Тема контрольної роботи
«Диференціація населення за рівнем доходів. Поняттярівня життя. Прожитковий мінімум і межа малозабезпеченості. Мінімальна зарплата»
Змістконтрольної роботи
Вступ
1. Диференціаціянаселення за рівнем доходів
2. Поняття рівняжиття
3. Соціальнийзахист населення, регулювання доходів та споживання
4. Прожитковиймінімум і межа малозабезпеченості
5. Державнерегулювання оплати праці
6. Мінімальназарплата та її рівень
Висновки
Списоквикористаної літератури
Вступ
У процесістановлення соціально орієнтованої економіки, формування ринково-конкурентногосередовища зростає роль та значення державної політики доходів населення, котрамає забезпечувати підвищення добробуту, соціальної справедливості громадянамУкраїни.
Метою написанняданої контрольної роботиє обґрунтування необхідності удосконаленнядержавної політики доходів населення, визначення конкретних принципівформування раціональної системи соціального захисту та зростання впливу цихпроцесів на рівень життя населення.
Питання просоціальні результати ринкових трансформацій — одне із найбільш складних як ізпогляду об'єктивної оцінки, так і ефективного впливу на них. Але саме соціальнііндикатори відображають взаємодію макро- і мікрорівнів економіки. Більш того,перш за все через призму соціальних показників відбувається оцінка ефективностімакроекономічних рішень і вироблення стратегії економічного розвитку.
Слід відзначити, що рейтинг України по індексу людського розвитку дужескромний. Так, у щорічному звіті (1999 p.) OOH у списку 174 країн світу їйвідведене 102-е місце (Білорусії — 68-е, Росії — 72-е), хоча вона і віднесенадо групи промислово розвинутих країн. Виникає об'єктивна необхідність урадикальному коригуванні української моделі переходу до ринку, і в першу чергусоціальної політики.
Однією знайважливіших проблем соціальної політики держави є політика доходів населення,яку можна визначити як напрям соціально-економічної політики, який забезпечує вцілому зростання реальних доходів всіх громадян країни з метою забезпеченнянормальних умов розширеного відтворення людини, покращення якості життя ірозвитку творчої особистості кожного члена суспільства.
1. Диференціаціянаселення за рівнем доходів
Кінцевою метоюсуспільного виробництва будь-якої країни є забезпечення умов для людського розвитку.В той же час людський розвиток сьогодні виступає найбільш могутнім чинникомдинамічного економічного зростання та суспільного прогресу. В Україні напочатку XXI століття накопичилося безліч гострих проблем, без вирішення якихнеможливий подальший розвиток нашої держави. Серед них проблеми:
– надзвичайнонизького рівня доходів і рівня життя основної частини населення, поширеннямасової бідності, відсутності середнього класу;
– депопуляція,скорочення чисельності населення України внаслідок перевищення смертності наднароджуваністю;
– масовоїміграції найбільш талановитих та кваліфікованих працівників за межі України;
– масовогоприкритого та прихованого безробіття;
– погіршенняздоров'я населення, скорочення тривалості життя;
– зниженняякості освіти, погіршення якісних характеристик людського потенціалу України;
– низькогорівня соціального захисту та соціальних гарантій для населення України;
– наростаннявідставання України по основних параметрах людського розвитку від розвиненихкраїн;
– надмірноїцентралізації соціальної політики.
Соціальнапереорієнтація економічної політики визначена Президентом України одним зчотирьох головних пріоритетів державної стратегії до 2011 року. Проблеманизького рівня соціальних стандартів в Україні вважається однією з головнихпроблем, що суттєво ускладнюють вступ України до Європейського союзу. Томудослідження та поглиблене вивчення зазначених проблем є надзвичайно актуальнимна сьогоднішній день.
Проблема бідностів Україні є на сьогодні однією з найболючіших проблем суспільно-соціальногожиття країни. Поставши внаслідок кризових історичних трансформацій, зумовленихпереходом до економіки ринкового типу, проблема бідності залишається актуальноюі зараз, навіть попри значні позитивні зрушення в економіці країни. Більшетого, навіть успішне проведення політики економічного зростання автоматично незабезпечує ефективність впровадження відповідної соціальної політики у разі,якщо остання не є досконалою і комплексно розробленою. На сучасному етапі вУкраїні дія цих двох напрямків не є взаємодоповнюючою, що залишає відкритимпитання вибору ефективної стратегії економічного зростання, саме з точки зоруоптимізації соціальної політики загалом і подолання бідності зокрема.[12]
Поширеннябідності в Україні обумовлює негативні демографічні тенденції, міграційний тискна сусідні країни, низький платоспроможний попит на внутрішньому ринку, якийгальмує розвиток економіки та відлякує потенційних інвесторів. Існуючий рівеньбідності виключає можливості для інтеграції України у Європейськеспівтовариство. Тому подолання і профілактику бідності уряд України розглядаєяк основу досягнення усіх стратегічних цілей.
Дані останніхроків безперечно підтверджують, що Україна належить до країн із високим рівнембідності. За різними оцінками, залежно від способів обрахування, бідність вУкраїні охоплює від 25% до 40% населення. Офіційні джерела, наприклад,доводять, що кількість бідного населення зараз дорівнює 28,6%, злиденних — 15%,що становить відповідно 13,9 і 7,3 млн. осіб. Разом з тим за останні три рокимає місце хоча невелике, але збільшення цих показників: у 1999 р. бідністановили відповідно 27,8 (13,7 млн. осіб.), а злиденні 14,2% (7 млн. осіб.).Загалом, від найгостріших форм бідності сьогодні в Україні потерпає кожний десятиймешканець: показником цього рівня є прийнята для країн Центральної і СхідноїЄвропи та СНД вартість добового споживання, що не перевищує $4,3 за паритетом купівельноїспроможності на умовного дорослого. Тривале зниження добробуту населеннявідсунуло його споживацьку спроможність на рівень 60-х років, а за деякимивидами продуктів — на рівень 50-х. Частка витрат на харчування дорівнює 60, а вбідних сім'ях — 75% від загальних сімейних витрат, тоді як у розвинених країнахсвіту цей показник становить не більш 20-30%. Реальні прибутки бідногонаселення зростають значно повільніше, ніж доходи населення в цілому, апоказник глибини бідності сягнув в Україні у 2001 році 25%, що характеризуєдефіцит доходу бідного населення, який на зазначену величину менший за національнийпоріг бідності.
