Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")

ДИПЛОМНА РОБОТА
СПЕЦІАЛІСТА
Управління активами підприємства
(на прикладі ВАТ «Інтерпайп Ніжньодніпровськийтрубопрокатний завод»)
 
 
 
Студента(ки) ___________________      
____________________________
(прізвище, ім’я та по батькові)
Спеціальність «Фінанси»
Керівник дипломної роботи
_________________________
 
 
Дніпропетровськ
2008

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИПІДПРИЄМСТВА
1.1 Сутність та структура активів підприємства
1.2 Методологія оцінки ефективності управліннянеоборотними активами підприємства
1.3 Методологія оцінки ефективності управлінняоборотними активами підприємства
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯАКТИВАМИ ВАТ «ІНТЕРПАЙП НТЗ» У 2005 -2007 РОКАХ
2.1. Характеристика діяльності ВАТ „ІнтерпайпНТЗ” …
2.2. Аналіз управління активами в ВАТ„Інтерпайп НТЗ”
2.3. Оцінка фінансового стану ВАТ „Інтерпайп НТЗ”
2.4. Аналіз ефективності діяльності та діловоїактивності ВАТ „Інтерпайп НТЗ”
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ЕФЕКТИВНОСТІУПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ВАТ «ІНТЕРПАЙПНТЗ»
ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

ВСТУП
 
Актуальність темидипломного дослідження полягає в необхідності оцін-ки поточного стану тарозробки перспективної стратегії підвищення ефективності діяльностіметалургійних підприємств України в умовах вступу України в Світову організаціюторгівлі та зняття протекціоністських бар’єрів проти експорту українськогометала в країни світу.
Об’єктом дипломногодослідження було підприємство ВАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський металургійнийзавод» (м.Дніпропетровськ).
Предметом дипломногодослідження була оцінка ефективності управління активами металургійногопідприємства ВАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський металургійний завод».
Метою дипломногодослідження була розробка пропозицій по покращанню ефективності управлінняактивами металургійного підприємства ВАТ «Інтерпайп Нижньодніпровськийметалургійний завод».
Основними завданнямидипломного дослідження були:
проведеннятеоретичного аналізу сутності та структури активів промислового підприємства вУкраїні;
виконання аналізудіяльності підприємства ВАТ «Інтерпайп НТЗ» у 2003 -2007 роках та оцінкафінансового стану і ефективності управління активами підприємства;
ідентифікаціяосновних проблем в системі управління активами підприємства ВАТ «Інтерпайп НТЗ»та розробка пропозицій по покращанню системи управління активами за рахунокактивізації ЗЕД- сегменту.
Інформаційнимиджерелами дипломного дослідження були матеріали щорічних фінансово-економічнихзвітів ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2003 -2007 роки та інформація офіційногоІнтернет-сайтів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку Українита Державного комітету статистики України.
Практична цінністьотриманих результатів роботи полягає в проведенні послідовного аналізудіяльності і змін в фінансовому стані ВАТ «Інтерпайп НТЗ» та наданні пропозиційпо покращанню умов управління активами в зовнішньоекономічному сегментідіяльності за рахунок впровадження оптимальних схем розрахунків з дебіторами такредиторами при впровадженні систем внутрішнього та зовнішньоекономічноговексельного обігу і рефінансування векселів.
 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВА
 
1.1 Сутність та структура активів підприємства
 
Для здійсненнягосподарської діяльності кожне підприємство повинно мати у своєму розпорядженнівизначене майно, що належить йому на правах власності або володіння. Все майно,яким володіє підприємство і яке відображене в його балансі, називаєтьсяактивами підприємства.
Активи є економічнимиресурсами підприємства у формі сукупних майнових цінностей, що використовуютьсяу господарській діяльності з метою одержання прибутку.
Активи підприємствапідрозділяються за багатьма класифікаційними ознаками, основними з яких є:
а) за формамифункціонування: матеріальні активи, нематеріальні активи, фінансові активи;.
б) за характеромучасті в господарському процесі швидкості обороту: оборотні активи, необоротніактиви;
в) за характеромобслуговування видів діяльності: операційні активи, інвестиційні активи;
г) за характеромфінансових джерел формування: валові активи, чисті активи;
д) за характеромволодіння: власні активи, орендовані активи;
е) за ступенемліквідності: активи в абсолютно ліквідній формі, високоліквідні активи, середньоліквідніактиви, малоліквідні активи, неліквідні активи;
1) Формафункціонування активів.
За цією ознакоювиділяють такі види активів:
а) матеріальні активихарактеризують активи підприємства, що мають речову (матеріальну) форму. Доскладу матеріальних активів підприємства належать: основні засоби, незавершенікапітальні вкладення, устаткування, призначене до монтажу, виробничі запасисировини та напівфабрикатів, запаси малоцінних і швидкозношувальних предметів, обсягнезавершеного виробництва, запаси готової продукції, призначеної для реалізації,інші види матеріальних активів;
б) нематеріальніактиви характеризують активи підприємства, що не мають речової форми, алеберуть участь у господарській діяльності та приносять прибуток. До цього видуактивів підприємства належать: придбані підприємством права на користуванняокремими природними ресурсами, патентні права на використання винаходів,«ноу-хау» – сукупність технічних, технологічних, управлінських,комерційних та інших знань, що оформлені у вигляді технічної документації,накопиченого виробничого досвіду, що є предметом інновацій, але незапатентованих, права на промислові зразки та моделі, товарний знак – емблема,малюнок або символ, зареєстровані у встановленому порядку, що служать длявідмінності товарів даного виробника від інших аналогічних товарів, торговамарка – право на виняткове використання фірмового найменування юридичної особи,права на використання комп’ютерних програмних продуктів, «гудвіл – різницяміж ринковою вартістю підприємства як цілісного майнового комплексу і йогобалансовою вартістю, яка утворена у зв’язку з можливістю одержання більшвисокого рівня прибутку (порівняно із середньогалузевим її рівнем) за рахуноквикористання більш ефективної системи управління на товарному ринку,застосування нових технологій тощо, інші аналогічні види майнових цінностейпідприємства;
в) фінансові активихарактеризують різноманітні фінансові інструменти, що належать підприємству абознаходяться в його володінні. До фінансових активів підприємства належать: грошовіактиви в національній валюті, грошові активи в іноземній валюті, дебіторськазаборгованість у всіх її формах, короткострокові фінансові вкладення, довгостроковіфінансові вкладення;
2) Характер участі вгосподарському процесі та швидкість обороту активів. За цією ознакою активипідприємства підрозділяються на такі види:
а) оборотні (поточні)активи характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, щообслуговують поточну виробничо-комерційну (операційну) діяльність івикористовуються повністю протягом одного виробничо-комерційного циклу. У складіоборотних (поточних) активів підприємства виділяють такі елементи: виробничізапаси сировини і напівфабрикатів, запаси малоцінних і швидкозношувальнихпредметів, обсяг незавершеного виробництва, запаси готової продукції,призначеної для реалізації, дебіторську заборгованість, грошові активи внаціональній валюті, грошові активи в іноземній валюті, короткостроковіфінансові вкладення, витрати майбутніх періодів;
б) необоротні активихарактеризують сукупність майнових цінностей підприємства, що багаторазовоберуть участь у процесі господарської діяльності та переносять на продукціювикористану вартість частинами. До складу поза-оборотних активівпідприємства входять такі види: основні засоби, нематеріальні активи,незавершені капітальні вкладення, устаткування, призначене для монтажу,довгострокові фінансові вкладення, інші види необоротних активів.
3) Характеробслуговування окремих видів діяльності. За цією ознакою виділяють такі видиактивів підприємства:
а) операційні активиє сукупністю майнових цінностей, що безпосередньо використовуються увиробничо-комерційній діяльності підприємства з метою одержання операційногоприбутку. До складу операційних активів підприємстваналежать: виробничі основні засоби, нематеріальні активи, що обслуговуютьопераційний процес, оборотні операційні активи (вся їх сукупність за мінусом кrороткостроковихфінансових вкладень);
б) інвестиційніактиви характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, пов’язаних ізздійсненням його інвестиційної діяльності. До складу інвестиційних активівпідприємства належать: незавершені капітальні вкладення,- устаткування,призначене для монтажу, довгострокові фінансові вкладення, короткостроковіфінансові вкладення;
4) Характерфінансових джерел формування активів. Відповідно до цієї ознаки розрізняютьтакі види активів підприємства:
а) валові активи єсукупністю майнових цінностей (активів) підприємства, сформованих за рахунок яквласного, так і позикового капіталу;
б) чисті активихарактеризують вартісну сукупність майнових цінностей (активів) підприємства,сформованих винятково за рахунок власного його капіталу.
Вартість чистихактивів підприємства визначається за такою формулою:
ЧА = А – ЗК, (1.1)
де: ЧА – вартістьчистих активів підприємства;
А – загальна сумавсіх активів підприємства за балансовою вартістю;
ЗК – загальна сумапозикового капіталу підприємства, що використовується.
5) Характер володінняактивами.
За цією ознакоюактиви підприємства поділяються на такі два види:
а) власні активи, дояких належать активи підприємства, що знаходяться в постійному його володінніта відображаються в складі його балансу;
б) арендовані активи,до яких належать активи підприємства, що знаходяться в тимчасовому йоговолодінні відповідно до укладених договорів оренди (лізингу).
6) Ступіньліквідності активів. Відповідно до цієї ознаки активи підприємства прийнятопідрозділяти на такі види:
а) активи в абсолютноліквідній формі, до яких належать активи, що не потребують реалізації і єготовими засобами платежу. До складу активів цього виду входять: грошові активив національній валюті, грошові активи в іноземній валюті;
б) високоліквідніактиви характеризують групу активів підприємства, що швидко можуть бутиконвертовані в грошову форму (як правило, у термін до одного місяця) безсуттєвих втрат своєї поточної ринкової вартості з метою своєчасногозабезпечення платежів за поточними фінансовими зобов’язаннями.
До високоліквіднихактивів підприємства належать: короткострокові фінансові вкладення, короткостроковадебіторська заборгованість;
в) середньоліквідніактиви, до яких належать активи, що можуть бути конвертовані в грошову формубез суттєвих втрат своєї поточної ринкової вартості терміном від одного дошести місяців. До середньоліквідних активів підприємствавідносять: усі форми дебіторської заборгованості, крім короткострокової табезнадійної, запаси готової продукції, призначеної для реалізації;
г) малоліквідніактиви, до яких належать активи підприємства, що можуть бути конвертовані вгрошову форму без втрат своєї поточної ринкової вартості лише після закінченнязначного періоду часу (від півроку і більше).
У сучасній практицідо цієї групи активів підприємства відносять: запаси сировини і напівфабрикатів,запаси малоцінних і швидкозношувальних предметів, активи у формі незавершеноговиробництва, основні засоби, незавершені капітальні вкладення, устаткування, щопризначене для монтажу, нематеріальні активи, довгострокові фінансовівкладення;
д) неліквідні активи,до них входять такі види активів підприємства, що самостійно реалізовані бутине можуть (вони можуть бути продані лише в складі цілісного майновогокомплексу).
До таких активівналежать: безнадійна дебіторська заборгованість, витрати майбутніхперіодів, збитки поточного і минулого років, які відображені у складі активубалансу підприємства.
На базі розглянутоїкласифікації формується процес фінансового управління активами підприємства.
Формування активівпідприємства пов’язане з трьома основними етапами його розвитку на різнихстадіях життєвого циклу:
1. Створення новогопідприємства Це найбільш відповідальний етап формування активів, особливо пристворенні великих підприємств. Активи, що формуються на цьому етапі, визначаютьпотребу в стартовому капіталі, умови отримання прибутку, швидкість обороту цихактивів, рівень їхньої ліквідності тощо.
2. Розширення,реконструкція та модернізація діючого підприємства. Цей етап формування активівпідприємства можна розглядати як постійний процес його розвитку в розрізіосновних стадій його життєвого циклу. Розширення і відновлення складу активівдіючого підприємства здійснюється відповідно до стратегічних завдань йогорозвитку з урахуванням можливостей формування інвестиційних ресурсів.
3. Формування новихструктурних одиниць діючого підприємства, наприклад, дочірніх підприємств,філій тощо. Цей процес може здійснюватися шляхом формування нових структурнихмайнових комплексів за рахунок нового будівництва або придбання готовоїсукупності активів у формі цілісного майнового комплексу. Варіантами такогопридбання є приватизація діючого державного підприємства, купівля збанкрутілогопідприємства тощо.
Другий і третій етапиформування активів є формою інвестиційної діяльності діючого підприємства.
Для забезпеченняефективної діяльності підприємства в майбутньому періоді процес формування йогоактивів повинен носити цілеспрямований характер. Основною метою формуванняактивів підприємства є виявлення і задоволення потреби в окремих їхніх видахдля забезпечення операційного процесу, а також оптимізація їх складу длязабезпечення умов ефективної господарської діяльності.
З урахуванням цієїмети процес формування активів підприємства будується на основі такихпринципів:
1. Урахуваннянайближчих перспектив розвитку операційної діяльності та форм їїдиверсифікації.
