План:Трудовийпотенціал України
1. Вступ
2.Відтворення трудового потенціалу
3.Зайнятість населення
4.Безробіття і ринок праці
5.Соціальний захист населення
6.Література
Трудовий потенціал України.
Вусі часи економісти різних поглядів, шкіл і напрямів визнавали, що праця єодним із найголовніших факторів економічного розвитку. Недвозначно на ценатякає християнська заповідь: «в поті лиця твого будеш їсти свійхліб». Носієм, персоніфікатором праці є людина, вона — суб'єктгосподарства, репрезентант трудового потенціалу держави і нації. У цьомуконтексті при з'ясуванні економічних проблем, стану і перспектив економічногозростання особливого значення набуває аналіз трудового потенціалу, який, хоч іпривертає увагу щораз більшого числа економістів, не має досі однозначноговизначення в літературі. Та вже сама спроба такого визначення свідчить проноваторські пошуки в економічній науці, яка не задовольняється традиційнимпонятійним апаратом. Перші спроби застосування нових понять були зробленіекономістами західних країн. Ще в 50-х роках вони почали використовуватитерміни «людський фактор», «людський капітал» і т.п. ВУкраїні кілька десятиліть економічна думка перебувала в полоні ідеологізованихдогм, а тому тут гору брали кількісні показники розрахунків населення ітрудових ресурсів, які були прирівняні до матеріально-сировинних факторіввиробництва. Під впливом якісних змін в економіці, впроваджень науковихдосягнень у виробництво. подальшого розвитку науково-технічної революціївиникла потреба в подоланні суто кількісного (валового) підходу до трудовихресурсів. В результаті почали з'являтися численні публікації, присвяченілюдському факторові та трудовому потенціалу. Це було ознакою поступуекономічної науки, який, однак, і досі ще обтяжений традиційними стереотипамимислення. Про це, зокрема, свідчать матеріали проведеної наприкінці 1992 р. уЛуцьку науково-практичної конференції на тему «Трудовий потенціалУкраїни». Розглянемо трудовий потенціал України з позицій сучасного стануекономічної науки, яка основний акцент робить на його демографічному вимірі,але із якнайповнішим урахуванням проблем зайнятості та соціального захисту. Ціпроблеми особливо актуальні у зв'язку з глибокими кризовими тенденціями, щорозвиваються в економіці, глибокими якісними трансформаціями, спричиненимипереходом від командно-адміністративної до ринкової системи. Перехідні процесив економіці найсильніше позначаються на особливостях відтворення, зайнятості тасоціального захисту трудового потенціалу, що є певною мірою індикаторомоб'єктивних економічних процесів в Україні.Відтвореннятрудового потенціалу
Трудовийпотенціал України, як і будь-якої іншої країни, є складноюсоціально-економічною категорією, головним компонентом якої виступають фізичніпараметри відтворення населення — природної основи трудового потенціалу.Йдеться про демографічний вимір трудового потенціалу, яким останній, безумовно,не вичерпується. Відтворення населення і його трудових ресурсів — це тількиодин із компонентів, хоч і дуже важливих, трудового потенціалу, який на кожномуісторичному етапі є втіленням усієї культури нації, держави, народу, що пройшовскладний шлях свого розвитку під впливом ендогенних і екзогенних факторів.Особливо складним був процес розвитку населення і його трудового потенціалу вУкраїні протягом XX століття. Досить нагадати про демографічні наслідки першоїі другої світових війн, голодомору 1921,1932-1933, 1946-1947 років. Враховуємоі так звані «розкуркулення», депортації населення, зокреманайціннішого його генофонду. Усе це справило глибокий вплив на процесидемографічного розвитку України. Тому не можна повністю погодитися ізтвердженням Ральфа С. Кліма в тому, що демографічний розвиток Українивідбуватиметься до 2000 року так само, як у Східній Європі. Звичайно, спільні тенденціївиявлятимуться в соціально-демографічній ситуації, оскільки демографічні«ями» тут глибші і вони справили більш руйнівний вплив, ніж в іншихкраїнах Європи. До речі, українська демособливість вже зараз доволі яскравопроявила себе в природному прирості населення. За період 1980-1990 рр. прирістнаселення зменшився в Україні з 3,5 до 0,6 чоловік на 1000 чоловік. У 1990 р.був в Україні приріст найнижчий у Східній Європі (у Білорусії він склав3,2, уРосійській Федерації-2,2, уЛитві-4,6, Молдові — 8,0, Латвії-1,4,Естонії-1,8). У 1991-1992 рр. природний приріст населення в Україні буввід'ємним. У 1991р. вів становив 0,8, а в 1992р. вже лише 0,2 (в розрахунку на1000 чоловік населення). Це свідчить, що в якісних параметрах населення, а отжеі в демографічному компоненті його трудового потенціалу, на порозі третьоготисячоліття в Україні і в інших постсоціалістичних країнах відбудуться суттєвізміни, які позначаться насамперед на темпах приросту і на загальній кількостінаселення. За останні 20 років чисельність населення України зросло більш як на5 млн. чоловік. У 1970р. воно становило 47126 тис. На 1 січня 1993 р.