смотретьна рефераты похожие на «Економічне вчення Д. Рікардо»
КИЇВСЬКИЙДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Т. ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТМІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
РЕФЕРАТНА ТЕМУ:
Економічневчення Д. Рікардо
студента3-го курсу
2-їгруппи відділення МЕВ
ВячеславаПопова
Київ1997
ДавидРікардо (1772--1823) — видатний представник класичної буржуазної політичноїекономії. Йін народився в сім") лондонського біржового маклера. Два рокинавчався ^ торговій школі в Амстердамі. Повернувшись до Лондона, допомагаєбатькові в його біржових операціях. Згодом він займається біржовими операціямисамостійно і наживає велике багатство.
Рікардоне одержав систематичної освіти і самостійно вивчав математику, фізику, хімію,геологію, теологію, літературу. Якийсь час він працював викладачем математики,двічі обирався шерифом, аз 1819 до 1823 р. був членом англійського парламенту.Рікардо активно працює в парламентських комісіях, часто виступає з промовами зекономічних питань. Його перші економічні праці були присвячені проблемамгрошового обігу. В 1817 р. була опублікована його головна праця «Началаполітичної економії і оподаткування».
Уцій праці, як і в інших, Рікардо виступає як ідеолог промислової буржуазії.Причому він не лчше розробляє економічну програму буржуазного розвитку, а йбере активну участь у політичній боротьбі буржуазії з землевласниками.
Які Сміт, Рікардо розглядає капіталістичні відносини як природні й вічні. Вінрозвиває смітівську ідею про особистий інтерес як основну рушійну силусуспільного розвитку в умовах повної свободи дій. Але у нього не всякийегоїстичний інтерес є рівноцінним. На перше місце він ставить інтересипромислової буржуазії Н рішуче виступає проти лендлордів.
Основнезавдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу. ЯкщоСміт досліджує природу зростання багатства — тобто економічного зростання,— тоРікардо розглядає розподіл як фактор зростання. У передмові до першого виданнясвоєї праці він пише: «Визначити закони, які керують цим розподілом (наприбуток, ренту і заробітну плату.— Л. К.),— головне завдання політичноїекономії»^ В передмові до третього видання Рікардо підкреслює намагання більшповно, ніж у попередньому виданні, викласти свої погляди на цінність.
Теоріявартості. Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживну і мінову цінність. Корисність(споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоча вонаабсолютно необхідна для неї. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел— рідкості і кількості праці, що необхідна для їх добування. Існують товари,цінність яких визначається виключно їх рідкістю (статуї, картини, раритетнікниги, монети). Цінність цих товарів не визначається кількістю праці,витраченої на їх виготовлення, і змінюється залежно від багатства і смаківспоживача. Проте їх кількість у загальній масі товарів незначна. Міновацінність переважної кількості товарів визначається працею.
Оскількимінова цінність — категорія відносна, яка знаходить свій прояв у певнійкількості іншого товару, Рікардо виявляє й абсолютну цінність, субстанцію якоїстановить праця. Проте він не розвиває цю ідею, а зосереджує основну увагу надослідженні саме мінової цінності.
Рікардопідтримує Сміта в його трактуванні цінності працею і критикує за її визначенняпрацею, що купується. Не сприймає Рікардо й смітівського тлумачення цінності яксуми доходів. У Рікардо цінність виступає як первинна величина, що визначаєтьсяпрацею і розподіляється на доходи.
Націнність товарів, підкреслював Рікардо, впливає не лише праця, безпосередньовитрачена на їх виробництво, а й капітал, тобто праця, витрачена на знаряддя,інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві.
Рікардо,як і Сміт, ототожнює капітал із засобами виробництва. Але якщо Сміт цюкатегорію пов'язував з капіталістичним способом виробництва, існуваннямнайманої праці, то Рікардо трактує її позаісторично. У нього все, що береучасть у виробництві, навіть знаряддя первісної людини, становить капітал. Азвідси висновок про правомірність прибутку на капітал. Решта цінності йде наоплату праці.
