Інструменти підтримки платоспроможності та ліквідності комерційного банку (на прикладі АКБ "Приватбанк")

ДИПЛОМНА РОБОТА
Тема: Інструментипідтримки платоспроможності та ліквідності комерційного банку (на прикладі АКБ“Приватбанк”)

Зміст
Вступ
Розділ 1. Сутністьліквідності та платоспроможності комерційного банку
1.1 Загальнотеоретичні питання ліквідності та платоспроможності комерційногобанку
1.2 Комплексніінструменти управління загальною ліквідностю та ліквідаційною платоспроможностюбанку
1.3 Інструментизабезпечення поточної та строкової платоспроможності банку
1.4 Резервування якінструмент страхового забезпечення платоспроможності банку
Висновок розділу 1
Розділ 2. Аналіз стануплатоспроможності та інструментів її підтримки в комерційному банку АКБ“Приватбанк”
2.1 Загальнахарактеристика забезпечення платоспроможності АКБ “Приватбанк"регулятивним капіталом
2.2 Аналіз станууправління ліквідностю АКБ «Приватбанк» за механізмами нормативногоконтролю та страхового резервування
2.3 ГЕП-менеджмент яксучасний метод забезпечення поточної та загальноїплатоспроможності АКБ “Приватбанк"
Висновок розділу 2
Розділ 3. Основнінапрямки удосконалення інструментів підтримки ліквідності та платоспроможностіАКБ “Приватбанк”
3.1 Метод облігаційної імунізації часових геп-розривів в довгостроковійплатоспроможності АКБ “Приватбанк"
3.2 Методсек’юритизаційно-іпотечної імунізації часових геп-розривівв короткостроковій платоспроможності АКБ «Приватбанк»
Висновок розділу 3
Висновки
Список використанихджерел
Додаток А
Додаток Б
Додаток В
Додаток Г
Анотація
Аннотация
The summary
Вступ
Актуальність обраної теми дипломного проекту та доцільність проведеннядосліджень для оцінки стану та перспектив розвитку інструментів управлінняплатоспроможністю та ліквідністю в комерційних банках полягає в необхідностіоптимізації вирішення двох основних проблем:
1) попит на ліквідні кошти банку рідко буває рівним їх пропозиції убудь — який момент часу;
2) існує дилема між ліквідністю та прибутковістю банку у вигляді зворотньоїзалежності.
Об’єктом дипломного дослідження є — діяльність комерційного банку АКБ“Приватбанк" та порівняння його діяльності з іншими комерційними банкамиУкраїни першої групи рейтингу Національного банку України.
Предметом дипломного дослідження є — комплекс інструментів управлінняплатоспроможністю та ліквідністю в АКБ “Приватбанк", а також в іншихбанківських установах банківської системи України.
Методами дипломного дослідження є — структурний аналіз, первинністатистичні спостереження, групування та статистистичний аналіз хронологічнихрядів параметрів, побудова розрахункових алгоритмів математичних моделейобробки статистичних даних в “електронних таблицях” EXCEL-2000.
Мета дипломного дослідження полягає у теоретичному обгрунтуванніважливості оптимізації управління платоспроможністю та ліквідністю комерційногобанку на базі використання інструментів та алгоритмів управління поточнимигрошовими потоками в банку АКБ “Приватбанк", а також пошуку напрямківудосконалення інструментів управління платоспроможністю та ліквідністю банку наоснові використання моделей поточних часових та процентних геп-розривів міжстроками і вартістю залучених та розміщених коштів.
Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі вирішуються такізавдання:
досліджено сутність та класифікацію інструментів управлінняплатоспроможністю та ліквідністю комерційного банку;
досліджено стан платоспроможності та інтегрально-нормативнихінструментів її підтримки в АКБ “Приватбанк" у 2003 — 2007 роках та вінших комерційних банках першої групи рейтингу НБУ;
розглянуто процес застосування внутрішнього та зовнішнього резервуваннячастини коштів, як страховий інструмент управління ліквідністю таплатоспроможністю в АКБ “Приватбанк”;
проведено аналіз діючої практики управління поточною та загальноюплатоспроможністю в комерційних банках розвинутих країн світу з застосуваннямінструментів поточних строково-процентних розривів (геп-менеджменту);
на основі моделі геп-менеджменту запропоновані шляхи удосконаленняінструментів управління платоспроможністю та ліквідністю АКБ “Приватбанк" звикористанням механізмів імунізації дефіцитів короткострової ліквідності зарахунок залучення довгострокових валютних грошових ресурсів з зовнішніхфінансових ринків;
На вирішення проблеми оптимального управління платоспроможністю таліквідністю в комерційних банках спрямовані дослідження, викладені вмонографіях наступних авторів: — Азаренкова Г.М., Васюренко О.В., Герасимович А.М.,Жуков Е.Ф., Коцовська Р.Н., Ричаківська В.І., Мороз А.М., Українська Л.О., СавлукМ.І., Панова Г.С., Примостка Л.О., Пуховкіна М.Ф., Спіцин І.О., Спіцин Я.О., ШевченкоР.І. .
Впровадження пропозицій і рекомендацій щодо шляхів оптимізаціїстратегії застосування не тільки інтегрально-нормативних, а і поточнихінструментів управління платоспроможністю та ліквідністю комерційного банку ззастосуванням механізмів геп-менеджменту, наданих в дипломній роботі, дозволить:
зосередити увагу банківських установ на доцільності комплексногозастосування інтегрально-нормативних та геп-менеджментових інструментівуправління платоспроможністю та ліквідністю комерційного банку;
враховуючи короткостроковість пропозиції грошових ресурсівнаціонального ринку та сучасну тенденцію зростання довгострокового іпотечногокредитування, в якості інструментів імунізації короткострокових часових тапроцентних гепів впровадити використання довгострокових іпотечних облігацій (строкомдо 25 років) і валюті, розміщуємих на іноземних фінансових ринках у іноземнихінвесторів за механізмом сек’юритизації (короткострокового рефінансування) довгостроковихіпотечних активів з гарантованою дохідністю.
Інформаційною базою дипломного дослідження були — звітні документи АКБ“Приватбанк" за 2003 — 2007 роки, статистичні матеріали Національногобанку України, Асоціації українських банків, Держкомстату України.
Розділ 1. Сутність ліквідності таплатоспроможності комерційного банку1.1 Загальнотеоретичні питанняліквідності та платоспроможності комерційного банку
Предметом аналізу банківської діяльності є причинно-наслідкові зв’язкиекономічних явищ і процесів, які прямо або непрямо впливають на діяльністьбанку. Основними об’єктами аналізу банківської діяльності є [66]:
заходи щодо формування капіталу банку, а також його структура;
якість активів (кількісний і якісний аналізи структури кредитно-інвестиційногопортфеля банку);
показники прибутковості функціонування банку, що дозволяють судити проефективність його роботи;
показники ліквідності і платоспроможності банку, що характеризують йогофінансову стійкість;
темпи росту банку;
різні банківські ризики, що впливають на діяльність банку.
Методом аналізу банківської діяльності є комплексне органічно пов’язанедослідження діяльності комерційного банку з використанням статистичних,економіко-математичних, облікових та інших засобів обробки інформації.
Для проведення аналізу банківської діяльності використовують наступніметодичні інструменти дослідження [63]:
Метод порівняння. Припускає зіставлення невідомого (досліджуваного) явища,предметів із відомими, вивченими раніше, з метою визначення їх загальних рисабо розходжень.
Метод приведення показників у порівняльний вигляд.
Метод використання абсолютних і відносних показників. Абсолютніпоказники характеризують кількісні розміри, а відносні відображають співвідношеннябудь-яких абсолютних показників.
Метод групувань. Дозволяє шляхом систематизації даних балансурозібратися в сутності явищ і процесів, що аналізуються.
Балансовий метод. Служить головним засобом для відображенняспіввідношень, пропорцій двох груп взаємозалежних і врівноважених економічнихпоказників, підсумки яких повинні бути тотожними.
Графічний метод.
/>

Рис. 1.1 Система комплексного аналізу банківської діяльності сучасного комерційногобанку [63].
Успіх роботи комерційного банку гарантують три взаємозалежних фактори:
Висока доходність (прибутковість) банківської справи, що створюєможливість виплати дивідендів акціонерам банка, збільшення його капіталу,створення необхідних страхових резервів, фонду розвитку та інших.
Ліквідність, тобто можливість швидкого перетворення його активів вплатіжні засоби для своєчасного повернення своїх боргових обов’язків.
Платоспроможність, тобто наявність необхідної маси платіжних засобів таздатність в необхідні строки і в повному обсязі відповідати по своїмзобов’язанням перед кредиторами.
Платоспроможність банку розподіляється на оперативну, строкову тазагальну [57].
Оперативна платоспроможність банку — це здатність наявним обсягомплатіжних засобів:
безготівкові кошти в національній валюті на коррахунку в НБУ, коррахункахв інших комерційних банках — резидентах, в іноземній валюті на коррахунках вкомерційних банках — нерезидентах;
готівкові кошти в касі банку в національній та іноземній валютах,
забезпечити щоденні вимоги клієнтів по проведенню платежів та видачіготівки з каси банку.
Оперативна платоспроможність банку забезпечується залишком безготівковихкоштів на коррахунках банку з врахуванням щоденних надходжень коштів на рахункиклієнті банку та власні рахунки банку (повернення кредитних коштів та сплатапроцентних і комісійних доходів клієнтом банку), а також залишком готівковихкоштів в касі банку з врахуванням щоденних надходжень готівки в касу. Оперативнаплатоспроможність має нормативно мінімальний щоденний обсяг залишків на початокта кінець робочого дня, який забезпечує виконання вимог НБУ до рівняобов’язкових резервів на коррахунку, як нормативного відсотку до рівнязалучених коштів клієнтів [].
