--PAGE_BREAK--Короткостроковими кредитами банків є зобов'язання підприємства перед кредитною установою (банком), які повинні бути виконані протягом терміну, що не перевищує одного року з дати складання балансу, а також зобов'язання за кредитами (позичками), як довгостроковими, так і короткостроковими, термін погашення яких минув на дату складання балансу.
Короткострокові банківські кредити залучаються здебільшого для фінансування оборотних активів підприємства, зокрема на покриття тимчасового дефіциту платіжних засобів, придбання товарів, виробничих запасів тощо.
Банківський кредит – це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.
Виникнення кредитних відносин між підприємствами й банками можливе за таких умов:
1. Учасники кредитної угоди мають бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку.
2. Підприємство (позичальник) або має бути власником майна, або володіти правом на користування та розпорядження ним.
3. Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку.
4. Кредитор має бути так само заінтересований у видачі кредиту, як підприємство – в його отриманні, тобто повинні збігатися економічні інтереси суб'єктів господарювання.
Процес кредитування складається з наступних стадій кредитного процесу:
1) розгляд заявки позичальника на отримання кредиту
2) аналіз фінансового стану (кредитоспроможності) позичальника
3) розробка умов позики, підготовка до укладання кредитного договору
4) визначення порядку забезпечення кредиту, гарантій повернення позики
5) процедура надання позики
6) процедура погашення позики
7) контроль за кредитною операцією.
Банк до укладання кредитного договору здійснює попередній аналіз фінансового стану позичальника і вивчає його кредитоспроможність. Метою аналізу кредитоспроможності є оцінка результатів фінансової діяльності позичальника, на підставі якої банк приймає рішення щодо можливості надання кредиту або припинення кредитних відносин з даним клієнтом.
У табл. 2 наведено порядок організації роботи щодо отримання банківського кредиту, а також визначені основні акценти в цій роботі, на які повинні звертати увагу керівництво підприємства та його фінансові служби.
Для отримання кредиту позичальник (керівник, фінансовий менеджер, інша уповноважена особа) спочатку звертається до банку для проведення попередніх переговорів. Це звернення може здійснюватися по телефону чи завдяки зустрічі з відповідним працівником кредитного відділу банку. В ході співбесіди представник підприємства повинен з'ясувати головні критерії та умови отримання кредиту, строки, на які можливо отримати кредит, діапазон процентних ставок, порядок погашення, список документів, які необхідно надати банку. На основі проведеної співбесіди оцінюються шанси на отримання кредиту і приймається рішення про доцільність продовження подальших переговорів з обраним банком.
У разі, якщо попередні переговори пройшли успішно, фінансові служби підприємства готують пакет документів, необхідних для розгляду банком питання про надання кредиту. Перелік документів і складається кожним банком відповідно до обраної ним методології оцінки кредитоспроможності позичальника та його інформаційних потреб. Це означає, що кожен банк може вимагати від потенційного позичальника свій специфічний набір документів.
Таблиця 2 Організація фінансової роботи із залучення банківського кредиту
Етапи залучення банківської позички
Основні питання, на які слід звернути увагу
Попередні переговори з обраним банком
• критерії та умови надання кредиту
• діапазон процентних ставок
• строки та порядок погашення
• список документів, які слід подати банку
Рішення про доцільність подальших переговорів з банком
• оцінка шансів на отримання кредиту
• зіставлення з умовами надання кредиту, які пропонуються іншими банками
Рішення зборів власників щодо залучення банківського кредиту
• якщо сума кредиту є значною і це передбачено статутом
Підготовка пакета документів відповідно до переліку банку
• перелік документів встановлюється кожним банком індивідуально
• формулювання цілей, під які залучається кредит
• особливий акцент на бізнес-план і прогноз грошового потоку
Передача пакета документів до банку
• дата прийняття банком пакета документів є офіційною датою подачі кредитної заявки
Відкриття поточного рахунку в банку (якщо такий рахунок відсутній)
• подається типовий набір документів, необхідних для відкриття рахунку
Фінансово-економічна експертиза діяльності підприємства
• кредитний експерт може вимагати додаткової інформації
• перевірка достовірності отриманих даних на місці
• слід створити всі умови для забезпечення кредитного експерта інформацією
Узгодження величини процентної ставки та інших параметрів кредиту
• привабливість інвестор
• уміння вести переговори
Укладення кредитної угоди
• у письмовому вигляді • не потребує нотаріального посвідчення
Моніторинг та контроль
• створення умов для контролю з боку працівників банку цільового використання коштів
2 Оцінка кредитоспроможності позичальника
До комерційного банку звернувся клієнт СТОВ «Світанок» із проханням надати йому кредит у сумі 500 тис. грн. під 20% річних на закупівлю комплектуючих для с/г техніки.