2. Забезпеченнявідповідності обсягу і структури активів, що формуються до обсягу, і структуривиробництва і збуту продукції.
3. Забезпеченняоптимальності складу активів з позицій ефективності господарської діяльності.
4. Забезпечення умовприскорення обороту активів у процесі їх використання.
5. Вибір найбільшпрогресивних видів активів з позицій забезпечення росту ринкової вартостіпідприємства.
Оптимізація складу необоротнихі оборотних активів потребує врахування галузевих особливостей здійсненняопераційної діяльності, середньої тривалості операційного циклу напідприємстві, а також оцінки позитивних і негативних особливостейфункціонування цих видів активів.
Необоротні активихарактеризуються такими позитивними особливостями:
а) не схильні довтрат від інфляції, тобто краще захищені від неї;
б) менше піддаютьсякомерційному ризику втрат у процесі операційної діяльності підприємства;захищені від незаконних дій партнерів в операційних комерційних справах;
в) спроможнігенерувати стабільний прибуток, забезпечуючи випуск різноманітних видів продукціївідповідно до кон’юнктури товарного ринку;
г) сприяютьзапобіганню або суттєвому зниженню втрат запасів товарно-матеріальних цінностейпідприємства в процесі їх збереження;
д) мають великірезерви для суттєвого розширення обсягу операційної діяльності в період підйомукон’юнктури товарного ринку.
Водночас необоротніактиви в процесі операційного використання мають ряд недоліків:
а) підлягаютьморальному зносу (особливо активна частина виробничих основних засобів інематеріальні операційні активи), у зв’язку з чим, навіть будучи тимчасововиведеними з експлуатації, ці види активів втрачають свою вартість;
б) погано піддаютьсяоперативному управлінню, тому що слабко мінливі за структурою за короткийперіод; у результаті цього будь-який тимчасовий спад кон’юнктури товарногоринку призводить до зниження рівня корисного їх використання, якщо підприємствоне переходить на випуск інших видів продукції;
в) переважно належатьдо групи малоліквідних активів і не можуть служити засобом забезпечення потокуплатежів, що обслуговує операційну діяльність підприємства.
Оборотні активихарактеризуються такими позитивними особливостями:
а) високим ступенемструктурної трансформації, в результаті якої вони легко можуть бути перетвореніз одного виду в інший при регулюванні товарного і грошового потоків вопераційному процесі;
б) більшимпристосуванням до змін кон’юнктури товарного і фінансового ринків: вони легкопіддаються змінам у процесі диверсифікації операційної діяльності підприємства;
в) високоюліквідністю; при потребі значна їх частина може бути конвертована в грошовіактиви, необхідні для поточного обслуговування операційної діяльності в новихїї варіаціях;
г) легкістюуправління; основні управлінські рішення, пов’язані з їх оборотом, реалізуютьсяпротягом короткого періоду часу.
Водночас їм властивітакі недоліки:
а) частина оборотнихактивів, що знаходяться в грошовій формі й у формі дебіторської заборгованості,значною мірою схильна до втрати вартості у процесі інфляції;
б) тимчасово вільні(зайві) оборотні активи практично не генерують прибуток (крім вільних грошовихактивів, що можуть бути використані в короткострокових фінансових вкладеннях);більш того, зайві запаси товарно-матеріальних цінностей не тільки не генеруютьприбуток, але й викликають додаткові операційні витрати щодо їх збереження;
в) запаси оборотнихтоварно-матеріальних цінностей у всіх їх формах зазнають постійних втрат узв’язку з природними збитками;
г) значна частинаоборотних активів зазнає ризику втрат у зв’язку з недобросовісністю партнерівщодо господарських операцій, а іноді і персоналу.
Для оцінкирезультатів оптимізації співвідношення оборотних й позаоборотних активіввикористовується показник-коефіцієнт маневрування активів, що розраховується затакою формулою:
/>, (1.2)
де: КМа – коефіцієнтманеврування активів підприємства;
ЗА – загальна сумавсіх сформованих активів підприємства;
А – сума оборотнихактивів підприємства.
Прямий впливприскорення обороту активів на розмір прибутку визначається тим, що підвищенняшвидкості обороту активів відповідно до моделі Дюпона призводить допропорційного зростання суми операційного прибутку, що генерується данимиактивами:
/> (1.3)
де /> - сума операційногоприбутку
/> - вартість операційних активів
/> - коефіцієнт рентабельності реалізованої продукції
/> - коефіцієнт оборотності операційних активів
З наведеної моделівидно, що при незмінному обсязі операційних активів, що використовуються, ікоефіцієнті рентабельності реалізації продукції сума операційного прибуткупідприємства буде залежати тільки від коефіцієнта оборотності операційнихактивів.
Розмір скороченняобсягу операційних активів, які використовуються у процесі прискорення їхобороту, можна розрахувати за такою формулою:
Еопа = (ПОАф – ПОАп)х ОРо, (1.4)
де: Еопа – розмірекономії суми операційних активів, що досягається в процесі прискорення їхобороту;
ПОАф – період оборотуопераційних активів підприємства у передплатовому періоді, в днях;
ПОАп – період оборотуопераційних активів підприємства у плановому періоді, в днях;
ОРо – планованийодноденний обсяг реалізації продукції.
З метою ефективногоуправління оборотом операційних активів їх прийнято підрозділяти напідприємстві на такі три групи:
а) високооборотніопераційні активи, до яких належать виробничі запаси із закупівлею і доставкою,з якими немає проблем, а відповідно, і немає необхідності формування страховихі сезонних їх розмірів; запаси готової продукції, що користується попитом успоживачів; короткострокова дебіторська заборгованість; грошові активи внаціональній та іноземній валюті, які постійно обслуговують операційний процес;
б) операційні активиз нормальною оборотністю, до яких відносять інші види оборотних операційнихактивів підприємства, що не ввійшли до складу першої групи. Як правило, вонискладають переважну частину оборотних операційних активів підприємства;
в) низькооборотніопераційні активи, до яких належать необоротні операційні активи – виробничіосновні фонди і нематеріальні активи, що використовуються в операційномупроцесі. Всупереч своїй назві, необоротні операційні активи здійснюютьпостійний вартісний кругообіг як і оборотні активи, хоча тривалість цьогообороту у часі досить велика й у багато разів перевищує тривалість операційногоциклу.
1.2 Методологія оцінки ефективності управління необоротнимиактивами підприємства
 
Необоротні активипотребують постійного управління. Це управління здійснюється в різноманітнихформах і різних функціональних підрозділах підприємства. Різноманітність видівта елементів необоротних активів підприємства визначає необхідність їхпопередньої класифікації з метою забезпечення цілеспрямованого управління ними(таблиця 1.1).
Таблиця 1.1
Класифікація необоротнихактивів підприємства№ з/п Види ознак Групи необоротних активів 1 За функціональними видами
1. Основні засоби.
2. Нематеріальні активи.
3. Незавершені капітальні вкладення.
4. Устаткування, призначене для монтажу.
5. Довгострокові фінансові вкладення.
6. Інші види необоротних активів 2 За характером обслуговування окремих видів діяльності підприємства
1. Операційні необоротні активи.
2. Інвестиційні необоротні активи.
3. Невиробничі необоротні активи 3 За характером володіння
1. Власні необоротні активи.
2. Орендовані необоротні активи 4 За формами заставного забезпечення кредиту й особливостями страхування
1. Рухомі необоротні активи.
2. Нерухомі необоротні активи
1) За функціональнимиознаками необоротні активи у сучасній практиці підрозділяються на такі групи(табл..1.1):
а) основні засобихарактеризують сукупність матеріальних активів підприємства у формі засобівпраці, що багаторазово беруть участь у виробничому процесі та переносять напродукцію свою вартість частинами;
б) нематеріальніактиви характеризують необоротні активи підприємства, що не мають матеріальноїформи, але забезпечують здійснення всіх основних видів його господарськоїдіяльності;
в) незавершенікапітальні вкладення характеризують обсяг фактично здійнених витрат набудівництво і монтаж окремих видів основних засобів із початку цьогобудівництва до його завершення;
г) устаткування,призначене для монтажу, характеризує ті види устаткування, придбаногопідприємством, що призначені для установки в будівлях і спорудах шляхом їхмонтажу (складання, прикріплення до фундаментів або опор тощо), а також контрольно-вимірювальнуапаратуру й інші прилади, що монтуються в складі устаткування;
д) довгостроковіфінансові вкладення характеризують усі придбані підприємством фінансовіінструменти інвестування з терміном використання більше одного року незалежновід розміру їх вартості.
2) За характеромобслуговування окремих видів діяльності підприємства виділяють такі групи необоротнихактивів:
а) операційні необоротніактиви характеризують групу довгострокових активів підприємства (основнихзасобів, нематеріальних активів), які без посередньо використовуються у процесіздійснення його виробничо-комерційної діяльності. Дана група активів відіграєголовну роль у загальному складі необоротних активів підприємства;
б) інвестиційні необоротніактиви характеризують групу довгострокових активів підприємства, сформовану впроцесі здійснення ними реального і фінансового інвестування: незавершенікапітальні вкладення, устаткування, призначене для монтажу, довгостроковіфінансові вкладення;
в) невиробничі необоротніактиви характеризують групу об’єктів соціально-побутового призначення,сформованих для обслуговування працівників даного підприємства і знаходяться вйого володінні: спортивні споруди, оздоровчі комплекси, дошкільні дитячізаклади тощо.
3) За характеромволодіння необоротні активи підприємства підрозділяються на такі групи:
а) власні необоротніактиви, до яких належать довгострокові активи підприємства, що належать йому направах власності та володіння, відображені в складі його балансу;
б) орендовані необоротніактиви характеризують групу активів, яку підприємство використовує відповіднодо договору оренди (лізингу), що узгоджений із їх власником.
4) За формамизаставного забезпечення кредиту й особливостями страхування виділяють такігрупи необоротних активів:
а) рухомі необоротніактиви характеризують групу довгострокових майнових цінностей підприємства, щоу процесі застави можуть бути вилучені з його володіння з метою забезпеченнякредиту (машини й устаткування, транспортні засоби, довгострокові фондовіінструменти тощо);
б) нерухомі необоротніактиви, до яких належить група довгострокових майнових цінностей підприємства,що не можуть бути вилучені з його володіння в процесі застави, що забезпечуєкредит: земельні ділянки, будівлі, споруди тощо.
Відповідно до цієїкласифікації диференціюються форми і методи фінансового управління необоротнимиактивами підприємства в процесі здійснення різноманітних фінансових операцій.
Особливостіуправління операційними необоротними активами значною мірою визначаютьсяспецифікою циклу їх вартісного кругообігу.
Необоротні операційніактиви в процесі повного циклу вартісного кругообігу проходять три основністадії: вартість зносу необоротних активів, що переноситься на продукцію,накопичена сума амортизації, що інвестується у необоротні активи; первіснавартість необоротних активів.
На першій стадіїсформовані підприємством необоротні операційні активи у процесі використання ізносу переносять частину своєї вартості на готову продукцію. Даний процесздійснюється протягом багатьох операційних циклів і продовжується до повногозносу окремих видів необоротних операційних активів.
На другій стадії впроцесі реалізації продукції знос необоротних операційних активів накопичуєтьсяна підприємстві у формі амортизаційного фонду.
На третій стадії засобиамортизаційного фонду, як частина власних фінансових ресурсів підприємства,направляються на відновлення діючих (поточний і капітальний ремонт) абопридбання аналогічних нових видів (інвестиції) необоротних операційних активів.
Період часу, протягомякого відбувається повний цикл кругообігу вартості конкретних видів операційнихнеоборотних активів характеризує термін їх служби. Він розраховується за такоюформулою:
/>, (1.5)
де: ТОВА–термін часу повного обороту (строк служби) конкретних видів операційних необоротнихактивів, роки;
На – річна нормаамортизації відповідного виду активів, %.
З урахуваннямособливостей циклу вартісного кругообігу необоротних активів формується процесуправління даними видами довгострокових активів підприємства.
Система управлінняопераційними необоротними активами – це частина фінансової стратегіїпідприємства, суть якої полягає у фінансовому забезпеченні своєчасного їхоновлення і високої ефективності використання.
Система управлінняопераційними необоротними активами формується на базі таких основних етапів: аналізопераційних необоротних активів підприємства в майбутньому періоді, оптимізаціязагального обсягу і складу операційних необоротних активів підприємства, забезпеченнясвоєчасного відновлення операційних необоротних активів підприємства, формуванняпринципів і оптимізація структури джерел фінансування операційних необоротнихактивів підприємства.
1) Аналіз операційнихнеоборотних активів підприємства в майбутньому періоді.
Даний аналізпроводиться з метою вивчення динаміки загального їх обсягу і складу, ступеняпридатності, інтенсивності оновлення та ефективності використання.
