МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ МУНІЦИПАЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ТА БІЗНЕСУ
К У Р С О В А Р О Б О Т А
з політичної економії на тему:
“Ринок цінних паперів та його роль у суспільномувідтворенні”
Роботу написала:
студентка 4-го курсу, I групи,
Кононенко С.Д.
Роботу перевірила:
доцент Ткаченко О.В.
2000 рік
П Л А НВСТУП.I. Місце і роль ринку цінних паперіву сучасній ринковій економіці.II. Структура ринку цінних паперівта механізм його функціонування.
1. Економічний зміст цінних паперів та їх види.
2. Організація фондової біржі і біржові операції.
3. Прийняття рішень на фондовому ринку та методи їхобгрунтування.III. Проблеми та перспективирозвитку ринку цінних паперів в Україні.ВИСНОВОК.Список використаної літератури.ВСТУП
Як ми знаємо, ринокстановить систему товарно-грошових відносин виробників і споживачівматеріальних благ, що керується економічними законами попиту, пропозиції таконкуренції.
Сучасний світхарактеризується високим поділом праці, в результаті чого обмін продуктамипраці, торгівля стали суспільною необхідністю. Також важливу роль відіграє упроцесі господарювання накопичення грошового капіталу. Самому процесунакопичення грошового капіталу передує етап його виробництва. Після того якгорошовий капітал створений або вироблений, його необхідно розділити начастину, котра знову направляється у виробництво, і ту частину, котра тимчасововивільняється. Остання, як правило, і представляє собою вільні грошові засобивиробництва підприємств і корпорацій, що акумулюються на ринку позичковихкапіталів кредитно-фінансовими інститутами і ринком цінних паперів. Структураринку позичкових капіталів складається в основному із двох елементів:кредитно-фінансових інститутів та ринку цінних паперів.
Виникнення та обігкапіталу, представленого у цінних паперах, тісно пов’язаний із функціонуваннямринку реальних активів, тобто ринку, на якому відбувається купівля-продажматеріальних ресурсів. З появою цінних паперів (фондових активів) відбуваєтьсяніби-то роздвоєння капіталу. З однієї сторони, існує реальний капітал,представлений виробничими фондами, з іншої — його відображення у ціннихпаперах.
Поява цього різновидукапіталу пов’язана з розвитком потреби у залученні все більшого об’ємукредитних ресурсів внаслідок ускладнення та розширення комерційної тавиробничої діяльності… Таким чином, фондовий ринок історично починає розвиватисяна основі позичкового капіталу, так як купівля цінних паперів означає не щоінше, как передачу частини грошового капіталу у позику.
Головним завданням,яке повинен виконувати ринок цінних паперів являється, насамперед, забезпеченняумов для залучення інвестицій на підприємства, доступ цих підприємств до більшдешевого, порівняно з банківськими кредитами капіталу.
Саме слово “фонд”широко використовується для визначення різних за змістом економічних понять,але найчастіше — для визначення суми грошових або матеріальних цінностей, щомають цільове призначення (основні та оботорні фонди, фонд заробітної плати,фонд розвитку виробництва, фонд накопичення, амортизаційний фонд, пенсійнийфонд і т.д.). Так само називають і сукупність цінних паперів. Відтак ринок, наякому обертаються (продаються й купуються) цінні папери, називається фондовим.
Саме цінні папери різнихтипів, видів і різновидів, економічні суб'єкти,ринкова технологія, інфраструктура та ін. є атрибутами фондового ринку. Кожнийз цих атрибутів можна покласти в основу класифікації. Цих класифікацій існуєвелика кількість. Зокрема, класифікація за технологією обороту цінних паперівдає “первинний ринок” і “вторинний ринок”. Первинний ринок — це ринок, на якомувідбувається їх оборот. Класифікатором ринку цінних паперів є так званасистема “чотирьох ринків”. “Перший ринок” — фондова біржа. “Другий ринок” — позабіржовий ринок, на якому відбувається оборот цінних паперів, незареєстрованих на біржі. “Третій ринок” — позабіржовий ринок з реєстрацієюцінних паперів через посередників. “Четвертий ринок” — позабіржовий ринок, накотрому операції здійснюються через комп'ютернусистему.
У курсовій роботі мидетально розглянемо ринок цінних паперів, його структуру, основи регулювання,місце у національному господарстві та роль у суспільному відтворенні взагалі.I. Місце і роль ринку цінних паперівв сучасній ринковій економіці.
Приватизація таакціонування приватної власності, розвиток підприємництва і кредитнихінститутів приводять до поглибленого розвитку грошових і кредитних відносин. З'являється особливий сектор господарювання,який пов'язаний з оборотомцінних паперів — фінансовий ринок.
Фінансовий риноквимагає не тільки правового регулювання обігу цінних паперів, але й створенняорганізації, котра б забезпечила цей обіг. Такою організацією є фондова біржа.Фондова біржа — це організований та регулярно функціонуючий ринок длякупівлі-продажу цінних паперів, обов'язковийелемент регулювання ринку цінних паперів.
Історія розвитку ринкуцінних паперів нараховує біля 400 років. На межі XVI i XVII ст. у нідерландськомупорту Амстердамі була створена перша у світі фондова біржа. Розвитокміждержавної торгівлі став основним рушієм розвитку ринку цінних паперів іфондових бірж.
У нашій країні початокфондового ринку датується XVIII ст. Одеську біржу було відкрито у 1796 р. Через40 років фондову біржу було відкрито у Москві.
Нині світовий фондовийринок розвивається в трьох основних напрямах:
1) відбувається дальшаавтоматизація фондових операцій — окремі комп'ютерні системи поєднуються у всесвітню мережуелектронної комунікації;
2) триває робота надстворенням нових видів і модифікацій цінних паперів (насамперед безпаперових),у тім числі гібридних і паперів другого та наступного порядків;
3) збільшується інтернаціоналізаціяфондової діяльності, відповідно до загального процесу економічної інтеграціїкраїн.
Ринок цінних паперів якекономічна категорія виражає економічні відносини, що виникають під впливомпопиту та пропозиції на позичковий капітал, котрий знайшов своє вираження уформі цінних паперів.
Узагальнені правилаповедінки емітентів, фінансових посередників та інвесторів на ринку ціннихпаперів сформульовані у міжнародних стандартах по торговим системам, клірингута розрахунках по цінним паперам. Вироблені і принципи функціонуванняцивілізованого фондового ринку:
· прозорість;
· відкритістьта доступність;
· впорядкованість;
· конкурентність.
Цих стандартів тапринципів необхідно дотримуватись при любій прийнятій формі організаціїфондового ринку.
Самі терміни “ринок ціннихпаперів”, “фондовий ринок”, “ринок капіталу” законодавчо не закріплені. Лишепояснення терміну “ринок цінних паперів” наведено у Концепції функціонування таразвитку фондового ринку України, яка схвалена Постановою Верховної РадиУкраїни від 22 вересня 1995р.: “Ринок цінних паперів являє собоюбагатофукціональну систему, яка сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій увиробничу та соціальну сфери, структурній перебудові економіки, підвищеннюдоброботу громадян за рахунок володіння та вільного розпорядження ціннимипаперами, підготовленості населення до ринкових відносин”.
В Україні, як і в іншихкраїнах з перехідною економікою, оборот цінних паперів стає однією з основнихгалузей фінансової сфери, без якої даремно сподіватися на нормальнефукціонування складного механізму ринкової економіки. Реформування власностісупроводжується структурною перебудовою народного господарства і зумовлюєстворення фондового ринку, а це, в свою чергу, сприяє закріпленню результатівцього реформування.
Конкретна ефективністьфондового ринку і цінних паперів залежить від забезпечення таких цілей і розв'язання таких завдань[1]:
1. Акумуляція коштівнаселення та підприємств (заощаджень, нагромаджень, тимчасово вільногокапіталу).
2. Концентрація коштів,створення умов для формування великого капіталу, здатного вирішувати складніекономічні завдання.
3. Збільшення часткикапітальних вкладень у валовому національному продукті та національному доході,що сприяє оздоровленню й зміцненню фінансової системи держави і створеннюнеобхідних резервів капіталу.
4. Залучення вітчизняногота іноземного капіталу в економіку України в результаті створення механізмуінвестування й розширення сфери впливу капіталу на економічні процеси.
5. Оптимізація галузевої,виробничої та регіональної структури з допомогою:
а) міграції капіталу — відтоку з галузей, де є його надлишок, у галузі, де його бракує;
б) переливання капіталу змалорентабельних галузей і регіонів у високорентабельні;
в) вирівнювання нормиприбутку на вкладений капітал.
6. Баланс попиту іпропонування капіталу, а відтак і баланс виробництва та споживання матеріальнихцінностей.
7. Сприяння приватизаціїна її завершальному етапі, формування інституту власників і менеджерів, здатнихнайефективніше розпоряджатися власністю акціонерних товариств.
8. Узгодження майновихдержавних, інституціональних та індивідуальних інтересів у процесі обігу ціннихпаперів.
9. Стимулювання виникненнянових господарських інститутів, що відповідають новим економічним відносинам.
10. Стабілізація курсунаціональної валюти через стримування інфляції, захист інтересів населення іпідприємств.
11. Створення конкуренціїсистемі банківського кредиту, що забезпечує поліпшення якості обслуговуванняклієнтів.
12. Економія суспільнихвитрат обігу, поліпшення системи взаєморозрахунків підприємств, зниження їхзаборгованості, розвиток товарообороту.
13. Сприяння реалізаціїнауково-технічних досягнень через створення акціонерних венчурних фірм івпровадження інших заходів для заохочення використання нової технології.
14. Сприяння збільшеннюефективності управління підприємством, передовсім акціонерним.
15. Сприяння розвитковісамоуправління, зокрема з допомогою випуску муніципальних облігацій.
