МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИ
Європейський університет
Житомирська філія
Кафедра „Фінанси”
Реферат З дисципліни
„Місцеві фінанси”
на тему
«Фінансування витрат накультуру та мистецтво місцевими бюджетами України»
Житомир, 2011
Зміст
Вступ
1. Порядокфінансування соціально-культурних заходів
2. Рекомендації,щодо доцільного здійснення видатків на культуру і мистецтво
Список використаної літератури
Вступ
Культура як об’єкт управління є специфічною сфероюсуспільного життя, що зумовлюється існуванням таких різноманітних її сторін,властивостей і граней, які не допускають жорсткої впорядкованості чирегламентування. Об’єктом державного управління є сфера культури, яказабезпечує створення, збереження, поширення і засвоєння духовно-культурнихцінностей, що становлять культурний здобуток людини і суспільства. Зазначенасфера потребує певного регулювання, підтримки та проведення відповідноїполітики державою, тоді як творчі процеси, якщо вони не суперечатьзагальнолюдським цінностям, нормам суспільної моралі, мають відбуватися вільно,за власними законами.
Аналіз результатів досліджень вітчизняних і зарубіжнихучених, нормативно-правових документів української держави стосовно державноїполітики у сфері культури дав змогу визначити її сутність та основні завдання всучасних умовах.
Державна політика у сфері культури — це діяльність держави,спрямована на максимально можливе забезпечення основної ролі культури врозвитку і самореалізації сутнісних сил людини, збереження національноїсамобутності народів, утвердження їх гідності. Основними завданнями державноїполітики у сфері культури є забезпечення: необхіднихорганізаційно-управлінських, правових, фінансово-економічних умов длястворення, збереження та поширення культурних цінностей в суспільстві з метою максимальногозадоволення культурних запитів різних суспільних груп; прав громадян у сферікультури — свободи творчості, доступу до культурно-мистецьких цінностей;вільного функціонування і розвитку всіх існуючих на території країнинаціональних культур, включаючи і культури національних меншин; спадкоємностікультурного розвитку, збереження єдиного культурного простору держави.
За роки незалежності в Україні були створені новізасади державної політики у сфері культури, які відповідають загальновизнаним усвіті демократичним принципам. З’явилися реальні можливості для вільногорозвитку вітчизняної культури, свободи творчості митців, досягнення ізбереження цілісності української національної культури, її інтеграції вєвропейський і світовий культурний простір. Водночас існуючий розрив між цілямидержавної політики та реальним станом культурного розвитку суспільствасвідчить, що в умовах становлення ринкових відносин не вдалося визначитиадекватні соціокультурним процесам підходи до здійснення політики держави усфері культури, знайти оптимальні шляхи й механізми її реалізації, що призвелодо суттєвого погіршення функціонування зазначеної сфери.
У сучасних умовах в Україні культура не сталапріоритетним напрямом державної політики. Політична і управлінська еліта покищо недооцінює важливої ролі культури в процесах державотворення, розвитку всіхсфер суспільного життя, у формуванні інтелектуального потенціалу суспільства.Свідченням цього є відсутність цілісної концепції розвитку вітчизняноїкультури, належної законодавчо-нормативної бази культурної сфери, здійсненнябюджетної політики фінансування культури за залишковим принципом.
Успішному здійсненню державної політики у сферікультури значно перешкоджає обмеженість фінансових ресурсів, необхідних длядосягнення поставлених цілей, і низька ефективність їх використання. Існуючіпринципи, методи і форми бюджетного фінансування культурної сфери, підходи донього не відповідають її потребам. Водночас позабюджетний механізм фінансуванняє малорозвиненим, що зумовлюється не розробленістю відповідноїнормативно-правової бази, яка б стимулювала благодійну, меценатську діяльністьі сприяла залученню інвестицій у сферу культури.
