1. Склад і структура персоналу підприємства
Персонал підприємства — це сукупність постійних працівників, щоотримали необхідну професійну підготовку та мають досвід практичної діяльності.
Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть братиучасть інші працездатні особи на підставі тимчасового трудового договору(контракту).
Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємстваподіляється здебільшого на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці,робітники.
Керівники — це працівники, що займають посади керівників підприємств таїхніх структурних підрозділів.
Спеціалістами вважаються працівники, що виконують спеціальніінженерно-технічні, економічні та інші роботи: інженери, економісти,бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.
До службовців належать працівники, що здійснюють підготовку таоформлення документації, облік та контроль тощо.
Робітники — це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створенняматеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів,перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін.
В аналітичних цілях усіх робітників можна поділити на основних — тих,що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних —тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва.
Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподілза професіями та спеціальностями.
Професія — це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребуєвідповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.
Спеціальність — це більш-менш вузький різновид трудової діяльності вмежах професії.
Кваліфікація — це сукупність спеціальних знань та практичних навичок,що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійнихфункцій відповідної складності.
Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовцівхарактеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій чи тій посаді;вирізняють спеціалістів найвищої кваліфікації, спеціалістів вищої кваліфікації,спеціалістів середньої кваліфікації, спеціалістів-практиків.
За рівнем кваліфікації робітників поділяють на чотири групи:висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані й некваліфіковані.
Управління трудовими ресурсами, забезпечення їхнього ефективноговикористання потребує обов’язкового формування системи оцінки трудовогопотенціалу підприємства.
Розрізняють явочну, облікову та середньооблікову чисельністьпрацівників підприємства.
Явочна чисельність включає всіх працівників, що з’явилися на роботу.
Облікова чисельність включає всіх постійних, тимчасових і сезоннихпрацівників, котрих прийнято на роботу терміном на один і більше днів,незалежно від того, перебувають вони на роботі, знаходяться у відпустках,відрядженнях, на лікарняному листку тощо.
Середньооблікова чисельність працівників за певний період визначаєтьсяяк сума середньомісячної чисельності, поділена на кількість місяців урозрахунковому періоді.
Різниця між обліковою та явочною чисельністю характеризує резерв (восновному, робітників), що має використовуватись для заміни тих, хто невиходить на роботу з поважних причин.
2. Продуктивність праці та методи її визначення
Під продуктивністю праці як економічною категорією заведено розумітиефективність трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницючасу певну кількість матеріальних благ.
Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції, щовиробляє один працівник за одиницю робочого часу, або кількістю робочого часу,що витрачається на виробництво одиниці продукції.
Різноманітність підходів до визначення рівня продуктивності працізалежить від специфіки діяльності підприємств або їхніх підрозділів, від метирозрахунків та базується на методичних особливостях. Якщо показники виробіткумають більш узагальнюючий, універсальний характер, то показники трудомісткостіможна розраховувати за окремими видами продукції та використовувати длярозрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервівпідвищення продуктивності праці.
Натуральні показники виробітку найбільш точно відображають динамікупродуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємствах, щовипускають однорідну продукцію.
Трудові показники потребують добре налагодженої роботи з технічногонормування та обліку праці.
З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства всі чинникизростання продуктивності праці поділяють на дві узагальнюючі групи — зовнішніта внутрішні.
До групи зовнішніх чинників належать ті, що об’єктивно перебувають позаконтролем окремого підприємства, а до внутрішніх — ті, на які підприємство можебезпосередньо впливати. Усі чинники, що істотно впливають на продуктивністьпраці, можна об’єднати в такі групи:
• матеріально-технічні (удосконалення техніки й технології,застосування нових видів сировини та матеріалів тощо);
• організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, удосконаленнясистеми управління, організації праці тощо);
• економічні (удосконалення методів планування, систем оплати праці,участі працівників у прибутках тощо);
• соціальні (створення належного морально-психологічного клімату);
• природні умови та географічне розміщення підприємств (цю групуфакторів виділяють та аналізують переважно на підприємствах добувних та деякихпереробних галузей промисловості).
Кількісний вплив окремих чинників на зміни у продуктивності праці напідприємстві визначається в такому порядку:
• розраховується вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу врозрахунковому періоді (Чвих), тобто умовна чисельність, що була б необхідноюдля забезпечення планового (розрахункового) обсягу виробництва за збереженнябазового рівня виробітку продукції на одного працівника;
• визначається зміна (зменшення «–», зростання «+») вихідноїчисельності працівників під впливом окремих чинників продуктивності праці, атакож сумарна зміна чисельності Ес.
Розрахунки змінювання вихідної чисельності працівників за факторомпродуктивності праці здійснюються, як правило, через порівняння затрат праці навесь обсяг продукції (послуг) з розрахунковими та базовими умовами діяльностівідповідних категорій та груп працівників.
3. Суть виробничого циклу та його структура
Виробничий цикл — це інтервал від початку до закінчення процесувиготовлення продукції, тобто час, протягом якого запущені у виробництвопредмети праці перетворюються на готову продукцію.
Він обчислюється для одного виробу або для певної кількості виробів, щовиготовляються одночасно. Виробничий цикл є важливим календарно-плановимнормативом організації виробничого процесу в часі. Виходячи з його тривалості,визначають термін запуску продукції у виробництво, складають календарні планиїї виготовлення на всіх стадіях виробничого процесу, узгоджують роботу суміжнихпідрозділів. На підставі виробничого циклу обчислюється величина незавершеноговиробництва — важливого елемента оборотних коштів підприємства.
З нього видно, що виробничий цикл складається з власне виробничого часуі перерв. Час виробництва особливих пояснень не потребує. Час перерв включаєперерви в робочий час, тобто тоді, коли підприємство працює, і неробочий час,який визначається режимом роботи (вихідні, святкові дні, перерви між робочимизмінами).
Перерви в робочий час поділяються на перерви партіонності та чекання.Перерви партіонності виникають тоді, коли предмети праці обробляються партіями.Партія предметів — це певна кількість однакових предметів, які обробляються накожній операції безперервно з одноразовою витратою підготовчо-завершальногочасу. Предмети партії обробляються не одночасно, а по одному або кілька одразу.Кожний предмет праці чекає спочатку своєї черги на обробку, а потім — кінцяобробки всієї партії. Перерви партіонності обчислюються не окремо, а разом ізтривалістю технологічних операцій, утворюючи технологічний цикл.
Перерви чекання виникають унаслідок несинхронності операцій виробничогопроцесу: предмети праці нема де обробляти, бо робочі місця зайнято іншимиопераціями. Перерви чекання виникають також тоді, коли деталі, що входять доодного комплекту, виготовляються в різний час.
Конкретна структура виробничого циклу залежить від особливостейпродукції, технологічних процесів її виготовлення, типу виробництва та деякихінших факторів. У безперервних виробництвах (хімічному, металургійному і т. п.)найбільшу частку у виробничому циклі займає час виробництва. У дискретнихвиробництвах істотну частку виробничого циклу становлять перерви. Особливотривалими є перерви в одиничному виробництві, меншими — в серійному ймінімальними — у масовому.
4. Ринок праці, зайнятість та охорона праці
Умовамивиникнення ринку праці є, по-перше, юридична свобода і здатність власникаробочої сили за власним розсудом розпоряджатися своїми здібностями до праці.Але цієї умови недостатньо тому, що юридична свобода поки що не примушуєвласника продавати свою робочу силу. Тому другою умовою виникнення ринку праціє відсутність у людини всього необхідного для ведення свого господарства якджерела одержання всіх потрібних для життя засобів існування. Проте за сучаснихумов мова вже не йде про абсолютну відсутність будь-яких інших засобів чи умовіснування. Адже деяка частина найманих працівників є власниками цінних паперів,нерухомості і т. п., з яких одержує дохід, але все-таки змушена продавати своюробочу силу. Необхідність у продажу своєї робочої сили виникає тоді, коли дохідз інших джерел є недостатнім для одержання всіх необхідних для життя засобів.За цієї умови людина мусить економічно продавати свою робочу силу. Але, яквідомо, поява на ринку продавця товару ще не гарантує його продаж — для цьогопотрібен ще й покупець. Тому третьою умовою виникнення ринку праці є поява на ньомупокупця — підприємця, який економічно змушений вийти на ринок праці, щоб купитизапропоновану для продажу здатність до праці потрібних йому працівників.
Ефективнефункціонування ринку праці можливе за наявності ряду умов, до яких належать:по-перше, повна самостійність та незалежність продавця та покупця робочої силив поєднанні з їх економічною відповідальністю; по-друге, відносини агентів наринку праці — це відносини договорів та угод між рівноправними партнерами;по-третє, функціонування ринку праці тим ефективніше, чим активніша конкуренціяміж власниками робочої сили за право зайняття робочого місця та роботодавців зазалучення кваліфікованої робочої сили; по-четверте, повинен існувати баланс міжробочими місцями, сукупною пропозицією робочої сили та грошовою масоюзаробітної плати; по-п'яте, наймані працівники та роботодавці для захисту своїхінтересів можуть об'єднуватись у спілки.
Середзаходів щодо сприяння зайнятості та соціального захисту населення можна назватитакі:
наданнядопомоги громадянам у працевлаштуванні;
організаціяпрофесійної перепідготовки кадрів;
професійнаорієнтація працівників та учнівської молоді;
створеннядодаткових поточних місць;
сприянняпідприємницькій діяльності.