16. Створення умовдля інтеграції у світову економічну систему, завдяки репродукуваннюзагальноосвітніх принципів і стандартів функціонування фондового ринку.Забезпечення участі у процесі інтернаціоналізації світового фондового ринку.
Фондовий ринок являєбагатогранну своєрідну економічну ситему, за допомогою якої економікафункціонує в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій увиробничу і невиробничу сфери, структурній перебудові економіки, їїреструктуризації, позитивній динаміці соціальної структури суспільства тапідвищенню добробуту кожної людини шляхом вільного розпорядження ціннимипаперами.ІІ. Структура ринку цінних паперівта механізм його функціонування.
Ринок цінних паперів- це частина фінансового ринку (інша його частина — ринок банківськихкредитів). Банк рідко видає кредити більше ніж на рік. Випускаючи цінні папери,можна отримати гроші навіть на декілька десятиліть (облігації) або взагалі убезтермінове користування (акції). За цим поділом фінансового ринку на двічастини стоїть поділ капіталу на оборотний і основний.
Ринок цінних паперівдоповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, банкинадають посередникам ринку цінних паперів кредити для підписки на цінні паперинових випусків, а ті продають банкам великі блоки цінних паперів дляперепродажу і по іншим причинам. В де-яких європейських країнах основнупосередницьку роль на ринку цінних паперів відіграють найбільші комерційнібанки.
Завдання ринку ціннихпаперів — забезпечити як найбільш повний та швидкий перелив заощаджень вінвестиції (у фінансові активи) по ціні, котра б влаштовувала обидві сторони.Вирішення цього завдання базується на діяльності загальної структури фондовогоринку, що складається з трьох підструктур:
1) цінних паперів, які єпредметом торгівлі на ринку цінних паперів (визначається, ЩО САМЕ продається йкупується);
2) учасників (суб’єктів)ринку цінних паперів (визначається, ХТО САМЕ купує і продає цінні папери);
3) процесу (технології)фондової діяльності (визначається, ЯК САМЕ відбувається обіг цінних паперів).
Виходячи звищесказаного, можемо сказати, що предметом торгівлі на ринку цінних паперів єцінні папери. У Законі України “Про цінні папери і фондову біржу” дано їхвизначення. “Цінні папери — грошові документи, що засвідчуютьправо володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою,яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу увигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та іншихправ, що випливають з цих документів, іншим особам”[2].
Учасниками торгівлівиступають: емітент (особа, що здійснює випуск цінних паперів), що зацікавленийв мобілізації вільних коштів; інвестор, який має вільні кошти і бажає вигідноїх розмістити; посередник, який забезпечує обмін зобов’язань (цінних паперів)емітентів на грошові засоби інвесторів; держава, яка шляхом прийняттязаконодавчих актів та створення відповідних державних органів визначає умовиправового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримання йогоефективного функціонування і захисту його учасників.
Вся існуюча системаінститутів фондового ринку представляє собою інфраструктуру ринку ціннихпаперів. Вона визначає основний порядок практичних дій учасників ринку іюридичні аспекти оформлення операцій. В даний час на Україні створені іпрацюють 25 територіальних управлінь Державної комісії по цінним паперам іфондовому ринку (Комісії), а також відділення (в Севастополі і Кривому Розі),які безпосередньо підзвітні територіальним управлінням Комісії.
Розвиток ринкукапіталів передбачає значну кількість елементів інфраструктури, а саме: фондовубіржу, валютну біржу, страхові компанії, аудиторські компанії, брокерськіфірми, комерційні банки і т.д. Крім того, значна частина елементівінфраструктури ринку капіталів тісно пов’язана з державою. Це ми можемопобачити з наведеної нижче схеми.
/>
Закони
/> Постанови
Правове Стандарти
/>/>/>забезпечення Правилаповедінки на фондовій біржі
ікодекс честі фінансових посередників
/>/>
/>/> Фондовиймагазин Автоматизовані
/>/> системи торгівлі ЦП
/>/>/>/> Фондова біржа
/> Інформаційно-
Брокерськіконтори обчислювальна мережа
/>/>/> Депозитарій
Спеціальні Кліринговий банк Організації по розробці
/>/> інститути програмногозабезпечення
/>/> (суб’єкти)
Фінансові Інвестиційні фонди
/>/> посередники Інвестиційні компанії
/> Довірчі товариства
/>/> Незалежні Торговціцінними паперами реєстратори Страхові компанії
Комерційні банки
Ринок цінних
паперів
/>/>
Спеціалізовані
друкарськівидання
/>/>
/>/> Інформаційне Рейтингові фірми
/> забезпечення
Біржоваі позабіржова
інформація
/>/>
/>/> Спеціалізовані обладнання
/>/> виробництва
бланків ЦП
/>
Аудит посередницьких
/> структур ЦП
/>
Підготовка спеціалістів/> /> /> /> /> /> /> /> />
/> Коміся по цінним паперам
ЗаконодавствомУкраїни визначено такі види професійної діяльності на фондовому ринку:
n ведення реєструвласників іменних цінних паперів — збирання, фіксування, обробка, збереження інадання даних, що забезпечують систему реєстрації власників іменних ціннихпаперів;
n депозитарнадіяльність — надання послуг зі збереження цінних паперів і (або) обліку праввласності на них, а також обслуговування угод щодо цінних паперів;
n розрахунково-кліринговадіяльність, тобто визначення взаємних зобов’язань щодо угод з цінними паперамиі виконання розрахунків;
n торгівля ціннимипаперами, тобто виконання громадянсько-правових угод щодо цінних паперів;
n діяльність зорганізації торгівлі на фондовому ринку, надання послуг, які безпосередньосприяють укладанню угод на біржовому і позабіржовому ринку цінних паперів.
Ринок цінних паперівподіляють на первинний та вторинний ринок. Термін “первинний ринок” відноситьсядо продажу нових випусків цінних паперів. У результаті продажу акцій таоблігацій на первинному ринку емітент отримує необхідні йому фінансові засоби,а папери осідають у руках першочергових покупців. Слідом за цим першочерговийінвестор має право перепродати ці папери іншим особам, а ті в свою чергу вільніперепродавати їх наступним вкладникам. Слідуючий перепродаж цінних паперівутворює вторинний ринок, на якому вже не відбувається акумулювання новихфінансових засобів для емітента, а має місце тільки перерозподіл ресурсів середнаступних вкладників. Без повноцінного вторинного ринку не можна говорити проефективне функціонування первинного ринку. Створюючи механізм для терміновогоперепродажу цінних паперів, вторинний ринок посилює до них довіру зі сторонивкладників, стимулює їх бажання купувати нові фондові цінності і тим самимсприяє більш повному акумулюванню ресурсів суспільства в інтересах виробництва.
При відсутностівторинного ринку або його слабкій організації наступний перепродаж цінних паперівбув би неможливий або громіздким, що відштовхнуло б інвесторів від купівлі усіхабо частини цінних паперів. В результаті суспільство залишилось би у програші,тому що багато хто, особливо нові підприємства та починання, не отримали бнеобхідної підтримки.
У структурівторинного ринку виділяють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.
Термін “біржовийобіг” означає купівлю-продаж цінних паперів на біржі. Позабіржовий обіг — купівлю-продаж цінних паперів поза біржею посередництвом прямого узгодження умовоперації між продавцем і покупцем. На біржу допускаються не всі компанії, атільки ті, що відповідають встановленим на біржі правилам. Той факт, що цінніпапери якої-небудь фірми котируються (продаються та купуються) на біржі,являється для неї престижним. Одночасно біржа слідкує за своїм реноме і недопускає до біржового обороту папери другорозрядних компаній.
Кожна біржавстанавлює свої вимоги стосовно прийому цінних паперів. Тому папери де-якихкомпаній можуть котируватися на одній і не котируватися на іншій біржі. Упозабіржовому обороті котируються цінні папери як правило другорозряднихкомпаній; папери де-яких фірм можуть одночасно обертатися як у біржовому, так іу позабіржовому обороті.
Позабіржовий ринокдіє на основі телефону, телекса, комп’ютерної мережі, об’єднаних у єдинийорганізм проводами зв’язку тисячі інвестиційних фірм. Якщо біржовий ринокдоступний тільки для солідних корпорацій, то позабіржовий — практично любійкомпанії. Для цього необхідно тільки, щоб знайшлась брокерськая фірма, яка бпогодилась би підтримувати вторинний ринок по даному виду цінних паперів.
1. Економічнийзміст цінних паперів та їх види.
Будь-який цінний папірхарактеризується трьома такими універсальними ознаками:
1) цінний папір єбезвідкличним свідоцтвом емітента про те, що він узяв на себе певнізобов’язання перед інвестором. Емітент не має права в односторонньому порядку,якщо це не обумовлено в договорі з інвестором, відкликати цінний папір,анулювати його, обміняти, відібрати і здійснювати інші дії, на шкоду правам таінтересам інвестора.
2) інвестор неповинен підтверджувати будь-якими іншими документами свої права, що випливаютьіз самого факту володіння цінним папером.
3) для передачі праввласності на цінний папір достатньо внести ім’я нового власника до реєструакціонерів у реєстратора або депозитарія.
Конкретна сукупністьмайнових прав, привілеї та обмеження визначаються конкретним видом ціннихпаперів.
Будь-який цінний папір, якспецифічний інструмент правового регулювання, носить двоякий характер. У чомуце проявляється? Перш за все цінний папір — це інструмент оформленняяких-небудь відносин, в основному зобов’язуючих. Таким чином, завжди можнаговорити про права, що підтверджуються цінним папером. Крім того, цінний папірє власністю (об’єктом речових прав, а також різних договорів). Звідси можнаговорити про права на цінний папір, розуміючи під цим право власності або іншемайнове право.