відповідно — 52244 тис. чоловік. Згідно з найбільш поширеними прогнознимирозрахунками населення України в 1999 р. складе 58210 тис. чоловік. Однак є ідосить песимістичні прогнози демографів. Згідно з ними населення України в 2001р. не перевищить 51 млн. чоловік, а на початку 2016р. —50 млн., тобтозменшиться порівняно з1991р. відповідно на 0,7 і 1,8 млн. чоловік. Зниженнядемозростання є результатом попередніх несприятливих умов розвитку українськогонароду. Демографічні втрати України внаслідок колишньої несправедливоїнаціональної політики, відвертого і брутального геноциду і етноциду досіналежним чином не тільки не вивчені, але ще не до кінця усвідомлені. Цінаслідки даватимуть про себе знати ще й у XXI столітті. Для визначеннятрудового потенціалу дуже важливо знати закономірності його розвитку, тенденціїта питому вагу працездатного населення у всьому населенні. Згідно з методикою,що досі застосовується в Україні, до трудових ресурсів належать насампередпрацездатні віком 16-59 років. Їх питома вага в населенні у 1970-1989 рр.становила понад 60%, виявивши тенденцію до зменшення. У цей період різкознижувалася питома вага молоді віком до 14 років і зростала категорія людейпенсійного віку. Населення працездатного віку складало 59,4% і 55,0%,пенсійного віку—відповідно 13,5% і 16,9%. Співвідношення між різними віковимикатегоріями населення має регіональні відмінності. В окремих регіонах питомавага людей пенсійного віку сягає 23,5%. Погіршуються й інші показникинаселення. Наприклад, частка жінок у фертильному віці в 1959-1989 рр. знизиласяз 53,3 до 44.6%. Якщо враховувати те, що жіноцтво — основа здорового покоління,то цілком зрозумілим є те, яке негативне значення має зниження дітонародженнядля відтворення трудового потенціалу. Надто негативно позначається на трудовомупотенціалі населення зменшення питомої ваги молодіжних груп населення. Так, запереписом населення 1989р., відношення групи населення 10-14 років до групи50-54 років склало в Україні 98%, тоді як у Російській Федерації —106%.Постаріння населення в Україні відбувається до деякої міри за рахунокімміграції, яка в 1979-1988 рр. склала 153 тис. чоловік. У 1991-1995 рр. кількістьприбулих в Україну була на рівні 2,4-2,5 млн. чоловік. Висока питома вага середіммігрантів припадає на тих, які працювали за межами України, а тепер,повернувшись на Батьківщину, ускладнюють соціальні проблеми молодої держави.Оцінка трудового потенціалу на сучасному етапі повинна враховувати йогоадаптивність до науково-технічної революції. Звичайно, в цьому контексті,особливого значення набуває статевовікова структура, від якої залежитьсприйняття науково-технічних нововведень. Стосовно жіночого і чоловічогонаселення, то протягом останнього десятиріччя між цими категоріями встановиласяпевна стабільність. Так, чоловіче населення складає 46%, а жіноче — відповідно54%. Таким чином, склалося співвідношеня на користь жіночого населення, яке всилу багатьох причин слабше адаптується до науково-технічного прогресу, ніжчоловіче. Дослідження показують, що основна частина населення і його трудовогопотенціалу зосереджена в містах. За 1989-1993 рр. питома вага міськогонаселення України збільшилася з 67 до 68%. Отже, процес урбанізації, хоч іповільно, проте все ж продовжується. Однак міст з великою концентрацієюнаселення в Україні небагато. Згідно з переписами лише Дніпропетровськ, Одеса іХарків мають більше мільйона мешканців, а Київ — більше 2,6 млн. Урбанізаціяпозитивно позначається на якісних параметрах трудового потенціалу, зокрема найого освіті, професійній підготовці та ін. Згідно з даними перепису населення,проведеного у 1989 р., на 1000 чоловік міського населення у віці 15 р. і старше869 чоловік мали вищу і середню (повну і неповну) освіту, у сільськогонаселення цей показник становив 643 чоловіки. Це досить високий освітній цензтрудового потенціалу, який потрібно зараховувати до його позитивних ознак. Автім, в Україні у 1992/93 навчальному році навчалося у загальноосвітніх школах708,8 тис. чоловік, у професійних навчально-виховних закладах—653 тис., у вищихнавчальних закладах системи підготовки молодших спеціалістів — 719 тис., увищих навчальних закладах — 856 тис. чоловік. Наведені факти, виявленізалежності не розкривають усіх причин та тенденцій розвитку демографічногокомпонента трудового потенціалу. Через те вони не можуть відтворити повністюскладної картини розвитку трудового потенціалу, тим більше у віддаленійперспективі, незважаючи на те, що окремими фахівцями такі спроби робилися.Навіть не вникаючи в точність демографічних прогнозів, не можна не звернутиувагу на те, що вони не враховують усіх чинників негативного впливу на трудовийпотенціал населення. Демодослідники вдало маніпулюють статево-віковимишкалами, не маючи змоги передбачити з належною точністю захворювання ісмертність, зумовлені екологічними чинниками. У цьому зв'язку варто зауважити,що визначення кількості населення працездатного віку на той чи інший період — цеще далеко не точно розраховані трудові ресурси. Адже під впливом погіршеннянавколишнього середовища виникають і розвиваються хвороби, що позбавляють людейпрацездатності. Від екологічних забруднень помирає багато людей у працездатномувіці, народжуються інваліди і т.