На першому етапіаналізу розглядається динаміка загального обсягу операційних необоротнихактивів підприємства – темпи їх росту порівняно з темпами росту обсягувиробництва і реалізації продукції, обсягу операційних оборотних активів,загальної суми необоротних активів. У процесі цього аналізу вивчається змінакоефіцієнта участі операційних необоротних активів у загальній сумі операційнихактивів підприємства. Розрахунок цього коефіцієнта здійснюється за формулою:
/>, (1.6)
де: КУОВА –коефіцієнт участі необоротних активів у загальній сумі операційних активівпідприємства;
ОВА – середнявартість операційних необоротних активів підприємства в аналізованому періоді;
ОА – середня сумаоборотних активів підприємства в аналізованому періоді.
На другому етапіаналізу вивчається склад операційних необоротних активів підприємства ідинаміка їх структури. У процесі цього вивчення розглядається співвідношенняосновних засобів і нематеріальних активів, що використовуються в операційномупроцесі підприємства; у складі основних засобів аналізується питома вагарухомих і нерухомих їх видів, які у виробничій діяльності характеризують,відповідно, активну і пасивну їх частини; у складі нематеріальних активіврозглядаються окремі їх види.
На третьому етапіаналізу оцінюється стан необоротних активів за ступенем їх зношеності(амортизації). У процесі такої оцінки використовуються наступні основніпоказники:
Коефіцієнт зносуосновних засобів розраховується за такою формулою:
/>, (1.7)
де: КЗоз – коефіцієнтзносу основних засобів;
Зоз – сума зносуосновних засобів підприємства на визначену дату;
ПВоз – початкова вартістьосновних засобів на визначену дату.
2. Коефіцієнтпридатності основних засобів. Для його розрахунку використовується такаформула:
/>, (1.8)
де: КПоз – коефіцієнтпридатності основних засобів;
ЗВоз – залишковавартість основних засобів підприємства на визначену дату;
ПВоз – початковавартість основних засобів підприємства на визначену дату.
3. Коефіцієнтамортизації нематеріальних активів. Його розрахунок проводиться за такоюформулою:
/>, (1.9)
де: КАна – коефіцієнтамортизації нематеріальних активів;
Ана – сумаамортизації нематеріальних активів підприємства на визначену дату;
ПВна – початковавартість нематеріальних активів підприємства на визначену дату.
4. Коефіцієнтпридатності нематеріальних активів визначається за такою формулою:
/>, (1.10)
де: КПна – коефіцієнтпридатності нематеріальних активів;
ЗВна – залишковавартість нематеріальних активів підприємства на визначену дату;
ПВна – початковавартість нематеріальних активів підприємства на визначену дату.
5. Зведенийкоефіцієнт придатності операційних необоротних активів, що використовуютьсяпідприємством, розраховується за такою формулою:
/>, (1.11)
де: КПова – зведенийкоефіцієнт придатності операційних необоротних активів, що використовуютьсяпідприємством;
ОВАзв – сума всіхопераційних необоротних активів, що використовує підприємство за залишковоювартістю на визначену дату;
ОВАпв – сума всіхопераційних необоротних активів, що використовує підприємство за початковою вартістюна визначену дату.
На четвертому етапіаналізу визначається термін обороту операційних необоротних активів. Вінрозраховується за такою формулою:
/>, (1.12)
де: ПОова – термінобороту операційних необоротних активів, років;
ОВАпв – середньорічнасума усіх операційних необоротних активів, що використовуються підприємством започатковою вартістю;
Зова – середньорічнасума зносу усіх операційних необоротних активів, що використовуютьсяпідприємством.
На п’ятому етапіаналізу вивчається інтенсивність відновлення операційних необоротних активів упопередньому періоді. У процесі вивчення використовуються такі основніпоказники:
1. Коефіцієнт вибуттяопераційних необоротних активів характеризує частину операційних необоротнихактивів, що вибувають, у загальній їх сумі і розраховується за формулою:
/>, (1.13)
де: КВова –коефіцієнт вибуття операційних необоротних активів;
ОВАв – вартістьопераційних необоротних активів, що вибули у звітному періоді;
ОВАн – вартістьопераційних необоротних активів на початок звітного періоду.
2. Коефіцієнт вводу вдію нових операційних необоротних активів характеризує частину нововведенихопераційних необоротних активів у загальній їх сумі і розраховується заформулою:
/>, (1.14)
де: КВДова –коефіцієнт вводу в дію нових операційних необоротних активів;
ОВАвд – вартістьнововведених операційних необоротних активів у звітному періоді;
ОВАк – вартістьопераційних необоротних активів на кінець звітного періоду.
3. Коефіцієнт відновленняопераційних необоротних активів характеризує приріст нових операційних необоротнихактивів у загальній їх сумі і розраховується за формулою:
/>, (1.15)
де: КВова –коефіцієнт відновлення операційних необоротних активів;
ОВАвд – вартістьнововведених операційних необоротних активів у звітному періоді;
OBAв – вартістьопераційних необоротних активів, що вибули у звітному періоді;
ОВАк – вартістьопераційних необоротних активів на кінець звітного періоду.
4. Швидкістьвідновлення операційних необоротних активів характеризує середній період часуповного відновлення операційних необоротних активів. Розрахунок цього показниказдійснюється за формулою:
/>, (1.16)
де: ШВова – швидкістьвідновлення операційних необоротних активів, років;
КВДова – коефіцієнтвводу в дію операційних необоротних активів у звітному році (або в середньомуза останні роки).
Зазначені показникирозраховуються в процесі аналізу не тільки за операційними необоротнимиактивами у цілому, але й у розрізі їх видів – основних засобів і нематеріальнихактивів.
На шостому етапіаналізу оцінюється рівень ефективності використання операційних необоротнихактивів у звітному періоді. У процесі цієї оцінки використовуються такі основніпоказники:
1. Коефіцієнтрентабельності операційних необоротних активів. Його розрахунок здійснюється заформулою:
/> (1.17)
КРова – коефіцієнтрентабельності операційних необоротних активів;
ЧПод – сума чистогоприбутку, яка отримана підприємством від його операційної діяльності у звітномуперіоді;
ОВА – середнявартість операційних необоротних активів підприємства у звітному періоді.
Коефіцієнт виробничоївіддачі операційних необоротних активів характеризує об’єм реалізації продукції(або обсяг її виробництва) у розрахунку на одиницю операційних необоротнихактивів. Розрахунок даного показника здійснюється за такою формулою:
/>, (1.18)
де: КВВова –коефіцієнт виробничої віддачі операційних необоротних активів;
ОР – обсяг реалізаціїпродукції (або обсяг її виробництва) у звітному періоді;
ОВА – середнявартість операційних необоротних активів у звітному періоді.
2. Коефіцієнтвиробничої ємності операційних необоротних активів характеризує середнювартість операційних необоротних активів, що припадає на одиницю обсягуреалізації продукції (обсягу виробництва). При розрахунку цього показникавикористовується така формула:
/>, (1.19)
де: КВЄова – коефіцієнтвиробничої ємності операційних необоротних активів;
ОВА – середнявартість операційних необоротних активів підприємства у звітному періоді;
ОР – обсяг реалізаціїпродукції (або обсяг її виробництва) у звітному періоді.
Оптимізаціязагального обсягу і складу операційних необоротних активів підприємстваздійснюється з урахуванням розкритих у процесі аналізу можливих резервівпідвищення виробничого використання операційних необоротних активів умайбутньому періоді. До числа основних із таких резервів належать: підвищенняпродуктивного використання операційних необоротних активів у часі (за рахунокприросту коефіцієнтів змінності і безперервної їх роботи) і підвищенняпродуктивного використання операційних необоротних активів за потужністю (зарахунок росту продуктивності окремих їх видів у межах передбаченої технічноїпотужності). У процесі оптимізації загального обсягу операційних необоротнихактивів із їх складу вилучаються ті їх види, що не беруть участі у виробничомупроцесі з різних причин.
Принципова формуладля визначення необхідного загального обсягу операційних необоротних активівпідприємства в майбутньому періоді має такий вигляд:
ОПова = (ОВАк –ОВАкп) х (1 + DКч) х (1 + DКп) х (1 + DОРп), (1.20)
де: ОПова – загальнапотреба підприємства в операційних необоротних активах у майбутньому періоді;
ОВАк – вартістьопераційних необоротних активів на кінець звітного періоду;
ОВАкп – вартістьопераційних необоротних активів підприємства, що безпосередньо не беруть участіу виробничому процесі, на кінець звітного періоду;
DКч – планованийприріст коефіцієнта використання операційних необоротних активів у часі;
DКп – планованийприріст коефіцієнта використання операційних необоротних активів за потужністю;
ОРп – планований темпприросту обсягу реалізації продукції, виражений десятковим дробом.
Для забезпеченнясвоєчасного відновлення операційних необоротних активів на підприємствівизначається необхідний рівень інтенсивності відновлення окремих групопераційних необоротних активів; розраховується загальний обсяг активів, щопідлягають відновленню в майбутньому періоді; встановлюються основні форми тавартість відновлення різноманітних груп активів.
Забезпеченняефективного використання операційних необоротних активів підприємства полягає врозробці системи заходів, спрямованих на підвищення коефіцієнтів рентабельностіта виробничої віддачі операційних необоротних активів.
Принципововідновлення і приріст операційних необоротних активів можуть фінансуватися зарахунок власного капіталу, довгострокового позикового капіталу (фінансовогокредиту, фінансового лізингу тощо) і за рахунок змішаного їх фінансування.
Послідовністьрозробки і прийняття управлінських рішень для забезпечення відновленняопераційних необоротних активів підприємства характеризується такими основнимиетапами:
1. Формуваннянеобхідного рівня інтенсивності відновлення окремих груп операційних необоротнихактивів підприємства.
2. Визначеннянеобхідного обсягу відновлення операційних необоротних активів у майбутньомуперіоді.
3. Вибір найбільш ефективнихформ відновлення окремих груп операційних необоротних активів підприємства.
4. Визначеннявартості відновлення окремих груп операційних необоротних активів у розрізірізноманітних його форм.
1) Формуваннянеобхідного рівня інтенсивності відновлення окремих груп операційних необоротнихактивів підприємства.
Амортизаційнаполітика підприємства є складовою частиною загальної політики управлінняопераційними необоротними активами, що полягає в індивідуалізації рівняінтенсивності їх відновлення відповідно до специфіки їх експлуатації в процесіопераційної діяльності.
Амортизаційнаполітика підприємства в значній мірі відбиває амортизаційну політику держави нарізноманітних етапах його економічного розвитку. Вона базується на встановленихдержавою принципах, методах і нормах амортизаційних відрахувань. Водночас кожнепідприємство має можливість індивідуалізувати свою амортизаційну політику,враховуючи конкретні фактори, що визначають її параметри.
У процесі формуванняамортизаційної політики підприємства, що визначає рівень інтенсивностівідновлення окремих груп операційних необоротних активів, враховуються такіосновні фактори:
— обсяг операційнихосновних засобів і нематеріальних активів, що використовуються підприємством.Вплив амортизаційної політики підприємства на інтенсивність відновленняопераційних необоротних активів і на кінцеві фінансові результати йогодіяльності зростає пропорційно збільшенню обсягу власних основних засобів інематеріальних активів;
— методи відображенняв реальній вартості використовуваних основних засобів і нематеріальних активів.Здійснювана переоцінка цих видів операційних активів підприємства носить усучасних умовах періодичний характер і не повною мірою відображає ріст цін наних. У зв’язку з цим амортизаційні відрахування не характеризують повною міроюфактичний знос цих активів і втрачають своє реноваційне значення. Заниженняпоказників реального зносу операційних необоротних активів призводить не тількидо зменшення швидкості їх відновлення, але і до формування зайвої фіктивноїсуми прибутку підприємства, а відповідно, й до вилучення з нього додатковихфінансових засобів у вигляді сплати податку на прибуток;
— реальний термінвикористання підприємством амортизаційних активів. Установлений у процесірозробки норм амортизації середній термін використання окремих видів основнихзасобів носить знеособлений характер і повинен конкретизуватися на кожномупідприємстві з урахуванням особливостей їх використання в операційнійдіяльності. Це стосується й окремих видів нематеріальних активів, щовикористовуються в операційному процесі, термін служби яких підприємствовстановлює самостійно (але не більше 10 років);
— дозволенізаконодавством методи амортизації. Закордонний досвід свідчить про великукількість дозволених щодо використання методів амортизації необоротних активів,що дає можливість підприємствам формувати альтернативні варіанти амортизаційноїполітики в широкому діапазоні;
— склад і структураосновних засобів. Методи амортизації, дозволені для використання в нашій країні,диференціюються в розрізі рухомої і нерухомої (активної і пасивної) частинопераційних основних фондів. Цю ж диференціацію визначають і встановлені нормиамортизаційних відрахувань;
— темпи інфляції. Вумовах високої інфляції постійно занижується база нарахування амортизації, авідповідно, і розміри амортизаційних відрахувань. Крім того, інфляція робитьнегативний вплив на реальну вартість накопичених засобів амортизаційного фонду,що негативно впливає на фінансові можливості збільшення швидкості відновленняопераційних необоротних активів;
— інвестиційнаактивність підприємства. Вибір методів амортизації значною мірою визначаєтьсярівнем поточної потреби в інвестиційних ресурсах, готовністю підприємства дореалізації окремих інвестиційних проектів, що забезпечують відновленняопераційних необоротних активів.