Будь-який ціннийпапір характеризується нерозривним зв’язком між правами на цінний папір таправами з паперу. Це, доречі, проявляється у класичному визначенні цінногопаперу, що встановлює можливість здійснення права з цінного паперу тільки увипадку пред’явлення оригінального документу — цінного паперу. В наш час, узв’язку з розвитком безготівкових цінних паперів можна говорити про де-якумодифікацію цього визначення. Однак, той зв’язок, який встановлює можливістьздійснення прав з цінного паперу в залежності від володіння правами на ціннийпапір, повинен існувати при будь-якій формі випуску. Це є однією з характеристикцінних паперів, яка надає можливість відрізнити цей інструмент від майновихправ, що виникають із договорів. З цієї точки зору багато так званих сурогатнихцінних паперів типу купчих на акції являються підтвердженням яких-небудьдоговірних відносин і не приймають самостійного, відірваного від цих відносинзначення, тобто будь-який цінний папір підтверджує майнове право, проте небудь-яке майнове право підтверджується цінним папером.
За ознаками їхньоїекономічної природи цінні папери, як правило, підрозділяють на пайові папери,боргові та похідні фінансові інструменти. Пайові папери засвідчують відносиниспіввласності або пайової участі у формуванні статутного фонду і розподіленніприбутку (акції). Боргові папери опосередковують кредитні відносини (облігації,ощадні сертифікати, депозитні сертифікати, векселі та ін.). Похідні фінансовіінструменти (опціони, ф’ючерси, варанти та ін.) — це особливі фондові цінності,які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладання угоди. Вони не даютьні права власності, ні права на отримання доходу, але засвідчують право накупівлю або продаж цінних паперів різних видів.
Залежно від мети їхньоговипуску цінні папери поділяються на фондові й комерційні. Перші призначено дляформування капіталу (акції, облігації), другі — для опосередкування товарнихвідносин (векселі, акредитиви. Як правило, фондові папери або є безтерміновими,або діють понад рік, а комерційні є у своїй більшості короткотерміновими. Усікомерційні папери є борговими. Їх випускають недержавні емітенти і безспеціального забезпечення (застави). У певному розумінні комерційні папери єкредитними грошима і лише частково служать для інвестування капіталу. Якщоцінні папери мають цільове призначення, то їх можна класифікувати як папери дляінвестування, кредитування і розрахунків за постачання та зобов’язання.
Усі цінні папери можнаподілити на ринкові, котрі можна перепродувати, і неринкові, які дозволенопродавати тільки один раз: емітент продає цінні папери інвестору, який у цьомуразі є не тільки першим, а й останнім покупцем цінних паперів такого виду.
Цінні папери можна нетільки продавати, а й дарувати або заповідати.
Важливою ознакою ціннихпаперів є їх задатність до конвертування — вилучення емітентом з обороту таанулювання цінних паперів якогось виду через їхній обмін на цінні папери іншоговиду того самого або іншого емітента (у разі реорганізації першого).
У зв’язку зінтернаціоналізацією фондової діяльності на міжнародному ринку пояснюєтьсянаявність міжнародних цінних паперів. До них належать євроноти, що випускаютьсякорпораціями на термін від трьох до шести місяців зі ставкою, яка змінюється.Випускаються такоє єврооблігації, котрі у вигляді позики можуть розміщуватися убудь-якій промислово розвинутій країні.
Цінний папір може мативигляд як документарної так і бездокументарної форми, тобто власник можевстановлюватись на підставі пред’явлення сертифіката або на підставі запису всистемі ведення реєстру власників цінних паперів.
Наявність електронноїтехніки надає можливість робити емісію цінних паперів без оформлення їх“паперового” (документарного виду). Замість цього стали практикуватися іншідокументи, передовсім виписки депозитаріїв, котрі використовуються для доказуправ власників цінних паперів. Така форма цінного паперу широковикористовується в різних країнах.
У нашій країнівикористання бездокументарного цінного паперу контролюється Національнимдепозитарієм, що діє на основі Концепції функціонування та розвитку фондовогоринку України, у якій сказано: “Система Національного депозитарію створюється зметою:
запровадженя таобслуговування електронного обігу цінних паперів;
нематеріалізації абознерухомлення матеріалізованих цінних паперів та подальшого обслуговуванняобігу цінних паперів у формі записів на рахунках у системі електронного обігуцінних паперів”[3].
Взагалі існує багато видівцінних паперів, випуск та обіг яких фіксується у відповідних закодавчих актах врізних країн по-різному. Законом України “Про цінні папери і фондову біржу”дано право на випуск та обіг таких видів цінних паперів:
· акції;
· облігаціївнутрішніх республіканських і місцевих позик;
· облігаціїпідприємств;
· казначейськізобов’язання республіки;
· ощадні сертифікати;
· векселі;
· приватизаційніпапери[4].
Усі цінні папери, якіобертаються на ринку, можна розділити на три групи: акції, облігації іспеціальні цінні папери. Що стосується інвестицій і стабільності приливудоходу, найбільш якісними вважаються державні облігації, особливокороткотермінові ощадні векселі. Потім йдуть приватні облігації та акціївеликих компаній, що регулярно платять дивіденди. Саме ці види цінних паперівми розглянемо докладніше.
Акція — видцінного паперу без встановленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь устатутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому, правона участь в управлінні ним, а також на одержання частини прибутку у виглядідивіденду і на участь у розподілі майна за ліквідації акціонерного товариства.
Випуск акцій та їхпридбання становлять економічний інтерес як для емітента, так і для інвестора.Для емітента випуск акцій є джерелом капіталу для створення акціонерноготовариства або для його розвитку. Для інвестора головним інтересом є одержаннядоходу, який у цьому разі набирає форми дивідендів як частини прибуткуакціонерного товариства.
Акція має вартість,тобто ціну. Розрізняють передовсім номінальну вартість і ринкову вартість. Номінальнавартість вказується на лицьовому боці акції. Проте продаж і купівляакцій відбувається здебільшого не за номінальною, а за ринковою ціною.
Ринкова ціна — це ціна(вартість) акції на кожний даний момент на ринку цінних паперів. Її рівеньвизначається попитом і пропозицією, тобто угодою між продавцем і покупцем. Саметому ринкову ціну інколи називають ціною виконання операції. Ринкова ціназалежить від багатьох факторів, передовсім від попиту і пропозиції акцій даногоакціонерного товариства. У цьому розумінні акція нічим не відрізняється відінших товарів: що більший попит і менша пропозиція, то вища ціна, і навпаки. Взалежності від ознаки класифікації існує багато різновидів акцій. Вонипредставлені у даній схемі.
/>/>
/>/>/> Ознаки Види акцій
/>/> класифікації
/>
/>/> Біржові
/> Поемітенту
Банківські
/> Корпоративні
Інвестиційних
компаній і фондів
/>/>
/>/> Помоменту емісії Старі
/>
Нові емісії
/>
Звичайні
(прості, загальні)
/> Конвертовані
/>/>/>По об’єму реалізації
прав акціонера Привілейовані
Безкоштовні
/>
Безголосові
/>
/>/>/> Покількості голосів Одноголосні
/> Плюральні/> /> /> /> /> /> /> /> />
/>/>
По способу Іменні
/>/>/>відображення
руху Напред’явника
До акції застосовуютьтакож такі поняття як “курсова вартість” і “курс”.“Курсова вартість” адекватна поняттю “ринкова вартість”. Поняттям“курс” користуються для вираження відношення ринкової ціни до номіналу, тобтояк відносною величиною, коефіцієнтом.
Із наведеної вищесхеми ми вже зробили висновок про існування багатьох різновидів акцій. Ми лишерозглянемо найбільш поширені види.
Прості абозвичайні (common shares) акції. Власник такої акції, як правило, маєодин голос на зборах акціонерів. Доход у вигляді дивіденду по простій акціївиплачується в останню чергу, тобто після виплати дивідендів по привілейованимакціям. Дивіденди, як правило, виплачуються у випадку отримання емітентомдостатньої кількості чистого прибутку. При ліквідації підприємства власникпростої акції отримує пропорційну частину його власності в останню чергу, тобтопісля розрахунків підприємства з державою, кредиторами, трудовим колективом тавласниками привілейованих акцій.
Привілейованіакції (preferred shares). Власник таких акцій має певні привілеї упорівнянні з власником звичайних акцій того самого емітента. Сутність привілеї,як правило, підтверджується статутними документами емітента. Найчастіше воназаключається в тому, що власник привілейованої акції має гарантований,встановлений процент дивіденду, яикй не залежить від розміру прибуткатовариства. Привілейовані акції дають власникові право на першочерговеотримання частини власності при ліквідації товариства та повернення йомуномінальної вартості по його вимозі.
Іменна акція(registered share). Вона представляє собою цінний папір, набланку якого вказується ім’я його власника. Для іменної акції характерні двітакі особливості: по-перше, ім’я власника обов’язково заноситься до книгиреєстрації, яку веде сам емітент або за його дорученням особа (установа), щоспеціалізується на цьому; по-друге, іменні акції, як правило, існують у документарнійформі.
Акція напред’явника (bearer share) на відміну від іменної може випускатися як вдокументарній так і в електронній формі. Коли вона випускається на паперовомуносієві, то на її бланку не проставляється ім’я власника. Якщо ж вона випускаєтьсяу вигляді комп’ютерного запису, то у файлі електронного депозитарію навпротипрізвища власника просто вказується кількість акцій. Дивіденди по акціям напред’явника можуть виплачуватись особі, що пред’явила акції або відповіднийдокумент депозитарія про те, що їй належить певна кількість акцій, щознаходяться на зберіганні в депозитарії.
Досить поширенийтакий вид цінного паперу як облігація. Відповідно до ст. 10 Закону України “Процінні папери і фондову біржу” облігація — це цінний папір, щозасвідчує внесення іі власником певної суми коштів і підтверджує зобов’язанняемітента відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в умовленийтермін з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовамивипуску). Облігація являється стандартизованим борговим свідоцтвом: в межахоблігаційної позики, реалізованої конкретним емітентом, усі випущені облігаціїне відрізняються по умовах, на яких вони були продані. Однообразність робитьоблігацію потенційним предметом фондової торгівлі. Звідси розрізняютьномінальну, викупну й курсову вартість облігацій. Остання складається підвпливом попиту і пропозиції на фондовому ринку.
