Форми роздержавлення і приватизації підприємств в умовах ринкових відносин

Міністерствоосвіти та науки України
Академіямуніципального Управління
Економічнийфакультет
Курсоваробота
на тему:
„Форми роздержавлення і приватизації підприємств в умовах ринкових відносин”
Роботувиконала
СтуденткаІІ курсу
ГрупаФ-24
ПрядкінаМ. А.
Науковийкерівник:
Доцентк. е. н.
ОмельченкоО. Є.
Київ– 2007
   

                                              План:
Вступ
І.Сутністно-типологічні засади функціонування сучасних підприємств в ринковихумовах
1.1 Сутність іфункції підприємств
1.2 Організаційніформи сучасних підприємств
1.3 Ефективністьфункціонування суб’єктів господарювання та методи визначення результативностідіяльності підприємства
1.4 Організаційно-технічнадіяльність підприємства
ІІ. Особливостіроздержавлення і приватизації українських підприємств в умовах ринковихвідносин
2.1 Сутністьроздержавлення та приватизації сучасних підприємств
2.2 Нормативнерегулювання процесів роздержавлення та приватизації підприємства
2.3Функціонування підприємства в складних умовах роздержавлення та приватизації
ІІІ. Сучасніпроблеми роздержавлення і приватизації підприємств та шляхи їх вирішення
Висновок
Списоквикористаної літератури

                              Вступ
Перехід Українидо нової системи координат, якою в пострадянський період став ринок, можливий лишеза умови перетворення відносин власності, передусім подолання державногомонополізму. Таким є шлях роздержавлення і приватизація економіки та виникненняв результаті цього плюралізму форм власності. Лише у такий спосіб можнарозв’язати вкрай загострені суперечності між продуктивними силами і виробничимивідносинами, між виробництвом і командно-адміністративними методамигосподарювання, між інтересами особи, підприємства і суспільства.
Тому проблеми підприємництво відіграє особливу роль у національному господарстві країни,створюючи інноваційне середовище, руйнуючи традиційні структури і відкриваючишлях до перетворень, тобто стаючи тією силою, котра прискорює рух економікишляхом ефективності, раціоналізації, бережливості та постійного оновлення. Досвідіндустріальне розвинутих країн показує, що розвиток підприємництва — необхіднаумова економічного зростання.
Процесреформування відносин власності в Україні супроводжується здійсненням політикироздержавлення та приватизації, пов’язаної зі структурною перебудовоюекономіки, змінами у формах господарювання і, отже, перетвореннями впродуктивних силах та виробничих відносинах. Коло питань, пов’язаних зіздійсненням процесу роздержавлення, торкається всіх сфер соціально-економічногожиття. З’ясування їхньої сутності має кардинальне значення як при аналізіпережитого країною періоду, так і гаданих можливостей її майбутнього.

І.Сутністно-типологічні засади функціонування сучасних підприємств в ринковихумовах.
 
1.1Сутність і функції підприємств.
 
Уперше  функціїпідприємства були визначені й систематизовані одним із представників школиадміністративного управління А. Файолем. Майже всі сучасні функції зорганізації управління підприємствомспираються на них. При цьому в практиці менеджменту їх часом критикують абодоповнюють, а інколи просто використовують без будь-яких змін.
Перш ніж вивчати конкретні функції підприємства, до­цільно з'ясуватипитання про те, яка функція є найважливішою, або головною, тобто відносно якоїусі інші є похідними. Тут нам не обійтись без використання інших понять —«мета під­приємства» і «мета підприємця (власника)». Векономічній теорії ці поняття розрізняються.
Під метою підприємця (або власника) розуміють сукупність йогонамірів та інтересів як фізичної особи, спроектовані на підприємницькудіяльність.
Мета підприємства — це умовне аналітичне поняття, якевикористовується для стислого опису чинників поведінки під­приємства. Метапідприємця як керівника повинна розгля­датися окремо від мети підприємства,тому що конкретне підприємство в деяких випадках є лише засобом реалізаціїособистих інтересів підприємця (власника).
Зокрема, такий захід, як ліквідація підприємства, може відповідатиінтересам підприємця, але не відповідати цілям підприємства, Тому підприємствоне можна ототожнювати ні з його керівником (директором), ні з власником, ні зтрудовим колективом, ні з конкретною юридичною особою.
Підприємство — це реальна «жива» система, для функціону­ванняякої залучаються особистий та речовий фактори, а також суб'єкти, що перебуваютьза його межами: постачальники, покупці тощо.
Внутрішні, органічно притаманні підприємству цілі досить різноманітні,але в узагальненій формі вони можуть бути охарактеризовані як забезпеченнягармонійної взаємодії з навколишнім середовищем. Іншими словами, це можна визна­читияк прагнення до найкращої реалізації функцій підприєм­ства, тобто, по суті, допродовження його існування.
Функції будь-якого підприємства знаходять своє відобра­ження в системійого цілей, що містить такі головні складові:
1) задоволення потреб персоналу підприємства;
2) удосконалення структури підприємства, її адаптація до внутрішніх тазовнішніх змін;
    3) створеннята підтримка потенціалу для майбутнього розвитку, безперервності існуванняпідприємства;
    4)задоволення зовнішніх вимог до підприємства та пред'яв­лення власних вимог донавколишнього середовища.
Лише одночасноздійснюючи реалізацію усіх цілей, під­приємство здатне функціонувати тарозвиватися. Такий підхід зазначає підприємство як унікальнийсоціально-економічний феномен, здатний, по-перше, забезпечити суспільні потребиі, по-друге, реалізувати органічну єдність виробничих та відтворювальнихпроцесів.
Слід зазначити,що мета не обов'язково збігається з функ­цією, і саме цей факт є предметомдискусій.
Головною економічноюфункцією будь-якого підприємства є задоволення потреб споживачів у товарах абопослугах. Тобто ця функція властива кожному підприємству незалежно від йогоструктури, галузі, ступеня підпорядкованості органам держав­ної влади тощо.
За умов плановоїекономіки критерієм належного виконання цієї функції є узгодженість її зпланом. У ринковій економіці діяльність підприємства визначається цінами натовари і послуги, на фактори виробництва, сировину, а також витрати науправління підприємством. Тому метою підприємства стає здійснення його головноїсуспільної функції шляхом такої побудови його організаційної структури, за якоївитрати на управління підприємством були б якомога меншими й водночас настількиефективними, наскільки це необхідно.
Функція безпосередньогоабо опосередкованого задоволен­ня потреб споживачів реалізується напідприємстві окремими його ланками, число яких зростає зі збільшенням розмірівпід­приємства. Але навіть у тих випадках, коли підприємство зов­сім мале і маєлише один центр діяльності (дрібний продавець, котрий не використовує найманоїпраці), зміст його головної функції залишається таким самим. Наприклад,підприємства, котрі випускають автомобілі, купують у підприємства, що ви­пускаєшини, його продукцію, призначену для задоволення кінцевого споживача.Підприємство, що продає свої шини, установлює ціни (або бере участь у їхформуванні), знаходить клієнтів, приймає замовлення тощо. Це — комерційнафункція.
