Ринок цінних паперів його сутність та проблеми становлення в Україні

Інститут муніципального менеджменту та бізнесу Курсова робота з дисципліни ”Політична економія”
Тема:”Ринок цінних паперів: його сутність та проблеми становлення в Україні” Виконав студент І курсу І групи
Спеціальність МЕ
Коцюрба Олександр Іванович
Перевірив:
Бутенко Людмила Федорівна Київ-2002
План Вступ(3 — 4)
1.Суть і функції ринку цінних паперів. (5 – 9)
Характеристика відносин ринку цінних паперів.
Історія ринку цінних паперів.
Функції ринку цінних паперів.
2. Структура ринку цінних паперів. (10 – 14)
2.1. Учасники ринку цінних паперів.
2.2. Елементи ринку цінних паперів.
3. Становлення ринку цінних паперів. (15 — 27)
3.1. Шляхи розвитку фондового ринку.
3.2. Формування портфеля корпоративних цінних паперів.
3.3. Вплив монетизації на розвиток фондового ринку.
Висновок(28)
Література (29) Вступ
Приватизація і акціонування приватної власності, розвиток підприємництва та кредитних інститутів приводять до поглиблення розвитку грошових і кредитних відносин. Виникає особливий сектор господарювання, який пов'язаний з обігом цінних паперів – фінансовий ринок.
Фінансовий ринок умовно можна поділити на дві частини: ринок банківських позичок і ринок цінних паперів. Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту та взаємодіє з нею. Комерційний банк рідко видає позички на тривалий час (більше року). Цінні папери дають змогу отримати кошти на довгий період (на десятиріччя – облігації) чи у безстрокове користування (акції).
Перш ніж перейти власне до ціннихпаперів, потрібно зупинитися на такому понятті, як фіктивний капітал, оскільки саме рух фіктивного капіталу і є основою функціонування фондового ринку і існування ціннихпаперів як таких. Фіктивний капітал являє собою суспільневідношення, суть якого полягає в його здатностівловлюватидеяку частинудодаткової вартості. Історично основа виникнення фіктивного капіталу перебувалау відособленні позикового капіталу від виробничого і утворенні кредитної системи, а технічний відрив фіктивного капіталу від реального ставсяна базі позики капіталу, внаслідок чого в руках власника позикового капіталу залишається титул власності, а реально розпоряджається цим капіталом функціонуючий підприємець. Тимсамим фіктивний капітал виявляєтьсяв формі титулу власності, здатноговступати в обіг, і більш того здатногозвертатисявідносно незалежно від руху дійсного капіталу. Реально фіктивний капітал опосередковує процеси руху капіталу, розподілу і перерозподілу прибутку, а також перерозподілу національного прибуткучерез систему державних фінансів.
Ціннийпапір являє собою документ, який виражає пов'язані з ним майнові і немайнові права, може самостійно обертатисяна ринку і бути об'єктом купівлі-продажу і інших операцій, служить джерелом отримання регулярного або разового прибутку. Таким чином, цінніпапери виступаютьрізновидом грошового капіталу, рух якого опосередковує подальшийрозподіл матеріальних цінностей.
У минулому цінніпапери існували виключнов фізично відчутній, паперовій формі і друкувалися друкарськими способамина спеціальних паперових бланках. Цінніпапери, як правило, виготовляються з досить високою міроюзахищеності від можливих підробок. Останнім часом в зв'язку зізначним збільшенням оборотуціннихпаперів багато хто зних став оформлятися у вигляді записів в книгах обліку, а також на різних носіях інформації, тобто перейшли в фізично невідчутну (непаперову) форму. Тому на ринку ціннихпаперів випускаються, обертаютьсяі гасятьсяяк власне цінніпапери, так і їх замінники. Об'єкти операційна ринку ціннихпаперів також називаютьінструментами ринку ціннихпаперів, фондами (в значенні грошові фонди) або фондові цінності.
Сучасний етап становлення ринку цінних паперів характеризується значними темпами росту емісії цінних паперів, постійним збільшенням кількості суб’єктів господарської діяльності, які виступають у ролі емітентів. Отже, з усією очевидністю видно, що дана область ринкових відносин є дуже важливою, складною та актуальною на сьогоднішній день.
Суть і функції ринку цінних паперів.
1.1. Характеристика відносин ринку цінних паперів.
В економічній теорії особливе місце займає питання о виробничих відносинах, як суспільній формі розвитку продуктивних сил. Вони являють собою відносини з приводу привласнення засобів виробництва та продуктів праці (таким чином виступають, як відносини власності, засоби виробництва та продукти праці), вони включають в себе і відносини, які виникають з приводу емісії та купівлі – продажу цінних паперів. Емісія акцій та частково облігацій опосередковує привласнення засобів виробництва, виплати дивідендів та процентів відбивають розподіл додаткової вартості, а купівля – продаж цінних паперів – її перерозподіл.
Ринок цінних паперів охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які виявляються через випуск спеціальних документів (цінних паперів, які мають власну вартість і можуть продаватися, купуватися та погашатися). Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту та взаємодіє з нею.
Сутність ринка цінних паперів визначається законами розвитку капіталістичного суспільства, такими як всезагальний закон капіталістичного накопичення, закон тенденції норми прибутку до зниження, закон попиту, пропозиції та інші. Тенденція норми прибутку до зниження сприяє виникненню надлишкового капіталу, інвестування якого в реальний процес не видно з точки зору окремого капіталу, з зв’язку з його обмеженим об’єктом. Власники такого капіталу змушені віддавати його в борг під звичайний процент, цифра якого нижче цифри середньої норми прибутку. Ця суперечність може бути вирішена шляхом заснування акціонерних товариств, які, з однієї сторони, дозволяють зібрати воєдино достатню для прибуткового функціонування суму капіталів, а з іншої сторони – дають їх власникам надію на отримання дивідендів, які будуть більше виплат позичкового процента на аналогічний капітал. Однак при цьому інвестори несуть певний ризик, пов’язаний, по-перше, з тим, що фінансові результати діяльності акціонерного товариства можуть бути нижче середнього рівня або вони взагалі можуть збанкрутувати, по-друге, з можливістю збільшення позичкового відсотка.--PAGE_BREAK--
Збільшення надлишкового капіталу по мірі зростання органічної будови капіталу в наслідок науково-технічного прогресу призводить до постійного збільшення фіктивного капіталу, який являє титули власності на дійсний та позичковий капітал.
К.Маркс писав: “… акції та всякого роду різні інші цінні папери, суть сфери вкладання для позичкового капіталу, для капіталу призначеного приносити відсотки. Вони суть форми віддачі його в позику. Але вони не репрезентують той позичковий капітал, який в них вкладається.” Цінні папери, будучи титулами власності на дійсний капітал, утворюють як би дублікат, тінь цього капіталу, абсорбуючи, таким чином, надлишковий капітал, по вартості співвідносний з усім реально діючим капіталом. З одного боку, акції утворюють початковий капітал акціонерного товариства, а з іншого – не мають безпосереднього впливу на його діяльність. К.Маркс відмічав з цього приводу: “Вони становляться номінальними представниками неіснуючого капіталу”
