ЗМІСТ
Вступ
1. Екологічніособливості агроекосистем
2. Антропогеннийтиск на агроекосистеми
3. Основнінапрямки екологічної стабілізації агроекосистем
4. Біологічнийметод захисту рослин
Висновок
Література
Вступ
Тема контрольної роботи «Екологічні проблеми сільськогосподарськоговиробництва».
Основне завдання сільського господарства полягає в одержанні високоякісноїекологічно чистої продукції рослинництва і тваринництва. Вивченням екологічнихоснов ведення сільського господарства займається агроекологія. Агроекологія наоснові комплексного системного підходу визначає шляхи переходу агросистем наоснову сталого розвитку. Це означає, що стабільне отримання достатньоїкількості високоякісної конкурентоспроможної продукції повинно вестися зарахунок обмеження витрат антропогенної енергії, поновлення природних ресурсів,формування стійких агроекосистем і мінімального забруднення навколишньогосередовища.
1. Екологічні особливості агроекосистем
Для агроландшафтів характерною є трансформація окремих елементів,виникнення порушень екологічної рівноваги ландшафту, зокрема, таких елементівяк ґрунт, гідрологічний режим, рельєф. Малопродуктивні дикі рослини замінено вних високопродуктивними культурними, виведено нові форми та сорти, однакрослинний покрив стає одноманітним.
Важливоюособливістю агробіоценозів, які займають основну частину території агроландшафтів,є домінування небагатьох видів тварин-фітофагів. Відсутність механізмівсаморегуляції є передумовою масового систематичного розмноження окремих видів,а вирощування монокультур на великих площах створює для них невичерпні запасикорму. Відсутність природних ворогів зумовлює перетворення багатьох видів(гризуни, комахи) на сільськогосподарських шкідників.
Для підтримання популяцій культурофітоценозів необхідно здійснюватисистему агротехнічних і меліоративних заходів, які спричиняють сильну трансформаціюкомпонентів первинного ландшафту. В агроландшафтах значно порушено природнийбіологічний кругообіг — у землю повертається лишенезначна частина продукованої біомаси, а більшість безповоротно виноситьсяразом з урожаєм.
2. Антропогеннийтиск на агроекосистеми
Збільшення потужності та маси тракторів, сільськогосподарських машин ітранспортних засобів, що значною мірою зумовлене великою площею полів, упоєднанні зі збільшенням кількості проїздів техніки під час виконаннятехнологічних операцій посилює негативний вплив на ґрунт. Механічний впливходових частин машинно-тракторних агрегатів приводить до ущільнення ґрунту,зменшення пористості, руйнування ґрунтової структури, погіршенняводопроникності, розпилення ґрунту, зростання поверхневого стоку та змиву.Переущільнення ґрунтів погіршує умови росту, знижує врожайністьсільськогосподарських культур.
У процесі роботи сільськогосподарських машин природне середовище,передусім атмосферне повітря та земельні угіддя, забруднюються альдегідами,вуглекислим газом, окисами азоту та сірки, свинцем.
Споживацьке ставлення до природи, постійне прагнення максимальноспростити конфігурацію полів та розширити площі орних земель за рахунок лісів,лук — усе це зумовило виникнення деструктивних явищ на сільськогосподарськихземлях (дигресія пасовищ, пересушення, заболочення, забруднення ґрунтів і вод,переущільнення та порушення ґрунтової структури, засолонцювання, дефляція,водна ерозія). Динамічна стійкість агроландшафтів, на відміну відсаморегульованих природних ландшафтів, суттєво послаблена внаслідок повної чичасткової антропогенної зміни біоти, порушення водного та термічного режимів,процесів ґрунтоутворення, біогеохімічного кругообігу. В агроландшафтах істотнозмінюються всі параметри мікроклімату, особливо це стосується великих абсолютнообезліснених ділянок.
В умовах відносно низької лісистості України надзвичайно негативновпливає на стан агроекосистем надмірна розораність.
Серйознупотенціальну небезпеку навколишньому середовищу, передусім землям, культурнимрослинам, а через них і людям, завдає інтенсивна хімізація землеробства.Десятки мільйонів тонн мінеральних добрив і хімічних меліорантів, сотні тисячтонн гербіцидів, інсектицидів, дефоліантів, регуляторів росту рослин та іншиххімічних засобів, які щороку вносять на поля, навіть за умови відносноїнешкідливості окремих препаратів, разом негативно впливають на навколишнєсередовище.
