МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІЗНЕСУ І ПРАВА
Кафедра міжнародних економічних відносин
та економічної теорії
Об’єкти та цілі макроекономічного регулювання
Курсова робота з дисципліни
«Макроекономіка»
Розробила
студентка групи 201 _________
«До захисту»_______________
Результат захисту
______ "___" _________200_р.
Херсон –
МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІЗНЕСУ І ПРАВА
(м. Херсон)
Кафедра __________________________________________________
Дисципліна ___________________________________________________
Спеціальність _________________________________________________
Курс _______________Група _____________Семестр ____________
ЗАВДАННЯ
НА КУРСОВУ РОБОТУ СТУДЕНТА
_____________________________________________________________
(прізвище, ім’я, по батькові)
1. Тема ______________________________________________________
_____________________________________________________________
2. Термін сдачі студентом закінченої роботи ______________________
3. Вхідні дані до роботи _______________________________________
_____________________________________________________________
_____________________________________________________________
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, що їхналежить розробити і терміни їх виконання)____________________________________________________________________________________________________________________________________
5. Перелік графічного матеріалу _________________________________
_____________________________________________________________
6. Дата видачі завдання ________________________________________
Керівник __________________________________________________
(прізвище, ініціали)
Студент ___________
(підпис)
РЕФЕРАТ
Курсова робота «Об’єкти та цілі макроекономічногорегулювання» вміщує 41 сторінку тексту, 16 літературних джерел. Так яккурсова робота має теоретичну специфіку, то вона не містить графічногоматеріалу.
Предметом дослідження є теоретичний аспект макроекономіки якнауки, її головні риси та відмінності від інших наук, значну увагу приділенооб’єктам та цілям макроекономічного регулювання в залежності від вивченнярізних типів економічної системи і специфічних рис притаманних саме їм, описаночотири основні види стабілізаційної політики: фіскальну, монетарну, політикудоходів, зовнішньоекономічну політику, а також переглянуті різні методи таприйоми, що використовуються для вивчення закономірностей функціонуваннянаціональної економіки макроекономістами.
Результати дослідження показують, що трансформація економічноїсистеми, формування ринкової економіки передбачає теоретичне осмислення сутіекономічних явищ, що відбуваються на макроекономічному рівні, обумовлюєрозробку дієвих, а головне ефективних, з передбачувальними економічними і соціальниминаслідками моделей розвитку.
Тема курсової роботи має велике теоретичне та практичне значенняособливо в умовах переходу на ринкові терена управління в Україні.
РЕФЕРАТ
Курсовая работа «Объекты и цели макроэкономическогорегулирования» состоит из 41 страницу текста, 16 литературных источников.Так как курсовая работа имеет теоретическую специфику, то она не содержитграфического материала.
Предметом исследования является теоретический аспектмакроэкономики как науки, ее основные черты и отличия от других наук, большоевнимание уделено объектам и целям макроэкономического регулирования взависимости от изучения разных типов экономической системы и специфическихчерт, которые присущи только им, описано четыре основные виды стабилизационнойполитики: фискальную, монетарную, политику доходов, внешнеэкономическуюполитику, а также рассмотрены разные методы и прийомы, которые используются дляизучения закономерностей функционирования национальной экономикимакроэкономистами.
Результаты исследования показывают, что трансформацияэкономической системы, формирование рыночной экономики предусматриваеттеоретическое осмысление сути экономических явлений, которые происходят намакроэкономическом уровне, обуславливает разработку действенных, а главноеэффективных, с предвиденными экономическими и социальными последствиями моделейразвития.
Тема курсовой работы имеет большое теоретическое и практическоезначение особенно в условиях перехода на рыночные тернии управления в Украине.
ЗМІСТ
ВСТУП
1. МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА
1.1. Місце макроекономіки в системі економічних наук
1.2. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів
1.3. Ефективність національної економіки на макрорівні
2. ОБ’ЄКТИ ТА ЦІЛІ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
2.1. Різні типи економічних систем як об’єктимакроекономічного регулювання
2.2. Механізм функціонування економічної системи
2.3. Макроекономічна політика та її цілі
3. МЕТОДОЛОГІЯ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО ПІЗНАННЯ
3.1. Стабілізаційна політика в макроекономічному вимірі
3.2. Методи дослідження національної економіки
3.3. Економічне моделювання макроекономічних процесів
ВИСНОВКИ
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
ВСТУП
Трансформація економічної системи, формування ринкової економікипередбачає теоретичне осмислення суті економічних явищ, що відбуваються намакроекономічному рівні, обумовлює розробку дієвих, а головне ефективних, зпередбачувальними економічними і соціальними наслідками моделей розвитку.
Саме на вивчення існуючих теорій економічного розвитку та розробкунових моделей їх впровадження спрямовує свої зусилля економічна теорія тагосподарююча практика.
При цьому в центрі уваги макроекономіки – причини та наслідкиспільної діяльності всіх агентів національної економіки, які знаходять своєвідображення через такі узагальнюючі категорії як валовий внутрішній продукт,сукупні витрати, зайнятість та безробіття, інфляція, державний бюджет,платіжний баланс, валютний курс тощо.
Перелічені макроекономічні показники характеризують економічнийстан країни. Тому вони перебувають під постійним контролем з боку органівдержавної влади. За ними зацікавлено стежать широкі верстви населення. Цеобумовлено тим, що доходи кожного члена суспільства, його добробут залежать нелише від результатів індивідуальної трудової діяльності, а й від того, якспрацьовує економіка в цілому.
Від макроекономіки очікують не лише пояснення сутіпричинно-наслідкових зв’язків в економіці, а й розкриття можливостей суспільства в особідержави впливати на хід економічного розвитку країни. Тому макроекономіку можнаназвати теоретичною базою економічної політики держави. Від рівня і динамікимакроекономічного розвитку значною мірою залежить суспільно-політична тасоціальна ситуація в країні та її місце у світовому співтоваристві.
Макроекономіка має справу зі складною системою взаємопов’язанихміж собою економічних процесів. Будь-яке макроекономічне явище знаходиться впевній взаємозалежності від інших.
Тема курсової роботи „Об’єкти та цілі макроекономічного регулювання” маєвелике теоретичне та практичне значення особливо в умовах переходу на ринковітерена управління в Україні.
Робота складається з трьох розділів. На першому етапівисвітлюється теоретичний аспект макроекономіки як науки, її головні риси тавідмінності від інших наук. На другому етапі значну увагу приділено об’єктам тацілям макроекономічного регулювання в залежності від вивчення різних типівекономічної системи і специфічних рис притаманних саме їм. На третьому етапіописано чотири основні види стабілізаційної політики: фіскальну, монетарну,політику доходів, зовнішньоекономічну політику, а також переглянуті різніметоди та прийоми, що використовуються для вивчення закономірностейфункціонування національної економіки макроекономістами.
При написанні роботи використовуються в основному підручники змакроекономіки і економічної теорії та наукові роботи видатнихвчених-економістів, що зумовлено теоретичною специфікою теми курсової роботи.
1. МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА
1.1. Місце макроекономіки в системі економічних наук
Макроекономіка — одна з наук, що вивчає закономірностіфункціонування економіки. Але економіка є складною системою. Тому кріммакроекономіки її вивчають багато інших економічних наук: політична економія,мікроекономіка, маркетинг, менеджмент, галузеві та функціональні економіки таін. Разом із тим макроекономіка як наука насамперед спирається на положення тависновки політичної економії про розвиток виробничих відносин, розширеневідтворення, дію об'єктивних економічних законів та механізми їх використанняу практиці господарювання. Вона також має безпосередній зв'язок з математикою істатистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделювання, щоперетворює її у точну науку, дозволяє перейти від якісного до кількісногоаналізу економічних явищ, процесів та закономірностей, що відбуваються векономіці. Отже, макроекономіка формує наукові уявлення про функціонуванняекономіки на національному рівні. Аналізуючи основні фактори і наслідкимакроекономічного розвитку, ця наука водночас пропонує певні «рецепти», методиактивного впливу на об'єкт свого дослідження, тобто на процес розширеноговідтворення. Не визначаючи безпосередньо зміст економічної політики держави,макроекономіка завжди виступає її теоретичною основою. Це свідчить про те, щовона не тільки досліджує фактичний стан національної економіки, а й дозволяє виробитирізні варіанти впливу на процес економічного розвитку [4].
Щоб зрозуміти місце макроекономіки в системі економічних наук,треба насамперед з'ясувати її практичну функцію, тобто визначити, для чогопотрібна людям така наука.
В основі макроекономіки, як і будь-якої економічної науки, лежитьфундаментальна суперечність людського суспільства: суперечність міжматеріальними потребами людей і тими економічними ресурсами, якими володіютьлюди для їх задоволення. Суть цієї суперечності полягає у тому, що матеріальніпотреби людей безмежні, а економічні ресурси, необхідні для їх задоволення,—обмежені. Особливістю макроекономіки є те, що ця суперечність розглядається зпозиції не окремих суб'єктів економічної діяльності (фізичних або юридичнихосіб), а всієї сукупності економічних суб'єктів, тобто національної економікив цілому. Звичайно, макроекономіка не може бути нейтральною до цієїсуперечності. Вона, як і інші економічні науки, має бути одним з інструментівїї розв'язання.