На відміну від акційоблігації привертають увагу інвесторів тим, що забезпечують велику долюзбереження заощаджень та стабільний дохід. При цьому в жертву приноситься такаважлива інвестиційна якість, як можливість швидкого накопичення капіталу, щовластиве акціям. Проте слід пам’ятати, що один цінний папір не можезабезпечувати одночасно максимальну надійність, дохід та збільшення капіталу.
Різноманітністьцінних паперів із загальною назвою “облігація” дає змогу вибрати саме тойрізновид, який найліпше відповідає інтересам і можливостям суб’єктів фондовогоринку — держави, інвестора, емітента й посередника. Від якості та надійностіоблігацій залежатиме не тільки їх успішне використання, а й розвиток вторинногоринку цінних паперів, на якому домінують похідні фінансові інструменти.
Класифікаціюоблігацій ми можемо розглянути на даній схемі.
/>/>
/>/>/>/>Ознакикласифікації Видиоблігацій
/>/>
Центральнийбанк Державні
/> Місцевіоргани влади Муніципальні
/>/>/>/>Емітент Підприємства Корпоративні
Іноземніпозичальники Іноземні
/>/>
Фінансуваннянових інвестиційних проектів
/>/>/>Мета випуску Рефінансування заборгованості емітента
Фінансування невиробничої діяльності
/>/>/>
до1 року Короткострокові
/>/>/>/>Срок випускузайму 1 — 5 Середньострокові
5 — 30 Довгострокові
/>
/> Безтермінові
З правом дострокового погашення
/>/>
Вільнообертаються
/>/>/>Наявність обмежень наобіг Зобмеженим обігом
Поза обігом
/>
/>
/>/>Надійність(наявність забезпечення) Забезпечені
/> Незабезпечені
/>
/>/>
/>/>Спосібреєстрації руху З вказанням власника Іменні
/>/> Безвказання власника На пред’явника
/>/>/>
/>/>/>/> Незміннаставка З фіксованим %
/>Форма виплати доходу Зміннаставка З плаваючим %
/>/>
Нульоваставка З дисконтом
/>/> Виграшнізайми
Багатовіковий досвідсоціально-економічного життя людства досить переконано довів неможливістьнормального функціонування ринкової економіки без використання векселів. ВЗаконі України “Про цінні папери і фондову біржу” ст.21 дається таке визначення“векселя” — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошовезобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошейвласнику векселя (векселедаржателю).
Види векселів:
простий — має змістпростої і нічим не обумовленої обіцянки боржника оплатити вказану суму звказанням сроку та місця оплати, найменування того, кому або по розпорядженнюкого оплата повинна бути здійснена, а також дати підписання векселя;
перевідний (тратта) — виписується і підписується кредитором (трассантом) і представляє собою наказборжнику про сплату у вказаний період зазначеної суми третій особі (ремітенту);
банківський (йоговиставляє банк країни іноземним банкам);
комерційний — видаєтьсяпід заставу товарів при здійсненні торгової операції як платіжний документ абоборгове зобов’язання;
цінностний (бронзовий)- випускає держава для покриття своїх затрат;
депонований — видаєтьсядля забезпечення кредиту;
товариський — вексель згарантованим підписом третьої особи.
Векселікласифікуються по емітенту, по обслуговуючим операціям, по суб’єктові, щопроводить оплату.
/>/>
/>/> Ознаки
/>/>класифікації Види векселів
/>/>
/>/>/>/> Держава Казначейські
/>/>
/>/>/>Емітент Юридичні і
/>/> дієздатні Приватні
/> фізичніособи
/>
/>/> Комерційні
Фінансові Фінансові Банківські
/>/>/>/>/>/> операції Товариські
/>/>Обслуговуючі Цінностні
/>/> операції
/>/>/> Товарні Товарні
/> операції
/>/>
/>/>
/>/>Суб’єкт, що Векселедержатель Прості
/>/>/> проводить
/>/>/> оплату Третя особа Переведні
В Україні, згіднозаконодавства, випускається два види векселів: простий і перевідний.
Вексель повинен матиобов’язкові реквізити: вексельну помітку (найменування “вексель” в текстідокумента), зобов’язання сплатити вказану суму, найменування платника і першогодержателя векселя; срок і місце оплати; найменування пред’явника; дату і місцескладання документа; підпис векселедержателя.
На сьогоднішній деньвекселі широко застосовуються у зовнішньоекономічній діяльності при одержаннікредиту, повернення якого забезпечується векселем, як певною формою грошовогозобов’язання. Такий кредит достатньо простий в оформленні і досить надійний дляпродавця. Для цих цілей і використовуються перевідні і прості векселі. Проте всвітовій практиці при наданні кредиту по операції купівлі-продажу найбільшчасто використовують перевідні векселі.
2. Організація фондової біржі і біржові операції.
Тогрівля ціннимипаперами на біржовому ринку здійснюється через фондову біржу. Фондовабіржа — це постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівляцінними паперами. Вона представляє собою основний елемент вторинного ринкуцінних паперів. Взагалі біржі як такі — це місця, де компанії, продаючи свої“долі в підприємствах”, забезпечують собі фінансову можливість розширятивиробництво і послуги, робити споживацький продукт більш якісним.
Виникнення біржіявилось об’єктивним наслідком розвитку ринкових відносин. Потреба в появіданого інституту була обумовлена розширенням торгівлі рядом товарів, такими, яксировинні товари, а в подальшому і цінними паперами. Відмічені товарихарактеризуються певними особливостями, які перетворюють їх в біржові товари:
масовістю споживання;
взаємозамінністю врамках своїх товарних груп;
непередбачуваністюколивання цін.
Покупці і продавцібажають отримати з операції максимальний прибуток і тому хочуть бути впевненимив тому, що ціна операції відображає поточні співставлення попиту і пропозиції.У зв’язку з цим ринок подібних повинен зводити воєдино, обопільнювати великийоб’єм інформації, причому протягом короткого періоду. Для виконання цієїфункції він повинен характеризуватися високим степенем централізації. Дана метадосягається в організації біржі, де збігаються попит і пропозиція товарів.
Відмінними ознакамибіржі являються:
постійний іорганізований по певним правилам характер функціонування;
торгівля ведеться безпред’явлення товарів;
операції заключаютьсяпо масовим, замінним товарам.
Біржа виконуєслідуючі основні функції:
1. Зводить один з однимпокупців і продавців цінних паперів, служить місцем, де безпосередньоздійснюються операції купівлі і продажу цінних паперів.
2. Реєструє курси ціннихпаперів, обопільнює і опосередковує відносини інвесторів до кожногопредставленому на ній виду акцій і облігацій.
3. Служить механізмомпереливу капіталу з однієї галузі (підприємства) в іншу (інше).
4. Служить економічнимбарометром ділової активності як в країні в цілому, так і в окремих галузях,дає можливість судити про направлення структурної перебудови економіки.
Біржа здійснює своюдіяльність на таких принципах:
n особиста довіра міжброкером і клієнтом (наприклад, операції на біржі заключаються усно іоформляються юридично заднім числом);
n гласність(публікуються дані по всіх операціях і дані, що надані емітентом подомовленості з біржею про внесення акцій у біржовий список, незалежно відактивності емітента);
n жорстке регулюванняадміністрацією біржі і аудиторами діяльності дилерських фірм шляхомвстановлення правил торгівлі і обліку.
В результаті перерахованихпринципів формується середовище, яке спонукає продавати і купувати цінні паперина біржі. Це такі переваги, як, по-перше, можливість кращого доступу до кредитудля купівлі цінних паперів (банк охоче його дасть, якщо досягнута домовленістьпро реалізацію цінних паперів через біржу), по-друге, дуже добрий огляд стануринку цінних паперів, більш точна оцінка можливостей тих чи інших акцій і т. д.
Біржа може бутиорганізована як акціонерне товариство, тобто на умовах приватного підприємництва,або як установа створена державою, громадський інститут. В першому випадку воназнаходиться у власності акціонерів, у другому — держави. Її діяльністьбазується на статуті, який визначає порядок створення органів біржі, склад їїчленів, умови їх прийому і т.д. Вищим органом біржі являється біржовий комітет(рада керуючих).
У статуті фондовоїбіржі визначаються:
а) її найменування імісцезнаходження;
б) найменування імісцезнаходження її власників;
в) розмір статутногофонду;
г) умови і порядок прийняттяв члени і виключення з членів фондової біржі;
д) права і обов’язкичленів;
е) організаційнаструктура;
є) компетенція іпорядок створення керівних органів;
ж) порядок і умовивідвідування фондовоі біржі;
з) порядок і умовизастосування санкцій, встановлених фондовою біржею;
и) порядок припиненнядіяльності фондової біржі.
Правила фондовоїбіржі регламентують:
а) види угод, щоукладаються;
б) порядок торгівлі;
в) умови допускуцінних паперів;
г) умови і порядокпередплати на цінні папери, що котируються на фондовій біржі;
д) порядок формуванняцін, біржового курсу та їх публікації;
е) перелік ціннихпаперів, що котируються на фондовій біржі;
є) обов’язки членівфондової біржі щодо ведення обліку та інформації, внутрішній розпорядок роботикомісії фондової біржі, порядок їхньої діяльності;
ж) системуінформаційного забезпечення;
з) види послуг, щонадаються фондовою біржею, і розмір плати за них;
и) правила веденнярозрахунків;
і) інші положення, щостосуються діяльності фондової біржі.
Членами фондовоїбіржі можуть бути тільки ліцензовані торговці цінними паперами, котрівідповідають вимогам фондової біржі, дотримуються її статутних правил.
