«Роль домогосподарств в економіці»
Реферат
Метою курсової роботи є визначення ролі та місцядомогосподарств в економіці.
В роботі розглянуті теоретичні основи економікидомогосподарств, а також стан соціально-економічного становища домогосподарствУкраїни в 2006-2007 роках.
В останньому розділі розроблено рекомендації щодопокращення умов розвитку домогосподарств України.
Зміст
Вступ
1. Теоретичні основиекономіки домогосподарства
1.1 Сутність та поняттяекономіки домогосподарств
1.2 Основні фактори, яківпливають на попит та пропозицію домогосподарства
2. Стансоціально-економічного становища домогосподарств в Україні
2.1 Порівняльнахарактеристика соціально-економічного становища домогосподарств України в2006-2007 роках
2.2 Аналіз впливурозвитку сільських територій на доходи та витрати домогосподарств
3. Рекомендації щодопокращення умов розвитку домогосподарств України
Висновки
Список використанихджерел
Вступ
Ринок являє собою систему економічних відносин, які виникають у процесіобміну продуктами як товарами шляхом купівлі-продажу. Через механізм обмінупроцес виробництва пов'язується з процесом споживання, і таким чиномстворюються необхідні умови для задоволення суспільних потреб у форміплатоспроможного попиту.
В змішаній економіці ринок виконує головну координуючу роль. Алеринок — це не монолітна, а структуризована система, яка складається з окремихелементів, видів ринку. Серед останніх важливе місце займають ринок ресурсів іринок продуктів (споживчих товарів та послуг).
Упроцесі макроекономічного кругообігу ці два види ринку тісно взаємодіють міжсобою. В результаті такої взаємодії національний продукт розподіляється міжсуб'єктами ринку відповідно до його законів, а між окремими сторонами економікидосягається рівновага.
Воснові макроекономічного аналізу лежить модель кругообігу, яка відображаєвзаємопов'язаний і безперервний рух ресурсів, виготовлених продуктів і доходівміж економічними суб'єктами. У кожній національній економіці є три основніекономічні суб'єкти — домогосподарства, фірми та держава. Якщо економіка країнивідкрита, тобто пов'язана з економіками інших країн через експорт-імпорттоварів, послуг, ресурсів та іншими формами зовнішньоекономічних зв'язків, тоіснує ще й четвертий суб'єкт економічного життя країни — решта світу (секторзакордон).
1.Теоретичні основи економіки домогосподарства
1.1Сутність та поняття економіки домогосподарств
Домогосподарство(household) — суб'єкт економіки, що складається з одного провідногосамостійного господарства індивіда або, частіше, групи людей, що живуть спільной ведучих спільне господарство. Як правило, така група осіб об'єднана родиннимиабо сімейними зв'язками. Домогосподарства є об'єктом вивчення економіки,соціології, психології й ін. суспільних наук.
Домогосподарствуяк одному з суб'єктів мікроекономіки належить надзвичайно важлива роль усистемі економічних відносин. В Україні з розвитком ринкових відносиндомогосподарство опинилося в нових умовах функціонування[24].По-перше,задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благахвиступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним знайвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. По-друге,домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям(підприємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. По-третє,частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточногоперіоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужнимджерелом економічного зростання країни. Можна констатувати, що домогосподарствовиконує в економіці три основні функції: споживання, постачання факторіввиробництва та заощадження. Отже, домогосподарство — це економічна одиниця, щоскладається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, щозабезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьомукошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метоюзадоволення своїх потреб. Проте з погляду мікроекономічного рівнягосподарювання провідною виступає, безумовно, функція споживання[13].
Длятого щоб проаналізувати, як домогосподарство здійснює цю функцію, економічнанаука вдається до ряду абстракцій, що дають можливість вивчити поведінкуоб'єкта аналізу в чистому вигляді. По-перше, вважається, що домогосподарствовиступає єдиним економічним суб'єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле;тобто не береться до уваги його внутрішня структура, воно ототожнюється зпоняттям "індивід". По-друге, допускається, що домогосподарствоотримує доходи за рахунок продажу факторів виробництва, точніше, їхніх послуг,за використання або перерозподіл між членами суспільства і витрачає їх повністюна споживання, не роблячи заощаджень. По-третє, вважається, що воно можеспоживати всі споживчі блага, які виробляються на цей момент виробничим сектором,і ці блага вважаються при цьому безкінечно подільними; наявна повна інформаціяпро споживчі властивості благ. По-четверте, не беруться до уваги такі діїдомогосподарства, які можуть вплинути на його поточне споживання, а саме:збільшення або зменшення майна, взяття кредиту, вкладання частини доходів узапаси споживчого призначення.
Затаких обставин домогосподарство ставиться в умови вибору: йому треба розподілитинаявні грошові доходи між різними благами, що задовольняють його потреби. Самецей процес насамперед і цікавить економістів, тобто, як домогосподарствоприймає рішення щодо певної структури споживання.
Можливостівибору домогосподарства обмежені багатьма факторами: це рівень і структуравиробництва; структура потреб цього домогосподарства і рівень насичення деякихз них (так, досить швидко насичуються за нормальних умов потреби у базових продуктаххарчування, тоді як духовні та соціальні потреби практично не знають межінасичення; в міру задоволення фізичних потреб споживання переключається на потребибільш високого рівня); рівень доходів домогосподарства, адже в умовах ринковоїекономіки переважна більшість економічних благ надається лише в обмін на гроші;рівень цін, встановлений ринком, на який домогосподарство через те, що воно єлише одним з численної множини споживачів благ, вирішальне впливати не може,отже, приймає його таким, яким він є. Сукупність наборів благ, доступних заумов таких обмежень домогосподарству, і є той простір, в якому домогосподарствомає свободу дій щодо споживчого вибору. Отже, домогосподарство має вирішитипроблему: при певній структурі та рівні потреб і доходів знайти таку комбінаціюспоживчих благ, яка б максимально відповідала його потребам[1]. Якщо потребидомогосподарства є варіаційною величиною, то рівень доходів — наявна величина,яка з фінансового боку встановлює межу задоволення потреб, інакше кажучи, являєсобою бюджетне обмеження. Оскільки згідно з попередніми припущеннями всі доходидомогосподарства мають витрачатися на споживання, бюджетне обмеження набуваєвигляду:
M =P1x1+ ……+Ptxi+…….+Pnxn, (1.1)
де M- отриманий за певний період доход;
Р1,Рi, Рn — ціни споживчих благ;
х1,хi, хn — обсяг споживання певного блага.
/>
Рис.1.1. Бюджетне обмеження і сукупність фінансово можливих планів споживання длядомогосподарства
Сукупністьпланів споживання, яка задовольняє це обмеження, називають фінансове можливимипланами споживання. Як видно з рис. 1.1, сукупність фінансово можливих планівобмежена прямою, яка відповідає бюджетному обмеженню. Плани споживання А та В єфінансове можливими, тоді як С — ні. Проте оскільки домогосподарство, згідно зприпущенням, має витратити всі наявні гроші на споживання, воно будереалізовувати лише ті плани, що лежать на бюджетній прямій М. Точки перетинуграфіка бюджетного обмеження з осями координат показують, яку кількість одногоблага може спожити індивід, якщо повністю відмовиться від споживання іншого[20].
Нафінансові можливості домогосподарства впливають розмір отримуваного доходу М(чим він більший, тим ці можливості за інших незмінних обставин ширші), цін наблага (зростання цін вестиме до зміщення бюджетного обмеження вниз і навпаки)та всі фактори, що зумовлюють зміну цих параметрів, наприклад оподаткуваннядоходів, введення або підвищення податків на споживання, раціонування тощо.
Виходячиз наявного бюджету, домогосподарство має здійснити свій вибір з численнихфінансово можливих планів. Чим воно при цьому керується? Уявленнями про те,якою мірою певне благо може задовольнити його потреби. Отже, індивід маєвіддати перевагу одному з доступних варіантів споживання, відмовившись від усіхінших.
Проаналізуємовибір домогосподарства (індивіда) в деякій умовній екстремальній ситуації. Уявімо,що хтось А, відвідуючи театральну виставу, в антракті зайшов до буфету, щобтрохи втамувати голод. Однак, на жаль, він прийшов занадто пізно, і в буфетізалишилося лише два бутерброди — один з сиром, другий з ковбасою. Всі наявніваріанти споживання А обмежені в кількості та характеризуються різним рівнемжаданості або корисності. Найперше, А хотів би з'їсти обидва бутерброди; якщо жгрошей вистачить лише на один, то будь-який з них; якщо ж грошей не вистачитьнавіть на один бутерброд, то піти, не з'ївши нічого. Цим охарактеризованопорядок переваг індивіда. Яка з альтернатив споживання буде реалізована — залежить лише від наявного бюджету А[23].
Цейумовний приклад показує, що порядок переваг домогосподарства має відповідатипевним властивостям, які в сукупності описують раціональну поведінку споживача.
