ЗМІСТ
ОСОБА ЗЛОЧИНЦЯ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЇЇ КРИМІНОЛОГІЧНОГО ВИВЧЕННЯ______________ ст. 3 ВСТУП
ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ВИВЧЕННЯ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ ____________________________________________________ ст. 4 ОСНОВНІ РИСИ ОСОБИСТОСТІ ЗЛОЧИНЦЯ __________ ст. 6 1.3. КЛАСИФІКАЦІЯ І ТИПОЛОГІЯ ЗЛОЧИНЦІВ _________ ст. 8
II. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ______________________________________ст.10 ВСТУП
2.1. ЕКОНОМІЧНА ЗЛОЧИННІСТЬ ______________________ ст.10
2.2. ТІНЬВА ЕКОНОМІКА ______________________________ ст.13
2.3.ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНЦІВ ____________________ ст.16
2.3.МОТИВИ, ПРИЧИНИ ТА ОБСТАВИНИ ВЧИНЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗЛОЧИНІВ ____________________________ ст.17
ЗАКЛЮЧЕННЯ _______________________________________ ст.18
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ_________________________________ ст.20
I. ОСОБА ЗЛОЧИНЦЯ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЇЇ КРИМІНОЛОГІЧНОГО ВИВЧЕННЯ ВСТУП
Соціальна та економічна кризи спровокували зростання злочинності. Остання стала ледве не повсякденним фоном життя і навряд будь-кого можуть здивувати повідомлення про малолітніх вбивць, наркоманів чи алкоголіків.
Нині кожний п'ятий учень 5-го класу, кожний четвертий восьмикласник і кожний другий учень 11 класу схильні до вживання алкоголю. Поширення набула дитяча проституція.
В Україні щорічно близько 11 тис. дітей скоюють суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність.1
Вони “опановують” нові види злочинів, які колись вважались “дорослими” – вимагательство, шахрайство. Деякі вчинки таких злочинців відзначаються особливою жорстокістю і цинізмом.
Розбудова правової держави, економічні зміни і реформування національного законодавства України не можливі без урахування сьогоднішніх реалій. Якщо взяти до уваги тільки сферу боротьби зі злочинністю, то статистика свідчить: в 1987 р. в Україні зареєстровано 237821 злочин, в 1992 р. – 480478, а в 1997 р. – майже 590 тис. Крім того, значною залишається так звана латентна або прихована злочинність. Що це? Криміналізація суспільства чи його спроба таким шляхом вийти з того становища, в якому воно знаходиться зараз? Грубе порушення чинного законодавства чи недієвість самих законів? 2
Ось чому наука Кримінологія займаєтьсяпізнанням злочинності, вивчає особистість злочинця і розробляє заходи попередження злочинів і поводженняз тими, кого саме суспільство зробило злочинцями визначає заходи впливу на винного, заходи для його перевиховання.
При розробленні нових законів важливо враховувати поради фахівців, вчених, а також пропозиції громадян.
І той із злочинців, хтохоче змінити своє життя на краще і переконливо це доводить, повинен мати таку можливість.
Держава через відповідні установи за допомогою законів та соціальних програм зобов'язана надати їм таку можливість.
. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ВИВЧЕННЯ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ
Всебічний підхід до оцінки особи, яка вчинила злочин, необхідний не тільки для об'єктивного розслідування кримінальної справи і визначення найбільш доцільних заходів впливу на винного, а й для виявлення та усунення причин та умов злочину, а також правильного вибору заходів для його перевиховання.
Успішне попередження злочинів можливо лише в тому випадку, якщо увагу буде сконцентровано на особистості злочинця, оскільки саме особистість є носієм причин їх вчинення. Можна тому сказати, що ця особистість — основна і найважливіша ланка всього механізму злочинного поводження. Ті її особливості, що породжують таке поводження, повинні бути безпосереднім об'єктом попереджувального впливу. Тому проблема особистості злочинця є головною і водночас найбільше складною проблемою кримінології.