Капітал, який був сплачений за акції, давно вже використаний на купівлю засобів виробництва, предметів праці, а власник акції продовжує отримувати доход з прибутку, який виникає в результаті функціонування реального капіталу, пов’язаного з первісним акціонерним капіталом лише походженням.
Ринок цінних паперів складається, як і любий інший ринок, з попиту, пропозиції і ціни, яка їх порівнює. Закон попиту та пропозиції визначає курс цінних паперів на ринку, який може відхилятися від їх вартості, яка визначається дивідендом та позичковим відсотком. К.Маркс у зв’язку з цим писав, що “величина їх вартості може збільшуватися та знижуватися незалежно від руху вартості дійсного капіталу, титулами на який вони є”. Попит створюється компаніями та державою, яким не вистачає своїх доходів для фінансування інвестицій. Бізнес та уряд виступають на ринку цінних паперів чистими одержувачами позик (основна маса з них більше бере позик ніж надає), а чистими кредиторами є, в основному,населення, приватний сектор, у якого з різних причин доход перевищує розходи на споживання та інвестиції в матеріальні активи. Основним складовим ринка цінних паперів є само поняття “цінний папір”.
“Цінний папір являє собою документ, який відображає пов’язані з ним майнові права, може самостійно бути в обігу ринку цінних паперів і бути об’єктом купівлі-продажу та інших операцій, є джерелом регуляторного або разового доходу, виступає різновидом грошового капіталу”.
Історія ринку цінних паперів.
Цінні папери відомі з пізнього середньовіччя. Тоді в наслідок великих географічних відкриттів істотно розширилася міжнародна торгівля, і підприємцям знадобилися великі суми капіталів, щоб використати нові можливості. Витрати по освоєнню нових територій були не в змозі покрити окремі підприємці. В результаті виникли акціонерні товариства – англійські та голландські компанії для торгівлі з Ост-Індією, компанії Гудзонової затоки, які й стали першими емітентами цінних паперів. В ХVІ — ХVІІ ст. в Англії акціонерні товариства створювались також для фінансування видобутку вугілля та інших капіталоємких робіт.
Тільки з початком промислової революції і створенням великих обробних підприємств торгівля акціями стала розповсюдженою. В 1773 році утворюється Лондонська фондова біржа. Перша американська фондова біржа з’явилась в 1791 році в місті Філадельфія, і в 1792 році з’явилась предтеча відомої Нью-Йоркської фондової біржі. Спочатку біржі вели торгівлю не стільки акціями, скільки облігаціями, які охоче випускали уряди та залізничні компанії, які потребували величезних капіталів для створення інфраструктури великого машинного виробництва. Переможний марш акціонерної власності з кінця минулого століття привів до спеціалізації бірж на торгівлі акціями, а торгівля та робота з облігаціями сконцентрувалася на “вуличному ринку”.
В 60-их роках ХІХ століття ще одна важлива подія. В Німеччині з’явилися універсальні інвестиційні банки, які взяли на себе весь комплекс посередницьких операцій з цінними паперами. Розробляючи нетрадиційні джерела капіталу то формуючи майже не цілі галузі промисловості, вони зіграли видатну роль в індустріалізації таких передових країн, як США, Швеція, Німеччина.
Функції ринку цінних паперів.
Найбільш повно суть ринку цінних паперів можна розкрити аналізуючи функції, яки ним виконуються в економіці. До них відносяться:
мобілізація та концентрація тимчасово вільних грошових нагромаджень та заощаджень шляхом продажу цінних паперів посередниками на первинному та вторинному ринках;
кредитування та фінансування держави і приватного сектора шляхом придбання їхніх цінних паперів на первинному ринку, а також біржових спекулянтів і фінансово-кредитних закладів на вторинному ринку;
концентрація операцій з цінними паперами, встановлення цін на них, що відбивають рівень попиту та пропозиції, а також формування фіктивного капіталу;
забезпечення публічності цінних паперів.
залучає вільні грошові капітали і нагромадження на первинний ринок.
Залучені ринком цінних паперів засоби використовуються для купівлі нових цінних паперів уряду та корпорацій на первинному ринку, тим самим їх покупці якби надають кредит під заставу облігацій та інших грошових боргових зобов’язань або фінансують приватні підприємства та державу, отримуючи в обмін акції або безстрокові облігації. При фінансуванні або кредитуванні приватних компаній відбувається формування прав власності на дійсний та позичковий капітал. Виконуючи цю функцію ринок цінних паперів сприяє концентрації та централізації капіталу.
Мобілізація довгострокових капіталів на ринку акцій і облігацій обмежуються двома головними факторами. По-перше, в окремі періоди зменшується доля зовнішніх заємних коштів в загальному капіталі корпорацій в результаті використання самофінансування для здійснення своєї діяльності. Дія цього фактора підсилюється інфляцією. По-друге, існує конкуренція між емісією цінних паперів та отриманням банківської позики, яка дешевше в обслуговуванні однак, не дивлячись на декотре зменшення ролі ринку акцій як джерела фінансування корпорацій, вони все ж звертаються до їх послуг в двох основних випадках:
а) коли альтернативні можливості залучення грошей вичерпані;
б) для фінансування компаній, які засновані в молодих перспективних галузях виробництва.
Емітенти використовують ринок цінних паперів не тільки в якості посередника при мобілізації грошових коштів. Оскільки однією з передумов отримання ними кредитів та позик є сприятлива ситуація руху цінних паперів (ринкового курсу, дивідендів, загального прибутку на акції та ін.), то емітенти прагнуть підтримувати курс цінних паперів на високому рівні різними методами, навіть вдаючись до їх скуповування.
Питання о ролі Ринку цінних паперів є одним з ключових у розумінні взаємозв’язку грошових та виробничих факторів у розвитку економіки, так як власність на засоби виробництва є основою способу виробництва. Відносини, які виникають з приводу емісії та розміщення, а також купівлі-продажу цінних паперів, опосередковують рух позичкового капіталу, відбивають процес виробництва та привласнення додаткової вартості. Цінні папери виступають своєрідним товаром, який не маючи вартості (за виключенням праці, яка була витрачена на їх виготовлення, перевезення і т.д.), має споживчу вартість, яка є правом на отримання витраченої частини прибутку, яка за сучасних умов складає приблизно половину його маси.
Таким чином, аналіз змін, які виникають у функціонуванні ринку цінних паперів показує, що він зберігає свою сутність в якості важливого елемента економіки, який обслуговує процес мобілізації, концентрації та перерозподілу грошових капіталів. Ринок цінних паперів виступає в якості посередника між грошовими та функціонуючими капіталами і впливає на процес інвестування, який є однією з рушійних сил економічного розвитку.



