Міністерство освіти і науки України
Шосткинський Інститут
Сумського державного університету
Контрольна робота
з дисципліни Політична економія
Виконала
студентка групи Е- 81 Ш
Ліпатова Ганна Валеріївна
Перевірила
Пригара І.О.
Зміст
1. Теоретичні питання
1.1 Потреби та їх класифікації
1.2 Економічна криза в Україні
1.3 Економічна криза 90-х років вУкраїні. Основні параметри
1.4 Особливості економічної кризи в Україні
2. Тестові завдання
3. Задачі
Література
1. Теоретичні питання1.1 Потреби та їх класифікації
Людина має споживати, щоб жити. Прагнення задовольнитисвої потреби мотивує поведінку людини, формує сукупність її інтересів. Внаслідокрозмаїтості причин потреби людей дуже різноманітні, задовольнити їх нелегко і зкожним роком дедалі складніше, враховуючи до того ж кількісне й якісне зростаннясамих потреб. Предметами першої необхідності вважаються їжа, житло й одяг. Предметирозкоші для кожної людини, соціального прошарку або групи населення свої. В ціломудо предметів розкоші належать дорогоцінності, золоті вироби, хутра, яхти тощо. Потребиіснують у всіх людей, груп людей, соціальних прошарків, класів, держави. Головнаособливість цих потреб полягає в їх безмежності. Оскільки людство розвивається,прогресують і його потреби. Підвищується культурний рівень людей, зростають і розширюютьсядуховні потреби людини. Будь-який новий винахід стає потребою і породжує цілий ланцюгнових потреб. Засоби масової інформації дуже оперативно роблять нову потребу надбаннямусіх людей, байдуже, до якого класу вони належать або в якій країні мешкають: потребиростуть кількісно ще й через збільшення самого народонаселення Землі.
Таким чином, висновок однозначний та аксіоматичний:в економічному смислі людина має необмежені потреби в економічних благах і послугах.У цьому суть економічного закону зростання потреб.
Потреба — це природнийпотяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає хибне відчуттяі породжує прагнення змінити такий стан речей. Потреби — це спонукальні мотиви рушійнихсил, що є об’єктивною основою "ідеальних спонукань" — інтересів, бажань,цілей і т.д.
За способом задоволення виділяють:
індивідуальні — це потреби в одязі, житлі, їжіта ін.;
— колективні — ті, що спільно задовольняються утрудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництвоспільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін);
— суспільні — це потреби у забезпеченні громадськогопорядку, захисті навколишнього середовища тощо.
За ступенем реалізації потреби можна класифікуватина:
— абсолютні потреби — визначаються максимальноможливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливихумов), які могли бути спожиті суспільством;
— дійсні потреби — відповідають рівню розвиткуекономіки певної країни;
— платоспроможні — потреби, які людина може задовольнитивідповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношеннямцін на предмети споживання і грошових доходів населення).
Численні потреби людини за спільністю ознакможна об'єднати у такі групи:
* матеріальні і духовні;
* загальні і конкретні;
* поточні та перспективні;
* задоволені і незадоволені;
* дійсні та абсолютні.
Потреби характеризують лише можливість споживання,але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезнароль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Отже, виробництвозабезпечує різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людськогосуспільства на будь-якому історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага,створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предметінтересу.
Широко відома класифікація потреб, запропонованаамериканським ученим А. Маслоу. Він поділив їх на нижчі та вищі. До першої групиналежать потреби фізіологічні, без задоволення яких неможливе саме життя людини.Після цього індивід прагне безпеки для себе, своєї сім'ї. До вищих потреб входятьпрагнення належати до певного кола людей, відчувати їх підтримку. Задоволення цієїпотреби викликає прагнення завоювати визнання, повагу, підняти свій престиж в очахоточуючих. Найвищою потребою у другій групі є прагнення людини до самореалізації.Визначальними є економічні потреби, тобто той внутрішній мотив, що спонукає людинудо економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту і добробуту членівсім’ї.
Також потреби можна розглядатиз різних точок зору залежно від мети економічного аналізу, тому існує їх класифікаціяза низкою критеріїв:
1) за роллю у відтвореннілюдини: матеріальні, духовні і соціальні;
2) з точки зору рівняїх розвитку: елементарні, пов'язані з людиною як продуктом природи, та вищі, щохарактеризують людину як продукт суспільних відносин; за цим же критерієм розрізняютьбазові та потреби зумовлені розвитком цивілізації;
3) за суб'єктами реалізації:особисті, колективні та суспільні потреби, які також можуть мати споживчий або виробничийхарактер;
4) щодо можливостей задоволення:дійсні, реалізація яких можлива в даний період, і перспективні, які можуть бутиреалізовані в майбутньому.
