Теорія та практика споживання в Україні та країнах СНД: порівняльний аспект

НАУКОВАРОБОТА
НАТЕМУ
ТЕОРІЯТА ПРАКТИКА СПОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ ТА КРАЇНАХ СНД: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АСПЕКТ

ЗМІСТ
ВСТУП
1. ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СПОЖИВАННЯ, ЯК ЕКОНОМІЧНОЇКАТЕГОРІЇ
2. СПОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ: ДОСЛІДЖЕННЯНА ПРАКТИЦІ ТА В ПОРІВНЯННІ З КРАЇНАМИ СНД
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

ВСТУП
Сьогодніми просинаємося кожного дня не в тому світі, який описується в підручниках, а всвіті, у якому розмір прибутку його хазяїв прямо й безпосередньозалежить від рівня життя всього населення,його здатності й бажання купувати все, що виробляється. Цей світ називають суспільствомспоживання. Саме споживання давно стало головним стимулом роботи окремої людини, розвитку виробництва й економіки в цілому.
Класична політична економія дев'ятнадцятогосторіччя малювала картини господарства, у яких домінував гострий дефіцитспоживчих благ. Головною проблемою в цю епоху недовироблення була мобілізаціядосить обмежених ресурсів для нарощування виробничих можливостей. Двадцятесторіччя щодо цього було відзначено фундаментальною зміною господарськоїситуації – відбувся перехід від логіки недовироблення й дефіциту до логікинадвиробництва основних споживчих благ. У цьому суспільстві достатку [affluentsociety] головною проблемою стає контроль не над факторами виробництва, а надкупівельним попитом населення [1, С.13].
Відбулися фундаментальні якісні зрушення вгосподарських структурах й інститутах, що призвели до виникнення суспільстваспоживання [consumer society], у якому основні стимули людей й основні маркерисоціальної диференціації зосереджені вже не навколо процесу праці й праввласності на виробничі активи, а притягаються до процесу споживання, де сама ідентичністьлюдини усе більше зв'язується зі споживчими практиками. Тому об’єктом дослідження виступаєспоживання. Предметом дослідження є безпосередньо процес споживання, його рольв макроекономіці.
Суспільство споживання характеризується:
¨   Поряд з масовою пропозицією споживчих благ, колосальнозростає розмаїтість видів реалізованих продуктів і послуг.
¨   Відбувається все прискорюване відновлення видів товарів.Дослідницькі й винахідницькі роботи в умовах постійного, гнучкого пристосуваннядо споживчого попиту вже не просто передують виробничому процесу, але стаютьйого невід'ємною частиною. У свою чергу це впливаєй на принципи дії споживача.
¨   Споживачеві пропонуються не окремі споживчі блага, а вусі більшій мірі системи об'єктів споживання, які функціонально й символічнозв'язані між собою. У результаті в споживача формуються не окремі потребистосовно окремих споживчих благ, а відбувається «насильницька інтеграціясистеми потреб у систему товарів» [1, С.15].
Взаємозв'язок споживчих благ й їхнє постійне відновленнясприяють втягуванню людини в постійну й усе більше прискорювану споживчу гонку,викликувану постійною недостатністю задоволення потреб, коли в зоні споживчоїуваги завжди виявляються об'єкти, більше привабливі, ніж тільки що придбані. Споживчагонка усе більше починає визначати ритм життя й характер відносин, тому на нашудумку актуальність теми визначається безпосередньо сучасністю.
Завданнями наукової роботи вважаємо дослідження основних положень теорій споживання,визначення ролі споживання на сучасному етапі розвитку суспільства, аналіз тапорівняння практичної частини дослідження споживання в Україні та країнах СНД.
Новизнанаукової роботи полягає в аналізі використаного методичного арсеналу для визначенняконкретного стану внутрішнього попиту України, порівнянні формування і розвиткуаналогічного процесу в країнах пострадянського простору. Досвід такоготеоретичного та практичного аналізу допоможе висвітлити ступінь розвиткунаціональної економіки, готовності України до світової інтеграції та прийняттясвітових стандартів життя.
При дослідженні ми використовуємо методи аналізу, наукової абстракції, атакож метод історичного та логічного.
Результати роботиможуть бути використані як методична інформація з економічних дисциплін,зокрема економічної теорії, міжнародної економіки, макроекономіки.

1.ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СПОЖИВАННЯ, ЯК ЕКОНОМІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ
Дослідженням співвідношенняпопиту й потреб займалися представники школи граничної корисності. У своємуаналізі вони виходили з того, що вартість блага не можна зводити до витратодного фактора (праці) і навіть витратам всіх факторів виробництва, вонаповинна визначатися корисним ефектом, оцінюваним споживачем. Пріоритетконкретного індивіда привів до того, що економісти у своєму аналізі сталивиходити із пріоритету споживання над виробництвом.
В основі сучасної теоріїспоживання лежать наступні методологічні принципи: по-перше, воля вибору й суверенітет споживача. Звичайно,з погляду виробника припустиме виробництво лише такого товару, що може бутипроданий на ринку за ціною, що перевищує витрати виробництва [2, c.239-240].
Саме в цьому моменті йзміщається акцент зі сфери виробництва до сфери споживання. Споживач, віддавшиза товар певну суму грошей, та ще таку, що перевищить витрати виробництва,забезпечує виробникові прибуток, через який той зможе продовжувати своюдіяльність. В іншому випадку він не реалізує свій товар, зазнає збитків, ізрештою розориться. Саме із цієї причини економісти говорять про суверенітетспоживача, тобто можливості впливати на обсяг і структуру виробництва задопомогою формування попиту на конкретні товари й послуги.
Необхідним моментомсуверенітету споживача виступає воля споживчого вибору. У дійсності частозустрічаються обмеження такого роду волі. Найпоширенішими способами обмеженнясуверенітету є товарні податки й дотації [3, c.13-14]. Якщо, наприклад,споживач заплатив за товар 10 млн гр.од., з яких 3 млн будуть вилучені вбюджет, то в цьому випадку до виробника надійде набагато менша сума грошей, чиму випадку відсутності зазначеного податку. До подібного результату приводитьмеханізм дотацій виробникові – виробництво здійснюється на колишньому рівні абонавіть на більше високому, однак це відбувається не за рішенням споживача, а завказівкою адміністративних органів.
По-друге,принцип раціонального поводження людини в економіці.Уважається, що кожен споживач має свою суб'єктивну шкалу переваг, тобто знає,що йому подобається більше, а що менше. З безлічі товарної маси індивід прагневибрати найкращий товар або їхній набір, а також обсяг цього вибору. Цеприпущення й зветься гіпотезою раціональності: при заданих цінах і доходіспоживач прагне розподілити свої кошти так, щоб одержати максимум корисності.
По-третє,принцип рідкості. Відповідно до нього втеорію було закладене припущення про обмежену, фіксовану величину виробництватого або іншого товару. У результаті ціна попадала в повну залежність відпопиту, а останній погоджувався із суб'єктивними оцінками блага споживачами.
По-четверте,категорія “корисність”. Корисністьоголошується метою споживання й розглядається як властивість економічних благзадовольняти потреби. Розрізняють загальну й граничну корисності. Корисність,що споживач витягає з кожної додаткової одиниці, називають граничною. У своючергу сума граничних корисностей дає загальну корисність деякої кількостіблага.
В-п'ятих, закони Госсена. Німецький учений описавправила раціонального поводження індивіда, що прагне витягти максимумкорисності зі своєї господарської діяльності. Зміст першого закону Госсена можна сформулювати у двохположеннях. По-перше, в одному безперервному акті споживання корисністьнаступної одиниці блага убуває; по-друге, при повторному акті споживаннякорисність кожної одиниці блага зменшується в порівнянні з її корисністю при первісномуспоживанні. Значення першого закону полягає в тому, що він дозволив розрізнятизагальну корисність деякого запасу блага й граничну корисність даного блага;аксіома убування граничної корисності лежить в основі досягнення споживачемстану рівноваги, тобто такого стану, при якому відбувається витяг максимумукорисності з наявних у його розпорядженні ресурсів.
Досягти ж стану рівновагиможливо, якщо суб'єкт буде використовувати другийзаконГоссена. Зміст його зводиться до наступного: “Індивід,що володіє волею вибору між деяким числом різних видів споживання, але не маєдосить часу використати всі їх сповна, з метою досягнення максимуму своєїнасолоди, яка б різна не була абсолютна величина окремих насолод, повинен, першніж використати повністю найбільше з них, використати всі їх частково, і притому у такому співвідношенні, щоб розмір кожної насолоди в моменту припиненняйого використання у всіх видів споживання залишався рівним ” [4, c. 348].Тобто, щоб одержати максимум корисності від споживання певного набору благ законкретний період часу, необхідно кожне з них спожити в таких кількостях, прияких гранична корисність всіх споживаних благ буде дорівнює однієї й тій жевеличині.
По-шосте,дохід споживача. Він дозволяєтрансформувати потреби в попит, тобто додати їм грошову форму. Залежність міжрівнем доходу й типом споживаних благ була сформульована в XIX в. німецькимекономістом Э.Энгелем: при низькому доході споживачі витрачають його напридбання предметів першої необхідності, а в міру росту доходу росте споживанняпредметів розкоші [2, c. 242].
У сучасній науці існує дварізних пояснення оцінки споживачем узагальненої корисності різних благ.У.Джевонс, К.Менгер, Е.Бем-Баверк, А.Маршалл й інші дотримувалися кардиналістской(кількісної) гіпотези. Вони припустили, що споживач може оцінювативикористовувані ним товари з погляду величини корисності, принесеної цимитоварами. Причому метою споживача є максимізація корисності. При цьомукорисність від споживання товару залежить лише від кількості використовуваниходиниць цього товару. Це твердження можна представити в наступній формі(функціякорисності):
 
