РЕФЕРАТ
Назватеми «Фінансове планування — основний елемент управління фінансамипідприємства на базі Херсонського обласного управління по будівництву, ремонтуй утриманню автомобільних доріг», обсяг роботи 86 сторінок, таблиць 7, малюнків 3, додатків 5, джерела 51. У даній дипломній роботі пропонуєтьсятеоретико-методичні основи фінансового планування на підприємстві. Детальнорозглядаються прийоми аналізу фінансового стану підприємства та методискладання бізнес-плану державного підприємства та чітко сформульованийфінансовий план, створений на законодавчій базі про джерела фінансування, задопомогою котрого можна реально визначити обґрунтовану програму виробничо-господарськоїдіяльності шляхової організації.
Третійрозділ дипломної роботи — шляхивдосконалення фінансового планування на підприємстві. В цій частині дипломурозглядається фінансова стратегія підприємства, оперативне фінансовепланування, інформатизація управління ринковою економікою.
Четвертийрозділ — охорона праці та п'ятийрозділ — прикладна комп'ютернапрограма.
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні основипланування фінансової діяльності підприємства
1.1 Необхідність фінансового плануванняна підприємстві
1.2. Джерела фінансового планування
РОЗДІЛ 2. Методологічні основи аналітичної роботи з планування, розглянуті на базіХерсонського обласного управління по будівництву, ремонту і експлуатаціїавтомобільних доріг
2.1. Фінансово-економічна характеристика підприємства
2.2. Фінансове планування на підприємстві
2.3. Планування та формування фінансовихрезультатів діяльності підприємства
РОЗДІЛ 3. Шляхи вдосконалення фінансового планування на підприємстві
3.1. Фінансова стратегія підприємства
3.2. Оперативне фінансове планування
3.3. Інформатизація управління ринковою економікою
РОЗДІЛ 4. Охорона праці
РОЗДІЛ 5. Прикладна комп'ютерна програма
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Фінансовепланування охоплює найважливіші сторони фінансово-господарської діяльностіпідприємства, забезпечує необхідний попередній контроль за утворенням івикористанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів, створює умовизміцнення фінансового стана підприємства.
Безфінансового планування не можна досягти того рівня управліннявиробничо-господарською діяльністю підприємств, який забезпечує йому успіх наринку постійного вдосконалення матеріальної бази, соціальний розвитокколективу, бо ніякий інший вид планування не може мати для підприємства такогоузагальнюючого, глобального значення.
Актуальністьтеми полягає в тому що фінансове планування допомагає підприємству досягтивисокого рівня управління виробничо-господарської діяльності, яке забезпечуєйому успіх на ринку, постійне вдосконалення матеріальної бази, соціальнийрозвиток колективу.
Задачафінансового планування:
1.Забезпечення фінансовимиресурсами і коштами виробничо-господарської діяльності;
2.Збільшення прибули за рахунокзниження собівартості, підвищення якості продукції і росту рентабельностівиробництва;
3.Визначення фінансовихвзаємовідносин із бюджетами і банками;
4.Забезпечення реальноїзбалансованості планованих витрат і прибутків підприємства на принципахсамооплатності і самофінансування;
5.Контроль за фінансовим станомплатоспроможністю підприємства.
Метоюфінансового планування є планування подальшого розвитку для стабільностіпідприємства.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ПЛАНУВАННЯ ФІНАНСОВОЇДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
1.1. Необхідність фінансового планування на підприємстві
Фінансовепланування — це процес визначення обсягівфінансових ресурсів за джерелами формування та напрямами їх цільовоговикористання згідно з виробничими та маркетинговими показниками діяльностіпідприємства в плановому періоді. Мета фінансового планування — забезпечення господарської діяльностіпідприємства необхідними джерелами фінансування.
Основуперспективного фінансового планування становить прогнозування, яке полягає увивченні можливого фінансового стану підприємства на перспективу. На відмінувід планування, прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансовихпоказників і параметрів, використання яких відповідно до тенденції зміниситуації на ринку дає змогу визначити один із варіантів розвитку подій іфінансового стану підприємства. Тобто при прогнозуванні оцінюються можливімайбутні фінансові наслідки рішень, що приймаються, а при плануванні фіксуютьсяфінансові показники, які підприємство намагається отримати в майбутньому.