Структура ринку цінних паперів.



2.1. Учасники ринку цінних паперів.
Розглядаючи сучасну інституціональну структуру ринків цінних паперів, слід виділити 4 категорії учасників операцій: комерційні банки; інвестиційні (торговельні) банки; власне біржові фірми та кредитно-фінансові організації, які об’єднанні під назвою “інституціональні інвестори” (страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди).
У різних країнах співвідношення сил між ними різне. Воно залежить від рівня розвитку та від юридичних відмінностей у законодавствах. Так, у державах, де комерційні банки мають право здійснювати операції із усіма видами цінних паперів, наприклад у ФРН, Угорщині, інвестиційні банки не відіграють значної ролі.
Кошти, що мобілізуються пенсійними фондами, страховими компаніями та іншими організаціями, надходять на ринок цінних паперів, де вони використовуються у тому числі й інвестиційними банками чи біржовими фірмами (біржовою фірмою називають брокерську фірму, яка купила місце на біржі) переважно для придбання акцій, облігацій чи інших фондових цінностей.
Залежно від значення, яке має ринок цінних паперів в економіці, його можна поділити на два види: первинний і вторинний.
Первинний ринок– це ринок, на якому розміщуються вперше випущені папери. Тут відбуваються мобілізація грошових коштів акціонерними товариствами та запозичення їх державою. Продаж цінних паперів може бути прямим і опосередкованим.
Прямий продаж– це публічна реалізація цінних паперів населенню або незначній кількості інвесторів.
Опосередкований продаж – це реалізація цінних паперів через посередника, яким є банк або брокерська контора.
Вторинний ринок– це ринок, на якому продаються і купуються випущені раніше цінні папери. Тут відбуваються зміна власника цих паперів. З погляду організації вторинний ринок поділяється на централізований і децентралізований.
Формою централізованого ринкуцінних паперів є фондова біржа, на якій постійно обертаються цінні папери, але не всі, а лише ті, що допущені до обігу біржовими комітетами.
Децентралізований ринок– це ринок, на якому обертаються як допущені, так і недопущені до обігу на фондових біржах цінні папери. Цей ринок складається із значної кількості брокерсько-дилерських фірм, розкиданих по всій території.
Отже сучасний ринок цінних паперів складаєтьсяз біржового обігу, а такожпозабіржового обігу. У свою чергу позабіржовий обіг ділиться на організований та неорганізований. Організований обіг перебуває під контролем саморегульованих органів, членами яких є посередники цих ринків (в основному – це брокери).
Позабіржовий та біржовий ринкипевною мірою протистоять один одному, проте водночас взаємно доповнюють один одного, як правило, охоплює лише нові випуски цінних паперів і головним чином розміщення облігацій торговельно-промислових корпорацій. Навпаки, на біржі котуються старі випуски цінних паперів, переважно акції торговельно-промислових корпорацій. Якщо через позабіржовий обіг здійснюються в основному фінансування і відтворювання процесу, то на біржі за допомогою скуповування акцій відбувається контроль над корпораціями та фірмами, йде формування контролю та його перерозподіл між різними фінансовими групами. Біржа здійснює також відповідну частину фінансування, також відповідну через дрібного та середнього вкладника. На позабіржовому ринку посередники є одночасно і брокерами і дилерами.
Дилерикупують цінні папери за свій рахунок у вигляді запасу, а потім працюють з урахуванням ринкової ситуації.     продолжение
--PAGE_BREAK--
Брокер– це торговий посередник, який діє за дорученням і за рахунок клієнтів, отримуючи від них винагороду.
Важлива інформація поступає на робочі місця торгівців цінними паперами через різні інформаційні системи. Найбільш поширена – “Рейтер”. Також угоди складаються за допомогою спеціалізованих комп’ютерних систем. “Найбільш потужною системою такого роду є система автоматичного кодування Національної асоціації дилерів по цінним паперам, яка використовується
в США” /1/. Це електрона мережа, яка складається з більш ніж 120 тис. Терміналів. Ринок НАСДАК другий в США та третій у світі. В 1990 р. обіг акцій на НАСДАК
склав 33380 млн. акцій (Нью-Йоркська фондова
біржа – 39 665 млн. акцій).
Важливим елементом біржового ринку є фондова біржа. “Фондова біржа – це організація, яка створена для забезпечення вигідних умов вільної купівлі-продажу цінних паперів по ринкових цінах на регулярній та впорядкованій основі”. “Класична біржа – це аукціон, де торгівля проходить за допомогою обліку усними інструкціями між трейдерами (представниками брокерських фірм в торговій зоні біржі)”. Ключовим поняттям є ліквідність (здатність ринку поглинути визначену кількість цінних паперів при даній зміні ціни на ці папери). Задача біржі – підтримувати ліквідність, щоб торгівля відбувалася без збоїв (збої можуть викликати напік серед інвесторів, що є небезпечним явищем для економіки в цілому). Ліквідність тим вище чим більше учасників купівлі-продажу. Для роботи на фондовій біржі інвестиційний дилер та брокер повинні зареєструватися. Потім вони повинні купити “місце” для своїх трейдерів. “Місце” – цінний актив фірми, який купується або у самої біржі або у інших біржових фірм. Управління, розробка та здійснення політики біржі здійснюється керівним органом кожної біржі – правлінням або радою губернаторів (до складу входять президент, обізнані брокери, які стають губернаторами біржі на визнаний час). Для допомоги головному органу в роботі створюються різнікомітети, які займаються більш вузькими сферами діяльності біржі. Кількість комітетів на кожній біржі буває різна. Як правило, біржі являють собою безприбуткові асоціації, звільнені від сплати корпоративного податку.
Особливе місце на фондовій біржі займає операція “лістинг”. Акції нового випуску проходять підписку у інвестиційних дилерів, потім вони реалізуються між ними. Тільки після того, як акції були розпродані дилерами і отримані докази їх задовільного розміщення, акції попадають в список котирування (“лист”) одної чи декількох бірж. Процедура включення акцій в цей список називається лістингом. Лістинг має багато переваг: престиж у інвесторів; кращі умови для кредитування емітента, чиї акції попали в список; полегшення облігаційного фінансування в майбутньому (лістинг робить для компанії більш практичним випуск нових конвертованих облігацій); полегшує злиття та поглинання компаній; полегшує спостереження акціонерами за угодами та котируваннями; підвищує зацікавленість робітників купувати акції своїх підприємств; краща інформативність о компаніях, які є в списку; можливість застави. Аналізуючи все вище перераховане можна зробити висновок, що фондова біржа це найважливіша складова частина ринку цінних паперів.
Після того, як підписано контракт, необхідно, щоб інформація, якою володіють безпосередні виконавці, була перевірена і надійшла до клієнтів, а потім відбулася оплата цінних паперів покупцем і подання їх продавцем. Підтвердженням і розрахунками по контрактам з цінними паперами займаються спеціальні організації – клірингові корпорації. Крім того, ряд установ, що називаються депозитаріями, здійснюють зберігання цінних паперів, облік їх власників. Зараз у багатьох країнах з розвиненою ринковою економікою створені централізовані депозитарії.



