Міністерство освіти і наукиУкраїни
Національний університет«Львівська політехніка»
Кафедра обліку та аналізу
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни
Економіка підприємства
Варіант №16
Виконав студент групи:
Падун А.А.
Перевірив:
Ясінська А.І.
Львів 2010
Зміст
Вступ
1. Теоретичні питання
1.1 Cутність державного регулюванняекономіки і форми його здійснення
1.2 Методи калькулюваннясобівартості продукції (робіт, послуг)
2. Тестові завдання
3. Практична частина контрольноїроботи
Використана література
Вступ
Економіка — це вчення про те,як виробляються і розподіляються всі необхідні нам товари та послуги, або як нашіобмежені виробничі ресурси використовуються для задоволення людських потреб і бажань.З іншого боку, економіка — це вчення про те, як змусити краще працювати системувиробництва та розподілу, тобто це економічна політика.
Економіка в сучасних умовах існуєу трьох значеннях, як:
1) народне господарство певноїкраїни, групи країн або всього світу;
2) сукупність економічних відносинміж людьми у сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції; утворюючихпевну економічну систему;
3) економічна наука, що вивчаєнародне господарство в цілому, галузі господарства району.
Мета контрольноїроботи – закріпити теоретичні узагальнення з дисципліни та набути вміння самостійнопрацювати з навчальною літературою, законодавчими та нормативними актами, обґрунтуватипрактичні рішення. Основними завданнями контрольної є забезпечення якісного засвоєннязнань та навичок для проведення фахового аналізу стану роботи підприємства (фірми)і прийняття відповідних раціональних рішень. Контрольна робота з дисципліни економікапідприємства охоплює теоретичні питання, тести та практичні завдання, тобто розрахунокзадач на різну тему відповідно до варіанту.
1.Теоретичні питання 1.1 Сутність державного регулюванняекономіки і форми його здійснення
Проблема комплексногоз'ясування сутності регулювання економіки, форм і методів державного регулювання,його основних моделей у процесі еволюції економічної системи є однією з основнихпри з'ясуванні оптимальних шляхів її розвитку. Ядром господарського механізму насучасному етапі є державне регулювання економіки. Оскільки економічна система формуєтьсяз кількох підсистем, багатьох елементів та ще більшої кількості компонентів, і кожназ таких підсистем та їх структурних елементів є різними за своєю сутністю, то йметоди державного регулювання істотно різняться між собою.
/>/>Змістцієї категорії визначається через сутність і структуру понять «економічнийспосіб виробництва» і «економічна система». Поняття «економічнийспосіб виробництва є діалектичною єдністю економічних відносин і продуктивних сил,а з точки зору методології — єдністю економічної форми і матеріально-речового змісту.За структурою воно збігається із структурою економічної системи, до якої належать,крім відносин економічної власності, продуктивні сили, техніко-економічні та організаційно-економічнівідносини і базові елементи господарського механізму. Тому об'єктами економічногорегулювання є ці підсистеми зокрема і економічний спосіб виробництва загалом. Якщосинтезувати об'єкти державного економічного регулювання в єдине ціле, то воно спрямованена розвиток всієї економічної системи, окремих її ланок, досягнення рівноваги цієїсистеми.
У сучасній економічнійлітературі об'єкти державного регулювання економіки системно не виокремлено, щоперешкоджає розумінню сутності та структури економічної системи.
Значні розбіжностііснують також при з'ясуванні сутності державного регулювання економіки. Так, у „Сучасномуекономічному словнику“ регулювання економіки охарактеризовано як „впливна економіку з боку органів управління з метою підтримки процесів, які в ній протікаютьна певному рівні, або попередження, пригнічення несприятливих явищ“. У „Великомуекономічному словнику“ ця категорія розглядається як „цілеспрямовані процеси,що забезпечують підтримку або зміну економічних явищ та їх зв'язків“.
Державне регулюванняекономіки — цілеспрямований та активний вплив державнихта наддержавних органів управління на функціонування та розвиток цілісної економічноїсистеми (а отже, на її розширене відтворення) шляхом використання економічних законіві вирішення економічних суперечностей за допомогою певної сукупності форм та методів.
Сутність державногорегулювання економіки комплексно розкривають його основні функції, які є, з одногобоку, логічним продовженням функцій держави, їх конкретизацією, а з іншого — зумовленінеспроможністю ринкового механізму саморегулювання та монополістичної планомірностізабезпечити стабільний розвиток економічної системи. До таких функцій належать:
1) управління розвиткомусіх підсистем цілісної економічної системи в процесі їх діалектичної взаємодії(за винятком провідної ланки господарського механізму — державного регулювання економіки).Ця функція здійснюється завдяки впровадженню і вдосконаленню всіх форм економічноїполітики та форм та методів державного регулювання економіки;
2) забезпечення планомірногорозвитку економічної системи передусім на основі використання законів планомірногорозвитку, одержавлення сучасної економіки у розвинутих країнах. Ця функція можебути реалізована шляхом запровадження довготривалих планів економічного розвиткуу формі директивного планування державного сектору економіки, прогнозування та програмуванняекономіки, використання важелів анти циклічного регулювання економіки, здійсненняструктурної політики тощо;
3) забезпечення цілісногоеколого-економічного відтворення національної економічної системи через послабленняі поступове подолання економічної кризи, використання різноманітних правових, економічнихта адміністративних важелів щодо охорони довкілля;
4) забезпечення відноснорівномірного розвитку регіонів країни внаслідок мобілізації і оптимального використаннянаявних в регіонах матеріальних, трудових, фінансових та інших видів ресурсів шляхомздійснення раціональної економічної політики;
б) перерозподіл національногодоходу з метою справедливого розподілу доходів між найбагатшими і найбіднішими верстваминаселення та їх соціального захисту. Функція реалізується шляхом проведення збалансованоїсоціальної політики;
6) подолання найбільшихпроявів монополізму та монополістичних тенденцій в економіці через проведення антимонопольної,в тому числі антитрестівської політики;
7) створення єдиноїнормативної бази для здійснення різних форм економічної політики, передусім фінансово-кредитної,податкової, амортизаційної та ін.
