Реферат
на тему:
«Досвід державного регулювання економіки в зарубіжних країнах»
План
Вступ
1. Державне регулюванняекономіки в США
2. Державне регулюванняекономіки в Японії
3. Державне регулюванняекономіки в Франції
4. Державне регулюванняекономіки у Великобританії
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Щодо використання в Україні зарубіжного досвідусоціально-економічного розвитку існують дещо полярні погляди. Дехто вважає, щонашій країні немає потреби переймати досвід інших, оскільки ми самі здатнірозв'язати свої економічні проблеми. Існує також протилежний погляд.Пропонується взяти модель будь-якої розвиненої країни і «пересадити»її на вітчизняний грунт. Очевидно, у процесі переходу до нової економічноїмоделі потрібно насамперед зважати на умови й особливості існування країни,керуватись опрацьованою програмою суспільного розвитку. Орієнтаціясуспільногорозвитку на регульовану планово-ринкову економіку висуваєнеобхідністьмаксимально використовувати прогресивний зарубіжнийдосвід.
У країнах з ринковою економікою нагромаджено багатийінструментарій застосування підприємствами, організаціями, усіматоваровиробниками ринкового механізму. Він постійно вдосконалюється іпристосовується до потреб розвитку економіки, умов залучення кожної країни доміжнародного поділу праці.
Як показує світовий досвід, програми стабілізації економікиможуть реалізовуватись переважно двома шляхами — еволюційним і черезтак звану шокову терапію, тобто за максимально короткий час.
1. Державне регулюванняекономіки в США
Державний сектор в економіці досить незначний порівняно з іншимикраїнами. Регулююча роль держави здійснюється через встановлення ставокподатків, балансування бюджету, політику депозитних ставок кредитних закладів,встановлення пільг та обмежень для певних груп виробників та галузейвиробництва тощо. Проте в ситуаціях, коли економіка країни опиняється передзагрозою спаду, а тим більше — кризи, уряд виявляє значно більшу активність ірішучість у проведенні антикризових заходів; його активність залишається такожвисокою, коли необхідно надати національній економіці додаткового імпульсу длязбереження та зміцнення позицій на світовому ринку.
Яскравим прикладом втручання уряду в економічні процеси булаполітика президента Ф. Рузвельта, яка дозволила подолати кризу 1929 — 1933років. Ця політика мала підґрунтям економічну теорію Дж. Кейнса про регулюючуроль держави. Кейнсіанська програма передбачає збільшення витрат державидля забезпечення зайнятості. Кейнсіанство запроваджувалося і в перші повоєннідесятиліття і в цілому воно себе виправдовувало майже до початку 70-х років.
Криза 1973 — 1975 рр. виявила необхідність переходу до іншихметодів регулювання економіки. Сполучені Штати до цього часу вже втратили майженеподільні позиції у світовій економіці, їх частка у світовому виробництвізнизилася під натиском європейських країн та Японії, почав втрачати силу долар,зросла інфляція. В таких умовах президент Р. Рейган запропонував нову програму,яка базувалася на монетаристській теорії американського економіста М. Фрідмена.Монетаристи дійшли висновку, що регламентація основних параметрів економічногопроцесу сковує ініціативу бізнесменів, обмежує їхні операційні можливості. Томув основі нової політики, яка називалася «Нові засади для Америки»,містилася всіляка підтримка приватного підприємництва. Були суттєво знижені ставкиподоходного податку; корпорації одержали значні податкові пільги; пом'якшиласярегламентація уряду щодо підприємницької діяльності; приборкана інфляціязавдяки обмеженням в кредитно-грошовій політиці. Ці заходи одержали неофіційнуназву «рейганоміки».
Процес приватизації в США відбувався у вигляді передачі приватноївласності (повністю або частково) трудовим колективам.
Програма з формування власності працівників ЕSОР, прийнятаконгресом США 1974 р., довела свою високу ефективність. Керівники компаній, якімали працівників-власників, що брали участь в управлінні компанії, домоглисявисоких результатів виробництва, високої якості продукції та оцінок споживачів.Закладену у програмах ЕSОР концепцію застосовують нині більше, ніж у 50 країнахсвіту. У багатьох випадках вона стала складовим елементом денаціоналізації.
«Рейганоміка» діяла ефективно майже до кінця 80-х років,коли виявився черговий спад в американській економіці.