Головне завдання державної політики усфері культури — забезпечення громадянам необхідних умов для культурного розвитку — доступу до культурних надбань і цінностей вітчизняної й світової культури,активної участі в культурному житті з максимальним урахуванням при цьомукультурних потреб та інтересів усіх суб’єктів культурного процесу — залишаєтьсяневирішеним і, по суті на сьогодні здебільшого є декларативним. Відчутнопосилюються духовна деградація суспільства, цінності й норми, що утворюютьдуховне ядро вітчизняної культури, є нестійкими і розпливчастими. Сьогодні усуспільстві послаблюється зв’язок з історико-культурними традиціями, кращиминадбаннями вітчизняної культури, що призводить до зниження усвідомленнягромадянами себе єдиною державою і нацією. Це загрожує національній безпеціУкраїни. Культура поступово втрачає функції соціальної регуляції, суспільноїконсолідації й духовного самовизначення людини. Для вирішення складнихсоціокультурних проблем необхідне переосмислення сучасної державної політики усфері культури, її пріоритетних напрямів, завдань і механізмів реалізації.
У незалежній українській державі разом ізреорганізацією всієї системи виконавчої влади відбувається трансформаціядержавного управління у сфері культури. Розпочато створення новоїнормативно-правової бази, що регламентує управлінську діяльність відповіднихорганів, здійснюється реорганізація Міністерства культури і мистецтв України,пошук нових форм і методів управління. Водночас нові організаційно-управлінськівідносини формуються повільно. Це зумовлюється як суперечливимисоціально-економічними, політичними процесами в сучасному суспільстві, щоускладнює поєднання адміністративних методів державного управління з ринковимимеханізмами, так і недоліками організаційно-управлінського характеру.
Органи державного управління у сфері культуризалишаються структурно недосконалими й відмежованими від культурних потреб таінтересів громадян. Зміст їх управлінської діяльності неадекватний вимогамнової соціокультурної реальності. Поки що не вдалося встановити конструктивнийдіалог і налагодити механізм взаємодії між державними органами та громадськістюв процесі розробки і прийняття управлінських рішень з проблем культурногорозвитку, відсутня належна система контролю за їх виконанням, що суттєво знижуєефективність реалізації державної політики у сфері культури.
1. Порядокфінансування соціально-культурних заходів
У Конституції України закріплено, що людина, її життяі здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Українінайвищою соціальною цінністю (ст. 3). Права і свободи людини та їх гарантіївизначають зміст і спрямованість соціальності діяльності держави, якавідповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав ісвобод людини — головний обов'язок держави.
Отже, необхідність виділення коштів з державного тамісцевих бюджетів на фінансування соціально-культурних заходів є закономірним івиправданим з позицій розвитку держави. Саме цей напрям кошторисно-бюджетногофінансування є найбільшим порівняно з усіма іншими бюджетними витратами.
До культурних видатків державиналежать:
Ø освіту інауку;
Ø культуруі засоби масової інформації;
Ø фізичнукультуру та спорт;
Ø заходи усфері молодіжної політики.
Фінансування зазначених видатків відіграє великусоціальну та політичну роль, формуючи в суспільстві відчуття «благополуччяй задоволення» або «розчарування» тими процесами, щовідбуваються у країні. Разом з тим в умовах існування бюджетного дефіцитукультурна сфера є найуразливішою, тому що велика кількість цих видатківфінансується за «залишковим принципом», тобто в останню чергу або жза дуже скороченими нормативами та нормами.
Порядок фінансування освіти
Освіта створює основу інтелектуального, культурного,духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Упромислово розвинутих країнах видатки на освіту на всіх рівнях державногосектора, як правило, становлять від 4,5 до 7 % ВВП. У країнах, що розвиваються,видатки на освіту коливаються від 2,5 до 7,5 % ВВП і в середньому становлятьменшу частину ВВП порівняно з промислово розвинутими країнами. Водночас убільшості країн саме державний сектор прямо надає послуги у сфері початкової ісередньої школи в широкому обсязі, оскільки цей показник, як правило, перевищує90 % від загальної суми витрат. Державний сектор впливає на попит освітніхпослуг за допомогою таких чинників, як надання студентам стипендій, субсидій ідопомог через рішення, що стосуються оплати навчання, а також через загальнуструктуру регулювання приватної освіти.