У будь-якої біржі єдві основні функції у вигляді двох взаємозамінних і збалансованих сторін їїдіяльності. По-перше, фондова біржа мобілізує й концентрує вільні кошти черезпродаж цінних паперів (точніше, організовує їхній продаж), а по-друге, здійснюєкредитування держави й різних організацій через купівлю цінних паперів.Зрозуміло, що такою самою є роль будь-якого посередника фондового ринку, у тімчислі в його позабіржовому секторі, але тільки фондова біржа спроможназабезпечити високий рівень ліквідності вкладень в цінні папери і задовільнуїхню надійність.
Нині у світіналічується близько 200 фондових бірж: у Великобританії — 22, США — 13, Японії- 9, Франції і Німеччині — по 8, Канаді — 5. Найбільш відомі Нью-Йоркськафондова біржа, Токійська, Лондонська, Паризька, Франкфуртська, Копенгагенська,Амстердамська та інші.
Як правило, векономічно розвинутій країні налічується кілька фондових бірж, котрі утворюютьпевну біржову систему. В Україні (1992р.) першою виникла Українська фондовабіржа (УФБ), яка представляє собою акціонерне товариство, в якому збігаютьсяпопит і пропозиція цінних паперів, що сприяє формуванню їх біржового курсу, і,яке здійснює свою діяльність у відповідності до Закону України “Про цінніпапери і фондову біржу” та іншими законодавчими актами країни. Конкурентамистали (з 1995 року): Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ), Українська міжбанківськавалютна біржа (УМВБ), Донецька фондова біржа (ДФБ) і Позабіржова фондоваторгова система (ПФТС).
Гігантський об’єм тарізноманітність видів цінних паперів перетворюють їх купівлю-продаж в нелегкусправу. Сам процес купівлі-продажу регулюється великою кількістю правил іобмежень. До того ж різні види цінних паперів реалізується на різних ринках.Ті, хто бере на себе функцію проведення операцій з цінними паперами, стаютьпосередниками, або, кажучи по-іншому, професіональними учасниками ринку ціннихпаперів. Діяти вони можуть як на біржі, так і поза нею, оскільки далеко не всіпапери котируються на фондових біржах. Просторово посередники розрізнені, протевони зв’язані між собою і утворюють єдине ціле, постійно вступаючи в контактодин з одним. Саме це єдине ціле називається ринком цінних паперів. В окремовзятій фондовій операції (на фондовій біржі або поза нею) задіяно три сторони:продавець, покупець і посередник. Посередник може діяти двояко. По-перше,купуючи за свій рахунок цінні папери, він стає на де-який час їх власником іотримує доход у вигляді різниці між курсами купівлі і продажу. Такихпосередників називають дилерами. По-друге, він можепрацювати як повірений або за певний процент від суми операції, тобто закомісійну винагороду, просто приймаючи від своїх клієнтів доручення накупівлю-продаж цінних паперів. В цьому випадку він іменуєтьсяброкеромабо керуючим. Крім того, він від свого імені здійснює операції з переданимийому в довірче керування на певний срок чужими цінними паперами. В Українірозвиваються всі види професійної діяльності на ринку цінних паперів. Окрімдилерської і брокерської діяльності це:кліринг (діяльність повизначенню взаємних зобов’язань на ринку цінних паперів), депозитарнадіяльність (зберігання сертифікатів цінних паперів), діяльність по веденнюреєстра власників цінних паперів та інші посередницькі послуги.
Біржа строгослідкує за тим, щоб ніхто з продавців або покупів не міг диктувати ціни.Накінець, всі операції заключаються методом відкритого торгу і по кожній з нихнадається повна інформація. Спочатку вона поступає на електронне табло біржі, апотім публікується в пресі. Фондові цінності — це цінні папери, з якимидозволені операції на біржі. Торгівля ведеться або партіями, на певну суму, абопо видам, при цьому операції заключаються без наявності на біржі самих ціннихпаперів.
Всі біржові операції нафондовому ринку здійснюються у трьох основних напрямах і діляться на такісегменти: безперервні аукціонні ринки, дилерські ринки, онкольні ринки.
В основі цих трьохнапрямів лежить курсова вартість цінних паперів, яка сформульована під впливомпопиту і пропозиції, а також певного проміжку часу, встановленого дляздійснення операцій.
Безперервнийаукціонний ринок — це основний спосіб торгівлі фондовими цінностями.Сутність його заключається в тому, що на відміну від звичайного традиційногоакуціону, де з однієї сторони виступає продавеціь, а з іншої — де-кількапопупців, що конкурують між собою, і операція заключається з тим, хтозапропонує вищу ціну за товар, на фондовій біржі аукціонна торгівля носитьхарактер відкритої переклички заявок на купівлю та продаж цінних паперів.
Дилерськийринокзнаходиться головним чином у позабіржовому обороті. Його учасниками являються,як правило, інституціональні інвестори з однієї сторони і дилерські фірми — зіншої, об’єктом операцій служать цінні папери компаній, що не включені вбіржовий список. Дилерський ринок формується під впливом ціни, щовстановлюється дилерською компанією.
Онкольнийринок — це ринок, що заснований на купівлі-продажу фондових цінностей по єдиній ціні,що врівноважує попит та пропозицію за певний проміжок часу. Онкольний ринокефективний тільки при оптимальному співвідношенні попиту та пропозиції. Крімтого, ефективність на цьому ринку залежить від кількості заявок і оборотуфінансових активів.
При класифікаціїоперацій з цінними паперами можна відштовхуватись від де-кількох критеріїв.
/>
Види операцій на ринку
/>
/>/>/>
касові термінові арбітражні
/>
/>/>/>
прості ф’ючерси опціони
Найбільш важливимявляється поділ на касові і термінові операції. Розрізняють також арбітражніоперації, в основі яких лежить перепродаж цінних паперів на різних біржах, колиіснує різниця в їх курсах, і пакетні операції, що являються операціями покупівлі-продажу великих пакетів цінних паперів. Типовим для касової операціїявляється те, що її виконання в основному відбувається безпосередньо післязаключення операції. В Україні подібні операції здійснююються, як правило, протягом двох-трьох днів. Слід вказати на те, що самі цінні папери фізично неберуть участі в операціях, тому що, як правило, зберігаються на спеціальнихрахунках банків. Для того щоб перевести продані цінні папери з банку покупцеві,їх власник виписує спеціальний чек на цінні папери. Після введення комплекснихкомп’ютерних систем біржових розрахунків необхідність виставлення чеків націнні папери відпала і всі перекази здійснюються за допомогою ЕОМ. Терміновіоперації являються, по суті, договорами про постачання, в силу яких однасторона зобов’язується здати у встановлений термін певну кількість фондовихцінностей, а друга сторона — терміново їх прийняти і оплатити раніш виставленусуму. Термінові операції зазвичай заключаються на термін від одного до трьохмісяців, рідко — на півроку. Термінові операції представлені перш за все,простими терміновими операціями, ф’ючерсами і опціонами.
Обіг цінних паперівна біржі називається котируванням. Котирування — це визначеннякурсу цінних паперів, яке здійснюється шляхом співставлення попиту тапропозиції, ліміту цін замовлень на купівлю і продаж цінних паперів, івстановлення оптимальної ціни (курсу дня). На Українській фондовій біржі дієпрограмне забезпечення, що пройшло апробацію на французьких біржах, якедозволяє застосовувати так зване фіксингове котирування — співставлення впевний момент часу реального попиту і пропозиції цінних паперів.
Операції з ціннимипаперами здійснюються по таких етапах:
* підписанняоперації;
* звіркапараметрів підписаної операції;
* кліринг;
* виконанняоперації.
Коротко зупинимося назмістові кожного этапу.
Підписанняоперації — це фактичне підписання договору прооперацію (купівлі, продажу,обміну, і т.д.). Договір може підписуватися безпосередньо між інвесторами,однак частіше це робиться за участю посередників — професіоналів ринку ціннихпаперів (брокерами).
Різні типи операцій зцінними паперами розрізняються між собою в основному по способу, місцю іпорядку підписання відповідного договору. Різна техніка підписання договору набіржовому і позабіржовому ринках.
Результатом даногоетапу являється складання кожним з учасників своїх внутрішніх обліковихдокументів, що відображають факт підписання операції (договору) і її основніпараметри.
Звірка. На цьомуетапі учасники мають можливість врегулювати всі випадкові розхождення урозумінні суті і предмету підписання операції. Для цього сторони оформляютьспеціальні документи звірок, в яких конкретизуються всі істотні параметриоперації, обмінюються ними (іноді цю функцію бере на себе біржа або тісновзаємнопов’язана клірингова операція), звіряють свої облікові документи іздокументами звірок, отриманими від контрагентів. Якщо розхождень немає, тозвірка вважається успішною.
В ряді торговихсистем від звірки як спеціальної процедури відмовляються. За цим ховається повнавпевненість сторін в тому, що зрозуміли одне одного правильно.
Кліринг. Тут цецілий комплекс наступних процедур:
* аналізрезультуючих документів звірки на оригінальність і правильність оформлення;
* вирахуваннясуми грошей, що належать переказу, і кількості цінних паперів, які повинні бутипоставлені по результатах операції (визначення і вирахування взаємних вимог ізобов’язань учасників операції, в тому числі нерідко з застосуваннямвзаєморозрахунків);
* оформленнярозрахункових документів, які направляються на виконання в системи, щозабезпечують грошові розрахунки і постачання цінних паперів.
Виконання — останнійетап операції. Воно передбачає здійснення грошового платежу і постачаннявідповідних цінних паперів. Те і інше виконується системами, які вибираютьучасники операції (при наявності у них можливості вибору).
Що стосуєтьсяпостачання паперів, то воно можливе двома способами — шляхом передачісертифікатів цінних паперів з рук колишнього власника в руки нового власника ішляхом переказу цих паперів з рахунка відповідального зберігання колишньоговласника на аналогічний рахунок нового власника в депозитарії.