д. Отже, за допомогою демостатистичнихрозрахунків аж ніяк не вдається з належною точністю запрограмувати розвитокнаселення. Для цього потрібен досконалий інструментарій наукового аналізу, якийнеобхідно розробляти в межах екогомології, тобто науки про взаємодію населенняі навколишнього природного середовища. В Україні протягом останніх роківекогомологічні дослідження почали проводитися із широким залученням медичних,статистичних і соціологічних обстежень. Узагальнені результати таких обстеженьє у наукових публікаціях і дисертаціях. Вони свідчать про погіршення якіснихпараметрів природного середовища і його негативний вплив на відтвореннятрудового потенціалу населення. Відомо, що територія України перенасиченазабруднювачами, вона оголошена зоною екологічного лиха. Негативні впливи дляздоров'я людей різко поглибила Чорнобильська катастрофа. Економічна криза, щотриває вже кілька років, обмежує можливості протистояти впливу екосистем навідтворення трудового потенціалу нації, змушує молоду українську державувдаватися за допомогою до світового співтовариства, яке повинно активнішесприяти виживанню української нації. Отже, при з'ясуванні особливостей ізакономірностей розвитку трудового потенціалу населення потрібно враховуватиякомога більше факторів, бо тільки таким чином можна пізнати всю складністьоб'єктивної реальності. Сучасний стан в Україні, коли говорити про населення ійого трудовий потенціал, невтішний. Аналіз цього стану треба проводити,керуючись багатьма науковими принципами, обґрунтовуючи дійові заходи,спрямовані на подолання негативних тенденцій у відтворенні трудового потенціалуУкраїни.Зайнятістьнаселення
Для осмислення системи зайнятості, що склалася вУкраїні, її концептуальних засад потрібна ретроспектива в недалеке минуле, колипанівними були погляди, згідно з якими найвищим здобутком вважалося досягненняповної зайнятості працездатного населення. Треба сказати, що повна зайнятістьпрацездатного населення хіба що декларувалася, бо її ніколи не було насправді.Не випадково статистичні органи фіксували з року в рік кількість працездатних,що були незайняті у суспільному виробництві, або ж зайнятих у домашньомугосподарстві. Цих величин ніхто точно не знав, оскільки між офіційноюстатистикою і реальністю були великі розходження. Крім того, економістифіксували великі внутрішньо виробничі резерви робочої сили, розвивали концепцію«дрейфуючої зайнятості», яка на промислових підприємствах оцінюваласяв 15-20%. У сільському господарстві сезонний характер робіт вивільняв працівниківабо скорочував чисельність зайнятих на тривалий час. Офіційна економічна наука,відкидаючи твердження про наявність безробіття в планово-командній системі,визнавала наявність різних видів резервів трудових ресурсів. Зарубіжніекономісти називали ці резерви формами безробіття. Сказане дає можливістьзрозуміти концептуальні засади зайнятості в Україні в часи її перебування вскладі колишнього СРСР, економічна політика якого визначала близьку і далекуперспективу зайнятості. Її рівень, структуру та інші параметри. Особливоцінувалася зайнятість у державному секторі економіки, що складав близько 90%.Інші форми зайнятості населення вважалися менш вартісними: суспільствоскеровувалося до повного одержавлення. Державна форма власності та державна системазайнятості оголошувалися метою соціалістичного суспільства. Щ тенденції вУкраїні досі ще не подолані, хоч в наш час немає відвертих захисниківдержавного монополізму в організації зайнятості населення. Офіційна статистикадосі подає насамперед народногосподарську структуру функціонування трудовогопотенціалу. Тенденції цієї структури в 1980-1995 рр. відображені в таблиці. Зданих таблиці видно, що найбільше ресурсів праці зайнято в промисловості табудівництві. За цими галузями йде сільське і лісове господарство. Якщо до тогододати зайнятих в інших видах і сферах матеріального виробництва, то вийде, щозайнятість в Україні структурно протилежна зайнятості в економічно розвинутихкраїнах передусім тому, що матеріальне виробництво поглинає набагато більшетрудового потенціалу порівняно з іншими галузями народного господарства.Низькою є питома вага зайнятих у галузях, що безпосередньо обслуговують людину.Йдеться про освіту, охорону здоров'я, науку, соціальне забезпечення і т.п.Десятиліттями декларована турбота про людину ніколи в колишньому СРСР незнаходила свого реального втілення. Постійно порушувалася система ефективнихмотивацій до праці. Внаслідок цього почала падати її продуктивність. Так, в1980-1985 рр. середньорічна продуктивність суспільної праці в Україні становила3,5%, а в 1985-1990 рр. — 2,4%.
