Управління інтелектуальним капіталом підприємства

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
Київськийнаціональний економічний університет імені В. Гетьмана
Кафедрастратегії підприємств
Управлінняінтелектуальним капіталом підприємства
Київ- 2009

ЗМІСТ
Вступ
Розділ1. Поняття таструктура інтелектуального капіталу підприємства
Розділ2. Методичніпідходи до оцінки інтелектуального капіталу підприємства
Розділ3. Управлінняінтелектуальним капіталом підприємства
Висновки
Списоквикористаних джерел

ВСТУП
У сучасному світі відбуваютьсяважливі економічні трансформації, пов'язані з інтенсифікацією накопичення івикористання інтелектуального капіталу. На відміну від попереднього періоду,коли визначальними факторами розвитку були матеріально-речовинний і фінансовийкапітали, інтелектуальний капітал набуває все більшого значення. Як випливає зробіт багатьох вчених-економістів, інтелектуальний капітал є стратегічнимфактором економічного розвитку.
У макроекономічному аспектіінтелектуальний капітал у процесі економічної глобалізації став головнимчинником, який визначає місце країни у новій економіці. На макрорівні реалії сучаснихекономічних процесів такі, що підприємство вже не може забезпечувати істотніконкурентні позиції на ринку тільки за рахунок матеріальних і фінансовихресурсів. Успіх фірми все більшою мірою залежить від її інтелектуальнихможливостей, які втілюються у процесі виробництва та реалізації нових товарів,створенні додаткових фінансових потоків.
Через те що концепціяінтелектуального капіталу почала формуватися порівняно недавно – наприкінці90-х років XX ст., важливіша науково-практична проблема ефективного управлінняінтелектуальним капіталом на рівні підприємства, окремі аспекти якоїдосліджували такі відомі фахівці, як Т. Стюарт, Л. Едвінсон і М. Мелоун, Е. Брукінг,Я. Берсуцький, І. Булєєв, Ф. Євдокимов, М. Лепа, Л. Саломатіна, А. Кабанов, В.Нейєнбург, А. Козирєв, М. Бендіков, Є. Джамай, А. Воронкова, О. Бандирська, А. Ступницький,Є. Панченко, Н. Казакова, залишається неопрацьованою. Дотепер є невирішенимиосновні завдання: формування механізму управління інтелектуальним капіталом,визначення критеріїв і розробка методів оцінки ефективності управління цим ресурсом.Крім того, потребує подальшого дослідження сама концепція інтелектуальногокапіталу, його визначення як економічної категорії, аналіз структури.
Обмірковуючи все вищесказане, яобрала таку тему курсової: «Управління інтелектуальним капіталом підприємства».
Об’єктом дослідження роботи є
Предметомдослідження є|з'являється, являється| економічний зміст інтелектуальногокапіталу підприємства та управління ним.
Теоретичне значення роботи полягає впошуках підходів щодо управління інтелектуальним капіталом підприємства.
Основні завдання:
· проаналізуватипоняття та структуру інтелектуального капіталу;
· датихарактеристику основним методичним підходам до оцінки інтелектуальногокапіталу;
· скластипідходи щодо управління інтелектуальним капіталом.
Робота складається з вступу, трьохрозділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1.Поняття та структура інтелектуального капіталу підприємства
Становлення економічних знань урозвинених країнах Заходу у 90-ті роки XX ст. привернуло увагу дослідників докатегорії інтелектуального капіталу як однієї із системоутворюючих категорій,породжених новим постіндуcтріальним суспільством. Загальновизнано, щоінтелектуальна, науково озброєна праця, яка базується на знаннях, творчіздібності працівників, їх професійна кваліфікація, права на дизайн, патенти,торгівельні знаки та інформаційні структури стають першоосновою та рушійноюсилою виробництва в інформаційну епоху. Впровадження у науковий ужиток поняття «інтелектуальнийкапітал» стало відображенням принципово нового підходу до аналізу ринковихвідносин, конкурентних переваг та лідерства підприємств, заснованих наефективному використанні унікальних за своєю природою нематеріальних чинників,здатних привести в дію механізм інноваційного розвитку.
Вважається,що термін "інтелектуальний капітал" вперше використав у 1969 р.відомий американський дослідник Дж.К. Гелбрейт. Водночас глибокітеоретико-методологічні дослідження цієї економічної категорії булизапочатковані наприкінці XX ст. у працях Л. Едвінссона, Т. Стюарта, М. Мелоуна,Д. Даффі, Т. Фортьюна, П. Салівана, Л. Прусака, Д. Клейна, Б. Брукінга, Л.Хіроякі та ін. Однак новизна та складність цієї проблеми зумовилинеоднозначність та суперечливість наявних підходів до визначення сутності таструктури інтелектуального капіталу. У сучасній економічній літературі можнавиокремити такі підходи до аналізу сутності інтелектуального капіталу:
— визначенняінтелектуального капіталу через розкриття його структури (інтелектуальнийкапітал як єдність людського і структурного капіталів; сума нематеріальнихактивів фірми; сукупність людського та машинного інтелектів);
— визначенняінтелектуального капіталу через аналіз його призначення, тієї специфічної ролі,яку ви відіграє у процесі суспільного відтворення (інтелектуалі ний капітал якформалізований і зафіксований інтелектуальний матеріал, призначений длявиробництва більш цінного майна; знання, що використовуються для отриманняконкурентних переваг);
—визначення інтелектуального капіталу через усталене розуміння сутностікатегорії капіталу як явного вкладення (цінності, ресурсу ), що уможливлює отриманнядоходу (інтелектуальний капітал як знання, здатні приносити прибуток;інтелектуальні ресурси підприємства, здатні створювати нову вартість, приноситидохід). Так відомий західний дослідник Т. Стюарт стверджує, що перетворенняінтелекту в капітал означає здатність отримувати дохід шляхом комерційноговикористання інтелекту.[7;112]
Зпозиції філософської категорії, інтелектуальний капітал розглядається якздатність до мислення, пізнання, особливо до його вищих теоретичних рівнів, щовластиво інтелекту. Стосовно ж до капіталу, у цьому разі, інтелектуальнийкапітал розглядається як накопичення наукових, теоретичних і практичних знаньлюдства, суспільства про відповідні дії, процеси, проблеми, вирішення.Інтелектуальний капітал можна розглядати і як систему знань, яка базується насистемному характері людського мислення, аби оперувати цими знаннямидіалектично, тобто як взаємопов’язаними, рухливими, суперечливими, такими, щопереходять одні в інші або узагальнюються, викристалізовуються, стверджуються.
