ЗМІСТ
ВСТУП
1 ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТЕЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГОРЕГУЛЮВАННЯ КРЕДИТУВАННЯ
1.1 Поняття та форми кредиту
1.2 Поняття, ознаки та види банківськогокредиту
2 ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУТА ПОРЯДОК ЙОГО УКЛАДАННЯ
2.1 Сторони договору банківського кредиту
2.2 Форма та порядок укладання договорубанківського кредиту
3 ЗМІНА ТА РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУБАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ
4 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГОКРЕДИТУ ТА ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПОРУШЕННЯ ЙОГО УМОВ
4.1 Кредитний ризик та види забезпеченнякредитного договору
4.2 Відповідальність сторін за кредитнимдоговором
ВИСНОВКИ
ВСТУП
Банкискладають невід'ємну рису сучасного грошового господарства. Знаходячись уцентрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки виступаютьзв’язуючою ланкою між виробником і споживачем. В умовах ринку неминучебанки висуваються в число основних, ключових елементів економічного регулювання.У цьому плані особливу роль відіграють кредити, перетворюючись у єдине джерело,що поставляє народне господарство додатковими грошовими ресурсами.
Основнимвнутрішнім протиріччям кредитних відносин є протиріччя між кредитором іпозичальником. Ці протиріччя визначаються розміром засобів, що вивільнилися укредитора і розміром потреби позичальника, а також протиріччям між тривалістювивільнення засобів у кредитора і тривалістю існування потреби в додатковихзасобах у позичальника.
Природноюформою руху грошово-кредитних відносин є виникнення більш складної формивідносин – кредитних відносин за участю посередника. Найважливішою формоюкредитних відносин цього типу є банківський кредит, де у ролі посередникавиступає банк.
Банківськийкредит є основною формою кредиту у ринковій економіці. Кредитуваннягосподарських суб'єктів і громадян є однією з найважливіших функцій банків якспеціалізованих кредитних установ. Банківський кредит – необхідний інструментстимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працюватитоваровиробники. Тому дуже важливим є дослідження проблем, які виникають приукладанні та виконанні договору банківського кредиту для більш ефективногофункціонування цього інституту. У цьому полягає актуальність теми дослідження.
Метоюдослідження є поглиблення правових знань про договір банківського кредиту яксоціальне явище, сторони, зміст, істотні умови договору, відповідальність заневиконання його умов, а також особливості правового регулювання відносин, щовиникають на підставі цього юридичного факту.
Об’єктомдослідження є правовідносини, які виникають при укладанні договору банківськогокредиту.
Предметомдослідження є договір банківського кредиту як інститут цивільного права.
Результатикурсового дослідження можуть бути застосовані в учбовому курсі «Банківськеправо», «Цивільне право».
1ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТЕЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ КРЕДИТУВАННЯ
1.1 Поняття та форми кредиту
Поняттякредит походить від латинського слова “creditum”, що означає довіра або віра у борг. Вукраїнському законодавстві також було визначення цього поняття як: «Кредит –позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасовекористування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності тацільового характеру використання» (Положення Національного банку України «Прокредитування» № 246 від 28.09.1995, розділ І «Визначення термінів», яке вжевтратило чинність) [1]. З погляду на відсутність визначення у чиннихнормативно-правових актах вченими пропонується таке визначення кредиту: «Кредит– це фінансова послуга, яка полягає в передачі коштів, банківських металів назасадах повернення такої ж їх кількості, наданні відстрочки або розстрочкиплатежу. Кредитна послуга може бути оплатною або безоплатною» [2, с. 12].
Структуракредиту включає кредитора, позичальника та позичкову вартість. Тому формикредиту можна розглядати в залежності від характеру позичкової вартості,кредитора та позичальника, цільових потреб позичальника. Розглянемокласифікацію форм кредиту в залежності від того, хто в кредитній угоді єкредитором. В даній класифікації виділяють наступні форми кредиту: банківську,господарську(комерційну), державну, цивільну (приватну).