Усвою чергу, бюджетування є складовою фінансового планування, тобто процесувизначення майбутніх дій щодо формування та використання фінансових ресурсів, ітільки-но робиться фінансовий план на майбутнє, він обов'язково підкріплюєтьсярозрахунками й складанням бюджетів.
Длявизначення сутності й місця бюджетування в системі прийняття рішень розглянемосаме процес планування й контролю на підприємстві з урахуванням існуючихтенденцій щодо інтеграції оперативного й стратегічного планування. Такий підхідстосовно планування й контролю базується на: існуючому механізмі плануванняпросторів бізнесу;
— глибокодиференційованомукоротко- й середньостроковому плануванні (операційному плануванні).
Тобтодовгострокове цільове планування й реалізація цілей в операційній перспективіпоєднані в єдиному процесі бізнес-планування (рис. 1).
Бізнес- планування пов'язує стратегічнепланування сегментів бізнесу з плануванням відповідних заходів, економічнихпоказників й супроводжує середньострокове планування за періодами з меншимчислом ключових показників. Ключові показники бізнес — планування на першийрік, що йде за поточним роком, утворюють бюджетні рамки (контрольні цифри), якіє основою для детального планування бюджету і зв'язком між бізнес-плануванням ібюджетним плануванням. Причому бюджетне планування спрямоване на поетапнутрансформацію стратегічних цілей в оперативному просторі. Для цього детальновизначаються обсяги очікуваних оборотів, доходів і необхідний виробничийпотенціал в короткостроковому періоді, детально плануються матеріально-речовірезультати виробництва й пов'язані з цим витрати.
Методбюджетного планування заснований на концепції грошових потоків і зводиться, посуті, до розрахунку фінансової частини бізнес-плану. Розробка фінансових планівбазується на складанні бюджетів, що забезпечують взаємозв'язок доходів івидатків на основі взаємозалежності показників розвитку підприємства з йогофінансовими ресурсами.
Бюджет- це кількісне втілення плану, щохарактеризує доходи та видатки за певний період, і капітал, який необхіднозалучити для досягнення планованих цілей. Дані бюджету демонструють майбутніфінансові операції, тобто бюджет створюється до виконання запланованих дій. Цеі визначає роль бюджету як основи для контролю й оцінки ефективності діяльностіпідприємства.
Підбюджетуванням (butgeting) розуміють процес розрахунку,погодження й узагальнення фінансових показників, що деталізують фінансові планипідприємств у грошовому й натуральному виразі на конкретний період часу, тароботу з управління й контролю за виконанням узгоджених бюджетних показників.
/>
Рис. 1. Взаємозв'язок стратегічного йоперативного планування
Рольі місце бюджетування в загальній системі фінансового управління досить повнорозкриваються при розгляді його функцій:
— планування (складання бюджетуґрунтується на уточненні та деталізації стратегічних планів на бюджетнийперіод, визначенні ефективності планованих заходів і відповідності планованимвитратам й доступним ресурсам),
— координація (комунікація такоординація різних підрозділів підприємства і видів діяльності, що передбачаютьузгодження інтересів окремих робітників і груп у цілому по підприємству, длядосягнення поставлених стратегічних цілей. Бюджетування сприяє виявленнюслабких ланок в організаційній структурі, розв'язанню проблем комунікації тарозподілу відповідальності між виконавцями),
— контроль (контроль поточноїдіяльності на основі бюджетних даних, забезпечення планової дисципліни).
Бюджетуваннявключає процес постійного аналізу та внесення коректив до бюджетів залежно відзміни зовнішніх і внутрішніх економічних обставин з метою максимізації прибуткучи мінімізації збитків. Тому обов'язковими етапами в бюджету ванні є:
— визначення точності бюджету (точність підготовки бюджету визначається шляхомпорівняння фактичних значень із запланованими, що виражені або в грошовиходиницях, або в одиницях виміру продукції. Чим менша розбіжність значень, тимвища точність бюджету);
— коригування бюджету (бюджетможе не відповідати реальності, тому перестає бути інструментом ефективногоуправління, отже, його необхідно змінити. Бюджет переглядається, коливідбуваються важливі зміни у витратах чи доходах, з'являються або новіможливості, або певні ускладнення у подальшій роботі (зміна заробітної плати,поява нових конкурентів). Наприклад, якщо прогнозний обсяг продажувідрізняється від реалій, необхідно змінювати всі бюджети. Бюджети повинніпостійно переглядатися й коригуватися у міру необхідності для того, щобзберегти їх координуюче значення);
— контроль і аналіз (для підтримки діяльності підприємства на досить високомурівні ефективності дуже важливо здійснювати функціонально-вартісний аналіз. Урезультаті аналізу визначається, для якого елемента виробництва (торгівлі)можуть бути знижені витрати так, щоб збільшити дохід при одночасному збереженніякості й обсягу товарів і послуг. Розраховані показники зіставляються між собоюй перевіряються, наскільки допустимі отримані співвідношення, наприклад, міжвитратами з бюджету та запланованим обсягом виробництва).
