Реферат по предмету "Астрономия"


Історичний нарис з анатомії та фізіології людини

Реферат
на тему:
«Історичний нарис з анатомії та фізіології людини»
Анатомія є однією з найдавніших природничих наук. Першу книжку, в якій були відомості з анатомії, написав за 3 тис. років до н.е. китайський імператор Гванг Ті. Великий внесок у подальший розвиток цієї науки зробили вчені Стародавнього Єгипту і Стародавньої Греції, такі як Аристотель (384— 322 рр. до н.е.), Герофіл (304 р. до н.е.), Гален (211—131 рр. до н.е.), Абу Алі Ібн-Сіна (Авіценна) (980—1037) та ін.
Є історичні відомості про те, що вже починаючи з X-XIIст. монахи-цілителі лікарського монастиря, що існував при Києво-Печерському монастирі, передавали медичні знання, зокрема анатомічні, від покоління до покоління. Після організації Києво-Могилянської академії (1694 р.) в Україні розпочалася підготовка кадрів, які багато зробили для розвитку анатомії на науковій основі.
Засновником наукової анатомії був професор Падуанського університету Андреас Везалій (1514—1564), який на підставі численних розтинів трупів у 1543 р. видав книжку «Про будову людського тіла» з систематизованим описом органів тіла людини. Численні достовірні факти про будову тіла людини, встановлені А. Везалієм і його послідовника­ми, є загальновизнаними і сьогодні. Класичну працю А. Везалія перекладено російською мовою і видано в колишньому Радянському Союзі в 1950 р. (1-й том) і в 1954 р. (2-й том).
Уявлення А. Везалія про будову тіла людини були рево­люційною подією в природознавстві і передбаченням вели­ких анатомічних відкриттів XVIст., зроблених його послі­довниками (Фалопій, 1523—1562рр.; Евстахій, 1510— 1574рр.; Варолій, 1543—1575рр., та ін.). Вони досконало вивчили не лише кістки та м'язи, а й внутрішні органи, ор­гани чуття, спинний та головний мозок, нерви.
Виникнення функціонального напрямку в анатомії пов'язано з ім'ям Уїльяма Гареея (1578—1657 рр.), який на підставі проведених спостережень та експериментів у 1628 р. видав свою знамениту працю («Анатомічне дослід­ження про рух серця і крові у тварин») про кровообіг від серця через артерії і до серця через вени. Це відкриття стало початком фізіології. Трохи згодом (1661 р.) Марчело Мальпігі (1628—1694рр.) на підставі мікроскопічних досліджень дійшов висновку, що артерії та вени з'єднуються між собою капілярами, довівши цим правильність уявлень про іс­нування замкнутої системи кровообігу.
Розвитку анатомії та її функціонального напрямку в XVII—XVIIIст. допомагали легалізований в ряді країн роз­тин трупів, поширення досконаліших методів дослідження, відкриття університетів у країнах Європи, введення анато­мічної термінології. Серед вчених-анатомів цього періоду слід відзначити Ф. Рюйша (1638—1731рр.), А. Галера (1708—1777рр.) та ін. Ф. Рюйш першим організував пос­тійний музей анатомічних препаратів, удосконалив бальза­мування трупів тощо. А. Галер розвивав фізіологічний нап­рямок у морфології. Він об'єднав анатомічні та фізіологічні знання свого часу в багатотомній праці «Elementaphysiologiaecorporishumani» («Основи фізіології тіла людини»).
У Росії анатомія починає свій розвиток за Петра І. Пер­шим викладачем анатомії був Микола Бідлоо (1669— 1735рр.), який очолював лікарську школу при московсь­кому генеральному госпіталі, заснованому в 1707р. Пет­ром І. У його визначній рукописній книзі «Повчання для тих, хто вивчає хірургію в анатомічному театрі» описано всі хірургічні операції від «голови до п'ят», а також приведено програму викладання і послідовність вивчення тіла людини.
Розвиток матеріалістичного природознавства в Росії пов'язаний з працями геніального російського вченого-енциклопедиста М.В. Ломоносова і його учнів: С.Г. Зибеліна (1735—1802 рр.) — першого російського професора медич­ного факультету Московського університету, О.П. Протасова (1724—1796 рр.) — першого російського академіка-анатома та ін.
Перший оригінальний посібник з анатомії «Скорочена анатомія, або керівництво до, пізнання будови людського тіла...» написав у 1802 р. П.О. Загорський (1764—1846) — засновник анатомічної школи в Петербурзькій медико-хірургічній академії.