Зайнятістьнаселення — це чисельність осіб, які виконують будь-яку роботу за певнузаробітну плату (чи дохід «працюючи на себе»).
Зайнятість— це забезпеченість працездатного населення робочими місцями, його участь усуспільнокорисній діяльності по створенню суспільного продукту.
Зайнятість— це діяльність громадян, пов'язана з задоволенням особистих та суспільнихпотреб, що приносять їм дохід у грошовій чи іншій формі.
Дозайнятого населення в Україні належать:
працюючіза наймом на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від формвласності;
громадяни,що самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, фермери, люди творчоїпраці);
зайнятів органах влади, управління та громадських об'єднаннях;
громадяни,які проходять службу в армії, гвардії, військах, формуваннях;
особи,що проходять професійну підготовку і підвищення кваліфікації, навчаються вденних школах та вузах;
зайнятівихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
іноземнігромадяни, що працюють в Україні.
охоронапраці — це діюча система соціально-економічних, організаційно-технічних,санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, що забезпечуютьбезпеку, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.
Державнаполітика в галузі охорони праці базується на принципах:
пріоритетужиття і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльностіпідприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних інешкідливих умов праці;
комплексноговирішення завдань охорони праці на базі національних програм з цих питань та зурахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягненьнауково-технічного прогресу, діяльності в галузі охорони навколишньогосередовища;
соціальногозахисту працівників, повної компенсації шкоди особам, які потерпіли віднещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;
встановленняєдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від формвласності і видів діяльності;
використанняекономічних методів управління охороною праці, проведення політики пільговогооподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участідержави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;
здійсненнянавчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікаціїпрацівників з питань охорони праці;
забезпеченнякоординації діяльності державних органів, установ, організацій та громадськихоб'єднань, що вирішують різні аспекти охорони здоров'я, гігієни і безпекипраці, а також співробітництво і проведення консультацій між власниками тапрацівниками, між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони намісцевому та державному рівнях;
міжнародногоспівробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвідуорганізації роботи щодо поліпшення умов і безпеки праці.
5. Економічна суть, функції та види цін
Ціна — це грошовий вираз вартості товару. Вона завжди коливаєтьсянавколо ціни виробництва та відображає рівень суспільно необхідних витратпраці.
Обліково-вимірювальна функція ціни полягає в тім, що вона є засобомобліку й вимірювання витрат суспільної праці на виробництво окремих видівпродукції або надання різноманітних послуг.
Розподільча функція зводиться до того, що за допомогою цін, яківідхиляються від вартості, здійснюється перерозподіл частини доходів первиннихсуб’єктів господарювання та населення.
Стимулююча функція ціни використовується для мотивації підвищенняефективності господарювання, забезпечення необхідної прибутковості кожномунормально працюючому продуценту, посереднику і безпосередньому продавцю товаріввиробничого та споживчого призначення.
Світові ціни — це грошовий вираз міжнародної вартості товарів, щореалізуються на світовому ринку. Вони визначаються: для одних товарів — рівнемцін країни-експортера; для інших — цінами бірж та аукціонів; для багатьохготових виробів — цінами провідних фірм світу.
Оптові ціни на продукцію виробничо-технічного призначення, товаринародного споживання та закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію.
Закупівельні ціни застосовуються постачально-збутовими, заготівельнимиорганізаціями, оптово-посередницькими фірмами, підприємствами оптової торгівліта іншими юридичними особами, які здійснюють торговельну діяльність відповіднодо свого статуту.
Роздрібні ціни визначаються самостійно торговельними підприємствами,підприємствами громадського харчування та іншими юридичними особами, якіздійснюють продаж товарів чи надають послуги населенню, згідно з кон’юнктуроюринку, якістю товару, виходячи з вільної ціни закупівлі.
Тарифи вантажного та пасажирського транспорту — це плата за перевезеннявантажів і пасажирів, яку беруть транспортні підприємства з відправників інаселення.
Основні види ринкових цін, виокремлюваних без певної класифікаційноїознаки.
1. Ціна базисна — ціна товару з фіксованими в прейскурантах параметрамиякості, розміру, хімічного складу
2. Ціна демпінгова — штучно занижена ціна продажу товарів,застосовувана як засіб витиснення конкурентів з ринку
3. Ціна диференційована —ціна, що диференціюється в межах певногорайону або за іншими ознаками
4. Ціна змінна — ціна, яка встановлюється на вироби з тривалим строкомвиготовлення
5. Ціна зовнішньоторгівельна —ціна на експортні та імпортні товари,рівень якої формується на світовому ринку
6. Ціна зональна — ціна, що відображає географічні умови виробництва чиреалізації продукції
7. Ціна комерційна — ціна на предмети споживання, що реалізуються вкомерційних магазинах
8. Ціна лімітна — верхня межа рівня ціни, що встановлюється напроектовані вироби
9. Ціна номінальна — ціна товару, зазначена в прейскурантах; біржовакотировочна ціна на товар
10. Ціна паритетна — ціна, яка регулює рівень цін на основні видисільськогосподарської продукції
11. Ціна початкова — ціна на пропоновану до продажу на аукціоні партіютовару, яка встановлюється його власником
12. Ціна престижна — ціна на унікальний товар або товар, щокористується підвищеним попитом
13. Ціна продажна — кінцева ціна, за якою продавець реалізує товарспоживачу
14. Ціна разова — ціна на продукцію виробничо-технічного призначення,що її виготовлено за разовим замовленням
15. Ціна СІФ — ціна в зовнішньоторговельній діяльності, що включаєвартість товару, транспортні витрати та страхування вантажу
16. Ціна тверда — ціна, яка встановлюється в момент підписанняконтракту і не змінюється протягом його дії
17. Ціна фактурна — ціна закупівлі та продажу товару; залежить від умовукладеної угоди між імпортером та експортером
18. Ціна ФОБ— контрактна ціна у зовнішній торгівлі, яка включаєвартість товару та всі витрати експортера на доставку в порт відправлення
6. Економічна суть, склад, структура основних фондів та особливостізабезпечення ними підприємств
Основні фонди — це засоби праці, які мають вартість і функціонують увиробництві тривалий часу своїй незмінній споживній формі, а їхня вартістьпереноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється,частинами по мірі спрацювання.
У практиці господарювання з метою спрощення обліку основних фондів дооборотних фондів відносять інструменти та інвентар зі строком експлуатації доодного року і вартістю до 100 одиниць національних грошей, а також усіспеціальні інструменти та пристрої, спеціальний одяг та взуття незалежно відстроку використання й вартості.
Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічнихамортизаційних сум застосовують укрупнену класифікацію, виокремлюючи три групиосновних фондів:
— перша — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й передавальніпристрої;
— друга — автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні,електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини дляавтоматичного оброблення інформації, телефони, інше офісне обладнання;
— третя — основні фонди, не включені до першої та другої груп.
Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесівиробництва, неабияке значення має поділ таких на дві частини: активну, якабезпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечуєналежний обсяг та якість продукції, і пасивну, що створює умови для здійсненняпроцесу виробництва.
До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини йустаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої,використовувану в автоматизованих системах управління технологічними процесамиобчислювальну техніку, деякі технічні споруди — гірничі виробки шахт, газові йнафтові свердловини.
Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене увідсотках до їхньої загальної вартості на підприємстві, визначає видову(технологічну) структуру використовуваних засобів праці. За інших однаковихумов технологічна структура основних фондів є тим прогресивнішою таефективнішою, чим більшою є в їхньому складі питома вага активної частини.
Вона змінюється під впливом багатьох факторів. Найбільш суттєві з нихтакі:
— виробничо-технологічні особливості підприємства;
— науково-технічний прогрес і зумовлений ним технічний рівеньвиробництва;
— ступінь розвитку різних форм організації виробництва;
— відтворювальна структура капітальних вкладень у створення новихосновних фондів;
— вартість будівництва виробничих об’єктів і рівень цін на технологічнеустаткування;
— територіальне розміщення підприємства.
Загальна тенденція динаміки технологічної структури основних фондівхарактеризується поступовим збільшенням питомої ваги їхньої активної частини.
7. Спеціалізація і кооперування виробництва
персонал праця виробництво економіка
Спеціалізаціявиробництва — відображає процес зосередження діяльності підприємства (фірми) навиготовленні певної продукції (виконанні окремих видів робіт, наданні платнихпослуг).
Видиспеціалізації підприємств:
•предметно спеціалізовані — підприємства, які випускають кінцеву, готову доспоживання продукцію (кондитерська чи взуттєва фабрика);
•технологічно (стадійно) спеціалізовані — автономні виробництва, що виконуютьокремі стадії технологічного процесу (прядильні та ткацькі фабрики у легкійпромисловості);
•функціонально спеціалізовані — ремонтні заводи, підприємства з виготовленнястандартної тари, лізингові компанії.
Заформою спеціалізації основних цехів розрізняють технологічну, предметну тазмішану виробничі структури. Ознакою технологічної структури є спеціалізаціяцехів підприємства на виконанні певної частки технологічного процесу абоокремої стадії виробничого процесу (ливарні, термічні, механообробні,складальні цехи машинобудівного підприємства). Технологічна структуравикористовується переважно на підприємствах одиничного та дрібносерійноговиробництва з різноманітною та нестійкою номенклатурою продукції.