Особистість злочинця завжди була однієї з центральних проблем усіх наук кримінального профілю й у першу чергу кріминології. У залежності від соціально-історичних умов, вимог соціальної практики і рівня розвитку науки по-різному ставилося і вирішувалосяпитання, що таке особистість злочинця, чи є вона взагалі, у чому її специфіка, яка її роль у вчиненні злочину, як впливатина неї, щоб не допуститибільше злочинних дій.
Необхідно враховувати, що навіть у такій специфічній сфері, як злочин, людина діє в якості суспільної істоти. Тому до неї треба підходити як до носія різноманітних форм суспільної психології, придбанихморальних, правових, етнічних і іншихпоглядів і цінностей, індивідуально-психологічних особливостей. У цілому — це являє собою джерело злочинного поводження, його суб'єктивну причину, визначаєнеобхідність вивчення всієїсукупності соціологічних, психологічних, правових, медичних(у першу чергу, психіатричних) і іншихаспектів особистості злочинця.
Особистість злочинця являє собою сукупність соціально значимих негативних властивостей, що утворилися в неї у процесі різноманітних і систематичних взаємодій з іншимилюдьми.
Соціальний характер особистості злочинця дозволяє розглядатийого як члена суспільства, соціальних груп або нових спільностей, як носія соціально типових рис. Включеннязлочинця в активне і корисне групове спілкування — важлива умова його виправлення.
Для визначення поняття особистості злочинця необхідно вирішити ряд спеціальних питань, зокрема: чи охоплює це поняття всіхосібскоївшихзлочин, або тільки частину з них; якістороний особливості злочинця необхідно вивчати.
І в наукових, і в практичних цілях це поняття повинно об'єднувати осіб, винних у злочинному поводженні.Як злочинність включає такі зовсім різні злочини, як згвалтуванняі шахрайство, так і поняття особистості злочинця в практичному і науковому змістіоб'єднують осіб, що вчинили ці злочини. Тому кримінологіявивчає причини і механізм учинення злочинів, у тому числі необережних і ненавмисних. Особистість усіх скоївшихзлочин повинна бути предметом кримінологічного пізнання, що має величезне практичне значення, у першу чергу для профілактики злочинів. Якщо з орбіти кримінологічного вивчення виключити особистість тих, для яких зроблений злочин не став основною головною діяльністю, то вони узагалі випадуть із поля зору кримінологи, що завдасть істотний збиток практиці.
Поняття особистості злочинця у визначенійміріумовне і формальне, оскільки віднесення визначенихдій до числа злочинних залежить від законодавця. Він же, як відомо може скасувати кримінальну відповідальність за вчинки, що раніше їм розглядалися як злочинні. Не можна не визнати також, що в багатьох осіб, що учинили, наприклад, необережні злочини можуть бути відсутні риси, типові для злочинців.
Поняття особистості злочинця не може бути ярликом для позначення найбільше небезпечних і злісних правопорушників. Це поняття — початкова позиція кримінологічної теорії особистості, уявне відтворення реального об'єкта і не має сили і зміступоза ним.
Наявність відмітних рис особистості злочинця не варто розуміти так, що вони властивіусім без виняткуособам, що вчинили злочин. Відсутність їх у деякої частини злочинців не знімаєпитанняпро необхідність вивчення і їхньої особистості як носія причин злочинного поводження. Проте основна маса злочинців відрізняється визначенимиособливостями.
Саме даний факт дозволяє говоритипро особистість злочинця як про окремий, самостійний соціальний і психологічний тип. Його специфіка визначає особливості духовного світузлочинців, їхньої реакції на вплив соціального середовища.
Можна визначити особистість злочинця як особистість людини, що вчинила злочин унаслідок властивих йому психологічних особливостей, антигромадських поглядів, негативноговідношеннядо моральних цінностей і вибору суспільно небезпечного шляхудля задоволення своїх потреб або непроявленнянеобхідної активності в запобіганні негативногорезультату.
Кримінологічне вивчення особистості злочинця здійснюється для виявлення й оцінкитих її властивостей і рис, що породжують злочинне поводження, із метою його профілактики. У цьому виявляється найтісніша єдність трьох вузлів кримінологічних проблем: особистості злочинця, причині механізму злочинного поводження, профілактики злочинів. При цьому особистість злочинця є основною тому, що її кримінологічні особливості первинні, оскільки єджерелом, суб'єктивною причиною злочинних дій, а тому саме вони, а не дії або поводженняповинні бути об'єктом профілактичних зусиль. Те, що ці внутрішні особливості можуть призвестидо вчинення злочинів, складаєсутність суспільної небезпеки особистості злочинця, а саме злочинне поводження— похідневід них.--PAGE_BREAK--
Криміногенні риси особистості формуються під впливом зовнішніх соціальних чинників.