Якекономічна категорія «інтелектуальний капітал» являє собою синтез понять«капітал» та «інтелект». Розглянемо ці два поняття.
Капітал– це авансована вартість, що в процесі свого руху приносить додаткову вартість,тобто «самозростаюча» вартість. Вчення про додаткову вартість – основаекономічної теорії К. Маркса.
Якщорозглядати капітал з точки зору підприємства, — це сума вартісних оцінок майната кошів підприємця, які він може використовувати на господарські потреби.
Іншабазова категорія – інтелект – розум, здатність мислити, проникливість,сукупність тих розумових функцій, що перетворюють сприйняття в знання чикритично переглядають або аналізують уже наявні знання. Відомий дослідник зпсихології інтелекту В. Дружинін підкреслює так звану триєдність інтелекту: це– загальна здатність до пізнання і вирішення проблем, яка визначає успішністьбудь-якої діяльності; сприйняття, пам’яті, уявлення, мислення й уяви; здатністьдо вирішення проблеми.[2;115]
Якщодонедавна інтелект асоціювався виключно з природною розумовою діяльністьлюдини, то сьогодні ми маємо виділення такої категорії як штучний інтелект,суть якого полягає у відтворенні машинами окремих інтелектуальних дій людини,його використовують при побудові так званих інтелектуальних систем, прирозв’язанні задач орієнтування в просторі, розпізнання обстановки, у складнихсистемах переробки інформації.
Такимчином інтелектуальний капітал підприємства – це капітал, створений людським чимашинним інтелектом і представлений інтелектуальними ресурсами, які в процесівикористання формують інтелектуальний продукт.
Отже,як економічна категорія, інтелектуальний капітал розглядається з позиціїавансованої інтелектуальної вартості, що в процесі свого руху приносить більшувартість за рахунок додаткової вартості.[4; 256]
Надумку багатьох дослідників, інтелектуальний капітал – це інтелектуальнийпотенціал, що активно використовується суб’єктами господарювання у процесіекономічного розвитку з метою отримання доходу.
Інтелектуальнийпотенціал при цьому трактується як можливості, створенні інтелектуальнимиресурсами різних рівнів, щодо реалізації певної мети.
Якпровідний чинник та основа інтелектуальної економіки, інтелектуальний капітал маєтакі специфічні ознаки:
— не є матеріальним у традиційному розумінні, хоча форми, яких набуваютьінтелектуальні активи, можуть бути матеріальними;
— перебуває одночасно у формах запасу і продукту, його споживання є водночас йогопримноженням;
— зберігається та нагромаджується у специфічних, нетрадиційних формах;
— є основним компонентом визначення ринкової вартості сучасних підприємств.
Прицьому дослідники розрізняють:
— сукупний інтелектуальний капітал – сукупність знань, досвіду, зв’язків,інформації, що накопичені і використовуються на рівні суспільства в цілому;
— інтелектуальнийкапітал фірми – сукупність активів окремої фірми, заснованих на інтелектуальнихздібностях її співробітників, що реалізуються в процесі інноваційноїдіяльності;
— інтелектуальний капітал індивіда – сукупність знань, досвіду, професійнихнавичок та інтелектуальних здібностей особистості
Всучасній економічній літературі інтелектуальний капітал визначають як:
«Сукупністьзаконних прав суб'єкта на результати його творчої діяльності, його природних інабутих інтелектуальних здібностей, навичок, нагромаджених ним баз знань ікорисних відносин з іншими суб'єктами.(С. Леонтьєв)»
 «Сукупнізнання, якими володіє організація в особі своїх співробітників, а також увигляді методологій, патентів, архітектур і взаємозв’язків (Д. Даффі)»
«Формалізованийі зафіксований інтелектуальний матеріал, що використовується для виробництвабільш цінного майна. (Д. Клейн)»
Виникненняінтелектуального капіталу цілком закономірно, якщо брати до уваги діюнеподоланних історичних і технологічних процесів, не кажучи про інвестиційніпотоки, що заполонили сучасний світ, сприяючи розвитку економіки, в якій знаннявідіграють провідну роль.
Інтелектуальний капітал підприємства скоростане головним критерієм оцінки наших компаній і закладів, тому що лише вінздатен відобразити динаміку організаційної стійкості і процесу створенняцінностей. Тільки він придатний для оцінки сучасного виробництва, якезмінюється так швидко, що робити висновки про його вартість можна лише зурахуванням таланту його робітників, їх відданості справі та якості знарядьпраці, які вони.
Надумку провідних західних дослідників, важливим показником, який відображаєперетворення інтелектуального капіталу в провідний ресурс постіндустріальноїекономіки є «знаннєінтенсивність» яка вимірюється відсотковою часткоюкваліфікованих робітників у структурі зайнятого населення. Перехід відкапітало- та працемістких галузей до науко- та інтелектуальних виробництвхарактеризується зростанням частки витрат на інформацію та знання усобівартості більшості видів продукції. [1;55]
Однією з цікавих спроб виявитиспецифічну роль інформації, знань та інтелекту в забезпеченні передумовекономічного зростання розвинених країн у другій половин. XX ст. стало здійсненевідомим американським М. Фрідменом дослідження так званого гуманітарноговиокремлення таких специфічних його ознак:
- неможливостіобміну або заміни матеріальними активами
- Значнітруднощі у переведенні в ліквідну грошову форму;
- нерозвиненістьринку;
- зростаннявитрат на формування.