Після прийняттязамовлень необхідно виготовляти продук­цію (проводити дослідження тощо). Це — технічнафункція.
Але виробництвопотребує певних коштів, необхідних для придбання засобів виробництва, залученнякапіталів тощо. Необхідно забезпечити наявність таких коштів, поки виготов­ленапродукція не буде реалізована. Це — фінансова функція. Функція закупівлізасобів виробництва, що споживаються у процесі виготовлення продукції, можерозглядатися і як технічне постачання, і як комерційна функція (купівля длямайбутнього продажу). З метою раціонального використання усіх засобів виробництвадля досягнення поставленої мети необхідно забезпечити координацію дійпрацівників, належне управління персоналом та контроль за результатами праці.Це — адміністративна функція.
Таким чином,виходячи з головної соціально-економічної функції підприємства (задоволенняпотреб суспільства) як структуроутворюючого елемента економічної системи су­спільствавизначають головні внутрішньоорганізаційні функції підприємства, щозабезпечують його існування як самостійного суб'єкта господарювання, як ланкинародного господарства, а саме: комерційну, технічну, фінансову,адміністративну.
Цей перелік можебути предметом обговорення. В еко­номічній літературі пропонуються й іншіваріанти головних функцій. Так, Файоль розрізняв шість функцій, або операцій,що здійснюються на підприємстві: технічна (виробництво), комерційна (купівля,продаж), обліку, фінансова (фінан­сування), гарантування безпеки (збереженняматеріальних благ та персоналу), адміністративна. Адміністративній функції вінприділив особливу увагу, визначивши її роль так: передбачати, керувати,координувати, контролювати.
Отже, економічнароль підприємства в життєдіяльності та розвитку суспільства передбачаєздійснення цілого ряду найрізноманітніших функцій та підфункцій, котрі не під­даютьсяоднозначному групуванню. Наприклад, облік ми не відносимо до головних функційтому, що, будучи надзвичайно важливою, необхідною функцією, він, проте, лишефіксує результати названих вище функцій, він «нейтральний».
Додатковіфункції — цеті функції, без яких навіть у тих випадках, коли вони практично необхідні навеликих підприєм­ствах або коли вони визначені законом як. обов'язкові,невеликі підприємства можуть обійтися. До таких функцій, зокрема, належитьфункція гарантування безпеки у Файоля й адміністра­тивна функція у вузькомурозумінні, тобто функції секре­таріату, документообороту тощо.
Адміністративнафункція охоплює чимало допоміжних функцій, котрим не завжди дається чіткевизначення. До даного типу функцій відносять облік, калькуляцію собівартості,статистичну звітність. Облік є одним із методів (у конкретних умовах ця функціяможе бути і найважливішою) спостереження за процесом та результатамивиробництва. За своєю природою він нічим не відрізняється від інших допоміжнихфункцій. Але через те, що це одна з «найдавніших» функцій, а такожзавдяки «узаконеному» характеру облік дуже давно зараховують донайважливіших функцій.
До доситьважливої функції, хоча і допоміжної за своєю природою, належить соціальнафункція, або управління персоналом, за винятком прийняття на роботу тазвільнення. До додаткових функцій відносять усі дослідні операції, тобто усі тіфункції, котрі допомагають управлінню, сприяють своєчас­ному виявленню тавирішенню проблем, що виникають у процесі господарювання.
Таким чином,існують два види функцій, з яких перші завжди здійснюються на підприємстві,тоді як інші можуть бути відсутні. Але серед функцій, котрі можуть не здійсню­ватися(наприклад, на маленькому підприємстві, що виконує замовлення зі сторони, облікможе не вестися), є такі, що мають більше значення, ніж окремі основні(головні) функції. Розме­жування між основними та допоміжними функціямиполегшує розуміння відмінностей, які з'ясовуються при їх класифікації.
1.2Організаційні форми сучасних підприємств.
Будь-якапідприємницька діяльність здійснюється в певних організаційних формах. Вибірформи організації підприємницької діяльності визначаються суб’єктивними(особисті вподобання) та об'єк­тивними чинниками — сферою діяльності, наявністюкоштів, перевагами та недоліка­ми відповідних форм підприємств.
Організаційноюодиницею підприємниц­тва є фірма або компанія.
Фірма — це підприємство, організа­ція,установа, яка здійснює господар­ську діяльність з метою одержання прибутку.
Як фірми можутьбути представлені індивідуальні підприємці та їх об'єд­нання.
 Компанія — це асоціація підпри­ємств,що функціонує на принципах партнерства, корпорації або інших формах організаціїбізнесу.
Це лише загальнаназва, що використо­вується стосовно будь-якого підприємст­ва. Вона відображуєлише той факт, що підприємства або організації мають права юридичної абофізичної особи (громадяни-підприємці). Проте поняття «фірма» або «компанія» невідображує організа­ційно-правового статусу суб'єкта підпри­ємницькоїдіяльності. Тому крім назви фірми будь-якому підприємцеві важливо обратиконкретну організаційно-правову форму діяльності, тобто зафіксовану нор­мамиправа єдність організаційних і еко­номічних засад діяльності суб'єкта під­приємництва.
Визначальнимиознаками, що вирізня­ють одну організаційно-правову форму з-поміж інших, єтакі: кількість учасни­ків створюваного господарського суб'єк­та (об'єднання);особа власника статут­ного капіталу; джерела майна як матері­альної основигосподарської діяльності; межі майнової (матеріальної) відповідаль­ності;спосіб розподілу прибутку і збит­ків; форма управління суб'єктом госпо­дарювання.
В умовахперехідної економіки найпо­ширенішими є три основних організацій­но-правовихформи підприємницької ді­яльності: одноосібні володіння; партнер­ства(товариства); корпорації, які з поглибленням ринкових перетворень набува­ютьвсе більшого розвитку.
Заодноосібного володіння все майно фірми належить одному власникові, який самостійноуправляє фірмою, одержує при­буток і несе повну особисту відповідаль­ність завсі зобов'язання фірми.
Партнерство (товариство) — це об'єд­наннякапіталів двох і більше фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ри­зику,прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю результатів бізне­су,активної участі в його веденні. Осно­вою відносин між сторонами, що вступа­ютьу партнерство, є договір.
За ступенемучасті засновників (парт­нерів) у діяльності підприємства розріз­няють такітовариства: акціонерні, пов­ні (з повною відповідальністю); командитні; здодатковою або обмеженою від­повідальністю.
