Стратегія управління валютними ризиками банку

/>/> 
КОМПЛЕКСНА КУРСОВА РОБОТА
на тему: «СТРАТЕГІЯ УПРАВЛІННЯ ВАЛЮТНИМИ РИЗИКАМИ БАНКУ»
Вступ
Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлінніактивами і пасивами в іноземній валюті та в банківських металах, пов'язана звалютними ризиками (одним з елементів ринкового ризику), які виникають узв'язку з використанням різних валют і банківських металів під час проведеннябанківських операцій.
Актуальність роботи обумовлена тим, щооднією з передумов успішного функціонування будь-якої фінансово-кредитноїустанови є її спроможність керувати у певних макроекономічних умовах власнимиризиками. В країнах з перехідною економікою, яким здебільшого притаманнанестабільність макроекономічної ситуації та висока волатильність (мінливість)параметрів фінансового ринку, менеджмент ринкових ризиків набуває особливогозначення.
Валютні ризики єчастиною комерційних ризиків, яким піддані учасники міжнародних економічнихвідносин. Валютні ризики це небезпека валютних втрат у результаті зміни курсувалюти ціни (позики) стосовно валюти платежу в період між підписанням чиконтракту кредитної угоди і здійсненням платежу. В основі валютного ризикулежить зміна реальної вартості грошового зобов'язання в зазначений період.Валютному ризику піддаються обидві боки-учасники угоди.
Метою курсової роботи є обґрунтування необхідностівикористання банками України в практичній роботі розроблених і дослідженихметодик оцінки валютних ризиків та встановлення і контролю лімітів відкритоївалютної позиції і операційних лімітів, у тому числі на проведення операцій зпохідними фінансовими інструментами, а також при визначенні розміру капіталу,що необхідний для покриття валютного ризику.
Об’єктом дослідження є управляння валютними ризиками банку
Предметом дослідження є специфіка управляння валютним ризикомна прикладі АКБ “Базис».
У процесі роботи використані статистично-економічні,графічні, розрахункові та системно-аналітичні методи, техніко-економічнийаналіз і економіко-математичне моделювання.
Валютний ризик належить до категорії ринкового ризику. Підвалютним ризиком розуміють можливість одержання банком грошових збитків абозменшення вартості його капіталу внаслідок несприятливих змін валютних курсівміж моментом придбання і моментом продажу позицій у валюті. З економічної точкизору валютний ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів щодо кожноїз валют за термінами і сумами.
1/>. теоретичні засадиуправління валютним ризиком банку1.1 Поняття, головні чинникивиникнення та індикатори валютного ризику банку
Всі учасники міжнародного валютного ринкупіддаються валютним ризикам, тобто небезпеці втрат при здійсненні тих чи іншихоперацій. Валютні ризики пов'язані з інфляцією і коливанням валютних курсів.Якби обмінні курси були фіксованими, то не існувало б валютних ризиків.Об'єктивною основою валютного ризику є те, що в довгостроковому плані валютнікурси залежать від економічного становища різних країн, а в короткостроковому –від рішень державних органів з економічних питань, спекулятивних операцій,чуток і очікувань, політичних подій і, нарешті, від неправильних рішень ділерів[8, c. 385].
Експортери потерпають від збитків при зниженнікурсу ціни по відношенню до валюти платежу, оскільки вони отримують меншуреальну вартість у порівнянні з контрактною. Для імпортера ризики виникають,якщо підвищується курс валюти по відношенню до валюти платежу.
Для банку, котрий купує одну валюту і продаєіншу, можливість ризику залежить від його валютної позиції, тобто відспіввідношення вимог і зобов'язань банку в іноземній валюті. Якщо вимоги ізобов'язання щодо конкретної валюти рівні, то валютна позиція вважаєтьсязакритою, а при неспівпадінні – відкритою. Відкрита валютна позиція може бутикороткою, якщо пасиви і зобов'язання по проданій валюті перевищують активи івимоги до неї, і довгою, якщо активи і вимоги по купленій валюті перевищуютьпасиви і зобов'язання. Відкрита позиція, як довга, так і коротка, завждипов'язана з ризиком втрат, якщо до моменту купівлі раніше проданої валюти іпродажу раніше купленої курс цих валют зміниться в несприятливому для банкунапрямі.
Ризики обмінних курсів поділяються на [8, c. 387]:
-  операційні;
-  бухгалтерські(перерахункові);
-  економічні.
Операційний валютний ризик – це такий ризик,котрому піддаються фірми і приватні особи, коли майбутні платежі або отриманікошти повинні бути виконані в валюті, майбутня вартість якої не визначена.Валютні ризики, викликані змінами валютних курсів, можуть бути пов'язані зрухом готівки та з активами. Вони можуть відбуватись в короткостроковійперспективі і в довгостроковому періоді. Зміни обмінного курсу можуть призвестидо змін чинників виробництва, необхідних фірмі для виробництва, а також дозміни доходів, отримуваних від випуску продукції. Ризик у довгостроковомуперіоді (поточний) зачіпає весь обсяг інвестицій.
Перерахований валютний ризик відноситься дооперації переведення фінансових звітів компанії з однієї валюти в іншу. Вінпов'язаний зі зміною зареєстрованих даних про фінансовий стан компанії,викликаною
змінами валютного курсу, що використовується дляперерахунку фінансових звітів. Така проблема виникає для ТНК.
Економічний валютний ризик пов'язаний зі змінамивартості компанії, що відбуваються внаслідок зміни обмінних курсів. Вартістюкомпанії вважається ринкова ціна акції, помножена на кількість акцій, випущенихв обіг. Ринкова ціна акції – це ціна, за якої попит і пропозиція дорівнюютьодне одному.
Зміни обмінного курсу валют впливають на ринковувартість компанії в тому випадку, коли їх дія розповсюджується на очікуванінадходження грошових коштів.
Економічний валютний ризик є найпоширенішим видомризику, пов'язаним з валютними курсами. Він включає в себе і операційний, іпе-рерахунковий ризики. З наслідками економічного валютного ризику, викликаногонесподіваними коливаннями курсів, можуть зіткнутися не лише міжнародні фірми,але й фірми, які не пов'язані із зарубіжними угодами.
1.2 Маркетингова стратегія управління валютнимризиком банку
Ризик ринкової стратегії – ризик того, що банкнеадекватно визначить власний ринок чи не зможе забезпечити надання фінансовихпродуктів і послуг, що створюють чи попит задовольняють вже існуючі потреби.
У зв'язку з тим, що курси абсолютно усіх валют, утому числі і резервної валюти – долара США, піддані періодичним коливаннямунаслідок різних об'єктивних і суб'єктивних причин, практика міжнароднихекономічних відносин виробила підходи до вибору стратегії захисту від валютнихризиків [5, c. 401].
Сутність цих підходів полягає в тому, що:
-  приймаютьсярішення про необхідність спеціальних заходів для страхування валютних ризиків;
-  виділяєтьсячастина зовнішньоторговельного, контракту чи кредитної угоди – відкрита валютнапозиція, яка буде страхуватись;
-  вибираєтьсяконкретний спосіб і метод страхування ризику.
У міжнародній практиці застосовуються триосновних способи страхування ризиків:
-  односторонні діїодного з партнерів;
-  операціїстрахових компаній, банківські та урядові гарантії;
-  взаємнадомовленість учасників угоди, д
На вибір конкретного методу страхування ризикувпливають такі фактори, як:
-  особливостіекономічних і політичних відносин зі стороною — контрагентом угоди;
-  конкурентоздатністьтовару;
-  платоспроможністьконтрагента угоди;
-  діючі валютні ікредитно-фінансові обмеження в даній країні;
-  термін покриттяризику;
-  наявністьдодаткових умов реалізації угоди;
-  перспективи змінивалютного курсу чи процентних ставок на ринку.
Світова практика страхування валютних і кредитнихризиків відображає зміни, які відбулися у світовій економіці і валютній системів цілому. Найбільш простим і найпершим методом страхування валютних ризиківбули захисні застереження.
