КУРСОВА РОБОТА
за темою «Підприємництво:суть, суб’єкти, форми»
Вступ
Підприємництво поступово стає природною складовою українськоїекономіки, що свідчить про її просування до ринкових форм і методівгосподарювання. Для багатьох громадян України підприємництво стало основнимвидом роботи або формою вторинної зайнятості, Особливо тяжіє до заняттяпідприємницькою діяльністю молоде покоління України.
Успіх у здійсненні підприємницької діяльності залежить відбагатьох чинників. Однією з неодмінних умов досягнення високої результативностіпрактично в будь-якій підприємницькій діяльності є отримання мінімальнонеобхідних знань, уявлень про форми, принципи та сфери підприємницькоїдіяльності. Тому підприємництву потрібно вчитися.
Підприємництво починається з заснування підприємства. Оскількипідприємство є первинною ланкою суспільного поділу праці і основною ланкоюнародного господарства, на ньому відбувається створення предметів споживання ізасобів виробництва, воно задовольняє потреби ринку і споживача у товарах. Томуна даному етапі без підприємства не можна обійтися ні у виробництві, ні уторгівлі, ні в сфері послуг, ні в фінансово-кредитній чи страховій діяльності.
Питання тільки в тому якої форми власності, форми господарювання,розміру є дане підприємство. Важливою проблемою, пов’язаною з діяльністюпідприємства є питання реалізації відносин власності на підприємстві.
Підприємство є основною ланкою народного господарства, оскільки наньому відбувається поєднання особистісних і речових факторів виробництва,виготовляється в процесі праці вся сукупність економічних благ. Внаслідоксуспільного поділу праці сформулювався народногосподарський комплекс, якийвключає різні галузі, в яких функціонують сотні тисяч підприємств.
В Україні існують такі типи підприємств: приватні, державні, колективні,а за характером економічної діяльності вони поділяються на виробничі,торговельні, фінансово-кредитні, посередницькі, науково-виробничі об’єднання таінші.
1. Суть підприємництва1.1 Суть підприємництва
Розвиток суспільства свідчить про те, протягом тривалих історичнихперіодів зберігаються окремі спільні форми економічного життя, зокремагосподарювання. Людство за всю свою історію знало дві форми організаціїсуспільного виробництва – натуральну і товарну. [6, ст. 10] Перша існувалав усіх до ринкових формаціях. Друга, започаткована ще у період розвиткупервісного ладу існує донині і є визначальною формою виробництва в усіхіндустріально розвинутих країнах. Історично першим виникло натуральневиробництво.
Натуральне виробництво – це тип господарювання, за якого продуктипраці призначаються для задоволення власних потреб виробників, для споживаннявсередині того господарства, де вони вироблені [6, ст. 11]. Воно має такіосновні риси:
· Універсальність праці –діяльність суб’єкта господарювання спрямована на задоволення власних потреб зоднаковим набором видів праці.
· Замкненість виробництва –кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себеусім необхідним. Виконуються всі роботи – від видобування сировини до виготовленняготової продукції та її споживання.
· Прямі економічні зв’язки міжвиробництвом і споживанням – прямі натуральні зв’язки ведуть до безпосередньоговикористання виробленого продукту самими виробниками.
Товарне виробництво – це тип господарювання, за якого продуктипраці виробляються відокремленими господарюючими суб’єктами не для власних, адля суспільних потреб, шляхом купівлі-продажу цих продуктів, що стають товарами.[6, ст. 12] Його визначальні риси: суспільний поділ праці; повнасоціально-економічна відокремленість виробників; економічні зв’язки міжвідокремленими товаровиробниками відбуваються шляхом обміну; приватна власністьна результати праці; продукт праці набуває форми товару – продукту праці, якийзадовольняє певну потребу людини і виготовлений з метою обміну. Елементамипроцесу виробництва є власне праця, предмети праці та засоби праці. Усукупності засоби та предмети праці становлять засоби виробництва. [7,ст. 13] Система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовинприроди відповідно до потреб людей, створює матеріальні і духовні блага, єпродуктивними силами суспільства. До цієї системи належать: працівники; засобивиробництва; сили природи, що використовуються; наука та інформація; форми іметоди організації виробництва. Виникнення товарного виробництва передбачає двіпередумови:
· Обмін товарів, якийвідбувається на основі еквівалентності, тобто у товари, що обмінюються, маєбути вкладена однакова кількість праці. Еквівалентний обмін можливий лише занаявності свободи вибору, можливої лише в умовах конкуренції.
· Економічна відокремленістьвиробників, що зумовлює свободу діяльності господарюючих суб’єктів. Тобтоекономічна відокремленість передбачає самостійний вибір видів діяльностісуб’єктів господарювання, самостійне формування програми діяльності. А це і єне що інше, як підприємницька діяльність.
Таким чином, підприємництво є невід’ємною властивістю товарноговиробництва. [7, ст. 20] Без свободи господарської діяльності тобтопідприємництва товарного виробництва не існує. У свою чергу підприємницькадіяльність неможлива без наявності товарного виробництва яке є дляпідприємництва матеріальною основою, базою, ґрунтом на якому лише і можутьрозвиватися підприємницькі відносини. Свобода підприємництва невід’ємна відринкових зв’язків. Ринок насамперед виступає як обмін товарів, організований зазаконами руху товарних відносин. [7, ст. 22] Це також магазини,універмаги, універсами, різні лотки та кіоски, фондові біржі, товарні біржі таінші. Відносини між продавцями і покупцями щодо існуючих та потенційних товарівутворюють ринки. Ринок складається і з суб’єктів та об’єктів ринку. Головніфункції ринку це регулююча, контролююча, розподільча, стимулююча та інтегруюча.
Підприємництво – це тип господарської поведінки підприємців зорганізації розробок виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку ісоціального ефекту. [1, ст. 2] Слід зазначити, що підприємництво – це небудь-яка господарська діяльність, це особливий вид діяльності, і ця особливістьхарактеризується такими відчутними ознаками.