Банківськаформа кредиту найбільш розповсюджена. Саме банки частіше за все надають позикисуб’єктам, які потребують фінансової допомоги. Перша особливість банківськоїформи кредиту полягає в тому, що банк оперує не стільки своїм капіталом,скільки залученими ресурсами. Друга особливість полягає у тому, що банк надаєнезайнятий капітал, тимчасово вільні гроші, які покладені в банк господарюючимисуб’єктами на рахунок або у вклади. Третя особливість даної форми кредитухарактеризується наступним: банк позичає не просто грошові кошти, а гроші яккапітал. Це означає, що позичальник має так використовувати отримані в банкукошти, щоб не тільки повернути їх кредитору, але і отримати прибуток,достатній, щоб виплатити позичковий відсоток. Платність банківської формикредиту є її невід’ємним атрибутом.
Пригосподарській (комерційній) формі кредиту кредиторами виступають господарськіорганізації. Дану форму часто називають комерційним кредитом, іноді вексельнимкредитором, оскільки в його основі лежить відстрочка підприємством-продавцемоплати товару та надання підприємством-покупцем векселю як його борговогозобов’язання виплатити вартість покупки у певний строк.
Державнаформа кредиту виникає у тому випадку, якщо держава в якості кредитора надаєкредит різним суб’єктам. Державний кредит слід відрізняти від державного займу,де держава виступає в якості позичальника. Державна форма кредиту, у порівнянніз іншими формами, має обмежене застосування, частіше надається через банки, атакож у сфері міжнародних економічних відносин.
Приміжнародній формі кредиту склад учасників кредитної угоди не змінюється, укредитні відносини вступають ті ж самі суб’єкти – банки, підприємства, держава,населення, однак відмінною рисою даної форми є приналежність одного з суб’єктівдо іншої країни, тобто одна із сторін – іноземний суб’єкт.
Цивільнаформа кредиту заснована на участі в кредитній угоді в якості кредитора окремихгромадян, приватних осіб. Таку угоду часто називають приватною формою кредиту.Цивільна форма кредиту може носити як грошовий, так і товарний характер,застосовується у взаємовідносинах із будь-яким із інших учасників кредитнихвідносин. Характерною рисою цієї форми є дружній характер взаємовідносин міжсуб’єктами: процент встановлюється в меншій сумі, ніж в банках, іноді невстановлюється взагалі, кредитний договір не укладається, строк не є жорсткимабо не встановлюється [3].
1.2 Поняття, ознаки та види банківського кредиту
Поняттябанківського кредиту надано в Законі України «Про банки і банківськудіяльність». Відповідно до нього банківський кредит – це будь-яке зобов’язаннябанку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язанняпридбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, якенадано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, атакож на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми [4].
На нашпогляд таке визначення ототожнює поняття банківського кредиту та банківськихправочинів, а точніше, обов’язків банку за кредитними договорами або іншимидоговорами, які за своєю економічною суттю є кредитом і виражені в іншійюридичній формі договору.
Проведенийаналіз економіко-правової літератури та законодавства дає змогу виділитикомплекс істотних ознак банківського кредиту.
Доних можна віднести наступні: 1)банківський кредит – це основна форма кредиту,за яким кошти готівкою чи в безготівковій формі надаються банками в тимчасовекористування; 2) банківський кредит є різновидом позики, що надається банком якспецифічним суб’єктом; 3) основою надання кредиту є позичковий капітал банку,сформований шляхом акумуляції тимчасово вільних коштів; 4) банківський кредитнадається юридичним і фізичним особам та державі; 5) банківський кредитнадається на особливих умовах, що називають принципами кредитування, а саме –зворотність, оплатність, строковість, цільове призначення, матеріальнезабезпечення; 6) кредит надається через оформлення відповідних письмовихдокументів на здійснення банківський кредитних операцій – кредитних договорів;7) у разі недотримання клієнтами банків умов договору застосовуються кредитнісанкції, передбачені законодавством, актами банків та угодами банків зклієнтами.
Враховуючинаведені ознаки пропонується визначити банківський кредит як основну формукредиту, за яким банк на підставі ліцензії надає кошти (позичковий капітал) утимчасове користування позичальнику шляхом здійснення банківських кредитнихоперацій на умовах, передбачених чинним законодавством та кредитним договором [5] .
Втеорії існує декілька класифікацій банківських кредитів:
1. Заосновними категоріями позичальників:
· кредити галузям народного господарства;
· кредити населенню;
· кредити державним органам влади.