Хеджування на форвардних і ф'ючерсних ринках даєнайнижчий рівень ризику при заданому рівні хеджування [3, c. 90].
В практиці міжнародної диверсифікації портфеляіснує ряд чинників, що перешкоджають диверсифікації як засобу отриманняпереваг. До їх числа відносяться:
— сегментованість ринків іноземних акцій таоблігацій, що викликається
правовими бар'єрами, які обмежують інвестиції закордоном;
-  заборона дляіноземців володіти національними компаніями;
-  введення податку,який врівноважує ставки відсотка;
-  різниця ворганізації ринку, методах торгівлі цінними паперами і операціях (готівковіоперації або форвардні операції);
-  порядоквстановлення цін на акції (котировка або аукціони);
-  операційні таінформаційні витрати.
Часто основною перешкодою для міжнародноїдиверсифікації є проблеми оподаткування.
Великі компанії можуть нести витрати, пов'язані зподоланням перешкод міжнародній диверсифікації портфеля, але для більш дрібнихкорпорацій часто витрати по диверсифікації перевищують вигоди. В останні рокиз'явились нові види цінних паперів, фінансових механізмів, котрі дозволяютьінвесторам зі скромними коштами скористатись перевагами міжнародноїдиверсифікації. Основні з них – американські депозитні розписки (АДР) йміжнародні взаємні фонди.
АДР – це різновидність цінних паперів, створенаамериканськими банками, котрі закупили велику кількість іноземного акціонерногокапіталу і депонували його на трастові рахунки. Потім продали свої часткивласності в трасті, що називаються АДР, інвесторам. Кількість випущених АДРможе дорівнювати кількості випущених акцій або бути меншою, тоді кожна АДРеквівалентна одній або декільком акціям іноземного капіталу. Коли іноземнакомпанія сплачує дивіденд, банк конвертує його в долари за поточним обміннимкурсом і розподіляє отримані кошти серед власників АДР пропорційно кількостірозписок у кожного з них. Функціонують вторинний як біржовий, так іпозабіржовий ринки АДР. Вартість АДР тісно пов'язана з вартістю представленихними іноземних акцій. Арбітраж слугує підтриманню рівноваги між доларовою ціноюАДР і відповідною їй акцією. Якщо ціна АДР відрізняється від доларової вартостііноземних акцій при конвертації за поточним обмінним курсом, то арбітражеривилучають з цього прибуток. Якщо АДР продається дешевше, арбітражери продаютьіноземні акції. Після конвертації отриманих від продажу коштів в долари воникупують АДР, кількість яких в цьому випадку буде більшою, ніж при варіантірівності вартості АДР і відповідних їм акцій. Різниця, що виникла, є прибуткомарбітражерів. Це призводить до підвищення ціни на АДР і зниження цін наіноземні акції.
Цей процес триває до тих пір, поки ціна АДР йіноземної акції, яка стоїть за нею, не зрівняються [3, c. 92].
Банки за емісією і підтримання в обігу АДРзбирають встановлену плату.
Міжнародні взаємні фонди також продають часткувласності в наявних у них портфелях цінних паперів. Співвласник взаємного фондуотримує доходи зі всіх цінних паперів, що знаходяться в портфелі фонду,пропорційно своїй частці. Інвестори вносять періодично платежі, необхідні дляфункціонування фонду.
Міжнародне портфельне управління можездійснюватись на основі пасивного або активного підходів.
Теоретичною основою пасивного управління єгіпотеза про ринкову ефективність. Вважається, що коли вартість цінних паперівбула встановлена на ринку з урахуванням всієї доступної інформації, і ринокраціонально прореагував на цю інформацію, то управління повинно орієнтуватисьна ринок, тобто будуватись на основі індексного методу інвестицій. Це означає,що менеджер портфеля може інвестувати весь портфель або значну частину вринковий індекс або в набір цінних паперів, прогнозована динаміка яких багато вчому відповідає ринковому індексу (Standard and Poor 500, Nikkei 225, FinancialTimes All Shore Index, індекс Доу-Джонса та ін.).
Пасивне управління розуміється як розміщенняпортфельних коштів на провідних 20-25 національних фондових ринках пропорційнодо ваги цих ринків у світовому ринковому індексі. Необхідна лише інформація прочастки світової ринкової капіталізації в кожному компоненті індексу.
Активне управління вимагає складання значноїкількості прогнозів і аналізу. Необхідним є відбір фондових ринків ідиверсифікація їх. Ринкам з найкращими характеристиками присвоюються найбільшіваги в портфелі. Потім проводиться відбір акцій в конкретних секторахпромисловості. Для цього необхідний значний обсяг інформаційних прогнозів.
Форвардний ринок – це ринок, на якомуздійснюються термінові валютні операції з іноземною валютою. Термінові(форвардні) угоди – це контракти, за яких дві сторони домовляються про доставкудомовленої кількості валюти через певний строк після укладення угоди за курсом,зафіксованим в момент її укладення [13, c. 237].
Інтервал в часі між моментом укладення івиконання угоди може бути від 1-2 тижнів, від 1 до 12 місяців, до 5-7 років.Курс валют за терміновою угодою називається форвардним обмінним курсом. Вінфіксується в момент укладення угоди.
Курс валют за терміновими угодами відрізняєтьсявід курсу «спот». Різниця між курсами «спот» і «форвард» визначається як скидка(дисконт – dis або депорт – Д) з курсами «спот», коли курс термінової угоди
нижчий, або премія (рт або репорт – R), коли вінвищий від курсу «спот». Премія означає, що валюта котирується дорожче за угодоюна строк, ніж за готівковою операцією. Дисконт означає, що курс валюти зафорвардною угодою нижчий, ніж за угодою «спот».
Візьмемо 30-денний форвардний контракт з курсом1,919 дол. за англійський фунт стерлінгів за курсом «спот» 1,900. Перевищенняфорвардного курсу над курсом «спот» становитиме у відсотках:
/>                                           (1.1)
або одну відсоткову місячну надбавку. Аналогічнообчислюється перевищення курсу «спот» над форвардним курсом, тільки величинабуде від'ємною, що означає скидку.
Термінові угоди здійснюються для досягнення такихцілей:
— обмін валюти в комерційних цілях, завчаснийпродаж або купівля іноземної валюти, щоб застрахувати валютний ризик;
— страхування портфельних або прямих інвестиційвід ризику, пов'язаного з пониженням курсу валюти;
— отримання спекулятивного прибутку за рахуноккурсової різниці. Спекулятивні операції можуть здійснюватись без наявностівалюти. Форвардний ринок вужчий, ніж ринок готівкових операцій. В основномутермінові угоди здійснюються з провідними валютами, великими корпораціями абобанками зі стійким кредитним рейтингом.
При укладанні форвардних угод курсові очікування(підвищення або зниження курсу) не завжди виправдовуються. Відтак терміновіконтракти не завжди підходять або не завжди доступні всім видам бізнесу. Чималовидів бізнесу і більшість фізичних осіб шукають альтернативи форварднимконтрактам.
Однією з таких альтернатив є угода «своп», щопоєднує готівкову і термінову операції. Операція «своп» здійснюється у формікупівлі-продажу, тобто у формі єдиної угоди: негайної поставки валюти за курсом«спот» і одночасно форвардної угоди з тією ж валютою, за курсом з урахуваннямпремії або дисконту в залежності від руху валютного курсу. Операція «своп»використовується для:
-  здійсненнякомерційних угод: банк одночасно продає іноземну валюту на умовах «спот» ікупує її на строк;
-  придбання банкомнеобхідної валюти без валютного ризику;
-  взаємногобанківського кредитування в двох валютах.
Операція «своп» є, по суті, хеджируванням, тобтострахуванням валютного ризику шляхом створення зустрічних вимог і зобов'язань віноземній валюті.
