Аналіз фінансових результатів комерційного банку

--PAGE_BREAK-- 
3. Вдосконалення методики комплексного аналізу фінансових результатів комерційного банку 3.1 Побудова моделі проведення факторного аналізу – основа системи оцінки ефективності та раннього реагування на фінансовий результат Теорія та методики аналізу фінансових результатів банку, викладені в попередніх розділах дослідження, дають уяву про основні підходи до факторної оцінки прибутковості банку. На підставі цього дослідження можна зробити висновок, що вони є недостатніми, неповністю розкривають природу формування того чи іншого значення прибутковості банку, не охоплюють всіх факторів, що формують прибутковість, а отже не дають можливості ефективно, миттєво реагувати на зміни зовнішнього та внутрішнього середовищ. Це дає підстави стверджувати, що при оцінці прибутковості роботи банку слід використовувати комплексний підхід до оцінки прибутковості банку. При цьому слід враховувати вплив максимально можливої і доцільної кількості факторів.
Зокрема серед внутрішніх факторів можна виділити цілу низку балансових статей, кожна з яких пов’язана з відповідною статтею доходів та витрат. Технологія аналізу показників прибутковості включає:
розрахунок фактичного значення коефіцієнтів прибутковості на основі даних балансу, звіту про прибутки та збитки, інших необхідних форм внутрішньої і зовнішньої звітності;
-                   порівняльна оцінка коефіцієнтів з їх рівнем в попередні періоди;
-                   виявлення основної тенденції в динаміці коефіцієнтів;
-                   виявлення факторів, що здійснюють найбільш визначальний вплив на визначену тенденцію в зміні коефіцієнтів;
-                   оцінка факторів з позиції ліквідності і банківських ризиків;
-                   розробка рекомендацій по підвищенню прибутковості банку, планування відповідних заходів.
В рамках дослідження напрямків вдосконалення методик аналізу прибутковості, розроблено підходи до моделі проведення факторного аналізу показників прибутковості. В її основі використані принципи, закладені в методиці Дюпона. Так, зокрема, модель одного з головних показників прибутковості банку ROE можна подати за схемою впливу певних факторів, кожен з який в свою чергу розбивається на групу додаткових (критично значимих з точки зору аналітика) факторів. Показник ROE відображає фундаментальну залежність між прибутковістю й ризикованістю, визначеною на основі показника адекватності капіталу – головного вимірювача надійності банку за вимогами Базельського комітету. Розбивка показника ROE на його складові – дає широкий вибір напрямів для аналізу обсягу й вартості ресурсів, доходних та недоходних активів, витрат на утримання апарату управління та інших витрат, що впливають на обсяг і норму прибутковості – головних факторів фінансової стійкості комерційного банку й збільшення його капіталу.
Відповідно до розробленої моделі проведення факторного аналізу, дослідження ROE проходить за певної, чітко визначеною і логічною схемою, що розбивається, як це було зазначено вище, на декілька етапів:
 (3.1)
Тобто, на першому етапі здійснюється розклад прибутковості капіталу на два фактори. Один з цих факторів характеризує ефективність роботи менеджменту банку, а другий може виступати індикатором надійності банку (мультиплікатор капіталу). При цьому останньому показнику приділяється на сучасному розвитку банківської системи України все більше уваги. Оберненим значенням цього показника є адекватність капіталу (норматив Н2 за методикою Національного банку) – а вимоги до нього тільки за півтори роки мають посилитись та значення цього показника повинно змінитися з 8% до 10% станом на 1 березня 2005 року, а починаючи з 1 січня 2006 року становити 12% відповідно до [58, 85].
 (3.2)
На другому етапі фактор «прибутковість активів» додатково розбивається ще на два (загальна рентабельність і доходність активів). Мета – прояснити як чином було отримано те чи інше значення прибутковості активів. Показник надійності банку – мультиплікатор капіталу, за цієї моделі залишається без декомпозиції. На цьому етапі ще простежується «стандартна» методика Дюпона.
 (3.3)
На третьому етапі фактор «загальна рентабельність» додатково розбивається ще на два через введення до показників статті «зобов’язання». І це не дивно, зважаючи на базове правило балансу комерційного банку: Активи = Зобов’язання + Капітал. Мета даної деталізації по факторах – зберегти суть закладену в правилі балансу, ув’язати вплив на прибутковість як активів, так і пасивів, та прояснити яким чином було отримано те чи інше значення прибутковості капіталу виходячи з впливу зобов’язань (особливого того факту, що вони є платними для банку).

(3.4)
тобто  (3.5)
Ця формула є базовою для подальшого факторного аналізу показника прибутковості.
На четвертому етапі додається компонента (фактор) аналізу витратності зобов’язань банку. Таким чином, можна проаналізувати вплив доходності активів, витратності пасивів, надійності, мультиплікатора зобов’язань (сума зобов’язань на 1 грн. доходів) – тобто найбільш значимих внутрішніх факторів, що впливають на показник прибутковості капіталу банку.
Але основними, за рівнем охоплення чинників, є наступні етапи. Вони розроблені на основі правила прибуток = доходи – витрати. Таким чином, на розмір прибутку в абсолютному виміри впливає кожна стаття, що формує доходи чи витрати банку. Ці статті є додатковими показниками (факторами найнижчого рівня), що будуть впливати на прибутковість роботи банку. Відповідно, при застосуванні цієї моделі до оцінки показника прибутковості капіталу (ROE) можна проаналізувати в повному взаємозв’язку та певній послідовності вплив на нього кожної статті активів, пасивів, доходів та витрат.
1.Так, фактор «витратності зобов’язань» аналізується за наступними напрямками:

(3.6)
Це дає можливість проаналізувати вплив кожної статті витрат на кінцевий результат ROE. Відповідним чином можна проаналізувати вплив також компонентів:
Ø    процентних витрат – процентних витрат за коштами НБУ (700-ї групи рахунків Плану рахунків банків), коштами банків (701-ї групи рахунків), коштами суб’єктів господарської діяльності (702-ї), бюджетними коштами (703-ї), коштами фізичних осіб (704-ї), цінними паперами власного боргу та іншими процентними витратами (705–709-ті групи рахунків);
Ø    Комісійних витрат – комісійних витрат за розрахунково-касове обслуговування (рахунок 7100), за кредитне обслуговування (рахунок 7101), за операціями з цінними паперами (рахунок 7103), за операціями на валютному ринку та ринку банківських металів (рахунок 7104), інші комісійні витрати (рахунки 7106–7109, 7180);
Ø    Інших операційних витрат – витрати на зовнішній аудит (рахунок 7392), витрати на оперативний лізинг (рахунок 7395), штрафи, пені, що сплачені за банківськими операціями (рахунок 7397), інші (зокрема, рахунки 7380, 7394, 7396, 7399);
Ø    Загальноадміністративних витрат – витрати на утримання персоналу (740-ї групи рахунків), сплата податків крім податку на прибуток (741-ї), витрати на утримання основних засобів та нематеріальних активів (742-ї), інші експлуатаційні та господарські витрати (743-ї), інші (744–749-ті групи рахунків);
Ø    Інші витрати – відрахування в резерви (77-мий розділ рахунків), непередбачені витрати (78-мий), податок на прибуток (79-й).
2.  Так само фактор «мультиплікатор зобов’язань» розбивається на декілька додаткових факторів, кожен з яких, дозволяє проаналізувати вплив тієї чи іншої статті, що формує зобов’язання банку.
 (3.7)
Відповідним чином можна проаналізувати вплив таких статей пасиву: кошти НБУ (як до запитання, так і строкові – 13-й розділ рахунків Плану рахунків банків), кошти банків (16-й), кошти клієнтів (25-й і 26-й), цінні папери власного боргу та субординований борг (33-й та рахунок 3660), інші зобов’язання (серед них кредиторська заборгованість, доходи майбутніх періодів, нараховані витрати, інші – відображаються за відповідними рахунками 1–4 класів рахунків Плану рахунків банків).
3.  Фактор «доходність активів» додатково розбивається на фактори, що дозволяють аналізувати відносний вплив різноманітних статей доходів.
 (3.8)
Відповідним чином можна проаналізувати вплив таких компонентів:
Ø    Процентних доходів – процентних доходів за коштами в НБУ (600-ї групи рахунків Плану рахунків банків), коштами, розміщеними в інших банках (601-ї), кредитами суб’єктам господарської діяльності (602-ї), кредитами органам загального державного управління (603-ї), кредитами фізичним особам (604-ї), цінними паперами та іншими процентними доходами (605–609-ті групи рахунків);
Ø    Комісійних доходів – комісійних доходів за операціями з банками (610-ї групи рахунків Плану рахунків банків), за операціями з клієнтами (611-ї), за операціями з філіями (618-ї));
Ø    Результат від торговельних операцій – результат від торгівлі цінними паперами на продаж (рахунок 6203), результат від торгівлі іноземною валютою та банківськими металами (рахунок 6204), результат від торговельних операцій з іншими фінансовими інструментами (рахунок 6205).
Ø    Інші операційні доходи – дивідендний дохід (рахунок 6300), позитивний результат від продажу цінних паперів на інвестиції, вкладень в асоційовані і дочірні компанії (рахунок 6394), доходи від оперативного лізингу (рахунок 6395), штрафи, пені, що отримані за банківськими операціями (рахунок 6397), за операціями з філіями (рахунок 6380), інші (рахунки 6399).
Ø    Інші небанківські операційні доходи – за операціями з філіями (група рахунків 648), позитивний результат від продажу основних засобів та нематеріальних активів, штрафи (рахунок 6497), інші (рахунки 6493, 6499).
Ø    Інші доходи – повернення списаних активів (група рахунків 671), непередбачені доходи (група рахунків 680).
Фактично при використанні цієї методики можна простежити формування показника прибутковості від самого верхнього рівня до самого нижнього, навіть до кожної банківської трансакції (проводки), чи кожного окремого клієнта чи документа. Таким чином, всі внутрішні фінансові фактори, що спричиняють вплив на розглянутий показник прибутковості капіталу ROE, можна розбити на аналітичні фактори 1–5 рівня деталізації.
Так факторами 1 рівня при аналізі показника ROE фактично є його складові – тобто прибуток і капітал. Слід за одним з методів (наприклад, ланцюгових підстановок, відносних чи абсолютних різниць) розглянути вплив зміни кожного з них на кінцеве значення показника прибутковості капіталу банку. Аналітичні фактори 2 рівня – це фактори, отримані шляхом декомпозиції (розчленування) показника ROE на додаткові фактори. Здійснюється вона методами, зазначеними в розділі 2. Ці фактори фактично представлені вище в 1–4 етапах моделі проведення факторного аналізу показника ROE. Фактори 3 рівня пояснюють вплив агрегованих статей активів, пасивів, доходів та витрат. В разі необхідності, для з’ясування причини формування того чи іншого значення цих агрегованих статей, аналітик може звернутися до блоку факторів 4 рівня. Ці фактори характеризують кожну окрему (неагреговану) статтю активів, пасивів, доходів чи витрат. Фактично це рівень поглинання до балансового рахунку.
В окремих випадках, з метою оперативного контролю та аналізу, прийняття відповідних виважених рішень цього керівництву банку недостатньо. Пропонується при аналізі впливу факторів на діяльність банку враховувати максимально можливу (і доцільну) кількість і рівень деталізації факторів. Доцільною, на думку автора, може бути навіть деталізація до рівня аналітичних рахунків, клієнтів та документів. Таким чином здійснюється повне інформаційне забезпечення аналізу впливу факторів на показники прибутковості. Як відомо, запис інформації про операції, які виконуються банком, та відображення цих операцій в агрегованому вигляді в балансовій та фінансовій звітності для аналізу та управління, забезпечується за допомогою синтетичного обліку. Але це є недостатнім для виявлення негативного впливу факторів, з’ясування причин, усунення недоліків та максимально кращого використання переваг банку. Таким чином, фактори 5 рівня допоможуть усунути ці недоліки та надати змогу детально прояснити за яким документом, по якому клієнту та якому відповідному рахунку проведена транзакція мала, наприклад, найбільший вплив на певний, заздалегідь визначений, показник прибутковості.
Все це дає змогу керівництву банка оперативно реагувати на відповідні зміни і фактори що їх спричинили, та які призвели до відповідної зміни або безпосередньо показників прибутковості або показників певним чином пов’язаними з ними. Керівництво банку може створити систему раннього реагування на зміну показників зовнішнього та внутрішнього середовища (які відповідним чином впливають на прибутковість банку) і здійснювати щоденний контроль за станом найбільш вагомих показників прибуткової та надійної діяльності банку. Це надасть змогу аналізувати зміну показника прибутковості як зверху донизу (від показника прибутковості, тобто від факторів 1 рівня, до найбільш деталізованих показників, тобто факторів 5 рівня), так і знизу вверх (наприклад, можна прогнозувати передбачаємий вплив зміни по кожному фактору 5 рівня, через вертикальний прояв по всій моделі і таким чином на показники прибутковості) приймати адекватні рішення щодо усунення недоліків та підвищення прибуткової діяльності за різноманітними напрямками в різних розрізах. Зазвичай, таку систему найпростіше створювати з використанням централізованих баз даних, що знаходяться на серверах головного офісу банку. Такі бази даних отримали назву сховища даних. Сховище даних – предметно-орієнтований, інтегрований, прив’язаний до часу та незмінний набір даних, призначений для підтримки прийняття управлінських рішень. По суті та спрямованості може містити дані внутрішнього та зовнішнього середовищ (як фінансового так і нефінансового характеру). Щоденно всі данні, взяті з відповідних операційних днів балансових підрозділів (філій) банку, а також данні в розрізі клієнтів та документів, повинні бути занесені до цього Сховища даних. Зокрема, дані в розрізі «клієнти» повинні мати такі параметри: дата вікриття/закриття, характеристика клієнта, ознаку резидента, код країни, ознаку інсайдера, частку державної власності або іноземного капіталу, кількість співробітників, МФО банка, особисті дані для фізичних осіб (прізвище, ім’я, по батькові), паспортні дані, номера реєстрації в державній та податковій адміністраціях, коди платника податків, ознаку форми власності, сектору та галузі економіки, інші додаткові дані. Дані в розрізі «рахунки» повинні мати обов’язкові параметри, що передбачені як в структурі кожного відповідного аналітичного рахунку, так і за його межами. При цьому ці обов’язкові параметри поділяються на дві групи – обов’язкові параметри, що визначені вимогами Національного банку України та обов’язкові параметри за внутрішніми вимогами самого комерційного банку. Параметри рахунків поділяються на загальні і спеціальні. Загальні параметри застосовують до усіх рахунків. Спеціальні параметри застосовуються до окремих груп аналітичних рахунків і використовуються для автоматизованого ведення деяких операцій та надання спеціальної звітності. Це, зокрема, такі параметри як номер балансового рахунку, дата відкриття/закриття, код клієнта (а це в свою чергу дає змогу за необхідності виходити на блок «клієнти»), код валюти, сума залишку (номінал та, окремо, гривневий еквівалент), вид рахунку, тариф (якщо передбачено нарахування доходів чи витрат за цим рахунком) та інші додаткові дані. Дані в розрізі «документи» можуть мати такі параметри як дата проводки документу, номер документу, вид документу, тип операції, МФО банка-кореспондента, номера рахунків і назви платника та отримувача, код валюти, сума проводки (номінал та, окремо, гривневий еквівалент), призначення платежу, код операції та інші додаткові дані. Всі ці параметри та вимоги до них поширюються і є обов’язковими до виконання в усіх установах комерційного банку. Таким чином, це дає змогу, аналітику, а, відповідно, і керівництву банку, отримувати найбільш деталізовану інформацію про причини зміни показників прибутковості, аналізувати їх, знаходити залежності, та, відповідним чином, приймати оперативні рішення. Фактично аналітик за наявності таких даних «бачить всю картинку» діяльності банку. Для обробки вищезазначеного масиву даних розроблюються та використовуються спеціальні програмно-аналітичні інструменти. Вони надають змогу простежити формування показників прибутковості, прогнозувати та планувати їх зміну, знаходити резерви підвищення показників прибутковості і відповідним чином усувати недоліки та стимулювати підвищення якісних та кількісних характеристик показників прибутковості банку, що фактично і є метою факторного аналізу прибутковості банку.