Найголовнішоюознакою посталої проблеми бідності в Україні є те, що до традиційних формбідності, присутніх у переважній більшості країн світу, додалася так звана«нова бідність», яка виникла внаслідок фактичного перерозподілу ресурсів іпродуктів виробництва в країні. Відразу після початку процесу економічнихреформ грошові доходи середньої української родини, за офіційною статистикою,зменшилися майже на 60%, що за світовими стандартами є надзвичайним явищем.Механізми, які удореформений період забезпечували нормальне відтвореннялюдського потенціалу, були зруйновані. І як наслідок — утворилася значна масанових бідних, тобто тих, хто за умов стабільного економічного розвитку неризикував опинитися серед бідних (повністю зайняті або високо кваліфіковані тадосвідчені працівники), але насправді саме вони опинилися чи ризикуютьопинитися в бідності найближчим часом. Різке припинення соціальних гарантій,які десятиліттями забезпечували певний рівень економічної та соціальноїбезпеки, поширило серед представників цієї групи почуття «полишеності»державою. Крім того, обираючи стратегію виживання, більшість нових біднихзмушені були піти у тіньовий сектор економіки або зайнятися" натуральнимгосподарством, таким чином обмеживши податкові надходження держави, а такожстворивши поживне середовище для корупції і злочинності. [10]
Явище новоїбідності має, крім того, характерні риси побутування у суспільстві, зумовленітрадиційною українською ментальністю, психологічними та морально-етичнимичинниками. Серед населення, що за параметрами, вказаними вище, відноситься добідного, особливо у представників колишнього середнього класу, поширене явищеприхованої бідності — неспроможність і небажання адекватно оцінювати своєреальне становище. І навпаки, у інших прошарків населення має місце удаванабідність, або прихований достаток, коли громадяни, отримуючи значні прибутки втіньовому секторі економіки, користуються соціальної допомогою з боку держави.
Разом з тимнавіть за умов часткового вирішення проблем нової бідності залишається проблематрадиційної бідності, яка проявляється, як правило, у найгостріших формах. Дотак званих «старих бідних» традиційно зараховують представниківмалозабезпечених верств населення, як то: дітей із багатодітних і неповних сімей,пенсіонерів, учнів, інвалідів, а також жінок, які доглядають за ними.Представники соціальних та етнічних меншин, а також ті, хто не має достатньоїосвіти, професійної підготовки, теж ризикують опинитися серед бідних, причомунавіть більше, ніж безробітні або частково зайняті. Якісно склад бідних вУкраїні практично не відрізняється від складу населення, що живе у крайнійбідності (злиднях). Серед бідних і злиденних найбільше страждають сім’ї здітьми, насамперед багатодітні та з дітьми до трьох років, сім'ї з безробітнимиабо з особами пенсійного віку та утриманцями. Серед загальної чисельностінаселення частка таких сімей стабільно становить близько третини, а середнаселення, що живе у крайній бідності, вони становлять 55,8%. Більше того, цейвідсоток неупинно зростає, а протягом 2001 року кількість сімей з дорослими утриманцямизбільшилася у 1,2 рази. [8]
Внаслідоквипереджаючих темпів економічних перетворень порівняно із соціальною сфероюісторичний процес майнового розшарування українських громадян набувпрогресуючої динаміки. На фоні низьких доходів більшої частини населення цепризвело до критичної поляризації соціальних верств, збільшення масштабівбідності та знедоленості окремих груп.
Навіть зважаючина непослідовність, повільні темпи та загалом недостатню ефективність реформ,відбулися кардинальні зміни в розподілі доходів і національного багатствакраїни між різними верствами населення. Починаючи з 1993 р. диференціація зарівнем доходів постійно посилюється як відносно соціальних груп, так і територій.Індикатор концентрації грошових ресурсів (коефіцієнт Джині) збільшився більшеніж у 1,5 раза і становить 0,380, що характеризує вкрай нерівномірний розподілдоходів. У провідних західних країнах означений коефіцієнт дорівнює 0,15-0,17.
Лише за офіційнимиданими, у 1994 році середній грошовий дохід 10% найбагатших громадян Україниперевищував дохід 10% громадян із найнижчими доходами у 6,7 раза, а зараз цейрозрив становить майже 13 раз. Цікаво, що за експертними оцінками фактичнадиференціація була, ще глибшою, її об'єктивна оцінка ускладнюється тим, що доданих бюджетної статистики з різних причин не включено групи населення ізнайвищими доходами. [8]
Поставши як явищез усією наочністю на початковому етапі ринкових трансформацій у країні, нова бідністьмає сталу тенденцію до закріплення — головним чином, через бракзагальноприйнятих офіційних шляхів виходу з ситуації зубожіння, як то належнаоплата праці та соціальна допомога.
2.Поняття рівня життя
Кінцевимпідсумком розподілу фонду особистого споживання є формування сімейних доходівчленів суспільства. Сім'я являє собою групу осіб, які пов'язані родиннимистосунками і спільно ведуть господарство для забезпечення сімейного споживання.Домашнє (сімейне) господарство утворює заключну фазу відтворення — споживанняматеріальних благ і послуг. Ведення цього господарства здійснюється залежно відсімейного бюджету, що являє собою співвідношення між доходами і витратамисім'ї. Доходи формуються за рахунок заробітної плати (60—8096 загальних джерелдоходів), надходжень із суспільних фондів споживання (пенсії, стипендії,допомога, дотації) та від особистого підсобного господарства.
Сімейнийбюджетпоповнюється також за рахунок виплат за паєм у кооперативних підприємствах,дивідендів (якщо в сім'ї є члени акціонерних товариств), доходів відіндивідуальної трудової діяльності. Можуть бути й інші надходження — спадщина,аліменти, гонорар. У період переходу до ринкової економіки в умовахнестабільності та інфляції статистика збільшення номінальних доходів недостатньохарактеризує рівень життя населення. У 80-х роках країна зіткнулася з наявністюбідності, критеріями якої є: доход на одного члена сім'ї (нижче прожитковогомінімуму) та структура домашнього споживання (зокрема, частка затрат нахарчування), що має тенденцію до зростання. [2]
Бідність,малозабезпеченість має декілька рівнів і характеризується такими показниками:
1) прожитковиммінімумом;
2) гарантованимпрожитковим мінімумом;
3) мінімальнимспоживчим бюджетом.