Валютні опціонні контракти схожі на ф'ючерсніугоди. В них визначаються кількість валют, строк погашення і ціна виконання.Так само як ф'ючерси, опціони, котрими торгують на біржі, вимагаютьстандартизованої форми контрактів і гарантії їх виконання. Кількість валюти, зякою оперує кожний опціон, дорівнює половині тієї, котра встановлена дляф'ючерсних контрактів. Однак опціони мають одну важливу особливість: інвестормає право (а не зобов'язаний) здійснювати валютний обмін. Якщо за ф'ючерснимконтактом обмін валюти є обов'язковим навіть у тому випадку, коли операціявиявилась для інвестора невигідною, опціон передбачає право вибору: якщооперація вигідна – зробити обмін, якщо операція не вигідна – відмовитись віднього.
Існують два основних типи опціонів: опціони«колл» та опціони «пут». Опціони «колл» дають своїм власникам право, але незобов'язання купити валюту за ціною, вказаною в контракті, котра називаєтьсяціною виконання опціону. Опціони «пут» забезпечують своїм власникам право, алене зобов'язання продати валюту за ціною, вказаною в контракті. Американськіопціони можуть бути використані в будь-який момент до закінчення строку, аєвропейські – лише за настання строку.
Опціони як вид хеджування привабливіші, ніжфорвардні і ф'ючерсні контракти, але вони мають високу ціну виконання. Покупецьопціону повинен платити високу надбавку до них, котра фіксується в опціонномуконтракті.
Візьмемо, наприклад, опціон на купівлю через 3місяці 31250 фунтів стерлінгів за ціною 1,90 долара за 1 фунт. Три місяці – цестрок погашення опціону. Його власник має право придбати протягом (або післязакінчення) цього строку 31250 фунтів за ціною 1,90 долара за фунт, котраназивається ціною виконання опціону.
Внутрішня вартість опціону визначається якрізниця між тією величиною, котру довелось би заплатити за валюту (ринковийобмінний курс) без опціону, і тією, котру потрібно заплатити при використанніопціону (ціна виконання опціону). Якщо ринковий курс фунта в даний час дорівнює2 доларам, то внутрішня вартість опціону (2,00 – 1,90) = 0,10 дол. за фунт,тобто 3125 дол. (31250 х 0,10). Внутрішня вартість опціону не може бутивід'ємною, оскільки виконання опціону не обов'язкове. Якщо ринковий курсанглійського фунта знизився нижче 1,90 долара, то внутрішня вартість опціонустане нульовою [3, c. 106].
Премія опціону – це різниця між ринковою ціноюопціону і його внутрішньою вартістю. Так, якщо опціон продається за 0,15 долараза фунт, надбавка становитиме 0,05 дол. за фунт (0,15 – 0,10), тобто 1562,5дол. (0,05-31250).
За всіх значень курсу «спот» ринкова ціна опціонуперевищує його внутрішню вартість.
Інвестори згодні платити надбавки, оскільки існуєімовірність отримання великих прибутків, якщо валютні курси підвищаться, аможливі втрати у випадку зниження курсу обмежені початковими витратами.
Надбавка є максимальною, коли обмінний курсдорівнює ціні виконання. Вона залежить також від строку виконання опціону і відступеня стабільності валюти опціонного контракту.
Опціон принесе прибуток власнику в такихвипадках:
— для опціону «колл», коли ціна використанняопціону нижча від ціни
«спот»;
— для опціону «пут», коли ціна використанняопціону вища від валютного курсу «спот» у валюті проведення операції.
Спотовий ринок – це ринок, на якому здійснюютьсяоперації поточного, негайного (або касового) обміну валютами між двомакраїнами. Дві сторони домовляються про обмін банківськими депозитами і негайноздійснюють угоду. До недавнього часу для здійснення валютної операції «спот»потрібно було два дні. Нині, за бажанням клієнта, за допомогою електроннихзасобів конвертування валют відбувається в день укладення угоди [3, c. 112].
Курси негайного обміну валют називаютьсяпоточними (спот) курсами. А самі операції утворюють ринок готівкової валюти.
При обміні іноземних валют використовуються двіціни (курси) валют: курс покупця і курс продавця. При купівлі валюти у банкуабо у ділера потрібно заплатити за валюту вищу ціну, ніж та, за яку можнапродати ту ж саму кількість валюти тому ж самому банку чи ділеру.
Банківські і ділерські курси покупця – це тіціни, котрі банк, ділер готові заплатити за іноземну валюту. Курси продавця –це ціни, за якими банк, ділер готові продати іноземну валюту. Ці два курсикотируються парами. Наприклад, якщо банк котирує долар як 5,437-5,598, то цеозначає, що він готовий купити долари за 5,437 грн. за долар і продати їх за5,598 грн. за долар. Вища ціна завжди відноситься до ціни продавця, а нижча –до ціни покупця.
Різниця між котировками продавця і покупця,обчислена по відношенню до ціни продавця, тобто у відсотках, називається спред:

/>                     (1.2)
У нашому прикладі спред складає 2,88%
Спред визначає доход банку (дилера) і операційнівитрати клієнта при конвертації валюти.
Територіальний арбітраж, який залучає три ібільше валюти, забезпечує рівновагу валютних курсів в усіх ринкових центрах.
Валютні операції з негайною поставкою найбільшрозповсюджені і складають до 90% обсягу валютних угод, а курс «спот» є базовимдля інших валютних курсів.
За допомогою операції «спот» банки забезпечуютьнеобхідною іноземною валютою своїх клієнтів, переливання капіталів, а такожздійснюють арбітражні і спекулятивні операції.
2/>. Діагностика системиуправління валютним ризиком в банку
 2.1 Оцінка схильності АКБ «Базис»до валютногоризику
Приріст обсягів промислового виробництва, особливо в харчовійта переробній промисловості, а також збільшення темпів розвитку сільськогогосподарства дозволило збільшити роздрібний товарообіг та наповнити риноктоварами, переважно продовольчими. Зростання реальних грошових прибутківнаселення (на 22%) і зниження заборгованості з виплати зарплати дало можливістьвкладати кошти в товари тривалого користування. Це створило умови в банківськійсфері для зниження кредитних ставок (у середньому з 22% до 18%) і підвищеннядовіри суб'єктів господарювання та населення до банківської системи України,внаслідок чого обсяг вкладів населення виріс в 1,8 рази, обсяг кредитногопортфеля — більше ніж у 3,5 рази, чистих активів — більше ніж в 1,3 рази.
Сприятливі макроекономічні тенденції розвитку економіки таправильно вибрана стратегія розвитку в 2008 році дозволили АКБ „Базис» в повніймірі реалізувати свої конкурентні переваги та посилити лідируючі позиції наосновних сегментах ринку фінансових послуг України.
Основними стратегічними пріоритетами розвитку банку в 2008 р. були:
- концентрація зусиль щодо залучення юридичних осіб — підприємствмалого та середнього бізнесу, приватних підприємців;
- подальший розвиток клієнтської бази фізичних осіб, передусім зарахунок представників середньо- та малозабезпечених категорій населення;
- розвиток інноваційних банківських продуктів, Інтернет-технологій;
- розширення послуг з фінансового менеджменту підприємств.
Реалізація пріоритетних напрямів діяльності банкуздійснювалася при дотриманні принципів: раціонального поєднання надійності таприбутковості банку; випереджального розвитку індивідуального бізнесу;підвищення якості та комплексності надання послуг клієнтам; активногоформування попиту клієнтів на інноваційні види банківських послуг;нейтральність відносно політичних партій і об'єднань та ін.(Додаток А).
