Екологіялюдини
Заостанні роки розуміння предмета екології людини розширилося незмірно, у неївключаються багато тем, відношення до неї найвищою мірою спірно, але, мабуть,зараз не викликає сумнівів, що екологія людини охоплює як біологічні, так ісоціальні моменти, а отже, не може розглядатися тільки як біологічна наука.
Такерозширення змісту науки спочатку її формування — справа природна й з історіїнаукового знання широко відоме, якоюсь мірою через цей період дитинства пройшливсі наукові дисципліни. У свій час це відбувалося на інтуїтивному рівні йпереборювалося в ході нагромадження емпіричних даних, але сучасний рівеньрозвитку науки характеризується свідомим підходом до різноманітних дефініцій,самі дефініції давно стали предметом дискусії й наукового дослідження, щоавтоматично приводить до необхідності обговорити маргінальні областіекологічного знання з іншими науками й розробити якусь більш-менш єдину системуїхньої оцінки.
Загальнаекологія й спеціальна екологія
УведенеЕ. Геккелем у минулому столітті поняття екології й запропонований їм термінслужили спочатку скоріше демонстрацією його індивідуальної здатності формуватинові напрямки досліджень і знаходити для них нові терміни, чим реальним робочимінструментом. Але потім зусиллями натуралістів різних країн це поняття сталопоступово наповнюватися конкретним змістом. Була зроблена спроба показатизалежність розмірів і пропорцій тіла ссавців від клімату — так звані екологічніправила Бергмана, Аллена й Глогера, що одержали з відомими обмеженнямипідтвердження в численних дослідженнях. Накопичувалися спостереження надвпливом харчового режиму й води на організм тварин, формуванням їхньогоповодження залежно від розташування джерел води і їжі, коливаннями їхньоїчисельності в результаті стихійних географічних катастроф і у відповідь наколивання чисельності інших видів, був усвідомлений й одержав математичневираження харчовий ланцюг хижак — жертва, мабуть, не менше значення маларозробка поняття екологічної ніші. Як підсумок цієї великої роботи першатретина нашого сторіччя ознаменувалася появою книг по екології тварин,написаних уже на рівні, що наближається певною мірою по своєму понятійномуапарату до сучасного.
Паралельноіз цим ішло інтенсивне нагромадження знань про середовище життя рослин, у якомуособливу роль зіграли представники, користуючись сучасною термінологією,прикладної фізіології рослин, агрономи-дослідники, хіміки. Ж. Буссенго, Ю.Либих, В.В. Докучаєв, К.А. Тімірязєв — значні віхи на цьому шляху, результатиїхньої роботи в області культури землеробства могли бути перенесені нарослинний мир планети в цілому й допомогли зрозуміти, як формуються йогоосновні особливості залежно від ґрунту, якості вологи, освітленості,температури, щільності розселення самих рослин, висоти над рівнем моря, геоморфологічнихумов місцевості. Досвідчені поля й ділянки, агрономічні лабораторії були як биполігоном, на якому вирішувалися важливі питання екології рослин у цілому.Дослідження в області теорії й історії землеробської культури привели достворення екології рослин, що видається внесок у неї вніс Вавилов, книга якогобула написана наприкінці 30-х років. Разом з тим з кінця минулого століттявеликі екологічні розділи стали фігурувати у творах по загальній ботаніці йгеографії рослин, у перші десятиліття нашого сторіччя з'являються й спеціальніпраці по екології рослин, написані, уже в рамках підходів, характерних длянауки XX в.
У тойже час варто підкреслити, що екологія тварин і екологія рослин спочатку свогорозвитку були самостійними напрямками наукової думки й не усвідомлювалися яквираження якихось загальних закономірностей у розвитку живої природи. Для цьогобракувало загальних концепцій, і тому загальна екологія, що у першу чергу й мавна увазі Геккель у своєму першому короткому формулюванні, виділивши окремоекологію тварин, залишалася неопрацьованої. Концептуальні основи загальноїекології були закладені, чотирма видатними розумами нашого століття, які непрацювали самостійно в цій області, — Л. Гендерсоном, В. И. Вернадським, А.А. Богдановимі Л. Берталанфі.