/>
Рис.1.2. Крива байдужості домогосподарств
По-перше,А, як ми бачили, вибрав одну з наявних альтернатив, визначивши, яка з нихкраща. Це означає, що індивід повинен уміти оцінити набори благ з точки зору їхвідповідності його потребам та бюджетним можливостям. Цю властивість перевагназивають повнотою. По-друге, А не потрібно зіставляти всі можливі варіантиспоживання один з одним; йому достатньо знати, який з них для нього найкращий,тобто він _ напевне знає, що з'їсти один будь-який бутерброд — це краще, ніжнічого, але ще краще — з'їсти обидва, і з таким вибором уже не варто порівнювативаріант з пустим шлунком. Ця властивість переваг дістала назву транзитивності. По-третє,знаючи свої переваги, А реалізує той фінансово можливий план, який для ньогомає найвищий рейтинг, тобто перший. Цю властивість переваг називаютьраціональним вибором, адже індивід має реалізувати найкращий з доступних йомупланів споживання.
Повнотаі транзитивність переваг, раціональність вибору — це основні властивостіпорядку переваг домогосподарства, хоча ними перелік не вичерпується.
Здійсненийаналіз переваг А показав, що два з наявних планів споживання він оцінюєоднаково, тобто індиферентне. Якщо з'єднати на графіку точки, що відображаютьусі плани споживання, до яких індивід індиферентний (байдужий), можна отриматикриву, що дістала назву крива індиферентності (байдужості), яку наведено нарис. 1.2. Очевидно, що таких кривих, які є графічним зображенням планівспоживання, може бути нескінченно багато, тому кажуть про те, що індивід має«карту байдужості». Оскільки на більш високих кривих байдужості маютьрозміщуватись плани споживання, яким надається перевага над тими, щознаходяться на більш низьких кривих, цільова установка споживача полягає втому, щоб досягти найвищої з досяжних кривих байдужості, або, інакше кажучи,найповніше задовольнити свої потреби, максимізувати свою корисність (кориснийефект від споживання певного набору благ)[37].
Наявністьпланів споживання, між якими індивід індиферентний, означає, що індивід,задовольняючи свою потребу, може в певній пропорції заміщувати споживанняодного блага іншим. Так, при переході від плану споживання А (включає в себе 3од. блага х2 та 1 од. блага х1) до В (відповідно 2 од. блага х2 та 4 од. благах1) відбувається заміщення споживання блага х на благо х1. Проте при цьомувидно, що при подальшому зменшенні споживання блага х індивід все меншехотітиме так чинити, оскільки для того щоб залишитися на тій самій кривійбайдужості (рівні корисності), йому треба натомість отримати все більше одиницьблага х 1. Отже, його схильність до заміни блага х2 на благо х1 зменшується.Показник, що характеризує цю схильність, називають граничною нормою заміни(ГНЗ). Кількісно він являє собою співвідношення зміни у споживанні блага х2 дозміни у споживанні блага х1, де знак мінус показує від'ємний характерзалежності між змінними.
∆Х2
ГНЗ =---------. (1.2)
∆Х1
Зрозглянутих властивостей кривих байдужості видно, що ГНЗ має постійнозменшуватись.
Обґрунтуванняспадної властивості ГНЗ передбачає аналіз факторів, що зумовлюють цінністьблага для індивіда, яка залежить від його відносної рідкісності, раритетності.При переході від плану А до В кількість блага х2 у індивіда зменшується. Воностає більш рідкісним, тоді як для блага х1, все навпаки. Отже, заміщення одиницьблага х2 в міру зменшення його кількості на все більші обсяги блага х1пов'язане зі зміною співвідношення рідкісності цих благ для індивіда.
З'ясуваннявластивостей переваг індивіда підводить до розуміння того, як можна вимірятикорисність певного набору благ, які може обрати індивід. В економічній теоріїщодо цього є дві концепції: кількісна і порядкова. Сутність кількісноїконцепції корисності, теоретичні засади якої закладені представниками австрійськоїекономічної школи в середині XIX ст. (К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк таін.), полягає в тому, що індивід у змозі виміряти кількість«корисності», яку він має від споживання кожного блага, а отже, і відпевного набору благ. Сучасний кількісний підхід до корисності домогосподарствапредставлений у підручнику К. Макконнелла, Е. Брю «Экономика, принципи,проблеми и политика». Згідно з цією концепцією поведінка споживачазводиться до того, що він обирає корисніший. Проте залишається нез'ясованимодне докорінне питання: як виміряти «корисність», у яких одиницях?
Сутністьпорядкової концепції корисності, родоначальниками якої вважають італійськогоекономіста і соціолога В. Парето і англійця Ф. Еджворта, полягає в тому, що тойплан, який індивід обирає за певних обмежень, і є найкращим, означає для ньогонайвищу корисність. Саме порядок переваг і дає змогу з'ясувати ступіньбажаності цього набору благ для індивіда, а тому немає потреби вдаватись докількісного визначення корисності. Порядкова концепція корисності є теоретичноюпідвалиною сучасних теорій попиту і пропозиції.
Обираючиплан споживання, домогосподарство прагне реалізувати той фінансове можливийплан, якому воно віддає перевагу перед іншими, оскільки він означає для ньогонайвищу корисність. План споживання, який при цьому бюджетному обмеженні даєіндивіду максимум корисності, називають оптимальним планом споживання.
Виробленняоптимального плану споживання зводиться до зіставлення бажань індивіда, представленихйого перевагами, та можливостей, передбачених бюджетним обмеженням.
Поставленийперед необхідністю вибору, індивід обирає найкращий з доступних планів А(х1", x2"), оскільки план В, хоч і відповідає умовам бюджетногообмеження, розташований на кривій байдужості, яка не є найвищим досяжним рівнемкорисності (рис.1.3). Отже, досягаючи більш повного задоволення потреб, що і єекономічним змістом максимізації корисності, індивід рухатиметься уздовжбюджетного обмеження М аж до точки А, яка дає план споживання з найвищою приданих обмеженнях корисністю. Для плану споживання, який при цьому реалізується,характерно, що кут нахилу бюджетного обмеження (а він відповідає співвідношеннюцін на благо х1 і.х2) дорівнює куту нахилу кривої байдужості в цій точці, якийвідповідає значенню ГНЗ, тобто має місце співвідношення:
Ціна першого блага
ГНЗ =--------------------------------. (1.3)
Ціна другого блага
/>
Рис.1.3.Оптимальний план споживання домогосподарства
ПланС, звичайно, ще кращий, але, на жаль, недосяжний при цьому обсязі фінансовихресурсів та цін на блага. Отже, можна сформулювати достатні та необхідні умовиреалізації індивідом оптимального плану споживання: доход має бути витраченийна споживання без залишку; гранична норма заміни має дорівнювати співвідношеннюцін. Визначені у такий спосіб умови досягнення оптимуму домогосподарства вспоживанні є ключовими для розуміння факторів індивідуального попиту на окремеблаго[36].
1.2Основні фактори впливу на попит та пропозицію домогосподарств
Напопит домогосподарства впливає сукупність факторів, серед яких найвагомішими єпереваги, розмір доходу, рівень цін, обсяг майна домогосподарства.
Змінадоходу веде до зміни бюджетного обмеження: якщо доход зростає, то відбудетьсяпаралельний зсув бюджетного обмеження догори; якщо знижується — то донизу.Відповідно до цього індивід переходитиме до інших порівняно з вихідним споживчихпланів. Перенесені на окремий графік криві, що відображають залежність попитуна окреме благо від величини доходу, названі на честь вченого, який вперше цезробив, кривими Енгеля. Можливі три типи реакції споживача на зміну доходу: а)зміна обсягу споживання блага в тому ж напрямі; б) зміна обсягу споживанняблага в протилежному напрямі; в) відсутність реакції попиту на зміну доходу.Згідно з першими двома типами реакції домогосподарства розрізняють вищі танижчі блага.
Підвищими благами розуміють такі, попит на які зі збільшенням доходу зростає, а зізменшенням — знижується. Типовим прикладом можуть бути блага, що задовольняютьдуховні потреби. Під нижчими розуміють блага, попит на які зі збільшенням доходузнижується, а зі зменшенням — зростає. Це, наприклад, блага, що задовольняютьфізичні (особливо фізіологічні) потреби, як-то потреби в певних видах продуктівхарчування.
Ступіньреакції попиту на зміну доходу вимірюють показником доходної еластичності, якийпоказує ступінь зміни попиту залежно від зміни доходу.
∆Хі ∆М
∑Хі, м=---------: ---------. (1.4)
Хі М
Очевидно,що для вищих благ ∑Хі, м> 0, тоді як для нижчих ∑Хі, м
Іншимфактором попиту, якому в мікроекономіці приділяють першочергову увагу, є ціни.Причому слід розрізняти вплив на попит як безпосередньо ціни цього блага, так іцін інших благ, які знаходяться з ним у певному зв'язку[26].
Реакціяпопиту домогосподарства на зміну ціни певного блага зумовлена викликаним цимзрушенням бюджетного обмеження — відбудеться його поворот, зміна кута нахилувідповідно до напряму, в якому зміниться ціна. Внаслідок цього індивід будереалізовувати інший план споживання згідно з новим бюджетним обмеженням.