Строкова платоспроможність банку є плановим прогнозом надходження тавитрат безготівкових коштів на коррахунку та готівкових коштів в касі банку,основана на прогнозі сум та строків надходження та повернення строковихдепозитних вкладів, сум та строків повернення і видачі кредитів та вкладень вцінні папери.
Строкова платоспроможність є основою до складення графіку забезпеченняоперативної платоспроможності, який включає в себе поточні вимоги до платежівклієнтів банку та планові операції по запозиченню коштів на між банківськомуринку та в Національному банку України.
Загальна платоспроможність банку (або ліквідаційна платоспроможність) — це мінімально необхідний рівень власного оборотного капіталу для компенсаціїможливої втрати коштів, які вкладені банком в активи з різним ризиком неповерненнята неотримання доходів від використання активів. Загальна платоспроможністьдоповнюється нормативом достатності капіталу, в якому на відміну від нормативуплатоспроможності ризики активів враховуються детально за допомогою резервів,створених банком для компенсації ризиків неповернення коштів, вкладених чипереміщених за часом у активи сумнівності повернення.
Сутність формування вимог до платоспроможності банку витікає зі специфікибанківської діяльності. Ресурси банківської діяльності формуються за рахуноквласного капіталу, залучених та запозичених коштів. Банківські ресурси дляотримання прибутку розміщуються в активні операції — кредитування, інвестуванняв цінні папери, конвертації в готівкові кошти, іноземну валюту та інші. Такимчином, комерційний банк виступає одночасно як позичальник залучених тазапозичених коштів, так і кредитор коштів, розміщених в активні операції.
Власний капітал комерційного банку займає невелику питому вагу усукупному капіталі, при цьому, якщо для суб'єктів підприємницької діяльностінорма власного капіталу повинна становити біля 50%, то для комерційних банківзагальноприйнята норма може бути не більше 8%. Це обумовлено специфікоюбанківської діяльності, при якій банк користується, в основному, чужимигрошима, а власні кошти служать, передусім, для страхування інтересіввкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків відбанківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банкувиконує захисну функцію, а функція забезпечення оперативної діяльності длявласного банківського капіталу є другорядною [47].
Залучені кошти комерційного банку — це кошти, які банк залучає навклади і депозити. Депозит (вклад) — це кошти в безготівковій чи готівковійформі, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління банку на чітковизначений строк та під процент і оформлюються відповідною угодою. Юридичноюособливістю залучених коштів є те, що на період дії строку залучення коштизалишаються власністю позичальника-кредитора і можуть бути повернені (відізвані)за першою вимогою кредитора (вкладчика).
До запозичених коштів комерційного банку належать кошти, отримані відемісії і продажу облігацій, та кредити, отримані у інших банків, в тому числі вНаціональному банку України. Юридичною особливістю запозичених коштів є те, щона період дії строку запозичення кошти є тимчасовою власністю банку і не можутьбути повернені за вимогою кредитора.
Залучені та запозичені кошти комерційного банку є платними ресурсами,ціна на які залежить від їх виду, суми, валюти та строку залучення (запозичення).
До депозитів (залучених коштів) банку належать залишки коштів на поточних,бюджетних і розрахункових рахунках клієнтів, ощадні та строкові вклади фізичнихі юридичних осіб, вклади до запитання, різні види депозитних рахунків, таких якумовні, заставні, брокерські, цільові депозити, депозити в іноземній валюті, атакож кошти на кореспондентських рахунках інших банків (лоро-рахунки). Усі ціджерела коштів поділяються на дві групи: трансакційні та ощадні депозити. Ознакоютрансакційних депозитів є право клієнта на переказ грошей в іншу банківськуустанову та використання цього права на регулярній основі. Тому трансакційнідепозити є найбільш рухливою частиною банківських пасивів. Ощадні депозити немають цієї ознаки, вони стійкіші як джерела фінансування, але їх залученнякоштує банку більше, оскільки з зростанням терміну залучення депозиту зростаєвідсоткова ставка його вартості.
Таким чином, проблема забезпечення платоспроможності банку, тобтосвоєчасного повернення залучених та запозичених коштів, полягає в одночасномувирішенню наступних задач [44]:
1. Розташування отриманих ресурсів в активні операції оптимальногоризику з точки зору прибутковості активних операцій та мінімізації ризикунеповернення коштів, розміщених в активні операції, та нарахованих процентів заїх користування.
2. Розрахунок максимально допустимої частки розташування отриманихресурсів в активні процентні операції та в високоліквідні безпроцентні активи — готівкові кошти та безготівкові кошти на кореспондентських рахунках, якізабезпечують оперативну платіжну діяльність клієнтів банку та створенняобов’язкових резервів в НБУ в залежності від сум запозичених ресурсів.
3. Наявність вільного власного капіталу у високоліквідних формах, якийдозволяє покрити можливі ризики втрат частки коштів клієнтів, розташованих вактивні операції банку.
4. Забезпечення розташування запозичених ресурсів в активні операції зістроками, які дозволяють своєчасно перевести розташовані кошти (поверненнякредитів, погашення цінних паперів та інше) в платіжні високоліквідні кошти дляповернення їх позичальнику (клієнту банка) на його вимогу чи згідно договорнихстроків.
Ліквідність комерційного банку характеризує його здатність перетворитифінансові чи матеріальні активи у грошові кошти з метою вчасного виконаннязобов’язань перед вкладниками [43, с.49].
Банківська ліквідність залежить від структури та стабільностідепозитної бази банку, достатності капіталу, якості активів, фінансового станупозичальників, репутації банку, яка впливає на здатність швидкого запозиченнякоштів на ринку. На рівень ліквідності банку впливає комплекс чинниківзагальноекономічного характеру, таких як грошово-кредитна політика, стангрошового обігу, можливість запозичення коштів в ЦБ, регулятивні обмеження вкраїні тощо.
Ліквідність комерційного банку — це здатність банку вчасно погаситисвої фінансові зобов'язання за рахунок наявних у нього наявних коштів, продажуактивів чи мобілізації ресурсів з інших джерел. Однією з центральних завданьуправління комерційним банком є підтримка оптимального співвідношення міжліквідністю банку і його прибутковістю, прибутковістю його операцій. Вимогипідтримки ліквідності вступають у протиріччя з задачею максимізації доходу на одиницюактивів; тому так важливо оптимальне сполучення надійності дій разом іззабезпеченням прибутковості від операцій.
З врахуванням цього у світовій банківській теорії і практиціліквідність прийнята розуміти як «запас» чи як «потік». Прицьому ліквідність як «запас» містить у собі визначення рівняможливості комерційного банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами увизначений конкретний момент часу шляхом зміни структури активів на користь їхвисоколіквідних статей за рахунок наявних у цій галузі невикористаних резервів.
Ліквідність як «потік» аналізується з погляду динаміки, щоприпускає оцінку здатності комерційного банку протягом визначеного періоду часузмінювати сформований несприятливий рівень ліквідності чи запобігати погіршеннюдосягнутого, об'єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати його) зарахунок ефективного управління відповідними статтями активів і пасивів,залучення додаткових позикових коштів, підвищення фінансової стійкості банкушляхом зростання доходів.
Таким чином, кожен комерційний банк повинен самостійно забезпечуватипідтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, щоскладається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатівдіяльності і проведення в наступному науково обґрунтованої економічної політикив області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення ірезервів, залучення позикових коштів сторонніх організацій, здійснення активнихкредитних операцій.
Для здійснення операційної діяльності, зв'язаної з залученням коштів іїхнім розміщенням в умовах ринкової невизначеності майбутнього попиту інадходжень готівкових коштів за певний період, банку потрібні кошти в їхліквідній формі, тобто такі активи, що могли б бути легко і швидко перетворенів готівку з невеликим ризиком утрат чи узагалі без нього.
Поняття ліквідності банку тісно пов’язане з ліквідністю його балансу. Ліквідністьбалансу визначається співвідношенням вимог (статей активу) та зобов’язань (статейпасиву). Оскільки баланс складається на певну дату, то ліквідність балансі єоцінкою стану банківської ліквідності на визначену дату. Отже, ліквідністьбанківського балансу є складовою частиною ліквідності банку. Водночасліквідність балансу є лише необхідною, але не достатньою умовою ліквідностібанку [43].
Поняття ліквідності пов’язується з активами банку. Під ліквідністюактивів розуміють їх здатність швидко та без суттєвого зниження вартостіперетворюватися в грошову форму. За ступенем ліквідності (тобто легкостіперетворення у грошові кошти) банківські активи поділяють на групи [40]:
Високоліквідні активи — активи, якізнаходяться в готівковій формі або можуть бути швидко реалізовані на ринку. Це — готівкові кошти, дорожні чеки, банківські метали, кошти на рахунках в іншихбанках, державі цінні папери.
Ліквідні активи — активи, які можуть бутиперетворені в грошову форму протягом певного періоду часу (наприклад 30 днів). Доцієї групи відносять платежі на користь банку з термінами виконання взазначений період, такі як кредити, в тому числі і міжбанківські, дебіторськазаборгованість, інші цінні папери (крім високоліквідних), які обертаються наринку.
