Курсова робота
з дисципліни:
“Державне регулювання економіки”
Тема:
«Валютне державне регулювання»
Зміст
Зміст. 2
Вступ. 3
1. Валютний ринок — одна із найважливіших складовихгрошового ринку 5
1.1. Поняття валюти та валютних цінностей. 7
1.2. Поняття валютного ринку. 8
2. Міжнародна валютна ліквідність України. 11
3. Валютні курси – основа валютної політики країни. 16
3.1. Чинники формування валютного курсу. 17
3.2. Операції на валютному ринку. 19
4. Поняття і завдання валютного регулювання та валютного контролю 28
Висновок. 31
Список використаної літератури. 32
Доповнення до контрольної роботина тему: „Валютне державне регулювання” 34
Список використаної літератури. 44
Вступ
Головним елементом валютної політики слід вважати валютне регулювання — діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентаціюміжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями.
Під валютним регулюванням слід розуміти діяльність держави тауповноважених нею органів, спрямовану на регламентацію міжнародних розрахунківі порядку здійснення операцій з валютними цінностями.
Однією із найважливіших складових грошового ринку є валютний ринок,формування та активний розвиток якого фактично розпочалися в Україні з 1992 р. Насьогоднішній день валютний ринок є досить розвиненим, характеризуєтьсярозгалуженою структурою, включає як біржовий, так і позабіржовий сектори тарозвивається досить динамічно. Можна стверджувати, що за роки існуваннявалютного ринку в Україні розроблена законодавча та нормативна база, а такожстворені інституціональні форми організації валютних відносин. Тому можнавважати, що в державі існує національна валютна система як державно-правоваформа організації валютних відносин, яка встановлює певний порядок здійсненнявалютних операцій, купівлі-продажу, вивезення-ввезення іноземної валюти тавалютних цінностей, валютні курси, організації валютного контролю тощо.
Поглиблення економічних реформ, становлення фінансово-кредитної табанківської систем, успішне проведення грошової реформи 1996 р. сприялистановленню і зміцненню валютного ринку України. Фактично валютний ринок булозапочатковано в серпні 1992 р. після створення Валютної біржі Національногобанку України, яка згодом, у липні 1993 p., була реформована в Українськуміжбанківську валютну біржу.
Правові засади валютного регулювання в Україні закладені ДекретомКабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютногоконтролю» від 19 лютого 1993 р. №15-93, згідно з яким Національний банкУкраїни було визначено головним валютним органом країни та покладено на ньоговиконання функцій щодо формування на підставі загальної економічної політикидержави принципів і стратегії валютного регулювання, ліцензування діяльності звалютними цінностями, розробки і впровадження системи курсоутворення таздійснення контролю за виконанням правил валютних операцій.
1. Валютний ринок — одна ізнайважливіших складових грошового ринку
Суб'єктами валютних відносин в Україні є юридичні та фізичніособи-резиденти і нерезиденти, уповноважені банки, біржі, іншіфінансово-кредитні установи, спеціальні органи валютного контролю таНаціональний банк України.
Складовими національної валютної систем є національна грошова одиниця,режим курсоутворення та умови конвертованості національної грошової одиниці,валютні нормативи й обмеження, система валютного регулювання та контролю,міжнародна ліквідність держави, регламентація готівкового і безготівковогообігу іноземної валюти, організація біржового та позабіржового валютних ринків,система міжнародних розрахунків, ліцензування операцій з валютними цінностямитощо.
Головним елементом валютної політики слід вважати валютне регулювання — діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентаціюміжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями.
Національний банк України є головним органом, який визначає валютнуполітику. У сфері валютного регулювання Національний банк:
на підставі принципів загальної економічної політики України здійснюєвалютну політику;
разом з Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс України;
контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України лімітузовнішнього державного боргу України;
визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банківнерезидентам;
накопичує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей дляздійснення державної валютної політики;
видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення проїх скасування;
визначає способи становлення і використання валютних (обмінних) курсівіноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей,виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях.
У сфері валютного контролю Національний банк здійснює контроль завиконанням правил валютних операцій на території України та забезпечуєвиконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.
Метою валютного контролю є дотримання чинного валютного законодавствапри здійсненні операцій з валютними цінностями, а саме: перевірка наявностінеобхідних ліцензій та дозволів, правил декларування валютних цінностей,виконання зобов'язань щодо продажу валюти, обґрунтованості платежів, повнотиобліку та звітності за валютними операціями, правил вивезення та ввезення валютнихцінностей, переказів валюти тощо.
Основні напрями вдосконалення валютного регулювання державноїгрошово-кредитної політики:
забезпечення стабільності гривні;
зменшення рівня доларизації української економіки через підвищенняпривабливості гривневих активів порівняно з вкладеннями в активи в іноземнійвалюті;
забезпечення достатнього рівня золотовалютних резервів;
стимулювання експорту та забезпечення рівноваги платіжного балансу;
здійснення поточного регулювання системи валютних обмежень та економічнихнормативів;
вдосконалення структури внутрішнього валютного ринку з урахуваннямміжнародної практики та запровадження нових видів міжнародних розрахунків;
створення сприятливих умов для інвестування в національну економіку. 1.1. Поняття валюти та валютнихцінностей
Валютними цінностями називають такі цінності, по відношенню до якихвалютним законодавством країни встановлено особливий режим обігу на територіїкраїни та при перетині її кордонів. До валютних цінностей відносять іноземнувалюту, платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви) і фондові цінності(акції, облігації) в іноземній валюті, дорогоцінні метали та дорогоціннекаміння (за винятком ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів такаміння).
Згідно з чинним законодавством України до валютних цінностей віднесено:
валюту України — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейськихбілетів, монет і в інших формах, що перебувають у обігу та є законнимиплатіжними засобами на території України, а також вилучені з обігу або такі, щовилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають вобігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансовихустановах на території України;
платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони доних, бони, векселі (трати), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківськінакази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківськідокументи), виражені у валюті України;
іноземну валюту — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів,казначейських білетів, монет, що перебувають у обігу та є законними платіжнимизасобами на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігуабо такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, якіперебувають в обігу, кошти в грошових одиницях іноземних держав і міжнароднихрозрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносятьсядо банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;
платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони доних, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази,депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені віноземній валюті або монетарних металах;
монетарні метали — золото і метали іридієво-платинової групи вбудь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутовихвиробів із цих металів і брухту цих металів.
Головне місце серед валютних цінностей посідає валюта (від італ. valuta.- цінність, вартість) — грошові знаки іноземних держав, а також кредитні таплатіжні документи в іноземних грошових одиницях, що застосовуються вміжнародних розрахунках. До іноземної валюти також належать кошти у грошовиходиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових одиницях, що перебуваютьна рахунках або вносяться до банківських установ за межами України, таміжнародні розрахункові одиниці — умовні і грошові одиниці, які створюютьсяміжнародними економічними та валютно-фінансовими організаціями для використанняу міжнародних валютних відносинах: СДР (спеціальні права запозичення), євро,КФА (африканський франк), КФП (франк для заморських територій) тощо. 1.2. Поняття валютного ринку
Валютний ринок як економічна категорія відображає певну сукупністьвідносин щодо здійснення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, іншихвалютних цінностей, цінних паперів у іноземній валюті та руху іноземнихкапіталів. З практичної точки зору під валютним ринком розуміють офіційніфінансові центри, в яких зосереджено здійснення валютних операцій. Найбільшимиміжнародними валютними ринками, представленими сукупністю банків, бірж іфінансових компаній, є ринки Лондона, Нью-Йорка, Токіо, Франкфурта-на-Майні,Парижа, Сінгапура, Цюриха, Гонконга.