На відміну від усіх інших забруднювачів біосфери пестициди спеціальновносяться в оточуюче нас природне середовище. При цьому 97-99% інсектицидів іфунгіцидів та 55-60% гербіцидів навіть при суворому дотриманні всіх регламентівїх застосування не досягають об'єктів пригнічення, а потрапляють у ґрунт,повітря, водойми.
Оскільки всі без винятку пестициди належать до отрут широкої дії, вонивражають не тільки бур'яни, шкідників і збудників хвороб рослин, а й усі іншіживі істоти.
Потрапляючи в навколишнє середовище, пестициди накопичуються.Пересуваючись ланцюгами живлення у природних екосистемах, вони можутьбагатократно збільшувати концентрацію. Якщо, наприклад, у воді, повітрі чиґрунті вони містяться в допустимих межах, то в організмі хижаків, які до того ждостатньо довго живуть, наприклад щуки чи орла, вони акумулюються, іконцентрація їх може бути більшою в десятки і сотні тисяч разів.
Зараз відбувся перехід від виробництва дуже стійких хлорорганічнихпестицидів типу ДДТ до менш стійких органофосфатів, карбаматів і піретроїдів. Івсе-таки, незважаючи на порівняно швидкий їх розклад, передбачити долю всіхвиниклих при цьому хімічних сполук неможливо.
Загальну схемуперетворення пестицидів у навколишньому середовищі можна показати так якзображено на Рис. 1.
/>
Рис. 1. Загальнасхему перетворення пестицидів у навколишньому середовищі
За даними ФАО,нині зареєстровано вже близько 500 видівстійких до інсектицидів комах. Швидко виробляється така стійкість у рослин,молюсків, гельмінтів, гризунів, грибів, кліщів.
У багатьох випадках стійкість зростає в сотні разів, що робить популяціїшкідників невразливими навіть при багатократних обробках.
Широке застосування пестицидів є катастрофічним для живої природи.Щорічно від отруєнь пестицидами гине (від загальної кількості щорічно загиблих)близько 40% лосів, кабанів і зайців, більше 77% борової дичини, качок та гусейі більше 30% риби в прісних водоймах.
Спостерігається стійка тенденція зростання пестицидного забрудненняводойм і ґрунтів. У водних мешканців дуже великі коефіцієнти накопиченняпестицидів в організмі. Наприклад, вміст ДДТ у м'язах північноатлантичноїтріски 1-10 мг/кг, у печінці 180-1800 мг/кг. ДДТ — давно заборонений пестицид, але його залишкові кількостіздатні більше 50 років циркулювати в біосфері.Більше того, продукти його розпаду (наприклад, ДДЄ) — небезпечні і стійкіречовини, іноді більш токсичні, ніж вихідна речовина.
Пестициди створюють сприятливе середовище для масового розмноження видів,які до їх застосування не завдавали збитків. Наприклад, після знищенняпестицидами бур'янів «першого покоління» засмічувати поля починають ті види,які раніше були рідкісними. І кількість цих видів різко зростає.
Небезпечним наслідком застосування гербіцидів є різке посилення ерозії:на оголеному ґрунті (після знищення бур'янів) вона розвивається практично навсіх територіях. Пестициди пригнічують біологічну активність ґрунту і тимперешкоджають природному відновленню його родючості.
Спостерігаються значні втрати внаслідок знищення пестицидами середкорисної ентомофауни: комах — запилювачів, хижаків, паразитів. 80% усіх рослин запилюється комахами і без них різко знижується врожай.Зараз практично в усіх сільськогосподарських регіонах чисельність запилювачівзначно скорочена.
Обробка пестицидами може викликати масову появу мутацій, які порушуютьгенетичну чистоту високопродуктивних сортів сільськогосподарських рослин.
Доведено, що пестициди змінюють вміст різних мікро- і макроелементів урослинах, що викликає зміну харчової цінності і смакових якостейсільськогосподарської продукції, ускладнює зберігання зібраного врожаю.
Особливу тривогу в нашій країні викликає накопичення непридатних длявикористання пестицидів, яке розпочалося ще з початку 60-х років.
Повсюднескорочення площ природної лісової та лучної рослинності викликало пересиханнята забруднення джерел, зниження рівня ґрунтових вод, сприяло інтенсивнійевтрофікації водойм, послабленню водоочисного ефекту. Непоодинокі випадки, колимежі полів підходять майже до краю берега річки чи озера. Зберігання міндобривнасипом поблизу берегів річок, забір води з них для миття машин (у тому числіагрегатів, що використовуються для внесення отрутохімікатів чи мінеральнихдобрив), виливання мастил із двигунів машин — все це посилює забрудненнясередовища.