Корпорація (акціонерне товариство) —домінуюча форма підприємницької діяль­ності, її власниками є акціонери, що ма­ютьобмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпо­рації.Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Розрізняють дві його части­ни:одна розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів; друга — ценерозподілений прибуток, що використовується для реінвестування. Функціївласності та контролю розподілені між акціонерами (власниками акцій) іменеджерами.
В умовахперехідної економіки поши­реними є підприємства, засновані на різ­номанітнихформах власності:
—   навласності громадян — індивідуаль­не, сімейне, приватне підприємство;
—   наколективній власності — колективне підприємство; виробничий кооператив,підприємство, що належить кооперати­ву; акціонерне товариство, інше госпо­дарськетовариство або підприємство, що належить такому товариству; спільнепідприємство; підприємство релігійної організації;
—   надержавній власності — державне, державне республіканське, державне комунальнепідприємство.
 На початковомуетапі ринкових пере­творень значного розвитку набувають кооперативні,  орендні та  акціонерні  під­приємства (товариства).
Кооператив — це об'єднання фізич­нихосіб з метою спільного виробниц­тва та збуту продукції, закупівлі та споживаннятоварів або послуг, бу­дівництва, сільського господарства тощо.
Мета створеннявиробничого коопера­тиву — господарська діяльність. Він ви­ступає яктоваровиробник. Саме у цьому полягає головна відмінність кооперативів новоготипу від споживчих кооперативів (житлових, садових тощо), діяльність якихспрямована на задоволення потреб їхніх членів.
Видигосподарської діяльності коопера­тиву визначаються його статутом. Матері­альноюосновою господарської діяльності кооперативів є майно, яке належить їм направах власності або орендоване ними. Кооператив здійснює свою діяльність назасадах самоуправління, тобто всі питан­ня господарської діяльності тасоціально­го розвитку кооператив вирішує самостій­но. В Україні найбільшекооперативів ді­яло на початку 1991 р.
 Оренднепідприємство— це підпри­ємство, що створюється після укла­дання договору оренди між орендо­давцем(як правило, державним орга­ном) і організацією орендарів.
У найзагальнішомувизначенні орен­да — це передавання майна (виробничих фондів, землі тощо) урозпорядження суб'єкта господарювання у тимчасове ко­ристування за певну плату.Оренду слід розглядати як перехідну форму до інших форм господарювання, а такождо інших форм власності — колективної, приват­ної та акціонерної.
Оренда не тількивизначає форму та ступінь привласнення коштів кожним учасником цих відношень,відповідні форми та міру поєднання різноманітних економічних інтересів, а йустановлює спосіб і форми роздержавлення власнос­ті  і  перетворення суб'єктів  господарювання на реальних власників. Кількість підприємств України,що працюють в умовах оренди, останнім часом значно скоротилася. На 1 січня 2001р. їх част­ка в загальній кількості недержавних під­приємств промисловості та вобсягах ви­робництва становила близько 1 %.
Акціонернепідприємство(товарис­тво) — це товариство, яке має ста­тутний фонд, поділений на визначенукількість акцій однакової номіналь­ної вартості, і несе відповідальність зазобов'язаннями тільки майном товариства.
Акціонеривідповідають за зобов'язан­нями товариства лише в межах акцій, що їм належать.У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оп­латили акції,відповідають за зобов'язан­нями товариства також у межах несплаченої суми.
Загальнаномінальна вартість випуще­них акцій утворює статутний фонд акці­онерноготовариства. Він не може бути меншим, ніж сума, еквівалентна 1250 мі­німальнимзаробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діє намомент створення акціонерно­го товариства.
До акціонернихтовариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції яко­горозповсюджуються через відкриту під­писку та купівлю-продаж на біржах; за­критеакціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не мо­жутьрозповсюджуватися шляхом підпис­ки, купуватися та продаватися на біржі.
Розвитокакціонерних форм організа­ції виробництва певною мірою сприяє роздержавленню ворганізації господа­рювання за рахунок змін у відносинах власності, а такожефективному викори­станню державних коштів. Розвиток цієї форми організаціїпідприємницької ді­яльності активізується в перехідний пе­ріод. Так, в Україністаном на 1 січня 2001 р. акціонерні товариства в недер­жавному секторі закількістю та обсягом продукції становили відповідно — 57,1 і 79,7%.
Згідно іззаконодавством в Україні мо­жуть діяти підприємства таких видів: при­ватне,засноване на власності фізичної особи; колективне, засноване на власнос­тітрудового колективу; господарське то­вариство; засноване на власності об'єд­наннягромадян; комунальне, засноване на власності відповідної територіальноїгромади; державне, засноване на держав­ній власності, у тому числі казенне під­приємство.
1.3Ефективність функціонування суб’єктів господарювання та методи визначеннярезультативності діяльності підприємства.
Суб'єктами господарювання визнаютьсяучасники господарських правовідносин, які в межах своєї компетенції здійснюютьгосподарську діяльність. Зокрема, ними є:
1) господарські організації — юридичніособи, державні, комунальні та інші підприємства, що здійснюють господарськудіяльність і зареєс­тровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особибез громадянства, що здій­снюють господарську діяльність і зареєстровані якпідприємці;
Суб'єкти господарювання мають право відкривати своїфілії, пред­ставництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичноїособи.
Специфічними ознаками суб'єктівгосподарського права є: а) їх пев­на організаційно-правова форма, в якійздійснюється господарська або управлінська діяльність (підприємство, установа,організація); б) наяв­ність юридично відокремленого та закріпленого за нимимайна у формі основних фондів, обігових коштів тощо; в) наявність господарськоїправосуб'єктності, що включає господарську право- та дієздатність.
Суб'єкт господарювання може бутиутворений за рішенням власни­ка (власників) майна або уповноваженого ним (ними)органу, а у випа­дках, спеціально передбачених законодавством, також зарішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реор­ганізації(злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючо­го (діючих)суб'єкта господарювання.
Установчими документами суб'єктагосподарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а увипадках, передбаче­них законом, його статут (положення). В установчихдокументах мають бути зазначені найменування суб'єкта, мета та предмет йогодіяльнос­ті, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняттяними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків і збит­ків, умовийого реорганізації та ліквідації тощо.
У засновницькому договорі засновники зобов'язуютьсяутворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодойого утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків ізбитків, управління його діяльністю та участі в ньому засно­вників, порядоквибуття та входження нових засновників, інші умови його діяльності, передбаченізаконом, а також порядок його реоргані­зації та ліквідації відповідно дозакону.
 Статут суб'єкта господарювання має містити відомостіпро: його -найменування, мету та предмет діяльності; розмір і порядок утворення} статутного та інших фондів; порядок розподілу прибутків і збитків; ор­ганиуправління та контролю, їх компетенцію; умови його реорганізації та ліквідації;інші відомості, пов'язані з особливостями його організа­ційної форми.