1. За цільовим спрямуванням:
· виробничий (поповнення обігових коштів та основних засобів);
· споживчий (споживчі цілі населення).
2. За строками користування:
· строкові:
® короткострокові (до 1 року);
® середньострокові (1-3 роки);
® довгострокові (понад 3 роки);
· до запитання (онкольні);
· прострочені;
· відстрочені (пролонговані).
4.Залежно від забезпечення:
· забезпечені (ломбардні);
· незабезпечені (бланкові).
5. Заметодами надання:
· у разовому порядку, коли рішення про надання приймається окремо покожному кредиту;
· відповідно до відкритої кредитної лінії;
· гарантовані, коли банк бере на себе зобов’язання у разі потребинадати кредит клієнту.
6.Залежно від кількості кредиторів:
· надані одним банком;
· консорціумні;
· паралельні.
7.Залежно від порядку погашення:
· поступово ( в розстрочку);
· водночас із закінченням строку кредитного договору;
· у відповідності з особливими умовами, визначеними кредитнимидоговорами.
8. Захарактером і способом сплати процентів:
· з фіксованою процентною ставкою;
· з плаваючою процентною ставкою;
· зі сплатою процентів у міру використання наданих коштів;
· зі сплатою процентів одночасно з отриманням кредиту (дисконтнийкредит).
9. Заступенем ризику:
· стандартні;
· нестандартні (кредити під контролем);
· сумнівні;
· безнадійні [6, c.101].
Висновки.Отже,в українському законодавстві відсутнє визначення кредиту в чиннихнормативно-правових актах, але на теоретичному рівні мають місце дослідженняцього поняття, суб’єктів кредитних відносин та форм кредиту. Щодо банківськогокредиту, то, як бачимо, має місце така проблема як невірне визначення цьогопоняття на законодавчому рівні, науковці, які займаються цим питаннямпропонують більш точні визначення. Існує розгалужена класифікація договорівбанківського кредиту, досліджуються його ознаки.
2 ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ ТА ПОРЯДОК ЙОГО УКЛАДАННЯ
2.1 Сторони договору банківського кредиту
Відповіднодо положень статті 1054 Цивільного кодексу України сторонами кредитногодоговору є банк або інша фінансова установа (кредитодавець) та позичальник [7]. Відповідно до положеньстатті 345 Господарського кодексу України сторонами кредитного договору єкредитор (банк) і позичальник [8].
Банк– це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національногобанку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вкладигрошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів відсвого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і веденнябанківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст. 2 Закону України «Пробанки та банківську діяльність).
Іншафінансова установа – юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чикілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку,встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки,ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установинакопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та іншіюридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг(ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринківфінансових послуг») [9].
Позичальникомможе бути, відповідно до загальних положень Цивільного кодексу, фізичні таюридичні особи, держава (ст.2 Цивільного кодексу України).
Слідзазначити, що норми Господарського кодексу є спеціальними у даному питанні, анорми Цивільного кодексу – загальними, бо в Господарському кодексі кредитнівідносини розглядаються в контексті банківського кредитування. Тобто можемоговорити про те, що позичальниками можуть бути суб’єкти господарювання,споживачі, органи державної влади та місцевого самоврядування, наділенігосподарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації,які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо нихорганізаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ст. 2Господарського кодексу України).
2.2 Форма та порядок укладання договору банківського кредиту
Відповіднодо положень ст. 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається уписьмовій формі. Договір, укладений з недодержанням письмової форми, єнікчемним. У ст. 345 Господарського кодексу України також зазначено, щокредитний договір укладається у письмовій формі.
Умовидоговору визначаються для кожного клієнта індивідуально, з тим, щоб ступіньризику був мінімальний. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаютьсяза згодою сторін і включають розмір кредиту, умови надання і погашення позичок,розмір відсотка за кредит та інші умови, які не суперечать чинномузаконодавству.