Головними функціями валютного ринку є:
реалізація валютної політики держави, спрямованої на забезпеченнярегулювання національної економіки та розширення зовнішньоекономічних зв'язків;
сприяння поглибленню міжнародного розподілу праці та міжнародної торгівлі;
визначення і формування попиту та пропозиції на іноземні валюти;
своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;
регулювання валютних курсів;
хеджування валютних ризиків;
диверсифікація валютних резервів;
одержання прибутку від операцій з валютою та валютними цінностями тощо.
Розрізняють такі ринки:
Регіональні ринки: європейський (Лондон, Цюрих, Париж,Франкфурт-на-Майні), північноамериканський (Нью-Йорк), азіатський (Токіо,Сінгапур, Гонконг).
Національні ринки, які забезпечують рух валютних потоків у даній країніта обслуговують зв'язки з міжнародними валютними центрами. Розвиненістьнаціонального валютного ринку залежить від стану фінансово-кредитної системикраїни, рівня її інтеграції у світову економіку, системи валютного регулюваннята інших чинників.
Ринки за видами валютних операцій: ф'ючерсні, опціонні, форвардні,депозитні тощо.
Спеціальні ринки: відсоткових ставок на іноземні валюти, конверсійнихоперацій, окремих міжнародних розрахункових одиниць тощо.
Специфічними рисами сучасного міжнародного валютного ринку є:
посилення інтернаціоналізації, пов'язане з поглибленням господарськихзв'язків, підвищенням рівня концентрації виробництва та фінансового капіталу,створенням спільних банків тощо;
високий динамізм здійснення валютних операцій;
наявність уніфікованих, а в більшості випадків стандартизованих методіворганізації торгівлі та укладення валютних контрактів;
підвищення в структурі обороту частки спекулятивних угод і відповіднозниження частки комерційних (клієнтських) валютних операцій;
високий рівень технічної оснащеності фінансових установ;
використання спеціальних телеграфних агентств (Рейтер, Блумберг),системи міжнародних розрахунків СВІФТ і створення електронної системи«Рейтер-дилінг»;
широке застосування міжнародних розрахункових одиниць;
інтенсивний розвиток ринку євровалют;
лібералізація національних валютних законодавств і зміцнення внутрішніхвалютних ринків тощо.
2. Міжнародна валютна ліквідністьУкраїни
Під міжнародною валютною ліквідністю розуміють сукупність усіх джерелфінансування та кредитування світового платіжного обороту, до яких належатьвалютні резерви, золоті запаси, міждержавні кредити, міжнародний ринокпозичкових капіталів, сукупність різних джерел фінансування та кредитуваннязовнішньої торгівлі. Показники міжнародної ліквідності кожної країниприскіпливо вивчаються та аналізуються фінансистами, економістами і політиками,а тому уряди приділяють велику увагу публікації та розповсюдженню відповідноїінформації.
У квітні 1992 р. на прохання України Міжнародний валютний фонд (МВФ) іМіжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР — Світовий банк) прийнялирішення про членство України в цих авторитетних фінансових організаціях. ВерховнаРада України 3 червня 1992 р. прийняла Закон України «Про вступ України доМіжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку,Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку табагатостороннього агентства по гарантіях інвестицій», З вересня 1992 р. нашадержава стала членом МВФ та МБРР.
У своїй політиці та діяльності МВФ керується Статутом, прийнятим у 1994р. на Бреттон-Вудській валютно-фінансовій конференції, який відомий як«Статті угоди про МВФ». Згідно із «Статтями угоди про МВФ»країна-член повинна надавати Фонду інформацію, яку він вважає необхідною длясвоєї діяльності.
Із грудня 1992 р. Національний банк України надає Міжнародномувалютному фонду зведені балансові звіти Національного та комерційних банківУкраїни, а також інформацію щодо валютних курсів та відсоткових ставок, а з1993 р. складається платіжний баланс України.
Розпорядженням Кабінету Міністрів та Національного банку України від 14грудня 1995 р. Національний банк був призначений відповідальним за підготовкупоказників і проектів публікацій грошово-кредитної статистики та статистикиплатіжного балансу в збірнику «Міжнародна фінансова статистика».
Збірник «Міжнародна фінансова статистика»(«International Financial Statistics», IFS) є основним статистичнимвиданням Міжнародного валютного фонду, який публікується англійською мовоющомісяця починаючи з січня 1948 р. МФС містить сторінки країн — членів Фонду. Сторінкикраїн демонструють основні агреговані економічні показники, яківикористовуються для аналізу економічного розвитку та містять інформацію провалютні курси, міжнародну ліквідність, гроші та банківські операції, відсотковіставки, виробництво, цінові показники, міжнародні трансакції, рахункидержавного сектора та національні рахунки. Крім міжнародних організацій і донорівінформація цього видання широко використовується на фінансових ринках, а такожпотенційними іноземними інвесторами.
Перше видання сторінки України було надруковано в липневому випускузбірника МФС за 1996 р. і містило показники грошово-кредитної статистикипочинаючи з грудня 1992 р. і статистики платіжного балансу починаючи з першогокварталу 1994 р. Показники розраховуються за методологією Міжнародноговалютного фонду. Перелік показників, що входять до збірника, стандартний длявсіх країн — членів МВФ. Дані опубліковано в збірнику на тематичній сторінці,присвяченій Україні.
Дані для публікацій у збірнику МВФ «Міжнародна фінансовастатистика» готуються на основі статистичної звітності, яку щомісяцяскладає Економічний департамент Національного банку України й надаєМіжнародному валютному фонду.
Таблиця 1.
Показники міжнародної ліквідності України,
млн. дол. США, на кінець періодуПоказник 1993 1994 1995 1996 1997 1998 2000 Загальна сума резервів за мінусом золота: 468,8 161,6 650,7 1050,6 1960,0 2341,1 941,1 СДР - - 180,6 144,3 67,2 71,1 103,9 Резервна позиція у Фонді ~ ~ ~ " " Іноземна валюта 468,8 161,6 470,1 906,3 1892,8 2270,0 581,6 Золото, млн. тройських унцій 0,0003 0,0115 0,0360 0,0470 0,0316 0,0613 0,11 Золото, за національною оцінкою 0,1 4,4 13,7 18,3 11,6 17,7 31,6 Органи грошово-кредитного регулювання (НБУ): Інші активи 981,4 88,1 4,3 2-5 2,3 0,0 828,2 Інші пасиви 2398,5 279,9 7,3 22,1 36,6 67,6 175,6 Депозитні банки Активи 863,5 1264,5 1406,3 1044,3 942,1 963,1 906,8 Пасиви 896,3 570,4 724,8 302,0 334,4 949,9 507,2
Як свідчить аналіз даних табл.1, резервна позиція України в МВФ на прикінці 90-х рр. становила 581,6 млн. дрл. США і збільшилася в порівнянні з 1992р. на 24,1%. Таблиця відображає міжнародні ліквідні активи (міжнародні резерви)України. Міжнародні резерви — це зовнішні активи, що контролюються органамигрошово-кредитного регулювання і можуть бути використані для фінансуваннядефіциту платіжного балансу, а також для проведення інтервенцій на валютнихринках та ін. До складу міжнародних резервів входять:
монетарне золото — високочисте золото у формі монет, злитків абобрусків не нижче 995 проби, що перебуває у власності або під контролемцентрального банку або органів державного управління і є частиною їхміжнародних резервів;
СДР, що належать Україні (у доларовому еквіваленті);
резервна позиція України в Міжнародному валютному фонді;
валютні активи (валюта, вклади та депозити й цінні папери).