Щеє багато досить цікавих визначень та поглядів на інтелектуальний капітал. Так,Е. Брукінг ототожнює його з нематеріальними активами, які слугують підґрунтяміснування та конкурентних переваг підприємства. Ключовими складовими є людськіактиви (знання, досвід, творчі здібності та ін.), інтелектуальна власність,інфраструктурні й ринкові активи. В. Іноземцев вважає, що інтелектуальнийкапітал – це інформація і знання, які відіграють роль «колективного мозку», щоакумулює знання працівників, інтелектуальну власність, нагромаджений досвід,організаційну структуру, інформаційні мережі, імідж підприємства. Б. Леонтьєвпід інтелектуальним капіталом підприємства розуміє вартість усіх наявнихінтелектуальних активів, включаючи інтелектуальну власність, природні танадбані розумові здібності й навички, а також нагромаджені бази знань і кориснівідносини з іншими суб’єктами; тобто йдеться про бренд, клієнтуру, фірмовенайменування, канали збуту, ліцензії, та інші угоди, тощо. [12;16]
Дослідженняінтелектуального капіталу проводилися у шведській страховій компанії «Scandia»починаючи з 1991р.
У1993 – 1995 рр. були опубліковані звіти цієї компанії щодо визначення вартостіінтелектуального капіталу та етапів управління ним, а саме:
— ініціації (етапи усвідомлення організацією потреби вивчення інтелектуальногокапіталу, виявлення та ідентифікації пов’язаних з цим проблем);
— виміру (етап розробки системи показників виміру інтелектуального капіталу);
— лідерства (етапу приведення діяльності на всіх рівнях у відповідність до новоїстратегії, яка враховує інтелектуальний капітал);
— технологій (етапу розвитку інформаційних технологій, комунікацій, покликаногопокращити використання інтелектуального капіталу);
— капіталізації(етапи використання пакета організаційних технологій як об’єктівінтелектуальної власності, що уможливлює вихід на ринок);
— майбутнього (заключний етап ревізії задіяного інтелектуального капіталу з метоюподальшого розвитку та впровадження інновацій, викликаних зміною господарювання).
Важливоюскладовою проведеного в “Scandia” дослідження стала також розробка програмногозабезпечення “Dolphin”, покликаного моделювати різні сценарії розвитку компаніїна основі відстеження зв’язку між стратегічними цілями і основними показниками.
Упроцесі еволюції теорії інтелектуального капіталу сформувались різні підходи дойого структурування. Наприкінці 80-х років ХХ ст. відомий західний дослідникК.-Е. Свейбі, який ототожнював інтелектуальний капітал з нематеріальнимиактивами фірми, виокремив у їхній структурі такі складові:
— індивідуальну компетентність (уміння, досвід, освіту, соціальні навички таморальні цінності персоналу);
— внутрішню структуру організації (цілі, завдання, моделі, технології, структуру,внутрішні мережі, неформальні організації, культуру);
— зовнішню структуру організації (зв’язки і взаємовідносини із замовниками,постачальниками, конкурентами, торговельні марки, репутацію).
Усередині 90-х років ХХ ст. британський дослідник А. Брукінг виокремив уструктурі інтелектуального капіталу такі елементи:
— активи ринку – нематеріальні активи, пов’язані з обмінними операціями, щовизначають становище фірми на ринку.
— активи інтелектуальної власності – захищену законом інтелектуальну власністькомпанії.
— активи інфраструктури – інтелектуальні активи, які використовуються компанією.[1;71]
Класифікаціявидів інтелектуального капіталу підприємства подана в рис.1.1.
Інтелектуальний капітал підприємства   Види   Ознаки   інтелектуальнийкапітал — /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />

Акціонерний інтелектуальний капітал                         
/>

Рис.1.1 Класифікація видівінтелектуального капіталу підприємства
Найчастішеу структурі інтелектуального капіталу підприємства виокремлюють:
Людськийкапітал – здатність пропонувати клієнтам нові рішення. Накопиченні та втіленізнання, навички, досвід, здібності. Джерело відновлення, реалізує собою те, щонове перемагає старе. Коли глава компанії проголошує: «Люди – наше головнебагатство!», — він має на увазі працівників, які вміють додавати товарам чипослугам додаткової цінності. Він є невіддільним від індивіда, єнематеріальним, таким, що не піддається традиційним вартісним оцінкам, також неможе бути скопійований чи відтворений у жодній іншій організації. Не може бутивласністю компанії [4;429]
Структурнийкапітал – все те, що дає змогу співробітникам реалізувати всій потенціал:технічне і програмне забезпечення, патенти, торгівельні марки і знакиобслуговування, відносини з клієнтами. Структури затор знань, що упаковує ізводить їх у систему, завданням якого є збереження «рецептів», передача знань.На відміну від людського капіталу, структурний капітал у цілому або його окремічастини може бути скопійований, відтворений на користь іншого суб’єктагосподарювання. Структурний капітал поділяється на клієнтський таорганізаційний капітал.
Клієнтськийкапітал (ринковий, брендовий) – це відносини із замовниками і покупцями, щосприяють успішній реалізації вироблених компанією товарів і послуг.
Важливароль клієнтського капіталу наочно виявляється у функціонуванні фінансовихпідприємств, особливо страхових компаній, динаміка і масштаб діяльності якихзначною мірою залежить від портфеля замовлень.
Організаційнийкапітал – систематизована і формалізована компетентність компанії(поінформованість, обізнаність, авторитетність), а також організаційніможливості і системи, які посилюють її творчі можливості. У свою чергу вінвключає такі складові: інноваційний капітал (здатність компанії до оновлення,нововведень) та процесний капітал (системи, виробництва, збуту, післяпродажнеобслуговування).
Деякідослідники виділяють ще споживчий чи інтерфейсний капітали, як складовіструктури інтелектуального капіталу.