Напрактиці банки розробляють типові форми кредитних угод, основними положеннямияких є:
1. Описсуб’єктів угоди. Визначається, хто позичальник, хто кредитор, при цьомувизначаються юридичні права сторін, що підписують договір;
2. Описумов кредитування. Вказуються сума і строк кредиту, порядок його видачі тапогашення. Банк перевіряє обґрунтованість замовленої сум кредиту і вноситьпоправки до неї з урахуванням залучення власних коштів позичальника. Конкретнийстрок користування кредитом встановлюється на основі оборотності цінностей, щокредитуються, так окупності понесених витрат. Погашення кредиту передбачаєтьсяна конкретну дату або в розстрочку;
3.Зобов’язання позичальника повернути суму кредиту та сплатити процента закористування кредитом. Банк визначає відсоткові ставки залежно від такихчинників: попиту і пропозиції, що склались на кредитному ринку, рівня обліковоїставки НБУ, характеру надано забезпечення, строків користування позикою, ризикузаходу, що кредитується тощо. Розмір плати за кредит встановлюється з такимрозрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витратибанку по залученню коштів, витрати на ведення банківської справи тазабезпечувала отримання відповідного прибутку;
4. Описзабезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є частинами кредитного договору(договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода);
5. Обмежувальніумови, до яких відносяться: захисні та негативні. Захисні статті – це перелікдій чи умов, яких повинен дотримуватись возильник протягом дії кредитногодоговору. Негативні статті – це список умов, які не повинен допуститипозичальник;
6. Правасуб’єктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати дострокового погашеннякредиту у випадку порушень умов кредитного договору. Позичальник можедомагатися перенесення строків погашення позички, підвищення суми позички,права достроково погашати кредит;
7. Санкціїза порушення умов угоди. Порушення з боку позичальника умов кредитної угодикарається шляхом стягнення пені, яка нараховується на суму боргу або на сумукредиту, або на суму порушення. Банк може заперечити проти надання наступноїсуми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, відмовитись відподальшого співробітництва з клієнтом, ініціювати процедуру банкрутствапідприємства. Порушення умов кредитного договору з боку банку так само тягне засобою фінансові санкції;
8. Строкнабуття угодою чинності;
9. Можливостізміни умов угоди;
10. Юридичніадреси суб’єктів угоди, підписи уповноважених осіб, скріплені печатками.
Кредитнийдоговір вступає в силу з дати надання кредиту позичальнику і діє до повногопогашення кредиту та сплати відсотків за його користування [10, c.365].
2.3.Істотні умови договору банківського кредиту
У ч.2 ст. 345 Господарського кодексу України зазначається, що у кредитному договоріпередбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі тапогашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові стави,порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачіта погашення кредиту.
Таканорма викликала на практиці двозначне тлумачення. Іноді вважають, що в даномувипадку йдеться про істотні умови кредитного договору. Інші вважають, що вданому випадку не йдеться про істотні умови договору.
Одночасно,відповідно до положень ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180Господарського кодексу України, істотними умовами цивільно-правового договору єумова про предмет договору; умови, що визначені як істотні або є необхіднимидля договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї ізсторін має бути досягнуто згоди. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 180Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторонизобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.Отже, істотними умовами кредитного договору як господарського договору,відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії.
Уінших випадках, зокрема, щодо умов, що наведені в ч. 2 ст. 345 Господарськогокодексу України (зокрема, мета кредиту, умови і порядок його видачі тапогашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, порядок плати за кредит,обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту),то відсутні підстави вважати їх істотними умовами кредитного договору, виходячиіз того, що структурно-системний аналіз положень Господарського кодексу Українисвідчить, що законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншогогосподарського договору. Аналогічний підхід застосовується і в Цивільномукодексі України. Законодавець спеціально вказує на істотні умови того чи іншогодоговору наступними застереженнями у текстах норм: «істотними умовами договорує», «у договорі повинні передбачатися», «договір повинен передбачати».
Напідставі цього у Листі Національного банку України «Про деякі питаннязастосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності» від18.08.2004 року зазначено, що враховуючи вищевикладене, можна вважати, щоістотними умовами кредитного договору як господарського договору відповідно дозакону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодояких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. При цьомуНаціональний банк України зазначає, що вищевикладені правові позиції не єофіційним тлумаченням законодавства, яке відповідно до Конституції Україниналежить до виключних повноважень Конституційного суду України [11].
Договірвважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди з усіх суттєвих умов.Першою є умова про предмет договору, тобто домовленість про суму кредиту. Вонавизначається фінансовими потребами та можливостями кредитора і позичальника йносить індивідуальний характер.