Процесбюджетування допомагає керівництву підприємства координувати зусилля з оглядуна взаємодію між підрозділами. Саме бюджетний процес дає змогу виявити можливіконфлікти та неефективне використання ресурсів. Розроблені бюджетирозглядаються як орієнтири, з якими порівнюються реальні результати.Відстеження різниці у фактичних і бюджетних даних дає можливість своєчасновжити заходів чи здійснити коригування бюджету й змінити тактичні завдання всіхпідрозділів.
Метоюбюджетного планування є забезпечення процесу відтворення відповідними заобсягом і структурою фінансовими ресурсами. У процесі досягнення цієї метивирізняють такі основні завдання бюджетування:
— конкретизація загальних цілейі визначення завдань для підрозділів;
— визначення об'єктабюджетування;
— оцінка ефективності об'єктабюджетування;
— розрахунок обсягу фінансовихресурсів;
— розрахунок обсягу та динамікигрошових потоків:
— визначення структуривнутрішнього і зовнішнього фінансування;
— визначення резервів і обсягівдодаткового фінансування.
Уфінансовому плануванні можна виділити оперативні, фінансові та капітальнібюджети (рис. 2).
Оперативнимибюджетами називають розроблену велику кількість показників, яка відображаєпоточну (оперативну) діяльність, перш за все отриманні реалізаційного доходу таздійснені поточні витрати. Оперативні бюджети підприємство розробляє накороткий термін, як правило, до одного року, й відображає в них операційнінадходження та витрати підприємства. Оперативними бюджетами є бюджетиреалізації, бюджет виробництва, бюджет комерційних витрат тощо.
Фінансовібюджети показують, як на виробничу діяльність підприємства впливають фінансовіта інвестиційні рішення. Основними фінансовими бюджетами є:
— бюджет коштів (cash budget);
— прогнозний баланс і звіт про фінансові результати з урахуванням можливих змінфінансових та господарських умов функціонування. Капітальний бюджет, або бюджеткапіталовкладень (capitalbudget),
відображаєзаплановані інвестиційні витрати за проектами, що приймаються. Як правило, такібюджетні витрати збільшують обсяг позаоборотних активів, які після введення вдію можуть суттєво вплинути на обсяги реалізації й поточні витрати на майбутніперіоди, а це призведе до змін у перспективному операційному та фінансовомубюджетах.
Коженіз бюджетів повинен бути детальним, досяжним і змінюваним, що, в свою чергу,надає всьому процесові бюджетування гнучкості й здатності пристосовуватися довипадковостей. Процес бюджетування має бути стандартизованим за допомогоюбюджетних форм, інструкцій і процедур.
Неприменшуючи важливості кожного етапу бюджетування та доцільності складанняоперативного бюджету на підприємстві, особливу увагу слід приділятибюджетуванню капіталовкладень.
Протягомсвого життєвого циклу підприємство приймає різні проектні пропозиції, кожна зяких потребує розробки бюджету. Ці пропозиції можна класифікувати такими чином:
/>
Рис.2. Взаємозв'язок бюджетів напідприємстві
— капіталовкладення, щозменшують витрати на виробництво продукції (зниження собівартості);
— капіталовкладення, щорозширюють обсяги виробництва існуючої продукції чи сприяють впровадженнюнової;
— капіталовкладення, щопов'язані із заміною обладнання;
— капіталовкладення, що надаютьпереваги чи додаткові вигоди, які складно оцінити щодо кількості.