На цей період (кінець XVIIст. — початок XVIIIст.) при­падає відкриття і розвиток кафедр анатомії на медичних фа­культетах університетів ряду великих міст України, які по­тім сформувались у відомі анатомічні школи.
Першим відкрився медичний факультет Львівського уні­верситету. Відкривався він двічі (у 1784 і 1804 рр.). Кафедру анатомії очолював професор Г. Кадій (1851—1912 рр.), а з 1946 по 1970р. — професор П. Любому дров (1895— 1972 рр.), під керівництвом якого сформувався науковий напрям Львівської школи — вивчення судинної системи людини.
Медичний факультет у Харкові був організований в 1805 р., першим завідувачем кафедри анатомії був Л.0. Ваннеті. Найталановитішим представником Харківської анато­мічної школи вважається 5.77. Воробйов (1876—1937рр.), який почав працювати на кафедрі з 1917р.
В.П. Воробйов розвинув функціонально-анатомічний напрям та історичне розуміння будови і форми тіла людини. Він є автором методу макромікроскопічного дослідження, який дав змогу встановити нові закономірності структурної організації нервової системи.
В.П. Воробйов — автор унікальних анатомічних атласів, підручників тощо. Серед його учнів — послідовник і видат­ний анатом професор Р.Д. Сшельников, який видав тритом­ний анатомічний атлас, що і на теперішній час є енцикло­педичним довідником для лікарів і студентів. Р.Д. Синельников з 1945 р. був науковим керівником комісії по рес­таврації і збереженню тіла М.І. Пирогова.
У Києві заняття на кафедрі анатомії в університеті Свя­того Володимира почалися у 1841 р.
Перший підручник анатомії, виданий у Києві, був напи­саний професором О.П. Вальтером (1817—1889рр.), який протягом 24 років очолював кафедру анатомії в університе­ті. О.П. Вальтер першим дослідив дію симпатичних нервів на кровоносні судини.
З 1868 по 1890 р. кафедрою завідував В. О. Бец — осно­воположник вивчення структури кори головного мозку. Його дослідження мікроскопічної будови півкуль великого мозку привели до відкриття велетенських пірамідних клі­тин, які названі його іменем.
Протягом 12 років, з 1890 до 1902 р., кафедрою керував професор М.А. Тихомиров, автор визнаної в усьому світі монографії «Варіанти артерій і вен людського тіла».
З 1903 по 1917р. кафедру очолював професор Ф.А. Сіпефаніс. Він одним із перших в Росії почав вивчати лімфатич­ну систему людини.
Підтримуючи і розвиваючи наукові напрями попередників Київської анатомічної школи найбільших успіхів у вивченні лім­фатичної системи домігся професор М.С. Спіров, який з 1930 р., впродовж 43 років, очолював кафедру анатомії Київського ме­дичного університету. Серед його учнів — відомих анатомів — О.В. Сеиридов, О. О. Сушко та багато інших.
Основоположником і творцем прикладного напрямку анатомії є М.І. Пирогов (1810—1881рр.), який написав «Повний курс прикладної анатомії людського тіла з малюн­ками (анатомія описово-фізіологічна і хірургічна)».
Видатний анатом і вчитель П. Ф. Лесгафт (1837— 1909рр.) розвинув функціонально-анатомічний напрям. Він довів формотворне значення функції, а також те, що здо­ров'я людини залежить, як правило, від активної фізичної діяльності. На основі цього твердження було розроблено сис­тему комплексів фізичних вправ і лікувальної фізкультури.
Великий внесок у розвиток сучасної анатомії зробили вче­ні, які спирались на передові на той час досягнення в біології і медицині та методи наукового дослідження. Це Г.М. Йосипов (1870—1933 рр.) і Д.А. Жданов (1909—1972 рр.), які заклали основи сучасного вчення про лімфатичну систему, В.М. Шевкуненко (1872—1952 рр.), який створив учення про індивіду­альну мінливість і крайні форми будови тіла людини та її ор­ганів, В.М. Тонков (1872—1954рр.), який експериментальне вивчав будову кровоносних судин і виявив високу при­стосовність їх до змін умов функціонування, та ін.
