1. Законодавча база створення та функціонування малих і середніхпідприємств в Україні
У сучасній економічній теоріївідсутні однозначні трактування сутності підприємницької діяльності. Цей термінще не розкритий і не обґрунтований з наукової точки зору. В більшості випадківсутність цього явища підмінюється метою підприємницької діяльності таототожнення з категорією «бізнес». Правильна відповідь на це питання дужеважлива як для економічної науки, так і для господарської практики.
Сучаснаекономічна наука визначає підприємництво як особливий вид діяльності, воснову якого покладено наступні найбільш значущі ознаки:
ü свобода вибору напрямків і методів діяльності, самостійність уприйнятті рішень;
ü інноваційний характер діяльності;
ü постійна наявність фактора ризику;
ü орієнтація на досягнення комерційного успіху.
Таким чином, підприємництво – цеособлива інноваційна діяльність, яка у відповідних історичних ісоціально-економічних умовах стає домінуючою, що в кінцевому підсумку,забезпечує всьому суспільному відтворенню необхідну динаміку.
Підприємництво – динамічний, активний елементбізнесу, що являє собою самостійну, ініціативну, систематичнугосподарсько-фінансову діяльність суб’єктів усіх форм власності в межах чинногозаконодавства на свій ризик і під особисту майнову відповідальність або ж відімені і під майнову відповідальність юридичної особи з метою виконання місіїфірми та задоволення потреб споживача.
Укожному суспільстві підприємництво передбачає функціонування поряд з великимицілої системи малих та середніх підприємств, у тому числі й таких, якібазуються на індивідуальній трудовій діяльності окремих осіб або сімей. Цяформа господарської діяльності в нашій країні фактично не розвивалася. Протеперехід від командно-адміністративних до економічних методів господарюваннястворює реальні умови для розвитку малого та середнього бізнесу.
Дрібнепідприємництво немислиме без ринку. Адже воно безпосередньо не регулюєтьсядержавою; економічні відносини між дрібними бізнесменами можуть здійснюватисялише через ринок.
Розвитокдрібного підприємництва забезпечується правом кожної людини займатися будь-якоюекономічною діяльністю у межах законів. Приватна власність ‒ неодмінна умова дрібного підприємництва. Справа в тому, щоцей вид діяльності має яскраво виражений трудовий характер. Тут прямопростежується взаємозв'язок між тим, хто виробляє, і тим, хто привласнює.
Важливоюпередумовою дрібної підприємницької діяльності є визначення її сфери. Вибираючивид діяльності, підприємець повинен чітко бачити свою нішу на ринку. Вона має“вписуватися” у великий бізнес, не дублюючи його. Доцільно зосередити увагу натаких видах робіт, які з точки зору великого бізнесу виконувати невигідно.
Організаціядрібного підприємництва має базуватися на принципах самоокупності та одержанняприбутку. Слід пам'ятати, що на противагу державним підприємстваміндивідуальний дрібний бізнес передбачає банкрутство у справжньому розумінніцього слова. Тому підприємець повинен навіть за звичайного стану його справипостійно поліпшувати економічну діяльність. Необхідно чітко бачити перспективу,а отже, робити відповідні прогнозні розрахунки, маркетингові дослідження тощо.
ЗаконодавствоУкраїни надає широкі права щодо створення малих та середніх підприємств. Так,засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства,кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а такожгромадяни, члені сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство.
Маліпідприємства ‒ досить поширена йефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бутипритаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатненайоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковийекономіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого та середнього бізнесунабуває особливого значення в сучасних умовах, якщо відбувається швидкаіндивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискореннянауково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.
Захарактером діяльності у малому та середньому бізнесу можна виділити декількавидів підприємств. До першого виду належать індивідуальні (засновані наособистій власності окремої особи та виключно на її праці) або сімейні(засновані на власній праці членів однієї сім'ї, які проживають разом)підприємства. Майно такого підприємства формується з майна громадянина (сім'ї),одержаних доходів та інших законних джерел.
Іншийвид ‒ кооперативи абоколективні підприємства, чисельність працюючих у яких не перевищує установленихобмежень. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержанихдоходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайовоїчасткової власності.
Крімназваних вище, можуть створюватися й інші малі підприємства. Законодавствомпередбачається можливість утворення на території України іноземних, а такожспільних підприємств.
Середхарактерних особливостей діяльності малих та середніх підприємств слід виділитинайважливіші моменти: по-перше, підприємець сам вибирає, що, як і для коговиробляти. Будь-якої регламентації “зверху” він тут позбавлений; по-друге,підприємець має можливість застосувати найману працю.
Перспективирозвитку малого та середнього підприємництва дуже великі. Зарубіжний досвідпереконливо свідчить, що в усіх розвинутих країнах такі підприємства давнооформилися в самосійні структурні підрозділи малого бізнесу; вони зайнятивиготовленням продукції невеликих серій, сезонного попиту, виробляютькомпоненти для великих підприємств. Особливо відчутна роль малого та середньогобізнесу в галузі НТП. Невеликі науково-пошукові фірми перетворилися в важливийфактор НТП. Так, а США в середині 80-х років на малий бізнес припадало 63 %всіх зайнятих, 45 % сукупних активів, 35 % незаплямованого доходу. У країнах ЄСна малих підприємствах працює приблизно половина всього самодіяльногонаселення.
1.1Фактори, що визначають розвиток малого та середнього бізнесу вУкраїні
Маліпідприємницькі структури є досить нестійкими. Статистичні дослідження,проведені в США та інших західних країнах, свідчать, що з 100 фірм, якірозпочинають діяльність одночасно, у перший рік свого існування зазнаютьневдачі 20, в другий — 17, на кінець третього року продовжують функціонуватиблизько половини фірм, а на кінець п’ятого — тільки 33 %. Ще більш нестійкими ємалі підприємства України.
Напроцес формування, розвитку та стабілізації роботи малих форм підприємництвавпливає велика кількість різноманітних факторів, які доцільно класифікувати засферою та характером впливу.
1) Засферою впливу:
1. Зовнішні
o а) базові
o б) доповнюючи
2. Внутрішні
2) Захарактером впливу
1. Соціально-психологічні
2. Організаційно-правові
3. Фінансово-економічні
Зовнішніфактори — це компоненти середовища, в якому функціонує приватнепідприємство, зокрема, малий бізнес. Вони поділяються на базові та доповнюючи.Основним базовим фактором є наявність законів, якими держава регулює діяльністьмалих форм підприємства. Доти, доки держава не дозволяла громадянам створюватикооперативи та малі підприємства, малий бізнес у нашій країні не міг легальнофункціонувати.
Доінших базових факторів можна віднести наявність та доступність основнихкомпонентів для організації підприємницької діяльності (кошти, приміщення,обладнання, сировина, матеріали тощо), співвідношення фіскальної та економічноїфункції податків, яке б давало змогу здійснювати розширене відтвореннявиробничого процесу; загальна економічна стабільність у державі тощо.
Доповнюючимифакторами є: наявність державної підтримки малого бізнесу; інфраструктура, якасприяє розвитку малих підприємств; процедура реєстрації підприємницькихструктур тощо.
Внутрішніфактори охоплюють особисті та професійні здібності людей, які стають нашлях підприємницької діяльності. Це — й рівень їх психологічної готовності, ірівень мотивації, і професійна підготовка та інші фактори.
Соціально-психологічні,організаційно-правові та фінансово-економічні фактори є взаємозалежними іхарактеризуються значним впливом один на одного.
