--PAGE_BREAK--У другому розділі «Журнал „The Ecologist” як складова соціально-комунікаційної системи» подано загальну характеристику часопису.
Перший підрозділ «Журнал „The Ecologist” на тлі доби» присвячено розгляду передумов, що склалися у світі напередодні появи журналу: розгортання хімічної, біологічної та ядерної небезпеки; глобалізація екологічних проблем, що поступово стали предметом наукових студій; публікація книги американської дослідниці Р. Карсон «Мовчазна весна», що привернула значну увагу до екологічної етики; активізація та глобалізація наприкінці 1960-х — на початку 1970-х рр. екологічного руху.
У другому підрозділі "Історія журналу “The Ecologist”" розглянуто основні етапи становлення та розвитку часопису, його проблематику, головні публікації, авторський склад. Зазначено, що „The Ecologist”, перше число якого вийшло в 1970 р., став одним із перших екологічних періодичних видань, які підключилися до обговорення екологічних проблем на міжнародному рівні, інформуючи про найактуальніші з них і пропонуючи власні шляхи розв’язання, у такий спосіб забезпечивши потребу в екологічній комунікації. Незважаючи на те що, за задумом засновника Е. Ґолдсміта, журнал мав стати „рупором” країн „третього світу”, а головна функція його комунікативної діяльності мала зводитися до дослідження проблем, характерних для цих регіонів, часопис позиціонував себе як альтернативне антиглобалістське видання, що відзначалося охопленням широкого кола тем. Проаналізовано проблематику журналу, зазначено, що протягом свого розвитку часопис постійно розширював коло досліджуваних проблем, які з часом поступово привертали все більшу увагу громадськості (глобальне потепління, клонування, генетично модифікована продукція тощо). Значній популярності видання сприяв його авторський склад, до якого входили екологічні журналісти, науковці й члени екологічних рухів.
Третій підрозділ «Екологічна етика журналу „The Ecologist”: типологія, джерела, функції, етапи побудови» присвячений аналізові екологічної етики часопису, що дає уявлення про світоглядні позиції журналістів видання відносно сучасної та майбутньої екологічної ситуації на планеті. Розглянуто джерела екологічної етики журналу: східні релігійні вчення, діяльність американської дослідниці Р. Карсон, яка висловлювала радикальні ідеї стосовно індустріального типу розвитку.
Ґрунтуючись на усталеній типології, визначено напрямок екологічної етики журналу як екобіоцентричний (синтетичний), оскільки матеріали часопису однаковою мірою провадять і біоцентричні (права тварин, клонування людини тощо) і екоцентричні (збереження планети Земля, проблема забруднення гідро — й атмосфери тощо) ідеї. Зазначено, що екологічну етику журналу „The Ecologist” не можна віднести й до одного конкретного різновиду (благоговіння перед життям, концепція біорегіону та ін), оскільки по суті вона синтезує ідеї кількох еколого-етичних концепцій: біоетики, «звільнення тварин», глибинної екології, гіпотези Геї та екофемінізму. Поєднання різнорідних ідей визначає різноплановий характер екологічної етики журналу „The Ecologist”: з одного боку, предметом уваги стає планета Земля як велика суперсистема (глибинна екологія, гіпотеза Геї, екофемінізм), з іншого — окрема жива істота (біоетика, «звільнення тварин»).
Проаналізовано зв'язок екологічної етики з різними сферами суспільного життя (політичною, економічною, релігійною, культурною та науковою), визначено етапи її формування — деструктивний і творчий. Досліджено, що екологічна етика часопису орієнтує людство на соціально значиму діяльність (збереження довкілля), спрямовану на гармонізацію відносин із природним середовищем.
У третьому розділі «Деструктивний етап екологічної етики журналу „The Ecologist”» розглянуто перший щабель формування екологічної свідомості, головне призначення якого полягає в руйнуванні стереотипних (споживчих) стосунків людини і природи. Деструктивний етап екологічної етики журналу „The Ecologist” дає змогу окреслити основні проблемні сфери, що є підґрунтям сучасної екологічної кризи й потребують докорінних змін.
