Екологічні аспекти економічного розвитку

ЗМІСТ
Вступ
Екологічніаспекти економічного розвитку
Висновок
Література

Вступ
Тема реферату «Екологічні аспекти економічного розвитку».
В роботі будуть розглянуті екологічні аспекти економічного розвиткуУкраїни в період 1991 – 2005 років.
Нераціональна системаприродокористування, яка склалася в Україні, значною мірою є наслідком, зодного боку, структурних деформацій господарства, домінування природоємнихгалузей промисловості, ресурсо- та енергоємних технологій, сировинноїорієнтації експорту, а з іншого — недосконалості ринкового механізму формуваннябезпечного довкілля.
Тому ця тема є актуальною.

Екологічні аспекти економічногорозвитку
Нераціональна системаприродокористування, яка склалася в Україні, значною мірою є наслідком, зодного боку, структурних деформацій господарства, домінування природоємнихгалузей промисловості, ресурсо- та енергоємних технологій, сировинноїорієнтації експорту, а з іншого — недосконалості ринкового механізму формуваннябезпечного довкілля.
Порівняльний аналіз даних, наведениху таблиці 1, свідчить про нераціональну структуру ВВП України. Так, частка українськоїпромислової продукції в загальному виробництві товарів та послуг у 2,3 рази перевищує відповіднийамериканський показник, а частки добувної промисловості та сільськогогосподарства навіть у4,99 та 6,9 рази.
Таблиця 1 — СтруктураВВП України та США, % Україна США 1990 р. 2003 р. 1990 р. 2003 р. Всього 100 100 100 100 Промисловість, 50,8 44,8 20,3 15,4 в т.ч. добувна … 4,0 1,5 1,2 Сільське господарство 18,6 11,0 1,7 1,0 Будівництво 6,8 4,1 4,3 4,6 інші галузі 23,9 36,1 72,2 77,5
… — немає даних
Не в останню чергу цим пояснюється те, що Україна посідає одне з першихмісць за рівнем споживання енергії, води на одиницю ВВП, а також за обсягами виробництвапромислових відходів на душу населення. Кількість накопичених відходів нинінаближається до 30 млрд. т. Величезний негативний вплив на екологічний станнавколишнього середовища, чистоту земельних і водних ресурсів, якість життєвогоприродного середовища здійснюють нагромаджені шкідливі та токсичні відходигосподарської діяльності у сховищах організованого складування. Разом в Українів подібних сховищах у розрахунку на 1 км2 її території накопичено майже 5 тис. т токсичних відходів, а на душунаселення — близько 100 т. Обсягнакопичених побутових відходів становить майже 3 % від промислових.
У більшості галузей поширенепрогресуюче накопичення відходів. У результаті цього при зменшенні обсягівпромислового виробництва за 1994—1999 pp. на 14,5 % кількість накопичених токсичнихвідходів збільшилася на7,9 %. Витратина вилучення і складування відходів досягають 22 % собівартості виробленоїпродукції, на ці цілі витрачається до 15 % інвестицій, спрямованих на розвитоквиробництва. Розрахунки показують, наприклад, що для компенсації екологічнихзбитків у Криворізькому гірничо-металургійному регіоні ціна на продукціюгірничо-збагачувальних комбінатів має бути збільшена на 32,2 %, на продукціюпідземних рудників — на 16,5 %. При розрахунках враховані витрати накомпенсацію збитків від шкідливих викидів в атмосферу, опріснення кар'єрних(шахтних) вод, компенсацію збитків у результаті відчуження земель.
Складування промислових і побутовихвідходів призводить до відчуження сільгоспугідь, забруднення навколишньогоприродного середовища та погіршення екологічного стану в індустріальнорозвинутих регіонах.
Всі викиди можна поділити на твердівідходи, які в основному розміщені на значних площах земної поверхні, пило- тагазоподібні викиди в атмосферне повітря та шкідливі викиди в підземні таповерхневі природні водойми. Відповідно галузі промислового виробництва затипами техногенного впливу на територію об'єднуються в такі групи.
До першої групи входять ті галузі,які впливають на весь природний комплекс: хімічна, вугільна, цукровапромисловості, чорна металургія, атомні електростанції, виробництво пластмас,синтетичних волокон. Ці виробництва погіршують якість повітря, води, ґрунтів.Для підприємств цих галузей характерні не тільки великі обсяги викидівшкідливих речовин, а й велика різноманітність і токсичність їх компонентів.
Друга група об'єднує галузі, якіздійснюють найбільший вплив на повітря даної території. Основнимизабруднювачами атмосфери є підприємства енергетики, металургійної, вугільної,хімічної та нафтової промисловостей, на які припадає 81 % загального обсягувикидів шкідливих речовин.
Загальна кількість викидів відстаціонарних джерел забруднення в 2000 р. порівняно з1991 р.зменшилася в 2,4 рази. Однак цьому сприяло неудосконалення технологічних процесів, а скорочення обсягів ВВП приблизно в таких же масштабах(рисунок 1). Взагалі кількість організованихджерел забруднення збільшилася.
У таблицях 2 і 3 наведено рівеньвикидів шкідливих речовин різних галузей та видів промислової діяльності ватмосферне повітря.