Другоюсуттєвою умовою є строк дії договору, який фіксується в ньому і визначає часовімежі використання кредитних ресурсів, погашення основної суми боргу тавідсотків. Строк кредиту починає обчислюватись на наступний день післякалендарної дати з моменту укладення кредитного договору. В кредитних угодахзустрічаються різні поняття, що пов’язані зі строками. Повний строк – періодчасу від початку користування кредитом до його погашення. Його можна розбити натри відрізки: період використання (час від початку користування до початкупільгового періоду; при банківському кредиті початком користування єзарахування коштів на рахунок особи), пільговий період (починається з моментузакінчення періоду використання та продовжується до початку погашення кредиту,протягом цього час сплачуються тільки відсотки), період погашення (період,протягом якого сплачується основний борг).
Строкотримання та повернення кредиту за договором можуть вираховуватись з моменту:укладення договору, зарахування коштів кредитором або позичальником,надходження коштів позичальнику або кредитору. В будь-якому випадку вкредитному договорі повинні бути чітко визначені дати отримання та поверненнякредиту.
Стосовномоменту отримання кредиту можливі два варіанта: коли рахунок позичальника знаходитьсяв банку-кредиторі або коли цей рахунок знаходиться в іншому банку. У першомувипадку розриву в часі між списанням відповідної суми з рахунку банку тазарахуванням її на рахунок клієнта, як правило, не буде. Однак, якщо рахунокпозичальника знаходиться в іншому банку, то дата надання кредиту можевизначатись двояко з моменту: зняття коштів з рахунку банку або зарахуваннякоштів на рахунок клієнта [12, с. 13].
Вкредитних договорах як істотна умова часто передбачається цільове використаннякредиту. Справа в тому, що, надаючи кредит, банк оцінює ризик своїх вкладеньзалежно від характеру об’єкта кредитування. Позичальник повинен використовуватифінансові кошти на цілі, які він вказав в кредитному договорі. Наприклад, якщокредит отримано на закупівлю сільськогосподарських товарів, то позичальник немає права використовувати його на будівництво [13, с.15; 14].
Висновки.Отже,проаналізувавши положення чинних Цивільного та Господарського кодексів,знайдено невідповідність у визначенні однієї із сторін – кредитодавець такредитор відповідно. На нашу думку, слід привести у відповідність данінормативні-правові акти. Встановлено, що форма кредитного договору – простаписьмова. Було визначено складові частини, порядок укладання кредитногодоговору, який є рекомендованим і досить добре розробленим науковцями. Такожвиявлено проблему, щодо істотних умов договору банківського кредиту, а самеперелік умов у Господарському кодексі без посилання на те, чи є вони істотними,обов’язковими. Науковцями встановлено, що серед них обов’язковою мала б бутиумова про цільове використання кредиту.
3 ЗМІНА ТА РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ
Відповіднодо ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договорудопускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором абозаконом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогуоднієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в іншихвипадках, встановлених договором або законом.
Згіднозі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносинибанку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовимиактами Національного банку України і угодами (договорами) між клієнтом табанком.
Відповіднодо ст. 47 зазначеного Закону банки самостійно встановлюють процентні ставки ікомісійну винагороду за своїми операціями. При цьому банк не може надаватикредити під відсоток, ставка якого є нижчою за процентну ставку за кредитами,які бере сам банк, і процентну ставку, що виплачується за депозитами. Банкутакож забороняється встановлювати процентні стави й комісійні винагороди нарівні, нижчому за собівартість банківських послуг у цьому банку.
Відповіднодо вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» [15], а також пункту 3.5Правил надання банками України інформації споживачеві про умови кредитування ісукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банкуУкраїни від 10.05.2007 р. № 168 [16] (далі – Правила), банки мають право змінювати процентну ставку закредитом лише в разі настання події, що не залежить від волі сторін договору,яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Разом з тим,згідно з вимогами зазначеного пункту Правил банки не мають права змінюватипроцентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однієї із сторін(зміною кредитної політики банку).