Уряд Б. Клінтона повернув від монетаризму до політики, якуназивають «неокейнсіанством». Вона не передбачає такої жорсткоїрегламентації економічної діяльності, як класичне кейнсіанство, проте активізуєроль уряду в економічній сфері. Головною метою уряду визначалося сприянняпритоку інвестицій в економіку. Зросли обсяги державних вкладень в основнийкапітал країни. Основна увага приділялася заохоченню інвестування в новітнігалузі виробництва, які визначають науково-технічний прогрес. Майже половинаінвестицій спрямовувалася на купівлю комп'ютерів, на оновлення паркуелектронної техніки йшло до чверті всіх інвестицій. Збільшилися соціальнівитрати держави, особливо на охорону здоров'я й освіту. Водночас підвищилисяподатки.
Успіх неокейнсіанської політики продемонструвала динаміка основнихпоказників економіки в 90-х роках. Наприкінці десятиріччя вперше з'явиласятенденція зменшення державного боргу США: з 3,8 трлн. дол. в 1998 р. до 3,4трлн. дол. в 2000 р. Зліт американської економіки в 90-ті роки, як вважаєбагато хто з експертів, ґрунтувався на нечуваному «бумі» інвестуванняв інформаційні технології. Коли цей «бум» мине (через насиченняінформативною технікою американського ринку), то темпи економічного розвиткуможуть різко загальмуватися. Ці побоювання в певній мірі виправдовуєуповільнення темпів розвитку після теракту 11 вересня 2001 р. Втім, поки щонемає підстав сподіватися на різке скорочення попиту на засоби електронноїінформації й іншу новітню техніку на американському ринку в найближчі часи.
Президент США Дж. Буш-молодший повернувся до основних засад монетаризму.Його програма має назву «Нові засади», передбачає, перш за все,зниження податків, скасування податку на спадщину, ставки якого досягли 50%.Встановлюються податкові пільги на наукові розробки й дослідження. Бюджетнапрограма передбачає жорстку економію, що має й надалі скорочувати державнийборг. На відміну від «рейганоміки» адміністрація Дж. Буша обережнішеставиться до скорочення витрат на соціальні потреби; мають підтримку пенсійнасистема і система медичного обслуговування людей похилого віку«Медікейр». Розроблено 5-річну програму освіти для дітей з біднихсімей, 70% яких не вміють читати навіть у IV класі.
Структура бюджету, прийнята адміністрацією Дж. Буша, має такіпоказники витрат: національна оборона — 30%, освіта — 24%, охорона здоров'я —20%; енергетика й охорона довкілля — 9%, боротьба із злочинністю й наркоманією— 9%.
2. Державне регулюванняекономіки в Японії
В країні сформувалася специфічна модель розвитку, яка одержаланазву «планово-ринкової економіки». Вона передбачає державнерегулювання економіки на основі взаємодії адміністративного апарату йприватного підприємництва. За допомогою цієї системи розробляються різні методивпливу на господарчі рішення приватних підприємств, пов'язані з інвестиціями,науково-технічною політикою, ціноутворенням і таке інше. Ці методи непідмінюють ринковий механізм, а підтримують, доповнюють і кореґують йогофункціонування.
Наприкінці 90-х років, коли в Японії позначився спад, урядпроголосив політику дерегулювання, тобто обмеженого втручання держави вдіяльність приватного бізнесу й сподівання на регулюючу роль ринку.
Основою державної внутрішньоекономічної політики є планування соціально-економічногорозвитку країни. Загальнодержавні плани є індикативними, тобто необов'язкові для виконання; проте з практики відомо, що і великі корпорації, ісередні та навіть дрібні підприємства корелюють свою діяльність зрекомендаціямиплану. В розробці державних планів беруть участь урядові заклади, що маютьвідношення до економіки: міністерство фінансів, міністерство торгівлі йпромисловості, управління економічного планування, економічна рада, а такожнауково-дослідні організації та експерти.
Напрямки й методи внутрішньоекономічної політики державизмінювалися відповідно до конкретної ситуації в країні і проблем, що вставалиперед її економікою.