УРікардо теорія цінності переплітається з теорією розподілу. Він заявляє, щозміни в заробітній платі не ведуть до відповідних змін цінності товару.«Цінність товару,— писав він,— або кількість якогось іншого товару, на яку вінобмінюється, залежить від відносної кількості праці, необхідної для йоговиробництва, а не від більшої чи меншої винагороди, яка виплачується за цюпрацюй. Зміни в заробітній платі позначаються лише на величині прибутку.Рікардо критикує Сміта за його твердження про те, що зростання ціни праці ведедо підвищення цін товарів.
Рікардо,як і Сміт, зіткнувся з труднощами, коли вирішував проблему цінності накапіталістичній основі. Він бачив, що прибуток на капітал визначаєтьсярозмірами капіталу, що норма прибутку має тенденцію до вирівнювання. А це булоб неможливо, якби товари обмінювались лише відповідно до витрат живої праці. Втакому разі галузі, де основний капітал займає незначне місце або швидкообертається, мали б переваги перед галузями, в яких основний капітал займаєбільшу долю або повільно обертається.
Першагрупа галузей продавала б товари дорожче, тому що у неї були б більші витратипраці і відповідно з трудовою теорією цінності створювалась би більша цінність.Але тоді відбувався б перелив капіталів у ці галузі, а решта галузей не змоглаб розвиватись.
Щобподолати цю суперечність, Рікардо модифікує свою теорію цінності. Вінвідмовляється від заяви про те, що заробітна плата не впливає на ціни ірозглядає її вплив на ціни в результаті різних змін стану та співвідношенняосновного і оборотного капіталу. Рікардо робить висновок, що зростанняномінальної заробітної плати збільшить цінність благ, виготовлених за допомогоюкапіталу з коротким строком служби, або малої кількості техніки відносно благ,виготовлених за допомогою «довговічного» капіталу, або великої кількостітехніки. Саме таким шляхом буде урівнена норма прибутку незалежно від статейвитрат.
ПротеРікардо заявляє, що ця причина зміни цінності товарів діє порівняно слабо і їїможна не враховувати. Значно важливішою причиною Рікардо називає збільшення абозменшення кількості праці. Такий його підхід до визначення цінності ставпредметом гострої критики з боку буржуазних економістів.
Рікардорозрізняє природну й ринкову ціни. Під природною він фактично розуміє цінність,під ринковою — ціну. Ринкові ціни підлягають випадковим і тимчасовимколиванням. Короткочасний вплив на відхилення ринкових цін від природних маєпопит і пропозиція. Проте в умовах вільної конкуренції і переливу капіталівринкові ціни не можуть надовго відхилятись від природних. У довготриваломуаспекті зміна цін пояснюється зміною витрат виробництва.
Гроші.Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошового обігу. Це невипадково. Досконало володіючи правилами біржової гри, він намагаєтьсятеоретично обгрунтувати проблему грошового обігу. Крім того, це питання булонадзвичайно актуальним на той час у зв'язку з припиненням Англійським банком у1797 р. обміну банкнот на золото, що зумовило їх обезцінення. Рікардо береактивну участь у полеміці, що точилася з цього приводу.
Теоріюгрошей Рікардо будує на основі своєї теорії цінності. Гроші він розглядає яктовар, що має цінність. Основу грошової системи у нього становить золото.Цінність золота і срібла, як і всякого товару, визначається витратами праці.При данній цінності грошей їх кількість в обігу залежить від суми товарних цін.Проте використання золота в обігу Рікардо вважає дорогим і нерозумним ірозробляє проект системи паперового грошового обігу. Паперові гроші, писавРікардо, не мають внутрішньої цінності. Для забезпечення їх цінності необхідно,щоб їх кількість «регулювалась у відповідності з цінністю металу, який служитьгрошовою одиницею». Проте Рікардо відійшов від цієї правильної концепції івиступив як прихильник кількісної теорії" грошей. Він заявив, що в обігможе влитись будь-яка кількість не лише паперових знаків, а й золотих монет,якій протистоїть сукупна маса товарів. Співвідношення цих величин і визначає якрівень цін, так і цінність грошей.
