Екологічні проблеми сучасного суспільства

КИЇВСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім.ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Інститутпіслядипломної освіти

КОНТРОЛЬНАРОБОТА
ЕКОЛОГІЧНАПСИХОЛОГІЯ
НАТЕМУ:
Екологічніпроблеми сучасного суспільства
Робота студента групи 210/32
Покотило

м.Київ 2011
 

 
ЗМІСТ
 
ВСТУП
ФІЛОСОФІЯЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА ТА Діалектикавзаємодії суспільства з навколишнім середовищем
Суперечливістьсучасного природокористування. Генеза екологічних проблем суспільства (криза)
Основніекологічні проблеми сучасного суспільства
Висновок
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП
 
Змістовніорієнтири нашого життя забезпечує філософія, а нашій культурі — самопізнання.Справедливо, що істинна філософія є духовною квінтесенцією епохи, живою душеюкультури. Звичайно, соціальні джерела і соціальне значення філософських вченьзалежать від тих соціальних форм, що викликають їх до життя. Хоч всесвітняфілософія, по суті, обертається навколо “вічних” проблем — до їх числа належитьі проблема взаємовідносин Людини і Природи, яка в нинішній момент історіїсуспільства набула, на жаль, трагічного звучання.
Серед численнихсоціально значущих проблем сьогодення головне місце зайняла проблема виживанняЛюдства і всього живого на Землі. Людському буттю загрожує самознищення. І цяобставина, як і екологічні, науково-технічні і інші моменти, неодноразовоінтерпретувалися мислителями самих різних світоглядних орієнтацій. Людина сталасама для себе ахіллесовою п'ятою[1], вона — точка відліку, «вньому всі початки і кінці» (Президент Римського клубу А. Печчеї).
Ті негативні дляприроди і самої людини наслідки антропогенної діяльності, що виявились востанні роки, примушують пильніше вдивитися в систему екологічнихвзаємовідносин, замислитися над проблемою їх гармонізації. Чому мова повиннайти саме про гармонію людини з природою, і недостатньо говорити, наприклад,тільки про їх єдність? Справа в тому, що внаслідок своєї об'єктивноїдіалектичності суперечлива єдність людини з природою має місце і на тих етапахїх взаємовідносин, коли ці відносини загострені, як, наприклад, зараз. Разом зтим потреба виходу з справжнього кризового стану викликає необхідністьстановлення особливої форми єдності людини і природи, яка і забезпечила б це.Такою і є гармонія людини з природою.
Таким чином, і екологічніпотреби також давні, як і потреби людини в їжі, одягу, житлі і т. д. На протязівсієї попередньої історії їх задоволення відбувалося автоматично і люди булипереконані, що повітрям, водою і грунтом вони забезпечені в достатку на всічаси.
Сьогодні зрозуміло,що здорове навколишнє середовище є основою не тільки матеріального статку, а йпсихологічного, духовного. Було б великою помилкою вважати, наче з екологічнимипроблемами суспільства можна впоратися за допомогою лише економічних чинників.Екологічна криза зумовлена рухом нашої технократичної цивілізації до конкретнихцінностей і категорій, без коректування яких не можна здійснювати радикальнихзмін. При переорієнтації категорій поняття природи повинне стати центральним,так що саме відношення людини до природи буде інакшим, ніж було до цього.Важливо розуміти і прийняти нові ціннісні орієнтири, смислові установки,створити новий образ людини — в противагу «людино споживачу» людини гуманної повідношенню до самого себе і природи. Без цієї глобальної філософськоїперебудови відносин в системі “Людина — Природа” всі заходи економічного,екологічного, науково-технічного характеру будуть мати лише приватне значення іне зможуть стати скільки-небудь серйозною перешкодою на шляху екологічної катастрофи,що насувається: або людина і її суспільство змінитися, або зникне з лиця Землі.
 

 
ФІЛОСОФІЯЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА таДіалектика взаємодії суспільства з навколишнім середовищем
Екологічні проблемисучасного суспільства не вичерпуються науково-екологічними або соціопрактичнимаспектами, включаючи психологічні, а є більш широкими — філософсько-світоглядними.І йдеться про те, що ставлення людини до довкілля пов'язане з формуванням новихсвітоглядних орієнтацій і має виходити з самоцінності всього живого.