У чому ж конкретно полягає роль макроекономіки як економічноїнауки? Щоб відповісти на це запитання, необхідно з'ясувати зміст зазначеноїсуперечності [14].
1.2. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів
Макроекономіка виходить із двох фундаментальних обставин.По-перше, матеріальні потреби людей необмежені й невтоленні. По-друге,економічні ресурси, тобто засоби виробництва товарів і послуг, обмежені, аборідкісні.
Матеріальні потреби — це бажання людей використовувати різні товарий послуги, які приносять їм корисність.Предмети споживання, яквідомо, слугують для задоволення особистих потреб людей. Матеріальні потребимають підприємства й державні установи. Підприємствам потрібні виробничібудівлі та споруди, устаткування і т.п., що дають змогу реалізувати їхнівиробничі завдання. Державні установи потребують меблів для своїх приміщень,комп'ютерів тощо.
Потреби в якомусь конкретномутоварі або послузі можна задовольнитиповністю. За короткий проміжок часу можна, наприклад, отримати достатнюкількість хліба, олівців чи зубної пасти. Цілком зрозуміло, що одна операціяапендициту не передбачає другої. Однак інша річ, коли йдеться про задоволенняпотреб у товарах і послугах узагалі.Ми не отримуємо і не можемоотримати їх усіх у достатній кількості. Уявімо собі список потреб населеннякраїни в автомобілях, відео, квартирах, не кажучи вже про такі предмети розкоші,як яхти або приватні літаки. Він буде вражаючим. І хоча у процесі розвоюцивілізації рівень задоволення потреб постійно зростає, із плином часу підвпливом розвитку виробництва, реклами й телебачення потреби постійнопримножуються. У своїй сукупності матеріальні потреби є невтоленними, абобезмежними.Це означає, що цілком задовольнити їх неможливо.
Варто поставити запитання: а що було б, якби людські потреби можнабуло б повністю задовольняти? Це означало б, що: 1) будь-який товар чи послугавиробляються у необмеженій кількості; 2) утратили б сенс багато проблемрозподілу товарів і доходів; 3) не було б економічних благ, тобто товарів іпослуг, відносно обмежених, і усі продукти були б безплатними. Проте у життіцього немає. Тцезумовлено другою обставиною, про яку ми згадували, — обмеженістю, аборідкісністю, ресурсів [3].
Основна економічна проблема, яка постає перед окремими людьми,групами людей і суспільством загалом, полягає у тому, що виробничі ресурсиобмежені.
Обмеженість ресурсів означає незбалансованість між відносно необмеженимипотребами і відносно обмеженими засобами, що забезпечують задоволення цихпотреб. Жодне суспільство не володіє достатніми ресурсами для виробництватакого обсягу товарів і послуг, якого бажають його члени.
Обмеженість зумовлює вибір. Якщо ми не можемо мати все, щобажаємо, нам доведеться вибрати те, чого потребуємо найбільше. Отже, і окремаособа, і суспільство загалом мають безперервно здійснювати вибір стосовнотого, як використовувати доступні для них обмежені ресурси.
Для задоволення своїх потреб люди використовують необхідні засоби,які називають ресурсами, або факторами, виробництва.Економістиподіляють усі ресурси на дві великі групи:
1. матеріальні ресурси — земля й капітал;
2. людські ресурси — праця і підприємницький хист.
Земля— це насамперед просторово-географічний фактор. Наземлі живуть люди, на ній розташовані держави — великі й малі. Однак територіїцих держав, хоч якими би значними вони були, все ж обмежені. Земля до того ж ісама є ресурсом: на ній вирощують сільськогосподарські культури. Крім цього, вземлі зосереджені великі багатства — корисні копалини, вода. Отже, земля якекономічний ресурс — це ті дарові блага природи, які застосовують увиробництві, а саме: орні землі, пасовища, ліси, поклади корисних копалин,водні ресурси тощо.
Природа постачає людині усі ті матеріали, з яких та виробляєжиттєві блага, і ті сили, які людина використовує у процесі виробництва (силавітру, води, атома тощо). Земля — вихідний фактор виробництва, без якогонеможлива господарська діяльність.
Основними природними умовами, які істотно впливають на розвитокнаціональної економіки, є кліматичні умови, багатство корисних копалин,характер земної поверхні й географічне розташування.
Капітал, або капітальні блага, охоплює усі виготовлені виробничізнаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, споруди,транспортні засоби, збутову мережу тощо. Капітал, по-перше, завжди єрезультатом попередньої праці людей і вже тому він обмежений; по-друге, вінпризначений не для безпосереднього споживання (як споживчі блага), а дляподальшої участі у процесі виробництва. Економісти нерідко називають капітал фізичнимкапіталом, або засобами виробництва.
Гроші не належать до фізичного капіталу. Оскільки гроші нічого невиробляють, а є тільки представником капіталу, що може перетворюватися накапітал (коли за них купують засоби виробництва), то їх не розглядають якекономічний ресурс. Гроші — це фінансовий капітал.
Праця людини охоплює сукупність усіх її фізичних і розумових здібностей,які застосовують у виробництві життєвих благ. Значення цього ресурсуполягає в тому, що праця є джерелом усіх дій, спрямованих на перетворенняприроди для задоволення потреб людини. Праця є джерелом усіх економічнихцінностей. Тільки завдяки праці людське суспільство досягло того високогоступеня матеріальної та духовної культури, який ми маємо зараз і який слугуєосновою нашої цивілізації.
Особливим видом людських ресурсів є підприємницький хист, щовиявляється у здібності певного відсотка людей поєднувати й організовувативикористання трьох інших економічних ресурсів у процесі виробництва, займатисябізнесом, тобто найефективніше використовувати всі інші ресурси.
Спільною рисою усіх економічних ресурсів є те, що вони рідкісні,тобто їхня кількість обмежена. Обмеженість ресурсів породжує багатотехніко-економічних проблем: обмеженість обсягу виробництва, необхідністьусебічної економії виробничих ресурсів та вибору, пошуків альтернативнихваріантів використання ресурсів тощо.
Отже, суспільство не здатне виробити такий обсяг товарів і послуг,щоб задовольнити всі матеріальні потреби. Єдине, що залишається, — цедомагатися якнайповнішогозадоволення потреб. Суспільство може впливатина ступінь невідповідності між потребами й ресурсами, прагнути повнішогозадоволення потреб, виходячи з наявних ресурсів, підвищуючи ефективністьвикористанняресурсів [10].
1.3. Ефективність національної економіки на макрорівні
Під ефективністю економіки розуміють відношення між їїрезультатами й витратами. Вона характеризує зв'язок між обсягом ресурсів,витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів та послуг, одержаних урезультаті використання цих ресурсів. Зростання кількості товарів та послуг,одержаних від даної величини витрачених ресурсів, означає підвищенняефективності, зменшення ж обсягу продукції, одержаної від даної величиниспожитих ресурсів, свідчить про зниження ефективності. Є багато способівпідвищення ефективності національної економіки на макрорівні. Їх можнаоб'єднати за такими напрямами:
1. Забезпечення повної зайнятості ресурсів.Повна зайнятістьресурсів означає залучення до економічного обороту всіх ресурсів, придатнихдля виробництва товарів та послуг. Йдеться про повну зайнятість працездатногонаселення, відсутність вимушеного безробіття; максимальне залучення досільськогосподарського виробництва орних земель; повне завантаження виробничихпотужностей та ін. Неповна зайнятість ресурсів викликає певні втрати дляекономіки, знижує її ефективність.
2. Досягнення повного обсягу виробництва.Економічніресурси мають використовуватись найраціональніше, відповідно до їхньогопризначення. Під повним обсягом виробництва розуміють такий його обсяг, колипродуктивні можливості ресурсів використовуються найповніше. Наприклад, орна земля неповинна використовуватися під несільськогосподарські потреби, фермери неповинні збирати врожай косою або серпом, якщо є зернозбиральні комбайни; кваліфікованийінженер не повинен використовуватися не за фахом тощо.
3. Досягнення найраціональнішого розподілу наявних ресурсів між виробництвомокремих видів продукції, між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів. Упершому випадку найвища ефективність економіки забезпечуєтьсяза умовидосягнення рівноваги між попитом і пропозицією за відсутності якнадвиробництва, так і дефіциту. В другому випадку найвища ефективністьекономіки досягається тоді, коли забезпечено баланс між поточними й перспективнимипотребами, тобто правильно визначена альтернатива: «більше зараз і менше потім»або «менше зараз і більше потім». У цьому полягає гостра проблема виборунапрямів економічної політики держави.
