КУРСОВА РОБОТА
з загальної екології
Натему: «Екологія і практична діяльність людини»
Вступ
Погіршеннястану більшості екосистем біосфери, істотне зменшення біопродуктивності йбіорізноманітності, катастрофічне виснаження ґрунтів і мінеральних ресурсів занебаченої забрудненості поверхні Землі, гідросфери і атмосфери пов'язані зінтенсивним зростанням чисельності населення планети та розвиткомнауково-технічного прогресу протягом останніх 50років. Саме необхідністьзадоволення дедалі більших потреб людського суспільства призвела догігантського розширення масштабів господарської діяльності, змін у пропорціяхсвітового господарства, у виробничих потужностях, техніці й технологіях,асортименті продукції, виробничому й особистому споживанні. Моделі виробництвай споживання, що склалися в світі, перестали відповідати умовам нормальногоспівіснування людини й природи.
1.Науково-технічний прогрес та проблеми екології
Вісторії виробничої діяльності людства, зазвичай виділяють чотири головнихетапи:
1) збирання та мисливства, щозайняло приблизно 4 тисячі років. Примітивні людські спільноти, що знаходилисяна цьому етапі розвитку, існували в єдності з природними екосистемами;
2) землеробства та скотарства,коли розвиток цивілізації став базуватися, головним чином, на використанніживої речовини, що вироблялася в штучних чи напівштучних екосистемах. Цейперехід до виробничих форм господарювання отримав назву «неолітичної революції»та вимагав вирішення таких великих проблем, як одомашнення тварин та введення вкультуру рослин;
3) промислового виробництва, зорієнтованого на широке споживанняневідтворних ресурсів та енергії. Впродовж: цього етапу тиск, що спричинювалолюдське суспільство на природне середовище, безперервно зростав.
Лишез середини XX століття світовий національний продукт зріс у 5 разів, людствоопанувало ядерною енергією та способами синтезу багатьох речовин. Стрибкоподібнозбільшилося використання нафти та виробництва ряду товарів (табл. 1.). Паралельноцьому йшла деградація біосфери, було втрачено близько 20% родючих ґрунтів, ватмосфері зріс вміст вуглекислого газу, з'явилися «діри» возоновому екрані планети, всюди стали звичайними кислотні опади, скоротиласяресурсна база, катастрофічне забруднилися усі геосфери планети різного родувідходами та викидами.
4) інформаційне суспільство, що об'єднане комп'ютерними технологіями та робитьспроби переходу до ноосферної діяльності.
К. Ріттер в 30-ті pp. минулого століття одним із перших назвав Землю «загальнолюдськимдомом». Але благополуччя в цьому «домі» має досить довгу історію. Цеісторія попереджень, які не були почуті, історія науково-технічного прогресубудь-якою ціною, історія самоосліпнення людства уявною могутністю своїхможливостей «перетворення» природи.
Таблиця1 — Об’єми товарів на світовому ринку в млн. т або в млн. шт. (за М. Алленом)
Роки
Нафта
Автомобілі
Чавун
Пшениця
Добрива
1900 0,025 – 70,0 69,0
–
1920 5,6 – 80,0 105,0 1
1940 20,0 5,0 95,0 140,0 31,0
I960 125,0 16,4 336,0 250,0 62,0
1980 260,0 30,0 716,0 445,0 210,0
Розвитокдеградаційних процесів на планеті передбачався давно. Великий мислитель Авіценаще десять століть тому зрозумів, що хід суспільного розвитку та господарськоїдіяльності згубний для природи та небезпечний для людства. Особливо численнимистали застереження щодо деградації природи планети у другій половині нашогостоліття. Приблизно чверть століття тому, в 1972 p., Римський клуб надрукувавтривожний прогноз розвитку людської цивілізації »Межі росту", зробленийв Массачусетському технологічному інституті (США) групою фахівців підкерівництвом Д.Медоуза, де передбачалася деградація природногосередовища. Пізніше Д.Медоуз підготував та видав нову книгу «За межамиросту», в якій дав аналіз системи «людство — природне середовище» наоснові матеріалів 1970 — 1990 pp., де також свідчилося про глобальну екологічнукризу. Але усі ці застереження майже не мали відповідних дій. Член Ірландськоїпартії зелених Пітер Емерсон (1991) вважав, що усі соціально-економічнісистеми, випробувані людством за весь час його існування, базувалися напріоритеті «споживання» і тому виявилися ворожими природі.
Каналіввпливу людства на навколишнє середовище чимало (мал. 1.). Це безпосереднійвплив людини як біологічної істоти на середовище (використання кисню надихання, використання біомаси рослин та тварин у їжу та ін.), а також численніпрямі та опосередковані зміни, що виникають як віддалені та є не завжди явниминаслідками виробничої діяльності людини.
Деградаціяприродного середовища здійснюється під впливом негативної дії двох типів:
1. порівнянонезначних за силою, але тривалих за часом;
2. фразовихкатастрофічних, що мають місце при аваріях та небезпечних не тільки своєюпотужністю, але й несподіваністю та різкістю дії.
Протягомдругої половини XX ст. зібралося достатньо прикладів негативної дії на біосферуантропогенних впливів. Але для широких верств населення вагомими сигналаминеблагополуччя природного середовища та господарської діяльності є екологічнікатастрофи, за яких стан довкілля стрибкоподібно змінюється в несприятливийбік.
/>
Мал.1 — Шляхи впливу людського суспільства на навколишнє природне середовище
Унаселення України велику тривогу в свій час викликала чернівецька ситуація. Вм. Чернівці в 1988 — 1989 pp. стало швидко розвиватися масове тяжкезахворювання дітей, що супроводжувалося випаданням волосся, враженням нервовоїсистеми та дихальних шляхів. Причина захворювання була віднесена на рахунокзабруднення навколишнього середовища талієм та частково бором в результатіразового промислового викиду, але моральні та матеріальні збитки міста булинезліченні.
Неменш сумну славу має «кірішінський синдром». В м. Кіріші, що знаходитьсяна північному сході Росії, виникло масове захворювання мешканців. Воно буловикликане викидами збудованого тут біохімзаводу з виробництва мікробіологічногобілку — папріну, або БВК (білково-вітамінний концентрат). Виробництво БВК маєдосить довгу історію. Вперше мікробний синтез білку за рахунок грибків з родуСапаіаа був здійснений у Німеччині ще в часи першої світової війни. Пізніше цятехнологія отримала певне поширення в США та Великобританії. У колишньомуСРСР виробництво БВК було розпочате у 80-х pp. XX ст. на основі рідкихпарафінів нафти, метанолу та природного газу і сягало більше 1 млн. тонн БВК(папріну) в рік. Але це виробництво було екологічно таким брудним, технологіята техніка безпеки порушувалися настільки грубо, що викиди дрібнодисперсногопапрінового пилу в атмосферу виявилися практично неминучими. Його вплив наоргани дихання людини вкрай несприятливий і веде до розвитку тяжких алергічнихастмоподібних захворювань, що нерідко закінчуються смертю. Усі біотехнологічнівиробництва мають підвищену небезпечність, оскільки для їх здійснення методамигенної інженерії почали створювати особливі штами мікроорганізмів. Вириваючись «наволю», вони можуть ставати набагато небезпечнішими, ніж хімічні аборадіоактивні забруднювачі.
Моделяминайбільш великих екологічних катастроф виявилися Чорнобильська аварія,Аральська екологічна криза, війна в Ірані. Нажаль, число та частота великихекологічних катастроф у світі зростають: за десятиріччя з 1960 до 1970 р. їхтрапилося 14, а за десятиріччя з 1980 до 1990 р. таких катастроф зареєстровановже 70. Тільки протягом одного 1989 р. у світі трапилося 1773 великі аварії звикидами нафти та різних токсичних речовин у навколишнє середовище. Почалиреєструватися техногенні землетруси (Німеччина, Білорусь та ін.), що виникли врезультаті виробки гірських порід, нафти або газу, заповнення водосховищ,заповнення пластів гірських порід промисловими стічними водами, абовідкачування таких вод. Середовище, що нас оточує, стає все більш ненадійним.