Очевидно, щолюдина розвивається відповідно зі своєю природою. І в умовах технологізаціїлюдської життєдіяльності внутрішні особистісні потреби змінюються такими їхтипами, що по суті неадекватні природі і орієнтації духовного світу людини.Е.Фромм[2] розглядає таке порушеннялюдської природності через форми існування людини, доходячи висновку, що втехногенному суспільстві потреба існувати “за принципом буття” витісняєтьсяіснуванням “за типом володіння”. Так утворюється «друга природа людини».
Екологоорієнтованийсвітогляд вимагає змін ставлення людини до природи і до себе самої, як їїчастини в аспекті коеволюції природи і людини. Це не означає відмови від впливуна довкілля, але оптимальне управління екологічною ситуацією передбачаєрегулюючі впливи людини на природу на науково-теоретичному і технологічномурівнях[3]. Багатоманітністьпідходів осмислення сучасних екологічних проблем суспільства обумовлюютьпотребу створення загальної філософії екології взагалі. Причому, розуміннязагроз екологічних катастроф в філософії екологічних проблем має доповнюватисьпрактикою їх передбачення з огляду на психологію буття суспільства. І особливийстатус такої екологічної психології пов'язаний з інтегральним характером цихпроблем, — людина джерело всіх гараздів та бід.[4]
Діалектикавзаємодії суспільства з навколишнім середовищем
Глибинноюпричиною екологічних проблем суспільства є насамперед дисбаланс між різнимиформами людської раціональності. Бо деякі її форми, особливо технічнараціональність, розвиваються досить швидко, тоді як інші, які традиційноназивають мудрістю, регресують. Невідповідність між цільовою і ціннісною формоюраціональності, між владою і мудрістю і є причиною екологічних проблемсуспільства. І якщо, прийняти подібність екології як науки про дім і “ідеальноїдомівки людства” — сукупності буття як предметом екологічної психології,зрозуміло, що загроза руйнування нашого планетарного дому призведе і доруйнування дому ідеального. Отже, тільки відновлення “ідеальної будівлі”, яка бпоєднувала автономію розуму із самодовільною гідністю природи, допоможе людинізберегти планетний дім для свого власного життя та володіння ним.[5]
Каталізаторомекологічних проблем суспільства стало безпрецедентне за масштабами й темпаминарощування природо-трансформаційних процесів. Антропотехногенна діяльністьлюдства набула таких розмірів, які дорівнюють глобальним природним табіогеохімічним явищам в екосфері, а інколи й перевищують їх.
Застосовуючизнаряддя праці, послідовно та цілеспрямовано трансформуючи природні ресурси внеобхідні споживчі блага у процесі виробництва, людина стверджує себе яксоціальна особа, що протистоїть природі. Ії залежність від довкілля набуваєнових форм, а суперечливий характер взаємовідносин із природою стає дедаліпомітнішим. Чим повніше та глибше людина перетворює природу в процесі трудовоїдіяльності, тим вищого рівня розвитку досягають її продуктивні сили і знанняприродних закономірностей. І водночас тим складнішими та суперечливішими стаютьїї взаємовідносини з навколишнім середовищем.
З іншого боку,природа протистоїть людині як своєрідна система зі своїми внутрішніми законами,екологічними взаємозв'язками та взаємозалежностями, продуктивністю, здатністюдо самовідновлення та саморозвитку, динамікою біосферних явищ. Однак людськадіяльність найчастіше здійснюється всупереч закономірностям функціонуваннябагатоаспектних екологічних відносин, оскільки практичні суспільні завдання вкожному випадку мають цільовий та однобічний характер, що, зрештою, призводитьдо небажаних змін у навколишньому середовищі.
Отже, взаємодіясуспільства і природи розгортається за принципом зворотного зв'язку, зумовлюючиістотні зміни взаємодіючих сторін аж до якісного їх перетворення. Об'єктивнийдіалектично-суперечливий процес взаємодії природи та суспільства виступає якпроцес розвитку природних і штучно створених людиною продуктивних сил.Остаточне підпорядкування природних продуктивних сил суспільним, а відтак ізагострення суперечностей (аж до антагонізму) між людиною та навколишнімсередовищем відбуваються на етапі промислової, а згодом науково-технічноїреволюції.