Підприємство працює прибутково і згідно з балансом на останню звітну дату мало такі показники: дебіторська заборгованість – 10997,2 тис. грн., кредиторська – 834,2 тис. грн., коефіцієнт поточної ліквідності – 2,47, коефіцієнт автономії(співвідношення власних і залучених коштів) – 0,71. Фінансовий стан стійкий. Погашення кредиту та сплата процентів плануються за кошти, отримані від реалізації продукції.
У заставу запропоновано готову високоліквідну продукцію на суму не менше ніж 1000 тис. грн. Кредитна історія клієнта позитивна.
Звітність СТОВ «Світанок» представлена в додатку.
2.1 Визначення класу кредитоспроможності позичальника Методики оцінки фінансового стану позичальника, що розроблені закордонними і вітчизняними банками для цілей аналізу кредитоспроможності, можуть відрізнятися системою показників і напрямами аналізу. Однак всі вони мають спільну мету – визначити фінансову стійкість підприємства, передбачати май6утні обсяги реалізації, грошові потоки та прибуток, виявивши ризики і обґрунтувати можливість кредитних відношень з клієнтом.
В даній роботі оцінка фінансового стану позичальника і віднесення його до відповідного класу кредитоспроможності виконуються за системою показників. наведених в таблиці 3 (з урахуванням рекомендацій НБУ).
Таблиця 3 – Визначення класу кредитоспроможності позичальника
Таблиця 4 — Формули та умови для розрахунків
Показник,
формула для розрахунку
Умови
визначення ваги показника
Вага показника, бали
Кпл
0
0,35
5
0,5
10
1,0
15
Кпл >= 1,5
20
Кал
0,1
5
0,15
10
0,2
15
0,25
10
Ка>=1
20
0,8
15
0,6 ,8
10
0,5
5
Ка
0
Км
0
0
5
0,2
8
0,5
10
Км>=1
15
—
—
—
Оок = Пдз + Пзап — Пкз
0ок
20
Оок = 0
10
0ок>0
ЧРп
0
0%
5
5%
10
І0%
15
15%
20
ЧРп >=20%
30
Таблиця 5 — Умови визначення коригуючих коефіцієнтів
Показник
Значення показника
Коригуючий коефіцієнт
Наявність діючих кредитів
Немає
1,05
Є, стандартні
0,95
Є, нестандартні
0,85
Тенденція надходжень коштів на поточні рахунки
Збільшення
1,1
Постійні
1,05
Коливання
Зменшення
0,9
Стабільність грошових надходжень
Щоденні
1,05
Періодичні
0,95
Наявність альтернативних джерел погашення кредиту
Є
1,1
Немає
0,9
Строк функціонування підприємства (Сф), роки
Сф
0,95
1
1,0
Сф >5
1,05
Ринкова позиція (попит на продукцію)
Великий
1,1
Задовільний
1,05
Обмежений
0,9
Репутація позичальника
Висока
1,1
Задовільна
1,0
Сумнівна
0,9
Наявність прострочених платежів по кредитам у минулому
Не було
1,05
Мали місце
0,9.
КЛАС кредитоспроможності позичальника (ККП)
ЗВ >= 160
А
130
Б
90
В
60
Г
ЗВ
Д
Умовні позначення до таблиць 2.1-2.3:
· ПА — поточні активи;
· Вмп — витрати майбутніх періодів;
· ПЗ — поточні зобов'язання;
· Дмп — доходи майбутніх періодів;
· ГК — грошові кошти;
· ВК — власний капітал;
· ВБ — валюта балансу;
· ВОК — власні оборотні кошти;
· ДЗ — дебіторська заборгованість (чиста реалізаційна вартість);
· ЧД — чистий доход (виручка) від реалізації продукції;
· ВЗ — виробничі запаси;
· Тов — товари;
· СВ — собівартість реалізованої продукції;
· Кз — кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги;
· ЧП — чистий прибуток.