Вгрупу соціально-психологічних факторів об’єднані ті з них, що характеризуютьсприйняття підприємництва суспільством у цілому та окремими його громадянами,як тими, що прагнуть займатися малим бізнесом, так і тими, хто їх оточують. Цягрупа факторів має особливе значення в нашій державі, в якій протягомдесятиліть насаджувався культ відчуження від власності, а словам “підприємець”,“бізнесмен” надалася негативний підтекст.
Політикадержави щодо малого бізнесу проявляється, по-перше, у створенні законодавчоїоснови функціонування малих підприємств, і, по-друге, у формуванні громадськоїдумки щодо цього важливого сектора економіки держави.
Середорганізаційно-правових факторів, які визначають розвиток малих формпідприємництва, одним з основних є наявність законодавчих актів, щорегламентують правові засади малого бізнесу, тобто сукупність законів,нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок створенняпідприємств, їх правові та організаційні форми, порядок організаціївиробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, системуоподаткування тощо.
Останньоюгрупою факторів, які визначають розвиток малих форм підприємництва, не меншважливою, ніж дві попередні, є група фінансово-економічних факторів, якаподіляється на три підгрупи: економічні, фінансові та ресурсні фактори. Нарозвиток малого та середнього бізнесу в Україні значний вплив має системафінансування, кредитування, оподаткування та страхування, а також можливістьзалучання виробничих та фінансових ресурсів.
1.2Юридичне забезпечення розвитку та підтримки малого та середньогопідприємництва
Господарський КодексУкраїни встановлює відповідно до Конституції України правові основигосподарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітностісуб’єктів господарювання різних форм власності. Господарський Кодекс має наметі забезпечити зростання ділової активності суб’єктів господарювання,розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільноговиробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог КонституціїУкраїни, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системідержави, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.
Важливимдокументом правового регулювання загального характеру є статут підприємства. Статутпідприємства – це певна сукупність правил, що регулюють діяльність підприємствата його взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання.
Вгосподарській практиці не існує єдиних вимог до структури статуту. В основномувін містить такі розділи:
1)загальні положення;
2)завдання і функції підприємства;
3)виробничо-господарська діяльність;
4)майно підприємства;
5)управління підприємством (права та обов’язки зборів, конференції та дирекції;порядок передачі повноважень);
6)організація та оплата праці;
7)звітність і контроль діяльності;
8)зовнішньоекономічна діяльність;
9)внесення змін і доповнень до статуту;
10)реорганізація та припинення діяльності підприємства.
Колективний договір – це угода міжтрудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником чиуповноваженим ним органом), що укладається (уточнюється) щорічно і не можесуперечити чинному законодавству України.
В господарській практиціфункціонування підприємницьких структур здійснюється в рамках певноїорганізаційної форми. Організаційно-господарською одиницею бізнесу виступаєпідприємство (фірма, організація, установа тощо) або компанія.
Організаційно-правоваформа підприємства– це система норм, які визначають:
§по-перше, відносини даного підприємства з державою, іншимифізичними та юридичними особами;
§по-друге, відносини між партнерами (власниками) даногопідприємства.
Найбільш значущимиознаками, що визначають різні організаційно-правові форми підприємства, є:
1) цілі, які ставить перед собою підприємець (група підприємців), ішляхи їх досягнення в певному соціально-економічному середовищі;
2) кількість учасників створюваного господарюючого суб’єкта;
3) спосіб формування стартового капіталу;
4) джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;
5) межі майнової (матеріальної) відповідальності;
6) методи здійснення виробничо-господарської діяльності;
7) організаційна структура та методи управління підприємством;
8) спосіб розподілу прибутків та збитків;
9) законодавча та нормативно-технічна база, що регламентує створення,функціонування та ліквідацію діяльності суб’єкта господарювання.
Світовий досвід дозволяєвиділити три класичні форми організації та функціонування бізнесу: одноосібневолодіння, товариство (партнерство), корпорація. Малі та середні підприємстватрадиційно можуть бути створені у формі одноосібного володіння або товариства.
Розвитокмалого підприємництва здійснюється в результаті проведення послідовноїдержавної політики у цьому важливому секторі ринкової економіки.
Державнаполітика розвитку малого підприємництва є частиною загальної економічної тасоціальної політики України і визначає основні принципи, напрями і формиекономічного та адміністративно-правового впливу, які передбачаються урядом усфері малого бізнесу.
Основнимипринципами державної політики є створення сприятливих умов для розвитку малогопідприємництва, зокрема забезпечення:
—системності та комплексності механізмів державного регулювання розвитку малогопідприємництва;
— цілеспрямованостіта адресності підтримки суб’єктів малого підприємництва шляхом виборупріоритетів та концентрації ресурсів для їх реалізації;
—рівноправного доступу суб’єктів малого підприємництва усіх форм власності дофінансових, матеріальних, природних, інформаційних та інших ресурсів.
ВУкраїні прийняте важливе рішення щодо державної політики як у сферіпідприємництва в цілому, так і малого бізнесу. Кабінетом Міністрів Українизатверджено Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва (від 3квітня 1996р. № 404), головною метою якої є досягнення належного рівнякоординації діяльності органів виконавчої влади, пов’язаної із забезпеченнямрозвитку цього сектора ринкової економіки. В Концепції визначено стратегічнінапрями державної підтримки та регулювання малого бізнесу.
Важливимкроком до вдосконалення систем легалізації підприємницької діяльності єрозробка ряду нормативно-правових документів щодо ліцензування та патентуваннядеяких видів підприємництва, створення єдиної вертикальної структури органівліцензування. Так, відповідно до Указу Президента від 7 лютого 1997 р. № 104/97створено Ліцензійну палату України, яка набула статусу центрального органувиконавчої влади, визначено її функції. Указом також передбачено створенняпредставництв та підрозділів палати в областях, міських м. Києва і Севастополята районних держадміністраціях.
Зметою проведення державної політики у підприємницькій діяльності, в тому числіу малому та середньому бізнесі, Указом Президента України від 29 липня 1997 р.№ 737/97 створено Державний комітет з питань розвитку підприємництва івизначено його завдання щодо підтримки підприємництва.
1.3Труднощі становлення малого та середнього бізнесу в Україні
Незважаючина ряд прийнятих вищими органами державної влади і управління нормативнихдокументів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється унесприятливому макро- та мікросередовищі, є багато проблем, які необхідновирішувати на різних рівнях. Аналіз діяльності суб’єктів малого бізнесусвідчить про те, що значна кількість новостворених малих підприємств не можерозпочати свою роботу через відсутність достатнього статутного капіталу, сировинита матеріалів, власних площ і обладнання, практичних навичок та підприємливостіпрацівників у здійсненні бізнесу. Вони мають проблеми виробничого характеру,труднощі в реалізації продукції, формуванні відповідної клієнтури. Черезневеликі обсяги господарської діяльності деякі малі підприємства неспроможнізалучати кваліфікованих фахівців, наймати здібних робітників і забезпечувати їмвисоку оплату праці.
Негативновпливають на розвиток малого бізнесу такі стримуючі фактори, як загальний спадвітчизняного товарного виробництва, зростання цін, інфляція, низький рівеньплатоспроможності населення, рекет, корупція тощо. Частка малих та середніхпідприємств у валовому внутрішньому продукті України становить лише 9 %, тодіяк у країнах ринкової економіки — 50-65 %, у Росії — близько 10-11 %. Виручкавід реалізації продукції (робіт, послуг) виробничих малих підприємств дорівнюєлише 2,3 % від загального обсягу продукції промисловості України.