    продолжение
--PAGE_BREAK--    продолжение
--PAGE_BREAK---           не повторюються по суті;
-           не підлягають контролю і не можуть бути прийняті до уваги для фінансової оцінки банку.
Метою аналізу фінансових результатів діяльності банку є виявлення резервів росту прибутковості цієї діяльності і формування на цій основі пропозицій по мобілізації виявлених резервів. [58]
Основним показником, який узагальнює результати діяльності і свідчить про ефективність діяльності банку, є прибуток.
Прибуток – це фінансовий показник результативності діяльності банку. Його величина залежить від трьох «глобальних» компонентів: доходів, видатків і податків, сплачених до бюджету.
Визначення кінцевого фінансового результату діяльності банку передбачає аналіз:
-                   джерел прибутку;
-                   доходів комерційного банку: структурний аналіз, оцінка рівня доходів;
-                   видатків банку: структурний аналіз, оцінка рівня видатків;
-                   абсолютного розміру прибутку та факторів, що на нього впливають;
-                   фінансових коефіцієнтів прибутковості: вивчення динаміки коефіцієнтів, оцінку коефіцієнтів з погляду їх нормативного рівня;
-                   факторний аналіз динаміки коефіцієнтів.
Фінансовим результатом діяльності комерційного банку є прибуток, який залежить переважно від співвідношення його доходів і видатків.
У Плані рахунків комерційних банків України наведені чотири групи результативних рахунків:
-           доходів;
-           видатків;
-           прибутку або збитку;
-           відвернених коштів за рахунок прибутків.
Фінансова звітність за формою №2-КБ «Звіт про прибутки та збитки» є основним звітом, який характеризує фінансовий стан банку і складається з дохідних статей, які розміщені у лівій частині форми, та витратних, що розміщені справа. Усі доходи і витрати банку групуються за їх характером та основними видами доходів і витрат.
Метою аналізу прибутку та рентабельності є збільшення абсолютної величини прибутку та підвищення рентабельності банку на основі ефективного управління доходами і витратами.
Прибуток банку являє собою перевищення доходів над витратами, його розрізняють на:
-           прибуток до оподаткування (або валовий прибуток) – різниця між сумами доходів та витрат банківської установи до виплати нею обов'язкових та інших платежів до бюджету;
-           прибуток після оподаткування (або чистий прибуток) – сума прибутку до оподаткування мінус сума обов'язкових та інших платежів до бюджету. У світовій практиці вважається, якщо сума чистого доходу до оподаткування становить не менш 2,0% від суми капіталу, то банк працює ефективно.
У свою чергу, чистий прибуток банку поділяється на:
-           капіталізований, тобто спрямований на збільшення власних банківських фондів;
-           прибуток, що розподіляється між акціонерами у вигляді дивідендів.
На рис. 1.1. наведена схема складу прибутку відповідно до класифікації доходів і витрат, а залежність розміру прибутку комерційного банку від зміни різних факторів представлено на рис. 1.2. [73]
Головною метою аналізу прибутку банку є виявлення невикористаних резервів його збільшення.
У процесі аналізу прибутку банку необхідно розв'язати такі завдання:
-           дати характеристику змін у сумі прибутку;
-           визначити причини змін, що відбулися в сумі прибутку;
-           розрахувати кількісний вплив чинників на розмір прибутку;
-           дати характеристику заходів банку зі збільшення прибутку.

 SHAPE  \* MERGEFORMAT
Рис. 1.1. Складові балансового прибутку
 SHAPE  \* MERGEFORMAT
Рис. 1.2. Фактори, що впливають на зміну банківського прибутку
Аналіз прибутку банку починається із загальної оцінки змін прибутку банку. Після аналізу структури прибутку банку необхідно буде проаналізувати кожну складову прибутку. І понад усе – це прибуток від наданих кредитів, тобто процентний прибуток. [73]
У процесі аналізу рекомендується використовувати:
-           економічно обґрунтовані групування статей доходів і видатків (відповідних балансових рахунків);
-           вертикальний і горизонтальний аналізи доходів і видатків;
-           динамічні рядки показників прибутку по кварталах і роках;
-           факторний аналіз процентних доходів, видатків і прибутку.
Аналіз фінансових результатів діяльності банку починається аналізом доходів і видатків, завершується факторним аналізом прибутку. [58]
1.2 Доходи, витрати і прибуток – як основні чинники аналізу фінансових результатів комерційного банку
При аналізі доходів необхідно вирішити завдання:
-           дати оцінку виконання фінансового плану по доходах;
-           вивчити динаміку і структуру по доходах;
-           використати факторний аналіз процентних доходів для виявлення резервів збільшення доходів і розробити пропозиції по мобілізації цих резервів.
Інформаційною базою аналізу доходів є дані звіту (форма №2-КБ) і бухгалтерського обліку банку.
Але, перш ніж розпочати аналіз доходів банку, необхідно з'ясувати джерело їх утворення. Тому слід розглянути кругообіг фінансових ресурсів банку, їх участь у кругообігу капіталу позичальника, бо основна частина доходів банку складається з процентів, отриманих від кредитів, наданих суб'єктам господарювання.
Кругообіг фінансових ресурсів комерційного банку можна виразити формулою (1), кругообіг капіталу позичальника – формулою (2), а їх взаємозв'язок – наведеною схемою.
Отже, на фазі І кругообігу фінансових ресурсів банку формуються його капітал і залучені кошти; банк витрачає частину свого капіталу (набуває основних засобів, товарно-матеріальних цінностей і наймає працівників), а інша частина капіталу входить до складу фінансових ресурсів поряд із залученими коштами, які на фазі II кругообігу можуть бути надані суб'єктам господарської діяльності для обслуговування їх виробничого процесу; на фазі III кругообігу фінансових ресурсів банку позичальник повертає основний борг по кредиту (ОБ) і сплачує за користування коштами банку проценти (ПД). Джерелом останніх є частина новоствореного в процесі виробництва позичальника – суб'єкта господарювання додаткової вартості у грошовій формі.
Наступним етапом аналізу є вивчення причин (факторів), які впливають на зміну суми отриманих доходів, і визначення можливості її збільшення. Вирішення цих завдань вимагає більш глибокого факторного аналізу кожної групи і видів доходів.
Аналіз починають із розкриття причинно-наслідкових зв'язків між величиною зміни доходів і факторами, що на них впливають. На величину процентних доходів (ПД) банку впливають два найбільш загальних фактори: зміна суми розміщення коштів (РК), в основному наданих кредитів, і рівень процентної ставки (ПС) по них Цей зв'язок визначається за формулою:
 (3)
Кількісний вплив факторів на зміну величини доходу визначають способом різниць у показниках.
Аналіз резервів збільшення Доходу банку повинен здійснюватися з урахуванням економічної ситуації, що склалася, наприклад з інфляційних процесів тощо. Для повного виявлення резервів збільшення доходів і розробки пропозицій для прийняття управлінського рішення по їх мобілізації треба детально вивчити причини зменшення суми коштів, що розміщалися для отримання процентного доходу.
Наступний етап аналізу – якісний. Він дозволяє з'ясувати причини, які викликали зміну означених факторів. Так, зміна середньої суми розміщених коштів обумовлюється такими причинами:
-           загальним зростанням (зменшенням) позичкових активів порівняно з планом (або минулим роком), що характеризується темпом зростання (Т). Якщо Т>1, то діяльність банку характеризується позитивно, а якщо Т
-           збільшенням питомої ваги «позичкових активів», що приносять доход як проценти, у сукупних активах. Якщо цей показник більше 0,80, то діяльність банку позитивна, а якщо менше, то банку слід вжити заходів щодо поліпшення структури активів у бік збільшення позичкових активів.
Зміна середнього рівня процентної ставки по розміщених коштах (кредитах) викликається, по-перше, зміною загального рівня процентної ставки на кредитному ринку; по-друге, структурою кредитного портфеля, тобто зростанням (зменшенням) питомої ваги ризикових кредитів у кредитному портфелі банку; по-третє, збільшенням прострочених кредитів, за якими позичальники платять підвищені проценти.
Аналіз непроцентних доходів банку має важливе значення, бо за умов інфляції можливість зростання доходів за рахунок процентів по розміщених коштах, зокрема по кредитах, що надаються, зменшується.
Із метою збільшення загальної суми доходів банкам рекомендується розширити спектр платних послуг й інших нетрадиційних послуг: надання консультаційної допомоги; посередництво в розміщенні цінних паперів своїх клієнтів; надання гарантій, поручительства, участь у прибутках і т.д.
На зростання доходів банку впливає:
-           підвищення рівня доходності кредитних операцій (процентні доходи);
-           збільшення частки «працюючих» активів, тобто тих, що приносять доходи, у загальній сумі активів (оптимальний рівень – не нижче 85%). До активів, здатних приносити доход, належать: короткострокові позички (за винятком безкоштовних кредитів); довгострокові кредити; кредити іншим банкам; цінні папери, паї, акції; заборгованість по факторингу; кошти, перераховані підприємствам для участі в їх господарській діяльності;
-           зростання непроцентних доходів за рахунок диверсифікації послуг банку.
Основні напрямки аналізу витрат:
-           оцінка рівня всіх (загальної суми) та окремих видів витрат і їх динаміки;
-           структурний аналіз витрат;
-           оцінка загального рівня витрат;      
-           факторний аналіз процентних витрат;
-           виявлення можливостей скорочення витрат (економії коштів) як джерела збільшення прибутку банку;
-           розробка пропозицій щодо посилення режиму економії витрат.
Для проведення аналізу використовують дані звітності форми №2-КБ і бухгалтерського обліку банку.
Принципи функціонування комерційного банку – економічна самостійність і самофінансування – потребують, щоб його доходи перевищували витрати, тому аналіз слід починати з оцінки показників (коефіцієнтів), які характеризують стабільність діяльності банку і є прогнозними для оцінки цієї діяльності.
Першим із таких показників є коефіцієнт дієздатності банку, який визначається співвідношенням витрат і доходів банку. Оптимальне значення цього показника не повинно перевищувати 0,95, тобто сума витрат банку має становити понад 95% від його доходів. Як що, рівень цього показника знизився (наприклад, був 0,6, а став 1), це свідчить про погіршення дієздатності банку, тобто банк стає збитковим.
Другий показник – це коефіцієнт режиму економії витрат банку (РЕК), який визначається як співвідношення темпів збільшення витрат (ТВ) і темпів зростання доходів (ТД) за формулою
РЕК = ТВ/ТД (4)
Коли рівень цього показника буде меншим одиниці (РЕК
Далі необхідно вивчити причини значного збільшення витрат по окремих статтях і невиправдані видатки віднести до резервів економії коштів, а отже, і до резервів збільшення прибутку банку. Для цього по процентних витратах здійснюється факторний аналіз.
На величину процентних витрат (ПВ) впливають два найзагальніших фактори: зміна суми фінансових ресурсів, що залучаються банком за плату (ЗФР) (депозити, кредитні ресурси, вклади, кошти клієнтів і т.д.), і зміна рівня середньої процентної ставки (ЗПС), що сплачується за ці ресурси. Цей зв'язок виражається формулою
 (5)
Кількісний вплив цих факторів на величину витрат визначається аналітичним прийомом різниці факторних показників.
Тепер проведемо аналіз цих (найбільш загальних) факторів. Знаючи, що саме впливає на означені фактори, банк може усунути або зменшити цей вплив. У результаті буде спостерігатися зниження процентних витрат і зростання прибутку банку. Середні залишки оплачених коштів клієнтів залежать від:
-           зростання обсягу оплачених коштів. Позитивно оцінюється ритмічність, динамічність у залученні ресурсів, бо це основа розширення активних операцій, що означає зростання доходів;
-           зростання питомої ваги оплачених коштів у загальній сумі пасивів.
Зростання частки оплачуваних коштів (депозитів) у пасивах не можна оцінити однозначно. З одного боку, оплачувані депозити – це, як правило, строкові вклади, вони надають стабільності ресурсній базі банку. З іншого боку, депозити є відносно дорогими ресурсами і, отже, їх зростання відображається на підвищенні процентних витрат. Рекомендований рівень частки строкових депозитів у загальній сумі пасивів – 60%. Динаміку показників, означених вище, слід розглядати не тільки за рік, а і поквартально.
На середню процентну ставку за коштами клієнтів (депозитами) впливають такі фактори:
    продолжение
--PAGE_BREAK---           ринковий рівень процентної ставки по депозитах, що залежить від кон'юнктури грошового ринку. Це об'єктивний фактор, банк на нього вплинути не може і вимушений із ним рахуватися;
-           структура депозитної бази. Зростання частки довгострокових видів депозитів і міжбанківських кредитів, у загальній сумі мобілізованих коштів, призводить до збільшення затрат по обслуговуванню коштів, що залучаються, тобто процентних видатків.
Збільшення частки строкових депозитів у загальній сумі коштів, що мобілізуються, є позитивним моментом, незважаючи на зростання процентних витрат (вартість строкових депозитів клієнтів більша від поточних рахунків, але нижча від міжбанківського кредиту). Строкові депозити виявляються найбільш стабільною частиною залучених ресурсів, що дозволяє здійснювати кредитування на більш тривалі строки і, отже, під більш високий процент. Рекомендований їх рівень у ресурсній базі – не менше 50%.
Висока питома вага міжбанківського кредиту в загальному обсязі залучених коштів призводить до подорожчання кредитних ресурсів банку в цілому, бо це найдорожчий вид ресурсів. Крім того, зростання залежності від великих міжбанківських кредитів не може бути охарактеризоване позитивно, бо диверсифікація ресурсів, що залучаються, зміцнює ліквідність банку, а міжбанківський кредит не сприяє диверсифікації. Рекомендований їх рівень – 20% у ресурсній базі. Видатки на вклади громадян значно нижчі, ніж на міжбанківський кредит. Комерційному банку слід звернути особливу увагу на це джерело ресурсів.
Аналіз непроцентних витрат (банківських і небанківських) робиться за їх статтями шляхом порівняння фактичних затрат із кошторисом (планом) або в динаміці, визначається економія або перевитрата, вивчаються причини перевитрат, і до резервів більш ощадливого використання коштів відносять невиправдані перевитрати.
Про обсяг витрат (сукупних та окремих видів) неможливо судити лише за абсолютною величиною і темпами приросту. Адже з розвитком банку збільшуються його активи, закономірно нарощується й абсолютна величина витрат. Тому, щоб з'ясувати тенденції зміни окремих видів витрат, використовують відносні показники (коефіцієнти). Один із них визначається як відношення: (витрати: сукупні активи)
На основі його динаміки можна зробити висновок щодо зростання чи скорочення витрат і їх обґрунтованості.
При аналізі за критеріями Світового банку слід приділяти значну увагу не тільки процентним витратам, а й іншим небанківським операційним витратам із використанням ряду коефіцієнтів. Якщо їх порівняти з оптимальним значенням, можна зробити певні висновки.