Таблиця“Зайнятість населення України в галузях народного господарства в 1980-1994 рр.(млн. чоловік)”Галузі народного господарства 1985 1990 1991 1992 1994 Всього зайнято у народному господарстві 25,6 25,4 25,0 24,5 23 У промисловості та будівництві 10,0 10,2 10,0 9,3 7,9 з них у кооперативній діяльності — 0,4 0,5 — У сільському і лісовому господарстві 5.4 5,0 4,9 4.9 4,8 У транспорті та зв'язку 2.1 1.8 1.8 1,8 1,5 У торгівлі, громадському харчуванні, матеріально-технічному постачанні, збуті, заготівлях 2,0 1.9 1,9 1,9 1,6 В охороні здоров'я, фізкультури, соціальному забезпеченні 1,3 1,5 1,5 1,5 1,5 У народній освіті, культурі, мистецтві, науці й науковому обслуговуванні 2,9 3,0 3,0 2,8 2,7 В апараті органів управління, державному страхуванні 0,6 0,6 0.6 0,6 0,7 В інших галузях господарства 1,3 1.4 1,3 0,7 0.5
Дані таблиці засвідчують, що командно-планова системагосподарства із року в рік себе вичерпувала. Оскільки в перехідний період відекономіки командної до економіки ринкової система зайнятості функціонуєособливо неефективно, 'ц важко пристосувати до нових умов. Коли заходить мовапро трансформацію умов зайнятості в Україні в перехідний період, тонапрошується паралель про зміну в суспільних відносинах у зв'язку з ліквідацієюкріпосництва, внаслідок якого селянин опинявся у зовсім новій товарно-грошовійситуації. Схожа ситуація є зараз в Україні, де офіційна пропагандадесятиліттями твердила про соціальний спокій, про гаранти зайнятості тощо. Врезультаті багато хто звик до такого стану, переклавши свої турботи «наначальство». В умовах «розвинутого соціалізму» адміністративнепокарання відіграло важливу роль у формуванні трудової дисципліни, до якої«звик» колгоспник, робітник, пролетарський інтелігент. Зараз адміністративнийдиктат замінив плюралізм поведінки і думки, до чого «соціалістичнийпрацівник» не вихований. Інфляційні процеси його також не стимулюють доефективної праці. Все це спричинилось до неефективного функціонування системизайнятості взагалі. Сказане можна спостерігати в матеріальному виробництві,науці, обслуговуванні та інших сферах народного господарства. У нових умовахсистема зайнятості вимагає нової «філософії», що сформувалася нагрунті загальних цінностей. Старі командно-адміністративні методи щораз більшестають непридатними при переході до ринкових відносин. Необхідне використанняінших мотиваційних механізмів. Поки що вони зустрічають спротив у частининаселення, але ініціатива, відповідальність, постійний пошук, життєстверджуючесуперництво і навіть амбітність, спроба виділитися дуже потрібні для ефективноїі продуктивної пралі. Важливими для характеристики зайнятого населення є аналізвікового, освітнього, статевого і національного компонентів. Кожний з них маєвідповідне економічне і соціальне навантаження, дозволяє виробляти ефективнірегулятори, організаційні форми, мотиваційні механізми і т.п. Не слід забувати,що система зайнятості персоніфікується людьми, які за своєю природою ісоціально-психологічною орієнтацією різні, керуються тільки Їм притаманнимицінностями. Валовий підхід до трудового потенціалу і зайнятості не виправдавсебе. У цьому контексті, як вже зазначалося, важливо знати вікову структурузайнятості. Основну категорію зайнятих у народному господарстві України, йогосферах і галузях становлять працівники віком від 20 до 50 років, різкозменшується зайнятість після 55 років. Найтривалішим середній вік є усільському господарстві, в якому питома вага жінок до останнього часу складалаблизько 40%. Найвища питома вага жіночої праці існує в невиробничих галузях,зокрема на підприємствах громадського харчування, де широко застосовуєтьсяручна праця. В останнє десятиліття було написано багато книг і статей прожіночу зайнятість, про необхідність механізувати їх працю, поліпшити умовироботи і т.п. Складалися і популяризувалися навіть цільові комплексні програмимеханізації ручної праці. Однак механізми їх впровадження в життя булинеефективними. Через те ручна праця жінок у народному господарстві не тільки нескоротилася, а й зросла. Отже, проблема умов жіночої зайнятості досить гостра.