Розрізняють прожитковий мінімумфізіологічний і соціальний. Перший розрахований на задоволення тільки головнихнайелементарніших потреб і послуг. Другий, крім мінімальних норм задоволенняфізичних потреб, включає витрати на мінімальні духовні і соціальні запити.Соціально-фізіологічний мінімум — нижня межа малозабезпеченості (бідності).
Гарантованийпрожитковий мінімум — це офіційно затверджений рівень мінімальної заробітної плати, пенсії,допомоги. Він не може бути нижчим за фізіологічний прожитковий мінімум і неможе перевищувати вартісну величину мінімального споживчого бюджету.
Мінімальнийспоживчий бюджет як верхня межа бідності виражає в грошовій і натуральнійформах той обсяг споживання життєвих благ, що мінімально достатній дляфізіологічного і розумового розвитку людини й забезпечення простого відтворенняїї життя і працездатності. Він визначається суспільством як необхідний длязбереження більш-менш допустимого рівня життя.
Згідна із Закономмінімальний споживчий бюджет визначається у середньому на душу населення напідставі системи «споживчих кошиків» для 13 статево-вікових груп.
Вважається, щорозрахований прожитковий мінімум забезпечує можливість придбаннянайнеобхідніших товарів та одержання послуг. Але ж треба мати на увазі, що«споживчий кошик» формується на основі державних цін на товари, а в умовахзростаючого дефіциту значну частину їх доводиться оплачувати за цінами «чорногоринку», за договірними цінами, кооперативними тощо. Це необхідно враховуватипри обчисленні мінімального споживчого бюджету. Останній розраховується різнимиметодами. Перший з них — статистичний — полягає в тому, що рівень і структурабюджету визначаються на основі аналізу фактичних статистичних даних сімей знайнижчим у даний час доходом на душу населення. [1]
Другий метод —статистичний модернізований. Він передбачає розрахунок потреб у продуктаххарчування на основі науково обґрунтованих мінімальних норм, а інших витрат —статистичним методом.
Науково-дослідніінститути використовують нормативний метод, який вимагає формуваннямінімального споживчого бюджету, виходячи із сукупності науково обґрунтованихнормативів споживання всього набору матеріальних благ і послуг.
Розраховуєтьсятакож оптимальний (раціональний) споживчий бюджет. Він відображає ту величину іструктуру споживання матеріальних і духовних благ, які забезпечують найповнішей розумне задоволення потреб людини за даного рівня розвитку.продуктивних сил.Цей бюджет е важливим критерієм оцінки фактичного рівня й структури споживання,розрахунку основного показника рівня життя — ступеня задоволення потребнаселення, а також є основою прогнозування загального обсягу й структуриматеріальних благі послуг.
Диспропорційнийрегіональний розвиток економіки України обумовлює негативну тенденціюрегіонального характеру бідності в Україні. Притаманна більшостіслаборозвинених країн ситуація неврівноваженого економічного розвитку, розвиткулише одного регіону, як правило столиці, має місце в Україні також.
Привертає увагузначний розрив в рівні заробітної платні між столицею та областями, особливотими, що розташовані на заході країни (станом на кінець 2002 року найвищийрівень зарплати зареєстрований у Києві — 658 грн., а найнижчий — уТернопільській області -264 грн.). Загалом, мешканці великих міст, передусімстолиці, де рівень безробіття найнижчий в країні, найменше ризикують потрапитидо когорти бідних.
Внаслідокекономічних катаклізмів цілі регіони, раніше економічно високорозвинуті,переважно східні області, потрапили до переліку бідних регіонів з високимпроцентом зубожілого населення — як сільського, так і міського. Останнім часомспостерігається посилення регіональної диференціації доходів і рівня життянаселення при тому, що чисельність населення із доходами, нижчими відпрожиткового мінімуму, збільшилася практично у всіх областях. Помітноюособливістю є те, що диференціація грошових доходів населення між областямизбільшується швидше, ніж відбувається розрив у їхньому економічному потенціалі.
В межах самихрегіонів наявне розшарування на бідні сільські райони та багаті міські, і цепопри те, що Україну прийнято вважати аграрною державою, яка має значніземельні ресурси. Згідно статистиці, сільські мешканці потерпають від бідностізначно більшою мірою, ніж жителі міст. Частка сільського населення середзлиденних становить 41,7%, тоді як серед всього населення країни цей відсотокстановить 32,4%. Разом з тим реально оцінювати бідність сільських мешканцівУкраїни виходячи із показника $4,3 вартості добового споживання також не єдоцільним, оскільки більшість сільських родин живуть так званим натуральним господарством,переважно споживаючи продукцію, вироблену самостійно.
Захищеними віднайгостріших форм бідності, тобто від злиднів, можна вважати тільки тіукраїнські сім'ї, де одну дитину утримують двоє працюючих батьків. При цьомучастка сімей з однією дитиною серед бідних також збільшується протягом останніхроків (приблизно на 10% 2001 p.). [11]
Найбіднішимисеред усього загалу населення України є сім'ї з неповнолітніми дітьми, якісеред бідних становлять 80,5%, тоді як серед загальної чисельності населення їхнячастка становить 59,9%. Насамперед це стосується сімей з дітьми до трьох роківта багатодітних. У таких родинах лише один з батьків має повноцінні можливостіщодо активної праці
Що ж стосуєтьсяродин з трьома або більше дітьми, то їхня частка серед населення, яке перебуваєу крайній бідності, сягає відповідно 17,6 і 17,3%, тоді як серед загальноїчисельності населення України вони становлять 5,1 і 8,5%. Лише протягом 2001року кількість багатодітних сімей серед злиденних збільшилася у 1,8 рази, ачастка сімей з дітьми до трьох років — у 1,5 рази. І це при тому, що загальнакількість сімей з дітьми до трьох років в Україні скоротилася.