У першому підрозділі «Релігійне коріння екологічної кризи» розглянуто даний аспект глобальних проблем. У тлумаченні журналу “The Ecologist” релігія стає домінантним чинником, що породжує екологічні проблеми (християнство) та водночас є головним шляхом до їх розв’язання (даосизм, буддизм). У такий спосіб підкреслюється амбівалентність релігії, яка співвідноситься або з темою глобальної екологічної кризи (деструкції), або з темою ідеального суспільного устрою, в якому релігія стає джерелом екологічного захисту.
У другому підрозділі «Наукове підґрунтя глобальних проблем» проаналізовано даний аспект екологічної кризи. Наука характеризується в журналі поняттям “релігія Заходу”, викликаючи асоціації з християнською релігією, до якої тяжіє західний світ. Подібно до християнства, що в концепції видання постає релігією, яка не усвідомлює своєї головної мети — возз’єднання людини, природи і всеохоплюючого космосу й узагалі не цікавиться природним світом, хоча й не вважає його злом, сучасна наука уявляється схоластичною, тобто відірваною від життя й не здатною запропонувати шляхи подолання глобальної кризи, і характеризується як нова секулярна релігія, де об’єктами поклоніння стають сучасні досягнення, зокрема технології маніпулювання життям, на зразок клонування й генної інженерії.
У третьому підрозділі «Політичні витоки екологічної кризи» розглядається вплив політики на світову екологічну обстановку, що виявляється насамперед у підтримці урядами окремих країн небезпечних для довкілля економічних проектів та відсутності уваги до проблем тих країн, у яких вони запроваджуються. Політичне джерело екологічної кризи в концепції журналу „The Ecologist” необхідно розглядати з двох позицій. З одного боку, таким джерелом уявляються політичні уряди розвинених європейських країн, які в матеріалах часопису набувають як окремої характеристики, так і узагальненого опису. Це, зокрема, виявляється в тому, що в одних випадках журналісти розглядають діяльність окремого уряду певної країни, яка так чи інакше негативно впливає на екологічну ситуацію в країні, а в інших — створюють узагальнений образ політичного уряду, не здатного до розв’язання глобальних проблем. З іншого боку, політичним джерелом екологічної кризи в журналі „The Ecologist” стають США, діяльності яких присвячені численні матеріали. У часопису термін „глобалізація”, що розглядається як негативна тенденція сучасного розвитку і як причина екологічної кризи, ототожнюється з поняттям „американізація”. США подаються в журналі „The Ecologist” в образах „безконтрольного суспільства”, країни „Нової Демократії”, „найбільшого емітера” (країни, яка викидає в атмосферу найбільше парникових газів, що стають причиною глобального потепління).
Четвертий підрозділ «Економічний розвиток як деструктивний вектор глобалізації» присвячений аналізові економічного чинника екологічної кризи. Головною мішенню критики журналістів „The Ecologist” виступає ідея пріоритету „економічного зростання” по відношенню до якості життя. Поряд з науковцями Д.Х. та Д.Л. Медоуз, Е. Шумахером, К. Боулдингом, які наприкінці 1960-х — на початку 1970-х рр. виступили з концепціями „антиросту”, вони обстоювали ідею про припинення подальшого науково-технічного прогресу, що, у свою чергу, стимулює економічну глобалізацію. Виступаючи проти технологічного прогресу, журналісти „The Ecologist” користуються аргументом — ступінь ризику використання новітніх технологій (непередбачувані наслідки їх упровадження). Аргумент ризику є своєрідним психологічним маневром з метою ефективнішого залучення опонентів економічного розвитку і супроводжується образами руйнування світу, що покликані відтворити у свідомості читача уявний образ катастрофи і в такий спосіб змусити його відчути страх за майбутнє планети та усвідомити необхідність кардинальних змін. Найістотнішим чинником, що поглиблює екологічну кризу і веде до глобальної катастрофи, у журналі „The Ecologist” стає міжнародна торгівля. Світова торгівля уявляється як деструктивна технократична стихія і характеризується в журналі словосполученнями „ера розвитку”, „ера неоколоніалізму”, ототожнюючись із колоніальною ерою за кінцевою метою — світовим пануванням.