В медичних інститутах України, що відкривалися дещо пізніше продовжувались і тепер продовжуються наукові тра­диції попередників. Вчені цих закладів, розвиваючи нові напрямки і сучасні методи дослідження, вносять значний вклад у подальший розвиток анатомічної науки. Серед них відомі анатоми: В.Г. Український, О.Ю. Роменський (Вінни­ця), Н.Д. Довгало (Донецьк), М.А. Батуєв, М.К. Лисенков, Ф.А. Волинський (Одеса), В.В. Бобін, В.І. Зяблова (Сімфе­рополь), Є.П. Мельман (Івано-Франківськ), М.М. Тростя-нецький (Дніпропетровськ), Н.Г. Туркевич (Чернівці) й інші.
Розвиток фізіології здебільшого визначався досягненнями анатомії та інших природничих наук. Перші відомості про функції організму викладено в працях Гіппократа (460— 377 рр. до н.е.). Виникнення фізіології як науки пов'язане з працями Уїльяма Гарвея, який відкрив замкнений кровообіг (1628 р.). Важливе значення для подальшого розвитку фізіо­логії на матеріалістичній основі мало відкриття «про відобра­жену діяльність організму», зроблене в XVIIст. французьким ученим Р. Декортом (1596—1650рр.). Інтенсивний науковий розвиток фізіології почався в XIXст. До того його гальмували панівні метафізичні концепції про абсолютну незмінність природи, наявність в організмі якоїсь нематеріальної життєвої сили, що спрямовує біологічні процеси. Вчені розглядали природні явища та поведінку живих істот ізольовано одне від одного, не в динаміці, а в стані спокою.
Наступ на ідеалістичні концепції метафізики був розпоча­тий у XVIIIст. Цьому сприяли відкриття кінця XVII, XVIIIі першої половини XIXст., які стали природничонауковим обґрунтуванням діалектико-матеріалістичного погляду на природу, утвердили в ній ідею загального зв'язку і розвитку. До таких відкриттів належать закон про збереження і перетворення енергії, атомно-молекулярна теорія будови тіл, сформульовані М.В. Ломоносовим у 1748 р., клітинна теорія, розроблена Т. Шванном у 1839 р., еволюційне вчення про розвиток живої природи Ч. Дарвіна, опубліковане в 1859р., яке розв'язало також питання про походження людини.--PAGE_BREAK--
Значний внесок у розвиток фізіології в XIXст. зробили вчені різних країн: у Франції — К. Бернар (1813—1877 рр.), Німеччині — Е. Дюбуа-Реймон (1818—1878 рр.), Англії — Ч. Шеррінгтон (1885—1949 рр.), США — В. Кеннон (1871—1945рр.) та ін.
У першій половині XVIIIст. розпочався розвиток фізіоло­гії в Росії. У 1725 р. в Петербурзькій академії наук було засновано кафедру анатомії і фізіології, а в 1776 р. в Московсь­кому університеті відкрито самостійну кафедру фізіології.
Перший російський підручник «Фізіологія, видана для ке­рівництва своїх слухачів» написав професор Московського уні­верситету О.М. Філомафітський (1807—1849рр.). У 1848 р. він опублікував «Трактат про переливання крові (як єдиний засіб у багатьох випадках врятувати згасле життя), складений в історичному, фізіологічному і хірургічному відношеннях».
Батьком російської фізіології називають І.М. Сєченова (1829—1905 рр.). У своїй праці «Рефлекси головного мозку» (1863 р.) І.М. Сєченов сформулював матеріалістичне уявлен­ня про діяльність головного мозку, яка відбувається за прин­ципом рефлексу і підлягає не лише спостереженню, а й вив­ченню. Учений відкрив також явища центрального гальму­вання і сумації збудження в нервових центрах. Висунуті ним ідеї дістали подальший розвиток у працях його учнів і послі­довників І.П. Павлова (1849—1936рр.), О.О. Ухтомського (1875—1942 рр.), М.Є. Введенського (1852—1922 рр.) та ін.
Величезний вплив на розвиток вітчизняної та світової фізіології зробили дослідження І.П. Павлова та його школи. І.П. Павлов є творцем нового аналітично-синтетичного напрямку у фізіології, який базується на трьох засадах: 1) організм — єдине ціле; 2) єдність організму і середови­ща; 3) принцип нервізму. Вершиною творчості І.П. Павлова є його вчення про сигнальні системи кори великого мозку. У його працях півкулі великого мозку характеризуються як орган тимчасових зв'язків, який забезпечує досконале прис­тосування організму до змін умов навколишнього середо­вища. Розкриваються закономірності руху нервових проце­сів у корі великого мозку (іррадіація, концентрація, індук­ція), встановлюються зв'язки між корою і підкірковими утвореннями. І.П. Павлов створив класифікацію типів пси­хічної (вищої нервової) діяльності.