В період 50-60 років уряд активно втручався в розподіл ресурсівміж галузями з метою формування певної структури промисловості. Основнимметодом досягнення мети була система валютних квот на оплату необхідного дляфірм імпорту. Було встановлено обмеження на приток іноземного капіталу вЯпонію. З 70-х років, коли економіка вже зміцніла, був скасованийвалютно-ліцензійний контроль над імпортом, знято обмеження для притокукапіталу, а також обмеження для експорту японського капіталу за межі країни. Всередині 70-х років Японія перейшла від фіксованого до плаваючого курсу єни.Для форсування розвитку пріоритетних галузей — електронного машинобудування йвиробництва сучасних засобів зв'язку — були впроваджені державні програмифінансової й організаційної підтримки науково-дослідних робіт, що виконувалисянайбільшими фірмами в галузі високих технологій. В середині 80-х років,зважаючи на надмірно велике позитивне сальдо зовнішньої торгівлі, щозагострювало відносини Японії з її конкурентами, уряд запровадив пільги дляімпортерів, щоб вирівняти торговельний баланс.
Приватизацію, розпочату 1985 р., провадили шляхом перетворення:державних корпорацій у санкціоновані юридичні особи з приватним володінням(санкціоновані компанії); державних компаній в акціонерні з наступним продажемчастини акцій приватним власникам (спеціальні компанії); державних абодержавно-приватних корпорацій у приватні (повна приватизація).
Наприкінці 90-х років, коли темпи розвитку економіки вкрайзагальмувалися, стало зрозуміло, що настав час нових реформ. В 1999 р. булаздійснена фінансова реформа, яка одержала назву «великого вибуху».Були усунені перепони для доступу на фінансові ринки. Банки, брокерські йстрахові компанії набули можливість займатися всіма видами фінансових операцій.Скасовано заборону доступу нефінансових компаній на фінансові ринки. Дозволенаторгівля цінними паперами поза фондовими біржами. Втручання держави воперативну діяльність суб'єктів економіки суттєво знизилося, піднялося значенняринкових важелів регулювання. Це означає дерегуляцію економіки.
Дерегуляція економіки, визволення системи від безнадійних боргів іжорсткий контроль дефіциту державного бюджету — ось головні пріоритети новоїекономічної політики уряду Японії.
3. Державне регулювання економікив Франції
Для Франції характерною рисою є активне державне втручання векономічні процеси. Незважаючи на дві хвилі денаціоналізації, що були здійсненів 70-х та в 90-х роках, в державному секторі залишається ще доволі промисловихпідприємств і банків. Але тепер механізм їх управління дещо змінився. Державніпідприємства сьогодні працюють як звичайні суб'єкти ринкової економіки, зазаконом ринку. Вони, по суті, перетворилися на змішані акціонерні товариства, вяких державі належить контрольний пакет акцій. Серед приватних акціонерів вдержавних підприємствах є навіть іноземці. Припинилося безоглядне перекачуваннякоштів з бюджету на підтримку діяльності неефективних державних підприємств.Повністю у власності держави залишилися пошта, зв'язок, національнівидавництва, значна кількість лікарень, депозитних кас, енергопостачання,телекомунікації.
У другій половині 80-х років, коли до влади прийшли прибічникиринкової економіки, була здійснена спроба дерегуляції економіки, тобтозменшення втручання держави в економічні процеси й надання суб'єктамекономічної діяльності більшої самостійності. Були знижені податки на крупнийкапітал, вивільнено ціни. У валютній сфері був скасований контроль надвалютними операціями, рухом капіталу, зняті обмеження у міжбанківського,біржового й іпотечного ринків. Всі державні підприємства (за винятком природнихмонополій — пошта, зв'язок і т. п.) були переведені на незалежне від бюджетуфункціонування й почали діяти в жорстких умовах світового ринку. Розгорнуласяпрограма приватизації державних підприємств, як пріоритетний напрям економічноїполітики держави. У її процесі головну роль відводили не приватним, а юридичнимособам, що дало змогу організувати шляхом переговорів групу стабільнихакціонерів — «тверде ядро». Акціонери «твердого ядра», яківолодіють 15-30% капіталу, забезпечують стабільність управління, тобто реальнийконтроль над діяльністю підприємства. Інша частина капіталу розділена міжіндивідуальними акціонерами. Тому основою економічної структури приватизації уФранції є самоконтроль, перехресна участь і розподіл капіталу. На початку 90-хроків були деціналізовані «Банк насьональ де Парі», хімічний концерн«Рон-Пуленк», найбільші страхові корпорації.