4. Зростання технічного рівня виробництва.На пій основі забезпечуєтьсяпідвищення ефективності економіки через поліпшення якості товарів йудосконалення технології їх виробництва. Підвищення ефективності економікизабезпечує у даному випадку збільшення обсягу виробництва продукції занезмінної кількості ресурсів, що рівнозначно їх збільшенню.
Таким чином, в умовах безмежності потреб й обмеженості ресурсівпідвищення ефективності економіки й досягнення на цій основі вищого рівняспоживання є головною проблемою людського суспільства. З цього випливаєпрактична функція макроекономіки, або її головне завдання. Воно полягає втому, що дана наука повинна озброїти людей знанням тих форм і методів впливу наекономіку, за допомогою яких вони можуть забезпечити її ефективнефункціонування з метою досягнення найвищого рівня задоволення матеріальнихпотреб.
Ефективність використання ресурсів характеризує зв'язок міжкількістю ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів і послуг,отриманих у результаті використання цих ресурсів.
Збільшення кількості товарів і послуг, яку виробляє національнаекономіка з даного обсягу ресурсів, означає підвищення ефективностівикористання ресурсів. І навпаки, зменшення обсягу продукції, який одержують ізданої величини залучених ресурсів, свідчить про зниження ефективностівикористання ресурсів [10]. Ефективневикористання ресурсів передбачає досягнення: а) повної зайнятості ресурсів; б)повного обсягу виробництва.
Повна зайнятість означає використання усіх наявних для виробництваресурсів. У національній економіці не повинно бути підприємств абокапітального устаткування, що простоюють, землі, яка не обробляється,працівників, які вимушено залишаються без роботи. Зауважимо, що йдеться тількипро придатні для виробництва ресурси. У кожному суспільстві усталена практикавизначає, які ресурси є придатними для використання. Наприклад, законодавствота звичаї передбачають, що працю малолітніх дітей використовувати не слід; длязбереження родючості частину орних земель потрібно залишати під паром тощо.
Однак використання усіх наявних ресурсів не гарантує ефективногоїх використання. Слід ще забезпечити повний обсяг виробництва. Повний обсягвиробництва означає, що ресурси використовуються так, що вони найповнішезадовольняють потреби суспільства. Якщо економіка країни не досягла повногообсягу виробництва, то кажуть, що ресурси недовикористовуються. Повний обсягвиробництва продукується за наявності двох видів ефективності — розподільної тавиробничої.
Перед кожним суспільством із його обмеженими ресурсами стоїтьпроблема їх розподілу між виробництвом найрізноманітніших продуктів. Скількиземлі відвести під пшеницю, а скільки під пасовища? Скільки кваліфікованоїробочої сили варто залучити у виробництво тракторів, телевізорів, а скільки уперукарні й т. п.?
Розподільна ефективність означає, що ресурси залучаються до виробництвасаме тих товарів та послуг, які найбажаніші й найпотрібніші для суспільства.
Повний обсяг виробництва передбачає досягнення і виробничоїефективності, тобто використання найсучаснішої технології, яка забезпечуємаксимальну віддачу від залучених ресурсів, виробництво товарів і наданняпослуг із найнижчими витратами.Справді, пшеницю можна жати серпом, аземлю копати лопатою, але чи можна при цьому досягти високої ефективностівикористання ресурсів?
Ресурси є рідкісними, тому економіка за повної зайнятостіта повного обсягу виробництва не може забезпечити необмеженого випуску товаріві послуг. Саме тому суспільство має вибирати, які продукти виробляти, а відяких відмовитися [11].
2. ОБ’ЄКТИ ТА ЦІЛІ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
2.1. Різні типи економічних систем як об’єкти макроекономічного регулювання
Щоб визначити об'єкт макроекономіки як науки, необхідно насампередпровести межу між нею і мікроекономікою. Мікроекономіка вивчає механізм функціонуваннята взаємовідносини індивідуальних економічних суб'єктів, до яких належатьокремі підприємства та організації (фірми, комерційні банки, страхові компаніїтощо). Макроекономіка досліджує господарську діяльність та взаємодію всієїсукупності економічних суб'єктів, тобто національну економіку в цілому. Отже,макроекономіка формулює наукові уявлення про функціонування економічноїсистеми на національному рівні. Внутрішній стан та функціонування економічноїсистеми як єдиного цілого забезпечується зв'язками між елементами, що входятьдо її складу, і зовнішнім середовищем.
Але в реальній дійсності немає економіки взагалі, а завжди єекономіка з відповідним типом виробничих відносин, які формують адекватну їмекономічну систему. Це означає, що об'єктом макроекономіки є не простонаціональна економіка взагалі, а її відповідний тип, тобто історично визначенаекономічна система [12].
Задоволення матеріальних потреб людей і саме існування людськогосуспільства неможливі без систематичного відновлення процесу виробництва, врезультаті чого постійно відтворюються не тільки матеріальні блага, а й умовиїх виробництва: економічні ресурси, виробничі відносини та відповідні їмрегулюючі механізми. Загальною рисою кожної економічної системи є її здатністьдо постійного відтворення виробництва за даних виробничих відносин. У будь-якійекономічній системі процес цього відтворення включає в себе безпосереднювиробництво, а також реалізацію його результатів та їх споживання.
Регулювання процесу відтворення здійснюється за вимог об'єктивнихекономічних законів та на основі відповідного економічного механізму, якийреалізується в господарській практиці через систему ринкових інститутів тиорганів державного управління економікою. Характер економічного механізму та інститутів,які його реалізують, залежить від характеру виробничих відносин і насампередвід форми власності на виробничі ресурси. Тому форма власності і є головноюознакою, яка відрізняє одну економічну систему від іншої.
Виробництво товарів і послуг здійснюється у межах національноїекономіки. У широкому розумінні національна економіка — це сукупністьдомогосподарств, підприємств, відповідних державних інституцій і установ,інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища йдержавної території. У вузькому розумінні під національною економікоюпередовсім розуміють ділові підприємства та об'єкти інфраструктури.
Сукупність підприємств і виробництв, які виготовляють однакову абоподібну продукцію, називають галуззю. Тому кажуть, що національна економікаскладається з галузей. Співвідношення між обсягами продукції, які створені вокремих галузях, називають галузевою структурою національної економіки. Угалузевій структурі прийнято виокремлювати галузі матеріального і галузінематеріального виробництва.
У галузях матеріального виробництва виготовляються продукти увигляді речей, у галузях нематеріального виробництва надаються послуги. Середгалузей матеріального виробництва провідними є промисловість, сільськегосподарство, будівництво, транспорт та ін. До нематеріального виробництвавідносять культуру, освіту, охорону здоров'я, науку, побутове обслуговуваннянаселення тощо[13].
Історично національна економіка формується з утворенням централізованихдержав та витісненням натуральної форми виробництва товарною. Товарна формавиробництва, як відомо, ґрунтується на поділі праці і передбачає виготовленняпродуктів для обміну на ринку. За цієї форми виробництва люди задовольняютьвласні потреби, обмінюючись продуктами своєї праці.
У національній економіці можна виділити дві сторони:
1) матеріально-речову, або фізичну, економіку;
2) монетарну, або грошову, економіку.
Фізична економіка охоплює ресурси — працівників, природні багатства,капітал (засоби виробництва) та виготовлені життєві блага. Розвиток фізичноїекономіки характеризують за допомогою різних показників обсягів виробництва йспоживання конкретних товарів і послуг, зайнятості населення тощо.
Основними складовими монетарної економіки є гроші й ціни. Вони слугуютьсвоєрідним цементом, що пов'язує окремі частини товарної економіки. Черезгроші й ціни розподіляються ресурси між підприємствами та галузями,визначається обсяг споживання. Гроші — це питання життя й смерті кожноїгосподарської одиниці в товарній економіці. Монетарна економіка обслуговуєфізичну, але впливає на неї і має власні закономірності розвитку. Фізична ймонетарна економіки утворюють складну єдність.
У національній економіці діють три основні економічні суб'єкти:домогосподарства, фірми (ділові підприємства) та держава.
Домогосподарство — економічна одиниця, що складається з однієї абобільше осіб, яка володіє ресурсами, постачає ними економіку і використовуєотримані за це доходи для купівлі товарів і послуг, які задовольняютьматеріальні потреби його членів. Домогосподарство як поняття не завжди збігаєтьсяз поняттям сім'ї, але для простоти аналізу вважають, що кількістьдомогосподарств у національній економіці дорівнює кількості сімей у країні.
Фірма — це ділова одиниця, яка використовує куплені у домогосподарствресурси для виробництва товарів і послуг і володіє та керує одним або багатьмапідприємствами. У вітчизняній економіці — кілька сотень тисяч ділових підприємств,а в економіці США їх більше 20 млн.
Держава виконує важливі економічні функції. Вона формує правовесередовище, що визначає «правила гри», яких зобов'язані дотримуватисяекономічні суб'єкти. Через податки й трансфери держава перерозподіляє доходи,забезпечує суспільство благами громадського вжитку. В умовах різних зовнішніх івнутрішніх збурень держава намагається стабілізувати національну економіку івиконує низку інших економічних функцій.
