Зміст
Вступ.
Розділ1. Доходи населення як політико-економічна категорія
1.1.Джерела, функції та структура доходів населення
1.2.Розподіл особистих доходів у суспільстві
1.3.Регулювання нерівномірності розподілу доходів. Крива Лоренца і коефіцієнт Джині
Розділ2. Структура доходів та рівень життя населення в Україні
2.1.Основні показники рівня життя населення в Україні
2.2.Основні зміни структури доходів населення, їх причини
2.3. Диференціаціядоходів населення
Висновок
Списоквикористаної літератури
Додаток
Вступ
Мета моєї курсової роботи – охарактеризуватиструктуру доходів населення, проаналізувати перерозподіл доходів в суспільстві.
Для досягнення визначеної мети курсової роботи ябуду дотримуватись такої методології: 1) розкрию поняття доходів як політико-економічноїкатегорії, вкажу джерела, функції та структуру доходів населення, охарактеризуюрозподіл особистих доходів у суспільстві та обґрунтую доцільність регулюваннянерівномірності розподілу доходів; 2) зроблю аналіз структури доходів населенняв Україні, вкажу основні показники рівня життя населення, акцентую увагу на диференціаціїдоходів населення.
Доходи населення як політико-економічна категоріяпредставляють собою певну суму грошових коштів та матеріальних благ і послуг,отриманих у процесі виконання економічних функцій домогосподарствами і,передусім, сім'ями, з приводу отримання яких виникають відносини приватноївласності у всіх сферах суспільного відтворення.
Суб'єктами цих відносин є члени сімей, аопосередковано вони виникають і розвиваються між найманими працівниками ікапіталістами при виконанні окремих функцій домогосподарствами (постачанніособистісного фактора виробництва, нагромадженні капіталу, заощадженні), міждомогосподарствами і державою при отриманні окремих видів доходів (трансфертнихплатежів).
Основними видами доходів населення є: заробітнаплата; доходи від власності (відсоток, дивіденд, орендні платежі, рента);державні трансфертні платежі (пенсії, стипендії, допомога безробітним, допомогабагатодітним сім'ям, послуги у сфері освіти, охорони здоров'я, витрати державина збереження довкілля, покращення екологічного середовища); підприємницькийдохід, який, здебільшого, отримують сім'ї капіталістів; доходи з інших джерел,передусім, доходи від індивідуальної трудової діяльності.
За структурою доходів можна судити про середнійрівень життя населення.
Зниження економічного розвитку України не моглоне позначитися на рівні життя населення. Рівень добробуту населенняхарактеризується багатьма ознаками, а саме: обсягами реальних сукупних доходів;доходів від власності, рівня освіти, професійного рівня, соціального статусу таін. Однак, як стверджують економісти, економічне зростання ніде і ніколи нерозв'язувало соціальних потреб — воно створює тільки підґрунтя для зниженнябезробіття, підвищення доходів від трудової діяльності. Поряд із реформуваннямсистеми оплати праці, переходу її на почасову потрібно ще забезпечити зниженняекономічної нерівності різних верств населення, впроваджуючи макроекономічніважелі. До таких дій держави належать: впровадження гнучкої податковоїполітики, раціоналізація соціальних державних виплат, стимулювання малого тасереднього бізнесу, захист прав дрібних акціонерів і легалізація тіньовоїекономіки й незареєстрованих доходів. Результатом таких дій на рівні державногоуправління та соціальної політики країни стане не тільки підвищення рівня життяосновної маси населення, а й зниження масштабів і глибини бідності. Соціальнаполітика держави повинна також спрямовуватися на реформування системисоціальної підтримки вразливих верств населення, впровадити систему соціальногострахування, яка могла б запобігти втраті доходу через безробіття, захворюваннячи старість. Деякі зрушення у цих питаннях вже відбуваються. Так, почала діятинова Пенсійна реформа на рівні державної — солідарної системи та персональної. На порозі реформаохорони здоров'я в питаннях медичного страхування. Діє система допомоги сім'ямз дітьми та багатодітним, малозабезпеченим сім'ям тощо. Тому маємо надію, щообрані державою соціальні орієнтири не декларуватимуться на словах, а реальновтілюватимуться у життя.