Показник "іноземна валюта" включає вимоги монетарних органівдо нерезидентів у вигляді банківських депозитів, казначейських векселів,коротко — та довгострокових державних цінних паперів, євро та інші вимоги, яківикористовуються при потребі платіжного балансу незалежно від того,деноміновані вони у валюті дебіторів чи кредиторів.
Таблиця 2.
Позиція України в Міжнародному валютному фонді,
млн. СДР, на кінець періодуПоказник 1993 1994 1995 1996 1997 1998 2000 Квота 997,3 997,3 997,3 997,3 997,3 997,3 997,3 Авуари в СДР - - 123,73 97,06 46,72 52,70 178,25 Резервна позиція у Фонді 0,01 0,01 0,01 … . … . 0,01 0,01
Загальна заборгованість за
кредитами і позичками Фонду - - 249,33 1037,30 1573,30 1780,56 1958,16
Показники, наведені в табл.2, надають інформацію про позицію України вМВФ.
Квота в Міжнародному валютному фонді — це частка країни — члена МВФ укапіталі Фонду. Залежно від квоти у МВФ визначається кількість голосів країни вкерівних органах
Фонду, сума СДР при розподілі, обсяг одержання кредитів. Статутом МВФпередбачено, що величина квоти (внеску) встановлюється для кожної країни окремоз урахуванням її ролі у світовій економіці, насамперед — у міжнародній торгівлі(враховуються також валовий внутрішній продукт і міжнародні резерви). Внески уМВФ здійснюються у національній валюті, СДР або іноземній валюті, щовизначається МВФ. До 1 квітня 1978 р.25% квоти сплачувалося золотом. Розмірквоти у МВФ переглядається не частіше одного разу на п'ять років. У 1998 р. квотаУкраїни в МВФ становила 997,3 млн. СДР, або 0,69%.
Передбачається, що з 1999 р. статутний капітал МВФ буде збільшено на45%, і він становитиме 288 млрд. дол. США. Відповідно зростуть внески країн — членівМВФ.
Авуари в СДР (СПЗ) — це резервні активи, що належать учасникам Фонду тавстановленим міжнародним фінансовим установам і є частиною міжнародних резервівкраїн — членів МВФ. Запроваджений у 1969 р. Спеціальний рахунок запозичення МВФнадає країнам — членам МВФ додаткові міжнародні резерви. СПЗ не єзобов'язаннями МВФ. Вони розглядаються як активи, оскільки дають право наотримання інших активів — іноземної валюти або інших резервних активів. Починаючиз січня 1996 р. вартість одиниці СПЗ визначається Фондом щодня яксередньозважене значення валютних курсів п'яти провідних валют.
У цілому позицію України в Міжнародному валютному фонді можна визначитияк стабільну, однак слід зазначити, що сума заборгованості за кредитами іпозичками Фонду за останні роки значно зросла.
3. Валютні курси – основа валютноїполітики країни
Основою валютної політики країни є вибір режиму валютних курсів, якийвідповідає економічному стану держави та її зовнішньоекономічним відносинам. Валютнийкурс як ціна грошової одиниці даної держави, який виражається у грошовійодиниці іншої держави, залежить від багатьох курсоутворюючих факторів, щовиявляють себе через попит і пропозицію певної валюти на ринку. Він маєбезпосереднє практичне значення для тих, хто займається торгівлею,інвестиціями, іншими фінансовими операціями, і відіграє важливу роль угрошово-кредитній політиці держави.
Валютний курс (Exchange rate) є своєрідною формою ціни, яка сплачуєтьсяв національній грошовій одиниці за одиницю іноземної валюти, і визначаєтьсяспіввідношенням між національною грошовою одиницею та відповідно іноземноювалютою виходячи насамперед з їх купівельної спроможності.
Визначення валютних курсів називають котируванням. Повне котируванняозначає, що встановлюється курс покупця (сторона bid) і продавця (сторона offer).Різниця (маржа) між курсом покупця і курсом продавця для того, хто здійснюєкотирування, є джерелом прибутку.
До 23 жовтня 1994 p. в Україні дотримувалися системи множинних курсів,включаючи офіційний валютний курс, який визначався НБУ, і ринковий, якийвстановлювався на валютних аукціонах. Із 24 жовтня 1994 р. офіційний курсвстановлюється за результатами торгів на Українській міжбанківській валютнійбіржі.
Правильне визначення валютних курсів має важливе практичне значення,оскільки валютний курс безпосередньо впливає на ціну імпорту, виражену внаціональній валюті, та на ціну експорту, що конвертується в іноземну валюту. Томуйого динаміка тісно пов'язана з темпами інфляції та з врахуванням інших даних,таких як затрати й ціни на внутрішньому та зовнішньому ринках, і може бутиіндикатором зовнішньої конкурентоспроможності, а внаслідок цього — можливихзмін у платіжному балансі країни. 3.1. Чинники формування валютногокурсу
Як уже зазначалося, валютний курс є ціною, в якій грошова одиницяоднієї країни виражається (відображується) в грошовій одиниці іншої країни, атому, як і на ціну будь-якого іншого товару, на рівень і динаміку валютногокурсу впливає ціла низка чинників. Розрізняють чинники структурного(макроекономічного) характеру, тобто такі, що відображають стан економіки даноїкраїни, та кон'юнктурні, які постійно змінюються під впливом тенденційвнутрішнього та світового ринків.
До структурних чинників належать:
показники економічного зростання;
обсяг грошової маси в обігу;
рівень інфляції; рівень облікової ставки;
стан і структура платіжного балансу країни;
обсяги дефіциту державного бюджету;
платоспроможність країни та довіра до національної валюти навнутрішньому і зовнішньому ринках;
обсяги внутрішніх та зовнішніх запозичень тощо.
Кон'юнктурними чинниками можна вважати:
спекулятивні валютні операції;
формування інфляційних очікувань;
часті зміни урядів;
лобіювання у вищих ешелонах влади інтересів певних політичних таекономічних структур;
рівень розвиненості інших секторів фінансового ринку та ін.
Стан платіжного балансу, який характеризує ефективністьзовнішньоекономічної діяльності країни, безпосередньо впливає на рівень ідинаміку валютного курсу. При цьому найбільший вплив на нього спричиняютьпоточні операції балансу (купівля товарів, послуг, доходи від інвестицій тощо).Дефіцит поточного балансу свідчить про низьку конкурентоспроможністьнаціональних товарів і послуг на світових ринках та більшу привабливістьіноземних товарів. За наявності дефіциту платіжного балансу відбуваєтьсязбільшення зовнішньої заборгованості країни та виникають умови для підвищеннякурсу національної валюти. Активне сальдо платіжного балансу свідчить пропідвищення попиту на національну валюту1 і зниження її курсу по відношенню доіноземних валют.
Суттєвий вплив на валютний курс мають збільшення обсягів грошової маси,підвищення темпів інфляції та наявність інфляційних очікувань. Практично у всіхкраїнах, особливо за умови спаду виробництва, ці чинники призвели до підвищеннякурсів національних валют. Показовим прикладом може бути фінансова криза 1998 р.Інфляційні очікування почали проявлятися ще в травні-червні 1998 p., коли зринку ОВДП пішли нерезиденти. В серпні фінансова криза розпочалася спочатку вРосії, а потім перекинулася й до України. Однак завдяки тому, що Національномубанку України вдалося частково погасити інфляційні очікування, перші наслідкифінансової кризи в Україні не були такими руйнівними, як в Росії, коли з полицьмагазинів за кілька днів зникли товари широкого вжитку. Оскільки чинникифінансової кризи в Україні та Росії були схожими, її наслідки знайшли свійпрояв у суттєвому підвищенні курсів і гривні, й рубля по відношенню до більшстабільних валют.