За останній час прийнято і розроблено ряд законів, які передбачають суттєвополіпшити умови зайнятості жінок. У Законі «Про охорону праці» єспеціальна стаття «Гаранти охорони праці жінок», якою забороняєтьсязастосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими абонебезпечними умовами праці, на підземних роботах із залученням жінок доперенесення і пересування речей, маса яких перевищує встановлені для нихграничні норми. В цьому законі є багато інших вимог, дотримання яких сприятимеполіпшенню використання жіночого трудового потенціалу. Пряме відношення дополіпшення умов зайнятості мають «Основи законодавства України про охоронуздоров'я». У статті 28 йдеться про створення сприятливих умов пращ,навчання, побуту та відпочинку, високого рівня працездатності, профілактикитравматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливоїшкоди для здоров'я. В «Основах законодавства...»встановлюються такожєдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробництва та інших процесів,пов'язаних із діяльністю людей, а також якості машин, обладнання, будівель,споживчих товарів та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив наздоров'я. В Україні прийняті й інші законодавчі акти, які безпосередньо абоопосередковано стосуються умов зайнятості. Однак, коли йде мова прореформування усієї системи зайнятості, то найістотніше значення мають заходи,спрямовані на зміни у відносинах власності, на роздержавлення, конверсіювійськових об'єктів і т.д. Одним із важливих демосоціальних вимірів є етнічнадемохарактеристика. Можна по-різному трактувати роль і місце тих чи іншихетнічних груп у державотворенні, але за всіх рівних умов процеси державотвореннняпротікають все ж із меншою соціальною напругою при більшій етнічнійоднорідності суспільства. Сьогоднішня Україна дає чимало доказів того, щосоціальна напруга вища саме там, де має місце етнічна неоднорідність. Показовимщодо цього є ситуація в Криму та деяких інших регіонах. Отже, системазайнятості населення охоплює широкий спектр економічних, соціальних,природоохоронних, етнічних, політичних, культурних та інших відносин, якінеобхідно враховувати. Зайнятість не можна зводити тільки до працевлаштування іпродуктивності праці, незважаючи на велику значимість цих аспектів.Безробіття іринок праці
Економіка суверенної України перебуває на етапіформування ринку праці відповідно до законів ринкової економіки. Правда, цейпроцес проходить доволі сповільнено. Проте такі темпи слід розцінювати, скорішеяк позитивне явище, оскільки в умовах існування залишків старих економічнихструктур, при недостатніх капіталовкладеннях зростання масштабів безробіттямогло б викликати певну соціальну напругу. В України вперше було легативновизначено статус безробітного Законом «Про зайнятість населення». Цейзакон був прийнятий у березні 1991 року, тобто тоді, коди Україна ще не буласамостійною державою. У статті 2 Закону говорилося, що «безробітними називаютьсягромадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин через відсутністьпідходящої роботи не мають заробітку (трудового доходу). При цьому ці громадянизареєстровані у державній службі зайнятості, а отже, дійсно вони шукають роботута здатні приступити до праці». Це є законодавчим визнанням якісно новихекономічних реалій української дійсності, яке потрібно вважати поступом нашляху до ефективного використання трудового потенціалу. В економічній ісоціологічній літературі, в засобах масової інформації висловлювалися різніпогляди стосовно перспектив зайнятості та масштабів безробіття. Дехто намагавсяспекулювати на безробітті, залякуючи громадянство соціальними вибухами і т.д. Уцьому зв'язку буде доцільним звернутися до офіційної статистики, в якій відображеносучасний стан ринку праці в Україні (див. таблицу.) Дані таблиці свідчать, щобезробіття в Україні поки що не набрало масового характеру, незважаючи на те,що праце-влаштовуються лише трохи більше половини тих, хто звертається до службзайнятості. Так, за даними Міністерства статистики, в Україні на початку 1991р. було 28 млн. чоловік працездатних і 3 млн. осіб не працювало, проте лише6,5% з них (195 тис.) звернулись до служб зайнятості. Це пояснюється тим, щозначна частина населення добровільно безробітна, інша— недостатньо інформована,ще не звикла до нового статусу і віддає перевагу самостійному пошуку роботи.Прогнози, що безробіття в Україні буде розвиватися високими темпами і моженабути масового характеру, не здійснилися.