Вчиненню злочину можуть сприяти, навіть провокувати на це ситуаційні обставини, зовнішнє середовище. Але, та сама ситуація сприймається й оцінюється різними людьми по-різному. В остаточному підсумку в механізмі індивідуального злочинного поводженняособистість злочинця грає головнуроль стосовно зовнішніх чинників. Тому вчинення злочину точніше було б розглядатине тільки як результат простої взаємодії особистості з конкретною життєвою ситуацією, де вони виступають у якості рівнозначних “партнерів”. Злочин є наслідком, реалізацією криміногенних особливостей особистості, що взаємодіє із ситуацією. ОСНОВНІ РИСИ ОСОБИСТОСТІ ЗЛОЧИНЦЯ
До основних рис особистості злочинця відносяться насамперед соціально-демографічні.
Кримінологічні дослідження і статистичні дані свідчать про те, що серед злочинців значно більше чоловіків, ніж жінок (їх біля 15 %). Але в злочинах, пов'язаних із розкраданням майна шляхом присвоєння, розтрати або зловживання службовим становищем частка жінок вище, тому що їх порівняно більше серед робітників суспільного харчування у системі торгівлі і легкої промисловості.
В залежності від вікузлочинців можна зробити висновкипро криміногенну активність і особливість різноманітних вікових груп.
За даними МВС Росії більш половини злочинів чинять особи у віці 16-29 років, але найбільше криміногенною групою населення, що виділяється статистикою, є особи у віці 30-49 років: їхня частка в структурі злочинності доходить до 47 %. Саме вони чинять біля 36 % особливо тяжких і 35 % тяжких злочинів. З числа притягнутих до кримінальної відповідальності осіб неповнолітні складають 14-15 %. Найменша частка серед злочинців 60-літнього віку. Основну масу таких злочинів як убивства, нанесення тяжкої шкоди здоров'ю, крадіжки, розбої, хуліганство, згвалтування, чинять особи у віці до 30 років.3
Дані про соціальний стан і рід занять осіб, що вчинили злочини показують, що половина злочинців до моменту вчинення злочину не була одружена, що удвічі вище, ніж частка всього населення, що не має шлюбу.
Переважна більшість осіб, що чинять злочини, брали участь у суспільно корисній праці, проте багато хто з них, особливо з числа хуліганів, злодіїв, розбійників часто змінювали місце роботи, мали значні перерви в трудовій діяльності. Серед непрацюючих велика частка злочинців-рецидивістів.
Рівень освіти впливає на вибір життєвого шляху. Дані свідчать, що рівень освіти осіб, що чинять злочини, нижче, ніж інших громадян. Найменш низький рівень освіти в осіб, винних у вчиненні насильницьких, насильницьки-корисливих злочинів, хуліганства, найбільше високий — серед посадових злочинів, що учинили шляхом розкрадання і присвоєння, розтрати або зловживання довірою.
Серед властивостей особистості злочинців уваги заслуговують такі, як характер і тривалість злочинного поводження. Більшість рецидивістів серед злодіїв, розбійників, членів злочинних організацій.
Серед злочинців чимало осіб із яскраво вираженою індивідуальністю, лідерськими спроможностями, великою підприємливістю й ініціативою. Ці якості в сполученні з негативними ціннісними орієнтаціями, моральними і правовими поглядами звичайно виділяють лідерів злочинних груп і злочинних організацій, являючись суспільною характеристикою останніх. Ці якості повинні використовуватися в профілактиці злочинів і виправленні злочинців.
Вивчення лідерських спроможностей злочинців особливо важливо для сфери боротьби з організованою злочинністю. Лідерські риси означають уміння керувати людьми і підкоряти їх собі будь-якими засобами, байдужість до інших учасників злочинної групи або злочинної організації. Особистість лідера звичайно визначає загальну спрямованість злочинної активності групи і вчинення нею конкретних злочинних дій.