Всі операції на ринкуз цінними паперами пов’язані з ризиком. Учасники цього ринку беруть на себенайрізноманітніші ризики — зниження доходності, прямих фінансових втрат,втраченої вигоди. Однак в кожному конкретному випадку доводиться враховуватирізні види фінансового ризику.
/>/>/>
Загальноекономічна Загальний Фінансове
/>/>і політична ситуація ризик положення емітента/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
/>/>
/>/>/>/> Систематичнийризик Несистематичний ризик/> /> /> /> /> /> />
/>/> Процентний ризик Ризик ліквідності/> /> /> /> /> /> />
/>/> Країновийризик Галузевий ризик/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
/> Інфляційний ризик Капітальний ризик/> /> /> /> /> /> />
/>/> Валютнийризик Ризик постачання/> /> /> /> /> /> />
/>/> Ризикврегулювання Кредитний ризик
розрахунків/> /> /> /> /> /> />
/>/> Операційний ризик Відзивний ризик/> /> /> /> /> /> />
/>Ризик законодавчихзмін Процентний ризик/> /> /> /> /> /> /> /> /> />
/> Регіональний ризик
Систематичнийризик — ризик падіння цінним паперів в цілому. Представляє собою загальний ризик навсі вкладання в цінні папери, ризик того, що інвестор не зможе їх в ціломувивільнити, вернути, не маючи при цьому втрат. Аналіз систематичного ризикузводиться до оцінки того, чи варто взагалі мати справу з портфелем ціннихпаперів, чи не краще вкласти вільні кошти в інші форми активів (прямі грошовіінвестиції, нерухомість, валюту ...).
Несистематичнийризик — агреговане поняття, що об’єднує всі види ризиків, зв’язаних з конкретним ціннимипапером. Несистематичний ризик являється диверсифіцированим, понижаючим, впевному випадку може здійснюватися вибір того цінного паперу (по виду, поемітенту, по умовах випуску і т.д.), який забезпечує прийнятні значеннянесистематичного ризику.
Селективнийризик — ризик неправильного вибору цінного паперу для інвестування в порівнянні зіншими видами паперів при формуванні портфелю. Цей ризик, пов’язаний знеправильною оцінкою інвестиційних якостей цінних паперів.
Тимчасовийризик - ризик емісії, купівлі або продажу цінного паперу у невідповідний час, щоневпинно тягне за собою втрати.
Існують і більшзагальні закономірності (на розвинутих і наповнених фондових ринках), наприкладсезонні коливання (цінних паперів торгових, сільськогосподарських і іншихсезонних підприємств), циклічні коливання.
Ризикзаконодавчих змін — ризик, здатний призводити, наприклад, донеобхідності перереєстрації випусків, і викликаючий суттєві витрати і втратиемітента і інвестора. Емісія цінних паперів ризикує стати недійсною, моженесприятливо змінитися правовий статус посередників по операціях з ціннимипаперами.
Ризикліквідності — ризик, пов’язаний з можливістю втрат при реалізаціїцінних паперів із-за зміни оцінки їх якостей.
Кредитнийділовий ризик — ризик того, що емітент, який випустив боргові цінніпапери, опиниться в стані, в якому він не в змозі виплачувати процент по ним і(або) основну суму боргу.
Інфляційнийризик — ризик того, що при високій інфляції доходи, які отримують інвестори відцінних паперів, знецінюються, з точки зору реальної покупної здатності швидше,ніж ростуть, інвестор несе реальні збитки. В світовій практиці давно відмічено,що високий рівень інфляції руйнує ринок цінних паперів, хоча розроблено доситьбагато способів зниження інфляційного ризику.
Процентнийризик — ризик втрат, які можуть понести інвестори у зв’язку зі зміною процентнихставок на ринку. Як відомо, зростання ринкової ставки процента веде до зниженнякурсової вартості цінного паперу, особливо облігацій з фіксованим процентом. Припідвищенні процентної ставки може початися також масовий “викид” ціннихпаперів, емітованих під більш низькі (фіксовані) проценти і за умовами випускузавчасно прийняті емітентом назад.
Процентний ризик несеінвестор, який вклав свої кошти в середньо- і довготермінові цінні папери зфіксованим процентом при поточному підвищенні середньоринкового процента упорівнянні з фіксованим рівнем (інвестор міг би отримати приріст доходів зарахунок підвищення проценту, проте не може вивільнити свої кошти, які вкладеніна вказаних вище умовах).
Процентний ризик несеемітент, який випускає середньо- і довготермінові цінні папери з фіксованимпроцентом при поточному зниженні середньоринкового проценту у порівнянні зфіксованим рівнем (емітент міг би залучити кошти з ринку під більш низькийпроцент, проте він вже зв’язаний з умовами випуску цінних паперів).
В інфляційнійекономіці при швидкому зростанні ставок проценту цей вид ризику має значення ідля короткотермінових цінних паперів.
Політичний,соціальний, економічний і т.п. ризики — вкладання коштів в цінніпапери підприємств, що знаходяться під юрисдикцією країн з нестійким соціальнимі економічним станом, з нетовариськими відносинами до країни, резидентом якоїявляється інвестор. Зокрема, політичний ризик — ризик фінансових втрат узв’язку зі зміною політичної системи, розташування політичних сил усуспільстві, політичної нестабільності.
Галузевийризик — ризик, що пов’язаний зі специфікою окремих галузей. З позиції цього видуризику усі галузі можна поділити на галузі, яким властиві циклічні коливання,на помираючі, стабільно працюючі, швидко зростаючі.
Галузеві ризикипроявляються у змінах інвестиційної якості і курсової вартості цінних паперів іякі відповідають втратам інвесторів в залежності від приналежності галузі дотого чи іншого типу і правильності оцінки цього фактору інвесторами.
Для фондового ринкуУкраїни, в даний час, усі наведені вище ризики мають важливе значення. Такимчином, рівень ризику і агресивність господарського середовища на українськомуринку цінних паперів роблять необхідним розробку особливих портфельнихстратегій і фінансових інструментів, які здатні знизити ці ризики.
3. Прийняття рішень на фондовому ринку та методи їхобгрунтування.
Фондовий ринок — це нетільки цінні папери, не лише його учасники, а й дії, які вони виконують,оперуючи цінними паперами. Ясна річ, що перед виконанням будь-якої діїнеобхідно прийняти певні рішення — як діяти, чи діяти взагалі. Особливо цестосується фондового ринку, де навіть незначна помилка може призвести довеликих неприємностей. Рішення приймають усі учасники фондового ринку: одніщодо випуску і продажу цінних паперів і залучення капіталу, інші — у розрахункуна придбання цінних паперів і вкладання капіталу, треті — з метою мати зиск ізнадання фондових послуг.
Для того, щоб знайтиєдине правильне рішення не рідко потрібно зробити співставляючий аналізефективності різних напрямків вкладання коштів в ті чи інші види ціннихпаперів. Для цього користуються такими методами обгрунтування рішень:
· вибір заодним показником;
· методранжування показників;
· рейтинговийметод.
Вибір за однимпоказником — це такий метод, в якому вибір слід вважати обгрунтованим лишетоді, коли на рішення, що грунтується на одному показнику, вибраному якголовний, не впливатимуть суттєво інші показники, або якщо такий впливнезначний і може бути прийнятним.
Метод ранжуванняпоказників — це розподіл показників за зменшенням їхньої значущості дляздійснення фондової операції. Найважливішому показникові надається перший ранг,а найменш важливому — останній ранг.
Рейтинговий методпередбачає наявність достатньо широкої характеристики об’єкта, яка в процесіроботи внаслідок поступового синтезу показників спрощується до однозначнихвиразів.
Дуже важливим інструментомуспішної роботи на фондовому ринку являється аналітичний підхід тапрогнозування. У світовій практиці для цієї цілі використовують індекс — числовий статистичний показник, що виражає (в процентах) послідовні зміни наринку цінних паперів. Так NYSE INDEX, DOW JONES STOCK INDEX, FT-SE 100, BIOTEX,NIKKEY-225 та інші індекси мають щоденне котирування на біржах світу,продаються і купуються, тобто по суті і формі є цінними паперами.
В Україні для оцінкиситуації на фондовому ринку застосовуються такі індекси: CityAVERAGE,CityNUMBER OF SELLERS, CityMARKET POTENTIAL, L-індекс.
Індекс відображає курсцілої групи різних цінних паперів і дозволяє знизити ризик втрат від раптовогопадіння курсів де-яких з них; падіння курсу одних цінних паперів компенсуєтьсязростанням курсу інших.
Одним із призначеньфондового ринку (власне його головним призначенням) є стимулювання інвестицій векономіку країни. Тому цілком виправданою є підміна будь-яких у межах фондовогоринку засадним питанням про обгрунтування залучення інвестиційного капіталу.
Рішення, яке приймаєінвестор, базується на п’яти економічних критеріях оцінення. В процесіприйняття рішення про інвестиції головним критерієм є рентабельність (Р)(дохідність, прибутковість), що становить співвідношення вкладеного капіталу таотриманого доходу (прибутку).
Інші критерії: дохід (Д),надійність отримання доходу і рентабельності (Н), капітал, що вкладається (К),час вкладення капіталу та отримання доходу (Т).
/>
/>/>Р
/>/>/>
/> К Н Д/> /> /> /> /> /> />
/>
Т
Ці критерії виконуютьдві функції:
1) вони призначені дляобчислення рентабельності і для характеристики доходу;
2) вони можуть в окремихвипадках відігравати самостійну роль в обгрунтуванні інвестицій.
Треба завжди пам’ятати,що критерії обгрунтування інвестицій є не конкретними показниками, а поняттямиі навіть економічними категоріями, кожна з яких виражається певною множиноюсуто конкретних показників. Передовсім це стосується рентабельності. Сутністьтого чи іншого показника рентабельності залежить від того, який саме показникдоходу і капіталу закладено в розрахунок. Наприклад, у чисельник дробу можнапоставити один із таких чотирьох показників: загальний дохід за рік, загальнийдохід за весь період фукціонування капіталу, чистий прибуток за рік, чистийприбуток за весь період фукціонування капіталу. Якщо при цьому в знаменникудробу буде також один з чотирьох показників (вкладеного капіталу, усіх активів,ліквідних активів або річних витрат), то матимемо аж 16 похідних показниківрентабельності і таку саму кількість показників терміну окупності.