За станом на 1 січня 2008 року «Базис»займає лідируючіпозиції в рейтингах українських банків, зокрема в рейтингу Асоціаціїукраїнських банків (Табл. 2.2)./> Таблиця 2.1 Порівняльний аналіз темпів зростання «Базис» та банківської системи за 2008 рік, % 01.01.08 01.01.07 Чисті активи 2 2 Кредитно-інвестиційний портфель 2 2 Капітал 2 2 Депозити фізичних осіб 1 1 Депозити юридичних осіб 2 2 Фінансовий результат 1 1
Управління валютним ризиком включає проведення його аналізу,оцінку можливих наслідків та вибір методу страхування. З метою аналізу, оцінкита управління валютним ризиком в банку впроваджена система внутрішньоголімітування відкритих позицій в розрізі валют, аналіз волантильності обміннихкурсів валют, розрахунок середніх квадратичних відхилень, аналіз результатівпереоцінки валютних коштів, оцінки вартості відкритих позицій під ризиком(VAR),розрахунок прогнозного ліміту валютних ризиків з врахуванням волантильностікурсів, оцінки ефективності валютних операцій під ризиком(RAROC). Застосуваннявказаних методик дає можливість здійснювати аналіз та прогнозування коливаннякурсів валют на ринку, визначати вплив зміни ринкових умов на відкриті позиціїбанку та визначати потенційну величину втрати капіталу у зв`язку з перерахункомвалютних позицій в гривневий еквівалент при зміні валютних курсів.
Контроль за дотриманням встановлених внутрішніх лімітівздійснюється щоденно. 3 метою зменшення валютного ризику банк дотримуєтьсявстановлених НБУ нормативів валютного ризику.
Банк наражається на ризик у зв’язку з впливом коливаннякурсів обміну іноземних валют на його фінансовий стан та грошові потоки. Уподаній нижче таблиці наведено концентрацію валютного ризику Банку станом на 31грудня 2008 року. У таблиці2.3 показано активи та зобов’язання Банку за балансовою вартістю в розрізівалют.
Станом на 31 грудня 2008 року Банк мав наступні валютні позиції (ДодатокБ):
Таблиця 2.2. Станом на 31 грудня 2008 року Банк мав таківалютні позиції Гривні Долари США Євро Інші валюти Всього Чиста балансова позиція 503 539 (151 929) (13 061) (3 828) 334 721 Зобов’язання, пов’язані з кредитуванням (Примітка 25) 40 267 133 772 11 840 817 186 696
Банк надавав позики та аванси, деноміновані в іноземнихвалютах. Залежно від того, як позичальник отримує свої доходи, підвищення курсутаких валют відносно української гривні може негативно вплинути на спроможністьпозичальника повернути свій борг і, відповідно, призвести до збільшенняймовірності майбутніх збитків.
Для управління валютним ризиком, щовиникає у зв’язку із впливом коливання курсів обміну іноземних валют нафінансовий стан банку, Правлінням банку визначаються ліміти ризиків за валютамиза позиціями “овернайт» та щоденно здійснюється контроль за їх додержанням.Процентний ризик виникає в результаті застосування при кредитуванні процентнихставок, строків та сум, які відрізняються від фіксованих процентних ставок, сумта строків залучених депозитів. Комітет з управління активами та пасивамивстановлює та контролює розмір ефективних процентних ставок, яківикористовуються банком. Розмір процентних ставок може бути переглянутий зазгодою сторін для врахування поточних ринкових умов.
Управління ризиком ліквідності здійснюєкомітет з питань управління активами та пасивами банку, який щомісячно аналізуєна відповідність строків погашення активів та зобов’язань, розглядає результатирозрахунку та планування ліквідної позиції та мінімальної процентної ставкирозміщення ресурсів, переглядає базові відсоткові ставки у розрізі строків тавалют, щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів таготує свої рекомендації для розглядання на засіданні Правління банку таприймання відповідних рішень щодо оцінки ліквідності банку, своєчасної замінипроцентних зобов’язань після настання строку їх погашення та реагування назміни процентної ставки та курсу обміну валют. Управління операційним ризикоммає на меті забезпечення належного функціонування внутрішніх процедур таоблікової політики, що спрямовані на мінімізацію всіх вищезгаданих ризиків.2.2 Характеристика стратегій і методів управліннявалютним ризиком в банку
Валютний ризик комерційного банку – це міра (ступінь)невизначеності щодо можливості понесення банком втрат через коливання валютнихкурсів. Цей ризик є наслідком незбалансованості активів та пасивів банку щодокожної з валют за термінами і сумами.
Один з основних методів вимірювання валютногоризику, відомий як Value at risk (VAR), став особливо широко застосовуватися в останні кілька років ісьогодні використовується як основний міжнародними банківськими організаціями (BIS, наприклад) привстановленні нормативів величини капіталу банку щодо ризику його активів.
В основі розрахунку VAR лежить визначенняодноденної мінливості (волатильності) валютних курсів, тобто того наскільки задень можуть змінюватись валютні курси. Найчастіше за міру одноденної мінливостіобирається середньоквадратичне відхилення у відсотках, яке може бутирозраховане на основі історичних даних. Для часових горизонтів, що перевищуютьодин день, припускають, що волатильність валютних курсів пропорційна тривалостічасового горизонту прогнозування, що дає змогу отримати оцінку валютного ризикуна необхідну перспективу шляхом масштабування одноденної величини VAR. VAR з часовимгоризонтом Тдніві довірчим інтервалом х% за умови припущення відсутності хаосу може бутирозрахований за законом дисперсії фрактального броунівського руху [9, c. 520]:
/>                                       (2.1)
де ka – поправочний коефіцієнт(квантіль), що показує положення значення випадкової величини (симетрично вобох хвостах розподілу) відносно середнього, вираженого в кількостісередньоквадратичних відхилень. Так, для найчастіше використовуваних значеньдовірчого інтервалу в 95 та 99% відповідні квантілі будуть дорівнювати 1,65 і 2,33 середньоквадратичнихвідхилень;
Т – середньоквадратичне відхилення (одноденнаволатильність) валютного курсу у відсотках.
Деякі автори вважають, що інколи доцільновідмовитись від цього спрощеного варіанту формули, в якому ступінь хаотичностівалютних курсів, курсів цінних паперів та інших даних– експонента Херста (Н) –приймається рівною 0,5 [4, c. 300]. Цей показник показує, чи є дані персистентними(Н>0,5), або навпаки (Н
Слід зазначити, що оцінка VAR за формулою (2.1)є прийнятною лише для порівняно невеликих інтервалів часу, при цьому їїточність зменшується із збільшенням часового горизонту.
Оцінка валютного ризику комерційного банку іззастосуванням VAR–технології здійснюється в декілька кроків.
Перший крок – визначення розміру відкритої позиції, щопіддається ризику, за кожною іноземною валютою. Ці позиції мають бутиперераховані в національну валюту за офіційними валютними курсами на моментоцінки ризику(цей процес називається mark-to-market або розрахунок ринковоївартості позиції). Другий крок – визначення мінливості (волатильності) валютних курсів, тобтотого наскільки сильно можуть змінитись валютні курси. Найчастіше за мірумінливості обирається середньоквадратичне відхилення у відсотках, яке може бутирозраховане на основі історичних даних. Третій крок – розрахунок VAR кожної звідкритих позицій, виражених в національній валюті. Він дорівнює добуткуринкової ціни позиції на мінливість валютного курсу. Четвертий крок –визначення валютного ризику комерційного банку, який не дорівнює сумі VAR кожної звідкритих валютних позицій, тому що коефіцієнт кореляції між курсами валют, якправило, не дорівнює 1 або -1.
Валютний ризик щодо загальної відкритої валютноїпозиції комерційного банку, VAR може бути визначений за такою формулою [15, c. 402]:
/>      (2.2)

де S – загальна сума відкритої валютної позиції банку в гривневомуеквіваленті на момент видачі кредиту;
/> – максимально можлива змінакурсу і-тої(j-тої) іноземної валюти по відношенню до національної за період діїкредитного договору (у відсотках };
/> – частка (питома вага)і-тої, j-тої іноземної валюти в гривневому еквіваленті на момент видачікредиту в загальній сумі відкритої валютної позиції банку в гривневомуеквіваленті на момент видачі кредиту;
P –коефіцієнткореляції між курсами і-тої та j-тої іноземних валют по відношенню донаціональної валюти.