У сучаснійвітчизняній практиці розрізняють два основних методи амортизації необоротнихактивів:
— метод прямолінійноїамортизації. Даний метод заснований на прямолінійно-пропорційному способінарахування зносу активів, що амортизуються, при якому норма амортизації длякожного року визначається за такою формулою:
/>, (1.21)
де: На – річна нормаамортизації, в %;
ПН – передбачений(нормативно встановлений) період використання активу в роках.
У сучасній практиці внашій країні даний метод амортизації є основним.
— прискоренаамортизація. Даний метод дозволяє скорочувати період амортизації активів зарахунок використання підвищених норм амортизації. Чинним законодавствомприскорена амортизація дозволена тільки для активної частини основнихвиробничих засобів. Рішення про використання методу прискореної амортизаціїактивної частини виробничих основних засобів підприємство приймає самостійно.
Використання методуприскореної амортизації дає безсумнівний ефект і повинно набути широкогорозповсюдження при формуванні амортизаційної політики підприємства.
Серед методівнарахування амортизації, що застосовуються у закордонній практиці, потрібновиділити такі:
— метод»залишку, що знижується" («подвійного залишку, щознижується»), оснований на використанні норм амортизації або подвійнихнорм амортизації за відношенням не до початкової, а до залишкової вартостіактивів;
— метод «сумироків» оснований на максимізації норм амортизаційних відрахувань у першийрік використання активів із наступним їх зниженням і мінімізацією в останнійрік;
— метод «одиницьвиробництва» використовують як розрахунок суми зносу окремих видівосновних фондів з розрахунку на одиницю продукції та його множення на обсягвипуску продукції в окремих періодах. У даному випадку амортизаційнівідрахування з категорії постійних витрат переходять у категорію витратзмінних;
— метод«лінійної дегресивної амортизації» оснований на продовженнізагального періоду амортизації. При даному методі сума амортизаційнихвідрахувань щорічно зменшується на постійний розмір, який називається«різницею».
Просте відтворенняопераційних необоротних активів здійснюється в міру фізичного і морального їхзносу в межах суми амортизаційного фонду. Необхідний обсяг відновленняопераційних необоротних активів у процесі простого їх відтворення визначаєтьсяза такою формулою:
ОВАпрос = ПВф + ВВм, (1.22)
де: ОВАпрос –необхідний обсяг відновлення операційних необоротних активів підприємства упроцесі простого їх відтворення;
ПВф – первісна абопоновлювальна вартість операційних необоротних активів, що вибувають у зв’язкуз фізичним їх зносом;
ФВм – первісна абопоновлювальна вартість операційних необоротних активів, що вибувають у зв’язкуз моральним їх зносом.
Розширене відтворенняопераційних необоротних активів здійснюється з урахуванням необхідностіформування нових їх видів не тільки за рахунок амортизаційного фонду, але і зарахунок інших фінансових джерел (прибутку, довгострокових фінансових кредитівтощо). Необхідний обсяг відновлення операційних необоротних активів у процесірозширеного їх відтворення визначається за такою формулою:
ОВАрозш. = ОПова –ФНова + ВПф + ВПм, (1.23)
де ОВАрозш. –необхідний обсяг відновлення операційних необоротних активів підприємства упроцесі розширеного їх відтворення;
ОПова – загальнапотреба підприємства в операційних необоротних активах у майбутньому періоді;
ФНова – фактичнанаявність операційних необоротних активів підприємства на кінець звітного(початок наступного) періоду;
ВПф – вартістьопераційних необоротних активів, що вибувають у наступному періоді у зв’язку зфізичним їх зносом;
ВПм – вартістьопераційних необоротних активів, що вибувають у наступному періоді у зв’язку зморальним їх зносом.
Конкретні форми відновленняокремих груп операційних активів визначаються з урахуванням характеру їхвідтворення.
Відновленняопераційних необоротних активів у процесі простого відтворення можездійснюватися за такими основними формами:
— поточного ремонту –процес часткового відновлення функціональних властивостей і вартості основнихзасобів у процесі відтворення;
— капітальногоремонту – процес повного відновлення основних засобів і часткової заміниокремих їх елементів. На суму зробленого капітального ремонту зменшується знососновних засобів, і тим самим збільшується їх залишкова вартість;
— придбання новихвидів операційних необоротних активів з метою заміни аналогів, щовикористовуються у межах амортизаційного фонду. Для нематеріальних активів цеосновна форма простого їх відтворення.
Відновленняопераційних необоротних активів у процесі розширеного їх відтворення можездійснюватися у формі їх реконструкції, модернізації тощо.
Вибір конкретних формвідновлення окремих груп операційних позаоборотних активів здійснюється закритеріями їх ефективності. Так, наприклад, якщо в результаті капітальногоремонту окремих видів основних засобів сума майбутнього прибутку, щогенерується ними, буде меншою ліквідаційної їх вартості, відновленняефективніше здійснювати шляхом заміни новими, більш продуктивними аналогами.
Вибір відповідноговаріанта фінансування відновлення операційних необоротних активів попідприємству в цілому здійснюється з урахуванням таких основних факторів: достатностівласних фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку підприємствав майбутньому періоді, вартості довгострокового фінансового кредиту порівняно зрівнем прибутку, що генерується відновленими видами операційних необоротнихактивів, досягнутого співвідношення використання власного і позиковогокапіталу, що визначає рівень фінансової стійкості підприємства, доступностідовгострокового фінансового кредиту для підприємства.
Одним з найбільшскладних завдань у процесі фінансування відновлення окремих видів операційних необоротнихактивів є вибір альтернативного варіанта – придбання цих активів у власністьабо їх оренда. У сучасних умовах орендні (лізингові) операції можутьздійснюватися підприємством у формі оперативного фінансового, поворотного йінших форм лізингу (оренди) необоротних активів.
Критерієм прийняттяуправлінських рішень про придбання або оренду окремих видів основних засобівпоряд з оцінкою вищевикладених переваг і недоліків лізингу і їх значимості дляданого підприємства є порівняння сумарних потоків платежів при різноманітних формахфінансування відновлення майна.

1.3 Методологія оцінки ефективності управлінняоборотними активами підприємства
 
Оборотні активи – цескладова частина економічних ресурсів підприємства. За рахунок оборотногокапіталу на підприємстві формується велика кількість елементів активів, щопотребують індивідуалізації управління.
Управління оборотнимиактивами підприємства визначає необхідність в їх класифікації. Оборотні активикласифікуються за такими основними ознаками (таблиця 1.2)
Таблиця 1.2
Класифікаціяоборотних активів підприємства№ з/п Ознаки Види оборотних активів 1 За характером фінансових джерел формування
1. Валові оборотні активи.
2. Чисті оборотні активи.
3. Власні оборотні активи 2 За видами
1. Запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів.
2. Запаси готової продукції.
3.Дебіторська заборгованість.
4. Грошові активи.
5. Інші види оборотних активів 3 За характером участі в операційному процесі
1. Оборотні активи, що обслуговують виробничий цикл підприємства.
2. Оборотні активи, що обслуговують фінансовий цикл підприємства 4
За періодом функціонування
1. Постійна частина оборотних активів.
2. Змінна частина оборотних активів
1. За характеромфінансових джерел формування виділяють валові, чисті та власні оборотні активи.
Валові оборотні активихарактеризують загальний їх обсяг, сформований за рахунок як власного, так іпозикового капіталу.
Чисті оборотні активихарактеризують ту частину їх обсягу, що сформована за рахунок власного ідовгострокового позикового капіталу.
Суму чистих оборотнихактивів розраховують за такою формулою:
ЧОА = ОА – КФЗ, (1.24)
де: ЧОА – сума чистихоборотних активів підприємства;
ОА – сума валовихоборотних активів підприємства;
КФЗ – короткостроковіпоточні фінансові зобов’язання підприємства.
Власні оборотніактиви характеризують ту їх частину, що сформована за рахунок власного капіталупідприємства.
Суму власнихоборотних активів підприємства розраховують за формулою:
ВОА = ОА – ДПК – КФЗ,(1.25)
де: ВОА – сумавласних оборотних активів підприємства;
ОА – сума валовихоборотних активів підприємства;
ДПК – довгостроковийпозиковий капітал, інвестований в оборотні активи підприємства;
КФЗ – короткострокові(поточні) фінансові зобов’язання підприємства.
Якщо підприємство невикористовує довгостроковий позиковий капітал для фінансування оборотнихкоштів, то суми власних і чистих оборотних активів співпадають.
2. За видамиоборотних активів виділяються:
а) запаси сировини,матеріалів і напівфабрикатів, які характеризують обсяг вхідних матеріальнихпотоків у формі запасів, що забезпечують виробничу діяльність підприємства;
б) запаси готовоїпродукції, які характеризують обсяг вихідних матеріальних потоків у формізапасів виготовленої продукції, призначеної для реалізації. На практиці доцього виду оборотних активів відносять також обсяг незавершеного виробництва;
в) дебіторськазаборгованість характеризує суму заборгованості на користь підприємства, якапредставлена фінансовими зобов’язаннями юридичних і фізичних осіб зарозрахунками за товари, роботи, послуги, видані аванси тощо;
г) до грошовихактивів відносять залишки коштів у національній та іноземній валюті та сумукороткострокових фінансових вкладень, що розглядаються як форма інвестиційноговикористання тимчасово вільного залишку грошових активів;
д) інші види оборотнихактивів, до яких належать оборотні активи, не включені до складувищерозглянутих видів, наприклад, витрати майбутніх періодів тощо.
3. За характеромучасті в операційному процесі оборотні активи класифікуються наступним чином:
а) оборотні активи,що обслуговують виробничий цикл підприємства: запаси сировини, матеріалів інапівфабрикатів; обсяг незавершеного виробництва, запаси готової продукції;
б) оборотні активи,що обслуговують фінансовий цикл підприємства, характеризують дебіторськузаборгованість.
4. За періодомфункціонування оборотні активи поділяються наступним чином:
а) постійна частинаоборотних активів представляє собою незнижувальний мінімум оборотних активів,необхідний підприємству для здійснення операційної діяльності;
б) змінна частина оборотнихактивів, що пов’язана із сезонним зростанням обсягу виробництва і реалізацієюпродукції, необхідністю формування в окремі періоди господарської діяльностіпідприємства запасів товарно-матеріальних цінностей сезонного збереження,дострокового завезення та цільового призначення. У складі даного виду оборотнихактивів виділяють максимальну і середню їх частини.
Управління оборотнимиактивами підприємства пов’язане з конкретними особливостями формування йогоопераційного циклу. Операційний цикл представляє собою період повного оборотувсієї суми оборотних активів, у процесі якого відбувається зміна окремих їхвидів.
Рух оборотних активівпідприємства в процесі операційного циклу проходить чотири основних стадії,послідовно змінюючи свої форми.
На першій стадіїгрошові активи (у формі короткострокових фінансових вкладень) використовуютьсядля придбання сировини та матеріалів, тобто вхідних запасів матеріальнихоборотних активів.
На другій стадіївхідні запаси матеріальних оборотних активів у результаті безпосередньоївиробничої діяльності перетворюються в запаси готової продукції.
На третій стадіїзапаси готової продукції реалізуються споживачам і до настання їх оплатиперетворюються в дебіторську заборгованість.
На четвертій стадіїдебіторська заборгованість знову трансформується в грошові активи, частина якихдо їх виробничої потреби може зберігатися у формі високоліквіднихкороткострокових фінансових вкладень.
Найважливішоюхарактеристикою операційного циклу, що суттєво впливає на обсяг, структуру йефективність використання оборотних активів, є його тривалість. Вона включаєчас від моменту витрати підприємством коштів на придбання вхідних запасівматеріальних оборотних активів до надходження грошей від дебіторів зареалізовану їм продукцію.
Формула, за якоюрозраховується тривалість операційного циклу підприємства, має такий вигляд:
ТОЦ = ПОга + ПОмз +ПОгп + ПОдз + ПОнв, (1.25)
де: ТОЦ – тривалістьопераційного циклу підприємства, в днях;
ПОга – період оборотусереднього залишку грошових активів, включаючи
В них короткостроковіфінансові вкладення в днях;
ПОмз – тривалістьобороту запасів сировини, матеріалів та інших матеріальних факторів виробництвау складі оборотних активів, у днях;
ПОгп – тривалістьобороту запасів готової продукції, у днях;
ПОдз – тривалістьоплаченої дебіторської заборгованості, у днях;
ПОнв – тривалістьобороту незавершеного виробництва, у днях.
У процесі управлінняоборотними активами в рамках операційного циклу виділяють дві основні йогоскладові:
1) виробничий циклпідприємства;
2) фінансовий циклабо цикл грошового обігу підприємства.