Елементи ринку цінних паперів.



Усю сукупність цінних паперів можна умовно поділити на дві групи. До першої належать свідчення про власність: насамперед акції, акціонерні сертифікати, опціонні свідоцтва, ордери, коносаменти тощо. Другу групу цінних паперів утворюють облігації, векселі, чеки, різні державні боргові зобов’язання тощо.
Цінні папери можуть бути іменними або на пред’явника. Іменні цінні папери, якщо дозволяє чинне законодавство, можна передавати іншим особам шляхом індосаменту (передавальних записів, що засвідчують перехід прав на цінний папір до іншої особи). Цінні папери на пред’явника обертаються вільно.
Цінні папери можуть використовуватись для розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів. Випускає їх юридична особа, яка зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов випуску цінних паперів.
Емітент повинен усі зобов’язання, що виникають у зв’язку з випуском цінних паперів виконувати в строк і в порядку, передбаченому законодавчими актами. Права та обов’язки щодо цінних паперів виникають із моменту їх передачі емітентом одержувачу чи його уповноваженій особі.
Відповідно до Закону України “Про цінні папери й фондову біржу” можуть випускатися та обертатися такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання республіки, ощадні сертифікати, векселі.
Акція – це один із видів цінних паперів, що засвідчує вкладання певної суми грошей в уставний фонд акціонерного товариства. Акції не враховують установленого строку дій (обігу). Випускаються вони акціонерними товариствами, підприємствами, банками, іншими організаціями, заснованими на колективній власності, і дають право їх власнику на отримання певного доходу – дивіденду, з прибутку акціонерного товариства, також – на участь в управлінні ним та розподілі майна при ліквідації останнього. Грошова сума, зазначена в акції, є її номінальною вартістю, аціна, за якою акція продається на РЦП – її курсом. Рішення про випуск акцій приймається засновниками або загальними зборами членів акціонерного товариства. Акції випускаються іменні та на пред’явника, звичайні (прості) й привілейовані, засновницькі.
Облігація – вид цінного паперу, за яким її власнику виплачується щорічний доход, розмір якого наперед встановлений у формі певного відсотка до номінальної вартості облігації. Можуть випускатися іменні та на пред’явника, відсоткові, цільові, що вільно обертаються з обмеженим обігом.
Казначейські зобов’язання – вид цінних паперів, на пред’явника, що розміщуються виключно на вільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету й дають право на одержання фінансового доходу.
Ощадний сертифікат– письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту й відсотків.
Вексель – офіційне боргове зобов’язання певної форми, яке надає його власникові право вимагати оплати боржником указаної у векселі суми у встановлений строк.
Різноманітність функцій, які виконують цінні папери, веде до зростаючої диверсифікації їх ринків. Протягом останніх десятиріч інтенсивного розвитку набули зв’язки між ринками короткострокових і довгострокових цінних паперів. Зазначую, що поряд із загальними рисами ринки цінних паперів мають істотні відмінності, між ними існують певні інституціональні та юридичні межі.
Обіг цінних паперів у країнах з соціальною ринковою економікою має розвинуте правове регулювання. Наприклад, у США діють федеральні закони про цінні папери з 1922 року. У всіх штатах існує закон, який встановлює державний контроль за обігом цінних паперів. Він отримав назву “закону голубого неба”. Ним захищаються права власника від спекуляції,коли покупцеві не пропонують ніякої реальної цінності. Діють також правила національної Асоціації біржових маклерів. У ФРН діють федеральні закони про операції з цінними паперами, про біржі та біржові операції, про порядок зберігання вкладів, зберігання та придбання цінних паперів і інші. Держава створює спеціальні органи, які контролюють обіг цінних паперів.



3. Становлення ринку цінних паперів.
3.1.Шляхи становлення фондового ринку.
Успішне функціонування економіки у сучасних умовах неможливе без розвинутого та стійкого фондового ринку. Розвиток ринку цінних паперів — це своєрідний індикатор лібералізації економіки й успішного проведення рин­кових реформ.
Удосконалення законодавчої та інформаційної бази сприяє зміцненню цього ринку шляхом прискорення процесів приватизації.
Ринок державних цінних паперів перебуває на стадії динамічного розвит­ку, але тенденція до зростання обсягу випуску цінних паперів супроводжуєть­ся досить повільним зростанням реальних інвестицій, які спрямовуються на приватизовані підприємства.
Це пов'язано із цілою низкою причин, виявити які — чергова проблема.
Український ринок цінних паперів поділяється на біржовий, позабіржовий первинний та вторинний.
В Україні діють 4 фондові біржі:
1) Українська фондова біржа (УФБ), м. Київ;
2) Київська міжнародна фондова біржа;
3) Українська міжбанківська валютна біржа (м. Київ);
4} Донецька фондова біржа. На позабіржовому ринку діють такі учасники:
— асоціація «Позабіржова фондова торгова система» (ПФТС) із жовтня
1995 року;
— оператори позабіржового ринку пінних паперів: інвестиційні компанії,
інвестиційні фонди, інвестиційно-інформаційні агентства:
— самостійні учасники фондового ринку: дилери, брокери.
Первинний ринок— це ринок перших і повторних випусків цінних папе­рів, де здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів.
Вторинний ринок— це ринок, на якому обертаються раніше емітовані (випущені) на первинному ринку цінні папери. Він перебуває на стадії роз­витку й становлення.
Аналіз вартості та структури випуску цінних паперів в Україні в динаміці засвідчив, що у 2000 році порівняно і1996 роком вартість акцій зросла на 20835,6 млн. грн., внаслідок чого їхня частка зросла на 23,9% пункту і становила у 2000 році 62,8% від усіх цінних паперів. Це говорить про збільшення інвестування виробничого сектору економіки (див. табл. 1).
На сьогодні ринок цінних паперів в Україні розвивається з кожним днем і розширює сферу своїх інвестиційних можливостей,
Стан вітчизняного ринку цінних паперів характеризується постійним зростанням обсягів емісій та зміною Їх структури на первинному ринку (див. табл. 1).    продолжение
--PAGE_BREAK--
Таблиця 1. вартість і структура цінних паперів в Україні у 2000 році порівняно з 1999 роком.
Види цінних паперів


Млрд. грн.