Теоріярозподілу. Основною проблемою політичної економії Рікардо називав розподіл.Саме тому основу його системи становить теорія заробітної плати, прибутку іренти. Ці категорії він розглядає з точки зору їх величини і співвідношення.
Заробітнаплата у Рікардо це — доход робітника, плата за працю. Праця як товар маєприродну й ринкову ціни. «Природною ціною праці є та, яка необхідна, щобробітники мали можливість існувати і продовжувати свій рід без збільшення абозменшення їх кількості»^ Отже, природна ціна праці визначається у Рікардоцінністю засобів споживання робітника і йосо сімї. Природна ціна не єнезмінною, нерухомою. «Вона,— писав Рікардо,— змінюється в різні часи в одній ітій же країні і суттєво відрізняється в різних країнах»^. Хоча Рікардо й розумів,що вміст засобів існування визначається історично і залежить від традицій ірівня розвитку продуктивних сил, проте у нього виявляється тенденція зводитиприродну ціну до мінімуму засобів існування.
Ринковаціна праці та, що виплачується робітникам. Рікардо ставить її' в залежність відпопиту й пропозиції, а це значить, що рух заробітної плати залежить від рухународонаселення. В умовах швидкого зростання населення попит на робочі рукивідстає від пропозиції і заробітна плата знижується. Якщо ж внаслідокуповільнення приросту населення на ринку буде відчуватися нестача робочих рук —заробітна плата зростатиме. Отже, під впливом руху народонаселення ринковазаробітна плата має тенденцію до зближення з природною.
Рікардо,на відміну від Сміта, вважав, що становище робітників з розвитком суспільствабуде погіршуватись. Цю думку він пояснював тим, що ніби із зростанням населенняі збільшенням потреби в продуктах сільського господарства, буде зростати їхцінність. Грошова заробітна плата якщо й буде зростати, то повільніше відзростання цін на продовольчі товари. Отже, реальна заробітна плата будезменшуватись. Рікардо, солідаризуючись з Мальтусом, зазначає, що робітники неповинні претендувати на більшу долю в суспільному продукті, їх заробітна платаповинна регулюватись законом попиту й пропозиції. Рікардо виступає противтручання держави в функціонування ринку праці й наполягає на необхідностівідміни законів про бідних.
Прибуток.Цінність у Рікардо, як уже зазначалось, складається із заробітної плати іприбутку. Прибуток у Рікардо — це надлишок цінності над заробітною платою. Унього не викликає ніяких сумнівів, що робітник створює своєю працею цінністьбільшу, ніж одержує у вигляді заробітної плати. Головне, що цікавить Рікардо,—це проблема величини прибутку і його співвідношення із заробітною платою.
Рікардопідкреслював, що рівновеликі капітали приносять однакові прибутки незалежно відтого, яку кількість праці вони приводять у дію. Але разом з тим писав, що навеличину прибутку впливає зростання продуктивності праці. Отже, прибуток унього виступає то як породження капіталу, то як породження праці. Цюсуперечність Рікардо навіть не помітив.
Віндетально аналізує питання співвідношення заробітної плати і прибутку як двохскладових цінності. Якщо зростає заробітна плата, зазначає Рікардо, товідповідно зменшується прибуток капіталіста. Цю думку він проводить доситьпослідовно. Крім того, він підкреслює, що рух заробітної плати є визначальним успіввідношенні заробітної плати і прибутку. Це зумовлено тим, що праця виступаєджерелом цінності, а її функціонування потребує витрат на утримання робітника ійого сім'ї. Проте заробітна плата, підкреслює Рікардо, не може піднятись таквисоко, щоб нічого не лишилось на прибуток.
