Зміст
Вступ
1. Поняття про заповідну справу та природно-заповідний фондУкраїни
2. Національна екомережа
3. Класифікація природно-заповідних територій
4. Червоні книги в системі охорони біологічногорізноманіття
Завершення
Література
Вступ
Тема реферату«Природно-заповідні території та Червоні книги в системі збереженняландшафтного і біологічного різноманіття».
До складуприродно-заповідних територій входять ділянки суші і водного простору, природнікомплекси та об'єкти, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну,рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природноїрізноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу,підтримання загального екологічного балансу, забезпечення фонового моніторингунавколишнього середовища.
Червоні книги — офіційнідокументи неурядових міжнародних і національних адміністративних організацій,які містять систематизовані відомості про рослини і тварин світу чи окремихрегіонів, стан яких викликає стурбованість за їх майбутнє. Червоні книги — своєрідніпрограми збереження і збільшення чисельності видів рослин і тварин, якимзагрожує небезпека зникнення.
Мета роботиознайомитися з природно-заповідними територіями та Червоними книгами в системізбереження ландшафтного і біологічного різноманіття.
1. Поняття про заповідну справу таприродно-заповідний фонд України
Природно-заповіднийфонд України включає біосферні та природні заповідники, національні природніпарки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідніурочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'яткисадово-паркового мистецтва.
Увесь цейприродно-заповідний фонд охороняється як національне надбання і розглядаєтьсяяк складова частина світової системи природних територій і об'єктів, щоперебувають під особливою охороною.
Заповідна справа- це пріоритет сучасної природоохоронної політики держави. Концепціярозвитку заповідної справи передбачає розвиток та вдосконалення мережіприродно-заповідних територій, системи керування ними та зростання їхсуспільного значення для розвитку держави. Важливе значення має розробка івпровадження ефективного економічного механізму функціонування системиприродно-заповідного фонду, що передбачає, зокрема, звільнення заповідників від оподаткування (плати за природні ресурси тощо) тавпровадження єдиного порядку формування Державного бюджету щодо виділеннякоштів на збереження і розвиток природно-заповідного фонду. В основіприродно-заповідної справи лежать такі принципи:
створення взаповідниках як своєрідних «еталонах» природи умов, необхідних длязбереження і розвитку всіх видів тварин і рослин;
підтриманняекологічної рівноваги ландшафтів шляхом охорони природних екосистем;
можливість вивчатиеволюцію природних екосистем як у регіональному, так і в більш широкомубіогеографічному плані; вирішувати багато аутекологічних і синекологічнихпитань;
мережаприродно-заповідних об'єктів повинна відображати широтно-меридіанні, а вгірських регіонах — висотні закономірності поширенняекосистем;
включення в сферудіяльності заповідників соціально-економічних питань, пов'язаних іззадоволенням рекреаційних, краєзнавчих та інших потреб населення. Природно-заповіднітериторії відіграють неоціненну роль в екологічному вихованні, освіті та вформуванні екологічного світогляду у широких верств населення та підростаючогопокоління.
Відносини у галузіохорони, відтворення і використання природно-заповідного фонду регулюютьсяЗаконом «Про природно-заповідний фонд України» (прийнятий 16 червня 1992 р) та державною Програмоюперспективного розвитку заповідної справи в Україні (затверджена 22 вересня 1994 p). Законвизначає правові основи організації, охорони, використання територій таоб'єктів фонду. Основна мета Програми — забезпечитизбереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, гарантуватиобґрунтований розвиток заповідної справи на період до 2015 року.
Для керуваннязаповідною справою створено Головне управління національних парків і заповідноїсправи при Міністерстві природних ресурсів. У листопаді 1997 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову про вдосконаленнядержавного керування заповідною справою. Крім цього, прийнято ряд постановВерховної Ради, уряду, ведеться інтеграція з країнами Європи — здебільшого зметою забезпечення дії в Україні міжнародних конвенцій.
Першочерговими іголовними завданнями розвитку заповідної справи на найближчі роки визначенітакі завдання:
довести площіоб'єктів природно-заповідного фонду до 5, а в окремихрегіонах — до 10 відсотків площіУкраїни чи відповідного регіону;
підвищитифлористичну, ценотичну, фауністичну та ландшафтну репрезентативність природно-заповідногофонду. Ця проблема набуває нині особливого значення узв'язку з необхідністю збереження всіх компонентів екосистем, а не лишерідкісних. Зберегти все багатство різних типів природного різноманіття наперших порах можна через механізм удосконалення класифікації категорійприродно-заповідного фонду, потім її запровадження, що є основоюрепрезентативної мережі природно-заповідних територій;
активізуватироботу по створенню у прикордонних місцевостях міждержавних природно-заповіднихтериторій. Питання формування транскордонних природно-заповідних територій єособливо актуальним, оскільки саме в цих місцях ще концентруються великіпростори малозмінених лісових масивів, лук, водно-болотних угідь. ЗаСевільською стратегією кожна країна, у тому числі й наша, повинна забезпечитистворення біогеографічної мережі біосферних заповідників. Усі вони потребуютьпідвищення ступеня репрезентативності по відношенню до регіону, якийпредставляють:
створити Державнийкадастр природно-заповідного фонду України;
розробитиНаціональний план дій по збереженню та раціональному використаннюводно-болотних угідь;
удосконалитисистему державного управління, насамперед, заповідниками та національнимиприродними парками;
удосконалитиіснуючу класифікацію територій природно-заповідного фонду;
розробити тавпровадити ефективний економічний механізм функціонування системи територійприродно-заповідного фонду, що передбачає, зокрема, звільнення заповідників відоподаткування (плати за природні ресурси тощо);
впровадити єдинийпорядок формування Державного бюджету щодо виділення коштів на збереження тарозвиток природно-заповідного фонду України.