Кожнийз них був надзвичайно своєрідний і не вписується в схему традиційногопідрозділу науки. Фізіолог Л. Гендерсон далеко вийшов за стандартні рамкифізіології, піддавши ретельному, всебічному й глибокому внутрішньому розглядукомпоненти мертвої природи, функціонально важливі й необхідні для життя вцілому й різних формах живої матерії зокрема. Цим була закладена основа якнаукового вивчення фізико-хімічного змісту загальної екології, так і розумінняекологічної своєрідності окремих форм живого й окремого видів тварин і рослин.Принципове значення мало й внесення елементів кількісної оцінки в розглядфізико-хімічних умов життя, що зараз розвилося у величезну систему спеціальнихзнань.
ПроВ.І. Вернадського і його роль у створенні сучасної наукової картини мирунаписана бібліотека, напевно ще що не вичерпала всіх аспектів його творчості.Для нашої теми важливе введення їм поняття живої речовини як синтетичногоявища, що представляє собою не сукупність окремих видів, кожний з якихфункціонує сам по собі, а єдине ціле, що зіграло й продовжує відігравати величезнуроль у всіх природних процесах і формуванні географічної особи нашої планети.Не формулюючи поняття системності, В.І. Вернадський інтуїтивно використовувавйого на найвищому рівні наукової абстракції — на рівні виділення основнихструктурних підрозділів світобудови — і цим створив передумову для дослідженняголовного активного компонента екологічного знання — живих організмів у їхнійсукупності й при більше диференційованому підході в їхній неповторнійспецифіці.
Основнийвнесок А.А. Богданова в науку найчастіше оцінюється в рамках гуманітарнихдисциплін — філософії й соціології, але сама постановка проблеми керування, длявивчення якої він запропонував створити нову науку — тектологію й розробив їїоснови (спроба, що випередила час, що передбачив багато ідей майбутньоїкібернетики й тому не оцінена сучасниками), носила загальний характер і дляекологічної науки фундаментальна. Розробка проблеми керування неможлива безпобудови ієрархії структурно, що підпорядковують елементів, через яку воно тілький може здійснюватися. Таким чином, створюючи науку про керування, А.А. Богдановстворив одночасно науку про структури, а без такої науки й вхідних у неїзагальних понять неможливо уявити собі формування теоретичних основ екології яксамостійної дисципліни.
Л.Берталанфі на відміну від перерахованих творців все життя займався одною темою,але настільки величезної по своєму обсязі й важливої по своєму змісті, що вонаохопила багато дисциплін і відбилася в різних напрямках наукової думки.Створена ним теорія систем, розроблювальна зараз різними представникаминаукового й філософського знання, потрібна всім наукам біологічного циклу йлежить у підставі якщо не всіх, те багатьох взаємодій екологічного характеру.Тому автори книг по загальній екології, навіть не цитуючи Л. Берталанфи,практично реалізують системний підхід у конкретній роботі, широковикористовуючи його у своїх інтерпретаціях як на рівні функціонування живого — у взаємодії усередині популяцій і між ними, так і при аналізі взаємодії живогой навколишнього середовища.
Фундаментальнепо своєму результативному впливі творчість названих дослідників, власне кажучи,визначило обсяг сукупності ідей, що лежать як фундамент під будинком екології.У цьому її більша теоретична сила, але в цьому і її відомій слабості: весьобсяг уже накопиченої й що продовжує накопичуватися екологічної інформаціїпрактично залишається або зовсім не використаним у побудові загальної екології,або використовується випадково. Зрозуміло, скажемо, етологічна сторона справиважлива для часткових екологій — екології тварин, особливо птахів і ссавців,екології людини, але вона грає по суті величезну роль і в загальній екології,створюючи психологічну основу для розуміння групової взаємодії, що не меншістотно, чим розуміння взаємодії видів із середовищем. На жаль, ця проблемазалишається не обробленою, і її ще має бути ввести в рамки загально екологічногознання, як вона виглядає в цей час.