Підвищення відсоткових ставок означає подорожчання грошей, а томусприяє зміщенню (переміщенню) інвестиційного та спекулятивного попиту зіноземної валюти на внутрішній грошовий ринок. Маневрування відсотковимиставками спричиняє перетоки значних сум капіталів на міжнародних фінансовихринках. Підвищення відсоткових ставок сприяє притоку іноземних інвестицій істабілізації валютного курсу.
В цілому слід зазначити, що чинники, які формують валютні курси, доситьмобільні, і їх взаємний вплив часто може нейтралізувати або підсилити дію одинодного, а тому, керуючись загальними тенденціями динаміки валютних курсів,потрібно в кожній Конкретній ситуації аналізувати дію кожного чинника увзаємозв'язку з іншими. 3.2. Операції на валютному ринку
За допомогою проведення операцій на валютному ринку центральний банктакож може здійснювати регулювання грошової маси в обігу, підтримуючивідповідну стабільність національної валюти. Виступаючи на валютному ринку вролі покупця, центральний банк випускає в обіг додатковий обсяг національнихгрошей і за них придбає іноземну валюту, а виступаючи в ролі продавця іноземноївалюти, вилучає кошти в національній валюті з обігу. Але для здійснення такихоперацій та забезпечення їхньої ефективності необхідно мати відповідніповноваження та достатній розмір валютних резервів.
В Україні лише в 1992 р. розпочато роботу зі створення валютногосегмента грошового ринку. Основу внутрішнього сегмента валютного ринку спочаткускладали комерційні банки, які одержали ліцензію на право здійснення операцій зіноземною валютою та міжнародних розрахунків.
Найбільш суттєвими факторами, які впливали на стримування валютногосегмента грошового ринку, були відсутність законодавчої бази в сфері валютногорегулювання та недосконалість економічної й податкової політики, якапроводилась у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Для організації міжбанківського валютного ринку Національним банкомбуло розроблено новий порядок надання ліцензій і проведено переатестаціюпрацівників комерційних банків, які здійснюють валютні операції. З вересня 1992р. розпочала роботу Валютна біржа Національного банку, яку з 08.07. 1993 р. булореорганізовано в Українську міжбанківську валютну біржу.
У зв'язку з необхідністю проведення політики, спрямованої на підтримкукурсу національної валюти, в 1992 р. було розпочато роботу зі створенняофіційного валютного резерву Національного банку України.
Діючий раніше порядок формування та використання Державного валютногофонду, який було розміщено в Державному експортно-імпортному банку, не дозволявНаціональному банку проводити операції зі стабілізації курсу українського карбованцядо іноземних валют шляхом проведення інтервенцій на внутрішньому валютномуринку України.
З 2000 р. основними резервними валютами є долар США (базова валюта),євро, швейцарський франк, фунт стерлінгів і японська єна.
Протягом 1992-1996 pp. вплив Національного банку на співвідношенняукраїнської валюти (карбованця) до іноземних валют визначався через Українськуміжбанківську валютну біржу. В цей період спостерігалася тенденція достабілізації економічних процесів, що відбувалися в державі, підвищилася довірадо національної грошової системи, і курс утримувався на стабільній позначці.
У 1997 р. продовжувалася лібералізація валютного ринку, але в цейперіод валютний ринок України зазнав значного тиску внаслідок залучення урядомУкраїни короткотермінового капіталу іноземних інвесторів для потребфінансування дефіциту бюджету шляхом реалізації облігацій внутрішньої державноїпозики безпосередньо через міжбанківський ринок та Українську міжбанківськувалютну біржу. Тиск коштів нерезидентів протягом року був нерівномірним тарізноспрямованим, і його можна було поділити на два періоди.
У січні — серпні 1997 р. спостерігався значний приплив валютних коштів,унаслідок чого пропозиція доларів США перевищила попит на них, а курс гривніпорівняно з початком року знизився на 1,7%. З метою нейтралізації надлишковоїпропозиції доларів США Національний банк України проводив політику стримуваннянадмірної ревальвації гривні шляхом викупу надлишкової пропозиції іноземноївалюти.
З вересня 1997 р. ситуація на валютному ринку почала різко змінюватисячерез відплив іноземного капіталу в зв'язку з фінансовою кризою в Азії. Іноземніінвестори виводили свій капітал, із країн з нестабільною економікою. Характерноюрисою валютно-курсової політики в 1997 р. було забезпечення керованостіобмінного курсу в межах валютного коридору 1,7-1,9 гривні за долар США,офіційно встановленого з 01.09. 1997 р.
Використання валютного коридору як одного з елементів управління ринкомдало можливість визначити чіткі орієнтири для учасників зовнішньоекономічноїдіяльності, а жорстка верхня межа стала важливим антиінфляційним фактором, щодало змогу попередити інфляційні очікування й ефективно стримувати темпивнутрішнього знецінення гривні.
Система валютного коридору відіграла значну роль при проведеннігрошово-кредитної політики в 1997-1998 pp. та в першому півріччі 1999 р.
У 1998 р. в зв'язку з фінансовою кризою в Росії та наявністю тіснихторговельних відносин України з Росією з метою недопущення наслідків кризи наукраїнський грошово-кредитний ринок Національним банком було введено окреміелементи адміністративного контролю за проведенням валютних операцій:
із 7 вересня 1998 р. було введено обов'язковий 75-відсотковий продажнадходжень валютних коштів на рахунки експортерів, а з 15.09. 1998 р. цю нормубуло знижено до 50%;
проведення безготівкових операцій з купівлі-продажу вільноконвертованої валюти здійснювалося лише через Українську міжбанківську таКримську валютні біржі;
введено обов'язкове документальне підтвердження клієнтом фактичногонадходження товарів та отримання послуг при розгляді заявок на купівлюіноземної валюти;
встановлено обмеження на купівлю іноземної валюти банками-нерезидентами;
введено обмеження з надання банками кредитів резидентам в іноземнійвалюті та ін.
Усі ці заходи в комплексі з посиленим контролем за формуваннямкомерційними банками обов'язкових резервів та встановленням більш жорсткихнормативів формування їх сприяли утриманню відповідної стабільності нагрошово-кредитному ринку й дали можливість із 17 березня 1999 року значнолібералізувати валютний сегмент ринку.
Національний банк України на підставі даних за операціямикупівлі-продажу валюти, яку одержував від комерційних банків, самостійновизначав офіційний курс гривні до інших іноземних валют.
З грудня 1999 р. з метою недопущення спекуляцій на валютному ринку булозапроваджено проведення щоденних валютних операцій у режимі реального часу,тобто після часу, відведеного на торги, всі операції призупинялися, і купленувалюту в той же день не можна було знову продати. Цей режим дав позитивнірезультати, внаслідок чого тиск на валютний сегмент ринку різко зменшився.
Винятково важливе значення для регулювання валютного ринку малоухвалення в 1999 р. Закону України «Про Національний банк України», вякому Національний банк визначено уповноваженою державою установою призастосовуванні законодавства України про валютне регулювання і валютнийконтроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулюваннявіднесено:
видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій;
видачу та відкликання ліцензій, здійснення контролю за діяльністюбанків та інших установ, які одержали ліцензію Національного банку на здійсненняоперацій з валютними цінностями;
встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та іншихустанов, що купують та продають іноземну валюту.
Національний банк визначає також структуру валютного ринку України йорганізовує торгівлю валютними цінностями, проводить дисконтну та девізнувалютну політику і застосовує в разі необхідності валютні обмеження.