Слід зазначити, що при зайнятті банком довгоївалютної позиції за певною іноземною валютою (активи банку в цій валютіперевищують його пасиви в цій валюті) в формулу (2.2) максимально можлива змінакурсу даної іноземної валюти по відношенню до національної підставляється іззнаком «+», а при зайнятті короткої валютної позиції (пасиви банку в цій валютіперевищують активи в цій валюті) — із знаком «-».
Таким чином, для зниження валютного ризику АКБ«Базис» використовувує такі прийоми:
1. Надання позички в одній валюті з умовою їїпогашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованому в кредитномудоговорі. Такі заходи дають змогу банку застрахуватись від можливого падіннякурсу валюти кредиту.
2. Хеджування за допомогою деривативів (форварднихконтрактів, ф'ючерсів, опціонів).
3. Диверсифікація коштів банку в іноземній валюті.Суть цього методу зниження валютного ризику полягає в здійсненні операцій не зоднією, а з декількома валютами, які не є корельованими.
4. Страхування валютного ризику. Страхуваннявалютного ризику передбачає передачу банком всього ризику страховій компанії.
3/>. Удосконаленняуправління валютним ризиком в банку/> 3.1 Удосконалення механізму грошових переказів в іноземноївалюті
Одним із актуальніших напрямків розвитку діяльностікомерційних банків на валютному ринку є грошові перекази в іноземної валюті.
Ринок грошових переказів та одержання іноземної валюти насьогодні є досить актуальною темою як для споживачів послуг з переказу таодержання, так i для уповноважених банків та уповноважених фінансових установ,що надають ці послуги. На цей час в Україні існують різні міжнародні системи знадання послуг на ринку грошових переказів, наприклад, Western Union, MoneyGram та ін.
Правила здійснення переказів іноземної валюти за межі Україниза дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україніпереказаної з-за кордону іноземної валюти, затверджені постановою ПравлінняНацбанку України від 17.01.2001 р. № 18 (далі – Правила), чітко регламентуютьпорядок, умови та норми здійснення переказу та одержання іноземної валюти.
Для здійснення переказу іноземної валюти за межі Українифізична особа (резидент чи нерезидент) подає до банку (установи):
а) документ, що засвідчує особу (паспорт або документ, щойого замінює);
б) заяву-доручення довільної форми на переказ коштів.
У заяві зазначається, що операція не пов’язана із здійсненнямпідприємницької діяльності. Крім того, заява-доручення повинна містити такіреквізити:
1) прізвище, ім’я, по батькові, документ, що засвідчує особувідправника переказу (серія, номер, дата, ким видано, адреса за місцемпроживання), номер рахунку в банку (якщо переказ здійснюється з поточногорахунку), прізвище, ім’я, по батькові, повна адреса одержувача переказу;
країна, місто, банк – одержувач коштів, номер рахунку, на який перераховуютьсякошти;
2) сума i мета переказу відповідно до Правил;
3) дата i підпис фізичної особи – відправника переказу.
При здійсненні банком (установою) переказу з використаннямміжнародних систем грошових переказів фізична особа замість заяви заповнюєвстановлений відповідною системою бланк на відправлення переказу i зазначає вньому потрібні реквізити. Крім того, на цьому ж бланку вона зазначає, щооперація не пов’язана з підприємницькою діяльністю i засвідчує його своїмпідписом.
Перекази іноземної валюти за межі України з поточних рахунківв іноземній валюті фізичних осіб – нерезидентів здійснюються в межах залишку,що є на їх рахунках.
З поточних рахунків в іноземній валюті фізичні особи –резиденти можуть здійснювати за межі України такі перекази:
а) на користь фізичних осіб, які постійно або тимчасовопроживають за кордоном, – суму не більше ніж 300 дол. США або еквівалент цієїсуми в іншій валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленимНацбанком на день здійснення операції, на місяць без підтвердних документів прородинні стосунки фізичних осіб;
б) з метою допомоги родичам (чоловіку, дружині, батькам,дітям, рідним сестрам i братам, онукам, діду, бабі), які постійно або тимчасовопроживають за кордоном, – суму не більше 1 тис. дол. США або еквівалент цієїсуми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності документів, щопідтверджують родинні стосунки фізичних осіб (паспорт, свідоцтво пронародження, свідоцтво про шлюб);
в) на оплату витрат, пов’язаних зі смертю громадян закордоном (транспортні витрати i витрати на поховання), на рахунки юридичнихосіб – нерезидентів – суму не більше ніж 5 тис. дол. США або еквівалент цієїсуми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів цих юридичнихосіб – нерезидентів (рахунків-фактур);
г) на оплату витрат судовим, арбітражним, слідчим,нотаріальним та іншим повноважним органам (у тому числі сплата податків,зборів, державного мита й інших обов’язкових платежів відповідно дозаконодавства іноземних країн) на рахунки юридичних осіб – нерезидентів – сумуне більше ніж 5 тис. дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валютіза наявності підтвердних документів цих юридичних осіб – нерезидентів;
д) на оплату адвокатських послуг у разі порушення судовихсправ за кордоном, у яких позивачем або відповідачем є фізична особа – резидентУкраїни, – суму не більше ніж 5 тис. дол. США або еквівалент цієї суми в іншійіноземній валюті за наявності підтвердних документів про надання адвокатськихпослуг (лист-розрахунок іноземної адвокатської компанії, в якому маєзазначатися сума до сплати відповідно до законодавства іноземної країни,позовна заява);
е) на оплату витрат за лікування в медичних закладах, щознаходяться за кордоном, на рахунки цих закладів – суму не більше ніж 20 тис.дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявностідокументів цих закладів (виклик чи запрошення медичного закладу іноземноїкраїни на лікування, рахунок-фактура) та копії наказу Міністерства охорониздоров’я України про направлення громадянина на лікування за кордон відповіднодо Положення про порядок направлення громадян на лікування за кордон,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.95 р. № 991, абокопії з протоколу засідання комісії Міністерства охорони здоров’я України зпитань направлення громадян України на лікування за кордон або виписку з цьогопротоколу;
є) на оплату витрат за проведення тестів, іспитів та іншіплатежі, пов’язані із зарахуванням фізичних осіб на навчання до навчальнихзакладів, що знаходяться за кордоном, на рахунки цих закладів – суму не більшеніж 500 дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявностіпідтвердних документів цих закладів (виклик чи запрошення, в якому зазначаєтьсясума до сплати);
ж) на оплату участі в міжнародних симпозіумах, семінарах,конференціях, виставках, що відбуваються на території іноземних країн, нарахунки юридичних осіб – нерезидентів – суму не більше ніж 2 тис. дол. США абоеквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документівюридичних осіб – нерезидентів – організаторів цих заходів (запрошення, в якомумає зазначатися сума до сплати, рахунок-фактура);
з) на оплату витрат за придбання літератури та передплатнихвидань, що видаються за кордоном, на рахунки юридичних осіб – нерезидентів –суму не більше ніж 500 дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземнійвалюті на місяць за наявності підтвердних документів цих юридичних осіб –нерезидентів (рахунок-фактура);
и) на оплату інших послуг, що надаються за кордоном, на рахункиюридичних осіб – нерезидентів – суму не більше ніж 300 дол. США або еквівалентцієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності підтверднихдокументів цих юридичних осіб – нерезидентів (рахунок-фактура);
i) у разі виїзду за кордон на постійне місце проживання – вмежах залишку коштів на рахунку при пред’явленні ними паспорта громадянинаУкраїни для виїзду за кордон з відміткою про виїзд на постійне місце проживанняіз зазначенням країни виїзду, а також довідки органу державної податкової службипро відсутність заборгованості щодо сплати податків. Банк здійснюєперерахування коштів протягом 90 днів з дня видачі цієї довідки; на оригіналідовідки він робить відмітку про перерахування коштів;
ї) на власні рахунки, відкриті в закордонних банках, іншихкредитних установах, філіях українських банків за межами України, яківикористовуються відповідно до чинного законодавства України, – суму не більшеніж 9 тис. дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяцьза наявності індивідуальної ліцензії Нацбанку України на відкриття рахунків замежами України та розміщення на них валютних цінностей.