Споживчийкапітал (інтерфейсний капітал) – це відносини (взаєморозуміння, довіра івідкритість) організації зі споживачами її продукції. Це впевненість у тому, щонаші клієнти будуть і надалі віддавати нам перевагу. Тут важливо, що «покупецьзавжди правий» і його слухають (хоча не завжди), тобто споживачам легкопрацювати з вашою компанією. Поняття споживчого капіталу можна розширювати зарахунок постачальників і назвати його «капіталом відносин». Саме у відносинах зпокупцями і клієнтами інтелектуальний капітал перетворюється на гроші. Наявністьсталих налагоджених зв’язків з економічними контрагентами підприємства, зконтактними аудиторіями свідчить про високий його рівень та здатністьреалізації. Особливо важливим є наявність добре налагодженої і перевіреноїчасом збутової мережі та системи товароруху [17;257].
Відмінність інтелектуального капіталу від інтелектуальногопотенціалу та інтелектуальної власності. Інтелектуальний потенціал підприємства– це можливості, надані інтелектуальними ресурсами на даний час і вмайбутньому, які можуть бути використані для вирішення будь-якої задачі,досягнення певної мети. Інтелектуальний капітал – засіб досягнення мети, аінтелектуальний потенціал – можливості її досягнення. Інтелектуальна власністьхарактеризує перш за все правовий аспект володіння певними результатамиінтелектуальної діяльності, інтелектуальними ресурсами без урахування, несуть усобі об'єкти інтелектуальної власності функцію капіталу як засобу створеннянової вартості чи ні.
Щеодну структуру інтелектуального капіталу підприємства подано в таблиці 1.1. [3;145]

Таблиця1.1 Структура інтелектуального капіталу підприємства Людський (особистий) капітал Організаційний (структурний) капітал Споживчий (інтерфейсний) капітал Ресурси Потенціал Ресурси Потенціал Ресурси Потенціал Знання Здатність вийти за межі наявних знань та досвіду Патенти Свобода творчості від будь-яких обмежень Зв’язки з економічним контрагентом Налагоджена система комунікацій з економічним контрагентом Навички Прагнення до самореалізації та визнання Ліцензії Затребуваність інновацій та інноваторів Інформація про економічні контрагенти Урахування інтересів економічних контрагентів Досвід Націленість на результат Ноу-хау Правова захищеність авторських прав Історія відносин з економічними контрагентами Орієнтованість на довгострокове партнерство з економічними контрагентами Ноу-хау Результативність праці Програми Розвинута інфраструктура ринку Торговельна марка (бренд) Управління торговельною маркою Творчі здібності Здатність до тривалої мобілізації та зосередження Торгові знаки Висока оплата результатів праці Креативний спосіб мислення Безперервне самонавчання та самовдосконалення Промислові зразки Участь інноваторів у прибутку Критичне ставлення до авторитетів Здатність до прогнозування в умовах невизначеності Інформаційне забезпечення Толерантне ставлення колег і суспільства Моральні цінності Відчуття затребуваності знань, досвіду Організаційна структура Сприятливі умови праці та відпочинку Культура Творчо активний вік більшості персоналу (25-45) Програмне забезпечення Сприйнятливість до несподіваних, нетривіальних рішень Бажання і здатність передати знання, навички, досвід учням і колегам
Таким чином, інтелектуальний капіталє складним системним утворенням, яке може бути структуроване за різнимикритеріями. Це багатоаспектне поняття, яке об’єднує об’єкти інтелектуальноївласності, знання, вміння і навички працівників, різноманітні системи, мережі,процедури, які при включенні до господарського обороту приносять дохід.
РОЗДІЛ 2Методичні підходи до оцінки інтелектуального капіталу підприємства
інтелектуальний капітал
Знання,як повітря – його не можна торкнутися, але без нього не прожити, інформаційніресурси та знання часто важать для компанії набагато більше, ніж її матеріальніта фінансові активи. Саме тому класифікація й оцінка інтелектуального капіталупотребують уваги менеджерів і власників та допомагають приймати своєчаснірішення щодо керування інформаційними потоками. Оскільки на сьогодні ще неіснує єдиного методу числового вимірювання інтелектуального капіталу, варторозглянути кілька підходів до його оцінювання.
Вдеякій економічній літературі пропонуються три підходи до оцінкиінтелектуального капіталу, що ґрунтуються на кількісній оцінці капіталу:ринковій, дохідній та витратній. Вартість інтелектуального капіталупідприємства оцінюється на підґрунті різниці між його реальною та ринковоювартістю, як ціна акції, помноженої на число акцій, і звітними фінансовимиактивами.
П.Страссман запропонував оцінку вартості інтелектуального капіталу на основіінформаційної продуктивності або віддачі на інформаційний менеджмент. Але цейпідхід важко застосувати на практиці за причини складності виокремлення витратна знання та інтелектуальні зусилля менеджменту: переговори, планування,укладання контрактів, наради та інші із суми загальних витрат.
Заслуговуютьна увагу розроблені методи оцінки інтелектуального капіталу Т. Стюарта на базспівставлення середньорічного доходу на капітал компанії з нормалізованимсередньогалузевим доходом на капітал та А. Пулик на базі вартості, доданоїінтелектуальним капіталом.
Методологічноюосновою пропонованих теорій оцінки інтелектуального капіталу є сформульованіпринципи його дослідження як цілісної системи, які базуються назагальнонаукових положеннях системного аналізу, теорій систем, існуючихінструментальних методах та економіко-математичних моделях.
Дляоцінки інтелектуального капіталу найчастіше користуються чотирма групамиметодів.[6;76] До них належать:
· методипрямого вимірювання;
· методи оцінкиринкової капіталізації;
· методи оцінкивіддачі активів;
· методибальної оцінки.
Тапроаналізувавши та узагальнивши літературні джерела і досвід господарювання,виділилися та сформулювалися такі елементи оцінки інтелектуального капіталу:людський, організаційний та інтерфейсний капітал.
