/>/>Вступ
Актуальність. Місто – це антропогеннаекосистема, що являє собою концентроване розміщення промислових і побутовихспоруд, та населення, яке знаходиться на його території. На відміну відсільських населених пунктів жителі міст зайняті трудовою діяльністю переважно усфері промисловості, управління, освіти, культури і сфери обслуговування. Дляміст характерна чисельність населення не менше 5–10 тисяч і багатоповерховазабудова. Ємність міського середовища залежить від інфраструктури міста ірозвитку транспортних мереж.
Процесрозвитку населених пунктів типу міста називають урбанізацією. Способивиникнення міст в історії людства були різними. Міста виникали як сумісніпоселення ремісників, що полегшувало їхню виробничу діяльність, як центриторгівлі, як воєнні укріплення (фортеці), що забезпечувало захистсконцентрованого в них населення від нападу ворога. Вплив міст на природнесередовище поширюється за їх межі. Вони оточені більш чи менш протяжними зонамидвох типів: сільськогосподарськими з виробництвом, що визначається потребамиданого міста, та рекреаційними, які використовуються жителями міста длявідпочинку.
Питаннявивчення міських ландшафтів потребує постійного дослідження, оскільки насучасному етапі розвитку техносфери людина постійно намагається якомога більшеполегшити власне життя. Це виявляється насамперед у зростанні кількості антропогенногонавантаження на природні екосистеми. Міські території, на які здійснюєтьсяпостійне навантаження перебуває в досить складному екологічному стані іпотребує постійного оновлення.
Об`єктдослідження – функціональні ландшафти м. Києва.
Метароботи – проаналізувати значення біоценотичних угруповань рослин в життіміських біоценозів.
Дослідженняданого питання потребує вирішення певного кола питань:
1) проаналізувати основні етапи розбудови міста та формуванняландшафтно-архітектурних систем Києва;
2) охарактеризувати ландшафтну структуру територій м. Києва;
3) дати характеристику комплексних зелених зон міста;
4) проаналізувати ландшафтно-архітектурні риси покриву м. Києва;
5) проаналізувати та систематизувати відомості, щодо особливостейрослинного покриву м. Києва.
1. Етапи розбудови міста та формування ландшафтно-архітектурнихсистем Києва
Київ – це сплав славного минулого і сучасного. Вобразі міста зримо вимальовуються риси надійного майбутнього. Адже самесьогодні визначається, яким буде Київ в третьому тисячолітті нової ери.
Формування населеного пункту і розширення йоготериторії визначається політичною обстановкою, притаманними лише йомусоціально-економічними функціями на різних історичних етапах і реалізується уконкретних природних умовах, які виступають чи як сприятливі, чи як такі, щообмежують його розвиток. Територія міста не може зростати випадково абомеханічно. Місто у зв'язку із динамікою його функціональної структури завждиповинне мати певний резерв природних умов і ресурсів [1].
У тісному зв'язку із зміною історичних умов ісуспільно-економічних відносин змінювались функції Києва як міста у цілому тайого складових частин; відповідно змінювались і критерії оцінки територій, яківключались до міської межі. Водночас, упродовж сотень років зберігається багатоіндивідуальних особливостей міста відповідно до традиційних функцій йогоісторичних районів, що збігаються в основних рисах із ландшафтною структуроюстародавнього ядра.
Із зазначеного випливає неабияка цікавість доаналізу містобудівного освоєння ландшафтів на головних етапах розвитку міста,з'ясування закономірностей і тенденцій цього процесу. Адже етапи розвиткубудь-якого явища означають якісну зміну певної тенденції розвитку. Зокрема, дляпівтора тисячолітнього міста етапи знаменують відчутні зміни у якісному станійого екологічної системи [18].
Під ландшафтами зазвичай науковці розуміютьцілісні ділянки земної поверхні (довкілля, у якому розрізняють численніскладники), що характеризуються однорідністю, походженням, взаємозв'язкамикомпонентів.
Компонентами ландшафтів є гірські породи, рельєф,поверхневі та підземні води, повітряні маси, ґрунти та рослини і тварини.
Ландшафти виступають життєвим середовищем людини,є її ресурсною базою, головною територіальною основою для розміщення виробничихі невиробничих об'єктів. Вони виступають як середовище відпочинку і джерелоестетичного збагачення.
Відповідно співвідношення і взаємовідносиниосновних ландшафтоутворюючих чинників, у класифікаціях ландшафти Києвавідносять до східноєвропейських рівнин: знижених та підвищених, що тяжіють до північно-східноїчастини Українського кристалічного щита і Дніпровсько-Донецької западини таїхніх схилів. За зонально-біокліматичним положенням, що визначає баланс тепла івологи, вони діляться на два основних типи – змішано-лісовий і лісостеповий тадолини Дніпра, яка являє собою знижену алювіальну рівнину, дуже строкату затипами грунтово-рослинного покриву (лучні, болотні, дернові тощо).
На сучасному етапі, для того, щоб вирішитизавдання реконструювання древніх ландшафтів, їх послідовної зміни при розбудовіКиєва, вивчення наслідків господарського освоєння різних ландшафтних категорійкиївської старовини, доцільним є використання двох груп методів:історико-ландшафтних картографічних реконструкцій та картометричних, тобтометодів пошуку спільних рис у різних компонентах давньої і сучасної природи закартами різних масштабів і різних часів. Вихідними матеріалами є такожрезультати сучасних ландшафтних досліджень та опубліковані історичні йархеологічні відомості.
Для ландшафтного аналізу цього процесу були складенісередньомасштабні карти відтворених і сучасних ландшафтів на теренах Києва та урайонах його перспективної забудови із виділенням місцевостей та їх угрупувань.Оскільки, дослідженню підлягають періоди із різними критеріями містобудівноїоцінки ландшафтів, то при складанні карт були враховані елементи природногосередовища, життєво необхідні як для архаїчного господарства І тисячоліттян.е., так і для сучасного міста [1].
Київ як торгівельний та адміністративний центрсхідних слов'ян виник у місці перетину межі двох природно-господарських зон тадніпровського торгівельного шляху. Як показали історико-ландшафтні дослідження,починаючи із енеоліту (трипільська культура), коли панівною галуззюгосподарства стало землеробство, освоєнню підлягали, головним чином, ландшафтилісостепового типу. Лісостепова зона на багато тисячоліть стає найбільшзаселеною і освоєною щодо землеробства. Найбільшу господарську вартість малитериторії зі складною ландшафтною структурою, найбільш сприятливою длякомплексного господарства, що спостерігається у місці контакту ландшафтівлісостепового типу із ландшафтами поліського типу та потужної дніпровськоїзаплави. Місця для поселень у межах таких оптимальних територій обирали, також,із урахуванням наявності природних укріплень і рубежів, що мали виконуватиоборонну функцію.
Перелічені умови, представлені у районі Києва,найкращим чином сприяли заснуванню на цій території поселень усіх археологічнихкультур Середнього Подніпров'я. Археологічні матеріали свідчать про наявністьзначного торговельного осередку у районі майбутнього Києва вже на рубежі нашоїери. Становлення Києва як адміністративного центру почалось у середині Ітисячоліття н.е. у зв'язку із виникненням першого державного об'єднання східнихслов'ян і збільшенням внутрішньої торгівлі подніпровському водному шляху. ЧерезКиїв відбувався торговельний обмін між хлібним Лісостепом імисливсько-промисловим Поліссям. Київ контролював торгівлю між районами Балтикита Чорного моря, Західною Європою та Сходом. Одне з провідних місць посілареміснича функція міста. Почалося поступове розширення його території, щовідбувалося потім упродовж багатьох віків.
Півтора тисячолітня історія міста – невпиннийпроцес чергування його занепадів та відроджень.
Щоб виявити закономірності і тенденції цьогопроцесу, необхідно обґрунтувати систему часових (хронологічних) зрізів, які бвисвітлювали головні етапи розвитку міста та його функцій. Такі дані, окрімпізнавального інтересу для кожного мешканця Києва, мають ще важливе значеннящодо оцінювання стану екологічних ситуацій у місті на певних етапах йогорозбудови, надають історично тривалому процесу ландшафтного освоєння теренівстолиці східних слов'ян певних класифікаційних рис.
До X ст. формується ядро стародавнього Києва,диференційованого на верхні укріплену частину (Старокиївська гора) та нижнюнеукріплену торгівельно-ремісничу (Поділ). З X по XII ст. Київ – столицяДавньої Русі. У цей період посилюється політична роль міста, йогоадміністративна та ідеологічна функції, досягають розквіту ремесло, торгівля,будівництво. Київ значно розширює свої межі. Із XIII по ХVІІ ст., у періодфеодальної роздробленості, іноземних панувань, народних рухів, частих війн,руйнувань та епідемій Київ майже не зростає територіально. З ХVІІІ до серединиXIX ст. містобудівне освоєння території відбувається шляхом, характерним длявсіх великих міст. Будуються військові укріплення, адміністративні тагромадські споруди, палацові комплекси. З середини XIX до початку XX ст.зростає значення Києва як центру внутрішньої торгівлі. Спостерігаєтьсяінтенсивне збільшення населення та території міста. 3 1918 р.розпочинається етап так званого соціалістичного будівництва. У Києвірозгортається житлове, промислове, адміністративне та культурне будівництво, щоведеться з упровадженням індустріальних методів. Після 1945 р. швидкимитемпами були усунуті руйнування періоду війни. Сучасне будівництво ведетьсяпосиленими темпами на нових територіях, реконструюються старі квартали міста[7].
Таким чином, складний довготривалий процес містобудівногоосвоєння та формування території Києва може бути висвітлений таким рядомхронологічних зрізів: середина XVІІІ ст., кінець XII ст., кінець ХVІІ ст.,середина Х ст., середина XIX ст., початок XX ст., середина XX ст., сучаснийперіод. Картометрична обробка і аналіз історичних та ландшафтних данихпоказали, що ландшафтна структура Києва і прилеглих територій, які можуть бутипотенціалом для подальшого зростання міста, досить складна в зв'язку зприуроченістю до смуги контакту двох ландшафтних зон та широкої долини Дніпра.
До ландшафтів мішано-лісового (поліського) типувіднесені підвищені моренно-водно-льодовикові і знижені терасові рівнини іздерново-підзолистими, піщаними і супіщаними ґрунтами, які сформувалися підборами та суборами (49,2% всієї території) [3].
Ландшафти лісостепової зони(широколистяно-лісового типу) представлені підвищенимиакумулятивно-денудаційними розчленованими лесовими рівнинами з сірими, ясно –та темно-сірими суглинковими ґрунтами, які сформувалися під свіжими дібровами (19,9%).Межі між зональними типами ландшафтів мають складний характер. 25,3% територіїприпадає на високі та низькі заплави Дніпра та його притоків. Площа воднихоб'єктів становить 5,6% території.
Природні умови північної частини КиївськогоПодніпров'я сприяли виникненню в його межах на початку нашої ери значноготоргово-адміністративного центру. Ландшафтна приуроченість розміщенняпервинного ядра Києва також вказує на невипадковість вибору місця йогозаснування. Стародавній торговий центр дніпровського шляху виник на високійзаплаві біля підніжжя лесового плато, із дрібними землеробськими поселеннями,біля впадіння Почайни, гирло якої було природною гаванню. Появаадміністративної функції викликала необхідність будівництва фортеці («граду'').Для якої обов'язковою умовою була наявність природних укріплень. Розчленованийкрай плато із відносними висотами близько 100 м, з ярами, мисами таостанцями, що панував над нижньою частиною міста та Дніпром, був ідеальниммісцем для першого городища Кия на Замковій горі (урвистий останець) іплацдармом для зростання Верхнього Міста – городище на Старокиївській горі(виступ плато).
До X ст. були повністю заселені розчленованісхили та останці між верхньою та нижньою частинами міста; з'явиласьнеобхідність в його розширенні. В кінці X ст. площа верхньої частини значнозбільшується за рахунок забудови міста Володимира і спорудження його укріплень,однак на цю частину міста, розташовану на лесовому плато, припадало не більше 6%міської забудови, а більше половини (61,0%) території – на нижню частину – Поділ,розташовану на високій заплаві Дніпра [14].
У ХІ-ХІІ ст. в зв'язку із посиленням політичногой адміністративного значення міста та поширенням громадського будівництва(спорудження Софіївського собору, багатьох церков, монастирів, палаців)збільшується верхня частина і створюються нові фортечні споруди – МістоЯрослава – 72 га, Місто Ізяслава – 6 га; Копирів кінець – 40 га. Загальна площаВерхнього Міста збільшується до 130 га і досягає 34% загальної площі забудови.Водночас зростає до 180 га нижня (подільська) частина, з'являються оборонніспоруди в північно-західній частині. В цей період зростає значеннястарокиївської агломерації, що складалась з дрібних поселень (Берестове,Дорогожичі), монастирів (Печерський, Видубицький, Кловський, Кирилівський); усівони були розташовані в межах підвищеної лесової рівнини із значнимземлеробським освоєнням.
З другої половини XII ст., в результаті боротьбиудільних князів за Київ та руйнування його у 1169 р. місто втрачає значнучастину політичних і адміністративних функцій. Взяття його Батиєм у 1240 р.і наступні події, пов'язані з іноземним пануванням, багаторазовими руйнуваннями(1416, 1482, 1651, 1679, 1687 роки), пожежами та епідеміями, не сприялизначному розширенню території міста. Однак Київ залишається важливим центромрозвитку економіки, культури, передової громадської думки, освіти, соціальногопрогресу. В цей період більша частина громадського будівництва припадала навідновлення та реконструкції пошкоджених споруд і військових укріплень [8].
Із першої половини XVIІІ ст. в зв'язку збудівництвом фортеці росте й набирає адміністративних функцій нова частинаміста – Печерськ – в межах підвищеної лесової височини. До середини XIX ст.печерська частина сполучається з основним ядром Києва. Забудовується лесоварівнина навколо Печерської фортеці, вздовж долини Либіді та круто-схиловихділянок хрещатицької долини. Розширюється Нижнє Місто на правобережній високійзаплаві. За цей час площа забудови зростає майже утричі, переважно за рахунокпідвищеної лесової рівнини та заплави. Вперше починається забудова ландшафтівзмішано-лісовоґо типу – знижених рівнин давньоалювіальних терас.