Однак головна небезпека для людства полягає не в окремих екологічнихкатастрофах, якими б трагічними вони не були, а в поступовій деградаціїприродного середовища під впливом немовби малопомітних результатів виробничоїдіяльності.2.Джерела екологічної кризи та її вплив на біосферу. Техногенно-екологічнабезпека України
Глибоке порушення природної екологічної рівноваги та напружений станвзаємин між людиною та природою, що пов'язане з невідповідністю виробничих силта виробничих відносин в людському суспільстві ресурсним можливостям біосфери,називають – екологічноюкризою.
Кризиза своєю природою зворотні, тоді як перехід кризових явищ в екологічнукатастрофу означає необоротний характер змін, що відбулися.
ВУкраїні розрізняють дві категорії регіональних несприятливих екологічнихситуацій:
ü екологічнакатастрофа, в результаті якої гине велика кількість живих організмів і це веде доекономічних збитків;
ü екологічнанебезпека, при якій з’являються ознаки несприятливих змін, що ставлять під загрозуздоров'я людини, стан природних об'єктів та господарську діяльність.
Техногеннийтип розвитку цивілізації в умовах швидкого росту населення вимагає залучення довиробничих процесів все більшої кількості природних ресурсів. Так, тільки з1958 р. до 1986 р. в світі було використано 117 млрд. тонн викопного палива,яке є невідновним ресурсом. Для видобування викопного палива та рудздійснюються великомасштабні втручання в геосферу планети. В одному тількиколишньому Радянському Союзі в рік видобувалося більше 1 млрд. тонн гірськоїпороди, корисна частина якої складала менш ніж 20%. Відсуваються ці процеси й вінших країнах світу. У результаті порушуються геологічні структури масивівгірських порід, виникають кар'єрно-відвальні комплекси, хвосто- ташламосховища, рови. Змінюється ландшафт величезних територій.
Усвіті зареєстровано більш ніж 9 млн. видів штучно отриманих хімічних речовин.Близько 300 тисяч видів їх надходить у продаж. Величезні масштаби отримавштучний синтез органічних речовин: у 1950 р. світова промисловість виробляла їх7 млн. тонн, а у 1985 р. вже 250 млн. тонн. Асортимент штучних органічнихречовин перевищує 2 млн. назв. Багато з них токсичні для живих організмів, алегранично допустимі концентрації (ГДК) розроблені тільки для 4,5 тис. з них. ГДКдля речовин, що токсичні для рослин та тварин, не розроблюються взагалі. Длябільшості забруднюючих речовин відсутні методи реєстрації їхньої наявності вприродному середовищі.
Широкомасштабнеспоживання ресурсів та матеріалів веде до зростання кількості відходів. Усередньому в промисловості тільки 1 -1,5% споживаних ресурсів включається вкінцевий корисний продукт. Решта — це відходи, що забруднюють природнесередовище. Загальний їхній об'єм в світі оцінюється в 600 млн. тонн на рік.Високовідходним є сільське господарство та промисловість.
Д. Тірпак (1991) вважав реальним тільки дві вірогідні моделі виходу з екологічноїкризи. Одна відповідає світу, що поволі змінюється, з поступовим наростаннямдеградації природного середовища та небезпечним загостренням на цьому ґрунтісоціальних протиріч. Друга — світу, що швидко змінюється, з форсованоюконверсією усіх виробництв та регулюванням народжуваності. Ніякої відстрочки вприйнятті рішень природа не дає. Вже в наш час перед людством повсталиекологічні проблеми, що вимагають прийняття термінових заходів. До нихналежать:
ü Забрудненняприродного середовища відходами промислового та сільського виробництва;
ü Потеплінняклімату та викликане цим підняття рівня Світового океану;
ü Кислотніопади;
ü Запустелюваннявеликих територій;
ü Швидкітемпи зниження біологічного різноманіття, вирубка лісів та втрата цілихекосистем.
Зрозумітиприроду екологічної кризи в цілому й в окремих її проявах та зробити висновки здопущених прорахунків розвитку, скоригувати розвиток економіки, політики такультури — ось основні задачі, які мають вирішувати люди всієї планети. Упротилежному випадку екологічна криза переросте в незворотну екологічнукатастрофу з повним руйнуванням біосфери.
Основнінапрями державної політики щодо забезпечення техногенно-екологічної безпекиУкраїни базуються на затверджених постановою Верховної Ради України від 5березня 1998 р. за № 188/98-ВР Основних напрямах державної політики України угалузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпеченняекологічної безпеки (далі — Основні напрями), розроблених відповідно достатті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічноїбезпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, збереження їїгенофонду є обов'язком держави.
ВОсновних напрямах теперішня екологічна ситуація в Україні характеризується яккризова, яка сформувалась через нехтування об'єктивними законами розвитку івідтворення природно-ресурсного комплексу країни, що призвело до структурнихдеформацій галузей економіки. Перевага надавалась розвиткусировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.Крім того, економіці України притаманна висока питома вага ресурсо- таенергомістких технологій, що забезпечувало «випуск» великої кількостівідходів, які, як правило, не очищувались і не утилізувались, а складувались назвалищах, в териконах, хвостосховищах тощо. Це було можливим через відсутністьефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмівприродокористування та без урахування вимог охорони навколишнього природногосередовища.3.Форми та механізми деградації біосфери. Вплив промислового тасільськогосподарського виробництв на біосферу
Сучасневиробництво — це, перш за все, гігантський споживач. Та матеріальне виробництвонеминуче супроводжується утворенням речовин, що є побічним результатом тієї чиіншої технології. Виникають відходи і в процесі споживання виробленоїпродукції.
Споживацькаконцепція виробництва призвела до того, що відходи та побічні продукти,незалежно від їхньої шкідливості, протягом багатьох десятиліть простовикидалися в навколишнє середовище. Тільки починаючи з другої половини XX ст.стали застосовувати різні засоби для зв'язування та знешкодження промислових,сільськогосподарських та побутових відходів. У країнах Європейського Союзувідходи розділяють на три категорії:
1. «зелені»— безпечні;
2. «жовті» — шкідливі, і на їхнє складування потрібен спеціальний дозвіл;
3. «червоні»—дуженебезпечні, що знаходяться під суворим контролем.
Аледалеко не всі сучасні промислові та сільськогосподарські технологіїпередбачають знешкодження відходів, а якщо й передбачають, то найчастішеефективність цього процесу низька.
Види антропогенного забруднення навколишнього середовища
ü хімічне,щозводиться до надходження до навколишнього середовища різноманітнихксенобіотиків
ü фізичне,доякого відносять знищення територій, шумові перешкоди та електромагнітне випромінювання
ü термічне,якеспостерігається при скидах у водойми нагрітої води з промислових підприємств і,в першу чергу, з ТЕЦ
ü радіоактивне,що пов’язанез надходженням в природне середовище штучних ізотопів
ü засмічення,щопроявляється в надходженні до навколишнього середовища різного роду твердихвідходів у біологічне, при якому в природних та антропогенних екосистемах з’являютьсяне властиві їм організми.
Особливим випадком такого виду забруднення є мікробіологічне,пов'язане з розвитком у навколишньому середовищі паразитичної мікрофлори
Уцілому, під забрудненням природного середовища розуміється будь-якепривнесення до нього не властивих йому живих або неживих компонентів абоструктурних змін, які викликають порушення біогеохімічних циклів та потокуенергії в біосфері і в кінцевому результаті чинять несприятливу дію на живіорганізми та людину.
Антропогеннезабруднення привело до залучення у планетарні біогеохімічні цикли великоїкількості сторонніх для них речовин. Це, головним чином, метали. У біогеохімічніцикли щорічно надходить заліза 4х 109 тонн, алюмінію — 10атонн, свинцю — 3x105 тонн, кадмію — 2 х 103 тонн.