Розділ 1. Доходинаселення як політико-економічна категорія
1.1 Джерела, функції таструктура доходів населення
Доходи населення як політико-економічна категоріяпредставляють собою певну суму грошових коштів та матеріальних благ і послуг,отриманих у процесі виконання економічних функцій домогосподарствами і,передусім, сім'ями, з приводу отримання яких виникають відносини приватноївласності у всіх сферах суспільного відтворення.
Персональний розподіл доходів — це розподіл доходів міжокремими фізичними особами, сім'ями або домогосподарствами. Аналізперсонального розподілу доходів дає можливість виявити фактори, що визначаютьрівень і структуру доходів окремих сімей.
Сімейний дохід — сума доходів свідомоорганізованої на основі родинних зв'язків та спільності побуту невеликої групилюдей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних тадуховних потреб індивідів, сім'ї, суспільства в цілому.
Сімейний дохід — економічна основа відтворення сім'ї.
Існують різні джерела формування сімейнихдоходів:
— заробітна плата;
— доходи від власності;
— доходи від особистого підсобного господарства;
— доходи від кооперативної діяльності;
— доходи від індивідуальної трудової діяльності;
— державні трансфертні платежі (пенсії, допомога збезробіття, стипендії, безплатні послуги в галузі охорони здоров'я, освіти таін.);
— доходи з інших джерел (спадщина тощо).[9]
Доходи населення в ринковій економіці виконуютьтакі функції:
1) добробуту — забезпечують певнийрівень життя населення;
2) мотиваційну — сприяють ефективномувключенню до виробничого процесу шляхом створення системи нових стимулів;
3) соціальну — формують відповідну якістьжиття, що охоплює умови праці, життя і відпочинку, соціальні гарантіїта забезпеченість, охорону правопорядку і дотримання прав людини,природно-кліматичні умови і стан навколишнього середовища, наявність вільногочасу й можливості його ефективного використання, а також суб'єктивні відчуттяспокою, комфортності та стабільності.
Поняття рівня і якості життя населення тіснопов'язані й визначають стан економічного та соціального розвитку країни. Рівеньсімейних доходів не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобтоза величину, яка у вартісному вираженні відображає законодавчо визначенийрівень споживання товарів і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльностілюдини та збереження її здоров'я.
За Законом України «Про прожитковиймінімум» норматив прожиткового мінімуму формується з розрахунку на місяцьна одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних ідемографічних груп населення. Прожитковий мінімум є індикатором визначення межібідності в суспільстві й відбиває якісний рівень у споживаннінаселення.
Прожитковий мінімум розділяє сім'ї(домогосподарства, окремих осіб) на дві умовні групи за рівнем споживання — забезпечених тамалозабезпечених.
Оскільки крайнім проявом бідності є злиденність,то поряд із прожитковим мінімумом використовують поняття фізіологічногомінімуму, під яким розуміють вартісну величину середньодушового сукупногодоходу, що забезпечує такий рівень задоволення потреб у харчуванні, нижче якогоіснування людини недопустиме.
Фізіологічний мінімум — межа, що розділяє двінайнижчі групи сімей за рівнем споживання — малозабезпечених (бідних) та незабезпечених (злиденних) (рис. 1).[9]
/>
Прожитковий мінімум є важливимсоціально-економічним нормативом для визначення:
— розмірів мінімальної заробітної плати;
— мінімальної пенсії за віком;
— допомоги багатодітним сім'ям;
— виплат безробітним;
— стипендій та інших соціальних виплат;
— величини неоподатковуваного мінімуму доходівгромадян;
— державних стандартів обслуговування ізабезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти та ін.
Лише за умови виконання цих функцій прожитковиймінімум є засобом державної політики в подоланні бідності.
Рівень прожиткового мінімуму є важливою складовоюдля визначення на основі методики та рекомендацій ООН агрегованого показника — індексу розвиткулюдини Ірл:
/>
У сучасній ринковій економіці доходи окремихфізичних осіб, сімей (домогосподарств) розрізняються не лише за рівнем, а й заструктурою.
Структура сімейних доходів за напрямамивикористання їх:
— харчування;
— придбання одягу та взуття;
— придбання товарів тривалого користування;
— соціально-культурні та побутові послуги;
— комунальні послуги;
— транспорт;
— заощадження;
— інші витрати.
Структура витрат сім'ї є важливим показникомекономічного розвитку країни.