У межах національноїекономічної системи економічне регулювання здійснюють держава і її ланки (центральнийуряд, уряди штатів чи земель, регіонів, муніципалітетів); у межах окремих регіонівсвітового господарства — наднаціональні органи інтеграційних угруповань; у межахсвітового господарства — міжнародні організації (в тому числі фінансово-кредитні)— ООН, МВФ, наймогутніші країни (так звана „сімка“ або „вісімка“).Найвагомішу роль у досягненні рівноваги сучасної економічної системи, її розширеномувідтворенні відіграє держава, державне економічне регулювання. Держава і наддержавніоргани здійснюють також правове і адміністративне регулювання народного господарства.
Оскільки до складусучасних продуктивних сил належать людина, засоби праці, предмети праці, використовуванілюдьми сили природи, форми і методи організації виробництва, наука та інформація,то регулювання цієї системи означає регулювання процесу взаємодії всіх елементіві кожного з них зокрема, використання законів цієї підсистеми і подолання її суперечностей.Змістом продуктивних сил є взаємодія людини з природою в процесі праці, тому економічнерегулювання цієї системи передбачає забезпечення рівноваги у взаємодії суспільстваі природи, недопущення глобальної екологічної кризи (її загострення), формуванняспроможної забезпечити виживання цивілізації, еколого-економічної системи.
Економічне регулюваннялюдини передбачає регулювання діяльності людини-працівника і людини-власника, впливна розвиток людини як біологічної і соціальної істоти. Таке регулювання у деякихрозвинутих країнах здійснюється всіма суб'єктами господарської діяльності й спрямованена сприяння розвитку усіх сутнісних сил і здібностей людини. Найповніше воно реалізуєтьсяв одержавленні робочої сили. У слаборозвинутих країнах воно здійснюється лише частково,що засвідчують погані соціальні умови, висока смертність, коротка тривалість життя.Передові країни намагаються подолати важливі проблеми в процесі економічного регулювання:неузгодженість дій між різними суб'єктами регулювання, недостатню участь державив регулюванні процесу відтворення робочої сили на дрібних і частково — середніхпідприємствах, відсутність прав найманих працівників на таких підприємствах у регулюванніпроцесу праці та ін., наявність мільйонів людей, що живуть поза межею бідності.Подібна ситуація ще більшою мірою характерна і для народного господарства Українинаприкінці XX — на початку XXI ст.
Економічне регулюваннятехніко-економічних відносин передбачає цілеспрямований вплив держави та наднаціональнихорганів на розвиток одиничної, особливої й загальної форм суспільного поділу праців межах окремих країн і світового господарства, використання відповідних законіві розв'язання суперечностей. У межах світового господарства йдеться про вплив наднаціональнихорганів на розвиток міжнародної спеціалізації, кооперації, комбінування виробництва,його концентрації. Для цього використовують державні замовлення, укладання договорівміж державами щодо виготовлення складної техніки та ін.
Економічне регулюванняпродуктивних сил та техніко-економічних відносин у єдності вимагає регулювання технологічногоспособу виробництва. Основною метою цього регулювання є перехід від технологічногоспособу виробництва, основаного на ручній праці до технологічного способу виробництва,основаного на машинній і частково автоматизованій праці, а надалі — до такого, якеґрунтується здебільшого на автоматизованій. Основними важелями економічного регулюваннятехнологічного способу виробництва є вплив податкової, бюджетної, кредитної, амортизаційної,інвестиційної політики тощо на впровадження досягнень НТР у виробництво, на вдосконаленняробочої сили та ін.
Економічне регулюваннявідносин економічної власності означає вплив різних суб'єктів регулювання на економічнізв'язки і відносини між класами, соціальними верствами, групами і окремими індивідамиз приводу привласнення об'єктів власності (засобів виробництва, робочої сили, інтелектуальноївласності, цінних паперів тощо) у всіх сферах суспільного відтворення} Цей процесздійснюється через регулювання таких елементів економічної власності, як тривалістьробочого дня, ціни, заробітна плата, прибуток та ін. Важливою ланкою регулюванняє вплив за допомогою податкової політики, політики доходів тощо на співвідношеннярізних типів і форм економічної власності, різноманітних об'єктів у межах окремихтипів і форм (наприклад, між прибутком і заробітною платою).
Економічне регулюваннягосподарського механізму як один з його елементів частково збігається із самим поняттям»господарський механізм", але економічне регулювання не передбачає адміністративнихі правових важелів регулювання економіки (які належать до господарського механізму);його об'єктом є регулювання співвідношення між ринковими важелями саморегулюванняекономіки, монополістичною планомірністю і державним (а також наддержавним) економічнимрегулюванням.
Основними причинамивпровадження економічного регулювання є ускладнення всіх елементів економічної системи,процесу взаємодії людини з природою, розвиток притаманних цим елементам суперечностей.
Державне економічнерегулювання виникло з появою держави. Проте у докапіталістичних формаціях воно небуло планомірним, хоча деякі елементи планомірності були притаманні організаціїпраці рабів в ергастеріях і латифундіях, у феодальних маєтках.