Капіталовкладенняяк на практиці, так і в теорії, становлять ядро будь-якого бізнесу. Прирістобсягів виробництва та підвищення продуктивності залежать безпосередньо відефективності нових капіталовкладень. В основу концепції доцільностібюджетування капіталовкладень покладено припущення про те, що ця стаття витратвідкриває необмежені можливості для витрачання коштів. Побутує думка, щопідприємство, яке не має бюджету з капіталовкладень, нераціонально використовуєкошти через вкладання їх у всі можливі справи або ж через імовірністьнеправильного вибору менеджерів — фінансування мало перспективних проектів івідкладання на потім програм із високим потенціалом.
Такимчином, можна стверджувати, що поняття бюджетування — це не тільки планомірний процесскладання, розгляду, затвердження бюджетів, а й ефективна система регулюваннята контролю механізму досягнення поставлених завдань. Бюджетування охоплює всісфери фінансово-господарської діяльності підприємства: виробництво, реалізаціюпродукції, діяльність допоміжних підрозділів, управління фінансовими потокамитощо.
Створитиефективну систему бюджетування досить складно. Потрібен час для накопиченняналежного досвіду. Ефективно налагоджена система бюджетування на підприємствідасть змогу не тільки складати ефективні плани, а й постійно відстежувати їхвиконання, якісно прогнозувати фінансово-економічну ситуацію на майбутнє,додасть впевненості в майбутньому.
Фінансовепланування охоплює найважливіші сторони фінансово-господарської діяльності підприємства,забезпечує необхідний попередній контроль за утворенням і використаннямматеріальних, трудових і грошових ресурсів, створює умови зміцнення фінансовогостана підприємства.
Фінансовепланування на підприємстві взаємозалежне з плануванням господарської діяльностіі будується на основі показників виробничого плану (обсягу виробництва,реалізації, кошториси витрат на виробництво, плану капітальних вкладень і ін.).Проте стан фінансового плану не є простим арифметичним перерахунком показниківвиробничого плану у фінансові показники. У процесі стану проекту фінансовогоплану здійснюється критичний підхід до показників виробничого плану,виявляються використовуються невраховані в них внутрішньогосподарські резерви вшляху більш ефективного використання виробничої потужності, більш раціональноївитрати матеріальних і грошових ресурсів, підвищення якості продукції,розширення асортименту й ін. [1]
Упроцесі розробки проекту фінансового плану визначається: витрата на реалізованупродукцію, виторг від реалізації продукції, обсяг і джерела фінансування щонамічаються на планований рік інвестицій, грошові накопичення, амортизаційнийфонд; потреба в оборотних коштах і джерела її покриття; розподіл і використанняприбули; взаємовідносини з бюджетом і банками; платежі у федеральний ітериторіальний дорожні фонди й ін.
Задачафінансового планування:
— забезпечення фінансовими ресурсамиі коштами виробничо-господарської діяльності;
— збільшення прибутку за рахунок зниження собівартості, підвищення якості продукціїі росту рентабельності виробництва;
— визначення фінансовихвзаємовідносин із бюджетами і банками;
— забезпечення реальної збалансованості планованих витрат і прибутків
підприємствана принципах самооплатності самофінансування;
— контроль за фінансовим станомі платоспроможністю підприємства. [3]
Безфінансового планування не можна досягти того рівня управління виробничо-господарськоюдіяльністю підприємства, який забезпечує йому успіх на ринку постійноговдосконалення матеріальної бази, соціальний розвиток колективу, бо ніякий іншийвид планування не може мати для підприємства такого узагальнюючого, глобальногозначення. [5]
Фінансовепланування сприяє виявленню внутрішніх резервів підприємства, дотриманню режимуекономії. Це виявляється в тому, що воно, по-перше, націнює на найефективнішевикористання виробничих потужностей, підвищення якості продукції; по-друге,виконання планів з прибутку й інших фінансових показників (наприклад, розміруамортизаційних відрахувань на повне відновлення основних засобів) можливе заумови дотримання планових норм затрат праці та матеріальних ресурсів; по-третє,обсяг фінансових ресурсів, визначений планом, не дає змоги підприємствустворювати надмірні запаси матеріальних ресурсів, роботи позапланові капітальнівкладення.