Науково-технічнийпрогрес, поглиблюючи і просторово розширюючи соціалізацію природи, вноситьпостійні суперечності в діалектику взаємодії соціального та природного всистемі «суспільство(виробництво) — навколишнє середовище», інколи порушуючи нелише структурну, а й генетичну визначеність соціального природним.
У процесіприродокористування між людьми об'єктивно виникають економічні відносини щодопривласнення, використання, розподілу й відтворення елементів навколишньогосередовища, які надають соціальної спрямованості процесам обміну речовин міжсуспільством і природою. Таким чином, взаємодія людини з природою набираєсуспільної форми, залучається до системи виробничих відносин. Очевидно, що самевиробничі відносини як соціально-економічна форма розвитку продуктивних сил єтією суспільною оболонкою, де, власне, й здійснюється техніко-технологічнавзаємодія суспільства з природою — взаємодія, яка конституює поняття«природокористування ».
Одна з наріжнихособливостей відносин природокористування полягає в тому, що вони детермінованіяк законами розвитку системи виробничих відносин, так і закономірностямиприроди за домінуючої ролі перших. Водночас взаємодія суспільства з біосфероювизначається закономірностями діалектичного зв'язку продуктивних сил івиробничих відносин конкретного способу виробництва, оскільки відносиниприродокористування органічно входять до системи взаємозв'язків міжпродуктивними силами та виробничими відносинами. Саме це має важливе значеннядля розуміння суті сучасної екологічної кризи та нагальної необхідностіпереведення економіки будь-якої країни на модель сталого розвитку.
Взаємодіюсуспільства і навколишнього середовища слід розглядати насамперед як системуієрархічно підпорядкованих суперечностей. Граничним ступенем антагоністичногоруху суперечностей взаємовідносин суспільства і природи є екологічна криза.
 
Суперечливість сучасного природокористування. Генеза екологічнихпроблем суспільства (криза)
екологічна забруднення атмосфера природокористування
Основні чинникивиникнення екологічної кризи: переважно екстенсивний, природомарнотратнийрозвиток економіки із застосуванням екологонебезпечних технологій призвів,зрештою, до надзвичайного загострення взаємовідносин між природою тасуспільством. Можливості біосфери забезпечувати зростаючі людські потреби уприродних благах, знешкоджувати й асимілювати величезні обсяги забруднюючихречовин і відновлювати екологічний потенціал нині перебувають на межіцілковитого вичерпання. Природні продуктивні сили, по-перше, у дедалі більшихмасштабах використовуються задля отримання споживчих благ, а по-друге — прискореними темпами руйнуються та деградують. Звідси виникає суперечність міжвисоким рівнем розвитку соціальних продуктивних сил та екологічним станомприродного середовища, яке перманентно погіршується. При цьомусоціально-економічна система поки що неспроможна створити адекватні форми іспособи розв'язання цієї суперечності, що й зумовило накопичення негативнихекологічних наслідків.
Отже, екологічнакриза — це такий стан взаємовідносин суспільства з природою, якийхарактеризується невідповідністю розвитку продуктивних сил і виробничих таінституційних відносин даного способу виробництва ресурсно-екологічнимможливостям біосфери. Іншими словами, екологічна криза виникає там і тоді, де іколи напрями розвитку продуктивних сил, методи природокористування, наявнівиробничі відносини та відносини надбудови того чи іншого способу виробництвапризводять до антагоністичних суперечностей із навколишнім середовищем, якіадекватно і вчасно не розв'язуються. Тому і теоретично, і практично зовсімнеправомірно підходити до вирішення екологічних та економічних проблемвідокремлено, розриваючи «генетичний» зв'язок процесів їх появи і зняття.
Слід зазначити,що гносеологічно екологічну кризу правомірно розглядати в широкому та вузькомурозумінні. У вузькому (власному) розумінні екологічна криза — це виснаження ідеградація природних продуктивних сил, істотне погіршення якості навколишньогосередовища, екологічних умов життя та економічної діяльності, в широкомурозумінні екологічна криза означає кризу суспільних відносинприродокористування взагалі.