Результатипроведеного дослідження показали, що основними причинами гальмування розвиткумалого підприємництва в Україні є :
— неопрацьованістьзаконодавства як з питань розвитку малого підприємництва, так і підприємництвав цілому;
— високіподатки, що змушує деяких суб’єктів малого та середнього підприємництва йти утіньову економіку;
— недостатнядержавна фінансова-кредитна і майнова підтримка малих підприємств;
— відсутністьдійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого бізнесу;
— недосконалістьсистеми обліку та статистичної звітності малих підприємств;
— обмеженістьінформаційного та консультативного забезпечення;
— недосконалістьсистеми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів дляпідприємницької діяльності;
—відсутність стимулів для інвестицій;
— психологічненеприйняття позитивної ролі підприємців у ринкових перетвореннях серед окремихверств населення.
Основниминапрямками подальшого розвитку малого підприємництва в Україні у найближчійперспективі є: формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвиткумалого бізнесу; вдосконалення фінансово-кредитної підтримки; забезпеченняматеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств;інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу; стимулювання зовнішньоекономічноїдіяльності суб’єктів малого та середнього підприємництва.
Формуваннявідповідної законодавчої бази розвитку малого підприємництва передбачає,насамперед, встановлення правових гарантій для забезпечення свободи і захиступриватної власності; розробку дійових законодавчо-нормативних актів, спрямованихна стимулювання малого бізнесу; усунення правових суперечностей і скасуванняположень, що гальмують розвиток приватної ініціативи.
Сьогоднінайактуальнішими проблемами є розробка нових та вдосконалення діючих підходівдо власності та форм її захисту; створення сприятливішого податкового,інвестиційного, інноваційного та цінового режимів для суб’єктів малогопідприємництва; упорядкування механізму державного регулювання та контролюпідприємницької діяльності.
Важливезначення має фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва. Державнуполітику щодо його фінансового забезпечення слід проводити у напрямі створеннярозвинутої мережі фінансово-кредитних установ, страхових фірм, інвестиційних тастрахових фондів; розвитку товариств взаємного кредитування та страхування;розробки і впровадження системи стимулювання комерційних банків, які надавали бпільгові кредити малим підприємствам. Доцільно активізувати діяльністьУкраїнського фонду підтримки підприємництва, сприяти розвитку регіональнихфондів (відділень) для фінансової допомоги суб'єктам малого підприємництва;розробити чіткий механізм направлення певної частини коштів, отриманих відприватизації державного майна, на підтримку малих підприємств; створити системугарантій для забезпечення кредитів, що надаються фінансово-кредитнимиустановами суб'єктам малого та середнього підприємництва, які функціонують упріоритетних напрямках господарської діяльності; забезпечити сприятливі умовидля розвитку такої перспективної форми фінансування малого бізнесу, як лізинг.
Фінансовезабезпечення розвитку малого та середнього підприємництва можуть здійснюватисяза рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, приватних вітчизняних таіноземних інвесторів. Крім того, для фінансування суб'єктів малого підприємництвадержавним структурам доцільно використати можливості залучення коштів СвітовогоБанку, Європейського банку реконструкції і розвитку, інших міжнароднихфінансових організацій.
Одніміз значущих напрямків розвитку малого підприємництва є матеріально-технічна таінноваційна підтримка. Забезпечення сприятливих матеріальних умів таінноваційного клімату для розвитку малих підприємств передбачає розробку тавпровадження механізму передачі малим підприємствам виробничих площ івиробничих потужностей та розширення сфери надання робіт і поставок длядержавних потреб та сприяння забезпеченню їх матеріально-технічними й іншимиресурсами з боку державних структур.
Малепідприємство не може успішно розвиватися без створення розвинутої системиінформаційного обслуговування. Державну підтримку суб'єктів малогопідприємництва щодо цього доцільно здійснювати шляхом створення розвинутоїмережі консультативних, юридичних, бухгалтерських фірм, регіональнихінформаційно-аналітичних центрів тощо.
Усфері зовнішньоекономічної діяльності малих форм господарювання державнаполітика спрямовується на підвищення їх експортних можливостей, розвитокторговельних, науково-технічних, виробничо-технологічних відносин з іноземнимипартнерами по бізнесу, створення сприятливих умов для залучення іноземнихінвестицій у вітчизняний бізнес.
Держава,спрямовуючи діяльність підприємців на забезпечення високої ефективності векономіці, підтримує їх, захищаючи малі та середні підприємства та їхнювласність, контролюючи виконання законів.
Головна(кінцева) мета малого та середнього підприємництва ‒отримання прибутку. Проміжними цілями їхдіяльності є найповніше задоволення споживчого попиту на товари та послуги,зміцнення позицій на ринку, обслуговування певної групи клієнтів (сегментаринку), підвищення іміджу фірми.
Відсутністьсучасного досвіду цивілізованої підприємницької діяльності у підприємців ‒ одна з основних обставин фінансового краху більшості малихпідприємств. Створення малого підприємства завжди пов'язане з величезнимризиком та переборенням опору, що неминуче виникає при народженні нового.
Становленнямалого та середнього бізнесу в Україні ‒ тривалий процес,який повинен мати певну етапність, виходячи з економічного стану країни,існуючих складнощів на макро- та мікрорівнях.
2. Створення та реєстрація підприємницької діяльності в Україні
Підприємництво‒ це самостійна ініціатива, систематична, на свій ризикдіяльність для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняттяторгівлею з метою одержання прибутку.
Якоїсьоднозначно найкращої або найгіршої форми підприємства ‒ не існує. З погляду ведення господарської діяльності,режимів оподатковування будь-які форми підприємств по законодавству України ‒ абсолютно рівноправні (якщо не враховувати деякі специфічнівиди діяльності ‒ ломбардні операції,комерційна діяльність із цінними паперами, банківська діяльність і т.п. ‒ для яких законодавством обмежене коло форм юридичних осіб,які можуть здійснювати відповідну діяльність).
Сутьрізниці між формами підприємств ‒ винятково «внутрішня»:порядок керування, взаємини й відповідальність засновників, статутний фонд іт.д.
Порядокдержавної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб ‒ суб'єктів підприємницької діяльності регулюється ЗакономУкраїни від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ «Про державну реєстрацію юридичнихосіб та фізичних осіб — підприємців» (далі ‒ Закон про державну реєстрацію). Відповідні норми щодопорядку здійснення державної реєстрації містяться і в ст. 58 ГК України, проте,зважаючи на те, що загальні норми цього Кодексу у цьому питанні суперечатьнормам спеціальним, що містяться в означеному вище Законі, застосовуютьсяправила саме Закону про державну реєстрацію.
Згіднозі ст. 4 Закону про державну реєстрацію державною реєстрацією юридичних осіб тафізичних осіб — підприємців вважається засвідчення факту створення абоприпинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусупідприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, якіпередбачені Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державногореєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.
Ознакидержавної реєстрації:
1.Державною реєстрацією, зокрема, вважається засвідчення факту створенняюридичної особи.
Згіднозі ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована увстановленому законом порядку. Таким чином, для того, щоб утворення, намір простворення якого висловили засновники шляхом оформлення установчих документів,перетворилось на суб'єкта права (суб'єкта господарювання — див. ч. 2 ст. 55 ГКУкраїни), який має цивільну право- і дієздатність ‒ юридичну особу, необхідно його зареєструвати в установленомузаконодавством порядку. Підтвердженням цього є ч. 4 ст. 87 ЦК України, згідноіз якою юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.
Іншимисловами, юридична особа створюється за рішенням її засновників, проте ізпідтвердженням (засвідченням) цього факту шляхом державної реєстрації,набуваючи при цьому як статусу юридичної особи взагалі, так і статусу суб'єктапідприємницької діяльності зокрема.
2.Державною реєстрацією, зокрема, вважається засвідчення факту набуття абопозбавлення статусу підприємця фізичною особою.