Якщодоговором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставкиза кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку чи в іншихвипадках, банки зобов’язані у кредитному договорі зазначити правило, за якимзмінюється процентна ставка за кредитом: що саме може бути підставою для змінипроцентної ставки; чинники, які свідчитимуть про обґрунтованість таких змін;правило впливу ринкових умов на розмір процентної стави тощо. Водночасзазначаємо, що Національний банк України не встановлює єдиних вимог щодоформату вищезгаданих Правил зміни процентної ставки.
Прозміну процентної ставки кредитодавець повинен заздалегідь письмово повідомитипозичальника. Без такого повідомлення будь-яка зміна процентної ставки єнедійсною.
Крімтого, Постановою Правління Національного банку України від 04.12.2008 р. № 413«Щодо окремих питань діяльності банків» Національний банк України рекомендувавбанкам переглянути у бік зменшення процентної ставки за кредитами, наданими віноземній валюті, з урахуванням якості стану обслуговування позичальникамизаборгованості за основним боргом і відсотками (комісіями) за ним, а такожстану прибутковості банку, з метою зменшення ризику невиконання позичальникамисвоїх зобов’язань за такими кредитами [17].
Отже,складається така ситуація, що одностороння зміні договору банківського кредитуможлива, якщо це встановлено договором або законом( ст. 525 Цивільного кодексуУкраїни). Банк може змінити процентну ставку за умови прописання такоїможливості в кредитному договорі та настання події, що не залежить від сторін івпливає на вартість ресурсів банку, наприклад, зміна облікової ставки Національногобанку України. Якщо людину не влаштовує нова процентна ставка, вона можерозірвати договір з банком достроково виплативши всю суму кредиту. А якщоостанньої суми немає, але позичальник вважає, що банк порушує умови договору,вихід один – вирішувати все в судовому порядку. Тому в позичальників вибірневеликий: достроково погашати кредит або погоджуватись на нові умови [18].
Одинз аспектів дострокового розірвання договору банківського кредиту водносторонньому порядку викладено в ст. 348 Господарського кодексу України.Відповідно до неї банк здійснює контроль за виконанням умов кредитногодоговору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням в порядку,встановленому законодавством. У разі, якщо позичальник не виконує своїхзобов’язань, передбачених кредитни договором, банк має право зупинити подальшувидачу кредиту відповідно до договору. Ця стаття покладає на банк здійсненняконтролю за виконанням умов кредитного договору, цільовим використаннямкредитних коштів, своєчасним і повним погашенням кредиту. Банку надано право зупинитиподальшу видачу кредиту відповідно до договору в разі, якщо позичальник невиконує своїх зобов’язань, передбачених кредитним договором. Разом з тим,законодавством передбачена можливість відстрочення погашення кредиту зпідвищенням відсоткової ставки, що може здійснюватись банком у винятковихвипадках: у разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладненьчерез непередбачені обставини за умови вжиття позичальником відповідних заходівщодо їх усунення. Це відстрочення має бути оформлене додатковим договором міжпозичальником та банком, який є невід’ємною частиною кредитного договору [19, c. 378; 20].
Висновки. Отже,проаналізувавши положення чинних нормативно-правових актів, можна говорити проте, що одностороння зміна умов договору зі сторони кредитора передбачена запевних умов, одностороннє розірвання договору зі сторони позичальника можливе усудовому порядку або шляхом повного погашення кредиту, а зі сторони кредитора –у випадку невиконання позичальником своїх зобов’язань.
4ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ ТА ПРАВОВІ НАСЛІДКИПОРУШЕННЯ ЙОГО УМОВ
4.1 Кредитний ризик та види забезпечення кредитного договору
Забезпеченнякредитів або виконання кредитних зобов’язань – це комплекс правових,економічних і організаційних заходів стимулювання позичальника до своєчасного іповного задоволення інтересів кредитора у разі їх невиконання [21, с.456].
Кредитнийризик – це ризик несплати позичальником кредитору сового основного боргу іпроцентів за його користування. Звідси, під кредитним ризиком слід розумітиймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів,недоотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певнихфінансових операцій.
Найбільшзагальні засоби страхування ризиків у банківській практиці зводяться до їхдиверсифікації (тобто розподілу, регулювання структури і розмірів), а також допостійного контролю з боку банку за виконанням необхідних співвідношень інормативів та здійснення у разі необхідності заходів по їх коригуванню.
Управліннякредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою таких заходів: лімітуваннякредитів; диверсифікації портфеля позичок банку; контрою за використаннямкредиту та оперативності при стягненні боргу; страхування кредитних операцій; достатньогота якісного забезпечення наданих кредитів; аналіз кредитоспроможностіпозичальника.
Розглянемобільш детально 5 спосіб – забезпеченість кредиту.
Українах с розвиненою ринковою економікою поширенішими є такі форми забезпеченнякредитів:
· гарантія, або порука третьої сторони;
· переуступка контрактів, дебіторської заборгованості;
· застава товарних запасів;
· застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів,дорогоцінних матеріалів, страхування [6, c.145].
ВУкраїні до основних видів забезпечення кредиту належать: застава, гарантії,інші види забезпечення (поручительство, свідоцтво страхової організації).
Правовідносини,пов’язані з заставою, регулюються Законом України «Про заставу». Заставаозначає, що в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов’язаннякошти, одержані від реалізації заставленого майна, спрямовуються передусім назадоволення вимог заставодержателя. Заставодавцем може бути як сам боржник, такі третя особа (майновий поручитель) [22].
Предметомзастави є майно (рухоме і нерухоме) та майнові права, які можуть бути відчуженіта на які може бути звернено стягнення. Використання застави того чи іншогомайна як забезпечення кредиту залежить від ряду чинників: наскільки легкореалізувати майно і чи взагалі це можливо, чи є можливість встановити точнуціну і чи ця ціна постійна [23].
Відповіднодо ч.1 ст. 577 Цивільного кодексу України якщо предметом застави є нерухомемайно договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Ст. 590 Цивільногокодексу України встановлює, що звернення стягнення на предмет заставиздійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом [24, с. 178].
Заставарухомого майна може бути зареєстрована в Державному реєстрі шляхом внесеннявідповідного запису. Підставою внесення запису є заява заставодержателя абозаставодавця. Юридичне значення реєстрації застави рухомого майна полягає втому, що заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право назадоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованихзастав.
Іпотекоювизнається застава землі, нерухомого майна, за якої предмет застави лишається узаставодавця або у третьої особи. Предметом іпотеки можуть бути: земельнаділянка, жилий будинок, квартира, підприємство або його структурний будинок.
В Українідосить популярними є кредити під заставу векселів. Прийняття векселів у заставубанк здійснює на підставі укладеного з векселедержателем-позичальником договорузастави, в якому також встановлюється місце зберігання векселів. Як правило, взаставу приймаються векселі, строк платежу за якими є віддаленішим у часі, ніж терміндії позички.
Виконаннязобов’язань з повернення кредиту може бути забезпечено також поручительством ігарантією. За деякими оцінками, на ці форми кредитного забезпечення припадає близько30% всіх кредитів.
Поручительствоявляє собою додаткове (акцесорне) зобов’язання стосовно боржника, оформленедоговором між кредитором за основним зобов’язанням та поручителем длязабезпечення виконання основного зобов’язання. Відповідно до такого договорупоручитель бере на себе зобов’язання перед кредитором боржника відповідати завиконання зобов’язання цієї особи цілком або частково.
Гарантіяхарактеризує зобов’язання третьої сторони задовольнити вимогу кредитора у разінастання певних, заздалегідь обумовлених, гарантійних випадків. Гарантіяоформляється у формі гарантійного листа [25, с. 30].
4.2 Відповідальність сторін за кредитним договором
Відповідальністьсторін за кредитним договором передбачена цивільним і банківськимзаконодавством.
При укладаннідоговору, сторони передбачають заходи відповідальності на випадок йогоневиконання, керуючись нормами цивільного права.
Національнийбанк України вимагає, щоб у кредитних договорах передбачалась конкретнавідповідальність сторін за порушення умов їх угоди. Йдеться, насамперед, провідповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків зайого користування у вигляді стягнення кредитором пені за кожний деньпрострочення; відповідальність банку за несвоєчасне перерахування валютикредиту у вигляді сплати позичальникові пені за кожний день прострочення;відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначеннямкредитів за рахунок отриманих від Національного банку України кредитнихресурсів або власних ресурсів комерційного банку у вигляді стягнення зпозичальника штрафу у відсотках від розміру використаного не за призначеннямкредиту [24].