Безперечно, щовнутрішніми причинами розгортання сучасної екологічної кризи слід вважати самесуперечності взаємовідносин суспільства з довкіллям. Умовно їх можна об'єднатив чотири групи:
суперечності,зумовлені розвитком продуктивних сил;
суперечності, яківиникли внаслідок обмеженості організаційних та виробничих відносин;
суперечності,викликані впливом наявних форм суспільної свідомості;
суперечності,породжені невідповідністю законів розвитку суспільства законам функціонуваннябіосфери.
До речі, глибиннуоснову загострення екологічної кризи становлять суперечності другої групи,серед яких чільне місце посідає антагонізм між загальноекономічним призначеннямприроди та загальнолюдськими потребами в її раціональному використанні, зодного боку, та обмеженими соціально-економічними функціями, які їйнав'язуються домінуючими виробничими відносинами, з іншого. Крім того,антагонізм між якісно новим характером і масштабами впливу людства на природноресурсовийпотенціал та неадекватністю соціальних форм організації відносинприродокористування також поглиблює екологічну кризу. Вивчення внутрішніхпричин поглиблення екологічної кризи зовсім не зменшує ролі безпосередніхчинників впливу на природу у формуванні сучасних суперечностейприродокористування. Не будучи прямими джерелами виникнення цих суперечностей,вони, однак, є своєрідними каталізаторами, які сприяють визріваннюпротилежностей та їхньому рухові аж до загострення.
До основнихчинників посилення екологічної кризи слід віднести:
кількісне таякісне нарощування суспільних продуктивних сил;
розвитокнауково-технічного прогресу без урахування екологічних вимог та обмежень;
панування моделіресурсомісткого, еколого-деструктивного економічного зростання з орієнтацією назбільшення обсягів споживання матеріальних благ;
зростаннячисельності народонаселення (демографічний «вибух»);
стихійнуантиекологічну урбанізацію (еколого-урбанізаційну кризу); мілітаризацію національнихекономік, нарощування діяльності військово-промислових комплексів.
Екологічні кризиза своїм проявом поділяються на дві групи: які мають вибуховий характер (ядерніаварії на ЧАЕС та ЛЕС «Трімайл-Айленд», аварії на хімічних підприємствах у містахУфі, Бхопалі); другу групу складають повільні за характером розгортанняекологічні кризи, що можуть розвиватися десятиліттями, доки нагромаджуванікількісні зміни у природному середовищі не трансформуються в якісні (екокризаАралу та Приаралля, опустелювання землеробських регіонів).
Із часом якіснеускладнення суперечностей природокористування, зростання їхніх просторовихмасштабів, з одного боку, та посилення інтернаціоналізації господарськихзв'язків, екологічної взаємозалежності держав (виникнення транскордоннихекологічних ефектів антропотехногенної діяльності, експорт власних національнихекологічних проблем за кордон), а також зростання обсягів споживання і,відповідно, забруднення міжнародних природних ресурсів (Світовий океан,Антарктида, повітряний басейн, космічний простір) — з іншого, призведе до появий загострення глобальних екологічних суперечностей.
Ґенеза наведенихсуперечностей означає виникнення вперше в історії людства залежності кожноїнаціональної економічної системи й усього світового господарства від стану тазмін планетарних природних умов і процесів. Сучасні глобальні екологічнісуперечності по суті свідчать про гострий конфлікт між велетенською за своїмимасштабами та інтенсивністю природо-трансформаційною діяльністю людства і біосфернимипроцесами, їхніми асиміляційним та відтворювальним потенціалами. Ниніправомірно говорити про інтернаціоналізацію ґенези суперечностейприродокористування аж до конфліктного стану, тобто про реальну загрозуглобальної екологічної катастрофи.
Основні екологічні проблеми сучасного суспільства
 
Урбанізація та їївплив на природне середовище
Урбанізаціюнеможливо розглядати без зв'язку з розвитком суспільного виробництва, зокремаважкої індустрії, енергетики, хімічної промисловості тощо. Разом з нарощуваннямпромислового потенціалу, створенням нових галузей виробництва у великих містахзростає чисельність населення. Сучасні великі міста — це центри зосередженнябагатогалузевої промисловості, розгалуженої транспортної мережі в густонаселених житлових масивах. Причому найважливішим джерелом зростання міськогонаселення була й все ще залишається міграція сільських жителів у міста. На неїприпадає більше половини приросту міського населення в Україні.