Згідно із законом Енгеля (німецькогостатистика, який у XIX ст. здійснив аналіз споживання сімей (осіб) ізрізними рівнями доходів), у міру зростання доходів сім'ї загальне споживанняблаг збільшується, але у різних пропорціях та структурних співвідношеннях. Зізростанням доходів сім'ї знижується питома вага витрат на харчування, часткавитрат на одяг, зазнають незначних змін витрати на житло та комунальні послуги,а от питома вага витрат на задоволення культурних та інших нематеріальнихпотреб суттєво зростає.
В умовах становлення ринкового середовища векономіці України внаслідок взаємозумовленої дії об'єктивних та суб'єктивнихфакторів формування доходів населення характеризується такими тенденціями:
— розширенням структурних складових сімейнихдоходів;
— суттєвим зниженням загального рівня реальнихдоходів;
— поглибленням розриву між номінальними доходами ідоходами, що є у розпорядженні;
— слабким і нестійким зростанням факторних доходів;
— домінуванням перерозподільчих процесів устворенні доходів;
— зростанням частки доходів від реалізаціїпродукції особистого підсобного господарства;
— натуралізацією частки отримуваних доходів;
— тінізацією доходів з метою ухилення від сплати податків.
Досягнення оптимальної структури і рівня сукупнихсімейних доходів є одним із найбільш актуальних завдань сучасної політики.[1]
1.2 Розподіл особистихдоходів у суспільстві
Розподіл — це проміжна стадія між виробництвом іспоживанням в процесі суспільного відтворення. Для нормального функціонуванняекономіки необхідною умовою виступає беззалишкове споживання усього виробленогоВНП. Виконання цієї умови, в першу чергу залежить від того, як відбуваєтьсярозподіл створеної продукції. Не випадково один з основоположників класичноїанглійської політекономії Д. Рікардо вважав, що предметом економічної теорії єдослідження проблем пов'язаних із розподілом суспільного продукту.
Якщо від вартості валового національного продуктувідрахувати витрати на амортизацію, то ми отримаємо величину національногодоходу країни. Національний дохід представляє собою усі доходи населення тадержави взяті разом. Частина державних доходів перетворюється у заробітну платудержавних службовців та, за допомогою трансфертних платежів, у доходи тихверств населення, що не в змозі забезпечити свої нагальні потреби самостійно.
Отже, більша частина національного доходу країнипредставляє собою, кінець кінцем, особисті доходи населення, що отримані уприватному секторі економіки або з державного бюджету. Розгляду основних видівособистих доходів населення та головних принципів їх формування присвячено дануглаву.[6]
Складністьдослідження розподілу особистих доходів у суспільстві полягає в тому, що цюпроблему розглядають не лише з точки зору економічної ефективності, але й зврахуванням морально-етичного боку справи. Питання про справедливість розподілудоходів, а, відповідно, створеного суспільного продукту виникло набагато ранішеніж економічна теорія сформувалась як наука. Історії не відомі прикладидержавного устрою при якому б усі верстви населення будь-якої країни були бзадоволені існуючими відносинами розподілу. Оглядаючи усі відомі людствусистеми розподілу, із стародавніх часів по наші дні, можна констатувати, що їхпоєднує лише одна загальна риса — окремі категорії населення завжди отримувалибільше за інші. Нерівномірність у розподілі набуває вигляду об'єктивногоекономічного закону. Що ж лежить у основі цього закону, які об'єктивні причиниобумовлюють його дію?
Людина — це суспільна істота якій притаманнежиття у колективі, з розподілом функцій та обов'язків між його членами.Історично склалося так, що більшу частку при розподілі загального продуктуотримують ті члени колективу, які виконують у ньому найважливіші танайпотрібніші для його життєдіяльності функції. Епоха матріархату, за часівпервіснообщинного ладу, свідчить про те, що в умовах коли йшлося про фізичневиживання племені в цілому найбільш потрібною визнавалась функція продовженняроду, здатність народжувати дітей — нових членів даного колективу (майбутніхмисливців та рибалок, що зможуть краще годувати плем'я, якщо їх буде більше).Зростаючи чисельно, первісні племена розширювали ареал своїх дій, зустрічаючисьпри цьому з сусідніми племенами. Саме тут з'ясувалось що пристосувавшись дожиття у повному небезпечному природному середовищі люди зіткнулись із щебільшою небезпекою — собі подібними, людьми з інших племен. З цього моментувлада належить воїнам, як найбільш фізично міцним членам племені, що здатні задопомогою зброї забезпечити його виживання у сутичках за життєвий простір зворожими племенами. Відтепер найкраще годуються дорослі чоловіки, а жінки тадіти отримують те, що залишиться.