Чинним законодавством передбачено, що заклади освітистворюються органами державної виконавчої влади і органами місцевогосамоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від формвласності, громадянами відповідно до соціально-економічних, національних,культурно-освітніх потреб у них за наявності необхідної матеріально-технічної,науково-методичної бази, педагогічних кадрів.
Фінансування державних закладів освіти, установ таорганізацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштіввідповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державнихпідприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Відповіднодо ст. 61 Закону України «Про освіту» держава забезпечує бюджетніасигнування на освіту в розмірі не меншому 10 % національного доходу, а такожвалютні асигнування на основну діяльність. При цьому кошти закладів і установосвіти та науки, які повністю або частково фінансуються з бюджету, одержані відздійснення або на здійснення діяльності, передбаченої їх статутнимидокументами, не вважаються прибутком і не оподатковуються.
Додатково заклади освіти як джерела фінансуванняможуть розглядати:
Ø кошти,одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовкукадрів відповідно до укладених договорів;
Ø плату занадання додаткових освітніх послуг;
Ø кошти,одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані закладомосвіти на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;
Ø доходивід реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів ігосподарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;
Ø дотації змісцевих бюджетів;
Ø кредити іпозички банків, дивіденди від цінних паперів та доходи від розміщення надепозитних вкладах тимчасово вільних позабюджетних коштів;
Ø валютнінадходження;
Ø добровільнігрошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ,організацій, окремих громадян;
Ø іншікошти.
За рахунок коштів місцевих бюджетівфінансується:
ü дошкільната загальна середня освіта (школи, дитячі садки, спеціалізовані школи, ліцеї,гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи).
На фінансуванні міських та районних бюджетівперебувають заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги тареабілітації.
За рахунок коштів обласних бюджетів та бюджету АРКфінансуються заклади професійно-технічної освіти, що виконують державнезамовлення, а також вищі заклади освіти 1, 2, 3 та 4-го рівнів акредитації, щоперебувають у власності Автономної Республіки Крим та спільній власностітериторіальних громад.
Фінансуванняшкіл.
Основну частинувитрат місцевого бюджету на освіту складає фінансування загальноосвітніх шкіл.В основі визначення обсягів фінансування лежать два показники:
Ø вихідний- кількість учнів;
Ø похідний- кількість класів.
Ці показникивраховуються на дві дати: 1 січня і 1 вересня планового бюджетного року.
Кількість учнівна 1 січня планового року приймається на рівні контингенту 1 вересня поточногороку. Кількість учнів на 1 вересня планового року визначається з урахуваннямповного? переходу учнів із класу в клас.
Оскількибюджетний рік не збігається з навчальним, крім показників на 1 січня і 1вересні, розраховуються середньорічні показники за такою формулою:
/> (1) де
К01 — кількість учнів на 1 січня;
К09 — кількість учнів на 1 вересняпоточного року.
Система зарплативчителів складається з 3 складових:
Ø оплатинавчальних годин;
Ø доплатиза перевірку зошитів;
Ø додатковихдоплат.
Основнимелементом виступає оплата навчальних годин, що визначається за такою формулою:
/> (2) де:
С — ставка зарплати учителя, якавстановлюється в залежності від освіти (середня, середня спеціальна, неповнавища, вища) і кваліфікаційних категорій (учитель, учитель-методист, заслуженийучитель, народний учитель);
Кч — кількість годин педагогічногонавантаження на тиждень;
Нц — норма педагогічногонавантаження вчителі на тиждень (1-4 класи — 20 годин, 5-11 класи — 18 годин).
Доплата заперевірку зошитів установлена для вчителів початкової школи і старших класів потаких предметах: мова і література, математика, іноземна мова. Сума доплативизначається по формулі:
/> (3) де
От — оплата за перевірку зошитівпо всіх предметах;
Нт – норматив оплати за перевіркузошитів по одному предмету.
Додаткові доплативстановлені за класне керівництво, завідування навчальними кабінетами,досвідними майстернями і ділянками, ведений позакласної фізкультурної роботи,завідування бібліотекою.