/>
Рис. 1.1. Ландшафти території Києва та їхміська забудова
Ландшафти території Києва та їхня міська забудова: ландшафтизмішано-лісового типу із піщаними та супіщаними деревно-підзолистими ґрунтами:1 – підвищені моренно-водно-льодовикові хвилясті рівнини із дерновими середньота слабко-підзолистими супіщаними ґрунтами під свіжими суборами й борами; 2 – зниженідавньоалювіальні терасові дрібнохвилясті рівнини із дерновими слабко тасередньо-підзолистими піщаними піщаними і супіщаними ґрунтами під сухими борамита свіжими суборами; ландшафти широколистяно-лісового типу підвищеної лесовоїакомулятивно-денудаційної горбисто-хвилястої рівнини із сірими лісовимиґрунтами; 3 – горбисто-хвилясті привододільні рівнини із темно-сірими та сіримилегкосуглинковими ґрунтами, які сформувалися під свіжими дібровами: 4 – слабко-хвилястірівнини із розлогими схиловими балками, із сірими й темно-сіримилегкосуглинковими лісовими ґрунтами, що сформувалися під свіжими й вологимидібровами: 5 – розчленовані останцево-яружно-балочні схили рівнини ізсвітло-сірими, сірими й дерновими легкосуглинковими й супіщаними ґрунтами, якісформувалися під свіжими дібровами й різнотравно-злаковою рослинністю;ландшафти знижених алювіальних терасових рівнин із дерновими, лучними йболотними ґрунтами; 6 – знижені алювіальні слабкохвилясті рівнини (високазаплава) із дерновими й лучними піщаними й супіщаними ґрунтами, якісформувалися під заплавними луками та вологими дібровами; 7 – низькозаплавніслабкостічні заболочені зниження із лучно-болотними, болотними,торфово-болотними ґрунтами й торфовищами, які сформувалися під вологими лукамий болотною рослинністю; лісова рослинність зеленої зони Києва
У вісімдесяті роки минулого століття налічувалось5906 садиб, на яких було розташовано 20 тисяч дерев'яних і близько 3 тисячкам'яних будинків. Вулиць і провулків – півтори сотні. Проживало тут близько250 тисяч чоловік.
В 20–30 pp. містобудівне освоєння територіївідбувається головним чином за рахунок порівняно малопродуктивних усільськогосподарському відношенні ландшафтів мішано-лісового типу.Продовжується і забудова ландшафтів підвищеної лесової височини на правобережжіЛибіді та заплавних місцевостей, забудовуються вільні ділянки і ущільнюєтьсязабудова центральних кварталів. Відбувається реконструкція старих будинків. Зпочатку XX ст. до 1941 р. площа міської забудови зросла в п’ять разів (9,7тис. га). У 1921 р. в Києві було утворено ряд адміністративних районів.Крім центральної частини, виділялись Печерський, Шулявський, Солом'янський,Подільський, Деміївський райони. Ще швидше у цей час зростає загальна площаКиєва. В жовтні 1923 р. уряд УРСР прийняв ухвалу про розширення територіїміста більше ніж в два рази за рахунок включення до міської смуги окремихтериторій та приміських сіл. До 1927 р. в міську смугу Києва увійшло 20населених пунктів: Микільська та Воскресенська слобідки, Дарниця, Нивки,Відрадний, Совки, Корчувате, Мишоловка, Теличка та інші. Як наслідок, територіяміської зони сягнула майже 40 тисяч гектарів, утворився зелений пояс навколоКиєва, і в міську смугу увійшло 12,3 тисяч лісових насаджень. В передвоєннийчас площа міста разом з зеленою зоною досягає 68 тис. га.
Під час Другої світової війни було зруйнованобільше 40% житлового фонду і майже всі підприємства міста. В повоєнний періоджитлові та інші споруди відбудовувались швидкими темпами, вже до 1950 р.було створено більше 1000000 м2 житлової площі і відбудовано2250 приватних будинків. У 1952 р. починається забудова нових житловихмасивів: Першотравневого, Відрадного, Нивок у мішано-лісових ландшафтахпідвищеної морено-водо-льодовикової рівнини. В 1967 р. був затвердженийновий генеральний план розвитку міста. В основу плану, реалізація якогопочалась уже в наступному році, було покладено ідею розміщення житлових масивівна намитих ґрунтах, на місці частково заболочених, малоцінних для сільськогогосподарства територій в заплаві Дніпра, який стає головноюархітектурно-планувальною віссю міста. Це дозволило зберегти придатні дляземлеробства землі, зробити місто більш компактним і перейти від радіальної дорадіально-кільцевої структури його території. На намитих ґрунтах будуютьсямасиви: Русанівка, Березняки, Оболонь. На пісках давньоалювіальної зниженоїтерасової рівнини – Лісовий, Воскресенський, Лівобережний, Комсомольськиймасиви. На моренно-водно-льодовиковій рівнині – Виноградар, Вітряні гори,Академмістечко та ін. Новітні технічні засоби будівництва дозволили вестизабудову дуже розчленованих, крутосхилових місцевостей підвищеної лесовоїрівнини, частка яких в ландшафтній структурі забудованих територій міста зрослаза повоєнний період від 2,5 до 7,0%. Зараз на території Києва забудовано біля30 тис. га, тобто утричі більше ніж в передвоєнні роки [8].
Згідно із генеральним планом перспективногорозвитку Києва, житлове будівництво сконцентроване головним чином на намивних ґрунтахв заплавних ландшафтах долини Дніпра. Найбільшими житловими масивами сталиТроєщина, Осокорки, Лозняки та Вигурівщина. У найближчі 25–30 років виникненеобхідність в пошуках територій під міське будівництво.
Ландшафтний аналіз містобудівного зростання Києвавиявив певні зв'язки цього процесу з функціональними особливостями міста нарізних етапах його розвитку.
Від заснування Києва до XIX ст. кожна йогочастина виконувала певні функції. Місто зростало залежно від придатностіландшафтів до виконання цих функцій. Торговельно-економічну функцію, пов'язануіз дніпровським шляхом, виконувала нижня (подільська) частина міста,розташована у заплаві Дніпра. Розвиток верхньої частини Києва бувпідпорядкований адміністративній, оборонній, культурно-ідеологічній функціям,яким найкраще відповідали аграрноосвоєні ландшафти підвищеної розчленованоїлесової височини [6].
В XIX і на початку XX ст. функціональні ролічастин міста поступово вирівнюються. Київ зростає переважно за рахунокландшафтів підвищеної лесової рівнини. їхня забудова, що почалась вибірково відстародавнього центра міста, захоплює в цей період найбільш зручні ділянки вмежиріччі Дніпра і Либіді на віддаль 5–7 км вздовж існуючих шляхівсполучення.
У передвоєнний час Київ набуває функційнайбільшого в Україні адміністративного, індустріального, наукового ікультурного центру. При загальному значному зростанні території Києвавипереджуючими темпами забудовуються менш цінні у сільськогосподарськомувідношенні мішано-лісові ландшафти в північно-західному напрямку і наЛівобережжі. Не забудовуються ділянки цінних лісових масивів, які набуваютьрекреаційних функцій.
На сучасному етапі на долю ландшафтівмішано-лісового типу припадає більше половини міської забудови. Останні 25років інтенсивно забудовуються заплавні місцевості із перебудовою їх літогенноїоснови і висотного рівня. Сучасна міська забудова правобережної частини взагальних рамках збігається із конфігурацією агроландшафтної зони часівКиївської Русі, за виключенням сильно розчленованих територій, що маютьрекреаційну функцію. 25% забудови Києва припадає в наш час на підвищену лесовурівнину. Подальшу її забудову слід обмежити в зв'язку із сільськогосподарськоюцінністю її ландшафтів. Будівництво тут можна вести за рахунок реконструкцій таущільнення вже освоєних територій і освоєння сильно розчленованих крутосхиловихділянок. Значним потенціалом для розширення міста є підвищені та терасовірівнини ландшафтів змішано-лісового типу, однак при їх освоєнні сліддотримуватись умови збереження зеленої зони. Дальша забудова заплавнихландшафтів, понад вже заплановані, недоцільна в зв'язку з їх рекреаційною тасанітарно-гігієнічною цінністю.
Зараз територія Києва зростає переважно зарахунок освоєння Троєщини, Осокорків, Позняків та Вишеньок. На вільнихтериторіях (у тому числі і на намивних ґрунтах у заплаві Дніпра) будерозташовано 57% загального обсягу будівництва, на реконструйованих територіях 38%.
Прискладанні перспективних планів розвитку міста в майбутньому необхідновраховувати аспекти доцільного використання ландшафтних ресурсів і збереженняфункцій зелених та санітарно-гігієнічних зон в умовах зростаючого навантаженняна повітряний та водний басейни [22].
2. Ландшафтна структура території м. Києва: давні та сучасніландшафти2.1 Основи формування сучасних ландшафтно-архітектурних систем
Територія Києва розташована на важливому природномурубежі Східноєвропейської рівнини, у місці сусідства двох природно-географічнихзон – змішаних лісів і лісостеповоїта широкої долини Дніпра. Зазначеніприродні категорії визначають складність і контрастність ландшафтної структурийого території.
Формування сучасних ландшафтно-архітектурнихсистем міста відбувалося під дією природних та антропогенних чинників процесуміського формування ландшафтів. Серед них одними з найважливіших єморфолітогенні. Це означає, що такі важливі ознаки земної поверхні, як їїзовнішній вигляд (рельєф, форми рельєфу) та склад гірських порід, що визначаєвнутрішнє наповнення земної поверхні (літологічні риси верхньої частинигеологічного розрізу) чи не найбільшою мірою визначають формування тихзакономірних поєднань окремих складників довкілля, що надають усій сукупності(системі) природних рис властивостей єдиного організму, чогось матеріальноцілісного, або, кажучи просто-ландшафту [8].
Зазвичай, термін ландшафт вживають у двохголовних його значеннях. Загальновживане трактування, що широко застосовуєтьсяосвіченою людиною, означає її суб’єктивну оцінку того чи іншого краєвиду, щовикликає замилування переважно естетичним виглядом. У такому розумінні термін «ландшафт»асоціюється із поняттям «краєвид».
Наукове географічне значення поняття «ландшафт» означаєцілісне природне утворення, складене чималою кількістю складників довкілля – рельєфомта геологічною будовою, грунтово-рослинним покривом, станом поверхневих тапідземних вод, сукупністю живих організмів тощо, що безперервно обмінюються міжсобою потоками речовини, енергії та інформації і, таким чином, існують як єдиначастка (складова частина) природного середовища – ландшафту, абоприродно-антропогенного середовища міста – ландшафтно-архітектурної системи.
Особливості будови міцної кристалічної основи,осадових відкладів різної щільності, складні процеси формування своєрідногорельєфу земної поверхні, про що йшлося вище, визначили загальні риси поверхнікиївських теренів. Орографічно, тобто, щодо перевищення одних ділянок земноїповерхні над іншими, територія міста розділяється на Придніпровську височину,Поліську і Придніпровську низовини. Межі між ними в рельєфі виявляютьсянеоднаково. Так, Придніпровська височина і Придніпровська низовинарозмежовуються високим (до 100 м) стрімким правим берегом Дніпра (рис. 2.1).
/>
Рис. 2.1. Орографічна будова території Києва
Межа між Поліською низовиною і Придніпровськоювисочиною в орографічному відношенні не завжди простежується, у більшостівипадків її проводять за літологічними ознаками – по північній межірозповсюдження характерних для цього регіону лесових порід.
Із погляду мікрокліматичних особливостей містайого ландшафтно-архітектурні системи розглядаються як діяльні поверхні іздекількома рівнями. При цьому у Києві формується складний діяльний шар, у межахякого можна розрізнити чотири рівні поверхонь, що характеризують вертикальнуструктуру ландшафтно-архітектурних систем (ЛАС): 1 – рівень вулиць та площ,поверхонь газонів, водойм; 2 – рівень одноповерхової забудови, кущів іневеликих дерев; 3 – рівень верхньої межі дерев і дахів 3–5 поверховихбудівель, що складають більшу частину старої забудови; 4 – рівень дахів 9–16поверхових будівель сучасної забудови. В ієрархічній структурі ЛАС діяльніповерхні з вертикальним рівням: 1 – ландшафтно-архітектурних елементів і груп;2 – ландшафтно-архітектурних груп і масивів; 3 і 4 – ландшафтно-архітектурнихмасивів, комплексів і систем [11].
Забудова міста вирізняється великоюрізноманітністю типів та форм – від одноповерхової садибної одно-, дво- табагаторядної і ареальної (релікт сільської) забудови до сучасноїбагатоповерхової квартально-периметральної, квартально-радіальної та вільноїзабудови на штучних ґрунтах. У межах Києва частково збереглися елементи давньоїзабудови (споруди та планувальні форми) Х-ХV століття, найкращезбереглися елементи і форми забудови XIX століття. Щодо повноти представленихтипів і форм забудови різних часових зрізів, територія міста Києва є показовоюдля України.2.2 Ландшафтна структура території Києва до початку активногомістобудівного освоєння
Картометричний аналіз сучасної території містаКиєва показав, що площа територій, підпорядкованих Київській міськійадміністрації, включаючи зелені зони, складає 1318 км2,забудована територія (ландшафтно-архітектурні системи) становить 391,5 км2.
Аналіз та картометрична обробка карти відновленихландшафтів показали, що ландшафтна структура території Києва дуже складна: уній розрізнено 4 типи, 7 підтипів, та 46 видів урочищ.
До ландшафтів змішано-лісового (поліського) типу(а це – 39,8% усієї досліджуваної території) віднесено підвищеніморенно-водно-льодовикові, знижені озерно-водно-льодовикові, зниженідавньоалювіальні терасові рівнини і схили з дерново-підзолистими та дерновимипіщаними, супіщаними і пилувато-піщаними ґрунтами, що сформувались під свіжимиборами й суборами. Характерними рисами геосистем цього типу є загальнавирівненість поверхні, високий рівень залягання ґрунтових вод, переважаннядерново-підзолистих ґрунтів на суглинкових та піщанихморенно-водно-льодовикових відкладах, піщаних озерно-водно-льодовикових ідавньоалювіальних відкладах. Природна рослинність представлена переважнососновими і дубово-сосновими лісами із наземним покривом лісового різнотрав'яабо свіжими борами і суборами за класифікацією Погребняка-Воробйова [11].
Рівнинні урочища моренно-водно-льодовиковоїрівнини (це – 5,9% території Міста) є фоновими у північно-західній іпівнічній частині (масиви Біличі, Новобіличі, Берковець, Пуща-Водиця,Виноградар, Вітряні Гори, Нивки, Сирець). Це – підвищені хвилястіморенно-воднольодовикові рівнини, складені пісками з прошарками оглиненихпісків та валунних суглинків з дерново-середньо- і слабопідзолистими піщаними ісупіщаними ґрунтами, що сформувались під свіжими борами та суборами.Моренно-зандрова рівнина складена потужною (25–30 м) товщею пісків; тутпоширені еолові форми: гряди, горби, кучугури, вали тощо. Піщані підвищеннямають заокруглені обриси і виположені схили в окремих відслоненнях серед пісківспостерігаються напіврозмиті залишки морени. Товщина моренних відкладівколивається в межах 2–10 м. На грядах, валах, кучугурах та іншихпозитивних формах поверхні з глибоким заляганням ґрунтових вод і недостатнімзволоженням сформувались переважно дерново-слабопідзолисті піщані ґрунти, якіхарактеризуються слабкою структурою, значною водопроникністю та низькоюродючістю. На слабкохвилястих і рівнинних ділянках сформувалисьдерново-середньопідзолисті супіщані ґрунти. Із природної рослинності тут поширенісвіжі бори і субори. У першому ярусі, зазвичай, переважає сосна, у другому – усуборів – дуб і береза. Третій ярус, як правило, слабкорозвинений, у ньомузрідка зустрічаються зарості ліщини, у четвертому ярусі у борових формаціяхдуже розвинуту лісове різнотрав'я та покрив із напіврозкладеної глиці, усуборах папороть-орляк, грушанка, суниця, а також кілька видів моху, глицевийопад суцільного покриву не утворює. Фрагменти лісових (борових і суборовихмасивів) в урочищах моренно-зандрової рівнини збереглися до нашого часу. Про їхзначне поширення у давнину свідчать літописні дані та давні картографічніматеріали.