Дисконтну політику Національний банк здійснює з метою регулювання рухукапіталу та балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсугрошової одиниці України до іноземних валют шляхом зміни облікової ставки, адевізну — на підставі регулювання курсу грошової одиниці України до іноземнихвалют шляхом купівлі та продажу іноземної валюти на фінансових ринках.
Для забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності грошової одиниціУкраїни Національний банк створює золотовалютний резерв, що складається з такихактивів:
банківське золото;
спеціальні права запозичення;
резервна позиція в МВФ;
іноземна валюта у вигляді банкнот і монет або кошти на рахунках закордоном;
цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті;
інші міжнародне визнані резервні активи за умови забезпечення їхньоїнадійності та ліквідності.
Поповнення золотовалютних резервів проводиться Національним банкомтакими шляхами:
купівля банківського золота та іноземної валюти;
отримання доходів від операцій з іноземною валютою, банківськимиметалами та іншими міжнародне визнаними резервними активами;
залучення Національним банком валютних коштів від міжнароднихфінансових організацій, центральних банків іноземних держав та інших кредиторів.
Використання золотовалютного резерву здійснюється Національним банкомна такі потреби:
продаж валюти на фінансових ринках для проведення грошово-кредитноїполітики, включно з політикою обмінного курсу;
витрати за операціями з іноземною валютою, монетарними металами таіншими міжнародне визнаними резервними активами.
Доходи та збитки Національного банку, пов'язані зі зміною оцінкиактивів і пасивів, у вигляді банківського золота й іноземної валюти,спеціальних прав запозичення у зв'язку зі змінами курсу іноземних валют та цінизолота враховуються і компенсуються в такому порядку:
чисті валютні доходи та збитки збалансовуються відповідною сумою наспеціальному резервному рахунку переоцінки валютних резервів у балансіНаціонального банку;
зазначені чисті доходи та збитки не враховуються при розрахунку річногодоходу Національного банку.
З ІІ півріччя 1999 р. в Україні практично діє політика плаваючогообмінного курсу, тобто від політики валютного коридору Національний банкперейшов до політики плаваючого обмінного курсу, а з лютого 2000 р. такувалютну політику визнано офіційною. Це, насамперед, пов'язано з тим, що обсягувалютних резервів у нинішніх умовах недостатньо для використання валютногокоридору.
Останнім часом періодично виникають дискусії щодо введення валютногорежиму «Currency board» як базової основи економічної політики.
Валютний режим «Currency board» означає стовідсотковерезервування національної валюти при жорсткому обмінному курсі щодо певноїіноземної валюти (на практиці це може бути або долар США, або євро). За такоїситуації національна валюта стає повним еквівалентом конвертованої валюти(долара або євро). Введення режиму «Currency board» підвищує довірунаселення і підприємців до національної валюти, дає змогу швидко знизити інфляцію,допомагає посилити фіскальну дисципліну, повернути довіру до національноївалюти і створити умови для економічного зростання країни.
Але для успішного та ефективного впровадження режиму «Currencyboard» необхідно мати такі передумови:
досягнення бездефіцитного бюджету;
прийняття програми санації підприємств та банківської системи;
врегулювання питань за зовнішніми та внутрішніми боргами уряду;
відмова від використання валютних резервів Національного банку длярозв'язання бюджетних проблем;
відмова від кредитної підтримки Національним банком уряду такомерційних банків у будь-якій формі, а також проведення операцій на відкритомуринку, тобто позбавлення Національного банку функції кредитора останньоїінстанції;
визначення відсоткових ставок винятково ринковими механізмами;
доведення рівня забезпеченості монетарної бази валютними резервамиНаціонального банку до 100%.
В Україні режим плаваючого обмінного курсу було офіційно запроваджено з21 лютого 2000 р. згідно із заявою Кабінету Міністрів та Національного банкуУкраїни від 21.02. 2000 p., що стало логічним продовженням послідовної політикилібералізації валютного ринку, яка проводилася Національним банком Українипротягом 1999 р.
Введення режиму плаваючого обмінного курсу, а також запровадження вгрудні 1999 року на міжбанківському ринку торгової сесії забезпечилистабілізацію курсу національної валюти.
Валютно-курсова політика в 2004 р. не повинна зазнати значних змін ізбереже основні елементи діючої системи валютного регулювання. Вона формуватиметьсявиходячи із прогнозу позитивного сальдо торговельного балансу, зростання прямихіноземних інвестицій та надходжень від приватизації, позитивної та рівномірноїдинаміки інших макроекономічних та монетарних чинників. Валютно-курсоваполітика спрямовуватиметься на дотримання подальшої стабільності обмінногокурсу, поступову (незначну) девальвацію гривні. Така політика сприятимезбереженню позитивного впливу валютного курсу на фінансову стабільність,зниженню інфляції, здешевленню критичного імпорту і створенню сприятливих умовдля зовнішньоекономічної діяльності.
При здійсненні інтервенцій на валютному ринку Національний банк Українигнучко впливатиме на обмінний курс, вирішуючи одночасно завдання забезпеченнядостатнього рівня валютних резервів та забезпечення економіки необхідноюкількістю платіжних інструментів. Збільшення й оптимізацію структури валютнихрезервів та доведення їх рівня до міжнародних стандартів Національний банкрозглядає як важливу умову забезпечення довгострокової стабільності національноїгрошової одиниці.
У 2004 р. Національний банк діятиме виходячи з необхідності одночасногоздійснення заходів як з розширення пропозиції грошей, так і з мобілізаціїнадлишкової ліквідності з ринку. З метою регулювання грошово-кредитного ринкуНаціональний банк використовуватиме всі наявні монетарні інструменти тамеханізми як в комплексі, так і кожний окремо, залежно від їх впливу на стангрошово-кредитного ринку.
З урахуванням наявних економічних ризиків, ускладненнязовнішньоекономічної кон'юнктури, а також необхідності подальшого укріпленнястабільності гривні Національний банк України проводитиме у 2004 р. більшжорстку порівняно з 2003 р. монетарну політику, спрямовану на підтримкупрограми економічного і соціального розвитку України, створення монетарнихпередумов економічного зростання, ефективної зайнятості і підвищення реальнихдоходів населення. Ефективність грошово-кредитної політики буде залежати відподальшого удосконалення і розширення чинної законодавчої бази, зниженняподаткового тиску, зменшення рівня тінізації економіки, більш глибокоїкоординованості дій Кабінету Міністрів та Національного банку України припроведенні фіскальної та грошово-кредитної політики.
Таким чином, забезпечення високого рівня контролю за валютним ринком України,стабільності валютних курсів і національної грошової одиниці на початку 2003 р.було досягнуто завдяки використанню суто ринкових методів регулювання тауправління грошово-кредитною системою, що підтвердило правильність використанняНаціональним банком України відповідних інструментів монетарної політики.
4. Поняття і завдання валютногорегулювання та валютного контролю
Під валютним регулюванням слід розуміти діяльність держави тауповноважених нею органів, спрямовану на регламентацію міжнародних розрахунківі порядку здійснення операцій з валютними цінностями.
Основними завданнями здійснення валютного регулювання та контролю є:
організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідногоступеня конвертованості національної грошової одиниці;
регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземнихінструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;
організація внутрішнього валютного ринку;
регламентація та регулювання банківської діяльності з валютнимицінностями;
регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захистіноземних інвестицій;
встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордонвалютних цінностей;
забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти нанаціональний валютний ринок.