Ui=f(xi),(1.1)
де Ui— корисність,одержувана споживачем від споживання деякої кількості товару; xi— кількістьспоживаних одиниць товару.
Зазначена вище функціядозволяє описати систему переваг споживача у випадку споживання одного-єдиноготовару. У реальності наші можливості вибору набагато ширше. Ситуація виборуприпускає, що споживач повинен визначити загальну корисність усього наборутоварів і максимізувати цю загальну корисність. Засновники теорії граничноїкорисності представляли цю корисність як просту суму корисностей всіх товарів,що входять у набір; причому корисність, одержувана від споживання конкретноготовару, як і раніше визначається лише кількістю споживаних одиниць. Дануфункцію можна представити у вигляді:
 
U = u1(x1) + u2(x2) + ...+ un(xn),(2.1)
де U — загальна корисність від усього наборуспоживаних товарів; u1,u2,..., un — корисності від споживанняконкретних товарів; 1, 2,… n;x1, x2,… xn — обсяги споживання товарів1, 2,… n.
Такий підхід був заснованийна передумові, що корисності окремих товарів є незалежними. У дійсності впроцесі споживання багато товарів взаємозалежні: деякі є взаємодоповнюючі,взаємозамінними або незалежними. Тобто, варто розглядати корисність не відспоживання деякого окремо взятого товару, а від усього набору споживаних благ.Отже, функцію корисності в загальному виді можна представити як
 
U= f(x1, x2,..., xn),(3.1)
де X = (x1,x2,… xn)— набір товарів 1,2,...,n.
Формулювання функціїкорисності в загальному виді дозволили перейти від кардиналізма до ординалізму.Справа в тому, що в теорії кардиналізма, з якої можна погодитися, була однадосить слабка ланка. Споживач може порівнювати різні набори товарів закритерієм переваги або байдужності; але припущення, що споживач може з точністюсказати, скільки одиниць корисності він одержав від того або іншого набору,виявилася нереалістичною.
Ординалістский підхід неприпускав можливості виміру корисності й був заснований на простій можливостіпорівняння й упорядкування споживачем наборів благ за критерієм їхньоїпереваги. Засновниками цього напрямку були італієць В.Парето й російськийекономіст і математик Е.Е.Слуцький. Закінчений вид теорії ординалізму придбалав роботах англійських економістів Р.Аллена й Дж.Хікса. Основна ідея даногонапрямку може бути сформульована в такий спосіб: теорія відмовляється відподання, що споживач може кількісно виміряти корисність певного набору товарів,а припускає, що він може порівнювати різні споживчі набори з погляду їхньоїпереваги [5, c. 413-414]. Варто помітити, що ординалізм не відмовився відможливості присвоєння корисностям товарних наборів деяких чисельних значень.Споживач на основі своєї суб'єктивної оцінки просто виносить рішення, що данийнабір переважніше інших. З урахуванням взаємодоповнюваності у взаємозамінностіблаг функція корисності в ординалістів має вигляд:
 