Як видно з таблиці 2, для добувної, металургійноїпромисловостей, виробництва та розподілу електроенергії, газу, води характернеперевищення частки шкідливих викидів порівняно з часткою у загальному обсязіпромислового виробництва у 1,35-2,37рази, в той час як для легкої, харчової промисловостей, машинобудування тадеяких інших виробників товарів народного споживання характерне перевищеннячастки у загальному обсязі виробництва над обсягами шкідливих викидів в 4—22 рази.

/>
Таблиця 2 — Структура викидів шкідливих речовин стаціонарними джерелами забрудненняв атмосферне повітря та видів промислової діяльності в Україні в 2003 р.Галузі промисловості (види діяльності) Структура викидів*, % Частка в загальному виробництві, % Вся промисловість 100 100 Добувна 24,7/26,5 9,0 Харчова та переробка сільгосппродукції 1,56/1,6 18,9 Легка, обробка деревини та вироби з неї, целюлозно-паперова, поліграфічна, видавнича справа 0,98/1,01 3,9 Хімічне виробництво та виробництво коксу 5,7/6,0 15,5 Виробництво неметалевих виробів 1,58/1,08 3,3 Металургія та обробка металу 30,4/31,8 22,1 Машинобудування 0,67/0,67 13,4
Виробництво та розподіл
електроенергії, газу і води 34,5/31,1 11,2
*у чисельнику — разом викидів, у знаменнику — в т. ч. газуватих і рідких
Слід відзначити, що в 2003 р. порівняно з 1990 р. частка екологічно найбільш„брудних" галузей в загальному промисловому виробництві зросла в 2,1-2,8 рази, а відносно „чистих"галузей — зменшилася в2,2-7,2 рази.
Таблиця 3 — Викиди шкідливих речовин в атмосферу стаціонарними джерелами в 2003 p., %Всі види економічної діяльності, в т. ч. 100 промисловість 91,3 сільське господарство 0,3 будівництво 0,78 інші галузі та види діяльності 7,62
Як видно з таблиці 3, за забруднення атмосферного повітря відповідальноює промисловість, яка здійснює більше 91 % всіх шкідливих викидів. Дані таблиці 1 дають підстави стверджувати, що зточки зору охорони довкілля з 1990 по2000 рр. позитивний вплив мало зменшення частки продукції промисловості у ВВП з 50,8 до 47,5 %, негативний — деформація структури промисловостіна користь базових галузей. Крім того, є очевидним, що якби не було структурнихзрушень за межами промисловості, то екологічна ситуація була б значно гіршою.При забезпеченні руху в напрямі прогресивної „американської" структуринародного господарства не забрудненість довкілля можна було б значно підвищити.
Третя група галузей — це ті, які здійснюють техногеннийвплив на водні ресурси. Вона включає гірничодобувну, деревообробну,целюлозно-паперову, молочну, м'ясну промисловості, добування нафти,гідроенергетику.
У зв'язку з економічним спадом вУкраїні обсяги використання прісної води на виробничі потреби в 2001 р. зменшилися більше ніж удвічі.Разом з тим потрапляння забруднених стоків у поверхневі водні об'єкти зросло натретину. Частина забруднених стічних вод у загальному водовідводі підвищиласьмайже в 2,4 рази. Це при тому, щоцентралізоване водозабезпечення було і залишилося на рівні 21 %. Для порівняння: у країнах Прибалтикицей показник становить80-90 %, ФРН — 90 %, в європейській частині Росії — 45 %, Білорусії -40 %. До того ж, водозабезпечення вУкраїні на 80 % здійснюється за рахунокповерхневих (забруднених) вод (у цивілізованому світі -навпаки). Ситуація ускладнюєтьсявнаслідок того, що Україна — одна знайменш водозабезпечених країн. У розрахунку на одного жителя в середньомуприпадає 1,0 тис. м3поверхневих і 0,4 тис. м3 підземнихводних ресурсів. Україна посідає останнє місце в Європі за запасами питної водиі 70-те місце у світі за її якістю.
45 % населення України споживає питну воду, яка не відповідає стандартамякості, прийнятим ще в1982 p., які включають 28 показників і є далекими за вимогамивід європейських. Фактично на станціях водопідготовки внаслідок відсутностізасобів на дорогі реактиви контроль обмежується 12-14 показниками. Разом з тим, за даними ВОЗ, питна водаконтролюється у світі за100-150 параметрами.
Незважаючи на зменшення ВВП у 1999 р. порівняно з 1990 р. в 2,45 рази, обсяги скидання забрудненихвод у природні поверхневі водні об'єкти збільшилися в 1,23 рази (рисунок 1).
У таблиці 4 наведено дані щодо «внеску»промислових галузей у загальний обсяг скидання стічних вод у природніповерхневі водні об'єкти.
Як видно, основна частина забрудненихстічних вод припадає на металургійну (51,35%) та вугільну (18,5%)галузі промисловості. Багаторічна експлуатація залізорудних покладівКриворізького басейну, який утворює сировинну базу чорної металургії, зумовиласкидання в Чорне море промисловими підприємствами тільки одного цього містащорічно сотень мільйонів кубометрів брудної води. Так, у 2000 р. транзитом через річкиІнгулець-Дніпро було спущено 200 млн. м3стічних вод, у тому числі94 млн.кубометрів неочищених. Внаслідок закриття шахт із подальшою їх консервацієювиникли супутні проблеми швидкого і непередбаченого розвитку в басейніекзогенних процесів: підтоплення житлових масивів, зсувів та просідання землі,розповсюдження уже за межі України забруднених вод. Із регіональної проблемаперетворилася в глобальну. Розміщені по меридіану Кривого Рогу закриті іпрацюючі шахти утворюють єдиний гідрогеологічний комплекс і діють як з'єднаніпосудини. Рівень води в них і ступінь її мінералізації різний, але недопустимовисокий. Тут можна виявити вміст солі від 98 до 130 г/л, у різних концентраціях бром,свинець, ртуть, барій — разом близько 130 хімічних елементів. І, звичайно, перш ніж потрапити в Чорне море, ця„агресія" розбавляється мільйонами кубічних метрів питної води ізКарачунівського та інших водосховищ, що також дорого коштує для держави.