Основними формами здійснення валютного регулювання та контролю єпроведення:
дисконтної політики, тобто управління обліковою ставкою національногобанку, яка поряд з іншими засобами має регулювати обсяг грошової маси, обсягсукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив із-за кордону та відтіккороткострокових капіталів;
девізної політики у вигляді валютної інтервенції, яка являє собоюкупівлю-продаж національним банком іноземної валюти, що впливає на курснаціональної грошової одиниці, продажу або купівлі золота з метою бажаноговпливу на кон'юнктуру ринку золота, зміни режиму конвертованості валют,посилення або послаблення валютних обмежень;
диверсифікації валютних резервів, що дає змогу зменшити збитки відвідносного знецінення тих або інших валют, і забезпечення найвигіднішоїструктури резервних активів;
отримання або надання кредитів та субсидій, які використовуються длякомпенсації розривів, що виникають у міждержавних платежах;
низки адміністративних заходів.
Відповідно до ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Просистему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. №15-93органами валютного контролю в Україні визначені:
Національний банк України.
Уповноважені банки.
Державна податкова адміністрація України.
Міністерство зв'язку України.
Державний митний комітет України.
Залежно від своїх функцій зазначені органи мають різний обсягповноважень у сфері валютного контролю. Уповноважені банки здійснюють контрольза валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через цібанки. Державна податкова адміністрація України — фінансовий контроль завалютними операціями, що виконуються резидентами і нерезидентами на територіїУкраїни. Міністерство і зв'язку України — за додержанням правил поштовихпереказів та пересиланням валютних цінностей через митний кордон України. Державниймитний комітет України — за додержанням правил переміщення валютних цінностейчерез митний кордон України.
Головним органом валютного регулювання та контролю є Національний банкУкраїни, який крім функцій прямого контролю також здійснює:
державну валютну політику, виходячи з принципів загальної економічноїполітики України;
разом із Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс України;
контроль за додержанням затвердженого Верховною Радою України лімітузовнішнього державного боргу України;
визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноваженихбанків нерезидентам;
видачу в межах своєї компетенції обов'язкових для виконання нормативнихактів щодо здійснення операцій на валютному ринку України;
накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей дляздійснення державної валютної політики;
видачу ліцензії на здійснення валютних операцій та прийняття рішенняпро їх скасування;
встановлення способів визначення і використання валютних (обмінних) курсівіноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей,виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;
встановлення за погодженням із Міністерством статистики України єдинихформ обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролюза їх достовірністю та своєчасним поданням;
публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноваженихбанків тощо.
Отже, валютну політику держави можна поділити на дві частини — поточнута перспективну. Поточна полягає в організації повсякденного оперативногорегулювання поточної валютної кон'юнктури, а перспективна — в здійсненнідовгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, щореалізується через участь держави в міждержавних угодах. Значна роль уформуванні довгострокової валютної політики належить таким міжнароднимвалютно-фінансовим установам, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк,Європейський банк реконструкції та розвитку тощо.
Висновок
Останнім часом в системі грошово-кредитного регулювання важливе місцепосідає валютна складова. Коли ми говоримо про валютну стабільність у зв'язку зістабільністю національної грошової одиниці, то перш за все повинні чітко знатиобсяги іноземної валюти на руках у населення та мотиви її збереження.
Курс гривні до долара США хоча до останнього часу й не визначався якінструмент грошово-кредитної політики, але фактично ним став уже давно. А томуне варто в довгостроковому періоді шукати відповіді на запитання: має вінзростати чи знижуватися? В його динаміці є власні закономірності, які НБУздатен оперативно враховувати і формувати необхідні межі коливань.
Визнання валютного курсу інструментом грошово-кредитної політики таоперативний вплив на нього з боку саме НБУ дає змогу значною мірою вирішити йпитання стимулювання та підтримання відповідних темпів приросту ВВП ізабезпечення стабільності гривні.
Визначаючи роль і місце валютних курсів у системі грошово-кредитногорегулювання, слід зазначити, що зміну курсу гривні до долара США частосприймають як індикатор інфляції: курс підвищився — значить, інфляція є,знизився — немає. Практика засвідчила, що сьогодні така зміна курсу можеозначати зміну попиту й пропозиції долара, зміну купівельної спроможностідолара на українському ринку (тобто доларову інфляцію-дефляцію, а не гривневу).
Шляхи забезпечення стабільності гривні і на її основі — стабілізації іпіднесення економіки полягають, перш за все, у забезпеченні стабільноїполітичної ситуації, наявності системи законів, чіткої економічної політики тамеханізмів її реалізації.
Список використаної літератури
1. Андронов О., Береславська О Українськійміжбанківській валютній біржі — п'ять років // Вісник Нац. банку Українию-1998.- №7. — С.30-39.
2. Боринець СЛ. Міжнародні валютно-фінансові відносини.- К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. — 305 с.
3. Геєць В. Перспективи світового економічногозростання у 2000-2002 р. // Вісник Національного банку України. — 2000. — № 2.- С. 20-25.
4. Государственное регулирование рыночной экономики: Учебн.пособие. –2-е изд. – М: Дело, 2002. – 280с.
5. Єпіфанов А.О. та ін. Управління ризиками вплатіжних системах / НБУ: УАБС / Єпіфанов А.О., МіщенкоВ.І., СавченкоА.С. — Суми:Ініціатива, 2001. — 168с.
6. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Дьяконова 1.1. Бюджет іфінансова політика України. — К.: Наукова думка, 1997. — 301 с
7. Зрушення до ринкової економіки. Реформи в Україні: поглядз середини. За ред.Л. Гофмана і А. Зіденберга. К: 1997р. – 287с.
8. І. Михасюк, А. Мельник, М. Крупка, З. Залога. Державнерегулювання економіки. – ЛНУ ім. Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. –640с.
9. Кротюк ВЛ. Національний банк — центр банківськоїсистеми України. — К.: Ін Юре, 2000. — 248 с.
10. Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки. — К.: "Наукова думка", 1994.
11. Науменкова С.В. Проблеми сбалансированностиденежного рынка Украины. — К.: Наукова думка, 1997. — 55 с.
12. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник/ За ред. д-ра екон. наук, проф. A. M. Мороза та канд. екон. наук, доц. М.Ф. Пуховкіної.- К.: КНЕУ, 1999 — 368 с.
13. Про банки і банківську діяльність: Закон України №2121-ІП від 07.12. 2000 p., зі змінами та доповненнями за № 2740-ІП від 20.09.2001 р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. — 2001.
14. Про Національний банк України: Закон України №679-XIV від 20.05. 1999 р. // Законодавчі і нормативні акти з банківськоїдіяльності. — 1999. — Вип.7. — С.3-23.
15. Про систему валютного регулювання і валютногоконтролю: Декрет Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02. 1993 р. // Урядовийкур'єр. — 1993. — 6 березня.
16. Стельмах В.С., Єпіфанов А.О. и др… Грошево-кредитнаполітика в Україні/За ред.В.І. Міщенка. – 2-е вид. К.: Т-во “Знання”, КОО, 2003.-421с.
17. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навчальнийпосібник. – Тернопіль: Астон, 2001. –362с.
18. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч.посібник. – К.: МАУП, 2000. -176с.
19. Ющенко В А., Міщенко B.І. Управління валютнимиризиками. — К.: Т-во «Знання», КОО, 1998. — 444 с.
20. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання: Навч.посіб. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 199.359с.
Доповнення до контрольної роботи натему: „Валютне державне регулювання”
Нормативно-правова база є основою будь-якої сфери суспільного життя. Віснуючих умовах глобалізації світового господарства особливого значення набуваєстворення та підтримання конкурентоспроможної національної економіки, важливимелементом якої є наявність стабільного та чіткого валютного законодавства.