Впроцесі фінансового планування забезпечується необхідний попередній контроль застворенням і раціональним використанням фінансових ресурсів. Об'єктамипланування є: доход підприємства, включаючи нагромадження (прибуток та ін.),взаємовідносини з державним бюджетом і державними позабюджетними фондами, обсягкапіталовкладень, інші форми інвестування фінансових ресурсів (зокрема черезоперації на ринку цінних паперів), обсяг довгострокових кредитів банків наінвестиційні заходи, потреба підприємства у власних оборотних коштах і джерелаїї покриття. [6]
Головнимінструментом фінансового планування в сучасних умовах є фінансовий планпідприємства (баланс доходів і витрат).
Взаємозв'язокфінансового і виробничого планування зумовлює необхідність розробки напідприємстві єдиного виробничо-фінансового плану -техпромфінплану. Його складовою є «баланс доходів івидатків» — фінансовий план підприємствана поточний рік, квартал або місяць, в якому підприємства, що надходять донього і витрачаються ним у відповідних напрямках. [7]
Допочатку 90-х років за умов директивно-планової економіки кожне підприємстворозробляло фінансовий план у вигляді балансу доходів і видатків за єдиною,встановленою в центральному порядку формою. Він обов'язково затверджувавсявищестоящими органами управління (в останні роки затверджувалися лише головніпоказники фінансового плану). [9]
Тепертакий порядок скасовано, баланс доходів і видатків кожне підприємство розробляєсамостійно.
Фінансовепланування — це також діяльність поформуванню й використанню цільових централізованих і децентралізованих фондівфінансових ресурсів, які спрямовують на розширене відтворення та на задоволеннянасущних потреб держави. Централізована частина фінансових ресурсів у процесіпланування видатків бюджету і фондів спрямовується насамперед на забезпеченнясоціально-культурної сфери, вирішення проблеми ліквідації монополізму ввиробництві товарів для народу, на розвиток малого бізнесу і ринкових структур.При цьому при плануванні використання централізованої, частини фінансовихресурсів в умовах глибокої економічної кризи необхідно дотримуватисянайжорсткішого режиму економії коштів і вишукувати можливості скороченнядефіциту бюджету. [10]
Впливфінансового планування на економіку стає максимально ефективним за умови, щотаке планування забезпечує відповідність грошових і матеріальних ресурсів.
Основнимизавданнями фінансового планування є:
— визначення джерел і обсягівгрошових ресурсів, необхідних для розширеного відтворення, і їх розподіл міжвиробничими й невиробничими сферами;
— зосередження в руках державицентралізованого фонду грошових засобів, необхідних для успішного виконаннядержавних функцій;
— забезпечення необхіднихпропорцій в розподілі і використанні грошових ресурсів;
— стимулювання найбільш ефективного використання матеріальних, трудових ігрошових ресурсів, зниження собівартості продукції й виявленнявнутрішньовиробничих резервів.
Виконанняцих завдань реалізується через:
— основний фінансовий пландержави — Державний бюджет і бюджетиусіх рівнів;
— кредитний і касовий планнаціонального банку і комерційних банків;
— баланси й звіти державних підприємств і організацій та колективних власників;
— фінансові плани асоціацій,фірм, кооперативів і т.п.;
— кошториси установ, якіфінансуються із бюджету.
Формуванняфінансових планів і прогнозів базується на принципі наукової обґрунтованості іпредметно-цільовому підході. [11]
Науковаобґрунтованість планування передбачає економічну обґрунтованість фінансовихпоказників, відображення реальних процесів економічного і соціального розвитку,збалансованість фінансових ресурсів.
Особливогозначення принцип наукової обґрунтованості набуває в період суспільнихтрансформацій. В цих умовах конче необхідні такі методи і засоби складанняфінансових планів, а також такі системи вартісних показників, які відображаютьреальні процеси економічного і соціального розвитку. [13]
Предметно-цільовийпідхід передбачає конкретно цільове призначення фінансування (заробітна плата,харчування, медикаменти, будівництво конкретних об'єктів або їх капітальнийремонт і т. п.).
Приплануванні використовуються спеціальні методи, серед яких: метод коефіцієнтів,нормативний, балансовий.
Методкоефіцієнтів базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів щодорезультатів певного проміжку часу: рік, квартал, місяць. Наприклад, індексаціязаробітної плати проводиться із застосуванням коефіцієнтів, які визначаютьсястатистичними органами за індексом підвищення цін.