У разі потреби здійснити переказ у сумі, що перевищуєвстановлені норми правил здійснення переказів, а також на цілі, не передбаченіПравилами, фізичні особи – резиденти i нерезиденти здійснюють переказ іноземноївалюти на підставі індивідуальної ліцензії Нацбанку України. Ліцензію на суму,що перевищує 25 тис. дол. США або еквівалентну суму в іншій іноземній валюті,та на цілі, не передбачені Правилами, але не більше ніж 25 тис. дол. США, абоеквівалентну суму в іншій іноземній валюті видає територіальне управлінняНацбанку за місцем проживання фізичної особи; якщо сума переказу перевищує 25тис. дол. США, індивідуальну ліцензію видає Департамент валютного контролю таліцензування Нацбанку України.
На валютному ринку Національний банкУкраїни проводив операції переважно з купівлі іноземної валюти для формуваннязолотовалютного резерву Національного банку України.
Проведення зазначеної політики дозволило уникнути зовнішніхшоків та втримати інфляцію, незважаючи на динамічне зростання монетарнихагрегатів, зростання світових цін на енергоносії та негативні результати ваграрному секторі. Номінальний обмінний курс гривні залишався ціновим якорем дляекономіки та цільовим орієнтиром для проведення Національним банком Українигрошово-кредитної політики [6, c. 50].
Така політика суттєво впливала назростання сальдо поточного рахунку платіжного балансу, а відтак і на збільшеннянадходжень валюти в Україну./>3.2 Удосконаленнястратегії управління валютним ризиком у банку
Індикатором валютного ризику банку є валютна позиція. Валютнапозиція визначається співвідношенням між сумою активів і позабалансових вимог упевній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов'язань у тійсамій валюті: VP = АV – LV. Валютна позиція банку можебути відкритою або закритою і розраховується окремо за кожною іноземноювалютою, що входить до мультивалютного портфеля банку. Валютна позиціяназивається відкритою, якщо сума активів в іноземній валюті не збігається зсумою пасивів у тій самій валюті. Існують два види відкритої позиції [23, c.89]:
- чиста довга валютна позиція (А V > LV)–сума активів в іноземній валюті перевищує суму відповіднихпасивів (показник валютної позиції має знак «плюс»);
- чиста коротка валютна позиція (А V –сума зобов'язань перевищує суму активів у одній і тій самійіноземній валюті (показник валютної позиції зі знаком «мінус»).
Якщо сума активів в іноземній валюті врівноважена сумоюпасивів в тій самій іноземній валюті (А V = LV), то такапозиція називається закритою, або позицією зведення чи відповідності. У такомуразі валютного ризику майже немає, адже зміна курсу однієї валюти щодо іншоїоднаково позначається і на вартості активів, і на вартості пасивів, а це неспричинить ні втрат, ні доходів внаслідок зміни валютного курсу.
На валютну позицію банку впливають операції:
1) купівля, продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти,поточні та строкові операції, за якими виникають вимоги й зобов'язання віноземних валютах, незалежно від способів і форм розрахунків за ними;
2) одержання та сплата іноземної валюти у вигляді доходів, витрат інарахування відсоткових доходів і витрат;
3) надходження коштів у іноземній валюті до статутного фонду;
4) погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;
5) купівля та продаж основних засобів і товарно-матеріальнихцінностей за іноземну валюту;
6) інші обмінні операції з іноземною валютою.
Не всі з цих операцій однаковою мірою можуть бути використанідля регулювання валютної позиції банку та її швидкого увідповіднення донормативних вимог, оскільки потребують певного часу, підготовчої роботи і незавжди проводяться з ініціативи банку.
Проблема управління ціновими ризиками, до яких належить івалютний, полягає в тому, що категорія ризиковості пов'язується передусім зможливими фінансовими втратами, а отже, логічно вважати ризиком лише ситуаціюзниження показників прибутковості (недоодержання доходів, збитки, зменшеннявартості капіталу, невиправдане підвищення витрат). Водночас точно визначити,додатним чи від'ємним буде майбутній результат, одержаний від переоцінюванняфінансових інструментів за ринковим валютним курсом, досить складно, адже цепотребує точного прогнозу динаміки валютних курсів. Оскільки можливість точноговизначення майбутніх змін у валютних курсах існує далеко не завжди, індикаторомрівня валютного ризику, на який наражається банк внаслідок незбалансованості структурита обсягів активів і пасивів в іноземній валюті, вважають валютну позицію.
Маючи відкриту валютну позицію, банк може отримати прибуткичи зазнати збитків внаслідок зміни валютного курсу з огляду на закономірність:
довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищеннякурсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;
коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниженнякурсу іноземної валюти, але завдає збитків у разі підвищення курсу.
Залишаючи валютну позицію відкритою, учасники ринку можуть«грати» на валютних курсах і отримувати прибутки спекулятивногохарактеру. Такі прибутки супроводжуються підвищеним валютним ризиком. Щобільший ризик бере на себе учасник, то більший прибуток він може отримати від«гри» на валютних курсах. Однак за несприятливих змін на валютномуринку втрати, спричинені взятим валютним ризиком, також будуть суттєвими.Обмеження рівня валютного ризику означає зменшення можливостей отримання іприбутків, і збитків.
Важливим аспектом управління валютним ризиком є практикацентралізованого регулювання валютної позиції уповноважених банків. Узагальному випадку учасники валютного ринку мають самі визначати той рівеньвалютного ризику, який вони згодні прийняти для отримання прибутків. Однак длятих суб'єктів господарської діяльності, фінансовий стан яких зачіпає інтересивеликої частини населення і впливає на стан суспільства в цілому, рівеньпозиційного валютного ризику може регулюватися централізовано встановленнямнормативів і певних вимог. До цієї категорії належать передусім комерційнібанки. Такий підхід базується на тому, що банківський бізнес полягає у наданніпослуг клієнтам і не повинен включати ризик, не пов'язаний з необхідністюпроведення цих операцій. Банк є посередником між клієнтом і валютним ринком,тому валютну позицію банку необхідно встановлювати на рівні, який відбиваєнормальні потреби щодо проведення клієнтських операцій. Менеджментові банківбажано утримуватися від спекулятивних операцій обмеженням величини відкритоївалютної позиції. Утім, досить часто банки все ж проводять такі операції,використовуючи сприятливу кон'юнктуру валютного ринку для отримання додаткового(спекулятивного) доходу.
Практика обмеження валютного ризику комерційних банків урізних країнах відрізняється. Подекуди функцію управління валютними позиціямикомерційних банків виконують центральні банки, установлюючи нормативні вимогищодо їх максимально допустимого розміру.
Наприклад, у Великий Британії розраховується нормативдостатності капіталу банків для здійснення операцій з іноземною валютою. Вінших країнах, наприклад у США, валютна позиція банків централізовано нерегулюється, управління нею керівництво банку здійснює самостійно, встановлюючиліміти експозиції та валютного ризику для дилерів різних рангів. Водночас валютнаекспозиція банку має бути оголошена на ринку, щоб акціонери і клієнти знали прорівень валютного ризику цієї кредитної установи. Оскільки американські банки невиключають повністю валютного ризику, то для страхування створюється резерв напокриття втрат від валютних операцій, який становить у середньому до 8%величини капіталу банку [23, c. 100].