Уряд намагається стимулювати розвиток економіки через зростання попитуз боку населення, для чого передбачається підвищення доходів, заробітної плати.З 2000 р. розгорнулася програма зниження податків. Держава мала у своємурозпорядженні кошти для запровадження цього заходу. Завдяки успішномуекономічному розвитку, зменшенню безробіття фіскальні надходження до бюджетусуттєво збільшилися. Проте податкове зниження поширилося головним чином на осібз низькими доходами; подоходний податок знизився тільки для двох найменшзабезпечених груп населення. Скорочено податок на житло. Але в цілому рівеньподатків у Франції й сьогодні залишається найвищим в ЄС.
Соціальна політика завжди була пріоритетною частиною політики уряду Франції, особливолівого. Витрати на соціальну сферу складають 60% всіх бюджетних витрат, вонизначно вищі, ніж в основних суперників Франції, і це в певній мірі негативновпливає на конкурентоспроможність французької економіки. Незважаючи напріоритетність соціальних цілей, Франція характеризується високим рівнембезробіття, яке досягло нечуваних розмірів у 90-ті роки (12,5% від активногонаселення). Такий високий рівень є не стільки наслідком неуваги уряду досоціальних проблем, скільки недостатньо ефективною економічною політикою вцілому. Так, антиринкові заходи уряду призводять до скорочення інвестицій в економікукраїни і масового вивезення капіталу за її межі.
Аналізуючи внутрішньоекономічну політику Франції, можна дійтивисновку, що домінуючою силою в економіці залишається держава, але напрямкиполітики часто змінюються в залежності від того, який уряд приходить до влади —праві чи ліві. Такі зміни супроводжуються досить болісною перебудовоюекономічного механізму країни (постійне чергування націоналізації таприватизації, підвищення та зниження податків тощо). Це кожного разу призводитьдо утворення проблем в економіці Франції.
4. Державне регулювання економікиу Великобританії
В регулюванні економіки Великої Британії державі належить значнобільша роль, ніж в інших розвинутих країнах. Це виявляється, зокрема, у високійпитомій вазі держави в національних капіталовкладеннях, в частці державнихпідприємств у числі зайнятих і валовій продукції, у високій частці бюджетнихвитрат у ВВП. Глибина втручання державних органів в економіку в значній мірізалежить від того, яка партія перебуває при владі: лейбористи чи консерватори.
Уряд лейбористів не вирішив проблем прискорення темпівекономічного розвитку і не досяг суттєвого поліпшення умов життя населення. В1970 р. до влади прийшли консерватори, які взяли курс на денаціоналізаціюекономіки й зменшення втручання держави в діяльність фірм. Вони розпустили тіміністерства, що були створені їх попередниками. Якщо лейбористи вважалинеобхідним перш за все стимулювати попит як головний фактор піднесенняекономіки, то консерватори здійснювали неоліберальну політику, суть якоїполягає в стимулюванні пропозиції, тобто в наданні всілякої підтримкивиробникам. Спільним у лейбористів і консерваторів було намагання досягнутипокращання платіжного балансу або росту економіки за допомогою політики«стоп-вперед». Основним завданням такої політики була боротьба зінфляцією. Проте дефляційні заходи, що особливо активно впровадиликонсерватори, погіршили становище на внутрішньому ринку, обмежили попит натовари й послуги. Внаслідок уповільнилися темпи росту економіки й зросло безробіття.
Економічна криза 1973 — 1974 років прискорила падіння урядуконсерваторів, до влади знов прийшли лейбористи. Розпочалася друга хвилянаціоналізації економіки (1974 — 1977 рр.). Цього разу до державного секторабули залучені суднобудування, авіаракетне виробництво, автомобільнапромисловість, низка підприємств верстатобудування, електроніки та інші. Булинаціоналізовані такі концерни, як «Брітіш стіл», «Брітішероспейс», «Брітіш ейруейз», «Роллс-Ройс» (націоналізованаще в 1971 р.), транспортні підприємства тощо. Одним з напрямків політикилейбористів цього періоду була закупівля державою контрольних пакетів акційперспективних підприємств. Для здійснення цієї мети була утворена холдинговакомпанія «Національне управління підприємствами».
Наприкінці 70-х років економічна ситуація у Великій Британіїпогіршилася, темпи розвитку загальмувалися. Все це сприяло приходу до влади в1979 р. консерваторів на чолі з М. Тетчер. Вона рішуче відкинула кейнсіанство йвіддала перевагу політиці монетаризму. Була денаціоналізована ціла низкадержавних підприємств. Було розпродано приватному бізнесові родовища нафти йгазу, що належали до того державі, контрольні пакети акцій компаній«Брітіш ероспейс», «Брітіш ейруейз», «Брітіш фрейткорпорейшн», «Брітіш телеком», «Роллс-Ройс». Булоприватизовано близько 100 державних компаній, внаслідок чого державний секторскоротився на дві третини. Виручка від реалізації активів денаціоналізованихкомпаній становила 80 млрд. ф.ст.