Відсотків до підсумку


Індекси вартості, коефі­цієнтів


Зміни 2000 р. порівняно з 1999 р,


1399


2000


1999


2000


млн. грн.


% пункту


А


1


2


3


4


5-2:1


6=2-1


7=4-3


Акції


15,01


21,61


68,51


62,80


1,440


6,60


-5,71


Облігації


1,02


0,77


4,66


2,24


0,76


-0,25


-2,42


Казначейські зобов'язання


-


-


















— 13,4


Ощадні сертифікати


0,25


0,92


1,14


2.67


3,68


0,67


1,53


Векселі


4,70


9,80


21,45


28,48


2,09    продолжение
--PAGE_BREAK--

--PAGE_BREAK--
Акції


775,3


21610,9


38.9


62.8


20835,6


23,9


Облігації


63,9


771,9


3,2


2.2


708,0


-1,0


Казначейські зобов'язання


52,8


-


2.6


-


-


-


Ощадні сертифікати


289,7


916,2
14,5


2,7


626,5


-11,8


Векселі


550,5


9800,8


27,6


28,5


9250,3


0.9


Інші папери


262,4


1306,4


13,2


3,8


1044,0


-9,4


Усього


1994,6


34406.2


100.0


100,0


32411.6






Якість результатів статистичного аналізу інвестиційної привабливості під­приємств залежить від достовірності первинної інформації. Якщо достовір­ність даних про котирування акцій не викликає заперечень, бо це публічна ін­формація, яку легко перевірити, то дані фінансового бухгалтерського обліку у нас в Україні викликають певні сумніви. Причинами цього е робота значної частини національної економіки як тіньової.
Складність формування інформаційної стратегії полягає в тому, що вона періодично коригується з урахуванням мінливих зовнішніх умов. Ця обстави­на потребує від професіоналів фондового ринку уміння вільно орієнтуватися в економічному інформаційному просторі та реагувати на зміну, що відбува­ються в умовах трансформаційної перебудови вітчизняної економіки.
З метою підвищення ефективності функціонування фінансового ринку в цілому й фондового зокрема необхідно посилити вимоги до інформаційно­го забезпечення акціонерів і учасників інвестиційних фондів.
Однією зі складових ефективної діяльності інституціональних інвесторів є інформаційне забезпечення, тобто структура та обсяг інформаційних масивів, що перебувають у розпорядженні персоналу інституціональних інвесторів.
В умовах ринку змінюються цілі й сутність інформаційної системи будь-якого підприємства взагалі та інвестиційних організацій зокрема. При ство­ренні управлінських інформаційних систем необхідно враховувати переорієн­тування, з оперативного на стратегічне управління при зберіганні гнучкості під час прийняття рішень. Тільки при дотриманні цієї умови інвестиційні органі­зації можуть виконати вимоги ринкової орієнтації управління, що а інформа­ційній галузі означає:
— орієнтацію стратегії на кінцевого користувача;
— партнерські відносини між користувачами та інформаційною систе­мою;
— зосередження зусиль на практичних напрямах і найважливіших галузях
застосування інформаційної системи з погляду кінцевого користувача;
— інтегровану підтримку кінцевого користувача;     продолжение
--PAGE_BREAK--
посилення уваги до навчання персоналу.
Чим вищий рівень одержуваної інформації, тим менша ймовірність по­милки, а отже. і ризику фінансової операції. Сьогодні інформація з інвести­ційного бізнесу надходить в основному через паперові носії — це матеріали періодичних видань. Частка її обертається в позабіржовій фондовій торговій системі та в електронних бюлетенях бірж. Оперативно орієнтуватися в інфор­мації, поданій через такого роду носії, дуже складно, тому використовуються комп'ютерні системи опрацювання інформації.
Визначаючи чинники, що характеризують розвиток і вдосконалення ін­вестиційної діяльності у цілому та фондового ринку зокрема, чимало еконо­містів зауважують, що ефективність сучасного ринку цінних паперів багато в чому залежить від ступеня його комп'ютеризації на основі широкого вико­ристання новітніх інформаційних технологій і ліній телекомунікацій ~ саме вони створюють технічні передумови для формування єдиного ліквідного на­ціонального ринку й активного включення його в роботе міжнародного рин­ку цінних паперів.
У сучасних умовах реформування економіки використання інструментів фондового ринку для залучення «дешевих» коштів є найефективнішим шля­хом розв'язання цієї проблеми. Для переважної більшості підприємств через високі відсотки стали недосяжними банківські кредити. Роль фондового рин­ку у фінансово-економічній ситуації, яка склалася в Україні, неможливо пере­оцінити. Фондовий ринок дає необмежені можливості Л.7Я інвестицій; тому постійно перебуває в центрі уваги Президента, Верховної Ради, Кабінету Мі­ністрів України та інших владних структур.
В Україні, як зазначається у Посланні Президента до Верховної Ради від 22 лютого 2000 року. «У розвитку фондового ринку особливе значення мають його прозорість, підвищення ролі державного регулювання ринку цінних па­перів, розвиток нормативно-правової бази, вдосконалення захисту прав інвес­торів».
Система регулювання фондового ринку має охоплювати всіх учасників фондового ринку і забезпечувати здійснення ними своєї діяльності відповідно до встановлених правил.
3.2. Формування портфеля корпоративних цінних паперів.
Розвиток фондового ринку будь-якої країни характеризує глибину і мас­штаби розвитку економічної і соціальної системи держави, ступінь удоскона­лення різноманітних ринкових механізмів і регуляторів. Виходячи зі світового досвіду функціонування фондових ринків, розглянемо стан і перспективи ринку корпоративних акцій.
Ринок недержавних корпоративних цінних паперів відродився в Україні на початку 80-х років у зв'язку із процесами приватизації підприємств і орга­нізацій, зі створенням бірж і акціонерних комерційних банків. За роки ста­новлення фондового ринку на ньому відбулись якісні зміни, активізувалася торгівля цінними паперами, зміцнилась інформаційно-аналітична база. Пре­валюючою тенденцією в розвитку фондового ринку України було зростання основних показників обсягів торгів. Пік такого зростання припадає на 2000 рік. Так, загальний обсяг торгів Першої фондової торговельної системи (ПФТС) у 2000 році становив 1,463 млрд. грн. при кількості проданих цінних паперів — 2,06 млрд. Основна частка в загальному обсязі торгівлі ПФТС при­падає на вторинний ринок (див. табл.3.).
Таблиця3. Структура торгівлі на ПФТС у 2000 році.
Назва цінного
паперу


Первинний ринок, грн.


Вторинний
ринок, Грн.


Аукціони ФДМЦ, грн.


Всього, грн.