Промисловета сільськогосподарське виробництво зумовили появу особливого, техногенного,типу міграції речовини на планеті. Техногенна міграція полягає в переміщенні навеликі віддалі сировини, продуктів виробництва та відходів. Техногенна міграціяприводить до особливо різких порушень біогеохімічного циклу вуглецю, оскільки вкругообіг включається все більша його кількість, що раніше знаходилася в депо увигляді вугілля, нафти та природного газу. Сильно порушуються біогеохімічніцикли азоту (за рахунок щорічного його надлишкового надходження до біосфери укількості приблизно в 9 млн. тонн) та фосфору (за рахунок підвищеного йогостоку у водойми).
Різновидівпорушень, що привносить людина в біосферу і що ведуть до її деградації, доситьбагато. До їх числа належить навіть туризм, який деякі люди схильні вважати якформу «контакту людини з природою». Внаслідок демографічного вибуху таурбанізації туризм став масовим. Місць, недоступних для сучасного туризму, всвіті залишилося дуже мало. Тварини, особливо в період розмноження, щевитримують поодиноких людей, які рідко з'являються, але їх дуже турбуютьтуристичні групи, які часто намагаються встановити тривалий контакт зтваринами, «спостерігаючи» за їхньою поведінкою. У таких умовах більшість видівтварин припиняють свій репродуктивний цикл, не залишаючи потомства.
Безперечнізбитки природним екосистемам завдає спорт. Так, наприклад, в останні десятиліттяв Японії став популярним гольф. Виявилося, що територія, яка зайнятамайданчиками для гольфу, до 1990 р. досягла 37483 км2, що для цієїневеликої країни чимало. Але це не лише втрати території, майданчики для гольфушвидко зазнають ерозії, в них вноситься велика кількість добрив. Масовийлюбительський та професійний лижний спорт приносить великі збитки Альпам,Карпатам, Кавказькому хребту та іншим гірським системам світу. В Альпахвстановлено 13 тисяч підйомників для лижників, прокладено 45 тисяч лижних трас.На рік цей гірський масив відвідує більш ніж 100 млн. туристів. Німеччинанавіть була вимушена розгорнути пропаганду за організацію «ніжного» туризму,тобто, такого, що зберігає природу.
Підвпливом антропогенного пресу швидкими темпами почали змінюватися екосистеми. Зних почали випадати цілі блоки організмів, спростилися структури,функціонування стало менш ефективним. Як результат прямого знищення живихорганізмів людиною в процесі полювання, рибальства та заготівлі лікарськихрослин йде збідніння живої речовини біосфери планети. Має місце іопосередковане знищення, коли рослини та тварини вимирають внаслідок знищенняїхніх місць життя та розмноження. До цього додаються антропогенні катастрофи:пожежі, аварійні викиди великої кількості шкідливих речовин, аварії натранспорті та лініях електропередач і т.п., які впливають на все живе.Об'єми вилучення біопродукціі збіосфери досягли 70%, а жива матерія функціонує на оптимальному рівні тоді,коли з продукції біосфери вилучається не більше 1%. Екосистеми і біосфера вцілому все більше втрачають здатність до саморегуляції та самопідтримки. Укінцевому результаті це надає кругообігу речовин на земній кулі якісно новогота непередбачуваного характеру. Сама стабільність функціонування біосфери опиниласяпід загрозою. Забрудненням та деградацією охоплені усі геосфери Землі. Повітря,вода та ґрунт стали втрачати свої основні природні властивості./>4. Природні небезпечні явища іпроцеси
Землетруси. Сейсмічне активні райони — Гірський Крим і Карпати (області молодоїальпійської складчастості). Тут можливі землетруси до 6-7 балів (за шкалоюРіхтера). Повторюються вони рідко, в середньому через 33 роки. Меншоїбальності землетруси бувають у середньому один раз у 4-2 роки. Сейсмонебезпечназона охоплює також частину Причорномор'я, зокрема, Одеської області, де можутьбути 7-бальні землетруси. Залежно від глибини осередку землетруси охоплюютьрізні площі при однаковій магнітуді.
ДляУкраїни найбільш небезпечні щодо охоплення території землетруси, епіцентри якихрозташовані в Румунських Карпатах, особливо в районі гір Вранча, де глибинаосередків землетрусів становить 100-170 км. При землетрусах з епіцентром у цихрайонах площа зони з 5 і більше балами становить у межах України до 290 тис. км2.Це майже 48% території країни з населенням 23 млн. чол. Зона з інтенсивністю 7і більше балів займає 27 тис. км2 з населенням понад 2 млн. чол., аз 8 балами і більше – відповідно 1,5 тис. км2 і понад 1 млн. чол.(Одеська область, Крим, зокрема, м. Севастополь). Загальний рівень небезпеки усейсмонебезпечних районах підвищується за рахунок розташування у них майже 300хімічних і пожежонебезпечних об'єктів, а також мережі газо- інафтопродуктопроводів. У місцевостях, де можливі зсуви, підтоплення, а такожзнаходиться карст, рівень сейсмічності підвищується на 1-3 бали.
Процесамикарета охоплено до 60% території України. Відкритий карст, який викликаєособливу небезпеку, розвинутий у Волинській, Рівненській, Львівській іХмельницькій областях. Відкритий карст займає 27% площі України.
Зсувні процеси. Поширені в зонах тектонічних порушень високих терас на схилахярів, річок та водосховищ. У місцях забудови внаслідок підйому рівнів ґрунтовихвод (у результаті протікання водопроводів, каналізацій, зменшення випаровуваннячерез забудову, будівництво шляхів тощо) спостерігається інтенсифікація цихпроцесів. У Прикарпатті, Криму, Донбасі, Одеській, Дніпропетровській,Хмельницькій областях та в промислових міських агломераціях зафіксовано 140тис. зсувів.
Просадки. Просадки спостерігаються там, де лесові ґрунти перезволожуються, а цебуває, як правило, при забудові території. У місцевостях, де лесові ґрунтизалягають потужним шаром, поверхня являє собою чергування пологих безстічнихвпадин (западини, «блюдця»). Це і є просадкою лесових ґрунтів, що виниклиприродним шляхом внаслідок збільшення вологості лесових ґрунтів.
Великі повені і паводки. Вони завдають шкоди галузям економіки переважно в Карпатах тана Поліссі. Загроза катастрофічних паводків у Карпатах пов'язана з грубимипорушеннями систем ведення лісового і водного господарства, а також внаслідокбезсистемної забудови небезпечних місць, непомірного випасання худоби нагірських луках (полонинах). На Поліссі затоплення сільськогосподарських угідьмає переважно природний характер. Адже раніше території, які зараз (після проведенняосушення) затоплюються, були болотами і ніяких сільськогосподарських угідь тамне було, хіба що сіножаті. Після проведення широкомасштабної меліорації Поліссявони були осушені разом із заплавами, які і повинні затоплюватись за своєюсуттю.
ВУкраїні підтоплено понад 15% території (що становить 900 тис. га, в тому числі200 тис. га у зоні зрошення). Підтоплено також 240 міст і селищ міського типу,майже 140 тис. приватних будинків. Це негативне явище цілком штучне. Основнапричина — гідротехнічне та шляхове будівництво, а в містах це втрати води зводопровідних і каналізаційних мереж, зменшення випаровування на забудованихтериторіях. Підтоплення і заболочення заплав малих річок часто є причиноюпосилення ерозійних змивів зі схилів і замулювання виходів ґрунтових вод упідніжжя схилу.
Селі, селеві потоки. Поширені в Криму і в Карпатах (Закарпатська,Івано-Франківська, Чернівецька і Львівська області), найбільше в басейнахЧеремоша, Дністра, Тиси, Пруту. Як правило, селенебезпечні водозбори виникаютьтам, де лісове господарство ведеться з грубим порушенням вироблених наукою іпідтверджених практикою правил, характерних для певного регіону. Особливуспецифіку мають карпатські ліси — перлина України, де під тонким шаром пухкихпорід залягають щільні гірські породи, які не пропускають воду вглибину. Доситьпорушити раз усталену тут рівновагу, зрізати ліс — і після першого ж дощу можезійти сель, після чого частина схилу (переважно улоговина) може вкритисярослинністю лише через сотню років.