/>
Рис.1.4. Виведення функції попиту домогосподарства
Підвищенняціни блага х, привело до послідовного спаду лінії бюджетного обмеження та переходуіндивіда на нижчу криву байдужості та відповідно вибору нових оптимальнихпланів В та С. Відклавши значення ціни блага х, та кореспондуючі обсяги попитуна нього на окремому графіку, дістанемо криву попиту (ліва частина рис. 1.4).Вона є графічним зображенням функції попиту домогосподарства і показує,наскільки зміниться попит індивіда на благо залежно від певного рівня ціни нанього. В цьому випадку внаслідок підвищення ціни попит знижується. Такийвзаємозв'язок між ціною і попитом характерний для звичайних благ. Якщо ж призростанні ціни попит збільшуватиметься, таке благо називається гіфенським (заім'ям англійського економіста Р. Пфена, який вперше зафіксував таку реакцію, аналізуючипопит на хліб найбідніших верств населення). Анормальний характер реакціїпопиту на зміну цін пояснюється тим, що при низькому рівні доходів, колидомогосподарства витрачають їх практично повністю на задоволення першихжиттєвих потреб, підвищення цін на ці досить дешеві порівняно з іншими благапризведе до того, що домогосподарства відмовлятимуться від споживання більшдорогих якісних продуктів і споживатимуть дешеві блага, незважаючи на зростанняцін на них[22].
Протеявище збільшення попиту при зростанні цін (парадокс Гіфена) можливе в іншихвипадках, не пов'язаних з ситуацією низького рівня доходів домогосподарства.Наприклад, коли споживачі оцінюють якість предметів споживання не на основівивчення їхньої споживної вартості, а згідно з рівнем ціни, вважаючи, що більшвисока ціна є індикатором вищих споживних якостей (хоча життя часто показує, щов багатьох випадках це не так); коли споживачі купують певні блага з метоюпідтримки власного престижу (так званий снобістський ефект); нарешті, такареакція можлива у разі високих інфляційних очікувань населення, коли товарирозкуповуються за підвищеною ціною сьогодні лише тому, що завтра вони коштуватимутьнабагато дорожче[11].
Ступіньреакції попиту домогосподарства на певне благо відповідно до зміни його цінихарактеризує показник цінової еластичності. Він показує, наскільки змінитьсяпопит, якщо рівень ціни зміниться на 1 відсоток:
∆Хі ∆Рі
∑Хі, р=---------: --------- (1.5)
Хі Рі
Відповідно,якщо ∑Хі, рі 0 – з гіфенським. Якщо ж еластичність нульова, то кажуть, що попит на цеблаго нееластичний, тобто ніяк не реагує на зміну ціни. Чим більший заабсолютним значенням показник еластичності, тим відчутніше реагуватиме попитдомогосподарства на зміну ціни. Попит домогосподарства реагує також на зміницін інших благ. Так, якщо певне благо споживається в комбінації з іншим (наприклад,автомобіль і пальне, кава і цукор), доповнює його споживчі якості, зміна цінина це доповнююче (комплементарне) благо викличе протилежні за спрямованістюзміни в попиті на таке благо: підвищення ціни на каву при незмінній ціні цукрувикличе зменшення попиту на каву, а отже, і на цукор як комплементарне до ньогоблаго. Якщо для цього блага є замінники (субститути), підвищення ціни на ньогопри незмінних цінах субститутів зумовить переключення попиту на ці блага.Продовжуючи наведений приклад, субститутом до кави можна назвати чай: зростанняціни на каву призведе до підвищення попиту на чай[16].
Ступіньреакції попиту на певне благо залежно від зміни цін інших благ вимірюється задопомогою показника перехресної еластичності. Він показує, наскільки змінитьсяпопит на це благо, якщо ціна іншого блага зміниться на 1 відсоток. Якщо ∑Хі, рі> 0, то благо х1 знаходиться у субститутивному зв’язку з благом хі; якщо ж ∑Хі, рі
Характервпливу різних факторів на попит домогосподарства на певне благо узагальнено втабл. 1.1.
Аналізуючивплив варіації цін на попит домогосподарства, економісти (Дж. Хікс, Є. Слуцькийта ін.) дійшли висновку, що загальний ефект зміни цін можна розкласти на дваефекти: а) ефект доходу, оскільки підвищення цін на благо означає зниженняреальних доходів домогосподарства і навпаки; б) ефект заміни, оскільки змінаціни викликає певні зміни в попиті на інші блага, що знаходяться з цим укомплементарному чи субститутивному зв'язку. Врахування цих ефектів дуже важливепри аналізі наслідків цінових зрушень, зокрема при здійсненні державою прямогочи опосередкованого втручання у ціновий механізм: ці заходи порізному можутьвпливати на попит окремих груп населення залежно від їхнього рівня доходів,структури потреб тощо, а отже, зумовлювати соціально-економічні наслідки, прямопротилежні очікуваним.
Таблиця1.1
Класифікаціяблаг відповідно до реакції попитуПоказник еластичності попиту Більше нуля Менше нуля
Доходна еластичність
Цінова еластичність
Перехресна еластичність
Вище благо
Звичайне благо
Благо-субститут
Нижче благо
Гіф енське благо
Благо-комплемент
Дослідженнядомогосподарства як споживача виходить з того, що домогосподарство має певнийдоход, за рахунок якого задовольняє свої потреби. В свою чергу, розміротримуваного доходу залежить від того, за якою ціною і в якому обсязідомогосподарство продає належні йому виробничі фактори. Найбільш вагомимфактором виробництва, який має домогосподарство, є праця. Продаючи свій робочийчас згідно з діючими ставками заробітної плати (погодинними, тижневими, місячними,річними), індивіди отримують постійне джерело доходу, за рахунок якогофінансується поточне споживання. Проте, витрачаючи свій час на отриманнядоходу, індивід відмовляється від альтернативної можливості — не працювати,тобто від вільного часу, що також є одним з важливих благ, яке споживаєіндивід. Нестача вільного часу призводить до неповноцінного відтворенняособистості, передчасного старіння організму[17]. Інакше кажучи, індивід стоїтьперед вибором: більше працювати і відповідно більше споживати ринкових благ абобільше відпочивати. Головними факторами, які він бере до уваги, є фонд часу (зурахуванням необхідності задоволення фізіологічних потреб), ставка заробітноїплати та рівень цін на споживчі блага. Отже, рівень корисності визначаєтьсяобсягом споживання і вільним часом. Бюджетне обмеження в цьому разі матимевигляд:
W(T-F)= Pxi, (1.6)
де W- ставка заробітної плати;
Т — загальний фонд часу;
F — вільний час;
Р — ціна споживчого блага;
Х — обсяг споживання блага (агрегат усіх благ, крім вільного часу).
Розв'язаннярівняння відносно Х трансформує бюджетне обмеження у такий вираз:
W W
X=-----------T- ------------. (1.7)
P P
Якщоіндивід має звичайні переваги відносно Х та F, знаходження оптимального плануспоживання відбувається наступним чином, тобто гранична норма заміни міжвільним часом і споживанням блага Х має дорівнювати співвідношенню ставкизаробітної плати та продажної ціни блага Х (рис. 1.5).
/>
Рис.1.5. Оптимальний план домогосподарства з урахуванням вільного часу
Знаючиоптимальний вільний час, просто обчислити оптимальну величину робочого часу.Для цього від загального фонду часу T віднімають вільний час, тобто T — F' =L*, де L* — оптимальний робочий час. Ситуація може змінитися, якщодомогосподарство отримує незалежний від праці доход (прибуток, ренту, відсоток,соціальну допомогу тощо)[19]. Це призведе до паралельного зсуву бюджетногообмеження догори та зміни оптимального плану. Залежно від порядку перевагіндивіда це може зумовити або скорочення вільного часу і збільшення робочого,або, що вірогідніше, збільшення вільного часу. В екстремальному випадкузростання доходів, що не залежать від чинника праці, може привести до того, щов оптимальному плані домогосподарства значення вільного часу дорівнюватимезагальному фонду часу, отже, індивід взагалі не працюватиме.
Варіюючиставку заробітної плати, можна дослідити взаємозв'язок між її величиною тапропозицією праці, тобто обсягом часу, який індивід згоден жертвувати накористь споживання. Теоретичне моделювання та емпіричні дослідження показали,що пропозиція праці домогосподарства неоднозначне залежить від ставкизаробітної плати: при певних значеннях W вона зростає, а при інших — знижується(рис. 1.6).
Так,якщо W
/>
Рис.1.6.Крива індивідуальної пропозиції праці
ЯкщоW1
Розділ2. Стан соціально-економічного становища домогосподарств в Україні
2.1Порівняльна характеристика соціально-економічного становища домогосподарствУкраїни в 2006-2007 роках
Проведемопорівняльну характеристику соціально-економічного становища домогосподарствУкраїни в 2006-2007 роках на основі даних Державного комітету статистики.
Одержанаінформація свідчить, що майже кожне друге (39%) домогосподарство по Україні вважалостан свого добробуту в 2006р. досить низьким – постійно відмовляли собі унайнеобхіднішому, крім харчування. А 4,6% та 801 тис домогосподарств навіть незмогли забезпечити достатнього харчування. Оцінили рівень свого доходудостатнім для забезпечення поточних потреб 50% домогосподарств України, а 6% –достатнім і для заощадження коштів.
Іззагальної кількості домогосподарств 48% повідомили, що минулого року буливипадки, коли через відсутність грошей вони не мали можливості придбати одяг тавзуття, 0,5% – відремонтувати їх, 1,4% – купити мило та пральний порошок, 0,8%– оплачувати перебування дітей в дитсадку.