Виробничий циклпідприємства характеризує період повного обороту матеріальних елементівоборотних активів, що використовуються для обслуговування виробничого процесу,починаючи з моменту надходження сировини, матеріалів і напівфабрикатів напідприємство та закінчуючи моментом відвантаження виготовленої з них готовоїпродукції покупцям.
Тривалістьвиробничого циклу підприємства визначається за такою формулою:
ТВЦ = ПОсм + ПОнз +ПОгп, (1.26)
де: ТВЦ – тривалістьвиробничого циклу підприємства, у днях;
ПОсм – період оборотусереднього запасу сировини, матеріалів і напівфабрикатів, у днях;
ПОнз – період оборотусереднього обсягу незавершеного виробництва, в днях;
ПОгп – період оборотусереднього запасу готової продукції, у днях.
Фінансовий цикл абоцикл грошового обігу підприємства представляє собою період повного оборотукоштів, інвестованих в оборотні активи, починаючи з моменту погашеннякредиторської заборгованості за отриману сировину, матеріали й напівфабрикатита закінчуючи оплаченою дебіторською заборгованістю за поставлену готовупродукцію.
Тривалістьфінансового циклу або циклу грошового обігу підприємства визначається за такоюформулою:
ТФЦ = ТВЦ + ПОдз –ПОкз, (1.27)
де: ТФЦ – тривалість фінансовогоциклу або циклу грошового обігу підприємства, у днях;
ТВЦ – тривалістьвиробничого циклу підприємства, у днях;
ПОдз – середнійперіод обороту дебіторської заборгованості, у днях;
ПОкз – середнійперіод обороту кредиторської заборгованості, у днях;
Обсяг оборотногокапіталу, який використовується в операційному процесі, різні види активів, щоформуються за рахунок даного капіталу, визначна його роль у прискоренні оборотукапіталу й забезпеченні постійної платоспроможності підприємства, а також рядінших умов визначають складність задач, пов’язаних з управлінням оборотнимиактивами. Механізм реалізації комплексу цих завдань відображається у системіуправління оборотними активами, що розробляється на підприємстві.
Управління оборотнимиактивами – це складний процес. Його складність залежить від таких умов, як обсягоборотного капіталу, що використовується в операційному процесі, різні видиактивів, що формуються за рахунок обсягу оборотного капіталу, прискоренняобороту капіталу і забезпечення постійної платоспроможності підприємства тощо.
Система управлінняоборотними активами представляє собою частину загальної фінансової стратегіїпідприємства, що полягає у формуванні необхідного обсягу і складу оборотнихактивів, раціоналізації й оптимізації структури джерел їх фінансування.
Система управлінняоборотними активами підприємства розробляється за такими основними етапами:
1. Аналіз оборотнихактивів підприємства у попередньому періоді.
2. Визначенняпринципових підходів щодо формування оборотних активів підприємства.
3. Оптимізація обсягуоборотних активів.
4. Оптимізаціяспіввідношення постійної та змінної частин оборотних активів.
5. Забезпеченнянеобхідної ліквідності оборотних активів.
6. Забезпеченняпідвищення рентабельності оборотних активів.
7. Забезпеченнямінімізації втрат оборотних активів у процесі їх використання.
8. Формуванняпринципів, що визначають фінансування окремих видів оборотних активів.
9. Оптимізаціяструктури джерел фінансування оборотних активів.
1) Аналіз оборотнихактивів підприємства в попередньому періоді включає п’ять етапів.
На першому етапіаналізу розглядається динаміка загального обсягу оборотних активівпідприємства; темпи зміни середньої їх суми в зіставленні з темпами зміниобсягу реалізації продукції і середньої суми всіх активів; динаміка питомоїваги оборотних активів у загальній сумі активів підприємства.
На другому етапіаналізу розглядається динаміка складу оборотних активів підприємства в розрізіосновних їх видів: запасів сировини, матеріалів і напівфабрикатів; запасівготової продукції; дебіторської заборгованості; залишків грошових активів. Наданому етапі аналізу розраховуються та вивчаються темпи зміни суми кожного ізцих видів оборотних активів у зіставленні з темпами зміни обсягу виробництва йреалізації продукції; розглядається динаміка питомої ваги основних видівоборотних активів у загальній їх сумі. Аналіз складу оборотних активівпідприємства за окремими їх видами дозволяє оцінити рівень ліквідності.
На третьому етапіаналізу вивчається оборотність окремих видів оборотних активів у загальній їхсумі. Цей аналіз проводиться з використанням показників – коефіцієнтаоборотності та періоду обороту оборотних активів. На даному етапі аналізувстановлюється загальна тривалість і структура операційного, виробничого йфінансового циклів підприємства; досліджуються основні фактори, що впливають натривалість цих циклів.
На четвертому етапівизначається рентабельність оборотних активів, досліджуються фактори, що їїформують. У процесі аналізу використовуються коефіцієнт рентабельностіоборотних активів, а також модель компанії “Дюпон”, яка щодо даного видуактивів має вигляд:
Роа = Ррп х Ооа, (1.28)
де: Роа –рентабельність оборотних активів;
Ррп – рентабельністьреалізації продукції;
Ооа – оборотністьоборотних активів.
На п’ятому етапіаналізу розглядається склад основних джерел фінансування оборотних активів –динаміка їх суми та питомої ваги в загальному обсязі фінансових засобів,інвестованих у ці активи; визначається рівень фінансового ризику, щогенерується сформованою структурою джерел фінансування оборотних активів.
Результати аналізудозволяють визначити загальний рівень ефективності управління оборотнимиактивами на підприємстві та виявити основні напрями його підвищення вмайбутньому періоді.
2) Визначенняпринципових підходів щодо формування оборотних активів підприємства. На даномуетапі аналіз відображає загальну ідеологію фінансового управління підприємствоміз позицій прийнятного співвідношення рівня прибутковості та ризику фінансовоїдіяльності. Оборотні активи визначають вибір визначеного типу політики їхформування.
З наукової точки зорувиділяються три принципові підходи щодо формування оборотних активівпідприємства – консервативний, помірний і агресивний.
Консервативний підхідпередбачає повне забезпечення поточної потреби в усіх видах оборотних активів,що забезпечують нормальний хід операційної діяльності; створює високі розміриїх резервів на випадок непередбачених складнощів у забезпеченні підприємствасировиною та матеріалами, погіршення внутрішніх умов виробництва продукції,затримки оплати дебіторської заборгованості, активізації попиту покупців тощо.Такий підхід гарантує мінімізацію операційних і фінансових ризиків, аленегативно впливає на ефективність використання оборотних активів – їхоборотність і рівень рентабельності.
Помірний підхідспрямований на забезпечення повного задоволення поточної потреби в усіх видахоборотних активів і створення нормальних страхових їх розмірів на випадок збоїву ході операційної діяльності підприємства. При такому підході забезпечуєтьсяоптимальне співвідношення між рівнем ризику та рівнем ефективності використанняфінансових ресурсів.
Агресивний підхідполягає в мінімізації усіх форм страхових резервів за окремими видами оборотнихактивів. При відсутності збоїв у ході операційної діяльності він забезпечуєнайбільш високий рівень ефективності їх використання. Проте будь-які збої вході операційної діяльності призводять до суттєвих фінансових втрат черезскорочення обсягу виробництва та реалізації продукції.
Отже, вищеназваніпринципові підходи щодо формування оборотних активів підприємства, відображуючирізні співвідношення рівня ефективності їх використання і ризику, у кінцевомурахунку визначають суму цих активів і їх рівень відносно обсягу операційної діяльності.
3) Оптимізація обсягуоборотних активів.
Така оптимізаціяповинна виходити з вибраного підходу щодо формування оборотних активів,забезпечуючи заданий рівень співвідношення ефективності їх використання іризику. Процес оптимізації обсягу оборотних активів складається з трьохосновних етапів.
Перший етап. Зарезультатами аналізу оборотних активів у попередньому періоді визначаєтьсясистема заходів щодо реалізації резервів, спрямованих на скорочення тривалостіопераційного, а в його рамках – виробничого та фінансового циклів підприємства.При цьому скорочення тривалості окремих циклів не повинно призводити дозниження обсягів виробництва та реалізації продукції.
Другий етап. Наоснові вибраного підходу до формування оборотних активів, запланованого обсягувиробництва й реалізації окремих видів продукції та розкритих резервівскорочення тривалості операційного циклу оптимізується обсяг і рівень окремихвидів цих активів. Засобом такої оптимізації виступає нормування періоду їхобороту та суми.
Третій етап. Наданому етапі визначається загальний обсяг оборотних активів підприємства нанаступний період:
ОАп = ЗСп + ЗГп + ДЗп+ ГАп + Пп, (1.29)
де: ОАд – загальнийобсяг оборотних активів підприємства на кінець аналізованого наступногоперіоду;
ЗСп – сума запасівсировини та матеріалів на кінець наступного періоду;
ЗГп – сума запасівготової продукції на кінець наступного періоду з включенням до неї обсягунезавершеного виробництва;
ДЗп – сумадебіторської заборгованості на кінець наступного періоду;
ГАп – сума грошовихактивів на кінець наступного періоду;
Пп – сума інших видівоборотних активів на кінець наступного періоду.
4) Забезпеченнянеобхідної ліквідності оборотних активів.
Усі види оборотнихактивів тією або іншою мірою є ліквідними, крім витрат майбутніх періодів ібезнадійної дебіторської заборгованості. Загальний рівень ліквідності повинензабезпечувати необхідний рівень платоспроможності підприємства за поточнимифінансовими зобов'язаннями. З цією метою з урахуванням обсягу й графіка майбутньогоплатіжного обороту повинна бути визначена частина оборотних активів у формікоштів, високо- і середньо-ліквідних активів.
5) Забезпеченняпідвищення рентабельності оборотних активів.
Оборотні активиповинні приносити визначений прибуток при їх використанні у виробничо-збутовійдіяльності підприємства. Водночас окремі види оборотних активів можутьприносити підприємству прямий прибуток у процесі фінансової діяльності у формівідсотків і дивідендів. Тому складовою частиною розроблюваної політики є забезпеченнясвоєчасного використання тимчасово вільного залишку грошових активів дляформування ефективного портфеля короткострокових фінансових вкладень.
7) Оптимізаціяструктури джерел фінансування оборотних активів. На основі раніше визначенихпринципів фінансування у процесі розробки системи управління оборотнимиактивами формуються підходи до вибору конкретної структури джерел фінансування,їх приросту з урахуванням тривалості окремих стадій фінансового циклу й оцінкивартості залучення окремих видів капіталу.
На управлінняоборотними активами здійснює вплив система розроблених на підприємствіфінансових нормативів. Основними з таких нормативів є: норматив власнихоборотних активів підприємства, система нормативів оборотності основних видівоборотних активів і тривалості операційного циклу в цілому, системакоефіцієнтів ліквідності оборотних активів, нормативне співвідношення окремихджерел фінансування оборотних активів та інші.
Цілі та характервикористання окремих видів оборотних активів мають суттєві відмінні риси. Томуна підприємствах з великим обсягом щодо використання оборотних активіврозробляється система управління окремими їх видами:
1) запасамитоварно-матеріальних цінностей;
2) дебіторськоюзаборгованістю;
3) грошовимиактивами, до яких також прирівнюються й короткострокові фінансові вкладення якформа тимчасового використання вільного залишку грошових активів.
Особливостіуправління запасами
Управління запасамимає велике значення як у виробничому, так і у фінансовому аспектах.Використання запасів підпорядковане єдиній меті – забезпеченню безперебійногопроцесу виробництва та реалізації продукції.
Ефективне управліннязапасами дозволяє знизити тривалість виробничого та всього операційного циклу,зменшити поточні витрати на їх збереження, визволити з поточного господарськогообороту частину фінансових засобів, реінвестуючи їх в інші активи. Забезпеченняцієї ефективності досягається за рахунок розробки й реалізації спеціальноїфінансової системи управління запасами.
Система управліннязапасами представляє собою частину загальної системи управління оборотнимиактивами підприємства, що полягає в оптимізації загального розміру й структуризапасів товарно-матеріальних цінностей, мінімізації витрат на їх обслуговуваннята забезпечення ефективного контролю за їх рухом.
Система управліннязапасами охоплює такі основні етапи робіт:
1. Аналіз запасівтоварно-матеріальних цінностей у попередньому періоді.
2. Визначення цілейформування запасів.
3. Оптимізаціярозміру основних груп поточних запасів.
4. Оптимізаціязагальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей, що включаються до складуоборотних активів.
5. Формуванняефективних систем контролю за рухом запасів на підприємстві.
6. Реальневідображення у фінансовому обліку вартості запасів товарно-матеріальнихцінностей в умовах інфляції.
Запаситоварно-матеріальних цінностей, що включаються до складу оборотних активів,можуть створюватися на підприємстві з різними цілями:
а) для забезпеченняпоточної виробничої діяльності: поточні запаси сировини й матеріалів;
б) для забезпеченняпоточної збутової діяльності: поточні запаси готової продукції;
в) для накопиченнясезонних запасів, для господарського процесу в майбутньому періоді: сезоннізапаси сировини, матеріалів, готової продукції тощо.
