Елементи податку як юридичної категорії

Елементи податку як юридичної категорії
Законодавче податок має бути точно визначений. У законі про кожний податок має міститися вичерпна інформація, яка б дала можливість конкретно встановити:
— особу, зобов'язану платити податок, розмір податко­вого зобов'язання та порядок його виконання;
— межі вимог держави щодо до майна платника податків. Нечіткість, двозначність чи неповнота закону про пода­ток може призвести:
— з одного боку, до можливості ухилення від сплати податку на законних підставах;
— з іншого боку, до зловживань у податкових органах. Вони можуть виражатися в розширеному тлумаченні поло­жень закону тощо.
Вимоги, що лежать в основі побудови податкової систе­ми, знаходять конкретне виявленнявелементах податку, до яких належать: суб'єкт, об'єкт, джерело, масштаб подат­ку, податковий період, одиниця оподаткування, податкова ставка, пільги, податкова база, порядок обчислення податку, строки сплати податку, звітний період, способи та порядок сплати податку.
Встановити елемент закону про податок—значить прий­няти що-небудь як одну з підстав виникнення податкового зобов'язання або способу його виконання.
Визначити елемент закону про податок—значить опи­сати фактичну сторону елементу, виділити його з числа інших явищ на основі яких-небудь ознак, рис тощо.
Суб'єкти податкувиступають як так званийформальнийплатник податків, тобто індивідуальна (колективна) особа, котра несе юридичну відповідальність за сплату по­датку, або як кінцевий платник податків, котрий формаль­но не несе юридичної відповідальності, але є фактичним платником через законодавче встановлену систему пере­кладення податку1.
Податок сплачується за рахунок власних коштів суб'єкта оподаткування, тобто податок має скорочувати доходи плат­ника податку.
Платник податків може реалізовувати свої обов'язки із сплати податку безпосередньо або через представника. Пред­ставництво може виступати в трьох формах:
— законне представництво;
— уповноважене представництво;
— офіційне представництво.
Законними представникамиє юридичні та фізичні осо­би, уповноважені представляти інтереси платника податків. Це представники:
— підприємства—керівник, головний бухгалтер, упов­новажені особи цього підприємства;
— консолідованої групи платників податків—законні представники головного підприємства, що входить до скла­ду цієї групи;
— фізичної особи—батьки, усиновлювачі, опікун або інші особи за наявності в них документів, які засвідчують про їхні родинні зв'язки чи відповідні повноваження.
Уповноваженими представникамиє особи (юридичні або фізичні), уповноважені платником податків представляти його інтереси в податкових органах на основі угоди між платником податків і представниками у формі нотаріально завіреного договору чи довіреності.
Якщо особа через об'єктивні причини не може бути за­конним представником або майно, що є предметом розгля­ду справи,—безхазяйне, за ініціативою податкового органу, податкового чи іншого суду може бути призначеноофіцій­ного представника.
Офіційними та уповноваженими представниками не можуть бути судді, слідчі або прокурори, посадові особи по­даткових органів.
Правовідносини платника податку і держави визнача­ються за принципом постійного місцеперебування або місцепроживання (принцип резидентства), згідно з яким платників податків поділяють на осіб, котрі:
— мають постійне місцепроживання або місцепере­бування в даній державі (резиденти);
— не мають постійного місце проживання або місцепере­бування на даній державній території (нерезиденти).
Важливою відміною цих двох груп платників податків є те, що в резидентів під оподаткування підпадають доходи, отримані як на території даної держави, так і поза нею, у нерезидентів—тільки доходи, отримані з джерел у даній державі.
Особи, котрі мають постійне місце проживання або місце­перебування в Україні (резиденти),—це особи, включно з іноземцями та особами без громадянства, які проживають на її території не менше183календарних днів. Особи, котрі не мають постійного місце проживання або місцеперебування в Україні (нерезиденти),—це особи, які проживають на її території менше183днів у календарному році. Цей так званий тест фізичної присутності встановлюється щорічно і діє в межах календарного року.