Дослідивши основні рушійні сили соціально-економічногорозвитку суспільства — потреби — ми виявили, що основними серед них є саме економічніпотреби, які й спонукають людину до економічної діяльності. Визначаючи спрямованістьпотреб, потрібно виходити з того, що відтворення людини є обміном речовин з природнимсередовищем, який потрібно постійно підтримувати у динамічній рівновазі. Ця рівновагахарактеризується системою певних параметрів, що мають допустимі й оптимальні значення.Відхилення від цих значень породжує стан напруження, спонукаючи до дії з метою йогоподолання. Такий стан можна назвати потребою. Ми виявили, що потреби людини ніколине стоять на місці, а знаходяться в динамічному розвитку, зростаючи відповідно дозадоволення попередніх і цим самим стимулюючи розвиток виробництва. Але оскількиресурси обмежені, то виникає протиріччя між безмежними потребами і недостатньоюкількістю засобів для їх задоволення. Таким чином, постає проблема вибору. Економічніпотреби виявляються в економічних інтересах, в той час як останні спонукають економічнихсуб’єктів до задоволення цих потреб. Лише взаємозв’язок цих двох економічних категорійі є джерелом активності суб’єктів економіки.1.2 Економічна криза в Україні
Світова економічна наука розробила теорії циклічногорозвитку та економічних криз в кінці Х1Х — середині ХХ ст. і виробила конкретнішляхи та механізми подолання кризових явищ та пом`якшення їх соціальних наслідків.Згідно праць відомих економістів — К. Маркса, М. Туган-Барановського, Р. Гильфердінга,А. Афталіона, М. Бунятяна та ін. — процес економічного зростання передбачає безперервнийрозвиток, але практика свідчить, що ця безперервність неоднорідна і має свої фази,стадії і особливості. Так, періодично спостерігаються стадії: стабільного розвиткуекономіки, пожвавлення підприємницької діяльності; загострення всіх суперечностейсуспільного відтворення, в тому числі між виробництвом та споживанням, попитом тапропозицією, з наступним застоєм у всіх галузях економіки.
Економічний цикл — це сукупність певних станівнаціональної економіки, що періодично повторюються — розширення або скорочення об`єміввиробництва. Його ще називають циклом ділової активності.
Періодичність зміни фаз і стадій в розвитку економікивикликане в життя і численними причинами і умовами, чинність яких треба враховуватипри виробленні економічної політики держави і правив економічної поведінки всіхсуб'єктів господарювання. Так, економічні цикли зумовлені: наявністю на сонці плямі рухом планет, характером погоди і урожаю; надмірним випуском в обіг паперовихгрошей (інфляцією), експансією і звуження банківського кредиту; зміною у населенняхвиль песимістичного і оптимістичного настрою; різкими змінами рівня інвестуванняв галузі обох підрозділів суспільного виробництва; нерівномірністю розвитку і використаннятехнічних новинок серед галузей народного господарства; низьким купівельним попитомнаселення; характером відновлення основного капіталу; перманентним відхиленням економікивід стану рівноваги та ін.
Головною фазою, що визначає цикл, є криза, що завершуєпопередній цикл, приводить до створення умов для майбутньої економічної рівноваги,зростання і до появи нових кризових явищ.
У структурі циклічного економічного розвитку найбільшрельєфно виражаються середні промислові цикли. Вони найближче взаємодіють із малимициклами і найдієвіше впливають на розвиток економічних процесів. Саме тому середніцикли визначаються як базові.
Умови сучасного розвитку характеризуються глибокимизмінами у структурі економічного циклу, у змісті його окремих фаз. Це пов'язаноз впливом на процеси відтворення науково-технічної революції: оновлення основнихфондів, внаслідок стрімкого морального старіння, відбувається
не тільки у фазах пожвавлення та піднесення, ай у фазах кризи і депресії, тобто охоплює всі фази циклу.
Економічні кризи охоплюють всі галузі і види діяльності,тому вони багатогранні і специфічні в залежності від сфери і тривалості. Кризи поділяютьсяна певні види, що відображають різноманітні сторони одного і того же кризового процесу.Циклічна, абокриза надвиробництва, характерна тим, що охоплюєвсі сфери господарювання, володіє більшою глибиною і тривалістю, відображає всюсукупність протиріч і відтворених диспропорцій. Тут виробництво виступає більшев якості соціального явища, а не кількісного співвідношення виробничих матеріальнихблаг.