Для оптимізації розмірупоточних запасів товарно-матеріальних цінностей використовується «Модельекономічно обґрунтованого розміру замовлення» [Eco-nomіc orderіng quantіty– EOQ model], яка серед інших набула найбільшого поширення. Вона, як правило,використовується для оптимізації розміру виробничих запасів і запасів готовоїпродукції.
Розрахунковиймеханізм моделі EOQ заснований на мінімізації сукупних операційних витрат длязакупівлі та збереження запасів на підприємстві. Ці операційні витратиподіляються на дві групи:
а) сума витрат нарозміщення замовлень, включаючи витрати для транспортування та прийманнятоварів;
б) сума витрат длязбереження товарів на складі.
Механізм моделі EOQрозглянемо на прикладі формування виробничих запасів. З одного боку,підприємству вигідно завозити сировину й матеріали якомога більшими партіями.Чим більший розмір партії постачання, тим менший сукупний розмір операційнихвитрат на розміщення замовлень у визначеному періоді: оформлення замовлень,доставку замовлених товарів на склад і їх прийняття на склад.
Сума операційнихвитрат на розміщення замовлень визначається за такою формулою:
/>, (1.30)
де: ОВрз – сумаопераційних витрат на розміщення замовлень;
ОВС – обсягвиробничого споживання товарів (сировини або матеріалів) в аналізованомуперіоді;
РПП – середній розміроднієї партії постачання товарів;
Врз – середнявартість розміщення одного замовлення.
З наведеної формуливидно, що при незмінному обсязі виробничого споживання й середньої вартостірозміщення одного замовлення загальна сума операційних витрат на розміщеннязамовлень мінімізується з ростом середнього розміру однієї партії постачаннятоварів.
За цією залежністюсума операційних витрат для збереження товарів на складі може бути визначена затакою формулою:
/>, (1.31)
де: ОВзт – сумаопераційних витрат на збереження товарів на складі;
РПП – середній розміроднієї партії постачання товарів;
Вз – вартістьзбереження одиниці товару в аналізованому періоді.
Формула доводить, щопри незмінній вартості збереження одиниці товару в аналізованому періодізагальна сума операційних витрат на збереження товарних запасів на складімінімізується при зниженні середнього розміру однієї партії постачання товарів.
Таким чином, зізбільшенням середнього розміру однієї партії постачання товарів знижуютьсяопераційні витрати на розміщення замовлення та зростають операційні витрати назбереження товарних запасів на складі підприємства і навпаки. Модель EOQдозволяє оптимізувати пропорції між цими двома групами операційних витрат такимчином, щоб сукупна їх сума була мінімальною.
Математично модельEOQ виражається такою принциповою формулою:
/>, (1.32)
де: EQQ(РППо) –оптимальний середній розмір партії постачання товарів (EOQ);
ОВС – обсягвиробничого споживання товарів (сировини або матеріалів) в аналізованомуперіоді;
Врз – середнявартість розміщення одного замовлення;
Вз – вартістьзбереження одиниці товару в аналізованому періоді.
Відповіднооптимальний середній розмір виробничого запасу визначається за такою формулою:
/>, (1.33)
де: ВЗо – оптимальнийсередній розмір виробничого запасу (сировини, матеріалів);
ОРППо – оптимальнийсередній розмір партії постачання товарів (EOQ).
У рамках цієї теоріїрозроблені й схеми управління замовленнями, що дозволяють за допомогою рядупараметрів формалізувати процедуру відновлення запасів, тобто визначити рівеньзапасів, при якому необхідно робити таке замовлення. Одна із цих схемвиражається системою моделей:
/>;
/>;
/>, (1.34)
де: РЗз – рівеньзапасів, при якому робиться замовлення;
МПс – максимальнаденна потреба в сировині, од.;
МДз – максимальнакількість днів на виконання замовлення;
СЗ – найбільшімовірний мінімальний рівень запасів (страховий запас), од.;
Сдс – середньоденнапотреба в сировині, од.;
СПз – середнятривалість виконання замовлення (від моменту розміщення до моменту одержаннясировини), дні;
РЗмакс. –максимальний рівень запасів, од.;
ДПмін. – мінімальноденна потреба в сировині, один.;
Дмін. – мінімальнакількість днів виконання.
Для запасів готовоїпродукції задача мінімізації операційних витрат щодо їх обслуговуванняскладається у визначенні оптимального розміру партії виробленої продукції. Якщовиготовляти товар дрібними партіями, то операційні витрати на збереження йогозапасів готової продукції (Вх) будуть мінімальними. Але при такому підході доопераційного процесу суттєво зростуть операційні витрати, що пов’язані з частимпереналагодженням устаткування, підготуванням виробництва й інші (Врз).Використовуючи замість показника обсягу виробничого споживання (ОВС) показникпланованого обсягу виробництва продукції, на основі моделі EOQ аналогічно визначаєтьсяоптимальний середній розмір партії виробленої продукції й оптимальний середнійрозмір запасу готової продукції
Розрахунокоптимальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей у цілому і за основнимиїх групами здійснюється за формулою:
Зк = (Нпз х Оо) + Зсз+ Зсз + Зцп, (1.35)
де: Зк – оптимальнасума запасів на кінець аналізованого періоду;
Нпз – нормативзапасів поточного збереження, в днях;
Оо – одноденний обсягвиробництва (для запасів сировини та матеріалів) або реалізації (для запасівготової продукції) у майбутньому періоді;
Зсз – запланованасума запасів сезонного збереження;
Зцп – запланованасума запасів цільового призначення інших видів.
Найбільш широкезастосування серед систем контролю за рухом запасів у країнах з розвинутоюекономікою одержала «Система АВС». Суть цієї контролючої системиполягає в тому, що вся сукупність запасів товарно-матеріальних цінностейрозподіляється на три категорії на основі їх вартості, обсягу і частинвитрачання, а також негативних наслідків.
У категорію«А» входять найбільш дорогі види запасів із тривалим цикломзамовлення, що потребують постійного моніторингу. Частота завезення цієїкатегорії запасів визначається, як правило, на основі моделі EOQ. Колотоварно-матеріальних цінностей, що входять до категорії «А», звичайнообмежене і потребує щотижневого контролю.
У категорію«В» входять товарно-матеріальні цінності, що мають меншу значимість узабезпеченні безперебійного операційного процесу й формуванні кінцевихрезультатів фінансової діяльності. Запаси цієї групи контролюються один раз намісяць.
У категорію«С» входять всі інші товарно-матеріальні цінності з низькою вартістю,що не відіграють значної ролі у формуванні кінцевих фінансових результатів.Обсяг закупівель таких цінностей може бути досить великим, тому контроль за їхрухом здійснюється один раз на квартал.
Отже, основнийконтроль запасів за «Системою АВС» концентрується на найбільш важливійїх категорії з позицій забезпечення безперебійності операційної діяльностіпідприємства й формування кінцевих фінансових результатів.
У процесі розробкисистеми управління запасами повинні бути заздалегідь передбачені заходи дляприскорення залучення в оборот наднормативних запасів. Це забезпечує звільненнячастини фінансових ресурсів, а також зниження розміру втраттоварно-матеріальних цінностей у процесі їх збереження.
Особливостіуправління дебіторською заборгованістю
У процесіфінансово-господарської діяльності у підприємства постійно виникає потребапроведення розрахунків зі своїми контрагентами, бюджетом, податковими органами.Відвантажуючи вироблену продукцію, підприємство, як правило, не отримує грошінегайно, тобто воно кредитує покупців. Таким чином, від моменту відвантаженняпродукції до моменту надходження платежу засоби підприємства “мертві” у виглядідебіторської заборгованості. Тому важливим завданням є ефективне управліннядебіторською заборгованістю, спрямоване на оптимізацію загального її розміру тазабезпечення своєчасної оплати боргу.
У сучаснійгосподарській практиці дебіторська заборгованість класифікується за такимивидами:
1) дебіторськазаборгованість за товари, роботи, послуги, строк оплати яких не наступив;
2) дебіторська заборгованістьза товари, роботи, послуги, що неоплачені у вказаний термін;
3) дебіторськазаборгованість за отриманими векселями;
4) дебіторськазаборгованість за розрахунками з бюджетом;
5) дебіторськазаборгованість за розрахунками з персоналом;
6) інші видидебіторської заборгованості.
Серед перерахованихвидів найбільший обсяг дебіторської заборгованості підприємств припадає наперші три види. У загальній сумі дебіторської заборгованості на розрахунки зпокупцями припадає 80 – 90 %. Отже, з метою ефективного управління цієюдебіторською заборгованістю на підприємствах повинна розроблятися іздійснюватися особлива фінансова система управління дебіторською заборгованістюабо його кредитна політика щодо покупців продукції.
Система управліннядебіторською заборгованістю представляє собою частину загального управлінняоборотними активами й маркетингової політики підприємства, що спрямована нарозширення обсягу реалізації продукції та полягає в оптимізації загальногорозміру цієї заборгованості та забезпеченні своєчасної її оплати.
Формування системиуправління дебіторською заборгованістю підприємства здійснюється за такимиосновними етапами:
1. Аналіздебіторської заборгованості підприємства у попередньому періоді.
2. Формуванняпринципів кредитної політики відповідно до покупців продукції
3. Визначенняможливої суми фінансових засобів, що інвестуються в дебіторську заборгованістьза товарним (комерційним) і споживчим кредитом.
4. Формування системикредитних умов.
5. Формуваннястандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту.
6. Формуванняпроцедури оплати дебіторської заборгованості.
7. Забезпеченнявикористання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторськоїзаборгованості.
8. Побудоваефективних систем контролю за рухом і своєчасною оплатою дебіторськоїзаборгованості.
1) Аналіздебіторської заборгованості підприємства у попередньому періоді. Аналіздебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями проводиться в розрізітоварного (комерційного) та споживчого кредиту.
По-перше, оцінюєтьсярівень дебіторської заборгованості підприємства та його динаміка у попередньомуперіоді. Оцінка цього рівня здійснюється на основі визначення коефіцієнтавідволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість, що розраховуєтьсяза такою формулою:
/> (1.36)
де: КОАдз –коефіцієнт відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість;
ДЗ – загальна сумадебіторської заборгованості підприємства або сума заборгованості окремо зтоварного і споживчого кредиту;
ОА – загальна сумаоборотних активів підприємства.
По-друге,визначаються середній період оплати дебіторської заборгованості та кількість їїоборотів в аналізованому періоді.
Середній періодоплати дебіторської заборгованості характеризує її роль у фактичній тривалостіфінансового й загального операційного циклу підприємства. Даний показникрозраховується за такою формулою:
/>, (1.37)
де: ПОдз – середнійперіод оплати дебіторської заборгованості підприємства;
ДЗ – середній залишокдебіторської заборгованості підприємства (у цілому або окремих її видів) ваналізованому періоді;
Оо – сума одноденногообороту з реалізації продукції в аналізованому періоді.
Кількість оборотівдебіторської заборгованості характеризує швидкість обертання інвестованих в неїзасобів протягом визначеного періоду. Цей показник розраховується за такоюформулою:
/>, (1.38)
де: КОдз – кількістьоборотів дебіторської заборгованості підприємства в аналізованому періоді;
ОР – загальна сумаобороту з реалізації продукції в аналізованому періоді;
ДЗ – середній залишокдебіторської заборгованості підприємства у цілому або окремих її видів) ваналізованому періоді.
По-третє, оцінюєтьсясклад дебіторської заборгованості підприємства за окремими її «віковимигрупами», тобто за передбаченими термінами її оплати.
По-четверте, докладнорозглядається склад простроченої дебіторської заборгованості, виділяютьсясумнівна та безнадійна заборгованість. У процесі цього аналізу використовуютьсятакі показники, як коефіцієнт прострочення дебіторської заборгованості йсередній «вік» простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторськоїзаборгованості.
По-п’яте, визначаютьсуму ефекту, отриманого від інвестування засобів у дебіторську заборгованість.З цією метою суму додаткового прибутку, отриманого від збільшення обсягуреалізації продукції за рахунок надання кредиту, зіставляють із сумоюдодаткових витрат на оформлення кредиту й оплату боргу, а також прямихфінансових втрат від неповернення боргу покупцями: безнадійна дебіторськазаборгованість, списання у зв’язку з неплатоспроможністю покупців і закінченнямтермінів позовної давнини. Розрахунок даного ефекту здійснюється за такоюформулою:
Едз = Пдз – ПЗдз –ФПдз, (1.39)
де: Едз – сумаефекту, отриманого від інвестування засобів у дебіторську заборгованість щодорозрахунків із покупцями;
Пдз – додатковийприбуток підприємства, отриманий від збільшення обсягу реалізації продукції зарахунок надання кредиту;
ПВдз – поточнівитрати підприємства, пов’язані з організацією кредитування покупців і оплатоюборгу;
ФВдз – сума прямихфінансових втрат від неповернення боргу покупцями.