Вчення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність, кро­вообіг, травлення та ін., його ідеї і методи, аналітико-синтетичний підхід до вивчення фізіологічних явищ в цілому організмі визначили подальший розвиток фізіології XXст.
За великі заслуги в розвитку фізіологічної науки І.П. Пав-лов у 1904 р. одержав Міжнародну Нобелівську премію (най­вищу і найпрестижнішу премію того часу). У 1935 р. Міжна­родний фізіологічний конгрес присвоїв І.П. Павлову звання «старійшини фізіологів світу».
Розвиток фізіології в XXст. характеризується великими успіхами. Розроблено вчення про автономну нервову сис­тему, вивчено багато різних процесів життєдіяльності, вста­новлено закономірності регуляції функцій внутрішніх орга­нів, відкрито пристінкове (мембранне) травлення та ін. Ве­лика заслуга в цьому належить учням І.П. Павлова видат­ним ученим Л.А. Орбелі, К.М. Викову, В.М. Черніговському, П.К. Анохіну та ін.
Л.А.Орбелі (1882—1958 рр.) — визначний фізіолог, ака­демік, Герой Соціалістичної Праці, творець великої фізіоло­гічної школи, співробітник і помічник І.П. Павлова, органі­затор науково-дослідної роботи в різних напрямках. Вивчав, головним чином, нервову регуляцію функцій і коор­динаційних механізмів центральної нервової системи. Він і його учні обґрунтували вчення про адаптивне (пристосовно)-трофічну роль автономної (вегетативної) нервової сис­теми, яке має велике теоретичне і практичне значення для розуміння внутрішньоцентральних відносин у нервовій системі та оцінки безлічі клінічних спостережень порушен­ня трофічних процесів при різних патологічних станах. Л.А. Орбелі, його співробітникам і учням належать числен­ні важливі узагальнення про механізми нервової діяльності в порівняльній і віковій фізіології умовних рефлексів, впли­вів зовнішніх факторів на вищу нервову діяльність.
К.М. Биков (1886—1959рр.) зробив значний внесок у сучасну фізіологію і медицину. Разом зі співробітниками методом умовних рефлексів він розв'язав проблему корти­кальної регуляції діяльності внутрішніх органів, встановив регулюючий вплив кори півкуль великого мозку на роботу внутрішніх органів (серце, судини, травний канал, органи виділення та ін.), запропонував концепцію про інтероцептивні рефлекси, секреторні поля шлунку, розробив питання нервової регуляції моторної і секреторної діяльності органів травного каналу і травних залоз (печінки, підшлункової залози), виявив наявність хімічних передавачів (медіаторів) у нервових центрах тощо.
В.М. Черніговський (1907—1981) — автор п'яти моно­графій і понад 200 наукових праць з питань фізіології. Йому належать капітальні дослідження й узагальнення механізмів збудження механо- і хеморецепторів, адаптації інтероцеп-тивних рефлексів, розподілення ефектів при подразненні різних рецепторних зон, ролі різних відділів центральної нервової системи в здійсненні інтероцептивних реакцій, представництва еферентних систем внутрішніх органів у корі півкуль великого мозку, мозочка і зорових центрах. Він довів наявність прямих і зворотних (двобічних) зв'язків внутрішніх органів з корою головного мозку.
П.К. Анохін (1898—1974 рр.) — видатний фізіолог, ака­демік, вивчав загальні закономірності діяльності централь­ної нервової системи. Дослідження П.К. Анохіна, його спів­робітників і учнів мають не лише велике теоретичне, а й практичне значення, особливо вчення про функціональні системи організму. Функціональною системою він назвав сукупність органів і тканин, які, хоч і належать до різних анатомо-фізіологічних утворень, але забезпечують відпо­відно потрібну форму пристосовної діяльності, кінцевою метою якої є підтримання в організмі нормальних умов для збереження відносної постійності його внутрішнього середовища (обміну речовин, гомеостазу тощо).
П.К. Анохін запропонував фізіологічну теорію нервового рубця, теорію патогенезу, центральних паралічів і казуалгій, теорію патогенезу ампутаційних болів та ін., довів, що основною одиницею фізіологічної інтеграції є функціональна система.