Положенням визначається господарська компетенція органівдер­жавної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів увипадках, визначених законом.
Статут (положення) затверджуєтьсявласником майна (засновни­ком) чи його представниками відповідно до закону.
"^Державна реєстрація суб'єктів господарюванняпроводиться у ви­конавчому комітеті міської, районної у місті ради або врайонній дер­жавній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживанняданого суб'єкта, якщо інше не передбачено законом, за умови подання такихдокументів: 1) рішення власника майна або уповноваженого ним органу простворення юридичної особи; 2) установчих документів, передбаченихзаконом для відповідного виду юридичних осіб; 3) рі­шення Антимонопольногокомітету України про згоду на створення, реорганізацію суб'єктівгосподарювання; 4) довідки про сплату заснов­никами внескудо статутного фонду в розмірі, встановленому законом; 5) реєстраційноїкартки; 6) довідки, що засвідчує сплату коштів за ре­єстрацію.
Державна реєстрація здійснюється устрок не більше десяти днів з дня подання відповідних документів. Орган, щореєструє, зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарюваннясвідоцтво про його державну реєстрацію.
На печатках і штампах суб'єктагосподарювання має зазначатись ідентифікаційний код, за яким його включено дореєстру суб'єктів гос­подарювання, або ідентифікаційний кодгромадянина-підприємця.
За державну реєстрацію (перереєстрацію)суб'єктів підприємницької діяльності встановлено такі розміри плати: а) зареєстрацію (перереєс­трацію) сплачується реєстраційний збір: длягромадян-підприємців -1,5, для юридичних осіб — 7 неоподатковуваних мінімумівдоходів гро­мадян; б) за прискорену (протягом одного дня) реєстрацію — у потрій­номурозмірі реєстраційного збору.
Скасування (припинення) державноїреєстрації суб'єкта господа­рювання здійснюється за його особистою заявою, атакож на під­ставі рішення суду у випадках, передбачених законом.
Скасування державної реєстраціїпозбавляє права на підприємни­цьку діяльність, а підприємство — істатусу юридичної особи та є під­ставою для здійснення заходів щодо йоголіквідації.
Припинення діяльності суб'єктагосподарювання здійснюється шля­хом його реорганізації (злиття, приєднання,поділу, перетворення) або ліквідації — за рішеннямвласника чи інших осіб (засновників суб'єкта чи їх правонаступників), а такожза рішенням суду.
       1.4Організаційно-технічна діяльність підприємства.
Приватне наукове виробничо-впроваджувальнепідприємство «Контингент» створене на основі підприємницькоїініціативи громадян Кравця Леоніда Мойсейовича та Ісаковського ОлександраМиколайовича  згідно з ЗакономУкраїни ”Про господарські товариства”, Господарського Кодексу та зареєстрованерішенням Виконкому Ленінської районної Ради від 20 листопада 1991р. №319  вцілях задоволення суспільних потреб в продукції, послугах (роботах), реалізаціїна основі отриманого прибутку соціально-економічних інтересів засновників ічленів трудового колективу.
Підприємство є юридичною особою, здійснює свою діяльність на основіповного господарського розрахунку і самофінансування, діє на принципахсамоуправління, має самостійний баланс, розрахунковий рахунок в національнійвалюті та валютний рахунок в банківських установах України, круглу печатку таштамп зі своїм повним найменуванням, знак для товарів, послуг, інші реквізити.
Підприємство діє на принципах повного госпрозрахунку,: самофінансування ісамоокупності за рахунок власних і позикових коштів. Згідно Статуту, основнимицілями і напрямами діяльності підприємства “Контингент” є:
-          проведеннянауково-дослідних, проектно-конструкторських робіт, впровадження ісупроводження науково-технічних розробок в галузях народного господарства;
-          виробництвоі реалізація промислових товарів: електронних пристроїв, побутової техніки,товарів народного вжитку;
-          будівництвота виготовлення будівельних матеріалів;
-          здійсненнякомерційної діяльності, проведення торгово-закупівельних операцій;
-          інше.
Виконавчим директором підприємства є Кравець ЛеонідМойсейович. На виробництві задіяно  65 чоловік, в тому числі виробничий таадміністративно-управлінський персонал. Статутний капітал підприємствастановить 100 тис. грн.

ІІ. Особливостіроздержавлення і приватизації підприємств в умовах ринкових відносин
 
2.1Сутність роздержавлення та приватизації сучасних підприємств.
Поняття«роздержавлення» і «прива­тизація» власності взаємопов'язані, але не тотожні.
Одержавлення означає, по-перше, ак­тивнеі всезростаюче втручання держави в економіку; по-друге, зростання дер­жавногосектору економіки і згортання не­державних форм власності та господа­рювання; по-третє,посилення держав­ного споживання, контролю, регулюван­ня тощо.
Отже, роздержавлення,на противагу одержавленню, має відображати ком­плекс заходів, спрямованих напере­творення відносин власності, усунен­ня монополії держави на власність,відтворення плюралізму форм привлас­нення і утворення багатоукладної еко­номіки,посилення процесів її саморе­гулювання.
Упостсоціалістичних країнах привати­зація є однією з головних форм роздер­жавленнявласності. Вона має як спільні риси з аналогічними процесами в захід­нихкраїнах, так і певну специфіку. Є відмінності між метою приватизації, їїформами у країнах з традиційним розвит­ком та інверсійним. Розглянемо це де­тальніше.
Термін«приватизація» дуже місткий. Він охоплює приватну, особисту, а та­кож трудову інетрудову приватну влас­ність. Зазначимо, що вони не тільки роз­різняються, а ймають багато спільного, можуть в умовах ринкової економіки пе­ретворюватисяодна в одну. Так, особли­вістю нетрудової приватної власності є те, що власникзасобів виробництва може сам працювати і одержувати доход у пев­ній формі.Отже, у цьому разі працівник і власник — дві різні особи, які реалізу­ють своїінтереси. Один використовує свій капітал, другий — свою здатність до праці.Якщо ж власник засобів вироб­ництва їх використовує сам, не наймаю­чи робочоїсили, тобто є і власником, і працівником, то це трудова приватна власність.Характерною ознакою особис­тої власності є те, що її об'єктом стають блага, якізадовольняють особисті та сі­мейні потреби.
У процесіформування і розвитку рин­кових відносин формуються різні форми власності, втому числі приватної, а отже, відтворюється особиста, трудова і нетру­доваприватна власність за рахунок ін­ших її видів. Приватизацію слід розумі­ти якперетворення державної ( а також колективної) власності на приватну.
Інодіприватизацію трактують як дена­ціоналізацію. Певною мірою це так. Вод­ночас ціпоняття не тотожні, хоча між ними є і спільне. Денаціоналізація не завждиозначає перетворення державної власності на приватну. Вона може перет­воритидержавну власність і на різні форми колективної власності.