Епохи рабовласництва та феодалізму — це періоднескінченних війн за створення могутніх централізованих держав. Цілкомзрозуміло, що левову частку виробляємого у суспільстві продукту отримували уцих умовах правителі-воїни із підлеглими їм вояками, бо від них залежало самеіснування держави і життя неозброєної частини її населення.
Суттєві зміни у розподільчих відносинахвідбуваються у процесі переходу до капіталістичного способу виробництва. Міцьдержави та успіх її боротьби з іншими державами за місце під сонцем залежатьтепер, головним чином, від стану економіки. Більш розвинуті промислові країнимають вищий (порівняно з іншими) рівень добробуту населення у мирні часи ікраще забезпечену усім необхідним армію при потребі ведення військових дій.Отже, найбільш корисною та потрібною суспільству постаттю стає підприємець, щоздатен організовувати ефективне виробництво матеріальних благ. Відповідно, самепредставники виробничого капіталу починають отримувати відносно більшу частинусукупного суспільного продукту.
Відстежуючи в попередні часи тенденції в змінах,що відбувались у розподільчих відносинах, можна дійти висновку про наявністьпевної закономірності розподілу сукупного продукту між різними верстваминаселення. Виконання функцій, які стають найважливішими наданому етапі розвиткусуспільства винагороджується споживанням відносно більшої частки створеногопродукту за рахунок отримання більшого особистого доходу. Виявлення названоїзакономірності робить необхідним пошук відповіді на питання про пропорцію, вякій повинні розподілятись доходи між різними категоріями населення.
Дійсно, визначаючи особливу роль феодала якзахисника підлеглих йому селян, або підприємця як організатора процесувиробництва матеріальних благ, ми не можемо сказати напевно, яку ж частку відвирощеного врожаю чи виробленої на підприємстві продукції повинні привласнитифеодал та підприємець. Що може вважатись достатнім визнанням виконуваних нимифункцій — 10%, 50% чи 90% від всієї виробленої продукції? Відповідь на цепитання завжди залежала не стільки від економічно обґрунтованої доцільностітієї чи іншої системи розподілу, скільки від соціально-політичної організаціїсуспільства. Хоча й вважається, що відносини розподілу визначаються відносинамибезпосереднього виробництва, проте, розподіл завжди був досить автономноюланкою процесу суспільного відтворення із значним впливом на неї суб'єктивнихчинників. Пропорції у розподілі сукупного продукту між різними групаминаселення великою мірою визначаються домінуючими у даному суспільствіуявленнями про справедливість, пануючою ідеологією в конкретнійсоціально-економічній системі.[6]
1.3 Регулюваннянерівномірності розподілу доходів. Крива Лоренца і коефіцієнт Джині
Сукупні доходи населення формуються з різнихджерел залежно від величини та складу їх. Персональний розподіл доходів міжокремими сім'ями значно диференційований (нерівномірний).
Причини нерівномірності розподілу доходівнаселення:
— відмінності в освіті й особистих здібностях;
— нерівномірний розподіл економічних ресурсів;
— відмінності у становищі на ринку;
— різне ставлення до ризиків;
— наявність зв'язків або дискримінації.
Для визначення нерівномірності розподілу доходіввикористовується крива Лоренца (за ім'ям американського економіста Макса Лоренца (1876—1959 pp.)) — рис. 2.[9]
/>
Лінія ОА відображає ситуаціюабсолютної рівності у розподілі доходів, коли 20 % сімей володіють 20 %сукупних доходів суспільства, 40 % сімей — 40 % доходів і т. д.
Пряма ОВ відбиває ситуаціюабсолютної нерівності у розподілі доходів, коли 1 % сімей отримує 100 % усіхдоходів.
Крива ОСА показує стан фактичногорозподілу доходів, тобто реальний пайовий розподіл сімей між сукупними доходамивсього суспільства.
Крива Лоренца дає підстави длявисновків про ступінь розриву між фактичним розподілом доходів і станомрівності. Поглиблення нерівномірності в розподілі доходів графічно виражаєтьсязміною конфігурації кривої Лоренца у бік збільшення її увігнутості відноснолінії абсолютної рівності (бісектриси ОА).