У північно-західній і західній частині міста(Святошин, Жовтневе, Борщапвка) домінують урочища знижених вирівненихозерно-водно-льодовикових рівнин, складених пісками, що підстелюютьсясуглинками із дерново-середньо- і слабкопідзолистими, частково глеюватими,пилувато-піщаними і піщаними ґрунтами, сформованими під вологими і сиримисуборами. Породи, що складають літогенну основу урочищозерно-водно-льодовикової рівнини, різноманітні і мають мінливий характеррозповсюдження у вертикальному і горизонтальному напрямах. Це переважно піскирізної потужності, які містять у собі прошарки суглинків і глини. На рівниннихі підвищених ділянках слабохвилястих рівнин тут сформувались дерново – слабко-і середньопідзолисті пилувато-піщані і піщані ґрунти. У підурочищах рівниннихзнижень слабкохвилястих рівнин та западин – глеюваті та глейові. Тут булирозповсюджені переважно вологі субори із наземним покривом лісового різнотрав'яі широкотрав'я та сирі субори зі значними домішками берези і вільхи із наземнимпокривом лісового вологотрав'я.
Схилові урочища у поліських ландшафтах це– розчленовані відлогі, пологі, округлі, стрімкі і спадисті структурні таяружно-балкові схили моренно-водно-льодовикової і озерно-водно-льодовиковоїрівнин, складені пісками із прошарками суглинків з дерново-слабкопідзолистимита дерновими піщаними, пилувато-піщаними і супіщаними ґрунтами, що сформувалисьпід свіжими суборами та різнотравно-злаковою рослинністю. Північна частина містахарактеризується значним поширенням схилових урочищ (Вітряні Гори, Сирець,частково Куренівка) у межах структурного схилу від Придніпровської височини дозаплави Дніпра, де досить поширені ерозійні процеси [14].
На ерозійну мережу (яри та балки) у ландшафтахзмішано-лісового типу припадає близько 1,0% території. Це – підурочища днищбалок та ярів, вистелені опіскованими делювіальними суглинками і пісками іздерново-середньопідзолистими та дерновими глеюватими і глейовими супіщаними,глинисто-піщаними та піщано-легкосуглинковими ґрунтами, що сформувалися підвологими і сирими суборами та різнотравно-вологотравною рослинністю. Це,переважно, урочища верхів'я Сирецької балки, верхів'я Либіді, праве верхів'яКучминого (Мокрого) яру та інших.
Слабкодреновані і безстічні зниження та западиниіз виположеними схилами складені делювіальними й озерними супісками ісуглинками, з дерновими глейовими супіщаними і піщаними ґрунтами, якісформувалися під широкотравно-вологотравною рослинністю, березняками тавільшняками. Вони розповсюджені, переважно, у північній частині (Пуща-Водиця). Значнучастину урочищ ландшафтів змішано-лісового типу займають надзаплавні терасиДніпра та Либіді (17,6% території міста). Перша надзаплавна тераса у Києвіпоширена на лівому березі, її ширина сягає 10 – 13 км (масиви Троєщина,Воскресенський, Комсомольский, Дарниця). На правому березі вона поширенафрагментарно: на півночі (частково Оболонь і Мінський масив), півдні (північначастина Корчуватого, ур. Бичок); у центральній частині (вул. Антоновича)розташована перша надзаплавна тераса Либіді. Це – урочища – зниженихдавньоалювіальних терасових дрібнохвилястих рівнин, складених потужними товщамипісків із дерново – слабко – та середньопідзолистими піщаними і пилувато-піщанимиґрунтами, що сформувалися під сухими та свіжими борами. Поверхня терасигорбиста, досить значні її простори у минулому були вкриті піщаними кучугурамиі грядами. Тераса складена потужними давньоалювіальними пісками, нижня частинатерасової товщі перемитих пісків має водно-льодовикове походження. В умовахнедостатнього зволоження і відносно низького рівня залягання ґрунтових вод тутсформувалися дерново – слабко- і середньопідзолисті піщані і пилувато-піщані ґрунти,зі слабкою структурністю та низькими господарськими показниками. Природнарослинність представлена тут сухими і свіжими борами у першому ярусі із соснита наземним покривом із глицевого шару та сухотравно-злакової рослинності (ізпереважанням костриці овечої) у сухих борах та злаково-різнотравної рослинностіу свіжих (урочище Бичок) [25].
Низькозаплавні та притерасні слабкодреновані заболоченізниження і западини з лучно-болотними, болотними, торфово-болотними ґрунтами іторфовищами під вологотрав'ям, болотною рослинністю та вільшняками поширеніпереважно на лівобережжі у північно-східній частині міста (Вигурівщина,Троєщина), східній та південно-східній (масиви Лісовий, Харківський), направобережжі вони зустрічаються у північній частині (масиви Оболонь, Мінський).
Друга надзаплавна тераса займає переважнолівобережну частину (масиви Куликове, Лісовий, Биківня). На правому березі вонавиявлена невеликою смугою на Подолі та Оболоні, у центрі (друга надзаплавнатераса Либіді), а також між Лисою горою і Корчуватим. Це – урочищадавньоалювіальних терасових дрібнохвилястих рівнин (3,6% території міста),складених пісками з прошарками глинистих пісків та дерново – слабко – та середньопідзолистимипіщаними і супіщаними ґрунтами, що сформувалися під свіжими борами та суборами.У будові тераси, крім давньоалювіальних пісків, багато верствуватих суглинків ісупісків переважно делювіального генезису. Серед природної рослинності найбільшпоширеними були субори із наземним покривом лісового різнотрав'я. Борові ісуборові формації терас займали значну територію міста і складали одну ізосновних сировинних баз для містобудування, про що свідчать літописніматеріали, давні карти та роботи археологів.
Так, літописний «Шелвов бор (борок)» знаходивсяна надзаплавних терасах Либіді, «Городецький бор» – на надзаплавній терасіДніпра біля північно-західної околиці с. Вигурівщина (давнє поселення Городець)тощо.
Лісостепова зона представлена ландшафтамишироколистяно-лісового типу (39,4% території міста), підвищенимиакумулятивно-денудаційними лесовими рівнинами і схилами з сірими, ясно – татемно-сірими лісовими суглинковими та легкосуглинковими ґрунтами, якісформувалися під свіжими дібровами, судібровами та різнотравно-злаковимиформаціями. Ландшафти лісостепового типу поширені у центральній, південній іпівденно-західній частинах міста (Лук'янівка, Замкова Гора, Старокиивська Гора,Печерськ, Чорна Гора, Лиса Гора, Батиєва Гора, Байкова Гора, Голосіїв,Теремки).
На стрімких дуже еродованих схилахспостерігаються відслонення валунних суглинків (морени) і валунів. Особливістюбудови покривних порід є широкий розвиток тут делювіальних відкладів, якіпредставлені переважно лесовидними суглинками. На них сформувалися темно-сірі,сірі і ясно-сірі пилувато- і крупно-пилувато легкосуглинкові, іноді супіщанілісові ґрунти, що відрізняються доброю структурою та високою родючістю.Природна рослинність представлена свіжими вологими дібровами та усіма типамилісу, які утворюють групу грудів. Так, у першому ярусі свіжої грабової дібровиросте дуб черещатий, а також ясен, липа, клен гостролистий. До другого ярусувходять тіньовитриваліші породи: граб, клен, в'яз, дика груша, дика яблуня йінші. У третьому ярусі (підліску) ростуть ліщина, глід, бруслина, грушанка таінші. Трав'янистий покрив (четвертий ярус) містить типові для широколистянихлісів види: фіалку, тонконіг, осоку волосисту і лісову, суниці, копитняк,кропиву, папоротеві, декілька видів моху.
Сирі грабові діброви поширені у пониззях ізнадмірним зволоженням, по днищах балок тощо. Тут ростуть осика, чорна вільха тавологотрав'яна рослинність [10].
Фоновими серед широколистяно-лісових ландшафтів єурочища підвищених слабкохвилястих лесових рівнин, утворених лесовиднимисуглинками із ясно-сірими та сірими лісовими легкосуглинковими ґрунтами, щосформувались під свіжими дібровами і судібровами (Лук'янівка, Замкова Гора,Старокиївська Гора, Липки, частково – Солом'янка, Байкова Гора). Дуже поширенівирівнені та горбисто-хвилясті лесові рівнини, складені лесовидними суглинкамиіз сірими і темно-сірими лісовими легкосуглинковими ґрунтами, які сформувалисьпід свіжими дібровами (Печерськ, Батиєва гора, Чорна гора, Лиса гора, Голосіїв,Китаєве).
Слабкохвилясті і горбисто-хвилясті лесовірівнини, утворені лесовидними суглинками, які підстелюються валунними зясно-сірими, сірими й темно-сірими лісовими фрагментами глеюватимилегкосуглинковими ґрунтами, що сформувались під свіжими і вологими дібровами,поширені в південно-західній частині міста (Жуляни, Теремки).
Наявність піддатливих для розмиву лесових порідта зливовий характер опадів влітку сприяли значному розвитку водної ерозії.Інтенсивні ерозійні процеси призвели до утворення значної кількостіостровів-останців, розділених долинами балок та ярів зі схилами різної крутизнита складною експозицією.
Урочищарозчленованих відлогах,пологих, округлих, стрімких і спадистих останцево-яружно-балочних схилівлесової рівнини, складених лесовими суглинками, що підстеляютьсявалунними суглинками і пісками із ясно-сірими, сірими й дерновимилегкосуглинковими й супіщаними ґрунтами, які сформувались під свіжими дібровамий різнотравно-злаковою рослинністю поширені тільки на правобережжі: смугоювздовж Дніпра (структурний схил Придніпровської височини) та в балковихсистемах широколистяно-лісових ландшафтів.
Ерозійна мережа в широколистяно-лісових ландшафтахзаймає 1,4% території Києва. Це урочища днищ балок та ярів, врізаних влесовидні суглинки, вистелених делювіальними та алювіально-делювіальнимисуглинками з сірими лісовими оглеєними і дерновими глейовими легкосуглинковими ґрунтамипід широкотравно-вологотравною рослинністю і вологими та сирими дібровами.Найбільше балкових урочищ цього виду зосереджено в центральній частині міста(Кожум'яки, Гончарі, Клов, Кучмин Яр, Протасів Яр, Совки) та південній(Мишоловка, Пирогів).
Урочища слабодренованих знижень і безстічнихзападинз виполаженими схилами, складені делювіальними і озернимисуглинками і супісками з прошарками глин, з сірими лісовими та дерновимиглейовими легкосуглинковими і супіщаними ґрунтами підширокотравно-вологотравною рослинністю та вільшняками розповсюджені переважно упівденно-західній частині міста (Жуляни, Теремки).
На високі й низькі заплавиДніпра та йогоприток припадає 15,2% території міста. Тут переважають дернові і лучні піщані ісупіщані, глеюваті і глейові ґрунти під заплавними різнотравно-вологотравнимилуками, осокірниками та вільшняками. Домінуючими є урочища слабохвилястихвисоких заплав, утворених пісками з прошарками суглинків з дерновими й лучнимифрагментами глеюватими і слабооглеєними піщаними, пилувато-піщаними й супіщанимиґрунтами, які сформувались під різнотравно-злаковими луками з фрагментамивологих дібров з домішками вільхи, берези, осокору (Оболонь, Поділ, Теличка,Лівобережний, Русанівка, Березняки, Осокорки).
Досить поширені також урочища слабкохвилястих низькихзаплав(руслова заплава), складених пісками, слабозадернованими ізслаборозвинутими дерновими глейовими піщаними й супіщаними ґрунтами (підрізнотравно-вологотравними луками, береговим вологотрав'ям та шелюгою зпіонерним різнотрав'ям) [10].
Слабохвилясті заплавні рівнини(заплависереднього рівня), утворені пісками з дерновими й лучними фрагментами,оглеєнними піщаними й супіщаними ґрунтами, які сформувались підвологотравно-різнотравними луками (1,9% території міста), осокорниками тавільшняками, поширені переважно у північній частині та на островах Дніпра(Оболонь, Поділ, о-ви Труханів, Долобецький, Ольжин та інші).
Дуже поширені в межах заплави еолові кучугури,дюни і гряди, складені тонкозернистими пісками, незадерновані танапівзадерновані з слаборозвинутими дерновими пилувато-піщаними ґрунтами,що утворилися під різнотравно-злаковими і піонерними рослинними угрупованнями(Оболонь, Лівобережний, Русанівка, Березняки, Осокорки та на островах).
Низькозаплавні слабостічні заболочені зниження,западинита стариці з лучно-болотними, болотними, торфово-болотними ґрунтами йторфовищами сформувались під вологотрав'ям, болотною рослинністю івільшанниками. Урочища цього виду зосереджені переважно у північній правобережній(Оболонь) та південній лівобережній (Березняки, Осокорки) частинах Києва.
У заплавах малих річок Либіді, Нивки, Сирецькогострумка, Глибочиці та інших поширені урочища низинних слабохвилястих заплав,складені пісками із прошарками суглинків і торфу, з дерновимиглейовими, що підстеляються торфом, лучними і болотними, піщаними й супіщаними ґрунтами,сформованими під вологотравно-болотною рослинністю та вільшняками.
Акваторія Дніпра і його приток займає 5,6%території Міста. У районі Києва – від гирла Десни і до Трипілля – Дніпроутворив ряд островів, серед них є досить значні Венеціанський, Труханів,Долобецький та інші. Вони виникли порівняно недавно (близько 200 років тому).Так, наприклад, Труханів острів кілька століть тому був піщаним півостровом, щовідокремлював течію Дніпра від гирла р. Почайни, яка протікала Подолом.
Проведений аналіз ландшафтної структури територіїКиєва показав, що вона є досить складною і мозаїчною. У межах території містаіснує певна рівновага між урочищами ландшафтів мішано-лісового типу (39,8%території) та урочищами ландшафтів широколистяно-лісового типу (39,4%території). Межа між ними має складний характер – урочища ландшафтівшироколистяно-лісового типу вклинюються смугою на правобережжі з півдня доцентру міста. Урочища ландшафтів мішано-лісового типу поширені в обох частинах.На Правобережжі вони займають північно-західну і північну частини Києва, наЛівобережжі – північно-східну, східну і частково південно-східну.