Таблиця 4 — Структура скидання забруднених стічних вод у природні поверхневі водніоб'єкти промисловістю України, %Галузі % Вся промисловість 100 Електроенергетика 2,31 Вугільна промисловість 18,5 Нафтодобувна, нафтопереробна, хімічна, нафтохімічна промисловості 14,31 Чорна та кольорова металургія 51,35 Машинобудування та металообробка 5,0 Лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість 0,81 Промисловість будівельних матеріалів 0,58 Харчова промисловість 1,62
«Внесок» національного АПК у загальне забруднення поверхневихводойм нині коливається від 45 до 55 %. Великої шкоди завдають також різноманітнізабруднення навколишнього середовища агрохімікатами та відходами тваринницькихгалузей, підприємств харчової і переробної промисловості. Зазначений негативнийвплив національного АПК нині посилюється, оскількипрактично відсутні ефективний контроль за дотриманням чинного екологічногозаконодавства та дієві механізми регулювання природокористування іприродоохоронної діяльності на селі [1].
Четверта група — це галузі, підприємства якихзмінюють земну поверхню. Наслідком діяльності підприємств цієї групи галузей євеликі площі порушених територій.
Гірничодобувні роботи впливають на природне середовище на дуже великійплощі. Значні площі займають гірничі відвали (терикони), підземні розробкизумовлюють осідання та порушення земної поверхні. Видобуток залізної руди,сірки, калійних солей, кам'яного і бурого вугілля, сланців та інших копалинвпливає на поширення карстових процесів, пов'язаних з водозменшенням.
У результаті цього утворюютьсяантропогенні форми рельєфу, порушується водний баланс території, можливе великепилоподібне забруднення.
Зниження споживчих якостейнавколишнього середовища закономірно призводить до підвищення техногенногоризику, екологічних конфліктів, особливо в зонах радіоактивного забрудненнявнаслідок катастрофи на ЧАЕС.
При високій насиченості територіїкраїни потенційно небезпечними підприємствами зони забруднення й ураженняотруйними хімічними речовинами при підвищеному радіоактивному зараженніутворюють єдине техногенне поле діяння.
Особливістю екологічної політики вУкраїні є те, що прийняті нормативи якості води, повітря, ґрунтів невідображають процесів, які відбуваються в навколишньому природному середовищіпід впливом антропогенної діяльності. Використання показниківграничнодопустимих концентрацій (ГДК) для оцінки рівня забруднення позбавленебудь-якого екологічного змісту, оскільки вони розроблені без врахування умовкожного конкретного регіону. Тому актуальною проблемою є перегляд діючоїекономічної концепції розвитку промисловості, співвідношення між базовимисировинними галузями та галузями, які виробляють кінцеву продукцію, розміщенняпотенційно небезпечного виробництва, а також впровадження новітніх технологій.
Система зборів за забруднення доситьскладна, діє однаковий підхід як до бюджетних організацій та невеликихприватних підприємств, так і до великих хімічних та металургійних заводі в.Радіоактивне, акустичне та електромагнітне забруднення не підлягаютьоподаткуванню. Не враховуються інфляційні процеси, що призводить до реальногозменшення платежів.
Внаслідок непродуманої державноїполітики порушена екологічна рівновага Дніпра, затоплені рукотворними морямичорноземи на території, яка дорівнює площі Чернігівської області, знищеніерозією та дефляцією родючі ґрунти, зникло близько 3000 невеликих річок.
Екологічна криза в Україні порушує традиційну систему життєзабезпеченнянації, що є однією з найголовніших причин неухильної деградації українськогосуспільства. За розрахунками, показники забруднення навколишнього середовищанайбільш шкідливими інгредієнтами в Україні в кілька разів перевищуютьсередньосвітові, що негативно відбивається, перш за все, як на відтворенні, такі на здоров'ї її населення.
За рівнем життя, його тривалістю тарівнем освіти (індекс розвитку ООН)Україна серед інших держав світу посідає місце у другій сотні: у 1994 р. займала 45-те, в 1999 р. — 94-те. Найменш здорове населення в Україні — сільське (у світі — навпаки), 80 % сільських дітей мають проблеми зіздоров'ям. Рівень онкозахворювань в Україні ще до чорнобильської аварії був найвищиму колишньому СРСР.
Середня тривалість життя в Українізменшилася з 65,9 років для чоловіків і 75 років для жінок в 1990 р. до 62,6 і74,1 років відповідно для чоловіків і жінок у 2003 р. Водночас у США цейпоказник зріс з 71,7 років для чоловіків і 78 років для жінок в 1990 р. до 79,6і 84,3 років відповідно для чоловіків і жінок у 2001 р.