Незважаючи на велику кількість незайнятого населення,підприємства України в 1992р. потребували 129,1 тис. працівників, із них 118тис. — робітничих професій. До служб зайнятості звертаються переважноінженерно-технічні працівники і службовці. Крім того, майже завжди є розбіжностіміж фахами спеціалістів, які шукають роботу, і тими, на які є попит. Щоб у цихумовах найбільш ефективно знайти відповідну роботу безробітному, на службузайнятості могла б бути покладена функція організації професійного навчаннятих, хто цього потребує. На жаль, ця важлива функція, якій на Заході приділяютьвелику увагу, в Україні недооцінюється.
Таблиця“Чисельність і освітній рівень безробітних в Україні та її регіонах (на 1 січня1993 р.)”Області Безробіття У віці років З них мають освіту (тис. чол.) 18-19 20-29 вищу Серед. спец. Загал. серед. Україна 70,5 4,8 22,7 24,2 25,1 18,9 Республіка Крим 1,8 0,1 0,4 1.0 0,5 0,2 Вінницька 0.8 0,0 0,3 0,3 0,3 0,2 Волинська 2,1 0,1 0,7 0,7 0,7 0,6 Дніпропетровська 3,4 0,1 1,1 1,5 1,8 1,6 Донецька 5,4 0,4 1,7 2,1 2,3 0,8 Житомирська 3,3 0,3 1,3 0,6 1.2 1.2 Закарпатська 2,5 0,2 0,9 0,5 0,8 1.1 Запорізька 2,1 0,1 0,5 0,6 0,7 0,6 Івано-Франківська 6.2 0,6 2,2 1.2 2,3 2,3 Київська (без Києва) 2,3 0.2 0,8 0,6 1,0 0,7 Кіровоградська 2,1 0.2 0.8 0.5 0,7 0,8 Луганська 2,2 0,1 0,7 0,9 0,8 0,5 Львівська 7,1 0.6 2.6 2,8 2,2 0,9 Миколаївська 1,8 0,1 0,5 0,7 0,6 0,4 Одеська 2,8 0,1 0,6 1,1 1.0 0,6 Полтавська 2,5 0,1 0,8 0,9 0,9 0,6 Рівненська 2,6 0,2 0,9 0,8 0,7 1,0 Сумська 2,0 1,0 0,6 0,5 0,8 0,7 Тернопільська 4,1 0,3 1.7 1.6 1,6 1.9 Харківська 1.0 0,0 0,2 1,6 0,2 0.1 Херсонська 1.9 0,1 0,5 0,6 0,8 0,5 Черкаська 1,0 0,1 0.3 0,3 0,5 0,1 Хмельницька 3,4 0,3 1,1 0,9 0,3 1,1 Чернівецька 1,1 0,1 0,3 0,3 0,4 0,4 Чернігівська 1,9 0,2 0,6 0.4 0,7 0,8 Київ 3,2 0,1 0,6 2,2 0,8 0,2
Не сформовано активної системи підготовки,перепідготовки і підвищення кваліфікації незайнятого населення. Регіональніслужби зайнятості не проявляють належної уваги до створення нових робочихмісць, до організації рекламно-пропагандистської та інформаційно-виховноїроботи серед населення щодо вибору професій, соціального захисту, проведенняпрофконсультацій і профорієнтації, організації професійного навчання тощо.Правда, вже нагромаджено певний досвід у розробці пакетів науково-методичних,організаційних матеріалів щодо планування, створення відповідних інформаційнихбанків, організації роботи окремих підрозділів центрів зайнятості на рівніобластей, міст, районів; організації профорієнтаційної роботи і професійногонавчання, взаємовідносин із підприємствами, організаціями, установами інавчальними закладами, здійсненню заходів соціального захисту безробітних тощо.За даними статистичної звітності на 1 січня 1995 року, найбільшу частину(42,8%) безробітних складали особи, звільнені у зв'язку з ліквідацією,реорганізацією, пере профілюванням підприємств (установ, організацій) або ізскороченням чисельності зайнятих. Серед безробітних переважали жінки — 84,1%загальної чисельності. Це свідчить про те, що жінок частіше звільняють і їмважче працевлаштуватися, тобто жінки зазнають дискримінації на ринку праці.Незважаючи на те, що тривалість отримання допомоги безробітними чоловіками булав середньому менша, ніж у жінок, середній розмір допомоги, сплаченої їм за весьчас незайнятості, значно перевищував аналогічний показник у жінок. Отже,чоловіки мають перевагу перед жінками, навіть перебуваючи у стані безробіття.Занепокоєння викликає те, що на початок 1995 р. четверту частину зареєстрованихбезробітних складала молодь віком до 29 років. Більшість безробітних маливисокий рівень освіти. Серед них є випускники середніх спеціальних та вищихнавчальних закладів, які не змогли працевлаштуватися після їх закінчення.