Частка у
загальному обсязі(%)


Акції


64153534,17


1309942194,3


39604875,09


1413900603,57


96,64


Облігації


2950050.17


430120


-


3380170,17


0.23


Векселі


-


45750489,25


-


45750489,25


3,13


Разом


67103584,34


1356122805,56


39804875,09


14630312в2,99


100.0


Наведені в таблиці дані свідчать, що торгівля облігаціями майже не відбу­валася, Причина полягає як у падінні інтересу до облігацій внутрішньої дер­жавної позики після реструктуризації, так і у відсутності на ринку суттєвої кількості корпоративних та муніципальних облігацій. Галузева структура торгів на ПФТС у 2000 році характеризувалася тим, що в ній переважали енергетичні підприємства (44% загального обсягу торгівлі акціями), підприємства нафто­газової промисловості — 26% та металургійні об'єкти — 12%.
Для оцінки потенціалу ринку тих чи інших корпоративних цінних паперів у розвинутих державах світу практикують різноманітні біржові індекси, які розраховують або біржі, або відомі спеціалізовані фірми. Біржові індекси є не тільки інтегральним показником динаміки ринкових курсів корпоративних паперів, а й слугують основою для оцінки загального стану економіки країни.
В інших країнах для характеристики фондового ринку використовуються свої власні індекси. Стосовно України, де фондовий ринок починає формува­тися, поки що не з'явились аналогічні показники, які б досить ефективно могли б охарактеризувати розвиток подій не тільки на загальнонаціональному, а й на регіональному рівні.
Тому для України пропонується інший підхід до оцінки потенціалу кор­поративного сектору фондового ринку, який пов'язаний з аналізом і прогно­зом інвестиційної привабливості акцій акціонерних товариств, що належать до різних галузей народного господарства, в першу чергу, до промисловості.
Таким чином, при оцінці фондового потенціалу України акцент був зроб­лений на двох основних сегментах ринку цінних паперів. Зокрема державні цінні папери, і в цьому їх особливість, не потребують ринкової оцінки, ос­кільки їхня дохідність і час обігу визначаються завчасно. Обсяг їх випуску зу­мовлений розмірами державного внутрішнього боргу, допустимого на певно­му часовому інтервалі, а також залежить від необхідності фінансування витрат бюджету, включаючи його дефіцит.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Інвесторам для прийняття рішення про придбання підприємства або про купівлю пайової участі або кредитування потрібно оцінити ринкову вартість підприємства як майнового виробничого комплексу. Такі розрахунки можуть бути зроблені різними методами: через оцінку вартості майна, прибутковість підприємства, порівняльний аналіз продажу тощо. У розвинутій ринковій економіці всі методи дають приблизно однаковий результат. Однак в Україні застосовуючи різні методи,можнаотримати абсолютно різні результати — Дже­релом суперечностей слугуєтойфакт, що підприємства будувались і працюва­ли в різних економічних умовах.
Реальна вартість—вартість майна (чистих активів). Як правило, для розра­хунку вартості майна беруться показники балансу підприємства на поточну да­ту. Зрозуміло, що в умовах інфляції номінальні показники фінансової звітнос­ті не можуть бути безпосередньо використані для обчислення вартості чистих активів. Тому потрібно перевести номінальні показники балансу в реальні. Це можна зробити методом внутрішнього дисконтування. У будь-якому разі стає необхідним використання додаткових даних про основні засоби, структуру кре­диторської і дебіторської заборгованості, динаміку змін показників фінансово­го ринку за період, що розглядається. Тоді з'являється можливість оцінити майно підприємства в гривнях чи валюті на будь-яку певну дату. Таким чином, термін «реальна вартість» заміняє часто вживаний термін «балансова вартість».
Для оцінки обсягу коштів, які могли б бути виручені від розпродажу май­на підприємства, за вирахуванням його боргів, використовується ліквідаційна— вартість.Її практичний зміст ясний — це мінімальна оціночна вартість підприємства, що розглядається, оскільки навіть якщо воно зовсім не приносить прибутку, то будинки, споруди, обладнання та інше майно можна продати і отримати від цього певні кошти. Ліквідаційна вартість може бути значно меншою за реальну. Як і реальна вартість, ліквідаційна вартість оцінює лише матеріальну складову підприємства і дає уяву про ціну підприємства в одному із варіантів його подальшого використання — у разі ліквідації. На практиці ліквідація одразу ж після зміни власника зустрічається рідко. У більшості випад­ків підприємство намагаються придбати з метою продовження на ньому виробничого процесу.
Оцінку прибутковості діяльності виробництва у вибраний момент часу дає ефективна вартість,значення якої дорівнює розміру чистого прибутку, відне­сеного до його норми. За норму прибутку, як правило, береться ставка про­цента фінансового ринку для активів, які подібні за надійністю до тих, якими б були або являли б собою акції даного підприємства. Прибуток розглядаєть­ся, виходячи із реальних, а не номінальних показників, із відкоригованих по­казників балансів і звітів про фінансові результати. Для адекватності порів­няння ефективної і реальної вартості необхідно, щоб методика перерахунку номінальних показників фінансової звітності була однаковою в обох випадках.
Потенційна вартість —це ефективна вартість, якою вона могла б бути при оптимальному використанні ресурсів підприємства або при його переос­нащенні, тобто-майбутня ефективна вартість.