Урочища заплавних ландшафтів (15,2% території міста)меридіонально простягаються із півночі на південь через центр Києва. Урочищарівнин різних гіпсометричних рівнів всіх названих вище типів ландшафтівзаймають 57,1% всієї території. Схилові урочища поширені на 25,5% дослідженоїтериторії. Урочища днищ балок та ярів розповсюджені на 2,9% вивченої території,западини на 2,7%. Акваторія Дніпра займає 5,6% дослідженої території.2.3 Містобудівельне освоєння ландшафтної основи Києва: етапи татенденції
Археологічні та історичні дані свідчать, щобільшість давньоруських міст виникли у центрах густозаселених землеробськихрегіонів. Первинною і характерною особливістю міст була концентрація у нихфеодальної верхівки (князів, бояр, багатих дружинників, вищих релігійних осібтощо), основних землевласників, тісно пов'язаних із сільськогосподарськимоточенням міста. На ранніх етапах цей зв'язок реалізувався через участьміського і державного керівництва у централізованому відчуженні (збір данини) іперерозподілі різноманітних продуктів, переважно сільськогосподарських [31].
Як показали історико-ландшафтні дослідження,починаючи із неоліту, коли панівною галуззю господарства стало землеробство,освоєнню у правобережній північній частині Середнього Придніпров'я підлягали,головним чином, ландшафти лісостепового типу. Найбільшу господарську вартістьмали території зі складною ландшафтною структурою, найбільш сприятливою длякомплексного господарства, що спостерігається у місці контакту ландшафтівлісостепового типу із ландшафтами поліського типу та заплавами. Місця дляпоселень у межах таких оптимальних територій обиралися із урахуванням наявностіприродних укріплень і рубежів, що мали виконувати оборонну функцію.
Перелічені умови, представлені у районі Києванайкращим чином, сприяли заснуванню на цій території поселень усіхархеологічних культур Середнього Придніпров'я. Археологічні матеріали свідчатьпро наявність значного землеробського та торговельного осередку в районімайбутнього Києва вже на рубежі нашої ери. Ландшафтна приуроченість розміщенняпервинного ядра Києва також вказує на невипадковість вибору місця йогозаснування. Стародавній торговий центр Дніпровського шляху виник на високійзаплаві біля підніжжя лесового плато, доповнюючись дрібними землеробськимипоселеннями на лесових останцях (мисах) біля впадіння у Дніпро р. Почайни, гирлоякої служило природною гаванню. Як відомо, становлення Києва якадміністративного центру почалося у середині І тисячоліття н.е. у зв'язку ізвиникненням першого державного об'єднання східних слов'ян та збільшеннямвнутрішньої й зовнішньої торгівлі по Дніпровському водному шляху. Через Київпроходить торговельний обмін між хлібним Лісостепом і мисливсько-промисловимПоліссям. Київ контролює торгівлю між районами Балтики та Чорного моря,Західною Європою та Сходом. У зв'язку із інтенсивним розвитком торгівлі на однеіз чільних місць висувається реміснича функція міста. Починається поступоверозширення його території, що відбувається надалі упродовж багатьох віків.
Конкретизувати закономірності і тенденції цьогопроцесу можливо за обґрунтованою системою часових зрізів, які висвітлюютьголовні етапи розвитку міста та його функцій, формуванняландшафтно-архітектурних систем. Для аналізу основних етапів і тенденціймістобудівельного освоєння ландшафтів території Києва було використано системучасових зрізів С.П. Романчука, Ю.В. Щура, що характеризуютьтериторіальне зростання міста із врахуванням ландшафтної структури території.Так, процес містобудівельного освоєння ландшафтів території Києва можнарозглядати за такими основними етапами:
• До X століття формується ядро стародавньогоКиєва, що на той час поділявся на верхню укріплену адміністративно-обороннучастину (Старокиївська гора) та на нижню неукріплену торговельно-ремісничу(Поділ);
• З X по XII століття Київ – столиця ДавньоїРусі. У цей період посилюється політична роль міста, його адміністративна таідеологічна функції, досягають розквіту ремесла, торгівля, будівництво. Київзначно розширює свої межі;
• З XIII по XVII століття, у період феодальноїроздрібненості, іноземних панувань, Київ майже не зростає територіально;
• У період із XVIII до середини XIX століттямістобудівне освоєння території відбувається шляхом, характерним для усіхвеликих міст цієї доби: будуються військові укріплення, адміністративні тагромадські споруди, палацові комплекси;
• Із середини XIX до початку XX століття, уперіод розвитку капіталізму, зростає значення Києва як центру внутрішньоїторгівлі. Спостерігається інтенсивне збільшення населення та території міста;
• Із 1918 року розвиток міста стає на рейкиіндустріальної (соціалістичної) розбудови. У Києві розгортається житлове,промислове, адміністративне та культурне будівництво, яке ведеться планово звпровадженням індустріальних методів;
• Після 1945 року швидкими темпами були усунутіруйнування періоду війни. Сучасне будівництво посиленими темпами ведеться нанових територіях, реконструюються старі квартали міста [31].
Для унаочнення аналізу містобудівного освоєнняландшафтів території Києва, з'ясування основних етапів і тенденцій формуванняландшафтно-архітектурних систем і комплексів міста для кожного часового зрізубули змодельовані ареали містобудівного освоєння (рис. 2.2).
До десятого століття ареал містобудівногоосвоєння ландшафтів території міста складався з дрібних полів, землеробських,культових та промислово-торгових поселень підвищеної слабохвилястої лесовоїрівнини та заплави Дніпра.
/>
Рис. 2.2. Ареал містобудівного освоєнняландшафтів Києва до X століття
Межі первинного містобудівного освоєння ландшафтівпідвищеної слабохвилястої лесової рівнини, складеної лесовидними суглинками ізясно-сірими та сірими лісовими легкосуглинковими ґрунтами під свіжими дібровамита судібровами, складали землеробські та культові поселення. Інше ядромістобудівельного освоєння у межах ландшафтів слабохвилястих заплав, утворенихпісками із прошарками суглинків із дерновими й лучними супіщаними тапіщано-легкосуглинковими (фрагментами оглеєними) ґрунтами підрізнотравно-злаковими луками складав промислово-торговий осередок Подолу. Давнєядро Києва, як відомо, складалося із двох частин – «Верхнього Міста» напідвищеній слабохвилястій лесовій рівнині та «Нижнього Міста» (Поділ) назаплаві Дніпра біля гирла Глибочиці.
До середини X століття були повністю заселенірозчленовані відлогі й пологі схили та останці між верхньою і нижньою частинамиміста, з'явилась необхідність в його розширенні. У середині X століття ареалмістобудівного освоєння складається із одного домінуючого поля освоєння, щоохоплює урочища підвищеної слабохвилястої лесової рівнини (Верхнього Міста)відлогих і пологих схилів лесової рівнини та заплави Дніпра (Поділ). В кінці Xстоліття площа верхньої частини міста значно збільшується за рахунок забудовиМіста Володимира і спорудження його укріплень, однак на цю частину міста,розташовану на лесовому плато, припадало не більше (6%) міської забудови, насхили (33%), а більше половини території (61%) займала нижня частина Міста – Поділ,розташована на високій заплаві Дніпра [8].
У ХІ-ХІІ столітті, у зв'язку з посиленнямполітичного і адміністративного значення міста та поширення громадськогобудівництва (спорудження Софійського собору, багатьох церков, монастирівпалаців), збільшується верхня частина міста і створюються нові фортечні споруди– Місто Ярослава 72 га, Місто Ізяслава – 6 га, Копирів кінець – 40 га. ПлощаВерхнього Міста збільшується до 130 га і досягає 34% від загальної площізабудови. Водночас зростає до 180 га нижня (подільська) частина (49%території), зводяться оборонні споруди у північно-західній частині. У цейперіод зростає значення давньокиївської агломерації, що складалась із дрібнихпоселень (Берестове, Дорогожичі), монастирів (Печерський, Видубицький,Кловський, Кирилівський). Ареал містобудівного освоєння складається ізосновного Давньокиївського поля освоєння (Верхнє Місто – Поділ) та дрібних ядермістобудівного освоєння – поселень та монастирів. Усі дрібні поля освоєння булирозташовані у межах урочищ підвищеної слабохвилястої та горбисто-хвилястоїлесової рівнини, складеної лесовидними суглинками із сірими та темно-сіримилісовими легкосуглинковими ґрунтами під свіжими дібровами та грудами (грабовимидібровами) на той час вже розораними, із значним землеробським освоєнням, щосвідчить про наслідування ландшафтно-архітектурними системами у процесімістобудівельного освоєння центрів землеробських ландшафтно-господарськихсистем. Загальна площа містобудівного освоєння у ландшафтахшироколистяно-лісового типу становить 51% території (рис. 2.3).
/>
Рис. 2.3. Ареал містобудівного освоєнняландшафтів Києва середини XII століття
Із другої половини XII століття, у результатіборотьби удільних князів за Київ, руйнування його у 1169 році, місто втрачаєзначну частину політичних і адміністративних функцій. Взяття Києва Батиєм у1240 році і наступні події пов'язані з іноземним пануванням, багаторазовимруйнуванням (1416,1482, 1651,1679,1687 роки), пожежами та епідеміями, несприяли збільшенню його території. Однак Київ залишається важливим центромрозвитку економіки, культури, передової громадської думки, освіти, соціальногопрогресу. В цей період більша частина громадського будівництва була спрямованана відновлення та реконструкцію пошкоджених споруд і військових укріплень.Відбувається злиття дрібних ареалів освоєння підвищеної та горбисто-хвилястоїлесової рівнини та загальне ущільнення ареалу містобудівного освоєння [11].
Із першої половини XVIII століття, у зв'язку ізбудівництвом фортеці росте і набуває адміністративних функцій нова частинаМіста, що лежить у межах підвищеної горбисто-хвилястої лесової рівнини – Печерськ(рис. 2.4).
/>
Рис. 2.4. Ареал містобудівного освоєнняландшафтів Києва початку XVIII століття
До середини XIX століття печерська частинасполучається з основним ядром Києва. Забудовується лесова рівнина навколоПечерської фортеці, вздовж долини Либіді та крутих схилових ділянокхрещатицької долини. Розширюється Нижнє Місто на правобережній високій заплаві.За цей час площа забудови зростає майже втричі, переважно за рахунок підвищеноїлесової рівнини та заплави. Ареал містобудівного освоєння охоплює майже всірівнинні і частково схилові урочища підвищеної слабохвилястої ігорбисто-хвилястої лесової рівнини межиріччя Дніпро – Либідь (55,7%). Межіосвоєння заплави Дніпра (Поділ) складають 44,3% ареалу освоєння.
Із кінця XVIII століття вперше починаєтьсязабудова ландшафтів змішано-лісового типу знижених давноалювіальних рівнин – надзаплавнихправо – та лівобережних терас Дніпра. До середини XIX століття всіплоскорівнинні і пологосхилові місцевості підвищеної лесової рівнини вмежиріччі Дніпра та Либіді забудовуються, і починається освоєння аналогічнихландшафтів правобережжя Либіді (Байкова гора, Забайків'я, Деміївка, Протасівяр) в результаті поля освоєння ландшафтів широколистяного типу складають 59,5%ареалу містобудівного освоєння. Поступово забудовуються ландшафтизмішано-лісового типу, це переважно урочища моренно-водно-льодовиковихпідвищених рівнин (Шулявка, Солом'янка). Продовжується забудова зниженихнадзаплавних давньоалювіальних терас та високих заплав Либіді і правобережжяДніпра. Поля містобудівного освоєння в ландшафтах змішано-лісового типускладають 8,1% від загальної площі ареалу освоєння, заплавні – 32,4%. В цейперіод центр міста стає багатоповерховим, збільшується кількість громадськихспоруд, покращується благоустрій головних магістралей, зростає кількістьпідприємств, установ.
Кінець XIX – початок XX століття – періодактивного розвитку капіталізму. В цей час проводиться інтенсивне спорудженнязалізниць, промислових підприємств та фабрик. Залізниці прокладаються переважнопо заплавах малих річок та днищах великих балок (Либідь, Сирецька балка), атакож по вододільних частинах моренно-водно-льодовикових та лесових рівнин.Триває процес забудови ландшафтів змішано-лісового типу (їх ареал освоєннязбільшується до 14,6% площі ареалу містобудівного освоєння). Межі освоєнняшироколистяно-лісових та заплавних ландшафтів складають відповідно 58,2% і 27,2%загальної площі ареалу (рис. 2.5).
/>
Рис. 2.5. Ареал містобудівного освоєнняландшафтів Києва кінця XIX – початку XX століття.
Після жовтневих подій 1917 року та громадянськоївійни 1918–1924 років Україна стає на рейки планового індустріальногобудівництва. Індустріалізація, розвиток науки та культури в столиці республіки,а також політика продподатків та продрозверстки на селі викликали значнепосилення урбанізаційних процесів, посилюється приплив населення в місто. У цейперіод містобудівельне освоєння території відбувається, головним чином, зарахунок порівняно малопродуктивних в сільськогосподарському відношенніландшафтів змішано-лісового типу. Продовжується і забудова ландшафтівпідвищеної лесової височини на правобережжі Либіді та заплавних місцевостей. У30-ті роки забудовуються вільні ділянки, ущільнюється забудова центральнихкварталів. Проводиться реконструкція старих будинків. З'являються нові райони(Печерсько-Звіринецький та ін.). З початку XX століття до 1941 року площаміської забудови зросла у п'ять разів (9,7 тис. га) [3].
Ще швидшими темпами у цей час зростає загальнаплоща територій міського підпорядкування (ділянок перспективного зростання міста).У 1923 році в адміністративні межі Києва ввійшли 20 сільських поселень, щофактично злилися з містом, та лісові масиви (близько 20 тис. га). У передвоєннийчас площа міста з зеленою зоною досягає 68 тис. га.
Під час Великої Вітчизняної війни було зруйнованобільше 40% житлового фонду і майже всі підприємства Києва. У повоєнний періоджитлові та інші споруди відбудовувались швидкими темпами, вже до 1950 року булоздано більше 1000000 м2 житлової площі і побудовано 2250приватних будинків. У 1952 році починається забудова нових житлових масивів:Першотравневого, Відрадного, Нивок у змішано-лісових ландшафтах підвищеноїморен но-водно-льодовикової рівнини (їхнє поле освоєння зростає до 52,4% відзагальної площі ареалу містобудівного освоєння). Площа поля містобудівногоосвоєння в ландшафтах широколистяно-лісового типу складає 34,4% ареалуосвоєння, частка заплавних ландшафтів знижується до 13,2%.