Зазагальним визначенням ст. 24 ЦК України фізичною особою вважається людина,тобто біологічна істота. Відтак, в загальному розумінні, людина стає фізичноюособою з моменту її народження і перестає нею бути з моменту смерті. Протездатність займатися певними видами діяльності (у нашому разі — підприємницькою)виникає у цієї особи лише з моменту її державної реєстрації як відповідногосуб'єкта. На відміну від юридичних осіб, державна реєстрація суб'єктапідприємницької діяльності-фізичної особи підтверджує (засвідчує) не фактвиникнення нової людини (фізичної особи), а лише факт набуття нею статусу суб'єктапідприємницької діяльності. Громадяни із дня народження мають статус фізичнихосіб, а тому державна реєстрація необхідна їм лише для набуття додатковогоелементу їх статусу ‒ статусусуб'єктів підприємницької діяльності.
3. Допроцедури державної реєстрації належить і вчинення "інших реєстраційнихдій", які передбачені Законом про державну реєстрацію, шляхом внесеннявідповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичнихосіб ‒ підприємців.
Цеозначає, що державна реєстрація юридичних осіб, окрім правонаділяючих істатусоутворюючих функцій, має і суто статистичну мету, що полягає у внесеннівідповідних відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців доспеціальної автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку танадання інформації. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, євідкритими і можуть бути надані за відповідну плату на запит зацікавленоїособи.
4.Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб
Яквже зазначалося вище, державна реєстрація юридичних осіб проводиться державнимреєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласногозначення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державнійадміністрації за місцезнаходженням юридичної особи.
Місцезнаходженнямюридичної особи, за визначенням Закону про державну реєстрацію, вважаєтьсямісцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разійого відсутності ‒ місцезнаходження іншогооргану чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності,за певною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчихдокументах і за якою здійснюється зв'язок з юридичною особою. Згідно ізроз'ясненням Міністерства юстиції України від 17 листопада 2003 р. № 14-34-1406«Відносно деяких положень Закону України „Про державну реєстрацію юридичнихосіб та фізичних осіб ‒підприємців“ місцезнаходженням юридичної особи на дату державноїреєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновниківабо місцезнаходження за іншою адресою, яка підтверджується договором, щопередбачає передачу засновнику у власність або користування приміщення, частиниприміщення (договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу,безоплатного користування майном, про спільну діяльність, засновницький договіртощо).
Згіднозі ст. 24 Закону про державну реєстрацію для проведення державної реєстраціїюридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинніособисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листомз описом вкладення) такі документи:
1) Заповненуреєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи. Нею єдокумент встановленого зразка, який, на момент державної реєстрації,підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиногодержавного реєстру. Після державної реєстрації реєстраційна картка виконуєфункцію періодичного інформування державного реєстратора щодо актуальностізазначених записів, зроблених у Єдиному державному реєстрі, оскільки згідно ізч. 7 ст. 19 Закону про державну реєстрацію юридична особа щорічно, починаючи знаступного року з дати її державної реєстрації, протягом одного місяцязобов'язана подати (надіслати рекомендованим листом) державному реєстраторуреєстраційну картку встановленого зразка про підтвердження відомостей проюридичну особу. Крім того, у разі настання змін у відомостях про юридичнуособу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, державному реєстратору замісцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи подається заповненареєстраційна картка про внесення змін до відомостей про юридичну особу, якімістяться в Єдиному державному реєстрі.
Реєстраційнакартка заповнюється машинодруком або від руки друкованими літерами. Якщодокументи надсилаються державному реєстратору рекомендованим листом, підписзаявника на реєстраційній картці повинен бути нотаріально посвідчений.
2) Копію рішеннязасновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи увипадках, передбачених законом.
Наявністьабо відсутність цього документа, а також його форма обумовлені кількістюзасновників юридичної особи, її організаційно-правовою формою, а такожіснуванням відносин підпорядкованості засновників іншим особам.
Відповіднодо ч. 2 ст. 87 ЦК України юридична особа, створена однією особою, діє напідставі статуту, затвердженого цією особою. Саме у затвердженні статутувиявляється воля (рішення) засновника на створення юридичної особи. Томуокремий документ на її створення у цьому разі не складається.
Протеіснують випадки, коли одноосібне рішення про створення юридичної особивикладається в окремому документі. Наприклад, у постанові Кабінету МіністрівУкраїни від 15 травня 2003 р. № 690 „Про утворення державного підприємства“Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромисловогокомплексу» міститься розпорядження щодо утворення відповідногопідприємства, а також призначені органи, що його виконуватимуть. До останніх,зокрема, належить Міністерство аграрної політики України, якому дорученозатвердити в місячний строк статут Агентства, вжити заходів до його державноїреєстрації та призначити керівника. Іншими словами, вищестоящий органзобов'язав своїм рішенням засновника реально створити юридичну особу, зокремаоформити її установчі документи та в установленому порядку пройти процедурудержавної реєстрації.
Якщозасновників юридичної особи декілька (господарські товариства, кооперативитощо), рішення про її створення приймається зборами засновників. Рішенняустановчих зборів оформляється протоколом, який і вважається, в розумінніЗакону про державну реєстрацію, «рішенням засновників або уповноваженогоними органу про створення юридичної особи». Воно підтверджуєтьсяпідписанням засновниками засновницького договору (у разі створеннягосподарського товариства) або затвердженням статуту (у разі створеннякооперативів, які діють виключно на підставі статуту).
3) Два примірникиустановчих документів.
Згідноз ч. З ст. 8 Закону про державну реєстрацію до установчих документів належать:установчий акт, статут або засновницький договір, положення.
Установчідокументи юридичної особи викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуютьсята підписуються засновниками (учасниками), якщо законом не встановлено іншийпорядок їх затвердження. Підписи засновників (учасників) на установчихдокументах повинні бути нотаріально посвідчені. У випадках, які передбаченізаконом, установчі документи повинні бути погоджені з відповідними органамидержавної влади.
4) Документ, щозасвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстраціїюридичної особи. Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону про державну реєстрацію запроведення державної реєстрації юридичної особи справляється реєстраційний збіру розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Документом, щопідтверджує внесення реєстраційного збору, є копія квитанції, виданої банком,або копія платіжного доручення з відміткою банку.
5) Чинна довідка зЄдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців прорезервування найменування юридичної особи.
Частиною2 ст. 23 Закону про державну реєстрацію передбачене право засновника(засновників) юридичної особи зарезервувати найменування юридичної особистроком на 2 місяці, а для відкритих акціонерних товариств ‒ строком на 9 місяців. Якщо ці особи скористалися цим правом,до комплекту означених вище документів, що подаються для державної реєстраціївідповідної юридичної особи, додається відповідна довідка.
6) У випадках, щопередбачені законом, додатково подається (надсилається) копія рішення органівАнти монопольного комітету України або Кабінету Міністрів України про наданнядозволу на узгоджені дії або на концентрацію суб'єктів господарювання. Таківипадки передбачені розділами II, V Закону України від 11 січня 2001 р. №2210-Ш «Про захист економічної конкуренції», зокрема щодо створенняоб'єднання підприємств. Порядок отримання такого рішення міститься у Положенніпро порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднєотримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положенні проконцентрацію), затв. розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19лютого 2002 р. № 33-р (див. також Типові вимоги до узгоджених дій суб'єктівгосподарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволуорганів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб'єктівгосподарювання, затв. розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12лютого 2002 р. № 27-р).
Уразі відмови Антимонопольного комітету України в наданні згоди на створеннясуб'єкта підприємницької діяльності засновник останнього, який є юридичноюособою, вправі звернутися до господарського суду із заявою про визнаннянедійсним відповідного рішення (розпорядження) Антимонопольного комітетуУкраїни (п. З роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12вересня 1996 р. № 02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів,пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»).