Отже,загальна екологія — наука про взаємодію живої речовини з навколишньою йогокосмічним і планетним середовищем і обумовленому нею характері взаємодії різнихформ живої речовини між собою. Вона акумулює конкретні результати вивченняокремих форм живого під екологічному кутом зору й покликана розробляти на їхнійоснові систему загальних положень, що була б досить гнучкої, щоб постійноінкорпорувати усе більше приватну інформацію, і в той же час досить стабільної,щоб служити дороговказним орієнтиром при дослідженні конкретних проблем.
Величезнапроведена в багатьох країнах робота над цими проблемами конкретизувалася встворенні багатьох приватних спеціальних екологій усередині екології рослин іекології тварин, наприклад екологій окремих видів тварин, що знайшло відбиття впояві відповідних книг, присвячених у першу чергу екологічній характеристицікорисних або шкідливих людині тварин. Таких спеціальних екологій стає усебільше, у принципі їх може бути стільки, скільки існує окремих видів рослин ітварин. Щось загальне зв'язує ці напрямки досліджень, і цієї загальне не тількифундаментальної вихідної гіпотези з арсеналу загальної екології: екологіяблизьких видів регулюється якимись загальними правилами, які становлятьпроміжні поверхи між екологією виду й загальною екологією. Поверхів може бутитрохи залежно від таксономічного положення видів і їхнього угруповання поекологічних нішах. Таким чином, співвідношення між спеціальними екологіями йзагальною екологією може бути виражене графічно пірамідою, підстава якоїстановлять екології окремих видів, а вершина утворена загальною екологією.
Урамках усього сказаного легко дійти висновку, що екологія людини представляєсобою одну зі спеціальних екологій і в межах усього екологічного знання, тієїсамої екологічної піраміди, про яку тільки що було згадано, є такий елемент їїструктури, як екологія будинкової миші, ворони, бурого ведмедя, домашньої кози,одним словом, будь-якого іншого виду тваринного походження. Але з поглядувнутрішнього змісту екології людини вона, звичайно, відрізняється від іншихспеціальних екологій.
Длятого кілька причин, що виникають цілком з унікальності людського виду, щопроявляється однаково в його біології, географії й характер діяльності. Убіології це винятково складна популяційна й демографічна структура призбереженні можливості повного нічим біологічно не обмеженого змішання. У географіїце розселення, що має своїм результатом утворення винятково розгалуженоїсистеми генетичних бар'єрів властиво географічного, лінгвістичного,культурного, етнічного й у ряді випадків навіть соціального характеру. Масштабисоціальної (маю на увазі під останньої, зрозуміло, і технічну) діяльностілюдського виду такі, що вони привели до принципово нового взаємовідношенню ізсередовищем і її корінною зміною, масштаб якого безупинно й з величезноюшвидкістю збільшується. Екологія людини містить у собі тому величезна кількістьтим і проблем, яких немає в інших спеціальних екологіях, а планетний ікосмічний резонанс діяльності людства робить із її одну з актуальних, якщо неактуальнішу зараз область знання.