1967 року був затверджений новий генеральний планрозвитку міста. В основу плану, реалізація якого почалася вже наступного року,було покладено ідею розміщення житлових масивів на намитих ґрунтах, на місцічастково заболочених, малоцінних для сільського господарства територій узаплаві Дніпра, що стає головною архітектурно-планувальною віссю міста. Цедозволило зберегти придатні для землеробства землі, зробити місто більшкомпактним і перейти від радіальної до радіально-кільцевої структури йоготериторії. На намивних ґрунтах будуються масиви Русанівка, Березняки, Оболонь,Троєщина. На пісках давньоалювіальної зниженої терасової рівнини – Лісовий,Воскресенський, Лівобережний, Комсомольский масиви. Наморенно-воднольодовиковій рівнині – Виноградар, Вітряні гори, Академмістечко таінші. Новітні технічні засоби будівництва дозволили вести забудову дужерозчленованих крутосхилових місцевостей підвищеної лесової рівнини, доля яких вландшафтній структурі забудованих територій міста зросла за повоєнний періодвід 2,5 до 7,0%. На сьогодні на території Києва забудовано 395,1 тис. га, тобтоу тричі більше, ніж у повоєнні роки. Ареал містобудівного освоєння складаєтьсяіз двох великих частин – правобережної та лівобережної (рис. 2.6).
/>
Рис. 2.6. Сучасний ареал містобудівногоосвоєння ландшафтів Києва
Фоновими у сучасному ареалі освоєння (52,4% площіареалу містобудівного освоєння) є урочища ландшафтів змішано-лісового типу, щорозвинуті у правобережному полі освоєння та домінують в лівобережному. Урочищаландшафтів широколистяно-лісового типу зустрічаються тільки на правобережномуполі освоєння і займають 24,3% ареалу містобудівного освоєння. Заплавні урочищазаймають центрально-вісьове положення і розвинуті в право – та лівобережнійчастинах на 23,2% ареалу освоєння [12].
Із розвитком будівництва на штучних ґрунтахдосить значної трансформації зазнають аквальні системи. Відбуваєтьсяканалізування, засипання та замивання багатьох озер, струмків і малих річок(Глибочиця, Клов, Горіхуватка й інші). Цей процес у деякій мірі компенсуєтьсястворенням нових та впорядкуванням і очищенням старих ставків, озер тощо. Нацей час штучні аквальні системи складають 0,1% площі ареалу містобудівногоосвоєння.
Згідно з Генеральним планом перспективногорозвитку міста, перспективне житлове будівництво буде сконцентроване головнимчином на намивних ґрунтах у заплавних ландшафтах долини Дніпра. Найбільшимжитловим масивом стане Троєщина, запланована також нова забудова заплави урайоні сіл Осокорки, Позняки та Вигурівщина.2.4 Функції міста і його ландшафтів
Аналіз містобудівного освоєння ландшафтівтериторії Києва показав, що для певних типів ландшафтів у різні часові зрізибули характерні різні планувальні форми. Характер планувальних форм забудовиускладнювався із розвитком архітектури та вдосконаленням містобудування, атакож значною мірою визначався ландшафтними особливостями території.
В основу розвитку найдавніших українських міст(Києва, Чернігова, Переяслав-Хмельницького, Володимир-Волинського, Луцька,Львова, Кам'янця-Подільського й інших) закладено принципи трьохчастинноїпланувальної організації їхніх теренів. Більшість із них складалися із дитинця,навколишнього міста («окольного граду») та передмістя (передграддя). Центромдавнього Києва Х-ХІ століття, що складався із низки поселень уздовж правогоберега Дніпра (Старокиївська гора, Замкова гора, Поділ), були міста Володимирата Ярослава. Обриси потужних фортифікаційних споруд XI століття простежуються вплануванні та забудові цієї частини Києва. Планування вулиць виконано такимчином, що вони променями збираються у пучок до основних давніх виїздів умісто, його у значній мірі можна віднести до домонгольского періоду.Монументальні будівлі вказують на розташування головних ансамблів та комплексівКиєва, а відомі з археологічних розкопок князівські палати Х-ХІ століття – намісце князівської резиденції та місця літописних вічевих зборів – Бабин торжок.Від центру на значній відстані знаходились монастирські комплекси(Києво-Печерська Лавра, Кловський, Видубецький, Кирилівський та іншімонастирі), які створювали мальовничу панораму Міста з ріки. Такий характерпланування зберігався у Києві до XV–XVII століття [12].
Інтенсивний розвиток торгівлі та ремесел у XVIIстолітті сприяв значному територіальному зростанню Києва переважно за рахунокнавколишніх сільських поселень. В планувальних формах нових частин містапереважали ареальні та радіальні, а також застосовувались елементи регулярногопланування. В одно – та двовуличні поселення вписувався торговий центр, щоз'єднувався з іншими частинами Києва.
Характерні особливості розвитку структури давніхміст простежуються в планувальних формах забудови XVII–XVIII століття.Криволінійні обриси вулиць свідчать про прокладені тут колись лінії укріплень(Печерськ), але забудова відноситься до пізніших часів, переважно до XIXстоліття. В XVII–XVIII столітті планувальна структура Києва зберігала попереднютрицентровість: Верхнє Місто, Печерськ та Поділ, причому у цей час Поділвідігравав роль загальноміського центру. Тут знаходилась головна торговельнаплоща із будинком магістрату. До середини XVIII століття склався ансамбльБратського монастиря із величною спорудою Академії. Чисельні монастирі тацеркви пожвавлювали загальний вигляд Подолу, що на той час був оточенийдерев'яно-земляними фортифікаційними укріпленнями. Дляландшафтно-архітектурного комплексу заплави Дніпра (Подолу) було характернимвільне та ареальне планування, переважала садибна забудова. Значного розвиткуна той час набув також ландшафтно-архітектурний комплекс підвищеної лесовоїрівнини, що складався із масивів та груп Києво-Печерської Лаври, Софійського,Михайлівського та Кирилівського монастирів, їхні давні будівлі були доповненіспорудами у стилі барокко – храмами, келіями, дзвіницями, огорожами тавиїздами, які значно збагатили їх пейзажно-видові властивості.
У середині XVIII століття споруджується Печерськафортеця. Навколо створюються земляні укріплення за системою Вобана та іншихтеоретиків бастіонних укріплень. У плануванні переважає замкнена вуличнамережа, близька до радіально-кільцевої з елементами регулярного планування.
В XVIII столітті у місті з'являється регулярнепланування (так зване «шахове»), що на той час вже отримало широкерозповсюдження у багатьох країнах Центральної Європи.
Із кінця XVIII і на початку XIX століття вархітектурі Києва у значній мірі виявляється вплив класицизму. Поряд існуютьтакож інші течії, що використовують неоготичний та східний стилі, відображені уландшафтно-архітектурних групах і елементах центру Києва (Печерськ) [31].
Значні містобудівні перетворення відбулися уКиєві у першій половині XIX століття. Відповідно до генеральних планів,розроблених архітекторами А. Меленським, В. Гесте, В. Беретті, бувстворений Хрещатик, який об'єднав розрізнені ландшафтно-архітектурні комплексипідвищеної лесової рівнини. У цей час було прокладено вулиці Володимирську таВасильківську, а найбільшою новобудовою був Університет Святого Володимира(зараз – Національний університет імені Тараса Шевченка).
Після нищівної пожежі 1811 року регулярного(шахового) планування набув ландшафтно-архітектурний комплекс заплави Дніпра – Поділ.
Незважаючи на великі масштаби будівництва, добакапіталізму не залишила багато визначних пам'яток містобудівного мистецтва.Проте фонова та рядова капітальна забудова різних (за архітектурними якостями)будівлями та регулярний характер планування створюють виразніісторично-своєрідні види ландшафтно-архітектурних груп та масивів (вул. ВеликаЖитомирська тощо). У цей період міська забудова насичується промисловими,транспортними та інженерними спорудами, відбувається інтенсивне територіальнезростання. У зв'язку з територіальним ростом міста більшість монастирських тапаркових комплексів увійшли безпосередньо до межі міської забудови, що значнозбагатило пейзажно-видовий потенціал міста та урізноманітнило планувальні формизабудови.
За добу індустріалізації (особливо у часи першихп'ятирічок) активного розвитку зазнала система забудови невеликими масивами ізрегулярним плануванням (містечками), із промисловим ядром у центрі(ландшафтно-архітектурний масив Соцмістечка в Києві на лівобережній заплавіДніпра).
Останнім часом у міському будівництві переважаєсистема забудови масивами з вільним плануванням, переважно на малоцінних таштучних ґрунтах. Такими є сучасні ландшафтно-архітектурні комплекси заплави татерас Дніпра.
Ландшафтний аналіз містобудівного зростання Києвавиявив певні зв'язки цього процесу з функціональними особливостями міста нарізних етапах його розвитку. Ретроспективне ландшафтно-функціональнедослідження показало, що від заснування Києва до нашого часу кожна його частинавиконувала певні функції. Місто зростало в залежності від придатностіландшафтів до виконання цих функцій. Так, первинними функціями міста булиторгівельна і господарська (землеробська), а також транспортна – Дніпровськийводний шлях «із варяг у греки».
Поява адміністративної функції викликаланеобхідність будівництва фортеці («граду»), для якої обов'язковою умовою буланаявність природних укріплень. Розчленований край лесового плато із відноснимивисотами близько 100 м, з ярами, мисами та останцями, що височів наднижньою частиною Міста та Дніпром, був ідеальним місцем для першого городищаКия на Замковій горі (урвистий останець) і плацдармом для зростання ВерхньогоМіста – городище на Старокиївській горі (виступ плато) [30].
Утвердження адміністративної і оборонної функційстимулювало інтенсивний розвиток торговельної функції на заплаві Дніпра (Поділ)та на лесовій рівнині (Бабин торжок), появу і розвиток ремісничої функції назаплаві і на лесовій рівнині.
У час феодалізму (від заснування до кінці XVIIIстоліття) торговельно-економічну функцію, пов'язану з дніпровським воднимшляхом, виконувала нижня (подільська) частина міста, розташована в заплавіДніпра. Розвиток верхньої частини Києва був підпорядкований адміністративній,оборонній, культурно-ідеологічній функціям, яким найкраще відповідалиаграрно-освоєні ландшафти підвищеної розчленованої лесової височини.
В умовах становлення і розвитку капіталізму у XIXі на початку XX століття функціональні ролі частин міста поступововирівнюються. Київ зростає переважно за рахунок ландшафтів підвищеної лесовоїрівнини. їх забудова, що почалася вибірково від стародавнього ядра, захоплює вцей період найбільш зручні ділянки в межиріччі Дніпра і Либіді на віддалі 5 – 7 кмуздовж існуючих шляхів сполучення.
Після громадянської війни 1918–1924 років Київнабуває функцій найбільшого в Україні адміністративного, індустріального, науковогоі культурного центру. При загальному значному зростанні території Міставипереджаючими темпами забудовуються менш цінні у сільськогосподарськомувідношенні змішано-лісові ландшафти у північно-західному напрямку і наЛівобережжі. Вони мають переважно промислово-виробничу та житлову функції. Незабудовуються ділянки цінних лісових (борових і суборових) масивів, якінабувають рекреаційних функцій.
2.5 Новітні ландшафтні утворення приміської зони
Характерною особливістю екологізації сучаснихурбанізаційних процесів у світі є створення навколо великих міст значних заплощами урбокомпенсаційних зон, що покликані надати можливість сучасниммешканцям міст, які тривалий час перебувають у штучно створеному, інформаційнота енергетично перенасиченому середовищі із замкнутими об'ємами, незвичними дляприроди прямими лініями, агресивними формами та структурами, не кажучи прозабруднення повітря, ґрунтів та води, бодай на деякий час повернутися доПрироди.
Одними із перших активних урбокомпенсаційних формлюдської діяльності і, відповідно, використання навколишніх ландшафтів є туризмі рекреація. Зокрема це – прогулянки лісом або заплавою, масові походивихідного дня, свята на природі, «маївки», непромислове рибальство (зарадизадоволення і відпочинку) та багато інших. Можна впевнено ствержувати, щомассові форми туризму і рекреації є прямим наслідком урбанізації, якікомпенсують відокремлення людини від природного середовища.
Найпопулярнішими серед мешканців Києва, щонадають перевагу активному відпочинку та туризму, є місцевості заплавних рівнинруслової заплави із луками, вільшняками та пляжами у межах Києва, першоїборової надзаплавної тераси, Правобережжя (Конча-Заспа), розчленованих лесовихрівнин із грабовимии дібровами – Голосіївський ліс, слабкохвилястихозерно-водно-льодовикових рівнин із борами та суборами – Пуща Водиця та ін. Ціландшафти вимагають особливо дбайливого ставлення. На жаль, усі нормативнізаходи їхньої охорони та збереження на сьогодні практично не діють або діютьнеефективно. Одним із найдієвіших способів їх збереження є формування свідомоїеколого- та етнозберігаючої поведінки населення (у першу чергу серед учнівськоїта студентської молоді) через засоби масової інформації та освіту [30].
Однією з найбільш специфічних формурбокомпенсаційного використання ландшафтів є «дачі», «дачні масиви». Требапідкреслити, що «дачі» мають вельми різноманітну урбокомпенсаційну дію. Веденнядачного господарств відбувається різними шляхами: від інтенсивного сезонногопоповнення «споживчого кошика» власними продуктами харчування до суторекреаційного використання для відпочинку і оздоровлення. Безумовно, «дачі» – одназ улюбленних кияними форм ландшафтовикористання. Вони мають неабиякийекологічний зміст, зокрема, на ділянках, де «дачні масиви» створюються ізрекультиваційною метою (у долинах балок, на рекультивованих звалищах, намитих ґрунтахтощо). Найбільшими дачними масивами є Верхні і Нижні Сади, Осокорки, Вишеньки(на намивних ґрунтах в межах низької заплави Дніпра), в балці на місцірекультивованого звалища в районі сіл Крюківщина-Гатне тощо. Зараз на місціколишніх пустирів розкинулися затишні зелені оазиси.
Однак масове захоплення «дачами» – «дачний бум» –має і негативні прояви. Це трапляється у тих випадках, коли за різних обставинпід «дачні масиви» відводяться ділянки малозмінених природних ландшафтів, щомають великий рекреаційний потенціал або вже традиційно використовуютьсянаселенням міста для активних форм рекреації і туризму. Як приклад, можнанавести освоєння під «дачні масиви» заплави Дніпра у районі Кончі-Заспи. Навітьпросте порівняння кількості «дачників» на одиницю площі та рекреаційної ємностіландшафтів заплави вказує, що для великого міста значно ефективніше зберігатитакі ландшафти для активних форм рекреації і туризму.
3. />/>/>Комплексні зелені зони міст: призначення та роль/>/>/>3.1 Призначення, структура і статус комплекснихзелених зон міст
Ліс – це тип біогеоценозів, рослинний покрив якогосформований з переважанням дерев, займає площу не менше 0,01 га. із зімкнутоюне менше 30%, з особливим мікрокліматом на поверхні і ґрунтовими умовами,що задовольняють вимогам населяючого його специфічного співтоваристваорганізмів.
Серед територій, зайнятих лісовими насадженнями, особливе місцезаймають зелені зони міст.
Зелена зона – територія за межами міської межі, зайнята лісамиі лісопарками, що виконують захисні і санітарно-гігієнічні функції і є місцемвідпочинку населення [14].