Приватизація — важлива, але не єди­наскладова процесуроздержавлення. Як­що роздержавлення можесупроводжува­тись як зміною форм власності держав­ної на недержавну, так ізміною лише форм використання державної власності, то приватизаціяхарактеризується пере­ходом від державної до приватної (інди­відуальної чигрупової).
Цілі приватизаціїв постсоціалістичних країнах можна узагальнити так:
—  подоланнямонополізму державної влас­ності та відтворення конкурентного се­редовища;
—  зменшеннячастки державної власності в національному багатстві країни;
—  усуненнязнеособлення власності.
Формуваннягосподарського ставлен­ня до засобів виробництва дасть змогу їхньому власникупіклуватися не тільки про високий поточний результат вико­ристання засобіввиробництва, а й про їх ефективне самовідтворення.
У країнах зрозвиненою ринковою еко­номікою, де процеси приватизації набули особливоширокого розмаху у 80-х роках XX ст., мета була дещо іншою. Вона ста­лаінструментом економічної політики, спрямованої на зміну структури прав влас­ностіта перебудови системи відносин між державою, ринком та суспільством. Цяперебудова була багатоплановою і пе­редбачала такі заходи, як скорочення бю­джетнихасигнувань до державного сек­тору економіки, лібералізація фінансових ринків,послаблення контролю за цінами, введення нових форм управління держав­нимипідприємствами, а також повна або часткова їх приватизація.
Приватизація вкраїнах Заходу — це ідеологічні, прагматичні та популістські цілі.
1. Державнийсектор став дуже гро­міздким і приватний бізнес спроможний вирішуватигосподарські завдання ефек­тивніше, ніж державні підприємства.
2. Приватизаціядасть поштовх стагнуючій економіці, особливо в країнах, що пе­реживали глибокіструктурні зрушення.
3. Зміцненняпозиції правлячих кіл пе­редбачало використання приватизації як засібпідвищення благополуччя нації за рахунок надання працівникам підпри­ємств правакупувати акції за зниженими цінами.
Наслідки такоїполітики неоднозначні. Країни, у яких державний сектор був до­сить значним,зіштовхнулись з серйозни­ми економічними труднощами.
Досягненняосновних цілей роздер­жавлення і приватизації в Україні — су­місно-роздільногопривласнення у ство­реній багатоукладній соціально орієн­тованій економіці потребувало дотриман­няпевних принципів її формування та реалізації.
1. Забезпеченнякожному громадяни­ну України однакового доступу до об'єк­тів приватизації танеобмеженого вибо­ру сфер приватизації.
2. Охоплення цимпроцесом усіх сфер економіки з урахуванням інтересів усіх об'єктів, у томучислі трудових колек­тивів і окремих громадян.
3. Використанняусіх форм власнос­ті, виходячи з економічної доцільності, а не будь-яких іншихкритеріїв. Жодна форма не може абсолютизуватися.
4. У власностідержави має залиша­тися майно, необхідне для виконання нею своїх функцій.
Роздержавлення іприватизація ма­ють здійснюватися під громадським кон­тролем, з широкимінформуванням на­селення.
Дотримання цихпринципів мало не тільки забезпечити можливість кожному громадянину Україниволодіти засобами виробництва, свободу господарської ді­яльності длярізноманітних форм влас­ності, в тому числі оновленої державної, а й виключититакі небажані явища, як         псевдоприватизацію.
Отже, роздержавленняекономіки —докорінне питання перетворення влас­ності, розв'язання якого дастьможли­вість ліквідувати монопольне станови­ще держави та її відомств, створитьумови для розвитку різноманітних форм власності: перетвореної держав­ноївласності,  акціонерної,  кооперативної, приватної та інших, зробить кожногопрацівника, трудовий колек­тив справжнім суб'єктом відносин власності.
Це стало головноюметою економічної політики на початковому етапі. Вона ма­ла забезпечитирівноправність усіх форм власності, створити необхідні передумови для розвиткуринкових відносин, заміни­ти трудову і підприємницьку мотивацію зростанняефективності виробництва.
2.2Нормативне регулювання процесів роздержавлення та приватизації підприємства.
Правові, економічні та організаційніоснови роздержавлення і приватизації майна державних підприємств в Українівизначено Законами України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Проприватизацію невеликих державних підприємств (мала приватизація)», «Проприватизаційні папери» (всі — 1992 р.), «Про особливості приватизації майна вАПК» (1996 р.), Державною програмою приватизації, постановами та декретамиКабінету Міністрів України тощо.
Щорічно ВерховнаРада України затверджує Державну програму приватизації, яку подає на розглядКабінет Міністрів України. У цій програмі визначаються основні цілі, пріоритети,засоби і порядок приватизації державного і відчуження комунального майна, групиоб’єктів, які підлягають приватизації, завдання по обсягах приватизації майна,що знаходиться в державній власності, і державного майна, що належитьАвтономній Республіці Крим, умови, що необхідно створити для виконанняПрограми, і необхідні для цього організаційні заходи.
 Вищезазначенапрограма складається з трьох частин.
У першійчастині “Пріоритети та умови проведення приватизації” визначаються об’єктиприватизації, способи приватизації для різних груп об’єктів, порядок випуску таобігу приватизаційних сертифікатів, умови участі іноземних інвесторів уприватизації, умови, що сприяють процесу приватизації, вимоги дореспубліканської (Республіки Крим) та місцевих програм приватизації.
У другійчастині “Завдання та прогнози щодо зміни структури власності”обґрунтовуються форми власності та подається прогноз динаміки їх структури,завдання щодо приватизації, прогноз надходження грошових коштів та нормативи їхрозподілу.
У третійчастині “Заходи щодо організації процесу приватизації” передбачаютьсязаконодавче, нормативне та методичне забезпечення приватизації, створеннямережі державних органів приватизації, сприяння створенню інфраструктуриприватизації, інформаційне, науково-дослідне, кадрове та фінансовезабезпечення.
Державна програмаприватизації розробляється відповідно до концепції роздержавлення іприватизації підприємств, землі та житлового фонду, законів України “Проприватизацію майна державних підприємств”, “Про приватизаційні папери”.Законодавство України передбачає. що першочерговій приватизації підлягаютьоб'єкти, які найбільше впливають на розвиток споживчого ринку, а також ті, щонині стримують стабілізацію державного бюджету, гальмують економічний розвитокУкраїни, формування її ринкової економіки. Це підприємства оптової і роздрібноїторгівлі, житлово-комунального господарства, підприємства з переробкисільськогосподарської продукції, деревообробної, легкої промисловості, збитковіпідприємства всіх галузей, законсервовані об’єкти й об’єкти незавершеногобудівництва, строки введення яких вже минули, підприємстваматеріально-технічного постачання. Однак реалізація Програми відбувається дужеповільно. Так, перший невеликий аукціон продажу державного майна відбувся уЛьвові лише через рік після прийняття програми.