У п’ятому підрозділі «Культурний аспект екологічної кризи» розглядається вплив глобалізації на культурну самобутність, традиції та життєвий устрій окремих народів. У журналі „The Ecologist” культурна дифузія уявляється негативним наслідком глобалізації, що виявляється передусім у загрозі створення монокультури й занепаді окремих традиційних суспільств, що зазнають найбільш відчутного впливу з боку Заходу (вестернізації). Головний акцент у матеріалах часопису здійснюється на традиційній опозиції „Схід — Захід”, в якій Захід асоціюється із символом руйнування національної культури, оскільки виступає провокатором вестернізації. Екологічний аспект вестернізації пов’язується з переважанням у системі цінностей багатьох традиційних суспільств настанов на пристосування до природного середовища (дотримання принципу невтручання). Під впливом західної культури з її настановою на інтенсивне перетворення природного довкілля традиційне суспільство може поступово змінювати своє ставлення до цього процесу, а отже, уподібнюватися до західної моделі соціоприродної взаємодії. Перспектива подальшої еволюції традиційних суспільств по-різному інтерпретується журналістами часопису. Перший сценарій розвитку уявляється як реадаптація традиційних суспільств до тих умов, у яких вони опинятимуться внаслідок вестернізації. Згідно з другим сценарієм, традиційні суспільства докорінно змінюватимуться, наслідуючи життєвий досвід західної культури. За третім сценарієм, традиційні суспільства не витримуватимуть західного тиску і поступово зникатимуть.
Четвертий розділ «Творчий етап екологічної етики журналу „The Ecologist”» присвячений аналізові альтернативної моделі світового устрою, презентованої у часопису. На думку журналістів видання, його підґрунтям мають стати глибокі соціальні зміни, передусім зміна системи цінностей і трансформація світогляду — з антропоцентричного на екологічний. Журнал „The Ecologist” утверджує необхідність формулювання еколого-етичних засад, які претендуватимуть на роль єдиних, інтегральних, планетарних засад усього людства, без урахування локального контексту, і формуватимуть планетарну екологічну свідомість, що полягатиме насамперед у дотриманні єдиної стратегії щодо забезпечення гармонії між людством, чисельність та обсяг потреб якого зростають, і геосферою, що має обмежені ресурси і можливості забезпечити суспільні потреби.
У першому підрозділі «Глибинна екологія: підґрунтя екологічної етики часопису» розглянуто особливості цієї концепції, ідеї якої (екологічний егалітаризм, обмежений тиск на природу, розширення традиційних меж морального виміру до межі землі, включаючи ґрунти, води, рослини і тварин тощо) широко популяризуються й розвиваються в матеріалах часопису. Засади глибинної екології як радикальної екологічної течії відповідають ідеологічному напрямку часопису і набувають нормативного характеру, претендуючи на роль універсальної еколого-етичної концепції, що має бути прийнята людством на глобальному рівні.
У другому підрозділі «Образ Геї як новий планетарний світогляд» розглянуто гіпотезу Геї, що є центральною концепцією глибинної екології. Більшість ідей гіпотези, зокрема бачення планети як цілісного живого організму, здатного до саморегулювання, запозичені часописом у незмінному вигляді. Гея постає центральним образом екологічної етики журналу „The Ecologist” й набуває множинності тлумачень: по-перше, розглядається як образ, з допомогою якого можливо описати світовий устрій; по-друге, є біологічною істотою, тотальною «просторово-часовою системою», складеною з різноманітних живих організмів, розташованих у певній ієрархії; по-третє, виступає осередком боротьби двох світів — техногенного («екологічного самозванця») та первісного («традиційного»), який помітно ідеалізується.