Порівняльне психологічне вивчення особистості великих груп злочинців і законослухняних громадян показало, що перші відрізняються від других значно більш високим рівнем імпульсивності, тобто схильністю діяти по першому спонуканню й агресивністю, що сполучається в них із високою чутливістю і ранимістю.
Знаючи загальні характеристики злочинців, їхні відмінні риси і типологічні риси потрібно в будь-якій сфері практичної діяльності по боротьбі зі злочинністю -профілактиці, розкритті, розслідуванні злочинів, розгляді кримінальних справ у суді, призначенні карного покарання, виправлення і перевиховання злочинців — враховувати, що злочинець — це жива людина, особистість із її неповторністю, пристрастями і складностями.
Особистість злочинця не існує поза суспільством тому, що саме суспільство, соціальне середовище формують саме таку особистість, її антигромадську спрямованість, а також тому, що тільки суспільство може віднести якісь вчинки до розряду злочинних, а саме поняття злочинця є похідним від злочину. КЛАСИФІКАЦІЯ І ТИПОЛОГІЯ ЗЛОЧИНЦІВ
Всіособи, що учинили злочини, відрізняються друг від друга по демографічним, правовим, психологічним і іншимознакам — з одного боку, а з іншого боку — вони по цим ознакам схожі між собою. Тому виникає необхідність класифікації і типології злочинців.
Класифікація злочинців може бути побудованапо різноманітних основах, серед яких виділяються дві великігрупи: соціологічні, у тому числі соціально-демографічніі правові.
До соціологічнихвідносяться: стать, вік, рівень освіти, рівень матеріального достатку, соціальний стан, наявність сім'ї, рід занять, наявність фаху, місце проживання.
До правових: характер, ступінь вагискоєних злочинів, учинення злочинів вперше або повторно, у групі або поодинці, тривалість злочинної деятельностии, об'єкт злочинного зазіхання, форма провини.
По названим класифікаційним засадам виділяються й окремі типи — неповнолітні злочинці, жінки-злочинці, насильницькізлочинці, злочинці — міські жителі і т.і.
Типологія дає можливість розкрити природу, причини, закономірності злочинного поводження, створити основи його прогнозування. Для типології головною ознакою виступає мотив — внутрішнє спонукуваннядо поводження, те, заради чого воно здійснюється. Серед основної маси злочинців умовно виділяють «корисливий», «престижний», «ігровий» «насильницький» і «сексуальний» типи.
Типологічні групи будуються також по характеру злочинної спрямованості: корисливий, насильницький, корисливо-насильницький і «універсальний» типи». «Універсальний» тип включає:
економічні і сексуальні
присвоєння майна і катування продолжение
--PAGE_BREAK--
КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ЕКОНОМІЧНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ
ВСТУП
Сьогодні за ступенем безпечності та поширеності лідирує економічна злочинність, яка вразила всі галузі господарювання, сформувавши сферу тіньової економіки. Необхідність боротьби з нею є безсумнівною. Однак в Україні тіньова економіка відіграє особливу роль. Падіння обсягів виробництва призвело до зростання безробіття з притаманним їй катастрофічним зниженням рівня життя населення. Нездатність держави створити необхідну кількість робочих місць для резервної армії праці стала очевидним фактом. Відсутня також дійова й реальна соціальна програма допомоги безробітним. Люди, які залишилися без роботи, знаючи, що держава нездатна платити заробітну плату навіть працюючим, не розраховують на ефективну допомогу. Тому закономірними й природними на цьому тлі є спроби різних верств населення, що залишилися без засобів для існування, знайти тіньову нішу в нових економічних реаліях. Тіньова економіка також стала пристановищем для частини трудящих і пенсіонерів, які не отримують своєчасно зарплату і пенсію. Вона об'єктивно відіграла роль клапану, через який стався викид потенційного політичного вибухонебезпечного тиску на уряд значної частини населення України.4
2.1. ЕКОНОМІЧНА ЗЛОЧИННІСТЬ
Поняття “економічна злочинність” означає складне, внутрішнє суперечливе явище, з'явилосяв кримінологіїпорівняно нещодавно. Перехід до багатоукладної економіки на основі рівності усіх форм власності, у тому числі і приватної, видозмінив не тільки соціальний портрет осіб, що чинятьрозкрадання й іншікорисливі злочини, але і структуру протиправних діянь.