Розрахунокзарплати учителів здійснюється в спеціальному документі — тарифікаційномусписку, у рядках якого відображаються дані по кожному учителеві. У графахнаводяться основні відомості і розрахунок зарплати:
Ø освіта, №диплома;
Ø кваліфікаційнакатегорія;
Ø предмет;
Ø навчальненавантаження на тиждень у розрізі 3 груп класів (1-4,5-9, 10-11);
Ø сумаоплати педагогічного навантаження і доплати за перевірку зошитів по кожномукласові;
Ø додатковідоплати (по кожному видові).
Підсумкова графа- загальна сума зарплати за місяць. У тарифікаційному списку підсумкипідбиваються по рядку (зарплата кожного вчителя) і графам (обсяг педагогічногонавантаження, зарплата, доплати і сумарна зарплата).
Керівники шкілодержують зарплату, що складається з 2 частин ставки директора або завуча йоплати педагогічної роботи. При цьому для них встановлені обмеження — максимальний обсяг їхнього педагогічного навантаження не повинний перевищувати2/3 від нормативу (тобто 12 годин).
Основнимнапрямком витрат по школі є фонд зарплати, що складається з 3 елементів:
Ø педагогічногоперсоналу;
Ø адміністративно-управлінськогоперсоналу;
Ø обслуговуючогоперсоналу.
Фонд зарплатиучителів планується в розрізі 3 вищезгаданих систем зарплати. Планування фондуоплати педагогічного навантаження здійснюється на підставі 2 показників:
Ø кількостіпедагогічних ставок;
Ø середньоїставки зарплати.
Педагогічнаставка — це умовна розрахункова ставка, що відповідає нормативовіпедагогічного навантаження. Кількість педагогічних ставок розраховується покожній групі класів шляхом загальної кількості годин педагогічного навантаженняпо даній груді на норматив навантаження. Загальна кількість годин зафіксована втарифікаційному списку і визначається, виходячи з кількості класів у кожнійгрупі й обсягу годин за планом. Крім того, враховується розподіл класів нагрупи по окремих предметах — праця, фізкультура, іноземна мова.
Середня ставказарплати визначається шляхом розподілу суми оплати навчальних годин (зтарифікаційного списку) на кількість педагогічних ставок по даній групі класів.
Розрахунокрічного фонду зарплати проводиться в розрізі періодів — за січень — серпень івересень — грудень. Це пов'язано з тим, що з початком кожного навчального року,як правило, змінюється кількість класів у кожній навчальній групі. Усічні-серпні кількість педагогічних ставок визначена положенням на 1 січня і на8 місяців (у сільських школах на 8,5 місяців). За вересень-грудень кількістьпедагогічних ставок на 1 вересня збільшується на середню ставку зарплатиположенням на 1 січня і на 4 (3,5) місяці.
Фонд зарплати наперевірку зошитів планується в розрізі груп класів шляхом помноженнясередньорічної кількості класів у даній групі на середні витрати по перевірцізошитів на один клас. Середні витрати визначаються розподілом суми доплат заперевірку зошитів по тарифікаційному списку на кількість класів на 1 січня.
Додаткові доплатиплануються в розрізі кожного виду доплат шляхом множення відповідних показниківпо встановленому нормативові доплат:
Ø за класнекерівництво — середньорічна чисельність класів,
Ø помноженана норматив доплат; »» за керівництво кабінетами — кількість кабінетів нанорматив
Ø доплат;
Ø запроведення позакласної фізкультурної роботи – у залежності від чисельностікласів у школі.
Фонд зарплатиадміністративно-управлінського персоналу:
Ø директор;
Ø заступники;
Ø організаторимасової роботи.
Кількість місцьзаступників і організаторів залежить від кількості класів у школі, а ставказарплати директори і його заступників — від кількості учнів у школі. Плануванняфонду заробітної плати визначається шляхом помноження кількості посад на ставкузарплати.
Фонд зарплатиобслуговуючого персоналу планується шляхом помноження кількості місць на ставкузарплати. Кількість робочих місць визначається по встановлених нормативах.