Низьколіквідні активи — прострочені,пролонговані та безнадійні кредити, безнадійна дебіторська заборгованість,цінні папери, які не обертаються на ринку, господарські матеріали, будинки,споруди та інші основні фонди.
Попит на ліквідні засоби в банках для забезпечення платоспроможностіпідвищується з таких основних причин:
зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків;
надходження кредитних заявок, які банк вирішує задовольнити;
настання строків погашення заборгованості за позиками, одержанимибанком;
настання термінів платежів до бюджету;
виплата дивідендів акціонерам.
Отже, потреба в ліквідних коштах може виникнути як при здійсненніпасивних операцій банку, так і внаслідок проведення активних операцій, якщорішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідніджерела фінансування.
Джерелами покриття потреби в ліквідних коштах є наступні:
надходження коштів на рахунки клієнтів банку на період до їхвикористання клієнтом;
настання строків погашення наданих банком кредитів;
продаж активів;
доходи від надання недепозитних банківських послуг;
залучення депозитних вкладів від фізичних та юридичних осіб;
запозичення коштів на грошовому ринку.
Джерела поповнення ліквідних коштів поділяються на внутрішні тазовнішні. До внутрішніх джерел належать накопичені ліквідні активи, величинуяких можна визначити за балансом. Перетворення активів банку в ліквідну форму (готівковічи безготівкові кошти) може відбуватися автоматично з настанням строківпогашення кредитів чи цінних паперів, сплати відсотків за користуваннякредитом, повернення дебіторської заборгованості, одержання дивідендів відпайової участі в інших підприємствах тощо. Цей процес банк може достатньо точнопередбачити та спланувати.
До зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів належать залученнядепозитів та запозичення на грошовому ринку. На вибір зовнішніх джерелпоповнення ліквідності впливають такі характеристики, як доступність, відноснавартість коштів, терміновість та тривалість потреби в ліквідних засобах,правила регулювання, обмеження. Основними джерелами запозичення ліквіднихкоштів для банків є міжбанківські позики, угоди РЕПО, депозитні сертифікати,позики в євровалюті та механізм рефінансування операцій комерційного банкуцентральним банком. Підтримання ліквідності за рахунок зовнішніх джерелсупроводжується ризиком зміни відсоткових ставок.
Через високу вартість внутрішніх джерел та значну ризикованістьзовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів на практиці більшість банківзупиняють свій вибір на компромісному варіанті. В такому разі частина попиту наліквідні засоби задовольняється за рахунок внутрішніх джерел, а решта — задопомогою проведення операцій запозичення коштів на ринку (зовнішніх джерел).
Сутність проблеми банківської ліквідності полягає в тому, що попит наліквідні засоби рідко дорівнює їх пропозиції в будь-який момент часу, тому банкпостійно має справу або з дефіцитом ліквідних коштів, або з їх надлишком. Дефіцитліквідних засобів призводить до порушення нормативних вимог центральних банків,штрафних санкцій і — що найбезпечніше для банку — до втрати депозитів.
Надмірна ліквідність породжує дилему “ліквідність — прибутковість”,адже найбільш ліквідні активи не генерують доходів. Якщо фактична ліквідністьзначно перевищує необхідний рівень або встановлені нормативи, то діяльністьбанку негативно оцінюється акціонерами з погляду не повністю використанихможливостей для отримання прибутку.
Банківська ліквідність відіграє життєво важну роль як у діяльностісамих банків, так і у фінансовій системі країни. Без ліквідності банк не можевиконувати свої функції і проводити операції з обслуговування клієнтів, томувирішення проблем ліквідності повинно мати найвищий пріоритет у роботі банку. Щоденнаробота з підтримки достатнього рівня платоспроможності та ліквідності єнеодмінною умовою самозбереження та виживання банку. Недостатній рівеньліквідності часто стає першою ознакою наявності у банка серйозних фінансовихтруднощів.
З огляду на винятково важливу роль ліквідності в життєдіяльності банкута підтримці рівноваги банківської системи в цілому в багатьох країнах органамибанківського нагляду та законодавством передбачено встановлення нормативівліквідності. Банки зобов’язані підтримувати показники ліквідності не нижчимивід певного рівня (нормативу), що визначається з урахуванням нагромадженогодосвіду та конкретних економічних умов у країні.
Дотримання нормативів є необхідною, але не достатньою умовоюефективного управління ліквідністю. З банківською ліквідністю пов’язане широкеколо питань, які не можуть бути вирішені лише встановленням мінімальних вимогдо рівня ліквідних коштів. Ефективність процесу управління банківськоюліквідністю оцінюється за двома основними характеристиками: швидкістюперетворення активів у грошову форму і задоволення потреби в готівкових коштах(часовий компонент) та вартістю підтримки певного рівня ліквідності (вартіснийкомпонент). Адже найбільш стабільні джерела коштів потребують найвищих витрат,а найбільш ліквідні активи — непрацюючі та низькодоходні.
Метою аналізу ліквідності банку є оцінка та прогнозування можливостейбанку щодо своєчасного виконання своїх зобов’язань за умови збереженнядостатнього рівня прибутковості. Перед банком постає завдання пошукуоптимального співвідношення між активами і зобов’язаннями як з поглядузабезпечення потреб ліквідності, так і щодо їх доходності та вартості.
Система управління банківською ліквідністю складається з підсистемистратегічного управління і планування та підсистеми оперативного управління імоніторингу ліквідності. Формування підсистеми стратегічного управлінняліквідністю має відбуватися в контексті загальної стратегії банку і базуватисяна обраних ним принципах і підходах до управління активами і пасивами. Оскількивибір загальних стратегій управління банком незначний — їх лише дві, — то цестосується і ліквідності. Першу стратегію спрямовано на максимізацію прибутків,а отже, свідоме прийняття підвищеного ризику незбалансованої ліквідності. Другамає на меті мінімізацію ризику незбалансованої ліквідності та стабілізаціюприбутків.
Підсистему оперативного управління ліквідністю спрямовано на визначеннящоденної потреби в ліквідних коштах і вибір раціональних джерел їх поповненнядля прийняття обгрунтованих управлінських рішень. Основні етапи оперативногоуправління ліквідністю:
контроль за дотриманням обов'язкових нормативів ліквідності;
визначення планового періоду для оцінювання потреб ліквідності;
розподіл планового періоду на інтервали згідно зі строками виконанняактивів і зобов'язань;
групування активів і пасивів банку за строками;
прогнозування обсягів і строків проведення активних і пасивних операційбанку у межах обраного періоду;
обчислення розриву ліквідності (фактичного та прогнозованого) у кожномуіз зафіксованих інтервалів;
обчислення сукупного (кумулятивного) розриву ліквідності впродовжпланового періоду;
складання плану дій у разі виникнення дефіциту або позитивного сальдоліквідності;
моніторинг ліквідної позиції банку.
У процесі формування систем управління банківською ліквідністю ефективністьпроцесу потрібно оцінювати за двома основними параметрами: швидкістюперетворення активів у грошову форму і задоволення потреби в готівкових коштах(часовий компонент) і вартістю підтримки певного рівня ліквідності (вартіснийкомпонент). Адже найстабільніші джерела коштів потребують найвищих витрат, анайліквідніші активи — непрацюючі та низькодохідні.
У практичній діяльності банки застосовують три основні стратегії управлінняліквідністю, які по суті є проявом загальних підходів до управління активами іпасивами банку:
стратегія трансформації активів (управління ліквідністю через активи);
стратегія запозичення ліквідних засобів (управління ліквідністю черезпасиви);
стратегія збалансованого управління ліквідністю (через активи і пасиви).
Кожна зі стратегій має свої переваги і хиби, а економічна доцільністьїх застосування визначається характеристиками банківських портфелів, станомфінансових ринків, особливостями зовнішнього середовища.
(А) Стратегія трансформації активів.
Сутність цього підходу полягає в нагромадженні високоліквідних активів,які повністю забезпечують потреби ліквідності банку. У разі виникнення попитуна ліквідні засоби активи продаються доти, доки не будуть задоволені потреби угрошових коштах. Отже, відбувається перетворення (трансформація) активів уформу резервів. За такого підходу ліквідність характеризується як запас. Водночасактиви повинні мати таку властивість, як стабільність цін (тобто можливістьпродажу значної їх кількості без суттєвого зниження ціни), а також матиліквідний вторинний ринок для швидкого перетворення на гроші. При використаннястратегії трансформації активів необхідно:
визначити оптимальне для банку співвідношення високоліквідних ізагальних активів з урахуванням стабільності ресурсної бази;
здійснювати порівняльний аналіз цінової динаміки на ринках, придатнихдля реалізації активів (якщо такий вибір існує).
Управління ліквідністю через управління активами — традиційний і найпростішийпідхід. Здебільшого таку стратегію використовують невеликі банки, які не маютьшироких можливостей запозичення коштів і доступу на грошові ринки. Стратегіятрансформації активів оцінюється як менш ризикова порівняно з іншими, алеводночас і досить дорога з погляду вартості. Продаж активів супроводжуєтьсяпевними витратами (комісійні, брокерські, біржові внески та ін), а такожпризводить до погіршення стану балансу, оскільки продаються низькоризиковіактиви. Крім того, банк втрачає майбутні доходи, які могли б бути згенерованітакими активами. Іноді банк змушений продавати активи за зниженими ринковимицінами, якщо виникає нагальна потреба у грошових коштах. Підтримка великогозапасу ліквідних коштів у цілому знижує показники прибутковості банку.
(Б) Стратегія запозичення ліквідних коштів.