Визначення сутності прибутку як економічної категорії має важливе значення для управління процесами його формування, виявлення факторів, що впливають на його величину, дає знання, необхідні для розробки заходів щодо збільшення прибутку, його максимізації і перспективного планування. Існують різні (так звані «суб'єктивні» й «об'єктивні») теорії визначення прибутку, але вони стосуються до прибутку, що утворюється в процесі виробництва продукції в галузях матеріального виробництва. Щодо походження прибутку комерційних банків, то це питання недостатньо досліджене.
Джерелом банківського прибутку є доходи, отримані в результаті створення і реалізації банком свого продукту. Сутність «технології» банківської діяльності відображена формулами (1) і (2) і полягає в тому, що комерційний банк частину власного капіталу і тимчасово вільних фінансових ресурсів, що акумулював у виді грошових коштів, передає суб'єктам господарювання, які відчувають потребу в додаткових коштах. Він робить це за певну плату. Таким чином, передані банком грошові кошти є специфічним товаром, що має, як будь-який товар, споживну вартість і ціну. Споживна вартість цього товару полягає в його спроможності задовольняти потреби позичальників у грошових коштах і приносити банку процентний доход. Створюється враження, що позичені банком грошові засоби самі по собі народжують нові гроші (доход). Однак, ще К. Маркс доводив, що всі види доходів мають одне джерело – додаткову вартість. Таким чином, згідно з його теорією, процентний доход банку – перетворена форма частини додаткової вартості. Це пояснюється тим, що тимчасово вільні кошти банку, передані в користування суб'єктові господарювання (підприємству), саме в процесі його виробництва виконують функцію самозростання капіталу. Доход, отриманий функціонуючим підприємством, розпадається на підприємницький доход, який воно отримує, і позичковий процентний доход, який отримує банк. Крім того, банк отримує ще і непроцентні доходи як оплату інших послуг (крім послуг за розміщення коштів), наданих ним юридичним і фізичним особам. Ці доходи є часткою перерозподілених доходів отримувачів цих послуг. Отже сукупний доход банку складається з процентних і непроцентних доходів. Він і є джерелом прибутку банку, що утворюється як різниця між його доходами і видатками.
Отже, банківський прибуток – це економічна категорія, яка відображає економічні відносини, що складаються між комерційними банками і суб'єктами підприємницької діяльності з приводу надання їм тимчасово вільних коштів за умови повернення й оплати за користування ними та інших послуг. Прибуток виконує дві функції:
-           мірила приросту вартості авансованого капіталу (ефективності діяльності банку);
-           джерело виплати дивідендів акціонерам, формування капіталу банку і фондів грошових коштів для розширення підприємницької діяльності і винагороди працівників банку.
Фінансові результати діяльності банку характеризуються двома показниками, що відображаються в звіті (форма №2-КБ): прибуток (збиток) до оплати податку і прибуток після сплати податків.
Прибуток (збиток) банку до оплати податку складається із складових частин, що відповідають основним видам продукту (послуг) банку, поданих на рис. 1.4.
При аналізі прибутку (збитку) банку необхідно, по-перше, дати загальну оцінку виконання плану і динаміки прибутку і, по-друге, проаналізувати його складові. Цей аналіз необхідний для оцінки ефективності основних видів продукту (послуг) банку, а отже, і роботи працівників банку щодо надання цих послуг. Результати цього аналізу можна використати в управлінні діяльністю банку і при мотивації діяльності його працівників. У звітності банку (форма №2-КБ) відсутня інформація про складові прибутку (залежно від основних видів його продукту). Тому їх необхідно визначити. Це можна зробити шляхом згрупування доходів і видатків у дві групи, які пов'язані з банківською операційною (основною) діяльністю і небанківською діяльністю, а видатки банку, крім того, розділити на прямі і накладні.

 SHAPE  \* MERGEFORMAT
Рис. 1.4. Складові частини прибутку (збитку) банку
Прямі витрати – це затрати, пов'язані з наданням банківських послуг і які відображаються в звіті (форма №2-КБ) на основі безпосереднього зв'язку між затратами (видатками) і надходженнями (доходами) за певними видами продукту банку та доходами від них. Цей процес, що називається розмірним (відповідним) затрат і доходів, викликає одночасне визначення доходів і видатків, що є безпосереднім і загальним результатом одних і тих же подій (послуг).
Накладні витрати – це затрати не загальнобанківського характеру, але пов'язані та є умовами виконання всіх банківських послуг і підлягають розподілу між окремими видами продукту (послугами) банку для визначення їх собівартості й прибутку. До таких витрат, на нашу думку, належать усі інші небанківські операційні витрати.
Базою розподілу накладних витрат можуть бути, на нашу думку, доходи основної банківської діяльності. Коефіцієнт розподілу (КР) визначається як співвідношення суми накладних витрат (НВ) із сумою доходів основної діяльності (ДОД) за формулою
 (6)
За викладеною методикою на підставі даних звіту форми №2-КБ банку визначимо складові частини його прибутку перед оплатою податку. Завдяки цих розрахунків завершено підготовку інформаційної бази, що використовується для аналізу прибутку комерційного банку.
У процесі аналізу прибутку банку необхідно дати загальну оцінку виконання плану і динаміки суми прибутку перед сплатою податків, її складових частин, визначити фактори та їх кількісний вплив на зміну величини прибутку, розробити пропозиції по збільшенню прибутку на перспективу. Аналіз прибутку банку починається загальною оцінкою виконання плану прибутку, його динаміки і далі більш поглибленому факторному аналізу підлягає кожна складова прибутку.
Наприклад, на зміну величини прибутку, отриманого від послуг щодо розміщення коштів, впливають такі фактори:
-           зміна середньої суми розміщених коштів;
-           зміна середньої процентної ставки;
-           зміна суми витрат банку.
За такою ж методикою слід аналізувати прибутки (збитки), отримані від окремих видів послуг, джерелом прибутку від яких є процентні доходи.
Прибуток (збиток) від інших видів послуг, які приносять непроцентні доходи, аналізується прийомом порівняння фактичних даних звітного періоду з плановими даними за минулий період, виявляється відхилення від плану або зміни за період, що аналізується і вивчаються причини їх допущення. Цей аналіз повинен бути направлений на пошук можливостей розширення кількості послуг, що надаються (їх диверсифікацію) і визначення резервів збільшення за рахунок цього прибутку. Особливу увагу слід звертати на доцільність витрат. Результати аналізу використовуються для підрахунку невикористаних резервів збільшення прибутку.
Найважливішими показниками прибутковості банку є доход на активи та доход на капітал. При цьому узагальнюючим показником банківської діяльності слід вважати прибутковість капіталу, що характеризує доходність капіталу учасників, а показник прибутковості активів рекомендується вважати показником, що характеризує ефективність використання всіх ресурсів, які є в розпорядженні банку. Він відображає внутрішню політику банку, професіоналізм його управлінського апарату, що підтримує оптимальну структуру активів і пасивів із точки зору доходів і витрат.
Доход на активи (ПА) – відношення суми прибутку після сплати податків (ЧП) до середньої вартості загальних активів (ЗА), а доход на капітал (ПК) – відношення (ЧП) до середнього капіталу банку (СК).
Для підвищення прибутковості своєї діяльності банку слід вжити такі заходи:
-           збільшити ставку процентів за активні послуги і зменшити ставку процентів за залучені кошти;
-           збільшити частку власних коштів банку в загальній сумі фінансових ресурсів;
-           зменшити співвідношення власних і залучених коштів;
-           активізувати роботу по диверсифікації послуг.
Вимірювання ефективності діяльності банку проводять за допомогою системи показників.
Першим із таких показників є чистий спред (ЧС), що визначається як різниця відношень між процентами, отриманими (ПО) на позички (П), і процентами, сплаченими (ПС) на підпроцентні депозити (ПД), за формулою:
 (7)

Цей коефіцієнт повинен ураховувати тільки активи і пасиви, до яких застосовуються процентні ставки. Саме таким чином виключається вплив безпроцентних депозитів до запитання, капіталу і невиконаних вимог резервування на чисті отримані проценти, а звідси – і на прибуток банку. Це ізолює вплив процентної ставки на прибуток банку і завдяки цьому створюється можливість більш глибокого розуміння джерел прибутку банку та наслідків уразливості надходжень.
Якщо, чистий спред має негативне значення (–), що свідчить про перевищення процентної ставки оплати залучених коштів над процентною ставкою, отриманою за розміщення коштів, то діяльність банку по розміщенню коштів є неефективною, і – навпаки.
Другий показник – чиста процентна маржа (ЧПМ). Цей коефіцієнт визначає здатність банку отримувати прибуток у виді його доходу від процентної різниці як процент до середніх загальних активів і визначається за формулою
 (8)
Якщо банк має позитивну процентну маржу (ЧВМ>0), це значить, що банк отримує прибуток від діяльності по розміщенню коштів і може бути збиток у разі від’ємної маржі (ЧВМ
Чиста процентна маржа подає в чисельнику доходні активи, виходячи з припущення, що вона стосується тих доходних активів, які задіяні в процесі отримання доходу від процентів. Однак і ті активи, проценти за якими не отримуються, і пасиви, проценти за якими не сплачуються, мають значний вплив на чисту процентну маржу. Це відбувається внаслідок того, що активи, які не приносять проценти, є тягарем на доход, особливо якщо вони фінансуються за рахунок пасивів за проценти, у той час як депозити, по яких не нараховують проценти, надходження збільшують, особливо, коли за їх рахунок фінансуються ті активи, за якими отримуються високі проценти.
Третій показник (коефіцієнт) – відношення іншого операційного доходу до загальних активів (КІОД/ЗА, %) показує залежність прибутку банку від непроцентних доходів. Збільшення цього показника може свідчити про позитивну диверсифікацію в оплаті, фінансові послуги, чи нездорове прагнення досягти спекулятивного прибутку, щоб замаскувати недостатність основного банківського доходу від процентів. Цей показник визначається за формулою:
, (9)
де ІОД – інший операційний доход.
Четвертий показник – відношення чистого операційного доходу до загальних активів (КЧОД/ЗА, %):
, (10)
Цей коефіцієнт відрізняється від коефіцієнта доходу на активи на обсяг непроцентних операційних затрат, оплачених податків і непередбаченого доходу або збитку.
Наведені вище показники повністю не можуть характеризувати ефективність діяльності банку, бо при їх визначенні не враховуються накладні витрати (затрати) банку.
Ефективність діяльності працівників банку характеризується двома показниками:
-           чистий прибуток на одного працівника, що визначається відношенням суми прибутку після сплати податків (ЧП) до загальної кількості працівників (Р).
-           чистий прибуток до видатків на утримання персоналу розраховується відношенням суми прибутку після сплати податків до затрат (видатків) на утримання працівників.
При аналізі фінансових результатів діяльності банку не слід обмежуватися тільки аналізом отриманого прибутку, а необхідно досліджувати можливості отримання прибутку на перспективу як одне з джерел коштів, необхідних для подальшого розвитку банку. Оскільки прибуток є результатом реалізації продукту банку, то при прогнозуванні прибутку необхідно визначити, якою мірою банк повинен збільшити обсяг свого продукту (послуг), щоб отримати необхідний для розвитку прибуток. Основним видом продукту банку є кредитні послуги, тому на прикладі цього виду продукту розглянемо методику прогнозування прибутку від надання кредитів.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Прогнозування прибутку слід починати з визначення беззбиткового (критичного) обсягу реалізації продукції, тобто надання банком кредитів. Точкою беззбитковості називають такий обсяг реалізації кредитів, коли результат від цієї послуги відшкодовує затрати (її собівартість), і банк не має ні прибутку, ні збитку.
Для вирішення поставленого завдання необхідно мати дані про змінні й постійні витрати, пов'язані з виконанням банком кредитних послуг. Отримання таких даних ускладнене, бо в банківському обліку видатків немає калькулювання собівартості окремих видів послуг. Однак за даними звіту (форма №2-КБ) можна визначити прямі, тобто змінні витрати, що стосуються кредитних послуг, – це процентні видатки, і накладні – умовно-постійні витрати, що можна визначити за даними бухгалтерського обліку банку.
Із наявних різноманітних варіантів аналізу беззбитковості найбільш прийнятною, на наш погляд, є така методика. Розрахунок робиться на основі даних: процентні доходи (ПД) від наданих кредитів; процентні (змінні) видатки за кредитні ресурси (ПКР); накладні витрати.
Виходячи з цих даних, маржинальний прибуток (МП) визначається за формулою
МП = ПД – ПКР (11)
Прибуток від наданих кредитів (ПНК) визначається за формулою:
ПНК – ПД – ПКР – ПНВ = МП – ПНВ, (12)
де ПНВ – постійні накладні витрати на кредитні послуги.
Чим вищий маржинальний прибуток банку, тим швидше компенсуються його постійні витрати і тим вища рентабельність банківського продукту.
У зв'язку з тим, що за визначенням змінні витрати є пропорційними обсягу наданих кредитів (кредитних послуг), їх можна позначити як добуток коефіцієнта пропорційності (КП) і процентного доходу (ПД):
ПКР = КП х ПД; КП = ПКР/ПД (13,14)
Оскільки співвідношення між змінними витратами й обсягом реалізації кредитів можна вважати постійним, формула визначення критичного обсягу реалізації кредитів (КОР) буде такою:
КОР = ПКР + ПНВ = КП х ПД + ПНВ = ПНВ/(1-КП) (15)
Щоб повністю покрити свої видатки і досягти точки беззбитковості, банку у наступному періоді необхідно реалізувати кредитів на суму більшу за КОР, у випадку, якщо банк видасть кредитів на суму, меншу критичного обсягу реалізації, йому не вдасться отримати прибуток від кредитної діяльності.
Ця методика прогнозування прибутку банку трохи спрощена, її недоліком є лінійна залежність між розглянутими величинами. На практиці залежність між прибутком, обсягом реалізації і собівартістю не є лінійною, тому для більш глибокого аналізу необхідно використати методи множинної нелінійної регресії. Незважаючи на це, наведена методика дозволяє оцінити мінімально необхідний рівень кредитів, завдяки якому прибуток банку забезпечений. Аналогічно можна прогнозувати прибуток від надання інших продуктів банку.
1.3 Класифікація факторів, що впливають на фінансовий результат комерційного банку
Відповідно до факторний аналіз – вид комплексного аналізу господарської діяльності, з допомогою якого з’ясовують і класифікують фактори, які впливають на певні явища, процеси. Мета цього аналізу – з’ясувати, який з факторів (їх сукупність) справляє визначальний вплив на встановлені процес, явище тощо. При проведенні факторного аналізу необхідно пам’ятати правило: аналіз важливий не сам по собі, а лише тоді, коли він є дієвим, тобто ідентифікація та оцінка факторів мають сенс лише тоді, коли цими факторами можна керувати, хоча б частково.
Процес побудови аналітичного вираження залежності часто називається процесом моделювання явища, що вивчається. Існують два типа зв’язків, що підлягають дослідженню в процесі факторного аналізу: функціональні та стохастичні. При дослідженні зв’язків в економічному аналізі вирішується декілька задач:
·                                  виявлення факту наявності або відсутності зв’язку між показниками;
·                                  вимірювання тісноти зв’язку;
·                                  встановлення невипадкового характеру виявлених зв’язків;
·                                  кількісна оцінка впливу зміни факторів на зміну результативного показника;
·                                  виділення найбільш значущих факторів, що визначають поведінку результативного показника.