7) У разі державноїреєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формуваннястатутного фонду, додатково подається документ, що підтверджує внесеннязасновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду юридичної особив розмірі, який встановлено законом.
Яквже зазначалося у попередніх темах, зважаючи на те, що ГК України передбачаєнаявність відокремленого майна як обов'язкову ознаку юридичних осіб ‒ суб'єктів господарювання, слід визнати, що на моментреєстрації юридичної особи — суб'єкта господарювання наявність майна єобов'язковою. На момент реєстрації таким майном є статутний фонд, склад тапорядок внесення якого визначається їх засновниками.
Доподання документів для здійснення державної реєстрації суб'єкта підприємницькоїдіяльності ‒ юридичної особизасновники зобов'язані внести частину вартості статутного фонду, мінімальнийрозмір якої встановлюється відповідним законодавством (зокрема Законом Українивід 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ «Про господарські товариства»).
Згіднозі ст. 115 ЦК України вкладом до статутного фонду господарського товаристваможуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужуваніправа, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Стаття 86 ГКУкраїни деталізує відповідне майно, що може виступити як вклад: будинки,споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, правакористування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками,спорудами, а також інші майнові права (в тому числі майнові права на об'єктиінтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.
Якщостатутний фонд суб'єкта підприємницької діяльності повністю або частковоформується за рахунок грошових коштів, в установі банку відкривається поточнийрахунок для його формування.
Згідноз п. 4.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків унаціональній та іноземних валютах, затв. постановою Правління Національногобанку України від 12 листопада 2003 р. № 492, під час відкриття поточногорахунку для формування статутного фонду подається:
· заява про відкриття поточного рахунку, що підписана уповноваженоюзасновниками (учасниками) особою;
· копія засновницького договору, засвідчена нотаріально;
· рішення засновників про визначення особи, якій надається праворозпорядчого підпису під час проведення грошових операцій за цим рахунком, якеоформляється у формі довіреності, засвідченої нотаріально (якщо хоча б одним іззасновників є фізична особа);
· картка із зразками підписів і відбитка печатки, у якій наводитьсязразок підпису особи, якій засновниками надано право розпорядчого підпису.Картка приймається без відбитка печатки та засвідчується підписомуповноваженого працівника банку.
Коштина цей рахунок перераховуються засновниками (учасниками) для формуваннястатутного фонду до його державної реєстрації як юридичної особи. Цей рахунокпочинає функціонувати як поточний тільки після одержання банком документів щододержавної реєстрації господарського товариства в установленому порядку. У разівідмови в державній реєстрації господарського товариства або в інших випадках,передбачених законодавством України, на підставі листа із зазначенням причинизакриття рахунку, підписаного уповноваженою засновниками (учасниками) особою,кошти повертаються засновникам (учасникам), а рахунок закривається.
Провнесення кожним із засновників коштів на рахунок для формування статутногофонду банківська установа видає відповідний документ, який подається державномуреєстратору.
Законодавствомне визначено, яким документом може засвідчуватися реальне «внесеннязасновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду» юридичноїособи у разі, якщо вносяться не грошові кошти, а майно, майнові права, об'єктиінтелектуальної власності тощо. Частина 2 ст. 52 Закону України «Прогосподарські товариства» тільки встановлює правило про те, що«внесення до статутного фонду грошей підтверджується документами, виданимибанківською установою». Внесення ж майна до статутного фонду знаходитьпідтвердження лише в бухгалтерських документах (балансах та ін.).
Відкритимзалишається питання і щодо об'єктивної грошової оцінки вкладів, зроблених увигляді майна або майнових прав. Положення ЦК та ГК України вказують на те, щотака оцінка здійснюється за згодою учасників товариства в порядку, визначеномуйого установчими документами, а у випадках, встановлених законом, вона підлягаєнезалежній експертній перевірці. Фактично це означає, що засновники, запогодженням між собою, можуть на свій розсуд оцінити майно, що є вкладом достатутного фонду, закріпивши відповідну грошову суму в засновницькому договорі,крім випадків обов'язкового проведення експертизи такого майна.
ЗаконУкраїни від 12 липня 2001 р. № 2658-Ш «Про оцінку майна, майнових прав тапрофесійну оціночну діяльність в Україні» передбачає обов'язковепроведення експертної оцінки майна, зокрема у випадках створення підприємств(господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є укомунальній власності та під час визначення вартості внесків учасників тазасновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситьсямайно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна).В інших випадках оцінка вкладів провадиться на добровільних засадах.Документом, що встановлює вартість майна, визначену експертним шляхом, є звітпро оцінку майна (акт оцінки майна).
8) У разі державноїреєстрації відкритих акціонерних товариств додатково подається звіт пропроведення підписки на акції, який засвідчено Державною комісією з ціннихпаперів та фондового ринку України.
Згіднозі ст. ЗО Закону України «Про господарські товариства» до моментустворення акціонерного товариства засновники повинні організувати підписку нане менш як 60% акцій, інакше акціонерне товариство вважається незаснованим.Правила засвідчення Державною комісією з цінних паперів та фондового ринкуУкраїни звіту про проведення підписки на акції встановлюються Положенням пропорядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств і облігаційпідприємств, затв. наказом Комісії від 20 вересня 1996 р. № 210.
9) У разі державноїреєстрації фермерського господарства додатково подається копія Державного актана право приватної власності засновника на землю або копія Державного акта направо постійного користування землею засновником, або нотаріально посвідченакопія договору про право користування землею засновником, зокрема на умовахоренди.
10) У разі державноїреєстрації юридичної особи, засновником (засновниками) якої є іноземна юридичнаособа, додатково подається документ про підтвердження реєстрації іноземноїособи в країні її місцезнаходження, зокрема витяг із торговельного, банківськогоабо судового реєстру.
Окрімвищенаведених документів, у разі, якщо вони подаються засновником абоуповноваженою ним особою особисто, державному реєстратору додатковопред'являються паспорт та документ, що засвідчує його (її) повноваження(доручення). Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документидля проведення державної реєстрації юридичної особи, що не передбачені Закономпро державну реєстрацію.
Законпро державну реєстрацію чітко розмежовує підстави залишення без розглядудокументів, що подавалися для державної реєстрації юридичної особи, та підставивідмови у проведенні державної реєстрації. Іншими словами, Законом про державнуреєстрацію окремо визначаються підстави, за яких документи не приймаються (нерозглядаються) державним реєстратором взагалі, та підстави, за яких державнийреєстратор, хоча і приймає документи до розгляду, проте виносить негативнерішення про відмову у проведенні державної реєстрації.
Згідноіз ч. 11 ст. 24 Закону про державну реєстрацію державний реєстратор має правозалишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстраціїюридичної особи, лише у разі, якщо:
— документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації;
— документи не відповідають вимогам Закону про державну реєстрацію;
— документи подані не в повному обсязі.
Уразі, якщо державний реєстратор прийняв рішення про залишення відповіднихдокументів без розгляду, він не пізніше наступного робочого дня з датинадходження цих документів видає (надсилає рекомендованим листом з описомвкладення) засновнику або уповноваженій ним особі відповідне повідомлення іззазначенням підстав залишення документів без розгляду та документи, щоподавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, відповідно доопису. Залишення документів без розгляду не перешкоджає засновнику абоуповноваженій ним особі повторно звернутися до державного реєстратора взагальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цихдокументів без розгляду.