У процесі даногоаналізу може бути визначений і відносний показник – коефіцієнт ефективностіінвестування засобів у дебіторську заборгованість. Він розраховується за такоюформулою:
/>, (1.40)
де: КЕдз – коефіцієнтефективності інвестування засобів у дебіторську заборгованість щодо розрахунківіз покупцями;
Едз – сума ефекту,отриманого від інвестування засобів у дебіторську заборгованість щодорозрахунків із покупцями у визначеному періоді;
ДЗрп – середнійзалишок дебіторської заборгованості щодо розрахунків із покупцями ваналізованому періоді.
Результати аналізувикористовуються в процесі наступної розробки окремих параметрів кредитноїполітики підприємства.
У сучасній практиціреалізація продукції в кредит (із відстрочкою платежу за неї) одержала широкепоширення як в країнах із розвинутою ринковою економікою, так і в нашій країні.Формування принципів кредитної політики відображає умови цієї практики іспрямоване на підвищення ефективності операційної та фінансової діяльностіпідприємства.
У процесі формуванняпринципів кредитної політики стосовно покупців продукції вирішуються дваосновних питання:
а) у яких формахздійснювати реалізацію продукції в кредит;
б) який тип кредитноїполітики варто обрати підприємству.
Форми реалізаціїпродукції в кредит мають два різновиди – товарний (комерційний) кредит іспоживчий кредит.
Товарний(комерційний) кредит представляє собою форму оптової реалізації продукції їїпродавцем на умовах відстрочки платежу. Товарний (комерційний) кредит даєтьсяоптовому покупцю на термін від одного до шести місяців.
Споживчий кредит (утоварній формі) – форма роздрібної реалізації товарів фізичним особам ізвідстрочкою платежу. Він дається звичайно на термін від шести місяців до двохроків.
Типи кредитноїполітики. Розрізняють три типи кредитної політики підприємства стосовнопокупців продукції – консервативний, помірний та агресивний.
Консервативний типкредитної політики підприємства спрямований на мінімізацію кредитного ризику.Здійснюючи даний тип кредитної політики, підприємство не прагне до одержаннявисокого додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізаціїпродукції. Механізмом реалізації політики такого типу є суттєве скорочення колапокупців продукції в кредит за рахунок груп підвищеного ризику; мінімізаціятермінів надання кредиту та його розміру; створення жорсткіших умов наданнякредиту й підвищення його вартості; використання жорстких процедур оплатидебіторської заборгованості.
Помірний типкредитної політики підприємства орієнтується на середній рівень кредитногоризику при продажі продукції з відстрочкою платежу.
Агресивний типкредитної політики підприємства орієнтується на максимізацію додатковогоприбутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, незважаючина високий рівень кредитного ризику, що супроводжує ці операції. Механізмомреалізації політики такого типу є поширення кредиту на більш ризиковані групипокупців продукції; збільшення періоду надання кредиту і його розміру; зниженнявартості кредиту до мінімально припустимих розмірів; надання покупцямможливості пролонгування кредиту.
Визначаючи типкредитної політики, підприємства повинні враховуватися такі основні фактори, яксучасну комерційну й фінансову практику здійснення торгівельних операцій, загальнийстан економіки, що визначає фінансові можливості покупців, рівень їхплатоспроможності, сформована кон’юнктура товарного ринку, стан попиту напродукцію підприємства, потенційна спроможність підприємства нарощувати обсягвиробництва продукції при розширенні можливостей її реалізації за рахунокнадання кредиту, правові умови забезпечення стягнення дебіторськоїзаборгованості, фінансові можливості підприємства у частині відволіканнязасобів у дебіторську заборгованість, фінансовий менталітет власників іменеджерів підприємства, їхнє ставлення до рівня припустимого ризику в процесіздійснення господарської діяльності.
Варто мати на увазі,що консервативний варіант негативно впливає на ріст обсягу операційноїдіяльності підприємства і формування стійких комерційних зв’язків. Агресивнийваріант може викликати надмірне відволікання фінансових засобів, знизити рівеньплатоспроможності підприємства, викликати згодом значні витрати на стягненняборгів, а в кінцевому результаті знизити рентабельність оборотних активів івикористовуваного капіталу. Визначення можливої суми фінансових засобів, якіінвестуються в дебіторську заборгованість за товарним комерційним і споживчимкредитом виконується при розрахунку необхідної суми фінансових засобів, якіінвестуються в дебіторську заборгованість, здійснюється за такою формулою:
/>, (1.41)
де: Идз – необхіднасума фінансових засобів, які інвестуються в дебіторську заборгованість;
ОРк – обсягреалізації продукції в кредит, що планується;
Кс/ц – коефіцієнтспіввідношення собівартості та ціни продукції, виражений десятковим дробом;
ПНК – середній періоднадання кредиту покупцям, у днях;
ПР – середній періодпрострочення платежів з наданого кредиту, у днях.
У тому випадку, колифінансові можливості підприємства не дозволяють інвестувати розрахункову сумузасобів у повному обсязі, то при незмінності умов кредитування повинен бутивідповідно скоригований планований обсяг реалізації продукції в кредит.
До даних умовналежать такі елементи: кредитний період, кредитний ліміт, вартість наданнякредиту, система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язаньпокупцями.
Вартість наданнякредиту характеризується системою цінових знижок при здійсненні терміновихрозрахунків за придбану продукцію. Така цінова знижка характеризує нормупроцентної ставки за наданий кредит, що розраховується для зіставлення врічному обчисленні. Розрахунок характеризується такою формулою:
/> (1.42)
де: ПСк – річна нормапроцентної ставки за наданий кредит;
ЦСт – цінова знижка,надана покупцю при здійсненні негайного розрахунку за придбану продукцію, у %;
ТНк – термін наданнякредиту (кредитний період), у днях.
Встановлюючи вартістьтоварного (комерційного) або споживчого кредиту, необхідно мати на увазі, щойого розмір не повинний перевищувати рівень процентної ставки щодокороткостроковому банківському кредиту. У протилежному випадку він не будестимулювати реалізацію продукції в кредит, бо покупцю буде вигідно взятикороткостроковий кредит у банку на термін, що дорівнює кредитному періоду,установленому продавцем, і розрахуватися за придбану продукцію при її покупці.
Система штрафнихсанкцій за прострочення виконання зобов’язань покупцями формується в процесірозробки кредитних умов. Вона повинна передбачати відповідні пені, штрафи інеустойки. Розміри цих штрафних санкцій мають повністю відшкодовувати усіфінансові втрати підприємства-кредитора: втрату прибутку, інфляційні втрати,відшкодування ризику зниження рівня платоспроможності й інші.
Розвиток ринковихвідносин дозволяє використовувати у практиці нові форми управління дебіторськоюзаборгованістю – її рефінансування, тобто прискорення переведення в інші формиоборотних активів підприємства: кошти і високоліквідні короткострокові цінніпапери.
Основними формамирефінансування дебіторської заборгованості є факто-ринг, облік векселів,виданих покупцями продукції, форфейтинг.
Факторинг – цефінансова операція, що полягає у поступці підприємства-продавця права одержаннякоштів за платіжними документами за поставлену продукцію на користь банку абоспеціалізованої компанії («фактор компанії»), що приймають на себевсі кредитні ризики щодо інкасації боргу. За здійснення такої операції банк (фактор-компанія)стягує із підприємства-продавця визначену комісійну плату у процентах до сумиплатежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівняплатоспроможності покупця продукції і передбачених термінів її сплати. Крімтого, при проведенні такої операції банк (фактор-компанія) у термін до трьохднів здійснює кредитування підприємства-продавця у формі попередньої сплатиборгових вимог за платіжними документами (звичайно в розмірі від 70 до 90 %суми боргу залежно від фактора ризику). Інші 10 – 30 % суми боргу тимчасоводепонуються банком у формі страхового резерву при його непогашенні покупцем (цядепонована частина боргу повертається підприємству-продавцю після повногопогашення суми боргу покупцем).
Облік векселів,виданих покупцями продукції, є фінансовою операцією з їх продажу господарськомусуб’єкту за дисконтною ціною, що формується залежно від їх номіналу, термінупогашення й облікової вексельної ставки. Облікова вексельна ставка складаєтьсяіз середньої депозитної ставки, ставки комісійної винагороди, а також рівняпремії за ризик при сумнівній платоспроможності векселедавця. Така операціяможе бути здійснена тільки з перевідним векселем.
Дисконтна цінавекселя визначається за такою формулою:
/>, (1.43)
де: ДЦв – дисконтна(облікова) ціна векселя на момент його продажу;
НС – номінальна сумавекселя, що підлягає погашенню векселедавцем у передбачений термін;
Д – кількість дніввід моменту продажу (обліку) векселя до моменту його погашення векселедавцем;
ДСв – річна обліковавексельна ставка, за якою здійснюється дисконтування суми векселя, %.
Форфейтингвикористовується при здійсненні довгострокових експортних постачань і дозволяєекспортеру негайно одержувати кошти шляхом обліку векселів. Проте йогонедоліком є висока вартість, тому підприємству-експортеру вартопроконсультуватись з банком (факторинговою компанією) ще до початку переговорівз іноземним імпортером продукції, щоб мати можливість включити витрати щодофорфейтингової операції у вартість контракту.
Критеріємоптимальності розробленої та здійснюваної кредитної політики будь-якого типу іза будь-якими формами наданого кредиту, а, відповідно, і середнього розмірудебіторської заборгованості щодо розрахунків із покупцями за реалізовану їмпродукцію, виступає така умова:
ДЗо ----> ОПдр іОЗдз + ВЗдз, (1.43)
де: ДЗо – оптимальнийрозмір дебіторської заборгованості підприємства при нормальному йогофінансовому стані;
ОПдр – додатковийопераційний прибуток, що отримує підприємство від збільшення продажу продукціїв кредит;
Одз – додаткові операційнівитрати підприємства щодо обслуговування дебіторської заборгованості;
ВЗдз – розмір втратзасобів, інвестованих у дебіторську заборгованість через неплатоспроможністьпокупців.
Управліннягрошовими активами
Управління грошовимиактивами або залишком коштів, що постійно знаходяться в розпорядженніпідприємства, складає невід’ємну частину функцій загального управлінняоборотними активами. Розмір залишку грошових активів, яким оперує підприємствов процесі господарської діяльності, визначає рівень його абсолютноїплатоспроможності, впливає на тривалість операційного циклу, а отже, і нарозмір фінансових засобів, що інвестуються в оборотні активи, а такожхарактеризує його інвестиційні можливості.
Формуванняпідприємством грошових авуарів викликане рядом чинників, що закладені в основувідповідної класифікації залишків його коштів:
1) Операційний аботрансакційний залишок грошових активів є основним у складі сукупних грошовихактивів підприємства. Він формується з метою забезпечення поточних платежів, пов’язанихіз виробничо-комерційною діяльністю підприємства: із закупівлі сировини,матеріалів і напівфабрикатів, оплати праці; сплати податків; оплати послугсторонніх організацій тощо.
2) Страховий аборезервний залишок грошових активів — необхідність формування даного видузалишку зумовлена вимогами підтримки постійної платоспроможності підприємстващодо невідкладних фінансових зобов’язань.
На розмір даного видузалишку грошових активів значною мірою впливає доступність одержанняпідприємством короткострокових фінансових кредитів.
Інвестиційний (абоспекулятивний) залишок грошових активів може формуватися тільки в тому випадку,якщо цілком задоволена потреба у формуванні грошових авуарів інших видів.
На сучасному етапіекономічного розвитку країни переважна більшість підприємств не має можливостіформувати цей вид грошових активів.
3)Компенсаційнийзалишок грошових активів представляє собою щезни-жувальну суму грошовихактивів, що підприємство відповідно до умов угоди про банківське обслуговуванняповинно постійно берегти на своєму розрахунковому рахунку. Формування такогозалишку грошових активів є однією з умов видачі підприємству бланкового(незабезпеченого) кредиту і надання йому широкого спектра банківських послуг.
Основною метою упроцесі управління грошовими активами є забезпечення постійноїплатоспроможності підприємства. У цьому реалізується функція грошових активівяк засобу платежу, що забезпечує досягнення цілей формування їх операційного,страхового й компенсаційного залишків. Пріоритетність цієї мети визначаєтьсятим, що ні великий розмір оборотних активів і власного капіталу, ні високийрівень рентабельності господарської діяльності не можуть застрахуватипідприємство від порушення проти нього позову про банкрутство, якщо впередбачені терміни через недостачу грошових активів воно не може розрахуватисяза своїми невідкладними фінансовими зобов’язаннями. Тому на практиці управліннягрошовими активами часто ототожнюється з управлінням платоспроможністю абоуправлінням ліквідністю.
Поряд із цією основноюметою важливим завданням процесу управління грошовими активами є забезпеченняефективного використання тимчасово вільних коштів, а також сформованогоінвестиційного їх залишку.
З позицій формнакопичення грошових авуарів і управління платоспроможністю підприємства йогогрошові активи підрозділяються на такі елементи: грошові активи в національнійвалюті, грошові активи в іноземній валюті, резервні грошові активи у формівисоколіквідних короткострокових фінансових вкладень.