У цьому зв'язку при визначенні груп злочинів, які утворюють економічну злочинність, ознакою є заподіяння шкоди економічним інтересам держави і громадян, що охороняються законом, шляхом розкрадань, господарськихі корисливих посадових злочинів. Відмінна риса економічних злочинів складається в тому, що вони відбуваються спеціальнимсуб'єктом посадовими і матеріально відповідальними особами, а не сторонніми для об'єкта керуваннялюдьми, включеними в систему економічних відносин, на які вони зазіхають.
Поряд із матеріальними наслідками серйозна шкодазавдаєтьсявстановленому порядку керуваннянародним господарством. При цьому утрудняється реалізація рішень, спрямованихна нормальне функціонування всіхсуб'єктів товарно-грошового обертання, захист прав споживачів.
Аналіз злочинності в сфері економіки доцільно вестипо декількохсамостійних напрямках, обумовлених конкретною кримінологічною ситуацією перехідного періоду від адміністративної-командної до переважно ринкової регуляції господарськихпроцесів як практично нової концепції керуванняіз широким використанням економічних регуляторів — цін, податків, платежів за ресурси, процентних ставок, створення ринкузасобів виробництва і предметів споживання, формування конкретного ринку, ринкуінвестиційних ресурсів і цінних паперів.
Кримінологічна ситуація в економіці перехідного періоду визначається:
Сукупністю зафіксованих судовою статистикою різноманітних форм розкрадань державного і колективного майна, хабарництва, спекуляції, приписок, зловживань службовим положенням.
Наявністю значної кількості прихованої(латентної) економічної злочинності, невідомої правоохоронним органам.
Появою нових форм економічного поводження, що у суспільній свідомості розцінюються не просто як небажані, але небезпечні і мають бути заборонені, у тому числі під страхом кримінальної відповідальності.
Інтенсивність злочинних проявів в економіці відповідно до статистичних даних дуже різноманітна. Майже кожний третій злочин складає розкрадання державного і колективного майна шляхом присвоєння або розтрати, або зловживання посадовим положенням.
До 70% злочинів у сфері економіки залишаються не виявленими, особливо хабарництво, розкрадання, обман покупців і замовників і ін.
Впровадження в господарську практику ідеї “дозволене все, що не заборонено”, розширення свободи підприємництва веде до декримінализації діянь, властивих винятково командному стилю керування.
Відомо, що з УК виключені такі склади злочинів, як комерційне посередництво, приватнопідприємницька діяльність. Спекуляція поки залишається і по засобам вчинення розкрадання діляться на 2 групи:
Відбивані на балансі підприємств, організацій у виді недостачі товарно-матеріальних цінностей;
Не показуються в облікових документах розкрадання, пов'язані зі створенням неврахованого розміру сировини, матеріалів, коштів із метою їхнього вилучення і наступного розподілу між учасниками злочину.
Для цієї групи розкрадань необхідною умовою виступає об'єднання в злочинності двох і більш підприємств і організацій, як пов'язаних спільністю розв'язуваних задач, так і штучно залучених в злочинну орбіту. Одна з організацій має доступ до коштів (торгові заготівельні підприємства), що у результаті злочинних маніпуляцій “обмінюються” на товари, матеріали й ін. Розбалансованість споживчого ринку, руйнування утворюваних десятиліттями господарських зв'язків, інфляція зробили кращими для сучасної економічної практики обмінні операції “товар на товар”, що у свою чергу позначилося на зміні предмета розкрадань. За даними МВС України, в останні роки значно (майже на 45%) збільшилося число крадіжок сировини і матеріалів із підприємств легкої і місцевої промисловості для їхнього наступного збуту.
Кримінологічні дослідження свідчать також про істотну зміну засобу протиправного заволодіння майном. В даний час зростає число примітивних, навіть вульгарних форм зазіхань на економічну систему, що носять як би відкритий, відверто цинічний характер і не потребує високої фахової підготовки, знання специфіки бухгалтерського обліку, технології виробництва.