2. Національна екомережа
Після розбудовизавершеної мережі природно-заповідних територій постає інша проблема — формування своєї національної екомережі. Як і вся природоохороннагромадськість Європи, Україна також розпочала на державному рівні закладатиперші підвалини її формування. Це зовсім новий напрям діяльності, хоча такіідеї висловлювалися вченими вже давно.
Панєвропейськаекомережа (ECONET) — це новаполітика в охороні природи. Вона була започаткована в Нідерландах і заразнабуває значного розвитку. Вона розглядається як основний напрямок реалізаціїстратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. ECONET націлена на інтеграцію територій, щоохороняються, і тих, де збереглася природна рослинність, у різних країнахЄвропи в єдину систему, яка б забезпечила функціонування, збереження івідтворення всього біорізноманіття. З цією метою були розроблені міжнароднікритерії і стандарти (Дідух, Шеляг-Сосонко, 2001). Їх було затверджено наконференції міністрів навколишнього середовища країн Європи в Софії (Болгарія) у1995 р. Програма створення екомережі для Європи була розроблена в 1999 р., а в2010 р. планується її завершення. Для України така програма була розроблена в1998 p., а 28вересня 2000 р. прийнятий Закон України «ПроЗагальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на2000-2015 роки».
В багатьохєвропейських країнах (Нідерланди, Бельгія, Польща та ін) така екомережа вжерозроблена. Подібні роботи вже здійснені в Литві та Естонії. З 1980 р. розв'язаннямвідповідних проблем займаються Чехія і Словаччина.
Основним каркасомекомережі буде існуюча мережа природно-заповідного фонду, але вже доповненановими елементами. Зокрема, до неї залучатимуться інші природні території, щоохороняються, та перспективні для заповідання, які будуть з'єднуватисяприродними екокоридорами, що забезпечить безперервний біоенергетичний тагенетичний обмін у межах природного середовища. Буферні зони будуть сприятизміцненню мережі та її захисту від зовнішніх негативних факторів. Визначатимутьсяй охоронятимуться центри біорізноманіття, ареали раритетності, міграційні шляхитощо. Головна мета екомережі — зберегти весь комплекс екосистем, середовищіснування видів та їх генетичної різноманітності, не допустити подальшоїфрагментації рослинного покриву, забезпечити достатній простір природнихсередовищ для збереження видів, створити сприятливі умови для вільногорозселення і міграції видів флори та фауни, забезпечити відновлення компонентівключових екосистем та екологічну стабільність ландшафтів України, що єзапорукою стабільності людського життя.3. Класифікація природно-заповіднихтериторій
Території таоб'єкти природно-заповідного фонду класифікуються за такими основнимикатегоріями.
Природнізаповідники — природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавногозначення, що створюються з метою збереження в природному стані типових абоунікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністюїх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них,розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища,ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.
Ділянки землі таводного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються згосподарського використання і передаються заповідникам.
Біосфернізаповідники — природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення,що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природнихкомплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивченняспонтанних та глобально-антропогенних змін, що відбуваються в біосфері.
Територіїприродних і біосферних заповідників підлягають особливій охороні.
У грудні 1984 р. рішеннямЮНЕСКО до світової глобальної мережі біосферних територій, що охороняються,було включено два найстаріших заповідники України — Асканію-Нову таЧорноморський.
Заповідники єнайвищими формами охорони природних територій. З одного боку, вони є «еталонами»незайманої природи, а з іншого — це природні лабораторії,в яких проводяться різноманітні комплексні наукові дослідження з вивченняприроди. Тут вирішуються наукові проблеми охорони і відтворення природнихресурсів, їх обліку, ведеться пошук засобів їх поліпшення і раціональноговикористання (див. табл.1).
Національніприродні парки — природоохоронні, рекреаційні,культурно-освітні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, щостворюються з метою збереження, відтворення і ефективного використанняприродних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу,історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.
У більшості країнсвіту основною категорією природно-заповідних ділянок природи є національніпарки. Перший у світі національний парк був створений в 1872 р. у верхів'ях річки Йеллоустоун в США, потім вонибули створені в Канаді, Африці, Австралії, Новій Зеландії. Зараз їх у світінараховується більше 2300.
Ділянки землі таводного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами в національнихпарках вилучаються з господарського використання і передаються національнимпаркам. Охорона природи в них поєднується з науковою роботою та організацієювідпочинку населення і туризмом. Використання природних ресурсів у національнихпарках обмежене (див. табл.2).
Регіональніландшафтні парки — природоохоронні, рекреаційні установимісцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження вприродному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, атакож забезпечення умов для організованого відпочинку населення.