U=f(x1,x2,...,xn).(4.1)
У моделі неокласичногосинтезу теорія споживання базується на кейнсіанскій споживчій функції.Дослідженню функції споживання присвячена третя книга «Загальної теоріївідсотка, зайнятості й грошей» Д. М. Кейнса. Кейнс приходить до висновку, що якоб'єктивний фактор, що визначає сукупний обсяг споживання, виступає величина доходуу розпорядженні. Під доходом у розпорядженні мається на увазі той реальнийдоход домашнього господарства, що витрачається на споживання й заощадження.
«Основний психологічнийзакон, на який ми можемо покластися, виходячи з нашого знання людської природина підставі детального вивчення досвіду, полягає в тому, що люди схильні, якправило, збільшувати своє споживання з ростом доходу, але не тією самою мірою,у якій росте доход» [6, c. 28]. Ця міра, відповідно до якої доход урозпорядженні, що витрачається на споживання, визначається індивідом і виступаєйого поведінковою характеристикою, або суб'єктивним фактором, що визначаєсукупний обсяг споживання.
Споживання, або споживчівитрати є головним компонентом сукупних витрат. Споживчі витрати – це витратидомашніх господарств на товари та послуги для задоволення поточних потреб. Вонитакож є найбільш суттєвим компонентом ВВП. У різних країнах частка споживання уВВП коливається в межах 60-70%, що зумовлює для економіки важливість прийняттярішень про споживання.
Дуже часто в короткостроковихмакроекономічних моделях, у тому числі в моделях неокласичного синтезу,співвідношення між споживанням і сукупним доходом уважається лінійним. Тодінайпростіша функція споживання має вигляд:
C = С + c *Y (5.1)
де С — споживчі витрати;
С- автономне споживання,тобто якийсь рівень споживання, що не залежить від рівня доходу;
c- гранична схильність доспоживання;
Y- доход у розпорядженні;
Графік, що показує розміривитрат на споживчі товари при різних обсягах доходу, ми будемо називатиграфікомфункції споживання[7, c. 367]. Він представлений на рис. 1:
/>
Рис 1. Графіккороткострокової споживчої функції.
Графік споживчої функціїявляє собою пряму лінію, що має позитивний нахил. Тангенс кута її нахилу догоризонтальної осі дорівнює граничної схильності до споживання с. Вона показуєзміну споживання в результаті одержання додаткової одиниці доходу.
Співвідношення міжспоживанням і сукупним доходом у цілому називається середньою схильністю доспоживання й позначається АРС.
АРС=С/Y, (6.1)
Середня схильність доспоживання показуєчастку споживання в доході. Вона дорівнює тангенсу кута нахилу відрізка, щоз'єднує початок координат з даною крапкою на графіку споживчої функції. Рис.1. свідчить, що при лінійній функції споживання гранична схильність доспоживання постійна, так само, як й автономне споживання. Реалістичною єситуація, коли домогосподарства споживають лише частину свого доходу, а іншупісля сплати податків – заощаджують[8, c. 59-60]. Якщо весь дохід урозпорядженні взяти за одиницю, при чому відомо, що він або споживається, абозаощаджується, то сума спожитої і заощадженої частин повинна дорівнюватиодиниці:
АРС+APS=1, (7.1)
де APS – середня схильністьдо заощадження.
Короткострокова функціяспоживання підтверджує гіпотезу абсолютного доходу Кейнса. Проте свідчення щододовгострокової функції споживання форму показали зовсім інше. Довгостроковафункція віддзеркалює залежність між споживанням і доходом за період більше, ніж50 років. У таких дослідженнях звичайно використовують середні десятилітнізначення споживання і доходу, очищенні від впливу економічних циклів. Подальшіемпіричні дослідження виявили нові проблеми, і дотепер немає єдиної думки щодоїх вирішення. Головними серед них є:
1.   На практиці дуже важковиміряти споживання. Споживчі блага довгострокового користування створюютьпотік послуг з моменту їх придбання, і ці послуги повинні бути включені успоживання.
2.   Показники С і Y можуть бутивиражені у фунтах стерлінгів або доларах, але їх також можна виразити унезмінних цінах за допомогою індексу споживчих цін для приведення до реальноговигляду.
3.   Можуть бути обрані сукупні,на душу населення і навіть для одного домогосподарства значення С і Y [7, c.13].
Поведінка споживання тазаощадження є ключем для розуміння економічного зростання та ділових циклів,тому, розглянувши поведінку у споживанні та заощадженні домогосподарств узалежності від рівня доходу, перейдемо до більш широкого кола факторів, якіумовно назвемо недоходними[8, c.279]. Серед них Кейнс виділив:
·    Багатство.Під цим визначенням розуміють як нерухоме майно, так і фінансові засоби, якимиволодіє населення. Домашні господарства заощаджують, щоб нагромаджуватибагатство. Чим більше нагромаджено багатства, тим менші стимули до заощаджень.Тобто, збільшення багатства зміщує графік споживання вгору, а заощадження –вниз.
·    Податки.Податки сплачуються частково за рахунок споживання та частково за рахунокзаощадження. Зниження податків збільшення податків збільшує безподатковийдохід, і тому збільшує як споживання так і заощадження. І навпаки.
·    Рівеньцін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження. Цей висновок маєбезпосереднє відношення до аналізу багатства як фактора споживання. Зміни рівняцін змінюють реальну вартість деяких видів багатства, номінальна вартість якоговимірюється в грошах, а остання буде зворотною до зміни цін.
·    Очікування.Вони можуть бути пов’язані з майбутньою зміною цін, доходів, виникненнямдефіциту тощо. Якщо ці очікування несприятливі, то домашні господарства змушенізбільшувати у поточному році на споживання та зменшують заощадження.
·    Споживчазаборгованість. Якщо в попередній період заборгованість зросла, то в поточномуперіоді домогосподарства будуть змушені зменшити споживання, аби ліквідуватиминулу заборгованість.
·    Відсотковаставка. Зміна ставки відсотка впливає на співвідношення між поточним імайбутнім споживанням і заощадженням.
Немає двох сімей, яківитрачали б використовуваний дохід однаково. Проте статистика показує, що існуєпередбачувана закономірність, за якою люди розподіляють свої видатки між їжею,одягом та іншими важливими статтями споживання. В теорії, частіше за все,виділяють наступні компонент споживання:
ü  Товари поточного споживання (харчування,одяг, енергія інше);
ü  Товари тривалого користування(предмети побуту, транспортні засоби);
ü  Послуги (житло, освіта, охороназдоров’я, відпочинок, інше) [9, c. 433];
Економічну теорію не можутьвлаштувати відомості споживчих мотивів до використання функціональнихвластивостей товарів та послуг. Коло таких мотивів значно ширше, включаючи, втому числі, прагнення підтримки соціального статусу, входження в певнуспільноту[10, c.310].
Дослідження національногоспоживання базується також на дослідженнях утилітаристської логіки задоволенняособистих потреб. Тому тісне сполучення економічних і економіко-соціологічнихпідходів до аналізу споживання дасть більш об’ємне уявлення про сучаснийрозвиток суспільства споживання та його соціально-економічне становище длярізних країн світу.
Наступний розділ миприсвячуємо дослідженню саме цих показників для України та в деякій мірікраїнам СНД, з відчуженими та інноваційними практиками, з тими складностями,протиріччями та новими можливостями, яке породжує суспільство споживання.
2. СПОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ: ДОСЛІДЖЕННЯ НА ПРАКТИЦІ ТА ВПОРІВНЯННІ З КРАЇНАМИ СНД
Узагальнення інформації, що характеризує споживаннянаселення, являє собою складний процес балансових розробок, націлений наспівставлення різноманітних джерел даних. На його базі будуються балансипродовольчих ресурсів, визначається фонд споживання населенням основнихпродуктів харчування, і розраховуються натуральні середньодушові показникиспоживання, вивчається динаміка споживання. У СНР на макрорівні узагальнюючимвартісним показником споживання є витрати домашніх господарств на кінцевеспоживання, що відображаються на рахунку використання доходу у розпорядженні йвитрати, що включають:
1) кінцеве споживання домашніх господарств (резидентів і нерезидентів) наекономічній території країни;
2) покупку споживчих товарів і послуг домашнімигосподарствами-резидентами за кордоном;
3) покупку споживчих товарів і послуг домашнімигосподарствами-нерезидентами на економічній території країни[11,c. 75].
Однак розглянутий узагальнюючий показник не враховуєвартості спожитих населенням безкоштовних послуг.
Іншим узагальнюючим вартісним показником споживаннявиступає фактичне кінцеве споживання домашніх господарств, що відображаєреальну величину, що забезпечується як за рахунок доходу у розпорядженні, так іза рахунок соціальних трансфертів у натуральній формі, надаваних населеннюорганами державного управління й некомерційними організаціями, що обслуговуютьдомашні господарства. Величина фактичного кінцевого споживання відображаєтьсяна рахунку використання скоректованого розташовуваного доходу. Даний рахунокхарактеризує розподіл скоректованого розташовуваного доходу на фактичне кінцевеспоживання й заощадження.
Так, протягом 1999-2006 рр. кінцеві споживчі витратиколивалися в межах 71,2-76,5% від розміру ВВП. Кінцеве споживаннядомогосподарств склало у 2004 і 2005 році саме 52,3% та 57,2% відповідно(ДодатокА). Це свідчить, що споживання домогосподарств зростає. Проте відомо, щокраїна, в якій споживання становить левову частку ВВП, розвивається більшповільними темпами, ніж та, в якій споживання менше заощаджень[12,c. 307].
На рівні домашніх господарств споживання вивчається наоснові вибіркового обстеження їхніх бюджетів. Програмою обстеження передбаченийзбір інформації, що характеризує не тільки доходи, але й витрати населення.Витрати домогосподарств включають витрати на споживання й витрати, не пов'язанізі споживанням. До останнього ставляться податки, відрахування на пенсії йсоціальне страхування й інші страхові внески, грошові перекази, подарунки.
Споживчі витрати охоплюють всі поточні витрати на товарий послуги незалежно від того, повністю або частково вони були оплачені протягомобстежуваного періоду й чи призначалися вони для споживання усерединідомашнього господарства. Споживчі витрати складаються з витрат на покупкупродуктів харчування (у тому числі витрати на харчування поза домом),алкогольних напоїв, непродовольчих товарів і витрат на оплату послуг.Безкоштовні послуги з освіти, медичні й інші послуги в споживчі витрати невключаються [13, с.7]. Споживання продуктів харчування враховується внатуральних одиницях і за вартістю.
Длявирахування показників забезпеченості населення відповідними предметами товарирозбиваються на 3 групи:
·    товариоднократного користування (продукти харчування).
·    товаринетривалого користування (строк використання — до 3-х років);
·    товаритривалого користування (строк використання — більше 3-х років) [14, c.82];
Дослідивши динаміку зміни витрат домогосподарствпротягом 1999-2006 рр., наводимо наступні показники: продукти харчування табезалкогольні напої у 1999р. складали 65,2% від загальної структури сукупнихвитрат, тоді як за 2005-2006 роки склали 56,6% та 53,2% відповідно. Алкогольні напої, тютюнові вироби у 1999р. складали 2,9%, 2005-2006рр.2,9% та 2,6% відповідно. Як не прикро, але споживання «шкідливих» товарів за 7років не скоротилося.
Вивчення споживання непродовольчих товарів по програмівибірки бюджетів домашніх господарств здійснюється по наступних видах: витратина одяг, білизну, взуття, тканини, меблі й предмети домашнього побуту, товарикультурно-побутового призначення, транспортні засоби, гігієнічні, парфумерні йфармацевтичні кошти, будівельні матеріали й інші непродовольчі товари.Натуральні показники споживання обчислюються по споживанню взуття й тканин. Поінших непродовольчих товарах розраховуються лише вартісні показники, а такожструктура споживання [11, c.79].
Непродовольчі товари та послуги у 1999р. складали 28,5%,а 2005-2006рр. – вже 31,6% та 34,7% відповідно, в тому числі (2005-2006рр.):одяг і взуття – 5,7% та 5,8%; житло, вода, види палива – 8,5% та 9,6%; предметидомашнього вжитку, побутова техніка та поточне утримання житла – 2,6% та 2,8%;різні товари і послуги – 1,8% для обох років.
Дляряду товарів тривалого користування, використовуваних, як правило, спільночленами домогосподарства, середній рівень споживання переважно розраховуєтьсяна домогосподарство в натуральних одиницях, а забезпеченість розуміють, якступінь поширеності даних товарів в особистому користуванні громадян. Такогороду показники лише побічно характеризують споживання. Точніше розкриваєзабезпеченість населення товарами тривалого користування показник,використовуваний у закордонній практиці: він визначається частокдомогосподарств, що володіють як мінімум одним предметом даного виду(наприклад, одним холодильником, одним телевізором і т.д.), і обчислюється яквідношення числа домашніх господарств, що мають даний вид предмета, дозагального їхнього числа[11, c. 81].
Темпи споживання в домогосподарствах окремих товарівтривалого користування (у середньому на 100 домогосподарств, штук) протягом2001-2006рр. змінювалися досить різними темпами по окремим видам товарів[15,c.64]. 2001р. наявність телевізорів кольорових спостерігалася майже у 70%,2006р. цей показник став дорівнювати 96%, також до 100-відсоткової наявностінаблизилися такі товари, як фотоапарати, пральні машини, а мобільні телефонивзагалі перестали бути предметом розкоші і 81 домогосподарство зі 100 має їх укористуванні. Протилежна тенденція спостерігається у споживанні магнітофонів,швейних машин, мотоциклів. Можливо, це пояснюється появою взаємозамінних табільш модернізованих товарів, а зменшення користування мотоцикламикомпенсується ростом споживання особистого авто ( Додаток Б).
Зростаючу роль у споживанні населення граютьрізноманітні послуги. Оцінка їх має свою специфіку. Послуги – особливий видспоживчої вартості, що існує у формі корисної діяльності для людини йсуспільства[7, c.467]. Час виробництва послуг збігається з часом їхньогоспоживання.
У статистику споживання об'єктом дослідження виступаютьлише послуги, що надаються населенню і задовольняють потреби людини. Послуги жколективного характеру, що задовольняють суспільні потреби (у сфері керування,оборони, правопорядку, науки й т.п.), до цієї групи не ставляться, хочавідповідно до міжнародних статистичних стандартів, вони включаються в обсягвалового випуску (виробництва) і споживання (проміжних і кінцевого) послуг івідображаються в рахунках виробництва й використання доходів СНР, у тому числій сектора домашніх господарств.
Отже, за 2005-2006 рр. витрати на послуги становили:охорона здоров'я – 2,5%; транспорт – 3,0% та 3,7% відповідно; зв'язок – 2,1% та2,6%; відпочинок і культура – 2,6% та 2,7%; освіта – 1,1% та 1,2% [16, c.111].