По-перше, це самостійна діяльність. Основою підприємницькоїдіяльності є власність підприємця.
По-друге, це ініціативна, творча діяльність. В основі здійсненняпідприємницької діяльності лежить власна ініціатива, творчо-пошуковий, інноваційнийпідхід.
По-третє, це систематична діяльність. Підприємницька діяльністьмає бути постійною, пов’язаною з відтворювальним процесом і обов’язковоофіційно зареєстрованою.
По-четверте, це діяльність, яка здійснюється на власний ризик.Підприємницька діяльність здійснюється під власну майнову відповідальність.
По-п’яте, метою цієї діяльності є одержання прибутку або власногодоходу. Таким чином підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематичнадіяльність господарюючих суб’єктів з виробництва продукції, виконання робіт,надання послуг, яка здійснюється на власний ризик з метою одержання прибуткуабо власного доходу. [1, ст. 2] Не треба ототожнювати поняттяпідприємництво та підприємливість. Підприємливість – це здатність людини досамостійних, неординарних, нетипових дій. Тому в умовах ринку всі люди маютьбути підприємливими, але це не означає, що всі повинні й можуть бутипідприємцями. За цивілізаційним підходом підприємництво є сферою реалізаціїздібностей людини до ініціативної діяльності, прояву потенційних можливостейсаморозвитку і самовираження людини. [3, ст. 5] Наукові підходи, якіпов’язують сутність підприємництва з окремими характерними рисами діяльностісуб’єкта господарювання в умовах ринкової невизначеності (ризиком,інноваційністю, прибутковістю) є спрощеними, недосконалими. Підприємництво якпредмет економічного дослідження не тільки є втіленням певних характеристик, анасамперед, сукупністю суспільно-економічних відносин, що забезпечують певнінапрями діяльності, визначають їх соціальні та інші характеристики, пов’язані зпрацею їх учасників. [3. т. 6] Підприємництво треба розглядати не стількина рівні окремого індивіда або господарської одиниці, скільки на макрорівні якцілісний економічний об’єкт, функціональна діяльність якого детермінує загальнісоціально-економічні характеристики суспільного відтворення. Таке уявленняпідприємництва відкриває можливість здійснення переходу на міждисциплінарнийрівень аналізу проблем підприємництва, визначення напрямів переходу напідприємницьку форму організації виробництва в умовах трансформації економіки. Підприємницькаактивність є ресурсом саморозвитку підприємства, що включає досвід, знання,здібності, вміння підприємця в контексті їх безперервного оновлення ізбагачення. Це особливий вид активності, який принципово відрізняється відзвичайної трудової активності за способом реалізації, за сферою застосування,за критеріями виміру. Поняття підприємництво слід розглядати в різнихзначеннях: по-перше, як предмет теоретико-економічного дослідження,представлений специфічною формою економічних відносин з приводу включенняіндивідуальних робочих сил, здібностей та творчого потенціалу особи, а,по-друге, як об’єкт цілеспрямованої діяльності підприємця. [4, ст. 25] Отже,підприємництво – господарська діяльність підприємця, особливий, творчий типгосподарювання, основу якого становить новаторський підхід до організації таведення бізнесу, безперервний пошук ефективних способів використанняможливостей, ініціативність і прагнення до нових перспектив розвитку власноїсправи, зважений підхід до ризику. [5, ст. 7]1.2 ФункціїпідприємництваСутністьпідприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції –інноваційну, ресурсну, організаційну, стимулюючу.Інноваційнафункція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації новихкомерційних ідей, у здійсненні техніко-економічних, наукових розробок,проектів, що пов’язані з господарським ризиком. [6, ст. 22]Ресурснафункція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадахматеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та іншихресурсів.Організаційнафункція підприємництва полягає у безпосередній організації виробництва, збуту,рекламі тощо; зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях,здійснення контролю за їх виконанням. [6, ст. 22]Стимулюючафункція підприємництва зводиться до формування стимулюючого механізмуефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки,управління і організації виробництва, а також до максимального задоволенняпотреб споживача. [6, ст. 23]
Основними функціями підприємця у його діяльності є:
· Становлення власної справи:мобілізація необхідних матеріальних, інформаційних, інтелектуальних, фінансовихта інших ресурсів.
· Організаційна функція: вибірсфери діяльності, організаційно-правової форми підприємництва, початокбезпосереднього функціонування.
· Розвиток бізнесу: пошук івикористання ринкових можливостей, реалізація завдань стратегічного розвитку.
Таким чином розглянуті функції здійснення підприємницькоїдіяльності дають змогу зробити узагальнюючий висновок про те, що для підприємцятрудова діяльність не нав’язується ззовні як чужа воля, а є формою реалізаціївласної суті. Вона наявна в індивідуальній свідомості на рівні сформованоїпотреби і реалізується як вільна діяльність, праця на себе і на суспільство.
1.3 Економічна основа підприємництва
Економічною основою підприємницької діяльності є приватнавласність. [4, ст. 16] Власність – це відносини, які складаються міжсуб’єктами власності щодо привласнення засобів виробництва і результатів праці.Відносини власності засоби виробництва покладені в основу всіх виробничихвідносин будь-якої економічної системи господарювання. Основою відносинвласності є відносини, які охоплюють володіння, розпорядження та користування.
Володіння – відносини фактичного панування суб’єкта над об’єктомвласності.
Розпорядження – фактичне здійснення влади власника над об’єктомвласності, фактичне управління нею.
Користування – процес фактичного вилучення корисних властивостей зоб’єкта власності для задоволення конкретних потреб.