Важливим показником диференціації доходівнаселення є коефіцієнт (індекс) Джині (за ім'ям італійського економіста КоррадоДжині (1884—1965 pp.)). Розрахунок коефіцієнта Джині пов'язаний із кривою Лоренца.Він визначається відношенням площі фігури L, утвореної кривою Лоренца та лінією абсолютноїрівності (бісектрисою ОА), до площі всього трикутника ОАВ:
/>
Величина коефіцієнта Джині може змінюватися від 0 (у випадку абсолютноїрівності чисельник дорівнює нулю) до 1 (чисельник дорівнює знаменнику) або від 0 до 100 %. Причому чим вищезначення показника, тим нерівномірніше розподілені доходи суспільства.
Значна нерівномірність у розподілі доходівміжокремими сім'ями спричиняє:
— соціальну напруженість у суспільстві;
— зубожіння переважної частини населення країни;
— безконтрольний розподіл доходів.
З метою зменшення диференціації доходів міжокремими сім'ями (домогосподарствами) держава регулює розподіл та перерозподілринкових доходів:
— використовує прогресивну шкалу оподаткування;
— удосконалює систему державних трансфертнихвиплат;
— розширює суспільні блага.
Важливою проблемою регулювання нерівномірностірозподілу доходів є визначення оптимального співвідношення між економічноюефективністю та соціальною справедливістю, оскільки значне втручання держави уперерозподіл суспільних доходів знижує стимули до підприємницької продуктивноїдіяльності одних членів суспільства та породжує споживацькі настрої в інших.
Сучасна економічна теорія за основу вимірусуспільного добробуту приймає оптимум Парето (за ім'ям італійського економістаВільфредо Парето (1848—1923 pp.)), який вважав, що добробут суспільства досягаємаксимуму тоді, коли будь-які зміни у розподілі доходів не погіршують добробутужодного із його членів.
Інший італійський учений Енріке Баронерозкритикував таке розуміння механізму максимізації добробуту суспільства. Вінвважає, що зміни, викликані перерозподілом доходів, які спричиняють отриманнявигод одними та збитків іншими, можна розглядати як приріст суспільногодобробуту за умови, що ті, хто зазнав збитків, добровільно схвалять цізміни. Це означає, що не завжди ті члени суспільства, чий рівень доходівзменшився, програли. Наприклад, вилучення більшої частини доходів у багатихчерез податки і використання їх з метою обмеження зони епідемії холери, СНІДучи туберкульозу, з одного боку, є позитивним для тих, хто вже захворів,забезпечуючи їхнє лікування, а з іншого — обмежує вразливість, у тому числі йплатників прогресивних податків. Вигода від уникнення захворювання не маєгрошового виміру, але вона не менш цінна для того, хто втратив частину свогогрошового доходу.[9]
Розділ 2. Структура доходівта рівень життя населення в Україні
2.1 Основні показникирівня життя населення в Україні
За структурою доходів можна судити про середнійрівень життя населення. В додатку представлені основні показники рівня життянаселення в 2008 році.
Рівень життя населення є основним показникомсоціально-економічного розвитку будь-якої країни, за яким можна визначити її місцеу світовому рейтингу. Саме цей показник є основною метою політики, а звідси, йекономічної політики урядів держав з розвинутою економічною системою. Джереладоходів, якими володіє людина різноманітні, але основна складова їх — заробітна плата.
Людина працює, незважаючи на різні спонукаючіпричини, для задоволення своїх потреб. І їх наявність та якісна ступіньхарактеризує саму людину, її моральний та суспільно-громадянський рівень. Вонапрацює для одержання доходу, через який вона може (або навпаки) себереалізувати, проявити як особистість, бути корисною, собі, оточуючим,суспільству, або просто існувати залежно від розміру цього доходу. Однак неможна стверджувати, що одержання високих доходів спонукає людину задовольнятиякісніші моральні потреби. Це вже залежить від зовнішніх і внутрішніх факторів.Але можна точно зазначити той факт, що від бідної людини не варто сподіватисявисокопродуктивної праці.