Дослідивши структуру витрат країни за період 1999-2006років, можна навести наступні дані: сукупні витрати всередньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство у гривнях 1999 рокустановили 426,5, а 2005 і 2006 — 1229,4 та 1442,8 відповідно. Розрахунки увідсотках показують, що продукти харчування та безалкогольні напої за 2005-2006роки склали 56,6% та 53,2%, непродовольчі товари та послуги — 31,6% та 34,7%,неспоживчі витрати – 9,8% та 9,5% відповідно [17, c.24]. Важливо відмітити, щоза період 1999-2006 років зменшилося споживання продуктів харчування на 12%,проте збільшилося споживання непродовольчих товарів і послуг на 6,2% урозрахунку від початкового до кінцевого терміну( Додаток Д).
З метою дослідження рівня життя різних соціальних групнаселення Держкомстатом України у 2006р. проведено обстеження 10,5 тис. домогосподарств,а за І квартал 2007р. – вибірково. Середньомісячні сукупнівитрати одного домогосподарства у 2006р. склали 1443 грн., що на 17% більше,ніж у 2005р., а у І кварталі 2007р.склали 1658 грн. За 2006 — І кв.2007рр. міське домогосподарство витрачало в середньому за місяць 1519 грн. та 1751грн., сільське – 1274 грн. та 1451 грн. відповідно. В середньому на одногочлена домогосподарства сукупні витрати становили 555 грн. на місяць у 2006 та638 грн. у І кв. 2007р, в міських домогосподарствах – 598 грн. та 689 грн., всільських – 463 грн. та 530 грн. відповідно. Середньомісячні сукупні витратиоднієї особи перевищили рівень прожиткового мінімуму на 18% у 2006р. (у 2005р.– на 11%). Рівень середньомісячнихзагальних доходів однієї особи у І кв. 2007р. майже на третину перевищив рівеньвстановленого на цей період прожиткового мінімуму (492 грн.)[18, c. 537-538].
Слід відзначити, що темп росту середньодушових сукупнихвитрат у 2006р. порівняно з попереднім роком перевищив індекс споживчих цін зацей період: відповідно 117,8% проти 109,1%, а темпросту середньодушових загальних доходів у І кварталі 2007р. порівняно заналогічним періодом минулого року перевищив індекс споживчих цін за цейперіод: відповідно 118,8% проти 110,2%.
Частка населення із середньодушовими загальними доходамиу місяць нижче прожиткового мінімуму склала 38%. Серед мешканців міст ця групастановила третину, серед селян – половину населення.
Розподіл населення України за рівнем середньодушовихмісячних сукупних витрат свідчить про зменшення в порівнянні з 2005р. часткинаселення у групі з низькими сукупними витратами (до 420 грн. у місяць) ізбільшення – в усіх інших групах. Частка населення із середньодушовимисукупними витратами у місяць нижче прожиткового мінімуму зменшилася на 4 в.п. ісклала 51%. Більш суттєво зменшилася частка такого населення серед міськихжителів (з 50% до 45%) проти сільських (з 65% до 64%). Кожні дві особи з п’яти,рівень життя яких нижче прожиткового мінімуму – це працюючі (загалом – 45% усіхосіб цієї групи), кожна п’ята – непрацюючий пенсіонер (відповідно 48%), кожначетверта особа – дитина до18 років (64%). Серед домогосподарств з дітьми часткадомогосподарств, рівень життя яких нижче прожиткового мінімуму, зменшилася на 5в.п. і склала 60% (проти 43% – в середньому по всіх домогосподарствах).[19,c.447-448]
У І кв. 2007р. співвідношення загальних доходів 10%найбільш та найменш забезпеченого населення становило 6,3 раза, у тому числісеред міського населення – 5,7 раза, сільського – 6,1 раза. Найбільш заможні 20%населення отримували 37% усіх загальних доходів.
Найбільш вагомою статтею (54%) сукупних витратдомогосподарств продовжували залишатися витрати на харчування (включаючихарчування поза домом). У порівнянні з І кварталом 2006р. частка цих витратзменшилася на 4 в.п. На купівлю непродовольчих товарів та оплату послуг (безвитрат на харчування поза домом) домогосподарства направляли 36% усіх витрат,що на 4 в.п. більше, ніж у січні–березні 2006р. Частка неспоживчих сукупнихвитрат склала 8% усіх витрат домогосподарств і зросла на 0,4 в.п. [20, c. 109].
Зростанняу січні–березні 2007р. у порівнянні з січнем–березнем 2006р. реальних наявнихдоходів населення сприяло підвищенню споживчих можливостей населення узабезпеченні належного рівня харчування. Відбулося деяке покращання структурихарчування: збільшилося споживання в домогосподарствах фруктів, ягід, горіхів,винограду на 18%, м’яса та м’ясопродуктів – на 9%, яєць – на 6%, риби ірибопродуктів – на 5%, цукру – на 3%, овочів і баштанних – на 2% та молока і молочнихпродуктів – на 1%. Споживання олії та інших рослинних жирів залишилося на рівніI кварталу 2006р. Скоротилося споживання хліба і хлібних продуктів та картоплі– на 6% кожного. Порівняно за період 1999-2006рр. ці показники значно зросли.
Удомогосподарствах з дітьми однією особою було спожито на 8–3% більше, ніж усічні–березні 2006р., м’яса та м’ясопродуктів, риби та рибопродуктів, яєць,цукру, молока та молочних продуктів, у 1,2 раза – фруктів, ягід, горіхів тавинограду. Кількість основних продуктів харчування, спожитих однією особою вдомогосподарствах з дітьми, була в 1,6–1,1 раза меншою, ніж у домогосподарствахбез дітей [20, c.111].
Зростаннянаявних реальних доходів населення сприяло підвищенню доступності длядомогосподарств непродовольчих товарів. У січні–березні 2007р. обсяги продажунепродовольчих товарів у порівнянних цінах зросли на 32%, а обсяг реалізованихнаселенню послуг зріс на 11,7%[21, c.54].
Накупівлю непродовольчих товарів та послуг (без витрат на харчування поза домом)домогосподарства щомісячно спрямовували 36% сукупних витрат (у січні–березні2006р. – 32%). На утримання житла (включаючи поточний ремонт), воду,електроенергію, газ та інші види палива пересічне домогосподарство витрачалокожну сьому гривню, на оновлення гардеробу – 6%, на інші напрями споживання (натранспорт, охорону здоров’я, на придбання предметів домашнього вжитку,побутової техніки та поточне утримання житла, зв’язок, відпочинок і культуру,освіту тощо) від 3 до 1% сукупних витрат.
Споживчівитрати на ці цілі міських домогосподарств у 1,6 раза перевищували аналогічнівитрати в сільських домогосподарствах, зокрема, на оплату житла (включаючипоточний ремонт), води, електроенергії, газу та інших видів палива, на одяг івзуття, на придбання предметів домашнього вжитку, побутової техніки та поточнеутримання житла, охорону здоров’я (медикаменти та медичні послуги) та натранспорт ­– у 1,8–1,1 раза; на освіту, зв’язок та відпочинок і культуру – в3–2,3 рази більше.
Уструктурі сукупних витрат домогосподарств оплата житла, комунальних продуктівта послуг (з урахуванням суми безготівкових пільг та субсидій) становила 11%або 180 грн. на місяць (у січні–березні 2006р. – 8% або 107 грн.). Міськедомогосподарство на такі цілі в середньому щомісяця витрачало 214 грн., сільське– 103 грн. [22, c. 208].
Своїпотреби домогосподарства задовольняли за рахунок ресурсів, які надходили зрізних джерел. Середньомісячні сукупні ресурси одного пересічногодомогосподарства у І кварталі 2007р. склали 1725 грн., міського – 1804 грн., сільського– 1548 грн. і зросли порівняно з січнем–березнем 2006р. у цілому по Україні на18%, в міських поселеннях – на 20%, у сільській місцевості – на 13%. Усередньому на одного члена домогосподарства сукупні ресурси становиливідповідно 663 грн., 710 грн. та 565 грн.
Продовжувалисяпозитивні зміни у структурі формування ресурсів домогосподарств. Збільшиласячастка грошових доходів у структурі сукупних ресурсів домогосподарств з 84% усічні–березні 2006р. до 87% у І кварталі 2007р[23,c.38-39].
Взагалі,доходи населення за період 2006р. зросли майже втричі порівняно з 2001р. Так, у2001р. вони становили 157996 млн.грн., а на кінець 2006р. цей показник становив479309 млн.грн. Відповідно зі збільшенням доходів збільшилося споживання ізаощадження.(Додаток Е)
Коливанняпитомої ваги у ВВП на кінцеве споживання, відмічені вище при аналізі даних,пов’язані у першу чергу з зміною частки відповідних витрат домогосподарств.Скорочення вказаних витрат визивалося в першу чергу зниженням купівельноїспроможності населення; наряду з цим, воно відображало закладену в концепціюреформ установку на перерозподіл споживчої частини ВВП на користь буржуазії йінтересів форсування першопочаткового нагромадження приватного капіталу.Збільшення в ВВП частки витрат на кінцеве споживання в кращому випадку лиш вдеякій мірі компенсувало зниження реальних доходів основної частини населення.В остання роки збільшення витрат на кінцеве споживання доповнюється певнимрозширенням внутрішнього ринку товарів та послуг.
Схожіза характером пояснення можна привести і відносно змін питомої ваги у ВВПвитрат на кінцеве споживання, що оплачувалися державними установами. Скороченнячастки вказаної частини витрат відбувалася, з одного боку, через зменшенняреального об’єму ВВП і великого дефіциту державного бюджету, а з іншої – воновитікало з загальної направленості реформ на роздержавлення економіки,максимально можливе скорочення видатків держави на її розвиток і обмеженнябюджетного фінансування галузей соціальної сфери.[24, с.68]
Кінцевеспоживання державними установами підрозділяється видатки на індивідуальнітовари та послуги, що надаються домогосподарствам, та видатки на колективніпослуги – загальне державне управління, оборону, наукові дослідження. Питомавага першої групи видатків навіть в деякій мірі підвищилася, що пов’язано зізниженням рівня реальних доходів населення та у зв’язку з розширенням перелікунатуральних пільг, але після 2001р. скорочувалася. Скорочувалася також і часткакінцевого споживання некомерційних організацій, що обслуговуютьдомогосподарства цьому сприяла комерціалізація сфери послуг та передача установсоціальної сфери місцевим органам влади.
Фактичнекінцеве споживання домогосподарств включає видатки сектору на кінцевеспоживання та отримані соціальні трансферти в натуральній формі. Співвідношенняцих джерел формування кінцевого споживання продовжує змінюватися в бік зниженняпитомої ваги соціальних трансфертів й зростання частки видатків, що оплачуютьсявласне населенням. До складу останніх перш за все збільшилася частка витрат наоплату послуг, що спричинено переведенням збільшуваної їх частини до платнихформ і подорожчанням тарифів на послуги по відношенню до цін на товари. Увидатках на кінцеве споживання скорочувалася частка споживання продуктів тапослуг в натуральній формі[24,c.66].
Істотнемісце в споживанні товарів та послуг більш високої якості належить їхпридбанням з-за кордону. Цим джерелом споживання користуються переважно заможнілюди, але зі збільшенням доходів до нього вдаються і деякі домогосподарства зсереднім рівнем доходу. Питома вага у споживанні домашніх господарствсоціальних трансфертів в натуральній формі скоротилася за всіма видами.Найбільш крупні позиції в їхньому складі є послуги охорони здоров’я т освіти,які все інтенсивніше переводяться у платні форми.
Зміниу складі споживання товарів та послуг відображають риси диференціаціїнаселення. В країні склалося три типи споживання з притаманними їмвідмінностями в образі життя та поведінки: вузької верстви, що досягла успіхівв ході реформ багатих домогосподарств, де рівень та якість споживаннявідповідають споживанню крупної буржуазії; більш широкого «середнього класу»,споживання якого в цілому по величині й складу лише в деякому випадкунаближається до існувавшого у радянський період; і споживання великої зачисельністю верстви домогосподарств з душовими доходами, що менші за вартістьпрожиткового мінімуму і в зоні, що знаходиться поблизу цього мінімуму[25, c.89].
Статистичнідані про скорочення чисельності населення з доходами нижче величинипрожиткового мінімуму часто не відображають реальної ситуації через заниженняоцінок вартості цього мінімуму та недообліку зростання вартості життя внаслідок інфляції. За межею бідності – з душовими доходами нижче офіційногопрожиткового мінімуму, у 2004 р. знаходилося близько 20% населення; більшеполовини населення було малозабезпеченим – їхній душовий дохід не досягав двохпрожиткових мінімумів; отже, бідні й малозабезпечені складали більше 2/3 всьогонаселення країни. Ці цифри показують межі бідності, виходячи з національнихстандартів; якщо прийняти більш високі європейські стандарти, то за межеюбідності опиниться 2/3 населення.
Дослідившидинаміку споживчих витрат в Україні, перейдемо до аналізу економічної ситуаціїна території CНД. Багато джерел, дослідивши критерії ефективності інтеграційнихоб’єднань, констатують невисоку ефективність функціонування CНД та низькийрівень впливу на світову економіку. В даній роботі ми досліджуємо рівеньвнутрішнього споживання СНД задля висвітлення економічного рівня розвитку нашоїкраїни на терені пост соціальних держав[26, с.19].
Якщодослідити територію СНД, матимемо наступні темпи зростання індексівсоціально-економічних показників за січень-вересень 2007р. до першого півріччя 2006р.у відсотках: валовий внутрішній продукт (у постійних цінах) Азербайджанустановить 127,1, Білорусії – 108,4, Росії – 108,0, тоді як в Україні – 107,3.Промислова продукція (у постійних цінах) в Азербайджані – 127,0, в Узбекистані– 111,9, в Україні – 110,0. Наступним показником є індекси цін виробниківпромислової продукції, які в Росії складають 109,3, в Білорусії – 116,1, вМолдові – 125,9. У той час, як в середньому по СНД зростання цін на промисловупродукцію становить 111, в Україні – 119,0. Індекси споживчих цін такожзростають: в середньому по СНД – 109, Україна – 111,9. Роздрібний товарооборот(у постійних цінах; за всіма каналами реалізації) становить в Україні 127,6 і єнайбільшим показником по СНД[22, c.208-209](Додаток Ж ).
Щоцікаво, так грошові доходи громадян Азербайджану, Білорусії та Таджикистанустановили 139,9, 124,7, та 146, 9 відповідно, тоді як витрати населення накупівлю споживчих товарів та послуг за цей період складали 137,5, 123,6 та128,6 відповідно. І тільки в Україні доходи населення за цей період 128,4, авитрати – 130,2 [26, с.20].
Отже,на практиці дуже важко виміряти розміри національного споживання, протестатистика дає змогу в узагальненому і наближеному вигляді оцінити ці розміри.Для цього оцінюється споживання певної кількості домогосподарств, державних танедержавних установ тощо і на підставі середніх показників та з урахуваннямпевних зовнішніх та внутрішніх впливів в суспільстві середній показник сприймаєтьсяяк повноцінний показник споживання. Через такі умови дослідження вимагає поділупредметів споживання на: товари однократного користування (продуктихарчування); товари нетривалого користування (строк використання — до 3-хроків); товари тривалого користування (строк використання — більше 3-х років).
Випереджаючітемпи зростання галузей, орієнтованих на внутрішній ринок (насамперед харчовоїпромисловості, виробництва будматеріалів), спонукають до приділення особливоїуваги стимулюванню внутрішнього попиту в цих країнах. Тому дослідившивищенаведені тенденції, можна стверджувати, що споживання в Україні неухильнозбільшується. Це пов’язано і зі збільшенням доходів населення і розширеннямвнутрішнього ринку товарів і послуг. Не можна сказати, що на тереніпострадянських країн Україна розвивається найдинамічніше, про що свідчатьаналізовані соціально-економічні показники. Проте не слід забувати, що розміриспоживання в багатьох випадках не відображають реальної ситуації череззаниження оцінок вартості прожиткового мінімуму та недообліку зростаннявартості життя в наслідок інфляції.