Якщо всівищезазначені тенденції зберігатимуться й надалі, то рівень відносної бідностіможе зрости в Україні до 45-47%, а глибина бідності сягнути 50-55%. Усуненнядержави від цілеспрямованих дій в напрямку підвищення рівня життя широкихверств населення і зниження майнового розшарування призведе до посилення негативнихтенденцій навіть за умови загального економічного зростання. Розрахункипоказують, що для того, щоб до 2011 р. досягти рівня 1991 p., необхіднопротягом наступного десятиліття середньорічні темпи підвищення реальних доходівдовести з 9,4 до 11,3%. З іншого боку, якщо становище бідного населення непокращиться, зокрема не зростуть його реальні прибутки, то масштаби бідності у країнінеминуче збільшаться, підсилиться розшарування суспільства І, як наслідок,погіршиться соціально-економічне становище в країні, що може викликатисоціальні заворушення і протидію обраному напряму економічних реформ. [11]
Завданняподолання бідності передбачає втілення низки заходів для підвищення рівня життябідного населення й усунення найбільш гострих проявів бідності. Основнимзавданням по подоланню бідності в Україні до 2015 року повинно стативикорінення самих гострих її форм. За зазначений період необхідно цілкомліквідувати гострі форми бідності у країні, що визначена за критерієм добовогоспоживання на рівні $4,3 по паритету купівельної спроможності. Втім, непослаблюючи піклування про малозабезпечених, головні зусилля спрямовуватимутьсяна створення умов для підвищення добробуту працюючого населення.
3. Соціальнийзахист населення, регулювання доходів та споживання
Соціальнаполітика — це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій,місцевих органів управління, направлених на захист населення від безробіття,підвищення цін, знецінювання трудових заощаджень та інше. Відповідно до статті25 Декларації прав людини сучасна держава повинна гарантувати право на такийрівень життя, який дозволяє забезпечити людей їжею, житлом, медичнимобслуговуванням, необхідним для підтримання здоров'я, власного добробуту йдобробуту сім'ї, право на соціальне забезпечення в разі безробіття, хвороби,каліцтва, овдовіння, старості та інших випадків втрати засобів до існування знезалежних від людей причин.
Особливістю соціальної політики України у перехідний період є наданняпріоритету проблемам соціального захисту населення, підвищення ролі особистоготрудового доходу і ліквідації системи утримань, формування нового механізмуфінансування та регулювання розвитку соціальної сфери. [2]
З рахуванням кризового стану економіки в Україні метою державногорегулювання доходів та споживання є соціальний захист населення від зростанняцін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімумугромадян. Для цього вживають таких заходів:
– визначаютьмінімальні споживчі бюджети, прожитковий мінімум, мінімальну заробітну плату;
– створюютьпенсійні фонди і фонди соціальної допомоги;
– змінюютьумови оплати праці, розробляють нову систему пенсій, допомог, стипендій, ставокі окладів у бюджетних організаціях з їхнім фінансовим забезпеченням;
– запроваджуютьсистему індексації зарплати, доходів і збережень населення у зв'язку зінфляцією;
– розробляютьзагальнодержавні І регіональні програми допомоги окремим верствам населення;
– реалізуютьзаходи щодо захисту внутрішнього споживчого ринку;
– створюютьв окремі періоди систему нормованого розподілу продуктів за картками абобонами;
– формуютьдержавні страхові фонди продовольства і промислових товарів, якщо б виниклапотреба запровадити карткову систему.
Засобами й умовами реалізації державного соціального захисту (підтримки)населення є такі:
–прийняття відповідних законодавчих актів;
–формування соціальних прогнозів;
–визначення показників соціально-економічних нормативів і показниківсоціального захисту й рівня життя в державних індикативних планах;
–розробка та реалізація соціальних цільових комплексних програм;
–удосконалення системи оподаткування доходів населення;
–регулювання відсоткових ставок на вклади, запровадження системифіксованих або граничних цін на деякі види товарів і послуг населенню.
На макрорівні функції державного регулювання рівня життя і соціальногозахисту населення виконують Міністерство економіки і Міністерство праці тасоціальної політики України.
За умов недосконалості ринкових механізмів головною формою державногорегулювання є планові розробки системи показників, які характеризують матеріальніоснови, стан і розвиток рівня життя населення. Серед них можна назвати такі:
–рівні та структури доходів, споживання населенням матеріальних благ іпослуг;
–стан споживчого ринку;
–соціальні гарантії малозабезпеченим верствам населення.
Показники рівня життя та соціальних гарантій населення щодо доходів таспоживання показані на рис.1. [2]
Доходи населення формують на підставі їхніх складових: грошових(включаючи оплату праці, грошові виплати з суспільних фондів споживання) інатуральних. Для розрахунків грошових доходів складають баланс грошових доходіві видатків населення. Цей баланс відображає обсяг і джерела грошовихнадходжень, обсяг і структуру їхніх витрат, співвідношення між грошовимидоходами населення, роздрібним товарообігом, обсягом платних послуг ізаощаджень.
Реальні доходи, як узагальнювальний показник рівня життя населення,відображають частку національного доходу, яку безпосередньо використовують наспоживання і нагромадження. До реальних доходів належать усі види грошовихдоходів населення, натуральні доходи колгоспників, фермерів, натуральні доходивід особистого підсобного господарства і доходи, отримувані у виглядібезоплатних послуг з суспільних фондів споживання (не враховуючи зношенняосновних невиробничих фондів).
Таблиця 1
Система показників рівняжиття населення та соціальних гарантій у сфері доходів та споживанняУзагальнені показники рівня життя населення Індекс вартості життя
Реальні доходи на особу населення Суспільні фонди споживання на особу населення
Розподіл населення за рівнем середнього сукупного доходу на особу
Індекс споживчих цін прожиткового мінімуму
у тому числі
індекс цін на товари
індекс цін на послуги
Оплата праці та доходи Рівні споживання основних продуктів споживання (на особу за рік)
Грошові доходи на особу населення Середньомісячна оплата праці робітників і службовців
Сердньомісячна оплата праці колгоспників
Середній розмір стипендій
Середня зарплата
Середній розмір пенсій
Натуральні доходи на особу
М'ясо та м'ясопродукти
Молоко та молочні продукти
Яйця
Хліб та хлібопродукти
Картопля
Овочі
Платні послуги на особу (на місяць) Соціальні гарантії у сфері доходів та споживання
Мінімальний рівень споживання матеріальних благ та послуг Прожитковий мінімум
у тому числі
продукти харчування
непродовольчі товари
оплата послуг
обов'язкові платежі та внески
Рівень мінімальної заробітної плати Рівень мінімальних пенсій
Рівень мінімальної допомоги
у тому числі безробітним /> />
Показник реальних доходів населення за економічним змістом відповідаєфонду споживання у національному доході без тієї частки, яку споживають угалузі науки й управління. Тому прогнозні та планові розрахунки цього показникабезпосередньо пов'язані з розрахунками національного доходу та його розподілу.