У національній економіці у зв'язку з виробництвом величезноїкількості товарів і послуг та наявністю такої ж кількості економічнихсуб'єктів доводиться розв'язувати безліч господарських проблем. Наприклад, щовиробляти, тобто які блага та в якій кількості виробляти? Як виробляти блага?Які ділові підприємства мають це робити — приватні чи державні? Для коговиробляти блага, тобто як розподіляти виготовлені блага між різними індивідамита домогосподарствами? І багато інших. Отже, в національній економіці маютьіснувати відповідні механізми розв'язання цих проблем, тобто способи їїорганізації. Спосіб організації національної економіки називають економічноюсистемою.
Якщо розглядати розвиток економічних систем в історичномуаспекті, то можна виділити три основні їх типи: ринкову,командно-адміністративну і змішану економіку. Без визначення головних особливостей окремихтипів економічної системи неможливо зрозуміти суть об'єкта макроекономіки [8].
Ринкова економікахарактеризується приватною формою власності наекономічні ресурси й використанням ринкового механізму для регулюванняекономіки. У такій системі поведінка кожного учасника мотивується його Особистимиінтересами, кожний економічний суб'єкт прагне досягти максимального доходу наоснові індивідуального прийняття рішень. Але приватний інтерес —це одночасно йносій суспільного інтересу. Кожний економічний суб'єкт здатний реалізуватисвій приватний інтерес лише в тому випадку, якщо він є носієм суспільногоінтересу. Таке поєднання приватного інтересу із суспільним здійснюється наринку. На дану властивість ринку звернув увагу ще Адам Сміт, який проголосивпринцип «невидимої руки» ринку. Це означає, що кожний індивід, якийреалізує свій приватний інтерес через ринок, не усвідомлюючи його, одночаснопрацює на задоволення суспільного інтересу. «Невидима рука» ринку — це йогозакони та стимулятори. Насамперед це закон вартості, закон попиту та пропозиції,закони спадної ефективності та корисності. Згідно з цими законамивстановлюються ціна, зарплата і прибуток. Останні є тими стимуляторами, щорегулюють діяльність виробників товарів та дають відповідь на такі тризапитання: що виробляти, скільки виробляти і з якими витратами?
Основним рушієм ринкової економіки е конкуренція. Конкурентнаекономіка — це економіка, в якій панує споживач.
Ринкова економіка — це економіка з вільним ціноутворенням. Ціна,що склалася на основі вільного порозуміння сторін, забезпечує рівновагу міжпопитом і пропозицією, між виробництвом і споживанням. Ціни, за якимизабезпечується рівновага в економіці, називають рівноважними. Рух ринкових ціндо рівноважного рівня приводить виробництво у відповідність ізкупівельно-спроможними потребами суспільства і розподіляє ресурси відповідно доцих потреб.
Отже, ринкова економіка має такі властивості, що забезпечують їїздатність до автоматичного саморегулювання. Цей тип економіки часторозглядають як найдосконалішу економічну систему, коли стає непотрібним державневтручання в економічні процеси. Роль уряду при цьому повинна обмежуватисязахистом приватної власності та встановленням сприятливого правового поля длявільного функціонування ринку.
Командно-адміністративна (або планова) економікапрямо протилежнаринковій економіці. Вона заснована на суспільній (державній) власності, арегулювання економічних процесів здійснюється за допомогою централізованогодержавного планування. Таке планування має обов'язковий, тобто директивний,характер стосовно всіх суб'єктів економічної діяльності. Воно регламентуєобсяги виробництва продукції, розподіл і використання ресурсів, ціноутворення івитрати на виробництво, розподіл доходів на споживання і нагромадження.
Отже, командно-адміністративна (або планова) економіка — цеекономіка з жорстким державним регулюванням. Його основним інструментомвиступає державний план. Ринок у цій системі самостійних регулюючих функцій невиконує, а сам є предметом державного планування. Держава заздалегідь плануєціни, заробітну плату, банківські відсотки та інші ринкові інструменти. Томуринок тут є допоміжним засобом стосовно плану.
Змішана економіка — це така економічна система, яка поєднує в собірізні форми власності (приватну, кооперативну, державну) і два механізмимакроекономічного регулювання: ринковий і державний. Проте в кожній країні зізмішаною економікою співвідношення між ринковим і державним регулюванням, аборозподіл регулюючих функцій між ринком і державою, є неоднаковим. В однихкраїнах держава відіграє більшу, в інших — меншу роль у регулюванні економіки.Залежно від ступеня державного втручання в економіку змішана економіка кожноїкраїни має особливу модель з переважанням елементів лібералізму або дирижизму.
Можна виділити три найтиповіші моделі змішаної економіки.
Американська модель.Основу американської моделі становитьсистема всілякого заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху,збагачення найактивнішої частини населення. Завдання соціальної рівноваги громадянпри цьому гостро не ставиться, а пряме державне втручання в економіку єнезначним і охоплює такі питання, як визначення правил гри на ринку, використаннябюджетної системи, перерозподіл доходів через податкові механізми та ін.
Японська модель. Для цієї моделі характерним є активневтручання держави в економіку. Розвиток економіки підпорядкований загальнимнаціональним завданням, велику роль відіграє економічне планування (індикативне).Розв'язанням соціальних завдань безпосередню займаються корпорації таоб'єднання.
Шведська модель. Характерною особливістю цієї моделі є їїсоціальна спрямованість на рівні державної політики. Скорочення майновоїнерівності досягається за рахунок перерозподілу доходу через бюджет на користьменш забезпечених верств населення. У державному бюджеті акумулюється більш як50 % валового внутрішнього продукту.
Модель змішаної економіки у кожній країні залежить насамперед відіндивідуальних факторів (природні, демографічні, технічні, місце країни усвітовому господарстві та ін.), цілей та пріоритетів державної політики. Зазміни цих умов вносяться зміни й у модель змішаної економіки.
Суб'єктами змішаної економікиє домашні господарства,підприємства (фірми) й держава. Вступаючи в економічні відносини між собою,кожний з них виконує відповідні функції. Так, домашні господарства є власникамиекономічних ресурсів (робочої сили, матеріальних ресурсів, грошовогокапіталу). Проте самі вони не використовують економічні ресурси, а надають їхпідприємствам через ринок ресурсів.
Функція підприємств (фірм) полягає у тому, що вони використовуютьекономічні ресурси для вироблення продуктів та надання послуг і реалізують їхна товарному ринку з метою одержання доходу.
Держава виконує в економіці важливі функції. Насамперед вона яквласник державних підприємств здійснює підприємницьку діяльність, є виробникомтоварів, особливо послуг; як суб'єкт влади держава забезпечує регулюваннявідносин між виробниками і споживачами, впливає на динаміку і структурувалового внутрішнього продукту. Держава є також отримувачем і розпорядникомдоходів. Через оподаткування і державні витрати вона істотно впливає наекономічні відносини, здійснюючи урядові закупки товарів і послуг, трансфертнівиплати, а також надаючи домашнім господарствам колективні (суспільні) блага йпослуги та ін.
Для країн, які здійснюють перехід від командно-адміністративної(або планової) економіки до змішаної, характерним є перехідний період. Вінобумовлений як зміною економічної (внутрішньої і зовнішньої) політики держави,так і переходом від одного стану втручання держави в економіку до іншого.Оскільки на ступінь втручання держави в економіку суттєво впливаєспіввідношення форм власності, то в кожному випадку, коли це співвідношеннязмінюється, виникає перехідний період. Він зумовлюється також необхідністюстворення відповідного ринкового механізму регулювання економіки і насампередринкової інфраструктури. Тому спільним для таких країн є те, що їхня економіка с перехідною.
Особливість перехідної економіки полягає в тому, що в цейперіод всі суперечності загострюються, зростає їх кількість і інтенсивність. Загальнимирисами перехідної економіки, які формують специфіку її суперечностей,зокрема в Україні, є такі: нестабільність умов господарювання; деформованістьекономічної структури; дефіцит ресурсів та соціальні обмеження структурноїперебудови; відсутність механізму саморегуляції економіки; незавершеністьпроцесу приватизації і роздержавлення власності; невизначеність рушійних силрозвитку; система цін, здеформована монополіями та інфляцією; часткова втратакерованості макроекономічними процесами та ін.
До цих суперечностей потрібно додати деякі інші, притаманніперехідній економіці України, зокрема, законодавство, яке не враховуєспецифіку перехідного періоду щодо визначення відповідних функцій державногорегулювання економіки, захисту внутрішнього ринку і виробника на перехідномуетапі; надмірна лібералізація зовнішньоекономічної діяльності; досить високийступінь інтеграції банківської системи в світову ринкову економіку, алеводночас недостатньо ефективний її вплив на виробництво у межах власної країнита ін.