У зв'язку з цим дуже актуальноюнаціональною проблемою є підпорядкування цілей підвищення обсягів промисловоговиробництва стратегії техногенно-екологічної безпеки в інтересах узгодженняекономіки та екології. Для вирішення цієї проблеми необхідна структурнаперебудова економіки та інтеграція екологічної політики в стратегію економічнихреформ. Основною метою такої діяльності є зниження рівня техногенногонавантаження на довкілля через впровадження новітніх екологічно безпечнихтехнологій, створення економічних передумов для випуску конкурентоспроможної продукції,розробка, вдосконалення та впровадження ринкових механізмів регулюванняекономічних наслідків господарювання тощо.
Важливим у цьому контексті є розвитокекологічного бізнесу, формування ринку екологічних технологій та послуг, які внаших умовах ще недостатньо розвинені. Тому доцільним є вивчення світовогодосвіду економічного регулювання екологічних проблем.
США, наприклад, досягли значнихуспіхів у поліпшенні якості довкілля (середовища проживання) за останні 30років: значно зменшилися викиди токсичних речовин, подвоїлися запаси воднихресурсів, безпечних для риболовлі та плавання, значно поліпшилась якістьповітря. Тенденція до створення більш чистого, здорового середовища проживанняпідтверджується такими індикаторами його якості, як обсяги викидів двоокисусірки, свинцю і окису вуглецю. ЗаконСША про чистотуповітря (1970 р.) визначив шістьзабруднювачів повітря, на які були встановлені ліміти викидів. Результати діїцього закону проілюстровані динамікою викидів основних забруднювачів на рисунку 2. Як видно з рисунка 2, найбільшезнизились викиди свинцю. Рівень викидів цієї шкідливої речовини в 1998 р.становив лише 2 % від рівня 1970 р. Винятком виявилась лише динаміка викидів окисівазоту.
/>
/>
На рисунку3 показано зменшення середньої для США концентрації основних забруднювачіватмосферного повітря в2000 р.порівняно з 1980 р.
Середньонаціональні викиди 188токсичних забруднювачів повітря за період 1987-1996 pp. були зменшені на 23%. Концентраціяцих токсичних компонентів у повітрі США суттєво зменшилась.
На рисунку4 показана динаміка ВВП та викидів двоокису сірки у США, Великобританії та Канаді за 1980-2000 pp. Тенденція до зменшення викидів S02 особливо вражаюча, якщоврахувати значне зростання ВВП укожній з країн за розглянутий період часу.
/>
Очевидно, що подальше поліпшенняякості повітря дасть змогу значно поліпшити здоров'я населення та зменшитипоказник смертності. Але таке поліпшення може виявитися занадто дорогим.
Поточні зусилля щодо захистунаселення, підтримання біологічної різноманітності та збереження екосистемможуть вплинути на рішення про довготривале використання Землі ікороткотермінову економічну активність, а також зумовити суперечності міжінтересами добробуту теперішнього і майбутнього поколінь.
Виникає суперечність між захистом довкілля і економічним зростанням, які,до того ж, не виключають один одного. Чим багатшим стає суспільство, тимчистішого і безпечнішого довкілля воно потребує. Процвітання також дає змогувитрачати постійно зростаючі ресурси на захист довкілля, а також на розвитокнауки і технології, спрямовані на забезпечення як майбутнього економічногозростання, так і кращого навколишнього середовища.
Формування державою відповіднихінститутів має важливе значення в підвищенні якості середовища проживання. Підінститутами розуміють не тільки формальні правила, інструкції, ринок,моніторинг, адміністративні положення, розроблені з метою захисту довкілля, алетакож інформаційні знання, досвід та норми, необхідні для досягнення ефективнихрезультатів.
Щоб оцінити роль держави та їїінститутів для захисту довкілля, розглянемо деякі загальні принципи обґрунтуванняекологічних рішень. Як відомо, більшість таких природних ресурсів, якатмосфера, океани і підземні водоносні горизонти, розподіляється, не стаючивинятковою власністю кожного. Однак, з іншого боку, спосіб, який індивіди абобізнес обирають для використання повітря, води або земельних ресурсів, впливаєна вартість цих ресурсів для багатьох інших. Наприклад, горіння вугіллязабезпечує недороге і надійне джерело енергії, але в результаті викидівдвоокису сірки (SO2) збільшується кислотність озер талісових ґрунтів. Свинець у бензині є каталізатором для поліпшенняексплуатаційних характеристик автомобіля, але його шкідлива дія на людейпроявляється в результаті автомобільних викидів.
Економісти розглядають основніприродні ресурси — озера, ліси, а також чисте повітря — як суспільні блага, ашкідливі ефекти в результаті використання цих ресурсів — як зовнішні впливи (externalities). У широкому розуміннізовнішні ефекти являють собою некомпенсовані впливи діяльності індивідів або їхгруп на інших: оскільки ці ефекти не мають фінансових наслідків для індивідівабо груп, зайнятих відповідною діяльністю, вони є зовнішніми для ринку.Наприклад, до тих пір, доки не втрутиться уряд, теплова електростанція, якавикидає S02, не маєфінансових стимулів зменшити ці викиди, а нафтопереробні підприємства таспоживачі бензину не зустрічають обмежень у використанні свинцю яккаталізатора.
Всі ці наслідки є зовнішніми доринкових трансакцій, які ними спричинені. Навіть коли вони ідентифіковані йусвідомлені, такі externalities самі не означають необхідності втручання уряду. Як тільки externality ідентифіковано, постраждалі індивідиможуть, за теорією, вести переговори про рішення. В наших прикладах користувачіокислених водойм і лісів могли б платити електростанціям, щоб вони зменшиливикиди S02, а групи людей могли б вести переговориз очисними заводами про зниження вмісту свинцю в бензині.