Промислова криза виявляєтьсяу вигляді невідповідності між масою вкладених в галузь продуктивних сили і можливістюприбуткового їхнього застосування. Удар кризи для промисловців означає початок періодунизьких прибутків і збитків. Перевиробництво засобів виробництва є характерною рисоюпромислових криз і причиною їхнього затяжного характеру. Промислова криза супроводжуєтьсякризою праці: скорочується число і тривалість робочих днів, знижується заробітнаплата, росте безробіття.
Товарна криза (кризаплатежів) виявляється в невідповідності між товаром і ціною. Ціни на товар частопідвищуються поза залежністю від запасів цих товарів і попиту. При цьому зростанняцін, заохочуючи подальше виробництво і ввезення товарів, загострює невідповідністьміж цінами і попитом. Слідом за надмірним зростанням цін настає скорочення споживання,що і приводить до переоцінки товарів і послуг. В умовах товарної кризи спекуляціявиявляє сильний вплив на формування цін і торговельну діяльність. Цей вид діяльностіохоплює все більшу частину населення і стає фактором, що відволікає людей від суспільно-корисноїдіяльності. Завдання спекуляції — пристосування господарської діяльності і товарнихцін до реальних потреб економічного життя. Виникненню і бурхливому розвитку спекулятивноїдіяльності всіх суб'єктів ринку сприяють різке підвищення цін на товари, скороченнявиробництва за наявності хронічного товарного дефіциту, знецінення грошей. Спекулятивнадіяльність приватних осіб, фірм і організацій в умовах товарної кризи є необхідноюумовою їхньої конкурентоздатності, пожвавлення бізнесу.
Небезпека спекуляції полягає в її змісті, в залежностіоцінки майбутньої кон'юнктури від диктату державного апарату і верхівки діловогосвіту. Різка модифікація цін, не відповідні реальним умовам життя, їхнє спекулятивнепідвищення в ході кризи недовиробництва або надвиробництва ведуть до штучного скороченняспоживання матеріальних благ.
Спекулятивні кризиє наслідком перебільшеного спекулятивного підвищення цін в умовах дефіциту товаріві послуг, хронічного спаду виробництва і зубожіння трудящих. Вони не можуть довготривати, бо породжують штучне надвиробництво товарів і послуг, ускладнюють їхнюреалізацію, викликають падіння рівня цін і поступове пожвавлення попиту.
Товарна криза супроводжується такожкризою неплатежу:підприємства не мають засобів оплатити товари та послуги постачальників, сплатитизаробітну плату своїм робітникам через спад виробництва, зростання цін і скороченняобсягів реалізації.
Аграрна криза означає такий стан сільського господарства, усього аграрно-промисловогокомплексу, при якому значна частина сільського населення зазнає майнових втрат,відбувається зниження життєвого рівня, проходить розорення підприємств, знижуєтьсяобсяг виробництва сільськогосподарської продукції. Специфіка аграрних криз в тому,що вони охоплюють тільки сільське господарство і не мають циклічного характеру,є більш тривалими, ніж промислові.
В системі економічних криз надто помітне місценалежить структурним кризам, що є наслідком однобокого розвитку одних галузейна шкоду іншим. В умовах НТР бурхливий розвиток продуктивних сил в нових галузях- в електроніці, атомній енергетиці, та ін. — яка вступає в суперечність старійструктурі народного господарства і вимагає нового суспільного розподілу праці, реформуванняструктури економіки. Відбувається спад виробництва в старих галузях — вугільній,нафтовій, і газовій промисловостях, металургії та ін.
Структурні кризи проявляються в формі енергетичні,сировинної, продовольчої, екологічної і валютно-фінансової криз. Вони відрізняютьсявід періодичних циклічних криз наступними рисами: охоплюють не все народне господарство,а лише частину його; відносно більш тривалі в будь-якої галузі; породжуються диспропорціямиміж виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією або тривалим порушенням механізмузв'язків, що склалися між постачальниками продукції і її споживачами, модифікаціямицінових пропорцій, можуть бути кризою як надвиробництва, так і недовиробництва;диспропорційність при таких кризах не може бути врівноважена тільки зростанням цін.