В залежності від виду аналізу ці задачі вирішують за допомогою різних прийомів: при використанні жорстко детермінованих моделей – балансовий метод, прийом ланцюгових підстановок, інтегральний метод та інші, для стохастичних моделей – кореляційний аналіз, коваріаційний аналіз, метод головних компонент та інші. І жорстко детерміновані моделі, і стохастичні моделі мають переваги та недоліки. Між ними існує принципова відмінність. Принципово факторний аналіз можна трактувати двояко: в широкому розумінні – це виявлення та оцінка впливу факторів; в вузькому розумінні – оцінка впливу попередньо відокремлених факторів. Стохастичне моделювання дозволяє реалізовувати факторний аналіз в широкому розумінні, а детерміновані моделі – зазвичай, лише в вузькому.
При проведенні факторного аналізу за допомогою регресійної моделі, наприклад, можна (хоча б теоретично) включити до розгляду практично будь-яку кількість факторів, якщо дозволяє обсяг сукупності. В статистиці розроблені методи, що дозволяють відбирати незначущі фактори, а як наслідок в моделі залишаються лише ті фактори, які суттєвим чином впливають на результативний показник. В випадку з жорстко детермінованою моделлю число факторів з самого початку обмежено, при цьому всі фактори, що не піддаються включенню в модель, відкидаються, якими б значущими (з точки зору економічної логіки) вони не були.
При проведенні аналізу використовують цілий ряд методів та прийомів. У відповідності до [48] під методом економічного аналізу розуміють науково обґрунтовану систему теоретико-пізнавальних категорій, принципів, способів та спеціальних прийомів дослідження, що дають змогу приймати обґрунтовані управлінські рішення і базуються на діалектичному методі пізнання. Широкий вибір цих методів дає змогу ґрунтовно та адекватно підійти до проведення комплексного аналізу фінансового результату банку.
Факторів, що впливають на фінансовий результат і саме на прибутковість банку безліч. Їх відповідно можна певним чином класифікувати. Так виділяють залежні і незалежні (від впливу керівництва банка); внутрішні і зовнішні; за терміном впливу: довгострокові, короткострокові, миттєвого впливу; якісні і кількісні; структурні (по окремому впливу конкретних банківських операцій). І цей поділ можна продовжити. Кожний аналітик маючи перед собою певні цілі може класифікувати ці фактори по-своєму, в залежності від того, вплив яких факторів він хоче поглиблено вивчити. Але в загальному випадку відомо, що прибуток банку залежить від доходів та витрат, бо різницю між ними він і становить. Факторний аналіз дає можливість визначити ступінь впливу окремих факторів на зміну показників прибутковості банка, виявити його сильні та слабкі сторони, більш повно використати внутрішні (залежні) резерви, виробити управлінські рішення, розробити ефективну стратегію розвитку. Фактори, що впливають на прибуток банку, можна подати за бухгалтерською моделлю, що в цілому відповідає та враховує принципи закладені в плані рахунків бухгалтерського обліку банків [14]. Необхідно зазначити, що в загальному випадку, фактори цієї бухгалтерської моделі є безпосередньо складовими доходів та витрат. Вони на наступному етапі аналізу безпосередньо постатейно окремо розглядаються і за кожною з цих статей, визначаються власні фактори, які через відповідний «ланцюжок впливу» на відповідну власну статтю, впливають і в цілому на рівень прибутку.
Відповідно до правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, доходи банку – це збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань, що призводить до збільшення власного капіталу (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків акціонерів).
Валові доходи банку можна подати в наступному вигляді:
Валовий дохід = Процентні доходи + Комісійні доходи + Результат від торговельних операцій + Інші операційні доходи + Інші доходи + Повернення списаних активів + Непередбачені доходи
Витрати банку – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів чи збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення чи розподілу власниками). Валові витрати банку, відповідно, можна подати в наступному вигляді:
Валові витрати = Процентні витрати + Комісійні витрати + Інші операційні витрати + Загальноадміністративні витрати + Відрахування в резерви + Непередбачені витрати + Податок на прибуток
Технологія аналізу фінансового результату і показників прибутку містить в собі:
1.   розрахунок фактичного значення коефіцієнтів на основі даних балансу i інших форм звітності;
2.   порівняльна оцінка коефіцієнтів в попередні роки;
3.   виявлення основної тенденції (зростання або зниження);
4.   виявлення факторів, які впливають на тенденцію;
5.   розробка рекомендацій по збільшенню прибутку банку.
В цілому аналіз фактичного рівня прибутку по методиці, яка розглянута вище, свідчить про ефективність даних форм організації аналізу результатів діяльності банку.
Особливу увагу слід приділяти методиці аналізу діяльності комерційного банку, яка була викладена в відміненій Інструкції про порядок регулювання та аналіз комерційних банків [59]. Ця методика (в частині аналізу результатів діяльності комерційного банку) ще не була викладена детально. Особливе занепокоєння викликає відсутність в цьому контексті посилань на бухгалтерські рахунки, а це викликає розбіжності при підрахунку показників. При цьому в новій редакції [58] спеціалістами Національного банку взагалі викинутий розділ, присвячений аналізу банківської діяльності. Таким чином, в Україні відсутній нормативний документ, що регламентує порядок проведення аналізу діяльності банку, за виключенням контролю за дотриманням нормативів, встановлених НБУ. Слід однак відмітити, що спеціалістами Національного банку накопичений достатній досвід щодо нормативного регулювання та розробок методик аналізу діяльності банку. Наприклад, в [27] наведено цілий ряд методик та принципів проведення аналізу діяльності банку, в тому числі показників його прибутковості. При цьому детальному аналізу джерел та механізмів підвищення прибутковості, а тим більше комплексному підходу до аналізу, автори уваги не приділили.
Аналіз чинників зовнішнього та внутрішнього середовища, які мають фінансову або нефінансову природу дозволить виявити слабкі та сильні сторони в роботі банку, усунути загрози, що існують або можуть виникнути, та використати можливості банку, а як наслідок – максимізувати прибутковість банку в стратегічній перспективі за умови прийнятного ризику. Проведення найдетальнішого комплексного аналізу фінансового результату дозволить топ-менеджменту банку:
·     оцінити сильні та слабкі сторони діяльності банку та їх вплив на прибутковість банку;
·     виробити стратегічні альтернативи розвитку банку;
·     оцінити стратегічні альтернативи;
·     визначити стратегічний вибір, якій в найбільшій мірі сприяє зміцненню позицій банка та збільшенню його прибутковості.
Як вже зазначалося, автором буде використовуватися комплексний підхід, тобто аналіз (перш за все, факторний) буде проводитися з різних позицій, як з використанням загальних показників фінансових результатів, так і показників прибутковості виходячи з позицій роботи окремих підрозділів, банківських продуктів, клієнтів, персоналу та аналізу рентабельності проектів. Наслідком комплексного підходу до аналізу фінансових результатів банку повинна стати наступна схема факторної оцінки впливу на прибутковість:
прибутковість банку – аналіз групи показників прибутковості (проранговані за ступенем важливості) – аналіз показника прибутковості – декомпозиційний аналіз показника прибутковості – аналіз складових показника прибутковості – аналіз впливу змін складових показника прибутковості.

2. Проведення аналізу фінансових результатів комерційного банку (на прикладі в ЗАТ КБ «ПриватБанк»)
2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика ЗАТ КБ «ПриватБанк»
ПриватБанк створений у вигляді відкритого акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю та зареєстрований Національним банком України 19 березня 1992 року за №92 і знаходиться за адресою: Набережна Перемоги, 50, 49094, Дніпропетровськ, Україна. У вересні 2000 року він був реорганізований в закрите акціонерне товариство. Основна діяльність ЗАТ КБ «ПриватБанк» (далі ПриватБанк) спрямована на надання банківських послуг юридичним і фізичним особам на території України і здійснюється згідно ліцензії Національного банку України, нормативно-правових актів України та Статутом банку. З самого початку своєї діяльності він зарекомендував себе як надійний та стабільний банк
На сьогоднішній день ПриватБанк є одним з банків, які найбільш динамічно розвиваються в України, і займає лідируючі позиції банківського рейтингу країни. За станом на 1 січня 2006 року розмір чистих активів ПриватБанку складає 22058 млн. грн. Статутний фонд банку складає 1130 млн. грн., власний капітал – 2034 млн. грн. Кредитний портфель банку складає 16,095 млрд. грн., в тому числі кредити фізичним особам – 6,356 млрд. грн. Фінансовий результат ПриватБанку за підсумками роботи 2005 року складає 475,655 млн. грн.
Наприкінці 2005 року в рамках рейтингу Best Bank Award журналу Global Finance третій рік поспіль визнає ПриватБанк «Кращим банком в Україні». Global Finance також в черговий раз визнав ПриватБанк кращим банком України за підсумками щорічного рейтингу Best Emerging Market Banks 2005. Авторитетний міжнародний фінансово-аналітичний журнал «The Banker» за результатами проведеного в 2000 і 2002 роках дослідження, привласнив ПриватБанку звання «The Bank of Year». Інший впливовий журнал – «Euromoney» п'ять років поспіль – у 1999, 2000, 2001, 2002 та 2005 роках визнає ПриватБанк кращим банком України.
В ході дослідження ринку банківських послуг, проведеного компанією GFK-USM, 19,8% опитаних жителів України назвали ПриватБанк найбільш привабливим для себе українським банком. ПриватБанк також має найбільш високий рівень впізнаваємості серед населення і найвищий показник привабливості: більше 26% опитаних, які знають бренд ПриватБанку, вважають його послуги і якість обслуговування найбільш привабливими.
ПриватБанк також є лідером серед українських комерційних банків за кількістю клієнтів: його послугами користується понад 16% населення України.
ПриватБанк має генеральну ліцензію Національного банку України на проведення банківських операцій та здійснює весь спектр банківських послуг, які є на вітчизняному ринку, з обслуговування корпоративних та приватних клієнтів відповідно до міжнародних стандартів. Довгостроковий інтерес клієнта – головний пріоритет у роботі банку. З клієнтами працює висококваліфікована команда спеціалістів та персональні менеджери, які несуть відповідальність за забезпечення якісного обслуговування, оперативне та точне задоволення потреб клієнта. Запроваджуючи нові види банківських послуг та постійно вдосконалюючи комплекс банківського обслуговування, на сьогодні банк обслуговує 350 тисяч корпоративних клієнтів та приватних підприємців і понад 9 мільйонів рахунків фізичних осіб. Обсяг залучених банком коштів юридичних осіб на 1 червня 2005 року становить 6 578 млн. грн., у тому числі депозитний портфель юридичних осіб – 1 525 млн. грн. Обсяг коштів фізичних осіб, залучених ПриватБанком, станом на 1 червня 2005 року становить 6,990 млрд. грн. (найвищий показник серед усіх українських банків), у тому числі депозитний портфель фізичних осіб – 5,348 млрд. грн.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Проводячи послідовну політику укріплення стабільності банку та вдосконалення якості обслуговування, ПриватБанк вважає одним з пріоритетних напрямів своєї роботи розвиток комплексу сучасних послуг для індивідуального клієнта. Зараз банк пропонує громадянам України понад 150 видів найсучасніших послуг, серед яких поточні, вкладні операції, карткові продукти, різноманітні програми споживчого кредитування, які здійснюються в партнерстві з провідними вітчизняними торговими, ріелторськими компаніями та автовиробниками. ПриватБанк є уповноваженим Урядом України банком з виплати пенсій та соціальної допомоги громадянам, а також з виплати компенсацій жертвам нацистських переслідувань. Сьогодні свою пенсію та соціальні виплати у ПриватБанку отримує понад 1 мільйон громадян.
Національна мережа банківського обслуговування ПриватБанку, яка включає в себе 1845 філій та відділень по всій Україні, дозволяє будь-якому клієнту отримати найвищий рівень обслуговування практично у будь-якому місці країни. Широке коло закордонних партнерів ПриватБанку не лише демонструє його визнання як повноправного учасника світової банківської системи, але й, найголовніше, дозволяє найбільш широко задовольняти потреби клієнтів банку, пов’язані з їх міжнародною діяльністю. ПриватБанк підтримує кореспондентські відносини з найбільшими іноземними банками, ефективно співпрацюючи з ними на різних сегментах фінансового ринку. ПриватБанк є уповноваженим банком з обслуговування кредитних ліній Світового банку реконструкції та розвитку (СБРР), Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) і Українсько-Німецького Фонду, спрямованих на розвиток малого та середнього бізнесу.
ПриватБанк – лідер у сфері впровадження провідних банківських послуг.
ПриватБанк є визнаним лідером вітчизняного ринку платіжних карток. На сьогодні банком випущено понад 6,74 мільйона пластикових карток (40% від загальної кількості карток, емітованих українськими банками). У мережі обслуговування пластикових карток банку працює 2 306 банкоматів, пластикові картки банку приймають до оплати понад 16 тисяч торговельно-сервісних точок по всій Україні. Наявність широкої мережі обслуговування карткових продуктів дозволяє ПриватБанку активно впроваджувати послуги з автоматизованої видачі корпоративним клієнтам заробітної плати з використанням пластикових карток.
Так, понад 40% клієнтів банків, які оформлюють кредити на купівлю побутової техніки, користуються кредитними програмами ПриватБанку. Також послугами ПриватБанку користуються 27,8% усіх клієнтів депозитних програм, понад 26% клієнтів, які здійснюють обмін валюти. Близько 21% клієнтів українських банків обирають ПриватБанк для відкриття поточного рахунку та понад 15% користуються послугами банку під час здійснення грошових переказів.
Інноваційна політика ПриватБанку орієнтована на впровадження на українському ринку принципово нових, провідних банківських послуг, які надають клієнтам нові можливості управління своїми фінансами. ПриватБанк першим в Україні запропонував своїм клієнтам послуги Інтернет-банкінгу «Приват24» та GSM-банкінгу, а також послуги з продажу через мережу своїх банкоматів та POS-терміналів електронних ваучерів провідних операторів мобільного зв’язку та IP-телефонії.
Надійність та якість банківських операцій, які проводяться, багато в чому залежать від досвіду та компетентності спеціалістів банку. Сьогодні персонал банку – це команда висококваліфікованих фахівців, здатних оперативно вирішувати найскладніші задачі та задовольнити швидко зростаючі потреби клієнтів у банківському обслуговуванні. На сьогодні у банку працюють понад 23 тисячі співробітників, із них 2 400 – у головному офісі банку. Середній вік працівників банку становить 34 роки. Більшість працівників ПриватБанку (75%) мають вищу освіту, яка відповідає профілю займаної посади. У банку створені сприятливі умови для отримання вищої та післядипломної освіти, понад 50% співробітників щорічно підвищують свою кваліфікацію.
Банк з усіма своїми установами є єдиною системою і організовує свою роботу на основі поєднання, колегіальності і єдиноначальності в обговоренні питань керівництва діяльністю Банку.
Вищим органом управління Банку є Рада Банку, яка:
*                   затверджує Статут Банку і вносить зміни в нього з послідуючою реєстрацією у Національному банку України в установленому порядку;
*                   обирає Голову, першого заступника і заступників Голови та членів Правління Банку;
*                   заслуховує звіт про діяльність Правління і затверджує зведений баланс Банку;
*                   вирішує основні питання, процентної і кредитної політики Банку – розглядає інші питання діяльності Банку.
Рішення Ради є правомірним, якщо в ньому беруть участь не менше як 3/4 її членів.
Постійно діючим виконавчим органом Ради Банку є правління, яке здійснює керівництво поточною діяльністю Банку і несе відповідальність за ефективність його роботи.
Правління складається з Голови Правління, першого заступника і заступників Голови та членів Правління, які обираються з числа осіб, що мають досвід практичної роботи в установах банків не менш як 3-5 років.