Розвиток фізіології в Україні розпочався переважно в другій половині ХІІ{Ш ст. у зв'язку з відкриттям медичних факультетів у Львові, Харкові, Києві, Одесі. Найбільший внесок в розвиток фізіології зробили вчені Київського, Хар­ківського, Львівського університетів та інститутів.
У Львівському університеті, який перший раз відкрився у 1784р., в 1885 р. кафедру фізіології очолив А. Бек (1863— 1942 рр.). Дослідженнями електричних явищ в центральній нервовій системі були одержані нові дані по локалізації центрів окремих функцій в корі півкуль великого мозку, об­ґрунтовані деякі питання електроенцефалографії.
У післявоєнні роки на кафедрі фізіології людини і тва­рин Львівського університету працювали Г.М. Никифоровський (1879—1982рр.), І.В. Шостаковська (з 1960 до 1991 р. завідувала кафедрою) та ін. їхні дослідження при­свячені порівняльній фізіології вищої нервової діяльності, фармакології умовних рефлексів, вивченню механізмів ре­гуляції діяльності травних залоз тощо.
До провідних дослідників з фізіології, які працювали у Харкові, слід віднести: Щелкова (1833—1909 рр.) і його учнів (М.Ф. Білецького (1851—1882 рр.), 5.Я Даншевського (1852—1939рр.) та ін.). В.Я. Данилевському належать важливі фізіологічні дослідження з різних розділів фізіоло­гії. Він організував і очолив Харківський органо-теоретичний інститут, в якому працював до кінця свого життя (тепер Український науково-дослідний інститут експерименталь­ної ендокринології). Дослідженнями фізіології нервової системи він встановив наявність у головному мозку центрів, які регулюють діяльність внутрішніх органів; вперше за­реєстрував електричні явища головного мозку собаки.
Вивчаючи дію на організм електричного струму та електро­магнітних полів, В.Я. Данилевський виявив наявність біостру­мів в головному мозку. Наукові інтереси вченого були багато­гранними. Він приділяв увагу питанням ендокринології, гіпно­зу, вивченню теплотворної властивості харчових речовин тощо.
Вихованець Харківського університету, видатний вчений-біолог. Мечніков (1845—1916 рр.) деякий час (протя­гом 10 років) працював у Новоросійському університеті в Одесі, у 1883 р. на VIIз'їзді дослідників природи і лікарів доповів свою гіпотезу про захисну роль фагоцитів, яка через деякий час була визнана вченням про фагоцитоз.
І.І. Мечникову була присуджена Нобелівська премія (ра­зом з П. Ерліхом, який захищав і обґрунтовував теорію імунітету).
В.Ю. Чаговець (1873—1941 рр.), вивчаючи природу біо­електричних явищ, за рік до закінчення Військово-медичної академії (у 1896 р.) обґрунтував основні принципи іонної теорії збудження. Працюючи в лабораторії І.П. Павлова, захистив ди­сертацію (1903 р.) на тему: «Нарис електричних явищ на живих тканинах з погляду найновіших фізико-хімічних теорій». 31910 року В.Ю. Чаговець — завідувач кафедри фізіології Київського університету (пізніше Київського медичного інституту). Запро­понована ним перша теорія виникнення біопотенціалів від змі­ни концентрації іонів мала велике значення для подальшого розвитку досліджень в електрофізіології.
Вивчаючи механізм подразнювальної дії електричного струму на живі тканини, В.Ю. Чаговець показав, що збуджен­ня їх відбувається внаслідок поляризації поверхневих мемб­ран. Ця теорія в електрофізіології стала загальновизнаною.
Після В.Ю. Чаговця кафедру в Київському університеті очолив А.І. Ємченко (1893—1964рр.). Він і його співробіт­ники (В.П. Глаголєв, В.О. Цибенко. П.Д. Харченко) вивчали умовно-рефлекторну діяльність тварин, проблеми сенсорної фізіології, регуляторні впливи гіпоталамуса на серцево-ГУЛИННУ та лімфатичну системи.
ГФ.Фольборт (1885—1960рр.), академік АН УРСР, учень і близький співробітник І.П. Павлова. З 1926 по 1945 р. завідувач кафедри Харківського медичного інститу­ту а з 1946 по 1960 р. — кафедри нормальної фізіології Ки­ївського медичного інституту та відділом вищої нервової діяльності і трофічних функцій Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця АН УРСР.