1.3 Економічна криза 90-х років в Україні.Основні параметри
З кінця 80-х і на початку 90-х років українськаекономіка ввійшла в затяжну й досить глибоку кризу. Спад виробництва, нагромадженняінфляційного потенціалу почались ще тоді, коли Україна була в складі СРСР. За офіційнимиданими, початок кризи починається з 1990 року. Масштаби спаду виробництва характеризуютьсянаступними даними:
зниження національного виробництва;
1990 р — 3,6 %; 1994 — 25 %;
1991 р — 13 %; 1995 — 12 %;
1992 р — 18 %; 1996 — 10 %;
1993 р — 15 %;
В цей же період темпи інфляції в деякі роки обчислювалисьтисячами процентів, настає різке зниження реальних доходів у безліч людей. Великакількість підприємств працювала на 20 — 30 % своїх виробничих можливостей. Їхнігосподарські взаємодії значно ускладнилися проблемою неплатежів — зростанням внутрішньоїта зовнішньої заборгованості.
1.4 Особливості економічної кризи в Україні
Економічна криза — це фаза циклу, для якої характернорізке відновлення порушених пропорцій процесу відтворення за допомогою спаду виробництва,недозавантаження виробничих потужностей, зростання безробіття та ін. Це періодичнеявище, що повторюється, і проявляється в надвиробництві капіталів і товарів, щоне знаходять сфер застосування і збуту. При цьому надвиробництво означає не абсолютнийстан економіки, який припускає, що товару вироблено більше, ніж може спожити суспільство,а відносне перевищення по відношенню до наявному рівня платоспроможного попиту.Тому класичною економічною кризою є відносне надвиробництво внаслідок обмеженогоплатоспроможного попиту населення, обумовлена зростаючим зубожінням населення.
Вихід з такої кризи вимагає цілеспрямованої державноїполітики по соціалізації ринкової економіки, зростанню доходів всіх верств населеннядо рівня пропозиції якісно створюваних товарів і послуг, що забезпечує рівновагуміж ринковим попитом і пропозицією товарів і послуг.
Кризи глибоко потрясають і руйнують все народнегосподарство і свідчать про силу стихійного механізму ринкової економіки, що саморегулюється.Криза — це інструмент насильницького встановлення рівноваги між виробництвом і ринком,фактор, що трансформує всі структури народного господарства, що формує нові правилаі принципи поведінки суб'єктів ринку, пріоритетного розвитку і задоволення інтересівне виробників, а споживачів.
Історія економічних криз надвиробництва почаласяз кризи 1825 року в Великобританії і першої світової кризи 1857 року, яка охопилавсі країни Європи і Америки. Усього за період з 1825г. до 90-х г. ХХ ст. було 22цикли. Світова економічна криза 1929-1933гг. була найсильнішою за своїми наслідкамидля світового господарства: сукупний обсяг промислового виробництва капіталістичногосвіту скоротився на 46%, витоплення сталі і чавуну — на 62%, видобуток вугілля- на 31%, зовнішньоторговельний оборот — на 67%, чисельність безробітних склала26 млн. чоловік, або 1/4 усіх зайнятих, реальні доходи скоротилися на 58%, вартістьцінних паперів на біржі — на 60-75%. Особливостями цієї світової кризи були: тривалепадіння виробництва; переплетіння промислової і аграрної, кредитної і валютної кризиі кризи державних фінансів; масове банкрутство дрібного і крупного бізнесу; зубожіннябільшої частини населення.
Криза української економіки мала багато спільногоз тими економічними явищами, що виявляються в будь-якій економіці, яка знаходитьсяна стадії спаду. Разом з тим, в ній можна виявити немало специфічних рис.
По-перше, слід відзначитиособливості, зв'язані з його причинами. Їхнє визначення і ранжування викликає щедеякі дискусії. Разом з тим визначальними рисами можна відрізнити 2 обставини:
1. Реформування централізовано-планової економіки,прагнення перейти до сучасної змішаної економічної системи. Різниця між цими системами,як відомо, надто істотна. Тому самий процес переходу не міг бути безболісним, невідбитися негативно на основних макроекономічних показниках. Разом з тим сама якістьпроведення реформ, рівень економічної політики держави в перехідний період виявилисянизькими, що погіршило наслідки трансформації економічної системи.
2. На території колишнього СРСР склалася певнасистема розподілу праці. Ступінь економічної взаємозалежності економік був доситьвисокий. Після припинення існування СРСР не вдалося швидко і ефективно побудуватина новій політичній, юридичній основах господарські взаємовідносини. Невирішеністьналежним чином на міждержавному рівні багатьох економічних проблем — грошових,платіжних, митних, валютних ін. — негативно відбилися на результатах функціонуванняекономік цих країн, і в тому числі України, що, до того ж, залишилась у великийзалежності від постачання енергоносіїв — нафти і газу.