В Україні діяльність комерційних банків на валютному ринкурегулює Національний банк України через ліцензування валютних операцій тавстановлення обов'язкових нормативів. Починаючи з 2002 року для контролю зарівнем валютного ризику комерційних банків запроваджено норматив ризикузагальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції, у тому числі нормативдля обмеження ризику загальної довгої валютної позиції і норматив для обмеженняризику загальної короткої валютної позиції банку.
Норматив ризику загальної відкритої валютної позиціївизначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції завсіма іноземними валютами в гривневому еквіваленті та регулятивного капіталубанку. Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сумаабсолютних величин (без урахування знака) усіх довгих і коротких відкритихвалютних позицій у гривневому еквіваленті за всіма іноземними валютами. Дляцього розраховують валютну позицію окремо за кожною іноземною валютою (щоденно)і за спотовим курсом визначають її еквівалент у гривнях. Суму регулятивногокапіталу розраховують за балансом на початок минулого робочого дня, що передуєдню розрахунку нормативів. Норматив ризику загальної відкритої валютної позиціїрозраховується уповноваженим банком щоденно за формою № 540 «Звіт провідкриті валютні позиції».
Всі нормативи ризику валютних позицій контролюються щоденно іза кожний випадок порушення нормативів Національний банк України застосовуєштрафні санкції (зменшення нормативного значення відкритої валютної позиції,письмове попередження, стягнення штрафів у розмірі неправомірно отриманогоприбутку, відкликання ліцензії на проведення валютних операцій). Менеджментбанку має приділяти належну увагу контролю за дотриманням нормативів валютноїпозиції. Якщо впродовж робочого дня величина відкритої валютної позиції можевідхилятися від установлених норм, наприкінці дня необхідно увідповіднити йогодо чинних вимог.
Для запобігання можливості валютних спекуляцій комерційнимибанками НБУ не лише контролює дотримання ними встановлених нормативів відкритоївалютної позиції, а й суворо обмежує перелік операцій, які банки можутьздійснювати власним коштом. Сукупний вплив обмежень і правил здійсненнявалютних операцій призводить до того, що навіть маючи можливість провестиоперації з іноземною валютою власним коштом на міжбанківському ринку, банкичасто відмовляються від цього. Наприклад, виступаючи як покупець валюти, банкзобов'язаний сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування врозмірі 1% суми (в гривнях), витраченої на купівлю валюти, що зазвичайперевищує суму доходу від курсової різниці за зовнішньою та внутрішньою угодами[4, c. 340].
Правила валютного регулювання, затверджені НБУ, практичноповністю унеможливили проведення спекулятивних операцій з валютою. Дилерибанків вважають, що для проведення арбітражних операцій ринок став неліквідним,і динаміка внутрішнього валютного курсу за таких обставин цілком залежить відкількості заявок на купівлю чи продаж валюти. Ці зусилля спрямовано назабезпечення поступового та прогнозованого руху обмінного курсу гривні зорієнтацією валютного ринку на обмеження спекулятивної діяльності. Протецентралізоване регулювання валютної позиції комерційних банків встановленнямобов'язкових нормативів лише обмежує валютний ризик, але ще не означає йогоуникнення. Тому перед менеджментом банку постійно постає завдання регулюваннявеличини та виду (довга чи коротка) позицій за різними іноземними валютами.
У процесі управління валютним ризиком банк може застосуватидві альтернативні стратегії, утримуючи валютну позицію відкритою (стратегіямаксимізації прибутку) або закритою. Стратегія управління активами і пасивами,яка передбачає вирівнювання валютної структури балансу у напрямі закритоївалютної позиції, називається валютним метчингом. Застосовування цієї стратегіїдає змогу банку уникнути частини валютного ризику. Проте і ця стратегія невиключає його повністю, оскільки залишається ризик, пов'язаний з репатріацієюприбутків від міжнародної діяльності або виплатою дивідендів в іноземнійвалюті. Вирівнювання структури активів і пасивів в іноземній валюті длязниження валютного ризику банку на практиці не завжди можливе. На регіональнихринках окремі валюти іноді виявляються не досить популярними та доступними іучасники ринку не завжди мають можливості для повного узгодження всіхнадходжень і платежів у всіх іноземних валютах. Особливо це стосується банків,адже вони оперують великими обсягами багатьох валют, а також тому, що їхнявалютна позиція суттєво залежить від потреб клієнтів. Отже, обираючи стратегіюуправління валютним ризиком, важливо зважити на те, що можливість повногоузгодження всіх надходжень і платежів в іноземній валюті є радше теоретичною іна практиці досягти такої відповідності практично неможливо.
Банки мають можливість зупинити вибір на альтернативнійстратегії – максимізації прибутку. Суть її зводиться до того, що учасники ринку«грають» на валютних курсах для отримання прибутків спекулятивногохарактеру, залишаючи валютну позицію відкритою та свідомо наражаючись напідвищений ризик. У такому разі управління валютною позицією здійснюється зогляду на закономірність: довга валютна позиція приносить прибутки в разіпідвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження, акоротка – навпаки. Що вищий ризик бере на себе учасник, то більший прибуток вінможе отримати від «гри» на валютних курсах, але за несприятливих змінна валютному ринку втрати через узятий валютний ризик також будуть суттєвими.
Правильним є і протилежне твердження: зниження рівнявалютного ризику означає не тільки зменшення ймовірних збитків, а й обмеженняпотенційних можливостей отримання прибутків. Саме ця обставина спонукає деякихучасників валютного ринку, в тому числі і банки, свідомо залишати свої позиціїнезахищеними в сподіванні на отримання додаткових прибутків від сприятливоїдинаміки ринкових параметрів.
Якщо банк обрав стратегію максимізації прибутку, виникає потребаоцінити валютний ризик і можливі наслідки прийнятих управлінських рішень.Залежність між величиною прибутків (збитків), одержаних у результаті утриманнябанком відкритої валютної позиції, та змінами валютних курсів на ринкуописується аналітичною моделлю [16, c. 42]:
/>                               (3.1)
де />– прибуток (збиток), отриманий відпереоцінювання валютних коштів у зв'язку зі зміною валютного курсу;
VP – валютна позиція банку;
sp, s – прогнозований і поточний валютний курсвідповідно.
Особливістю моделі є наявність чинника невизначеності,пов'язаного з прогнозами очікуваних значень валютного курсу (sp).Прогнози справджуються з певною ймовірністю, тому запровадження в модельймовірнісних характеристик (ймовірність того, що валютний курс досягнепрогнозованого значення) дає змогу проводити поглиблений аналіз, порівнюючикілька сценаріїв. У такому разі отримують два показники: імовірність настанняподії та суму можливих втрат, яка з нею кореспондується.
Прогнозування валютного курсу – це складний процес, якийпотребує застосування сучасних технологій, кількісних методів аналізу, високогорівня підготовки кадрів. У процесі прогнозування використовується сучаснийаналітичний інструментарій. Аналітики також спираються на власні міркуваннящодо зміни форвардних валютних курсів, що дає змогу враховувати й ті чинники,які не мають кількісних характеристик. Різниця між форвардним і спот-курсомзалежить від різниці в рівнях відсоткових ставок за валютами та від тривалостіфорвардного періоду. З продовженням строків різниця між спотовим і форварднимвалютними курсами зростатиме. У процесі прогнозування валютних курсів потрібнобрати до уваги не лише результати розрахунків, а й такі чинники, як поточніумови валютного ринку; результати аналізу кривої дохідності цінних паперів;співвідношення попиту і пропозиції на форвардних валютних ринках; результатипрогнозування швидкості, напряму та величини зміни відсоткових ставок. Крімтого, банки можуть скористатися прогнозами професійних аналітиків.
Отже, рівень валютного ризику банку залежить не тільки відвласної позиції банку, яка може бути обчислена досить точно, а й від ринковоїкон'юнктури, прогнозування якої є серйозною проблемою. Міжнародний досвідсвідчить, що навіть у порівняно благополучних країнах банкіри останнім часомнадають перевагу стратегіям мінімізації ризиків. У цьому разі модель валютногометчингу слугує інструментарієм аналізу та обґрунтування внутрішніх лімітіввалютного ризику і допустимих діапазонів зміни фінансових результатівдіяльності банку.