Усе це визначає певні вимоги до економічної теорії і практикиперехідного періоду в Україні, основними з яких мають бути:
1) використання як базових таких економічних теорій, які б відповідалиособливостям перехідної економіки та об'єктивним можливостям України ізабезпечували їй економічне відродження в найкоротший відрізок часу;
2) визначення раціонального співвідношення між державнимрегулюванням економіки та їїринковим саморегулюванням, яке в найбільшій мірі відповідає перехідному етапурозвитку країн зі змішаною економікою;
3) розробка стратегії з відродження конкурентного національноговиробництва на основі власного науково-технічного потенціалу та з метоюпідвищення життєвого рівня населення [14].
2.2. Механізм функціонування економічної системи
Предмет макроекономіки обумовлений її об'єктом. І оскількиоб'єктом є економічна система, що трансформує природні ресурси у придатні доспоживання суспільством матеріальні блага за певних виробничих відносин, то цеозначає, що макроекономіка повинна насамперед відповісти на запитання: якфункціонує національна економіка, за допомогою яких механізмів вона набуваєздатності вирішувати головну проблему суспільства. Все це означає, що предметоммакроекономіки є механізм функціонування економічної системи. При цьомумакроекономіка, з одного боку, покликана вивчати реальні факти, з'ясовуватипричинно-наслідкові зв'язки в економічному механізмі, з іншого — даватирекомендації щодо його вдосконалення з метою ефективнішого використання наявнихресурсів і досягнення на цій основі вищого рівня задоволення суспільнихпотреб. Таким чином, макроекономіка виконує не тільки пізнавальну, а йприкладну функцію [6].
Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, тобто вивчаєстійкі зв'язки й залежності, властиві національній економіці, називаютьпозитивною, або макроекономічним аналізом. Водночас вона має справу ізсуб'єктивними думками рекомендаційного характеру в формі теорій, концепцій,моделей, спрямованих на вирішення певних проблем розвитку національноїекономіки, на формування способів досягнення цілей і пріоритетів економічноїполітики. Макроекономіку, що виконує цю функцію, називають нормативною, абомакроекономічним регулюванням. Макроекономічний аналіз вивчає фактичний стан економіки;макроекономічне регулювання е інструментом економічної політики і визначає, щомає бути в економіці і як цього можна досягти.
Наприклад, макроекономічний аналіз констатує, що рівень безробіттяв країні становить 10 відсотків. Макроекономічне регулювання при цьомувизначає, що безробіття треба скоротити до природного рівня через збільшеннядержавних витрат.
Ефективне функціонування національної економіки досягається як набазі саморегулюючих властивостей ринкового механізму, так і через державниймеханізм регулювання економіки [5].
Як же діє ринковий механізм? Його дія ґрунтується на досягненнірівноваги між попитом і пропозицією як на окремих ринках, так і в масштабахусього національного ринку. Ринковий механізм функціонує за допомогою своїхінститутів — фірм і компаній, банків і бірж, а також на базі законодавчих актівдержави, які забезпечують юридичне оформлення об'єктивних економічних відносинміж суб'єктами економічної системи. Ефективне функціонування ринковогомеханізму досягається за дотримання ряду умов: свободи економічної діяльностігосподарських суб'єктів; їхньої відповідальності за результати своєїдіяльності; вільного ціноутворення, яке гарантує збалансування попиту іпропозиції; конкуренції товаровиробників; обмеження монополізму тощо [1].
Якщо розглянути, наприклад, ринок ресурсів, то домашнігосподарства тут, як зазначалося, виступають продавцями виробничих ресурсів,тобто створюють їх пропозицію. Підприємства на цьому ринку є покупцями, тобтопред'являють попит на виробничі ресурси. Взаємодія попиту і пропозиціївстановлює рівноважну ціну на кожний із ресурсів.
На ринку продуктів домашні господарства формують попит на товарита послуги. Підприємства, використовуючи виробничі ресурси, виробляютьпродукти споживчого призначення і створюють пропозицію цих продуктів. Черезціну попит і пропозиція продуктів урівноважуються між собою. Держава на цихринках виступає додатковим суб'єктом економічних відносин і здійснює контрольза потоками ресурсів і продуктів, а за допомогою відповідної економічноїполітики (фіскальної та грошово-кредитної) впливає на діяльність фірм ідомашніх господарств.
Товарні та фондові біржі, що функціонують у ринковій економіці,здійснюючи посередницькі зв'язки, забезпечують реалізацію економічних відносинміж виробниками і споживачами ресурсів і продуктів, визначають співвідношенняпопиту й пропозиції та відповідні їм ціни, створюють передумови для розвиткувиробництва відповідно до попиту.
Особливу роль у ринковому механізмі відіграє ринок капіталу(інвестиційний, кредитний, акціонерний), який перерозподіляє капітали із секторів економіки, де є їхнадлишок, чуди, де є додаткова потреба в них. Кредитний ринок разом із ринкомцінних паперів утворюють фінансовий ринок. Вони тісно пов'язані між собою ідоповнюють один одного. Фондові біржі й банки продають і купують один уодного цінні папери. Цей зв'язок, з одного боку, реалізує саморегулюючіфункції, а з іншого — дає змогу державі через купівлю і продаж цінних паперіввпливати на механізм ринку й економічні відносини, що виникають у суспільстві.
Ринок праці перебуває під впливом багатьох факторів, більшість зяких залежить від інших ринків. Попит на робочу силу визначається потребоюпідприємців й технічною оснащеністю виробництва, тобто станом ринків продуктівта послуг. Ціни на товари споживчого ринку безпосередньо впливають на рівень іоплату праці робочої сили. Все це зумовлює перелив капіталу, зміну в попиті йпропозиції робочої сили, появу безробіття та ін., що досить часто ускладнюєекономічне відтворення і породжує економічну нестабільність. Тому вналагодженні найраціональніших економічних відносин на ринку праці значна рольналежить державі.
Особливим елементом механізму функціонування економіки є її державнерегулювання. В його основі лежить економічна політика держави. Проблеми,пов'язані з визначенням цілей та пріоритетів економічної політики, істотновпливають на методи державного регулювання економіки [11].
2.3. Макроекономічна політика та її цілі
До загальновизнаних цілей економічної політики можна віднеститакі:
1. Економічне зростання, що дає змогу забезпечити виробництво більшої кількості товарів та послуг, поліпшення їхньої якості, а в кінцевомурезультаті — вищий рівень життя населення.
2. Підвищення економічної ефективності виробництва на базінауково-технічного прогресу, що сприяє мінімізації витрат обмежених виробничихресурсів для виробництва певного обсягу товарів та послуг.
3. Економічна свобода, що забезпечує створення для підприємців,працівників і споживачів умов вільного та найраціональнішого вибору.
4. Повна зайнятість населення, яка дає змогу кожному індивідуреалізувати свої професійні здібності й одержати доходи залежно від кількостіта якості затраченої праці.
5. Справедливий розподіл доходів, аби запобігти як невиправданоїдиференціації рівня життя різних груп населення, так і зрівняльності в оплатіпраці.
6. Соціальний захист, що гарантує належне існування безробітним,непрацездатним, престарілим та дітям.
7. Оптимальний платіжний баланс, що полегшує досягнення рівновагиу міжнародній торгівлі, зовнішньоекономічних зв'язках, підтримання стабільногокурсу національної валюти.
8. Рівновага у взаємодії з природним середовищем для підтримкиналежного рівня життя сучасного і наступних поколінь людей [9].
Досягнення перелічених, а також інших цільових настанов є длясуспільства складною проблемою. З одного боку, вони відомі, загальновизнані ізавжди мають місце у раціональній економічній політиці держави. З іншого боку,є багато варіантів, методів, способів досягнення зазначених цільових настанов.Деякі з них не можуть бути визначені в кількісній формі, що припускає різнетрактування їх, а відповідно й різні варіанти економічної політики держави.Таким чином, державна політика має базуватися на чіткому виявленні оптимальнихпріоритетів у постановці цілей та оцінці можливих наслідків від їхньоїреалізації. А це, в свою чергу, неможливе без перевірки відповідності вибранихцільових пріоритетів положенням та висновкам макроекономічної науки [14].
3. МЕТОДОЛОГІЯ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО ПІЗНАННЯ
3.1. Стабілізаційна політика в макроекономічному вимірі
Макроекономіка приділяє важливу увагу впливові стабілізаційноїполітики на поведінку економічних суб'єктів, а відтак на ефективністьфункціонування національної економіки. Усі країни з ринковою економікоюнамагаються досягти макроекономічної стабільності, яка, по-перше, означає економічнезростання — виробництво більшої кількості й ліпшої якості товарів і послуг, щодає змогу підвищувати рівень життя населення. При цьому економічне зростаннязабезпечується головно через підвищення ефективності виробництва на базінауково-технічного прогресу (максимальна віддача за мінімальних витрат наявнихобмежених ресурсів). Водночас економічне зростання не повинно погіршувати стандовкілля. Це дасть змогу підтримувати належний рівень життя сучасного інаступних поколінь людей.
По-друге, це передбачає повну зайнятість — забезпечення робочимимісцями усіх, хто бажає і здатний працювати. Кожен індивід повинен мати змогуреалізувати свої професійні здібності.