Сказане відноситься і до банківських сфер, що дозволяють привласнювати значні кошти за рахунок переводу безготівкових грошових мас у готівку.
Розкрадання в сфері кредитно-фінансових відносин займають одне з перших місць по матеріальним наслідкам для економіки. Найбільше поширеними засобами вчинення цих розкрадань є:
Підробка банківських документів (кредитних авізо, чеків);
Неповернення кредитів із наступним їхнім викраденням;
Мошенічество під видом конвертації гривні;
Використання підроблених пластикових платіжних засобів (електронних грошей);
Присвоєння грошей, отриманих у порядку передоплати без постачання товарів або надання послуг.
В останні роки просліджується стійка тенденція росту організованої злочинності, властива розкраданням в дуже значних розмірах, хабарництву. Частка таких розкрадань у структурі всіх інших форм злочинних зазіхань на економічну систему невелика — біля 3 %. Проте їхня роль не вичерпується лише матеріальною шкодою. Небезпечний розкладницький вплив “легких” грошей на реакції різноманітних груп населення, особливо молодь, насадження стереотипів добування засобів до життя будь-якими, у тому числі і злочинними засобами.
Відбувається зрощування розкрадачів із злодіями, грабіжниками й іншими представниками кримінальної злочинності, з одного боку, і активна взаємодія з тіньовою економікою, що утворює фундамент економічної злочинності, з іншої.
Водночас економічну злочинність не можна ототожнювати з організованою.
Пересічні інтереси тіньової економіки й організованої злочинності надають усталеність існуванню злочинних угруповань розкрадачів, розширюють їхні претензії на особливу роль у керівництві такими економічними процесами, як роздержавлення і приватизація.
Організовану злочинність у сфері економіки можна визначити як новий якісний рівень групової фахової злочинності, що характеризується зімкненням кримінального середовища в рамках регіону, країни з поділом на ієрархічні рівні і виділенням лідерів, що не беруть участь у конкретних злочинах, а здійснюють організаторські, управлінські, ідеологічні функції; корумпуванням, залученням у злочинну діяльність відповідальних робітників апарату державних (у т.ч. правоохоронних) органів для забезпечення безпеки і гарантій учасникам співтовариств із монополізацією і розширенням сфер протиправної діяльності з метою одержання максимальних матеріальних прибутків при максимальній захищеності її лідерів від відповідальності.
2.2. ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА
Термін “тіньова економіка” використовується для забезпечення сукупності неврахованих, нерегламентованих (що відрізняються від зафіксованих у нормативних документах і правилах господарювання) і протиправних видів економічної діяльності.
Тіньова економіка є складним, суперечливим соціально-економічним процесом. Вона охоплює основну частину суспільних структур і господарства. До зазначеної економіки належить неконтрольоване суспільством виробництво, розподіл, обмін і споживання товарно-матеріальних цінностей, грошей, послуг. Це все те, що приховується від органів державного управління, громадськості, зокрема соціально-економічні відносини між окремими громадянами, соціальними групами по використанню державної і недержавної власності, власності громадян у корисливих інтересах, які вбирають у себе невраховані та нерегламентовані види економічної діяльності. Тобто тіньова економіка розуміється як сукупність неконтрольованих і неврегульованих законних або протиправних видів економічної діяльності.
Незаконна, умисно прихована від державних органів, економічна діяльність спрямовується на одержання прибутку шляхом вчинення злочинів чи сприяння їм.
Тіньова економіка виросла та розвивалася в умовах наявності прогалин у законодавстві, в економіці і фінансово-кредитній сфері, за обставин зростання фінансових можливостей криміналітету, зрощування корумпованих представників різних влад, державного апарату і злочинного світу, маючи єдину ціль – надмірне збагачення та одержання влади. Пояснення даного явища, насамперед, слід шукати в площині відсутності уміння кваліфіковано, професійно управляти господарством. продолжение
--PAGE_BREAK--
організаційно-господарські;
соціально-психологічні.
Економічні.
Організаційні.
Технічні. продолжение
--PAGE_BREAK--
Правові.
Виховні.