Майжекожні сім з десяти домогосподарств відзначили, що рівень доходів 2006р. недозволяв їм у разі необхідності купити холодильник, навіть позичивши гроші (приумові впевненості повернення боргу), одинадцять із двадцяти – пральну машину,два з семи – недорогий телевізор.
Приумові значного збільшення доходів домогосподарства країни спрямували б їх впершу чергу на купівлю побутової техніки, відпочинок, лікування, житло,придбання одягу та взуття.
Оцінюють2008р. несприятливим часом для розвитку економіки України 23% домогосподарств,38% – не сподіваються на суттєві зміни, кожні два з п’яти – очікуютьсприятливих умов та позитивних зрушень у країні.
Середньомісячні загальні доходи одного домогосподарства у 2007р.склали 1746 грн. Міське домогосподарство отримувало в середньому за місяць 1831грн., сільське – 1558 грн. У середньому на одного члена домогосподарствазагальні доходи становили 672 грн. на місяць, у міських домогосподарствах – 721грн., у сільських – 569 грн. Рівень середньомісячних загальних доходів однієїособи перевищив рівень встановленого у ІІ півріччі 2007р. прожиткового мінімуму(525 грн.) на 28%. Слід зазначити, що темп росту середньодушових загальнихдоходів у І півріччі 2007р. порівняно з аналогічним періодом минулого рокуперевищив індекс споживчих цін за цей період: відповідно 121,4% проти 110,8%.
Частка населення із середньодушовими загальними доходами у місяцьнижче прожиткового мінімуму склала 39%. Серед мешканців міст ця група становилатретину, серед селян – половину населення.
Співвідношення загальних доходів 10% найбільш та найменшзабезпеченого населення становило 5,6 рази, у тому числі серед міськогонаселення – 5,3 рази, сільського – 5,2 рази. Мінімальний рівень загальнихдоходів серед 10% найбільш забезпеченого населення перевищував максимальнийсеред 10% найменш забезпеченого населення, як в цілому по Україні, так і середміських жителів у 3,8 рази, серед сільських – у 3,7 рази. Найбільш заможні 20%населення отримували 36% усіх загальних доходів. Середньомісячні сукупнівитрати одного домогосподарства у 2007р. склали 1582 грн., що на 13% більше,ніж 2006р. Міське домогосподарство витрачало в середньому за місяць 1661 грн.,сільське – 1405 грн. У середньому на одного члена домогосподарства сукупнівитрати становили 608 грн. на місяць, у міських домогосподарствах – 654 грн., усільських – 513 грн. Серед усіх сукупних витрат домогосподарств, як і у 2006р.,91% становили споживчі витрати[6].
Найбільш вагомою статтею (54%) сукупних витрат домогосподарствпродовжували залишатися витрати на харчування (включаючи харчування поза домом).У порівнянні з 2006р. частка цих витрат зменшилася на 3%.На купівлюнепродовольчих товарів та оплату послуг (без витрат на харчування поза домом)домогосподарства направляли 34% усіх витрат, що на 3 % більше, ніж у 2006р.
Частка неспоживчих сукупних витрат не змінилася і склала 9% усіхвитрат домогосподарств.
Вартість харчування у 2007р. у середньому на одну особу становила11 грн. на добу проти 10,2 грн. – у 2006р.
Зростання у 2007р. у порівнянні з 2006р. реальних наявних доходівнаселення сприяло підвищенню споживчих можливостей населення у забезпеченніналежного рівня харчування. Відбулося деяке покращання структури харчування:збільшилося споживання в домогосподарствах фруктів, ягід, горіхів та виноградуна 20%, м’яса та м’ясопродуктів – на 11%, цукру – на 6% та молока і молочнихпродуктів – на 0,5%. Залишилося на рівні 2006р. споживання риби тарибопродуктів, яєць, олії та інших рослинних жирів, овочів і баштанних.Скоротилося споживання картоплі (на 7%), хліба і хлібних продуктів (на 4%).
Сільські домогосподарства спрямовували на харчування більшучастину сукупних витрат, ніж міські (відповідно 59% проти 53%). При цьомусільські жителі споживали більше: картоплі – в 1,8 рази, хліба та хлібнихпродуктів – в 1,3 рази, овочів і баштанних – на 23%, цукру – на 13% та молока імолочних продуктів – на 2%.
Домогосподарства з дітьми до 18 років направляли на харчування 54%свого бюджету проти 57% у 2006р. Вартість добового раціону однієї особи цієїгрупи збільшилася порівняно з відповідним періодом минулого року на 9% істановила 9,3 грн. У сукупних витратах домогосподарств без дітей частка витратна харчування (55%) була дещо більшою, ніж у домогосподарствах з дітьми, авартість спожитих за добу однією особою продуктів харчування була вищою в 1,4рази.
У домогосподарствах з дітьми однією особою було спожито більше,ніж у 2006р., фруктів, ягід, горіхів та винограду – на 21%, м’яса там’ясопродуктів – на 11%, яєць, цукру, молока та молочних продуктів – на 6–2%.Одночасно у цій групі домогосподарств зменшилося на 7% споживання картоплі тана 4% – хліба і хлібних продуктів. Залишилося на рівні минулого року споживанняовочів і баштанних, риби та рибних продуктів, а також олії та інших рослиннихжирів. Кількість основних продуктів харчування, спожитих однією особою вдомогосподарствах з дітьми, була в 1,6–1,1 рази меншою, ніж у домогосподарствахбез дітей[3].
У споживанні продуктів харчування продовжувала зберігатисядиференціація між домогосподарствами найменш забезпеченого першого дециля,домогосподарствами з середньодушовими загальними доходами у місяць нижчепрожиткового мінімуму та найбільш заможними домогосподарствами, які складаютьдесятий дециль. Останні спрямовували на харчування, порівняно здомогосподарствами найменш забезпеченого першого дециля і домогосподарствами,середньодушові місячні загальні доходи яких нижче прожиткового мінімуму,відповідно в 1,6 та 1,5 рази меншу частку усіх сукупних витрат (43%), авартість (17,4 грн.) спожитих однією особою за добу продуктів була вищоювідповідно в 3 та 2 рази.
Зростання наявних реальних доходів населення сприяло підвищеннюдоступності для домогосподарств непродовольчих товарів. У 2007р. обсяги продажунепродовольчих товарів у порівнянних цінах зросли на третину, а обсягреалізованих населенню послуг зріс на 10%.
На купівлю непродовольчих товарів та послуг (без витрат нахарчування поза домом) домогосподарства щомісячно спрямовували 34% сукупнихвитрат (у 2006р. – 31%). На утримання житла (включаючи поточний ремонт), воду,електроенергію, газ та інші види палива пересічне домогосподарство витрачалокожну дев’яту гривню, на оновлення гардеробу – 5%, на інші напрями споживання(на транспорт, на придбання предметів домашнього вжитку, побутової техніки тапоточне утримання житла, охорону здоров’я, зв’язок, відпочинок і культуру,освіту) від 4 до 1% сукупних витрат. Споживчі витрати на ці цілі міськихдомогосподарств у 1,7 рази перевищували аналогічні витрати в сільськихдомогосподарствах, зокрема, на оплату житла (включаючи поточний ремонт), води,електроенергії, газу та інших видів палива, на транспорт, одяг і взуття, напридбання предметів домашнього вжитку, побутової техніки та поточне утриманняжитла та на охорону здоров’я (медикаменти та медичні послуги) у 1,8–1,2 рази;на відпочинок і культуру, освіту та зв’язок – у 3–2 рази більше.
Домогосподарства з дітьми витрачали на купівлю непродовольчихтоварів та отримання послуг 35% сукупних витрат, що на 1,8 в.п. більше, ніж удомогосподарствах без дітей. У середньому на транспорт, на придбання предметівдомашнього вжитку, побутової техніки та поточне утримання житла, на оплатупослуг зв’язку, на оплату житла (включаючи поточний ремонт), води,електроенергії, газу та інших видів палива та на охорону здоров’ядомогосподарства з дітьми витрачали в 1,6–1,1 рази більше коштів, ніждомогосподарства без дітей; на освіту, відпочинок і культуру та оновленнягардеробу – в 2,1–1,9 рази більше.
На купівлю непродовольчих товарів та отримання послугдомогосподарства з групи найменш забезпечених домогосподарств першого децилянаправляли 26% усіх сукупних витрат, що відповідно на 3 та 15 в.п. менше, ніж удомогосподарствах із середньодушовими загальними доходами нижче прожитковогомінімуму та в найбільш забезпечених домогосподарствах десятого дециля.Середньомісячні споживчі витрати останніх за основними напрямами використання,не пов’язаними із забезпеченням харчування, були вищі у 7–3 рази, ніж середнайменш забезпечених домогосподарств першого дециля, та в 5–2 рази – порівняноз домогосподарствами із середньодушовими загальними доходами нижче прожитковогомінімуму.
У структурі сукупних витрат домогосподарств оплата житла,комунальних продуктів та послуг (з урахуванням суми безготівкових пільг тасубсидій) становила десяту частину або 152 грн. на місяць (у 2006р. – 7% або 94грн.). Міське домогосподарство на такі цілі в середньому щомісяця витрачало 184грн., сільське – 83 грн.
Розмір отриманих пільг та субсидій (готівкових та безготівкових)на оплату житла, комунальних продуктів та послуг у розрахунку на пересічнедомогосподарство становив 17 грн. на місяць, у тому числі серед міськихдомогосподарств – 19 грн., сільських – 12 грн.