Сніговілавини спостерігаються в Карпатах — у гірських масивах Горгани,Полонинський, Чорногори. На Закарпатті в лавинонебезпечній зоні розташованошість населених пунктів.
Лісові пожежі. За обліком лісового фонду на 1 січня 1996 р., в Україні вкритихлісовою рослинністю земель було 9400,2 тис. га, площа ж лісового фондустановила 10782,2 тис. га. У середньому за рік залежно від погодних умоввиникає 3,5 тис. пожеж, які знищують понад 5 тис. га лісу. Наприклад, тільки в1998 р. в Україні було 3906 лісових пожеж, під час яких знищено 4408 га лісу(збитки становили 4,56 млн. грн.). Лісові пожежі лише в 10% випадків єприродними, інші 90% — це пожежі штучного походження. Переважна більшістьлісових пожеж (до 90%) припадає на приміські зони.
Найбільшімовірне виникнення масових пожеж та великі масштаби збитків характерні длялісів III-V класів пожежонебезпеки. їх найбільше в Житомирській (920 тис. га),Рівненській (718), Закарпатській (629), Волинській (592), Чернігівській (575),Львівській (572), Івано-Франківській (555) та Київській (548 тис. га) областях.
Пожежі на сільськогосподарських угіддях. Ймовірне виникнення таких пожеж іймовірні площі масових польових пожеж у липні – серпні (пожежонебезпечнийсезон) такі:
У Степу — на площі понад 6800 тис. га (це 36% площі сільськогосподарськихугідь Степу і понад 47% пожежонебезпечних сільськогосподарських угідь країни);
У Лісостепу — відповідно 5400 тис. га, 37 і 37%;
Поліссі — відповідно 2020 тис. га, 28 і 14%;
у Карпатах — відповідно 200 тис. га, 18 і 1,4%.
Урозрізі областей найбільш імовірні площі польових пожеж розподіляються так:Одеська — 919 тис. га, Дніпропетровська — 909; Полтавська — 837; Вінницька — 827; Кіровоградська — 823; Запорізька -813; Херсонська — 811 тис. га.
Епідемії та епізоотії. В Україні існують природні осередки небезпечних інфекцій(аскаридоз, лептоспіроз, правець, сибірка, туляремія, туберкульоз). Ці інфекціїможуть десятки років перебувати у природному середовищі, не проявляючись. Вонипередаються людині через тварин, воду та ґрунт.
Теперспостерігається різке зростання ймовірності виникнення масових інфекційнихзахворювань внаслідок зменшення захисних функцій імунної системи у населення,значного погіршення соціально-економічних умов та зниження рівнясанітарно-профілактичної роботи. Люди сприйнятливі до інфікування. Хворобиперебігають важко і дуже часто закінчуються смертю.
Природні осередки (вогнища) аскаридозу в Україні існують у межах 16 областей(загальною площею 265,1 тис. км2 з населенням понад 22,3 млн. чол.).Це від 80 до 100% території Вінницької, Волинської, Житомирської,Закарпатської, Івано-Франківської, Київської, Полтавської, Рівненської, Сумської,Тернопільської, Хмельницької, Черкаської та Чернівецької областей.
Правець. Площа зони високого ступеня ризику захворіти на правець охоплює понад 28тис. км2 території з населенням до 16,6 млн. чол. У цю зону увійшли17 областей, у тому числі Хмельницька, Черкаська, Чернігівська, Тернопільська(до 100% території області); Вінницька, Київська, Полтавська (від 70 до 90%);Дніпропетровська, Кіровоградська, Львівська, Сумська, Чернігівська області (від40 до 50%).
Природні вогнища лептоспірозу і підвищений ризик захворювання на ньогоспостерігаються в країні на площі понад 115 тис. км2 з населеннямблизько 9,8 млн. чол. Поширені вони в усіх областях, однак найбільше цихосередків у Київській (до 50% площі). Чернігівській (до 35%), Волинській,Кіровоградській, Тернопільській (до 30%) та Миколаївській (до 25%).
Сибірка має природні осередки у всіх областях. Загальна площа частин областей, деє осередки можливих спалахів сибірки, становить 63 тис. км2 знаселенням близько 4,5 млн. чол. Найбільш насичені природними осередкамиможливих спалахів хвороби Чернівецька (близько 60% території), Чернігівська(40%), Черкаська та Хмельницька (по 25%), Вінницька, Полтавська та Сумська (20%території) області.
Туляремія. Осередки з підвищеним ризиком захворювання спостерігаються на сумарнійплощі близько 80 тис. км2 з населенням понад 5,6 млн. чол., у томучислі у Рівненській (50% території), Волинській, Львівській (до 40%), Сумській(35%), Черкаській (25%), Київській (20%) та Тернопільській (15%) областях.
Вірусний гепатит. Кількість випадків захворювання за останні 5 років зросла в2-4 рази. Це пов'язано насамперед із порушенням санітарно-гігієнічних норм прикористуванні джерелами питної води. Найбільше випадків захворювань було вХерсонській, Миколаївській, Одеській, Донецькій, Кіровоградській,Івано-Франківській, Житомирській та Чернігівській областях.
Туберкульоз. Стан епідемії оголошено з 1995 р. За останні роки кількість випадківзахворювань на туберкульоз збільшилась у десятки разів. Щороку кількість хвориху країні зростає майже на 20%, вмирає понад 8 тис. осіб. Причиною цього єзниження функцій людського організму, його імунної системи внаслідок хімічного,токсикологічного, бактеріального та радіаційного забруднення води, повітря,ґрунту, а, отже, харчового ланцюга, погіршення соціально-економічних умов життялюдей у країні. На початок 2003 р. офіційно зареєстровано понад 650 тис. хворихна туберкульоз, з них 130 тис. — активною його формою. Фактично ж хворих, надумку лікарів-фтізіатрів, у 2-2,5 рази більше. Значна кількість хворихінфікована стійкими до ліків формами.
Натуберкульоз найчастіше хворіють у в Донецькій, Херсонській, Миколаївській,Кіровоградській, Черкаській, Житомирській, Рівненській та Чернігівськійобластях.
ВІЛ-інфекція. Має тенденцію до швидкого поширення.
Інфекційні захворювання тварин на території України найбільш поширені серед великоїрогатої худоби. Зокрема, вона хворіє на туберкульоз, лейкоз, лептоспіроз,сальмонельоз, сибірку, сказ. Виявляють також класичну чуму свиней, хворобуГамборо, хворобу Марека.
Посіви зернових культур в Україні потерпають від епіфітотії борошнистої роси, буроїлисткової іржі, фузаріозу, сажкових та інших хвороб. У Степу відмічався спалахрозвитку найнебезпечнішого шкідника озимої пшениці — клопа-черепашки./>
5. Техногенні небезпечні явища і процеси
Радіаційна небезпека. В Україні є 5 атомних електростанцій з 16 енергетичнимиядерними реакторами, 2 дослідних ядерних реактори та понад 3 тис. підприємств іорганізацій, які використовують у виробництві, науково-дослідній роботі тамедичній практиці різноманітні радіоактивні речовини. Практично скрізь єрадіоактивні відходи.
Приаварії і руйнуванні одного реактора з викидом 10% радіоактивних продуктів замежі санітарно-захисних зон АЕС створюється забруднення різних рівнів на площі431,2 тис, км2 з 5249 населеними пунктами і населенням понад 22722,7тис. чол. Для України потенційну небезпеку становлять також Курська іСмоленська АЕС у Російській Федерації, Італійська АЕС (Литва), а також певноюмірою АЕС, що розташовані у Болгарії, Словаччині, Угорщині.