Маючи в розпорядженні чотири визначення вартостей, розрахованих від­повідно до їх економічного змісту, можна не тільки у грошовому виразі оціни­ти привабливість пайової участі в підприємстві, а й одночасно в загальних ри­сах вивчити поточний стан підприємства і шляхи поліпшення його діяльності.
Для однозначності тлумачення і розуміння проблеми формування інвес­тиційного портфеля корпоративних цінних паперів наведемо основні напрями формування ресурсів банку на основі цінних паперів.
Вкладення акцій підприємств — генераторів доходів, Метою таких вкла­день є отримання доходів у вигляді дивідендів або зростання курсової вартос­ті акцій. Портфель цих вкладень повинен переглядатися щомісячно, з метою отримання максимальних доходів.
Вкладення в акції підприємств — елементів фінансової або політичної ін­фраструктури.
Метою тут є отримання банком можливості використання у власних пот­ребах основної продукції цих підприємств — фінансові послуги, лобіювання і т. ін. Портфель таких вкладень треба переглядати один — два рази на рік, при цьому маючинаметі можливе отримання банком максимуму послуг при висо­кій якості й мінімальних затратах. До таких вкладень можна віднести всі вкла­дення в банки, страхові компанії, біржі, асоціації, інвестиційні інститути.
Вкладення а підприємства — емітенти дочірньої інфраструктури банку. Мета вкладень у цьому випадку — надання клієнтам або партнерам банку послуг, які внаслідок законодавчих обмежень банк не може надати самостій­но. До такій підприємств належать усі підприємства, де банк має контроль­ний пакет участі, портфель цих вкладень переглядається щоквартально, при цьому акцент робиться на надання максимуму послуг клієнтам і партнерам банку. До них можна віднести вкладення у лізингові та брокерські компанії, обчислювальний центр і т. п.
Криза ринку корпоративних цінних паперів у попередні роки засвідчила, що цей ринок є не тільки одним із найприбутковіших, а й одним із найризикованіших. Це змушує комерційні банки ретельніше підходити до формуван­ня власних фондових портфелів.
Нині банківська частина ринку цінних паперів відіграє провідну роль у його становленні й розвитку. По-перше, банки в Україні — могутні інвестори на внутрішньому фінансовому ринку. Через дочірні компанії вони мають мож­ливість брати участь у капіталах нефінансових підприємств, створювати свої фінансово-промислові групи, опосередковано брати участь у приватизації. Та­ким чином, банки вкладають досить велику кількість власних і залучених кош­тів у цінні папери. Банки — також могутні брокери і дилери фондового ринку, за обсягом своїх операцій на ньому вони набагато переважають небанківські фінансові інститути. По-друге, банки є частиною інфраструктури українського ринку цінних паперів. Вони здійснюють розрахункове і депозитарне обслугову­вання клієнтів, найактивніше беруть участь у становленні спеціалізованих ор­ганізацій — бірж, депозитаріїв, розрахункових і клірингових центрів,
Повернути втрачену довіру до банків після попередніх криз дуже важко, для цього потрібні час та їхня стабільна робота на ринку цінних паперів.
3.3. Вплив монетизації на розвиток фондового ринку.
Розвиток вітчизняного фінансового ринку упродовж останніх восьми років відбувався на тлі зростаючих макроекономічних проблем: падіння ВВП, Інфля­ції, кризи неплатежів, бюджетного дефіциту, безробіття тощо. Фондовий ри­нок, який об'єднує рух значної і дуже «мобільної частки вітчизняного та закор­донного капіталу, чутливо реагує на зміни в макроекономічному середовищі.
Головною метою розвитку фондового ринку є фінансування економічно­го зростання інновацій. Ринок цінних паперів повинен стати механізмом за­лучення інвестицій до реального сектору економіки замість спекулятивного ринку 90-х років, який обслуговував переважно інтереси держави і коротко­строкові іноземні інвестиції.
За умов фінансової кризи провідна роль у стимулюванні економічного зростання належить монетарним факторам. Найважливішим монетарним фак­тором економічного зростання та інвестиційної активності підприємств є емі­сія або пропозиція грошової маси.
Як доводить світова практика функціонування фінансових ринків, між рів­нем монетизації економіки, тобто насиченості господарського обігу грошовими засобами, та рівнем капіталізації ринку цінних паперів існує позитивна кореля­ційна залежність. Аналіз 19 розвинутих ринків акцій та 50 ринків корпоратив­них цінних паперів, що тільки формуються (emergingmarkets), засвідчив, що чим більше насичена економіка грошовими ресурсами, тим більше значення в господарському обігу має фондова складова. Так, у групі emergingmarketsсеред­нім показникам монетизації в 30—40% ВВП відповідають і зовсім незначні об­сяги біржових ринків акцій (до 20% ВНП). Подальше зростання насиченості грішми призводить до швидкого збільшення капіталізації біржових ринків (по­над 100% ВНП при середніх значеннях монетизації понад 70%). Такий самий характер мають спостереження за розвинутими біржовими ринками акцій,
Проаналізуймо динаміку монетарних агрегатів та ринку корпоративних цінних паперів в Україні за період 1998—1999 років. Після галопуючої інфля­ції 1992—1993 років НБУ за майже шість років (до вересня 1999 року) „прого­лосив“ стримуючу монетарну політику з надто жорсткими показниками гро­шової маси. Внаслідок цього рівень монетизації ВВП в Україні різко зменшився (див. табл. 4.).
Таблиця 4. Показники темпів зростання грошової маси та монетизації економіки в Україні
Рік