Лісопарк – обширний природний ліс поблизу великого міста абоусередині нього, пристосований для масового відпочинку, спорту, розваг ізадоволення культурних потреб населення.
Ліси і насадження зелених зон покликані виконувати три основніфункції: захисну, санітарно-гігієнічну, рекреаційну.
Правовий режим лісів, групи і категорії захищеності, їхгосподарське використовування визначені Лісовим кодексом України.
За формою господарювання і управління ліси зелених зон відносятьсядо лісів, що знаходяться у віданні державних органів лісового господарства.міським, закріпленим лісам і лісам заповідників.
Міськими вважаються ліси, що знаходяться в адміністративних межахміста. Лісове господарство в них ведуть підприємства і організації місцевихорганів самоврядування.
Закріплені ліси – це частина лісів державного значення,наданих міністерствам, відомствам, підприємствам, організаціям і установам длявиконання покладених на них спеціальних задач – наукових, учбових,оздоровчих і інших.
До лісів заповідників відносяться ліси, що знаходяться навиділених в установленому порядку ділянках землі, в межах яких є охороняютьсяприродні і культурно-історичні об'єкти, що представляють особливу наукову абопізнавальну цінність. Лісове господарство в них ведеться заповідникамияк науково-дослідними установами.
Правовою гарантією збереження природоохоронної функції лісівслужить встановлення категорій захищеності, тобто розподіл їх на групи.
Категорія захищеності встановлюється длячастини лісової фундації і непокритих лісом земель цієї фундації у зв'язку зособливою захисною, водозахисною, санітарно-гігієнічною, рекреаційною,науковою, історичним або іншим спеціальним значенням для використовуванняпереважно в одній з вказаної мети.
До лісів першої групи, що мають санітарно-гігієнічне іоздоровче значення, зокрема, відносяться:
• ліси зелених зон міст, інших населених пунктів і промислових підприємстві,у тому числі ліси лісопаркових частин зелених зон;
• ліси першого і другого поясів санітарної охорони джерелводопостачання;
• ліси округів санітарної охорони курортів, міські ліси і лісопарки.В лісах першої групи можуть виділятися додатково особливо захисні ділянки зобмеженим режимом лісокористування. Такі ділянки виділяються державнимиорганами лісового господарства областей і Автономної Республіки Крим напідставі матеріалів лісовпорядження або спеціальних обстежень, проведенихдержавними лісовпорядними організаціями, і затверджуються державними обласнимиадміністраціями і Кабінетом Міністрів АР Крим.
Порядок виділення категорій захищеності лісів має на своїй метівизначення господарської спеціалізації лісів і забезпечення їх необхідної охорони.Разом з цим встановлення обмеженого режиму лісокористування при виділеннівідповідних категорій захищеності ставить за мету збереження і іншихкомпонентів природного середовища: вод, ґрунтів і тваринного світу. Категоріязахищеності лісів є правовим поняттям екологічної ролі, яку виконують ліси яккомпонент природного комплексу території, сприяючого підтримці і збереженнюландшафтної і біологічної різноманітності./>/>/>3.2 Виділення і визначення розмірів зелених зон міст
Зелені зони міст виділяються на землях державної лісового Фонду,розташованих за межами міської межі з урахуванням площ зон санітарної охорониджерел водопостачання, округів санітарної охорони курортів, захисних смугуздовж залізних і автомобільних доріг, а також заборонених смуг лісу, щозахищають нерестовища цінних промислових риб. Для міст, де відсутні природніліси і інші насадження, ліси зелених зон створюються штучно на землях, непридатнихдля ведення сільського господарства. Нормативні розміри загальної площі зеленихзон міст встановлюють виходячи з чисельності населення міста, природнокліматичноїзони і загальної лісистості території. Залежно від місцевих санітарних ікліматичних умов допускається зміна розмірів зелених зон не більш, ніж на 15% від нормативновстановлених [21].
Для міст з населенням більше 1 млн. чоловік зелені зонивиділяються за окремими проектами, що розробляються науковими і проектнимилісовпорядними установами і організаціями.
/>/>/>За цільовим призначеннямзелені зони міст територіально підрозділяються на дві частини – лісопаркову ілісогосподарську. Лісопаркова частина виділяється з тих, що входять в зеленузону міста лісів з естетично цінними ландшафтами. Розміри лісопаркової зонивстановлюються залежно від чисельності населення міста (табл. 3.1).
Таблиця 3.1. Визначення розміру лісопаркової частини зеленої зони містаЧисельність населення міста, тис. чол. Розмір лісопаркової частини зеленої зони, га/1000 чол. Понад 500 до 1000 25 Понад 250 до 500 20 Понад 100 до 250 15 До 100 10
В лісостеповій і степовій рослинних зонах при лісистості 2% і нижчелісопаркову частину складає вся площа лісів зеленої зони міста. Ліси і іншізелені насадження, що входять в зелену зону міста, повинні бути відмежованийприродними рубежами або просіками зі встановленими граничними стовпами./>/>/>3.3 Охорона і використовування лісів зелених зонміст
Охорона і використовування лісів зелених зон міст повиннаґрунтуватися на комплексній системі лісокористування. Така система включаєлісовідні, біотехнічні і протипожежні заходи, впорядкування території длязабезпечення оздоровчих і середовищезахисних функцій лісу і організаціївідпочинку міського населення, а також передбачає обмеження побічногокористування лісом. Виконання цих задач повинне забезпечувати:
• в лісопарковій частині – збереження і формування довговічних стійкостей іестетично привабливих насаджень, придатних для організації відпочинкунаселення;
• в лісогосподарській частині – формування високопродуктивних насаджень,сприяючих очищенню і оздоровленню повітряного басейну міста, створенню резервудля подальшого розширення лісопаркової частини міста, задоволенню потреб вдеревині і продуктах побічного користування лісом.
Територіальна організація зелених зон міст передбачає:
• виділення місць відпочинку населення;
• виділення ділянок, що особливо охороняються, «зон спокою» длятварин, що забезпечують підтримку нормального функціонування лісних екосистем;
• розміщення зон розвитку лісогосподарської діяльності.
Заходи з лісоведення включають систему рубок ілісовідновлювальних робіт. Система рубок в лісах зелених зон передбачає:
• в лісопарковій частині – рубки, направлені на формування ландшафту, ісанітарні рубки;
• в лісогосподарській частині – рубки догляду за лісом, санітарні рубки,лісовідновлювальні рубки, рубки реконструкції малоцінних лісових насаджень ірубки, направлені на формування естетично-цінного ландшафту [14].
Вік насаджень лісогосподарської частини зелених зон міст,намічаних для лісовідновлювальної рубки, визначають з урахуванням станунасаджень, але не нижче за клас віку, встановлений для лісів першої групи.
Лісовідновлювальні роботи повинні проводитися на лісотипологічнійоснові з місцевих порід дерев з урахуванням ландшафтних особливостей території,по можливості відновлюючи корені насадження, як найстійкіші до рекреаційнихнавантажень, а також сприяючи природному лісовідновленню.
Поблизу промислових підприємств, що виділяють в атмосферу пил ішкідливі гази, створюються лісові культури з підвищеними газостійкістю іпиловловлюючими властивостями.
Ліси зелених зон міст забезпечуються також системою протипожежнихзаходів.
Біотехнічні заходи включають:
• фітопатологічний і ентомологічний захист лісу і профілактику атакшкідників і хвороб шляхом здійснення лісопатологічного нагляду івикористовування засобів захисту лісу, безпечних для людини і тварин;
• збереження і регулювання чисельності тварин за допомогою системищорічних обліків, заходів щодо охорони і регулювання чисельності, пристроїштучних кубел для птахів і рукокрилих, введення в деревостой плодово-ягіднихдерев і чагарників створення системи «зон спокою», мікрозаповідників імікрозаповідників для залучення господарсько-цінних організмів, підтриманнявисокої надійності функціонування лісових екосистем.
Для регулювання чисельності тварин, що завдають шкоди лісовимнасадженням, допускається їх відлякування, вилов і відстріл з дотриманнямзаходів безпеки відпочиваючих [22].
Сінокосіння допускається тільки на спеціально відведених ділянках.В лісах лісопаркової частини не допускаються такі побічні видилісокористування, як випас худоби, промислова заготівка лікарських трав, збіркрасиво квітучих рослин, деревних соків, грибів, ягід, плодів, горіхів,технічної сировини, а також охота.
4. Аналізрослинності зелених зон м. Києва
Аналіз процесу містобудівного освоєння ландшафтівпоказав, що на території Києва склалося 4 ландшафтно-архітектурних системидавньої та сучасної забудови, парків і лісопарків:
1 – підвищених акумулятивно-денудаційних лесовихрівнин;
2 – акумулятивних моренно-водно-льодовикових іозерно-водно-льодовикових рівнин;
3 – акумулятивних давньоалювіальних терасовихрівнин;
4 – знижених акумулятивних алювіальних заплавнихрівнин.
У їх межах сформувалось 40ландшафтно-архітектурних комплексів (ЛАК) та 232 ландшафтно-архітектурнихмасиви (ЛАМ).
Ландшафтно-архітектурна система давньої тасучасної забудови, парків та лісопарків акумулятивно-денудаційних лесовихрівнин складається з 16 ЛАК та 105 ЛАМ. Вона охоплює центральну,південно-східну та східну частину міста (13,9% території).
Ландшафтно-архітектурна система давньої тасучасної забудови, парків та лісопарків акумулятивних моренно-воднольодовиковихта озерно-водно-льодовикових рівнин включає в себе 8 ЛАК та 72 ЛАМ. Вонарозташована у північній, північно-західній, західній та південно-західнійчастинах (22% території міста).
Ландшафтно-архітектурна система давньої тасучасної забудови, парків і лісопарків акумулятивних давньоалювіальнихтерасових рівнин складається з 7 ландшафтно-архітектурних комплексів та 26ландшафтно-архітектурних масивів. Розташована вона переважно на Лівобережжі упівнічній, східній та південній частинах та на Правобережжі – у північній тацентральній частинах (18% території міста).
Ландшафтно-архітектурна система давньої тасучасної забудови, парків і лісопарків низовинних акумулятивних алювіальнихрівнин (заплав Дніпра) складається з 9 ЛАК та 29 ЛАМ. Вона займаєцентрально-осьове положення у межах Міста і має меридіональне простягання (15%території Києва). На півночі і півдні ЛАС заплавних рівнин займає досить значніпростори і звужується у центральній частині.
Ландшафтно-архітектурна структура Києва є дужескладною та контрастною. Найскладнішими щодо кількості ЛАК і ЛАМ, варіантівпоєднань ЛАМ і ЛАЕ, є ландшафтно-архітектурні системи давньої та сучасноїзабудови, парків і лісопарків, акумулятивних моренно-водно-льодовикових іозерно-водно-льдовикових рівнин та акумулятивно-денудаційних лесових рівнин.Показники мозаїчності складають тут відповідно 327 та 269 ЛАЕ 1/км2.Територія цих ЛАС характеризується також високими площинними та об'ємнимипоказниками техногенно-урбаністичного освоєння (71% і 53%) та значнимипоказниками комунікативності (2,71 і 1,52 1/км2). ЛАС давньої тасучасної забудови, парків і лісопарків підвищених акумулятивно-денудаційнихлесових рівнин при досить високому площинному показнику техногенізації (53%)має один із найменших об'ємних показників техногенізації (17,6 м3/га)і найбільший об'ємний показник фітогенізації (9,4м3/га), що свідчитьпро екологічну збалансованість ландшафтно-архітектурної структури.
Простішу структуру мають ландшафтно-архітектурнісистеми давньої та сучасної забудови парків і лісопарків акумулятивнихдавньоалювіальних терасових та акумулятивних низинних алювіальних заплавнихрівнин (144 та 193 ЛАЕ/км2).
Найбільш техногенно трансформованою на територіїКиєва є ландшафтно-архітектурна система сучасної та новітньої забудови, парківі лісопарків низинних акумулятивних алювіальних заплавних рівнин. Показникступеню містобудівного перетворення тут перевищує 47%, об'ємний показниктехногенізації становить 23,68 м3/га, об'ємний показник фітогенізаціїнайнижчий в місті – 4,45 м3/га.
Рослинність Києва та його околицьхарактеризується великою різноманітністю і багатством, що зумовленорозташуванням Києва на межі двох геоботанічних зон: Полісся і Лісостепу.Безумовно, рослинний покрив міста надто далекий від того первинноговигляду, яким він був у минулі епохи, бо під впливом господарської діяльностілюдини зазнав великих змін.
Як свідчать літописи та інші історичні документи,кілька століть тому територія сучасного міста та його околиці були вкритісуцільними непрохідними лісами. Упродовж століть ці великі лісові масивизнищувалися, вирубувалися. їхнє місце спочатку зайняли сільськогосподарськіугіддя, а з їх часом змінили квартали та вулиці Києва. Проте навіть тарослинність, що збереглася, й досі дає уявлення про характер рослинногопокриву, про основні закономірності його розвитку, складу та поширення.
Розподіл рослинності обумовлений, насамперед,характером ґрунтового покриву, який у межах сучасної території Києва, дужерізноманітний.
Із півночі, північного заходу та заходу до самогоміста підходять великі масиви Святошинського та Пуща-Водицького соснових ізмішаних лісів, що південними окраїнами лісової зони – Полісся із переважаннямрослинних форм, властивих цій зоні.
На найсухіших і найменш родючихдерново-слабкопідзолистих піщаних ґрунтах з дуже незначною домішкою глинистихчасточок, переважно на підвищеннях рельєфу, поширені чисті соснові ліси (бори)з рідким деревостаном із сосни звичайної (Pinus silvestris L.) та біднимтрав'яним покривом. Завдяки своєму стрижневому корінню, яке глибоко проникає угрунт і досягає глибоких водоносних горизонтів, сосна мириться із бідними тасухими піщаними ґрунтами.
З деревних порід, окрім сосни, тут може ростилише береза повисла (Betula pendula Roth.), бородавчаста (В. verrucosa Ehrh.)та пухнаста (В. pubescens Ehrh.), а ґрунт вкриває незначна кількість видів,найменш вимогливих до ґрунтів – кущики вересу, брусниці та чорниці.
Отже, видовий склад рослинності борів дуже біднийі представлений найменш вимогливими до ґрунтових умов видами. На більш родючихдерново-середньопідзолистих супіщаних та глинисто-піщаних ґрунтах в понижених ікраще зволожених місцях поширені мішані ліси, до складу яких, крім сосни,входять ще й листяні породи, які утворюють субори й сугрудки.
Перший тип лісу, тобто субір, формується також набідних ґрунтах, подібних до ґрунтів борових лісів. У ньому представлені усівиди деревної, кущової й мохово-лишайникової рослинності, властивої борам. Алепоряд із боровими видами тут ростуть і вимогливіші види, що свідчить про кращуродючість ґрунту. Це обумовлює кращий ріст деревних порід, особливо сосни,появу, підліску і значно багатший трав'яний покрив.