Сучасне містонадає своїм жителям багато переваг економічного, соціального та суб'єктивногохарактеру, а саме:
* наявність місцьроботи та можливість зміни роботи;
* зосередженнязакладів науки та культури;
* забезпеченнявисококваліфікованої медичної допомоги;
* можливістьстворювати кращі житлові та соціально-побутові умови життя;
* розвитокміжнародної та регіональної культури.
При цьомуз‘являються и певні небезпеки життя в урбанізованому середовищі.
Забрудненняатмосфери міст
Основнимиджерелами забруднення атмосфери міста є транспорт, енергетичні системи міста тапромисловість.
У містахзосереджена основна маса транспортних засобів. Автотранспорт дає 70% усіхтоксичних викидів в атмосферу. В міському повітрі завжди зростає обсяг оксидіввуглецю, вуглеводнів, оксидів азоту, сажі, сірчані та свинцеві сполуки. Міста ніколине пристосуються до такої кількості автотранспорту.
Міста — основніспоживачі енергії. Місто споживає енергію у різних формах. Досить широковикористовується викопне паливо — кам'яне вугілля, нафтопродукти та природнийгаз. Це вже само по собі визначає забруднення міст продуктами згорання. Дожитлових будинків та виробничих приміщень енергія потрапляє у формі електрики,газу, парового опалення.
Зниження якостіатмосферного повітря небезпечне для здоров'я міських мешканців. Людина за добувживає в середньому 25 кг повітря. Навіть, якщо відносний вміст забруднювачів вповітрі незначний, їх сумарна кількість, яка потрапляє в організм людини придиханні, може виявитись токсичною. Найбільш поширеною шкідливою домішкоюповітряного середовища є чадний газ. Надмірна кількість цього газу в повітріпризводить до швидкої втомлюваності людини, головного болю, запаморочення,ослаблення пам'яті, порушення діяльності серцево-судинної та інших системорганізму.
Специфікапроживання в місті призводить до того, що люди 80-95% свого часу проводять вприміщеннях (житлові будинки, метро, службові приміщення). Одним з показниківякості міського життя є повітря приміщень, яке забруднено в 100 разів більшеніж зовні.
Інші токсичніматеріали — олійні фарби і розчинники, килимовий клей, меблевий лак, із якихвиділяються бензол, толуол та інші речовини.
Забрудненняпитної води в містах
Питна вода — найважливіший фактор здоров'я людини. В крани міських квартир питна водапотрапляє з річок, водосховищ, озер, з підземних глибин. Найчистіша — підземна(особливо глибинна, артезіанська) вода. Але для великих міст цієї води невистачає.
У реальних умовахвода містить органічні й мінеральні сполуки, мікро- і макроелементи, гази,колоїдні частинки та живі мікроорганізми. Основні компоненти питної водинезмінні — гідрокарбонатні, сульфатні та солі кальцію, магнію та натрію. Змінералів у воді є кремній, фтор, стронцій, цинк, з макроелементів залізо ікалій.
Частки ґрунту івсе, що може гнити, вносить у воду органічні сполуки, їх різноманіттявеличезне. Щоб природна вода стала придатною для вживання, вона проходитьдекілька стадій очищення та знезараження: механічні, фізичні, фізико-механічні,хімічні, фізико-хімічні, біологічні, комплексні. Але проблема забезпечення людстваякісною питною водою з кожним роком ускладнюється, стає більш гострою. Склаласяситуація, коли практично всі поверхневі, а в окремих регіонах і підземні водиза рівнем забруднення не відповідають вимогам стандарту до джерелводопостачання. Питна вода стає активним чинником шкідливого впливу на здоров'яі першопричин виникнення багатьох небезпечних масових інфекційних захворювань.А внаслідок хлорування в питній воді утворюються хлорорганічні сполуки,наприклад, кількість хлороформу перевищує в 1,5-2 рази норми, рекомендованіВООЗ. Окрім того, в питній воді є й інші токсичні речовини: іони важкихметалів, сполуки фосфору і сірки, пестициди, нітрати, нітрити.