Члени правління несуть персональну відповідальність за шкоду, заподіяну Банку в результаті їх неправильних рішень.
Правління Банку:
*                   організує виконання рішень Ради Банку;
*                   розглядає проекти нормативно-методичних документів по обслуговуванню клієнтів Банку, визначає заходи щодо розвитку і удосконалення ощадної справи, безготівкових розрахунків, кредитування позичкозаймачів, вирішує кадрові питання;
*                   організує господарсько-комерційний розрахунок, методологію, прогнозування, обліку та звітності внутрішньобанківського контролю, забезпечення касового обслуговування і збереження цінностей Банку, автоматизації банківських операцій;
*                   розглядає проект зведених розрахункових кредитних і фінансових платежів Банку, річні звіти, баланси підвідомчих установ та зведений баланс Банку;
*                   визначає структуру, штати, чисельність, умови і розміри оплати праці апарату банку, а також систему оплати праці і матеріального стимулювання в його установах;
*                   розглядає матеріали ревізій і перевірок, звіти керівників установ Банку і приймає по них рішення;
*                   контролює додержання законодавства в Банку і його установах;
*                   визначає організаційну структуру, створює в установленому порядку установи Банку і представництва, а також реорганізовує і ліквідує їх;
*                   виносить рішення про притягнення до матеріальної відповідальності посадових осіб Банку;
*                   розглядає проекти наказів, інструкцій та інших вказівок Банку і приймає по них рішення;
*                   вирішує інші питання діяльності Банку, крім тих, що входять до компетенції Ради Банку.
Правління діє в межах своєї компетенції й підзвітне Раді Банку.
Правління Банку має право приймати рішення, якщо на його засіданні присутні не менш як 2/3 членів. Рішення Правління приймаються більшістю голосів членів Правління, які приймають участь в засіданні. При рівній кількості голосів, голос головуючого на Правлінні є вирішальним.
Рішення Правління проводиться в життя, як правило, постановами та наказами Голови Правління.
Голова Правління Банку несе персональну відповідальність за виконання покладених на Банк функцій і має право без доручення здійснювати діяльність від імені Банку.
Виконуючи свої функції, Правління Банку:
*                   організує роботу Правління Банку;
*                   видає накази, інструкції інші нормативні документи з питань діяльності Банку;
*                   розпорядження відповідно чинного законодавства майном і коштами Банку, представляє Банк у всіх організаціях як в Україні, так і за її межами, встановлює порядок підписання договорів, інших угод і зобов’язань і видачі доручень від імені Банку;
*                   затверджує штатний розклад, апарату Банку, а також положення про його структурні підрозділи;
*                   призначає і звільняє посадових осіб Банку згідно з переліком посадових осіб, визначеним Радою Банку, встановлює посадові оклади, заохочує працівників, які особливо відзначилися, накладає дисциплінарні стягнення;
*                   розподіляє обов’язки між заступниками Голови Правління Банку;
*                   має право доручати вирішення окремих питань, що входять до його компетенції, заступникам Голови, керівникам структурних підрозділів апарату Правління Банку і підвідомчих Банку установ і організацій.
Управління, філії і відділення Банку користуються правом юридичної особи від імені Банку, мають баланс, який входить до балансу Банку і здійснюють свою діяльність на основі положення про ці установи, що затверджуються Радою Банку.
Управління і відділення банку виконують усі операції, передбачені даним Статутом, і мають право:
*                   передавати грошові кошти, залучені ними, за плату Національному банку, а також використовувати їх для кредитування населення та здійснення інших банківських операцій;
*                   встановлювати на договірній основі розміри комісійної винагороди за послуги, що надаються;
*                   вести переговори і здійснювати співробітництво з іноземними фізичними та юридичними особами у встановленому законом порядку;
*                   приймати участь у встановленому порядку у створенні і діяльності спільних підприємств, компаній, банків, акціонерних та інших юридичних осіб в Україні та за кордоном.
Управління Банку мають право у встановленому Правлінням Банку порядку відкривати та закривати відділення. Відділення Банку за угодою з управлінням Банку мають право відкривати та закривати філіали.
Компетенція, відповідальність, функції та інші питання діяльності установ банку визначаються в Положенні про установи Банку.
Режим роботи установ визначається відділенням Банку у встановленому порядку.
У зв’язку з проведенням індексації і нарахуванням процентів операції по вкладам населення в перші три робочі дні нового року установами Банку не здійснюються.
Установи Банку ведуть бухгалтерський облік і подають звітність відповідно до загальних Правил, що встановлюються Національним банком України для комерційних банків.
Конкретний порядок бухгалтерського обліку, звітності по операціях в Банку встановлюється Правлінням Банку з урахуванням вимог відомчих документів. Операційним роком Банку вважається період з 1 січня по 31 грудня включно.
Банк складає річний баланс та звіт прибутків, збитків по формах і в строки, що встановлені Національним Банком України. Порядок списання з балансу Банку встановлюється Радою Банку, якщо інший порядок списання не передбаченими законодавством.
Контроль за фінансово-господарською діяльністю установ Банку здійснюється його ревізійним апаратом у порядку, встановленому Радою Банку. Контроль за додержанням Банком банківського законодавства України, економічних нормативів та інших нормативних актів, що стосуються діяльності Банку, здійснюється Національним банком України.
Часткове делегування повноважень Банком може здійснюватися шляхом укладення відповідних угод за рішенням Ради Банку.
Банк може бути ліквідовано або реорганізовано шляхом прийняття відповідного Закону України. У разі реорганізації Банку його майно передається правонаступнику, вказаному в цьому Законі.
Управління діяльністю Приватбанку підрозділяються на три рівні:
*                   перший – менеджмент вищого рівня, тобто керівництво банку визначає основні напрямки розвитку діяльності банку. На цьому етапі формується основна місія, стратегічна мета банку;
*                   другий – менеджмент середнього рівня, – орієнтований на виконання завдань, необхідних для досягнення головної стратегічної мети. відповідальність за виконання цих завдань несуть керівники служб, підрозділів, начальники відділів;
*                   третій – менеджмент нижчого рівня, де відбуваються управління всередині самих функціональних одиниць з метою досягнення певних параметрів, нормативів, які представляють собою складові частини завдань підрозділів, відділень.
«Менеджмент» діяльності банку включає в себе не тільки сукупність принципів, методів, форм та засобів управління банком, але й повинен відображати якісну характеристику досягнених результатів від прийняття управлінських рішень за допомогою конкретних економічних показників. Це складає суть фінансового менеджменту. Отже конкурентоспроможність банку визначаються, насамперед, раціональною організацією фінансів. Функції фінансового менеджменту покладені на відділ «економічного аналізу», який знаходиться в підпорядкуванні заступника директора банку, його очолює начальник відділу, тут працює штат співро6ітників-економістів.
Основним завданням відділу економічного аналізу є проведення економічного розрахунку, який представляє собою порівняння у вартісній (грошовій) формі витрат та результатів банківської діяльності. Застосування комерційного розрахунку веде до досягнення однієї із основних цілей банку – одержання максимального прибутку при мінімальних витратах. За допомогою комерційного розрахунку, аналізу ринку та оточуючого світу можна розпізнати на ранньому етапі зміщення потреб.
Так, наприклад, інформація, яка надходить про наявність ресурсів з відділів короткострокового та довгострокового кредитування, проходить обробку у відділі економічного аналізу, тобто, яку кількість ресурсів надати тій чи іншій групі позичальників з метою одержання найбільшого прибутку при найменшому ризику, так як кожна група позичальників має свій певний рівень кредитоспроможності.
Кожна управлінська діяльність розпочинається з поставлених цілей. Процес стратегічного планування, що є однією з основних функцій менеджменту, починається з встановлення генеральної мети банку. Це планування проводиться керівництвом, тобто менеджментом вищого рівня. Від цього етапу планування відштовхується вся діяльність менеджменту банку.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Залучення грошових коштів від юридичних і фізичних осіб і розміщення їх на комерційних принципах в інтересах вкладників Банку і розвитку народного господарства: здійснення грошово-кредитного обслуговування громадян і підприємств, а також інших банківських операцій.
Відсутність стратегічного планування, а отже і конкретне визначення основної мети приводить до того, що усі банківські рішення, які не обумовлені необхідністю притримуватися основного напрямку функціонування кредитного інституту, визначеного в місії, будуть базуватися лише на індивідуальних якостях та цінностях вищого керівництва. Такі випадки часто призводять до розосередження і розпорошування зусиль, що негативно впливає на діяльність банку. Крім того виникають можливості прояву непослідовності в діях менеджменту, зумовлені складністю вибору пріоритетів та відсутністю початково поставленої мети.
Іншими словами, генеральна мета банку служить критерієм для всього послідуючого процесу прийняття управлінських рішень.
Оскільки потенціал банку різними способами аналізується при виборі основної мети, якої він буде притримуватися у своїй діяльності та виходячи з основної місії, банк в змозі визначити свою подальшу діяльність без метушні і не кидаючись із сторони в сторону. Вибір головної мети банку є відповідальний етап стратегічного планування, на якому важливо правильно підійти до масштабності постановки цілей, не опускатися до частковостей. Сильне звуження рамок мети діяльності банку обмежує можливості вищого керівництва розглядати ймовірні варіанти при прийнятті рішень.
Після того, як була сформована основна місія банку, керівництво ПриватБанку займається постановкою завдань, вирішення яких необхідне для досягнення основної мети. При цьому до уваги приймається потенціал зовнішнього середовища, внутрішні труднощі, внутрішні ресурси банку.
Таким чином, при формуванні завдань банку в першу чергу необхідна їх конкретизація. Але ця конкретизація не може проходити поза залежністю від впливу досить великого спектру активних факторів. Причому облік їх не завжди є простою справою. На більш низьких рівнях банку, – менеджмент середнього рівня, – тобто в підрозділах, відділах, службах, також приймаються їх власні програмні заяви.
Наприклад, управлінське рішення про надання кредиту пов’язане з необхідністю отримання наступної інформації: про попит на кредитні ресурси тієї чи іншої групи споживачів на ринку (відділ маркетингу), про ефективність вкладання кредитних ресурсів в ту чи іншу сферу (відділ економічного аналізу), інформації про кредитоспроможність позичальника, його ліквідності (робота по проблемах повернення кредиту ведеться службою безпеки банку), інформації про наявність кредитних ресурсів (відділ кредитування). Тобто ми можемо наочно побачити взаємозв’язок всіх організаційних служб та відділів в процесі прийняття управлінського рішення.
Для збільшення прибутку банку сприяють наступні цілі:
1. Місія банку.
2. Основна мета.
3. Максимізація одержаного прибутку.
4. Мобілізація вільних грошових коштів.
5. Підвищення ефективності управління пасивами.
6. Розширення асортименту банківських послуг.
7. Розвиток банківських послуг, що сприяють залученню депозитів.
8. Скорочення нераціональних витрат.
9. Покращення показника рентабельності активів.
10. Залучення кваліфікованих спеціалістів.
11. Зменшення банківського ризику.
В даному випадку ми маємо сукупність цілей чи дерево цілей. Мета повинна бути досяжною, ресурсозабезпеченою, контрольованою. Отже, проведемо аналіз даних цілей.
Для найбільшої ефективності банку вигідно функціонувати на межі ризику, тобто з найменшим забезпеченням активів власним капіталом. Для цього необхідно залучення грошових коштів. Це є однією з цілей банку. Реалізація цієї мети знаходиться у депозитній політиці банку, так як на основі депозитних операцій формується більша частина кредитних ресурсів. Але існує ряд труднощів, наприклад, відсутність достатнього досвіду управління депозитами. Це пов’язано з тим, що не завжди складалися планові баланси кредитних вкладень та ресурсів, що було викликано надмірною централізацією управління процесом формування та використання позичкового фонду. Саме так доводилося директивним порядком встановлювати розміри кредитування тієї чи іншої сфери, а це зменшувало можливість застосування комерційного кредиту.
Важливим інструментом депозитної політики є процент, який банк сплачує вкладникам за залучені ресурси. Сплата процентів за депозитними рахунками – основна стаття операційних витрат банку. Отже, банк не зацікавлений у досить високому рівні процентної ставки. Одночасно він змушений підтримувати такий її рівень, який був би привабливим для клієнтів. Тому на процент впливають строки та сума депозитів. Чим надійніші пасиви, тобто чим більший строк та сума депозиту, тим більший процент гарантує банк.
Створення все більшої кількості комерційних банків, які пропонують різноманітний спектр послуг, веде до посилення конкуренції в банківській сфері. Для зменшення витрат є свої напрямки, які включають підвищення рівня автоматизації, скорочення накладних витрат, гармонізація структури бази, тобто збільшення частки розрахункових та депозитних рахунків і зменшення частки дороговартісних інструментів (міжбанківських кредитів). Для цього потрібно створити в банку спеціальний підрозділ, який би цілеспрямовано займався тільки ресурсами, розумним зменшенням непроцентних доходів.
Показник рентабельності активів залежить від ефективності розміщення активів, структури кредитного портфеля, частки кредитних активів, які приносять дохід у сумарних активах.
В усіх філіях ПриватБанку широко застосовуються різні форми матеріального заохочення, такі як премія, матеріальна допомога, компенсації та інші форми грошових витрат, що сприяє залученню висококваліфікованих кадрів, спеціалістів.
Сукупність поставлених цілей є основою планування і прийняття управлінських рішень. Планування є однією з найважливіших функцій менеджменту. Питання планування, вироблення стратегії лежить в основі діяльності вищого менеджменту банку. Планування в ПриватБанку здійснюється безпосередньо на основі заходів, що викладені вище.
Як видно, процеси комунікації та прийняття рішень забезпечують взаємозв’язок та взаємозалежність всіх управлінських функцій. Цим досягається цілісність управлінського процесу, що в значній мірі сприяє підвищенню його ефективності.
Планування в ПриватБанку проводиться не тільки на вищому рівні, але й на рівні відділень та інших підрозділів. Це свідчить про те, що діяльність банку не повністю залежить від рішень, які приймаються у вищих ешелонах управління. Тобто, в основі планування лежить паралельна розробка стратегій на всіх рівнях банку при постійному врахуванні спільної мети. Надалі всі стратегії зводяться і виробляється інтегрована стратегія.
Організаційна структура банку є важливою складовою успішного досягнення цілей вибраної стратегії. Від того, як організований банк, як налагоджені в ньому відносини керівництва та підлеглих залежить вся його діяльність. Організація є однією з найважливіших функцій менеджменту.
Рішення про вибір структури організації в цілому приймається керівництвом вищого рівня. Керівники більш низьких рівнів допомагають в цьому, забезпечуючи необхідною інформацією і даючи одночасно свої пропозиції з приводу структури окремих підрозділів.
Реалізація однієї з цілей ПриватБанку – залучення кваліфікованих спеціалістів – дозволяє тому, хто відповідає за конкретний вид банківських послуг, мати в своєму підпорядкуванні достатньо кваліфікованих службовців, які мають досвід роботи в даній сфері, завдяки чому підвищується конкурентоспроможність банку в порівнянні з іншими, які організовані за іншими принципами. Крім того, орієнтація на окремі види послуг дозволяє найкращим чином координувати весь процес від створення нових послуг до доведення їх до кінцевого споживача. Все сприяє остаточній цілі – підвищенню фінансового результату.

2.2 Аналіз фінансових результатів ЗАТ КБ «ПриватБанк»
За станом на 1 січня 2006 року розмір чистих активів ПриватБанку складає 22058 млн. грн. Статутний фонд банку складає 1130 млн. грн., власний капітал – 2034 млн. грн. Кредитний портфель банку складає 16,095 млрд. грн., в тому числі кредити фізичним особам – 6,356 млрд. грн. Фінансовий результат ПриватБанку за підсумками роботи 2005 року складає 475,655 млн. грн.
