробництва, зберігання, облік і видача матеріалів, сировини та іншихцінностей;
- підготовчо-технологічна— розподіл робіт за робочими місцями; комплектування технічної документації;підготовка інструменту та допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодопередових методів праці;
- інструментальна— зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видівінструменту, пристроїв, технологічного оснащення;
- налагоджувальна— налагодження і регулювання технологічного устаткування;
- міжремонтна— профілактичне обслуговування; • контрольна — контроль якості сировини,напівфабрикатів і готових виробів;
- облікова— облік бракованої продукції та аналіз причин браку, профілактичні заходи дляпідвищення якості продукції та ін.
Всі ці функції мають виконуватися безперебійно і в певних організаційнихформах, таких як стандартне, планово-попереджувальне, чергове обслуговуванняробочих місць.
Для забезпечення збалансованості між кількістю робочих місць і наявнимитрудовими ресурсами, раціональнішого використання резервів виробничого потенціалута підвищення продуктивності праці застосовують атестацію і паспортизаціюробочих місць.2.3 Обґрунтування раціональних режимів праці та відпочинкувиконавців
Робочий час є загальною мірою кількості праці Загальна тривалістьробочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, зіншого — фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшеннявикористання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивностіпраці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторіврозвитку виробництва.
Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість робочогочасу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Підприємства йорганізації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу нормутривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшеннязагальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень.Законодавством також установлюється скорочена тривалість робочого часу дляпрацівників віком від 16 до 18 років — 36 год. на тиждень, а для осіб віком від15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул)— 24 год. на тиждень.
Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахуноквласних коштів підприємств і організацій для жінок, які мають дітей віком до 14років або дитину-інваліда.
Для працівників здебільшого установлюється п'ятиденний робочий тиждень здвома вихідними днями. За п'ятиденного робочого тижня тривалість щоденноїроботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку абографіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган запогодженням з профспілковим комітетом підприємства, організації з додержаннямустановленої законодавством тривалості робочого тижня.
На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва таумовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним,установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За шестиденногоробочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 год. затижневої норми 40 год., 6 год. — за тижневої норми 36 год. і 4 год. — затижневої норми 24 год. П'ятиденний або шестиденний робочий тижденьустановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковимкомітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і запогодженням з місцевою Радою народних депутатів.
Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановленнянайдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий,тижневий та місячний режими праці та відпочинку
Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початкута закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частотурегламентованих перерв на відпочинок.
Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, часвідновлення працездатності між змінами.
Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи,кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графікироботи передбачають порядок чергування змін.
Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих танеробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку,тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинкурегулюється ст. 50—65 та 66—84 (глави 4 та 5) Кодексу законів про працю України(1995).
3.Розробка норм і нормативів праці
Методика встановлення норм часу залежить насамперед від типу виробництва(масове, серійне, дрібносерійне, індивідуальне), рівня механізації праціробітників, а також від форми організації праці. Для вищого рівня серійностіхарактерні досконаліша техніка, технологія, організація виробництва і праці.Внаслідок цього затрати праці виготовлення тих самих виробів і рівеньпродуктивності праці будуть різними в умовах масового, серійного таіндивідуального виробництва. Розрізняють такі методи нормування: сумарнийдослідно-статистичний, розрахунково-аналітичний, укрупнений, мікроелементний.
Суть сумарного дослідно-статистичного методу полягає в установленні нормизагалом на операцію без розчленування її на складові елементи. За цим методомнорми визначають на основі статистичних даних про фактичні затрати часу заминулий період або порівняння якоїсь операції з аналогічними операціями. Норми,установлені таким методом, називаються дослідно-статистичними.
За розрахунково-аналітичного методу операцію попередньо розчленовують наелементи. Норму часу в цьому разі розраховують на кожний елемент операції. Цейметод нормування дає значно точніші результати, ніж сумарнийдослідно-статистичний. Він є основним методом для масового, крупносерійного ісерійного типів виробництва, тобто для тих умов, коли одна операціяповторюється багато разів.
В умовах індивідуального і дрібносерійного виробництва, коли операціяповторюється кілька разів або й зовсім не повторюється, застосуваннятрудомісткого аналітичного методу розрахунку норми часу економічно себе невиправдовує. Тому його застосовують тут тільки для розрахунку норм на дужескладні операції.
Складовими аналітичного методу є: аналіз застосовуваного технологічногопроцесу та існуючих форм організації праці на робочому місці: проектуваннянайраціональнішого складу, послідовності і тривалості виконання елементівоперацій, які нормують, розроблення оптимальних режимів роботи устаткування,передових прийомів праці і раціональної організації робочого місця.