Завідсутності підстав для залишення документів, які подані для проведеннядержавної реєстрації юридичної особи, без розгляду державний реєстраторперевіряє їх на відсутність підстав для відмови у проведенні державноїреєстрації, до яких ч. 1 ст. 27 Закону про державну реєстрацію відносить:
1) невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці напроведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені вдокументах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи;
2) невідповідність установчих документів вимогам Закону про державнуреєстрацію;
3) порушення порядку створення юридичної особи, який встановленозаконом, зокрема:
4) наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановленихзаконом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичноїособи;
5) невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичноїособи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі;
6) наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками)юридичної особи або уповноваженою ними особою юридичних дій у разі проведеннядержавної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є юридичнаособа, щодо якої прийнято рішення про припинення;
7) наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуваннююридичної особи, яка має намір зареєструватися;
8) використання у найменуванні юридичної особи повного чи скороченогонайменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, абопохідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелікяких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відмовау проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав недопускається.
Занаявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особидержавний реєстратор зобов'язаний не пізніше 3 робочих днів з дати надходженнядокументів для проведення державної реєстрації видати (надіслати рекомендованимлистом з описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі повідомленняпро відмову в проведенні державної реєстрації із зазначенням підстав для такоївідмови та документи, що подавалися для проведення державної реєстраціїюридичної особи, відповідно до опису. Після усунення причин, що були підставоюдля відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, засновники(учасники) або уповноважена ними особа можуть повторно подати документи напроведення державної реєстрації юридичної особи.
Відмовув проведенні державної реєстрації юридичної особи може бути оскаржено в суді.
Відповіднодо ч. 5 ст. 25 Закону про державну реєстрацію строк державної реєстрації неповинен перевищувати 3 робочих днів з дати надходження документів дляпроведення державної реєстрації юридичної особи. Не пізніше наступного робочогодня з дати державної реєстрації державний реєстратор оформляє і видає (надсилаєрекомендованим листом за описом вкладення) засновнику або уповноваженій нимособі свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи разом з однимпримірником оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстраторапро проведення державної реєстрації юридичної особи.
Згідноз ч. 4 ст. 4 Закону про державну реєстрацію відокремлені підрозділи юридичноїособи, до яких Закон відносить філії, інші підрозділи юридичної особи, щознаходяться поза її місцезнаходженням та виробляють продукцію, виконують роботиабо операції, надають послуги в єдиному замкнутому технологічному процесі зюридичною особою, або представництва, що здійснюють представництво і захистінтересів юридичної особи, не підлягають державній реєстрації. Проте ст. 28Закону про державну реєстрацію передбачає залучення відомостей про відокремленіпідрозділи юридичної особи до її реєстраційної справи, а також включення їх доЄдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців. Виконавчийорган юридичної особи або уповноважена ним особа зобов'язані подати (надіслатирекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору замісцезнаходженням юридичної особи заповнену реєстраційну картку про створеннявідокремленого підрозділу та рішення органу управління юридичної особи про йогостворення.
Відповіднодо ст. 26 Закону про державну реєстрацію державний реєстратор не пізнішенаступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особизобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податковоїслужби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомленняпро проведення державної реєстрації юридичної особи із зазначенням номера тадати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості зреєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи длявзяття її на облік.
Порядокпроведення державної реєстрації фізичних осіб — суб'єктів підприємницькоїдіяльності:
Згіднозі ст. 5 Закону про державну реєстрацію державна реєстрація фізичнихосіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчомукомітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній умістах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем проживання фізичноїособи-підприємця.
Місцемпроживання фізичної особи Закон про державну реєстрацію визнає житловийбудинок, квартиру, інше приміщення, придатне для проживання в ньому(гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізичнаособа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певноюадресою, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою-підприємцем.
Впонятті «місце проживання» Закон про державну реєстрацію об'єднав дварізних за правовим значенням поняття — власне «місце проживання» та«місце перебування». За визначенням Закону України від 11 грудня 2003р. № 1382-ІУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання вУкраїні» місцем проживання визнається адміністративно-територіальнаодиниця, на території якої особа проживає строком понад 6 місяців на рік, амісцем перебування — адміністративно-територіальна одиниця, на території якоїособа проживає строком менше 6 місяців на рік. Проте для цілей державноїреєстрації має значення не стільки строк проживання («постійно, переважно,тимчасово»), скільки можливість державних установ організувати«зв'язок з фізичною особою-підприємцем».
Зважаючина це, державна реєстрація фізичної особи, яка має намір стати підприємцем,здійснюється за місцем, підтвердженим відомостями про реєстрацію місцяпроживання або місця перебування особи, що містяться в паспортному документіособи.
Згіднозі ст. 42 Закону про державну реєстрацію для проведення державної реєстраціїфізичної особи, яка має намір стати підприємцем, вона особисто подає державномуреєстратору або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення такідокументи:
1.Заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичноїособи-підприємця.
2.Копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів (довідку про присвоєнняідентифікаційного номера згідно із Законом України від 22 грудня 1994 р. №320/94-ВР «Про Державний реєстр фізичних осіб ‒ платників податків та інших обов'язкових платежів»).
3.Документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державноїреєстрації фізичної особи-підприємця. Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону про державнуреєстрацію за проведення державної реєстрації фізичної особи справляєтьсяреєстраційний збір у розмірі 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Окрімвищенаведених документів, якщо вони подаються заявником особисто, державномуреєстратору додатково пред'являється паспорт.
Державномуреєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державноїреєстрації фізичної особи-підприємця, якщо вони не передбачені Законом продержавну реєстрацію.
Як іу разі реєстрації юридичних осіб, Закон про державну реєстрацію передбачаєпідстави для залишення зазначених документів без розгляду та підстави відмови упроведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Державнийреєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведеннядержавної реєстрації фізичної особи-підприємця, якщо:
— документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації фізичноїособи-підприємця;
— документи не відповідають вимогам Закону про державну реєстрацію;
— документи подані не у повному обсязі.
Прозалишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації, безрозгляду заявнику в день надходження документів державним реєстраторомвидається (надсилається рекомендованим листом з описом вкладення) відповіднеповідомлення із зазначенням підстав залишення документів, які подавалися дляпроведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця, без розгляду тадокументи, що подавалися для проведення державної реєстрації фізичноїособи-підприємця. Залишення документів без розгляду не перешкоджає повторномузверненню заявника до державного реєстратора в загальному порядку післяусунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.
Підставамидля відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця є:
— невідповідність відомостей, які вказані у реєстраційній картці на проведеннядержавної реєстрації фізичної особи-підприємця, відомостям, які зазначені удокументах, що подані для проведення державної реєстрації;
— наявність обмежень на зайняття підприємницькою діяльністю, які встановленізаконом, щодо фізичної особи, яка має намір стати підприємцем;
— наявність в Єдиному державному реєстрі запису, що заявник є підприємцем.
Відмовау проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця з інших підстав недопускається.
Занаявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації державнийреєстратор зобов'язаний не пізніше 2 робочих днів з дати надходження документівдля проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця видати (надіслатирекомендованим листом з описом вкладення) заявнику повідомлення про відмову упроведенні державної реєстрації із зазначенням підстав для такої відмови тадокументи, що подавалися для проведення державної реєстрації, відповідно доопису. Після усунення причин, що були підставою для відмови у проведеннідержавної реєстрації, фізична особа може повторно подати документи напроведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Відмовуу проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця може бути оскарженоу суді.
Завідсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації державнийреєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведеннядержавної реєстрації фізичної особи-підприємця на підставі відомостейреєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичноїособи-підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису пропроведення державної реєстрації є датою державної реєстрації фізичноїособи-підприємця. Іншими словами, з цього моменту фізична особа набуває статусусуб'єкта підприємницької діяльності.