В Україні неприпустимо мала частка заробітноїплати в ВВП,щойде в розріз із сформованою світовою тенденцією, Так, частка заробітної плати уВВП різних країн у 2008 році становила: в Японії — 76,0%, США — 72,2%, Євросоюзі — 88,3, Росії — 40,0% і в Україні — 41,0% [4].
Відставання України по цьому показнику майжеудвічі характеризує її загальне економічне становище. Посилання на значнонижчий рівень продуктивності праці не зовсім доречне. Так, якщо порівнюватинаше становище з російською практикою, то тут згідно з дослідженнями Д. Львовасередньостатистичний російський працівник виробляє на 1 долар погодинної оплатипраці приблизно у 2 рази більший ВВП, ніж аналогічний американський. Тобто відбувається офіційнозареєстрована на державному рівні експлуатація найманої праці [12].
За даними Держкомстату України, за січень— липень 2008 р. номінальнідоходи населення становили 451,9 млрд. грн, що перевищує рівень доходів за відповідний період2007 р. на 43,9%. Наявний дохід,який може бути використано населенням на придбання товарів та послуг, зріс на 43,7%, а реальнийнаявний дохід, визначений з урахуванням цінового чинника, — на 13,7% порівняно звідповідним періодом торік.
Наявний дохід у розрахунку на одну особу залипень 2008 р. становив 1259,7 грн (липень 2007 р. — 935,3 грн). Показникспіввідношення наявного доходу до прожиткового мінімуму в середньому на однуособу (607 грн) становить 2,08 (липень 2007 р. — 1,78).[3]
Середньомісячна заробітна плата штатнихпрацівників за видами економічної діяльності за січень—липень 2008 р. становила 1739 грн, що на 38,8% більш ніж увідповідному періоді торік. Реальна заробітна плата при цьому зросла на 9,0%.
Заробітна плата штатних працівників за видамиекономічної діяльності за липень 2008 р. становила 1930 грн, що на 2,5% більш ніж у червні і на 35,8% більш ніж увідповідному періоді торік. У промисловості заробітна плата за липень порівняноз відповідним періодом 2007 р. зросла на 37% і становила 2173 грн.
Показник співвідношення заробітної плати залипень до законодавчо встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб— 2,97 (за липень 2007 р. — 2,53).[4]
2.2 Основні зміниструктури доходів населення, їх причини
Другий основний показник, аналогічний за своєюекономічною вагомістю рівню життя населення – це структура доходів населення.
У структурі сукупних доходів виявляється політикадержави, спрямована на те, щоб в умовах ринкової економіки кожна працездатналюдина сама відповідала за свій матеріальний добробут. За структурою доходівможна судити про середній рівень життя населення конкретної країни. Так, якщоосновну частку доходів складає заробітна плата, то це свідчить що тут переважаєвиробнича діяльність, розвинена сфера послуг, а частка підприємницького доходута особистого капіталу, підприємницькій прибуток забезпечує працею вільніробочі місця. Тут основний дохід заробляє частина населення у формі найманогопрацівника. Висока частка заробітної плати у загальних доходах свідчить проекономічний стан країни.
За останніми дослідженнями українських вчених,частка заробітної плати у сукупних доходах населення в 2009 році реальнознизилася (з 41,0% до 20%), що відповідає негативній тенденції, якапозначається на спаді виробництва, скороченні зайнятості і, відповідно, назростанні безробіття, тінізації економіки.
Простежимо, що відбулося з іншими складовимидоходів населення, якщо знизилась основна частка доходів. Друге місце завагомістю після заробітної плати становлять доходи населення у виглядісоціальних допомог і трансфертів: у 2007 році вони становили 39,4% і в 2008році — 38,6%; далі — доходи від підприємницької діяльності та від власності —19,6% та 18,7% відповідно за роками. Така ситуація свідчить про те, що більшетретини населення одержує дохід від держави у формі соціальної допомоги йтрансфертів, і тільки менше п'ятої частини населення заробляє підприємницькоюдіяльністю або використовуючи свою власність.[11]
Звичайно, можна сказати, що відбулися значнізміни у структурі доходів населення, але їх ніяк не можна характеризувати якринкові, навпаки.
Рівень заробітної плати та державних виплат увигляді різноманітних соціальних допомог, пенсій, стипендій, субсидійнедостатній для нормального проживання населення, що потребує від державизначного відтоку бюджетних коштів на його соціальне забезпечення.