Неправдоподібність таких рішень уреальному житті підтверджує факт існування відповідних проблем. Складністьполягає в тому, що дуже важко відлучити від користування суспільними благами тих,які не хочуть платити за вирішення цих проблем. За таких обставин жоднийокремий індивід не має особистого стимулу вести переговори про соціальневигідне рішення, оскільки основну вигоду отримують інші. Те ж стосується і груплюдей. Тому уряд може відігравати важливу роль в представленні інтересіввеликих груп людей і в залученні всіх зацікавлених брати участь у витратах.
Оптимальний рівень захисту довкілля єтаким, при якому вигоди, пов'язані з додатковою одиницею ресурсу, дорівнюютьвитратам на його забезпечення, при цьому як вигоди, так і витрати відповіднозбільшуються з часом для всіх індивідів.
Вигоди від охорони довкілля частоподіляють на дві категорії: споживчу і неспоживчу вартості. Споживча вартість (use value) включає вигоди, які мають місце, колиіндивіди безпосередньо контактують з навколишнім середовищем. Ці вигоди можутьасоціюватися з такими ринковими товарами і послугами, як вступні аботранспортні внески (платежі) або з неринковою діяльністю (подорожі, плавання,відпочинок у кемпінгу або звичайне задоволення від ландшафту). Вони такожвключають наслідки для здоров'я від дихання свіжим повітрям або споживаннячистої води. Неспоживча вартість (nonuse value)часто включає неринкові товари та послуги, а саме вартість, пов'язану іззнанням про те, що ресурс зберігається і буде в наявності для майбутніхпоколінь або для майбутнього використання конкретної особи (коли вона вирішитьскористатися цим ресурсом).
Споживчі вартості, асоційовані зринковими товарами та послугами, можуть бути оцінені шляхом спостереження заповедінкою людей. Наприклад, бажанням людей платити за користуваннянаціональним парком, яке вимірюється вартістю вхідного квитка або транспортнимивитратами за поїздку по парках тощо.
Вивчення заробітної плати, якавідображає різницю в оплаті низько- і високоризикових робіт, може бутивикористане для оцінки вартості, пов'язаної з більшою тривалістю життя, дляоцінки пропозицій, які належать до боротьби із забрудненням навколишньогосередовища і можуть вплинути на поліпшення здоров'я. Витрати на водяні фільтриабо бутильовану воду можуть бути використані для оцінки зменшення забрудненняводи. Як споживчі, так і неспоживчі вартості, неасоційовані з ринковоюдіяльністю, складно оцінити точно, що потребує додаткових досліджень.
Всі способи регулювання довкіллявключають як традиційні (переважно адміністративні), так і ринкові, гнучкіметоди регулювання.
Традиційні правила для захистудовкілля спрямовані на розробку певних технологічних і експлуатаційнихстандартів для джерел забруднення. На кожне джерело встановлюється допустимийліміт викидів. Оскільки технологічні стандарти типово потребують однієї і тієїж технології для всіх джерел, робочі характеристики потребують однакового рівнязниження викидів або інтенсивності викидів для всіх джерел. Вони не змоглизабезпечити більше зменшення викидів там, де витрати на таке зменшення низькі,і менше зниження викидів там, де витрати високі.
Розглянемо pro і contra таких альтернативних ринковихгнучких механізмів, як продаж дозволів на викиди, продаж нормативів викидів іплата за викиди шкідливих речовин.
Електростанції, нафтопереробні заводитощо вимушені утримувати певну кількість дозволів або квот, яка дорівнюєвідповідно обсягам шкідливих викидів або свинцю в бензині. Ці дозволирозподіляються на базі минулого або поточного виробництва. На відміну відпідходу на основі команд та контролю, такими дозволами можна вільно торгувати,створюючи високоефективні ринки, на яких фірми, що утримують більше дозволів,ніж необхідно, можуть продати їх іншим або, в окремих випадках, залишити їх усебе для майбутнього використання.
Такі ринкові дозволи мають багатопереваг. Вони гарантують, що більшість уражених ресурсів буде залучена, докорисного використання, вони оптимізують економічну активність і зростання відповіднодо даного рівня зниження забруднення, а також вони заохочують інновації,спрямовані на вирішення завдання охорони навколишнього середовища. Крім того,ринкова ціна дозволів подає чіткі сигнали про економічну цінність ресурсівнавколишнього середовища, які потім можуть бути використаними як прибізнес-плануванні, так і при формуванні політики ціноутворення. Нарешті, хоча дозволиза цими програмами переважно розподіляються довільно попередньо встановленимакціонерам, уряд може обирати в майбутньому програми продажу дозволів з метоюгенерування прибутку, який міг би бути використаний для зменшення податків накапітал і працю, таким чином, підвищуючи ефективність податкової системи.