По-друге, спад виробництвасупроводжувався не зниженням цін, а, навпаки, їхнім підвищенням. Це залежаловід декількох обставин:
держава, «латаючи» бюджет, активно використовувалагрошову емісію;
перехід на світові ціни в взаємовідносинах з республікамиколишнього СРСР призвів до невигідних для України цінових пропорцій, навально зрослиціни на імпортні нафту і природний газ;
проведення погано підготованої акції по «лібералізації»цін в результаті якої держава відмовилася від прямого регулювання цін на більшістьтоварів, що, однак, в силу перших двох обставин, а також високого ступеня монополізаціїекономіки та абсолютного домінування державної власності, з відповідною економічноюпсихологією керівників державних підприємств, призвела до вибухового зростання цін,
По-третє, відсутністьмасових банкрутств підприємств і розвиток в основному прихованих форм безробіття.Відсутність банкрутств пов'язана з тим, що в початку 90-х років біля 90% підприємствбули державними, і держава довго не могла визначиться в відношенні принципів фінансовоїпідтримки своїх підприємств, умов їхнього відтворення.
Пошуком шляхів виведення економіки України з кризовогостану зайняті Президент і Верховна Рад а України, Кабінет Міністрів Україні, вчені-економісти,спеціалісти-практики. В основі цих пошуків є прагнення
покращити соціально — економічну ситуацію в Україні,відновити вітчизняне виробництво, щоб створити базу для підвищення життєвого рівнянаселення України.
Різні автори по різному бачать шляхи виведенняекономіки України з кризового стану, в основі їх пошуків лежать різні підходи. Томуїх пропозиції дещо розходяться між собою. Одні автори пропонують повернутись назадв режим жорсткої планової економіки. Інші навпаки пропонують дати повну свободупідприємствам, надіючись, що ринок сам відрегулює стан економіки. Але на мій поглядобидва такі підходи не мають підстав бути повністю прийнятими за базові.
Період господарського життя, коли платоспроможнийпопит населення постійно стимулював підприємства дефіцитної економіки до пошукурезервів для розширення виробництва товарів і послуг, забезпечення повної зайнятостіпрацездатного населення, минув. Однак тоталітарна держава, рахуючись тільки зі своїмиінтересами, неправильно використала цей сприятливий шанс і спрямовувала величезніресурси не в мирну економіку, а на мілітарізацію, деформуючи всю структуру народногогосподарства. Безумовно, таку затратну економіку необхідно було кардинально реформувати,але на користь головного суб'єкта суспільства — людини. Але наші «реформатори»не врахували, що криза в Україні і країнах СНД специфічна і вимагає скорішого зупиненняспаду виробництва, що викликається державною політикою, більш швидких темпів ростуцін у порівнянні з зростанням доходів, що посилює специфіку — дефіцит товару і послуг.Держава цілеспрямовано стримує платоспроможний попит населення засобом зростанняцін. Починаючи з 1992 року, реалізується ця політика, наступний її етап розпочатийв жовтні-грудні 1994 року. Який сенс нарощувати виробництво товарів, коли попитнастільки низький, що підприємства змушені зупинятися, заздалегідь ідучи на скороченнявиробництва і втрату ринків збуту і прибутків?
Виникла ситуація замкнутого кола: щоб вийти з кризовогоневиробництва, державі і всім суб'єктам ринкових відносин належить цілеспрямованозабезпечити зростання виробництва товарів та послуг і обсягу їхньої реалізації.Для цього необхідно збільшити інвестиції в розвиток галузей обох підрозділів, впровадитинові технології, підвищити кваліфікацію робітників і їхні доходи. Без зростаннядоходів втрачається мотивація робітників до якісної праці і неможливо досягнутиекономічного зростання в умовах ринку. Але з іншого боку, інфляція, побивши всісвітові рекорди, диктує політику зростання податків і цін, банківського відсотказа кредити і зниження державних затрат, що сприяють спаду виробництва, дефіцитудержавного бюджету. Як розірвати це коло протиріч, призупинити економічний хаосі забезпечити реформування економіки шляхом становлення економічного порядку, щозабезпечується синтезом державного регулювання ринкової економіки? ХХ сторіччя знаєефективність і результативність двох альтернативних напрямків: кейнсіанського імонетарного. Кейнсіанство і його прибічники розробили теорію державного регулюваннямакроекономіки з метою її оздоровлення і стабілізації. Особливе місце відводитьсядержавній антикризовій політиці, регулюванню інвестицій, рівня зайнятості, нагромадженнюкапіталу, економічному зростанню і соціалізації економіки. Реалізація ідей кейнсіанствав країнах ринкової економіки сприяла розвитку державного регулювання економіки,хворій на кризу надвиробництва і монополізмом, її видужанню і поступовому реформуваннюв нову соціально-економічну систему — ринкову. Така політика послідовно реалізуваластратегічну задачу — економічний розвиток і зростання добробуту народу, а такожзабезпечувала досягнення тактичної мети — стабілізації економіки і суспільство.В наших умовах швидкого загострення кризи державі слід взяти на озброєння ідеї даногоекономічного направлення.