Питання валютної політики, її нормативно-правової бази та ступенюдержавного втручання у валютні відносини завжди цікавили вчених різних країн. Ціпроблеми з різних позицій розглядалися багатьма вітчизняними авторами, зокремаКабанцем О.І., Резніковою О.О., Рибак Г.Ф., Міщенко В.І., Науменковою С.В., ЮщенкоВ.А. Однак, враховуючи той факт, що валютне законодавство доволі частозмінюється і не є достатньо врегульованим у правовому аспекті, питаннятеоретичної суті та методичного забезпечення валютної політики є актуальним длядослідження.
Під валютною політикою розуміють сукупність правових та організаційнихметодів та форм управління, здійснюваних в сфері міжнародних валютних та іншихекономічних відносин, які проводяться державою та центральним банком країни всфері валютних відносин та грошового обігу з кінцевою метою впливу на економікута купівельну силу національної валюти [6].
Складовими частинами валютної політики держави є валютне регулювання тавалютний контроль. Валютне регулювання — це система взаємопов'язаних механізмівдержавного та ринкового регулювання курсу національної валюти та руху валютнихцінностей. Валютний контроль являє собою заходи, що проводяться уповноваженимидержавними органами з метою забезпечення дотримання положень валютногозаконодавства.
У роботах багатьох зарубіжних та вітчизняних авторів виділяються різніформи валютної політики, однак не наведена повна їх класифікація. Ми пропонуємодля її побудови використовувати наступні чотири критерії: цілі; способипроведення: об'єкти спрямування форми валютної політики (див. Рис.1).
За цілями валютну політику можна поділити на структурну та поточну. Структурнавалютна політика держави спрямована на довгострокове реформування валютноїсистеми країни, тоді як поточна має оперативно регулювати валютний ринок таплатіжний баланс.
В залежності від тога, за допомогою яких заходів здійснюється валютнаполітика, виділяють валютну політику, що проводиться за допомогоюадміністративних і економічних важелів [7].
За об'єктами, на які спрямована валютна політика, слід розрізняти тривиди:
спрямовану на золотовалютні резерви;
валютний курс
платіжний баланс країни.
/>
Рис.1. За формами проведення розрізняють такі види валютної політики.
Дисконтна політика — зміна облікової ставки центральним банком країни зметою регулювання курсу національної валюти.
Девізна політика — метод впливу на курс національної валюти шляхомкупівлі-продажу іноземної валюти державними органами. Найчастіше девізнаполітика проводиться у формі валютних інтервенцій. Валютні інтервенції — цекупівля або продаж центральним банком країни на міжбанківському ринку абовалютній біржі з метою регулювання курсу національної валюти.
Валютні інтервенції, у свою чергу, також поділяються на декілька видів:відкриті та закриті; стерильні та нестерильні валютні інтервенції. Закритівалютні інтервенції проводяться державою без повідомлення агентів ринку. Відкриті- з повідомленням учасників ринку про майбутнє проведення валютної інтервенції.Стерильні валютні інтервенції — такі, при проведенні яких відсутній вплив навнутрішню грошову масу в країні. При проведенні нестерильних валютнихінтервенцій такий вплив мав місце [7, 8].
Диверсифікація валютних резервів — політика держави, спрямована нарегулювання структури валютних резервів шляхом включення до їх складу різних(зазвичай сильних) і валют.
Регулювання ступеню конвертованості національної валюти — здатностівільного обміну національної грошової одиниці на іноземні валюти. Розрізняютьповну та часткову, внутрішню та зовнішню конвертованість. За режиму повноїконвертованості усі резиденти та нерезиденти мають право здійснювати будь-яківалютні операції без обмежень.
При частковій конвертованості на операції по купівлі-продажу іноземноївалюти запроваджуються певні обмеження.
При зовнішній конвертованості повна свобода валютних операцій надаєтьсялише нерезидентам, при внутрішній — навпаки, лише резидентам країни
Регулювання режиму валютного курсу. Вивчення світового досвіду дозволяєвиділити такі основні режими валютного курсу: «вільно плаваючий», регульованеплавання, постійно фіксований, а також подвійний валютний ринок. В умовахрежиму «вільно плаваючого» валютного курсу попит на валюту країни визначаєтьсяфункцією попиту на «товари, послуги та фінансові активи. Такий режим можутьвикористовувати лише країни з розвиненою ринковою економікою та стабільноюмакроекономічною ситуацією. Режим «регульованого плавання» дозволяє державіутримувати курс національної валюти від різких коливань за допомогою валютнихінтервенцій. Режим постійно фіксованого валютного курсу забезпечує державниморганам встановлення курсу національної валюти і утримання його на певномурівні. Така політика потребує наявності значного обсягу золотовалютних резервів.При режимі подвійного валютного ринку останній поділяється на дві частини, уодній з яких використовується офіційний валютний курс, а в другій — ринковий [6,7, 8].
Разом з валютними інтервенціями такі форми валютної політики, якдевальвація та ревальвація, є одними з найбільш поширених у світовій практиці. Девальваціяозначає зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют абоміжнародних валютних одиниць. Ревальвація являє собою підвищення курсунаціональної валюти по відношенню до іноземних валют або міжнародних валютниходиниць, що здійснюється державними органами при режимі фіксованого валютногокурсу або відбувається завдяки перевищенню попиту (пропозиції) на національнувалюту на валютному ринку над її пропозицією (попитом) при режимі «вільноплаваючого» валютного курсу [8].
Валютні обмеження — це система нормативних правил, що регламентуютьправа громадян та юридичних суб'єктів ринку стосовно здійснення валютнихоперацій.
Дослідження світового досвіду валютних обмежень, проведене автором,дозволяє розподілити їх за умовами застосування на екстрені та поточні абопостійні. Екстрені валютні обмеження застосовуються в разі різкого погіршенняплатіжного балансу, суттєвих змін в економіці країни [зокрема у її фінансовійсфері), нестабільності на світовому валютному та фінансовому ринках. До цієї групиможна віднести:
валютну блокаду;
монополію держави на операції з валютними цінностями;
блокування виручки іноземних експортерів;
заборону продажу вітчизняних товарів за кордоном за національну валюту;запровадження множинності валютних курсів;
обмеження участі національних банків в представленні міжнародних позикв іноземній валюті;
заборону інвестицій нерезидентів та продажу їм національних ціннихпаперів;
вилучення іноземних цінних паперів, що належать резидентам, та їхпродаж за валюту;
повне або часткове припинення погашення зовнішньої заборгованості;
заборону репатріації прибутків, дивідендів та інших видів доходів закордон;
обов'язкову конверсію позик в іноземній валюті в центральному банкукраїни;
вимогу депонування на безвідсотковому рахунку в центральному банкунових закордонних зобов'язань національних банків;
заборону на виплату відсотків по терміновим внескам нерезидентів внаціональній валюті;
введення від'ємної ставки відсотка по внескам нерезидентів внаціональній валюті;
обмеження на форвардні продажі національної валюти іноземцям.
До поточних або постійних валютних обмежень можна віднести ті, щозастосовуються для оперативного регулювання валютного курсу та платіжногобалансу країни. Сюди входять:
регулювання операцій нерезидентів з національною валютою;
регулювання міжнародних платежів;
регулювання переводу національної та іноземної валюти за кордон;
введення податків на придбання або продаж іноземної валюти;
обов'язковий продаж експортерами частки валютних надходжень заофіційним курсом центральному банку країни;
ліцензування валютних операцій;
обмеження продажу іноземної валюти імпортерам-резидентам;
обмеження прав імпортерів на здійснення форвардних, ф'ючерсних таопціонних операцій по придбанню іноземної валюти;
вимога імпортних депозитів,
регулювання строків розрахунків по імпортним та експортним операціям [7].