Висновки
 
Таким чином, підводячи підсумки даної роботи слідвідмітити, що банківська діяльність в умовах ринкової економіки неминучепов’язана з ризиком, а отже однією з передумов успішного функціонування будь-якоїфінансово-кредитної установи є її спроможність керувати у певнихмакроекономічних умовах власними ризиками. В країнах з перехідною економікою,яким здебільшого притаманна нестабільність макроекономічної ситуації та високамінливість параметрів фінансового ринку, менеджмент ринкових ризиків набуваєособливого значення.
В першому розділі роботи були розглянуті теоретичні основиуправління валютним ризиком. В процесі роботи було виявлено, що економічнийвалютний ризик є найпоширенішим видом ризику, пов'язаний з валютними курсами.Він включає в себе і операційний, і перерахунковий ризики. З наслідкамиекономічного валютного ризику, викликаного несподіваними коливаннями курсів,можуть зіткнутися не лише міжнародні фірми, але й фірми, які не пов'язані іззарубіжними угодами.
У зв'язку з тим, що курси абсолютно усіх валют, у тому числі ірезервної валюти – долара США, піддані періодичним коливанням унаслідок різнихоб'єктивних і суб'єктивних причин, практика міжнародних економічних відносинвиробила підходи до вибору стратегії захисту від валютних ризиків. Сутність цихпідходів полягає в тому, що приймаються рішення про необхідність спеціальнихзаходів для страхування валютних ризиків, виділяється частиназовнішньоторговельного, контракту чи кредитної угоди – відкрита валютнапозиція, яка буде страхуватись та вибирається конкретний спосіб і методстрахування ризику.
В другому розділі даної роботи була зробленадіагностика системи управління валютним ризиком АКБ «Базис», яка полягала воцінці схильності банку до валютного ризику та в характеристиці стратегій іметодів управління валютним ризиком в банку. В результаті дослідження буливиявлені такі прийоми зниження валютного ризику, як: надання позички в однійвалюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованомув кредитному договорі, хеджування за допомогою деривативів (форварднихконтрактів, ф'ючерсів, опціонів), диверсифікація коштів банку в іноземнійвалюті, страхування валютного ризику.
В третьому розділі викладені шляхи вдосконалення управліннявалютними ризиками банку. По-перше, це удосконалення механізму грошовихпереказів в іноземній валюті. Зазначені удосконалення дозволили би уникнутизовнішніх шоків та втримати інфляцію, незважаючи на динамічне зростаннямонетарних агрегатів, зростання світових цін на енергоносії та негативнірезультати в аграрному секторі. Номінальний обмінний курс гривні залишавсяціновим якорем для економіки та цільовим орієнтиром для проведення Національнимбанком України грошово-кредитної політики Така політика суттєво впливала би назростання сальдо поточного рахунку платіжного балансу, а відтак і на збільшеннянадходжень валюти в Україну.
По-друге, удосконалення стратегії управління валютнимризиком у банку. Було визначено, що рівень валютного ризику банку залежить не тількивід власної позиції банку, яка може бути обчислена досить точно, а й відринкової кон'юнктури, прогнозування якої є серйозною проблемою. Міжнароднийдосвід свідчить, що навіть у порівняно благополучних країнах банкіри останнімчасом надають перевагу стратегіям мінімізації ризиків. У цьому разі модельвалютного метчингу слугує інструментарієм аналізу та обґрунтування внутрішніхлімітів валютного ризику і допустимих діапазонів зміни фінансових результатівдіяльності банку.
Розвиток банківської справи на Україні досяг певного рівня,який призводить до необхідності виявлення, аналізу та управління банківськихризиків, що давно використовується у зарубіжній банківській практиці і тількипочинає свій розвиток в Україні.
Всі ці проблеми стосуються всіх банків України і мають впливна всю банківську систему в цілому. При їх вирішенні необхідно спиратись надосвід економічно стійких країн, але враховувати індивідуальність становленнята розвитку банківської системи України.
/>Список використаних джерел
1. Конституція України. – К.: Вікар, 2006.
2. Декрет Кабинета Министров Украины «О системе валютногорегулирования и валютного контроля» от 16 января 2003г. № 436.
3. АлехинБ. Форекс. — М.: Просвещение, 2002. – 258 с.
4. Банківський менеджмент: Навч. посібник / За ред. О.А. Кириченка. –К.: Знання-Прес, 2002. – 438 с.
5. Банковское дело / Под. ред. В.И. Колесникова, Л.П. Кроливецкой. -М.:Финансы и статистика, 2006. – 586с.
6. Береславська О. Тенденції розвитку фінансових ринків у 2006 роціта їх вплив на економіку України // Вісник НБУ. – 2006. — №2. – С.50-55.
7. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. – 1-4те вид.,виправ. і доп. – К.: Знання, 2004.
8. Гальчинський А.С. Сучасна валютна система. – К.: LIBRA, 2003. – 96с.
9. Григоренко О. Міжнародна економіка. – К.: КІМО, 2004.
10. КалініченкоО.О. Сучасний стан планування у банках: основні аспекти, методологія //Банківська справа.- 2005.- № 4.- C. 76-80.
11. КовалевВ.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализотчетности. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 432 с.
12. КозьменкоС.М., Шпіг Ф.І., Волошко І.В. Стратегічний менеджмент банку. –Суми:»Університетськакнига», 2003
13. КозьменкоС.М. Стратегічний менеджмент банку. – Суми: „Університетська книга», 2003. –732 с.
14. КуршаковаН.Б. Банковский маркетинг. – М., — С.-Пб., — Нижний Новгород, — Воронеж, 2003.-188 с.
15. Кох Т.У. Управление банком / Пер.с англ.: в 5-ти кн. – Уфа:Спектр, 1993.
16. Лютий О.І. Грошово-кредитна політика та її реалізація в Україні //Фінанси України. – 2006. — № 1. – С.20 – 24.
17. Миллер Р.Л., Ван-Хуз Д.Д. Современные деньги и банковское дело /Пер.с англ. – М.: ИНФРА — М, 2000. – 856с.
18. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А.С.Філіпенко,В.І.Мазуренко, В.Д.Сікора та ін.; за ред. А.С.Філіпенка. – К.: Либідь, 1997. –208 с.
19. Нестерова Т.Н. Банковские операции. – М.: Инфра-М, 2006. – 603с.
20. Никонова И.А., Шамгунов Р.Н. Стратегия и стоимость коммерческогобанка. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. – 304 с.
21. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. — 2-гевид. – К.: КНЕУ, 2004. – 468 с.
22. Редхэд К., Хьюс С. Управление финансовыми рисками / Пер.с англ. –М.: ИНФРА — М, 1996. – 288 с.
23. Річний звіт НБУ. – 2006. — №1. – с. 45 — 50.
24. Роуз П.С. Банковский менеджмент / Пер.с англ. – М.: Дело ЛТД,1995. – 768 с.
25. Селті Дж. Національний банк України і банківський нагляд. // ВісникНБУ. — 2002.-№ 12. — С. 50.
26. Синки Дж. Управление кредитным портфелем / Пер.с англ. – М.:Catallaxy, 1994. – 820 с.
27. Терещенко В. Тенденції у діяльності пунктів обміну іноземноївалюти // Вісник НБУ. – 2003. — №3. – С. 48-52
28. Чернецький В. Євро проти долара // Вісник НБУ. – 2002. — № 12. – с.21-30.
29. Эдгар М. Управление финансами в коммерческих банках / Пер.с англ.– М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. – 208с.
30. ЮщенкоВ.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання: Навч. посібн. –К.: Т-во «Знання», КОО,1999. – 359с.
31. Річний звіт АКБ «Базис»2006р.
32.  http: // www. bank. gov. ua
33.  http: // www. nau. kiev.ua