Сформована структура сільськогосподарських угідь сприяє інтенсивномурозвиткові ерозійних процесів. Лише за останні 25 років у Кіровоградській, Донецькій, Черкаській та Волинськійобластях площа еродованих земель зросла на 30-55%, у Житомирській — на 94%, Львівській та Закарпатській — більш як удвічі. Щорічно площаеродованих земель в Україні зростає на 70-100 тис. га.
За останні 20 років світові втративерхнього родючого шару ґрунту склали більше 500 млрд. тонн.
Інтенсивні ерозійні процеси посилюють винос мінеральних добрив,пестицидів, а також твердих часток ґрунту у водойми, що спричиняє їх замулення,погіршення санітарно-гігієнічних властивостей питної води. Ще одним джереломзабруднення середовища є також підприємства, які переробляютьсільськогосподарську продукцію, котельні, тракторні бригади, тваринницькікомплекси та ферми. Вплив великого тваринницького комплексу на природуприрівнюється до впливу чималого міста. Типовий свинарський комплекс даєщорічно близько 1 млн. кубометрів органічнихстоків, маленька ферма на100 коріврівносильна за рівнем забруднення селищу з 10 тис. жителів. Поблизу ферм у ґрунти, підземні води та відкриті водойми узначних кількостях надходять вуглець, фосфор, калій, азот, сірка та іншіелементи. Проте випадки розміщення тваринницьких комплексів та птахофабрик на недопустимоблизьких відстанях від водоймищ є досить частими.
Інтенсифікаціясільськогосподарської діяльності різко обмежила можливість гніздування птахів,життя та розмноження інших груп фауни в агроландшафтах. Максимальнарозораність, скорочення площ природних лук та їх пасовищна дигресія, розширенняплощ полів, зайнятих під монокультури, ліквідація заплавних, болотних ічагарникових угруповань та проведення широкомасштабних гідромеліоративних робіт,зниження екологічної мозаїки агроландшафтів внаслідок вирубування міжпольовихперелісків, гаїв, вирівнювання вологих мікропонижень призвели до знищеннябагатьох важливих біотопів.
3. Основні напрямки екологічної стабілізації агроекосистем
Для покращання якості й екологічної чистоти сільськогосподарськоїпродукції та збереження агроресурсів треба впроваджувати агроекологічні підходидо ведення сільського господарства. Ці підходи не потребують великихінвестицій, не знижують вихід продукції, яка стане більш рентабельною.
Одним із напрямків сталого розвитку агросфери має стати оптимізаціяструктури сільськогосподарських екосистем. Хоча протягом останнього десятиріччядосягнуто значних успіхів у вивченні агроекологічних систем, тільки відносноневелика частина цих знань реалізована на практиці.
Необхідно підкреслити: агроекосистема — це досить складна система,створена під впливом природних та кліматичних факторів і діяльності людини.Агроекосистема є природним комплексом, в якому всі основні компоненти: рельєф,клімат, води, ґрунти, рослинний і тваринний світ перебувають у складнійвзаємодії та взаємообумовленості, створюючи однорідну за умовами розвиткунерозривну систему.
Ландшафт не залишається незмінним. Використання ресур-совідтворювальноїсистеми ландшафту змінює тією чи іншою мірою також його складові. Вагроландшафтах природна рослинність найчастіше замінюється на культурну. Томудля ландшафтів, що використовуються як сільськогосподарські угіддя, питання їхохорони необхідно розглядати як захист від деградації в процесі використання.Такий підхід потребує застосування технологій, які б ураховували збереженняресурсовідтворювальних властивостей складної, точно збалансованої системи, якоює ландшафт.
Зміна того чи іншого компоненту агроландшафту або технологій йоговикористання завжди позначається не тільки на ньому самому, а й на іншихландшафтах. Це свідчить, що існує взаємозв'язок як між елементами ландшафту,так і між ландшафтами. Наприклад, збільшення внесення органічних і мінеральнихдобрив виявить себе не тільки збільшенням врожаю на полях, але й інтенсивнимцвітінням водойм, в які разом із дощовими водами, що стікають зі схилів,надходять і речовини, які стимулюють розвиток синьо-зелених водоростей. Зміниагротехніки обов'язково позначаться на розвиткові ерозійних процесів, змініводності річок.