Відносини власності – основна конструкція економіки, вониохоплюють весь господарський процес. [4, ст. 45] Це дає підставу длятвердження, що економічні системи відрізняються за типами власності. Історія незнає прикладів переходу до ринкової економіки без опори на приватну власність.Відомо, що такі форми власності, як групова, колективна, кооперативна,акціонерна, пайова, історично виникли в результаті розвитку приватної власності,вийшли з неї і прийшли їй на зміну. Те саме можна сказати і про державнувласність. Ця форма покликана коригувати розвиток приватної власності, усувативластиві їй суперечності, а в разі потреби – через денаціоналізацію зновуповертатись у приватну власність. Отже, економічною основою підприємництва єприватна власність. У системі підприємництва вся власність належить окремимгромадянам чи компаніям. Вся власність за своєю сутністю є приватною. Володіннявласністю – це також володіння владою. [4, ст. 48] Ті, хто контролюютьвласність, здатні впливати на дії інших. Оскільки право приватної власності даєзмогу поширити володіння власністю серед великої кількості людей, то і владарозподіляється між членами суспільства більш широко. Приватна власність об’єктивносприяє також збереженню ресурсів. [8, ст. 12] Те, як ми поводимося звласністю, безпосередньо залежить від прав, які має власник цієї власності,тобто: вирішувати, як саме використовувати свою власність; передавати,продавати свою власність; користуватися доходами та іншими вигодами, які даєйого власність. [9, ст. 10] Маючи приватну власність, кожен можекористуватися цими правами. Отже, слід захищати цю власність і піклуватися пронеї. Такі дії найбільше відповідають інтересам людей, оскільки власністьвизначає добробут. Власність – це багатство. Коли власність втрачає вартість,її власник втрачає частину багатства. [8, ст. 15] Право приватноговолодіння власністю змушує нас працювати більше і продуктивніше, що веде доекономічного зростання. Таким чином, приватна власність виступає економічноюосновою підприємництва і розкриває простір для його функціонування і розвитку.
2. Суб’єкти підприємництва, їх види та форми організації
2.1 Суб’єкти підприємництва
Підприємницька діяльність здійснюється від імені й під майновувідповідальність певними суб’єктами. Суб’єктами підприємницької діяльності(підприємцями) в Україні можуть бути:
· Громадяни України, іншихдержав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності абодієздатності;
· Юридичні особи всіх формвласності, встановлених Законом України «Про власність»;
· Об’єднання юридичних осіб,що займаються в Україні діяльністю на умовах угоди про розподіл продукції. [1,ст. 2]
Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорійгромадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду,державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державногонотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликаніздійснювати контроль за діяльністю підприємств. [1, ст. 2]
Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можутьбути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного видудіяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.
Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво таінші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можутьвиступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати впідприємницьких товариствах та їх спілках керівні посади і посади, пов’язані зматеріальною відповідальністю. [1, ст. 2]
Основнимсуб’єктом підприємництва виступає підприємець.Однак підприємець – не єдиний суб’єкт, в будь-якому разі він змушенийвзаємодіяти зі споживачем як основним його контрагентом, а також з державою,яка в різних ситуаціях може виступати у якості помічника або супротивника. Іпідприємець, і держава також відносяться до категорії суб’єктів підприємництва,як і найманий працівник, і партнери по бізнесу.
У взаємовідносинах підприємця і споживача підприємець відноситься докатегорії активного суб’єкта, а споживачеві властива, передусім пасивна роль.При аналізі сторони цих взаємовідносин споживач виконує роль індикатору підприємницькогопроцесу.Цезрозуміло, тому все те, що складає предмет діяльностіпідприємця, має право на реалізацію тільки у разі позитивної експертної оцінкиспоживача. Така оцінка здійснюється споживачем і виступає як готовність останньогопридбати той або інший товар. Підприємець, при плануванні і організації своєї діяльностініяким чином не може ігнорувати настрій, бажання, інтереси, очікування, оцінки споживача.[7, ст. 32].
· престижність та привабливістьреклами товару.
/>Роль держави як суб’єктапідприємництва може бути різною у залежності від суспільних умов, ситуації, щоскладається у сфері ділової активності, і тих цілей, які ставить перед собою держава.
Найманий працівник як реалізатор ідей підприємця також відноситьсядо групи суб’єктів підприємництва. Саме від нього залежить ефективність та якістьреалізації підприємницької ідеї.
У відносинах підприємця та найманого працівника складається багатоситуацій, коли необхідно шукати компромісні варіанти.
В рамках таких взаємовідносин підприємець означує для себе визначеніпроблеми у своїй діяльності і старається вирішити їх з найбільшим ефектом. [6,ст. 30]
Насамперед, підбір кадрів необхідної кваліфікації. Це вирішуєтьсядвома шляхами:
· підготовка кадрів на власнійінформаційній та фінансовій базі;
· залучення кадрів, зайнятих уінших підприємствах, створюючи більш привабливі умови.
Другою проблемою виступає необхідність залучення найманого працівникадо інтересу підприємства. [4, ст. 12] При цьому розрізняють дві форми:
· залучення найманого працівникадо виробничого інтересу підприємства;
· залучення найманого працівникадо комерційного інтересу підприємства.
Перша форма властива європейській системі організації праці, коли коженнайманий працівник точно знає свої виробничі функції. [4, ст. 15]
Друга форма характерна для японо-американської системи організаціїтруда, коли кожен найманий працівник зацікавлений не тільки у виконанні своїх виробничихфункцій, але й занепокоєний загальним результатом діяльності підприємства. [4,ст. 17] Ця форма являється більш ефективною у порівнянні з першою.