Ознакоюпредметної структури є спеціалізація цехів на виготовленні певного виробу абогрупи однотипних виробів, вузлів, деталей з використанням різноманітнихтехнологічних процесів та операцій (цех кузовів, задніх мостів, двигунів наавтомобільному заводі). Предметна структура виробництва поширена напідприємствах великосерійого та масового виробництва з обмеженою номенклатуроюта значними обсягами продукції. Проте на практиці — обмаль підприємств, де всіцехи спеціалізовані лише технологічно або лише предметно. Переважна більшістьпідприємств використовує змішану виробничу І структуру, за якої частина цехівспеціалізована технологічно, а решта — предметне.
Спеціалізаціятісно пов'язана з кооперуванням, розвиток якого заснований на посиленні тапоглибленні спеціалізації.
Кооперація— це особлива форма тривалих раціональних ви¬робничих зв'язків міжспеціалізованими самостійними підприємствами порівняно з іншими підприємствами,які не мають таких зв'язків
Іншимисловами, кооперування є формою виробничих зв'язків між підприємствами різнихгалузей, що спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції.
Видикооперування: предметне (технологічне), галузеве (міжгалузеве), регіональне,міждержавне.
Відповіднодо форм спеціалізації в промисловості існують три форми кооперування:
предметне(агрегатне) — головне підприємство випускає кінцеву продукцію і отримує відінших підприємств різні вироби;
подетальне— на головне підприємство надходять від ряду гпеціалізованих підприємств вузлиі деталі;
технологічне— підприємство поставляє іншим підприємствам юковки, штамповки, литво, тобтопродукцію окремих стадій вироб¬ничого процесу.
8. Форми обліку і методи оцінки основних фондів на підприємстві
Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньоївартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основнихфондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показниківгосподарської діяльності підприємства за певний період.
У зв’язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацьовуваннямзасобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька видівоцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: залежно відмоменту проведення оцінки — за первісною (початковою) чи відновленою вартістю;залежно від стану основних фондів — за повною або залишковою вартістю.
Первісна вартість основних фондів — це фактична їхня вартість на моментуведення в дію чи придбання. Наприклад, нове виробниче приміщення зараховуютьна баланс підприємства за кошторисною вартістю його будівництва; первіснавартість будь-якого виробничого устаткування, крім оптової ціни, включає витратина його транспортування й установку на місці використання.
Відновлена вартість основних фондів — це вартість їхнього відтворенняза сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первіснавартість, але за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті саміелементи засобів праці між первісною та відновленою вартістю основних фондіввиникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточногорегулювання процесу відтворення основних фондів, правильного розрахунку певнихекономічних показників діяльності підприємства.
Повна (первісна й відновлена) вартість основних фондів — це вартість уновому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються набалансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.
Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість,іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданоїпослуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повноюпервісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумоюспрацювання основних фондів.
Балансова вартість групи основних фондів підприємства на початокрозрахункового року (БВ) обчислюється за формулою:
/>,
де БВо — балансова вартість групи основних фондів на початок року, щопередував звітному; Вноф — витрати на придбання нових основних фондів; Вкр —вартість здійснення капітального ремонту основних фондів; Врек — витрати нареконструкцію виробничих приміщень і модернізацію устаткування; Вв — вартістьвиведених з експлуатації основних фондів протягом року, що передував звітному; АВо— сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.
Для визначення первісної (балансової) вартості виробничих основнихфондів на початок наступного за звітним року потрібно враховувати абсолютнівеличини введення в дію та вибуття протягом звітного року, оскільки останнімають діяти протягом усього наступного року незалежно від дати введення чивибуття основних фондів у звітному році.
9. Визначення вартості майна об’єктів приватизації
Правильневизначення вартості майна державного підприємства, що приватизується, єважливою передумовою успішної, взаємовигідної угоди між державою і новимивласниками щодо зміни форми власності підприємства. Оцінка майна підприємствнеобхідна для об'єктивного визначення початкової ціни об'єктів приватизації, щопідлягають продажу на аукціоні або за конкурсом, для оцінки вартості ціліснихмайнових комплексів та окремих інвентарних об'єктів у разі викупу, а також длявизначення розміру статутного капіталу відкритих акціонерних товариств, щостворюються в процесі приватизації (включаючи корпоратизацію). Саменедосконалість правового і методичного забезпечення процесу приватизації вчастині оцінки майна державних підприємств стала в перші роки приватизації вУкраїні однією з головних причин того, що багато підприємств були привласнені забезцінь, а державна казна втратила величезні суми коштів.
Вданий час основним правовим актом, що регулює відносини щодо оцінки майнадержавних підприємств, є «Методика оцінки вартості майна під часприватизації». Вона встановлює порядок оцінки майна державних підприємствза їх справедливою вартістю з урахуванням складу майна та способу приватизації.Це зумовлене тим, що на даному етапі приватизації способи її здійснення вУкраїні створюють неоднакові умови для впливу ринкових факторів на ціни викупуабо продажу об'єктів приватизації.
Длявідкритих державних акціонерних товариств, які створені в процесі приватизаціїі які, як відомо, приватизуються способом продажу акцій, встановлено порядоквизначення розміру статутного капіталу приватизованого відкритого акціонерноготовариства за методикою стандартизованої оцінки вартості цілісного майновогокомплексу. Вона застосовується також для визначення початкової вартості майнадержавного підприємства у разі його продажу на конкурентних засадах, ціни майнау разі його викупу. Суть даної методики така.
Оцінкавартості цілісного майнового комплексу (підприємство в цілому або його цехи,виробничі дільниці тощо, які можуть виокремлюватись як об'єкти приватизації)здійснюється на підставі результатів інвентаризації майна підприємства, данихпередавального балансу, складеного на дату оцінки, в якому відображаютьсярезультати проведення переоцінки активів на засадах їх експертної оцінки, атакож іншої додаткової інформації, яку вимагає у підприємства комісія зприватизації (або корпоратизації). Зокрема, до такої додаткової інформаціїналежить акт аудиторської перевірки, що має підтвердити правильність веденнябухгалтерського обліку на дату оцінки державного майна.
Допереліку майна, що причислюється до сукупності вартості цілісного майновогокомплексу, вносять:
необоротніактиви, які складають перший розділ активу балансу разом із довгостроковоюдебіторською заборгованістю, відстроченими податковими активами, іншиминеоборотними активами;
оборотніактиви (усі матеріальні активи, грошові активи, які містяться у розділі другомуактиву балансу);
витратимайбутніх періодів.
Чиставартість цілісного майнового комплексу підприємства (ЦМКча), згідно зметодикою, визначається за формулою:
ЦМКчл= (Ап + Ал + Вы)-(Зп + Зл + Зх),
деАп — вартість необоротних активів; Ал — вартість оборотних активів; Вм —вартість витрат майбутніх періодів; Зп — вартість забезпечень майбутніх витраті платежів; Зл — вартість довгострокових зобов'язань; Зи — вартість поточнихзобов'язань.
Розмірстатутного капіталу ВАТ обчислюється, виходячи з розміру ЦМКЧІІ, але зурахуванням вартості об'єктів, які не підлягають приватизації, або об'єктів,приватизація яких здійснюється в особливому режимі. Крім того, враховуєтьсядодаткова вартість майна, яка отримана в результаті застосування заходівфінансової реструктуризації. Формула визначення статутного капіталу ВАТ, щостворюється на базі майна державного підприємства (C0lf), має такий вигляд:
СФЛ= ЦМКЧ, — ЖФ- Опп — Оор + Зр,
деЖФ — вартість державного житлового фонду; Онп — вартість об'єктів, що непідлягають приватизації; Оор — вартість об'єктів, щодо яких встановленоособливий режим приватизації; Зр — додаткова вартість державного майна, якаотримана в результаті заходів фінансової реструктуризації.
Проведенняекспертної оцінки майна — обов'язковий елемент процедури стандартизованоїоцінки державного майна підприємств у процесі приватизації більшості об'єктівза будь-яких методів приватизації. Воно суттєво доповнює дані бухгалтерськогообліку підприємств, що приватизуються, для визначення реальної вартостіоб'єктів. В основу експертної оцінки об'єктів, що входять до складу ціліснихмайнових комплексів, а також підприємства в цілому покладені загальновідомі всвітовій практиці базові принципи. Враховуються фактори попиту і пропонуванняна аналогічні об'єкти, ліквідності, впливу зовнішнього середовища, ризики,пов'язані з експлуатацією об'єкта оцінки, поточна та прогнозована прибутковістьдіяльності тошо. При визначенні експертної оцінки майна враховуються витрати найого придбання (створення), дисконтовані майбутні грошові потоки, ефективністьвикористання аналогічних об'єктів на інших підприємствах, а також іншізагальновідомі методичні підходи. Добір експертів для цієї роботи здійснюєорган приватизації на конкурентних засадах. Висновок експерта розглядається ізатверджується комісією з приватизації (корпоратизації), і лише післяпідписання протокольного рішення цієї комісії матеріали експертної оцінкивикористовуються для коригування даних бухгалтерського обліку в частинівартості активів.
Оцінкавартості цілісних майнових комплексів державних підприємств з чисельністюпрацюючих до 100 осіб, інших невеликих підприємств, вартість основних засобівяких недостатня для формування статутних капіталів відкритих акціонернихтовариств, а також готелів, закладів охорони здоров'я, освіти, культури, преси,телебачення та радіомовлення, проводиться також з переважним застосуваннямметодичних засад експертної оцінки, але з такими особливостями:
ціліснімайнові комплекси, до складу яких не включаються будівлі та споруди, якіприватизуються шляхом викупу або продажу на аукціоні (за конкурсом), оцінюютьсяна підставі даних бухгалтерського обліку на визначену дату оцінки, при цьомуоцінка виробничих запасів, що були придбані підприємством (закладом),визначається відповідно до цін постачальників зазначених запасів або напідставі інформації про їх ринкові ціни на дату оцінки;
ціліснімайнові комплекси, до складу майна яких включаються будівлі та споруди,оцінюються незалежно від способу продажу на засадах експертної оцінки.