Враховуючи складну структуру валютної політики та різноманітність їївидів, необхідно чітко визначити, які саме форми повинні використовуватися вУкраїні, а також які державні органи мають впроваджувати ті чи інші заходивалютного регулювання і контролю.
Основними нормативними актами в сфері валютного регулювання тавалютного контролю України є; закони «Про порядок здійснення розрахунків віноземній валюті» №187/94-ВР від 23,09.94 р„ «Про Національний банк України»від 20.05.99 р„ «Про зовнішньоекономічну діяльність» №959-ХІІ від 16.04.91 р.,Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання івалютного контролю» №15-93 від 19.02.93 р., постанова Правління Національногобанку України №49 від 8.02. 2000 р. «Про затвердження Положення про валютнийконтроль». Існує ще декілька чинних нормативних актів у сфері валютногорегулювання, зокрема листи Національного банку України та Державної податковоїадміністрації України, але вони лише роз'яснюють окремі питання, викладені увищеназваних нормативних актах.
Відповідно до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про системувалютного регулювання і валютного контролю» органами валютного контролю вУкраїні визначені: Національний банк України; уповноважені банки; Державнаподаткова адміністрація України; Міністерство зв'язку України; Державний митнийкомітет України.
В Україні немає єдиного нормативного документу, який поєднував би всобі всі аспекти валютного регулювання та контролю. В нормативних актах ненаведене чітке тлумачення валютної політики, валютного регулювання, валютнихобмежень. Відсутнє також єдине визначення поняття валютних цінностей — в різнихнормативних документах зустрічаються три різних тлумачення цього терміну,
Зокрема, Закон «Про Національний банк України» трактує валютні цінності«як матеріальні об'єкти, визначені законодавством України про валютнерегулювання як засоби валютно-фінансових відносин» [2].
Натомість Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначає валютнікошти як валютні цінності, до складу/> яких входять: іноземна валюта готівкою; платіжні документи (чеки,векселі, тратти, депозитні сертифікати, акредитиви та інші) в іноземній валюті,цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі та інші) віноземній валюті, золото та інші дорогоцінні метали у вигляді зливків, пластинта монет, а також сертифікати, облігації, варанти та інші цінні папери, номіналяких виражено у зо-поті, дорогоцінні камені [3].
Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання івалютного контролю» №15-93 від 19.02.93 р., прийнятий з метою впорядкуваннявалютного регулювання та контролю в Україні, вимагає під валютними цінностямирозуміти валюту України; платіжні документи та інші цінні папери (акції,облігації, купони до них, бони, векселі (трати), боргові розписки, акредитиви,чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансовіта банківські документи), виражені в валюті України; іноземну валюту; платіжнідокументи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі(тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитнісертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валютіабо банківських металах; банківські метали — це золото, срібло, платина, металиплатинової групи, доведені до найвищих проб відповідно до світових стандартів,у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені здорогоцінних металів [4],
Наведені вище тлумачення валютних цінностей, з одного боку, доповнюютьодне одного, а з іншого — створюють суперечності щодо того, що слід розумітипід цим терміном. Те, що в законодавстві України немає усталеного визначенняодного з ключових понять у сфері валютної політики, створює проблему як дляпідприємств, так і для контролюючих органів.
З усіх існуючих форм валютної політики в законодавстві України описанолише дві: валютна дисконтна політика та валютна девізна політика (ст.40 Закону«Про Національний банк України»).
В нормативній базі не існує чіткого розподілу функцій валютногорегулювання та валютного контролю між державними органами, статті названихдокументів носять в основному декларативний характер та містять взаємніпосилання.
Відсутнє визначення системи валютного курсу. Так статті 36-37 Закону«Про Національний банк України» дають Національному байку повноваженнявстановлювати офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднювати його. Причому«для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банквикористовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює ізмінює ставку рефінансування та застосовує інші інструменти регулюваннягрошової маси в обігу. Умови та порядок конвертації (обміну) гривні на іноземнувалюту встановлюються Національним банком відповідно до законодавства Українипро валютне регулювання» [2].
Чіткого ж визначення режиму валютного курсу та механізмів йоговстановлення в законодавчих актах немає.
Також у законодавстві відсутній опис механізмів валютного регулювання,що можуть застосовуватися державними органами. Невизначеність системи валютногокурсу та механізмів його регулювання в законодавстві значно ускладнюєможливості прогнозування валютного ринку з боку суб'єктів підприємницькоїдіяльності.
В Україні діють декілька видів валютних обмежень:
попередні імпортні депозити;
регулювання термінів розрахунків між резидентами та нерезидентами заекспортними та імпортними контрактами;
обмеження вивозу іноземної і національної валюти за кордон України;
обов'язковий продаж валютних надходжень експортерів.
Всі ці види валютних обмежень описані у різних нормативних актах, що євкрай незручним для усіх учасників валютного ринку. При оформленні імпортних таекспортних операцій підприємствам доводиться враховувати положеннярізноманітних нормативних актів. Існування єдиного нормативного документуспростило б процедуру та скоротило час, необхідний для оформленнязовнішньоекономічних операцій.
Поряд з цим у валютному законодавстві України відсутнє чітке визначеннявалютної політики, її складових та механізмів. Майже усі інструменти валютноїполітики викладені в Законі «Про Національний банк України».
По-перше, необхідно прийняти єдиний нормативний документ, якийрегулював би всі основні питання у валютній сфері на заміну нині чиннихчотирьох нормативних актів.
По-друге, в цьому документі потрібно визначити понятійний апарат, атакож чітко описати механізми валютного регулювання та контролю, що маютьзастосовуватися в Україні.
По-третє, доцільно розмежувати повноваження та обов'язки державнихорганів, що здійснюють валютне регулювання та валютний контроль. Для цього, нанаш погляд потрібно назвати державні органи, що будуть здійснювати валютнийконтроль, та описати функції кожного з цих органів, повністю виключившидублювання функцій.
Реалізація названих заходів дозволить зробити валютний ринок більшупорядкованим та прогнозованим, отже, більш ефективними стануть діїнаціональних та іноземних компаній, державних установ, що здійснюють валютнийконтроль.
Список використаної літератури
1. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків віноземній валюті» №187/94-ВР від 23.09.94 р. // Бизнес. — 1997. — №25. — С.13-28..
2. Закон України «Про Національний банк України»№679-ХІ\/ від 20.05.99 р. // Голос України. — 1999 — №112. — С.2-43.
3. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»№959-ХІІ від 16.04.91 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991, — №29. — С.1-34.
4. Декрет Кабінету Міністрів України «Про системувалютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.93 р. // ВідомостіВерховної Ради України. — 1999. — №17. — С.14-20.
5. Постанова Правління Національного банку України №49від 8.02. 2000 р. «Про затвердження Положення про валютний контроль». // Вісникподаткової служби України. — 2003. — №9. — С.8-11.
6. Резнікова О.О. Система валютного регулювання вУкраїні на сучасному етапі: Автореф. дис. канд. екон. наук., спеціальність 08.04.00.«Фінанси, грошовий обіг і кредит». / К., 2001. — 18 с.
7. Международные валютно-кредитные и финансовыеотношения: Учебник. / Под ред.Л.Н. Красавиной — 2-е изд., перераб. и доп. — М.:Финансн и статистика, 2001. — 608 с: ил.
8. Наговицин А.Г. Валютная политика. — М,: «Зкзамен»,2000, — 512 с.