Формули для розрахунку показників:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.
2.2 Оцінка рівня забезпеченості кредиту У банківській практиці найпоширенішою формою забезпечення зобов'язань позичальника перед банком с застава, тобто добровільна передача боржником майна, перелік якого визначається за згодою сторін і оформлюється відповідним договором. Предметом застави може служити будь-яке майно, що відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем, а також цінні папери і майнові права.
Заставне майно мусить мати:
· високу ліквідність, тобто здатність до конвертації в грошові кошти;
· здатність до тривалого зберігання (як правило, протягом терміну користування позичкою);
· стабільні ціни;
· низькі витрати щодо зберігання і реалізації;
· легкий доступ для контролю.
Кредитор-заставодержатель має право реалізувати заставне майно, якщо забезпечені ним зобов'язання по кредиту не будуть виконані, а також отримати задоволення з вартості заставного майна раніше інших кредиторів боржника.
Застава повинна забезпечувати не тільки повернення позички, а і сплату процентів відповідно до кредитного договору, тому вартість застави має бути не нижчою, ніж загальна сума до повернення, розрахована на весь строк користування кредитом, незалежно від графіка його погашення.
Важливим при оцінці рівня забезпеченості застави лишається питання, яку вартість заставного майна враховувати при видачі кредиту. Майже всі банківські методики враховують якість майна і його ліквідність на товарному ринку, тому виходять із ринкової, а не балансової вартості майна.
Ринкова вартість майна (Цр) — це ціна, за якою майно може бути реалізовано на відкритому конкурентному ринку за грошові кошти у реальні строки.
Заставна вартість майна (Ці)- це ціна, яка фіксується у договорі застави. Вона повинна забезпечувати максимально швидку реалізацію заставного майна та стимулювати позичальника до погашення кредиту у визначені строки. У залежності від якості і ліквідності манна заставна вартість може складати від 50 до 100 відсотків ринкової ціни (для позичальника класу А) і розраховується за формулою:
де Цз — заставна вартість майна, грош.од.;
Цр — ринкова вартість майна, грош.од.;
Кк — коефіцієнт, що враховує клас кредитоспроможності позичальника;
Клз — коефіцієнт ліквідності застави.
Таблиця 6 — Характеристика позичальників
продолжение
--PAGE_BREAK--
Таблиця 7 — Види заставного майна
2.3 Обґрунтування схеми кредитування З урахуванням результатів проведеного аналізу кредитоспроможності позичальника та оцінки рівня забезпеченості кредиту визначаються параметри кредитної схеми (таблиця 8).
Таблиця 8- Структурні параметри кредиту
У загальному випадку з меншою сумою позики пов'язується нижчий кредитний ризик, але недостатні обсяги кредитування можуть призвести до неодержання позичальником очікуваних прибутків (або навіть збитків) та зменшення грошових потоків. Кредитний ризик банку буде мінімальним, якщо сума кредиту точно відповідає потребі у фінансуванні конкретного заходу.
У випадках, коли забезпечення позики є недостатнім, сума кредиту може коригуватися у бік зменшення у залежності від значення відносного відхилення (Відх) заставної вартості майна (Цз) від суми боргу до повернення (Сдп)
де Скр — сума кредиту, що запрошується, тис.грн
і — річна відсоткова ставка %;
t — строк кредиту, міс.
Якщо відхилення Відх є від'ємною величиною та її абсолютне значення не перевищує 10%, то сума кредиту Скр коригується (зменшується) таким чином, щоб забезпечення за кредитом було достатньо.
Якщо відхилення Відх є від'ємною величиною та її абсолютне значення перевищує 10%, то на практиці позичальник має надати додаткове забезпечення або прийняти рішення про більш вагоме зменшення суми кредиту.
І навпаки, якщо заставна вартість майна набагато перевищує суму боргу до повернення, тобто Відх має позитивне значення, банк надає клієнту знижку із ставки по кредиту: на 2%, якщо Відх >= 20%; на 1%, якщо Відх >=10%.