Специфікаекології людини будується й на її співвідношенні із загальною екологією.Неповторність багатьох явищ і сторін людської діяльності надає в розпорядженнязагальної екології унікальний матеріал для інтерпретації й узагальнення, і щодоцього з екологією людини не зрівняються більше ніякі спеціальні екології. Але єй ще одна специфічна риса у взаємодії загально екологічного знання й екологіїлюдини: і та й інша наукові дисципліни створюються людиною, як і все науковезнання в цілому, і людина мимоволі антропоморфизує загально екологічну теорію.Це явище з погляду гносеологічної цікаво, психологічно неминуче, і воно, можебути, пояснює до відомого ступеня дуже більшу, мабуть, всі зростаючу рольспостережень в області екології людини у формуванні загальекологічної теорії ймайже безбережне розширення рамок екології за рахунок дисциплін людськогоциклу: з'явилися екологічні аспекти медичної географії, що сама по собіпредставляє не що інше, як цілком біологічну дисципліну, екологія міста,космічна екологія, екологія культури й т.ї. Автор цих рядків не розділяєзахоплення екологічною термінологією й екологічним теоретизуванням, у чомусьбачить данина моді, але факт у наявності: екологічні відгалуження виникаютьодне за іншим у надрах наук не тільки біологічного, але й гуманітарного циклу.
Підбиваючипідсумок, отже, можна формулювати, що екологія людини — одна зі спеціальних екологій,але її роль для загальної екології серед них через особливе місце людства усвітобудові й величезному масштабі його діяльності незрівнянно вище. Обсягфактів, понять і інтерпретацій в екології людини також незрівнянно ширше, ніж вінших спеціальних екологій.
Предметнийзміст екології людини й суміжних наук
Це,мабуть, найбільш важка й складна тема, що заслуговує самого ретельногообговорення й у той же час багатими очевидними підводними плинами. Справа нетільки в нескінченному розширенні екологічного підходу й екологічноїтермінології на багато наук, але й у відомій невизначеності того, що єекологічний підхід, у відсутності домовленості із приводу значення багатьохтермінів.
Насампередварто сказати кілька слів про характер самої екології людини як науки йпоставити запитання, чи є вона наукою біологічної або соціальної. Проадаптивний характер деяких особливостей людської культури замислювалися,зрозуміло, без уживання відповідної термінології ще перші дослідники далекогоминулого людства. З більшим або меншим успіхом ця лінія спостережень іміркувань дійшла до сучасності й особливо оживилася починаючи з 60-х роківнашого сторіччя. Приблизно до середини століття ставиться й серйозне, методичновже сучасно організоване вивчення біологічних адоптацій у людських популяціях.Але про адаптивне значення окремих морфологічних особливостей людських расписав ще І. Кант в останній чверті XVIII ст. Таким чином, соціальний ібіологічний аспекти екології людини хоча історично й розвивалися незалежно, алевнутрішньо були зв'язані єдністю завдань, що дозволяються, а саме спробамизрозуміти зовнішні форми й внутрішній механізм пристосувальних реакцій усоціальній і біологічній сферах різних людських груп на різних етапахісторичного розвитку людства.
Тіснийзв'язок соціального й біологічного ще відчутніше при розгляді сучаснихекологічних досліджень людських колективів. Скажемо, космічна екологія або тасукупність предметного змісту, що зараз називається подібним чином, безумовномістить дуже значний біологічний компонент, тому що ставить своєю метоюдослідження реакцій людського організму на космічні перевантаження і їхнюакліматизацію до них, границі їхнього наслідку, вплив на генетичний апарат клітини,тобто на відтворну функцію, іншими словами, в остаточному підсумку генетичнийефект космічних перевантажень і його адаптивне значення. Правда, заразакліматизаційний процес вивчається, мабуть, активніше, але це, я впевнений,лише тимчасовий вплив, пов'язане із практичною значимістю й порівняльноюметодичною легкістю вивчення початкових етапів акліматизації. Але хіба навіть уцьому випадку не важливий стан технічної оснащеності й обсяг просторукосмічного апарата, рівень розробки дієти й характеру необхідного тренінгу,психологічної сумісності космонавтів, їхнього попереднього добору й підготовки?А всі ці моменти найтіснішим образом пов'язані з рівнем технічних можливостей,якими розташовує країна, що робить космічні експерименти, тобто із соціальноюструктурою й масштабами соціального й технічного розвитку того або іншогосуспільства.