Зміст цього підходу полягає в запозиченні коштів у кількості, достатнійдля повного покриття потреб у ліквідних засобах. Позики здійснюють лише післявиникнення попиту на грошові кошти, щоб уникнути нагромадження високоліквіднихактивів, які приносять низькі доходи. Якщо попит підвищується, банк запозичуєкошти за вищою ставкою, доки повністю не задовольнить потребу в ліквіднихзасобах. За такого підходу до управління ліквідність характеризується як“потік”, а не як “запас". Необхідною умовою застосування стратегії запозиченняліквідності є досить високий ступінь розвитку фінансових ринків, які даютьзмогу в будь-який час і в будь-яких кількостях позичати ліквідні кошти. Уміжнародній практиці цей підхід застосовується з 60-х років. Саме на цей періодприпав бурхливий розвиток міжнародних ринків грошей і міжбанківських ринків. Основнимиджерелами запозичення ліквідних коштів для банків є міжбанківські позики, угодиРЕПО, депозитні сертифікати, позики в євровалюті та механізм рефінансуванняоперацій комерційного банку центральним банком.
Стратегія запозичення ліквідності потребує адекватної аналітичної підтримки,яка включає:
прогнозний аналіз потреби банку у ліквідних коштах через порівняннявхідних і вихідних грошових потоків;
прогнозування стану фінансових ринків і прогнозний аналіз вартостіпідтримки ліквідної позиції;
інваріантний аналіз різних джерел запозичення ліквідних коштів затакими параметрами, як доступність, відносна вартість, відповідність строківзалучення та тривалості потреби в ліквідних коштах, правила регулювання,обмеження на використання;
вибір оптимального варіанта підтримки ліквідної позиції та обгрунтуванняуправлінських рішень.
Великі міжнародні банки найчастіше використовують таку стратегію упроцесі управління ліквідністю, іноді повністю задовольняючи потребу в ліквіднихзасобах саме в такий спосіб. Управління ліквідністю через управління пасивамиоцінюється як найбільш ризикова стратегія, оскільки супроводжується підвищеннямризику зміни відсоткових ставок і ризику доступності запозичених коштів. Цеозначає, що вартість підтримки ліквідності таким способом може бути і нижчою,ніж у разі застосування інших методів, і набагато вищою. Часто банки змушеніробити позики за невигідною ціною або в період, коли зробити це непросто. Крімтого, банкові, який має проблеми з ліквідністю, важче знайти кредитора, авартість позики відчутно зростає.
(В) Стратегія збалансованого управління ліквідністю.
Згідно зі збалансованим підходом до управління ліквідністю частина попитуна ліквідні засоби задовольняється за рахунок нагромадження високоліквіднихактивів, а решта — за допомогою проведення операцій запозичення коштів. Длязниження ризиковості банки часто укладають попередні угоди про відкриттякредитних ліній з імовірними кредиторами, що допомагає вчасно забезпечитинепередбачені потреби в ліквідних коштах. Через високу вартість стратегіїтрансформації активів і ризиковість стратегії запозичення більшість банківзупиняють свій вибір на компромісному варіанті управління ліквідністю — стратегіїінтегрованого управління активами і пасивами.
Аналітична підтримка цієї стратегії управління ліквідністю найскладнішаі включає цілий комплекс завдань:
аналіз стабільності ресурсної бази банку з урахуванням диференціаціїджерел фінансування;
визначення за результатами аналізу оптимального для банку ступенявідповідності джерел фінансування та напрямів розміщення активів;
аналітичне обгрунтування оптимального співвідношення між накопиченнямвисоколіквідних активів і можливостями їх запозичення на ринках;
прогнозний аналіз потреби у ліквідних коштах і прогнозування станугрошових ринків і з погляду динаміки відсоткових ставок, і з погляду доступностіджерел поповнення ліквідності;
інваріантний аналіз напрямів підтримки ліквідної позиції банку;
аналітичне обгрунтування доцільності укладання попередніх угод провідкриття кредитних ліній з імовірними кредиторами для зниження ризикунезбалансованої ліквідності.
Перевагою цієї стратегії є гнучкість, яка дає змогу менеджментувибирати найвигідніше поєднання різних джерел поповнення ліквідних коштівзалежно від економічних умов і змін у ринкових цінах.
Питання вибору раціональної стратегії управління ліквідністю залишаєтьсядискусійним вже принаймні впродовж двох століть. Традиційно вважалося, щостроки розміщення активів і залучення зобов'язань мають збігатися, що дає змогудосягти рівноваги між попитом ліквідних коштів та їхньою наявністю. Убанківській практиці цей підхід (стратегія мінімізації ризику незбалансованоїліквідності) отримав назву «золотого банківського правила».
З розвитком фінансових ринків теорія повної збалансованості активів іпасивів для підтримання ліквідності втратила свою актуальність, адже банкиздобули широкі можливості у будь-який час поповнювати ліквідні кошти через їхзапозичення на ринку, завдяки чому ризик втрати ліквідності суттєво знизився. Протена відміну великих міжнародних банків, які надають перевагу саме стратегіїзапозичення ліквідних коштів, далеко не всі банківські установи маютьнеобмежений доступ до джерел поповнення ліквідності і серед них банки, якіпрацюють на ринках, що розвиваються (до них належать і українські). Тому впроцесі створення системи управління ліквідністю перед більшістю вітчизнянихбанків постає завдання пошуку оптимального поєднання «золотого банківськогоправила» зі стратегією запозичення ліквідних коштів.
Для ефективного вирішення дилеми «ліквідність — прибутковість»потреби банку в ліквідних коштах мають постійно аналізуватися для уникнення інадлишків, і дефіциту. Загальна потреба банку в ліквідних коштах визначаєтьсяяк сума очікуваної потреби в коштах для обслуговування депозитних і недепозитнихзобов'язань і потреби в наданні ліквідних кредитів. У практичній діяльностіменеджмент банків застосовує кілька методів оцінювання потреб банку в ліквіднихзасобах (інструментів управління ліквідністю банку):
метод фондового пулу (оцінювання надходжень і платежів);
метод структурування фондів (поділу джерел фінансування);
метод показників ліквідності.
Кожний з методів базується на певних припущеннях і дає лише наближенуоцінку суми ліквідних коштів, необхідних банку на певний момент часу. Виконуватитаку роботу можна лише за умови існування відповідного оперативно-інформаційногозабезпечення, яке містить дані про наявні ліквідні кошти, очікувані надходженнята майбутні платежі. Інформацію доцільно надавати у вигляді графіків вхідних івихідних грошових потоків на відповідний період — декаду, місяць, квартал. Менеджерз управління ліквідністю має постійно оцінювати потребу в ліквідних коштах наоснові наданої інформації.
Зрештою, дії менеджменту щодо управління ліквідністю великою міроюгрунтуються на результатах оцінювання потреб у ліквідних засобах на певнийперіод, а ефективність процесу управління визначається точністю та реалістичністюодержаних прогнозів. Тому обраний керівництвом метод оцінювання потреб уліквідних засобах має важливе значення під час вирішення проблем ліквідності. Напрактиці більшість банків створюють резерви ліквідних засобів, які складаютьсяз двох частин [37]:
операційних резервів для підтримки потреб ліквідності закороткостроковими прогнозами;
планових резервів для забезпечення довгострокових прогнозів попиту наліквідні засоби.
Операційні резерви можуть перевищувати або дорівнювати реальній потребів ліквідних засобах залежно від того, якої загальної стратегії управліннябанком дотримується керівництво і який ступінь ризику (імовірність залишитисябез ліквідних коштів) прийнятний для цього банку.
Сутність методу фондового пулу полягає у зіставленні загальної потребив ліквідних засобах з наявними джерелами їх надходження, які перебувають урозпорядженні банку. Особливістю підходу є те, що всі надходження банку розглядаютьсяяк єдиний пул без диференціації за джерелами фінансування.
Метод фондового пулу доцільно застосовувати, коли ресурсна база банкудостатньо однорідна, а можливості використання недепозитних джерел поповненняліквідних коштів обмежені. У вітчизняній практиці такий метод можнавикористовувати як допоміжний, оскільки ліквідність регулюється за методомпоказників.
Завдання ефективного управління ліквідністю ускладнюється, якщо банквикористовує принципово різні джерела залучення коштів. У такій ситуації обгрунтованимстає застосування методу структурування фондів (поділу джерел фінансування). Сутністьметоду полягає у встановленні відповідності між конкретними видами джерел інапрямами використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, сформована зарахунок мінливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахунковихрахунках клієнтів, вкладається в короткострокові кредити та цінні папери. Кошти,одержані з порівняно стабільних джерел (строкові вклади, депозити), можуть бутиспрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.
Метод показників ліквідності застосовує менеджмент банку для контролю заїї рівнем. Органи банківського нагляду встановлюють нормативи ліквідності,дотримувати яких зобов'язаний кожний банк. Практика управління ліквідністю заметодом показників діє і в Україні, таку оцінку застосуємо в якості основногоінструменту управління ліквідністю і в даному дипломному дослідженні,інструмент структурування активів — як допоміжно-аналітичний.1.2 Комплексні інструменти управліннязагальною ліквідностю та ліквідаційною платоспроможностю банку
Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльностібанків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітнихризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпеченнязахисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків [35].
З точки зору забезпечення платоспроможності банку регулятивний капіталвиступає як гарант ліквідаційної платоспроможності банку, тобто виконання всіхзобов’язань перед клієнтами банку в умовах втрат при перетворенні коштів, вкладенихв активні доходні операції банку, в високоліквідні платіжні засоби поверненнязалучених та запозичених коштів.