Домогосподарства з дітьми щомісячно на оплату житла, комунальнихпродуктів та послуг (з урахуванням суми безготівкових пільг та субсидій)витрачали в середньому 171 грн., без дітей – 141 грн. Суми пільг та субсидій,отриманих пересічними домогосподарствами цих груп на такі цілі, становиливідповідно 10 та 21 грн.[38].
Незалежно від рівня добробуту домогосподарства направляли наоплату житла, комунальних продуктів та послуг близько десятої частини витрат[30].Разом з тим, розмір цих витрат становив серед домогосподарств першого дециля –99 грн., серед домогосподарств із доходами нижче прожиткового мінімуму – 118грн., а серед домогосподарств десятого дециля – 241 грн.
Свої потреби домогосподарства задовольняли за рахунок ресурсів,які надходили з різних джерел. Середньомісячні сукупні ресурси одногопересічного домогосподарства у 2007р. склали 1811 грн., міського – 1890 грн.,сільського – 1634 грн. і зросли порівняно з січнем — червнем 2006р. у цілому поУкраїні на 20%, в міських поселеннях – на 21%, у сільській місцевості – на 17%.У середньому на одного члена домогосподарства сукупні ресурси становиливідповідно 696 грн., 744 грн. та 596 грн.
Продовжувалися позитивні зміни у структурі формування ресурсівдомогосподарств. Збільшилася частка грошових доходів у структурі сукупнихресурсів домогосподарств з 86% у 2006р. до 88% у 2007р.Більше половини сукупнихресурсів домогосподарств складали доходи від зайнятості, частка яких порівняноз 2006р. зросла на 4 %, в основному за рахунок збільшення з 47% до 51% часткиоплати праці. Пенсії, стипендії та соціальні допомоги (включаючи готівкові табезготівкові пільги та субсидії) становили понад чверть сукупних ресурсів пересічногодомогосподарства, доходи від особистого підсобного господарства та відсамозаготівель – дванадцяту частину. Частка допомог від родичів та інших осіб(грошова допомога та грошова оцінка допомоги продовольчими товарами) склала 6%.Залишалася низькою частка доходів від підприємницької діяльності та самозайнятості– 5%[35].
Значні розбіжності мали структури формування сукупних ресурсівміських та сільських домогосподарств. Більше трьох п’ятих сукупних ресурсівміських домогосподарств становили доходи від зайнятості (їх частка порівняно з минулогороку збільшилася на 4 %), 23% – пенсії, стипендії та соціальні допомоги, наданіготівкою, 2% – доходи від особистого підсобного господарства (їх часткизменшилися на 0,7 % кожна). У формуванні сукупних ресурсів сільськихдомогосподарств продовжилися позитивні структурні зрушення: частка доходів від зайнятостізбільшилася на 3 % і склала найбільшу частину (більш, ніж третину) сукупнихресурсів. Суттєвим джерелом надходжень продовжували залишатися пенсії, стипендіїта соціальні допомоги, надані готівкою, частка яких порівняно з 2006р. незмінилася і склала 28%. Частка доходів від особистого підсобного господарствата від самозаготівель у цій групі домогосподарств зменшилася на 2 % і склалачверть сукупних ресурсів сільських домогосподарств[32].У домогосподарствах здітьми 64% ресурсів формували доходи від зайнятості, що на 4 % більше ніж у2006р., сьому частину – пенсії, стипендії, соціальні допомоги (готівкові табезготівкові), частка яких порівняно з відповідним періодом минулого рокузменшилася на 1%. Частка доходів від особистого підсобного господарства та відсамозаготівель зменшилася на 1,3 % і склала одинадцяту частину сукупнихресурсів цієї групи домогосподарств.
У домогосподарствах без дітей 47% ресурсів складали доходи відзайнятості (у 2006р. – 44%), пенсії, стипендії, соціальні допомоги, як і у 2006р.– 35%, доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель – 8%(9%).
У структурі сукупних ресурсів найменш забезпечених домогосподарствпершого дециля частки пенсій, стипендій, соціальних допомог, наданих готівкою,вартості спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства тавід самозаготівель, були більшими, ніж у заможних домогосподарствах останньогодециля.
У домогосподарствах із середньодушовими загальними доходами нижчепрожиткового мінімуму 28% ресурсів формувалося за рахунок пенсій, стипендій тасоціальних допомог, наданих готівкою. Восьму частину їх ресурсів становилидоходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель.
Частка пільг та субсидій на оплату житла, комунальних продуктів тапослуг (готівкою та безготівкових) у сукупних ресурсах домогосподарств ізсередньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімумусклала 0,8%, першого та останнього децилів – відповідно 0,5% та 0,6%. Однак,суми цих пільг та субсидій, отриманих у середньому одним домогосподарством здоходами нижче прожиткового мінімуму та з групи 10% найменш забезпечених, буливідповідно в 2 та в 4 рази нижче, ніж у групі заможного населення[33].
Пільги на оплату санаторно-курортних путівок, на купівлю ліків,лікування, зубопротезування, послуг транспорту та зв’язку становили у сукупнихресурсах домогосподарств із середньодушовими загальними доходами у місяць нижчепрожиткового мінімуму 0,4%, першого дециля – відповідно 0,2%, а серед найбільшзаможних домогосподарств останнього дециля – 0,8%. Вартість цих пільг,отриманих одним заможним домогосподарством, перевищувала відповідні показникисеред домогосподарств із середньодушовими загальними доходами у місяць нижчепрожиткового мінімуму та найменш забезпечених домогосподарств відповідно у 5 та12 разів[15].
2.2Аналіз впливу розвитку сільських територій на доходи та витрати домогосподарств
Аналіздинаміки процесів, що визначають рівень життя сільського населення на сучасномуетапі, вказує на незадовільний стан соціального розвитку сільських територій,для яких нині характерні глибока демографічна криза, брак мотивації до праці,безробіття, витік трудових ресурсів, занепад соціальної інфраструктури та«вимирання» населених пунктів. Всі ці фактори прямолінійно впливають на доходита витрати домогосподарств[14].
ПрагненняУкраїни до інтеграції у європейське співтовариство потребує нагальногокоригування ситуації, що склалася на селі, та як найскорішого прийняття рішеньу цій сфері розвитку людського потенціалу нашої держави.
Безподолання негативних тенденцій в розвитку сільських територій, де проживає 31,9% населення України, наша держава не зможе ефективно конкурувати з економічнимисистемами інших розвинених країн, в яких рівні життя сільського та міськогонаселення максимально зближені. Диференціація рівнів життя сільського таміського населення в Україні загрожує відпливом найбільш активної тапрацездатної частини сільського населення до міст, активізує зовнішню трудовуміграцію, що робить занепад сільських територій самовідтворюваним процесом[12].
Несприятливітенденції щодо погіршення рівня та якості життя в сільській місцевостіспостерігаються у наступних сферах.
Удемографічній сфері відбувається випереджаюче зменшення чисельності населення всільській місцевості. Це веде до поступового зменшення частки сільського тазростання частки міського населення України. Причому цей процес відбувається зпричин як природного скорочення за рахунок дисбалансу народжуваності тасмертності, так і міграції. За період 2003-2007 рр. щорічні темпи зменшеннячисельності сільського населення становили близько 1,3 % або 200 тис. осібщороку.
Скороченнясільської частини населення за рахунок вищезгаданих факторів, призводить дозбільшення демографічного навантаження в сільській місцевості, що посилюєресурсні потреби для вирішення економічних та соціальних проблем, пов’язаних зсоціальним забезпеченням непрацездатної частини населення та лягає додатковимтягарем на бюджети сільських районів, а отже й на доходи домогосподарств.
Прицьому рівень демографічного навантаження суттєво відрізняється за регіонамикраїни. Найгірші показники зафіксовані в Чернігівській, Хмельницькій,Вінницькій, Житомирській, Черкаській, Сумській, Кіровоградській, Київській та Тернопільськійобластях. З усіх вікових груп сільського населення найбільше навантаженняприпадає на людей віком більше 70 років, й лише в Рівненській та Закарпатськійобластях навантаження молодшого за працездатний вік перебільшує старшого запрацездатний.Відтак більша частка соціальних видатків у більшостірегіонів країни вже не може розглядатися як прямі інвестиції в людськийкапітал.
Можназробити припущення, що виправлення демографічної ситуації, що склалася, вимагаєвироблення цілком нових підходів в соціальній сфері, насамперед в галузіохорони здоров'я й пенсійного забезпечення населення.
Допроцесу скорочення чисельності сільського населення додається також міграційнийрух: внутрішньорегіональний, міжрегіональний та міждержавний, який є достатньо точним індикаторомекономічного і соціального становища. Внутрішньодержавна таміждержавна міграція сільського населення змінює кількісні та якісні його характеристики, посилюєнепривабливість проживання (особливо для молоді) на сільських територіях[8].
Незважаючина помітне нині зниження темпів міграції сільського населення, показовим цейпроцес назвати неможливо, оскільки, на нашу думку, це зниження пов’язане з тим,що на даний час найбільш активна та працездатна частина населення, що незнаходила можливостей для реалізації свого потенціалу в сільській місцевості,вже виїхала. Населення, що залишилися на сьогодні в селі, або не має змогивиїхати, або адаптувалося до сучасної ситуації, відтак нездатне до активноїміграції, яка фіксувалася раніше.