Тобто бачимо, що кредитний комітет може відмовити у кредитуванні, адже забезпечення позики не є достатнім, але репутація позичальника позитивна, це має дуже велике значення при видачі кредиту.
Складемо графік видачі і погашення основного боргу та процентів. При цьому зважаємо на те, що кредит видається на 1 рік, погашення основного боргу відбувається щоквартально, а процентів – щомісячно. Щокварталу позичальник має вносити по 125000 грн. і щомісяця нараховуються проценти на залишок боргу. Кредит видається 01.01.2007 року.
Дії менеджерів банку при затримці планових платежів по основному боргу будуть скориговані на те, щоб зустрітися з позичальником і обговорити причини даної ситуації. Рішенням може бути:
· підвищення процентної ставки;
· збільшення строку кредитування при проханні позичальника та відповідне збільшення вартості заставного майна.
Таблиця 9 – Графік погашення кредиту
Отже, з таб. 9 видно, що СТОВ «Світанок» при взяті кредиту у сумі 500 тис. грн… під 20 % річних на 1 рік, сплатить 62625 тис. грн… відсоткових платежів.
При затримці планових платежів по основному боргу і по процентам, дії менеджерів будуть спрямовані на стягнення штрафів і пені з позичальника, вимогу збільшення вартості заставного майна. Якщо затримки платежів слідують і надалі, то банк пише претензію позичальнику, а далі, при незадоволенні останньої, йде розірвання кредитного договору і справа передається до суду.
3. Напрямки вдосконалення визначення кредитоспроможності позичальника
З необхідністю оцінки кредитоспроможності позичальників стикається будь-який банк, який надає кредити. Кожний потенційний позичальник, який прагне одержати кредит, повинен пройти цю процедуру. Від результату її проведення залежить чи одержить він кредит, і якщо одержить, то в якому обсязі.
Перше з чим, як правило, стикається аналітик, що прагне освоїти існуючу методологію оцінки кредитоспроможності, це відсутність обґрунтованого визначення поняття кредитоспроможності. Визначившись з тим, що таке кредитоспроможність, аналітик може продовжити вивчення існуючої методології її оцінки.
Намагаючись визначитися з тим, від чого залежить кредитоспроможність позичальників, тобто з чинниками кредитоспроможності, аналітик, очевидно, зверне увагу на відсутність цілісної обґрунтованої системи чинників кредитоспроможності. Дійсно, чинники кредитоспроможності, як правило, згадуються побіжно, як щось саме собою зрозуміле. Прикладом може служити таке твердження: «Кредитоспроможність позичальника залежить від різних чинників, у тому числі від його фінансового положення — рівня забезпечення власними засобами, рівня рентабельності, наявності достатнього обсягу ліквідних активів, від фінансової дисциплінованості позичальника і його контрагентів».
Метод коефіцієнтів простий у використанні не потребує спеціального інформаційного забезпечення, але має значні недоліки:
1. Оціночні коефіцієнти надають аналітику статичну інформацію (на певну дату) про платоспроможність підприємства і таким чином, об’єктивність аналізу падає.
2 Інфляція дуже перекручує дані балансових звітів, що також негативно впливає на ступінь об’єктивності аналізу.
3. Підприємство може використати прийом “прикрашення” звітності, щоб створити видимість вищих показників. Наприклад, підприємство взяло кредити на два роки. Перед поверненням боргу кошти утримувались декілька днів у вигляді готівки на розрахунковому рахунку. Якщо в цей час складався баланс, то показники платоспроможності розраховані методом коефіцієнтів, були б значно “прикрашені”. Але вже через кілька днів, після моменту погашення боргу, дані балансу давали б аналітику інше уявлення про стан платоспроможності підприємства.
Методи дискримінантних показників платоспроможності полягають у тому, щоб на базі низки коефіцієнтів оцінити синтетичним чином фінансову ситуацію підприємства з точки зору його життєздатності та безперервності господарської діяльності у короткостроковому періоді.