2.3Функціонування підприємства в складних умовах роздержавлення та приватизації.
Аналізуючи ПМНВВП“Контингент” можна стверджувати, що діяльністьданого підприємства не є фінансово стабільною. За даними таблиці 1 розглянемо більш детально показники,які характеризують фінансовий стан за 2002-2003рр. підприємства, щодосліджується.
Аналіз ліквідності ПМНВВП “Контингент”  здійснюєтьсяшляхом розрахунку таких показників (коефіцієнтів):
1. Коефіцієнт покриття розраховується як відношення оборотних активів допоточних зобов'язань підприємства та показує достатність ресурсів підприємства,які можуть бути використані для погашення його поточних зобов'язань. Збільшенняцього показника свідчить про поліпшення фінансового стану підприємства. Згіднотаблиці 1 даний показник має дуже високе значення, хоча і помітним є йогозниження від 30,3 у 2002 році до 14,7 у 2003 році. Тут може виникнути сумнів уефективності використання поточних активів при дуже низькому рівні позиковогокапіталу, тому що за рахунок власних коштів розширювати виробництво, основніфонди, модернізувати і удосконалювати технології практично не можливо бо, якбачимо, значна частка прибутку іде на забезпечення поточної діяльностіпідприємства.
2. Коефіцієнт швидкої  ліквідності  розраховується як відношення найбільшліквідних оборотних засобів до поточних зобов'язань підприємства. відображає платіжні можливості підприємства щодосплати поточних зобов'язань за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторам. В обох роках даний показник є в межах норми, що свідчить про можливістьпідприємства за останні два роки сплачувати поточні зобов'язання за умовисвоєчасного проведення розрахунків з дебіторами.
3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності обчислюється як відношення грошовихзасобів та їхніх еквівалентів і поточних фінансових інвестицій до поточнихзобов'язань. Даний коефіцієнт мав позитивне, хоча і невелике значення і помітнатенденція до його збільшення від 0,25 у 2002 році до 0,43 у 2003 році.
Таблиця 1
Показники фінансової стабільності ПМНВВП “Контингент” за2002-2003рр.№ з/п Показники 2002 рік 2003 рік Нормативне значення Відхилення 2002 р. від нормативного значення 2003 р. від нормативного значення 2003 р. від 2002 р.
1. Аналіз ліквідності підприємства 1.1 Коефіцієнт покриття 30,3 14,7 >1,0 29,3 13,7 25,6 1.2 Коефіцієнт швидкої ліквідності 0,7 0,6 0,6-0,8 -0,1 -0,1 1.3 Коефіцієнт абсолютної ліквідності 0,25 0,43 >0 0,25 0,43 +0,18 1.4 Чистий оборотний капітал (тис. грн.) 322,7 338,2 >0 322,7 338,2 15,5
2. Аналіз платоспроможності (фінансової стійкості) підприємства
2.1
~ Коефіцієнт платоспроможності (автономії) 0,98 0,96 >0,5 0,48 0,46 -0,02 2.2 Коефіцієнт фінансування 0,03 0,05 0,1 29,2 13,6 -15,6 2.4 Коефіцієнт маневреності власного капіталу 0,74 0,63 >0 0,74 0,63 -0,11
3. Аналіз ділової активності підприємства 3.1 Коефіцієнт оборотності активів 0,37 0,52 >0 0,37 0,52 0,15 3.2 Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача) 1,2 1,25 >0 1,2 1,25 0,05
  3.3 Коефіцієнт оборотності власного капіталу 0,38 0,55 >0 0,38 0,55 0,17
 
4. Аналіз рентабельності підприємства
  4.1 Коефіцієнт рентабельності активів 0,02 0,04 >0 0,02 0,09 0,07
  4.2 Коефіцієнт рентабельності власного капіталу 0,02 0,1 >0 0,02 0,1 0,08
  4.3 Коефіцієнт рентабельності діяльності 0,07 0,18 >0 0,07 0,18 0,4
  /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
4. Чистий оборотний капітал розраховується як різниця між оборотнимиактивами підприємства та його поточними зобов'язаннями. З огляду на невеликусуму поточних зобов’язань на підприємстві даний показник є досить, великим, щохарактеризує спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов'язання тарозширювати подальшу діяльність.
Аналіз фінансової стійкості підприємства здійснюється за данимибалансу підприємства, характеризує структуру джерел фінансування ресурсівпідприємства, ступінь фінансової стійкості і незалежності підприємства відзовнішніх джерел фінансування діяльності. Аналіз фінансової стійкостіпідприємства здійснюється шляхом розрахунку показників (коефіцієнтів):
1. Коефіцієнт автономії розраховується як відношення власного капіталупідприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому вагу власногокапіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність. Протягом2002-2003рр. ПМНВВП “Контингент” при здійсненні  своєї  фінансового-господарської діяльності підприємство малозанадто високий рівень цього показника: 0,98 та  0,96 у 2002 та 2003 рокахвідповідно. Це характеризує фінансову стійкість та незалежність від депозитнихзасобів, але і ставить під сумнів ефективність використання поточних рахунків.
2. Коефіцієнт фінансування розраховується як співвідношення залучених тавласних засобів і характеризує залежність підприємства від залучених засобів.Значення цього показника менше і вказує на підвищення фінансової стійкостіпідприємства. За даними таблиці 1 значення даного показника  становить 0,03 та 0,05 у 2002 та 2003 роках тавказує на фінансову стійкість підприємства в процесі здійсненняфінансово-господарської діяльності.
3. Коефіцієнт забезпечення власними оборотними активами розраховується яквідношення величини чистого оборотного капіталу до величини оборотних активівпідприємства і показує забезпеченість підприємства власними оборотнимизасобами. Даний показник є дуже завищений з огляду на те, що у підприємствадуже мало поточних зобов’язань, як у 2002 так і у 2003 роках, і тому вінстановить відповідно 29,3 та 13,7.
4. Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частинавласного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобтовкладена в оборотні засоби, а яка — капіталізована. Даний коефіцієнтрозраховується як відношення чистого оборотного капіталу до власного. Для здійсненнясвоєї господарської діяльності ПМНВВП “Контингент” маєпозитивне значення даного показника, хоча в 2003р. спостерігається невеликейого зменшення на 0,11.
Аналіз ділової активності дозволяє проаналізувати ефективність основної діяльностіпідприємства, що характеризується швидкістю обертання фінансових ресурсівпідприємства. В процесі свої діяльності при даному аналізі                 КМНВВП „Контингент” використовує такі коефіцієнти:
1. Коефіцієнт оборотності активів обчислюється як відношення чистоївиручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньої величини підсумкубалансу підприємства і характеризує ефективність використання підприємствомусіх наявних ресурсів, незалежно від джерел їхнього залучення.