У цейчас усе більше розмиваються границі окремих областей наукового знання. XXстоліття принесло тому багато прикладів: виникнення й розвиток фізичної хімії,формування молекулярної біології, синтетичні дисципліни начебто кібернетики,комп'ютеризація всієї наукової праці, що була б неможлива, не знайди наука XXв. кількісні принципи, що лежать в основі розвитку найрізноманітніших процесівна всіх рівнях існування матерії й навіть у сфері ідеального. Тому формуваннявсі нових і нових дисциплін, що займають проміжне положення міжфундаментальними областями наукового знання, — явище, що стало тривіальним нанаших очах. Виходячи із цього безперечно розвивається об'єктивно в нашім світіявища й контексту самих екологічних досліджень людини, у яких вигадливосплетені соціальні й біологічні теми, я схильний уважати екологію людини несоціальної й не біологічної, а комплексної дисципліною. Вона представляє собою,з мого погляду, єдину зі спеціальних екологій, що виводить загальну екологію зарамки сугубо біологічних наук і зближає її з гуманітарними науками.
Істотнодалі, носить фундаментальний характер підрозділ екології людини на палео — інеоекологію, тобто спеціальне виділення в екологічному дослідженні людства якцілому синхронного й діахроного моментів. Синхронна сторона екології людини — усе, що пов'язане з вивченням сучасних, нині живучих людських груп, будь те бушмени,сучасне населення Москви або Нью-Йорка; діахрона — всі аспекти вивченняпопуляцій минулого, будь те палеолітичні мисливці або перші європейськіпоселенці Австралійського материка.
Першаз них: у палеоекології на відміну від неоекології, де все компонентидослідження дані у своєму безпосереднім бутті й область реконструкціїобмежується лише відновленням зв'язків між ними, реконструкції підлягають і всебез винятку компонента дослідження, включаючи й основні структурні компоненти всистемі взаємин «середовище — людина» і навпаки. Друга — різний характерматеріалів, що перебувають у руках дослідника. У неоекології їхня повнотабудь-якого рівня може бути, як легко зрозуміти, передбачена в процесі самоїорганізації роботи, у палеоекології необхідні дані добуваються із працею, і вїхньому нагромадженні є елемент випадковості. Нарешті, третя особливість — зв'язки більш-менш синхронні або, точніше, синхронні в межах дуже короткогопроміжку часу — максимум кілька десятиліть, але вони мають лише обмеженухронологічну ретроспективу.
Яківзаємини між екологією людини й фізичною антропологією. Теоретичне проміжнеположення фізичної антропології між науками біологічного й історичного профілю(подвійність біологічної й соціальної природи людини інтуїтивно початкуусвідомлюватися ще в минулому столітті) завжди ускладнювало її фактичнеположення в суспільстві й будь-яких суспільних системах організації науковоїпраці. У Німеччині, Швейцарії, Англії, мабуть, у Франції це завжди булабільш-менш самостійна дисципліна, що обслуговувала потреби археологів іетнографів, але при цьому орієнтуючись переважно на споріднення з біологічниминауками. У США вона й теоретично й практично об'єднана з археологією йетнографією.
Що жвсе-таки при складному організаційному становищі фізичної антропології можевитягти з її екологія людини? Весь комплекс даних про пристосування біологічнихособливостей людського організму до умов навколишнього середовища, тобто пробіологічну адаптацію людських популяцій і її мікроеволюційному значенні вісторії людського виду. Біологічна адаптація в еволюційному змісті словаздійснюється як на рівні індивідуума, так і на груповому рівні, і в цьомукорінне розходження між акліматизацією й адаптацією у вузькому змісті слова,про що авторові вже доводилося писати в іншому місці акліматизація — індивідуальне, треба думати, завжди спадкоємне пристосування, що виникає якбезпосередня охоронна реакція людського організму на середовище, адаптація — групове, у тім або іншому ступені спадкоємне пристосування, що формується,швидше за все, при участі й під тиском природного добору. У рамках фізичноїантропології весь комплекс стосовних сюди питань викликав появу особливогорозділу — фізіологічної антропології, що відповідають факти неодноразовопідсумувалися», і в контексті, що цікавить нас, на них немає потреби далізупинятися. Варто тільки сказати, що космічна медицина в цьому контекстіпредставляє собою не що інше, як фізіологію експериментальних станів, і повиннарозглядатися усередині фізіології й фізіологічної антропології як один зіспеціальних напрямків дослідження.