На відміну від борів, де у першому ярусі ростетільки сосна, для суборів характерна вже двоярусна будова деревостану. Першийярус тут утворюють сосна й береза, другий – більш вимоглива до ґрунтових умовпорода – дуб звичайний (Quercus robur L.).
Третій ярус (підлісок) розвинений ще недостатньоі представлений, головним чином, кущами ліщини і бруслини бородавчастої. Учетвертому ярусі субору, крім вересу, брусниці та чорниці, характерних длячистих соснових лісів, поширені розкішна папороть-орляк, суниця, костяниця,грушанка й інші, поряд із якими зустрічаються місця суцільного моховоговкриття.
Сугрудки, які формуються на багатших супіщанихґрунтах, характеризуються багатством рослинних форм і складною будовою.Деревостан сугрудків, крім сосни, дуба і берези, збагачується грабом звичайним(Carpinus betulus L.), липою серцелистою (Tilia cordata Mill.), кленомгостролистим (Acer platonoides L.), які утворюють тут другий і третій яруси. Упідліску, крім ліщини й бруслини, можна бачити і такі види, як крушину, бузину,калину та інші.
Трав'яний покрив сугрудка за видовим складомзначно багатший від субору. Постійними видами цього ярусу, крім видів,характерних для борів і суборів, є деревій тисячолистий, лісова суниця, чинавесняна і гороховидна, купина лікарська, конвалія, зірочник шорстколистий,яглиця звичайна, перлівка повисла, герань лісова та ін.
Для соснових та сосново-мішаних лісів цьогорайону – борів, суборів та сугрудків, як і для всього Полісся, характерноюрослиною є сон, представлений тут кількома видами.
Місцями у складі мішаних лісів у вигляді окремихділянок зустрічаються невеликі березові гайки «колки», які виникли переважно намісці порубаних лісів. Такі березові гайки можна бачити у Святошині,Пущі-Водиці, біля Ворзеля, Бучі. Підлісок в таких гайках створює молодаберезова поросль, інколи ліщина і бруслина.
У вологих місцях, особливо там, де виходятьґрунтові води, а також по берегах річок і струмків можна спостерігати суцільнімішані зарості, утворені вільхою клейкою (Alnus glutinosa Gaertn.). Підлісок втаких вільшняках утворює калина, у сухіших місцях – ліщина, а грунт вкриваютьрізні види папоротей, хвощі, мох. Досить поширені також образки болотні абобілокрильник, калюжниця болотна, очерет, а по краях заростей – високі осоки.Такі вільшняки зустрічаються в районі Голосієво, Святошино (долина р. Нивки),Пуща-Водиці (по р. Котурці) та в інших місцях.
На знижених та заболочених ділянкахСвятошинського та Пуща-Водицького лісів, переважно в їхніх північних районах, удолині Ірпіня зустрічаються типові сфагнові та сфагново-осокові болота, покритідеякими видами осок, пухівками, окремими видами верб, журавлиною, росичкою. Налісово-сфагнових болотах, характерних для району, крім берези, росте ще сосна,частково багно. Поліська флора з борами та суборами в околицях Києва добревиявлена також на Лівобережжі Дніпра по його борових терасах. Цікавим у цьомуплані є район Броварів, розташований на лівому березі Дніпра, за двадцятькілометрів від міста, між Дніпром та Десною, він являє собою крайню південнучастину Чернігівського Полісся, що підходить аж до Києва. Цей район має рядневисоких піщаних горбів та западин між ними, що є рештками розмитої Дніпром таДесною борової тераси, вкритої сосновим (бором) і сосново-дубовим лісом(субором), за винятком окремих найвищих частин кучугур, позбавлених деревноїрослинності і вкритих лише трав'янистою рослинністюта лишайниками. Додомінуючих порід – сосни й дуба в окремих місцях домішуються осокір, береза,рідше горобина, крушина, інколи груша та ін. У підліску зустрічаються кущібруслини, ожина, рідше ліщина й шипшина, на підвищеннях верес. У трав'янистому покривібагато папороті-орляка.
Типовим лісом поліського типу в околицях Києва єтакож Дарницький сосновий бір, з дуже бідним трав'яним покривом надерново-слабкопідзолистих піщаних ґрунтах борової тераси.
Цікаво, що поліська флора по піщаних боровихтерасах заходить далеко на південь від Києва за межі Полісся – у лісостепову інавіть степову зони.
Цілком інший характер має рослинний покрив упівденно-західних та південних околицях міста, до яких прилягають лісилісостепової зони. До лісів цієї зони відноситься Голосіївський ліс, що зпівдня та південного заходу підходить до околиць міста – Національного центрувиставок і ярмарок, Голосісва, Деміївки, Доброго шляху, Багринової гори,Мишоловки, Китаєва. Це типовий грабово-дубовий ліс (груд) на сірих лісових суглинках,що своїми природними особливостями належать до іншої природно-географічної зони– Лісостепу.
Таблиця 4.1. Видовий склад ярусів ГолосіївськоголісуЯрус Найбільш поширені представники ярусу Перший деревний ярус дуб звичайний (Quercus robur L.), ясен звичайний (Fraxinus excelsior L.), липа серцелиста (Tilia cordata Mill.), клен гостролистий (Acer platonoides L.) Другий деревний ярус входять більш тіневитривалі породи: граб (Carpinus betulus L.), якого інколи можна зустріти і в першому ярусі, клен польовий або паклен (Acer campestre L.), клен татарський (Acer tataricum L.), в'яз (Ulmus scabra Mill.) Третій ярус (підлісок) ліщина, бруслина європейська та бородавчаста (цінні гутаперченоси), глід, калина Трав'яний покрив (четвертий ярус)
значна кількість Петрового хреста, є багато пролісків і такі цікаві форми, як зубниця цибулиста й п'ятилиста, ряст, багато різноманітних фіалок, анемона жовтцева
із довговегетуючих рослин тут звичайні і чисельні темно-зелена дерниста лісова куцоніжка, гайовий тонконіг, просянка, костриця, осока волосиста, осока лісова, маренка запашна, переліска багаторічна, підлісник, зірочник шорстколистий або лісовий, деревій тисячолистий, суниця, копитняк європейський, материнка, купена лікарська
Характер трав'яного покриву і підліску тіснопов'язаний з певними умовами рельєфу і зволоження. На найбільш підвищених ісухих місцях в підліску переважають ліщина і бруслина бородавчата. В трав'яномупокриві в умовах достатнього зволоження на сірих лісових суглинках переважаютьзеленчук, медунка, а на схилах з кращим зволоженням – переліска. В умовах жесильного зволоження на затінених місцях (в балках лісу) пишно розвиваютьсяпапоротеві, кропива дводомна, рідше кропива київська та ін.
Голосіївський грабово-дубовий ліс є єдиним біляКиєва місцем, де в невеликій кількості зберігся пролісок (Galanthus nivalisL.).
Неважко помітити, що найближче розташована доміста частина Голосіїївського лісу, на відміну від останньої частинидубово-грабового лісу, складається, головним чином, з граба. Очевидно, грабняктут розвивався на місці вирубаного дубово-грабового лісу з кореневої порослі.
Зустрічаються подібні до Голосіївського ліси біляТеремків-І, Хотова, Феофанії. Рослинність їх у загальних рисах нагадуєголосіївську.
Кілька століть тому майже вся територія Містабула вкрита такого ж типу лісами, які у північній, північно-західній тазахідній частинах його прилучалися до лісів поліського типу.
Ще не так давно, коли у Києві залишалисьнезабудовані і незаймані території, у самому місті можна було зустріти чималоділянок гаїв, характерних для лісостепової смуги.
Одним із залишків таких лісів є парк ім. ПершогоТравня, де збереглись ще окремі представники, лісової флори (в'яз, липа, граб,а в трав'яному покриві – медунка, пшінка, проліска та ін.), які в минулому булипоширені на всій території сучасного міста. Дикої рослинності (деревної йтрав'яної) у ньому залишається все менше й менше, а на її місце приходятькультурні, штучні насадження, серед яких чимало представників екзотичної флори.Залишки лісів лісостепової зони можна спостерігати також у районі Видубицькогомонастиря, де гайок, який є частиною Ботанічного саду НАН України, має такий жехарактер рослинності, як і Голосівський парк ім. М. Рильського та урочищеЛисої гори. Вважають, що в минулому він був пов'язаний з Голосіївським лісом.
Північніше, у районі Сирця, вже у доситьокультуреному сирецькому лісі також можна побачити тих же представниківлісостепової флори – дуб, граб, березу та інші породи дерев. Такий же лісок ізпереважанням липи, подекуди дуба, берези і в'яза можна бачити на Кирилівськихгорбах. Підлісок тут утворюють ліщина, бруслина бородавчата та європейська,глід та ін.
Київські висоти підносяться над Дніпром таширокою заплавою, уквітчаною численними протоками, озерами та «стариками», деприрода (особливо, рослинний покрив) типова для ріки та її заплави.
Найкраще та найближче її можна спостерігати на заплавномуТрухановому острові, що лежить відразу ж за головним руслом Дніпра навпротицентральної частини міста.
Тут заплава складається з сучасних алювіальнихпіщаних відкладів. Рослинний покрив її за видовим складом небагатий. Длязниженої прируслової частини заплави з переважанням тут бідних на поживніречовини, перемитих, слаборозвинутих дернових піщаних ґрунтів, що з року в рік підтримуютьсявесняними водами у пухкому стані, характерними представниками деревної рослиниє вербові і осокорові насадження. З вербових найбільш поширена біла верба(Salix alba L.), яку легко відрізнити по завжди опущених гілках. Значні заростіу прирусловій частині утворює шелюга (Salix acutifolia Willd.). Вербові іосокорові насадження майже безперервною смугою облямовують русло Дніпра. Підчас весняної повені, що зараз, після створення каскаду дніпровських водосховищвже не має таких масшабів, як у минулому, верби, що ростуть тут, випускають зісвоїх стовбурів та гілок, занурених у воду, численне і тонке коріння, зависотою розташування якого (після спаду) води можна судити про висоту стояннявесняних вод. Деякі види верб зацвітають лише після спаду води значно пізнішетих, що ростуть на підвищених формах рельєфу і не затоплюються.
Трав'яна рослинність пісків прируслової частинизаплави представлена небагатьма видами псамофітів, серед яких найчисленнішакелерія сиза (Koeleria glauca DC), яка утворює тут густі і щільні дернини. Унезначній кількості до келерії сизої домішуються представники злакових, осок ірізнотрав'я: типець борознистий, куничник наземний, мітлиця звичайна, полинпольовий, гвоздики Борбашеві, осока колхідська, осока рання та ін.
Рослинний покрив центральної, трохи пониженоїчастини заплавиз переважанням лучних супіщаних і менше суглинковихґрунтів представлений в основному лучними (трав'яними) угрупуваннями. Тут узначній кількості зустрічаються кілька видів мітлиць, куничника, гусятник дніпровський,тонконіг лучний і вузьколистий та ін.
Знижені і краще зволожені місця заплави зайнятірізноманітними осоками, серед яких найбільш поширена осока гостровидна (Carexacutiformis Ehrh.).
На підвищених і сухіших елементах рельєфу (гривахі плоских підвищеннях) зустрічаються групами молочаї, пирій повзучий, у великійкількості скрізь спостерігаються різні види гвоздик, онагра дворічна, типовадля заплавних лук цибуля граниста (Allium angulosum L.) та ін.
У минулому заплава і особливо її центральна частина,за винятком заболочених ділянок, була вкрита деревною та чагарниковоюрослинністю, про що свідчать її численні рештки (пеньки, повалені стовбуритощо), а також поодинокі в'язи і дуби, що збереглися досі на найбільшпідвищених ділянках заплави – «гривах». По всій заплаві розкидані групами йпоодиноко кущі червоної верби, обвиті часто ожиною або паразитуючою повитицеюхмелевидною.
На заплавній частині межиріччя Дніпра та Деснипоблизу Гористого ще й тепер зустрічаються невеликі ділянки вікових дубів ісосен, які є залишками старих лісів. На місці колишніх заплавних дібров тут убагатьох місцях залишились лише чагарникові зарості.
На піщаних відслоненнях заплави та на обмілинах,що прилягають до неї, переважають такі форми, як лещиця мурова, отруйний лікарськийавран.
Понижені ділянки заплави та береги стариць, затокі проток, зайняті лучно-болотними ґрунтами, поросли типовими представникамиболотяної і водяної флори: частуха звичайна або подорожникова, їжача голівкапроста та багатогранна, живокіст лікарський, плакун прутовидний та верболистий,сусак зонтичний, спориш землеводний, бобівник трилистий, а в стоячих і повільнотекучих водах (заплавних озерцях, затоках і протоках) селяться стрілолистзвичайний і такі типові водяні рослини, як елодея – рослина занесена до нас з ПівнічноїАмерики, водопериця, роголисник, пухирник звичайний, декілька видів рдеснику,заннікелія болотна, жовтеці та ін.
На поверхні води біля берегів у невеликійкількості селяться плаваючі рослини – жабурник звичайний, плаваюча спіроделабагатокоренева, ряска, тілоріз алое видний та ін. На піщаному дні у деякихмісцях заток досить звичайними є кущики різухи.
У найбільш зниженій і заболоченій притераснійчастині заплави, збагаченій ґрунтовими водами, зустрічається вільха, лознякисірої верби, які часто облямовують притерасні болота.
У травостої цієї частини заплави представленіугрупування типової болотяної рослинності. Такий характер має рослинність, щовкриває заплавні луки дніпровської долини, яка широкою смугою тягнеться вздовжвисокого київського берега.
Схожу рослинність має і заплава лівого допливуДніпра – р. Десни, що вливається у нього на 10 км вище Києва.
Природну рослинність Києва та околиць доповнюютьштучні насадження його численних парків, скверів та тінистих вулиць, які роблятьКиїв одним з найбільш озеленених міст світу і надають йому неповторногомальовничого вигляду.
Лише у межах забудованої частини міста площапаркових насаджень досягає 18,3 тис. га (84,4 м2 на одногомешканця), а навколишнє зелене кільце з лісовими масивами Голосієва,Пущі-Водиці та Дарниці становить біля 383 тис. га (902 м2 на 1мешканця).
Частина зелених насаджень, як зазначалося раніше,є залишками тих природних лісових масивів, що у давнину займали більшу частинутериторії сучасного міста. Інші парки є штучними насадженнями пізніших часів.
Перший парк у Києві був закладений у 1638 року намитрополичому подвір"ї у Голосієві митрополитом Петром Могилою. У 40-хроках XVIII століття за проектом, розробленим під керівництвом арх. Б.Ф.Растреллі, закладений Царський сад (зараз Міський сад). Парки і сквери Києваособливо масово почали створюватися лише в першій половині XIX століття,особливо після видання спеціальної урядової постанови, якою передбачавсярозвиток паркового господарства, розширення і захист його зелених насаджень, якважливих елементів благоустрою міста та створення у 1887 р. спеціальноїміської садової комісії.