ПриватБанк має генеральну ліцензію Національного банку України на проведення банківських операцій та здійснює весь спектр банківських послуг, які є на вітчизняному ринку, з обслуговування корпоративних та приватних клієнтів відповідно до міжнародних стандартів. Довгостроковий інтерес клієнта – головний пріоритет у роботі банку. З клієнтами працює висококваліфікована команда спеціалістів та персональні менеджери, які несуть відповідальність за забезпечення якісного обслуговування, оперативне та точне задоволення потреб клієнта. Запроваджуючи нові види банківських послуг та постійно вдосконалюючи комплекс банківського обслуговування, на сьогодні банк обслуговує 309 тисяч корпоративних клієнтів та приватних підприємців і понад 9 мільйонів рахунків фізичних осіб. Обсяг залучених банком коштів юридичних осіб на 1 квітня 2005 року становить 6 017 млн. грн., у тому числі депозитний портфель юридичних осіб – 1 564 млн. грн. Обсяг коштів фізичних осіб, залучених ПриватБанком, станом на 1 квітня 2005 року становить 6,6 млрд. грн. (найвищий показник серед усіх українських банків), у тому числі депозитний портфель фізичних осіб – 5,278 млрд. грн.
У 2002 році ПриватБанк став першим українським банком, який подолав мільйонний рубіж емісії платіжних карток і твердо закріпив за собою лідерство на ринку карткових продуктів. Його частка у даному сегменті ринку банківських послуг збільшилась з 39% (в 2001 році) до 41%.
19 грудня 2003 року ПриватБанк успішно розмістив на європейському ринку трирічні облігації участі у кредиті ПриватБанку (єврооблігацій) на суму 100 млн. дол. США. Покупцями єврооблігацій ПриватБанку на первинному ринку стали найбільші банки і приватні інвестори з Великобританії, Данії, Греції й інших країн світу. Залучені банком кошти призначені для збільшення обсягів кредитування реального сектора економіки, юридичних і фізичних осіб. За допомогою випуску «євробондів» ПриватБанк одержав значний обсяг довгих доларових ресурсів, створив кредитну історію на відкритих ринках капіталів, підвищив свій імідж як надійної і прозорої структури, став першою фінансовою структурою і другою компанією України, що випустила «євробонди» на відкритих ринках капіталів
Розміщення облігацій участі у кредиті ПриватБанку (Loan Partіcіpatіon Notes) пройшло на стандартних міжнародних умовах для такого типу випуску. Лід-менеджер випуску – найбільший інвестиційний банк CSFB – після проведення презентацій ПриватБанку в Москві, Гонконгу, Сінгапурі, Лондоні, Женеві, Цюріху й Афінах установив даному випускові процентну ставку в розмірі 10,875%.
Банк одержав високі рейтинги і показав, як необхідно працювати на ринках, щоб забезпечити собі і країні довіру інвесторів. При цьому, ПриватБанк став першим банком в Україні, що одержав рейтинг Standard & Poor's, а також банком, що має рейтинги декількох найбільших міжнародних агентств. Зокрема, міжнародне рейтингове агентство Standard & Poor's надало облігаціям участі у кредиті ПриватБанку рейтинг «В –». Міжнародне рейтингове агентство Fіtch Ratіngs також надало «євробондам» ПриватБанку підсумковий довгостроковий рейтинг «В –».
Для того, щоб всебічно оцінити фінансовий результат діяльності банку, необхідно проаналізувати його фінансовий стан.
Для аналізу фінансового стану ПриватБанка були взяті показники економічної діяльності банку за останні три роки (на 01.01.2004 р., на 01.01.2005 р., на 01.01.2006 р.) які приведені в Додатках A, Б, В. Обсяг фінансово-аналітичної інформації дав можливість дослідити та прослідкувати динаміку тенденцій економічного розвитку банку, а також сприяв більш повній і об’єктивній оцінці показників.
Протягом 2005 року зобов'язання банків України зростали дещо нижчими темпами порівняно і з попереднім роком, і з темпами зростання регулятивного капіталу та активів.
За рік, що минув, обсяги банківських зобов'язань збільшилися на 32.7% (за 2004 рік – на 62.0%) і на 01.01.2006 р. становили 28 574.0 млн. грн. (43.4% із них – в іноземній валюті. Частка зобов'язань у пасивах за рік зменшилася з 87.1 до 86.3%.
Зростання банківських зобов'язань відбулося в основному за рахунок збільшення вкладів фізичних осіб (на 9 0936 млн. грн., або на 28.3%); коштів суб'єктів господарювання (на 121407 млн. грн., або на 43.4%); коштів Національного банку України (на 16857 млн. грн., або на 71.0%): коштів інших банків (на 23477 млн. грн., або на 31.3%); коштів небанківських фінансових установ (на 15187 млн. грн., або на 46.2%): коштів бюджету і позабюджетних фондів (на 5207 млн. грн., або на 46.8%): кредитів, отриманих від міжнародних та інших фінансових організацій (на 749 3 млн. грн., або на 83.1%): інших зобов'язань (на 517 8 млн. грн., або на 9.2%).
Як і раніше, основну роль у ресурсному забезпеченні банків продовжували відігравати вклади населення. За 2005 рік їх обсяг збільшився на 28.3% і на 01.01.2006 р. дорівнював 41 2069 млн. грн., або 35.5% від усіх зобов'язань фізичних осіб. Позитивним є те, що приріст вкладів відбувався в основному за рахунок строкових депозитів, які за рік збільшилися на 33.6% і на 01.01.2006 р. становили 332037 млн. грн. Такі зміни в динаміці і структурі вкладів за строками сприяють стабільності ресурсного забезпечення банків, що створює необхідні умови для довгострокового кредитування економіки.
Проаналізувавши баланс ПриватБанку за період з 01.01.2004 р по 01.01.2006 рр., зазначимо, що зобов’язання банку зросли на 7 887 853 923.79 грн., або 143,52%. Такі зміни пов’язуються зі збільшенням коштів клієнтів на 4 055 965 865 грн. та коштів банків на 1 559 381 256 грн.
Пасиви банку протягом 2003–2005 рр. збільшилися на 8 581 932 333.29 грн., що обумовлюється нарощенням обсягів зобов’язань, але темпи зростання акціонерного капіталу значно більші.
За 2005 рік темпи зростання частки зобов’язань у структурі пасивів склали 11%, що значно менше темпів зростання акціонерного капіталу (34%). Нарощення обсягів власного капіталу банку в 2004 році вивели його на перше місце у банківській системі за значенням цього показника.
Протягом 2005 року у структурі зобов’язань найбільшу питому вагу продовжували займати кошти клієнтів (71%), проте їхня частка дещо зменшилася порівняно з 2004 роком (73%). Більш швидкими темпами протягом 2005 року зростали кошти банків (19,05%).
Збалансоване зростання активів і капіталу, поліпшення їх якості і структури сприяють стабільному функціонуванню банків, що є важливим фактором їх позитивного впливу на розвиток економіки України.
У 2005 році ризик високих темпів зростання дещо знизився. Активи збільшувалися нижчими, ніж 2004 року, темпами. Абсолютний приріст активів та основних їх складових не перевищив відповідного показника 2004 року. Так. загальні активи збільшилися на 34.1% (у 2004 році – на 55.7%) і на 1 січня 2006 року досягли обсягу 141 5 млрд. грн. (38.8% із них – в іноземній валюті).
Основною частиною активів банків є кредитний портфель (68.7%). За 2005 рік він збільшився на 32.3% (за 2004 рік – на 57.1%) і на 01.01.2006 р. становив 97 2 млрд. грн. (45% коштів – у іноземній валюті). Збільшення відбулося в основному за рахунок зростання обсягів кредитів, наданих суб'єктам господарювання, (на 14 9 млрд. грн. або на 25.7%): кредитів, наданих фізичним особам (на 5 7 млрд. грн. або на 64.4%); кредитів, наданих іншим банкам та строкових депозитів, розміщених у інших банках та в НБУ на 3,2 млрд. грн. або на 48.1%). Низькою залишається активність банків на фондовому ринку, про що свідчить зменшення частки вкладень у цінні папери в загальних активах із 6.2% до 5.8%.
Основною частиною портфеля цінних паперів банків є цінні папери на продаж – 5 6891 млн. грн. або 69.7% від загальної суми, цінні папери до погашення становлять 2 1771 млн. грн. або 26.7%. цінні папери у торговому портфелі – 104 3 млн. грн. або 1.3%, цінні папери, вкладені в асоційовані та дочірні компанії. – 186 6 млн. грн. або 2.3%. Великою у вкладеннях у цінні папери є також частка ОВДП та цінних паперів, що рефінансуються НБУ – 2 703 6 млн. грн. або 33.1% від загальної суми вкладень у цінні папери (на початок року цей показник становив 37.4%).
Розглянувши балансові показники діяльності ПриватБанк протягом 2003–2005 років, зазначимо, що банк зберігає позицію одного з лідерів за показником розміру активів. Так, станом на 01.01.2006 р. загальні активи банку склали 14 982 344 049.97 тис. грн. Їхній обсяг зріс на 8 664 400 тис. грн. (133%) порівняно з 2004 роком. Така тенденція пов’язана з нарощенням кредитних та інвестиційних операцій. Разом з тим відбулося значне збільшення у статті «Основні засоби та нематеріальні активи» – 218,19%, що свідчить про покращення матеріально-технічної бази банку та про те, що він динамічно розвивається.
    продолжение
--PAGE_BREAK--За даний період високими темпами нарощувався кредитний портфель банку. Особливої уваги заслуговує 2003 рік, коли більш ніж вдвічі збільшився кредитний портфель і станом на 1 січня 2004 року становив 5 мільярди 988 тис. грн. Станом на 1 січня 2006 року обсяг кредитного портфелю становив 12 мільярдів 81 тисяча. Слід зазначити, що в структурі кредитного портфелю випереджаючими темпами зростав обсяг кредитів наданих фізичним особам – 37,8%, в той час як кредитування юридичних осіб зросло на 15,3%. Разом з тим банк зберігає позицію лідера на ринку обслуговування та кредитування агропромислового комплексу.
Якщо аналізувати динаміку активів банку, то за період з 2004 по 2006 рік найбільшими темпами зростали статті «Кредити та заборгованість клієнтів» (314,85%) та «Цінні папери на продаж» (496,15%). Протягом 2005 року значно зросли високоліквідні активи баку, що зміцнює його фінансову стабільність.
Одним із основних завдань для банків України є забезпечення фінансової стійкості та якісного розвитку за рахунок підвищення рентабельності діяльності.
Проведемо Аналіз фінансових результатів ЗАТ КБ «ПриватБанк» за даними звітності 2003–2005 років (див. додаток А). Для цього побудуємо таблицю 2.1 і розрахуємо темп росту і темп приросту, враховуючи, що базисний рік це 2003 р. (на 28.02.2004), звітний – це 2005 р. (на 28.02.2006).
Таблиця 2.1. Зведений баланс КБ Приватбанк
Аналізуючи данні приведеної таблиці можна зробити висновок, що протягом двох років активи банку збільшилися на 16631 млн. грн. (відповідно на 155,1%), пасиви на 153179 млн. грн. (відповідно 157,9%), а капітал протягом двох років збільшився на 1313 млн. грн. (відповідно на 128,6%).
Для наочності за даними таблиці 1 побудуємо графіки (Рис. 2.1 і Рис. 2.2)
      \s
Рис. 2.1. Динаміка основних фінансових показників ПриватБанку (2003–2005 рр.)
Порівняно з попереднім роком у 2004-му сумарний прибуток банків збільшився на 52.7%.
Дещо поліпшилися показники ефективності діяльності в цілому по системі. Так, рентабельність активів підвищилася з 1.04 до 1.07%. капіталу – із 7.61 до 8.43%.
\s
Рис. 2.2. Структура капіталу ПриватБанку станом на 28.02.2006 р.
Протягом 2005 року банківські доходи зростали вищими темпами, ніж витрати, що обумовило поліпшення співвідношення цих показників, яке за підсумками 2005 року становили 20 0723 млн. грн. Цього досягнуто за результатами року дорівнювало 93.7% (у 2003 році – 94.1%).
Протягом 2005 року в структурі доходів сталися такі зміни: на 0.6 відсоткового пункту зменшилася частка процентних доходів, на 1,8 – комісійних. Водночас частка інших операційних доходів на 2.6 п.п. зросла. Незмінною залишилася частка результату від торговельних операцій. Як бачимо, в умовах зменшення ролі процентних доходів у зв'язку зі зниженням процентних ставок за кредитами банки переорієнтувалися на інші джерела доходів, зокрема – на операційні доходи.
Витрати порівняно з 2004 роком зросли на 43.3% і за станом на 01.01.2006 р. дорівнювали 18 8096 млн. грн. Збільшення відбулося за рахунок зростання процентних витрат – на 2 8393 млн. грн. або на 57.8%; комісійних – на 116.0 млн. грн. або на 30.2%; інших операційних витрат – на 377.7 млн. грн. або на 47.1%; загальних адміністративних витрат – на 1 7040 млн. грн. або на 35.2%; вирахувань у резерви – на 691 9 млн. грн. або на 40.1%.
Банки мають таку структуру витрат: процентні становлять 7 755.8 млн. грн. (41.2% від загальної суми витрат); комісійні – 500 2 млн. грн. (2.7%), інші операційні витрати – 1 1799 млн. грн. (6.3%); загальні адміністративні витрати – 6 5463 млн. грн. (34.8%); відрахування в резерви – 24172 млн. грн. (12.9%); інші витрати – 410 2 млн. грн. (2.1%).
Зміни, що протягом 2005 року відбулися в структурі витрат, позитивно вплинули на рентабельність діяльності банків.
Проведемо фінансовий аналіз ПриватБанку за даними звітності 2003–2005 років.
Надійність та фінансова стійкість банку протягом 2002–2005 років підвищилась. Про це свідчить зростання власного капіталу швидкими темпами. Також слід сказати, що показники маневреності та незалежності власного капіталу не перевищували допустимих значень, що свідчить про те, що банк є фінансово стійким.
Як вже зазначалося, позитивною тенденцією в діяльності ПриватБанку є збільшення рівня капіталізації банку. Це забезпечує підвищення інвестиційного потенціалу, розширення операцій з різними групами клієнтів, зміцнює довіру до банку.
Щодо управління ліквідністю, то ця позиція – одне з пріоритетних завдань банківського менеджменту. Разом із стандартним набором інструментів банк використовує і власні методики, щодо визначення запасів ліквідності, оцінок, розрахунків ризиків, тощо, забезпечуючи точний аналіз та якісне управління. Розроблено план управління ліквідністю у випадку кризових ситуацій, здійснюється довгострокове та оперативне прогнозування цієї позиції, моделюється стан ліквідності та зміни зовнішніх і внутрішніх факторів.
Оперативне управління здійснюється казначейством банку. Постійно аналізуються структура активів та зобов’язань, розриви та відхилення від встановлених норм.
Що стосується управління фінансовими ризиками, то у банку дотримуються процедури визначення та затвердження лімітів, регулярно проводиться моніторинг кредитного портфеля, сформовано необхідні страхові резерви під активні операції.
З метою розробки та дотримання необхідних процедур усіма підрозділами банку, від центрального офісу до філіалу, створені та діють спеціалізовані комітети: з управління активами та пасивами, кредитні, тарифні та ін.