Нарахування назарплату включають відрахування в Пенсійний фонд, Фонд соціального страхуванняна випадок безробіття, Фонд соціального страхування на випадок тимчасовоївтрати працездатності.
Фінансуваннядошкільних установ.
У фінансуваннідошкільних установ існують певні особливості. Планування фонду зарплатиздійснюється за спрощеною методикою: кількість робочих місць помножується насередню ставку зарплати. Кількість місць вихователів і їхніх помічниківустановлюється по нормативах на одну групу. Норматив залежить від тривалостіперебування дітей в установі: більш розповсюджене — 12-ти годинне перебуваннядітей, по якому норматив включає 2 вихователя + 2 помічники. Кількість робочихмісць допоміжного персоналу встановлюється по типових штатних розкладах,виходячи з чисельності дітей у дитячій установі.
Оплатавідпускних.
Основноюособливістю планування фонду зарплати є виділення засобів на заміщення працівників,що знаходяться у відпустці. Сума цих витрат планується шляхом множеннязагальної кількості днів відпустки даного робочого місця на середньоденнузарплату.
Часткова оплатавитрат у дитячих дошкільних установах здійснюється також за рахунок батьків.
Загальноюособливістю для шкіл-інтернатів і дитячих дошкільних установ є встановленнячасткового покриття витрат за рахунок оплати батьків. Ця оплата зараховуєтьсяне на рахунки даних установ, а до бюджету. Вся сума витрат за кошторисомфінансується з бюджету.
Порядок фінансування науки
Розвиток науки і техніки є визначальним факторомпрогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного таінтелектуального зростання. Цим зумовлена необхідність пріоритетної державноїпідтримки розвитку науки як джерела економічного зростання і невід'ємноїскладової національної культури та освіти, створення умов для реалізаціїінтелектуального потенціалу громадян у сфері наукової і науково-технічноїдіяльності, цілеспрямованої політики у забезпеченні використання досягненьвітчизняної та світової науки і техніки для задоволення соціальних,економічних, культурних та інших потреб.
У Конституції України зазначено, що держава сприяєрозвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовимспівтовариством (ст. 54).
Держава повинна приділяти велику увагу фінансуваннюнаукової та науково-технічної діяльності, що включає фінансуванняфундаментальних досліджень та видатків на розробку перспективних технологій іпріоритетних напрямів науково-технічного прогресу.
Кошти виділяються на фундаментальні дослідження,пошукові та прикладні розробки; державні та міждержавні науково-технічніпрограми; державні премії України у галузі науки і техніки; фінансуваннянаукових розробок з проблем стандартизації, сертифікації та еталонної бази,державних контрактів; фінансування наукової частини національних, міжгалузевихта галузевих програм тощо. У цій групі фінансуються науково-дослідні інститути,що виконують фундаментальні дослідження на державне замовлення, а також науково-дослідніорганізації, що перебувають на господарському розрахунку, але виконуютьдержавне замовлення з оплатою за рахунок державно-бюджетних асигнувань.
Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової танауково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7% ВВП України. Безпосередньо за рахунок коштів державного бюджету здійснюєтьсяфінансування фундаментальних та прикладних досліджень і сприяннянауково-технічному прогресу державного значення, міжнародним науковим таінформаційним зв'язкам державного значення.
Відповідно до законодавства бюджетне фінансуваннянаукових досліджень здійснюється шляхом базового та програмно-цільовогофінансування. Базове фінансування надається для забезпечення:
Ø фундаментальнихнаукових досліджень;
Ø найважливішихдля держави напрямів досліджень, у тому числі в інтересах національної безпекита оборони;
Ø розвиткуінфраструктури наукової і науково-технічної діяльності; збереження науковихоб'єктів, що становлять національне надбання;
Ø підготовкинаукових кадрів.
Перелік наукових установ та вищих навчальних закладів,яким надається базове фінансування для здійснення наукової і науково-технічноїдіяльності, затверджує Кабінет Міністрів України.