Коефіцієнти даного методу отримують в результаті дослідження згідно з технікою дискримінантного аналізу, а саме:
· порівнюються за певний період на основі низки коефіцієнтів дві вибірки підприємств, побудовані за обсягом та/або видом діяльності, одна з яких містить підприємства, що мають труднощі з платежами, а інша включає тільки “здорові” підприємства;
· відбираються за допомогою різноманітних статистичних тестів коефіцієнти, що дозволяють визначити краще підприємство, представлене в одній з двох вибірок;
· розробляється за допомогою прийомів дискримінантного аналізу лінійна комбінація з визначальних коефіцієнтів.
Для України використання аналогічних показників на сьогоднішній день неможливе з причини їх відсутності. Для їх розробки необхідно проводити спеціальне дослідження на галузевому рівні, зібрати обширу статистичну базу, що в наших умовах досить складно.
Дослідження грошових потоків потягає у вивченні обсягів і структури надходжень грошових коштів та їх витрачання, визначення основних джерел надходження та напрямків витрачання грошей, а також порівняння за обсягами та часом вхідних та вихідних грошових потоків, тобто вивчення їх збалансованості. Цей метод ґрунтується на посудові бюджетів готівки та їх аналізі.
Дослідження грошових потоків широко використовується у світовій практиці, оскільки, на нашу думку, дає найоб'єктивнішу оцінку рівня платоспроможності підприємства.
Перейшовши до розгляду методик оцінки кредитоспроможності позичальників, аналітик виявить, що «Застосовувані банками методи оцінки кредитоспроможності позичальника різноманітні, але усі вони містять певну систему фінансових коефіцієнтів». При розгляді існуючих методик оцінки кредитоспроможності позичальників аналітик виявить, що вони базуються на різноманітних наборах коефіцієнтів, що відрізняються не тільки складом коефіцієнтів, але й їхньою кількістю.
Крім того, коефіцієнти, як правило, об'єднуються у певні групи, причому різні спеціалісти по-різному здійснюють їх групування. Так, наприклад, у книзі «Стратегія і тактика антикризового керування фірмою» говориться про те, що «американські банки використовують чотири групи основних показників: ліквідності фірми, обіговості капіталу, залучення засобів і прибутковості», а в книзі «Аналіз фінансових звітів (на основі GAAP)» стверджується: «Для аналітичних цілей коефіцієнти можна розділити на три основні групи, причому дві з них мають підгрупи; кожна група характеризує певний аспект фінансового добробуту компанії. Основні групи — це ліквідність, а дві її підгрупи — ліквідація і функціонування; леверидж — із двома такими ж підгрупами; прибутковість».
Якщо уважно проаналізувати обрані коефіцієнти, можна виявити масу несподіванок. Справа в тому, що багато з цих коефіцієнтів, якщо не більшість, виявляться зовсім непридатними для оцінки кредитоспроможності.
Проаналізуємо деякі з коефіцієнтів, широко використовуваних для оцінки кредитоспроможності позичальників.
Уточнений коефіцієнт ліквідності (він же «коефіцієнт лакмусового папірця», він же «швидкий коефіцієнт», він же «коефіцієнт негайної ліквідності», він же «коефіцієнт проміжної платоспроможності») розраховується в такий спосіб:
.
Існує думка, що «Значення цього показника, рівне не менше 1, звичайно свідчить про стійке фінансове положення позичальника». Проте спеціалісти добре розуміють, що сьогодні, в епоху інформаційних технологій, що дозволяють організовувати системи електронних платежів, для зміни залишку грошових коштів на рахунку потрібні не години, не хвилини, і навіть не секунди, а лічені їх частки. Це означає, що уточнений коефіцієнт ліквідності може змінюватися в лічені частки секунди в десятки, сотні, а то й тисячі раз. Водночас баланс, на основі даних якого розраховується цей коефіцієнт, складається відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» усього лише чотири рази на рік. Таким чином, при оцінці кредитоспроможності використання уточненого коефіцієнта ліквідності, що розраховується поквартально, не тільки недоцільно, але й небезпечно, тому що може призвести до формування неадекватних економічних оцінок.
Сказане вище ще в більшій мірі стосується коефіцієнта абсолютної ліквідності і почасти справедливо для коефіцієнта поточної ліквідності (коефіцієнта покриття).
Коефіцієнт покриття процентних виплат (він же «доподаткове покриття відсотків») розраховується за формулою:
продолжение
--PAGE_BREAK--