Уперше планомірністьяк особливість економічного регулювання виникає в межах окремих підприємств (накапіталістичній мануфактурі, фабриці), згодом поширюється на монополістичні акціонернікомпанії, пізніше охоплює країни, наднаціональні економічні організації (наприклад,у межах ЄС) і стає невід'ємною ознакою державного регулювання. У середині 50-х роківXX ст. тенденція до планомірності розвитку капіталістичної економіки переростаєу закон планомірного розвитку. В інших регіонах планети економічному регулюваннюне притаманний такий ступінь планомірності та пропорційності, у слаборозвинутихкраїнах воно здійснюється переважно через механізм ринкового саморегулювання в процесіфункціонування натурального господарства і лише частково через державне регулюваннямакроекономічних процесів.
У процесі державногоекономічного регулювання формується економічна роль держави, яка полягає у виконаннінею економічних функцій і залежить від характеру дії економічних законів (насампередосновного економічного закову), від обраної країною основної соціально-економічноїмети, типу відтворення, економічного потенціалу та інших факторів.
Економічна роль держави— виконувані державою основні економічні функції в їх взаємодії з метою забезпеченняпроцесу функціонування і розвитку економічної системи, забезпечення її розширеноговідтворення і передусім відтворення сукупного капіталу.
Такі функції державапочала частково виконувати з моменту свого виникнення. З появою класового суспільствапісля розпаду первіснообщинного ладу у пануючого класу власників виникла потребау спеціальному органі управління — державі, уособленням якої були армія, чиновницькийапарат, суди, тюрми тощо. Найважливішими функціями держави в цей період були збереженнята зміцнення існуючого ладу, пануючих форм економічної власності й експлуатаціябільшості населення, яка здійснювалась переважно через механізм оподаткування. Водночасу країнах Стародавнього світу держава виконувала такі загальні економічні функції,як будівництво іригаційних споруд, прокладання доріг, введення єдиного грошовогообігу тощо.
Зі становленням тарозвитком капіталізму коло державних економічних функцій розширювалося. Після кризи1929—1933 рр. держава бере на себе таку глобальну економічну функцію, як розширеневідтворення сукупного капіталу (відносин капіталістичної власності), розвиток усієїекономічної системи. Державна діяльність охоплює всі сфери суспільного відтворенняі виявляється у формі зростаючого одержавлення засобів виробництва (будівництводержавних підприємств, спільних з приватним капіталом компаній, фінансування передовихнаукових галузей тощо), робочої сили (зростання кількості працівників у державномусекторі, організація суспільних робіт, зростання соціальних витрат, встановленнямінімуму заробітної плати, розвиток освіти, охорони здоров'я тощо), науки (фінансуваннянауково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок, підготовка наукових кадрів,будівництво й утримання науково-дослідних центрів тощо) та інших елементів системипродуктивних сил, Важливими економічними функціями держави є послаблення глибиниі гостроти економічних криз та циклічного характеру розвитку народного господарства,раціональний перерозподіл національного доходу.
Для виконання цихфункцій необхідне одержавлення багатьох об'єктів і значної частки національногодоходу. Щоб сучасна економічна система була стабільною, частка держави у ВВП повиннастановити від 40 % до 50 % (за Гелбрейтом). Надмірне зниження економічної ролі держави,яке відбувається в Україні з другої половини 90-х років XX ст., порушує цю закономірністьі закон одержавлення капіталістичної економіки, що негативно впливає на розвитокнародного господарства.
Виконання функційдержави забезпечує великий і розгалужений державний апарат економічного регулювання,як правило, це очолені прем'єр-міністром міністерства, які здійснюють загальноекономічнерегулювання. У Великобританії прем'єр-міністр керує пов'язаною з участю країни уміжнародних організаціях діяльністю уряду, формує та контролює виконання кредитно-грошовоїполітики, керує роботою із довгострокового планування державних витрат. До складукабінету міністрів постійно входять міністри фінансів, торгівлі, промисловості,міністр з питань зайнятості та охорони довкілля. В англійському парламенті ініціатороммайже всіх законів є уряд, а в парламентській діяльності приблизно третина законівстосується економіки.
Найповніше державнерегулювання економіки здійснюється у Великобританії у сфері промисловості. Міністерствопромисловості здійснює загальний контроль над основними галузями і підтримує відносиниз усіма іншими, незалежно від типів і форм власності. Воно надає технічну допомогупромисловості, стимулює профілюючі дослідження, які не беруть на себе недержавнікомпанії, та їх впровадження у виробництво, здійснює значну частку капіталовкладеньу профілюючі галузі промисловості, надає допомогу дрібним та середнім компаніямта ін.
Найповніше економічнароль сучасної держави виявляється у проведенні структурної політики, що вимагаємодифікації економічних функцій держави, форм і методів державного регулювання.Першочерговими в її економічній діяльності стають проблеми структурної перебудовиекономіки, вирішення стратегічних науково-технічних завдань, які виникають внаслідокструктурних змін між окремими регіонами та галузями народного господарства, а такожвсередині їх. Регіональні структурні перетворення вимагають використання засобівта важелів регіональної економічної політики, зростання обсягів державних інвестицій,зокрема капіталовкладень, а також стимулювання капіталовкладень з боку приватнихпідприємств і акціонерних компаній, посилення державного регулювання цін, фінансовоїдопомоги депресивним регіонам та ін.
На галузевому рівнідержава надає субвенції, дотації, здійснює регулювання цін на окремі товари, посилюємитний захист та ін. Розпочалася переорієнтація державних витрат і субсидій галузямі підприємствам на розвиток НДДКР, впровадження передових наукомістких технологійу галузі, що визначають нинішній етап розгортання НТР — електроніку, біотехніку,інформаційні технології та ін.