Зростанняінтенсивності руху автотранспорту на магістральних автошляхах посилюєзабруднення ґрунтового покриву і рослин на полях, які прилягають до цих шляхів,- а це негативно відбивається на якості вирощеної там рослинницької продукції
і опосередковано впливає на здоров'я людей. Таких прикладів можна навестибагато. З цього випливає висновок: створення будь-якої технології використаннятериторії, вод і земель повинно завжди враховувати як складний зв'язок елементівприроди в самих ландшафтах, так і їх зв'язок між собою.
Реалізація будь-яких сільськогосподарських проектів вимагає екологічногомоделювання і прогнозування негативних змін, що можуть виникнути. Необхіднийпостійний моніторинг за цими змінами, проведення заходів щодо регулюванняагроландшафту, підтримки його відтворювальних властивостей на оптимальномурівні.
Агроландшафти є системами, що безперервно відтворюють властивості таумови, необхідні для самого існування людини. Тобто підтримують високу родючістьґрунтів, запобігають їх ерозії та деградації, зберігають хімічний табіологічний склад поверхневих і ґрунтових вод, відтворюють дику флору та фауну.
Ґрунти, біота, природні води агроландшафту беруть участь у процесі йогосамоочищення. Внаслідок обмінів речовиною та енергією, які відбуваються в межахагроландшафту і між природними ландшафтами, стан навіть досить віддалених віднас ландшафтних систем може суттєво впливати на навколишнє середовище. Томупостає проблема повсюдної охорони ландшафтів як механізмів загальної глобальноїсистеми відтворення фундаментальних, найнеобхідніших для життя властивостейнавколишнього середовища: газового складу атмосфери, хімічного і біологічногоскладу ґрунтів і вод, теплового режиму та ін.
Ґрунтовий покрив — базовий компонентагроландшафту, основний засіб сільськогосподарського виробництва, від стануякого значною мірою залежить продуктивність агроекосистем. Саме ґрунт єсередовищем, яке забезпечує постійну взаємодію малих і великих біологічнихкругообігів речовини в агросфері, забезпечує концентрацію і накопичення вологи,поживних речовин. Ґрунтовий покрив, як бачимо, має не тільки сутоагро-ландшафтне, але й універсальне біосферне значення.
Екологічної стабілізації агроландшафтів можна досягти:
— оптимальною просторовоюорганізацією земельних ресурсів різноманітного призначення;
— екологічно збалансованим співвідношенням між орними землями та іншимиугіддями з урахуванням природоохоронної спрямованості ландшафтів;
— зменшенням розораностітериторії;
— збільшенням лісистості за рахуноклісових смуг різного призначення, залісення сильноеродованих, заяружених,піщаних, деградованих земель;
— розміщенням сівозмін різної спеціалізації і сільськогосподарських угідьз урахуванням ґрунтово-ландшафтних факторів і контурної організаціїземлекористування;
— створенням водоохоронних зонбіля малих річок і струмків, водоймищ, водних джерел;
— організацією мікрозаповідників для збереження запилювачів і ентомофагів;
— формуванням рекреаційних зоні природних парків. Системно вирішувати такі завдання в агроландшафтах дає змогу ґрунтозахиснаконтурно-меліоративна система землеробства. Основа її — диференційоване використанняземельних ресурсів з урахуванням ґрунтово-ландшафтних факторів, контурнаорганізація території землекористування, застосування оптимальної структурипосівних площ і сівозмін, протиерозійних технологій обробітку ґрунту,досягнення, як мінімум, бездефіцитного балансу гумусу і основних поживнихречовин, виведення з активного використання еродованих і ерозійнонебезпечнихземель, створення водоохоронних і рекреаційних зон.
За контурно-меліоративної організації території сівозміни окремі поля іробочі ділянки органічно враховують структуру природних ландшафтів. А це привикористанні ґрунтозахисних технологій вирощування сільськогосподарськихкультур забезпечує регулювання поверхневого стоку, зниження дії ерозійнихпроцесів, запобігання забрудненню водних джерел ерозійним матеріалом іагрохімікатами.
Надзвичайно важливу роль для агроландшафтів у формуванні їх ґрунтозахисної,вологонакопичувальної, природоохоронної просторової структури відіграютьфактори постійної дії. Такими факторами є система полезахисних та іншихзахисних лісових насаджень у комплексі з гідротехнічними протиерозійнимиспорудами.