Рівеньінтелекту працівників звичайно оцінюється показниками IQ (індивідуальним тасереднім – по підрозділу або організації). Знання, навички, досвід персоналуможна оцінити кількісними показниками рівня освіти, кваліфікації, виробничогостажу (загального і відповідно до профілю діяльності підприємства) тощо. Дляїхньої оцінки доцільно використовувати також якісні показники, наприклад,досвід роботи в зарубіжній фірмі, досвід виготовлення продукції на експорт, проходженнякурсів підвищення кваліфікації. Досить важко оцінити кількісно моральніцінності і культуру праці, вони підлягають в основному в наявності претензій іпозовів з боку споживачів. Непрямим чином їх можна якісно оцінити такимипоказниками, як поведінка на роботі й у побуті, обов’язковість у відносинах зколегами та діловими партнерами, організація робочого місця і т.д. Переліченіпоказники характеризують переважно ресурсну частину людського капіталу, їхдоцільно порівнювати з аналогічними показниками лідерів ринку або галузі.
Добротнаконструкторська, технологічна, експлуатаційна, ремонтна та інша документація,якою володіє підприємство, свідчить про високий рівень організаційногокапіталу, особливо коли це стосується сучасної конкурентноспроможної продукції,що має попит на ринку. Для оцінки можуть бути використані як кількісніпоказники, визначувані здебільшого непрямим методом, та якісні, що встановлюютьрівень якості документації методом експертної оцінки.
Прававласності на патенти, промислові зразки, ноу-хау, товарні знаки свідчать провисокий рівень організаційного капіталу і ступеня його правової захищеності.Тут же доцільно використовувати вартісну оцінку: витратний метод, методдоходів, метод аналогій, визначення ринкової вартості.
Рівеньоснащеності сучасними засобами комунікації та зв’язку можна оцінити шляхомпорівняння з кращими підприємствами й організаціями на ринку або галузі.
Зогляду на зростання ролі інформації та знань як джерела і засобів соціально-економічногорозвитку, окремо розглянемо показники інформаційного оснащення.
ПХп= 1 — Ір / Із, ПВп = Ір / Ір.з, (1)
деПХп – похибка пошуку; Ір – обсяг виданої релевантної інформації; Із – загальнийобсяг виданої інформації; ПВп – повнота пошуку; Ір.з – обсяг релевантноїінформації в загальній її сукупності. [13;22]
ВеличиниІр, Із, Ір.з можуть вимірюватися кількістю документів або стандартних одиницях(байт, кбайт, Мбайт, Гбайт…)
Дляоцінки інформаційного оснащення рекомендується використовувати такі показники: [13;24]
- коефіцієнтповноти інформації (Кпв), що розраховується як відношення обсягу наявноїінформації до загального обсягу інформації, необхідної для ухваленняобґрунтованого рішення;
- коефіцієнтточності інформації (Кт), що розраховується як відношення обсягу релевантноїінформації до загального обсягу наявної інформації;
- коефіцієнтсуперечливості інформації (Кс), що розраховується як відношення кількостінаявних незалежних свідоцтв на користь ухвалення рішення до загальної кількостінезалежних свідоцтв.
Переліченніодиничні показники пропонується інтегрувати:
Кі= Кпв * Кт * Кс (2)
Наявністьсталих налагоджених зв’язків з економічними контрагентами підприємства, зконтактними аудиторіями свідчить про високий рівень інтерфейсного (споживчого)капіталу і здатність до його реалізації.
Іміджі репутація підприємства в середовищі споживачів і партнерів мають самостійнуринкову цінність і не тільки значною мірою впливають на ефективність йогоринкової діяльності, а й самі залежать від неї. Оцінити імідж і діловурепутацію можна досить об’єктивно, наприклад, шляхом опитування споживачів,ділових партнерів.
Комплекснооцінити інтелектуальний капітал підприємства (Ок) можна за допомогою відомогометоду відхилень. Кількісні показники оцінюються безпосередньо, а якісні спершупереводяться в бальні оцінки. Розрахункова формула має такий вигляд:
Ок= ∑ (1 – σі) * Ві, (3)
деВі – вагомість і-го показника; σі – відносна оцінка і-го показника(порівняно з еталоном).
Прицьому σі = Оі / Оmax, якщо максимальне значення показника є кращим;
σі= Оmin / Оі, якщо мінімальне значення показника є кращим;
ТутОі – оцінка і-го показника аналізованого підприємства; Оmax, Оmin – максимальнеі мінімальне значення значенні і-го показника щодо всіх порівнюванихпідприємств. [13;26]
Головнапроблема – вибір еталона (бази) для порівняння. Таким може бути найкращезначення показника серед усіх підприємств на ринку. Доцільно використовуватиостанню формулу виокремлюючи ресурсну і потенційну частини інтелектуальногокапіталу. Це дасть змогу визначити інтелектуальну оснащеність підприємства іздатність до її реалізації, накреслити конкретні заходи, спрямовані на розвитокінтелектуального капіталу.
Оскількибільшість інтелектуальних ресурсів не входять до складу активів фірми, які єоб’єктом фінансового обліку, американський економіст Дж. Тобін запропонуваворигінальну формулу інтелектуального капіталу, засновану на ідеї визначенняцінності останнього як різниці між ринковою вартістю компанії та її ринковоюоцінкою.
ІК= НА = ПА = ЗДМ = РВ – БВ, (4)
деІК – інтелектуальний капітал, НА – не фінансові активи, ПА – приховані активи,ЗДМ – засоби для досягнення мети, РВ – ринкова вартість, БВ – балансовавартість.
Застосовують також більш спрощеніметоди для оцінки інтелектуального капіталу.
Метод 25 % від валового прибутку (ліцензіар повиненотримувати роялті у сумі не менше, ніж 25 % від валового прибутку безвідрахування податків):
L = 0,25*І/N, (5)
де L — сума роялті, яка припадає наодиницю проданої ліцензіатом продукції; I — операційний прибуток; N — кількістьпроданих одиниць.
Метод 5 % від продажу для визначення суми роялті,який припадає на одиницю товару, проданого ліцензіатом:
L. = 0,05 * R. / N, (6)
де R — сума продажу.
Метод віддачі на інвестиції удослідження і розробки. Роялті на одиницю продукції обчислюють так:
L = [СR&D*(1+Ri)] / Nm, (7)
де СR&D — витрати на дослідження і розробки; Ri — потрібна ставка віддачі наінтелектуальну власність і нематеріальні активи; Nm — місткість ринку. [18;240]
Потенціальна вартість людськогокапіталу, яка визначається вартістю матеріалізованих результатівінтелектуальної праці.