Але Україна слідом за Росією намагається проводитиреформи, взявши на озброєння монетаристську концепцію М. Фридмана, що виступаєпроти активного державного регулювання. Згідно даної концепції в регулюванні економікивирішальна роль відводиться грошовому обігу і взаємозв'язку кількості грошей з величиноювалового національного продукту. Такий взаємозв'язок стає провідним тільки в умовахрозвиненої ринкової економіки, здатної виробляти високими темпами товари і послугиі вимагати забезпечення рівного розвитку платоспроможного попиту. Ідеї монетаризмугарні і правильні, але тільки без порушення логіки їхнього історичного виникненняі реалізації. Наприклад, спочатку треба здійснити приватизацію і роздержавлення,оснастити нові господарські структури передовою технікою і технологією, забезпечитиприплив інвестицій в сферу матеріального виробництва нових товарів і послуг, створитистабілізаційний фонд для конвертованості національної грошової одиниці — гривні,а після цього здійснювати лібералізацію цін.
Характерною ознакою кризи є порушення рівновагигрошового обміну, тобто порушення основного закону макроекономіки — закону грошовогообміну.
Під час проведення беззастережної лібералізаціїзовнішньо-економічної діяльності склалася така ситуація, за якої банківська система
України, що є відносно досконалою з позиції ринковоїсистеми взагалі, в масштабах світової економіки стала головним гальмом побутовимсаме ринкової економічної системи в Україні. Цей висновок стає прозорим з урахуваннямтого, що фундаментом ринкової системи є власне виробництво.
Сьогодні основна мета товарів широкого вжитку- імпорт (близько 95%), тому це означає, що в межах України українські гроші ідутьне на виробництво, а на фінансування іноземного виробництва.
За умов стабільної економіки, тобто за умов стабільногорівня виробництва та стабільної швидкості обороту грошей, в монетаристській економічнійполітиці панує твердження про те, що інфляція визначається як добуток відносногодефіциту бюджету на швидкість обороту грошей. Звідси позиція монетарної економічноїполітики — якомога більше зменшення дефіциту бюджету.
А коли нестабільна економіка, зміна обсягу виробництвастає головним чинником інфляції, чого не може врахувати монетарна економічна політикачерез обмеження її висхідних положень.
Враховуючи, що інфляція залежить не тільки віддефіциту бюджету, а й передовсім від спаду чи приросту виробництва, від бартеру,кредитування комерційних банків національним банком, неконтрольованого приростушвидкості обороту грошей, ступеня лібералізації зовнішньоекономічної діяльності,пов'язана з затримкою зарплати, зберіганням коштів населенням та розрахунками віноземній валюті, рівнем «втечі» капіталу за кордон, та ін., можна стверджувати,що для України емісія грошей була б другорядним чинником, якби банківська системабула взаємопов`язаною з виробництвом України, а в межах держави не порушувала бзакон макроекономіки — закону обміну грошей.
Усе це підкреслює обмеженість та неефективністьконцепції і рекомендацій прибічників монетарної теорії у питаннях виявлення і, отже,усунення причин інфляції в умовах перехідної економіки.
Зрештою. Потрібно врахувати, що подолати інфляціюбез відродження власного виробництва неможливо.
Фінансова стабілізація тільки за рахунок кредитів,жорсткої монетарної політики, за умов спаду виробництва, незахищеності свого ринкута виробника, невтручання держави в економіку призводитиме тільки до зростання зовнішньоекономічногоборгу, загострення проблеми неплатежів, напруження в суспільстві, сприяння економічнимзлочинам, зубожінню широких верств населення.
В умовах сучасної економічної кризи держава немає права відмовлятися від активної антикризової політики, що спирається на апробованів розвинутих країнах засоби, вироблені кейнсистами і реалізовані в них в ході реформуванняринкової економіки в змішану, а після цього і в соціально орієнтовану економічнусистему. Тільки тоді держава зможе в своїй політиці покластися на ідеї монетаристськоїконцепції, коли будуть створені передова база для економічного зростання високоякісних,конкурентоспроможних товарів і послуг, розвинена ринкова економіка, в якій інтересивиробників і споживачів, продавців і покупців знаходитимуться в рівновазі. В відповідностіз цим по-іншому треба вирішувати проблему курсу валюти. Зараз доцільно говорититільки про дві системи: фіксований і вільний курси валют. Історія знає 100 роківіснування фіксованого курсу валют, за допомогою якого держави змогли подолати кризу,інфляції, створити розвинену ринкову економіку. І тільки потім ввести вільний курсвалют.