2. Коефіцієнт  оборотності основних засобів розраховується як відношеннячистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічноївартості основних засобів. Він показує ефективність використання основнихзасобів підприємства.
3. Коефіцієнт оборотності власного капіталу є відношення чистої виручкивід реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини власногокапіталу підприємства і показує ефективність використання власного капіталупідприємства. Аналізуючи ділову активність досліджуваного підприємства з даних таблиці1 слід відмітити, що всі показники ділової активності ПМНВВП “Контингент” мають позитивні, хоча і недуже високі значення і у2003 році помітне їх зростання. Це свідчить про достатню швидкість обертанняфінансових ресурсів і тенденцію до її збільшення.
Аналіз рентабельності підприємства дозволяє визначити ефективність вкладеннякоштів у підприємство та раціональність їхнього використання. Аналізуючирентабельність, підприємство ПМНВВП “Контингент” використовуєтакі показники:
1. Коефіцієнт рентабельності активів шляхом відношення чистого прибуткупідприємства до середньорічної вартості активів характеризує ефективністьвикористання активів підприємства. Згідно таблиці 1, слід відмітити, що даний показникхоч і має позитивне, але зовсім невелике значення. Це свідчить про низькураціональність використання активів досліджу вального підприємства.
2. Коефіцієнт рентабельності власного капіталу — це відношення чистогоприбутку підприємства до  середньорічної вартості власного  капіталу  іхарактеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства. Для ПМНВВП“Контингент” цей показник є досить високим, щосвідчить про ефективне вкладення коштів в підприємство.
3. Коефіцієнт рентабельності діяльності розраховується як відношеннячистого прибутку підприємства до чистої виручки від реалізації продукції(робіт,   послуг)   і   характеризує   ефективність   господарської  діяльності підприємства. З даних таблиці 2.2 спостерігається його високезростання від 0,07 у 2002 році до 0,18 у 2003 році.
 Отже, аналізуючиосновні показники фінансово-господарської діяльності ПМНВВП „Контингент” за2001 – 2003 роки  можназробити висновок, що підприємство “Контингент” працює рентабельно, хоча дуженестабільно. У  2002 році спостерігалося зниження рівня доходу від реалізаціїпродукції порівняно з попереднім роком у дварази при відносній незмінності собівартості продукції. В результаті цьогопідприємство отримало дуже низький річний чистий прибуток, який склав лише 12%від аналогічного показника попереднього року. Проте у 2003 році ситуація різкозмінюється і всі основні показники фінансово-господарської діяльностідосліджуваного підприємства зростають.  Проаналізувавши показники  фінансовоїстійкості ПМНВВП “Контингент” за 2002-2003р.ми дійшли такого висновку: найбільш позитивними для досліджувальногопідприємства є показники фінансової стійкості, що свідчить про добруплатоспроможність підприємства, хоча в 2003р. порівняно з 2002р. помітненезначне їх зменшення. А найбільш негативними є показники ділової активності,хоча і помітне їх збільшення у 2003 році порівняно з 2002 роком

ІІІ. Сучасніпроблеми роздержавлення і приватизації підприємств та шляхи їх вирішення.
Цей пункт роботиприсвячений розбору основних причин незадовільних результатів роздержавлення таприватизації на Україні. Викладені загальні підходи до приватизації держаногомайна в Україні не базуються на досвіді приватизації розвинутих країн,теоретичних обґрунтовуваннях ефективності використання об’єктів власності, авиражають лише вузькі приватно-корпоративні інтереси. Все це призводить дотого, що національно орієнтовані сили, пріоритетно зупиняючись на питанняхнаціонально-державного устрою, своїх програм приватизації, як правило, непідтримують більш або менш послідовно ту чи іншу соціальну групу.
Ще з проголошеннямнезалежності України треба було проголосити принцип формування високоефективноїекономіки,  який вимагає швидкої приватизації тих виробництв, де найшвидше вонадасть віддачу, зокрема у сфері сільського господарства.
Основнийнегативний вплив на темпи і напрямки роздержавлення і приватизації здійснювалиполітичні причини. Достатньо пригадати і мораторій, що накладався нароздержавлення взагалі, і пристрасті навколо об’єктів агропромисловогокомплексу. Перешкоджали ефективному розвитку і хиби організаційного характеру.Це проявилося насамперед у пасивній позиції галузевих міністерств і відомств,місцевих органів влади. Значна кількість галузевих і регіональних програмзатверджувалося з запізненням, а самі програми містили занижені завдання в порівнянніз тими, що передбачалися.
На органироздержавлення здійснювався тиск із боку місцевих органів влади з метоюпризупинити роздержавлення тих або інших об’єктів або взагалі вилучити об’єктиз відповідних переліків. Не рідкими були випадки, коли процес роздержавленняокремих підприємств штучно стримували самі їхні керівники, виходячи з особистихінтересів. У той же час органи роздержавлення виявляли недостатню активність,принциповість і вимогливість. Перешкодою служили також малий досвід і невисокийрівень кваліфікації робітників як центрального, так і особливо регіональнихорганів роздержавлення, для яких реформування власності в країні було справоюновим і незнайомим. Очевидно, що відсутність добре розвинутої теорії власностіта її пропаганди в Україні, поєднання реалізації державних і приватнихінтересів практично неухильно створюють негативні уявлення про приватизацію якпро фактор виходу з економічної кризи.
 Зараз наУкраїні, на загальному фоні зниження рівня життя народу і глибокої економічноїкризи виділяється невелика кількість людей, у багатстві яких власність (аточніше, недосконале законодавство по власності) відіграла не останню роль.Тому дуже важливо при проведенні реформ власності не припустити накопиченнявеличезних матеріальних благ в і без того “не дуже бідної” категорії людей,тому що це ще більш згубно відіб’ється на більшості населення України. Основноюметою конкурсних торгів було залучення якомога більших коштів до державногобюджету. Проте на конкурси виставлялися непривабливі для стратегічнихінвесторів пакети акцій. Після їх проведення держава отримувала грошові коштиза продані цінні папери, однак подальша доля приватизованих підприємствзалишалась невизначеною. Якщо пакет купував портфельний інвестор, він не мав наметі виконувати інвестиційні зобов’язання і перепродував пакет за вищу цінуіншому покупцеві. Останній мав брати на себе відповідальність за внесенняінвестицій, однак контролювати ці процеси вже складніше, ніж у першому випадку.