Відповідно до національнихпріоритетів засобом такої переорієнтації стали програмно-цільові методи фінансуванняНДДКР, створення технологічних парків навколо великих наукових центрів — університетів,науково-дослідних інститутів та ін. Структурна перебудова та активна діяльністьдержави у цій сфері передбачають створення умов для економічного зростання за рахунокінвестицій у фундаментальні та прикладні наукові дослідження, в систему освіти,підготовки та перепідготовки кадрів, економічну та соціальну інфраструктуру, охоронудовкілля, активний і цілеспрямований вплив на інвестиційний процес, а також міжгалузевийперерозподіл капіталів. Паралельно ставиться завдання стимулювати конкуренцію, істотнопослабити адміністративне регулювання підприємницької діяльності компаній, їх частковероздержавлення, в тому числі приватизація, послаблення державного контролю за цінами,розширення контрактної форми взаємодії держави з недержавними підприємствами тощо.Важливу роль у здійсненні структурної політики відводиться модифікації антитрестівськогозаконодавства. Воно також повинно сприяти зростанню могутності великих компанійза рахунок злиття і поглинань з метою посилення конкурентоздатної національної економіки.
Державне регулюванняструктурної перебудови здійснювалося шляхом:
1) зниження максимальноїставки оподаткування (у США з 46 до 34 %, у Великобританії — з 50 до 35 %);
2) надання інвестиційнихподаткових знижок на виконання компаніями та науковими інститутами НДДКР та податковихпільг, пов'язаних з прискореним списанням устаткування для цих розробок;
3) збільшення державнихкредитів при проведенні промислової політики.
У багатьох країнахдержава розробляла середньо-термінові програми модернізації чорної металургії, вугільної,суднобудівної та ін., паралельно — програми регіонального розвитку, у неперспективнихрегіонах (де зменшувалась роль старих галузей) стимулювала середньо- та довготерміновекредитування, створюючи фонди капіталовкладень, випускаючи спеціальні державні облігації.Крім того, посилювалось регулювання ринку робочої сили і трудових відносин, стимулюваласьпідготовка працівників нових професій. Законодавство із надання інформації, організаційноїта консультативної допомоги підприємствам удосконалювалося, інноваційна діяльністьдержави розширювалася тощо. Активізувалась роль держави у вирішенні цих проблемі на наднаціональному рівні.Форми державного регулювання економіки та їх еволюція
Середекономістів немає єдності щодо розмежування форм і методів державного регулювання.Одні автори розрізняють його типи (короткотермінове і довготермінове), інші виокремлюютьадміністративне і правове, пряме і опосередковане економічне регулювання, а в межахдругого окремі форми, треті — форми державного регулювання економіки без подальшогоподілу, четверті до форм відносять короткострокове і довгострокове планування таін. Найлогічніше серед форм державного регулювання вирізняти планування (довготермінове,середньо-термінове і короткотермінове), програмування і прогнозування, а серед методів(тобто способів або засобів впливу держави на суб'єкти господарювання) — економічне,правове й адміністративне регулювання. Найважливішим є економічне регулювання, яке,у свою чергу, поділяють на пряме (за допомогою державних закупівель товарів і послуг,державного цільового фінансування тощо) і непряме (за допомогою антициклічної, інвестиційноїта інших форм економічної політики). Правове регулювання здійснюють через прийняттята вдосконалення правової бази (відповідного комплексу юридичних законів та поправокдо них тощо). Адміністративне регулювання передбачає використання заходів заборони(наприклад, заборона будівництва підприємств на певних територіях), дозволу (наприклад,дозволу державним підприємствам базових галузей промисловості займатися туристичнимбізнесом) і примусу (примусове закриття четвертого блоку Чорнобильської АЕС). Задопомогою адміністративних заходів проводяться грошові реформи та інші дії.
Основнимиформами державного регулювання є планування та програмування економіки.
Планування на макрорівні (макроекономічне планування) — формауправління народним господарством (а отже, форма державного регулювання економіки),що передбачає визначення цілей, розроблення (складання) планів та їх реалізацію(з урахуванням шляхів досягнення) на основі наукового передбачення, що базуєтьсяна пізнанні економічних законів.
На мікрорівніпланування передбачає складання бізнес-планів, короткотермінових оперативних програмта завдань тощо.
Планомірністьяк категорія виражає глибшу сутність, ніж планування, оскільки є безпосередньоюформою вияву закону планомірного розвитку, дія якого зумовлена передусім еволюцієютехнологічного способу виробництва, а планування — лише метод реалізації планомірності.Матеріальною основою планомірності був розвиток технологічного способу виробництва,основаного на машинній праці.
Важливоюфункцією держави стає розроблення довготермінових (на 5 і більше років) програмекономічного та соціального розвитку, які, забезпечуючи економічну систему всебічноюінформацією, посилюють зворотні зв'язки та сприяють стабільності системи. Державастворює також центральний орган управління економікою. Центр формує (з різним ступенемадекватності) об'єктивну мету системи, загальні завдання, планує виділення ресурсів,встановлює нормативи, терміни, виділяє ресурси тощо.
Трьомаголовними формами планування є директивне, індикативне і стратегічне.
Директивне(імперативне) планування означало централізоване доведення обов'язкових суворо регламентованихзавдань і показників до підприємств, що сковувало їх ініціативу, призводило до зростаннятоварно-матеріальних запасів, посилення затратного характеру економіки, зниженняефективності виробництва (здійснювалось у СРСР) тощо.
Індикативне(рекомендаційне) планування передбачає встановлення державою основних макроекономічнихпоказників, системи економічних стимулів та прямих і опосередкованих важелів, якіорієнтують економічну діяльність суб'єктів господарювання на виконання планів, забезпечуючиїх при цьому необхідною інформацією, та заходів щодо їх здійснення. Таке планування,започатковане у Франції і Нідерландах, у 60-ті роки поширилося в інших розвинутихкраїнах. У США воно здійснюється передусім у формі бюджетних і фінансових планів,у Японії — у формі довготермінових планів, у країнах ЄС — стратегічних тощо. Механізмреалізації таких планів передбачає узгодження закладених у них національних пріоритетівіз союзами підприємців та профспілками. У Франції постійно розроблялися п'ятирічніплани, які мали систему показників обсягів виробництва, динаміки національного доходу,модернізації промисловості та торгівлі, розвитку інфраструктури, наукових досліджень,підготовки робочої сили, житлового будівництва та ін. Виконання планів держава підтримувалаконкретними фінансовими програмами, планами структурної перебудови економіки (розвитокгалузей, що визначають науково-технічний прогрес, наприклад машинобудування, і «згортання»нерентабельних галузей, зокрема видобутку вугілля).