2.2 Види підприємництва
Підприємництво може набувати різноманітних форм залежно від того,чи діє підприємець самостійно, особисто або в партнерстві з іншимипідприємцями, користується лише своїм майном або водночас і майном інших осіб,використовує свою працю або залучає найманих працівників. Найпростіша формапідприємництва – це провадження підприємницької діяльності без створення юридичноїособи, за умови державної реєстрації як громадянина – підприємця. Такадіяльність дозволялась і раніше і мала назву індивідуальна трудова діяльність.Приватне підприємництво не обмежується діяльністю фізичних осіб. Будь-якийдієздатний громадянин, що бажає створити власну господарську організацію, маєправо набути статусу офіційної юридичної особи та зареєструвати суб’єктапідприємницької діяльності як приватне підприємство. [2, ст. 2]
Приватне підприємство –це підприємство, яке засноване на власності фізичної особи, яке набуває статусуюридичної особи. Власником приватного підприємства, підприємцем є єдина особа –суб’єкт підприємницької діяльності. Але власник приватного підприємства маєправо найму працівників у будь-якій кількості, які являються найманимипрацівниками. І хоч вони приймають участь у діяльності підприємства, алевиконують вказівки господаря і не вважаються підприємцями. До приватногопідприємництва належать фермерські господарства та сімейні підприємства, якіформально належать до колективних форм підприємництва, але в дійсності єрізновидом приватного підприємництва. Підприємець як власник приватногопідприємства має великий простір свободи дій та прийняття рішень. Таканезалежність має ціну повної персональної відповідальності. Тому підприємцісхильні до об’єднання коштів і зусиль, до переходу від індивідуального доколективного підприємництва.
Не слід думати, що колективне підприємництво обов’язкововимагає відмови підприємця від приватної власності на майно при створенніколективної фірми, зареєстрованої як юридична особа. Індивідуали можутьзберігати майнові права, створюючи спільне підприємство, з’єднуючи лише свої зусилля.Отже колективне підприємство має властивість поєднуватися з приватною власністюна всі фактори виробництва. [6, ст. 38] У товаристві кожен учасник можеоб’єднувати з іншими власні засоби виробництва, кошти, майно, своюінтелектуальну власність. Подальше об’єднання коштів, капіталів, зусиль,управління веде до великих інтегративних форм колективного підприємництва увигляді синдикатів, корпорацій тощо. [6, ст. 40] Якщо до підприємництваприєднуються державні структури, то ньому беруть участьпідприємства таорганізації, засновані на державній формі власності, тоді існують всі підставиговорити продержавне підприємництво.
Державне та комунальне підприємництво може здійснюватися у формі оренди власності відповідноїтериторіальної громади та державної власності підприємцями. Підприємницькадіяльність – різноманітна, як різноманітні людські потреби. Всі числення проявипідприємницької діяльності можна поділити на три основні її види: виробничепідприємництво; комерційне підприємництво; фінансово-кредитне підприємництво.[6, ст. 42]
Виробниче підприємництво єнайважливішим, визначальним, провідним видом підприємницької діяльності,спрямованим на виробництво продукції, послуг, інформації, які підлягаютьреалізації споживачам. [6, ст. 25] Ця діяльність здійснюєтьсяпідприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують будівельні,ремонтні та інші роботи, надають побутові, консультативні, інформаційні та іншіпослуги, створюють духовні блага. Виробниче підприємництво належить до найбільшскладних, серйозних, суспільно необхідних і водночас важких видів бізнесу. Зцим пов’язаний факт, що до виробничого підприємництва меш же тяжіють ніж доінших видів підприємницької діяльності, які набагато швидше приносять прибутки.Для багатьох виробниче підприємництво не асоціюється з бізнесом. Для них бізнес– це комерція, а не виробництво. Але без виробничого підприємництваторгівельний бізнес не мав би матеріальної основи і мав би можливість торгуватилише імпортними товарами. У центрі виробничого підприємництва – виготовленняспоживчих благ. Таким чином, до виробничого підприємництва належать: заводи,фабрики, перукарні, кав’ярні, школи, ліцеї, агрофірми. Вони і самі можутьреалізувати свою продукцію, але їхня головна функція – виробництво. Виробничепідприємництво тісно пов’язане з бізнесом у сфері обігу, сприяє йому. [6,ст. 30]
Комерційне підприємництво – це діяльність пов’язана з обміном, розподілом та споживаннямтоварів і послуг. [4, ст. 35] Його змістом є товарно-грошові таторговельно-обмінні операції. Комерція у вузькому розумінні слова – цеторгівля, а комерсант – це працівник торгівлі. Торговельно-обмінні операціїздійснюються у вигляді угоди з купівлі-продажу або перепродажу товарів іпослуг. Представниками комерційного підприємництва є різні торговельніорганізації, що реалізують предмети споживання і засоби виробництва. Суб’єктамикомерційного підприємництва є магазини, речові та продовольчі ринки, біржі,виставки-продажі, аукціони, торговельні бази, інші заклади торгівлі. Різновидомкомерційного підприємництва являється посередницький бізнес, який виступає міжпідприємцем та споживачем.
Фінансово-кредитне підприємництво – це діяльність, де об’єктом купівлі-продажу є специфічний товар– гроші, іноземна валюта, цінні папери. [4, ст. 38] Сутність фінансово-кредитногопідприємництва полягає в тому, що підприємець придбаває головний факторпідприємництва у вигляді різних грошових коштів, тобто гроші, валюту, цінніпапери та продає покупцям за плату, що перевищує грошову суму, витрачену напридбання грошових коштів. Фінансово-кредитне підприємництво належить донайскладніших видів підприємницької діяльності. [4, ст. 38] Воно здатнеприносити не менші доходи ніж комерційне підприємництво, але вимагає більшвисоких вимог до знань і досвіду підприємців, продавців і покупців грошовихкоштів. Агентами фінансово-кредитного підприємництва є комерційні банки,фондові біржі, окремі фірми.
Особливою формою фінансово-кредитного підприємництва є страховепідприємництво. Кожен підприємець діє на свій страх і ризик і не можеобійтися без надійного страхування на випадок небезпеки. Страхування – цеформування грошових фондів та їх використання на відшкодування збитків у разінепередбачуваних випадків і на допомогу громадянам у певні періоди життя. [4,ст. 39] Найбільш відомі три види страхування: страхування життя іздоров’я, майна, відповідальності.