ВИСНОВКИ
Суспільствоспоживання часто трактується як породження «втечі» людини зі сферирутинної відчуженої праці в царство «споживчої волі». Орієнтація нарозширення меж споживання стає компенсацією обмежених можливостейсамореалізації в процесі основної професійної діяльності. Поряд з масовоюпропозицією споживчих благ, колосально зростає розмаїтість видів реалізованихпродуктів і послуг, на яке нашаровується множинна й усе більше тонкадиференціація корисних властивостей товарів і товарних марок.
Відбуваєтьсяприскорюване відновлення видів товарів. І якщо раніше, наприклад, серед товарівтривалого користування він вибирав самі надійні й добротні предмети, здатніпрослужити найбільш тривалий строк (тобто висував підвищені вимоги до фізичниххарактеристик товарів), то тепер ця ознака добротності втратив своє значення, розвиненийнабір споживчих функцій і сервісів виявляється важливіше фізичної надійності.
Взаємозв'язокспоживчих благ й їхнє постійне відновлення сприяють втягуванню людини впостійну й усе більше прискорювану споживчу гонку, яка викликається постійноюнедостатністю задоволення потреб, коли в зоні споживчої уваги завждивиявляються об'єкти, більше привабливі, ніж тільки що придбані.
Томуне дивно, що дослідження споживання є досить важливою проблемою і безумовно єоб’єктом аналізу і регулювання на макрорівні. Обсяги споживання за визначенням,безпосередньо залежать від доходу, а дохід в свою чергу показує рівеньдобробуту суспільства, соціального розшарування та економічного потенціалу.
Об’єми,структурні та якісні характеристики споживання населення визначаються і будутьвизначатися в довгостроковій перспективі цілим рядом обставин, але перш за всекупівельною спроможністю доходів. Рівень та купівельна спроможність доходів іхарактеристики споживання багато в чому будуть залежати від об’єму ВВП. Тутдосить важливою є структура використання національного доходу, зокрема та частина,яка йде на кінцеве споживання.
Споживачему багатьох випадках є домогосподарство, а не індивід. Домогосподарство приймаєрішення, які базуються на компромісі між індивідуальними бажаннями всіх членів.Тому споживчий попит можна розглядати в контексті групових рішень, щовідображають функцію суспільного добробуту. І.М.Д. Літтл стверджував, що «добробут»– це етичне поняття, яке можна прирівняти до задоволення індивідуальнихуподобань і розглядати, як «технічний» термін. У цілому, твердження Літтлаздобуло широку підтримку і визначення суспільного добробуту зазвичайвизначають, як оцінне судження. Звідси, очевидно, що споживання безпосередньовідображає суспільний добробут.
ВУкраїні останнім часом збільшуються обсяги споживання, що спричиненезбільшенням доходів, розширенням ринку товарів та послуг. Проте проблемоюзалишається рівень споживання у порівнянні з розвиненими країнами світу, дестандарти життя зовсім інші. У такому випадку, якщо прийняти більш високі європейськістандарти, то за межею бідності опиниться 2/3 населення. І частка споживання тазаощадження у ВВП вже не справить такого враження, як з першого погляду.
Споживаннянаселення має достатньо багато важких і суперечливих моментів з огляду на свійтісний зв'язок з постійно змінними умовами життя і соціально-економічноїситуації в країні. Зрозуміло, що ці процеси регулюються на макрорівні, тому всявідповідальність лягає на державу. Важливими факторами забезпечення добробуту єстан та прогрес в області удосконалення розподільчих відносин, соціальної політики,регулювання цін та інфляції, структурної та інвестиційної політики, тобто всіхсфер суспільного життя, які призведуть до впорядкування економіки та підвищенняїї результативності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.   Общество потребления/И.Н.Барулин// Финансы и кредит. — №20. – 2005. – С. 7-16.
2.   Долан Э. Дж. Макроэкономика/Э. Дж. Долан, Д. Линдсей (пер. С англ. В. Лукашевича и др.; под. общ. ред. Б.Лисовика др.). С-Пб.: Литера плюс, 1997 г. – 406 с.
3.   Прошин Д.В. Проблемапотребление в социокультурном аспекте/ Д.В.Прошин//Академічний огляд. – 2005. — №2. – С. 10-16.
4.   Макконнелл К. Р., Брю С. Л.Аналітична економія: принципи, проблеми і політика: В 2-х ч., Ч.1.Макроекономіка: пер. з англ. – 30-те вид. – Львів: Просвіта,1997. – 672с.
5.   Дорнбуш Р, Фішер С.Макроекономіка. – К.: Основи, 1996. – 814с.
6.   Лейонхфвуд А.Макроэкономическая теорія в ХХ ст..: основне вехи развития/А.Лейонхфвуд//Вопросы экономики. – 2006. – №11. – С.26 – 43.
7.   Словник сучасної економікиМакміллана/Пер. З англ… – К.: „АртЕк”, 2000. – 640c.
8.   Іваненко В.М., Горбатюк М.І.,Льовочкін В.С. Економічний аналіз: Навч. посібник – К.: КНЕУ, 2000. – 148c.
9.   Самюельсон П., Нордгауз А.,Вільям Д. Макроекономіка. Пер. з англ… – К.: Основи, 1995. – 544с.:іл.
10.      Потреблениеи сбережение в масштабах национальной экономики: кейнсианский анализ // Курсэкономической теории / Под ред. М.Н. Чепурина.- К., 1996.- С. 308-314.
11.      Cукупнівитрати приватної економіки та рівень виробництва // Макроекономіка: Підруч. /А.Г. Савченко, Г.О. Пухтаєвич, О.М. Тітьонько та ін. — К., 1995. — С.73-92.
12.      ФомішинаВ.М. Заощадження як суперечливий чинник економічного зростання/В.М.Фомішина//Держава та регіони. Економіка та підприємництво. – 2006. — №5. – С.305 – 309.
13.      ИспользованиеВВП: потребление и накопление/ Б.П.Плышевский// Вопросы статистики: Учр.:Государственный комітет РФ по статистике. – 2006. — №11. – С.3 – 10.
14.      ЗемлянскаяВ. Cпоживчий елемент сукупного попиту як чинник економічного зростання//Банківська справа. – 2006. — №7. – С.74 – 85.
15.      Покупательнаяспособность доходов и потребление населения: состояние и перспективы/Н.А.Ермакова//Народонаселение.– 2006. — №4. – С.57-68.
16.      Благун І.Особливості інвестиційного клімату в Україні / І. Благун, О. Левандовський //Регіональна економіка. – 2007.- № 3. – С. 108 – 113.
17.      ЛетвицкийВ. Макроекономічне обличчя України сьогодні//Банківська справа. – 2007. — №4. –С.18 – 29.
18.      Статистичнийщорічник України. – К.: Консультант. – 2007. – 664c.
19.      Статистичнийщорічник України. – К.: Консультант. – 2006. – 561c.
20.      ЗарицкийА.А. Макроэкономическая модель совокупного спроса// Финансовые риски. – 2006. — №4. – С.107 – 117.
21.      ГоловкоВ.А. Валові доходи // Галицькі контракти. – 2007. — № 13. – С. 45 – 64.
22.      РадчишинаТ. Проблеми та перспективи економіки України в умовах європейської інтеграції// Вісник ТАНГ.- 2006.- № 18, Ч. 2.- С. 206-210.
23.      ПоповаВ.В. Динаміка структури ВВП України// Статистика України. – 2007. — №1. – С.35– 41.
24.      ЗагуменовМ.М. Макроекономічні показники та їх вплив на доходи і видатки бюджету //Фінанси України. – 2006. — № 3. – С. 65 – 69.
25.      КульбачнийС. До макроекономічної політики в Україні // Економіка України. – 2006. — № 3.– С. 87 – 90.
26.      ПилипенкоС. Співдружність незалежних держав в аспекті інтеграційного розвитку// ВісникКНТЕУ. – 2004. — №2. – С.16-26.