Згідноз ч. З ст. 43 Закону про державну реєстрацію строк державної реєстрації неповинен перевищувати 2 робочих днів з дати надходження документів дляпроведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Не пізнішенаступного робочого дня з дати державної реєстрації державний реєстратороформляє і видає (надсилає рекомендованим листом) свідоцтво про державнуреєстрацію фізичної особи-підприємця. Крім того, державний реєстратор непізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичноїособи-підприємця зобов'язаний передати відповідним органам статистики,державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціальногострахування повідомлення про проведення державної реєстрації фізичноїособи-підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису доЄдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведеннядержавної реєстрації фізичної особи-підприємця для взяття цієї особи на облік.
Уразі зміни назви, організаційно-правової форми суб'єкта підприємницькоїдіяльності, а також форми власності суб'єкти підприємницької діяльності умісячний термін з моменту настання зазначених змін зобов'язані подати документидля перереєстрації.
Перереєстраціясуб'єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для йогореєстрації.
Уразі перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, що визначаєтьсяправонаступником підприємства, приватизованого як цілісний майновий комплекс,подається документ, який засвідчує право власності на зазначений об'єкт.
Суб'єктпідприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення),представництва без створення юридичної
особи.Відкриття зазначених підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб'єктпідприємницької діяльності повідомляє про відкриття філії (відділення),представництва орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформаціїв свою реєстраційну картку.
Скасуваннядержавної реєстрації позбавляє суб'єкта підприємницької діяльності статусуюридичної особи і є підставою для виключення його з Єдиного державного реєструпідприємств і організацій України.
Скасуваннядержавної реєстрації суб'єкта здійснюється органом державної реєстрації післяпроведення ліквідаційною комісією заходів щодо ліквідації та пред'явленнянаступних документів:
А)заява (рішення) власника (власників) або уповноваженого ним органу, або вирокарбітражного суду в випадках передбачених законодавством;
B) актліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, затвердженим органом, якийпризначив ліквідаційну комісію;
C) справка аудитора, якщо ценеобхідно, відповідно до вимог законодавства для перевірки ліквідаційногобалансу;
E) справка установ банку прозакриття рахунків;
F) справка органу державноїподаткової служби про зняття з обліку;
малий бізнеспідприємницький амортизація
G) підтвердження проопублікування в друкованих засобах масової інформації оголошення про ліквідаціюсуб'єкта ПД;
H)справка з архіву проприймання документів, які підлягають довгостроковому зберіганню;
I) справки з ОВД (справ) проприймання печаток і штампів;
J) оригінали установчихдокументів (статут, установчий договір);
K)свідоцтво про державнуреєстрацію.
3.Задачі
3.1Задача 11
Середньообліковачисельність промислово виробничого персоналу у базовому році становила 250 чол.обсяг виготовленої продукції у порівняних цінах 2600грн. У звітному році обсягпродукції має становити 2894грн., а продуктивність праці підвищиться на 5%.Визначити продуктивність праці у базовому та звітному періодах і чисельністьперсоналу у звітному році.
Чб=250чол, ГПб=2600 грн, ГПз=2894 грн
/>
Продуктивністьпраці в базовому році:
/>
/>
Продуктивністьпраці у звітному році:
/>
Чисельністьробітників у звітному році:
/>
3.2 Задача 15
Розрахувати амортизаціюметодом пропорційного і прискореного перенесення вартості ОВФ. Ціна одиниціустаткування – 5 тис. грн., термін експлуатації – 10 років.
Методприскореного зменшення перенесеної вартості ОВФ:
/>
/>
Методпропорційного (прямолінійного) перенесення вартості ОВФ:
/>
3.3 Задача 26
Провестианаліз асортиментної політики підприємства. Які види продукції підприємствамають найбільшу частку у натуральному та вартісному вимірі. Які зміни відбулисяпо даних видах продукції за вказаний період (за натуральними та вартіснимипоказниками випуску продукції — абсолютні та відносні зміни).
Таблиця Вид продукції 2008 рік 2009 рік 2010 рік Обсяг вироб-ництва Вар-тість (заг.), млн. грн. Обсяг вироб-ництва
Вар-
тість
(заг.), млн. грн. Обсяг вироб-ництва
Вар-
тість (заг.), млн. грн. 1. Зошити, тис. шт. 20590 1,066 13828 7,018 15348 10,036 2. Блокноти, тис. шт. 8480,5 3,309 7071 12,080 11517 15,842 3. Папір для нотаток, тис. упак. 9026 8,59 36787 32,881 37730 28,617 Всього - 12,965 - 51,979 - 54,495
Розв’язання:
1. Структура виробництва продукції у натуральному та вартісномувиразі:
Таблиця 1Вид продукції 2008 рік 2009 рік 2010 рік Обсяг вироб-ництва Вартість Обсяг вироб-ництва Вартість Обсяг вироб-ництва Вартість 1. Зошити, тис. шт. 54,05% 8,22% 23,97% 13,50% 23,76% 18,42% 2. Блокноти, тис. шт. 22,26% 25,52% 12,26% 23,24% 17,83% 29,07% 3. Папір для нотаток, тис. упак. 23,69% 66,26% 63,77% 63,26% 58,41% 52,51% Всього 100% 100% 100% 100% 100% 100%
В 2008 році в натуральниходиницях був найбільший обсяг виробництва зошитів, який склав 54,05% відзагального обсягу, а у 2009-2010 роках були найбільші обсяги виробництва паперудля нотаток – 63,77% та 58,41% відповідно від загального обсягу виробництва.
У вартісному вираженніпротягом усіх трьох років найбільшу частку виробництва займав папір для нотаток– 66,26%, 63,26% та 52,51% відповідно.
2. Абсолютне та відносне відхилення:
¾ по обсягу виробництва у натуральному виразі.
Таблиця 2Вид продукції 2008 2009 2010 Абсолютне відхилення Відносне відхилення 2009/2008 2010/2009 2009/2008 2010/2009 1. Зошити, тис. шт. 20590 13828 15348 -6762 1520 67,16 110,99 2. Блокноти, тис. шт. 8480,5 7071 11517 -1409,5 4446 83,38 162,88 3. Папір для нотаток, тис. упак. 9026 36787 37730 27761 943 407,57 102,56 Всього 38096,5 57686 64595 19589,5 6909 151,42 111,98
¾ по обсягу виробництва у вартісному виразі.
Таблиця 3Вид продукції 2008 2009 2010 Абсолютне відхилення Відносне відхилення 2009/2008 2010/2009 2009/2008 2010/2009 1. Зошити, тис. шт. 1,066 7,018 10,036 5,952 3,018 658,35 143,00 2. Блокноти, тис.шт. 3,309 12,080 15,842 8,771 3,762 365,06 131,14 3. Папір для нотаток, тис. упак. 8,59 32,881 28,617 24,291 -4,264 382,78 87,03 Всього 12,965 51,979 54,495 39,014 2,516 400,92 104,84
Проаналізувавши отриманідані, а саме відносне відхилення у вартісному виразі 2009/2008 років, що майжена 265% перевищує показник у натуральному виразі, можемо зробити висновок що у2009 році було значне підвищення цін на продукцію порівняно з 2008 роком.
А в 2010 роціспостерігалось незначне здешевлення продукції порівняно з 2009 роком.
3.4 Задача 27
Визначитирентабельність підприємства та рентабельність продукції та фондовіддачу, фондоємність. Обсягреалізації 210 тис. грн. Постійні витрати 50 тис. грн., змінні витрати 5,5 грн.Вартість основних фондів на кінець року 290 тис. грн. З 20.10.04р введеноосновних фондів на суму 2 тис. грн. За рік реалізовано 20 тис. од. продукції.Коефіцієнт оборотності 2, нормовані оборотні кошти 83% від загального обсягуоборотних коштів. Сума отриманих дивідендів 7 тис. грн. Виплачені штрафи 2 тис.грн. Середньорічна вартість оборотних коштів 18 тис. грн., середньорічнавартість основних фондів 26 тис. грн., тривалість одного оберту 34 дні, обсягреалізації продукції на 2% більше, ніж виробленої.