Однак збільшення частки соціальних виплатсвідчить не лише про турботу населення, а й про скорочення зайнятості,зростанні частки соціально незахищених і про вади діючої державної системисоціальних виплат.
Порівняємо ці дані з іноземними. Так, за останнітри десятиріччя заробітна плата в сумі особистих доходів населення США становила 60—70%, доходи віднеакціонерного підприємництва — 5—8, доходи від власності — 13-19, соціальнітрансфертні платежі — 10-16%. Як, бачимо, в Україні простежується протилежне — негативна диспропорціядоходів населення.
2.3 Диференціація доходівнаселення
Диференціація доходів визначається рівнемрозвитку продуктивних сил і суспільних відносин та залежить від економічних,демографічних, соціальних факторів.
Загальна кризова ситуація в нашій країні різкопозначилася на розшаруванні населення на багатих і бідних. Цей поділ населенняможна показати через співвідношення рівнів матеріальної забезпеченості 10%найбільш та 10% найменш забезпечених груп населення (децільний коефіцієнт). Яксвідчать офіційні дані, поділ на бідних і багатих у 2008 році в різних країнахстановив: у Японії — 4:1, Європі – 5-7:1, США – 9:1, Україні — 13,5:1 [5].
За даними українських вчених [2] реальне співвідношеннявідповідних прошарків населення становить 40:1. У Росії коефіцієнт розшарування населення у 2008 році за данимиДержкомстату України становив 14,3:1,3 за оцінками російських експертів ступіньнерівності у 2-2,5раза вищийза офіційно в установлений. Вважається, що соціальна стабільність наражаєтьсязагрозі, коли цей розрив перевищує десятикратну величину.
В Україні у 2008 році згідно з даними ДПА України за підсумкамидекларування доходів громадян чисельність платників податків — мільйонерів зросла більшяк удвічі — понад 1 млн. грн. доходів задекларували у минулому році 336 громадян, а у звітному — таких осіб булозареєстровано вже 850. Деякі з них задекларували доходи у розмірі 20 і навіть 100 млн. грн. Це офіційназвітність, а хто може підрахувати «підпільних» мільйонерів, щознаходяться у тіні нашої економіки?
В Україні бідність часто спіткає осіб не простодостатньо освічених і кваліфікованих але й працюючих, до того ж ще у режиміповної зайнятості, що є взагалі нонсенсом. Так, близько 65% бідних сімей — це ті з них, в яких хочаб одна особа працює. Дана ситуація віддзеркалює типову для бідного суспільстванизьку ціну робочої сили. Масштаби бідності за самооцінками, як правило, значноперевищують масштаби об'єктивної бідності. За даними 44 обстежень, проведенихпротягом 1998-2008 років українськимІнститутом соціальних досліджень і центром „Соціальний моніторинг", нижчимніж рівень середньої української родини вважають 60% населення України.[7]
Длябідностіхарактерним чинником є нестача грошей, коли одержаний мінімальний грошовийдохід не досягає прожиткового мінімуму. Для середнього класу характерноюознакою є перевищення одержаного мінімального грошового доходу над величиноюпрожиткового мінімуму, що дає змогу накопичувати гроші.
У сучасній Україні поки що рано говорити проформування такого прошарку населення як середній клас у цивілізованомурозумінні цього поняття.
В Україні спостерігається ще одна наболілапроблема — значнерозходження доходів сільського та міського населення. Так, у першій групінаселення вони помітно нижчі за доходи міських жителів. Це пояснюється різницеюв оплаті праці сільської й міської груп населення, де розрив в оплаті праці нагалузевому рівні становить в 1,5 раза й більше. Тобто відбувається диспропорціядоходів і витрат за територіальною та галузевою ознаками. Рівень життясільського населення наближений майже до злиденного. Селяни менше витрачаютьсвою заробітну плату на продукти харчування, однак різноманітність їх їжіневисока й незбалансована за поживністю. Паралельно у селян збільшуються іншівитрати, які майже відсутні у міських жителів: на будівництво житла таутримання особистого господарства, без якого життя за даних умов було б простонеможливе.
Висновок
В економічній літературі прийнято розрізняти триосновні види особистих доходів населення. Це доходи від праці (заробітнаплата), доходи від власності (рента, процент, прибуток) та доходи, що отриманіу вигляді соціальної допомоги (пенсія, допомога по безробіттю та ін.).