У практиці інших держав показник реальних доходів населення визначаютьшляхом коригування показника грошових доходів населення на індекс споживчихцін. В Україні прогнозування І планування реальних доходів пов’язане зрозрахунком і використанням таких трьох показників: номінальні доходи, реальнідоходи, кінцеві (реально використовувані) доходи.
Номінальні доходи — це сума, грошових, натуральних і доходів у вигляді такзваного безплатного споживання суспільних благ.
Реальнідоходи визначають на підставі величини кінцевих (реально використовуваних)доходів. Кінцеві доходи менші від реальних на величину приросту заощадженьнаселення і внесків до державних і громадських організацій, фондів.
Розрахуноккінцевих доходів населення потребує послідовного визначення таких складових:номінальних доходів (грошових, натуральних, матеріального споживання взакладах, що надають суспільні послуги); грошових доходів, не використаних дляпридбання товарів, зміни заощаджень населення; сальдо операцій за переказами таакредитивами.
Кінцеві(реально використовувані) доходи населення спочатку розраховують у цінахвідповідних років, а пізніше — у порівняльних цінах. Для перерахунку кінцевихдоходів у порівняльних цінах їх коригують на прогнозований індекс споживчихцін.
В Україні за сучасних умов суми коштів, які держава виділяє нафінансування заходів, що стосуються суспільних фондів споживання, безперервнозменшуються.
Тому для цього доцільно залучати спонсорські пожертвування, які вжесьогодні у деяких випадках є суттєвими.
Важливе значення має розрахунок середнього сукупного доходу сім'ї тасереднього сукупного доходу на особу. Останній показник є основою длявизначення щомісячної допомоги на дітей до 16 років (учнів — до 18 років),грошових виплат матерям (батькам), що доглядають троє і більше дітей віком до16 років тощо.
Індекси споживчих цін прожиткового мінімуму визначають стосовнофіксованого набору матеріальних благ та послуг, що введені до мінімальногоспоживчого бюджету. Державний комітет статистики України ці індекси розраховуєза власною методикою, а прогнозно-плановий період оцінює у зв'язку зінфляційними очікуваннями.
Показники рівнів споживання товарів і платних послуг характеризуютьсередні рівні споживання населенням найважливіших продовольчих товарів (м'ясо,молоко, яйця, хлібопродукти, картопля, овочі) та платних послуг Визначатисередні рівні споживання продовольчих товарів на перспективу дають змогубалансові розрахунки валових ресурсів зерна, картоплі, овочів, м'яса, молока,яєць, які ведуть під час складання прогнозів розвитку агропромисловогокомплексу. Обсяг споживання платних послуг визначають відповідно до прогнозудоходів та структури витрат населення на підставі планів споживчих бюджетів ібалансу грошових доходів і видатків.
Основою системи державного регулювання добробуту і доходів населення єпоказники соціальних гарантій населенню: мінімальний споживчий бюджет, межамалозабезпеченості, мінімальні рівні оплати праці, пенсій, стипендій, допомогта ін.
До системи державного регулювання належить, звичайно, індексація грошовихдоходів населення. Головна її мета — збереження життєвого рівня населення увипадку зростання цін або, як мінімум, захист його найменш забезпечених верств.Держава може застосувати два варіанти індексації. Один повністю зберігає рівеньжиття населення, інший передбачає компенсацію лише для частини населення.Індексації підлягають грошові доходи громадян, що не мають одноразовогохарактеру: державні пенсії, соціальна допомога, стипендії, оплата праці,відшкодування в разі втрати працездатності.
Для індексації грошових доходів населення використовують індекс споживчихцін на товари і послуги, що входять до МСБ.
На відміну від індексації, компенсація передбачає відшкодуванняподорожчання окремих видів товарів і послуг (дитячого шкільного одягу, хліба,комунальних послуг) і виплату різниці у цінах громадянам або їхнім окремимгрупам.
Соціальний захиствключає в себе систему заходів, які захищають будь-якого громадянина країни відекономічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття, а увипадку втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини,виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо.
Витрати насоціальний захист залежать від можливостей економіки. В країнах з ринковоюекономікою склалася троїста система фінансування соціальних програм, суб'єктамиякої виступають держава, роботодавці та одержувач соціальних виплат. Вирішенняпитання про фінансування соціальних програм виявляється надзвичайно важливим зточки зору рівня заробітної плати, тому що дає змогу приєднувати до неї кошти,які витрачаються централізовано із суспільних фондів споживання.
В країні повиннабути вироблена система соціального забезпечення на рівні, необхідному дляратифікації Конвенції №102 Міжнародної організації праці щодо мінімальних нормсоціального забезпечення.
4. Прожитковиймінімум і межа малозабезпеченості
Категорії «межа малозабезпеченості», «мінімальнийспоживчий бюджет» і «прожитковий мінімум» мають власнийекономічний зміст і виконують власні економічні функції.
Межа малозабезпеченості — це вартісна величина середньодушового сукупного доходу,який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання найнеобхіднішихпродовольчих, непродовольчих товарів та послуг на мінімальному рівні,встановленому чинним законодавством. Причому межу малозабезпеченостірозраховують на основі нормативно-статистичного методу: набір продовольчихтоварів визначають відповідно до соціальних норм споживання для осібнепрацездатного віку, а вартість непродовольчих товарів та послуг і вартістьутримання житла — відповідно до фактичних витрат сімей з низькими доходами.
Мінімальнийспоживчий бюджет з початку 1990-х pp. розраховувався щорічно нормативнимметодом на основі системи споживчих кошиків для 13 статево-вікових групнаселення. З прийняттям Конституції України було визнано, що всі видисоціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування, маютьзабезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленогочинним законодавством (ст. 46).