Також на першомуетапі спостерігалася тенденція звести всі соціально-економічні перетвореннялише до чергової зміни вивіски замість міністерства, комітету з’являєтьсяконцерн або асоціація, а по суті справи нічого не змінюється. До того ж вУкраїні корпоратизація, акціонування, приватизація здійснюється багато в чомупо шаблону без врахування галузевих та регіональних особливостей економікикраїни, принципи обґрунтованості, врахування конкретних умов, досягненняреального ефекту мають бути покладені в основу вибору: чи залишити той чи іншийобєкт в державній власності, чи обрати одну з конкретних форм приватизації,якими можуть бути і акціонування, і викуп, а у певних умовах пільгова і навітьбезкоштовна передача власності у руки трудових колективів.
Аналіз теорії іпрактики роздержавлення і приватизації в Україні дають підстави зробитинаступні висновки на цей рахунок.
1) Практикароздержавлення власності і створення на її основі інших форм господарювання недовела своїх переваг як по економічним, так і по соціальних показниках. Цепояснюється, по-перше, тим, що роздержавлення проходить на фоні негативноїгосподарської кон’юнктури, загального спаду виробництва, інфляції, безробіття іт. д., по-друге, серйозними недоліками в здійсненні даного процесу: слабкоюметодологічною і методичною обґрунтованістю роздержавлення, надмірноюполітизованістю підходів до її здійснення, недостатньо розробленою законодавчоюбазою й ін.
2) У зв’язку зекономічним становищем, яке змінилося, і погіршенням психологічної настроєностінаселення в порівнянні з початковим періодом здійснення політикироздержавлення:
 а) економічно тасоціально доцільне встановлення мораторію на процес роздержавлення всформованих формах і теперішніх методах необхідно відійти від формальногороздержавлення і здійснити додаткові дослідження ефективності підприємств післяздійснення роздержавлення;
б) післяпідтвердження даних додатковими зведеннями про зниження ефективностіприватизованих об’єктів і погіршенні рівня життя, пов’язаних із цими процесами,відмовитися від “ваучерної приватизації”, яка скомпрометувала себе, іпоширювати ефективні різноманітні форми господарювання; в) при проведенніроздержавлення власності варто виходити з рівня розвитку продуктивних сил іступеня усуспільнення в тій або іншій сфері народного господарства.
3) В Українінеобхідно створити регульовану ринкову економіку, у якій будуть діяти якпотужний державний, так і недержавний сектори, що підпорядкованізагальнодержавним цілям.
4) Вихід ізкризового становища України пов’язаний із визначенням орієнтації на методологічніпозиції, розробкою ефективних наукових методів господарювання.
5) Попереднійвисновок не свідчить про негативне відношення до закордонного досвіду взагалі,а тільки акцентує увагу на необхідність його творчого застосування.
6) Акцентуєтьсяувага на важливості наукових оцінок значення відносин власності при здійсненніполітики роздержавлення.
 Дані досліджень свідчать, щоздійснення процесу роздержавлення в Україні не проходить гладко, роздержавленняпризводить до появи визначених соціальних проблем: посилення соціальноїполяризації, росту диференціації прибутків населення й ін. Важливе місце вподоланні негативних наслідків, породжених необ’єктивною оцінкою державногомайна, що підлягає приватизації, які спостерігалися протягом здійснених етапівприватизації, займає формування кваліфікованих кадрів, створення в країнісистеми підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, які необхідні дляздійснення приватизаційного процесу, зокрема, оцінників. В країні існуєкомерційна структура, яка готує ці кадри для всіх регіонів України Міжнароднийцентр приватизації, інвестицій та менеджменту імені Конрада Аденауера. В цьомуцентрі після прослуховування лекцій з проблем оцінки та складання іспиту людинаможе одержати сертифікат оцінника.

                                    Висновок
Отже, виконавшицю роботу можна підвести такий підсумок, що на шляху української економіки доринку головним завданням було пере­творення відносин власності. Ліквідаціямонополії державної власності стала стрижнем економічної реформи.
Головними формамироздержавлення в Україні є акціонування державних підприємств і продаж певноїчастини акцій громадянам та їхнім господарським об'єднанням; оренда майнагромадянами та їхніми господарськими об'єднаннями; обмеження втручання державив процес ціноутворення, скасування примусового державного замовлення; відмовавід надання підприємствам дотацій, субсидій і гарантування кредитів.
Модельприватизації в Україні засновувалася на принципах соціальної спра­ведливості тарівності розподілу та продажу державного майна.
Існувало тристратегічні напрями приватизації: 1) прискорення, незважаю­чи на те, як цездійснюється (головне — її здійснення); 2) здійснення за умов встановлення меж,не очікуючи формування правової бази; 3) здійснення лише за умов створенняналежної правової бази.
Процесприватизації в Україні залежно від форм і методів можна умовно поділити начотири основні етапи:
©  Передприватизаційнийетап (1988-1992 pp.).
©  Етапіндивідуальних технологій (1992-1994 pp.).
©  Етапмасової приватизації (1995—1998 pp.).
©  Етапіндивідуальної грошової приватизації (початок 1999 pp.).
Головним способомреалізації приватизованих підприємств є конкурси та відкриті торги, аботендери.
Головнимнаслідком процесу роздержавлення і приватизації в Україні ста­ло подоланнядержавного монополізму і радикальні зміни структури власності, що є важливимипередумовами відтворення конкретно-ринкового середовища.
Досвідукраїнської моделі приватизації переконує в помилковості політики, спрямованоїна зменшення державного регулювання цим процесом.
Економікасучасних розвинених країн характеризується наявністю багато­манітних форм —приватної, колективної, державної. Всі вони знаходять своє місце на ринку,переплітаючись і взаємодіючи. Перехідна економіка України, за­початкувавширізні форми власності, йтиме таким самим шляхом.

Списоквикористаної літератури
 
1. „Звід законіві кодексів України”.-К: Українське агентство інформації та друку„Рада”,2007.-800 с.
2. „Основиприватного права України”.-К: Версія, Видавець Іван Котюк,2005.-269 с.
3. „Перехіднаекономіка”: Підручник /В. М. Геєць, Є. Г. Панченко, Е. М. Ліанова та ін.;За ред. В. М. Гей ця. – К.: Вища шк.., 2003. – 591 с.
4. „Економікапідприємств”: Навч. Посіб./ За ред.А. В. Шегди. – К: Знання, 2005. – 431 с.
5. „Основиринкової економіки України”: Підручник /Селезньов В.В.  К.: Вища школа, 1999 р.
6.„Роздержавлення власності в перехідній економіці України”: Кучерявенко П.Х.,Максименко Я.А. Харків: 1997 р.
7. „Основиекономіки: Навчальний посібник” / Задоя А.О., Петруня Ю.Є. К: Вища школа, 1998р.
8.„Підприємництво і підприємницька діяльність”: Шевеленко С.Д., Федів І.І., — К.: Вища шк., 1997