Внаслідоккатастрофи на Чорнобильській АЕС у 1986 р. забруднені тисячі квадратнихкілометрів земель. Так, загальна площа забруднення території України цезієм-137(період напіврозпаду близько 30 років) і цезієм-134 в інтервалі щільностізабруднення 1 -5Кі/км2 перевищує 10 тис. км2. Забрудненнястронцієм-90 (період напіврозпаду близько 29 років) набагато менше. Поза 30 — кілометровою зоною стронцій зустрічається лише на півночі Київської області.Населення інших районів України одержує стронцій із питною водою з Дніпра.
Особливонебезпечним є забруднення ізотопами плутонію, який дуже токсичний у всіхваріантах і сполуках. З реактора, що вибухнув у Чорнобилі, випарувалось до 200кг плутонію, який поширився навкруги. Тепер найбільша ймовірність йогопроникнення у людину пов'язана з вдиханням пилу.
Хімічна небезпека. В Україні функціонує близько 2000 хімічно небезпечнихоб'єктів, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності до300 тис. т сильнодіючих отруйних речовин, у тому числі майже 10 тис. т хлору таблизько 180 тис. т аміаку. В зонах можливого хімічного зараження проживає до 20млн. чол. (38,5% населення країни).
Вибухо- і пожежонебезпечні об'єкти і можлива загроза від них. Натериторії України є понад 1200 таких об'єктів, де зосереджено понад 13,6 млн. ттвердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин. Вони розташованіпереважно в центральних, східних і південних областях. Це-хімічні, нафто- ігазопереробні, коксохімічні та інші виробництва, а також мережа нафто-, газо-,аміако- і продуктопроводів. Довжина магістральних газопроводів становить понад35 тис. км, магістральних нафтопроводів близько 4 тис. км. Сюди належать 31компресорна нафтоперекачувальна і 89 газоперекачувальних станцій. Протяжністьпродуктопроводів — 3,3 тис. км, а магістрального аміакопроводу — 1022 км.
Практичновся мережа трубопровідного транспорту вже виробила свій проектний ресурс іймовірність аварійних ситуацій зростає.
Небезпека від зруйнування гідротехнічних споруд. У результаті руйнуваннягребель, дамб, водопропускних споруд на 16 водосховищах Дніпра, Дністра,Південного Бугу і Сіверського Дінця можливі катастрофічні затоплення на площі8294 км2 356 населених пунктів та 470 промислових об'єктів. Прицьому можливе порушення роботи енергосистем, газо- і нафтопродуктопроводів,систем водопостачання та каналізації, транспортного сполучення.
Однакцим загроза від руйнування гребель на водосховищах Дніпровського каскаду невичерпується. У мулі на дні водосховищ, особливо Київського, знаходиться великакількість радіоактивних речовин. У випадку осушення водосховищ донні відкладиможуть бути розвіяні вітром і радіоактивні речовини поширені на великівідстані.
Крімвеликих водосховищ, в Україні побудовано багато середніх і малих водосховищ. Напочатку 1998 р. було 1157 водосховищ і 28781 ставок (до водосховищ умовновіднесено штучні водойми місткістю понад 1 млн. м3). Усіводосховища, включаючи дніпровські, містять 55,3 млрд. м3, а ставки-3,35 млрд. м3 води.
Існуєістотна загроза від можливого зруйнування захисних дамб чи виходу з ладунасосних станцій великої потужності, які побудовані для захисту від затопленняземель водами водосховищ Дніпровського каскаду. Ці захисні комплексискладаються з 35 насосних станцій, 400 км водозахисних дамб з напором до 15 м,340 км колекторно-дренажної мережі та понад 100 складних гідротехнічних споруд.Цей комплекс захищає 22 масиви площею близько 400 тис. га, на яких розташовано190 населених пунктів з населенням до 400 тис. чол. і більше як 700підприємств.
Небезпека енергетична. В Україні на 17 великих теплових електростанціях працює 122енергоблоки. З них три блоки потужністю 100 тис. кВт, 4 — по 127; 32 — по 200;6 — по 210; 6 — по 280; 57 — по 300 і 8 блоків по 800 тис. кВт. Понад 80%енергоблоків уже відпрацювали свій розрахунковий, а 48% — граничний ресурс.Крім того, 40-50 тис. км електромереж побудовані до 1970 р. і такожвідпрацювали свій ресурс. Зрозуміло, що потенційні аварії на цих об'єктах нелише становлять локальну загрозу на об'єкті аварії, а й можуть викликатиаварійні ситуації на об'єктах електроспоживання.
Небезпека транспортна. В Україні густа мережа транспорту різних видів, а саме:залізничного — завдовжки 22,6 тис. км, автодорожного -172,3 тис. км, з них 16,3тис. км із твердим покриттям, трубопровідного (магістральні газо-, нафто- тапродуктопроводи) -42,4 тис. км. Розвинута також мережа річкового, хморського іповітряного транспорту. Щороку транспортні аварії займають перше місце середнадзвичайних ситуацій техногенного характеру за кількістю постраждалих ізагиблих. На транспортних трасах експлуатується понад 17 тис. мостів, з нихблизько 5,8 тис. побудовані до 1961 p., хоча розрахунковий термін служби мостівне більше 30-40 років. Імовірність аварій збільшується у тому ж темпі, в якомумости виробляють свій ресурс.
Небезпека від руйнування металевих і залізобетонних конструкцій. Лише в основних галузяхпромисловості експлуатується понад 35 млн. т. несучих металевих і більш як 259млн. м3 залізобетонних конструкцій. Значна частина їх уже зношена.Це небезпечно. Найбільше таких конструкцій знаходиться на виробництвахенергетичної, хімічної, нафтової, машинобудівної, чорної, вугледобувної галузейпромисловості.
ВУкраїні наявні понад 115,6 тис. об'єктів будівництва. З них непридатні длядальшої експлуатації 1800 об'єктів та близько 700 км інженерних мереж. Понад600 об'єктів та 600 км інженерних мереж перебувають у критичному стані.
Відходи. Проблема відходів є найактуальнішою, найважливішою із проблем сучасності.
Відходи — це забруднення вод, атмосфери, ґрунтів; це загроза здоров’ю людейі всьому живому; це загроза біосфері.
ВУкраїні основним джерелом утворення відходів є підприємствагірничопромислового, хіміко-металургійного, машинобудівного,паливно-енергетичного, будівельного, целюлозно-паперового та агропромисловогокомплексів, а також комунальне господарство.
Особливутривогу на фоні кризової екологічної ситуації викликає утворення інагромадження в країні відходів, серед яких багато токсичних, що містять важкіметали, нафтопродукти, непридатні для застосування отрутохімікати, зокремапестициди, яких лише в непристосованих для довготривалого зберіганняприміщеннях нагромадилося 13,5 тис. т. Налічується 109 складів централізованогозберігання непридатних пестицидів і агрохімікатів та близько 5000 складів насільськогосподарських підприємствах. На 1 січня 1999 р. загальна масанагромаджених на території України токсичних відходів лише в сховищах організованогоскладування становила 4210,6 млн. т, що на 52 млн. т більше, ніж на 1 січня1997 р.
Отже, токсичних відходів у середньому за рік на одного жителя утворюється1,0 — 1,5 т, а всього в Україні на одного жителя вже нагромаджено понад 82,6 т такихвідходів. Основна їх маса утворюється в Донецькій та Дніпропетровськійобластях.
Підсховищами токсичних відходів перебуває майже 20 тис. га земель. У містах іселищах міського типу щороку утворюється близько 40 млн. м3 сміття — по 0,8 м3 на одного жителя. Це сміття звозиться на 700 звалищ,переважна більшість яких є джерелом інтенсивного забруднення води і повітря.
Проблемавідходів — це проблема забруднення навколишнього природного середовища, щозрештою позначається на здоров'ї людей, призводить до їх депопуляції.
Цяпроблема в Україні загострюється ще через радіоактивне забруднення.
Харчова небезпека. Вона виникла як логічріє продовження і наслідок кризовогозабруднення навколишнього природного середовища, його складових, на фонізниження самоочисних функцій природних екосистем.