/>, (8)
де      Кл.к. — віддача людськогокапіталу, грн.; Di — прибуток від і-ї творчої розробки; Rт.p. — кількістьтворчих робітників, чол.; n — кількість розробок за період, (і=1...n).
Величина віддачі людського капіталузалежить від кадрового потенціалу організації. Рівень кадрового потенціалуобчислюється за формулою:
/>, (9)
де      Кп — рівень кадровогопотенціалу; Кн — норматив кількості творчих працівників у загальній кількості; Rт.p.— чисельність творчих робітників; Rзаг — загальна чисельність робітників.
Кадровий потенціал може бути оціненийкількістю отриманих патентів (авторських прав) у розрахунку на одного творчогопрацівника за певний період.
Дляоцінки ефективності використання структурного капіталу рекомендованообчислювати такі показники: вартість основних засобів на одного творчогопоказника; рівень патентної чистоти розробки; показник ліцензійних результатів.При оцінці вартості споживчої складової інтелектуального капіталу рекомендованорозрахувати обсяг угод за певний період, а також частку постійних клієнтів узагальній кількості споживачів та частку прибутку, що одержано від підтримкивідносин з постійними клієнтами.
Важливою складовою формування тафункціонування механізму управління інтелектуальним капіталом є його кадровезабезпечення, причому персонал тут виступає одночасно і як об'єкт, і як суб'єктуправління. Для оцінки професійно-кваліфікаційного рівня кадрів управлінняінтелектуальним капіталом на основі визначення змісту інтелектуальної праці, зурахуванням ступеня автономності прийняття рішень запропоновано використовувати5 рівнів кваліфікації: 1-й призначений для виконання репродуктивнихуправлінських функцій, 2-й – для алгоритмічних, 3, 4, 5-й рівні – для виконаннятворчих управлінських функцій різного ступеня складності.
Творча інтелектуальна праця –сутнісна основа процесу створення інтелектуального продукту і відтворенняінтелектуального капіталу. Тому ефективний мотиваційний механізм творчоїінтелектуальної праці є найважливішим елементом організаційно-економічногомеханізму управління інтелектуальним капіталом, який визначає його інноваційніможливості. На основі узагальнення накопиченого досвіду слід виділити триосновні підходи до мотивації інтелектуальної праці: диспозиційний, когнітивнийі підкріплюваної мотивації. Провідні мотиви творчої праці можуть бути об'єднаніу такі групи: 1) інтелектуальні; 2) матеріальні; 3) моральні. До першої групимотивів належить інтелектуальний саморозвиток, допитливість, захопленість ідеєюпрагнення до розв'язання важких задач і повної реалізації своїх інтелектуальнихздібностей. До другої – матеріальна винагорода. До третьої – визнання компанієюцінності роботи, внеску співробітника у розвиток компанії; відчуття працівникомсвоєї особливої значущості для компанії, особливого покликання.
Вважають, що близько 75 % ринковоївартості компанії Сoca-Cola визначається сукупною вартістю торговельних марок,які їй належать. Коли «Ай-Бі-Ем» поглинула компанію «Лотус»- постачальника комп'ютерних програм, ринкова ціна останньої перевищила у 15разів її опубліковану балансову вартість. «Ай-Бі-Ем» заплатила 3,5млрд дол. за компанію, яка коштувала 230 млн дол., оскільки вона мала великіневітчутні активи — ринок постійних покупців, високий професіоналізм персоналу,новостворені програмні розробки та ін [11;454]. У 2005 р. здійснено продаж 93,5% акцій банку «Аваль» Raiffeisen International Bank Holding за 1,028млрд. дол. Більше ніж 20 % сплаченої суми становить вартість бренду [16;44].Оцінюючиукраїнські підприємства, потенціальні інвестори і партнери дедалі частішезвертають увагу саме на вартість нематеріальних активів. За даними компаніїErnst & Young, у структурі власності найбільших світових корпорацій(Disney, Microsoft, Nike) невідчутні активи вже становлять понад половинузагальної вартості компанії [12;46.]. Особливо це стосуєтьсявисокотехнологічних підприємств. Корпорація Microsoft, маючи ринковукапіталізацію, в сотні мільярдів доларів, налічує на балансі матеріальнихактивів всього кілька мільярдів доларів. Частка інтелектуального капіталу найбільшихкомпаній світу подана в таблиці 2.1.[20;29]
Таблиця 2.1. Частка інтелектуальногокапіталу найбільших компаній
світуКомпанія Галузь Частка ІК у % від інвестованого капіталу Disney Розваги  66 Heinz Харчова  87 Johnson& Johnson Медицина  85 Merek Фармацевтика  60 Microsoft Програмне забезпечення  84 Nike Одяг і взуття  76 Procter&Gamble Споживчі товари  85
РОЗДІЛ 3 Управлінняінтелектуальним капіталом підприємства
Оскільки концепція інтелектуальногокапіталу почала формуватися механізму порівняно недавно – наприкінці 90-х роківXX ст., то багато аспектів його використання залишаються недопрацьованими. Одназ ключових проблем – це розробка системи управління інтелектуальним капіталомна рівні підприємства. Окремі моменти даного питання досліджували такі відомінауковці, як О. Кендюхов, Д. Сайкс, К. Кінг та інші.
 У працях даних вчених зазначається,що вихідними посилками системи управління є цілі, що мають бути конкретними,вимірними, актуальними, стимулюючими і позначеними у часі. У свою чергу ціліконкретизуються через завдання[14;33]
Кожне підприємство на всіх своїхрівнях, у всіх своїх функціональних блоках має механізми управління. Якзазначає Н. Брюховецька, «від переваги акцентів на ті чи інші методиуправління механізм управління буде мати свою назву. Економічний механізмвключає економічні методи впливу суб'єкта управління на об'єкт управління. Але,крім економічних методів управління, впливу на об'єкт управління, є й іншіметоди: організаційні, психологічні й ін. На рівні підприємства навітьекономічні методи реалізуються через систему організаційно-розпорядницьких формуправління», у такий спосіб обґрунтовуючи правомірність використанняпоняття «організаційно-економічний механізм управління».