Згідно з оцінками фахівців, протягом 1993-1995 рр. найімовірніше збереженняописаного стану українського ринку праці, тобто існування високого рівняприхованого безробіття (приблизно 20% зайнятих). Можливе й масштабне відкритебезробіття. До цього повинні бути готові як державні органи, так і широкагромадськість. У даних умовах набуває значення роль профспілок. Вони повинні поможливості протидіяти закриттю підприємств, захищати інтереси працівників(особливо жінок), не допускаючи погіршення умов праці та її реальної оплати;брати участь в організації перепідготовки та підвищення кваліфікаціїпрацівників під час структурної перебудови виробництва; створювати фонди дляпідтримки своїх членів на випадок їх звільнення у зв'язку з закриттямпідприємства або скорочення чисельності працівників; сприяти організаціїгромадських робіт. Наведені факти і міркування свідчать про те, що, по-перше,ринок праці в Україні формується повільно. Пояснюється це насамперед еволюцієюформ власності, в'ялим розвитком приватного підприємництва та іншимигальмівними чинниками. По-друге, існують всі підстави для того, щоб передбачитимасштабне безробіття в перспективі, для зменшення якого необхідна досконалорозроблена державна соціальна політика.Соціальнийзахист населення
Відтворення трудового потенціалу, його зайнятість,ринок праці тісно переплітаються з поняттям соціального захисту населення. Якправило, термін «соціальний захист населення» використовується дляполітичних спекуляцій без належного його розуміння при поверхневому баченнісоціально-економічних явищ і процесів. Найчастіше під соціальним захистом людейрозуміють допомогу знедоленим, бідним, пенсіонерам і т.п. На перший погляд, цесправедливо, але доволі спрощено, оскільки проблема соціального захистустосується усіх категорій населення. Якщо трактувати трудовий потенціал державиз суспільних позицій, дбати про його кількісні та якісні виміри в контекстімайбутнього нації, то потрібно соціальний захист населення трактуватирозширено, тобто враховувати всі його соціальні верстви і групи. Адже тільки уцілісній їх взаємодії відтворення трудового потенціалу населення матимесприятливі умови. Досі головним джерелом існування більшості зайнятогонаселення є праця на державних підприємствах промисловості, будівництва ітранспорту, у сільському господарстві і т.д. Основним джерелом формування сімейногобюджету є заробітна плата, яка при існуючій інфляційній ситуації не піддаєтьсяточному розрахункові. Ці розрахунки потрібно вчасно методично забезпечувати,щоб мати реальну картину глибоких змін у зарплатних відносинах, при якихпідприємства часто визначають своїм працівникам заробітну плату, не рахуючисьіз рівнем продуктивності праці, цін та іншими економічними вимогами. Новимявищем в економіці України є розвиток орендних підприємств, кооперативноїдіяльності. Створюються інші форми господарської діяльності, врахування якихвимагає удосконалення статистичної інформації. Це дасть змогу з належноюточністю відтворити зайнятість в інших сферах, завдяки якій поповнюєтьсясімейний бюджет. Згідно з наявними статистичними даними в сукупному доході сім'їробітника і службовця в 1992 р. заробітна плата становила 72%, пенсії,стипендії, допомоги, дотації — 16,0%, решта бюджету поповнювалася іншимидоходами. Сім'я колгоспника за рахунок оплати праці в колгоспі покривала свійбюджет тільки на 39,3%, майже на стільки ж (34,2%) — за рахунок надходжень відособистого підсобного господарства. Здається, цих фактів достатньо, щобговорити про економічну неефективність колгоспної системи в Україні, адже вонане може забезпечити нормальний рівень існування колгоспників, не кажучи вже проінші верстви населення. Для соціального захисту населення в Українівикористовуються як успадковані від командної системи методи, так і народжені внових умовах. Наприклад, ті, хто працює у несприятливих умовах, маютьрізноманітні пільги: додаткові відпустки, скорочений робочий день, безкоштовнеодержання молока або інших рівноцінних харчових продуктів, доплати за умови таінтенсивність праці. Виплати на стипендії та пенсії також входять у системузаходів щодо соціального захисту населення. За соціальний захист населенняповинні виступати профспілки, які, щоправда, ще не мають належного досвіду вцій справі. До того ж профспілкові організації У країни розкололися на рядтечій, що також перешкоджає соціальнозахисній діяльності. Цей розкол виражаєтьсяв різних формах, у тому числі й в організації страйків, які також є якісноновим явищем для української дійсності. Поки що не можна вказати ні на однуконструктивну акцію профспілок України, спрямовану, наприклад, на зниження цін,інфляції, припинення зростання безробіття і т.