2.3 Форми організації підприємництва
Будь-яка підприємницька діяльність відбувається в певнихорганізацій них формах. Вибір форми організації підприємницької діяльностізалежить від особистих уподобань та смаків, але в головному визначаєтьсяоб’єктивними умовами – сферою діяльності, наявністю грошових коштів, перевагамиі недоліками відповідних форм підприємств. Щоб зробити правильний вибір, требазнати, із чого можна вибрати. Організаційною одиницею підприємництва є фірмаабо компанія.
Фірма – це підприємство,організація, установа, яка здійснює господарську діяльність з метою отриманняприбутку. Як фірми можуть бути представлені індивідуальні підприємці та їхоб’єднання. [2, ст. 3]
Компанія – цеасоціація підприємств, що функціонує на принципах партнерства, корпорації абоінших форм організації бізнесу. [2, ст. 3] Найбільш значущими ознаками, щовідрізняють якусь одну організаційно-правову форму від інших вважаються:
· кількість учасниківстворюваного господарського суб’єкта;
· хто є власникомвикористаного капіталу;
· джерела майна якматеріальної основи господарської діяльності;
· межі майновоївідповідальності; спосіб розподілу прибутку і збитків;
· форма управління суб’єктомгосподарювання.
Загальновідомі три основні організаційно-правові формипідприємницької діяльності:
· одноосібні володіння;
· партнерства;
· корпорації.
Одноосібне володіння – йогосуть полягаєв тому, що все майно підприємства належить одномувласникові, який самостійно управляє підприємством, одержує прибуток і несеособисту відповідальність за всі зобов’язання фірми. [6, ст. 47]Одноосібні володіння мають свої переваги:
· Весь прибуток належитьпідприємцеві, який заінтересований в ефективній праці;
· У власника підприємствавитрати на організацію виробництва є невеликими;
· Одноосібному володіннювластива простота в організації фірми та її ліквідації.
Проте маються і значні недоліки:
/>· Труднощі із залученнямвеликих капіталів зі сторони;
· Повна відповідальність заборги;
· Відсутність спеціалізованогоменеджменту, що позначається на ефективності підприємництва;
· Невизначеність термінівфункціонування.
Партнерство – ця формапідприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. [6,ст. 48] Така організаційно-правова форма підприємництва передбачаєоб’єднання капіталів двох і більше фізичних і юридичних осіб за умов розподілуризику, прибутку і збитків на основі рівності; спільного контролю результатівбізнесу; активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, щовступають у партнерство, є договір. [7, ст. 36] За ступенем участіпартнерів у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: з повноювідповідальністю; командитні; товариства з додатковою та обмеженоювідповідальністю. [6, ст. 42]
Переваги партнерства перед одноосібними володіннями:
· Зростають фінансовіможливості внаслідок об’єднання кількох капіталів;
· Вдосконалюється управлінняпідприємством;
· Велика свобода таоперативність господарських дій;
· Партнерства користуютьсяподатковими пільгами.
Але також маються певні недоліки:
· Необмежена відповідальністьможе загрожувати всім партнерам, учасники несуть солідарну відповідальність;
· Недостатність досвідугосподарювання і несумісність інтересів партнерів можуть провокуватималоефективну діяльність та негнучке управління підприємством;
· Непередбачуваність процесу ірезультатів діяльності товариства як нестійкої організаційно-правової формипідприємництва значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість удосягненні очікуваного зиску.
Корпорація – є зараздомінуючою формою підприємництва. Це договірне об’єднання, створене на основіпоєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремихповноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників. Їївласниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірісвого внеску до акціонерного капіталу корпорації. [6, ст. 49] Весьприбуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одначастина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга – ценерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функціївласності та контролю поділені між акціонерами і менеджерами. [6, ст. 50]
Перевагами корпорації являються:
· Корпорація є найефективнішоюформою організації підприємництва з огляду на реальну можливість залученнянеобхідних інвестицій;
· Потужній корпорації значнопростіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг, що дає можливістьотримувати зростаючий прибуток;
· Кожен акціонер несе лишеобмежену відповідальність;
· Корпорація може існувати якорганізаційно-правове утворення дуже тривалий період, що створює необмеженіможливості для перспективного розвитку.
Недоліки цієї форми підприємництва:
· Мають місце певнірозбіжності між функціями власності й контролю, що негативно впливає нанеобхідну гнучкість оперативного управління корпорацією;
· Корпорація сплачує більшіподатки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційніформи.
· У корпоративній формііснують потенційні можливості для зловживань посадових осіб.
Асоціації – цедоговірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарськоїдіяльності. [8, ст. 16] Асоціація немає права втручатися у виробничу ікомерційну діяльність будь-якого з її учасників.
Консорціуми – тимчасовістатутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягненняспільної мети.
Концерни – статутніоб’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків,торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групипідприємств,
У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічновзаємодоповнюються мале, середнє та велике підприємництво. [7, ст. 28] Алена відміну від двох останніх, мале підприємництво є вихідним, найбільшчисленним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цимитрьома видами підприємництва зумовлені різним рівнем суспільного розподілупраці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також виборомтехнологічного типу виробничого процесу.
Мале підприємництво – цесамостійна, систематична, ініціативна господарська діяльність малих підприємствта підприємців, яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку.[7, ст. 28] Це виробнича, комерційна, фінансова, страхова та іншідіяльності. Мале підприємництво здійснюється створенням розгалуженої системималих підприємств. Малими визнаються підприємства, в яких чисельністьпрацівників не перевищує п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу не перевищуєсуму, що еквівалентна п’ятсот тисяч євро за середньорічним курсом НБУ щодогривні. [7, ст. 29]
Великими визнаютьсяпідприємства, в яких чисельність працівників перевищує тисячу осіб, а доходперевищує п’ять мільйонів євро.
Усі інші підприємства визнаються середніми.