У деяких країнах періодом для визначення резидент­ства є не календарний, а податковий рік, який може не збіга­тися з календарним.
Об'єктом оподаткуванняє різноманітні види доходів, товари і послуги, а також різні форми накопиченого багат­ства чи майна, визначені законодавчими актами.
Характеристика об'єкта податку тісно пов'язана з по­няттям платники. Це зумовлено тим, що розмежування платників на резидентів і нерезидентів зумовлює й не одна­ковий підхід до доходів, які вони одержують. Якщопри оподаткуванні резидентів ураховуються всі види їхніх доходів, як одержаних на території України, так і їхніх джерел, що перебувають за її межами, то нерезиденти є плат­никами лише за місцем одержання доходів в Україні.
Окремі науковці, котрі займаються дослідженням фінансово-правової проблематики, поряд з об'єктом виді­ляють як самостійний елемент податку предмет оподат­кування. На Їхню думку, об'єкт оподаткування—це ті юри­дичні факти (дії, події, стан), що зумовлюють зобов'язаність суб'єкта сплатити податок,—здійснення обороту з реалізації товару, робіт, послуг; ввезення товару на територію Украї­ни; здійснення операції купівлі-продажу цінного паперу; володіння майном, вступ у право спадщини, отримання до­ходу тощо. Предмет оподаткування вказує на ознаки фактич­ного, а не юридичного характеру, за якими обґрунтовується стягнення відповідного податку.
Різниця між об'єктом і предметом оподаткування висту­пає найбільш рельєфно щодо податків на майно, однак ці поняття різняться і при оподаткуванні доходів. Доход може бути отриманим у різних формах—грошові кошти (в національній чи іноземній валюті), майно, безплатні послуги та ін. Неврахування цих форм призводить до ухилення від оподаткування.
Доходами можна вважати не тільки надходження в грошовій або натуральній формі, але й пільги і привілеї, не пов'язані з передачею грошей або майна. В деяких країнах частка непрямих виплат, пільг, компенсацій та привілеїв у структурі особистих доходів досить велика. Наприклад, у СШАблизько третини винагород керівному складу та рядо­вим працівникам компаній надається саме в таких формах.
Однак законодавство України не передбачає оподатку­вання привілеїв та благ, отримання яких у звичайних умо­вах потребувало б від платника додаткових витрат (надан­ня автотранспорту для особистої мети за рахунок коштів підприємства, безпроцентні кредити або позики за піль­говими ставками і т. ін.).
Щодо кожного виду податків, зборів, інших обов'язко­вих платежів об'єкти їхнього оподаткування визначаються безпосередньо у відповідних законах. При цьому слід вра­хувати, що об'єкти оподаткування зазнають постійних змін (наприклад, об'єкт оподаткування прибутку підприємств).
Об'єкт оподаткування тісно пов'язаний зджерелом по­датку—національним доходом, позаяк усі оподатковувані об'єкти становлять ту чи іншу форму національного доходу. Водночас окремі види цього доходу (заробітна плата, прибуток,процент, рента) мають самостійне значення, і тому об'єкт оподаткування і джерело податку не завжди збігаються.
Одна з ключових проблем, що виникаютьприрозробці будь-якого податку,—чітке визначення порядку форму­вання податкової бази. Від цього залежить, наскільки чітко буде визначено розмір податкових зобов'язань платника податків.
У практиці оподаткування дуже часто необгрунтоване ототожнюють поняття об'єкт оподаткування і податкова база. Так, об'єкт оподаткування, як зазначалось раніше,— це юридичний факт, саме ті дії, події або стан, які зобов'язу­ють платника сплачувати податок. Термінподаткова база служить для того, щоб кількісно виразити предмет оподат­кування. В ряді випадківподаткова база фактично є ча­стиною предмета оподаткування, до якої застосову­ється податкова ставка.Але це правильно тільки тоді, коли предмет оподаткування безпосередньо визначає і дає можливість застосовувати до себе обчислення.--PAGE_BREAK--
Податкова база необхідна саме для обчислення податку. Але вона безпосередньо не є умовою (об'єктом оподатку­вання), що породжує обов'язок сплатити податок.