ДОДАТОКА
Валовийвнутрішній продукт за категоріями кінцевого використання 2000 2001 2002 2003 2004 2005 У фактичних цінах, млн.грн.
Валовий внутрішній продукт
170070
204190
225810
267344
345113
441452 Кінцеві споживчі витрати 127982 156344 170325 201624 245556 337879 домашніх господарств 92406 112260 124560 146301 180399 252624 некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства 3909 4017 4226 4493 4547 4727 сектору загального державного управління 31667 40067 41539 50830 60610 80528 індивідуальні споживчі витрати 19572 23707 24803 29936 36767 49418 колективні споживчі витрати 12095* 16360 16736 20894 23843 31110 Валове нагромадження основного капіталу 33427 40211 43289 55075 77820 96965 Зміна запасів матеріальних оборотних коштів –42 4229 2209 3661 –4883 2736 Придбання за виключенням вибуття цінностей 146 85 96 115 133 175 Експорт товарів і послуг 106200 113245 124392 154394 219607 227252 Імпорт товарів і послуг –97643 –109924 –114501 –147525 –193120 –223555
Відсотків до підсумку
Валовий внутрішній продукт
100,0
100,0
100,0
100,0
100,0
100,0 Кінцеві споживчі витрати 75,2 76,6 75,4 75,4 71,2 76,5 домашніх господарств 54,3 55,0 55,1 54,7 52,3 57,2 некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства 2,3 2,0 1,9 1,7 1,3 1,1 сектору загального державного управління 18,6 19,6 18,4 19,0 17,6 18,2 індивідуальні споживчі витрати 11,5 11,6 11,0 11,2 10,7 11,2 колективні споживчі витрати 7,1* 8,0 7,4 7,8 6,9 7,0 Валове нагромадження основного капіталу 19,7 19,7 19,2 20,6 22,6 22,0 Зміна запасів матеріальних оборотних коштів 0,0 2,1 1,0 1,4 –1,4 0,6 Придбання за виключенням вибуття цінностей 0,1 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 Експорт товарів і послуг 62,4 55,4 55,1 57,8 63,6 51,5 Імпорт товарів і послуг –57,4 –53,8 –50,7 –55,2 –56,0 –50,6
* За виключеннямоперацій з військовою технікою, що перебувала у використанні.