Великуувагу приділяє Рікардо проблемі зниження норми прибутку. З розвиткомсуспільства, зазначав він, норма прибутку має тенденцію до зниження. Воназумовлена, на думку Рікардо, тим, що продуктивність праці в сільськомугосподарстві зменшується (дія закону спадаючої родючості грунту), а це веде дозростання цін на продукти харчування, отже, і до зростання заробітної плати івідповідного зниження прибутку. Фактором, що протидіє падінню норми прибутку,Рікардо вважає розвиток продуктивних сил.
Зменшенняприбутку в зв'язку із зростанням заробітної плати Рікардо розглядає якнадзвичайно складну проблему, що загрожує нагромадженню капіталу, тому щозменшується джерело нагромадження і зникають «стимули до нагромадження».
Рікардопідкреслює, що він аналізує «прибуток взагалі», тобто йдеться про прибуток якекономічну категорію. Що ж до величини прибутку в окремих галузях чи в окремихкапіталістів, то вона може перевищувати середню норму. Такий прибуток Рікардоназиває «незвичним». Але це явище буде тимчасовим. У результаті переливукапіталів норма прибутку вирівнюється.
Суперечливимє висловлювання Рікардо щодо маси прибутку. Він заявляє, що маса прибутку, аотже, й норма прибутку будуть знижуватись. Водночас він твердить, щонагромадження капіталу веде до зростання маси прибутку. Проте це зростання унього має певну межу, зумовлену зниженням норми прибутку.
Земельнарента. Ренту Рікардо визначає як «долю продукту землі, яка виплачуєтьсяземлевласнику за користування першопочатковими і не- зруйнівними силамигрунту»^ Він відрізняє ренту від тієї частини орендної плати, яка виплачуєтьсяза користування капіталом, витраченим на підвищення родючості землі,будівництво господарських приміщень тощо. Аналізуючи ренту, Рікардо ставитьзавдання дослідити її природу і виявити закономірності її' динаміки.
Виникненняренти Рікардо пов'язує з утвердженням приватної власності на землю. Основнатеза Рікардо полягала в тому, що рента виплачується за користування землею лишетоді, коли кількість землі обмежена, а її' якість неоднакова. Із зростаннямнаселення обробляються менш родючі або гірш розташовані ділянки землі. В такомуразі на кращих землях виникне рента, а її величина буде залежати від різниціякості цих ділянок. Мінова цінність всіх товарів (в тому числі і промислових) уРікардо регулюється найбільшими витратами праці, необхідними для їхвиробництва. За цих умов на кращих землях, де витрати на одиницю продукціїменші, утворюється додатковий доход. Під впливом конкуренції фермеризадовольняються середнім прибутком, а додатковий доход привласнюєтьсявласниками землі як рента. Отже, рента в розумінні Рікардо — це надлишокцінності над середнім прибутком.
Навідміну від Сміта, який розглядав ренту як одне з джерел цінності, щоправдасвоєрідне, Рікардо твердить, що рента не впливає на рівень цін на хліб. Ціна незалежить від ренти, а навпаки, рента залежить від ціни. «Не тому хліб дорогий,—пише Рікардо,— що платиться рента, а рента платиться тому, що хліб дорогий»^Рікардо аналізує диференційну ренту. Щодо абсолютної рентні, Рікардо її' невизначав. Він заявляв, що на гірших ділянках фермер одержує лише середнійприбуток, що надлишок тут не виникає. Отже, виходить, що з гірших ділянок землірента не виплачується.
КритикувавРікардо і смі-гівське фізіократичне розуміння дії сил природи. Вінпідкреслював, що ці сили діють і в промисловості. І разом з тим він вважав, щоосновою всякого економічного розвитку, матеріального достатку і навіть роступромисловості є додатковий продукт землі.
Динамікуренти Рікардо правильно пов'язував з нагромадженням капіталу, розвиткомпродуктивних сил, зростанням міського населення. Але і в цьому питанні він бувнепослідовним, а його погляди суперечливі.