Хімічніфактори — добрива, пестициди, важкі метали, нітрати, гормони, антибіотики,анаболіки, феноли, діоксини, токсини мікробного надходження, радіонукліди,паразитарні, грибні і вірусні інфекції, неякісна упаковка продуктів, підробкихарчових добавок, виготовлення продуктів і напоїв із використанням генетичномодифікованих рослин і тварин — становлять велику небезпеку для людей. 6. Екологічні особливо небезпечніпроцеси
Забруднення (токсифікація) і деградація ґрунтів. У процесі еволюції в ґрунтахсклалася динамічна рівновага: розпад-синтез (чи навпаки — синтез-розпад)органічної речовини. Екологічна рівновага як динамічний стан екосистем ґрунту іпроцесів, у яких продукція живої матерії врівноважується в обсязі певногоприродного циклу системи, забезпечується завдяки наявності елементарнихрівноваг. До найголовніших з них належать іонна, киснево-діоксидна,кислотно-основна та водно-повітряна.
Невдаючись у розгляд складних біологічних, хімічних та екологічних процесів, якіінтенсивно протікають у природному середовищі навколо нас, слід констатувати,цілий ланцюг антропогенних чинників: процеси обробітку, застосуваннямінеральних добрив (кислих, з домішками не властивих ґрунту речовин),отрутохімікатів, випадіння з опадами шкідливих речовин (оксидів сірки, азотутощо), випадання (сухе чи зволожене) пилу, а з ним шкідливих речовин, винесенняз ґрунту гумусу як з продуктами врожаю, так і внаслідок водної тавітрової ерозії; порушує вказані рівноваги і призводить до деградації ґрунтівта їх токсифікації — отруєння цілого світу мікроорганізмів, отруєння екосистемґрунту, який забезпечує його родючість. На кожен гектар ґрунту випадає близько0,5 т пилу за рік, який містить (з розрахунку на всю Україну) 3,5 млн. тсірчаного ангідриду. Токсичність ґрунтів спричинюють також сполуки цинку,свинцю, міді, арсену, фтору, барію, ртуті, пестициди, нафта та її продукти.
Уґрунті та в поверхневих водах міститься така кількість різноманітних речовин,що не виключена ймовірність хімічних реакцій між ними і утворення новихтоксичних речовин. Підраховано, що за рахунок довільних сумішей газових, рідкихі твердих викидів можуть утворитися до 60 тис. стійких токсичних сполук.Можливо, одна з них і проявилася у Миколаївській області, інша — в Чернівцях, абагато з них є причиною щорічного перевищення в 400 000 смертей наднародженнями.
Особливонебезпечними для ґрунтів є наявність в них грибів-токсиноутворювачів, якіактивно впливають на деградацію ґрунтів там, де застосовуються пестициди,значні дози азотних добрив, особливо тих, що піддавались впливу промисловихемісій. Усі відомі метаболіти грибів-токсиноутворювачів відзначаються сильноюдією на мікроорганізми, рослини і тварин. Зрозуміло, що від них потерпає ілюдина. Дуже небезпечним є застосування високих доз азотних добрив, якіпризводять до утворення в ґрунті нітрозоамінів, які є онконебезпечними.
Крімхімічного, фізичного і біологічного забруднення ґрунтів, велику небезпекустановить дегуміфікація ґрунту, тобто процес втрати ґрунтом органічноїречовини, зокрема його специфічної частини — гумусу. За останні 50 роківдегуміфікація ґрунтового покриву планети збільшилася порівняно зсередньосторічною у 24,3 рази.
Річнівтрати гумусу в чорноземах типових Лісостепу України за останні 100 роківстановили в середньому 0,8-1,0 т/га. За період з 1881 -го по 1991 р. вмістгумусу в ґрунтах країни зменшився майже на третину (від 4,2% до 3,2%). Щороку зкожного гектара поля виноситься 700 кг поживних речовин. Це в 2-3 рази більше,ніж надходить з добривами.
Крімдегуміфікації, ґрунти України зазнають агрофізичної, фізико-хімічної таерозійної деградації.
ü Агрофізичнадеградація проявляєтьсяв
ü Ущільненні,
ü Зниженнізагальної пористості,
ü Втратіструктури,
ü Підвищеннітвердості,
ü Утворенніповерхневої шкірки,
ü Зниженніводопроникності тощо.
Фізико-хімічна деградація полягає у декальцінуванні одного шару, його підкисленні абонавпаки, підлуженні, зниженні буферності (кислото-основної і щодо важкихметалів та пестицидів), а також у забрудненні техногенними відходами — ксенобіонтами.
Ерозійна деградація в Україні буває трьох видів:
ü водна,
ü вітрова,
ü іригаційна.
Заостанні 25 років площі змитих орних земель збільшились на 25% і становлятьпонад третину площі всієї ріллі.
Причинаерозії пояснюється нераціональним землекористуванням, застосуваннямнеправильної системи обробітку ґрунту, порушенням співвідношення природнихекосистем та агроекосистем.
Кінцевимрезультатом токсифікації, ерозії і деградації ґрунтів є опустелювання земель.
Забруднення поверхневих і підземних вод. Водні ресурси поверхневих вод вУкраїні набагато менші, ніж середні на Землі. Лише по 1 тис. м3 водиприпадає в середньому на одного жителя України за рік. Для потреб населення ігалузей економіки з поверхневих водних джерел забирається в останні роки до 20млрд. м3 води/рік (у 1985-1989 pp. — до 36 млрд. м3/рік). Забрана вода, за винятком тієї її частини, що випарувалась, повертаєтьсядо річок, озер, моря, але вже у забрудненому вигляді. Крім того, вода, щовипала у вигляді дощу, снігу, забруднюється речовинами, які є на поверхні земліі в ґрунті, і у вигляді поверхневого та ґрунтового (підземного) стоку надходитьу річки. Забруднення поверхневих вод досягло такого рівня, коли сталируйнуватись і розпадатися водні та навколоводні екосистеми, які забезпечуютьчистоту води і які є основою відновлювальної спроможності річкових вод.Забрудненість води, перетворення проточних вод у ланцюг водосховищ і ставків,де змінюються гідродинамічні властивості річкових потоків, знизило, а подекудиі зовсім припинило природні відновлювальні самоочищувальні процеси, які ранішевідбувалися в річкових екосистемах. Цим пояснюється той факт, що незважаючи намайже 2-разове зменшення скиду стічних вод, в останні роки якість річкових водне змінилася.
Основнимизабруднювачами поверхневих вод, повторимося, є ^комунальне господарство, очиснісистеми якого давно вже не відповідають потребам ні за потужністю, ні затехнологіями, а також промисловість та сільське господарство. Середречовин, які потрапляють у водні екосистеми, забруднюючи і отруюючи все живе, урічках України є: нафтопродукти, сульфати і хлориди, феноли, нітрати, фосфорзагальний, ртуть, миш'як, фтор, ціаніди тощо.
Діючізакони України забороняють скидати у водні екосистеми стічні води, якізабруднені шкідливими речовинами, але їх виконання не забезпечується.
Забруднюютьсятакож підземні води. Виявлена тенденція до погіршення якості води на багатьохпідземних водозаборах. Основні джерела забруднення — промислові підприємства,полігони відходів, сміттєзвалища та сільське господарство; в останньому — застосовувані мінеральні добрива та отрутохімікати (пестициди), основна кількістькотрих (до 90% і більше)
йдена забруднення поверхневих і підземних вод, особливо першого від поверхні земліводоносного горизонту, водою якого для питних цілей користується переважнабільшість сільського населення. Найбільше забруднені підземні води у Донецькійі Одеській областях та в Автономній Республіці Крим.
Забруднення повітря — небезпечна екологічна дія у зв'язку зі зміноюкількісного і якісного складу атмосфери.
Забрудненняповітря, як і забруднення вод і ґрунтів, є процесом глобального значення. Вонинесуть людству і глобальні загрози.