Якщоприватизація здійснюється шляхом викупу та конкурентними способами, то під часоцінки цілісних майнових комплексів, діяльність яких була переважно незбитковоюпротягом двох останніх років до дати оцінки, визначається вартість діючогопідприємства, а якщо приватизується підприємство, діяльність якого протягомостанніх двох років була переважно збитковою, визначається ринкова вартістьтакого підприємства за наявного використання. Допускається також визначення обохз вищезазначених видів вартості з подальшим узгодженням експертом отриманихрезультатів для встановлення початкової ціни (ціни продажу) об'єкта.
Ціліснімайнові комплекси державних підприємств, які на момент прийняття рішення проприватизацію займають монопольне становище на загальнодержавному ринку абомають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, у разі прийняттярішення про їх продаж на аукціоні оцінюються на засадах експертної оцінки.
Методикаоцінки вартості майна під час приватизації передбачає порядок оцінки вартостіакцій (паїв, часток), що належать державі у статутних капіталах господарськихтовариств (у тому числі підприємств з іноземними інвестиціями). Більшість такихакцій (паїв, часток) оцінюється на загальних засадах методики експертноїоцінки. При цьому, якщо державі належить пакет акцій, пай або частка у майнігосподарського товариства, що перевищує 25 відсотків його статутного капіталу(так звана блокуюча державна частка)*, проведенню оцінки передує повнаінвентаризація цілісного майнового комплексу та аудиторська перевірка. Якщоакції (паї, частки), що належать державі, за номінальною вартістю менші ніж5000 грн. і їх розмір не перевищує 10 відсотків статутного капіталу (причомустатутний капітал був створений або переоцінений після набрання чинності діючоюдержавною програмою приватизації), то їхня вартість визначається інакше, асаме: вартість зазначених акцій, паїв, часток визначається шляхом збільшенняномінальної вартості на коефіцієнт індексації та на відповідну частку чистогоприбутку, отриманого підприємством з початку календарного року, в якомупроводиться оцінка. Коефіцієнт індексації обчислюється відповідно до змінофіційного курсу гривні до долара США за період від дати створення підприємствадо дати проведення оцінки.
Сліднаголосите, що чинна в Україні методика оцінки вартості об'єктів приватизаціїне передбачає визначення вартості земельної ділянки, на якій розташованийоб'єкт приватизації, вартості надр та інших складових природного Середовища. Цеє очевидною вадою практики оцінки об'єктів, яка призводить, зокрема, достримування іноземних інвестицій на приватизацію. Але чинний порядок продажуоб'єктів приватизації на конкурсах, аукціонах, продаж акцій відкритихакціонерних товариств певною мірою сприяє встановленню більш-менш об'єктивнихринкових цін на об'єкти приватизації. Вони виставляються на продаж за стартовоюціною, складеною за методикою стандартизованої оцінки, а кінцева їхня ціна,ринкова вартість залежать від ринкових механізмів, що вільно спрацьовують.
10. Суть і види планування
Планування є процесом визначення цілей, що їх підприємство передбачаєдосягти за певний період, а також способів досягнення таких цілей.
За нових умов господарювання й переходу до ринкового регулюванняпідприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи.
Поряд із загальними принципами управління та планування існують іспецифічні принципи планування, а саме: цільова напрямленість, системність,безперервність, збалансованість, оптимальність використання ресурсів, адекватністьоб'єкта та предмета планування.
1)Найважливішим принципом планування є вибір та обґрунтування цілей,кінцевої мети, результатів діяльності підприємства. Виокремлюють 5 основнихцілей підпр: господарсько-економічну; виробничо-технологічну; науково-технічну;соціальну; екологічну.
2)Принцип системності — передбачає, щоб планування охоплювало всі сферидіяльності підприємства, усі тенденції, зміни та зворотні зв'язки в йогосистемі. За допомогою системного аналізу можна відповісти на такі важливі питання,як: визначення цілей та їхньої субординації, можливість знайденняальтернативних шляхів та способів досягнення цілей, що різняться за складністю,термінами реалізації, соціальними наслідками тощо.
3)Принцип безперервності означає: підтримування безперервної плановоїперспективи, формування й періодичну зміну горизонту планування;взаємопогодження довго-, середньо- та короткострокових планів; своєчаснекоригування перспективних і поточних планів, виходячи із одержаних сигналівщодо зовнішніх та внутрішніх змін умов господарювання.
4)Принцип оптимального використання застосовуваних ресурсів.Використання ресурсів підприємства має орієнтуватись на потреби, умови такон'юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, запровадження досягнень НТП,максимально повну реалізацію наявних резервів.
5)Принцип збалансованості — це визначальна умова обґрунтованостіпланів, реальності їхнього виконання. Головним її проявом є відповідність міжпотребами в ресурсах та наявністю таких.
6)Принцип адекватності системи планування.
Залежновід тривалості планового періоду планування поділяється на перспективне йпоточне. Перспективне планування на підприємстві охоплює довгострокове(стратегічне) і середньострокове. Залежно від горизонту плануванняперспективний план розробляється із різним ступенем деталізації.
Поточнепланування – розробка планів на всіх рівнях управління підприємства та за всіманапрямками його діяльності на більш короткі періоди (квартал, місяць)
Плануваннядіяльності підприємства здійснюється за допомогою різних методів:
1.Вихіднапозиція для розробки плану: Ресурсний (за можливостями); Цільовий (запотребами).
2.Принципивизначення планових показників: Екстраполяційний; Інтерполяційний.
3.Спосіброзрахунку планових показників: Експериментально-статистичний (середніхпоказників); Факторний; Нормативний.
4.Узгодженістьресурсів та потреб: Балансовий; Матричний.
5.Варіантністьпланів: Одноваріантний (інтуїтивний); Полі варіантний; Економіко-математичноїоптимізації.
6.Спосібвиконання розрахункових операцій: Ручний; Механізований; Автоматизований.
7.Формаподання планових показників: Табличний; Лінійно-графічний; Логіко-структурний(сітьовий).
11. Виробнича потужність підприємства
Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливийрічний обсяг випуску продукції заздалегідь визначених номенклатури, асортиментута якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології таорганізації виробництва.
Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосовуються різнізалежно від характеру виробництва та галузевої підпорядкованості. Загальнеправило таке: виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, вяких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, щонадаються). Здебільшого це натуральні або умовно натуральні вимірники за видамипродукції (послуг).
Для багатономенклатурних виробництв потужність може визначатися такожвартісним показником усього обсягу продукції (послуг). У паспорті такогопідприємства потужність позначають двома вимірниками: у чисельнику — натуральніпоказники за видами продукції; у знаменнику — загальний грошовий показник.
Величина виробничої потужності підприємства формується під впливомбагатьох чинників. Головними з них є:
Ø номенклатура,асортимент та якість продукції, що виготовляється;
Ø кількістьвстановленого устаткування, розміри і склад виробничих площ, можливий фонд часуроботи устаткування та використання площ протягом року;
Ø прогресивнітехніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняттяпродукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу татрудомісткості продукції, що виробляється (послуг, що надаються).
Існуєтри види потужності підприємства: проектна, поточна (фактично досягнута),резервна.
Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції(розширення) діючого або будівництва нового підприємства
Поточна(фактично досягнута) виробнича потужність визначаєтьсяперіодично у зв’язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткостіпродукції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну(на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність під-ва.
Резервнапотужність повинна формуватись і постійно існувати впевних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовійпромисловості, харчовій, транспортній, машинобудівній та ін. галузях.
12. Показники якості продукціїПоказники якості продукції можна поділити надві групи: перша – диференційовані (поодинокі) показники; друга – загальніпоказники якості всього обсягу продукції яку виробило підприємство. В своючергу диференційовані діляться на:· -одиничні (характеризують будь яку однувластивість одиниці продукції).· -комплексні (характеризують декількавластивостей одиниці продукції одночасно).Для визначення рівня якості виготовлених абоосвоюваних виробництвом нових виробів застосовують ряд методів:· об’єктивний (означає оцінку рівня якостіпродукції за допомогою стендових випробувань та приборних вимірювань,лабараторного аналізу).· органоліптичний метод (ґрунтується нанаслідках аналізу сприймання органами почуттів людини (зором, нюхом, слухом,смаком, дотиком) без застосування технічних вимірювальних та регестраційнихзасобів).· диференційований метод (оцінка рівня якостіпередбачає порівняння одиничних виробів з відповідними показникамивиробів-еталонів або ж з базовими показниками стандартів (технічних умов)).· комплексний метод (полягає у визначенніузагальнюючого показника рівня якості оцінюваного виробу).
13. Показники використання основних виробничих фондів і виробничихпотужностей
Виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється впроцесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва.
Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фондипідприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні. Протезасоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не можнаототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами.
Основні фонди — це засоби праці, які мають вартість і функціонують увиробництві тривалий часу своїй незмінній споживній формі, а їхня вартістьпереноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється,частинами по мірі спрацювання.
Оборотні фонди — частина виробничих фондів у вигляді певної сукупностіпредметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі,змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартістьна вартість продукції, що виробляється.