Що даєекології людини медична географія. Вона представляє собою біологічну науку,чому й включена при нашім аналізі в число біологічних дисциплін, хоча суперечкипро те, є чи це якась периферійна медична дисципліна або відгалуження географіїлюдини, не можна вважати повністю закінченими дотепер. Не дуже виразно і їїорганізаційне положення: у нас вона організаційно близька до географії, зарубежем у цій області працюють найчастіше індивідуальні дослідники, необ'єднані в якісь організаційно оформлені групи, але ці індивідуальнідослідники в основному біологи або лікарі.
Неможна не відзначити, що в переважній більшості випадків дотепермедико-біологічне дослідження обмежувалася екологічними питаннями, іншимисловами, прагнуло розкрити різноманітні залежності поширення й характеруендемічних захворювань від впливів, хоча в медико-біологічній літературівказувалося й на нагальну потребу обліку й вивчення соціальних факторів угеографії навіть ендемічних захворювань. Для екології людини, її розвитку йтвердження ця обставина зіграла позитивну роль, тому що найвищою мірою сприялонагромадженню екологічних фактів і їхньому первісному осмисленню підекологічним кутом зору. Але зміст самої медичної географії, звичайно,залишається збідненим, як тільки вона обмежується географією здоров'я і йогонеблагополуччя або, навпроти, благополуччя, не намагаючись зрозуміти взаємодію,круговорот і динаміку факторів здоров'я усередині самого суспільства. Цяостання тематика виходить за межі екологічного знання, але властиво географічнасторона наївніше знання безумовно входить складовою частиною в екологію людини.
Конкретнорозшифровуючи це твердження, можна сказати, що подібно тому, як у фізичнійантропології екологія людини вирішує проблему адаптації людських популяцій доконкретного середовища їхнього життя, у медичній географії вона вирішуєпроблему географічної приуроченості й обумовленості статусу здоров'я населенняй відхилень від нього в конкретних групах, тобто в загальній формі в тих жепопуляціях. Потрібно, зрозуміло, мати на увазі, що термін «популяція» у цьомувипадку вживається не в генетичному змісті, а для позначення будь-якоїгеографічної або соціальної групи.
Популяційнагенетика людини на відміну від фізичної антропології, подібно медичноїгеографії, порівняно молода наука, хоча й старше її: формування її падає напершу чверть нашого сторіччя. Концепція якщо не повної, то практично непорушноїнезмінності гена і його незалежності від середовища, його підпорядкування лишезаконам селекції є дотепер у популяційний генетиці людини широкорозповсюдженої, може бути, навіть переважної. Вона покладена в основугенетичних зіставлень, обчислення швидкості генного дрейфу й інтенсивностіселекції, спроб визначати геохронологію. Широко досліджений спонтанниймутагенез і його коливання в різних умовах і змінах генофонду, що впливають навзаємодії генів, при цьому, як правило, не приймаються в увагу. Все це робитьіз популяційної генетики людини досить автономну науку, результати якої нелегковикористовувати в екологічних дослідженнях.
Література
1.Бигон М., Харпер Дж…Таунсенд К. Екологія: представники, популяції й співтовариства. — К., 2002
2. Рябчиків A.M.Структура й динаміка геосфери. — М., 1972
3.Гуревич А.Я. Історичнаантропологія: Проблеми соціальної й культурної історії. — К., 1997
4. Забелін І.М. Теоріяфізичної географії. — К., 1989