Економіст Грищук В.В. пропонує механiзм законодавчогорегулювання вiдносин суб’єктiв господарювання i держави, впровадження яких дозволилоб:
1. Спонукати пiдприємства та господарськi органiзацiї,незалежно вiд форм власностi та господарювання, до збiльшення випуску та реалiзацiїпродукцiї в натурi при одночасному зниженнi її собiвартостi та цiни, в першу чергувиключно за рахунок наведення елементарного порядку на пiдприємствах, пошуку ташвидкому впровадженню у виробництво ресурсозберiгаючих, наукоємких та високоефективнихтехнологiй тому, що це буде економічно вигідно.
2. Економiко-податковим методом сприяти зниженнювитрат виробництва (обiгу), i, як наслiдок, створення передумов для зниження цiнта зростання попиту, в тому числi виробничого.
3. Створити бiльш просту систему державного регулюванняфондами споживання господарюючих суб’єктiв, що дасть можливiсть Уряду вiдiйти вiдвстановлення верхньої межi витрат пiдприємств на заробiтну плату, та прийти до встановленнямiнiмальної зарплати на рiвнi реального споживчого кошика, i тим самим перекластивiдповiдальнiсть перед найманими працiвниками за виплату зарплати на рiвнi прожитковогомiнiмуму на роботодавцiв, а державним органам здійснювати дiєвий контроль за йогодотриманням. При цьому зросте питома вага витрат на оплату працi, а, значить, зростутьi суми вiдрахувань в пенсiйний та iншi фонди, що базуються на фондi оплати працi,що дасть можливiсть зменшити навантаження на бюджет в частинi компенсацiйних виплатнаселенню у виглядi субсидiй та дотацiй. При збiльшеннi загального фонду оплатипрацi збiльшиться маса подоходного податку iз заробiтної плати. Інші можливостiта переваги, що дає такий пiдхiд, можна розглянути окремо.
4. Повернути 50%, а, можливо, бiльше тiньовоготорговельного обороту до легального, а, значить, оподатковуваного та керованого,що значно зменшить вплив тiньових грошей на цiни, iнфляцiю, фiнанси i приведе доїх стабiлiзацiї.
5. Спростити систему збирання податкiв, що дастьзмогу повнiше їх збирати, дiєвiше контролювати ухилення вiд сплати.
6. Пiдприємствам поповнити власнi оборотнi кошти,нестача яких пiд час бурхливих iнфляцiйних процесiв привела до кризи платежiв вдержавi, включаючи заборгованiсть по заробiтнiй платi, в тому числi бюджетну. Сьогоднішняситуація з національними грошима посилить кризу платежів саме через нестачу власнихоборотних коштів у господарюючих суб’єктів.
7. Залучити до легального обороту значну частинуготiвкової вiльноконвертованої валюти, що знаходиться на руках у населення, i обслуговуєв тому числi тiньовий обiг.
8. Дозволить стимулювати банки на участь в довгостроковомукредитуванні підприємств, що пожвавить інвестиційну діяльність, а в цілому покращитьінвестиційний клімат і, зрештою, підштовхне до зростання виробництва.
2. Тестові завдання
1. Зазначте визначення, яке правильно характеризує соціальніпотреби?
А) це основні потреби у товарах і послугах, безяких неможливе існування людини;
Б) це потреби у здобутті освіти, отриманні медичнихпослуг, соціальному страхуванні, вихованні дітей тощо;
В) це потреби у відвідуванні кіно, театрів, картиннихгалерей, розвитку особистості.
Відповідь: Б: це потреби у здобутті освіти, отриманнімедичних послуг, соціальному страхуванні, вихованні дітей тощо.
2. Який товар із загального їх ряду, представленого напевному регіональному ринку, виокремлювався як товар — еквівалент?
А) той, що мав привабливіший вигляд;
Б) той, що мав найбільшу споживчу вартість, якийнайчастіше шукали;
В) той, що вироблявся у найбільшій кількості.
Відповідь: Б: той, що мав найбільшу споживчу вартість,який найчастіше шукали.
3. В якому з положень дається правильне визначення поняття«структура» ринку?
А) це сукупність установ, що забезпечують функціонуванняринку;
Б) це склад товарів і послуг, що обертаються наринку;
В) це сукупність взаємопов’язаних різних видівринків.
Відповідь: А: це сукупність установ, що забезпечуютьфункціонування ринку.