Наприклад, об'єктом оподаткуванняприреалізації майна буде не саме майно, а угода з купівлі—продажу. Майно в даному випадку є кількісне вираження об'єкта опо­даткування.
Одиниця оподаткування—це частина об'єкта оподат­кування, стосовно якої відбувається встановлення норма­тивів і ставок обкладення. Вона залежить від об'єкта, вира­жається в грошовій або натуральній формі і має переважно розрахунковий характер.Так, приоподаткуванні земель використовуються одиниці виміру, прийняті в країні,—акр, гектар, сотка, квадратний метр тощо;привстановленні акцизів на бензин—літр, галон іт. д.; приоподаткуванні прибутків та доходів одиницею оподаткування є національна грошова одиниця.
З погляду рівності і справедливості розподілу податкового тягаряпитания проодиницю оподаткування стано­вить одну з найскладніших проблем податкового права.
Принципи рівності та справедливості оподаткування, що складають основу теорії побудови податків, зумовлюють і кількістьподаткових ставок—розмір податку на одиницю оподаткування.
Базова ставка—це ставка податку без урахування особ­ливостей суб'єкта чи видів діяльності (наприклад, за подат­ком на прибутки підприємств та організацій вона дорівнює 20%).За деякими податковими платежами внаслідок ве­ликої кількості ставок (наприклад, акцизний збір) про по­няття базова ставка можна говорити лише умовно.
Залежно від цих постулатів і характеру предмета опо­даткування можна було робити поділ податкових ставок раніше на тверді (наприклад, податок із власників транс­портних засобів) і відсоткові. Тепер, з урахуванням темпів інфляційних процесів, тверді ставки приведено до певної відповідності з величинами, кратними мінімальній заробіт­ній платі, затвердженими Верховною Радою України. В ос­новному нині трапляються ставки, виражені у відсотках.
Відсоткові ставкиподіляються на пропорційні і про­гресивні. Перші базуються на принципі стабільної ставки податку, який стягується з предмета оподаткування. Із зро­станням бази оподаткування ставка зростає пропорційно. Прогресивні ставки базуються на принципі збільшення процента в міру зростання об'єкта оподаткування і утво­рюють шкалу ставок з простою або складною прогресією. Проста прогресія передбачає зростання податкової ставки щодо всього об'єкта оподаткування, а складна—поділ його на частини, кожна наступна з яких оподатковується за підвищеною ставкою. В сучасних умовах оподаткування доходів юридичних осіб здійснюється за однією ставкою, безпрогресії,а доходифізичних осіб—запрогресивною шкалою.
Усвітовій практиці прогресивне оподаткування має ста­новити не більше20%усіх платників податків, а макси­мальна ставка податку(50%) —не більше1%від їхнього загального числа.
Інколи застосовуєтьсязмішане оподаткування,прияко­му використовуються для однієї частини доходів пропор­ційні ставки, для іншої—прогресивні.
Слід враховувати, що при здійсненні пошуку оптималь­них форм ставок є дуже важливим встановлення взаємо­зв'язку ставок із податками з юридичних та фізичних осіб. Наслідки при ухиленні від сплати податків менші, якщо різноманітні види доходів підлягають оподаткуванню за однаковими ставками, оскільки в такому разі виключаєть­ся тенденція до перерозподілу доходів на користь тих, котрі підлягають оподаткуванню за меншою ставкою.
Податковий період—це строк, протягом якого завер­шується процес формування податкової бази, остаточно виз­начається розмір податкового зобов'язання. Поняття по­датковий період не слід плутати з поняттям звітний період, тобто строк складання та надання податковому органу звітності.
Податковий період має бути чітко визначеним: нечіткість може стати причиною серйозних порушень прав платників податків.