Економічна сутність і матеріально-речовий зміст основних та оборотнихфондів служать визначальними характеристиками щодо окреслення їхнього значенняу здійсненні відтворювальних процесів, функціонуванні та розвитку будь-якоговиробництва. Уся сукупність наявних виробничих фондів становить найбільшу запитомою вагою частину (близько 60 відсотків) національного багатства країни.
Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничоїсфери на різних етапах її розвитку. Зростання й удосконалення засобів праці забезпечуютьбезперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності працівиробничого персоналу. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиноюосновних фондів, становлять матеріальну основу виробничої потужностіпідприємства. Елементи оборотних фондів формують речовинну субстанціюпродукції, що виготовляється (сировина, конструкційні матеріали), створюютьматеріальні умови для здійснення технологічних процесів і роботи виробничогоустаткування (паливо, енергія), збереження і транспортування сировини таготових виробів (різні допоміжні матеріали — мастила, фарби тощо; тара).
Виробничапотужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випускупродукції (видобутку й переробки сировини або надання певних послуг)заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільшповного використання прогресивної технології та організації виробництва.
Науката практика господарювання виокремлюють 3 види потужності підприємства:проектну, поточну (фактично досягнуту), резервну.
Проектноює потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції(розширення) діючого або будівництва нового підприємства: вона вважаєтьсяоптимальною, бо склад і структура устаткування відповідають структурітрудомісткості запроектованої номенклатури продукції, і має бути досягнутапротягом нормативного терміну її освоєння.
Поточна(фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зізміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) абоперевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початокроку), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства.
Резервнапотужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузяхнаціональної економіки: електроенергетиці, газовій промисловості.
Методичніпринципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств:
1.Виробничупотужність підприємства визначають за всією номенклатурою пробільної продукції.При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі вироби вгрупи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної з нихбазового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристикцього представника за допомогою розрахункового коефіцієнта трудомісткості.
2.Виробничапотужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів(дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва з урахуваннямзаходів для ліквідації вузьких місць і можливого внутрішньовиробничогокооперування.
3.Урозрахунки виробничої потужності підприємства включають:
а)усе чинне і нечинне внаслідок несправності, ремонту та модернізаціїустаткування основних виробничих цехів;
б)устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію восновних цехах протягом розрахункового періоду;
в)понаднормативне резервне устаткування;
г)понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічнетехнологічному устаткуванню основних цехів.
4.Виробничупотужність підприємства треба обчислювати за технічними або проектними (неперевершеними) нормами продуктивності устаткування, використання виробничихплощ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуваннямзастосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва.
5.Длярозрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально можливийрічний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування.
6.Розраховуєтьсятакож технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланокпідприємства (поряд з провідними цехами чи дільницями).
7.Визначеннявиробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, що відбиваєзміни її величини протягом розрахункового періоду і характеризує вихіднупотужність.
8.Визначенняй регулювання резервної виробничої потужності підприємства здійснюється здопомогою розрахунків необхідної кількості резервних агрегатів (групустаткування) та обґрунтування розмірів експериментально-дослідних виробництв.
Упрактиці господарювання рівень використання виробничої потужності діючого підприємствавизначається двома показниками:
1)коефіцієнтомосвоєння проектної потужності (співвідношення величин поточної і проектноїпотужності);
2)коефіцієнтомвикористання поточної потужності (співвідношенням річного випуску продукції тасередньорічної її величини).
Нинів Україні рівень використання виробничих потужностей підприємств у більшостігалузей економіки, і передовсім у промисловості, становить менше за 50%, апроектні потужності, як правило, своєчасно (у нормативні строки) не освоюються.Способи ефективнішого використання виробничих потужностей такі самі, як івикористання основних фондів підприємства.
14. Дохід, прибуток і рентабельність
Доходи(відповідно до Стандартів бух. обліку) — збільшення економічних вигод у виглядінадходження активів або зменьшення зобов«язань, які призводять дозростання власного капіталу крім зростання капіталу за рахунок внесківвкладників
Дохід(за законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” зі змінами від24.12.2002р.) – це сума віх доходів платника податку від усіх видів діяльності.
Прибуток– це частина доходу (виручки від реалізації, що залишається після відшкодуваннявитрат, пов’язаних з отриманням таких доходів.
Схемарозподілу доходів (за законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”зі змінами від 24.12.2002р.)
Загальнийдохід — Непрямі податки = Скоригований дохід
Скоригованийдохід — Валові витрати = Балансовий прибуток
Балансовийприбуток — Податок на прибуток = Чистий прибуток
Чистийприбуток розподіляється на фонд накопичення ( розвитку ) і фонд споживання(виплати дивідендів, стимулювання працівників, соціального розвитку).
Загальнавеличина прибутку підприємства утворюється з (станд бух. обліку):
· прибутку від реалізації продукції, товарів, робіт,послуг;
· прибутку від іншої операційної діяльності;
· фінансового прибутку;
· іншого прибутку;
· надзвичайного прибутку
Такожіснують наступні види прибутку:
* балансовий ( прибуток від реалізації продукції +приб. Від іншої операційної діяльності + фін. прибуток + інший приб.)
* номінальний ( фактичний ); реальний ( купівельнаспроможність, з урахуванням інфляції )
* мінімальний (розмір якого, після сплати податківзадовольнить уявлення власника підприємства про мінімальний рівеньрентабельності на вкладений капітал )
* цільовий ( дозволяє здійснювати поточну діяльністьта підтримувати виробництво та соціальний розвиток)
* максимальний ( досягнення цілей підприємства наринку )
Прибуток— це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат навиробництво і комерційну діяльність підприємства.
Рентабельність— це показник ефективності діяльності підприємства і, в залежності від видупоказника, який використовується характеризує ефективность використаннявиробничих фондів підприємства, показує рентабельність продукції підприємства,рентабельність сукупних активів та власного капіталу підприємства.
—Рентабельність= прибуток/ суму витрат
Цезагальний показник рентабельності підприємства. Він показує скільки прибуткуприпадає на одну гривню витрат. Він характеризує ступінь використання чиефективності витрат підприємства та їх окупність.
—Рентабельність виробничих фондів=прибуток/С, о.ф. + С н.о.з.
С.о.ф.— середньорічна вартість осн. виробничих фондів
С.н.о.з.— середньорічна вартість нормованих оборотних засобів
Показуєефективність використання виробничих фондів
—Рентабельність продажу (чистої виручки від реалізації)= прибуток / валовий дохід
Показуєефективність продажу, частку прибутку у валовому доході
—Рентабельність трудових ресурсів = прибуток/середньорічна чисельністьпрацюючих, або прибуток/середня з/п
Характеризуєефективність витрат на утримання робочої сили на підприємстві
—Рентабельність сукупних активів на підприємстві= прибуток/сума вартості активів
Характеризуєефективність використання всього наявного майна підприємства
—Рентабельність власного капіталу= чистий прибуток/ сума власного капіталу.
Основніфактори підвищення рентабельності:
· оптимізація витрат виробництва (раціоналізаціяуправління виробничими запасами та джерелами постачання);
· зниження матеріаломісткості та енергомісткостівиробництва багатьох видів продукції;
· застосування новітніх технологій тависокопродуктивного устаткування у виробничому процесі;
· підвищення якості і конкурентоспроможностіпродукції та послуг;
· підвищення продуктивності праці працівників
15. Суть оборотних фондів і фондів обігу, їх склад і структура
Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову й вартісну форми.У практиці планування та обліку господарської діяльності до складу оборотнихфондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикативласного виготовлення; витрати майбутніх періодів.
Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До нихналежать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупнихнапівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів,малоцінних інструментів, господарського інвентарю (реманенту) та іншихпредметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються.
Незавершене виробництво — це предмети праці, обробку (переробку) якихне завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцяхабо в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. Донапівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їхповністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства,але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки,штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва).
Витрати майбутніх періодів — це грошові витрати, які зроблено в данийперіод, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи,послуг) у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва,освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічноїта економічної інформації, передплату періодичних видань тощо.
Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадійфункціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів)характеризує їхню виробничо-технологічну (стадійну) структуру. Вона формуєтьсяпід впливом низки факторів (тип виробництва, особливості продукції татехнології її виготовлення, умови забезпечення підприємства матеріальнимиресурсами тощо) і змінюється в часі повільно, без різких коливань.
Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значнівідмінності, зумовлені конкретними технологіями і формами організаціївиробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них тощо.Так, найбільшу частку в загальному обсязі оборотних фондів становлять:виробничі запаси — на електростанціях та підприємствах легкої промисловості (до90%); незавершене виробництво — на підприємствах машинобудування (близько 40%,у зв’язку з великою тривалістю виробничого циклу); витрати майбутніх періодів —на підприємствах добувної індустрії (40—50% і більше).
Фондиобігу – це залишки готової продукції на складі підприємств, відвантажені, алене оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку вбанку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені вкороткострокові цінні папери.
16. Суть і порядок розробки бізнес-плану
Методикарозроблена відповідно до Положення про Реєстр неплатоспроможних підприємств таорганізацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25листопада 1996 р. N 1403, для надання методичної допомоги спеціалістампідприємств, Агентства, інших органів виконавчої влади, банків та інвесторівпри складанні бізнес-планів, а також для їх оцінки з метою вибору найбільшефективного бізнес-плану в процесі проведення реструктуризації підприємств.