Отриманірезультати можуть свідчити про встановлення тимчасової рівноваги в процесі«насичення» ринку праці в містах мешканцями сіл на рівні регіону, а також пропідвищення жорсткості умов життя для «прибульців» в міських поселеннях(збільшення темпів інфляції, недоступність житла за рахунок надзвичайно високихцін на нього тощо). Між тим, збереження високого рівня міжрегіональної міграціїпояснюється значною міжрегіональною диспропорцією в рівні доходів населення, щоспонукає мешканців регіонів з нижчим життєвим рівнем мігрувати до більшблагополучних в цьому сенсі територій.
Заматеріалами вибіркових обстежень сільського населення України, станом на 1січня 2006 року рівень економічної домогосподарств становив 71,8 % загальноїкількості населення. При цьому в період 2005-2006 років зміни рівня невідбувалося, й лише у першому півріччі 2007 року відбулося незначне підвищенняактивності сільського населення — на 0,3 % порівняно з аналогічним періодом2006 р. (за цей же період активність міського населення підвищилося на 0,5 %).
Більшвиражена негативна динаміка спостерігається щодо рівня зайнятості сільськогонаселення працездатного віку. За даними Держкомстату, за період 2005-2006 роківвін знизився на 0,1 %, в той час як рівень зайнятості міського населення за цейже період – підвищився на 0,8 %. Водночас, за І півріччя 2007 року в порівнянніз аналогічним періодом 2006 року відбулося зростання рівня зайнятості населенняяк в міській, так й в сільській місцевостях – на 0,6 та 0,4 % відповідно[21].
Залишаєтьсягострою проблема безробіття у сільській місцевості. Головною причиноюбезробіття сільського населення слід, на нашу думку, вважати структурнічинники, пов’язані з різким падінням обсягів сільськогосподарського виробництва,про що свідчать різке зменшення посівних площ та поголів’я великої рогатоїхудоби як у період трансформаційної кризи, так і в останні роки, а такожповільність впровадження ринкових перетворень у сільській місцевості тадиверсифікації економіки села.
Заданими Держкомстату України, протягом 2005 — 2006 рр. рівень безробіттясільського населення працездатного віку за методологією МОП залишався без змінна рівні 6,6 %, в той час як рівень безробіття міського населення зменшився на0,6 %. В першому півріччі 2007 р. тенденція збереглася: рівеньбезробіття сільського населення зменшився порівняно з аналогічним періодомпопереднього року на 0,1%, міського – на 0,3%. Між тим, за оцінками експертівНаціонального аграрного університету, рівень безробіття в сільській місцевостіможе бути на порядок вищим від офіційно зареєстрованого Держкомстатом і сягати2,3 млн. осіб працездатного віку.
Найбільшакількість безробітних реєструється через звільнення з економічних причин, тобтонайбільша частка безробітних обумовлена складним фінансовим станом підприємств,що змушує керівників виробництва скорочувати робочі місця.
Недивлячись на те, що кількість новостворених робочих місць зростає (у 2006 роціїх було створено на 15,7 % більше ніж в 2005 році), проблему працевлаштуванняце не вирішує. Кількість звільнених працівників в сільському господарстві упівтора разу перевищує число прийнятих. Станом на 1 січня 2007 рокунавантаження на одне робоче місце в сільській місцевості становило 14 осібпроти 5 осіб в середньому по Україні, що призводить до перерозподілу робочоїсили й форсованого відтоку її до інших сфер економіки.
Зазначеніособливості ринку праці знаходять відображення й у значній диференціаціїдоходів та витрат домогосподарству міських та сільських поселеннях.Зокрема, у 2006 р. частка населення із середньодушовими грошовими витратами,нижчими прожиткового мінімуму, становила у сільській місцевості 63,9 %, у місті– 44,6 %. Грошові витрати 49 % домогосподарств складали менш ніж 300 грн. намісяць, в той час як у місті таких було лише 19,9 %. Аналогічні показники длясукупних витрат (з урахуванням споживання продуктів особистого господарства,пільг та субсидій) складало 29 та 15 % відповідно. Статистичні дані свідчатьтакож про збереження значного рівня натуралізації сільських домогосподарств:надходження від особистого підсобного господарства складали 14,9 % грошовихдоходів та 25,9 % сукупних ресурсів домогосподарств у сільській місцевості. Знашої точки зору, структурні зміни у сфері сільгоспвиробництва та відповіднихцінових співвідношеннях вестимуть до зменшення цього джерела фінансовихнадходжень мешканців села[25].
Сучаснийстан соціальної-економічної інфраструктури сільських територій підтверджуєнаявність глибокої кризи. Скрутне становище економіки села, триваленедофінансування соціальної сфери призвели до загрози фізичного руйнування їїматеріально-технічного потенціалу.
Незважаючина більш високий рівень забезпеченості житловоюплощею (25 кв. м. на 1мешканця у сільській місцевості проти 20,9 кв. м. у місті у 2006 р.), рівеньблагоустрою сільського житла здебільшого не відповідає сучасним вимогам. Станомна 2006 рік лише 20,6 % житлової площі в сільській місцевості були обладнаніводогоном, 16,3 – каналізацією, 25,3 % — центральним опаленням, 5,7 % — гарячимводопостачанням.
Унезадовільному стані в селі перебувають об’єкти освіти, охорони здоров’я такультури. Наявна матеріальна база культурно-побутових об’єктів не відповідаєнормам.
Всільській місцевості об’єкти освіти в більшості випадків не мають сучаснихтехнічних обладнань для навчання, не вистачає педагогічного персоналу, а рівеньйого фахової освіти нижчий, ніж в місті. Охоплення дітей дошкільними закладамискладало у 2006 р. в селі лише 28 %, в той час як у місті – 68 %. Введення вексплуатацію нових дитячих дошкільних установ відбувається украй нерівномірнота повільно.
Донегативних наслідків в соціальному плані призводить руйнування інфраструктурисільських лікувальних установ. Потенціал сільських дільничних лікареньскорочувався із року в рік, і лише в 2006 році позначилася слабка тенденція допевного виправлення ситуації. Поспіль було практично припинені виїзні формимедичного обслуговування, знизилися обсяги та якість профілактичних медичнихзаходів.
Придуже низькому рівні введення в експлуатацію установ культури форсовано старіютьта зношуються їх основні фонди, збільшується число об’єктів, що закриваютьсябез подальшого відновлення їх функціонування. Чисельність закладів культуриклубного типу в сільській місцевості скоротилась за 2001-2006 рр. на 5 % (900одиниць), а порівняно з 1990 р. – на 20 %[34].
Вкрайнизький сучасний рівень соціальної інфраструктури села створює реальніпередумови для погіршення доходів та витрат домогосподарств в сільськіймісцевості. Подолання проблем, що склалися в цій галузі вимагає безпосередньоговтручання держави шляхом фінансування конкретних цільових програм соціальногорозвитку села.
3.Рекомендації щодо покращення умов розвитку домогосподарств України
Розподілта перерозподіл національного доходу завершується формуванням бюджетудомогосподарства (сім'ї). Як було вище зазначено, домогосподарство становитьсобою економічну одиницю, що складається з одного чи більше чоловік, які ведутьспільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовуєзароблені кошти для поточного споживання товарів і послуг та заощадження з метоюзадоволення своїх потреб.
Отжеможна зробити висновок, що домогосподарство виконує в економіці три основніфункції:
1. функціюспоживання, оскільки є споживачем кінцевих матеріальних та нематеріальних благ,а саме задоволення його потреб виступає природною метою виробництва;
2. функціюпостачання факторів виробництва (робочої сили, а інколи і засобів виробництва)підприємствам, які здійснюють їх поєднання з метою створення матеріальних танематеріальних благ;
3. функціюзаощадження, оскільки частина доходу домогосподарства, яка не використовуєтьсявпродовж поточного періоду на споживаній, за певних обставин може статиджерелом фінансування розвитку економіки.
Протепровідною виступає функція споживання. На обсяги споживання домогосподарствароблять вплив розміри його бюджету і рівень цін на матеріальні та нематеріальніблага. Бюджет домогосподарства — це всі грошові надходження, що їх отримують зрізних джерел усі члени сім'ї. Для переважної частини домогосподарств основнимджерелом формування бюджету є заробітна плата. В структурі бюджетудомогосподарств нашої країни вона становить майже 80%[9].
Важливимджерелом формування доходів домогосподарства є особисте допоміжне господарство,яке має місце як в умовах капіталізму, так і в умовах соціалізму. Його ведутьтрудящі за умови, що заробітна плата за основним місцем роботи є недостатньоюдля існування сім'ї. В структурі доходів домогосподарств України питома вагадоходів від особистого допоміжного господарства в кінці 90-х років становила5-10%, що втричі більше у порівнянні з кінцем 80-х років.
Джереломдоходу домогосподарства можуть бути надходження від індивідуальної трудовоїдіяльності, виплати за паєм членам кооперативів та дивіденди, якщо в сім'ї єчлени акціонерних товариств. Основним джерелом доходів власників промислового,торгового, позичкового і земельного капіталу є відповідно промисловий прибуток,торговий прибуток, позичковий процент і земельна рента.