Управління грошовимиактивами розглядає короткострокові фінансові вкладення як форму резервногорозміщення вільного залишку грошових активів, що у будь-який момент можуть бутизаплучені для забезпечення невідкладних фінансових зобов’язань підприємства.
Таким чином, упроцесі здійснення управління грошовими активами формується відповідна політикаданого управління. При цьому варто врахувати, що вимоги забезпечення постійноїплатоспроможності підприємства визначають необхідність створення великогорозміру грошових активів, тобто переслідують цілі максимізації їх середньогозалишку в рамках фінансових можливостей підприємства. З іншого боку, вартоврахувати, що грошові активи підприємства в національній валюті при їхзберіганні значною мірою схильні до втрати реальної вартості від інфляції; крімтого, грошові активи в національній та іноземній валюті при зберіганнівтрачають свою вартість у часі, що визначає необхідність мінімізації їхсереднього залишку. Ці суперечливі вимоги повинні бути враховані при розробціполітики управління грошовими активами, яка у зв’язку із цим набуваєоптимізаційного характеру.
Політика управліннягрошовими активами є частиною загальної політики управління оборотними активамипідприємства, що полягає в оптимізації сукупного розміру їх залишку з метоюзабезпечення постійної платоспроможності й ефективного використання в процесізбереження.
Розробка політикиуправління грошовими активами підприємства включає такі основні етапи:
1. Аналіз грошовихактивів підприємства в попередньому періоді.
2. Оптимізаціясереднього залишку грошових активів підприємства.
3. Диференціаціясереднього залишку грошових активів у національній та іноземній валюті.
4. Вибір ефективнихформ регулювання середнього залишку грошових активів.
5. Забезпеченнярентабельного використання тимчасово вільного залишку грошових активів.
6. Побудоваефективних систем контролю за грошовими активами підприємства.
 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ВАТ «ІНТЕРПАЙПНТЗ» У 2003 -2007 РОКАХ
 
2.1 Характеристика діяльності ВАТ „Інтерпайп НТЗ”
 
ВАТ „ІнтерпайпНижньодніпровський трубопрокатний завод” (м. Дніпропетровськ) — є провідним підприємством України повиробництву сталевих труб та суцільнокатаних залізничних коліс.
Основним видомдіяльності Товариства є виробництво та реалізація сталі, металевих труб,суцільнокатаних коліс, кільцевих виробів та бандажів. Основними видамипродукції є: труби сталеві безшовні гаряче деформовані, труби обсадні та муфтидо них, труби сталеві безшовні холоднодеформовані загального призначення, атакож високої та особливо високої точності, труби підшипникові, труби сталевіелектрозваренні прямошовні, водогазопровідні та профільні, суцільнокатанізалізничні колеса, залізничні бандажі, прямокутні та складнопрофільні кільцевівироби з вуглецевих та легованих марок сталі, труби насосно-компресорні тамуфти до них.
Сталь, щовиплавляється мартенівським цехом, використовується в основному для внутрішніхпотреб.
Сучасні технології йустаткування, система контролю якості й іспитів продукції забезпечуютьпостачання труб по технічних вимогах споживачів, цілком відповідають вимогамнаціональних і міжнародних стандартів (APІ 5L, APІ 5CT, DІN, EN, ASTM, NFA).
Товариство єпровідним підприємством України за обсягом експорту сталевих труб та коліс україни дальнього зарубіжжя. Найбільшим попитом користуються суцільнокатанізалізничні колеса та труби нафтового сортаменту.
20вересня 1989 року було створене на добровільних засадах орендне підприємство«Нижньодніпровський трубопрокатний завод імені Карла Лібкнехта». Згідноіз законодавством України договір оренди у січні 1993 року був переоформлений зФондом державного майна України.
28 грудня1994 року шляхом реорганізації орендного підприємства «Ниж-ньодніпровськийтрубопрокатний завод імені Карла Лібкнехта» було створене відкрите акціонернетовариство «Нижньодніпровський трубопрокатний завод».
У 1995 р.запроваджений в експлуатацію комплекс позапічної обробки сталі у складі пічковш-вакууматор.
Приватизаціязаводу завершена (наказ Фонду державного майна України № 1397 від 8 грудня 1997року «Про завершення процесу приватизації ВАТ „Нижньодніпровськийтрубопрокатний завод“).
Відкритеакціонерне товариство „Нижньодніпровський трубопрокатний завод“ за рішеннямпозачергових загальних зборів акціонерів Підприємства, які відбулися 9 лютого2007 року, перейменований у ВІДКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО „ІНТЕРПАЙПНИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ ТРУБОПРОКАТ-НИЙ ЗАВОД“ (без зміни організаційно-правовоїформи).
ВАТ»ІНТЕРПАЙПНТЗ" є повним правонаступником Відкритого акціонерного підприємства«Нижньодніпровський трубопрокатний завод».
Найважливішимнапрямком розвитку підприємства є менеджмент якості. Система управління якістюна заводі сертифікована відповідно до вимог міжнародного стандарту ІSO9001:2000, упроваджений і вже третій рік активно діє технічний аудит з цихпитань. Постійне підвищення конкурентоспроможності продукції стало пріоритетноюзадачею, незмінним додатком успіху в роботі на престижних зарубіжних ринках.
Для підвищенняконкурентоспроможності заводської трубної продукції, перш за все — нафтовогосортаменту в ТПЦ-4 введений в експлуатацію найсучасніший ультразвуковийдефектоскоп «Трускоп», виготовлений фірмою «Tuboscope»(США), який дозволяє контролювати можливі подовжні, поперечні і похилі дефекти,відстежувати геометричні параметри 100% труб.
Проведенізаходи щодо поліпшення товарного виду труб, також введена в практику упаковкаготових до відвантаження труб в зручні для споживача ложементи. У найближчійперспективі здійснюватимемо інструментальний контроль на всіх стадіяхвиробництва продукції, не обмежуючись тільки здавальним контролем, що значно підвищитьступінь гарантії якості. Розроблені заходи направлені на істотне підвищеннястабільності гарячого прокату. У технологічних потоках встановлені нові, атакож добре реконструйовані засоби неруйнівного контролю.
Ведутьсяроботи по упровадженню технології шведської компанії «OVAKO Steel &SKF Group Company», яка дозволяє застосовувати замаслену окалину якнаповнювача до асфальтобетону. Значні засоби направлені на озелененнязаводських виробничих територій.
Застосуваннянових методів управління заводом, розширення сортаменту продукції іззастосуванням нових технологій та модернізації устаткування, кваліфікованікадри дозволяють заводу займати лідируючі позиції у виробництві сталевихбезшовних труб і залізничних коліс.
ВАТ"ІНТЕРПАЙП НТЗ" має у своєму складі шість товаровиробничих цехів, доскладу яких входять трубопрокатні цехи №№ 1,3,4,5, трубоелектрозварювальнийцех, колесопрокатний цех, мартенівський цех, сталефасоноливарний цех,автотранспортний та залізничний цехи; добре оснащену дослідну базу у виглядісеми лабораторій; вісім управлінь, сервісний центр, центр соціального розвитку,інститут розвитку, потужній інтелектуальний кадровий потенціал у вигляді заводоуправління,базу відпочинку, палац культури, дитячий оздоровчий табір імені Олега Кошевого,обладнану за останнім словом медичної техніки поліклініку та інших підрозділів.
Функціїосновних цехів ВАТ “Інтерпайп НТЗ” :
— трубопрокатний цех № 1 (ТПЦ № 1) — виробляє труби нафтового сортаменту: стальнібезшовні для трубопроводів;
— трубоелектрозварювальний цех (ТПЦ № 2) — виробляє електрозварювальні трубизагального призначення, водогазопровідні, профільні труби;
— трубопрокатний цех № 3 (ТПЦ № 3) — виробляє гарячекатані труби із вуглецевихмарок сталі, гарячекатані ШХ, холоднокатані з вуглецевих марок сталі,холоднокатані ШХ, холодно тягнуті для ПЕН і ПЕД;
— трубопрокатний цех № 4 (ТПЦ № 4) — виробляє обсадні труби з муфтами, трубинафтового сортаменту;
— трубопрокатний цех № 5 (ТПЦ № 5) — виробляє труби гарячекатані та обсадні;
— колесопрокатний цех (КПЦ) — виготовляє суцільнокатані колеса та бандажі:локомотивні, трамвайні, для вузької колії, а також кільцеві вироби.
ВАТ“Інтерпайп НТЗ” має власні потужності по виплавці сталі – мартенівський цех.Виплавка сталі на підприємстві дає можливість безпосередньо контролювати її якістьта бути більш гнучкими у виборі марок сталі, які потрібні для виконання терміновихзамовлень по різним видам продукції. Мартенівським цехом виплавляється стальдля виробництва труб у трубопрокатних цехах № 1 та 4, коліс, кілець та бандажіву колесопрокатному цеху.
Длязабезпечення діяльності основних цехів та інших структурних підрозділів функціонуютьдопоміжні цехи у тому числі: сталефасоноливарний, автотранспортний цех, залізничнийцех.
За результатами 2004року обсяг реалізуємої продукції склав 699 754 тони. В загальному обсягувідгруженої продукції 29,98 % склали труби горячедеформовані нефтепроводні игорячедеформованого загального призначення, 27,94 % — труби обсадні, 30,92 % — колеса, 0,94 % — бандажі та кільця.
Географія поставокпродукції заводу розподіляється по регіонах наступним чином: країни СНД — 45,52%, Україна – 32,37 %, дальне зарубіжжя — 22,11 %.
В табл. Г.1 – Г.3Додатку Г наведені статистичні дані по обсягах та структурі відгрузки труб ВАТ«Інтерпайп НТЗ» по регіонах у 2004 – 2006 роках.
У 2004 році порівняноз 2003 роком збільшились поставки в Росію на 16,49 %, знизились поставки навнутрішній ринок на 27,69 % та на експорт в дальнє зарубіжжя на 3,63 %.
За результатами 2005року обсяг реалізуємої продукції склав 749 557 тони.
В загальному обсягувідгруженої продукції 32,43 % склали труби горячедеформовані нефтепроводні игорячедеформованого загального призначення, 31,68 % — труби обсадні, 26,19 % — колеса, 1,82 % — бандажі та кільця.
Географія поставокпродукції заводу розподіляється по регіонах наступним чином: країни СНД — 35,49%, Україна – 30,26 %, дальне зарубіжжя — 34,24 %.
У 2005 році порівняноз 2004 роком знизились поставки в Росію на 14,42 %, и на внутрішній ринок на2,11 %, підвищились поставки на експорт в дальнє зарубіжжя на 12,13 %.
За результатами 2006року обсяг реалізуємої продукції склав 801 969 тон.
В загальному обсягувідгруженої продукції 33,05 % склали труби горячедеформовані нефтепроводні и горячедеформованогозагального призначення, 32,42 % — труби обсадні, 25,66 % — колеса, 1,26 % — бандажі та кільця.
Географія поставокпродукції заводу розподіляється по регіонах наступним чином: країни СНД — 37,67%, Україна – 30,77 %, дальне зарубіжжя — 31,56 %.
У 2006 році порівняноз 2005 роком збільшились поставки в Росію на 0,52 %, и на внутрішній ринок на0,52 %, знизились поставки на експорт в дальнє зарубіжжя на 2,68 %.
Підприємствомза 2007 рік реалізовано продукції в натуральному виразі 818853 тон, у тому числі:колеса суцільнокатані — 211 011 тон, труби нафто провідні — 278 823 тон, трубиобсадні — 246 501 тон.
Чистийдохід(виручка) від реалізації за 2007 рік складає 4 693 794 тис. грн. у томучислі: колеса суцільнокатані — 1 565 403 тис.грн., труби нафто про-відні — 1265 471 тис.грн., труби обсадні — 1 431 542 тис.грн..
ВАТ “ІНТЕРПАЙП НТЗ” –ведуче підприємство чорної металургії по виробництву сталевих безшовних труб,залізничних суцільнокатаних коліс та бандажів, витягнутих труб загальногопризначення для котлів високого тиску та нафтопровідних електрозварювальнихтруб Æ114-460 мм.
Виробничі потужностіцехів по виготовленню безшовних труб складають понад 1200 тис. тонн на рік,цехів по виробництву нарізних труб нафтогазового сортаменту – 410 тис. тонн нарік. Потужності підприємства по виробництву залізничних коліс дозволяютьвиготовляти понад 300 тис. тонн на рік.
Виробництво продукціїв вартісному та натуральному виразі в діючих цінах за 2006 та 2007 рокинаведено у таблиці 2.1. В порівнянні з 2006 роком обсяг реалізованої продукціїв 2007 році зріс на 879 805,0 тис.грн, або на 23,1%. Обсяг виробленої продукціїзбільшився на 809 986,0 тис. грн. або на 21,2%. В 2007 році в порівнянні з 2006роком обсяг виробництва основних видів продукції в натуральному виразізбільшився: труб на 1,1%, коліс на 2,4%, кілець та інших видів прокату на 10%.