Бізнес-план(далі — план) — це специфічний плановий документ, в якому відображеноорганізаційно-фінансові заходи для забезпечення виробництва окремих видівтоварів, робіт, послуг. План дає можливість визначити перспективи розвиткумайбутнього ринку збуту, оцінити витрати на виготовлення і реалізацію потрібноїцьому ринку продукції, визначити її потенційну прибутковість. План повинентакож дати відповідь: чи доцільно здійснювати інвестування виробництва з точкизору самоокупності витрат.
Короткийзміст основних розділів плану1. Резюме
Резюмескладається в самому кінці роботи над планом і відтворює його основний зміст тайого переваги.
Врезюме в стислій формі вказується:
— основна мета плану; наявні засоби та можливості для здійснення плану відповіднодо загального плану реструктуризації; строк реалізації плану; джерелаінвестування; сума необхідних коштів; строк погашення наданої фінансовоїпідтримки;
— висновки маркетингових досліджень;2. Загальна характеристика підприємства
Повненайменування Номер та дата державної реєстрації підприємства Назва органу, якийздійснив реєстрацію
3.Історична довідка Дата заснування, перепідпорядкування підприємства..
5.Характеристика продукції, ринків збуту, маркетинг6. План виробництва7. Організаційний план8. Фінансовий план та програма інвестицій9. Аналіз можливих ризиків та їх страхування10. Охорона навколишнього середовища
17. Джерела і основні напрями економії матеріальних ресурсів на підприємстві
Усучасних умовах господарювання однією з дуже важливих проблем кожногопідприємства є економія матеріальних ресурсів та пошук резервів їх кращоговикористання.
Розрізняютьджерела та шляхи економії матеріальних ресурсів. Економне використанняматеріальних ресурсів полягає у формуванні такого рівня витрат сировини іматеріалів, за якого на виготовлення продукції високої якості використовуєтьсямінімальна кількість сировини та матеріалів. Водночас, створюючи раціональнуструктуру мета-лоспоживання, у виробничому процесі потрібно застосовувати такіматеріали, сировину, котрі дають змогу підвищити споживні якості продукції припорівняно низьких витратах на її виготовлення. З цією метою на підприємствірозробляють комплекс заходів щодо економії матеріальних ресурсів з урахуваннямспецифіки виробництва продукції на даному підприємстві.
Джерелаекономії показують, за рахунок чого може бути досягнута економія.
Шляхи(напрямки) економії — це способи, заходи з допомогою яких може бути досягнутаекономія.
Основнимиджерелами економсировини та матеріалів є:
•зниження ваги виробів;
•зменшення питомих витрат матеріалів;
•скорочення відходів і витрат сировини та матеріалів;
•використання відходів;
•використання вторинної сировини;
•ліквідація браку.
Залежновід характеру заходів, які розробляються на підприємстві відповідно доконкретних умов виробництва, основні шляхи(напрямки) економії матеріальнихресурсів поділяють на виробничо-технічні й організаційно-економічні.
Довиробничо-технічних напрямківвідносять заходи, пов'язані з якісною підготовкоюсировини до її виробничого споживання; удосконалення конструкції машин,устаткування і виробів; застосування більш економних видів сировини, палива;комплексне перероблення сировини; застосування маловідхідної та безвідхідноїтехнології.
Доосновних організаційно-економічних напрямківекономії матеріальних ресурсіввідносять такі: удосконалення та підвищення науково го рівня нормування іпланування матеріаломісткості продукції; розроблення і впровадження технічно обгрунтованихнорм і нормативів витрат матеріальних ресурсів тощо.
Головнимнапрямком економії матеріальних ресурсів на підприємстві є: збільшення виходукінцевої продукції з однієї і тієї самої кількості сировини і матеріалів. Це, усвою чергу, залежить від технічного рівня виробництва, рівня кваліфікації,майстерності робітників, що виготовляють продукцію, раціональної організаціїматеріально-технічного забезпечення, норм витрат і запасів матеріальнихресурсів.
Важливимнапрямком економії матеріальних ресурсів є скорочення втрат у виробничомупроцесі. Для цього потрібно забезпечити необхідні умови зберігання, перевезенняяк матеріальних ресурсів, так і готової продукції; раціонально готувати паливо,сировину, матеріали для подальшого оброблення в процесі виробництва,застосовувати ефективну, дійову систему економічного стимулювання працівників.
18. Методичні основи комплексної оцінки економічної ефективностінауково-технічного прогресу
Длявизначення доцільності впровадження заходів НТП, прийняття рішень про наданнякредитів підприємствам і організаціям на проведення науково-технічних заходів,при техніко-економічному обґрунтуванні заходів, що виконуються по договорам івстановленні цін на науково-технічну продукцію, повинна здійснюватиськомплексна оцінка заходів направлених на прискорення НТП. На її основіз'являється можливість вибору найкращого із можливих варіантів реалізаціїзаходів і відображення економічного ефекту заходів в планових показниках, щохарактеризують результати виробничо-господарської діяльності підприємств.
ЗаходиНТП повинні забезпечувати випуск продукції (виконання робіт і послуг), що даєможливість найбільш повно і якісно задовольняти суспільно необхідні потреби,сприяти досягненню найвищого техніко-економічного рівня виробництва, вирішеннюсоціальних, екологічних та ін. задач розвитку народного господарства ізабезпечувати одержання економічної ефективності.
Показникекономічної ефективності відображає окремі показники ефективності:продуктивність праці і фондовіддача, матеріаломісткість і енергоємністьвиробництва, показники технічного рівня виробництва і якості продукції.
Вихідніпоказники комплексної оцінки заходів НТП повинні відповідати загальноприйнятиму світовій практиці методам економічного обґрунтування прийняття рішень.
Дозаходів НТП відносяться створення, виробництво і використання нових,реконструкція або модернізація існуючих засобів і знарядь праці (машин,обладнання, будівель і споруд, передаточних пристроїв) предметів праці(сировина, матеріали, паливо, енергія) і споживання (продукція для задоволенняпотреб населення), технологічних процесів в тому числі вміщуючі винаходи, атакож способів і методів організації виробництва, праці і управління.
Показникекономічної ефективності на всіх етапах реалізації заходів НТП визначається якперевищення вартісної оцінки результатів над вартісною оцінкою сукупних затратресурсів на весь строк існування заходу НТП.
Настадіях техніко-економічного обґрунтування (ТЕО), вибору найкращого варіантупри формуванні планів НДДКР (науково-дослідних дослідно-конструкторських робіт)повинен спостерігатися народногосподарський підхід, який передбачає:
1.Оцінку ефективності заходів НТП по умовам використання продукції з урахуваннямвсіх супутніх позитивних або негативних результатів в інших сферах народногогосподарства, включаючи соціальну, екологічну і зовнішньоекономічну.
2.Розрахунок економічної ефективності по всьому циклу розробки і реалізаціїзаходів НТП за встановлений для кожного заходу період, включаючи проведенняНДДКР, освоєння і серійне виробництво, а також період використання результатівздійснення заходу в народному господарстві.
3.Застосування в розрахунках системи економічних нормативів та іншихустановлюваних обмежень, облік економічної нерівноцінності витрат ірезультатів, що здійснюються і отримуються в різні моменти часу і приводятьсядо єдиного розрахункового року.
4.Застосування кошторисної вартості, тарифів, цін (діючих і перспективних),відображаючи якість і ефективність продукції для споживання.
Економічнийефект, що визначається по умовам використання продукції, відображає сумарнийвклад всіх стадій циклу “НДДКР – виробництво – використання” і розраховуєтьсядо встановлення цін на науково-технічну продукцію і продукціювиробничо-технічного призначення.
Величинаекономічного ефекту, що визначається по умовам використання продукції, повиннавраховуватися при установленні цін на відповідну продукцію. Якщо в умовахвикористання підвищується якість продукції, то розрахунок економічного ефектупроводиться по цінам, що враховують зміну ефективності використання цієїпродукції у споживачів.
Післяприйняття рішень про ціни на продукцію по всьому циклу здійснення заходу НТПвизначається величина економічної ефективності по умовам виробництва кожноговиду продукції.
Привизначенні економічної ефективності за умовами виробництва використовуються:діючі оптові (відпускні), роздрібні ціни і тарифи на продукцію і послуги; діючінормативи відрахувань від прибутку підприємств в державний і місцевий бюджети,вищестоящим організаціям для формування централізованих галузевих і іншихфондів і резервів, правила і норми розрахунків підприємств з банком за наданийкредит або зберігання особистих коштів, нормативи перерахунку валютної виручкиі т.д.
19. Оплата праці в ринкових умовах господарювання
Оплата праці — це будь-який заробіток, обчислений, як правило, угрошовому виразі, що його за трудовим договором власник або вповноважений ниморган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.
Оплата праці складається з основної заробітної плати й додатковоїоплати праці. Розміри оплати найманого працівника залежать від результатів йогопраці з урахуванням наслідків господарської діяльності підприємства.
Основна заробітна плата працівника залежить від результатів і йогопраці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовимиокладами, а також надбавками й доплатами в розмірах, не вищих за встановленічинним законодавством.
Рівень додаткової оплати праці здебільшого залежить від кінцевихрезультатів діяльності підприємства. Зазвичай до додаткової оплати працівідносять премії, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, а також надбавкий доплати, не передбачені чинним законодавством або встановлені понад розміри,дозволені останнім.
Державна політика оплатипраці практично реалізується через механізм її регулювання. Останній єскладовою частиною загального механізму реалізації соціально-економічноїполітики держави.