Платежі за викиди, коли підприємстваплатять за кожну одиницю викидів, а не купують або продають дозволи, поділяютьбільшість переваг торгівлі дозволами. Вони забезпечують стимул до використаннянайбільш економічно привабливого ресурсу навколишнього середовища, посилюютьчіткі сигнали про його цінність і генерують прибуток, який може бутивикористаний для зменшення інших податків. Платежі за викиди, однак,забезпечують більшу певність для підприємств, оскільки ціна, асоційована звикидами (ставка плати), фіксована. Навпаки, якщо ринкові дозволи пропонуютьсяпостійно, їх ціна може коливатися, відображаючи зміни в попиті — іноді в значних межах. Так,наприклад, ринок дозволів на викиди окисів азоту був встановлений в 1994 р. в районі навколо Лос-Анджелеса. Вкінці 1999 р. дозволи для використанняв 2000 р. торгувалися в середньомупо 2 дол. за фунт, але в серпні 2000 p., під час несподіваної каліфорнійської кризи електростанцій, вонипродавалися по 50 дол. за фунт. Певна річ,більша ціна, асоційована з платежем за викиди, наближається до собівартості:при певному платежі за викиди фактичний рівень цих викидів може змінюватися.Таким чином, платежі за викиди є складнішим методом для тих, хто займаєтьсярегулюванням цільового рівня викидів. Tradable permits(дозволи, які можна купувати і продавати на фондовій біржі) також дозволяють адміністративнопростіший перерозподіл коштів, асоційований зі шкідливими викидами. Прибутоквід зборів за видачу дозволів на викиди може бути повернений іперерозподілений, але уряд має це здійснити відповідно до зібраних платежів, аце пов'язано з втручанням уряду в міріади фінансових трансакцій. В умовахсистеми tradable permits вони можуть бути розподіленізаздалегідь (згідно з діючою програмою), і необхідні фінансові трансакції маютьмісці лише серед приватних фірм або фізичних осіб. Можливо, з цієї причиниплатежі за викиди менш поширені в США, незважаючи на їх значну популярність в інших країнах.
Наприклад, в 1995 р. приблизно 90 % прибутків від контролю за шкідливимиречовинами на базі платежів за викиди в 20 індустріальних країнах надходили від податкових зборів на бензин,дизельне паливо, автомобілі. Впродовж останніх 10 років, однак, деякі європейські країни впровадили платежі,спеціально передбачені для зменшення рівня конкретних промисловихзабруднювачів.
У 1992 р. Швеція впровадила плату за викид окисів азоту великимитеплоелектростанціями в розмірі 40шведських крон (4 дол.) за 1 кг N02, яка поширювалася в 1996 р. і на невеликі електростанції.Доходи від цих платежів були повернуті підприємствам, які їх сплачували,пропорційно частці кожної електростанції в загальному виробництві енергії. Такеповернення коштів зменшило загальний фінансовий тягар електростанцій відплатежів. Але платежі все ж забезпечували стимули до зменшення викидів N02 кожного разу, коли витрати підприємства зменшувалися в розмірі,меншому за платежі. В результаті введення таких платежів у 1995 р. в Швеції викиди N02 великими електростанціями зменшилися на 20 %.
У 1992 р. Данія ввела плату завикид двоокису вуглецю (С02) домогосподарствами, яка в 1993 р. була поширена на промисловість. У1995 р. платежі за викиди С02 були зменшені таким чином, що більшенергоємні галузі здійснювали менші платежі за викиди С02, ніж меншенергоємні. Хоча ці зміни, з одного боку, мали бажаний ефект зменшенняподаткового тягаря для більш енергоємних галузей, але, з другого — вонизменшили економічну ефективність загальної схеми зменшення викидів.
Фірми, зіштовхнувшись з платежами завикиди С02, зменшували викиди до тих пір, поки витрати на додатковуодиницю викидів (граничні витрати) дорівнювали платежу. При більших питомихвитратах дешевше просто здійснювати платежі, ніж зменшувати викиди. Оскільки вДанії різні фірми зіштовхуються з різними платежами, вони мають справу зрізними граничними витратами. Це означає, що нинішнє становище неефективне, оскількизагальні витрати переважно діючого рівня зменшення викидів могли б бутизменшені. Зміщення відповідальності за зниження викидів фірм із високими граничнимивитратами до фірм із низькими граничними витратами знизило б загальний тягар.
Досвід Данії не унікальний: середрозвинених країн платежі, пов'язані із захистом навколишнього середовища, частосупроводжуються пільгами щодо окремих товарів або галузей промисловості. Метаокремих із цих пільг, яка полягає в зменшенні фінансового тягаря у виглядітаких платежів для окремих видів діяльності або галузей, може бути досягнутаіншими шляхами, які не зменшують загальну економічну ефективність програмплатежів за викиди: доходи можуть бути перерозподілені серед учасниківпрограми. Адміністративні і практичні труднощі, пов'язані з такимперерозподілом коштів, свідчать про переваги, які забезпечує метод tradable permits: їх первісне розміщення може бутиздійснене таким чином, щоб забезпечити бажане полегшення податкового тягаря.
Інтригуючи можливості полягають в об'єднанніпринципів систем, tradablepermits і платежів за викиди. В ційгібридній схемі агенції, які займаються регулюванням навколишнього середовища,працюють за програмою tradable permits,могли створити і продати додаткову кількість дозволів відповідно до попиту нафіксовані платежі за викиди. Якщо плата за викид встановлена вище ринкової ціни(наприклад, вище 2 дол. на фунт окисів азоту),яка переважала до 2000р. вЛос-Анджелесі на ринку дозволів N02, це, звичайно, не суперечитьринку дозволів. Однак у випадку незвичайного піку попиту, подібного до того,який мав місце під час енергетичної кризи в Каліфорнії, платежі за викидизабезпечили б додаткову гнучкість та стабільність цін, захищаючи якпромисловість, так і економіку в цілому. При подібному регулюванні резерв tradable permits на викиди N02 міг би бути у розміріпо 7,5 дол. за фунт після тривалої нестачі tradable permits. Подібна методика була використана впрограмі торгівлі дозволами на викиди S02 і системі регулювання дляпотужних двигунів.