Прожитковий мінімум — це вартісна величина достатнього для забезпеченнянормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я, наборупродуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів тамінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних ікультурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається в розрахунку намісяць в середньому на душу населення і для основних соціально-демографічнихгруп населення і теж нормативно: постановою Кабінету Міністрів України від 14квітня 2000 р. № 656 затверджено набори відповідних товарів і послуг.
Отже, межа малозабезпеченості, мінімальний споживчий бюджет і прожитковиймінімум — це соціально-економічні показники, які фіксують достатній, з точкизору держави, ступінь задоволення основних потреб та необхідний рівеньспоживання населення країни.
Мінімальний споживчий бюджет — це головний соціальний критерій, який визначає межубідності і реальний рівень життя населення, можливість отримання послуг установохорони здоров'я, житлово-комунальних тощо.
Для характеристикирівня життя можна використовувати ще один показник — бюджет мінімальногодостатку (соціальний мінімум), у який входить ширший і якісний асортименттоварів та послуг, що забезпечує родині потрібний достаток.
З огляду на те, що держава бере на себе відповідальність щодозабезпечення мінімальних соціальних гарантій, у прогнозуванні і державномурегулюванні народного споживання головною є розробка мінімального споживчогобюджету населення (МСБ). Його показники розраховують згідно з Законом промінімальний споживчий бюджет на підставі нормативних МСБ (для населення вцілому та для його типових груп), мінімального нормативного споживчого кошика(МНСК). прогнозних даних з соціально-демографічної, статево-вікової структуринаселення, його розподілу за рівнем середнього сукупного доходу на особу таоцінки індексів споживчих цін. [1]
На підставі МНСК та відповідних цін придбання (за звітний період),враховуючи зміни у соціально-демографічній структурі населення, розраховуютьмінімальний прогнозний нормативний споживчий бюджет (МПНСБ) у цінах звітногоперіоду. Його підсумкова вартісна оцінка відповідає кількісному рівню межібідності у прогнозному періоді (у звітних цінах). Натуральна структура визначаєпотрібну кількість тих або інших товарних ресурсів на мінімальному рівні. Отже,МПНСБ дає для прогнозу інших показників мінімальну межу потреб.
Унаслідок недостатньої кількості ресурсів у держави для забезпеченнясоціальних гарантій їхній рівень занижений до межі малозабезпеченості.Споживчий кошик МСБ рівня межі бідності ґрунтується на нормативному МСБ, уякому скорочені рівні витрат на споживання продовольчих товарів, значно зниженірівні придбання та забезпеченості предметами першої потреби, практично вилученівитрати на культурно-побутові та господарські товари. МСБ рівня межі бідностірозробляють для України в цілому відповідно до статево-вікових груп населення увигляді мінімальних нормативних наборів.
5. Державне регулювання оплати праці
Оплата праці — це будь-який заробіток, обчислений, зазвичай, у грошовому вираженні,який за трудовою угодою працедавець або уповноважений ним орган виплачуєпрацівникові за виконану роботу або надані послуги.
Складається оплата праці з основної заробітної плати і додаткової.
Регулювання оплати праці буває двох видів — державне і договірне.
Вихідним елементом державного регулювання оплати праці є поняттямінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата — це визначенийдержавою розмір заробітної плати, нижче якого не можна провадити оплату зафактично виконану найманим працівником повну місячну (денну або годинну) нормупраці (робочого часу), її регулюють з урахуванням рівнів економічного розвитку,продуктивності праці, середньої заробітної плати та вартісної величинимінімального споживчого бюджету.
Розмір мінімальної зарплати застосовують як розрахункову величину длявизначення розмірів статутних фондів акціонерних товариств (1250 мінімальних,зарплат). ТзОВ (650 мінімальних зарплат), допомоги, компенсаційних та іншихвиплат.
Крім того, від рівня мінімальної зарплати залежать розміри штрафів за«велику» контрабанду (понад 200 мінімальних зарплат) і крадіжки вособливо великих, розмірах (понад 100 мінімальних зарплат).
Кабінет Міністрів України регулює міжгалузеві співвідношення в оплатіпраці працівників державних, установ.
Реалізацію державної політики щодо оплати праці забезпечує Міністерствопраці та соціальної політики України, управління (відділи) праці та соціальнихпитань місцевих рад.[2]6. Мінімальназаробітна плата та її рівень
Останнім часом актуалізувалось питання про сутність, функції та шляхиоптимізації рівня мінімальної заробітної плати (далі — МЗП) в Україні. З 1січня 2003 р., за рішенням Верховної Ради України, вона зросла до 185 грн., а з1 липня 2003 р. планується зростання до 237 грн.
У більшості країн, що розвиваються, на МЗП покладається завданнярегулювати структуру і динаміку загальної заробітної плати (регуляторна функціяМЗП). Тобто МЗП виступає базою для встановлення мінімальних тарифних ставокробітників та мінімальних ставок оплати праці інших категорій працівників. Прицьому створюється система галузевих, насамперед промислових і професійнихрівнів мінімальної заробітної плати.
У країнах з розвинутою ринковою економікою МЗП розглядається як засібсоціального захисту працівників: від зменшення рівня оплати праці в умовахбезробіття; від падіння купівельної спроможності населення при посиленніінфляції. Тоді встановлюється єдина МЗП, яка не має галузевих чи професійнихвідмінностей і не впливає на структуру загальної зарплати.
Окрім цього, МЗП може використовуватись і як еталон під час розробкирізних соціальних програм як засіб для нарахування соціальних виплат та наданнясоціальних пільг.
В Україні, згідно зі статтею 3 Закону України «Про оплатупраці», МЗП визначається як плата за просту, некваліфіковану працю, нижчеза яку не може провадитись оплата за виконану працівником місячну, годиннунорму праці (обсяг робіт). До МЗП не включаються доплати, надбавки,заохочувальні та компенсаційні виплати. А в ст. 6 зафіксовано, що тарифнаставка робітника першого розряду встановлюється в розмірі, що перевищуєзаконодавчо встановлений розмір МЗП. Це означає, що МЗП визнається тарифноючастиною зарплати, основою і регулятором тарифної системи, а значить, повиннавпливати на співвідношення мінімального та максимального розмірів зарплати, їїпостійної і змінної частини, регулювати процеси диференціації оплати праціОднак українське законодавство та більшість фахівців з питань оплати працінаголошують на тому, що МЗП має виконувати насамперед функцію соціальногозахисту, виступати державною соціальною гарантією. І саме на реалізацію цієїфункції спрямовується встановлення рівня МЗП.