Державні владні структури повинні забезпечувати належне управліннявикористанням і охороною земель, збереженням і відтворенням їхніх кориснихвластивостей — незалежно від форм власностіна землю та господарювання на землі.
Настала необхідність розширити масштаби та піднести рівень досліджень,спрямованих на забезпечення раціонального використання земель та іншихприродних ресурсів на принципах їх відновлюваності. Тобто формуватиагроекосистеми із зростаючою часткою біологізації всіх технологічних процесів.
Такі дослідженнямають базуватися на багатоваріантних пошуках шляхів створення оптимальноїструктури агроландшафтів — з розробкою ряду моделей з кількома сценаріямидосягнення мети.
Останнім часом набуває широкого впровадження система точногоземлеробства, основним завданням якої є оптимізація використання технологічнихматеріалів (насіння, пестицидів і агрохімікатів) у конкретній ділянці полявідповідно до вимог, які висуваються до вирощуваної сільськогосподарськоїкультури, стану ґрунту та збереження навколишнього середовища. Така стратегіявиробництва рослинницької продукції дає змогу істотно зменшити витрати натехнологічні матеріали, покращити робоче і зберегти навколишнє природнесередовище. Система точного землеробства є надзвичайно актуальною йперспективною за всіх форм використання ресурсів агробіоценозів. В Україні цейперспективний напрям оптимізації землеробства перебуває на початковому етапі ймає фрагментарний характер.
Напрямом точного землеробства є біологічне землеробство, яке засноване назастосуванні органічних добрив (перегною, торфу, сапропелів, сидератів,вторинної продукції рослинництва та ін.). Воно повністю виключає застосуванняотрутохімікатів і неякісних мінеральних добрив, але вимагає дотримання всіхтермінів, вимог до обробітку ґрунту і догляду за рослинами, застосуваннябіологічного методу захисту рослин.
На жаль, від хімічного методу захисту рослин жодна з країн поки що невідмовляється, і тому в умовах масового застосування пестицидів необхіднарозробка прийомів обмеження та раціонального і більш безпечного їх використання.До таких прийомів належать:
— використання в системі захисту рослин пестицидів, які пройшли державніреєстраційні випробування (визначення ефективності та регламентів застосуванняпестицидів; оцінка негативного впливу пестицидів на здоров'я людини, розробкагігієнічних нормативів, санітарних норм і правил; екологічна оцінка регламентівзастосування пестицидів) і експертизу результатів реєстраційних випробуваньпестицидів (державна екологічна експертиза, токсикогігієнічна експертиза й експертизарегламентів застосування пестицидів) та отримали спеціальну ліцензію назастосування;
— суворе дотримання правил транспортування і зберігання пестицидів та їхутилізації в разі закінчення терміну зберігання;
— практикасуцільних хімічних обробок у певні календарні строки має бути заміненавпорядкованим застосуванням пестицидів на основі оцінки екологічної ситуації ітільки за наявності фактичної загрози зниження врожаю; повинні враховуватисячинники природної регуляції чисельності шкідливих організмів з метоюобґрунтованого скасування раніше запланованих хімічних обробок;
— застосування пестицидів дляпрофілактики спалахів хвороб рослин чи масового розмноження шкідників вже на їхпочатку;
— удосконалення хімічних засобів захисту рослин — синтез нестійкихпрепаратів, які швидко розкладаються, мають вибіркову дію, безпечні для хижаківі паразитів шкідників, для інших корисних видів; максимальне зниженнятоксичності для організму людини і теплокровних тварин;
— удосконалення форм, способів і тактики застосування пестицидів (використаннярозчинних порошків гранульованих препаратів і концентратів емульсій; перехід домалого й ультрамалооб'ємного локального обприскування наземною апаратурою;зменшення кратності обробок шляхом планового чергування пестицидів різниххімічних груп та ін.);
— інтегрування хімічного методу, тобто поєднання його з іншими існуючимиметодами захисту рослин (організаційно-господарським, механічним, фізичним,агротехнічним та біологічним);
— проведення постійного скринінгу пестицидів у різних субстратах(сільськогосподарській продукції, воді, повітрі, ґрунті).
Всі ці прийоми — основа раціоналізації хімічного методу захисту рослин тазменшення негативного впливу пестицидів на навколишнє середовище, організмлюдини і теплокровних тварин, корисну ентомофауну.
4. Біологічнийметод захисту рослин
Альтернативою хімічного методу є біологічний захист рослин від шкідників,хвороб та бур'янів.