Суть укрупненого методу полягає у визначенні норми на основі попередньорозроблених укрупнених розрахункових величин затрат робочого часу на типовіоперації, деталі або види робіт. За цим методом найдоцільніше розраховуватинорми на підприємствах з індивідуальним і дрібносерійним типом виробництва.
Велике значення має мікроелементний метод нормування праці (для нормуванняручних і деяких машинно-ручних процесів). За допомогою цього методу виділяють івивчають найпростіші елементи, так звані мікроелементи, з яких складаютьсяскладні і різноманітні за своїм характером трудові операції. Ці мікроелементивизначають норми затрат часу залежно від найважливіших чинників, які впливаютьна їхню структуру.
Переваги цього методу полягають у тому, що ще до початку трудовогопроцесу можна конструювати ручні прийоми різних трудових процесів на основістворення системи мікроелементів, які визначаються характером і методомвиконання роботи, схемою органі зації робочого місця і трудовими навичкамиробітника. За допомогою цієї системи можна встановити раціональність затратчасу на виконання окремих елементів операції.
Затрати часу на окремі найпростіші елементи визначають за так званимимікроелементними нормативами. Ці нормативи є сподіваними величинами часу,знайденими в результаті статистичної обробки.
Аналітичним, укрупненим методами і методом мікроелементного нормуваннявизначаються технічно обґрунтовані норми.
4.Оплата праці в рослинництві
Механізовані роботи займають провідне місце у всіх сільськогосподарськихпроцесах. Тому удосконаленню оплати праці трактористів-машиністів повиннаприділятися найбільша увага.
Оплата праці трактористів-машиністів здійснюється залежно від системиматеріального стимулювання праці, застосовуваної у господарстві. Насільськогосподарських механізованих роботах оплата праці в Україні здійснюєтьсяза виконаний обсяг робіт або відпрацьований час за спеціально встановленимигалузевою угодою тарифними ставками.
Для всіх механізаторів, які працюють у сільськогосподарськомувиробництві, встановлюється єдина професія — тракторист-машиніст. Залежно відзнань і досвіду, згідно з положенням про атестацію трактористів-машиністів їмнадається кваліфікація -тракторист-машиніст І, II, III класу з виплатоюнадбавок: трактористам-машиністам І класу — 20%; П класу — 10% до заробітку намеханізованих роботах, які оплачуються за тарифною сіткоютрактористів-машиністів.
Окремі технологічні процеси в рослинництві, виконання яких вимагаєоптимальних агротехнічних строків і відповідної якості (підготовка грунту ісівба, догляд за посівами, збирання врожаю і заготівля кормів та ін.), убагатьох випадках визначають долю майбутнього врожаю. Це зумовлює необхідністьзастосування поточного преміювання та інших заохочень до виконання даних робіт.Виходячи з технологічних особливостей, необхідно будувати систему організаціїта матеріального стимулювання праці в галузях рослинництва. Дані оплати інадбавки слід розглядати як важливу складову частину тарифної системи оплатипраці. Одні з них мають компенсаційний, а інші — стимулюючий характер.
Компенсаційні доплати і надбавки для сільськогосподарських працівників,які проживають і працюють на радіоактивне забруднених територіях внаслідоккатастрофи на Чорнобильській АЕС, встановлені централізовано згідно зпостановою Кабінету Міністрів України.
При складанні колективного договору в кожному господарстві доцільноатестувати весь перелік робіт із шкідливими умовами праці всіх працівників, якіберуть участь в їх виконанні і ще в плановому порядку визначити розміри доплаті надбавок згідно із типовим положенням про оплату праці.
На вирощуванні окремих сільськогосподарських культур таких, як рис,гречка, просо, соняшник, тютюн, цукрові буряки, насіння цукрових і кормовихбуряків, льон-довгунець слід встановлювати додаткові матеріальні заохочення,крім тих, які передбачені діючою в господарстві системою оплати праці у рослинництві.
В умовах реформи економічних і трудових відносин в сільськомугосподарстві, різноманітних форм власності й господарювання на принципахгоспрозрахунку і самофінансування найбільшої актуальності набуває удосконаленняоплати праці на основі перегляду багатьох положень, які склалися в механізміматеріального стимулювання аграрної праці. Основним принципом організаціїоплати праці в нових умовах господарювання є принцип самозароблення коштів,проведення всіх заходів щодо підвищення заробітної плати тільки за рахуноквласних коштів підприємств. Тут оплата праці стає не просто винагородою запрацю, а часткою господарського доходу, який відповідає вкладу працівника взагальний результат підрозділу чи підприємства в цілому.