Оголошення цієї постанови було не випадковим.Воно було викликано діянням «прославлених» київських генерал-губернаторівЛевашова та Анненкова, за розпорядженням яких були знищені великі площі зеленихмасивів району Липок та схилів Дніпра.
Одним із найстаріших і найбагатших за своїмвидовим складом садів міста є Київський Ботанічний сад ім. акад. Фоміна,створений ще 1842 року на основі цінних рослинних колекцій, переданих зліквідованого у той час Кременецького ліцею. До цього тут був пустир, якийвикористовувався як міське звалище. У складі деревних насаджень Ботанічногосаду поруч із звичайними, місцевими листяними породами значне місце посідаютьтакож різні види екзотичної рослинності. Тут можна бачити представниківрослинності майже всіх природно-географічних зон земної кулі. Представникифлори країн, де клімат мало чим різниться від нашого, ростуть на вільномуповітрі, а рослини з тропічних та субтропічних країн зібрані у багатихоранжереях Ботанічного саду. Останні за кількістю видів набагато перевищуютьпредставників рослинності країн помірної та холодної зон, що ростуть увідкритому ґрунті.
Значно більший за розмірами є створений у рокирадянської влади новий Ботанічний сад Національної Академії наук України,розташований на мальовничих схилах правого берега Дніпра у районі Звіринця,там, де в давнину, як гадають, був заповідний ліс, у якому київські князівлаштовували полювання на звірів.
Новий ботанічний сад площею біля 200 га, крімштучних насаджень, включає і грабову діброву (біля 10 га), розташовану у такзваній Пролісковій лощині. Вона є залишком тих природних лісів, які вкривалибільшу частину території сучасного міста, і складається з дубів 150 – 200-річноговіку з домішкою граба, липи, ясена, клена та інших порід, властивих дібровамлісостепу.
Роботи, розпочаті в Ботанічному саду НАН Українище до Великої Вітчизняної війни і припинені з її початком, тепер успішнопродовжуються. Інтродуковано кілька сотень видів, різновидностей і форм деревта чагарників – представників флори всіх природно-географічних зон і країнсвіту, розбиті найважливіші алеї, ведеться архітектурне оформлення саду. Вжетепер у Ботанічному саду НАН України нараховується понад тисячу деревних тачагарникових порід.
Виключне місце у парковому господарстві містапосідають зелені насадження схилів Дніпра, які складаються з ряду парків,витягнутих уздовж течії Дніпра від Володимирської гірки до Печерської лаври.Разом вони становлять найбільший зелений масив міста. Цей зелений масивділиться на кілька частин, які вважаються самостійними парками: паркВолодимирської гірки, Хрещатий парк, «Міський сад» – парковий комплекс стадіону«Динамо», Марийський парк, парк Аскольдова Могила та Печерський ландшафтнийпарк. Він є лише мізерним залишком тих могутніх і густих грабових дібров, які уминулому вкривали дніпровські висоти і їх схили, а потім були по-варварськомузнищені.
У період відродження та реконструкції парковогогосподарства, занедбаного у минулому, у придніпровських парках були проведенівеликі роботи по їх розширенню і благоустрою. Парки поповнились багатьма видаминових дерев, кущів, а частково і трав'яних рослин, серед яких значне місцепосідають екзотичні декоративні форми.
Серед інших паркових насаджень, якими такславиться Київ, слід назвати Зоопарк, що був створений Київським товариствомлюбителів природи і спочатку розташовувався на території Ботанічного саду ім.акад. Фоміна. У 1913 р. зоопарк був перенесений на нову територію, дезнаходиться і до нашого часу. Зазначимо, що Київський зоопарк – один знайбільших у Північній Євразії. Він розташований на площі близько 40 га. Упарку налічується понад 3500 екземплярів тварин і птахів. На території паркуростуть більше 130 видів дерев та кущів, серед яких зустрічається чималорідкісних.
Досить значну територію займає розташований протиЗоопарку парк Національного технічного університету (Київського політехнічногоінституту), який за видовим складом деревних порід ще до недавнього часу займаводне з перших місць серед парків Києва. На жаль, багато досить цінних порід зрізних причин загинуло або було вирубано. Але ще й тепер тут можна бачити такідосить цікаві і рідкісні у нас форми, як гінкго, кавказьку лапину, кавоведерево (бундук), цукровий клен тощо.
Зелені вулиці Києва справедливо порівнюють ізтінистими алеями парків. Пірамідальними тополями, каштанами, липами,ясенолистими кленами засаджені майже всі вулиці і бульвари Києва. Ці породидерев є основними елементами декоративного вбрання міста.
Велична і красива пірамідальна тополя у минуломубула невід'ємною частиною київського пейзажу, її насаджували унайрізноманітніших місцях: на вулицях, у парках, садибах. Вони оспівані убезсмертній поемі Пушкіна «Полтава», у творах Шевченка; їх стрункими рядами буввражений і зачарований під час перебування у Києві Михайло Глінка. Проте окрімвеличі та краси тополиний пух під час цвітіння є причиною багатьох алергічнихзагострень у мешканців міста.
Особливе місце серед штучних насаджень належитькаштану (Castanea mill), який надає Києву неповторного колориту. Недаремно вінобраний символом міста.
Але за видовим складом деревні насадження вулицьта бульварів міста порівняно небагаті.
У Києві, як і в багатьох містах України,традиційно розвинуте квіткове оформлення. Воно культивується на теренахгромадського користування, житлових кварталів, вулиць, бульварів, ділянокдержавних будинків. Найширше застосування мають квітники, клумби, газони такущові насадження.
Пишна зелень прикрашає вигляд багатьох бульваріві скверів, вулиць і площ міста, доповнюючи їх архітектуру барвистими партерамиі клумбами. Квіти прикрашають палісадники житлових і громадських будинків,надаючи їм привабливого і святкового вигляду.
Газонами і квітниками, деревними і кущовиминасадженнями оформляються і території промислових підприємств міста. Тутпартерна зелень відіграє не тільки декоративну роль, а й сприяє покращаннюсанітарних умов праці і створює цивілізовану обстановку на виробництві.
Красива й різнобарвна партерна зелень, якоюславиться Київ, створюється комбінованим застосуванням різноманітних за своїмидекоративними ознаками, екологією і біологією рослин. У практиці квітковогооформлення міста найширше застосовуються такі квітково-декоративні культури, якоднорічники, багаторічники кореневі й бульбові, високорослі листяно-декоративніі низькорослі килимові рослини. Серед них, крім місцевих видів, широковикористовуються і екзоти. З однорічників у квітковому господарстві найбільшепоширені айстри, тютюн пахучий, левкой, петунія, цинія («майорці»), скабіозакавказька, хризантема літня, геліотроп та ін.
Характерною рисою більшості однорічників єяскраве забарвлення їх квітів, тривалість цвітіння і краса форм. Через цеоднорічники здавна й широко використовуються в декоративному садівництві міста.Крім однорічників з красивими квітами, деякі види їх мають досить декоративнелистя і використовуються для влаштування клумб, квітників та інших видівквіткового оформлення, як декоративно-листяні рослини. З них найбільшепоширення мають амарант темно-пурпуровий (щириця), перила пурпуролиста,піретрум, цинерарія приморська.
Із дворічників серед квітників можна бачитибратків, маргаритки, незабудки, бородаті гвоздики, наперстянку пурпурову та ін.
У килимовому оформленні партерів широкопредставлені пеларгонія, седум (очиток), цинерарія приморська, альтернантери(зелена, світло-червона, оливково-зелена, жовта та світло-коричнева), агератум,лобелія, бегонія, ехеверія, целозія («півнячий гребінець»), ахірантес та багатоін.
З бульбових та кореневих багаторічників, щоприкрашують квітники й клумби бульварів та площ, найчастіше зустрічаютьсяайстри багаторічні, півонія, адоніс («горицвіт»), вероніка широколиста, мальва,жоржини, канни, хризантеми, тюльпани, гладіолус, ірис («півники»), кермек,ромашки, бегонія та інших. Більшість згаданих трав'янистих багаторічниківзимують у відкритому ґрунті по декілька років підряд без укриття або прилегкому зимовому укритті. Лише деякі з них, переважно вихідці з субтропічнихкраїн, потребують викопування на зиму своїх підземних частин (бульби жоржин,кореневища кани та ін.).
Нарешті,чільне місце у зеленому вбранні Міста і створенні барвистої зелені займаютьтакі декоративні кущі, як спірея, жимолость, жасмін, бузок, тамарикс, бирючина,троянди, жовта акація, золотиста смородина та ін. Цінною якістю згаданихкущових рослин є їх велика декоративність.
Висновки
Таким чином, складний довготривалий процесмістобудівельного освоєння та формування ландшафтно-архітектурних системтериторії Києва може бути висвітлений таким рядом часових зрізів: середина Xст., кінець XII ст., кінець XVII ст., середина XVIII ст., середина XIX ст.,початок XX ст., середина XX ст., сучасний період.
Сучасна міська забудова правобережної частини узагальних рисах збігається із конфігурацією ареалу ландшафтно-господарськихсистем доби Київської Русі, окрім дуже розчленованих територій, які виконуютьрекреаційну функцію. Це свідчить про певний зв'язок сучаснихландшафтно-архітектурних систем і комплексів міста із давнімиландшафтно-господарськими системами та попередніми ландшафтно-архітектурнимикомплексами, який виявляється у територіальному збіговіландшафтно-господарських і ландшафтно-архітектурних систем, збереженні давніхландшафтно-архітектурних елементів (валів, споруд, будинків тощо), наслідуваннісучасними ландшафтно-архітектурними масивами і комплексами попередніхпланувальних форм і функцій.
На території міських біоценозів створюютьсязелені зони, вони створюються з метою посилення захисних тасанітарно-гігієнічних функцій і є місцем відпочинку населення.
Отже, виходячи із аналізу генетико-морфологічноїструктури відновлених ландшафтів забудованої території Києва, для формуваннясучасних ландшафтно-архітектурних систем вагомим є існування певної рівновагисеред основних типів ландшафтів території міста – широколистяно-лісових ізмішано-лісових. Складним і поступовим є характер межі між ними. Урочищаландшафтів змішано-лісового типу поширені у північно-західній, північній частиніміста на Правобережжі (моренно-водно-льодовикові та озерно-водно-льодовиковірівнини) і займають більшу частину Лівобережжя (давньоалювіальні терасовірівнини). На їх основі утворилися новітні ландшафтно-архітектурні системи ікомплекси багатоповерхової вільної забудови.
Урочища ландшафтів широколистяно-лісового типупоширені тільки на правобережжі, у центральній, південно-західній і південнійчастині міста, вони складають основу ландшафтно-архітектурних систем давньогоядра Києва та новітніх ландшафтно-архітектурних комплексів південно-західної іпівденної його частин. Особливість розміщення заплавних ландшафтів та акваторіїДніпра – смугою із півночі до півдня (фрагментарно – на півночі і півдні,вузькою смугою – у центрі міста, на Правобережжі і широкою смугою наЛівобережжі) – визначає їхню питому вагу у формуванні ландшафтно-архітектурнихсистем як природної планувальної осі Києва.
Аналіз рослинного покриву територій основнихзелених зон міста Києва показав, що найбільш поширеними на територіях лісопарківє деревні види рослин, заплавні та зволожені місцях характеризуються видовоюрізноманітністю болотної рослинності, піскові ділянки представлені псамофітами.
Списоквикористаних джерел
1. Бочаров Ю.П., Кудрявцев О.К. Планировочнаяструктура современного города. – М.: Стройиздат, 1972. – 243 с.
2. Бунин А.В., Саваренская Т.Ф. Градостроительство XXвека в странах капиталистического мира. Том II. 2-е изд. – М.: Стройиздат,1979. – 412 с.
3. Владимиров В.В., Микулина Е.М., Ярыгина З.Н. Городи ландшафт. – М: Мысль, 1986. – 238 с.
4. Геоэкологические основы территориального проектирования ипланирования / Отв. ред. Пребраженский В.С., Александрова Т.Д. – М.:Наука, 1989. – 144 с.
5. Гутнов А.Э. Город как объект системного исследования //Системные исследования. – М.: Наука, 1977. С. 212 – 234.
6. Давидович В.Г. Планировка городов и районов. – М.:Стройиздат, 1964. -326 с.
7. Демек Я. Теория систем и изучение ландшафта. – М.: Прогресс, 1977.– 210 с.
8. Дмитрук О.Ю. Урбаністична географія. Ландшафтний підхід.Ландшафтний аналіз урбанізованих територій. – К.: РВЦ Київський університет1998. – 145 с.
9. Евтушенко М.Г., Гуревич Л.В. Инженерная подготовкатерриторий населенных мест. – М.: Изд-во лит-ры по строительству, 1970. – 207 с.
10. Ерохина В.И.,Жеребцова Г.П., Вольфтруб Т.Н. и др. Озеленение населенных мест.Справочник. – М: Стройиздат, 1987. – С. 6 – 310.
11. Зарецкий В.И. Градостроительствои охрана окружающей среды. Киев: Будівельник, 1975. – 92 с.
12. Исаченко А.Г. Ландшафтоведениеи физико-географическое районирование. – М.: Высшая школа, 1991. – 366 с.
13. Куракова Л.И. Современныеландшафты и хозяйственная деятельность. – М.: Просвещение, 1983. – 159 с.
14. Кучерявий В.П.Урбоекологія. – Львів: «Світ», 1999. – 359 с.
15. Леггет Р. Городаи геология. – М.: Мир, 1976. – 557 с.
16. Линч К. Образгорода. – М.: Стройиздад, 1982. – 328 с.
17. Лихачева Э.А.,Тимофеев Д.А., Жидков М.П. и др. Город – екосистема. – М.: ИГРАН,1996,336 с.
18. Мильков Ф.Н. Человеки ландшафт. – М.: Мысль, 1973. – 223 с.
19. Мильков Ф.Н. Рукотворныеландшафты. – М.: Мысль, 1978. – 86 с.
20. Николаев В.А. Проблемырегионального ландшафтоведения. – М.: Изд-во МГУ, 1979. -160 с.
21. Перцик Е.Н. Географиягородов /геоурбанистика/. – М.: Высш. школа, 1991. – 319 с.
22. Пойкер Х. Культурныйландшафт: формирование и уход. – М.: Агромпромиздат, 1987. -176 с.
23. Природа, техника,геотехнические системы./ Отв. ред. В.С. Преображенский. – М.: Наука, 1978.-151 с.
24. Саймоне Дж.Ландшафт и архитектура. – М.: Госстройиздат, 1965. – 194 с.
25. СНиП 2.07.01–89.Градостроительство. Планировка и застройка городских и сельских поселений. – М.,1989. – 56 с.
26. Сочава В.Б. Введениев учение о геосистемах. – Новосибирск: Наука. Сибирское отделение, 1978. – 319 с.
27. Ханвелл Дж.,Ньюсон М. Методы географических исследований. // Физическая география.Вып. 2. – М.: Прогресс, 1977. – 386 с.
28. Чистякова СБ.Охрана окружающей среды. – М.: Стройиздат, 1988. – 271 с.