Пригосподарській діяльності вивільняється велика кількість енергії, яка вжесьогодні помітно впливає на деякі глобальні природні процеси, що призводить дозміни відбиваючої (чи вбірної) спроможності земної поверхні (знищення лісів,зміна покриву степів, розвиток опустелювання тощо), викидів в атмосферуречовин, які впливають на захисну властивість озонового шару. Господарськадіяльність людини негативно позначається на глобальних атмосферних табіологічних процесах. Про це свідчать зникнення окремих видів рослин і тварин,значне збільшення онкозахворювань шкіри, підвищення глобальної температуриповітря, різка інтенсифікація атмосферних процесів.
Безпосередньона стан здоров'я людей, крім глобальних небезпек і загроз, впливають аерозолі,що містять хімічно активні речовини (чадний газ, сполуки сірки, азоту, а такожважкі метали: свинець, ртуть, кадмій, цинк, миш'як, нікель, мідь, ванадій;усього понад 40). При високій концентрації у повітрі оксидів азоту часто формуєтьсявже згадуваний «коричневий смог» — дуже шкідливий для людей, оскількивикликає хвороби органів зору, легенів та серцево-судинні. При високому вмістів повітрі вуглеводнів виникає «фотохімічний смог», вплив якого наздоров'я людей також дуже значний. Крім силікозу, бронхіту, астми, раку легень,запалення слизової оболонки, різних хвороб очей, шкіри, забруднене хімічнимисполуками повітря змінює психологічні реакції людей.
Особливовисокий вміст у повітрі різних забруднень, зокрема, важких металів, спостерігаєтьсяу містах, районах концентрації промислових виробництв, а також локально усільській місцевості при обробітку сільськогосподарських угідь отрутохімікатамита при внесенні мінеральних добрив.
Кількістьджерел викидів шкідливих речовин в атмосферу України стаціонарними джерелами з1985-го по 1998 р. змінилась незначно (збільшилась на 0,65%), сумарна кількістьшкідливих речовин зменшилась на 60%, а рівень забруднення повітря залишаєтьсябез змін, незважаючи на те, що намітилась тенденція до зменшення вмісту окремихінгредієнтів.
Основнимизабруднювачами повітря оксидами азоту, діоксиду сірки та пилу є підприємстваенергетики — 56, 70 і 52% відповідно; вуглеводнів і летких органічних сполук — підприємства добувної промисловості (74%), оксидів вуглецю — підприємстваобробної промисловості (70%). До 30% забруднюючих речовин в атмосферу надходитьвід автотранспорту.
Захиснівластивості атмосфери стають слабшими, виникає парниковий ефект, озонові «дірки»пропускають дедалі більше ультрафіолетової радіації Сонця. Усе це разом звисоким забрудненням навколишнього природного середовища хімічними сполуками,збільшеним радіаційним фоном змінює поведінку людей, різко зростає навантаженняна генетичний апарат усього живого і, насамперед, людини. Про це свідчить всебільший процент народження дітей з генетичними порушеннями (фізичними іпсихічними) та різке зменшення плідності людей.
Ще100 років тому основними причинами смерті людей були інфекційні та паразитарнізахворювання. Тепер у розвинутих країнах на перше місце вийшли рак і хворобисистеми кровообігу.
Здійсненийученими аналіз смертей в Україні однозначно показав, що різке збільшенняінфарктів міокарда, інсультів, їх «омолодження» пов'язані з впливом на людськийорганізм різних хімічних елементів (свинцю, хрому тощо) і так званихксенобіотиків. Ще в 1980 р. Всесвітня організація охорони здоров'язапропонувала принципи вивчення хвороб передбачуваної хімічної етіології.Смертність від інсультів в Україні в 1990-1992 pp. становила на 100 000 чол. увіковій категорії 45-54 роки -190 чол., тоді як у Швейцарії — 10, Ісландії — 8,Норвегії — 15; у віковій категорії 55-64 роки — відповідно 599 і 35; 49; 65; увіковій категорії 65-74 роки — відповідно 1448 і 170; 249; 279 чол. На жаль,конкретних ксенобіотиків чи їх груп, які прямо чи опосередковано викликаютьураження серцево-судинної системи, не встановлено, але підраховано, що середтих, чия праця пов'язана з різноманітними шкідливими факторами (водії,робітники по обробці металу, зварювальники, маляри тощо), число смертей відхвороб судинної системи збільшується в 10 і більше разів.
Особливуувагу привертають до себе технології застосування отрутохімікатів — пестицидівдля боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур. їх використанняпризвело до того, що шкідники пристосувалися до встановлених норм пестицидів ідля підвищення ефективності дії останніх вносити їх необхідно в дедалі більшихкількостях. Не шкідливих же пестицидів немає і не може бути таких по своїйсуті, бо створювали їх для конкретного впливу на живе. Природа ж, включаючилюдину, — єдиний організм. Особливо шкідливі препарати органічного синтезу — органічні сполуки хлору, фосфору, ртуті, інших металів.
Сьогоднів Україні налічується близько 15 тис. т не придатних для використанняпестицидів. Вони знаходяться на сотні централізованих сховищ і на 5 тис.дрібних складах у господарствах, стан яких не відповідає елементарнимекологічним вимогам. У таких складах не можна зберігати отрутохімікати, тимбільше, що вони розташовані неподалік від житла і у водозбірних зонах.
Підтоплення земель — небезпечний процес, який спричинює зміни екосистем ґрунту,заболочування чи засолення земель, різко погіршує умови проживання. Тут підтерміном «підтоплення» розуміється підняття рівня ґрунтових вод (РГВ) до меж,при яких знижується продуктивність сільськогосподарських угідь, виникаютьзсуви, просадки ґрунту, намокають фундаменти і стіни будинків та різних споруд,підтоплюються колодязі, скотомогильники, цвинтарі, втрачають несучу здатністьлеей та лесоподібні ґрунти тощо. Залежно від механічного складу ґрунту,материнських порід шкідливий вплив підняття рівня ґрунтових вод проявляєтьсяпри різній відстані між РГВ і поверхнею землі. Найчастіше цей вплив стаєпомітним при глибині залягання РГВ менш як 3-2,5 м.
Причинапідняття рівня ґрунтових вод завжди одна — перевищення надходження води доводоносного горизонту над її відтоком (і, звичайно, втратами на випаровування).Рівні ґрунтових вод завжди змінюються, оскільки постійно змінюються складовіводного балансу місцевості, водоносного горизонту. Ці рівні високі у сезони,коли випадають дощі і тане сніг, і низькі — у посушливі періоди. Коливаннярівнів ґрунтових вод у різних місцевостях неоднакові, але відбуваються у певнихмежах. І лише в екстремальні роки — з дуже великими опадами, чи у дужепосушливі, — ці коливання виходять за звичайні межі. Тоді спостерігають упершому випадку — підтоплення, у другому — пересихання малих річок, втрату водиу колодязях. Це цілком природні явища.
Однакгосподарська діяльність людей внесла в цей природний процес різкі зміни.Значний вплив на РГВ мають: спорудження штучних водойм (ставки, водосховища),каналів, втрати води з каналізаційних і водопровідних мереж, замулення руселрічок та будівництво доріг. Особливе місце у підтопленні займає зрошуванеземлеробство. При спорудженні ставків, водосховищ створюється підпір рівнівводи у річках, який поширюється (іноді на значні відстані) і на ґрунтові води,внаслідок чого їхні рівні підвищуються й підтоплюють навколишні землі. Такий жевплив має фільтрація води з каналів, протічки з каналізаційної та водопровідноїмереж. Замулення русел річок підвищує рівень води в них і відповідно рівеньґрунтових вод.
Призрошенні земель велика кількість води, іноді до 40 % від поданої на поле,проникає в ґрунт і поповнює водоносний горизонт, рівень якого поступовопідіймається до поверхні землі. Внаслідок технологічних втрат ґрунтові водинаближаються до поверхні землі зі швидкістю 0,3-0,5 м за рік, а в межах такихгідротехнічних споруд, як канали, регулюючі та інші місткості, — навіть 1,5-2 мза рік.