Програмно-цільове фінансування здійснюється, якправило, на конкурсній основі для:
Ø науково-технічнихпрограм і окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напряміврозвитку науки і техніки;
Ø забезпеченняпроведення найважливіших прикладних науково-технічних розробок, які виконуютьсяза державним замовленням;
Ø проектів,що виконуються у межах міжнародного науково-технічного співробітництва.
Видатки на культуру мистецтва
Складність правового регулювання фінансування витратна культуру і мистецтво полягає у не лише в об'єктивних причинах, пов'язаних іззагальним становищем у країні, а й у специфіці самої галузі культури. З одногобоку, культура не може існувати без свободи творчості і тому одне знайважливіших завдань правового забезпечення культурної сфери — це гарантуваннята забезпечення творчих свобод: свободи художньої творчості, свободи слова,свободи друку тощо. З іншого боку, в умовах класичного ринкового господарюваннязначна частина організацій культурно-мистецької сфери є економічнонеприбутковими, але суспільне необхідними. З цього випливає, що суспільство(держава), яке зацікавлене в існуванні та розвиткові культури, повинностворити такий правовий простір, у якому культура зможе існувати, залишаючисьекономічно неприбутковою, навіть за умов ринкової економіки. Відповідно дофункціональної класифікації видатків до них належать витрати на утриманнязасобів масової інформації, у тому числі телебачення і радіомовлення, пресу,книговидання тощо, а також дослідження і розробки у сфері духовного тафізичного розвитку.
Згідно з функціональною структурою видатків накультуру та мистецтво їх включено до розділу «Духовний та фізичнийрозвиток» (код 0800) та підрозділу «Культура та мистецтво» (код0821). Ці видатки включають фінансування театрів; художніх колективів,концертних і циркових організацій; кінематографії; творчих спілок; бібліотек;музеїв та виставок; заповідників; клубних закладів; інших заходів і закладів угалузі культури та мистецтва.
При фінансуванні культури головними розпорядникамибюджетних коштів є Міністр культури України, міністри та керівники державнихкомітетів та відомств України, а також Автономної Республіки Крим, упідпорядкуванні яких перебувають підприємства, організації, заклади культури.Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є керівники відповідних закладів,підприємств та організацій.
З бюджетів міст районного підпорядкування,сільських та селищних бюджетів фінансування здійснюється відповідними місцевимидержавними адміністраціями та виконавчими комітетами органів місцевогосамоврядування. У бюджетному фінансуванні витрат на культуру та мистецтвоберуть участь усі ланки бюджетної системи України.
Кожне окреме підприємство, організація або закладкультури отримує асигнування лише з одного бюджету. Розподіл установ культурита мистецтва на ті, що фінансуються з державного бюджету, і ті, що отримуютьасигнування з місцевих бюджетів, здійснюється залежно від їх значимості тапідпорядкування.
До видатків, що здійснюються з районних бюджетів табюджетів міст республіканського значення Автономної Республіки Крим і міст обласногозначення, належать:
Ø державнікультурно-освітні (бібліотеки, музеї та виставки) та театрально-видовищні
Ø програми(філармонії, музичні колективи і ансамблі, театри, палаци і будинки культуриреспубліканського АРК і обласного значення, школи естетичного виховання дітей,інші заклади та заходи у галузі мистецтва).
Фінансуваннякультурно-просвітніх установ
Установи культуриможуть здійснювати свою фінансову діяльність, як на основі кошторисногофінансування, так і комерційного розрахунку. У кошторисному порядкуфінансуються ті з них, що не мають реальних можливостей самостійно зароблятигроші і послуги яких повинні мати доступний характер, бібліотеки, музеї,заповідники. Клуби, палаци і будинки культури в даний час фінансуються намінімальному рівні.
Комерційнийрозрахунок може бути повним або частковим. Повний розрахунок передбачає повнусамооплатність і одержання прибутку, частковий характеризується покриттямвитрат як за рахунок бюджетних асигнувань, так і за рахунок надання платнихпослуг. Такий метод фінансової діяльності встановлюється, наприклад, увідношенні театрів загальнонаціонального значення.