Практична зацікавленість біологічним методом зумовлена тим, що вінбезпечний для людини і теплокровних тварин. Агенти біологічного захисту незабруднюють навколишнє середовище, проявляють високу селективність, зручні длямасового виробництва та мають невичерпні ресурси для цього. Ось чому такоговажливого значення біологічному захисту рослин надають екологічно розвиненікраїни. Зокрема, в положенні, прийнятому в департаменті землеробства СІЛА,зазначається, що сучасний біологічний захист рослин, застосований іконтрольований відповідальною особою, є екологічно безпечною і пріоритетноюформою в довготривалих програмах боротьби зі шкідливими організмами.
Слід відзначити,що в нинішніх умовах застосування самого лише біологічного методу ще не даєзмоги повною мірою захистити сільськогосподарські культури від шкідників тахвороб. Тут відіграють певну роль матеріально-технічні труднощі в реалізаціїбіометоду і безпідставний скепсис щодо його ефективності. Сьогодні лише інтегрованийзахист рослин, який є ідеальною комбінацією біологічних, агротехнічних,селекційно-генетичних, хімічних та інших методів, спрямованих проти комплексушкідників та хвороб у конкретній еколого-географічній зоні на певній культурі,і при якому здійснюється регулювання чисельності шкідливих видів доекономічного порогу шкодочинності і збереження дії природних кориснихорганізмів, ставить надійний заслін перед шкідниками та хворобамисільськогосподарських культур.
Щодо перспективи, то біологічний захист рослин розглядається як дорога вмайбутнє. У статуті міжнародної організації біологічної боротьби (МОББ)записано, що термін «біологічна боротьба» означає використання живих організмівдля запобігання втратам, які завдаються шкідливими організмами, а такожвикористання біологічно активних речовин, які керують поведінкою шкідливихорганізмів, з метою регулювання чисельності їх популяції.
Розглянемо конкретні основні прийоми і методи біологічного захисту:
— використання паразитичних іхижих комах (ентомофагів);
— мікробіологічний метод(використання патогенних мікроорганізмів, які вражають шкідливі для сільськогогосподарства організми);
— селекційно-генетичний метод(культивування створених генетиками-селекціонерами стійких до пошкодженняшкідниками сортів сільськогосподарських культур);
— біотехнічний метод (регуляціяповедінки комах та порушення процесів їх росту і розвитку);
— генетичні, або автоцидні, методи захисту рослин (введення в популяціюшкідника нежиттєздатних або безплідних особин, переважання в популяції самців,моновольтинізм для шкідників, що розвиваються у двох і більше поколіннях, і,навпаки, використання цитоплазматичної несумісності, отримання бездіапаузнихпопуляцій та ін.);
— методи молекулярної біології та генної інженерії (отримання генетичномодифікованих (трансгенних) рослин, стійких до шкідливих організмів,гербіцидів);
— біологічна боротьба збур'янами (використання комах-фіто-фагів для боротьби з бур'янами).
Висновок
Наведені принципиекологічно безпечного ведення сільськогосподарського виробництва дозволятьотримати високі врожаї, зберегти стабільність сільськогосподарських ландшафтівта поступово перейти на шлях сталого розвитку агроекосистем.
Література
1. Андрейцев В.І. Екологія ізаконодавство України: У2 кн. — К.: ЮрінкомІнтер, 1997.
2. БілявськийГ.О., Бутченко Л.І., Навроцький В.М. Основи екології: Теорія та практикум. — К.: Лібра, 2002.
3. БілявськийГ.О., Фурдуй Р.С. Практикум із загальної екології. -К.: Либідь, 1997.
4. Бровдій В.М.,Гаца О.О. Екологічні проблеми України (проблеми ноогеніки). — К.: НПУ, 2000.
5. Голубець М.А.,Кучерявий В.П., Генсірук С.А. та ін. Конспект лекцій з курсу «Екологія і охоронаприроди». — К.: УМК ВО, 1990.
6. Джигирей B.C., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основиекології та охорона навколишнього середовища. — Львів: Афіша, 2001.
7. Назарук М.М. Основи екології тасоціоекології. — Львів: Афіша, 2000.
8. Серебряков В.В. Основи екології. — К.: Знання-Прес, 2001.
9. Царенко О.М., ЗлобінЮ.А. Навколишнєсередовище та економікаприродокористування. — К.: Вища школа, 1999.