Роль і місце малого підприємництва в національній економіцінайкраще виявляється в притаманних йому функціях:
· Мале підприємництво формуєконкурентне середовище;
· Мале підприємництвооперативно реагує на зміни кон’юнктури ринку та надає ринковій економіцігнучкості;
· Величезний внесок вздійснення прориву з ряду важливих напрямів НТП;
· Мале підприємництво робитьвагомий внесок у вирішення проблеми зайнятості;
· Пом’якшення соціальноїнапруги і демократизація ринкових відносин.
Таким чином, роль та функції малого підприємництва полягають усприянні соціально-політичній стабільності суспільства. Воно є невід’ємноюрисою будь-якої ринкової господарської системи, без чого така економіка ісуспільство не можуть розвиватися і існувати.
Фермерське господарство єформою підприємництва громадян України, які займаються виробленням товарноїгосподарської продукції, її переробкою та реалізацією. [7, ст. 30]Фермерське господарство в системі ринкової економіки є рівноправною формоюразом із державними, колективними, орендними та іншими підприємствами іорганізаціями, господарськими товариствами. Виробничо-економічні відносинифермерського господарства з державними, колективними, орендними та іншимипідприємствами і організаціями, господарськими товариствами, окремимигромадянами будуються на основі договорів. [7, ст. 30] фермерськегосподарство має право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів,корпорацій, акціонерних товариств, інших об’єднань, кооперативів, спільних підприємствз виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, якіобслуговують агропромисловий комплекс, а також несільськогосподарськихпідприємств і організацій, у тому числі за участю іноземних партнерів, братиучасть у створенні або бути членом комерційних банків. [3, ст. 56]
3. Проблеми розвитку підприємництва та роль держави у розвиткупідприємництва в Україні
3.1 Проблеми розвитку підприємництва
Для початку необхідно визначити ті галузі і сфери економіки, у якихмале підприємництво грає визначальну роль. По-перше, це вся сфера послуг, у томучислі технічні послуги, включаючи ремонт та технічне обслуговування машин та обладнання;консультаційні послуги; побутове обслуговування населення. По-друге – торгівельно-закупівельніоперації, а також посередницька діяльність. [4, ст. 20]
Тому одним із вирішальних умов заглиблення економічних реформ, що проводятьсяв Україні, здатних вивести країну з кризи, забезпечити послаблення монополізму,добитися ефективного функціонування виробництва та сфери послуг, являється розвитокмалого підприємництва. Цей сектор економіки створює необхідну атмосферуконкуренції, здатен швидко реагувати на будь-які зміни ринкової кон’юнктури, заповнюватиутворювані ніші у споживчій сфері, створює додаткові робочі місця, являєтьсяосновним джерелом формування середнього класу, тобто розширює соціальну базу длявпроваджуваних реформ. [4, ст. 43]
У пресі, в колі спеціалістів, що вивчають мале підприємництво, у середовищіпідприємців фігурує перелік, у який входить приблизно два десятки причин, щоперешкоджають розвиткові малого підприємництва в Україні. Серед них – недосконалізакони і часто змінювані правила; надмірні податки; вузькі рамки джерел фінансування;нерівні можливості в конкуруванні з великими підприємствами; корупція; відсутністьпідтримки з боку держави; нерозвинута інфраструктура; професійнанепідготовленість підприємців. [4, ст. 32] Із загальних проблем, з якими зіштовхуютьсяпідприємці усіх регіонів України у своїй повсякденній діяльності, можна виділитислідуюче:
Труднощі з реєстрацією відкриттявласної справи займають останнє місце. Та це не означає, що проблеми немає. За рокимасового розвитку малого підприємництва в Україні гострота її помітно зменшилася.Багато бажаючих розпочати власну справу вже мають необхідну інформацію пропроцедуру реєстрації, можуть отримати у органах реєстрації, у консультантів абоу спеціалізованих фірмах зразки документів та необхідні поради. Але по затратамчасу, коштів, зусиль процедура реєстрації підприємства, що діє в Україні все щезалишається громіздкою та утрудненою, особливо у порівнянні з тією, що діє у розвинутихкраїнах. [7, ст. 14]
Не останнє місце серед інших проблем займає дефіцит фінансів.Власних капіталів більшість підприємців немає, банківські кредити даються з високоюпроцентною ставкою, а інших масово доступних джерел фінансової підтримки малогопідприємництва в Україні немає. Приватні благодійні фонди відсутні, союзи таасоціації підприємців не мають коштів для кредитування малого підприємництва. Відомілише чотири потенційно доступних джерела надання фінансів: Український фонд підтримкипідприємництва; Державний інноваційний фонд; кошти, які виділяють місцевіоргани влади безробітним для організації свого підприємництва; кошти місцевихорганів влади, які утворюються з відрахувань від вартості приватизованих об’єктів.[7, ст. 24] Обидва центральних фонди дислокуються в Києві, але мають відділенняв обласних містах. Перший фонд щорічно отримує з державного бюджету встановленусуму для кредитування приватних підприємців; кошти другого фонду утворюються з фіксованогопроценту відрахувань, що проводяться всіма підприємствами від об’єму реалізаціїпродукції. Ці фонди виділяють кредити підприємцям як для початку своєї справи,так і під поточне виробництво, на конкурсних принципах, шляхом оцінки їх бізнес-планів.Однак надходять кошти у фонди у недостатньому об’ємі та нерегулярно. Інноваційнийфонд надає кредитну підтримку тільки проектам, що реалізують нові технології, алейого можливості також невеликі відносно потреб малих підприємств. [7,ст. 28]
Останній з чотирьох названих джерел кредитування – кошти місцевої влади,що утворюються за рахунок відрахувань від вартості приватизованих об’єктів, – такожпрактично бездіяльний, оскільки не відпрацьований механізм виділення коштів підприємцям.