Іще важливими дляінвестора можуть бути позаекономічні критерії, зв’язані з досягненням певнихнауково-технічних, соціальних, економічних і спеціальних результатівінвестиції.
Підводячи підсумок поданому пункту, ми можемо зробити висновок, що перш, ніж купувати певнийпортфель цінних паперів, потрібно зробити досить таки скурпульозний аналізданого рішення, тобто врахувати всі “за” і “проти”. Без цього неможливебудь-яке вкладання інвестицій в економіку. III. Проблеми та перспективирозвитку ринку цінних паперів в Україні.
Розвиток фондового ринкуУкраїни відбувається за кількома напрямами, які передбачають: формування ціннихпаперів з новими властивостями та реквізитами; розвиток вторинного ринку;удосконалення процедури та документального супроводу обігу цінних паперів;раціональний розподіл функцій між учасниками фондового ринку; забезпеченняконкурентного середовища; створення оптимальної інфраструктури; упорядкуванняобліку та звітності на підставі репродукування стандартів світового фондовогоринку; спрощення процесу оформлення документів на всіх стадіях емісії та обігуцінних паперів; упровадження електронних інформаційних систем; зниження ризикуінвестицій у цінні папери; запобігання порушенням правил і норм; узгодженняфондового законодавства з іншими (суміжними) державними актами.
Україна, як самостійнадержава, існує уже дев’ять років. За цей період економіка України зазналасерйозних змін, зв’язаних зі зміною форм власності та формування ринковихвідносин, що також вплинуло на виникнення та розвиток фондового ринку в нашійкраїні.
Роль, яку відіграєдержава у регулюванні та розвитку фондового ринку, досить таки велика.Політика, яку веде держава стосовно фондового ринку, називається фондовоюполітикою — вплив у сфері випуску й обігу інвестиційних цінних паперів.
Фондова політика виконуєтакі функції:
· управління;
· участі;
· впливу;
· регулювання.
Саме регулюваннязабезпечує оптимальний рівень впливу держави на фондовий ринок. Регулюванняринку цінних паперів умовно можна поділити на два види: саморегулювання ідержавно-правове регулювання.
Саморегулювання буваєіндивідуальним і колективним. Індивідуальне саморегулювання передбачаєдотримання встановлених правил поведінки кожним із учасників операцій на фондовомуринку. Колективне саморегулювання пов’язане з відпрацюванням правил і положень,які повинні дотримуватися групами учасників ринку.
З метою введення в діюсистеми державного регулювання ринку цінних паперів 12 липня 1995р. указомПрезидента була створена Державна комісія по цінним паперам і фондовому ринку.Її основні завдання визначені Законом України “Про державне регулювання ринкуцінних паперів в Україні”:
n формування ізабезпечення раелізації єдиної державної політики в області розвитку і функціонуванняринку цінних паперів і їх похідних в Україні, сприяння адаптації національногоринку цінних паперів міжнародним стандартам;
n координаціядіяльності державних органів по питанням формування в Україні ринку ціннихпаперів і їх похідних;
n державне регулюванняі контроль за випуском і обігом цінних паперів і їх похідних на територіїУкраїни, забезпечення законодавчого регулювання в цій сфері;
n захист правінвесторів шляхом здійснення заходів по попередженню і присіканню порушеньзаконодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушеннязаконодавства в рамках своїх повноважень;
n сприяння розвиткуринку цінних паперів;
n узагальнення практикивиуористання законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів вУкраїні, підготування пропозицій по його вдосконаленню.
Крім того, Комісязосереджує свою увагу на проблемах, які являються найбільш актуальними длярозвитку економіки України:
· сприяннярозвитку інвестиційно привабливого середовища для залучення внутрішніх і іноземнихінвесторів;
· сприянняреструктуризації акціонерних товариств для оживлення підприємницькоїдіяльності;
· збільшеннякількості робочих місць та доходів бюджету;
· інтеграція уміжнародні фінансові ринки, що може сприяти зміцненню міжнародного авторитетуУкраїни;
· наближеннявітчизняного законодавства до міжнародних вимог.
Державно-правоверегулювання здійснюється шляхом прийняття законів, постанов та іншихнормативних актів, що регламентують ті чи інші сторони відносин, які зв’язані зобігом цінних паперів, а також встановленням контролю за дотриманнямзаконодавства через державні органи.
В умовах, що склалися вУкраїні, необхідний більш інтенсивний розвиток державно-правового регулюванняринку цінних паперів, який, в свою чергу, створює умови для саморегулювання.Правову базу становлення та розвитку ринку цінних паперів в нашій країністановлять прийняті Верховною Радою закони України “Про господарськітовариства”, “Про піlприємства в Україні”, “Про підприємництво”, “Провласність”, “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про банки та банківськудіяльність”, “Про Національну депозитарну систему та особливості електронногообігу цінних паперів в Україні”, а також закони, що стосуються приватизації.
Діяльність наукраїнському ринку цінних паперів регулюють два основні законодавчі акти — Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18.06.91р. і УказПрезидента України “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії” від19.02.94р. №55/94. У відповідності до Закону України “Про цінні папери іфондову біржу” розрізняють два типи цінних паперів:
· іменні, якправило, передаються шляхом повного індосаменту;
· напред’явника, що вільно обертаються.
Українськимзаконодавством визначені також наступні види цінних паперів:
· акції;
· облігаціївнутрішніх державних та місцевих займів;
· облігаціїпідприємств;
· казначейськізобов’язання підприємств;
· ощаднісеритфікати;
· векселі;
· приватизаційніпапери;
· інвестиційнісертифікати.
Акції та облігаціїпідприємств можуть бути випущеними лише після їх реєстрації у відповідномуфінансовому органі. А в тому випадку, коли акції і облігації підприємствпризначені для відкритої торгівлі, у тому ж фінансовому органі повинен бутизареєстрованим і проспект емісії.
Українське законодавствовстановлює два серйозних обмеження діяльності акціонерних товариств в якостіемітентів:
n акціонерні твоариствамають право випускати облігації на суму, що не перевищує 25% оплаченогостатутного фонду;
n кількістьпривілейованих акцій акціонерного товариства обмежена 10% статутного фонду.
Наказом Міністерствафінансів України (як регулюючого органу) від 20.07.95р. №123, зареєстрованимМіністерством юстиції 24 .07.95р. №233/769, затверджено “Порядок видачі довзолуна ведення діяльності по випуску і обігу цінних паперів, як виключноїдіяльності”.
Цей документ встановлюєне тільки перелік і правила подання документів і отримання дозволу на роботу зцінними паперами, але і державний контроль за здійсненням операцій з ними.
Визначенінормативно-правові функції відбито і в інших документах, які не є законодавчимиактами, тобто не мають сили закону і не обов’язковими для виконання, протевідіграють важливу роль у визначенні державних напрямів і методів державногофондового ринку. Прикладом таких докуметів може бути “Концепція функціонуваннята розвитку фондового ринку України”, схвалена Верховною Радою в 1995р., якавстановила загальні принципи та основну мету функціонування ринку ціннихпаперів в Україні, регулюваного державою та інтегрованого у світові фондовіринки.
Одним з найголовнішихпринципів забезпечення інтересів суб’єктів фондового ринку та захисту їхніхмайнових прав стала надійність захисту інвесторів, тобто створення необхіднихумов як соціально-політичних, так і економічно-правових.
Державне регулювання ринкумає здійснюватися на принципах створення гнучкої та ефективної системирегулювання, надійно діючого механізму обліку і контролю, запобігання іпрофілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів.
Законодавче регулюванняфондового ринку України постійно вдосконалюється з процесом реформуванняекономіки країни та накопичення досвіду з випуску і обігу цінних паперів таформування інфраструктури фондового ринку.
Органи, що здійснюютьдержавне регулювання фондового ринку в Україні, поділяються на такі чотиригрупи:
1. Верховна РадаУкраїни, Президент України, Кабінет Міністрів України, які через прийняттязаконодавчих та нормативних актів з питань ринку цінних паперів, визначеннянапрямів державної політики щодо фондового ринку, призначення складу Державноїкомісії з цінних паперів та фондового ринку забезпечують загальні основидержавного регулювання фондового ринку в Україні. До цієї ж групи необхідновіднести Міністерство юстиції, котре виконує загальну нормотворчу функцію вдержаві.
2. Державна комісія зцінних паперів та фондового ринку, яка безпосередньо формує та забезпечуєреалізацію єдиної державної політики з розвитку та функціонування в Україніринку цінних паперів та їх похідних.
3. Державні органи,котрі в межах своєї компетенції здійснюють контроль або функції управління наринку цінних паперів України. Це Фонд державного майна, Міністерство фінансів,Національний банк України, Антимонопольний комітет, Міністерство економіки,Державна податкова адміністрація. Певні функції управління інвестиційноюдіяльністю в Україні здійснюють Національне агенство з реконструкції йрозвитку, Державна інвестиційна компанія, Міністерство зовнішньоекономічнихзв’язків і торгівлі.
4. Державні органи,котрі виконують спеціальні функції контролю та нагляду за дотриманнямзаконодавства в державі. Ці функції поширюються й на ринок цінних паперів. Доцієї групи входять Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура,Служба безпеки, Вищий арбітражний суд.
Координацію діяльностідержавних органів з питань функціонування ринку цінних паперів покладено наДержавну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Для цього створено йКоординаційну раду, до складу якої входять керівники вищеназваних державнихорганів.