За економічноюсутністю державна капіталістична планомірність, крім вилучення прибутків, означаєцентралізоване регулювання пропорцій економіки, темпів її розвитку. Методами економічноїпланомірності є складання загальнонаціональних планів, програм, прогнозів. Найпоширенішісередньо-термінові індикативні плани. їх сутність розкривається у виконуваних індикативнимплануванням основних функціях: обґрунтування цілей і стабільних темпів економічногозростання; формування найважливіших напрямів економічної політики; обґрунтуванняпріоритетів у розвитку економіки і розробка цільових комплексних програм; вибіркомплексу економічних важелів і стимулів у поєднанні з адміністративними і правовимизасобами; координація показників індикативного плану та державного бюджету.
За масштабамирозрізняють галузеве індикативне планування, регіональне та планування на підприємстві(бізнес-планування).
Стратегічнепланування виробляє таку стратегію поведінки національної економіки на ринку, яказабезпечить її виживання за складних умов шляхом цілеспрямованого управління змінами.
Програмуваннянаціональної економіки передбачав комплексний аналіз її стану, виявлення найважливішихпроблем, вирішення яких неможливе за допомогою ринкових важелів, розроблення тареалізацію окремих стратегічних програм. У сучасній літературі програмування економікитакож визначають як систему її регулювання (передусім довготермінового) на основізагальногосподарських програм, а також визначення, що збігається з трактуванняміндикативного планування.
Основоюпрограмування є структурне регулювання економіки (або структурне програмування)як вища форма економічного регулювання на національному рівні, яке має системний(у тому числі комплексний) характер базується на виконанні довго- (10—20 років),середньо- (4—5 років) і короткотермінових програм. За рівнем охоплення виділяютькомплексно-цільові народногосподарські програми, програми соціально-економічногорозвитку, науково-технічні та ін.
Найдосконалішоюформою планування є розроблення, ухвалення і втілення національного демократичногоекономічного планування. Воно передбачає складання імперативних планів для державногосектору (частка якого має становити 30—35 %) та індикативних для недержавного сектору(на трудову колективну власність має припадати до 50—55 % сукупної власності, наприватну — 10—15 %), що супроводжується формуванням цільових комплексних програмпріоритетних напрямів розвитку народного господарства, переважанням економічнихметодів регулювання та територіального комплексного управління замість галузевого.Основними засобами реалізації такого планування є науково обґрунтована промислова,структурна, інноваційна, податкова, фінансово-кредитна, регіональна, амортизаційната інші форми політики, які послідовно впроваджуються. Загалом це планування передбачаєраціональне поєднання державного регулювання з монополістичною планомірністю і ринковимиважелями саморегулювання за домінування першого.
Плануваннята програмування економіки взаємопов'язані з її прогнозуванням, тобто науковим передбаченнямтенденцій розвитку економіки на перспективу — темпів економічного зростання, кон'юнктуриринку, тенденцій розвитку науки і техніки, структурних змін в межах технологічногоспособу виробництва й економічної власності тощо. 1.2 Методи калькулювання собівартостіпродукції (робіт, послуг)
Облік витрат за центрамивідповідальності дає змогу контролювати ефективність їхньої діяльності щодо дотриманнявстановлених кошторисів (бюджетів) витрат. Проте загальна сума відхилень не даєвичерпного уявлення про об’єктивність оцінки, оскільки будь-які структурні зрушенняу виробництві продукції (робіт, послуг) неминуче зумовлюють відхилення витрат виробництваяк загалом проти затвердженого кошторису (бюджету), так і за їхніми елементами.Наприклад, збільшення обсягу виробництва більш трудомісткої продукції зумовлює перевищеннякошторису витрат за елементом “Оплата праці”. Однак однозначно вважати таке відхиленнянегативним не можна, оскільки за умови збільшення попиту на продукцію, за котроюзросли витрати, їхня окупність буде вищою, що свідчить про правильний вибір менеджеромстратегії діяльності.
У той же час економіявитрат проти кошторису (бюджету) загалом чи за окремими елементами при видимомуналежному контролі менеджерів центрів відповідальності за формуванням витрат можебути наслідком застосування замість відповідної сировини маловартісних замінниківчи наповнювачів, спрощення технології виробництва, що зумовлює зниження якості продукції(робіт, послуг), а тому об’єктивно означає низьку ефективність діяльності менеджерів,оскільки ця продукція, роботи, послуги не мають збуту. Таким чином, без аналізуй оцінки рівня витрат за видами продукції (робіт, послуг) неможлива ефективна діяльністьменеджерів як центрів відповідальності, так і підприємства загалом. Тільки за умовинаявності інформації про собівартість продукції (робіт, послуг) можна здійснюватицілеспрямовану роботу щодо розширення їхнього виробництва і збуту як основи зростанняприбутковості підприємства. Отже, одним із головних завдань управлінського облікує визначення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг). У той же час слід зазначити,що об’єктивною обставиною, котра унеможливлює безпосереднє визначення питомих витратна виробництво продукції (робіт, послуг) є те, що більшість витрат можна з певноюдостовірністю відобразити за різними центрами відповідальності, але їх неможливовідразу віднести до конкретного виду продукції. Хоч здебільшого це стосується непрямихвитрат, однак навіть прямі витрати не завжди можна безпосередньо віднести до виробництваконкретного виду продукції (робіт, послуг), особливо у тих випадках, де з вихідноїсировини отримують два і більше видів продукції. Наприклад,
· вихідноюсировиною при виробництві цукру в Україні є цукрові буряки, а готовою продукцією– цукор, меляса, жом;
· увидобувних кар’єрах часто одночасно отримують два-три найменування продукції;
· привирощуванні зернових у сільському господарстві одержують повноцінне зерно, зерновідходи,солому й полову.