Рікардопов'язував ренту з законом спадаючої родючості грунту. Він писав, щопорівняльна цінність сирих продуктів підвищується тому, що на виробництво їхостанньої добутої долі витрачається більше праці, ніж на попередні. Це веде допідвищення цін, отже, й до зростання ренти. Так діє і зростання капіталу.Зростання капіталу також буде збільшувати ренту, тому що буде збільшуватисьрізниця в продуктивності ділянок. Зменшення капіталу приведе до зменшенняренти, оскільки будуть послідовно вилучатись з обробітку найменш родючі землі івідповідно зменшиться рента з кращих ділянок. Що ж до зростання населення, товоно, за теорією Рікардо, неможливе в умовах підвищення цін на продовольчітовари. Теорія ренти Рікардо відіграла велику роль у боротьбі промисловоїбуржуазії проти землевласників. Буржуазії імпонував висновок Рікардо про те, щоу підтриманні високих цін на хліб зацікавлені лише землевласники, тому що цезабезпечує їм високу ренту. Промислова буржуазія використала теорію Рікардо дляобгрунтування вимоги про скасування хлібних законів.
Проблемавідтворення і криз. Як ідеолог промислової буржуазії Рікардо був зацікавлений узростанні її прибутків. Враховуючи корисливі прагнення буржуазії, досліджуючиваловий і чистий доход, він, на відміну від Сміта, надає перевагу останньому.Сміт виходив з того, що зростання валового доходу збільшує зайнятість,забезпечує зростання могутності країни. Рікардо підкреслював, що податковаспроможність країни пропорційна не валовому, а чистому доходу. Саме з ньоговиплачуються всі податки. Економічною метою суспільства у Рікардо виступають ненародногосподарські проблеми, як у Сміта (зростання зайнятості), а збільшення прибутківкапіталістів.
Аналізуючипроцес нагромадження капіталу, Рікардо помилково зводив його до перетвореннядоходу лише в змінний капітал, в заробітну плату. Ігноруючи суперечностікапіталізму, він твердив, що застосування нового капіталу не може зустрітиринкових труднощів. Рікардо стояв на позиціях Сея, який заперечував можливістьнадвиробництва і криз.
Відзначаючице, слід пам'ятати, що книга Рікардо була опублікована за вісім років до першоїкризи, яка охопила економіку Англії в 1825 році.
Посилаючисьна Сея, Рікардо твердить, що попит обмежується лише виробництвом. Кожна людинавиготовляє продукцію або для власного споживання, або на продаж з метоюкупівлі. Отже, продукти завжди купуються за продукти або послуги. Грошіслугують лише «мірилом, за допомогою якого відбувається обмін».
Рікардописав про можливість виготовлення будь-якого товару в кількості, що значноперевищить попит. Але це явище він вважав тимчасовим і таким, що «не можетрапитись одночасно з усіма товарами»^. Він заперечував висновок Мальтуса провирішення проблеми відтворення за рахунок споживання непродуктивних верств(чиновників, духовенства, землевласників).
Єдинупричину застою торгівлі в окремі періоди він пов'язував з прора- хункамипідприємців у виробництві товарів. Але це ускладнення, на думку Рікардо,вирішувалось швидко і ефективно шляхом перенесення на виробництво іншихтоварів.
Великазаслуга Рікардо полягає в розробці теорії порівняльних витрат як основиспеціалізації країн у зовнішній торгівлі. Про причини спеціалізації писав іСміт, проте Рікардо розробив цю теорію грунтовніше. Він будує її на трудовійтеорії вартості і робить наголос на національних відмінностях у величинівартості, що зумовлені витратами праці.
Зазнавшипевних змін і модифікацій, теорія порівняльних витрат трансформувалась у теоріюпорівняльних переваг, яка тепер будується на теорії факторів виробництва іврахуванні попиту й пропозиції.