Розв’язання:
1) Загальна рентабельність підприємства:
/>
де, П-прибуток;
С-собівартість;
ОбЗнорм. – обсяг оборотних коштів(нормованих);
ОФс/р – середньорічний обсягосновних фондів.
/>
/>
/>
2) Фондовіддача: />;
/>
3) Фондоємність: />;
/>
4) Коефіцієнт обертання оборотнихкоштів (Ко):
/>; />
де, РП – реалізована продукція;
ОбЗс/річ– середньорічний залишок оборотних коштів;
Д – кількість днів в розрахунку наодин оборот.
/>
/>
Зрозрахунків бачимо, що рентабельність підприємства становить 18,19%, а показникфондовіддачі показує, що на виробництво одиниці продукції витрачається 0,078грн. основних фондів.
3.5 Задача 28
Визначитирентабельність підприємства та рентабельність продукції. Обсяг реалізації 210 тис.грн. Постійні витрати 50 тис. грн., змінні витрати 5,5 грн. Вартість основнихфондів на кінець року 290 тис. грн. З 25.10.2010р введено основних фондів на суму 2 тис. грн. Зарік реалізовано 20 тис. од. продукції. Коефіцієнт оборотності 2, нормованіоборотні кошти 83% від загального обсягу оборотних коштів. Сума отриманихдивідендів 7 тис. грн. Виплачені штрафи 2 тис. грн.
Розв’язання:
1. Загальна рентабельність підприємства:
/>
де, П-прибуток;
С-собівартість;
ОбЗнорм. – обсяг оборотних коштів(нормованих);
ОФс/р – середньорічний обсягосновних фондів.
/>
Визначимооборотні кошти підприємства виходячи з формули визначення коефіцієнта обертанняоборотних коштів (Ко):
/>;
де, РП – реалізована продукція;
ОбЗс/річ– середньорічний залишок оборотних коштів;
/>
Середньорічнавартість основних фондів буде становити:
/>
Рентабельністьпідприємства буде становити:
/>
Рентабельністьреалізованої продукції розраховується як відношення прибутку від реалізації продукціїдо виручки від реалізації продукції:
/>
Такимчином, загальна рентабельність підприємства становить — 14,75%, арентабельність продукції – 26,19%
3.6 Задача 29
Підприємство впровадилосистему маркетингу і логістики. Витрати на створення системи склали 1200 тис.грн. Завдяки цьому ринок продажу фірми збільшився на 18%. Базовий рівеньпродажу 45 тис. грн. Також підприємство придбало патент строком на 4 років навикористання технологічного процесу сплативши за нього 7520 грн. Собівартістьреалізованої продукції – 39 тис. грн. За рахунок збільшення обсягів продажусобівартість продукції знизилася на 3,5 %. Обґрунтувати доцільністьвпровадження системи маркетингу і логістики. Розрахувати щомісячніамортизаційні відрахування використовуючи метод подвійногозменшення залишкової вартості та кумулятивний методи нарахування амортизації.Зробити обґрунтовані висновки.
Розв’язання
1) Визначаємоновий обсяг продажу продукції
Внов=45*(100+18)/100%=53,1тис.грн.
Розраховуємонову собівартість:
Снов=39*(100-3,5)/100%=37,64тис.грн.
2) Визначимоприбуток за базовими даними:
Пбаз=45-39=6 тис.грн.
Пнов=53,1=37,64=15,47 тис.грн.
1. Методподвійного зменшення залишкової вартості об’єкта на початок звітного року абопочаткової вартості на дату початку нарахування амортизації та річної нормиамортизації. Річну норму амортизації ( На) при застосуванні методу прискореногозменшення залишкової вартості обчислюють, виходячи з терміну корисноговикористання об’єкта (Тк), і подвоюють.
Річнунорму амортизації визначають за формулою:
На=100/Тк
На=100/4=25%
Місячнанорма амортизації буде становити:
На=25/12=2,08%
Річнусуму амортизації ( Ар) при застосовані цього методу розраховують за формулою:
Ар=2*На*Вз
Початковавартість буде становити:
В=1200+7,52=1207,52
Розрахунокамортизації за методом подвійного зменшення залишкової вартостіМісяць
Первісна вартість
На початок місяця Амортизація
Залишкова вартість
На кінець місяця 1 1207,52 50,23 1157.29 2 1157,29 48,14 1109,14 3 1109,14 46,14 1063,00 4 1063,00 44,22 1018,78 5 1018,78 42,38 976,40 6 976,4 40,62 935,78 7 935,78 38,39 896,85 8 896,85 37,31 859,55 9 859,55 35,76 823,79 10 823,79 34,27 789,52 11 789,52 32,84 756,67 12 756,67 31,48 725,20
2.Кумулятивний метод нарахування амортизації за яким річну суму амортизаціївизначають як добуток вартості що амортизується, та кумулятивного коефіцієнта:
АР=Ва*Кк
де Кк– кумулятивний коефіцієнт
Кумулятивнийкоефіцієнт розраховують методом ділення кількості років, що залишаються до кінцяочікуваного терміну використання об’єкта основних засобів, на суму чисел роківйого корисного використання:
/>
де Ті– кількість років, що залишаються до кінця очікуваного строку корисноговикористання об’єкта основних засобів.
/>– Сума роківочікуваного періоду корисного використання об’єкта основних засобів.
/>
Місячнийкумулятивний коефіцієнт буде становити:
Кл=0,3/12=0,025
Розрахунокамортизації за кумулятивним методомМісяць Первісна вартість на початок місяця Амортизація Залишкова вартість на кінець місяця 1 1207,52 30,19 1117,33 2 1177,33 29,43 1147,90 3 1147,90 28,70 1119,22 4 1119,22 27,98 1091,22 5 1091,22 27,28 1063,94 6 1063,94 26,60 1037,34 7 1037,34 25,93 1011,41 8 1011,41 25,29 986,12 9 986,12 24,65 961,47 10 961,47 24,04 937,43 11 937,43 23,44 914,00 12 914,00 22,85 891,15
Отже,із застосуванням нової системи прибутки підприємства значно зростуть із 6 тис.грн. до 15,47 тис. грн.
3.7 Задача 30
Визначити річний економічний ефект у виробника продукції відвпровадження нової моделі виробу та термін окупності додатковихкапіталовкладень за наступними даними:
Показники
Програма випуску, тис. грн.
Додатковий капітал, тис. грн.
Собівартість виробу, грн.
Ціна підприємства, грн.
Базова модель
80
-
165
180
Нова модель
80
400
205
225
Розв’язання
Прибуток виробника:
/>;
де ВР — базова виручка, грн.;
СВ — собівартість виробу, грн.
/>;
де Цбаз — базова ціна, грн.
Nвип — програма випуску базова, грн.;
Випуск продукції в натуральних одиницях:
Вбаз=80000/180=444 од.
Внов=80000/225=355 од.
Прибуток базовий:
Прбаз=(180-165)*444=6660 грн.
Визначаємо собівартість нової продукції:
/>
де СВ — собівартість виробу, грн
КВ — капітальні вкладення
Снов=205*335+400000=472775 грн.
Прибуток за нової моделі:
Прнов.=225*335-472775=-392900 грн.
Отже, при впровадженні нової моделі виробник буде отримуватизбиток у розмірі 392,9 тис.грн., а при виробництві старої моделі економічнийефект буде становити 6660 грн.