Тому необхідне застосуванняпевних методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг),які дадуть змогу обґрунтовано відносити витрати до конкретного найменування з урахуваннямтехнологічних та організаційних особливостей виробництва і відображення в облікуформування їхніх споживних властивостей. При цьому вибір методу не може бути довільним,а має враховувати об’єктивні умови конкретного виробництва, зокрема, тривалістьвиробничого циклу, кількісні та якісні характеристики продукції, можливість розмежуваннявитрат за елементами.
В управлінськомуобліку застосовують різні методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.Зокрема, на підприємствах, де сировину й оплату праці, інші витрати порівняно легкоможна віднести до виробництва конкретного виду продукції (робіт, послуг), застосовуютьпозамовний метод. Вважають, що цей метод використовується в машинобудуванні, будівництві,при виконанні ремонтних робіт тощо. При цьому варто зауважити, що не йдеться прообов’язкову наявність конкретних замовлень, котрі розуміють як наявність відповіднооформлених документів від зовнішніх замовників – фізичних осіб чи підприємств, хочу цих випадках цей метод також можна застосовувати. Однак це не означає, що за наявностізамовлень із боку обов’язково використовується саме позамовний метод обліку витраті калькулювання собівартості продукції. Наприклад, замовлення на серійну продукцію– металопрокат різних профілів і сортаментів, текстильні вироби різних найменувань– надходять на відповідні підприємства серійного виробництва такої продукції майжещоденно. Проте облік витрат і калькулювання собівартості продукції здійснюєтьсяне за окремими замовленнями, а за попередільним методом. Таким чином, позамовнийметод означає групування витрат за окремими об’єктами їхнього обліку, котрі маютьвідмінні якісні параметри від іншої продукції, що виробляється в цьому центрі відповідальності.В ряді випадків цей метод ідентичний простому методу обліку витрат і калькуляціїсобівартості продукції, що застосовують, як правило, тоді, коли об’єкт обліку витратзбігається з об’єктом калькуляції. В цьому випадку немає потреби розподіляти витратиміж різними видами продукції, оскільки їх відразу можна поділити на кількість вироблениходиниць.
Варто звернути увагу,що хоч у науковій літературі не проводять розмежовування категорії “метод облікувитрат” і “метод калькулювання”, на практиці їхнє застосування часто не збігається.Бувають випадки, коли один метод обліку витрат доповнюється при калькулюванні іншимиметодами. Тому думка про те, що позамовний, попередільний, нормативний методи єосновними і спільними як для обліку витрат, так і для калькулювання собівартостіпродукції, на наш погляд, є доволі спірною. Для прикладу при застосуванні позамовногометоду для обліку витрат на виготовлення столярних виробів, навіть за наявностізамовлення на невеликі партії, доводиться калькулювати собівартість конкретних найменуваньза допомогою нормативного методу. При виробництві молока витрати обліковують запростим методом, а калькуляцію собівартості продукції – за комбінованим, що включаєрозподіл витрат на молоко та нормативний – для визначення собівартості приплодуі побічної продукції. У кращому разі позамовним (як і простим, водночас) можна вважатиметод обліку витрат і калькуляції при індивідуальному виробництві. На практиці цейметод охоплює не тільки означені ситуації, а набагато ширше коло, тому, крім індивідуальнихзамовлень у буквальному розумінні, замовленнями вважаються будь-які інші, навітьформально не задокументовані.
Облік витрат за окремимипереділами застосовується на підприємствах, де виробництво продукції є серійно масовимі здійснюється за кількома стадіями (переділами). Цей метод називають також попроцесним.Щодо калькулювання собівартості продукції, то однозначно вважати, що за умови застосуванняпопередільного (попроцесного) методу обліку витрат він автоматично застосовуєтьсяі при калькуляції, на наш погляд, не можна. Наприклад, при випалюванні цегли витрати,обліковані за третім переділом (перші два – заготівля глини, піску та виготовленняцегли-сирцю), доводиться розподіляти мінімум між двома сортами цегли – цілою і битою,що можливо завдяки застосуванню нормативного методу калькуляції собівартості продукції.Так само ускладнюється калькуляція собівартості продукції за наявності незавершеногобудівництва, що є окремим переділом. У ряді випадків навіть за наявності переділівнедоцільно обліковувати витрати за ними, оскільки тривалість технологічного процесуневелика, і в підсумку витрати за кожною окремою стадією повною сумою входять усобівартість готової продукції. Наприклад, у м’ясопереробній галузі можна визначититакі переділи: жилкування м’яса й виготовлення фаршу; варіння ковбас; копчення ковбас;охолодження і зберігання ковбас. Проте в управлінському обліку витрат цього немає,хоч при їхньому нормуванні враховують втрати за кожним переділом. При визначеннівідхилень їх контролюють за кожним переділом, але лише за кількісними параметрами,оскільки нормативи витрат у вартісному виразі визначені у розрахунку на одиницюготової продукції. Таким чином, застосовується облік витрат не за процесами, а завиробництвом загалом. Слід зауважити, що виробництво, як виняток, не має окремихвідособлених технологічних стадій (процесів) основи для управлінського обліку витратза попередільним методом. Хоч вважається, що попередільний метод можна застосовуватилише в промисловості, однак у будівництві його також практично використовують, алеяк облік витрат за етапами робіт. Технологія виробництва сільськогосподарської продукціїтакож має чітко визначені стадії: підготовка ґрунту; посів; догляд за культурами;збирання. У видобутку корисних копалин розрізняють розкривальні роботи, підготовчіроботи, власне видобуток і транспортування покладів.