Державна система у сфері охорони здоров'я, страхування, пенсійногозабезпечення перетворилася на змішано-державну систему. Було проголошеновільний вибір в шкільній освіті: кожний міг обирати або безплатну державнушколу, або платну приватну. Уряд консерваторів знизив ставки податків наприбуток, йому вдалося приборкати інфляцію.
З 1997 р. країною керують знов лейбористи на чолі з Е. Блером.Його програма будується на сполученні соціальних цінностей лейборизму зрозвитком ринкової економіки. Якщо в попередніх програмах лейбористів наголосробився на наданні прямої допомоги малозабезпеченим верствам населення,лейбористи перевагу надають кращим умовам одержання освіти, професійномунавчанню, стимулюванню праці, створенню нових робочих місць.
Уряд лейбористів не здійснив нової деприватизації, державапродовжує контролювати цілі сектори економіки, в тому числі й приватизованіоб'єкти. В першу чергу це стосується електро- й газопостачання, телекомунікаційй інших комунальних послуг. В цих секторах створені спеціальні регулюючіоргани, які контролюють, зокрема, тарифи на комунальні послуги, перешкоджаючинадмірному зростанню цін.
Новим заходом в політиці лейбористів стало залучення приватнихфірм до фінансування державних проектів (замовлення на будівництво об'єктівінфраструктури, надання громадських послуг тощо).
У власності держави залишалися Поштове відомство, Лондонськийтранспорт, управління цивільної авіації та деякі інші. Державним залишився йАнглійський банк, але йому надана досить широка оперативна незалежність. Вінможе самостійно встановлювати процентні ставки, приймати рішення про їх зміни.
Висновки
В економіці Японії є кілька вартих уваги положень, що могли бзацікавити Україну. Форми фінансово-кредитного впливу в Японії розглядаються неяк грошове забезпечення завчасно визначених планових витрат, а по сутістановлять зміст своєрідного державного планування і прогнозування. Японськіекономісти постійно наголошують: потрібно поетапно усувати пряме державневтручання, тоді як регулювання до певної міри є обов'язковим. Інструментомрегулювання має бути не пряме планування або інші форми подібного втручання, авикористання державних фінансів і кредиту через запровадження відповідноїбюджетної та кредитної політики.
Досвід Японії показує, що в умовах відбудови економіки йформування ринкового середовища великого значення набуває промислова політика зрозвитку обраних пріоритетних галузей. Пошук таких галузей має відбуватися наоснові всебічного вивчення можливостей і потреб економіки. Ефективним є принциппоєднання самоокупності та явної самостійності державних підприємств. В Японіїтаких підприємств було найбільше в період швидкого розвитку, а приватизаціярозпочалася після досягнення певного рівня розвитку економіки. Крім того,фінансова допомога з-за кордону зазначається на спеціальному бюджетному рахунку,аби можна було контролювати обсяги її використання.
Одним з основних уроків, що їх Україна може винести з досвідуЯпонії, є необхідність розробки і запровадження жорсткої та ефективноїекономічної політики. Ефективність такої політики залежить як від правильноговибору її напрямків і засобів, так і від жорсткості її застосування.
Отже, для України функціонування державного механізму регулюванняє необхідною умовою переходу до ринкової системи ведення господарства.Можливо, в Україні масштаби державного регулювання можуть бутинабагато ширшими, ніж у традиційно ринкових країнах. Однак це не означає, щоможна відкинути зарубіжний досвід. Навпаки, його потрібно всебічно вивчати іводночас робити певні висновки.
Список використаних джерел
1. Економіка зарубіжних країн.– Навч. посібник / За ред. Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І.Рженішевського. – Київ: ЦУЛ, 2003 – 352.
2. І. Михасюк, А. Мельник, М.Крупка, З. Залога. Державне регулювання економіки / За ред. д-ра. екон. наук,проф., акад. АН Вищої школи України І.Р. Михасюка/.- Львівський національнийуніверситет ім. І. Франка, Львів: «Українські технології», 1999. – 640 с.
3. Стеченко Д.М. Державнерегулювання економіки: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2000. – 176 с.: іл. –Бібліогр.: с. 166-169.