У практиці економічного регулюваннястану довкілля використовуються й інші гнучкі підходи: informal market (неорганізований ринок) і tradable performance standards (стандарти (норми) інтенсивностівикидів). Це пояснюється тим, що в деяких випадках може виявитися непрактичнимвпровадження програм плати за викиди або tradable permits. Наприклад, моніторинг викидів може виявитися занадтодорогим, щоб бути життєздатним.
Регулювання викидів окисів азоту,пилу та гідрокарбонату різними типами двигунів внутрішнього згорання ілюструєчисленні приклади функціонування ринкової системи стандартів викидів. З 1991 р.фірми-виробники потужних двигунів для автобусів та вантажних автомобілів буливимушені погодитися з деякими стандартами викидів шкідливих речовин для новихдвигунів через комбінацію середніх значень (averaging), банківські операції (banking) і торгівлю (trading) або АВТ. Цей підхідпоширюється на стандарти викидів для багатьох типів двигунів, включаючипідвісні човнові двигуни, автомобілі і легкі двигуни вантажівок, локомотиви, атакож невеликі двигуни, наприклад газонокосарок.
Типова програма АВТ починається зівстановлення графіка нормативів викидів. Наприклад, норматив викидів окисівазоту для двигунів великої потужності, дизельних двигунів з 6 г на одиницю ефективної потужності (кінськасила) в 1990 р. зменшився до 5 і 4 г в 1991 і 2000 pp. відповідно. Після 2004 р. будутьвстановлені навіть жорсткіші стандарти (нормативи). Виробники двигунів, якізменшують викиди шкідливих речовин двигунами нижче встановлених нормативів,отримують і генерують кредити. Обсяги кредитів залежать від того, наскількименшими є викиди впродовж терміну функціонування двигуна порівняно зівстановленими стандартами. З деякими обмеженнями виробники, які отрималикредити, можуть використовувати їх для компенсації надмірних викидів двигунамивиробництва поточного року, які не досягай нормативу викидів (averaging), резервування їх дляподібного використання в наступних роках (banking) або для продажу їх іншим виробникам(trading).
Порівняно з програмою, яка потребує,щоб всі двигуни забезпечили однаковий норматив викидів, програми АВТ даютьможливість досягти таких або менших викидів при менших затратах.
Банківський елемент заохочуєвиробників перевиконати програму, щоб створити запас кредитів, які забезпечатьгнучкість у майбутньому. Таке перевиконання зменшує викиди нижче нормативу впоточному році. Разом з тим здатність до переналагодження виробництва деякихдвигунів, які не досягають або значно перевищують нормативи, в той час якдосягається норматив у середньому, дає змогу виробникам зменшити викидишкідливих речовин серед тих двигунів, для яких витрати нижчі.
Програма для потужних шляховихдвигунів вміщує додатковий гнучкий механізм штрафів. Виробники, яким невдається досягти нормативів чи отримати кредити з інших джерел, можуть обратиспосіб платити штрафи залежно від ступеня перевищення нормативу. Так,наприклад, в 1991 р. виробник, який вироблявпотужні дизельні двигуни, що досягали 6 г викидів на одиницю ефективної потужності (при стандарті 5 г), повинен був платити штрафприблизно 1600 дол. на кожний двигун.
Як довів досвід США, для успішного використання гнучкихринкових підходів необхідні такі умови:
1) ринок tradable permits потребує для успішногофункціонування великої кількості учасників;
2) необхідно, щоб торгівля дозволами не стримувалася надмірно складнимиобмеженнями.
Використання викладеного вищеекономічного механізму природокористування передбачене так званим Кіотськимпротоколом (1997 р.). Згідно з цим протоколом 39 країн, які включені в додаток В, мають впродовж 2008-2012 pp. скоротити загальні викиди на 5,2 % порівняно з 1990 р. Зобов'язання сторін поширюються на 6 парникових газів: двоокис вуглецю(С02), метан (СН4) окис азоту (N02), гексафторид сірки (SF6), перфторвуглець та гідрофторвуглець[4]. Кіотським протоколом, який був відкритий для підписання в березні 1998 p., передбачена торгівля правами (квотами) на викиди. При такій торгівлітрансферти між країнами будуть мати у своїй основі «купівлю» прав навикиди у тих країн, де викиди нижчі відповідних національних квот.
Відповідно до механізмів,передбачених Кіотським протоколом, промислові країни, а також приватнікорпорації можуть купувати права на викиди або робити інвестиції в країнах ізперехідною економікою чи в країнах, що розвиваються, якщо ці інвестиціїпризведуть до ефективного скорочення викидів парникових газів.
За оцінками спеціалістів, ринок правна викиди парникових газів може бути надзвичайно великим. Так, за різнимиоцінками, щорічний обсяг продажів скорочень викидів вуглецю до 2020 р. досягне від 150 до 750 млрд. дол. Ціна скорочень викидів тонни вуглецю може коливатисявід 3,5 до 50 дол. і вище.