По-третє, стабільний рівень цін, що означає уникнення значного їхзростання. Зростання загального рівня цін ускладнює господарські зв'язкиекономічних суб'єктів, знижує реальні доходи населення і знецінює заощадження.
По-четверте, досягнення рівноваги у зовнішньоекономічних зв'язках— стабільний курс національної валюти, розумний баланс міжнародної торгівлі таміжнародних фінансових операцій [2].
Унаслідок різних зовнішніх і внутрішніх збурень у національнійекономіці настають періоди макроекономічної нестабільності: темпи зростаннявиробництва уповільнюються, а то й стають від'ємними, зростають безробіття іціни або різко коливається курс національної валюти. Відновленнямакроекономічної стабільності є непростим завданням для суспільства. Річ у тім,що досягнення стабільності в одних секторах економіки може суперечити їїдосягненню в інших. Наприклад, повна зайнятість і стабільний рівень цін допевної міри виключають одне одного, бо стабільний рівень цін передбачає певнийрівень безробіття. Це означає, що уряд має вирішити, яка складова стабільностів даний момент є важливішою для країни. Тут, зрозуміло, є широке поле длянезгод і суперечок.
Вибір між складовими макроекономічної стабільності називають компроміснимвибором.
Для подолання нестабільності уряд проводить відповідну стабілізаційнуполітику, під якою розуміють заходи держави, спрямовані на зміну обсягунаціонального виробництва, доходів, рівня зайнятості, інфляції та інших параметрівнаціональної економіки за допомогою різних макроекономічних інструментів,таких як податки, державні видатки, пропозиція (кількість) грошей, квоти та ін.
Макроекономіка аналізує чотири основні види стабілізаційноїполітики: 1) фіскальну; 2) монетарну; 3) політику доходів; 4) зовнішньоекономічнуполітику.
Фіскальна, або бюджетно-податкова, політика — це заходи уряду,спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного обсягувиробництва через зміну державних видатків, рівня оподаткування або черезодночасне поєднання обох цих заходів. Податки й державні видатки — це основнізнаряддя фіскальної політики.
За допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структурунаціональної економіки, досягати повної зайнятості, сприяти економічномузростанню, зменшувати економічні коливання, боротися з інфляційними спалахами,впорядковувати державні фінанси тощо. Особливого значення набуває фіскальнаполітика у перехідній економіці. Це пов'язано передовсім із тим, що уряд ужене може використовувати такі традиційні інструменти командної економіки, якдержавне планування та централізоване ціноутворення.
Розрізняють два види фіскальної політики: стимулюючу та стримувальну.Стимулююча політика спрямована на підтримання високих темпів економічногозростання та досягнення високого рівня зайнятості. Для її проведення урядзбільшує видатки, зменшує податки або певним чином поєднує обидва заходи. Цезбільшує інвестиції, обсяг національного виробництва і зменшує безробіття. Застримувальної фіскальної політики уряд прагне знизити рівень інфляції черезпідвищення податків, скорочення державних видатків або через поєднання обохзаходів.
Монетарна, або кредитно-грошова, політика — це заходи, що впливаютьна кількість грошей у національній економіці для досягнення макроекономічноїстабільності. Монетарну політику зазвичай проводить центральний банк країни, унашій державі — Національний банк України.
Монетарна політика ґрунтується на тому, що у короткостроковомуперіоді кількість, або пропозиція, грошей впливає на багато економічнихзмінних, насамперед процентні ставки, курси цінних паперів, валютні курси, авідтак і на реальні економічні змінні — обсяг і структуру виробництва, рівеньзайнятості тощо. Якщо у національній економіці пропозиція грошей збільшується,то процентні ставки знижуються, доступ до кредитів полегшується, томуінвестиції та обсяг національного виробництва зростатимуть. І навпаки, іззменшенням пропозиції грошей процентні ставки зростатимуть, доступ до кредитівзвужуватиметься, і це зменшуватиме інвестиції та обсяг національноговиробництва.
Отже, можливе проведення двох видів монетарної політики —стимулюючої та стримувальної. Стимулююча монетарна політика спрямовується назменшення масштабів безробіття, а стримувальна — на приборкання інфляції.
Фіскальна й монетарна політики є основними методами, які застосовуєдержава для стабілізації національної економіки — сповільнення темпівінфляції, зниження рівня безробіття, подолання спаду тощо. Разом із тим існуютьй інші види стабілізаційної політики, які допомагають стабілізувати окремісфери макроекономіки.
Для боротьби з інфляцією застосовують політику доходів. Цюполітику інакше називають контролем за цінами і заробітною платою. Є кількаваріантів політики доходів. Найвідоміші з них:
· прямий контроль зарплати й цін («заморожування» їхніхрівнів, яке застосовують головно за надзвичайних обставин, наприклад у воєннийчас);
· добровільні орієнтири для підвищення цін та заробітної плати (урядпросить фірми та трудові спілки у своїх вимогах і діях щодо підвищення цін ізарплати не виходити за рекомендовані ним межі). Цей метод стабілізаційноїполітики спрацьовує за умов високої економічної культури населення. Політикадоходів має суперечливий характер. Не так давно економісти обстоювали цюполітику як найдешевший спосіб зниження інфляції. Однак через негативнінаслідки багато фахівців уважають її неефективною, а дехто навіть шкідливою.Втручання держави у механізм вільного ринку сковує динаміку відносних цін, щонесприятливо впливає на розвиток національної економіки.
Як результат посилення взаємозв'язків між економіками різних країнзростає роль зовнішньоекономічної політики, головним напрямом якої є зовнішньоторговельнаполітика.
Під зовнішньоторговельною політикоюрозуміють заходи уряду,які покликані впливати на обсяги зовнішньої торгівлі. Розрізняють два основнівиди зовнішньоторговельної політики — протекціонізм і фритредерство. Протекціонізм— це політика захисту національних виробників від конкуренції іноземнихтоварів. Фритредерство— це торгівля з незначними митними та не митнимибар'єрами або взагалі без них.
Хоча більшість економістів уважають, що будь-які протекціоністськізаходи уряду країни знижують рівень добробуту її мешканців, ці заходивикористовують практично усі країни світу. Річ у тім, що політикапротекціонізму є вигідною для окремих груп населення [15].
3.2. Методи дослідження національної економіки
Для вивчення закономірностей функціонування національної економікимакроекономісти використовують різні методи та прийоми, які в сукупностіназивають методологією макроекономіки.
Макроекономіка не може користуватися тими методами пізнання, що йприродничі науки. Аналізуючи явища й процеси в національній економіці, не можнавживати ні мікроскоп, ні телескоп. Макроекономісти позбавлені також можливостіпроводити контрольований експеримент, як фізики чи хіміки. У макроекономіцідослідники широко застосовують метод наукової абстракції з його двома основнимиприйомами — індукцією та дедукцією. Суть цього методу полягає в тому, що,досліджуючи певний економічний факт або процес, відділяють його випадкові,швидкоплинні чи другорядні ознаки від усталених і типових. У хаотичномунагромадженні фактів економісти намагаються знайти певний порядок. Аби кращезрозуміти дійсність, вони абстрагуються, тобто умисно спрощують заплутанізв'язки, залишають поза увагою ті деталі, які вводять в оману.
Макроекономіка дає досить абстрактну картину національноїекономіки. Відтак дехто сприймає її висновки як щось непрактичне й нереалістичне.Насправді теорії макроекономіки саме тому й практичні, що вони абстрактні.Теорії, які ґрунтуються на фактах, є реалістичними. Теорії, що не узгоджуютьсяз фактами, — неправдиві.
Звідки беруться факти? Основну суму фактів, або економічної інформації,дає національна й міжнародна статистика. Нерідко використовують данібухгалтерського обліку, соціологічних обстежень тощо. У результаті збирання тасистематизації фактів економічна діяльність стає відомою, але ще не пізнаною. Збиранняфактів називають описовою, або емпіричною, макроекономікою.
Пізнання зв'язків у національній економіці, виведення законів ітеорій з фактів становить суть макроекономічного аналізу.При цьомуекономісти можуть іти як від теорії до фактів, так і від фактів до теорії. Виведеннятеорії з фактів називається індукцією, або індуктивним методом дослідження.Нагромадженняфактів, їх систематизація та аналіз дають змогу сформулювати закон чи теорію,які відбивають закономірності функціонування національної економіки [16].
Узагальнення в макроекономіці також можна вивести за допомогою дедуктивногометоду. Використовуючи логіку або інтуїцію, дослідник може сформулюватипопередню неперевірену теорію, тобто гіпотезу. Для перевірки її правильностіпотрібно багаторазово дослідити відповідні факти. Гіпотеза, яку непідтверджують факти, неправильна. Але якщо навіть гіпотеза спростована йвідхилена, вона має позитивне значення, бо вказує шлях, яким іти не треба.
Індукція й дедукція — це взаємо доповнювані, а не протилежніметоди макроекономічного аналізу. Сформульовані дедуктивним методом гіпотезислугують макроекономістові орієнтиром під час збирання й систематизаціїемпіричних даних. Певні уявлення про реалії національної економіки єпередумовою формулювання змістовних гіпотез.