Заробітнаплата, як основна форма прояву доходу від праці, виступає сьогоднінайпоширенішим джерелом отримання особистих доходів населення. В країнах ізрозвинутою економікою на заробітну плату припадає 70-80% національного доходу.Хоча історично плата за виконану роботу є формою отримання доходу відомою ще зчасів рабовласницької епохи, свогозначення, як одного з основних видів доходів населення, зарплата набуває лише вумовах становлення та розвитку капіталістичного способу виробництва зпритаманним йому масовим використанням найманої праці. Поступове зростанняпитомої ваги заробітної плати в структурі доходів населення з розвиткомкапіталістичних країн значною мірою пояснюється процесами їх індустріалізації.Зменшення частки сільського населення відбувається на збільшення кількостіжителів міст, де відсутня можливість ведення натурального господарства ізарплата часто є єдиним джерелом існування. З іншого боку, чинником, що впливаєна зростання питомої ваги зарплати в особистих доходах є підвищення оплативисокопродуктивної кваліфікованої праці, яка все більше витискуємалопродуктивну кваліфіковану працю у виробництві.
Друге місце, за питомою вагою, у структуріособистих доходів населення займають, в умовах ринкової економіки, доходи відвласності. Власники заводів, фабрик, природних ресурсів та значних сум грошеймають можливість отримувати доходи не працюючи. Свій дохід вони отримуютьнадаючи свою власність діючим підприємцям для використання їх у процесісуспільного виробництва. Статистична частка доходів від власності у сукупнихдоходах суспільства скоротилась у порівнянні з часами рабовласництва,феодалізму та ранніми стадіями капіталізму.
Проте, це не означає, що сучасні власникиотримують менші доходи ніж їх попередники. Доходи крупних власників, як іраніше, значно перевищують доходи отримані від праці (навітьвисококваліфікованої в останні десятиріччя), процентне співвідношення міждоходами від власності та доходами від праці залишається сталим, що свідчитьпро паралельне зростання по абсолютній величині.
Третій вид особистих доходів населення — цедоходи, що отримані у вигляді соціальної допомоги. Особливістю даного видудоходу є те, що він не пов'язаний ані з виконанням роботи, ані з володіннямвласністю. Тобто, даний дохід отримують, як правило, особи які не працюють зпевних причин та не мають засобів існування. Благодійність має давні корені улюдському суспільстві, але тільки в епоху капіталізму вона реалізується на державномурівні та на регулярній основі у вигляді відрахування частини коштів держбюджетуна соціальні програми. Загальна тенденція до збільшення кількості соціальнихпрограм та абсолютних розмірів виплачуваємої допомоги у розвинутих країнахсвідчить про процес поступової гуманізації суспільних відносин з розвиткомлюдства.
Список використаноїлітератури:
1. ЖеребинВ., РомановА. Экономика домашних хозяйств. — М.: Финансы, 2002.
2. ЗавіновськаГ.Т. Економіка праці / Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2006.
3. КвасніковаГ.С. Доходи населення та економічний стан держави. // Актуальні проблемиекономіки. – 2008. – Ст.4. – С. 53 — 60.
4. КвасніковаГ.С. Стан рівня заробітної плати та посилення стимулюючої функції у мотиваціїпраці. – К., 2008.
5. КрупкаМ.І. Фінансові методи активної соціальної політики // Фінанси України. — 2008.— № 7. — С 3-13.
6. ЛагутінВ.Д. Людина і економіка: соціоекономіка: Навч. посіб. — К., 2006.
7. Лекарь С. Скільки доходів ми одержали // Праця і зарплата.— 2008. — № 29. – С. 4 – 8.
8. МандибураВ.О. Рівень життя населення України та проблеми реформування механізмів йогорегулювання. —К., 2005.
9. Основиекономічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н. Климка, В.П.Нестеренка. —2-гевид. — К.: Вища шк.:Т-во «Знання», КОО, 2004.
10. Пропрожитковий мінімум: Закон України // Урядовий кур'єр. — 1999. — 18 серпня. — С 9.
11. СаввовА. Доходи населення України та їх динаміка. // Формування ринкових відносин вУкраїні. – 2009. – №2. – С. 121 – 126.
12. Соболевская А. Рользарплаты в рыночной экономике. // МЭиМО. – 2004. – №12. – С. 49 – 57.