Отже, технологічні втрати води можуть за десять років зумовити підйомрівнів ґрунтових вод від 3-5 до 15-20 м, що можна вже спостерігати на півдніУкраїни в зоні зрошуваного землеробства.
Зрозуміло,що, крім технологічних, є ще й інші втрати, які часом набагато перевищують їх.Підвищення РГВ поширюється далеко за межі зрошуваного масиву. Щоб не булопідтоплення, необхідно всю зайву воду відводити за допомогою дренажу. Зайвавода — це вся вода, крім тієї, яка витратилась на транспірацію рослинами. Лишев цьому випадку не буде підтоплення.
Зрошувальнісистеми на півдні України — це складні інженерні комплекси, в яких поєднаніземельні території, джерела води для зрошення, зрошувальні мережі, різноманітніінженерні споруди і пристрої, які забезпечують своєчасне забирання води, подачуі розподіл її на зрошуваних полях, а також відведення зайвих вод за їх межі.Відведення зайвих вод — дренаж. Застосовують самопливний або відкачуванням водинасосами з водоносного горизонту шляхом створення свердловин (вертикальнийдренаж).
Нажаль, не на всій зрошуваній площі був побудований дренаж до введення в діюзрошувальних систем, а вертикальний дренаж в останні роки був виведений з ладу.І як результат, із загальної площі зрошуваних на півдні України земель в 1,1млн. га підтоплено 427 тис. га, а в Криму за останнє десятиріччя загальна площапідтоплених земель зросла від 87,7 тис. га до 373 тис. га при площі зрошуванихземель 280,7 тис. га.
Збільшенняплощ і населених пунктів в окремих областях та в Криму, які підтопленіґрунтовими водами, з 1982-го до 2000 р. наведено у таблиці 2. Підтопленнязазнають, крім вказаних у таблиці, також Запорізька, Дніпропетровська,Черкаська, Кіровоградська, Донецька і Луганська області. Є підтоплені землі і вінших областях країни. Підтоплення не обминуло й великих міст, таких як Херсон,Миколаїв, Донецьк.
Таблиця2 — Підтоплення земель і населених пунктів в окремих регіонах України
Область, регіон
1982 р.
2000 p Площа підтоплення Населені пункти Площа підтоплення Населені пункти
тис.2 км %
тис.2 км %
тис.2 км % тис. км %
Херсонська 0,61 2 133 17,9 7,74 27 174 23,3
Миколаївська 0,74 3 135 14 4,2 17 308 32
Одеська 1,4 4,2 145 12,1 10,8 32,4 438 36,5
Автономна Республіка Крилі 1,12 4,1 186 17,1 3,7 14 318 29,3
Отже,явище місцевого підтоплення стало явищем регіональним. Внаслідок того, щоґрунтові води піднялися з 9-12 м до 3-4, а на деяких площах і до 1-2 м,різко зменшився той об'єм, який регулював кількість води, що інфільтрувала вперіоди великого випадання опадів. Тепер досить, більш-менш щедрого дощу в20-30 мм, як цей невеликий регулюючий об'єм наповнюється і настає підтоплення.Зменшення зони аерації (зони між рівнем ґрунтових вод і поверхнею землі)призвело до зменшення товщини фільтра, де очищались поверхневі води на своємушляху до водоносного горизонту. Це призвело до забруднення ґрунтових вод.
Внаслідокпідтоплення сейсмічна стійкість різних споруд зменшилась у середньому на одинбал, а в Одесі та Дніпропетровську — на три бали.
Спеціалістами-меліораторами,гідротехніками розроблені заходи, які, на їхню думку, допоможуть зменшити, апотім і зняти зовсім проблему підтоплення. Але, на жаль, як свідчить практикаминулого століття (особливо 60-80-х років), для здійснення цих заходів відсутнікошти і, що важливо, невідомо, які нові процеси матимуть місце після реалізаціїцих дорогих і громіздких заходів.
Проблемипідтоплення, деградації зрошуваних земель, втрати ними родючості у світі ненові. За даними ООН, загальна площа земель, що втратили родючість у результатідіяльності людини, в тому числі й від підтоплення, досягла у світі 2 млрд. га,що в 1,5 рази перевищує площу орних земель в Європі. Щороку у світі 200-300тис. га зрошуваних земель внаслідок заболочення і засолення вилучається ізсільськогосподарського обороту. Раніше чи пізніше переважна більшістьзрошуваних земель опустелюється — чи то через заболочення, чи через засолення,чи то через повне виснаження. Запобігти цьому можна, але дуже великою ціною.
Слідпам'ятати, а це добре знають хлібороби, що кожен кілограм врожаю «коштує» зчасом дорожче. Необхідно дедалі більше витрачати енергії. А невдовзі ціна наенергію інтенсивно зростатиме, тому що викопне паливо (енергія) належить довичерпних ресурсів, які незабаром (через 50-60 років) будуть вичерпані. Тому,можливо, слід вкладати кошти не у зрошення, а в генетику для виведенняпосухостійких високоврожайних сільськогосподарських культур.
Дляцього необхідно припинити зрошення там, де немає надійного самопливного дренажу(не вертикального, який потребує електроенергії), де підвищилися рівніґрунтових вод, а також у місцях розташування полів на прибережних територіях.Для поліпшення природного дренажу території розораність її необхідно зменшитина 30 % за рахунок схилових земель, які треба заліснити. Лісистість СтепуУкраїни довести до 10-12 %, а території країни в цілому — до 28-32 %.
Удержавній політиці стосовно землеробства основним повинен бути напрям позбільшенню врожайності сільськогосподарських культур.
Збільшенняврожайності вдвоє на вдвічі менших площах більш екологічно й економічнодоцільне.
Актуальнимє створення наукового центру, який би виробив зважену програму розвиткуземлеробства на екологічних засадах і який зумів би врахувати ті проблеми, якіпостануть перед країною у недалекому майбутньому (криза паливних, водних таінших природних ресурсів).
Окрему потенційну загрозу глобального значення становить впровадженняметодів біоінженерії для одержання генетично модифікованих рослин і тварин. Неіснує гарантій того, що харчові продукти, добавки до них є безпечні для людей(і живого в цілому).
Проведеніу світі тестування не можуть бути прийнятими, тому що генетично модифікованіпродукти з'явилися лише недавно (в 1973 р. вперше перенесений ген з одногоорганізму в інший; в 1990 р. був дозволений до застосування (при виготовленнісиру) харчовий продукт, модифікований методом біотехнології, в 1994 р. — з'явився сорт томатів, одержаний з використанням біотехнологічних методик) івплив їх на здоров'я людей може бути виявлений лише у наступних поколіннях. І єще одне застереження щодо застосування біотехнологічних методик. Воно випливаєз одного із законів екології, який стверджує, що «природа знає краще». Цейзакон говорить про те, що, доки ми не маємо абсолютно достовірної інформаціїпро механізми і функції природи, ми шкодимо природі, бажаючи її поліпшити. Такщо загроза ця потенційна і лише ймовірна, але у випадку її здійснення вона можебути найстрашнішою і з тяжко передбачуваними наслідками.
Висновок
Найважливішимипроблемами сучасності, які ще донедавна були локальними, а нині перетворилисьна національні й всесвітні — глобальні, є проблеми екологічної безпеки.
Людствостворило технічну цивілізацію, розвиток якої супроводжується дедалі більшимспоживанням енергії, води та інших природних ресурсів. При цьому природарозглядається лише як засіб чи ресурс. Люди поставили себе над природою,забувши, що вони частина її і підкоряються її законам. Це, власне, і є причиноюекологічної кризи, яка проявляється у деградації навколишнього середовища,небезпечному його забрудненні, спрощенні екосистем.
Використанняприродних ресурсів і забруднення навколишнього середовища зрівнялися замасштабами з природними процесами саморегуляції. Це призводить до порушенняекологічної рівноваги, яка склалась протягом тривалого часу еволюції іспричинює в окремих регіонах екологічні кризові ситуації, небезпечні для людейі довкілля.