ДОДАТОКБ
Наявність вдомогосподарствах окремих товарів тривалого користування 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006
Наявність в домогосподарствах окремих товарів тривалого користування*1 (у середньому на 100 домогосподарств, штук) — телевізори кольорові 69 71 74 79 83 91 96 — магнітофони 43 43 41 39 35 34 27 — фотоапарати 22 23 25 27 30 36 35 — холодильники і морозильники 94 93 94 95 96 99 100 — пральні машини 74 74 74 75 74 77 78 — електропилососи 56 55 54 56 56 62 64 — швейні машини 48 46 43 40 35 35 32 — мотоцикли 7 6 5 5 4 4 3 — велосипеди і мопеди 43 43 42 40 41 44 44
— мобільні телефони*2 … … … … 15 44 81
*1Розрахунки наявності в домогосподарствах товарів тривалого користування, проведеніза результатами вибіркового опитування, враховують фактичну наявність цихтоварів незалежно від терміну експлуатації, джерел надходження (куплені,подаровані тощо), стану (враховуються як справні, так і тимчасово несправнітовари, які знаходяться у поточному ремонті або чекають ремонту).
*2 Показниквключено у програму обстеження умов життя домогосподарств починаючи з 2004року.

ДОДАТОКВ
Структурасукупних витрат 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006
Сукупні витрати в середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство, грн. 426,5 541,3 607,0 658,3 736,8 903,5 1229,4 1442,8
Структура сукупних витрат домогосподарств
відсотків Споживчі сукупні витрати 96,6 93,3 93,7 92,8 93,3 92,6 91,1 90,5 продукти харчування та безалкогольні напої 65,2 64,9 62,6 59,1 58,6 57,5 56,6 53,2 алкогольні напої, тютюнові вироби 2,9 3,0 2,8 2,6 2,8 2,8 2,9 2,6 непродовольчі товари та послуги 28,5 25,4 28,3 31,1 31,9 32,3 31,6 34,7 в тому числі одяг і взуття х х х 5,4 5,3 5,7 5,7 5,8 житло, вода, електроенергія, газ та інші види палива х х х 10,5 10,4 9,7 8,5 9,6 предмети домашнього вжитку, побутова техніка та поточне утримання житла х х х 1,7 2,0 2,3 2,6 2,8 охорона здоров'я х х х 3,0 2,8 2,8 2,5 2,5 транспорт х х х 3,0 3,3 3,0 3,0 3,7 зв'язок х х х 1,3 1,5 1,8 2,1 2,6 відпочинок і культура х х х 1,9 2,3 2,4 2,6 2,7 освіта х х х 1,2 1,1 1,3 1,1 1,2 ресторани та готелі х х х 1,1 1,4 1,6 1,7 2,0 різні товари і послуги х х х 2,0 1,8 1,7 1,8 1,8 Неспоживчі сукупні витрати 3,4 6,7 6,3 7,2 6,7 7,4 8,9 9,5
Довідково: оплата житла, комунальних продуктів та послуг 8,6 6,9 9,0 9,2 8,7 7,7 6,4 7,1