Основні праці Г.Ф. Фольборта стосуються проблем вищої нервової діяльності, травлення, фізіології стомлення і віднов­лення. Він дав науковий аналіз секреції і надходження в тонку кишку жовчі, відкрив новий спосіб одержання секретину, дос­лідив дію овочевих соків і деяких інших речовин на шлункову секрецію. Встановлені ним основні закономірності процесів виснаження і відновлення дозволили теоретично обґрунтувати раціональні режими діяльності різних систем організму.
П.Г. Богач (1918—1881 рр.) очолював Інститут фізіології Київського університету. Разом зі своїми співробітниками (А.Ф. Косенко, С.Д. Гройсман, Г.М. Чайченко, П.С. Лященко) він зосередив свої дослідження на вивченні ролі різних структур головного мозку в регуляції вегетативних функції травного каналу, біофізики м'язового скорочення.
Великий внесок у розвиток найважливіших проблем нормальної та патологічної фізіології, геронтології, ендо­кринології, онкології та ін., зробив видатний вчений О.О. Богомолець (1881—1946), президент АН УРСР, Герой Соціалістичної Праці.
У 1921 р. він написав перший вітчизняний підручник з патологічної фізіології. У 1931 р. в Києві організував і очо­лив Інститут експериментальної біології і патології та Інс­титут клінічної фізіології АН УРСР, створив одну з про­відних наукових шкіл українських патофізіологів, розробив метод впливу на сполучну тканину, за допомогою запро­понованої ним антиретикулярної цитотоксичної сироватки (АЦС), яка широко використовується не лише в нашій країні, а й за її межами. Виконані під його керівництвом наукові дослідження по консервації крові відіграли важливу роль в організації служби крові. О.О. Богомолець багато уваги приділив розвиткові вікової фізіології, проблемі боротьби за нормальне довголіття і продовження життя.
У свій час в Інституті фізіології АН УРСР (тепер Інсти­тут фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України) працюва­ло багато визначних дослідників, які дещо пізніше очолили створені нові наукові заклади і плідно працювали в них.
Р.Є. Кавецький (1899—1978рр.) — український патофізіолог-онколог, академік АН УРСР. У 1960—1978 рр. — ди­ректор Київського науково-дослідного інституту експеримен­тальної та клінічної онкології МОЗ УРСР (з 1971 р. — Інститут проблем онкології АН УРСР, з 1978 р., імені Р.Є. Кавецього). Праці Р.Є. Кавецького присвячені питанням експе­риментальної і теоретичної онкології, патофізіології. Йому належить пріоритет у створенні концепції про взаємодію пухлини й організму та про фактори антиканцерогенезу.
В.П. Комісаренко — завідувач лабораторії ендокринних функцій Інституту їм. О.О. Богомольця АН УРСР. З 1965 р. — директор організованого ним Київського науково-дослідного інституту ендокринології та обміну речовин. Праці В.П. Комісаренка присвячені дії гормонів на організм. Він запропону­вав гормональні препарати: кортикотонін, спленін тощо.
У 1966р. Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця АН УРСР (тепер Інститут НАН України) очолив П.Г. Костюк, академік НАН України, АН СРСР, який раніше працював під керівництвом відомого Київського електрофізіолога Д.С. Воронцова (1886—1965 рр.).
П.Г. Костюк разом із співробітниками інституту (П.М. Сєрков, В.І. Скок, М.Ф. Шуба та ін.) проводить фун­даментальні дослідження клітинних механізмів діяльності нервової системи.
За останній час вітчизняними фізіологами досягнуто знач­них успіхів завдяки запровадженню мікроелектродної техніки. Вимірювання внутрішньоклітинних потенціалів дозволило «заглянути» в світ нейронних процесів, особливо в механізм синаптичної передачі, тобто передачі збудження з однієї нер­вової клітини на другу, з чутливої клітини на нервову.
Нині анатомія і фізіологія як науки, що відіграють основ­ну роль у медицині, набули значного розвитку. Вивчення бу­дови тіла людини та її життєдіяльності проводиться не лише за системами, а й як єдиного цілого, що перебуває у зв'язку з навколишнім середовищем. Тільки завдяки такому підходу (методу) можна вдосконалювати будову і функції організму людини, зробити його міцнішим і здоровішим, загартувати для боротьби з шкідливими факторами і навколишнього середовища, домогтися збільшення його довголіття.
Література.
„Клінічна анатомія і фізіологія”, Л.І.Старушенко


Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.