Третій підрозділ «Системний підхід: нова наукова парадигма» присвячений аналізові наукової парадигми, що репрезентована в журналі як альтернатива до сучасного наукового знання і ґрунтується винятково на системному підході, за якого об’єкти, що вивчаються, розглядаються як системи, тобто як множинність взаємопов’язаних елементів. Системний підхід органічно вписується в загальну концепцію журналу „The Ecologist” з його цілісним світобаченням, сприйняттям планети (Геї) як великої суперсистеми, що складається з безлічі інших, менших, підсистем, і неприйняттям методології класичної науки з її настановою на детальне вивчення окремих рівнів організації живого (клітинного, молекулярного тощо) і членування природи на численні складові з метою їх докладного розгляду. Пропонована в часопису нова наукова парадигма включає в себе три складові, що дають змогу досліджувати природні явища як єдине ціле: Загальну теорію систем (узагальнену міждисциплінарну науку, завдання якої полягає в аналізі різноманітних систем, головним чином біологічних), синергетику (науку про самоорганізацію, виникнення нових якостей у відкритих, тобто здатних обмінюватися речовиною та енергією, нерівноважних системах) та кібернетику (науку, що вивчає загальні закономірності керування, а також зберігання, обробки й передачі інформації в живих системах).
У четвертому підрозділі «Традиційне суспільство як опозиція глобальній монокультурі» проаналізовано пропонований у часопису альтернативний до сучасного суспільний устрій, взірцем якого стає біорегіон, утворений на кшталт традиційного суспільства. Біорегіон визначається як невелика життєва територія, мешканці якої здатні забезпечити власне існування з допомогою існуючих природних ресурсів, не порушуючи при цьому екологічної рівноваги. Традиційне суспільство помітно ідеалізується в матеріалах часопису насамперед завдяки особливому ставленню до природи, яка виступала об’єктом поклоніння, і здатності підтримувати сталий розвиток. У свою чергу техносфера як опозиційна до природних організмів система, розвиток якої відбувається врозріз із розвитком Геї, редукується до образу головного ворога, з яким треба боротися і якого слід перемогти для того, щоб відновити порядок на планеті.
П’ятий підрозділ «Східні релігії як альтернатива християнству» присвячено аналізові релігійного підґрунтя екологічної етики журналу, яким постають східні релігії. Орієнталістську спрямованість журналу, народженого в надрах західної цивілізації, слід обґрунтовувати особливостями східних релігій, зокрема їх космо — та етикоцентризмом, екофільністю, цілісним сприйняттям Усесвіту. Ключовим поняттям екологічної етики журналу „The Ecologist”, запозиченим зі східних релігій, стає поняття „шлях”, що визначається, подібно до китайських мислителів, як єдиний універсальний закон, якого повинно дотримуватися людське суспільство, і водночас є спробою переосмислити традиційні світоглядні уявлення про взаємодію людини й природи, наполягаючи на безумовній цінності останньої.
У шостому підрозділі «Екологізація економіки в контексті глобальної кризи» розглянуто модель екологічної економіки, що пропонується часописом як альтернатива до сучасної. Перехід до екологічної економіки мислиться журналістами „The Ecologist” як процес економічної локалізації, тобто орієнтації на менш руйнівні (з точки зору впливу на довкілля) торговельні системи (схожі на натуральне господарство в первісних суспільствах), і відновлення власних природних систем, здатних забезпечити кожну окрему територію самостійними засобами існування. Пропонується три етапи створення нової економіки — через ліквідацію старих (перший етап) і реструктуризацію вже існуючих індустрій (другий етап) до створення нових індустрій (третій етап).
Сьомий підрозділ «Екологічні рухи: передумова збереження біорозмаїття» присвячений аналізові екологічних рухів, діяльність яких подана в матеріалах часопису. Зазначено, що в журналі екологічні рухи розглядаються у двох напрямках:
1) висвітлення діяльності вже існуючих сучасних екологічних рухів;
2) створення власної універсальної моделі екологічного руху, що може функціонувати в будь-якій країні світу незалежно від особливостей її культури і традицій. Головна увага „The Ecologist” зосереджена на екологічних рухах, що займаються захистом лісових територій та їхнього біорозмаїття. Серед них можна виділити екофеміністські (рух “Чіпко” в Індії, “Зелена зона” у Кенії) і загальні рухи (“Рух за виживання огоні” у Нігерії, “Збирачі каучуку” в Бразилії та ін).
продолжение
--PAGE_BREAK--