Філософи вважають, що всі науки емпіричні. Це означає, що вони ґрунтуютьсяна фактах, тобто на динаміці певних даних або явищ. Фактичні дані, яківикористовують у фізичних науках, стосуються неживих предметів. Макроекономікаяк суспільна наука досліджує поведінку економічних суб'єктів, що здійснюютьвиробництво, обмін, розподіл та споживання товарів і послуг.
Закони й теорії макроекономіки — це змістовні твердження, виведеніз фактів. Факти, тобто реальна поведінка економічних агентів у виробництві,розподілі, обміні та споживанні товарів і послуг, із плином часу можутьзмінюватися. Ось чому макроекономіст має постійно звіряти теорії з наявнимекономічним середовищем.
Хоча макроекономісти часто досліджують політично забарвлені проблеми,вони намагаються аналізувати їх на підставі наукової методології. Основніпринципи макроекономіки не змінюються упродовж десятиліть, і фахівці маютьтворчо й гнучко використовувати ці принципи відповідно до обставин, щозмінюються [7].
3.3. Економічне моделювання макроекономічних процесів
Важливим напрямом наукового абстрагування є моделювання. Макроекономічнамодель — це спрощене відображення економічної дійсності, абстрактнеузагальнення відповідних фактичних даних.
Макроекономічні моделі представляють у математичній, табличній іграфічній формах. При цьому не так важливо, що саме використано: рівняння,графік чи таблицю. Найголовніше — схопити й відобразити реальний зв'язок міжфактами.
Якщо залежності між макроекономічними змінними виражають задопомогою таблиць або графіків, то маємо табличні чи графічні моделі, якщо задопомогою рівнянь — економіко-математичні моделі.
У дослідженні національної економіки особливе значення маютьграфічні моделі, які дають точне відображення кількісних залежностей. Словастають дієвішими, якщо їх доповнити зображенням. Ще стисліше цю думку виражаєкитайське прислів'я: малюнок вартий тисячі слів.
У макроекономічних моделях використовують два види змінних — ендогенніта екзогенні. Ендогенні — це змінні, які модель намагається пояснити.Екзогенні — це змінні, які модель бере як дані. Метою моделі є з'ясування того,як екзогенні змінні впливають на ендогенні. Інакше кажучи, значення екзогеннихзмінних вводять із зовні, тоді як ендогенні змінні визначаються всерединімоделі, вони є результатом побудови моделі.
До екзогенних змінних найчастіше відносять державні видатки,ставки оподаткування, величину пропозиції грошей та ін. До ендогенних зміннихздебільшого належать обсяг національного виробництва, рівень зайнятості,рівень інфляції тощо.
Для пояснення макроекономічних явищ і процесів дослідникивикористовують різні моделі. Якість моделі залежить від вірогідності припущень.Якщо з аналізованого питання упущено важливі ознаки національної економіки, томодель веде до неправильних висновків.
Одним із важливих у макроекономічних моделях є припущення щодошвидкості, з якою ціни і заробітна плата реагують на зміну ринкових умов. Уреальній дійсності одні види цін є негнучкими, інші — гнучкими. Більшістьекономістів уважають, що припущення про гнучкість цін є прийнятним длядослідження довгострокових явищ, таких як, наприклад, зростання національногообсягу виробництва, простежуване упродовж багатьох десятиліть. Укороткостроковому періоді реальнішим є припущення про негнучкість цін.
У макроекономіці часто будують графічні моделі, які відображаютьзалежності між різними змінними. Одним із важливих способів визначення зв'язкуміж змінними є нахил лінії, нахил показує, наскільки зміниться залежна змінна увідповідь на зміну незалежної змінної на одну одиницю.
Якщо між двома змінними існує пряма залежність, то нахил лінії,яка відображає цю залежність, додатний. І навпаки, від'ємне значення нахилувказує на обернену, або зворотну, залежність між змінними.
Нахил прямої лінії однаковий у кожній її точці. Нахил висхідноїлінії с додатним, а спадної —від'ємним.
Часто взаємозв'язки між різними змінними описуються нелінійнимизалежностям и(кривими).Нахил кривої лінії змінюється, коли ми переміщуємося по ній від однієї точки доіншої. Для вимірювання нахилу кривої у певній її точці спочатку проводимодотичну до кривої у точці, в якій хочемо виміряти нахил. Нахил кривої у певнійточці вимірюють за нахилом дотичної.
Багато змінних не залежні одна від одної. Ми не можемо припустити,що ціна футбольного м'яча залежить від кількості куплених холодильників. Якщоми відкладемо ціну футбольних м'ячів по вертикальній осі, а величину попиту нахолодильники — по горизонтальній, відсутність залежності між ними опише лінія,паралельна до вертикальної осі.Ця лінія означає, що зміна в ціні футбольних м'ячів не впливає накупівлю-продаж холодильників. Нахил вертикальної лінії є безмежним. Так само,якщо виробництво автомобілів абсолютно не пов'язане з погодними умовами, і ми відклали би споживання повертикальній осі, а опади — по горизонтальній, то ця не пов’язаність була бизображена лінією, паралельною до горизонтальної осі. Горизонтальна лінія маєнульовий нахил.
У математиці незалежну змінну (причину) завжди відкладають погоризонтальній осі, а залежну (наслідок) — по вертикальній. Економісти жвідкладають на графіках залежні й незалежні змінні довільніше. Так, незалежназмінна у графічних макроекономічних моделях нерідко міститься на вертикальнійосі.
Усі моделі класифікують за періодами часу, стосовно яких їх використовують,і відносять до трьох часових груп — короткострокового періоду, довгостроковогоперіоду і дуже тривалого періоду.
Короткостроковий — це період, в якому ціни є негнучкими, і томуресурси можуть не повністю використовуватися у виробництві. Тривалість цьогоперіоду — кілька місяців чи рік—два.
Довгостроковий — це період, в якому ціни є гнучкими, а ресурсиповністю використовують у виробництві. У цьому періоді обсяги капіталу та праці єнезмінними, як і рівень технології, яку використовують для перетворенняресурсів у готові вироби. Тривалість довгострокового періоду — кілька роківабо й ціле десятиліття.
Дуже тривалий— це період, упродовж якого обсяги ресурсів інаявна технологія змінюються. Протяжність цього періоду становить кількадесятиліть.
Досліджуючи національну економіку, макроекономістивикористовують велику кількістьрізноманітних статистичних показників, які характеризуютьмакроекономічні змінні. Існують численні класифікаціїмакроекономічних показників; наведемо окремі з них.
Макроекономічні показники поділяють на натуральні, які вимірюютьу різних фізичних одиницях, та вартісні (грошові). Вартісні показники можутьвизначатися у постійних або поточних цінах. Постійна — це ціна базового року. Показникитакож поділяють на абсолютні (натуральні та вартісні) та відносні, визначені увідсотках.
Особливо важливе значення у макроекономіці має поділ показниківна запасові й потокові та номінальні й реальні.
Запасові — це показники, які вимірюють кількість чого-небудь у певниймомент часу. Потокові — це показники, що вимірюють кількість чого-небудь заодиницю часу, здебільшого за рік.
У макроекономіці існує певний взаємозв'язок між показниками запасуі потоку. По-перше, запас дорівнює нагромадженим за певний період часу потокам.По-друге, потік дорівнює різниці між запасами на початок і кінець періоду.
Ось декілька прикладів взаємопов'язаних потокових і запасовихпоказників:
· майно особи — запас; її дохід і видатки — потік;
· обсяг капіталу в національній економіці — запас; обсяг інвестицій— потік;
· державний борг — запас; дефіцит державного бюджету — потік;
· кількість безробітних — запас; кількість людей, що втрачаютьроботу, — потік.
Усі змінні, що виміряні у фізичних одиницях, називають реальнимизмінними. До реальних змінних відносять кількісні змінні — наприклад, реальнийВВП, обсяг капіталу —та відносні ціни — наприклад, реальна заробітна плата, реальна процентнаставка. І кількісні змінні, і відносні ціни мають спільну рису: вони вимірюютьфізичну (а не грошову) кількість. Реальний ВВП вимірює кількість кінцевихтоварів і послуг, вироблених упродовж року, а реальна зарплата — обсяг життєвихблаг (товарів і послуг), які працівник може купити, наприклад, за годину своєїпраці.
Номінальні змінні виражаються у грошах — наприклад, номінальназарплата, номінальний ВВП. Номінальна заробітна плата — це кількість грошей, яку отримуєпрацівник за свою працю (годину, день, місяць тощо), а номінальний ВВП — ринкова вартістькінцевих товарів і послуг, вироблених за рік.
У макроекономічних дослідженнях реальні змінні часто аналізуютьбез урахування грошей, тобто номінальних змінних. Теоретичне відокремленняреальних і номінальних змінних називають класичною дихотомією.