Так, в окремих наукових публікаціях кінця 1990-х pp. пропонуваласьпоетапна оптимізація рівня МЗП, наприклад, спочатку встановлення МЗП на рівні,не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості на непрацездатну особу,подальше її наближення до вартісної величини межі малозабезпеченості урозрахунку на працездатну особу і до.мінімального споживчого бюджету. Це маєвідбуватись в міру реального економічного зростання, зі збереженнямміжкваліфікаційних співвідношень в оплаті праці, передбачених галузевимиугодами і колективними договорами підприємств.
За Законом України «Про оплату праці» мінімальна зарплатавстановлюється в розмірі, не нижчому за вартісну величину межімалозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу (ст. 9).
Згідно з «Концепцією дальшого реформування оплати праці вУкраїні» передбачається поетапне наближення розміру МЗП до прожитковогомінімуму.
Справі в тому,що МЗП як економічна категорія містить в собі серйозне внутрішнє протиріччя. Зодного боку, основною метою встановлення МЗП є надання найманим працівникамнеобхідного соціального1 захисту відносно мінімально припустимих рівнівзарплати. І в такому ракурсі розмір МЗП має бути достатнім для забезпеченняосновних потреб.працівника. Причому в багатьох країнах критерієм МЗП;вважається прожитковий мінімум. [11]
Однак, зіншого боку, і це головне, МЗП має ту саму економічну природу, що й заробітнаплата в цілому.
Як відомо, безпосередніми суб'єктами процесу обміну на ринку праці єнайманий працівник і роботодавець. Перший пропонує свої трудові послуги.Роботодавець надає найманому.працівникові право користуватись необхіднимизасобами виробництва, створює належні умови праці і несе витрати на організаціюробочого місця, підготовку та підвищення кваліфікації, медичне обслуговуванняпрацівників, соціальне страхування, виплачує грошову компенсацію у виглядізаробітної плати. Правові гарантії взаємодії найманого працівника і роботодавцяфіксуються у трудовому контракті. А заробітна плата разом з іншими витратамироботодавця на утримання працівника (так званий компенсаційний пакет) становитьвартісний еквівалент товару трудова послуга і як дохід працівника залежить відрезультатів його праці.
При такому розумінні сутності заробітної плати орієнтувати МЗП на межумалозабезпеченості, мінімальний споживчий бюджет або на прожитковий мінімум —це те саме, що зводити зарплату до вартості робочої сили. Не потреби і споживання,а результати діяльності окремої людини і суспільства мають визначати рівеньМЗП. Остання, як і вся зарплата, повинна бути заробленою, а її підвищення маєвідбуватись відповідно до зростання продуктивності праці та ефективностівиробництва. Таким шляхом йдуть економічно розвинуті країни. У США, наприклад,МЗП встановлюється в розмірі 50% середньої зарплати доти, поки питома вагамінімуму не зменшиться до 40% середньої зарплати в процесі її підвищення. Вбільшості країн Західної Європи рівень МЗП визначається залежно від одержаногоі, підкреслимо, заробленого доходу на усередненого члена сім'ї. В обох випадкахМЗП пов'язується із загальним станом економіки, умовами виробництва, якіроблять залежними доходи зайнятого населення від праці, а не з потребами ібажаннями споживачів.
Тим більше, що й потреби людей в засобах існування виявити точнонеможливо. Вони індивідуальні і залежать від багатьох чинників: рівняекономічного розвитку країни, галузі, регіону; національних, культурних аборелігійних традицій споживання; віку, професії, рівня освіти людини тощо. Крімтого, потреби в засобах існування суб'єктивні і не завжди зважають нарекомендації фахівців. В умовах же масового зубожіння населення соціальні нормиспоживання та структура витрат на засоби існування стають взагалі спотворенимиі не можуть розглядатись як норматив на перспективу.
Двоякий характер МЗП найочевидніше виявляє себе під час встановленнярівня МЗП, перш за все в позиціях, які при цьому займають основні соціальніпартнери на ринку праці — профспілки і роботодавці.
Розглянемо поточну ситуацію. Офіційна точка зору Федерації профспілокУкраїни полягає в тому, що підвищення МЗП, забезпечуючи зростання доходівнаселення, означає інвестицію в економіку країни. Заданими Федерації, з кожноїгривні приросту МЗП майже 18 коп. йде в місцевий бюджет у вигляді прибутковогоподатку, близько 20 коп. становить економія бюджетних коштів на житловісубсидії, 20 коп. повертається державі з будь-якої покупки через податок надодану вартість та акцизи, 3 коп. йде в страхові фонди.
Федерація профспілок України вважає також, що підвищення з 1 липня 2003року МЗП до 237 грн. дасть змогу протягом лише цього року збільшити числозайнятих у галузях економіки на 500 — 600 тис. осіб. Ці люди своїми податкамищомісячно поповнюватимуть бюджет регіону і країни щонайменш на 75 млн. гривень.
Федерація роботодавців України та УСПП звертають увагу на інше.Необґрунтована політика підвищення МЗП, на їхню думку, може призвести доруйнування стимулюючої ролі системи оплати праці за рахунок зменшення часткинадбавок, премій, доплат, збільшення заборгованості із заробітної плати.Гарантований мінімум зарплати не виключає й того, що підприємець не зможенайняти працівника, який погоджується працювати за нижчу зарплату, підтримуючицим безробіття. [7]
І найголовніше: мова повинна йти про пропорційне підвищення заробітноїплати всім категоріям працівників, інакше МЗП у 237 грн., яку будуть одержуватинайменш кваліфіковані працівники, зрівняється, а то й перевищить середнюзарплату вчителів, лікарів або науковців. Таку ситуацію, нагадаю, ми вже мали вбюджетній сфері у 2000 p., коли МЗП становила 75,5% середньої зарплати восвіті, 85,8% — в охороні здоров'я, 99,2% — в соціальному забезпеченні, 100 % —у сфері культури. Як мали і відсутність будь-яких стимулів до праці.
Однак витримати два пропорційних збільшення заробітної плати не можнабуде без скорочення певної кількості працівників.