Важливою складовою запобігання надмірним кредитним ризикам є формування достатніх резервів. Формування резервів під можливі витрати з активних операцій здійснюється банком згідно з вимогами НБУ та відповідно до нарощування обсягів кредитування. Загальний обсяг сформованих резервів під кредитні ризики станом на 01.01.2006 р. становив 1 286 911 170.74 тис. грн.
Для визначення ефективності діяльності ПриватБанку проведемо розрахунок деяких показників (табл. 2.3) та проаналізуємо структуру та динаміку змін показників доходів та витрат банку.
Таблиця 2.3. Динаміка основних показників ефективності фінансової діяльності ПриватБанку протягом 2003–2005 років
Проаналізувавши дані таблиці 2.3. слід зазначити, що спостерігається позитивна тенденція до підвищення показників ефективності діяльності банку. Так, рентабельність активів поступово зростає, проте, показник ще не досягає рекомендованого значення (0,75%-1,5%). Рентабельність капіталу підвищилась з позначки 0,73% у 2004 році до рівня 1,40% у 2005 році. Така тенденція свідчить про зростання платоспроможності банківської установи.
Протягом 2003–2005 років доходи банку збільшилися на 3 121 437 тис. грн. В основному, такі зміни відбулися за рахунок збільшення процентних доходів на 2 227 783 тис. грн., комісійних доходів – на 340 448 тис. грн. та торговельних доходів – на 407 278 тис. грн. Найбільшими темпами зростали торговельні доходи – 302,80% та інші банківські операційні доходи – 302,80%. Станом на 1 січня 2006 року доходи ПриватБанку становили 5 024 831 тис. грн., що більше на 1 158 560 тис. грн., ніж попереднього року. Найбільшими темпами зростали торговельні та комісійні доходи: 75,87% та 50, 61% відповідно. Структуру доходів банку на звітну дату зображено на рисунку 2.3.
\s
Рис. 2.3. Структура доходів ПриватБанку станом на 01.01.2006 р.
Основна частина доходів банку припадає на процентні доходи – 60%, менша частина належить комісійним доходам – 33%. Інші статті доходів займають незначну частину.
Витрати банку протягом 2003–2005 років мали тенденцію до зростання. Абсолютне відхилення складало 1 03 409 тис. грн. Проте, зростання витрат меншими темпами (123,27%), ніж доходів (124,14%) обумовило збільшення чистого прибутку на 13 972 тис. грн. (326,83%).
За даний період процентні витрати збільшилися на 401 480 тис. грн. Також суттєвий вплив на загальний розмір витрат мали інші небанківські операційні витрати які з 2003 по 2006 рік збільшилися на 473 438 тис. грн.; та витрати на утримання персоналу, які за цей період зросли на 155 377 тис. грн.
Протягом 2005 року витрати ПриватБанку зросли на 551 906 тис. грн. Суттєві зміни відбулися в наступних статтях витрат: інші небанківські операційні витрати зросли на 266 528 тис. грн.; процентні витрати – на 212 425 тис. грн. Зменшення на 909 тис. грн. відбулося у статті «Інші банківські операційні витрати».
Досить суттєвими є витрати банку на утримання персоналу, які станом на 1 січня 2006 року складали 406 018 тис. грн. Найбільшими темпами зростали комісійні витрати та небанківські: 71,82% та 61,94% відповідно. Приріст процентних витрат за 2005 рік склав 44,26%. Слід зазначити, що за період, що аналізується процентні та комісійні доходи зростали меншими темпами, ніж процентні та комісійні витрати. Розглянемо детальніше структуру витрат.
Як показано на рисунку 2.4 найбільшу питому вагу в структурі витрат мають процентні витрати – 34% та інші небанківські операційні витрати – 35%. На нашу думку така структура витрат не є оптимальною для банку як з точки зору ефективності діяльності, так і кінцевих фінансових результатів. Цілком нормальним для банку є те, що в його структурі переважають процентні витрати, бо вони є результатом діяльності по залученню коштів, які потім спрямовуються на отримання доходів.

\s
Рис. 2.4. Структура витрат ПриватБанк станом на 01.01.2006 р.
Велику частку в структурі посідають витрати на утримання персоналу – 20%. Слід приділити значну увагу та розробити заходи по їх скороченню.
За період з 2003 по 2005 рік чистий прибуток зріс на 13 972 тис. грн. (326,83%), та на 1 січня 2006 року досяг рівня 18 247 тис. грн. Це обумовлюється більшими темпами зростання доходів (124,14%) над витратами (123,27%).
Найбільші темпи зростання прибутку відмічено в 2004 році (167,50%), що обумовлюється збільшенням обсягів активних операцій, зокрема значного нарощення кредитного портфелю, низькими темпами зростання комісійних та процентних витрат порівняно з тими ж статтями доходів.
Зважаючи на те, що прибуткова діяльність є необхідною умовою фінансової надійності, основними напрямами забезпечення стабільної прибуткової діяльності банку у подальшому повинні бути зростання та поліпшення якості й структури активів за рахунок збільшення частки саме дохідних активів, що сприятиме збільшенню доходів, та зниження рівня банківських витрат, насамперед за рахунок загальних адміністративних витрат, зокрема – на утримання персоналу. Банкам необхідно диверсифікувати дохідні джерела, вживати заходів щодо зменшення ризиків, збільшення обсягу власного капіталу.
Отже фінансове становище банку є стабільним. Поступово збільшується його надійність та фінансова стійкість. До речі, не може не втішати і той факт, що останнім часом до банку проявляють значний інтерес потенційні інвестори, зокрема міцні західні банківські структури, що хотіли б придбати акції ПриватБанку. Такий інтерес є яскравим доказом стабільного фінансового стану банку. Адже, жодному інвестору навіть на думку не спаде вкладати кошти у структуру або бізнес, які мають проблеми та недостатній рівень надійності.
Для наочності вище сказаного приведемо графіки на яких відображена динаміка збільшення фінансового результату ПриватБанку за останні три роки. Джерелом інформації є мережа Internet, а саме інформація Асоціації українських банків. По даним побудуємо таблицю фінансових результатів ПриватБанку за 2003–2005 рр.
Таблиця 2.3. Фінансовий результат ПриватБанку за 2003–2005 рр. (млн. грн.)
    продолжение
--PAGE_BREAK--За даними, наведеними в таблиці 2.3. побудуємо графіки (Рис. 2.5. і 2.6).

\s
Рис. 2.5. Фінансовий результат ПриватБанку (2003–2005 рр.)
\s
Рис. 2.6. Прибутковість статутного капіталу і активів (%)
Згідно опублікованих в Віснику НБУ даних про фінансові результати українських банків на 1.01.2006 р. представимо таблицю з результатами 1-ї групи (10 банків) і на її основі побудуємо графіки (Рис. 2.7 і 2.8).

  \s
Рис. 2.7. Процентний і операційний доходи українських банків 1 групи
\s
Рис. 2.8. Чистий прибуток українських банків 1-ї групи (на 1.01.2006 р)
Використавши теоретичні матеріали 1 розділу і на основі даних балансу і звіту про фінансові результати, побудуємо наступну таблицю з розрахунками загальної оцінки структури і динаміки доходів банку
Таблиця 2.4. Загальна оцінка структури і динаміки доходів банку
Із таблиці видно, що за період, який аналізується, доходи банку збільшилися на 1456007 грн., або на 53,88%. Це відбулося в основному завдяки збільшенню процентних доходів, зростання яких склало 790894 грн., або 29,27%, і результатів від торговельних операцій (торгівлі іноземною валютою), зростання яких склало 264832 грн., або 9,80%. Наведені дані свідчать про те, що керівництво банку, активізувавши роботу щодо одержання процентних доходів, також приділяє увагу диверсифікації інших банківських послуг, що приносять доходи (зокрема послуги з цінними паперами).
Змінилася також і структура доходів. Якщо процентні доходи в минулому періоді складали 62,16%, то в звітному періоді їх частка зменшилась до 59,42%. Частка непроцентних доходів, зокрема таких, як комісійні, збільшилася на 9,80%. Крім того мало місце значне зростання інших небанківських доходів (реалізація основних засобів) на 9,43%. Ці дані підтверджують зроблений вище висновок про те, що керівництво банку приділяє увагу диверсифікації банківських послуг.
Аналіз процентних доходів починаємо із розкриття причинно-наслідкових зв'язків між величиною зміни доходів і факторами, що на них впливають. На величину процентних доходів (ПД) банку впливають два найбільш загальних фактори: зміна суми розміщення коштів (РК), в основному наданих кредитів, і рівень процентної ставки (ПС) по них. Кількісний вплив факторів на зміну величини доходу визначаємо способом різниць у показниках. Розрахунок наведено в таблиці 2.4.
Таблиця 2.4. Розрахунок впливу факторів на зміну величини процентних доходів за розміщені кошти в банківських установах і за кредитами суб'єктам господарської діяльності
Результати факторного аналізу, наведені в таблиці, показують, що банк збільшив процентні доходи за рахунок розширення послуг по розміщенню коштів (сума коштів збільшилася на 6276555 тис. грн. і в зв'язку з цим сума доходу збільшилася на 1067014 тис. грн.), а за рахунок зниження процентної ставки на 2 процентні пункти (п/п) відбулося зменшення доходів на 321917 тис. грн. Таким чином, банк використовує політику здешевлення кредитів, що дає можливість значно збільшити обсяги залучених коштів з подальшим їх розміщенням в «працюючі» активи. Невикористаний резерв збільшення доходів банку (321917 тис. грн.) – це диверсифікація – підвищення рівня процентних ставок по окремим видам кредитів.
Далі зробимо розрахунок загальної оцінки динаміки видатків банку (див. табл. 2.5).
Таблиця 2.5. Загальна оцінка динаміки видатків банку
Із таблиці видно, що темпи зростання доходів (162,8%) значно випереджають темпи зростання видатків (137,7%), а темпи зростання видатків на 1 грн. доходів склали 83,9%. Ці дані свідчать про дотримання банком режиму економії коштів, що витрачаються, – коефіцієнт режиму економії менше одиниці і склав 0,84. Для з'ясування причин значного зростання суми видатків проаналізуємо обсяг і структуру видатків за їх статтями (див. таблицю 2.6.).
Таблиця 2.6. Постатейний аналіз динаміки витрат банку
Із таблиці видно, що у ІV кварталі поточного року порівняно з ІV кварталом минулого року загальна сума витрат банку зросла на 1095609 тис. грн., або на 37,7%, за рахунок збільшення банківських витрат на 472976 тис. грн. і небанківських видатків на 622633 тис. грн. Постатейний аналіз витрат банку показав, що у ІV кварталі поточного року порівняно з тим же періодом минулого року значно зросли процентні видатки за коштами клієнтів банку, за коштами, отриманими від інших банків, за коштами, отриманими від НБУ, крім того – витрати на утримання основних засобів (на 128277 тис. грн.), на утримання персоналу (на 187515 тис. грн.), інших операцій (на 127696 тис. грн.). Так, вище наведено (див. таблицю 2.6), що у структурі витрат банку найбільшу питому вагу становлять небанківські операційні витрати – 56,3%, у тому числі витрати на утримання персоналу – 15,2%, витрати на утримання основних засобів – 14,4%, інші небанківські витрати – 7,1%, відрахування в резерви – 17,6%.
Для того, щоб зробити висновки, обчислимо співвідношення за витратами до сукупних активів 18749381 тис. грн. і порівняємо їх з оптимальними значеннями (таблиця 2.7).
Таблиця 2.7. Оцінка дотримання банком оптимального значення операційних витрат (%)
За період, який аналізується, витрати банку значно збільшилися (на 37,7%), із таблиці видно, що банк дотримується оптимального значення тільки одного виду витрат.

2.3Оцінка фінансових результатів банку з використанням іноземних та вітчизняних методик факторного аналізу загальних показників прибутковості банку Для ефективного управління ресурсами банку, необхідно, як мінімум, вміти правильно цю ефективність вимірювати. Найважливішими та загальноприйнятими основними показниками прибутковості є прибуток на власний капітал та прибуток на одиницю активів. Як правило, різні коефіцієнти прибутковості розраховують виходячи і з так званої «бухгалтерської» моделі банку. Прибуток, який отримує банк, формується внаслідок складного переплетіння вхідних та вихідних грошових потоків банку. Метод кількісної оцінки прибутковості банку базується на дослідження двох основних коефіцієнтах прибутковості: ROE і ROE. І.В. Ларіонова вважає, що ключовим показником, що вимірює прибутковість банку, є ROE – показник рентабельності капіталу. Цілком зрозуміло, що цей показник знаходиться в центрі уваги перш за все акціонерів (власників банку). Цей показник дозволяє власнику банку оцінити ефективність роботи керівництва банка, що безпосередньо оперативно розпоряджаються капіталом, що їм довірив цей власник (акціонер). І ця увага власників є цілком зрозумілою, якщо згадати, що в разі банкрутства банка, їх черга отримувати гроші буде останньою. Це означає, що власники банку як інвестори, зацікавлені як можна раніше отримати віддачу від вкладених ними коштів, протримати цей стан як можна далі, і тим самим знизити можливі втрати.
Значення ROE в західних країнах засновано на показниках ринку, відповідно його значення постійно змінюється. В даний момент рівень цього показника коливається в границях 6–8% максимум. В його основі лежить ставка LIBOR плюс премія за ризик, яку західний інвестор (за існуючою там методикою) згоден сплатити. Для вітчизняної практики цей показник має виключно розрахункове значення і не базується на ринкових показниках з тієї причини, що ринок цінних паперів фактично не розвинутий. Розглянемо основні підходи, що використовуються західними аналітиками при аналізі цього показника. Керівництво банку при прогнозі рівня прибутковості на одну акцію (зазвичай, при складанні фінансового плану діяльності банку на наступний рік), спирається на величину дивідендів, сплачену акціонерам в звітному періоді та курсову вартість акцій банку на початок і кінець звітного періоду. Так, зокрема, широко використовують так звану «модель Гордона». Увагу цій проблематиці приділяють, також, й вітчизняні науковці. При цьому використовують дані про рівень ставки дохідності, яка необхідна інвестору. Можна сказати, що це ринкова величина, тому що всі інвестори потребують одного рівня прибутку. Відповідно, формула ROE (прогнозна) для керівництва банку буде мати вигляд:
                   (2.2)
де SДивідендів на 1 акцію – сума дивідендів на 1 акцію,
 і  - курсова вартість однієї акції на початок і кінець періоду.
Так, наприклад, якщо банк сплачував в звітному році 3 грн. на одну акцію, курсова вартість акцій на початок року становила 100 грн., а на кінець року 112 грн., то в такому випадку ROE (прогнозна) буде складати 15% [3/100+(112–100)/100].
Ціна акціонерного капіталу банку (Р) залежить від доходності акцій (Е), темпів зростання доходів на одну акцію (G), коефіцієнта виплати дивідендів (DPR) і рівня ризику. Цю залежність математично можна записати як Р/Е = F (G, DPR, RISK).
Власники (акціонери) банку спираються в західних країнах на дещо інші данні при оцінці пропозицій керівництва банка. Так як в розвинутій ринковій економіці капітал переливається з одного сектора економіки в інший досить легко, то й очікування інвесторів по прибутковості акцій (показнику ROE) базуються на співставленні з аналогічними інвестиціями та адекватним рівнем ризику. В останні роки для розрахунку рентабельності банку усе частіше стали використовувати формулу Шарпа. Професор Шарп запропонував досліджувати очікувану ставку доходності з використанням безризикової ставки. Тому в західних країнах [62] очікувана прибутковість капіталу (з метою більш чіткого розуміння вона дещо модифікована автором) розраховується за формулою:
                            (2.3)
де — очікувана власниками (акціонерами) прибутковість капіталу;
 - безризикова процентна ставка, що діє на ринку (в даному випадку при цьому підході доцільно використовувати облікову ставку НБУ);
 – прибутковість, що очікується на ринку;
 – ринковий ризик в цьому секторі економіки.