Реструктуризація сільськогосподарського виробництва обумовлює створеннянових форм сільськогосподарських підприємств, таких, як акціонерні товариства,товариства з обмеженою відповідальністю, селянські спілки, фермерськігосподарства та ін., які у своїй діяльності все більше будуть орієнтуватися навикористання ринкових відносин. Цьому в повній мірі буде сприяти перехід наоплату праці від валового, госпрозрахункового доходу та стимулювання зприбутку, підвищення їх господарської та економічної самостійності на основіпаювання землі та засобів виробництва.
З розвитком госпрозрахункових і ринкових відносин виникає потреба в новійметодиці формування єдиного фонду матеріального стимулювання, яка грунтуєтьсяна нормативному розподілі прибутку. При цьому норматив відрахувань визначаютьяк відношення суми виплачених коштів по сукупності в ньому елементівстимулювання до величини прибутку (чистого доходу) за відрахуванням з неїплатежів у бюджет та відсотків за кредит.
Однак для всіх госпрозрахункових варіантів формування і розподілу фондуоплати праці, як зазначалося, потрібно створювати паритетні цінові умови насільськогосподарську і промислову продукцію, щоб вони могли не тількивідшкодувати витрати виробництва, а й забезпечували створення фондівнагромадження. Поліпшити фінансове положення своїх підрозділів, які виробляютьпродукцію землеробства, можуть і повинні самі підприємства за рахунокперерозподілу прибутку, особливо від комерційної діяльності та створення на їїоснові необхідних страхових фондів.
Висновок
Норми праці є основою системи планування роботи підприємства та йогопідрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на продукцію,управління соціально-трудовими відносинами тощо.
Організовуючи працю, слід визначити, яка її кількість потрібна длявиконання кожної конкретної роботи і якою має бути її якість. Норми праці єосновою для визначення пропорцій розвитку галузей економіки, складання балансувикористання трудових ресурсів, визначення виробничих потужностей.
На кожному підприємстві норми праці використовуються під час здійсненняпланово-організаційних розрахунків, внутрішньозаводського й цеховогооперативного планування. За допомогою норм складаються бізнес-планипідприємств, плануються обсяги виробництва цехів і дільниць, розраховуєтьсязавантаження устаткування й робочих місць. На основі норм праці встановлюютьзавдання з підвищення продуктивності праці, визначають потребу в кадрах,розробляють календарно-планові нормативи тощо. За допомогою нормуванняузгоджується взаємодія цехів, бригад і відділів підприємства, досягаєтьсясинхронізація роботи на різних робочих місцях, виробничих дільницях,забезпечується рівномірність і ритмічність виробничого процесу.
Норми трудових затрат потрібні для організації праці не тількиробітників-відрядників, а й робітників-почасовиків, спеціалістів, службовців.Визначають їх для кожної категорії працюючих. Норми праці є складовим елементоморганізації заробітної плати, оскільки виконання норм є умовою отриманнязаробітку, відповідного тарифу або окладу, установленого для даного працівника.
Норми праці на підприємстві можуть використовуватися для визначеннятрудомісткості окремих видів продукції і відповідних затрат праці для виконаннявиробничої програми. Отже, нормування праці є засобом визначення як міри працідля виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працюзалежно від її кількості та якості.
Списоквикористаних літературних джерел
1. Рощин С.Ю., Разумова Т. О. Экономика труда. — М.: Инфра-М, 2000 – 246с.
2. Социальныетехнологии: Толковый словарь. — Москва—Белгород: Луч,
3. Центрсоциальных технологий, 1995.
4. Станринку праці України за січень–вересень 2002 р. // Праця і зарплата. — 2007. —жовт. — № 34.
5. Статистика:Підручник / С. С. Герасименко та ін. — К.: КНЕУ, 1998 – 414 с..
6. Травин В.В., Дятлов В. А. Менеджмент персонала предприятия. — М.: Дело, 2000 – 203 с.
7. УманскийА. М., Сумцов В. Г. Международные трудовые нормы и рекомендации. — Луганск:ВУГУ, 1999 – 218 с..
8. Хомич О.І. Відтворення трудового потенціалу села і зайнятість (регіональний аспектдослідження). — Львів, 2006 – 178 с..
9. ЧеренкоЛ. М. Проблеми бідності в Україні: методи визначення та напрями подолання:Автореф. дис. к. е. н. — К., 2000 – 25 с..
10. Щёкин Г.В. Теория кадровой политики. — К.: МАУП, 2006 – 168 с.
11. Экономикаи социология труда / Под. ред. Б. Ю. Сербиновского и В. А. Чуланова. — Ростовн/Д: Феникс, 1999 – 150 с.