Комплексними інструментами управління загальним рівнем платоспроможностібанку є контроль стану виконання нормативів Н1, Н2 та Н3 [22]:
Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1)
Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2)
Норматив адекватності основного капіталу (Н3)
Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу зурахуванням ризиків у своїй діяльності зобов'язані постійно оцінювати якістьусіх своїх активів і позабалансових зобов'язань (здійснювати їх класифікацію,визначати сумнівні та безнадійні щодо погашення); здійснювати відповідні коригуванняїх вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитківза зобов'язаннями контрагентів3. Банки формують резерви за такимиактивними операціями: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторськоюзаборгованістю; простроченими понад 31 день та сумнівними до отриманнянарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними накореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнанібанкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або якізареєстровані в офшорних зонах.
Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталута додаткового (2-го рівня) капіталу.
Основний капітал уважається більш незмінним, то і таким, що не підлягаєпередаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки.
Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір піддаєтьсязмінам.
Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів:
а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал.
За підсумками року на основі фінансової звітності розмір статутногокапіталу коригується на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок і вмежах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, визначеноїНаціональним банком.
б) розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленогоприбутку(резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності):
дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу;
емісійні різниці. Емісійні різниці (емісійний дохід) — сума перевищеннядоходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акційта інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав);
резервні фонди, що створюються згідно із законами України;
загальні резерви, що створюються під невизначений ризик припроведенні банківських операцій.
Ці складові частини включаються до капіталу 1-го рівня лише за умови,що вони відповідають таким критеріям:
відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткуванняабо з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податковізобов'язання;
призначення резервів та фондів і рух коштів по цих резервах і фондахокремо розкрито в оприлюднених звітах банку;
фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайногоїх використання для покриття збитків;
будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводитьсялише через рахунок прибутків та збитків.
в) загальний розмір основного капіталувизначається зурахуванням розміруочікуваних (можливих) збитків за невиконанимизобов'язаннями контрагентів та зменшується на суму:
недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціямиз цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 30 днів тасумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами,розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах),які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів,або які зареєстровані в офшорних зонах;
нематеріальних активів за мінусом суми зносу;
капітальних вкладень у нематеріальні активи;
збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;
збитків поточного року.
Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів:
а) резерви під стандартну заборгованість інших банків;
б) резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціямибанків;
в) підтверджена аудитором (аудиторською фірмою) за результатами звітногофінансового року відповідно до статті 69 Закону України «Про банки ібанківську діяльність» сума збільшення (за результатами переоцінки) вартостіосновних засобів, які є власністю банку і належать до нерухомого майна (нежитловібудівлі, приміщення), що забезпечує технологічне здійснення банківських функцій(тобто використовується для здійснення операцій, визначених статтею 47 ЗаконуУкраїни «Про банки і банківську діяльність»).
У розрахунку нормативу адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності(H2) до часу підтвердження аудитором (аудиторською фірмою) результатупереоцінки основних засобів сума збільшення вартості основних засобів невраховується;
г) результат поточного року (прибуток), що зменшений на суму доходів,неотриманих понад 30 днів з дати їх нарахування (крім доходів за державнимицінними паперами та цінними паперами, емітованими Національним банком). У цьомуразі сума неотриманих нарахованих доходів, що приймається до коригування,зменшується на суму сформованого резерву за простроченими і сумнівними доотримання нарахованими доходами. Якщо прибуток поточного року менше загальноїсуми коригування, то на суму такої різниці зменшується розмір основногокапіталу банку. Сума неотриманих понад 30 днів нарахованих доходів повиннанадалі відображатися відповідно до Правил бухгалтерського обліку доходів івитрат банків України [13], Положення про порядок формування та використаннярезерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків [21] ;
ґ) субординований борг, що враховується до капіталу (субординованийкапітал);
д) нерозподілений прибуток минулих років;
ж) прибуток звітного року, що очікує затвердження.
Субординований капітал включає кошти, що залучені від юридичних осіб — резидентіві нерезидентів, як у національній, так і в іноземній валюті на умовахсубординованого боргу.
Субординований борг — це звичайні незабезпечені боргові капітальніін-струменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бутивзяті з банку раніше п'яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаютьсяінвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума такихкоштів, уключених до капіталу, не може перевищувати 50 відсотків розміруосновного капіталу з щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинноївартості протягом п'яти останніх років дії угоди.
Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть включатися докапіталу банку після отримання дозволу Національного банку в разі їх відповідностітаким критеріям:
є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;
не можуть бути погашені за ініціативою власника;
можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред'явлення банкувимоги щодо припинення торговельних операцій;
дозволяють відстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати відсотків,якщо рівень прибутковості не дозволяє банку здійснити такі виплати.
На капітал 2-го рівня накладаються такі обмеження:
при розрахунку загальної суми регулятивного капіталу загальний розмірдодаткового капіталуне може бути більше ніж 100 відсотків основного капіталу;
розмірсубординованого капіталу не може перевищувати 50відсотків розміру основного капіталу.
Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розміркапіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується на:
а) балансову вартість акцій та інших цінних паперів з нефіксованим прибутком,що випущені банками, у торговому портфелі банку та у портфелі банку на продаж (зменшенуна суму фактично сформованого резерву за пайовими цінними паперами у портфелібанку на продаж, які обліковуються за собівартістю);
б) суму вкладень у капітал асоційованих та дочірніх установ, а такожвкладень у капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутногокапіталу (зменшену на суму фактично сформованого резерву за цими вкладеннями);
в) балансову вартість акцій (паїв) власної емісії, що прийняті взабезпечення наданих банком кредитів (інших вкладень);
г) суму перевищення загальної суми операцій, що здійснені щодо одногоконтрагента, над установленим нормативним значенням нормативу максимальногорозміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) з урахуванням вимог пункту2.11 глави 2 розділу VI цієї Інструкції;
ґ) суму перевищення загальної суми операцій, що здійснені щодо одногоінсайдера, над установленим нормативним значенням нормативу максимальногорозміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);
д) суму операцій, що здійснені з інсайдерами (пов'язаними особами) насприятливіших за звичайні умовах (у тому числі за угодами, які передбачаютьнарахування відсотків і комісійних на здійснення банківських операцій, якіменші, ніж звичайні);
е) суму коштів, що вкладені в інші банки на умовах субординованогоборгу.
Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більшеніж 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:
приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;
майно, яке перейшло у власність банку на підставі реалізації прав заставодержателявідповідно до умов договору застави або набуте банком з метою запобіганнязбиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного рокуз часу набуття права власності на нього.
Національний банк установлює норматив мінімального розміру регулятивногокапіталу (Н1), якого всі банки зобов'язані дотримуватися.
Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1) діючих банків маєстановити:
а) для місцевих кооперативних банків:
на 1 січня 2007 року — не менше ніж 1 500 000 євро;
б) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієїобласті (регіональних), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних:
на 1 січня 2007 року — не менше ніж 5 000 000 євро;
в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієїУкраїни (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних ірозрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку:
на 1 січня 2007 року — не менше ніж 8 000 000 євро.
Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2)
Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності)відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїмизобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операційгрошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивногокапіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; інавпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що їїприймають на себе кредитори/вкладники банку.
Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється для запобіганнянадмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповерненнябанківських активів на кредиторів/вкладників банку.
Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається якспіввідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансовихінструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на сумустворених відповідних резервів за активними операціями та на суму забезпеченнякредиту (вкладень в боргові цінні папери) безумовним зобов'язанням або грошовимпокриттям у вигляді застави майнових прав.
Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активиподіляються на п'ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуваннямвідповідних коефіцієнтів зваження:
а) I група активів із ступенем ризику 0 відсотків:
готівкові кошти;
банківські метали;
кошти в Національному банку;
боргові цінні папери органів державної влади, що рефінансуються Національнимбанком, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелібанку до погашення;
боргові цінні папери, емітовані Національним банком, у портфелі банкуна продаж та в портфелі банку до погашення;
нараховані доходи за борговими цінними паперами органів державноївлади, що рефінансуються Національним банком, у торговому портфелі банку, упортфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;
нараховані доходи за борговими цінними паперами, емітованими Національнимбанком, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;
боргові цінні папери органів державної влади в торговому портфелі банку,у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;
зобов'язання з кредитування, які надані клієнтам та за якими банк небере на себе ризик;
валюта та банківські метали до отримання, за купленими опціоннимиконтрактами з метою хеджування;
б) II група активів із ступенем ризику 10 відсотків:
короткострокові та довгострокові кредити, що надані органам державноївлади;
нараховані доходи за кредитами, що надані органам державної влади;
в) III група активів зі ступенем ризику 20 відсотків:
боргові цінні папери органів місцевого самоврядування, що рефінансуютьсяНаціональним банком, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж тав портфелі банку до погашення;
боргові цінні папери органів місцевого самоврядування в торговомупортфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;
нараховані доходи за борговими цінними паперами органів місцевого самоврядування,що рефінансуються Національним банком, у торговому портфелі банку, у портфелібанку на продаж та в портфелі банку до погашення;
нараховані доходи за коштами до запитання, що розміщені в банку, якиймає офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
депозити овернайт, що розміщені в банку, який має офіційний кредитнийрейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
інші короткострокові депозити, що розміщені в банку, який має офіційнийкредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
нараховані доходи за депозитами овернайт, іншими короткостроковимидепозитами, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг ненижчий, ніж інвестиційний клас;
кредити овердрафт, овернайт та інші короткострокові кредити, що розміщенів банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
нараховані доходи за кредитами овердрафт, овернайт та іншими короткостроковимикредитами, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг ненижчий, ніж інвестиційний клас;
валюта та банківські метали, які куплені за умовами спот у банку-контрагента,який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
г) IV група активів зі ступенем ризику 50 відсотків:
кошти до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційногокласу;
нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках, що не належатьдо інвестиційного класу;
депозити овернайт, які розміщені в інших банках, що не належать доінвестиційного класу;
короткострокові та довгострокові кредити, що надані органам місцевогосамоврядування;
нараховані доходи за кредитами, що надані органам місцевого самоврядування;
гарантійні депозити в інших банках (покриті);
зобов'язання з кредитування, які надані банкам;
валюта та банківські метали, які куплені за форвардними контрактами;
активи до одержання;
валюта та банківські метали, які куплені за умовами спот убанку-контрагента, що не належить до інвестиційного класу;
кредити овернайт, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційногокласу;
валюта та банківські метали до отримання за іншими опціонними контрактами;
дисконт/премія до отримання за форвардними валютними контрактами;
хеджовані процентні доходи майбутніх періодів в іноземній валюті;
витрати майбутніх періодів, які хеджовані;
ґ) V група активів із ступенем ризику 100 відсотків:
прострочені нараховані доходи за коштами на вимогу в інших банках;
прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані органам державноївлади та місцевого самоврядування;
короткострокові вклади (депозити), що розміщені в інших банках, що неналежать до інвестиційного класу;
нараховані доходи за строковими вкладами (депозитами), що розміщені вінших банках, що не належать до інвестиційного класу;
довгострокові вклади (депозити), що розміщені в інших банках;
гарантійні депозити в інших банках (непокриті) за даними аналітичногообліку;
прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за строковимивкладами (депозитами), що розміщені в інших банках;
кредити овердрафт, кошти за операціями репо та інші короткостроковікредити, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;
довгострокові кредити, що надані іншим банкам;
нараховані доходи за кредитами, що надані іншим банкам, що не належатьдо інвестиційного класу;
фінансовий лізинг (оренда), що наданий іншим банкам;
прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами,що надані іншим банкам;
кредити, що надані суб'єктам господарювання;
нараховані доходи за кредитами, що надані суб'єктам господарювання;
прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи закредитами, що надані суб'єктам господарювання;
сумнівна заборгованість інших банків і за кредитами, що надані суб'єктамгосподарювання;
сумнівна заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськимиопераціями;
дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями зклієнтами банків;
сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціямиз клієнтами банків;
транзитний рахунок за операціями, здійсненими платіжними картками черезбанкомат;
прострочена та сумнівна заборгованість за кредитами, які надані органамдержавної влади та місцевого самоврядування;
кредити, які надані фізичним особам;
нараховані доходи за кредитами, які надані фізичним особам;
прострочена заборгованість та прострочені нараховані доходи за кредитами,що надані фізичним особам;
сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам;
сумнівна заборгованість за нарахованими доходами за операціями зклієнтами;
акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у торговомупортфелі банку та в портфелі банку на продаж;
боргові цінні папери, випущені банками, небанківськими фінансовимиустановами та нефінансовими підприємствами, у торговому портфелі банку, упортфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;
нараховані доходи за акціями та іншими цінними паперами з нефіксованимприбутком у торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж;
нараховані доходи за борговими цінними паперами в торговому портфелібанку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;
прострочені нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелібанку на продаж та в портфелі банку до погашення;
товарно-матеріальні цінності;
основні засоби (у разі виключення з регулятивного капіталу банку сумиперевищення основних засобів над регулятивним капіталом банку така сумаперевищення не зважується на коефіцієнт ризику);
інші активи банку;
зобов'язання за всіма видами гарантій (акцептами, авалями);
непокриті акредитиви;
сумнівні вимоги за операціями з валютою та банківськими металами;
цінні папери до отримання за операціями андеррайтингу;
сумнівні вимоги за операціями з фінансовими інструментами, крім інструментіввалютного обміну;
інші зобов'язання, що надані клієнтам.
Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків має бути не меншим, ніж8 відсотків, починаючи з 01.03.2004 — не меншим, ніж 10 відсотків.
Для банків, що розпочинають операційну діяльність, цей норматив маєстановити:
протягом перших 12 місяців діяльності (з дня отримання ліцензії) — неменше 15 відсотків;
протягом наступних 12 місяців — не менше 12 відсотків;
надалі — не менше 10 відсотків.
Норматив адекватності основного капіталу (Н3)
Норматив адекватності основного капіталу встановлюється з метою визначенняспроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуванихзбитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розмірурізноманітних ризиків.
Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношенняосновного капіталу до загальних активів банку.
Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталузагальнийрозмір основного капіталу коригується (зменшується) на суму:
недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціямибанків;
нематеріальних активів за мінусом суми зносу;
капітальних вкладень у нематеріальні активи;
збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;
збитків поточного року.
Загальні активи банкудля розрахунку адекватності основногокапіталу включають:
готівкові кошти;
банківські метали;
кошти в Національному банку;
казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національнимбанком;
кошти в інших банках;
сумнівну заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськимиопераціями;
дебіторську заборгованість за операціями з банками;
кредити, що надані органам державної влади та місцевого самоврядування,суб'єктам господарювання, фізичним особам;
дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами;
транзитний рахунок за операціями з клієнтами;
цінні папери в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж тав портфелі банку до погашення;
інвестиції в асоційовані та дочірні компанії;
товарно-матеріальні цінності;
інші активи банку;
суми до з'ясування та транзитні рахунки;
основні засоби.
При розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальнихактивів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активнимиопераціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами тазносу основних засобів.
Нормативне значення нормативу Н3 має бути не меншим, ніж 4 відсотки.
Групи банків за рівнем капіталу
Для забезпечення реальної капіталізації та платоспроможності банківУкраїни всі банки поділяються за рівнем достатності капіталу на [22]:
добре капіталізовані; достатньо капіталізовані; недокапіталізовані; значнонедокапіталізовані; критично недокапіталізовані.
Добре капіталізованим уважається банк, в якого:
розмір регулятивного капіталу відповідає встановленим мінімальнимвимогам;
співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів,зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватностірегулятивного капіталу Н2), перевищує його нормативне значення і становить неменше ніж 17 відсотків;
співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (нормативадекватності основного капіталу Н3) більше ніж його нормативне значення істановить 8 відсотків табільше.1.3 Інструменти забезпечення поточноїта строкової платоспроможності банку
Основними інструментами управління поточною та строковою платоспроможністюта ліквідністю банку є платіжні календарі, структурування фондів (“фондуванняактивів”) та встановлення граничних значень нормативів управління ліквідністю [29].
Платіжні календарі управління платоспроможністю розподіляються на:
1. Витратний платіжний календар:
а) оперативний щоденний платіжний календар
б) строковий плановий щотижневий платіжний календар
в) довгостроковий плановий платіжний календар
2. Платіжний календар надходжень коштів:
а) оперативний щоденний календар надходжень
б) строковий плановий календар надходжень
в) довгостроковий плановий календар надходжень
3. Прогнозний календар розширення обсягів залучених та власних
ліквідних коштів
4. Прогнозний календар розширення обсягів активних операцій та оцінки
ступеня ліквідності нових активів
Процес управління ліквідністю банку за допомогою інструмента «фондуванняактивів» складається з таких етапів [29]:
1) розподіл зобов’язань банку на такі групи:
«гарячі гроші» (кошти інших банків (крім цільових кредитів),кошти бюджету та кошти, прирівняні до них);
мінливі зобов’язання (поточні кошти юридичних та фізичних осіб, якімають нестабільний характер);
стабільні зобов’язання (стабільні залишки на рахунках юридичних тафізичних осіб, строкові депозити юридичних та фізичних осіб, а також цільовікредити міжнародних фінансових організацій);
безстрокові пасиви;
2) розподіл портфеля активів на групи:
високоліквідні активи;
вторинні резерви (ліквідні державні цінні папери та кошти, розміщені вінших банках (стандартна заборгованість));
ліквідні активи (надані кредити, недержавні цінні папери та дебіторськазаборгованість);
низько ліквідні та неліквідні активи (проблемні активи, вкладення навласні потреби банку);
3) «закріплення» груп пасивів за групами активів на основітаких принципів:
найменш стабільні пасиви відповідають найбільш ліквідним активам:
а) ризикові залишки та мінливі зобов’язання — високоліквідні
активи та вторинні резерви;
б) стабільні зобов’язання — ліквідні активи;
в) безстрокові пасиви — низько ліквідні активи;
виключне фінансування неліквідних активів за рахунок власних джерел.
З метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлюєтакі інструменти — нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточноїліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6) [22].
Норматив миттєвої ліквідності (Н4)
Норматив миттєвої ліквідності встановлюється для контролю за здатністюбанку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахуноквисоколіквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).
Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношення сумикоштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуютьсяза поточними рахунками.
Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше ніж 20 відсотків.
Норматив поточної ліквідності (Н5)
Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованостістроків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку.
Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги ізобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно).
Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активівпервинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строкамивиконання.
До активів первинної та вторинної ліквідності при розрахунку нормативупоточної ліквідності належать:
готівкові кошти;
банківські метали;
кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в Національному банкута інших банках;
строкові депозити, які розміщені в Національному банку та інших банках;
боргові цінні папери, що рефінансуються Національним банком, уторговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку допогашення;
боргові цінні папери, емітовані Національним банком, у портфелі банкуна продаж та в портфелі банку до погашення;
боргові цінні папери в торговому портфелі банку, у портфелі банку напродаж та в портфелі банку до погашення;
надані кредити.