Важливимджерелом доходів домогосподарства є виплати і пільги суспільних фондівспоживання, про що говорилося вище. В даному випадку лише уточнимо, що грошовівиплати із суспільних фондів споживання (пенсії, стипендії, дотації, допомоги іт.п.) використовуються населенням так само, як і заробітна плата. В той час, якпільги, що їх одержує населення за рахунок суспільних фондів споживання, немають грошової форми. їх одержують у вигляді безплатного медичногообслуговування, безплатної освіти, дотування витрат на житло і т.п. В структурідоходів домогосподарств нашої країни виплати і пільги із суспільних фондівспоживання становлять 10-15 процентів.
Бюджетдомогосподарства є засобом задоволення потреб населення. По мірі його зростанняне тільки більш повно задовольняються потреби сім'ї, але й істотно міняєтьсясама система потреб. Відповідно міняється й структура витрат бюджетудомогосподарства. Як свідчить досвід індустріально розвинутих країн, у змініструктури витрат бюджету домогосподарства спостерігаються такі основнітенденції: скорочення частки коштів, що використовуються на харчування; зростанняпитомої ваги витрат на купівлю промислових товарів, оплату соціально-культурнихі побутових послуг; зростання питомої ваги коштів, що їх заощаджуєнаселення;істотне збільшення частки доходів, що використовуються на сплатуподатків та платежів[10].
Цітенденції, за винятком останньої, є позитивними. Вони свідчать про підвищенняжиттєвого рівня населення. Щоправда, в нашій державі в останні роки намітилисьдеякі відхилення від загальних тенденцій зміни структури використання бюджетудомогосподарств. Зокрема, майже удвічі виросла питома вага затрат на харчуваннята оплату податків та платежів і відповідно зменшилась та частка коштів, щовикористовується на купівлю промислових товарів, оплату соціально-культурних іпобутових послуг. Істотно зменшилась і та частина бюджету домогосподарства,припадає на сімейні заощадження. Поява згаданих тенденцій свідчить про зниженняжиттєвого рівня населення. Адже зростання в структурі бюджету домогосподарствавитрат на харчування має місце тоді, коли цей бюджет є недостатнім длязадоволення інших потреб.
Бюджетдомогосподарства не повинен бути нижчим прожиткового мінімуму. Прийняторозрізняти фізіологічний прожитковий мінімум і соціальний прожитковий мінімум.Соціальний прожитковий мінімум, крім мінімального задоволення фізичних потреб,включає і витрати на мінімальні духовний та соціальні запити. Соціальнийпрожитковий мінімум є нижньою межею бідності, малозабезпеченості[31].
Соціальнийпрожитковий мінімум має враховуватися при встановленні мінімального рівнядоходів домогосподарства та мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій,стипендій та інших виплат і пільг. В більшості країн соціальний прожитковиймінімум гарантується державою шляхом встановлення мінімальної заробітної плати,пенсії, допомоги тощо. В нашій країні офіційно затверджений рівень мінімальноїзаробітної плати, пенсії, стипендії та деяких інших виплат і допомагає набагатонижчим не тільки за соціальний, але й за фізіологічний прожитковий мінімум.
Верхньоюмежею бідності є мінімальний споживчий бюджет. Він виражає в грошовій інатуральній формах той обсяг споживання життєвих благ, який є мінімальнодостатнім для фізичного та розумового розвитку людини й забезпечення простоговідтворення її життя і працездатності. Він визначається у середньому на душунаселення на підставі системи " споживчий кошик". На жаль,затверджений в нашій країні мінімальний споживчий бюджет є меншим не тільки заверхню, але й за нижню межу бідності. Він не забезпечує простого відтворенняжиття і працездатності людини. І як наслідок, сьогодні в країні мають місцезлидні, бідність, вимирання та моральна деградація населення. Встановленнясімейних доходів нижче прожиткового мінімуму суперечить Конституції України,зокрема статті 48, де вказується, що «кожен має право на достатнійжиттєвий рівень для себе і своєї сім'ї, Що включає достатнє харчування, одяг,житло». Бюджет домогосподарства та його структура зазнають впливуДержавного регулювання. Цей вплив здійснюється передусім шляхом регулюванняособистих доходів населення, оскільки держава: встановлює мінімальну заробітнуплату, пенсію, стипендію та інші допомоги і виплати; здійснює індексацію доходівнаселення; встановлює ставки податків та платежів, прямо чи опосередкованорегулює ціни на предмети споживання[7].
Нанашу думку необхідне термінове поліпшення соціального та економічного становищана селі, яке вимагає насамперед здійснення комплексних ринкових перетворень вагропромисловому комплексі країни та заходів щодо підготовкисільгосппідприємств та індивідуальних господарств до діяльності в умовахповноцінного функціонування ринку землі, в тому числі:
- виробленнядієвих економічних та механізмів стимулювання та підтримки розвитку аграрноговиробництва у ціновій, кредитній, податковій політиці та відповідногоінституційного забезпечення;
- розвиткумеханізмів залучення в сільське господарство капіталу промислових підприємств,фінансових та сервісних структур шляхом організації крупнотоварногоагропромислового виробництва; впровадження ринкових механізмів регулювання цінна аграрних ринках, скорочення числа посередницьких ланок міжсільгоспвиробником та кінцевим споживачем його продукції;
- посиленняантимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси,енергоносії і послуги, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам, зметою оптимізації їхніх витрат;
- заохочення,в тому числі – з використанням змішаного інвестування, розвиткуінфраструктурних елементів аграрного ринку: постачально-збутових систем,транспорту сільгосппродукції, засобів нагромадження та зберіганнясільгоспсировини;
- заохоченнярозвитку малого бізнесу у сферах виробництва та переробки сільськогосподарськоїпродукції;
- сприяннярозвитку територіальних підприємницьких мереж (регіональних кластерів) всільських регіонах, орієнтованих на матеріально-технічне постачаннясільгоспвиробництва та переробку, зберігання і збут сільгосппродукції.
Порядз цим, результати проведеного аналізу дозволяють виокремити пріоритетні напрями державної політики, спрямованоїбезпосередньо на забезпечення стійкого підвищення рівня та якостіжиття домогосподарств в цілому, завдяки покращенню рівня та якості життясільського населення. Серед них:
1. Інвентаризація, впорядкування та ефективне впровадженняіснуючих цільових програм державного стимулювання розвитку сільських територійУкраїни з метою гарантування забезпечення їх належного фінансування.
2. Створення системи моніторингу демографічної ситуації всільських територіях та інформаційного забезпечення досліджень у цій сфері,встановлення конкретних пріоритетів та адресних заходів демографічної політикипо кожному з сільських регіонів з урахуванням особливостей демографічнихпоказників у регіональному розрізі.
3. З метою зниження рівня демографічного навантаження — поліпшеннястану соціального забезпечення пенсіонерів за віком, розвиток системи сервіснихслужб та спеціалізованих закладів для літніх людей, створення умов дляефективного використання трудового потенціалу людей пенсійного віку в сільськіймісцевості.
4. Здійснення заходів щодо підвищення ефективності управліннясоціальною сферою та якості соціальних послуг, зокрема – шляхом реорганізаціїта впровадження страхових схем в охороні здоров’я, диверсифікаціїпостачальників соціальних послуг тощо.
5. Активізація державної політики на ринку праці в сільськіймісцевості, що, в першу чергу, вимагає:
створення загальнодержавного банку даних про ринок праці всільській місцевості;
забезпечення ефективного використання трудових ресурсівсільських територій шляхом впровадження дійової програми підвищення рівнязайнятості сільського населення, створення додаткових робочих місць в галузяхсільського господарства, агросервісного обслуговування, переробнихпідприємствах, соціальній сфері тощо;
відновленнясистеми державного цільового замовлення на підготовку фахівців відповідно допотреб аграрного сектора, створення гарантій працевлаштування за фахом післяодержання освіти (шляхом укладання договорів між випускниками тагосподарствами);
стимулюваннядиверсифікації сільської економіки, що сприятиме зростанню зайнятостінаселення, включаючи розвиток індивідуальної підприємницької діяльності, малогой середнього бізнесу в несільськогосподарській діяльності;
впровадженняв сільськогосподарське виробництво нових технологій, що вимагають використаннякваліфікованої робочої сили, з одночасною адаптацією (програмамиперепідготовки) некваліфікованої робочої сили до нових вимог;
впровадженняв сільській місцевості мережі освітніх програм, спрямованих на професійне навчання,підвищення кваліфікації, перекваліфікацію тощо.
6. Розробказасобів заохочення інвесторів сільськогосподарських підприємств в інвестуванніу розвиток комунальної та транспортної інфраструктури, соціальної сферисільських населених пунктів, зокрема – у вигляді укладання інвестиційних угод зорганами місцевої влади та отримання податкових канікул щодо сплати місцевихподатків і зборів.
7. Здійсненнязаходів щодо відновлення та подальшого розвитку соціальної інфраструктурисільських територій, для чого, в першу чергу, необхідно:
нарощуватиобсяги будівництва житла та гуртожитків для сільської інтелігенції та молоді,що сприятиме притоку кваліфікованих молодих кадрів на село;
сприятирозвитку індивідуального житлового будівництва шляхом збільшення обсягів тарозширення можливостей житлового кредитування, передусім пільгового длямолодіжного житлового будівництва;
розширитимережу лікувальних закладів, у тому числі сільських амбулаторій; провестипереоснащення сільських закладів охорони здоров’я з можливим залученням не лишедержавних, регіональних та місцевих бюджетів, але й приватних, благодійних тастрахових фондів.