В даний час на Заході існують спеціальні компанії, що розраховують очікуваний ринковий рівень доходності, прибутковості для кожного банку і кожної компанії. Ці дані використовують для аналізу роботи банків в динаміці. Відомо, що ступінь ризику – це результат роботи банку: чим більше відхилення, коливання результатів, тим більше ризик. Отже в розвинутих країнах, серед потенційних банківських інвесторів, існують три основних методи розрахунку ставки прибутковості для банку, які вони використовують при розгляді проектів щодо доцільності інвестування коштів в банківську діяльність. Це:
• рентабельність власного капіталу банку – ROE;
• загальна рентабельність банку – ставка доходності, запропонована банком, що розраховується на кінець періоду;
• очікувана ставка доходності, що розраховується на початок періоду.
Переваги акціонерів залежать від наступного: (1) чи зможуть вони реінвестувати кошти на більш вигідних умовах із погляду доходності (з урахуванням ступеня ризику), чим їм може запропонувати банк, акціонером якого вони є; (2) наявності податкової системи, що стимулює одержання ними дивідендів або інших прибутків на капітал; (3) пріоритетного використання коштів акціонерів на поточне або відстрочене споживання. Для урахування цих переваг акціонерів, в банках проводять аналіз елементів дивідендної політики банку.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Показник прибутковості банку ROA вважається коефіцієнтом, що характеризує ефективність роботи керівництва банку. Цілком зрозуміло, що чим вище його значення, тим більше прибутковість банку. Але, відповідно до економічної теорії, чим більше прибутковість, тим більше ризик. Зрозуміле і інше – чим крупніше сам банк, тим більше його активи, а як наслідок це понижує коефіцієнт ROA. Окрім того, активи на протязі розрахункового періоду мають тенденцію коливатися, і тому при розрахунку ROA беруть середні загальні активи.
При факторному аналізі показників ROA і ROE, як правило використовують так званий метод Дюпона (Du Pont). Метод Дюпона заснований на аналізі співвідношень, що утворюють коефіцієнти прибутковості ROE та ROA, з їх подальшою деталізацією (декомпозицією). Виходячи з формули 2.3 коефіцієнт ROE залежить від прибутку та власного капіталу. При цьому розрізняють двофакторну модель та трифакторну. Так за двофакторною моделлю:
         (2.4)

де LR – мультиплікатор капіталу або так званий фінансовий важіль – леверидж (Leverage Ratio).
Далі проводимо кількісну оцінку впливу факторів на зміну показника ROE. Факторний аналіз за даної моделлю можна провести за допомогою методу абсолютних різниць.
DROE(ROA)=DROA´LR0– вплив зміни ROA
DROE(LR)= DLR ´ROA1 – вплив зміни LR
Оцінка сукупного впливу факторів на зміну показника ROE:
DROE=DROE(ROA)+ DROE(LR)
Цілком зрозуміло, що виходячи з даної формули, показник ROE тим більше, чим більше прибутковість активів (показник ROA). Слід відмітити, що фінансовий важіль не знижує рівень надійності банку до тих пір, поки прибутковість активів вище вартості запозичень з зовнішніх джерел, так як за діючою методикою за рахунок прибутку поповнюється капітал [59, 57].
За трифакторною моделлю ROE розпадається на наступні фактори:
(2.5)
де NPM (Net Profit Margin) – загальна рентабельність (маржа прибутку);
AT (Asset Turnover) – доходність активів (оборотність активів).
Факторний аналіз за даної моделлю можна провести за допомогою методу абсолютних різниць:
DROE(NPM)=DNPM´AT0´LR0– вплив зміни NPM
DROE(AT)= DAT´ NPM1´LR0– вплив зміни AT
DROE(LR)=D LR´ NPM1´AT1 – вплив зміни LR
Оцінка сукупного впливу факторів на зміну показника ROE за трифакторною моделлю:
DROE=DROE(NPM)+DROE(AT)+ DROE(LR)
Аналіз показників прибутковості комерційного банку за останні 3 роки наведений в додатку Г. Так за даними аналітичного балансу ЗАТ КБ ПриватБанк фактори впливали наступним чином:
Таблиця 2.8. Факторний аналіз ROE за трифакторною моделлю У 2005 році на прибутковість капіталу ROE був позитивний вплив тільки одного фактора – LR (мультиплікатор капіталу або леверидж). Керівництво банку не зробило належних висновків, а тому зростання LR на майже 30% (банк збільшив масштаби діяльності), не змогло перекрити негативний вплив двох інших факторів – NPM (маржа прибутку) та AT (доходність активів). Так чином, сумарний вплив цих трьох факторів призвів до зменшення показника прибутковості ROE. Резервом зростання прибутковості капіталу є доходність активів та маржа прибутку. Наслідком проведеного аналізу повинно було стати прийняття рішення щодо зростання доходів отриманих на 1 гривню активів та зменшення витрат.
В західній теорій та практиці факторного аналізу прибутковості пропонується при оцінці ROE (як одного з головних показників прибутковості банку) розбивати цей показник на п’ять факторів:
(2.6)

де NI (Net Income) – чистий прибуток;
EBT (Earings before Taxes) – прибуток до сплати податків;
EBIT (Earings before Interest and Taxes) – чистий прибуток плюс податок на прибуток і плюс процентні витрати;
NS (Net Sales) – доходи банка;
TA (Total Assets) – сукупні активи банку;
CE (Common Equity) – сукупний капітал банку;
TB (Tax Burden) – податкове навантаження;
IB (Interest Burden) – процентне навантаження;
OM (Operating Margin) – операційна рентабельність банку
Відповідний факторний аналіз пройде наступні етапи:
DROE(TB)= DTB ´ IB0´ OM0´ AT0´ LR0– вплив зміни TB
DROE(IB)= DIB ´ TB1 ´ OM0´ AT0´ LR0– вплив зміни IB
DROE(OM)= DOM ´ TB1 ´ IB1 ´ AT0´ LR0– вплив зміни OM
DROE(AT)= DAT ´ TB1 ´ IB1 ´ OM1 ´ LR0– вплив зміни AT
DROE(LR)= DLR´ TB1 ´ IB1 ´ OM1 ´ AT1 – вплив зміни LR
Оцінка сукупного впливу факторів на зміну показника ROE:
DROE=DROE(TB) + DROE(IB) + DROE(OM) + DROE(AT) + DROE(LR)
За п'ятифакторною моделлю фактори впливали наступним чином: Таблиця 2.9. Факторний аналіз ROE за п'ятифакторною моделлю
У 2005 році на прибутковість капіталу ROE був позитивний вплив тільки одного фактора – LR (мультиплікатор капіталу або леверидж). Зростання LR на майже 30% (банк збільшив масштаби діяльності), не змогло перекрити негативний вплив всіх інших факторів. Так чином, сумарний вплив цих п’яти факторів призвів до зменшення показника прибутковості ROE. Резервом зростання прибутковості капіталу є як мінімум всі показники крім LR, вплив якого є позитивним. Наслідком проведеного аналізу повинно було стати прийняття рішення щодо зростання доходів отриманих на 1 гривню активів та зменшення витрат. Водночас слід відмітити, що вплив TB регулюється законодавчо і вплинути на нього банк не може. Як бачимо, аналіз з допомогою прийому декомпозиції є досить ефективним засобом виявлення недоліків в роботі банку та підвищення його прибутковості.
Як неодноразово зазначалося вище, аналіз прибутковості банку не може обмежуватися аналізом коефіцієнтів ROA і ROE. Аналіз показника ROA слід більш детально розглянути за допомогою факторного аналізу, коли цей коефіцієнт розкладають на інші коефіцієнти (як, наприклад, було зроблено вище) та аналізують причини зміни кожної складової показника ROA. Банківським аналітикам слід починати аналіз ROA з простого розкладу цього коефіцієнта на множення маржи прибутку NPM та коефіцієнта доходності активів АТ. Звичайно ж, що в основі цього аналізу лежить модель Дюпона. З допомогою даної моделі можна зробити досить простий поглиблений факторний аналіз прибутковості банку. Метод Дюпона торкається трьох альтернативних показників прибутковості: ROA, ROE і загальної рентабельності NPM (маржа прибутку). Оскільки всі вони мають однаковий чисельник (прибуток), але різні знаменники (середні загальні активи, середня величина сумарного власного капіталу і загальні доходи банку), то вони дозволяють розглянути поняття прибутковості з різних точок зору, кожна з яких є не менш важливою ніж інша. Бухгалтерська модель ROE вимірює прибутковість з точки зору власників. Головний її недолік полягає в тому, що цей показник може бути високим з-за недостатності власного капіталу, або в тому разі коли банк тільки розпочав свою роботу і більшість його пасивів складає власний капітал. Крім того, банку з від’ємною оцінкою власного капіталу, але позитивним прибутком, слід показувати і від’ємне ROE. Ця ділемма може бути вирішена шляхом поділу ROE на множину ROA (прибуток на активи) і LR (мультиплікатор капіталу). Таким чином ROA є по суті бухгалтерським показником прибутковості в цілому, тобто вимірюючим прибутковість використання всіх банківських активів. Поділивши ROA на NPM (загальна рентабельність або маржа прибутку) та АТ (доходність активів або оборотність активів), слід перейти до ще одного аспекту факторного аналізу. А.Г. Саркісянц [36] зазначає, що оскільки банки не можуть продати більше, ніж мають сукупних активів, що роблять більшість нефінансових компаній, показник використання активів описує цей процес краще, ніж оборотність активів. Здатність банку генерувати доход виміряється за допомогою АТ, а компонент NPM цієї моделі відображає здатність банку контролювати свої доходи. На наступному етапі слід розглянути всі фактори, які впливають на компоненти показників ROA, ROE і AT (доходність активів). Цей взаємозв’язок може бути досліджений з допомогою системи фінансових коефіцієнтів.
Таблиця 2.10. Аналіз впливу чинників на прибуток від реалізації кредитів (процентний прибуток)
Розглянемо теоретичні засади аналізу прибутковості деяких видів операцій, по яких банк отримує доход або несе, відповідно, витрати, практичні приклади розрахунку яких наведено в додатку К.
Операції, пов’язані з отриманням доходу (див. табл. 2.10)
Якщо провести факторний аналіз даних приведених в таблиці 2.10, то будемо мати наступні результати.
Зміна прибутку від реалізації кредитів =1410,2 – 473,0 = 937,2 тис. грн. В тому числі за рахунок впливу:
зміни обсягу виданих кредитів: 473,0 ´ (+25,4 / 100) = +120,1 тис. грн.
структури: 177,2 – (473,0 ´ (125,4 / 100)) = – 415,9 тис. грн.
процентного доходу за кредитами: 5456,8 – 1960,6 = + 496,2 тис. грн.
процентних витрат за депозитами: – (4046,6 – 1783,4) = – 2263,2 тис. грн.
Загальний вплив: 120,142 – 415,942 + 496,2 – 2263,2 = 937,2 тис. грн.
Процентні доходи від кредитування займають переважну долю не тільки в процентних доходах банку, а й взагалі в усіх доходах комерційного банку. Так, по ЗАТ КБ ПриватБанк в 2005 році процентні доходи по кредитуванню клієнтів склали 41% всіх доходів, отриманих банком.
Факторний аналіз доходності кредитних операцій аналіз дає кількісну характеристику тому, який з двох факторів (середні залишки по кредитам або середній рівень доходності кредитних операцій) в більшому розмірі впливав на розмір процентних доходів банку. Так по ЗАТ КБ ПриватБанк існують данні приведені в таблиці 2.11. по факторному аналізу доходності кредитних операцій (як елемента комплексного підходу до аналізу прибутковості банку). За результатами проведеного аналізу, можна стверджувати, що зростання процентних доходів відбулося в основному (майже на 99%) за рахунок збільшення обсягів кредитування. Зміна відсоткових ставок мала незначний вплив. Це пояснюється в першу чергу тим, що на ринку банківських послуг в цей період спостерігалося падіння реальних відсоткових ставок кредитування, незначне зростання ставки доходності кредитних операцій пояснюється тим, що була зменшена питома вага проблемних кредитів в портфелі банку.
Таблиця 2.11. Факторний аналіз доходності кредитних операцій
Операції, пов’язані з нарахуванням витрат.
При проведенні аналізу сукупних витрат, так само як і доходів, необхідно виходити з їх поділу на процентні та непроцентні. Аналіз витрат слід проводити за тією ж схемою, що і аналіз доходів комерційного банку. Процентні витрати складають, як правило, більшу частину витрат. Так по ЗАТ КБ ПриватБанк ці витрати складали в 2005 році маже 40% всіх витрат. Ці витрати стосуються процентних витрат за коштами НБУ, по залученню строкових коштів клієнтів банку, по сплаті за залишки на поточних рахунках клієнтів, процентних виплат за цінними паперами власного боргу, процентних витрат за позабалансовими операціями та інших процентних витрат.
Таблиця 2.12. Факторний аналіз процентних витрат за строковими коштами клієнтів
Цей аналіз дає кількісну характеристику тому, який з двох факторів (середні залишки по депозитами або середній рівень витратності депозитних операцій) в більшому розмірі впливав на розмір процентних витрат банку. Так, по ЗАТ КБ ПриватБанк існують данні по факторному аналізу процентних витрат за депозитами (як елемента системного підходу до аналізу прибутковості банку), які приведено в таблиці 2.12.
Як видно з таблиці, при збільшенні в 2005 році залишків на строкових рахунках клієнтів на 80%, процентні витрати за цими рахунками збільшилися порівняно незначним чином – лише на 4,5%. Сталося це з-за впливу другого фактору, який компенсував зростання депозитних коштів – процентної ставки за депозитами. За 2004 рік вона впала з середнього рівня по банку 27,08% на початок року до 15,51%. Це позитивне для банку явище, яке вплинуло на зниження витрат банку (а тим самим збільшився прибуток), обумовлено об’єктивними факторами, що діяли на протязі року на ринку. Враховуючи позитивні тенденції розвитку економіки України, збільшення довіри до банків та збільшення реальних доходів населення, певна частина цих коштів була покладена на депозитні рахунки в банках. При цьому рівень цих вкладень на протязі останніх трьох років постійно зростав досить значними темпами. Факторний аналіз процентних витрат є яскравим прикладом, що відображає ці тенденції.
Факторний аналіз комісійних витрат проводиться за тими ж підходами, що і факторний аналіз комісійних доходів. Необхідно зазначити, що комісійні витрати, як правило, складають незначну частку витрат комерційного банку. По ЗАТ КБ ПриватБанк ця частка в 2005 році склала лише 1,6% всіх витрат. Серед інших витрат, найбільш значну частку займають витрати на утримання персоналу. Так в 2005 році вони в середньому складали 23,7% всіх витрат ЗАТ КБ ПриватБанк.
Роблячи висновки по розділу можемо відзначити позитивне зростання майже всіх показників, що свідчить про доволі вміле управління прибутком керівництвом банку. Але на мою думку необхідно вдосконалити методики комплексного аналізу прибутковості, зокрема:
·               побудувати моделі проведення факторного аналізу;
·               запровадити та покращити стратегічний аналіз та планування прибутковості банку;
·               створити системи управлінського обліку та звітності як бази для побудови «вертикальної» моделі оцінки прибутковості банку.