4. Якими об’єктами представлений постійний капітал за натурально- речовою формою?
А) виробничими і допоміжними будівлями та спорудами;
Б) устаткуванням, обладнанням, транспортними засобами;
В) предметами праці;
Г) усіма названими вище елементами.
Відповідь: Г: усіма названими вище елементами.
5. За якими умовами виникає безробіття?
А) за умови збігання пропозиції робочої сили зпопитом на неї;
Б) за умови, що на ринку праці попит на робочусилу менший від її пропозиції;
В) за умови, що економіка країни перебуває у кризовомустані.
Відповідь: Б: за умови, що на ринку праці попитна робочу силу менший від її пропозиції.
3. Задачі
Задача 1. Індекс цінв минулому році був 115, а в поточному — 128. Визначте темп інфляції в поточномуроці.
Розв’язання
Темп інфляції = (Іцін1 — Іцін0)/ Іцін*100%.
Іцін1 — індекс цін поточного року;
Іцін0 — індекс цін минулого року;
Темп інфляції = (128 — 115) /115*100% = 11,3%.
Відповідь: Це означає,що ціни поточного року зросли на 11,3% ніж у минулому році.
Задача 2. За робочийдень робітник виробив 14 деталей, за кожну з яких відповідно до розцінок отримав0,5 грн., а всього — 7 грн. У процесі праці він зекономив матеріалів на 190 грн.Відповідно до існуючого положення ¾ зекономлених ресурсів у грошовій формівидаються у вигляді премії робітникові, а ¼ залишається підприємству. Визначтезагальний денний заробіток робітника та систему заробітної плати, яка застосовуваласяна підприємстві.
Розв’язання
Премія робітнику = зекономлені гроші на матеріали* ¾ зекономлених ресурсів у грошовій формі у вигліді премії.
Премія робітнику = 190 грн * ¾ = 142, 5грн.
Загальний денний заробіток робітника = Премія робітника+ (всього за день зароблених грошей * за кожну деталь).
Загальний денний заробіток робітника = 142,5 грн+ (7 грн * 0,5 грн) = 146 грн.
Відповідь: Загальнийденний заробіток робітника = 146 грн, використовується преміальна система заробітноїплати.
Задача 3. Номінальнавартість однієї акції — 2000 грн. Розмір річного дивіденду — 35% на акцію, рівеньпозичкового банківського відсотка — 25%. Визначте курсову ціну акції.
Розв’язання
Курс акції = />.
Курс акції = /> = 140.
Курсова ціна акції = Номінальна вартість однієїакції * Курс акції.
Курсова ціна акції = 2000 грн. * 140 = 280000 грн.
Відповідь: Курсоваціна акції 280000 грн.
Задача 4. Фермер вирішивпродати свою земельну ділянку в 10 га, на якій споруджено будівлю вартістю 10 тис.дол. Ділянка щороку приносила дохід у вигляді ренти в розмірі 1 тис. дол. Середнявідсоткова ставка по банківським депозитах — 5%. Визначте: ціну землі, за яку фермерпродасть свою ділянку; загальну суму грошової виручки на землю і будівлю.
Розв’язання
Ціна землі = />.
Ціна землі = /> = 20000$.
Загальна сума грошової виручки на землю і будівлю= Ціна землі, за яку фермер продасть свою ділянку + Вартість будівлі, що спорудженона цій ділянці.
Загальна сума грошової виручки на землю і будівлю= 20000$ + 10000$ = 30000$.
Відповідь: Ціна землі= 20000$, загальна сума грошової виручки на землю і будівлю = 30000$.
Література
1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича.- К.: Знання, 2006. — 631 с.
2. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. — К.: Либідь, 1995.
3. Губский Б. «Як подолати економічну кризу, або пошук економічних моделейвідродження України» // Урядовий кур'єр — 199 — № 208-209
4. Дорогунцов С.І., Гош О.П. Політична економія: Наук. Курс. — К.: Оріяни,2004.
5. Квасюк Б. «Сущність та особливості кризи в Україні» // ЕкономікаУкраїни — 1992 — №5
6. Мочерний С.В. Політекономія: Підручник. — К.: Вікар, 2005.
7. Павловский М. «Як вивести Україну з кризи» // «Голос України»1997 №166.
8. Політична економія: Навч. Посіб. / За ред. Г.А. Огняна. — К.: МАУП, 2003.
9. Самуельсон П.А. Економіка: Підручник. — Львів «Світ», 1993. — 479с.
10. Тимофєєв В., ТодоровВ., — Шляхи подолання кризи виробництва. // “Економіка України”, 2001. — №1.