Фінансуваннябібліотек ґрунтується на показнику бібліотечних фондів. Фонд заробітної платибібліотекарів визначається множенням кількості посад, розрахованої повстановлених нормативах бібліотечного фонду на одну посаду, на середню ставкузаробітної плати. Фонд заробітної плати обслуговуючого персоналу бібліотекустановлюється по типових штатних розкладах.
В аналогічномупорядку фінансуються музеї. Чисельність штатних працівників-фахівціввизначається по нормативах музейних фондів на 1 працівника, посадиобслуговуючого персоналу — по типових штатних розкладах. Частина витрат наутримання музею здійснюється за рахунок установленої вхідної плата.
Клуби, палаци ібудинки культури фінансуються в змішаному порядку, тобто за рахунок бюджету йотриманих доходів від платних послуг. За рахунок бюджету фінансується лишезаробітна плата Штатний розклад розробляється окремо для кожної установи взалежності від того, які кружки, секції в ньому функціонують.
Телебачення і радіомовлення
За рахунок держави фінансуються державні програмипідтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційнихагентств тощо. Відповідно до функціональної класифікації видатків до нихвідносять витрати на утримання засобів масової інформації, у тому числітелебачення і радіомовлення, пресу, книговидання тощо, а також на дослідження ірозробки у сфері духовного та фізичного розвитку.
Особливість фінансування витрат на пресу, телебаченнята радіомовлення полягає в тому, що з переходом до ринкових відносин дедалібільша їх частина працює на змішаних джерелах фінансування, серед яких основнимстає самоокупність та доходи від діяльності, основаної на приватній власності.Державні програми телебачення, Радіомовлення та преса, які одержують бюджетніасигнування, також фінансують значну частину своїх видатків за рахунок власнихкоштів, отриманих переважно від надання рекламних послуг. У свою чергу редакціїгазет та журналів, що належать органам місцевого самоврядування, частковофінансуються з місцевих бюджетів. Зокрема, право місцевих органів на заснуваннявласних засобів масової інформації, призначення і звільнення їх керівниківзакріплено в ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування вУкраїні».
Фінансуванняустанов соціального забезпечення
Соціальнезабезпечення — це надання фінансового забезпечення або допомоги тим громадянам,що внаслідок об'єктивних причин не можуть мати достатніх власних доходів або незнаходяться на чийомусь утриманні. У систему соціального забезпечення входять:
Ø Будинкиінтернати для престарілих і інвалідів.
Ø Притулкидля неповнолітніх.
Ø Дитячіустанови-інтернати (для дітей з різними відхиленнями в здоров'ї).
2. Рекомендації,щодо доцільного здійснення видатків на культуру і мистецтво
державнаполітика фінансування культура
Комітету з питань культури і духовності Верховної РадиУкраїни, Міністерству культури і мистецтв України розробити цілісну науковуконцепцію розвитку національної культури, виходячи з розуміння суттєвої ролікультури в усіх сферах життєдіяльності суспільства як важливого чинниканаціонального самоусвідомлення і самовираження, необхідної умови формуванняінтелектуального потенціалу суспільства і виходу його на нові рівніцивілізації. Така концепція має ґрунтуватися на глибокому осмисленні історії,нинішнього стану і перспектив розвитку української культури, визначатизагальнонаціональні пріоритети і передбачати конкретні напрями діяльності,завдання та механізми їх реалізації. Важливо до розробки зазначеної концепціїзалучити широке коло науковців, представників громадських організацій у сферікультури, всіх зацікавлених суб’єктів культурного життя суспільства.
Започаткувати проведення у Верховній Раді Українищорічних парламентських слухань “Про стан розвитку культури в Україні”,підготовку Доповіді з цього питання Верховній Раді України, Президенту України,Кабінету Міністрів України. Запровадження такого механізму формування тареалізації державної політики у сфері культури уможливлює здійсненняоб’єктивного аналізу стану вітчизняної культури, тенденцій та перспектив їїрозвитку, що сприятиме визначенню пріоритетних напрямів на місцевому рівні, атакож розробленню необхідних заходів щодо забезпечення культурного розвиткусуспільства і узгодженню діяльності органів державної влади і управління усфері культури.