Україна займає 8-ме місце у світі щодо викидів парникових газів в атмосферу:на неї припадає приблизно 2 % світових викидів цього типу. Викиди С02,які становлять приблизно 76 % від усіх викидів парникових газів, значноскоротилися після 1990 р. і, як вважають експерти, через економічну кризу, яказатяглася, впродовж найближчих 10-15 років будуть залишатися на нижчому рівні,ніж у 1990 р. Крім того, як країна з перехідною економікою, Україна має більшийпотенціал для ефективного скорочення викидів парникових газів у результатімодернізації її промисловості і широкого впровадження енергоефективнихтехнологій.
За розрахунками, приблизно 93 % скорочень викидів США планує придбати за кордоном (в томучислі і в Україні) за ціною від 14 до 23 дол. за тонну вуглецевогоеквівалента. Тому, якщо взяти середню ціну 18,5 дол. і зважаючи на те, щовикиди шкідливих речовин в атмосферне повітря в 2000 р. порівняно з 1990 р. зменшилися на 9,64млн. т, товиявиться, що продаж прав на викиди нам щорічно дасть приблизно 178 млн. дол.
Якщо Україна планує продавати правана викиди впродовж тривалого періоду, то необхідно формувати прогресивніструктурні зміни в економіці, перш за все, зменшувати часткугірничо-металургійної, паливно-енергетичної та хімічної промисловостей, якіроблять основний внесок у збільшення енергоємності ВВП.
Те, що промисловість України стає всебільш екологічно забрудненою, значною мірою зумовлено тим, що в країнах ЄС востанні роки введено податки на викиди вуглецю або використання органічногопалива і його похідних. Як відомо, існуюча податкова система має ряд недоліків.Основна причина недоліків полягає в тому, що податками обкладається, звичайно, «добре»- праця, інвестиції в основний капітал, збереження або прийняття ризику, щовідбиває стимули до цих видів діяльності. Альтернатива полягає в оподаткуванні«поганого». Традиційні податки на «погане» включають податкина спиртні напої, цигарки та інші шкідливі для здоров'я товари. Новий підхідполягає у формуванні податків на забруднення навколишнього середовища та іншінебажані побічні ефекти. Такі податки називають «зеленими податками»,оскільки вони вводяться для того, щоб допомогти боротьбі із забрудненнямдовкілля, а також для того, щоб збільшити виручку. Припустимо, що уряд вирішивввести податок на викиди сірчаного двоокису, який виробляється промисловимипідприємствами та іншими джерелами. За законами економіки, введення такогоподатку призведе до того, що підприємства знизять рівень викидів сірчаногодвоокису, а це піде на користь навколишньому середовищу і знизить шкоду людям,підприємствам і власності. Крім того, цей „зелений податок" збільшитьподаткові надходження, які уряд зможе використати або на фінансування своїхпрограм, або на зниження ставок податків на „добрі" види діяльності — працю чи збереження коштів. Такимчином, „зелені податки" мають подвійну ефективність: і держава отримуєвиручку, і користь довкіллю за рахунок зменшення шкідливих зовнішніх ефектів.Такі „зелені податки" спрямовані на скорочення викидів С02.Введення „зелених податків" для країн ЄС призвело до погіршенняконкурентоспроможності їх з тими підприємствами, які зайняті виробництвоменергоємної (а отже, і пов'язаної з викидами вуглецю) продукції, такої якзбагачення залізної руди, плавка сталі, виробництво цементу, нафтопродуктів,міндобрив та електроенергії. Це призвело не тільки до скорочення виробництвавідповідних товарів та послуг, але і до скорочення їх експорту. Фінансовіресурси, які вивільнилися в результаті такої структурної перебудови, пішли в„декарбонізовані" сектори економіки. Результатом таких податків стало нетільки скорочення викидів парникових газів, але й поліпшення станунавколишнього природного середовища в цілому.
Україна не тільки не ввела такихподатків, але й послідовно нарощує обсяги вуглецеінтенсивних виробництв з метоюзбільшення експорту екологічно забруднених товарів та послуг, які стали доситьприбутковими. Наслідком такої політики став виплив ресурсів (включаючизакордонні інвестиції") з високотехнологічних і, як правило, «декарбонізованих»секторів національної економіки у вуглецеінтенсивні, але більш прибуткові.

Висновок
Таким чином, можна стверджувати, щоосновними причинами несприятливої екологічної ситуації в Україні є:
— недостатній розвиток найменш екологічно шкідливих галузей, якийвизначається нераціональною структурою народного господарства та деформованоюструктурою промисловості;
— переважання адміністративних і недостатній розвиток ринкових методіврегулювання екологічних проблем.
У зв'язку з цим слід максимальнозадіяти структурний ефект екологічних змін, для чого необхідно:
— вдосконалити економічний механізмрегулювання шкідливих викидів на базі досвіду США та країн ЄС, що передбачаєторгівлю дозволами на шкідливі викиди, впровадження технології так званих«зелених податків» тощо;
— відрегулювати, таким чином, податково-адміністративну, цінову ібюджетну політику, щоб створити сприятливі умови для інтенсивнішого розвиткуекологічно безпечних виробництв і галузей.

Література
1.       Гармаш С. Операция «ширма» или, как Ахметов в Донбасе элите менует pravda.com.ua
2.       Economic Report of thePresident, Transmitted to the congress, United States Government PrintingOffice, USA, Washington, 2003.
3.       Ніколаєв С. Розв'язатипекельний вузол // Дзеркало тижня. -2005.-№51.