Шумове,вібраційне та електромагнітне забруднення міст
Для мешканцівміста шум — справа звичайна. Досить часто людина навіть не замислюється надйого протиприродністю. В будь-якому регіоні міста шумить автотранспорт, гуркочетрамвай, з певним шумом працює підприємство, поблизу злітають з аеродромулітаки. В квартирах шумлять холодильники і пральні машини, в під'їздах — ліфти.Цей перелік можна продовжити. Якщо шуму так багато в нашому житті, можездатися, що він не шкідливий. Однак за своїм впливом на організм людини шумбільше шкідливий, ніж хімічне забруднення. За останні роки у всіх великихмістах шум збільшився на 12-15 дБ, а суб'єктивна гучність виросла в 3-4 рази.Шум знизив продуктивність праці на 15-20%, суттєво підвищив рістзахворюваності. Експерти вважають, що в великих містах шум скорочує життялюдини на 8-12 років.
Частотазахворювань серцево-судинної системи у людей, які живуть у зашумлених районах,у кілька разів вища, а ішемічна хвороба серця у них трапляється утричі частіше.Зростає також загальна захворюваність.
Особливо вражаєвплив шуму на міських жителів. Якщо на 100 тисяч сільських мешканців припадає20-30 тих, хто погано чує, то в містах ця цифра виростає в 5 разів. За данимистатистики, жителі великих міст втрачають гостроту слуху вже з 30 років (внормі — в 2 рази пізніше). Під впливом шуму погіршується сон та сприйнятливістьдо навчання. Діти стають більш агресивними та вередливими.
Для позначеннякомплексного впливу шуму на людину медики ввели термін — «шумова хвороба».Симптомами цієї хвороби є головний біль, нудота, дратівливість, які доситьчасто супроводжуються тимчасовим зниженням слуху. До шумової хвороби схильнібільшість мешканців великих міст, які постійно отримують шумові навантаження.Наприклад, нормативні рівні звуку в дБ для мешканців житлових кварталів повинністановить 55 вдень і 45 вночі. Однак різні джерела техногенного шуму вносятьвагомий внесок у звукове середовище міста. У сучасних міських районах зізначним рухом транспорту рівень шуму близький до небезпечної межі в 80 дБ.
Шум діє наорганізм людини не тільки прямо й опосередковано. Шум має й інші можливостівпливу. Так, у міських умовах тривалість життя дерев коротша, ніж у сільськіймісцевості. Головною причиною цього є вплив інтенсивного шуму. При дії шуму в100 дБ рослини виживають 10 днів. При цьому швидко гинуть квіти іуповільнюється ріст рослин.
Отже, шумшкідливий, але чи можна зменшити його вплив на живі організми, включаючилюдину.
До негативнихфізичних чинників міста належить також вібрація. Джерелами вібрації в містах є:рейковий транспорт, автомобільний транспорт, будівельна техніка, промисловіустановки.
Зазвичай вібраціярозповсюджується від її джерела на відстань до 100 м. Найбільш потужне джереловібрації — залізничний транспорт. Коливання ґрунту поблизу залізниці перевищуєземлетрус силою 6-7 балів. В метро інтенсивна вібрація розповсюджується на50-70 м.
Несприятливовпливають на організм людини і електромагнітні випромінювання промисловоїчастоти (50 герц) та частот радіохвильового діапазону. В помешканняхелектромагнітні поля створюють: радіоапаратура, телевізори, холодильники тощо,що становить певну небезпеку. Якщо поруч знаходиться постійне джерелоелектромагнітного випромінювання, яке працює на аналогічній (чи є кратною)частоті, що може призвести до збільшення або зменшення нормальної частотироботи людського органа, то наслідком цього можуть бути головний біль,порушення сну, перевтома, навіть загроза виникнення стенокардії. Найбільшнебезпечним випромінювання є тоді, коли людина спить.

Висновок
Екологічнапроблема поставила суспільство перед вибором подальшого шляху розвитку: чи бутийому орієнтованим на безмежне зростання виробництва або цей ріст повинен бутипогоджений з реальними можливостями природного середовища й людськогоорганізму, узгоджений не тільки з найближчими, але й з віддаленими цілямисоціального розвитку.