8. Розробканормативно-правової бази здійснення місцевими органами влади емісії позичковихцінних паперів з метою спрямування отриманих коштів на розвиток об’єктівмісцевої інфраструктури.
Всіці заходи, якщо вони здійснюються в інтересах домогосподарств, становлять собоюсоціальний захист. Іншими словами, соціальний захист включає в себе комплекссоціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевихорганів влади, спрямованих на захист домогосподарств від безробіття, зростанняцін, знецінення трудових заощаджень та інших негативних наслідків ринковоїтрансформації економіки.
Висновок
Отжеможна зробити наступні висновки по-перше, домашнє господарство — історичноперша економічна одиниця, яка протягом століть зазнала мінімальних змін. Протеїї роль у функціонуванні держави величезна. Домашнє господарство здійснюєекономічну діяльність, є виробником і споживачем товарів та послуг, здійснює нагромадження,виконує певні соціальні функції. Цікавим є і перерозподіл функцій між домашнімгосподарством та державою: чим економічно сильнішою є держава, тим меншефункцій залишається у домашнього господарства, і навпаки: чим скрутніше становищеу державі, тим більше функцій у домашнього господарства.
Особливодобре це видно, якщо саме в такому аспекті провести аналіз ролі домашніхгосподарств в Україні за останні двадцять років. Коли держава неспроможнавиконати задекларовані перед суспільством зобов'язання, весь економічний тягарпадає на домашні господарства.
По-друге,роль домашніх господарств в економічному житті країни надзвичайно велика. Особливоце стосується таких галузей, як сільське господарство, будівництво, послугитощо. Так, частка сектору домогосподарств у випуску продукції (в основнихцінах) у сільському господарстві становить 56,4 %, у лісовому господарстві — 36,6 %, у будівництві — 11,3 %, у торгівлі й громадському харчуванні — 24,7 %,у житловому господарстві — 25,8 %, у побутовому обслуговуванні — 26,0 %.
Усьогопо всіх галузях економіки частка домашніх господарств становить 11,6 %. Ачастка домогосподарств у кінцевому використанні валового внутрішнього продуктустановить 55,8 %.
Усеце свідчить про особливе значення домогосподарств в економічному житті країни.Тому дослідження ролі й місця домогосподарств в усіх сферах життєдіяльностівиключно важливе.
Списоквикористаних джерел
1. Башнянин Г.І.Політична економія: [В 2 ч.]: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічнатеорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв.-К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. -526 с.
2. Ватаманюк М.М.Споживча поведінка домогосподарств в умовах перехідної економіки // ФінансиУкраїни. — 2004. — № 12. — С. 75-76
3. Витрати і доходидомогосподарств України у 2006 році/ Державний комітет статистики України. -К…-2007. -126 с.
4. Вітлінський В.В.Управління депозитним портфелем домогосподарства// Фінанси України. -2004. -№10. — С.131-140
5. Гай О. М. Формуваннядепозитного портфеля домогосподарства з урахуванням ставлення до ризику //Економіка: проблеми теорії та практики. — Д., 2004. — Вип.193, т.4. — С.984–992
6. Герасименко Г.В.Гендерні аспекти соціально-економічного становища домогосподарств в Україні //Формування ринкових відносин в Україні. — К., 2002. — Вип.16. — С.120–121.
7. Гладун О. Напрямкипідвищення якості даних вибіркового обстеження умов життя домогосподарств тавирішення проблеми «малих територій»// Статистика України. — 2003. — № 1. — С.4-11
8. Гнатишин Й.П. Доходи івидатки сільських домогосподарств // Сучасні проблеми економіки сільськогогосподарства та АПК. — Суми, 2003. — Ч.2. — С.26–33. 9. Горбачик А.П. Стратегіївиживання домогосподарств в сучасній Україні // Розвиток демократії в Україні.- К., 2001. — С.145–153.
10. Горбачик А.Сприйняття економічних змін і стратегії виживання домогосподарств //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2001. — № 4. — C. 26-34
11. Гордієнко Л.А.Проблеми формування фінансів домогосподарств // Теорія і практика сучасноїекономіки. — Черкаси, 2003. — С.51–53.
12. Гордієнко Л.А.Фінансова політика регулювання доходів домогосподарств // Облік, контроль іаналіз в управлінні підприємницькою діяльністю. — Черкаси, 2004. — С.17–19. — А622736
13. Заглинський А.Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, МиколаМатусевич. -Рівне: ППФ «Волинські обереги», 2000. -408 с.
14. Іванюк Т.І.Заощадження домогосподарств — вагоме джерело інвестування в національнуекономіку // Проблеми і перспективи розвитку фінансової системи України. — К.,1998. — С.161–166.
15. Канівець О.П. Загрозисоціально-економічної безпеки домогосподарств на сучасному етапі в Україні //Социально-экономические аспекты промышленной политики. — Донецк, 2003. — Т.2. — С.103–108.
16. Кундицький О.Фінансова база видатків домогосподарств у перехідній економіці України //Наукові записки. — Тернопіль, 2003. — Вип.12, ч.2. — С.31–33.
17. Лавриненко Л.М.Аналіз кінцевих споживчих витрат домогосподарств у валовому внутрішньомупродукті України // Київський держ. ун-т технологій та дизайну. Вісник. — К.,2001. — Вип.2. — С.36–39.
18. Литвак М.Л.Домогосподарство у сфері розподільчих відносин суспільства // Теоретичні таприкладні питання економіки. — К., 2003. — Вип.2. — С.339–346.
19. Литвак М.Л. Заощадженнядомогосподарств — внутрішнє джерело економічного зростання // Донецький держ.техн. ун-т. Наукові праці. — Донецьк, 2001. — Вип.34: Сер. Економічна. — С.180–185.
20. Литвак М.Л. Теоріяекономіки домогосподарства та її роль в аналізі мікро та макроповедінкигосподарюючих суб’єктів (на прикладі робіт Г. Бекера) // Теоретичні таприкладні питання економіки. — К., 2004. — Вип.5. — С.213–218.
21. Луньова Г.М.Особливості функціонування сільських домогосподарств України // Науковийвісник. — К., 2007. — Вип.2 (3). — С.53–59.
22. Микитенко І.Формування сукупних доходів і витрат у домогосподарствах// Економіка АПК.-2002. -№ 6. — С. 107-111
23. Мочерний С.Домогосподарства як економічна категорія // Тернопільський держ. пед. ун-т ім.В. Гнатюка. Наукові записки. Сер.: Економіка. — Тернопіль, 2001. — Вип.9. — С.5–8.
24. Мочерний С. Політичнаекономія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. -К.: Знання-Прес, 2002. -687 с.
25. Осташко Т.О.Структура доходів сільських домогосподарств України // Економіка іпрогнозування. — 2001. — № 4. — С.123 – 134.
26. Політична економія:Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв таін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. -К.:КНЕУ, 2005. -508 с.
27. Політична економія:Навчальний посібник/ О.Є. Степура, О.С. Єремєєв, Т.Ю. Пономарьова, М.О.Степура; За заг. ред. О.С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій.-К.: Кондор, 2006. -405 с.
28. Політична економія:Навчальний посібник/ Т І. Біленко, В.Г. Бодров, В.В. Волинцев та ін., За ред.Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. -К.: Академвидав, 2004. -671 с.
29. Савченко А.Макроекономіка: Підручник/ Анатолій Савченко,; М-во освіти і науки України,КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2005. -441 с.
30. Сайкевич М.І. Впливінституційних факторів на споживчі витрати домогосподарств // Фінанси України.- 2001. — №4. — С.3 — 8.
31. Смовженко Т. Основнімотиви та чинники формування заощаджень домогосподарствами // Вісн. НБУ. — 2002. — № 5. — С.32 — 34.
32. Соціально-економічнестановище домогосподарств України в 2005 році (за даними вибіркового обстеженняумов життя домогосподарств) // Праця і зарплата. -2006. -№ 41. — С. 6-7
33. Ходжаян А.О. Доходидомогосподарств та населення як фактор і передумова забезпечення сталогоекономічного зростання // Теорія і практика сучасної економіки. — Черкаси,2004. — С.62–64.
34. Черніченко В.В.Сільськогосподарська діяльність домогосподарств як засіб їх самозабезпечення //Проблеми формування ресурсного потенціалу сталого розвитку АПК. — К., 2006. — С.95–101.
35. Шерстюк Л.І. Сучаснаструктура доходів домогосподарств та проблеми її дослідження // Проблемирозвитку державних і місцевих фінансів. — К., 2003. — С.382–386.
36. Шерстюк Л. Проблеми йперспективи регулювання прожиткового мінімуму доходів громадян:[Пронаналізовано проблеми житєдіяльності домогосподарств] // Вісн. Київ. нац.торг-екон. ун-ту. — 2004. — № 6. — С.70-79. 37. Шипов М.В. Споживчі параметридіяльності домогосподарств // Міжнародна наукова конференція«Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичнихкраїнах», 24–26 верес. 2003 року. — Черкаси, 2003. — С.193–194.
38. Янель Ю.А.Заощадження домогосподарств України та їх мотивація // Економіка. Фінанси.Право. -2006. -№ 6. — С. 9-13.