ДОДАТОКД
 
Споживанняпродуктів харчування в домогосподарствах 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006
Споживання продуктів харчування в домогосподарствах (в перерахунку в первинний продукт) в середньому за місяць у розрахунку на одну особу — м’ясо і м’ясопродукти, кг 3,7 3,3 2,8 3,3 3,9 4,0 4,4 4,7 — молоко і молочні продукти, кг 18,7 17,1 17,3 18,8 19,1 20,2 21,7 22,3 — яйця, шт. 19 18 16 17 17 18 21 19 — риба і рибопродукти, кг 1,3 1,3 1,4 1,4 1,4 1,6 1,8 1,9 — цукор, кг 2,7 3,5 3,3 3,1 3,2 3,6 3,6 3,2 — олія та інші рослинні жири, кг 1,5 1,8 2,0 2,0 2,0 1,9 1,9 1,7 — картопля, кг 10,2 10,4 11,1 10,3 9,9 10,1 9,6 8,7 — овочі та баштанні, кг 10,0 9,5 9,0 9,5 9,0 8,7 9,1 9,4 — фрукти, ягоди, горіхи, виноград, кг 2,0 2,5 2,2 2,4 2,5 2,7 3,1 3,0 — хліб і хлібні продукти, кг 9,1 10,7 10,7 10,7 10,3 10,4 10,3 9,8

ДОДАТОКЕ
Доходи тавитрати населення України
2001
2002
2003
2004
2005
2006
Доходи — всього
157996
185073
215672
274241
381404
479309 в тому числі: заробітна плата 67389 78950 94608 117227 160621 206473 прибуток та змішаний доход 29518 33540 36330 43828 58404 72388 доходи від власності (одержані) 4275 5297 6706 8337 11072 14617 соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти 56814 67286 78028 104849 151307 185831 в тому числі: — соціальні допомоги 23978 31601 35318 52035 84617 103251 — інші одержані поточні трансферти 5112 6656 8281 11500 12545 14734 — соціальні трансферти в натурі 27724 29029 34429 41314 54145 67846
Витрати та заощадження — всього
157996
185073
215672
274241
381404
479309 в тому числі: придбання товарів та послуг 139984 153589 180730 221713 306769 383163 доходи від власності (сплачені) 190 334 902 1864 3523 8340 поточні податки на доходи, майно та інші сплачені поточні трансферти 11034 14092 17763 19030 25461 34076 в тому числі: — поточні податки на доходи, майно тощо 9020 11054 13789 13553 17774 23390 — внески на соціальне страхування 1307 2080 2584 3647 5064 7167 — інші поточні трансферти 707 958 1390 1830 2623 3519 нагромадження нефінансових активів 3408 2464 1680 3254 4444 5514 приріст фінансових активів 3380 14594 14597 28380 41207 48216 з них: — приріст грошових вкладів та заощаджень в цінних паперах 6273 10184 21592 20475 53297 49534 — заощадження в іноземній валюті -808 -825 -3 881 13288 7200 17961 — позики, одержані за виключенням погашених 440 2103 -6236 -6256 -19355 -45814
Наявний доход
119048
141618
162578
212033
298275
369047
Наявний доходу розрахунку на одну особу, грн.
2445,9
2938,0
3400,3
4468,4
6332,1
7887,7
Реальний наявний доход, у відсотках до відповідного періоду попереднього року
110,0
118,0
109,1
119,6
123,9
113,4

ДодатокЖ
Індекси основнихсоціально-економічних показників країн СНД у січні–вересні 2007 роціКраїна Валовий внутрішній продукт (у постійних цінах) Промислова продукція (у постійних цінах) Індекси цін виробників промислової продукції Індекси споживчих цін Роздрібний товарооборот (у постійних цінах; за всіма каналами реалізації) Азербайджан 127,1 127,0 105,2 116,0 114,9 Білорусь 108,4 108,2 116,1 107,6 116,0 Вірменія 113,2 102,1 100,3 103,8
109,81 Грузія
112,52 … 109,6 108,5 … Казахстан
110,42 104,7 107,5 108,6
110,51 Киргизстан 108,5 106,5 108,9 106,5 110,7 Молдова
108,02 100,6 125,9 111,9
110,71,3 Росія
108,64 106,6 109,3 108,2
114,81 Таджикистан 107,1 107,7 118,5 119,2 107,1 Узбекистан 109,8 111,9 … … 118,4 Україна 107,3 110,7 119,0 111,9 127,6 СНД 109 107 111 109 116
1 Без обороту підприємств харчування.
2 І півріччя 2007р.
3 Торговельні організації.
4 Індекс випуску продукції за основними видами економічноїдіяльності, що обчислюється на підставі даних щодо змін фізичного обсягувиробництва продукції сільського господарства, видобутку корисних копалин,обробної промисловості, постачання електроенергії, газу та води, будівництва,транспорту, роздрібної та оптової торгівлі.