Верховній Раді України прискорити прийняття пакетазаконодавчих актів щодо створення сприятливих умов для залучення інвестицій усферу культури та пільгового оподаткування меценатської, благодійної діяльностірізних зацікавлених суб’єктів, а також звільнення від оподаткування закладів,підприємств сфери культури як неприбуткових організацій, що стимулюватимезалучення позабюджетних надходжень у зазначену сферу. Закріпити відповідні положенняу новій редакції Податкового Кодексу України.
Створити в структурі Міністерства культури і мистецтвУкраїни управління законотворчої роботи, укомплектувавши зазначений підрозділвисокопрофесійними кадрами, спеціалістами, які мають позитивний досвідуправлінської діяльності в ринкових умовах. Основними завдання такогоуправління мають бути: проведення ґрунтовного аналізу всіх законодавчих інормативних документів, прийнятих в період незалежності, що стосуютьсяфінансового забезпечення культурної сфери та багатьох інших проблем; розробкарекомендацій та пропозицій щодо узгодження всіх згаданих документів, вилученняз них позицій, які гальмують створення дієвих механізмів фінансовогозабезпечення культурної сфери, а також заважають цілісному, логічному їїреформуванню. Після розробки рекомендацій виробити конкретні пропозиції щодовирішення назрілих проблем для їх розгляду у Верховній Раді України ізатвердження Кабінетом Міністрів України.
Ширше використовувати в практиці державного управлінняпрограмно-цільовий підхід як ефективний механізм реалізації державної політикиу сфері культури, який уможливлює розв’язання соціокультурних проблем шляхомзастосування оптимальних форм, методів управлінської діяльності, що особливоважливе в умовах жорсткої обмеженості ресурсів.
Запровадити державно-громадську модель управління усфері культури, яка ґрунтується на принципах децентралізації і демократизації,поєднує елементи державного і громадського управління, забезпечує максимальнезалучення громадських структур, неурядових організацій до вироблення іприйняття обґрунтованих, узгоджених управлінських рішень з урахуваннямкультурних запитів усіх суб’єктів культурної діяльності і сприяє оптимізаціїдержавної політики у сфері культури. Для цього необхідно:
ü створитив структурі Міністерства культури і мистецтв України консультативно-дорадчийорган — Раду з проблем культурного розвитку, основними функціями якого маютьбути: формування і реалізація державної політики у сфері культури; розробка іприйняття управлінських рішень; розподіл фінансових ресурсів і контроль за їхвикористанням. До складу зазначеного органу мають входити представникиМіністерства культури і мистецтв України, інших міністерств і відомств, які засвоїми функціональними повноваженнями здійснюють державну політику у сферікультури, провідні вчені, представники творчих спілок, громадських об’єднань,недержавних організацій, визнані митці, представники регіональних (обласних)органів управління у сфері культури, народні депутати, представники місцевогосамоврядування;
ü сформуватидержавно-громадські органи в структурі управлінь чи відділів культури місцевихдержавних адміністрацій, розширити повноваження депутатських комісій з питанькультурного розвитку відповідних місцевих рад, максимально залучаючи широкікола громадськості до вироблення управлінських рішень.
З урахуванням складності і багатогранності вказаноїпроблематики виникає необхідність продовження вивчення її в майбутньому. На нашпогляд, потребують спеціального дослідження проблеми правового, кадровогозабезпечення державної політики у сфері культури, вивчення досвіду зарубіжнихкраїн щодо вирішення цих проблем і можливості застосування його в Україні.
Список використаної літератури
Владимиров К.М., Чуйко Н.Г. Місцевіфінанси. – Навчальний посібник. Херсон: Олді-Плюс, 2006. – 352 стор.
Петренко Ю. В., Рожко О.Д. «Місцевіфінанси» // Опорний конспект лекцій. – К.: Кондор, 2003. – 282с.