Що стосується отримання кредитів в комерційних банках, то в якостіїх клієнтів можуть виступати лише торгівельні та посередницькі організації, алене виробничі, а тим більш не мілкі, тому що у них немає великого уставного капіталу,дорогих основних фондів та майна, значного власного майна, які можна заставитипід кредити. В останні роки розширюють масштаби діяльності в Україні зарубіжніта міжнародні фінансові фонди та програми, але вони обхвачують локальні зони ітому не мають суттєвого впливу на підтримку малого підприємництва. [3,ст. 46]
Далі маємо проблеми доступу до приміщень та обладнання, дефіцитуінформації та недостатності кваліфікованого персоналу. Цей набірпроблем типовий для всієї України.
Проблема приміщення для малого підприємництва знаходиться в одномуряді з проблемою фінансування. Рівень їх складності варіюється у залежності відситуації на місцях. Це пояснюється тим, що рівень цін на ринку кредитів і приміщеньвизначається попитом самих платоспроможних клієнтів. [3, ст. 45] У попитіна приміщення ціна встановлюється в розрахунку на таких клієнтів, якпосольства, іноземні торгові палати і представництва, спільні з іноземнимипартнерами підприємства, магазини та філії транснаціональних фірм, представництвазарубіжних та міжнародних фондів і програм, банки, холдинги, інвестиційні, страховікомпанії, рекламні та туристичні агентства та інші. [3, ст. 47]
Підприємці відмічають проблеми зреалізацією продукції та здоступом досировини і матеріалів. Останнє не потребує пояснення, оскількив Україні не створено механізму вільної ринкової реалізації сировини іздійснюється його розподіл між державними підприємствами. Проблема реалізації продукціїмає два аспекти – внутрішній та зовнішній. Реалізувати продукцію на внутрішньомуринку України важко не тому, що вона не потрібна: попит є, але у споживачів немаєгрошей для розрахунків. В ланцюжку підприємств, що постачають одне одномупродукцію, ні у кого немає грошей для оплати. Ця ситуація відома як «кризавзаємних платежів» і продовжується вже не один рік. [7, ст. 34]
Ще дві проблеми, які типові для України. Цевідношення з податковоюадміністрацією та з банками. Мова йде про непорозуміння між клієнтами, зодного боку, та банками і податковою адміністрацією – з іншого. Підприємцівідмічають некомпетентність службовців податкової адміністрації та банків, що породжуєбезпідставні претензії, а також неправильне розуміння службовцями того, яким повиненбути характер взаємовідносин з клієнтами, через що до клієнта відносяться як допоміхи або з упередженням як до суб’єкта з попередньо передбачено презумпцією вини.[8, ст. 12]
Багато підприємців виділяють недостатню власну підготованість допідприємництва, скаржаться натруднощі отримання інформації, відсутністьдостатньої кількості літератури по підприємництву.
3.2 Роль держави у розвитку підприємництва в Україні
Дуже важливим фактором розвитку підприємництва являється участь державиу створенні сприятливих умов для нього. В цьому напряму державою зроблено такі кроки:було засновано Національний фонд підтримки підприємництва і розвитку конкуренції,Державний інноваційний фонд та приймається довгострокова програма державної підтримкипідприємництва. Але ефективність від цього мала. У складі місцевих органів владимаються департаменти, що здійснюють державну політику підтримки підприємництва,але через мало чисельність персоналу, відсутності обладнання та фінансів вони займаютьсялише підготовкою довідок та допомагають починаючим підприємцям у процедурі реєстрації.[7, ст. 21] В цілому відношення місцевої влади до приватного підприємництвазалишається індиферентним або приховано негативним. Реальна допомога малому підприємництвана місцях – явище настільки рідкісне, що про початок позитивних змін встереотипах поведінки чиновників говорить не приходиться. Спеціальних консультаційнихпунктів, які могли б внести вагомий внесок у справу підтримки підприємців, при місцевихорганах державної влади поки немає. [7, ст. 30]
Програма державної підтримки підприємництва за останні роки не вийшлаза межі паперу. Для багатомільйонної країни мізерно малі грошові кошти, виділеніна реалізацію програми. Але основною причиною бездіяльності програми, являєтьсявідсутність механізму її реалізації, людей та структур, що її виконують.
В економічно розвинутих країнах велика увага приділяється сфері бізнес-послуг.[7, ст. 36] В інфраструктуру бізнесу прийнято включати сервісні служби дляпочинаючих та діючих підприємців, асоціації та союзи, що допомагають малому підприємництву.В Україні до цього часу не створено мережі довідково-інформаційних та консалтинговихслужб для малих підприємств, хоча процес йде зростаючими темпами. До початкутрансформації Україна не мала самостійно діючих сервісних служб. Все створеніорганізації, що працюють в нинішніх умовах, надають платні послуги, а томудоступні малому числу підприємців та орієнтовані на солідних клієнтів в особі комерційнихструктур.
Необхідно згадати таку комплексну по послугам форму допомогималому підприємництву, як центри розвитку бізнесу. В розвинутому вигляді вони надаютьконсультативні послуги, ведуть підготовку до підприємництва. [8, ст. 40] Розвитокмережі таких центрів дозволило б значно підвищити рівень бізнес-послуг та підготовкипідприємців.
Із вищесказаного випливає, що зусилля по створенню середовища для розвиткупідприємництва в Україні бажано направляти диференційовано, з пріоритетами для меншзабезпечених регіонів.
Головна причина скорочення числа малих підприємств – низький рівеньфінансової забезпеченості більшості малих підприємств у зв’язку з труднощами зпервісним накопиченням капіталу, неможливістю отримання кредитів на прийнятнихумовах, неефективність податкової системи. Негативний вплив на розвиток малого підприємництвау сфері матеріального виробництва чинять нерозвиненість виробничої інфраструктури,недостатність спеціалізованого обладнання, слабка інформаційна база танайважливіший фактор – глибокий спад виробництва. [5, ст. 45]
Все це призводить до того, що лише частина зареєстрованих підприємствмалого підприємництва в змозі приступити до реального виробництва продукції.