Механізм державногорегулювання:
1. ОПЛАТИ ПРАЦІ черезвстановлення: * мінімальної зп; * інших державних норм і гарантій щодо оплатипраці (за роботу в надурочний час, святкові та вихідні дні та за час виконаннядержавних обов'язків тощо); * умов визначення частини доходу, що спрямовуєтьсяна оплату праці; * міжгалузевих співвідношень в оплаті праці; * умов і розмірівоплати праці в бюджетних організаціях та установах; * максимальних розмірівпосадових окладів керівників держ підпр; * рівня оподаткування підприємств ідоходів працівників.
2. СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ здопомогою: * бюджетного фінансування народної освіти, культури, закладівохорони здоров'я і фізичної культури (на базовому рівні надання послуг); *участі у формуванні фондів соц страх(пенсійного, медичної допомоги, допомоги навипадок безробіття тощо); * обмеженого дотування цін на товари (послуги), щоперебувають під державним контролем; * запровадження допомоги сім'ям з низькимидоходами; * застосування різних форм компенсації підвищення цін (для найбільшвразливих верств населення) та обмеженої індексації; * забезпеченняфункціонування дійової системи працевлаштування та допомоги безробітним.
Політика оплати праціпідприємств, організацій та інших суб’єктів господарювання формується іреалізується відповідно до ЗУ «Про оплату праці».
Практична організаціяоплати праці базується на державному й договірному регулюванні її абсолютногорівня та механізмі визначення індивідуальної заробітної плати всіх окремихкатегорій працівників (робітників, спеціалістів, службовців, керівників)підприємств та установ різних форм власності. Основним організаційно-правовимінструментом обґрунтування диференціації заробітної плати працівників різнихсуб'єктів господарювання (діяльності) є тарифно-посадова система, основніелементи якої такі: тарифно-кваліфікаційні довідники; кваліфікаційні довідникипосад керівників, спеціалістів і службовців; тарифні сітки й ставки; схемипосадових окладів або єдина тарифна сітка.
20. Форми і системи заробітної плати
Заробітнаплата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку затрудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові завиконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умоввиконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів йогопраці та господарської діяльності підприємства.
Витратина заробітну плату складаються з:
* основної з/п
* додаткової з/п
* інших заохочувальних і компенсаційних виплат.
Основназ/п — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов»язків ). Вонавстановлюється у вигляді тарифних ставок для робітників та посадових окладівдля службовців, а також суми процентних або комісійних нарахувань в залежностівід обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції, робіт,послуг.
Додатковаз/п — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи тавинахідливість, за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки,гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премій,пов«язані з виконанням виробничих завдань та функцій.
Дофонду додаткової з/п входять:
* Надбавки та доплати до тарифних ставок тапосадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством:
— за високу кваліфікаційну майстерність;
— за високі досягнення в праці або за виконання особливо важливих завдань;
— за знання іноземної мови;
— за суміщення професій;
— за роботу у важких, шкідливих умовах праці, за роботу у вихідні дні, у нічнийчас тощо.
* Премії робітникам, спеціалістам, керівникам,службовцям за виробничі результати, в тому числі за:
— за підвищення продуктивності праці;
— за перевиконання виробничих завдань;
— за економію сировини, матеріалів, інструментів та інших матеріальних цінностейтощо.
* Винагороди ( процентні надбавки ) за вислугу років, стаж роботи;
* Суми відшкодування втраченого заробітку внаслідок тимчасової втратипрацездатності до фактичного заробітку у випадках, коли працівник продовжуєпрацювати на підприємстві;
* Оплата працівникам днів відпочинку, що надаються їм у зв»язку зроботою понад тривалість робочого часу;
* Оплата щорічних відпусток тощо.
Іншізаохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формівинагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами іположеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, які непередбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановленізазначеними актами норми.
Мінімальназ/п — це законодавчо встановлений розиір заробітної плати за простунекваліфіковану працю, нижче якого не може провадитись оплата за виконанупрацівником місячну, годинну норму праці. (185 грн. станом на 2003р.)
Системаоплати з/п — це сукупність правил, які визначають співвідношення між міроюпраці та мірою винагороди працівників. При почасовій оплаті праці працівника їїрозмір залежить від тривалості відпрацьованого часу, а відрядній — відкількості виробленої продукції.
Простапочасова оплата праці провадиться лише на основі почасової ставки ( розцінки ).
Призастосуванні почасово-преміювальної оплати праці працівник понад основнийпочасовий заробіток одержує додаткову винагороду за виконання заздалегідьвстановлених господарських показників.
Прямаіндивідуальна відрядна оплата праці провадиться за однаковими відряднимирозцінками незалежно від рівня виконання норм виробітку. Заробіток працівникапропорційний фактичному виробітку.
Відрядно-прогресивнаоплата праці передбачає додаткове заохочення працівників за виготовленняпродукції понад встановлену норму. Прицьому вироблена в межах норми продукціяоплачується за основними розцінками, а вироблена понад норму — за збільшенимирозцінками.
Відрядно-преміювальнаоплата праці передбачає додаткове заохочення працівників шляхом нарахуванняпремій за виконання норми та виготовлення продукції понад встановлену норму.
Непрямавідрядна оплата праці застосовується для оплати праці допоміжних і підсобнихпрацівників, і нараховується за результатами їх роботи.
Акорднаоплата праці встановлю.ться в цілому за певний обсяг робіт.
Тарифнасистема — це сукупність правил, за допомогою яких забезпечу.ться порівняльнаоцінка праці в залежності від кваліфікації, умов її виконання,відповідальності, значення об"єктів підприємницької діяльності та іншихфакторів. Складовими тарифної системи оплати праці є тарифні сітки, тарифніставки і тарифно-кваліфікаційні довідники.
Тарифнасітка — це шкала, яка визначає співвідношення оплати праці працівників заодиницю робочого часу в залежності від складності, значення та умов виконанняпевних робіт.
Тарифно-кваліфікаційнийдовідник — це перелік професій, видів робіт та їх кваліфікаційниххарактеристик.
Тарифнаставка — це розмір оплати праці працівника за просту некваліфіковану працю запевну одиницю часу — годину, день, місяць
21. Виробнича програма підприємств
Найважливішим розділом плану господарської діяльності та розвиткубудь-якого підприємства є його виробнича програма (план виробництва продукції),тобто конкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції визначеноїноменклатури та асортименту, а також належної якості, на певний календарнийперіод (місяць, квартал, рік, кілька років).
Оскільки продукція завжди відтворюється в натуральній і вартіснійформах, то виробнича програма підприємства має дві складові: перша — обсягвиробництва в натуральних вимірниках; друга — вартість обсягу виробництвапродукції. З урахуванням цього здійснюються розробка і формування виробничоїпрограми.
Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно,використовуючи: вихідні дані про виявлений у процесі вивчення ринку попит;портфель замовлень на продукцію та послуги інших споживачів, що відображає йогопостійні прямі господарські зв'язки; державні контракти (державне замовлення),які передбачають не лише конкретну їхню величину, а й гарантоване державоюзабезпечення оплати поставок і необхідних бюджетних асигнувань. Окрім видачіпідприємству обґрунтованих державних контрактів (державного замовлення) навиготовлення і продаж суспільне важливих видів продукції, будь-яке інше прямевтручання держави в процеси господарювання, що базуються на ринковихвідносинах, є недопустимим.
Запроектовану й відображену в плані підприємства виробничу програмутреба економічно обґрунтувати, тобто узгодити з необхідними виробничимипотужностями цього підприємства, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами.Виявлення реальної можливості виконання плану виробництва продукції полягаєпередовсім у визначенні максимального обсягу випуску виробів, що його можезабезпечити наявна виробнича потужність підприємства, та обчисленні необхідногоїї нарощування протягом періоду, на який було складено виробничу програму.
22. Загальна характеристика собівартості
Собівартістьпродукції – це грошова форма витрат підготовку її виробництва, виготовлення ізбут. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплекснохарактеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, ірівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працюєпідприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішнішеудосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижчасобівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показниківефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок а ї; ціною.Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньоюмежею для виробника.
Приобчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складувитрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуютьсяза рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про складвитрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування міжзазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежуванняполягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витратипідприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва;предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. Відповідно доцього у собівартість продукції включаються витрати на:
дослідженняринку і виявлення потреби у продукції;
підготовкуі освоєння нової продукції;
виробництво,включаючи витрати на сировину,, матеріали, енергію, амортизацію основнихфондів, оплату праці персоналу;
обслуговуваннявиробничого процесу і управління ним;
збутпродукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т. п.);
розвідку,використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальніроботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацій земель, охоронуповітряного, водного басейнів);
набірі підготовку кадрів;
поточнураціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва,праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.
Требамати на увазі, що з різних причин на практиці повної відповідності між дійснимивитратами на виробицтво і собівартістю продукції. Так, згідно з їм порядком невключаються у собівартість уї, а відшкодовуються за рахунок прибутку або джерелвитрати на підготовку і освоєння нової продукції серійного і масовоговиробництва. Разом з тим є витрати, які включаються у собівартість продукції,але не мають прямого зв'язку з виробництвом. До них належать оплата часувиконання державних обов'язків працівниками підприємства, скорочення робочогодня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року та ін.
Непродуктивнівитрати підприємства, пов'язані з виробничою діяльністю (втрата від браку,недостач і псування матеріалів, простоїв тощо), включаються у фактичнусобівартість продукції, а втрати від порушення договорів з іншимипідприємствами і організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунокприбутку.