Контрольна функціядержави на фондовому ринку починається з ліцензування, яке полягає не тільки увидачі дозволів (ліцензій), а й у призупиненні або анулюванні їх. Юридичноліцензування на фондовому ринку трактується як визначення відповідності намірівсуб’єкта підприємницької діяльності, фінансово-майнового стану,організаційно-правової форми, кваліфікації співробітників і т. д. вимогамзаконодавства про цінні папери, котрі регламентують цю професіональнудіяльність, і видача спеціального дозволу (ліцензії) у разі, коли такувідповідність підтверджено.
На всіх фондових ринках,незалежно від того, наскільки вони розвинуті, безліцензійна діяльністькваліфікується як серйозне порушення законодавства, як намагання ввести в омануінвестора та шахраювання з фінансовими ресурсами, що переслідується законом,оскільки призводить до дезорганізації торгівлі цінними паперами. Важлива такожреєстрація емісії цінних паперів та інформація про неї. До речі, реєстраціяможе розглядатися як різновид видачі дозволу на здійснення діяльності нафондовому ринку.
За підсумками 1999 рокуна ринку реєстраторських послуг України спостерігається тенденція до зменшеннякількості суб’єктів підприємництва, що займаються діяльністю з ведення реєстріввласників іменних паперів. Це пов’язано з тим, що підприємства з кількістю акціонерівпонад 500 завершують передачу реєстрів реєстраторам та зростанням конкуренціїна ринку реєстраторських послуг.
Протягом 1999 рокуДержавною комісією з цінних паперів та фондового ринку було видано 30 дозволівна здійснення професійної діяльності з реєстрів власників іменних ціннихпаперів та анульовано 41 дозвіл. На сьогодні в України мають чинні права наздійснення професійної діяльності з ведення реєстрів власників іменних ціннихпаперів 387 професійних учасників фондового ринку. Станом на 1 жовтня 1999 рокуКомісією також видано 1723 дозволи підприємствам на право самостійного веденняреєстру власників іменних цінних паперів.
Прийняття Закону України“Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу ціннихпаперів в Україні” обумовило зростання ролі зберігачів як професійних учасниківфондового ринку України, що здійснюють реєстрацію прав власності набездокументарні та знерухомлені іменні цінні папери. Сьогодні в Україніпрофесійну діяльність з реєстраторських послуг здійснює 75 суб’єктівпідприємництва.
На даний час фондовомуринку властива активність на високому рівні, що перш за все пояснюється пропозиціями Фонду державного майна України з продажу державних пакетів акційвідкритих акціонерних товариств, які займають монопольне становище назагальнодержавному ринку відповідних товарів України, а також тих, що маютьстратегічне значення для економіки України. У порівнянні з січнем, в лютому таберезні результативність торгових сесій з продажу державних пакетів акцій у Києвізначно зросла. На регіональному рівні найвищі об’єми продажу на ринку грошовоїприватизації були зафіксовані в лютому. Відчутно активізувався вториннийбіржовий ринок цінних паперів. На ринку векселів суттєвих коливань неспостерігалося.
З початку 2000 рокуперелік цінних паперів, які допущені до котирування на Українській фондовійбіржі, поповнився цінними паперами 101 емітента. Станом на кінець І кварталу2000 року цей перелік налічував цінні папери 2676 емітентів, серед яких цінніпапери 24 емітентів знаходяться у відділенні офіційного котирування, решта — увідділенні позаофіційного котирування біржі.
В порівнянні з першимкварталом 1999 року структура біржового ринку за відповідний період 2000 рокувідчутно змінилася. Найбільш питому вагу у біржовому обігу займає ринокприватизації — 77,9% від загального біржового обігу (в І кварталі 1999р. цейсектор займав лише 39% загального обігу). Вторинний ринок займає 12,8%, риноквекселів — 9,3%.
Як ми бачимо, ринокцінних паперів набирає оберти з виходом на нього акцій промислових підприємств.Інвестиції в цінні папери приватизованих підприємств використовуються дляучасті у діяльності підприємств з наступним можливим отриманнямдовготермінового прибутку від зростання курсової вартості.
Подальший розвиток нашогонаціонального фондового ринку стримується рядом об’єктивних і суб’єктвнихфакторів. Основними з них являються:
· відставанняіснуючої законодавчої і нормативно-правової бази функціонування фондового ринкувід розвитку реальних процесів;
· недостатністьдержавного регулювання національного ринку цінних паперів;
· недовіранаселення і його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку;
· відсутністьнеобхідного захисту інтересів дрібних інвесторів з боку держави.
Перш за все для Україниважливо закінчити процес приватизації, шляхом корпоратизації і акціонуванняприватної власності.
Що стосується виходу насвітові ринки цінних паперів українських компаній, то тут знову ж таки постаютьпитання законодавчого характеру. Проте є і інші. Серед них один з найголовніших- конкурентноздатність наших цінних паперів. Звичайно, що на Заході будутьцікавитися тільки акціями високорентабельних і перспективних компаній. У нас жетаких поки що дуже мало.
Національні фондовіринки світу все більше інтернаціоналізуються. Це очевидно, адже капітал взагалімає інтераціональний характер і вільно переміщається у ті країни і регіони, дейого оборот дає найбільший приріст. Це стосується і обертання капіталу увигляді цінних паперів. Тому дуже важливу роль у законодавчому регулюваннінаціонального ринку цінних паперів відіграють міжнародні правові акти — договори, конвенції, угоди, укладені міжнародними організаціями та фінансовимиінститутами у сфері розвитку, функціонування та регулювання ринку цінних паперів.Участь України в укладанні таких актів сприяє дальшій інтергації нашої державив міжнародні ринки капіталу.
Зокрема Українськафондова біржа багато робить для заложення фундаменту інтеграції національногоринку цінних паперів у Європейський і світовий ринки. Достатньо згадатиспівробітництво з Організацією французьких бірж і Національним депозитаріємФранції, яке дало можливість у короткий термін створити при Українськійфондовій біржі Центральний депозитарій і ввести в дію систему електронного обігуцінних паперів. Результативною є робота з Організацією сприяння розвиткуфондових і фінансових ринків Східної і Центральної Європи (Німеччина),об’єднанням німецьких фондових бірж (німецька фірма АГ) і Франкфуртськоїфондової біржі. Ділові відносини налагодились між Українською фондовою біржеюта керівництвом Федерації європейських фондових бірж, Нью-Йоркської,Чикагської, Торонтівської, Афінської, Будапештської, Празької, Варшавської,Братиславської, Литовської, Російської, Токійської, Корейської фондовимибіржами. Це співробітництво сьогодні більше носить характер інформаційногообміну, що, звичайно, важливо, адже це, в першу чергу, обмін досвідом. Протенайважливішим являється те, що створено фундамент для багатогранної спільноїпраці і ділової інтеграції. І цей обмін досвідом, мабуть, можна виділити якголовне, на що варто спиратися (враховуючи особливості нашої економіки) приподальшому розвиткові ринку цінних паперів на Україні.ВИСНОВОК
Підводячи підсумки вданій роботі, можна беззаперечно сказати, що ринок цінних паперів відіграєважливу роль у суспільному відтворенні. Адже основна функція ринку ціннихпаперів — мобілізація грошових засобів інвесторів для організації та розширеннявиробництва.
Друга функція — інформаційна. Вона полягає в тому, що ситуація на ринку цінних паперівповідомляє інвесторам інформацію про економічну кон’юнктуру в країні, і дає їморієнтири для вкладання своїх капіталів. В цілому ж функціонування капіталу уформі цінного паперу сприяє формуванню эфективної та раціональної економіки,оскільки він стимулює мобілізацію вільних грошових ресурсів в інтересахвиробництва та їх розподіл у відповідності до потреб ринку.
Як показує світовийдосвід, ефективне функціонування ринку цінних паперів неможливе без регулюючоїта контролюючої діяльності державних органів. В умовах становлення ринку ціннихпаперів функціонування подібних структур має велике значення.
На світовому ринкуіснує дві основні моделі організації ринку цінних паперів. Одна з нихпередбачає перевагу на ринку комерційних банків (Німеччина, Японія, Франція).Інша передбачає активну роль як банківських установ так і небанківськихфінансово-кредитних інститутів (США, Великобританія). У тих країнах, де наринку переважає обмежена кількість комерційних банків, їх діяльність контролюєтьсянаціональним банком та іншими державними агенціями, державне регулювання більшжорстке.
Таким чином, ринокцінних паперів представляється як ефективний механізм функціонування ринковоїекономіки, інструмент мобілізації фінансових ресурсів та заощаджень населення,оптимального перерозподілу засобів, підвищення активності людини як реальноговласника.Списоквикористаної літератури.
1. Мозговий О.М.“Фондовий ринок” — Київ, 1999.
2. Калина А.В., КорнеевВ.В., Кощеев А.А. “Рынок ценных бумаг”- Киев, 1999.
3. Правила Украинскойфондовой биржи — Киев: УФБ, 1994.
4. Миркин Я.М. “Ценныебумаги и фондовый рынок” — Москва: Перспектива, 1995.
5. Закон України “Процінні папери і фондову біржу” 1991.
6. Коцепція функціонуваннята розвитку фондового ринку України, 1995.
7. Закон України “Продержавне регулювання цінних паперів в Україні”, 1996.
8. Закон України “ПроНаціональну депозитарну систему та особливості електронного обігу ціннихпаперів в Україні”, 1997.
9. Гольцберг М.А.“Акционерные товарищества. Фондовая биржа. Операции с ценными бумагами” — Киев:РИА “Текст”.
10.ЗагорськийВ.С. “Ринок цінних паперів” — Львів: Львів, 1995.
11.СайтДержавної комісії з цінних паперів та фондового ринку в інтернетіhttp://www.ssmc.kiev.ua/
12.СайтУкраїнської фондової біржі в інтернеті www.ukrse.kiev.ua/
13.ЛяшенкоВ.И. “Фондовые индексы и рейтинги” — Киев: ИКФ “Сталкер”, 1998.