У виникненні йрозвитку екологічної кризи особлива, визначальна роль належить технічномупрогресу. По суті справи виникнення перших знарядь праці й перших технологійпривели до початку антропогенного тиску на природу й виникненню першихспровокованих людиною екологічних катаклізмів. З розвитком техногенноїцивілізації відбувалося збільшення ризику екологічних криз та небезпека їхнаслідків.
Джерело такого явища- сама людина, що одночасно є й природною істотою, і носієм технологічногорозвитку. Однак, незважаючи на таку «агресивність», саме технічнийпрогрес може бути запорукою виходу суспільства із екологічних криз. Створеннянових технологій маловідходного, а потім і безвідхідного виробництва позамкнутому циклу дозволить забезпечити досить високий рівень життя не порушуючипри цьому тендітної екологічної рівноваги. Поступовий перехід до альтернативноїенергетики збереже чисте повітря, припинить катастрофічне спалюванняатмосферного кисню, усуне теплове забруднення атмосфери. І технічний прогрес,як дволикий Янус, має дві протилежні іпостасі в картині сьогодення ймайбутнього суспільства. І тільки від колективного людського розуму, відпродуманості й злагодженості керівних урядових дій, освітніх і громадських програмзалежить, яким постане майбутнє.

Список використаної літератури
 
1. Спецификафилософского знания и проблема человека в истории философии.-М.,1989.
2. Эрих Фромм «ИМЕТЬ ИЛИ БЫТЬ» Перевод:Н.Войскунской, И.Каменкович, Е.Комаровой, Е.Рудневой, В.Сидоровой, Е.Фединой иМ.Хорькова,Москва. изд. «АСТ», 2000
3. Моисеев Н.Н. Экологияглазами математика. М.:1988. — 368 с.
4. Толстоухов А.В.,Хилько М.І. Екобезпечний розвиток: пошуки стратегам. К., 2001. — 406 с.
5. Кисельов М.М.,Канак Ф.М. Національне буття серед економічних реалій. К., 1998. — 325 c.
6. Хесле В.Философия и экология. М.,1994, с.7
7. Злобін Ю.А.,Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навч. посібник. — Суми: ВТД “Університетськакнига”, 2003. — 416 с.
8. Білявський Г.О.та інші. Основи екологічних знань К.: Либідь, 2000. — 336 с.
9. Україна і світовегосподарство: взаємодія на межі тисячо-літь/А.С. Філіпенко, В.С. Будкін, А.С.Гальчинський та ін. — К.: Либідь, 2002. — 470 с.
10. Україна на зламітисячоліть: історичний екскурс, проблеми, тенденції та перспективи:(Кол.моногр.)/ Г.В. Щокін, М.В. Попович, М.С. Кармазіна та ін.; За заг. ред.В.Г. Щокіна, М.Ф. Головатого — К.: МАУП, 2000. — 384 с.
11. Голубець М.А.,Кучерявий В.П., Генсірук С.А. та ін. Конспект лекцій з курсу «Екологія іохорона природи». К., 1990.
12. Екологічнабезпека України: аналіз, оцінка та державна політика /А.Б. Качинський, Г.А.Хміль. — К.: НІСД, 1997. — 127 с.
13. Кондратюк Є.М.,Харкота Г.І. Словник-довідпик з екології. К., 1987.
14. Костецький В.В.Екологія перехідного періоду: держава, право, економіка (економіко-правовиймеханізм охорони навколишнього природного середовища в Україні). — К., 2001.
15. Кучерявий В.П.Екологія. — Львів: Світ, 2001. — 500 с.
16. Ситник К.М.,БрайонА.В., Городецкий А.В. Биосфера, экология, охрана природы. К., 1980.
17. Стегній О.Г.Неурядові екологічні організації України: сучасний стан і перспективи розвитку(за рез. нац. соціол. досл.). — К.: Наук, думка, 1996. — 111 с.
18. Хилько М.І.Екологічна культура: стан та проблеми формування. — К.: Знання, 1999. — 36 с.
19. Экологическиедвижения в странах Запада / Аспекты теории и практики. — М.: Прогресе, 1990. — 258 с.