Складвитрат, які включаються у собівартість, не є незмінним. Він може дещозмінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змінповинно бути повніше відображення у собівартості дійсних витрат на виробництвопродукції.
23. Нематеріальні ресурси і активи підприємства
Крімматеріальних ресурсів підприємства (фірми), до яких належать основні виробничіфонди та оборотні засоби, на ефективність його діяльності впливають такічинники, як наявність та ступінь використання нематеріальних ресурсів.
Донематеріальних ресурсів входять ресурси, які не мають матеріальної основи, алездатні давати прибутки або користь підприємству впродовж досить тривалогоперіоду. Головною особливістю таких ресурсів є відсутність можливостівизначення загального конкретного розміру користі, вигоди, яку вони даютьпідприємству. Усі нематеріальні ресурси поділяються на об'єкти промислової таінтелектуальної власності.
Дооб'єктів промислової власності належать винаходи, промислові зразки, раціоналізаторськіпропозиції, ноу-хау, товарні марки та товарні знаки, гудвіл.
Винаходомназивається принципово нове технічне вирішення існуючої виробничої проблеми, щодає позитивний ефект для народного господарства.
Промисловийзразок — це розроблена автором або авторським колективом модель виробу, якийбуде випускатися на даному підприємстві. Промисловий зразок буває об'ємним,плоским (малюнок) або комбінованим і застосовується для демонстрації продукціїна презентаціях та виставках. Він вважається новим, якщо сукупність властивостейнового виробу не відома в жодній з країн до фіксації його пріоритету.
Риціоналізаторськапропозиція являє собою корисну рекомендацію, що стосується техніки татехнології, які використовуються на даному підприємстві. На відміну відвинаходів, вона може бути вже відомою на інших підприємствах або в іншихгалузях економіки, але на даній фірмі має застосовуватись уперше.Раціоналізаторські пропозиції можуть виявлятися в удосконаленні техніки, щовикористовується, ноліпшепні якості продукції, способів контролю, умов праці,техніки безпеки; у підвищенні продуктивності праці, ефективності використанняенергії, матеріалів тощо.
Ноу-хаувтілює певний досвід підприємства у якій-небудь сфері його діяльності:науково-технічній, виробничій, управлінській, комерційній, фінансовій та ін.Ноу-хау не захищається охоронними документами, але і не оприлюднюється. Вонимають конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобуття якихпідприємство витрачає значні кошти. У буквальному перекладі «ноу-хау»означає «знати, як зробити».
Товарнізнаки та товарні марки — це оригінальні символи, якими товар даної фірмивідрізняється від товарів конкурентів.
Гудвілозначає сформований імідж фірми, складовими якого с досвід, ділові зв'язки,престиж товарних знаків, стала клієнтура, доброзичливість та прихильність споживачівтощо.
Дооб'єктів інтелектуальної власності в широкому розумінні належить інформаційнадіяльність, пов'язана з одержанням інформаційних матеріалів, їх опрацюванням,зберіганням, використанням та поширенням; програмне забезпечення; банк даних,який характеризується сукупністю програмних, організаційних та технічнихзасобів, призначених для централізованого накопичення та використанняінформації; бази даних; бази знань, а також твори літератури та мистецтва.
Правана використання об'єктів, промислової та інтелектуальної власності називаютьсянематеріальними активами підприємства. Окремі елементи нематеріальних активівмають особливості правового захисту, до яких відносять патент та авторське право.
Патентомназивається документ, яким держава (державний орган) надає особі абопідприємству виключне право використання зазначеного в патенті винаходу абораціоналізаторської пропозиції. Патен-товласник володіє монопольним правом напромислове або інше комерційне використання нематеріальних ресурсів і занеобхідності може заборонити будь-кому їх використовувати без певного дозволу.
Авторськеправо являє собою систему правових норм, що визначають виключне право авторівнаукових, літературних та художніх творів на використання плодів своєї праці.
Реалізуватиправо власності на нематеріальні ресурси може або сам їх власник, або довіренаособа чи підприємство.
Дозвілпа використання таких ресурсів називається ліцензією. Він передбачає, щокористувач (ліцензіат) використовуватиме об'єкти промислової абоінтелектуальної власності впродовж зазначеного в ліцензії терміну ісплачуватиме винагороду власникові (ліцензіару).
Такавинагорода може сплачуватись у вигляді встановлених певних відсоткових ставокдо обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва, до вартості одиниціліцензійної продукції (роялті) або як разова за весь період користування(паушальна виплата). Фактично пашуальна виплата є платою за ліцензію.
24. Склад і класифікація витрат на виробництво
Усівитрати на виробництво продукції поділяються на загальні та витрати на одиницюпродукції.
Загальнівитрати виробництва — це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Їхвеличина залежить від тривалості періоду та кількості виготовленої продукції.
Витратина одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукціявиготовляється постійно або серіями.
Оскількивитрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняттяграничних витрат. Граничні витрати характеризують їх приріст на одиницюприросту обсягу виробництва, тобто
Сі=DС/DN
деDС —приріст загальних витрат;
DN — приріст обсягу продукції паодиницю його натурального виміру.
Якщозагальні витрати можна виразити певною функцією обсягу продукції, то граничнийїх рівень є першою похідною цієї функції. Граничні витрати — це витрати наостанню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник таких витратвикористовується при аналізі доцільності зміни обсягу виробництва продукції.
Усівитрати, пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції, класифікуються запевними принципами. Основні з них такі:
—економічний;
—виробничий;
—відповідно до способів віднесення на собівартість;
—залежно від обсягів виробництва.
Заекономічним принципом витрати групуються за такими елементами:
—матеріальні витрати;
—витрати на оплату праці;
—відрахування на соціальні заходи;
—амортизаційні відрахування;
—інші витрати.
Такерозмежування витрат за економічним принципом пов'язане з різним економічнимзмістом їх формування. Усі матеріальні витрати мають матеріальну основу, тобтоце витрати саме на закупівлю основних та допоміжних матеріалів, сировини.Витрати на оплату праці — це ті витрати, що по’зані з вітворенням робочої сили.Втрати на соціальні заходи (відрахування в пенсійний фонд, соц. Страх).Амортизаційні відрахування – кошти, які використовуються на оновлення засобівпраці.
Завиробничим принципом витрати групуються у статті собівартості залежно відвиробничого призначення. У кожній галузі економіки їх структура специфічна, алезагалом можна виокремити такі елементи витрат:
1)сировина і матеріали;
2)енергія технологічна;
3)основна та додаткова заробітна плата виробничих робітників;
4)утримання та експлуатація машин і механізмів;
5)загальновиробничі (накладні) витрати;
6)підготовка й освоєння виробництва;
7)позашвиробничі витрати.
Заступенем однорідності статті собівартості поділяються па прості та комплексні.
Простівитрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. Дотаких витрат можна віднести витрати на сировину і матеріали або на заробітнуплату виробничих працівників.
Комплекснівитрати різняться за своїм складом і охоплюють кілька елементів витрат.
Заспособами віднесення на собівартість розрізняють витрати прямі та непрямі.
Прямівитрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного виду продукції і можутьбути обчислені на одиницю цієї продукції прямо.
Непрямівитрати — це такі витрати, величина яких не може бути прямо обчислена наодиницю продукції, бо вони пов'язані не з виготовленням окремого виробу, а зпроцесом виробництва загалом (заробітна плата обслуговуючого та управлінськогоперсоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд тощо.).
Запринципом залежності витрат від обсягів виробництва витрати поділяються напостійні та змінні.
Постійнівитрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їх загальна сума не залежитьвід кількості виготовленої продукції в певних межах.
Зміннівитрати — це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягувиготовленої продукції. У свою чергу, їх можна поділити на пропорційні танепропорційні. Пропорційні – це витрати, розмір яких перебуває у пропорційній залежностівід обсягів виробництва (кількості виготовленої продукції). Непропорційні, усвою чергу, поділяються на прогресуючі та дегресуючі.
25. Структура собівартості продукції
Собівартість- це частина вартості продукту праці, сукупність витрат, витрат у грошовійформі, яка використовується на відновлення спожитих засобів виробництва йоплату праці
Спожитізасоби виробництва мають багато видів витрат, а оплата праці поділяється наосновну і додаткову. Тому структуру собівартості можна продемонструвати на основіструктури калькуляції собівартості одиниці продукції.
Розрізняютьвиробничу собівартість, пов'язану із виробництвом продукції, і повнусобівартість, до складу якої, крім виробничої собівартості, входять ще йпозавиробничі видатки (головним чином витрати, пов'язані з реалізацієюпродукції).
Видисобівартості
Існуєбагато видів собівартості. їх можна класифікувати за місцем здійснення витрат,економічним характером (виробнича і збутова), на момент визначення витрат(планова, фактична).
Залежновід галузі виробництва виокремлюють також специфічні форми собівартості.Наприклад, у сільському господарстві крім індивідуальної собівартостіобчислюють також зональну, яка дає можливість правильно визначити спеціалізаціюсільськогосподарських зон.
Аналізсобівартості одиниці продукції дає можливість виявити її зміни і напрямизниження.
Зниженнясобівартості продукції має винятково велике значення для розвитку виробництва.Воно залежить від економії живої та уречевленої праці.
Однакзниження собівартості не завжди є доцільним. Якщо це призводить до погіршенняякості продукції, то такий захід є економічно не виправданим.
Наприклад,при виробництві меблів іноді застосовують дешеву тканину для оббивання. Цезменшує собівартість продукції, проте період амортизації цих меблів коротший.Такий шлях зниження собівартості не можна вважати доцільним.