Однак управлінськийоблік витрат не завжди здійснюють за окремими технологічними стадіями (переділами),хоч це, на наш погляд, є доцільним. Головною причиною відсутності у цих випадкахпопроцесного обліку витрат є незбігання робочого й календарного періодів виробництва,що при налаштованості звітності за центрами відповідальності на місячний звітнийперіод і зумовлює розбіжності даних про витрати на відповідні переділи. Однак слідпам’ятати, що управлінський облік призначений для глибшого аналізу, а тому систематизаціязаписів про витрати у реєстрах аналітичного і синтетичного обліку за місяць, якце передбачено у фінансовому обліку, є недостатньою. Тому запровадження попроцесногометоду управлінського обліку витрат виробництва, на нашу думку, має бути ширшимі знайти своє застосування в інших, крім промисловості, галузях народного господарства.Протягом тривалого періоду у вітчизняній економічній науці найпрогресивнішим вважаютьсянормативний метод обліку затрат і нормативну калькуляцію собівартості продукції.Окремі вчені навіть вважали, що є два основних методи обліку затрат – нормативнийі ненормативний. Були спроби, переважно невдалі, запровадження нормативного методуобліку витрат в усіх без винятку галузях народного господарства. Нині можна стверджувати,що нормативний метод обліку має право на існування поряд з іншими, але не більше.Тому його не слід переоцінювати, оскільки в країнах ринкової економіки застосовуютьдосконаліші методи (стандарт-кост, директ-костинг, абзорпшен-костинг), основою якихє ті самі підходи, тобто нормування витрат, облік відхилень від них.
Суть нормативногометоду обліку витрат і калькулювання собівартості продукції в тому, що бюджети (кошториси)центрів відповідальності формуються на основі норм і нормативів (вартісного виразунорм) витрат сировини, оплати праці, інших елементів. Тут попередньо вираховуєтьсясобівартість одиниці продукції на основі нормативних калькуляцій. Видача матеріальнихресурсів на виробництво здійснюється за документами, в яких обґрунтована потребаза нормами і нормативами. Всі відхилення від норм відображаються на рахунках облікуяк збільшення чи зменшення результату діяльності центру відповідальності. Взагалінормативний і управлінський облік прийнято розглядати як систему планування й облікувитрат, що складається з таких елементів:
· нормуваннятермінів виробництва продукції, її складу та якості;
· нормативнеобґрунтування потреби, витрачання й використання матеріальних, трудових і фінансовихресурсів, а також засобів виробництва;
· планування,облік і оцінка економічної ефективності на основі норм і нормативів.
У зарубіжній практицівідомі інші методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. Зокрема,одним із них є метод “стандарт-кост”, що базується на стандартах витрат, визначенихна основі норм до початку виробництва, та обліку відхилень фактичних даних від стандартнихнорм у процесі діяльності центрів відповідальності. За цим методом у стандартнівитрати включають постійні витрати, що розподіляються між реалізованою продукцієюта її залишками. Інша назва цього методу – абзорпшен-костинг – є точніша, оскількице синонім методу повного розподілу чи повного поглинання затрат, чим, власне, характеризується“стандарт-кост”, але у вітчизняній літературі поки що не застосовується. На відмінувід попереднього, за методом “директ-костинг” (інша назва “верибл-костинг”) постійнівитрати не розподіляються, а списуються на рахунок реалізації. За цим методом уцентрах відповідальності контролюються лише змінні витрати, оскільки постійні покриваютьсяза рахунок маржинального доходу – різниці між виручкою від реалізації продукціїта змінними виробничими витратами. Відмінність методів “стандарт-кост” та “директ-костинг”зовсім не означає, що за останнім ігнорується важливість чи релевантність постійнихвитрат. Однак при маржинальному підході, тобто за методом “директкостинг”, загальнасума постійних витрат відображається окремо, що дає змогу зосередити увагу менеджерівна їхній поведінці. Різниця ж у поведінці постійних і змінних витрат є основою приприйманні багатьох рішень. Тому прихильники методу “директ-костинг” наголошують,що відсутність маржинального доходу за методом “стандарт-кост” призводить до аналітичнихтруднощів при здійсненні аналізу співвідношення прибутку, затрат і обсягу продаж(СVР – аналізу). Інші ж економісти Заходу взагалі критикують обидва цих методи,зазнаючи, що їхнє поширення призвело до того, що практично жодна фірма з великимасортиментом продукції нині не знає собівартості своїх виробів.
Тому, на нашим погляд,не можна беззастережно надавати перевагу будь-якому навіть широко розрекламованомуметоду, оскільки виробництво настільки багатогранне, що стандартний підхід, тимбільше в управлінському обліку, неприпустимий. Жоден із методів обліку витрат ікалькуляції собівартості продукції не можна запроваджувати механічно, це має бутиглибоко продуманий захід, обґрунтований урахуванням усіх специфічних умов підприємства.При цьому це не означає незмінності застосування одного із вибраних методів протягомбудь-якого тривалого періоду діяльності підприємства. Залежно від конкретної належностіпідприємства до відповідної галузі промисловості відрізняються об’єкти (види продукції),собівартість котрих калькулюють в управлінському обліку. Так, у борошно-круп’янійпромисловості калькулюють собівартість продукції за видами, культурами, сортами,рецептами тощо. Наприклад, борошно (пшеничне, житнє) вищого (першого) ґатунку; крупа(гречана, пшенична, кукурудзяна, ячмінна) першого (другого) ґатунку, висівки, комбікормта ін. При цьому застосовують комбінований спосіб визначення собівартості одиниціпродукції кожного виду. Зокрема, вартість сировини визначають прямим віднесеннямїї на готову продукцію. Витрати на переробку розподіляють пропорційно до умовноїкількості переробленої сировини, що визначають за коефіцієнтами, розрахованими наоснові співвідношень нормативної продуктивності млинів і крупорушок при виробництвіконкретних видів продукції. Наприклад, сировину, витрачену на виробництво висівок,переводять в умовне зерно за коефіцієнтом 0,75, оскільки продуктивність млина приїх виробництві на 25% вища, ніж при розмелюванні зерна на борошно. Тому сировину,витрачену на його виробництво, переводять в умовне зерно за коефіцієнтом 1,0. Длявизначення фактичної собівартості послуг із переробки давальницької сировини загальнусуму витрат на переробку ділять на кількість переробленої сировини в умовному обчисленні.