п. Причиною цього є те, щопрофспілкові організації перебувають на стадії становлення, організаційногоутвердження і економічного навчання. Те ж можна сказати просоціально-економічні програми політичних партій України, де переважаютьполітичні вимоги, що е значною мірою даниною вчорашньому дню. Нині настала поразосередитись на вузлових економічних проблемах, не дати можливості спекулюватина них демагогічним силам. Деякі економісти вважають, що для усунення кризовогостановища в соціальній сфері, зокрема підтримання найвразливіших верствнаселення, потрібно:
а) застосувати різні форми компенсації підвищення ціні обмеженої індексації;
б) впровадити допомогу сім'ям із низькими доходами;
в)перебудувати систему надання допомоги безробітним з метою забезпечення їїсуворої цільової адресності;
г)застосувати політику лібералізації заробітної плати при обмеженні, в разінеобхідності, її надмірного зростання;
д)встановити граничні рівні бюджетних витрат на дотації цін на товари і послуги,які ще перебувають під адміністративним контролем;
е)реформувати систему соціального страхування, поступово скасувати субсидуванняфондів соціального забезпечення, перевести їх на комерційні засади;
є)фінансувати народну освіту, культуру, заклади охорони здоров'я і фізичноїкультури за рахунок бюджету. Висуваються й інші пропозиції, спрямовані насоціальний захист населення. Однак він може бути ефективним тільки на основівисокорозвинутої економіки. Ефективна національна економіка — це вихідний пунктзабезпечення соціального комфорту всіх громадян. На це повинні бути спрямованівсі зусилля молодої Української держави. Без самодостатньої економіки розмовипро соціальний захист перетворюються в демагогічні гасла і не більше. Такимчином, розбудова Української держави відбувається в умовах глибоких пережитківадміністративно-командної системи, яка особливо негативно позначилася накількісних і якісних показниках розвитку населення та його трудовогопотенціалу. Формування трудового потенціалу України наприкінці XX ст. маєтенденцію до звуженого відтворення, проявом якого є падіння природного приростунаселення, зменшення молодіжних когорт, скорочення фертильності жінок,збільшення захворювань, швидке старіння нації і т.д. Все це негативно позначаєтьсяна трудовому потенціалі, центральним напрямом розвитку якого повинно бутиякісне поліпшення цього потенціалу за рахунок зміцнення здоров'я, підвищенняосвітнього цензу, професіоналізму, господарської діловитості. У системізайнятості, яка носить інфраструктурний характер, потрібно посилити адаптивніздатності до новітніх технологій, до змін у навколишньому природномусередовищі. Переорієнтація зайнятості на нові виробництва, переструктуризаціюгосподарського комплексу, перелив трудового потенціалу в галузі невиробничоїсфери — це вимоги сьогодення. Докорінної перебудови вимагають службизайнятості. В умовах формування ринкової економіки безробіття, безумовно,зростатиме, але при добре функціонуючому ринку праці воно протікатиме безнадмірних соціальних напружень. Про це повинна подбати система соціальногозахисту, яка має збагачуватися багаторічним досвідом передових країн Заходу.Головні соціально-захисні функції мусить взяти на себе суспільство в державнійформі. Множинність форм соціального захисту забезпечують його ефективність.Економічною основою соціального захисту є ефективно функціонуюча економіка, яказабезпечується приватною ініціативою. Це означає, що і відтворення трудовогопотенціалу, і система зайнятості, і ринок праці, і соціальний захист населеннявимагають докорінної перебудови господарських відносин шляхом економічних іполітичних реформ. Саме цей шлях обрала Україна. Можливо, просування цим шляхомвідбувається дещо повільно, з певними зупинками, але ж триває воноцілеспрямовано і послідовно. Єдність усіх суспільних сил, визначеність Їх дій,їх політична воля є об'єктивною умовою утвердження Української держави,підвищення її соціальне орієнтованих захисних функцій.
______________________