Згіднозі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється відвідповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Грошовезобов’язання – це зобо’язання, завжди можливе до виконання, оскільки грошовікошти завжди є в господарському обліку. Предметом кредитного договору є гроші,отже за кредитним договором у позичальника виникає грошове зобов’язання. Такимчином, позичальник не може бути звільнений від відповідальності за неможливістьвиконання ним зобов’язання з повернення суми кредиту за укладеним договором.При цьому, зважаючи на конклюдентний характер договору кредиту, так само як іпозичальник, від відповідальності за ненадання кредиту не може бути звільненийкредитодавець.
Згіднозі ст. 613 Цивільного кодексу України боржник за грошовим зобов’язанням несплачує процентів за час прострочення кредитора. Кредитор вважається таким, щопрострочив, якщо він, зокрема, не вчинив дій, що встановлені договором, актамицивільного законодавства, що випливає із суті зобов’язання або звичаїв діловогообороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку.
Висновок.Такимчином, в Україні розроблено інститут забезпечення кредиту. До засобівзабезпечення відносять заставу, гарантії, поручительство. Захищено інтересибанку і позичальника. Передбачено можливості звільнення від відповідальностіпозичальника, за умови ненадання йому кредиту. Передбачена відповідальність закредитними зобов’язаннями як банку, так і позичальника.
ВИСНОВКИ
Підчас проведення курсового дослідження було встановлено деякі проблемні питання,які виникають при укладанні та виконанні договору банківського кредиту.
Першоюпроблемою є те, що в українському законодавстві відсутнє визначення кредиту усенсі банківського кредитування, тобто соціальну та економічну сутність кредитуможна з’ясовувати лише на підставі досліджень вчених, якими пропонується такевизначення кредиту: «Кредит – це фінансова послуга, яка полягає в передачікоштів, банківських металів на засадах повернення такої ж їх кількості, наданнівідстрочки або розстрочки платежу. Кредитна послуга може бути оплатною абобезоплатною».
Другоюпроблемою є недостатньо вірне визначення банківського кредиту, бо воноототожнює поняття банківського кредиту з банківським правочином. Томупропонується таке визначення як: «Банківський кредит — це основна формакредиту, за якою банк на підставі ліцензії надає кошти (позичковий капітал) утимчасове користування позичальнику шляхом здійснення банківських кредитнихоперацій на умовах, передбачених чинним законодавством та кредитним договором».Пропоноване визначення враховує ознаки та особливості кредиту.
Наступнимнедоліком законодавствам є неузгодженість щодо визначення сторін в Цивільномута Господарському кодексах як кредитодавець та кредитор відповідно. На нашудумку, поняття кредитодавець є більш підходящим, бо воно віддзеркалює сутністькредитних відносин.
Встановлено,що типового кредитного договору немає і на практиці у кожного банку є свійваріант договору, але було перелічено найбільш розповсюджені у цих договорахскладові частини.
Вагомимнедоліком є те, що в Господарському кодексі України перелічена низка умов безвказівки на їх обов’язковість, що викликає на практиці питання: чи є дані умовиістотними? Національний банк України вважає, що дані умови є рекомендованими, ане обов’язковими, але з огляду на те, що він не має повноважень офіційноготлумачення закону, дана точка зору є лише правовою позицією Національного БанкуУкраїни і не усуває питання.
Пропонуєтьсявключити до списку істотних умов умову про цільове використання кредиту яктаку, що на практиці застосовується майже завжди та має прикладне значення.
Булотакож встановлено, що в контексті зміни та розірвання договору водносторонньому порядку перевага надана банкам, що порушує права та інтересипозичальників.
Щостосується забезпечення кредиту, то слід сказати, що в даному контексті проблемне виникає, чинне законодавство регулює дане питання в повному обсязі.
Такожвиявлено, що в Україні немає єдиного нормативно-правового акту, який бирегулював процес укладання та виконання договору банківського кредиту, окремінорми розкидані по всьому законодавству.
Такимчином, можна казати про те, що інститут банківського кредитування в Україніпотребує подальшого вдосконалення, розроблення і прийняття Закону України «Прокредитування» є нагальною потребою.