Класична дихотомія — це важливий принцип у макроекономічномудослідженні, який дає змогу спростити економічну дійсність. Вона дає змогувивчати реальні змінні, залишаючи осторонь номінальні. Відсутність впливугрошей на реальні економічні змінні називають нейтральністю грошей.Більшістьекономістів уважають, що у довгостроковому періоді гроші є нейтральними.
Макроекономічний аналіз та факти дають можливість формулювати економічнізакони, які відображають сталі причинно-наслідкові зв'язки між економічнимиявищами та процесами. Економічні закони поділяють на емпіричні та теоретичні.Емпіричні закони очевидні, але без них не можна відкривати й перевірятитеоретичні закони та розвивати економічну науку.
Прикладом простого емпіричного закону є закон спадної віддачі. Суть його полягає в тому,що додатковий обсяг продукції, який отримують від послідовного збільшенняодного фактора виробництва, зменшується, якщо кількість інших факторівзалишається без змін. Експериментальні спостереження показують справедливістьцього закону. Наприклад, якщо на одній і тій же ділянці землі збільшуватизатрати праці, а інші фактори виробництва залишати незмінними, дія цьогозакону підтверджується.
Теоретичні закони макроекономіки виражають сталіпричинно-наслідкові зв'язки між абстрактними узагальненнями. Ці закони неможна виявити на емпіричному рівні. До теоретичних законів макроекономікиналежать, наприклад, закон рівноваги між сукупною пропозицією та сукупнимпопитом, закон Оукена, що виражає взаємозв'язок між динамікою обсягунаціонального виробництва та рівнем безробіття, та ін.
Закони макроекономіки належать до суспільних законів і відрізняютьсявід законів природи. Природні закони вічні, а закони макроекономіки — історичні.Наприклад, закони руху небесних тіл діють незмінно мільйони й мільйони років.Закони ж макроекономіки за останні кілька сотень років змінювалися доситьістотно.
Закони макроекономіки діють через людей, які мають певну мету йпевні матеріальні інтереси. Закони природи нейтральні до людських бажань імотивів поведінки. Закони макроекономіки, на відміну від законів природи, діютьяк певні тенденції, що постають унаслідок взаємодії багатьох різноплановихцілей, мотивів та інтересів [11].
ВИСНОВКИ
Макроекономікає однією з галузей економічної науки, яка ґрунтується на двох фундаментальнихфактах. По-перше, матеріальні потреби людей практично безмежні. По-друге,економічні ресурси обмежені.
Економічні ресурси містять: матеріальні ресурси (земля й капітал);людські ресурси (праця і підприємницький хист). Ефективне функціонуваннянаціональної економіки передбачає повне залучення ресурсів і повний обсягвиробництва. Останній досягається за виробничої ефективності — виготовленнякожного продукту з найнижчими витратами виробництва — та розподільноїефективності — виробництва найбажанішої для суспільства продукції.
Національна економіка — це сукупність домогосподарств,підприємств, відповідних державних інституцій і установ, інфраструктури тарізних активів у межах певного природного середовища й державної території. Унаціональній економіці можна виділити дві сторони — фізичну економіку тамонетарну економіку. Фізична економіка охоплює ресурси — працівників, природнібагатства, засоби виробництва та виготовлені життєві блага. Основнимискладовими монетарної економіки є гроші й ціни.
У національній економіці діють три основні економічні суб'єкти —домогосподарства, фірми та держава. Домогосподарство є економічною одиницею, щоскладається з однієї або більше осіб, яка володіє й постачає економікуресурсами і використовує отримані за ресурси доходи для купівлі товарів іпослуг, які задовольняють матеріальні блага його членів. Фірма є діловоюодиницею, яка використовує куплені у домогосподарств ресурси для виробництватоварів і послуг та володіє й керує одним або багатьма підприємствами. Держававиконує важливі економічні функції — формує правове середовище, перерозподіляєдоходи, забезпечує суспільство благами громадського вжитку, стабілізуєнаціональну економіку та ін.
Спосіб організації національної економіки називають економічноюсистемою. Основними елементами економічної системи є механізм узгодженнядіяльності економічних суб'єктів, механізм реалізації власності на виробничіресурси та виготовлені життєві блага, механізм розподілу й перерозподілуствореного національного продукту, механізм взаємозв'язку фізичної й монетарноїекономіки та ін. Економічні системи ґрунтуються на натуральній або товарнійформі виробництва.
Об'єктом макроекономіки є національна економіка. Предметоммакроекономіки є ефективність функціонування національної економіки.Макроекономіка як наука особливу увагу приділяє чотирьом сферам національноїекономіки — виробництва, зайнятості, цін і зовнішньоекономічних зв'язків тавпливу стабілізаційної політики на поведінку економічних суб'єктів, а відтак наефективність функціонування національної економіки.
Усі країни намагаються досягти макроекономічної стабільності, якаозначає, по-перше, економічне зростання — виробництво більшої кількості таліпшої якості товарів і послуг. По-друге, це означає повну зайнятість —забезпечення робочими місцями усіх тих, хто бажає і здатний працювати.По-третє, стабільний рівень цін, тобто уникнення значного їх зростання.По-четверте, досягнення рівноваги у зовнішньоекономічних зв'язках —стабільного курсу національної валюти, розумного балансу міжнародної торгівліта міжнародних фінансових операцій.
Для подолання макроекономічної нестабільності уряд проводитьвідповідну стабілізаційну політику, під якою розуміють цілеспрямовані заходидержави, що скеровані на зміну обсягу національного виробництва, доходів, рівнязайнятості, інфляції та інших параметрів національної економіки за допомогоюрізних інструментів, таких як податки, державні видатки, пропозиція грошей,квоти та ін. Макроекономіка аналізує чотири основні види макроекономічноїполітики — фіскальну, монетарну, політику доходів та зовнішньоекономічнуполітику.
Фіскальна політика — це заходи уряду, спрямовані на зниженнябезробіття чи інфляції та досягнення природного обсягу виробництва через змінудержавних видатків, рівня оподаткування або через одночасне поєднання обохзаходів. Під монетарною політикою розуміють заходи, що впливають на кількістьгрошей у національній економіці для досягнення макроекономічної стабільності.Політика доходів пов'язана із цінами та заробітною платою, а зовнішньоторговельнаполітика спрямована на зміну обсягів зовнішньої торгівлі.
Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук, але цягалузь не виникла раптово, а є продуктом тривалої еволюції. Макроекономічніідеї починають складатися ще у Середньовіччі з формуванням централізованихнаціональних держав. Першою теоретичною концепцією, яка містила макроекономічніуявлення, був меркантилізм. Макроекономічну спрямованість мали дослідженняфізіократів. Важливим етапом у становленні макроекономічної науки сталидослідження класичної школи. Вагомий внесок у створення нової макроекономічноїтеорії зробив Дж. М. Кейнс.
Для вивчення закономірностей функціонування національноїекономіки макроекономісти використовують різні методи та прийоми, сукупністьяких називають методологією макроекономіки. Основним методом макроекономічногодослідження є метод наукової абстракції з його двома основними прийомами —індукцією та дедукцією. Важливим напрямом наукового абстрагування ємоделювання. Макроекономічна модель — це спрощене відображення економічноїдійсності, абстрактне узагальнення відповідних фактичних даних.
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
1. Закон України «Про власність» / Громадський кодекс Українита інші законодавчі акти. — К.: МГ «Альтерпрес», 1992 – 148 c.
2. Закон України „Про захист економічної конкуренції” від 11 січня2001 р. // Голос України. – 2001. – 27 лютого.
3. Борисов Е.Ф.Економическая теория: курс лекций. — М., 1996. –54 с.
4. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І.Основи економічноїтеорії. — К.: Вища школа, 1995. – 358 с.
5. ГошА. Система форм власності перехідних суспільств. — ЕУ № б, 1996.
6. Економіка: теоретичні основи. — Тернопіль, 1997. – 379 с.
7. Економічна теорія. Посібник вищої школи / Під заг. ред. ВоробйоваЄ.М. – Харків-Київ, 2003. – 704с.
8. Каное О.Державна власність в економічній системісуспільства: деякі теоретичні аспекти. — ЕУ № 2, 1996.
9. Ковальов А., Рудченко А.Здійснення прав громадянУкраїни на безкоштовну приватизацію державної власності. — ЕУ №11, 1993.
10. Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посібник. – К.:Знання-Прес, 2002. – 687 с.
11. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2005. –616 с.
12. Прусова Л.Г.Основи ринкової економіки. — К.: РПО «Поліграфкнига»,1993. – 512 с.
13. Рибалкин В., Мамичева Л.Акционерная собственность — внутренняя основа формирования ифункционирования рыночного хозяйства. — ЕУ № 2, 1998.
14. Савченко А.Г. Макроекономіка: Підручник. – К.: Либідь, 1999. – 288с.
15. Солонінко К.С. Макроекономіка: Навч. посібник. – Київ: ЦУЛ, 2002.– 320 с.
16. Стебло Я.О. Основи економіки. – Тернопіль, 2002. – 112 с.