У нашому випадку об'єктом управлінняє інтелектуальний капітал підприємства, а цілі його використання є, безумовно,економічними. Інакше кажучи, коли йдеться про організаційно-економічниймеханізм управління інтелектуальним капіталом, економічна складова цьогомеханізму полягатиме не тільки у методах, але й у цілях його функціонування.Відповідно, організаційна складова наповнюється ширшим змістом як організаціядосягнення економічних цілей взагалі, а не обмежується організаційними методамиуправління, тобто вона містить і організаційно-структурні, ісоціально-психологічні, і адміністративні аспекти. У процесі взаємодіївідбувається взаємопроникнення економічних і організаційних елементів механізмууправління. Отже, механізм управління інтелектуальним капіталом має,насамперед, організаційно-економічну природу, що робить гносеологічно і,відповідно, термінологічне вірною назву «організаційно-економічниймеханізм управління інтелектуальним капіталом».
Таким чином, можна сформулювативизначення: організаційно-економічний механізм управління інтелектуальнимкапіталом підприємства являє собою систему елементів (цілей, функцій, методів,організаційної структури і суб'єктів) та об'єктів (видів інтелектуальногокапіталу) управління, в якій відбувається цілеспрямоване перетворення впливуелементів управління на необхідний стан або реакцію інтелектуальних ресурсів,яка має вхідні впливи у формі зовнішніх вимог і результуючу реакцію у виглядіекономічного ефекту.[14;40]
Головне завдання механізму управлінняінтелектуальним капіталом – забезпечення його розвитку та ефективневикористання. Відповідно, з огляду на головне завдання, призначення механізмууправління інтелектуальним капіталом повинне заключатися в:
— забезпечення ефективногофункціонування інтелектуального капіталу;
— раціональне використання всіх видівінтелектуального капіталу;
— формування системи управлінняінтелектуальним капіталом підприємства і забезпечення її відповідності яквнутрішнім, так і зовнішнім умовам діяльності підприємства;
— створення нормативної базиуправління інтелектуальним капіталом з метою обґрунтування прийняттяуправлінських рішень;
— розподіл обов’язків між суб’єктамиуправління.
Функції управління інтелектуальнимкапіталом реалізовуються шляхом застосування відповідних методів управління.
Можна виділити три основні групиметодів управління, що застосовуються до інтелектуального капіталу:
· організаційні– чітка організація роботи всіх елементів інтелектуального капіталу;
· економічні– ґрунтується на базових економічних законах і принципах;
· соціально-психологічні– враховуються соціально-психологічне розмаїття елементів управління.
Механізм управління інтелектуальнимкапіталом повинен передбачати раціональне поєднання відповідних методівуправління, що, в свою чергу забезпечить реалізацію функцій інтелектуальногокапіталу і досягнення поставлених цілей
/>Організаційно-економічний механізмуправління інтелектуальним капіталом як система повинен мати структуру, яка бвизначала сталі зв'язки і відносини всередині нього, а також основні напрямиуправлінських впливів, що забезпечувало б цілісність механізму і йогототожність самому собі. Отже, обґрунтування структури механізму є одним зключових завдань розробки його загальної концепції.(рис. 3.1.)
Розглянемоокремо управління складових структури інтелектуального капіталу підприємства,оберемо для цього найуживанішу структуру, складовими якої є людський,структурний та споживчий капітал.
Управліннямлюдським капіталом займається менеджер по роботі з персоналом, яки керує самелюдську розумову діяльність, використовуючи при цьому такі методи, якпостановка завдання, мотивація, контроль.
Зосередимось на мотивації, адже самезавдяки цьому методу люди заохочені працювати краще. Має бути впровадженамотиваційна політика, яка є досить важливою. Мотиваційна політика,розглянута як процес, теоретично може бути із 6-ти стадій:
— виникненняпотреб;
— пошук шляхівусунення потреби;
— визначення цілей(напрямки);
— здійсненнядії;
— одержаннявинагороди за здійснення дії;
— усунення потреби;
ДугласМакгрегор прийшов до висновку, що на основі цих чинників можливо застосуватидва різних підходи до керування, які він назвав “Теорія X” і “Теорія Y”.
“Теорія X” –втілює чисто авторитарний стиль керування, характеризується істотноюцентралізацією влади, жорстким контролем по перерахованим вище чинниках.
“Теорія Y” –відповідає демократичному стилю керування і припускає делегування повноважень,покращення взаємовідносин у колективі, обліку відповідної мотивації виконавціві їхніх психологічних потреб, утримання роботи.[7;345]
Обидві теорії мають рівне право на існування, але у чистомувиді на практику не зустрічаються. Як правило в реальному житті має місце комбінація різних стилів керування.
Щодо структурного капіталу, то це є саме запровадженнятехнічних новинок, патентів. Для управління на цьому рівні застосовуються такіпринципи як:
1. Усвідомлювати роль результату інновації. При цьомукерівник повинен відрізняти корисну для бізнесу інтелектуальну власність віднепотрібної.
2. Збирати інформацію про конкурентні ноу-хау.Необхідно здійснювати оцінку потенційних можливостей інтелектуального капіталута пов’язаних з ними стратегій діяльності наявних конкурентів на регулярнійоснові.
3. Забезпечити конкурентоспроможність результатівдіяльності.
4. Створювати або купувати права на потрібніпідприємству нові технологічні розробки. Підприємству треба вирішити, де взятинеобхідні об’єкти права інтелектуальної власності: створити їх власними силами(за замовленням) або придбати, наприклад, за ліцензійним договором.
5. Враховувати податок на інтелектуальну власність.Процедуру управління інтелектуальним капіталом слід здійснювати з належнимконсультуванням стосовно бухгалтерського обліку та оподаткування.