Номінальний ВВП (млн. грн.)


Готівка в


обігу


Грошовий агрегат у національній валюті


темпи зростання (разів на рік)


% від ВВП


темпи зростання (разів на рік)


% від ВВП


1992


52


16,7


9,6


12,6


44,2


1993


1420


25,6


9


16,8


27,2


1994


10792


6,2


7,3


5,6


20


1995


50836


3.3


5,2


2,4


10,4


1996


78100


1,5
5,1


1.39


9,4


1997


66952


1.5


7,1


1,47


12,4


1998


94509


1,17


7,6


1,13


12,9

    продолжение
--PAGE_BREAK--
На початку другого півріччя 1998 року значення ключових індексів ук­раїнського фондового ринку становили лише 20—30% від рівня жовтня 1997 року, коли світова і насамперед російська фінансова криза зупинила зростан­ня котирувань українських акцій, які знизилися на 70—80%. За період із лис­топада 1997 року до липня 1998 року ринок утратив понад І млрд. дол. своєї ринкової вартості, що негативно позначилося на валютному ринку та платіж­ному балансі України. Й без того дуже мала капіталізація ринку корпоратив­них цінних паперів (у своєму піковому 1997 році вона не перевищувала 5,5— б млрд. дол.) знизилася майже до нульової позначки. Капіталізація 20 найбільших компаній знизилася до 1,5 млрд. дол., з яких лише в шести емі­тентів вона перевищувала 100 млн. дол. Але якщо проаналізувати інший по­казник freefloat(вартість акцій, які вільно обертаються на ринку, тобто без урахування державної частки), то ситуація була ще гіршою, тому що freefloatдвадцятки кращих українських компаній не перевищував 500 млн. дол. і лише у двох із них цей показник був вищий за 50 млн. чол.
Головна причина падіння фондового ринку полягала в тому, що ринок українських «блакитних фішок» на 90% був нерезидентським. Прихід інвес­торів, здебільшого портфельних, ніяк не був підкріплений позитивними змі­нами в економіці, вдосконаленням акціонерного та інвестиційного законодав­ства, Криза державних фінансів, скандали у приватизації та порушення прав акціонерів, девальвація курсу гривні — усе це зумовило вихід нерезидентів з українського ринку, на відміну від сусідніх Польщі, Чехії, Угорщини, де наці­ональний капітал посідає значну частку рийку. Ось чому в Україні падіння фондового ринку стало обвальним.
Втім, падіння дало змогу повернутися на ринок національному капіталу, який раніше не міг конкурувати із західними інвесторами через високий загаль­ний рівень вартості акцій на ринку. Крім того, ринок акцій не міг конкурувати з ринком державних облігацій за рівнем дохідності і, як тоді здавалося, надій­ності вкладень. Проте в кожному регіоні є привабливі підприємства і є вітчиз­няні інвестори, які хочуть вигідно вкласти гроші. Серед об'єктів інвестування, які приваблюють вітчизняних інвесторів, передусім харчова і легка промисло­вість, будівництво, сільське господарство. Для їхнього піднесення потрібні не­значні кошти, які швидко повертаються. Ці підприємства орієнтуються на внут­рішнього споживача, і девальвація гривні та зовнішня криза не відіграють для них значної ролі. Отже, можна припустити, що обвал ринку корпоративних цінних паперів у другій половині 1998 року був би не такий болісний, якби то­ді розширення грошової бази відповідало рівню інфляції (11—12%). Тим часом за період із серпня 1997 до вересня 1998 року грошова база зросла лише на 3%.
Цей висновок підтверджують події, що сталися наступного, 1999 року. Широкі гроші (грошовий агрегат МЗ) зросли на 40%, грошова база — на 39%, а готівка в обігу — на 34%. У цілому грошова пропозиція в 1999 році
зросла на 40%, тоді як у 1998 році — тільки на 15%. Як же відреагував на це фондовий ринок?
Злам у динаміці фондового ринку в другій половині 1999 року (обсяг торгів на організованому ринку становив у 1996 році 48,185 мли. грн.; у 1997 році — 761,952 млн. грн.; у 1998 році — 522,92 млн. грн.; у 1999 році — 1545,44 млн. грн.), за оцінками фахівців, стався з таких причин. По-перше, через пожвавлення промисловості під впливом передвиборного наповнення економіки грішми (монетизація тільки за 9 місяців 1999 року зросла з 15,1% до 17,8% ВВП або майже в 2,4 разу порівняно з 1998 роком!). По-друге, стало­ся постдевальваційне пожвавлення російської економіки та російського фон­дового ринку, який тісно пов'язаний з українським, унаслідок чого обсяг торгів на організованому фондовому ринку в 1999 році у 3,6 разу перевищував. підсумки кризового 1998 року, а частка цінних паперів в обсязі ВВП України збільшилася з 14,5% в 1997 році до 25% у 1999 році без ОВДП.
На початок 2000 року загальний обсяг емісій акцій становив 31,3 млрд. грн., у тому числі в 1997 році — 9,97 млрд. грн., у 1998 році — 12,24 млрд. грн., у 1999 році — 7,157 млрд. грн.
Незначні обсяги випуску акцій як засобу залучення додаткових інвестиційних ресурсів, зокрема, пояснюються: загальним несприятливим інвестиційним кліматом у державі, що зумовлює високий ступінь ризику цього виду цінних паперів; незавершеністю процесів приватизації багатьох акціонерних товариств, що не дає змоги їм здійснювати додаткову емісію акцій; небажанням нових власників приватизованих підприємств використовувати саме цей фінансовий інструмент через побоювання втратити контроль над підприємством.
Отже, досліджуючи вплив монетизації економіки на розвиток фондового ринку, можна дійти таких висновків:
1.Рівень монетизації в Україні є фактором, який суттєво стримує розви­ток фондового ринку.
2.Сила впливу монетизації на фондовий ринок залежить від його харак­теру, Якщо частка нерезидентів на ринку досить висока, а сам він має спеку­лятивний характер, то короткострокова динаміка розвитку ринку цінних папе­рів визначається можливостями формування швидких надприбутків навіть за умов дуже високих ризиків капіталовкладень.
3.Низькі рівні ліквідності та капіталізації українського фондового ринку пояснюються станом реального сектору економіки, зокрема низькою рента­бельністю підприємств, тягарем їхніх заборгованостей, незавершеністю проце­сів приватизації та відсутністю вторинних емісій корпоративних цінних паперів.
Капіталізація ринку акцій не буде стабільно (якщо відкинути спекулятив­ні фактори) перевищувати 10—15% доти, доки монетизація господарського обігу внаслідок додаткової грошової емісії не досягне хоча б 30—35% ВВП. Тільки в цьому разі обсяг внутрішнього грошового попиту досягне величин, які зможуть утримувати капіталізацію на рівні 15—20% ВВП навіть за умов відпливу іноземного капіталу з ринку. Приріст ліквідності й капіталізації рин­ку за умов несприятливого інвестиційного клімату можна забезпечити моне­тарними факторами, зокрема зростанням грошової маси і рівня монетизації відповідно до темпів зростання ВВП та інфляції.









Висновок



У даній роботібули розглянуті різні види ціннихпаперів, що обертаються на фондовому ринку. Ринок ціннихпаперів грає важливу роль в системі перерозподілу фінансових ресурсів держави, а також необхідний для нормального функціонування ринкової економіки. Тому відновлення і регулювання розвитку фондового ринку є однієюзпершочергових задач, що стоятьперед урядом, для рішенняякої необхідне прийняттядовгострокової державної програми розвитку і регулювання фондового ринку і суворий контроль за її виконанням.
Незважаючи на всі негативніхарактеристики, сучасний український фондовий ринок — це динамічний ринок, що розвивається на основі: масштабної приватизації і пов'язаного з нею масового випуску ціннихпаперів; випуску, що розширяється підприємствами і регіонами, облігаційних позик; швидкого поліпшення технологічної бази ринку; доступу, що відкрився на міжнародні ринки капіталу; швидкого становлення масштабної мережіінститутів — професійних учасників ринку ціннихпаперів і інших чинників.
























ЛІТЕРАТУРА:



Алексеев М.Ю.«Рынок ценных бумаг и организация работы на нём». – М.: Финансы и статистика, 1992 г.
Алехин Б.И. «Рынок ценных бумаг» — Самара. Сам Вен 1992 г.
Бороздин П.Ю. «Ценные бумаги и фондовый рынок»: учебное пособие – М.: Институт экономики и права, 1994 г.
Колесник В.В. «Введение в рынок ценных бумаг» К.,
А. Л. Д., 1995 г.
Маркс К. «Капитал» // Маркс К., Енгельс Ф. Соч. 2 вид., т.23, 24, 25 – ч. І, ІІ
Маркс К., Энгельс Ф. соч. – 2-ое издание т.23, 24, 25 –
ч. І, ІІ
Мочерний С.В. “Основи економічної теорії”– Тернопіль АТ “Тарнекс”, 1993 р.
Міркин Я.М. Цінніпапери і фондовий ринок. — М.: Перспектива, 1995
Оскольский та ін. “Фондовий ринок України” – К: УФБ “Скарбниця”, 1994
Павлов С.В. “Фондовая биржа и ее роль в экономике несовременного капитализма”– М, 1989
Словник ділової людини. — М.: Економіка, 1992.
Чухно А.А. “Основи економічної теорії” – К., 1994.
“Новий етап розвитку фондового ринку” // Закон і бізнес – 1996, № 9
“Становлення фондового ринку: роль держави” // Урядовий кур’єр – 1996, № 9.
“Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України” // голос України – 1995, № 206-207