Як показує зарубіжний досвід, неодмінною умовою успіху в розвитку підприємництває положення про те, що мале підприємництво потребує різнобічної та стабільної державноїпідтримки. [5, ст. 20] Вона здійснюється у різних формах, по-перше, шляхомстимулювання виробництва найбільш пріоритетних видів продукції, надання податковихпільг, дотацій пільгово-банківського кредитування, створення інформаційно-консультативнихта науково-технічних центрів, розвитку системи страхування, організації матеріально-технічногопостачання. Важливу роль грають прийняття та виконання законодавства, розробка тареалізація конкретних комплексних програм.
Дуже гостра проблема формування фінансової бази становлення та розвиткупідприємництва. [5, ст. 36] Для цього йому повинні бути надані визначені пільги.Це можуть бути пільги по оподаткуванню. Але податкова політика нашої країни нетільки не ефективна, але й економічно небезпечна. Вона йде урозріз зі встановленоюу світі практикою та сучасними світовими тенденціями розвитку економіки. Високеоподаткування «вбиває» в Україні мале підприємництво. Загальний напрям удосконаленняподаткової системи – підсилення стимулюючої ролі податків у розвитку виробництва.Необхідно звільнити малі підприємства від податків на інвестиції, завезені технології.Потрібні податкові пільги на період становлення малого підприємства. Є необхідністьдиференційованого податкового підходу до підприємств різного профілю діяльності.Більш низькі ставки податків повинні застосовуватися для найбільш важливих, пріоритетнихгалузей.
До цього часу зроблено лише самі перші кроки у правовому та організаційномузабезпеченні формування малого підприємництва у якості особливого сектору економікиУкраїни. [7, ст. 48] Діючої системи стимулювання створення малих підприємствне існує, як немає і господарського механізму їх підтримки. Не розроблено державнупрограму розвитку малих підприємств. Комплекс першочергових мір по розвиткумалого підприємництва в Україні, повинен здійснюватися у таких напрямах:нормативно-правовому;інформаційно-технічному; фінансово-кредитному; організаційному;кадрове та консультативне забезпечення; зовнішньоекономічна діяльність. [7,ст. 50]
У державній програмі треба відобразити механізми грошово-кредитної,податкової, бюджетної, та цінової політики, матеріально-технічного постачання, системиофіційних гарантій, що забезпечували б створення рівних стартових умов урозвитку підприємницької діяльності. [7, ст. 55]
У програмі необхідно передбачити формування ефективних інститутів ринковоїінфраструктури, товарного ринку та ринку цінних паперів, інвестиційного підприємництва,інформаційної, консультативної та аудиторської діяльності, створення комплексноїдержавно-суспільної системи підтримки малого підприємництва, включаючи підготовкута перепідготовку підприємницьких кадрів, залучення до цієї сфери соціально активнихпрошарків населення. Потрібно визначити міри, що забезпечують підтримку зовнішньоекономічноїдіяльності та залучення іноземних інвестицій до розвитку підприємництва.
Для реалізації цих програм повинні бути залучені кошти державного бюджету,приватного та іноземного капіталів. Основним напрямом використання державних ресурсівповинно стати не виділення прямих інвестицій, а страхування і надання гарантійпід кредит.
Висновки
Розглянувши дану тему можна зробити такі висновки: будь-яка нація пишаєтьсяплодами діяльності своїх підприємців, але будь-яканація і кожен її окремий представник пишаються і своєю причетність до здійсненнябудь-якої конкретної підприємницької ідеї. Підприємництвояк одна з конкретних форм проявлення суспільних відносин сприяє не тільки підвищеннюматеріального та духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливийґрунт для практичної реалізації здібностей та талантів кожного індивіду, але й ведедо єднання нації, збереження її національного духу та національної гордості.
Зараз ми всі являємося свідками кризового стану нашої економіки, знеціненнянаціональної валюти і падіння життєвого рівня населення. За роки незалежності урядне зміг активізувати діяльність приватних підприємців, створити сприятливі умовудля їх зростання. Це означає, що ми практично заново стаємо перед проблемою розвиткупідприємництва. Значить всі вище перераховані риси підприємництва не знайшли відображенняв конкретних діях ні зі сторони держави, ні зі сторони населення. Традиційна комуністичнамодель завжди базувалася на необхідності придавлення духу підприємництва усуспільстві і підприємця, як носія цього духу. Загальне неприйняття підприємництвапоступово переходить в усвідомлення необхідності створення умов для його скорішогота ефективного розвитку.
За підприємництвом в Україні майбутнє, процес накопичення критичноїмаси невідворотно приведе до «підприємницького буму». Тому на даному етапі важливовивчити поведінку підприємця, щоб у подальшому не допускати помилок, допущенихраніше. Основним стимулом для розвитку підприємництва в Україні являєтьсядержавна підтримка. І тільки тоді, коли держава зверне свою увагу на проблемивітчизняного підприємництва та надасть свою підтримку, можна буде говорити, щопідприємництво в Україні розвивається і приносить свої плоди.
Список використаної літератури
1. Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991.
2. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991.
3. Агатова Т.А., Серьогіна С.Ф. Макроекономіка: підручник – 3-евидання, Москва: МГУ ім. М.В. Ломоносова – Справа і Сервіс, 2000.
4. Базилевич В.Д. Макроекономіка: Навчальний посібник. – Київ,ДТЕУ, 1995.
5. Бойчик І.М. Економіка підприємства, посібник; Київ: Атіка, 2006.
6. Варналій З.С. Основи підприємництва, навчальний посібник;Київ: Знання-Прес, 2006.
7. Сизоненко В.О. Сучасне підприємництво, довідник; Київ: Знання-Прес,2007.
8. Ятрів Г.Л. Макроекономічні дослідження: Підручник. – Київ: Либідь,2000.
9. Яшоків С.В. Політична економія: Підручник. – Київ: Знання, КОО,2003.