6. Бути готовими захищати права свого інтелектуальногокапіталу. Управління інтелектуальним капіталом обов’язково має передбачатиправила поведінки стосовно відносин з порушниками прав.
7. Вимірювати ефективністьроботи інтелектуального капіталу. [9;66],[10;12]
Споживчий капітал займає доситьважливе місце в компанії, адже завдяки йому інтелектуальний капіталперетворюється на гроші. І тому досить важливо щоб управління ним було нависокому рівні. Тобто має проводитись відмінна робота зі споживачами, потрібнозробити так, щоб попит на продукцію був максимальним. Це реалізується черездобре розроблену рекламу, через індивідуальну роботу зі споживачами, черезрізноманітні знижки, акції і тому подібне.

ВИСНОВКИ
Інтелектуальнийкапітал – це інтелектуальний потенціал, що активно використовується суб’єктамигосподарювання у процесі економічного розвитку з метою отримання доходу.
Інтелектуальнийпотенціал при цьому трактується як можливості, створенні інтелектуальними ресурсамирізних рівнів, щодо реалізації певної мети.
Інтелектуальнийкапітал складається з: людського, структурного та організаційного капіталу.Також є й інші його класифікації, але вищезазначена є найбільш поширеною.
Якщодонедавна інтелект асоціювався виключно з природною розумовою діяльністьлюдини, то сьогодні ми маємо виділення такої категорії як штучний інтелект,суть якого полягає у відтворенні машинами окремих інтелектуальних дій людини,його використовують при побудові так званих інтелектуальних систем, прирозв’язанні задач орієнтування в просторі, розпізнання обстановки, у складнихсистемах переробки інформації.
Єбезліч методів та підходів до оцінки інтелектуального капіталу, якізастосовуються як для оцінки окремих галузей інтелектуального капіталу, так іінтелектуального капіталу в цілому.
Інтелектуальнийкапітал підприємства має декілька складових елементів і на його формування йвеличину впливає досить численна група різнорідних факторів. Тому інтегральнаоцінка інтелектуального капіталу компанії повинна відображати багатограннудіяльність компанії в цілому
Досліджено та розроблено найважливішіпідходи до управління інтелектуальним капіталом в цілому та окремо йогоструктурними елементами, організаційно-економічний механізм управління інтелектуальнимкапіталом підприємства, що являє собою систему елементів (цілей, функцій,методів, організаційної структури і суб'єктів) та об'єктів (видівінтелектуального капіталу) управління, в якій відбувається цілеспрямованеперетворення впливу елементів управління на необхідний стан або реакціюінтелектуальних ресурсів та систему управління інтелектуальним капіталом.
Інтелектуальний капітал скоро станеголовним критерієм оцінки наших компаній і закладів, тому що лише він здатенвідобразити динаміку організаційної стійкості і процесу створення цінностей.Тільки він придатний для оцінки сучасного виробництва, яке змінюється такшвидко, що робити висновки про його вартість можна лише з урахуванням талантуйого робітників, їх відданості справі та якості знарядь праці, які вони.
Досліджено, у найбільших компаніяхсвіту, частка інтелектуального капіталу займає більше ніж половину, а такожвартість компанії досить зростає, при збільшені частки інтелектуальногокапіталу.

Списоквикористаних джерел
1.  БазилевичВ.Д. Інтелектуальна власність: Підручник. – К.: Знання – 2006. – 431с.
2.  ДружининВ.Н. Психология общин способностей. – СПб.,2000. – 268с
3. ІлляшенкоС.М. Управління інноваційним розвитком. Навч. Посібник «Університетська книга»;К., Вид.дім «Княгиня Ольга», 2005, 324с.
4. ЕдвиндссонЛ., Мелоун М. Інтелектуальний капітал. Визначення справжньої вартості компанії/за ред. В. Л. Іноземцева. – М.: 1999
5.  КоваленкоО.М, «Інтелектуальний капітал як економічна категорія» за ред. О.О. Бєляєв,збірник наукових праць Формування ринкової економіки. – К.: 2008
6.  КозирьовА.Н. Інтелектуальний капітал// М.: — 2006.
7.  Комаров М.А. «Менеджмент», ЮНИТИ, 2008
8. Стюарт Т.Інтелектуальній капитал. Новый источникбагатства организацыи// Новая постиндустриальная волна: Антология/ Под ред… В.Л. Иноземцева. – М.; — 1999. – 372 – 400.
9.  ЦибульовП.М., Чеботарьов В.П., Зінов В.Г., Суіні Ю. Управління інтелектуальноювласністю / За ред. Цибульова: монографія. — К.: «К.І.С.», 2005. — 448с.
10.  ЧеревкоГ.В. Інтелектуальна власність: Навч. посіб… – К.: Знання, 2008. – 412c.
11.  ЧухноА.А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України.– К., 2003. – 631 с
12.  ЗайцевІ. Добрий гудвіл // Контракти. – 2006. – № 16. – С. 46
13.  ІлляшенкоС.М. Сутність, структура і методологічні основи оцінки інтелектуальногокапіталу підприємства – Економіка України №11. – 2008.
14.  КендюховО. Сутність і зміст організаційно-економічного механізму управлінняінтелектуальним капіталом підприємства / / «Економіка України» – 2005 №2/ст.33-41
15.  НаврузовЮ. Продажний бренд // Гвардія брендів. – 2006, квітень. – С. 44.
16.  ОстапенкоВ. Четвертий елемент – інтелектуальний капітал // «Держава та регіони». 2008 №4/ст.257-264
17.  ПолуяктоваО.В. Інтелектуальний капітал в сучасній економіці // Вісник Одеського інститутувнутрішніх справ. Збірник наукових праць. – Одеса, 2004. – Вип. №2. — С. 240 –243.
18.  СтаробинскийЕ.Е. Интелектуальный капитал предпринимателя. – М.; Тульськая типография, 2006.– 306.
19.  УманцівГ. Проблеми ідентифікації, оцінки та обліку інтелектуального капіталупідприємства // Інтелектуальна власність. – 2007. — № 3. — С. 29 – 33