До зобов'язань належать:
кошти до запитання;
короткострокові та довгострокові кредити, які одержані від Національногобанку та інших банків;
кошти бюджету України;
строкові депозити інших банків та клієнтів;
цінні папери власного боргу, емітовані банком;
субординований борг банку;
зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;
зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.
Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж 30 відсотків
Норматив короткострокової ліквідності (Н6)
Норматив короткострокової ліквідності встановлюється для контролю заздатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунокліквідних активів.
Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношенняліквідних активів до короткострокових зобов'язань.
До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідніактиви та короткострокові зобов'язання з початковим строком погашення до одногороку.
До ліквідних активів при розрахунку нормативу короткострокової ліквідностівключаються:
готівкові кошти;
банківські метали;
кошти на кореспондентських рахунках, що відкриті в Національному банкута інших банках;
короткострокові депозити, що розміщені в Національному банку та іншихбанках;
короткострокові кредити, що надані іншим банкам;
боргові цінні папери органів державної влади в торговому портфелібанку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення.
До короткострокових зобов'язаньвключаються:
кошти до запитання;
кошти бюджету України;
короткострокові кредити, які одержані від Національного банку та іншихбанків;
короткострокові депозити інших банків і клієнтів;
короткостроковіцінні папери власного боргу, емітовані банком;
зобов'язання за всіма видами гарантій, порук, авалів;
зобов'язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.
Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 20 відсотків.
Використання перелічених та інших показників допомагає всебічно аналізуватипотреби й стан ліквідності, а також точніше оцінювати ризик незбалансованоїліквідності банку. Розробивши внутрішньобанківську систему деталізуючих показниківліквідності, менеджмент матиме змогу контролювати оперативні дані та плануватидіяльність з урахуванням специфіки операцій конкретного банку.
Метод показників ліквідності є найпростішим підходом до управлінняліквідністю і застосовується в умовах слаборозвиненого банківського сектору. Недолікметоду полягає в тому, що в такому разі необхідно підтримувати великі обсягиактивів у ліквідній формі, що негативно позначається на доходах. З розвитком ірозширенням фінансових ринків у банків з'являються ширші можливості дляуправління ліквідністю. Однак і в цьому разі метод показників маєвикористовуватися банківським менеджментом для аналізу тенденцій зміниліквідності та в процесі порівняльного аналізу, що дає змогу приймати обгрунтованіуправлінські рішення.
Таблиця 1.2. Коефіцієнти для аналізу ліквідності банку№ Коефіцієнт Методика розрахунку
Нормативне чи
орієнтовне
значення 1 Норматив миттєвої ліквідності (Н4) Відношення обсягу високоліквідних активів (каса, коррахунки) до суми зобов'язань за поточними рахунками не менше 20% 2 Норматив поточної ліквідності (Н5) Співвідношення вимог і зобов'язань з кінцевими строками погашення 30 днів не менше 40% 3 Норматив короткострокової ліквідності (Н6) Співвідношення ліквідних активів і короткострокових зобов'язань з початковим строком погашення до одного року не менше 20% 4 Коефіцієнт високоліквідних активів Питома вага високоліквідних активів у загальному обсязі робочих активів не менше 20% 5 Коефіцієнт загальної ліквідності Співвідношення загальних активів і загальних зобов'язань банку не менше 100% 6 Коефіцієнт співвідношення позик і депозитів Відношення ліквідних активів (сума готівки та прирівняних до неї коштів, а також сальдо міжбанків-ських позик — наданих і одержаних, у тому числі й від центрального банку) до загальних активів банку __ 7 Коефіцієнт співвідношення позик і депозитів Відношення всіх активів з нормальним ризиком (включаючи позики, авізо, дисконти) до основних депозитів 70-80% 8 Коефіцієнт ліквідних цінних паперів Відношення цінних паперів уряду країни, які перебувають у портфелі банку, до сукупних активів __ 9 Коефіцієнт структурного співвідношення вкладів Відношення депозитів до запитання до строкових депозитів, характеризує рівень стабільності ресурсів банку __
 1.4 Резервування як інструментстрахового забезпечення платоспроможності банку
При управлінні поточною платоспроможністю банку однією з конкуруючихпроблем використання ліквідних коштів банку для забезпечення виконаннящоденного платіжного календарю є нормативні вимоги до незнижуємого рівнязалишків на коррахунку в НБУ — обов’язкових резервів в комерційних банках, якіформуються згідно «Положення про порядок визначення та формуванняобов'язкових резервів для банків України» [17].
Національний банк України (далі — Національний банк) використовуєнормативи обов'язкового резервування як один із монетарних інструментів длярегулювання обсягів грошової маси в обігу та управління грошово-кредитнимринком без нарахування процентів за залишками коштів, що формують обов'язковірезерви.
Норматив обов'язкового резервування — це установлений Національнимбанком розмір до зобов'язань щодо залучених банком коштів.
Об'єкт резервування — це сума пасивів (склад зобов'язань), а заокремими активно-пасивними рахунками — пасивне сальдо за зведеним балансомбанку.
Обов'язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти юридичнихта фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валюті, за виняткомкредитів, одержаних від інших банків та іноземних інвестицій, залучених відміжнародних фінансових організацій, а також коштів, залучених на умовахсубординованого боргу.
Банки формують обов'язкові резерви, виходячи із встановлених нормативівобов'язкового резервування до зобов'язань щодо залучених банком коштів, уцілому за зведеним балансом банку — юридичної особи з урахуванням усіх філій.
Норматив обов'язкових резервів установлюється єдиним для всіх банків. Заспеціалізованими банками можуть установлюватися окремі нормативи обов’язковогорезервування.
Національний банк може встановлювати для різних видів зобов'язаньдиференційовані нормативи обов'язкового резервування залежно від:
строку залучення коштів (короткострокові зобов'язання банку,довгострокові зобов'язання банку);
виду зобов'язань у розрізі валют (національна, іноземна).
Формування та зберігання банками коштів обов'язкових резервів здійснюєтьсяв національній валюті на кореспондентському рахунку банку в Національному банку.
Залежно від стану грошово-кредитного ринку та прогнозу його подальшогорозвитку Правління Національного банку приймає окремі рішення щодо:
звітного періоду резервування;
нормативів обов'язкового резервування;
складу зобов'язань банку (об'єкт резервування), до яких встановлюютьсянормативи обов'язкового резервування;
обсягу обов'язкових резервів, який має щоденно на початок операційногодня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку.
Обсяг обов'язкових резервів, який має щоденно на початок операційногодня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку,установлюється для звітного періоду резервування в процентному відношенні (від20 до 80 процентів) до суми обов'язкових резервів за попередній звітний періодрезервування, визначеної без урахування покриття будь-якими активами банку.
Національний банк окремим рішенням Правління Національного банку можевстановлювати на відповідні звітні періоди резервування розмір та вид активів,що можуть зараховуватися для покриття обов'язкових резервів, але не більше ніж40 процентів від суми активів, що можуть зараховуватися для покриттяобов'язкових резервів.
З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи,захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України установлюєтьсяпорядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат закредитними операціями банків [21].
Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків(далі — резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідністьформування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківськійдіяльності. Створення резерву під кредитні ризики — це визнання витрат длявідображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршенняякості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.
З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможністьпозичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних ризиків здійснюється завсіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентськихрахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і в іноземнійвалюті.
Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюютьфінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межахчинного законодавства.
До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитнийпортфель банку, належать:
строкові депозити, які розміщені в інших банках, і сумнівназаборгованість за ними;
кредити, які надані іншим банкам, і сумнівна заборгованість за ними;
вимоги, що придбані за операціями факторингу із суб'єктами господарювання,і сумнівна заборгованість за ними;
кредити, що надані за операціями репо суб'єктам господарювання;
кредити, що надані за врахованими векселями суб'єктам господарювання, ісумнівна заборгованість за ними;
кредити суб'єктам господарювання в поточну діяльність, в інвестиційнудіяльність і сумнівна заборгованість за ними;
іпотечні кредити, що надані суб'єктам господарювання, і сумнівназаборгованість за ними;
кредити, що надані органам державної влади та місцевого самоврядування,і сумнівна заборгованість за ними;
іпотечні кредити, що надані органам державної влади та місцевогосамоврядування, і сумнівна заборгованість за ними;
кредити на поточні потреби та в інвестиційну діяльність, що наданіфізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними;
іпотечні кредити, що надані фізичним особам, і сумнівна заборгованістьза ними;
кредити, що надані за врахованими векселями фізичним особам, і сумнівназаборгованість за ними;
кредити овердрафт, що надані суб'єктам господарювання та фізичнимособам;
гарантії, поручительства, підтверджені акредитиви, акцепти та авалі, щонадані банкам;
сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими іншимбанкам;
гарантії та авалі, що надані клієнтам (крім банків);
сумнівні гарантії, що надані банкам і клієнтам;
сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими суб'єктамгосподарювання;
сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими фізичнимособам;
зобов'язання з кредитування, що надані банкам і клієнтам. До розрахункурезерву береться 50% від суми зобов'язань з кредитування.
З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснюватикласифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залеж-но відфінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитноїзаборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. Зарезультатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожноїкредитної операції: «стандартна», «під контролем», «субстандартна»,«сумнівна» чи «безнадійна». Загальна заборгованість закредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.
Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитнимиопераціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхомзменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, навартість прийнятного забезпечення.
Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодуванняможливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом,зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитнихоперацій у національній та іноземних валютах.
Банки зобов'язані формувати резерв на всю суму коштів, розміщених накореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнанібанкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або якізареєстровані в офшорних зонах.
Таблиця 1.2. Коефіцієнти резервування кредитних ризиків [21] Категорія кредитної операції Коефіцієнт резервування (за ступенем ризику) за кредитними операціями у гривні в іноземній валюті
за однорідними
споживчими
кредитами
з позичальниками,
у яких є джерела
надходження
валютної виручки
з позичальниками,
у яких немає джерел
надходження валютної
виручки «Стандартна» 1% 2% 2% 2% «Під контролем» 5% 7% 10% 10% «Субстандартна» 20% 25% 40% 40% «Сумнівна» 50% 60% 80% 80% «Безнадійна» 100% 100% 100% 100%
Формування резерву під кредитні ризики за операціями в іноземній валюті,що проводяться на міжбанківському ринку, здійснюється за коефіцієнтамирезервування 1%, 5%, 20%, 50%, 100% відповідно до категорії кожної окремоїоперації без додаткової оцінки надходжень позичальника в іноземній валюті.
З метою реальної оцінки доходів і визначення розміру регулятивногокапіталу банку встановлюється порядок формування та використання резерву підпрострочені та сумнівні щодо отримання нараховані доходи за активними операціямибанків. Нараховані доходи за активними операціями банків уважаються сумнівнимищодо отримання, якщо платіж за основним боргом прострочений понад 180 днів абопроценти за ним прострочені понад 60 днів.
Банки зобов'язані формувати резерви незалежно від їх фінансового стану(прибуткової або збиткової діяльності) на всю суму прострочених понад 31 день ісумнівних щодо отримання нарахованих доходів.
«Положення про розрахунок та формування банками України резерву заопераціями з цінними паперами» [20] обумовлює зобов'язання банку здійснюватиперегляд цінних паперів, які класифіковані ним до портфеля на продаж і портфелядо погашення, не рідше одного разу на місяць з дати визнання їх на балансі. Зарезультатами аналізу фінансового стану емітентів, поточної вартості ціннихпаперів, грошових потоків і доходів за цінними паперами, а також усієї наявноїв розпорядженні банку інформації про обіг відповідних цінних паперів нафондовому ринку банк визначає нестандартні цінні папери, під які маютьстворюватися резерви.
Розрахунок резерву за операціями з цінними паперами здійснюєтьсязалежно від їх класифікації до відповідного портфеля та методу визначеннябалансової вартості.
Банк має право не формувати резерв під цінні папери, які емітованіцентральними органами виконавчої влади та Національним банком, незалежно відтого, до якого портфеля вони класифіковані, а також під вкладення в акції (частки)бірж, депозитаріїв, платіжних систем, кредитних бюро.Висновок розділу 1
Платоспроможність банку розподіляється на оперативну, строкову тазагальну.
Комплексними інструментами управління загальним рівнем платоспроможностібанку є контроль стану виконання нормативів Н1, Н2 та Н3:
Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1)
Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2)
Норматив адекватності основного капіталу (Н3)
Основними інструментами управління поточною та строковою платоспроможністюта ліквідністю банку є платіжні календарі, структурування фондів (“фондуванняактивів”) та встановлення граничних значень нормативів управління ліквідністю: миттєвоїліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).
Інструментами страхового забезпечення платоспроможності банку єобов’язкове резервування частки залучених коштів клієнтів на зовнішньому коррахункув НБУ та створення за рахунок частки прибутку внутрішніх резервів регулятивногокапіталу на погашення ризиків можливих збитків від активних операцій банку.
Розділ 2. Аналіз стануплатоспроможності та інструментів її підтримки в комерційному банку АКБ “Приватбанк”2.1 Загальна характеристика забезпеченняплатоспроможності АКБ “Приватбанк" регулятивним капіталом
Заснований 1992 року, комерційний банк ПриватБанк є банком, що розвиваєтьсянайбільш динамічно в Україні, і займає лідируючі позиції банківського рейтингукраїни. Станом на 1 січня 2007 року розмір чистих активів Приват-Банку складає33,777 млрд. грн. Статутний фонд банку складає 2,082 млрд. грн., власнийкапітал — 3,288 млрд. грн. Кредитний портфель банку складає 28,768 млрд. грн.,в тому числі кредити фізичним особам — 11,564 млрд. грн. Фінансовий результатПриватБанку за підсумками 2006 року склав 506, 208 млн. грн.
У ході дослідження ринку банківських послуг, проведеного компанією GFKUkraine, 23,3% опитаних жителів України назвали ПриватБанк найбільш привабливимдля себе українським банком. ПриватБанк також має найбільш високий рівеньвпізнаваності серед населення без підказки: 64%. ПриватБанк також є лідеромсеред українських комерційних банків за кількістю клієнтів: його послугамикористується понад 23% населення України [86].
Станом на 01.01.2006 року (за результатами 2005 року) АКБ „Приват-банк”був лідером банківської системи України і займав наступні рейтингові місця [85]:
Обсяг валюти активів балансу — 21 664,360 млн. грн. (1 місце);
Обсяг власного капіталу — 2 307,466 млн. грн. (1 місце);
Обсяг статутного капіталу — 189,228 млн. євро (2 місце);
Обсяг кредитно-інвестиційного портфеля
16 763,230 млн. грн. (1 місце);
Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб
9 966,027 млн. грн. (1 місце);
Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб
4 016,333 млн. грн. (3 місце);
Обсяг балансового прибутку — 472,042 млн. грн. (1 місце);
Прибутковість статутного капіталу — 41,774% (11 місце);
Прибутковість активів балансу — 2,179% (6 місце);
Станом на 01.01.2007 року (за результатами 2006 року) АКБ „Приват-банк”закріпив позиції лідера і займає наступні рейтингові місця в банківськійсистемі України [85] та відносні частки фінансів банківської системи України:
Обсяг валюти активів балансу — 32 680,0 млн. грн. (1 місце — 10,31%);
Обсяг власного капіталу — 4 0290,442 млн. грн. (1 місце — 9,49%);
Обсяг статутного капіталу — 312,971 млн. євро (2 місце);
Обсяг кредитно-інвестиційного портфеля
27 532,83 млн. грн. (1 місце — 10,9%);
Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб
14 735,393 млн. грн. (1 місце — 15,1%);
Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб
8 240,128 млн. грн. (1 місце — 9,534%);
Обсяг балансового прибутку — 471,775 млн. грн. (1 місце — 11,91%);
Прибутковість статутного капіталу — 22,66% (24 місце);
Прибутковість активів балансу — 1,444% (33 місце);
В Додатку А приведені баланси та звіти про результати діяльності АКБ«Приватбанк» у 2003 — 2007 роках [86].
В табл. .2.1 наведені основні характеристики розвитку інфраструктуриАКБ «Приватбанк» у 1999 — 2007 роках [86].
На рис.2.1 — 2.2 наведена структура та обсяги ресурсної бази такредитно-інвестиційного портфелю АКБ «Приватбанк» станом на 01.01.2006(12_2005) та на 01.01.2007 (12_2006).

/>
/>
Рис.2.1 — Структура та обсяги ресурсної бази АКБ «Приватбанк»станом
на 01.01.2006 (12_2005) та на 01.01.2007 (12_2006).

/>
/>
Рис. 2.2 — Структура та обсяги кредитно-інвестиційного портфелю АКБ
«Приватбанк» станом на 01.01.2006 (12_2005) та на 01.01.2007(12_2006).
 
Комплексними інструментами управління загальним рівнем платоспроможностібанку є контроль стану виконання нормативів Н1, Н2 та Н3 [22]:
Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1)
Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2)
Норматив адекватності основного капіталу (Н3)
На рис.2.7 наведені динаміка величин регулятивного та статутного капіталуАКБ «Приватбанк» у 2003 — 2006 роках (в млн. євро). Як показує аналізграфіків рис.2.5, мінімальний рівень регулятивного капіталу не менше 8,0 млн. євро,визначений НБУ [22], перевиконується в АКБ «Приватбанк» в десятки раз(фактичний рівень регулятивного капіталу становить 605,7 млн. євро на 01.01.2007року).
На рис.2.3 — 2.4 наведені динаміка величин нормативу адекватності регулятивногокапіталу/платоспроможності (Н2) в АКБ «Приватбанк» та інших банкахпершої групи рейтингу банків України у 2003 — 2006 роках. Як показує аналізграфіків рис.2.3 — 2.4, мінімальний рівень нормативу Н2 (не менше 10%) виконуєтьсябанками на рівні не вище 10,5 — 11,5%, тобто банки працюють на межі нормативу (вАКБ «Приватбанк» фактичний рівень нормативу Н2 становить 10,3 — 11,9%на протязі 2006 року).
На рис.2.5 — 2.6 наведені динаміка величин нормативу адекватності основногокапіталу (Н3) в АКБ «Приватбанк» та інших банках першої групи рейтингубанків України у 2003 — 2006 роках. Як показує аналіз графіків рис.2.5 — 2.6,мінімальний рівень нормативу Н2 (не менше 4%) виконується банками на рівні невище 5,0 — 8,0%, тобто банки працюють в діапазоні постійного перевищеннянормативу на +20-100% (в АКБ «Приватбанк» фактичний рівень нормативуН3 становить 5,0 — 6,2% на протязі 2006 року).