У ст. 9 Закону «Про оплату праці» встановлено, що розмір МЗПвизначається з урахуванням загального рівня середньої зарплати. Причомуспіввідношення МЗП та середньої зарплати зовсім не критичне: у 2000 р. воностановило 51,3 %; у 2002 р. поступово зменшувалося від 43,6 % в січні до 37,3 %в грудні того ж року (див. Таблицю 2). Деякі українські фахівці нормальнимвважають співвідношення МЗП і середньої зарплати на рівні 30 — 35 %.
За орієнтир взято прожитковий мінімум, тому що рівень середньої зарплатив Україні настільки низький, що лише в липні 2002 р. нарешті досягнув рівняпрожиткового мінімуму. І проблема, на наш погляд, полягає не в черговомупідвищенні МЗП, а у збільшенні реальної заробітної плати в країні, у створенніумов для високопродуктивної та якісної праці при зростанні рівня зайнятостінаселення. Тоді позитивна динаміка МЗП буде економічно обґрунтованою ізрозумілою. [11]Таблиця 2
Окремі показники рівня життя працездатного населення України за 2002 рік Показники 2002 р. січень липень вересень жовтень грудень Заробітна плата, грн. 320,76 398,10 391,14 397,49 442,88 МЗП, грн. 140 165 165 165 165 Прожитковий мінімум (ПМ) у середньому на одну працездатну особу в місяць, грн. 365 365 365 365 365 Співвідношення зарплати і ПМ для працездатних осіб 0,88 1,09 1,07 1,09 1,21 Рівень МЗП до ПМ для працездатних осіб, % 38,4 45,2 45,2 45,2 45,2 Рівень МЗП до середньої зарплати, % 43,6 41,4 42,2 41,5 37,3
Висновки
Складнасоціально-економічна ситуація в Україні вимагає виключної відповідальностідержавної влади за здійснення заходів, що так чи інакше впливають на рівеньжиття населення, надання проблемам забезпечення добробуту різних соціальнихгруп пріоритетного значення.
На сьогоднішньомуетапі необхідна розробка єдиного закону про соціальне забезпечення виходячи зширокого тлумачення цього терміну, тобто закону, який регулює коло відносин танорм по забезпеченню, в першу чергу матеріальному, літніх, непрацездатнихлюдей, сімей з дітьми з наступною конкретизацією програм соціальногострахування.
Підсумовуючивищезазначене, можна окреслити основі напрями політики подолання бідності насучасному етапі:
– створенняекономічно-правових умов для збільшення доходів і зростання економічноїактивності працездатних громадян через розвиток малого і середнього бізнесу,проведення ефективної державної протидії монополізму на ринку праці у сільськіймісцевості, а також активізацію вторинного ринку цінних паперів як ефективногозасобу перерозподілу;
– боротьба зуспадкованою бідністю, яка здебільшого притаманна сільському населенню, шляхомстворення мережі дорадчих служб (правова освіта), підтримки нових виробничихвідношень, обумовлених зміною форм власності на землю, покращення соціальноїінфраструктури села;
– підвищенняефективності соціальної підтримки уразливих груп населення шляхом реформування системисоціального захисту, посилення цільової орієнтації соціальних програм,запровадження замість пільг адресної соціальної допомоги згідно з критеріємзабезпеченості;
– удосконаленнястатистики бідності в напрямку розширення репрезентативності інформаційноїбази;
– політикаподолання бідності має поєднуватися з політикою становлення середнього класу якважливого чинника економічного та соціального прогресу.
Встановлення та оптимізація рівня МЗП залишаються відкритою проблемою,яка потребує свого додаткового методологічного опрацювання. Але вже зараззрозуміла необхідність:
– визнаннятрудової природи МЗП;
– переглядурівня МЗП лише за умов зростання продуктивності праці та ефективностівиробництва при одночасному забезпеченні оптимальної пропорції між МЗП ісередньою заробітною платою в країні і регіоні;
– обов'язковогоузгодження розмірів МЗП між профспілками і роботодавцями;
– реалізаціїспеціальних державних програм підтримки найменш забезпеченої частини працюючогонаселення доти, поки МЗП не досягне рівня прожиткового мінімуму в країні.
Списоквикористаної літератури
1. Основи економ. теорії: Підручних у 2-х кн… Кн..2:/ Ю.В. Ніколенкота ін.; — 2-ге вид. Перероб. і доп. – К.: Либідь, 1998.-272с.
2. І. Михасюк,А.Мельник, М.Крупка, З.Залога. Державне регулювання економіки. – ЛНУ ім. Франка,Львів: “Українські технології”, 1999. – 640с.
3. Государственноерегулирование рыночнойэкономики: Учебн.пособие. – 2-е изд. – М: Дело, 2002. – 280с.
4. Мельник А.Ф.Державне регулювання економіки. — К.: " Наукова думка", 1994.
5. СтельмащукА.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон,2001. –362с.
6. СтеченкоД.М. Державне регулювання економіки: Навч.посібник. – К.: МАУП,2000.-176с.
7. Гуць М. Проблеми безробіття та рівня життя населення України//Україна: аспекти праці (укр.)-- 2003.- № 2.-С. 13-18
8. Сітнікова Н.П. Економічні передумови подолання бідності в Україні,як один з пріоритетів стратегії розвитку //Формування ринкових відносин вУкраїні (укр.).- 2003.- № 12.-С. 10-15
9. Крайник О.П. Системний підхід до регулювання соціальне — економічнимрозвитком регіону //Регіональна економіка (укр.).- 2002.- № 1.-С. 158-166
10. Соколик М.П. Основні макропоказники рівня життя населення України:тенденції та перспективи // Актуальні проблеми економіки (укр.).- 2001.- № З.-С. 47-59
11. Шевченко Л.С. Мінімальна заробітна плата та її рівень: теоретичнеосмислення проблеми //Україна: аспекти праці (укр.).- 2003.-№ 4.-С. 30-34
12. Горловський Р. Мінімальна заробітна плата як інструмент мотиваціїпраці //Україна: аспекти праці (укр.).- 2003.- № 1.-С. 43-48
13. Поворознюк І.M. Мінімальна заробітна плата як соціальнагарантія працівників і елемент системи оплати праці //Формування ринковихвідносин в Україні (укр.).- 2003.- № 12.-С. 129-131.