2. Тестові завдання
1. Що підтверджуєнабуття підприємством прав юридичної особи:
а) відкриття рахунківв установах банків;
б) свідоцтво продержавну реєстрацію;
в) статут та установчийдоговір;
г) всі відповідівірні.
2. Ознаками основнихфондів підприємства як економічної категорії є:
а) функціонують усфері матеріального виробництва;
б) використовуютьсяу виробничому процесі більше одного року;
в) переносять своювартість на готову продукцію за один виробничий цикл;
г) піддаються амортизації;
д) втрачають своювартість.
3. Якіелементи слід включати до складу оборотних фондів підприємства:
а) залишки тари тазапасних частин;
б) витрати майбутніхперіодів;
в) залишки готовоїпродукції;
г) незавершене виробництво;
д) запаси сировини,матеріалів, палива;
е) грошові засобина розрахунковому рахунку.
4. Додаткова заробітнаплата визначається у відсотках від:
а) основної заробітноїплати;
б) премій;
в) суми основноїзаробітної плати і премій;
г) цільових витрат.
5. Чистий прибуток:
а) це загальна сумаприбутку підприємства за всіма видами виробничої і невиробничої діяльності;
б) за величиною завждивідповідає валовому прибутку підприємства;
в) це валовий (балансовий)прибуток за мінусом першочергових платежів до бюджету.
3. Практична частина контрольноїроботи
1) Змінні витратина одиницю продукції становлять 220 грн., постійні витрати за рік – 180 000 грн.,річний обсяг виробництва і реалізації продукції – 2500 одиниць. Сума отриманогорічного прибутку 240 000 грн. У наступному році підприємство планує отримати на50 000 грн. прибутку більше. Обсяг виробництва і реалізації продукції (одиниць)не зміниться. На скільки має збільшитись ціна одиниці продукції:
Дано:
СЗВі=220грн.
СПВ=180000 грн.
Пр1=240000 грн.
1.Знаходимо повні витрати продукції підприємства:
Пр2=290000 грн.Ц1=(СПОВНІ+Пр1)N=970 000/2500=388 грн.
2.Шукаємо повні витрати для одиниці продукції:
СПОВНІ=СЗВі*N+СПВ=220*2500+180000=730 00 грн.
N=OP=2500СПОВНІі=СЗВі+СПВ/N=220+180/2500=294грн.
3.Ціна одиниці продукції при різних прибутках
Ц2=(СПОВНІ+Пр2)N=1020 000/2500=408 грн.
4.Різниця цін при різних прибутках:
Ц=Ц2-Ц1=408-388=20грн.
Відповідь:ціна одиниці продукції збільшилася на 20 грн.
2) Річна потребапідприємства у сировині становить 980 000 грн., ціна 1 т сировини – 560 грн., середнірічні витрати на зберігання одиниці матеріальних ресурсів 25 грн., середня вартістьрозміщення одного замовлення сировини 39 грн. Визначити: 1) оптимальний обсяг замовленнясировини; 2) оптимальну кількість замовлень протягом року; 3) проміжок часу міжчерговими поставками; 4) середній розмір поточного запасу.
Дано:
/>=980 000 грн.
/>=560 грн.
/>=25 грн.
/>=39 грн.
1.Знаходимо оптимальний обсяг замовлення сировини (/>):
/>/>/>
2.Шукаємо оптимальну кількість поставок протягом року (/>):
/>
3.Знаходимо проміжок часу між двома поставками(/>):
/>
4. Знаходимосередній розмір поточного запасу (Зпот):
Зпот=Дпот* МРІЧ, де Дпот — період мід двома поточними поставками
Зпот=1750*16=28000
Відповідь:визначені величини
/>=74 />=16 днів />=23 Зпот=28000/>
Використана література
/>
1. Економікапідприємства: Підручник/ За ред. С.Ф. Покропивного. — К.: КНЕУ, — 1999. —с. 528
2. ЯсінськаА.І. Економіка підприємства: конспект лекцій для студентів базового напрямупідготовки 0927 «Видавничо-поліграфічна справа». – Львів: Видавництво Національногоуніверситету «Львівська політехніка», 2010. – 150 с.
3. Економікапідприємства: Навчально-методичний посібник для виконання практичних занять та самостійноїроботи / Л.М. Гаєвська, О.Л. Фурманюк, С.Я. Цимбалюк, Г.А. Булгакова. – Ірпінь,2001. – 145 с.
4. МочернийС.В. «Економічна теорія», Альма Матер,- Київ – 2005/>5. Економіка підприємства:конспект лекцій Величко В.В. – Харків: ХНАМГ, 2004. — 114 с./>6. readbookz.com/book/119/3114.html
7. buklib.net/component/option,com_jbook/Itemid,99999999/catid,93/
8. www.refine.org.ua/pageid-1057-1.html