Головнимнедоліком методу коефіцієнтів є те, що він не стимулює виявлення резервів і несприяє впровадженню режиму економії коштів.
Нормативнийметод ґрунтується на використанні прогресивних норм і нормативів, при цьомувраховуються особливості галузей виробничої і невиробничої сфер, і такожвідповідні зміна в попередньому періоді. [14]
Цейметод дає можливість об'єктивно оцінити погреби галузей у фінансових ресурсах,створити реальні умови зацікавленості і відповідальності в ощадливому йефективному використанні фінансових ресурсів. Зазначимо, що в умовах переходудо ринкової економіки цей метод має особливе значення, саме нормативний методпанування фінансових ресурсів дозволяє передбачити стратегічні потреби уфінансових ресурсах. [12]
Протенормативний метод планування не є панацеєю, його ефективність залежить від:
— узгодженості методиквизначення норм і нормативів на всіх рівнях у різні роки;
— комплексності планування по всіхрозділах, параграфах і статтях бюджетної класифікації й по галузях народногогосподарства;
— своєчасного коригування нормі нормативів (наприклад, при лібералізації цін), обґрунтованості методів їхрозрахунку;
— ефективності формування йвикористання норм і нормативів.
Порядз нормативним методом в умовах переходу до ринкової економіки важливе значеннямає балансовий метод, який допомагає збалансувати джерела ресурсів іззапланованими видатками, встановити взаємозв'язок виробничих і фінансовихпоказників, створювати фінансові резерви. [2]
Длянаших умов найбільш оптимальним є поєднання нормативного і балансового методів.
Практичновся система фінансового планування будується за балансовим методом. Коженфінансовий план складається у вигляді балансу доходів і видатків. Тобтопропорції визначаються через зіставлення і ув'язки потреб у фінансових ресурсахіз джерелами їх формування. При цьому обов'язковою умовою є збалансуванняфінансових резервів.
Так,основний фінансовий план держави — Державний бюджет — має дохідну частину, абоджерела формування (податки, збори й інші надходження), і видаткову частину,або направлення коштів (фінансування державних капітальних вкладень, народного господарства,соціально-культурної сфери і т. п.).
Фінансовийпрогноз промислового підприємства встановлює зв'язок витрат підприємства здоходами і найважливішими виробничими показниками, а також відображає рухгрошових коштів від моменту придбання матеріалів, сировини, устаткування доодержання виручки від реалізації продукції. Це потребує чіткого обґрунтуванняскладеного балансу доходів і видатків, а також організації контролю за йоговиконанням, що в кінцевому підсумку має оптимізувати використання грошовихкоштів. [4]
Виконанняфінансових прогнозів — обов'язкова умова роботи усіхпідприємств і установ. Виконання таких прогнозів значно залежить від рівняорганізації виробництва і управління.
Незважаючина гадану самостійність окремих фінансових планів і рухів фінансових ресурсівна різних рівнях господарювання, всі вони взаємозв'язані, бо є узагальненнямирізних сторін створення, розподілу і використання частини вартості сукупноговнутрішнього продукту.
Головнезавдання фінансового планування полягає в забезпеченні оптимальногоспіввідношення між централізованими і децентралізованими фондами грошовихкоштів. [12]
Сучаснаекономіка потребує удосконалення й рогового планування на всіх рівнях,посилення ініціативи і відповідальності усіх ланок державного фінансовогоапарату в складанні і виконанні фінансових перечить висновкам окремих науковцівпро відмирання інституту планування. Відмова від планування також в зв'язку знеобхідністю приборкання інфляції.
Розбудовафінансової системи з різними її ланками обумовлює існування спеціальногодержавного апарату фінансово-кредитних установ, котрі покликані за продовжуватив життя фінансово-кредитну політику.
Основоюфінансово планування на підприємстві є бізнес-план
Бізнес-планявляється основним засобом менеджменту. У ньому визначаються цілі діяльностіпідприємства і шляхи їх досягнення. Основними цілями розробки бізнес-плану є:
— приватизація об'єктів державної і майнової власності; здійснення інвестиційнихпроектів;
— реалізація окремих комерційнихоперацій;
— емісія цінних паперів;
— визначення перспективрозвитку фірми;
— проведення реорганізації заходів, застосовуваних для неспроможних підприємств(банкрутів);
— фінансове оздоровлення івихід із тимчасово економічної кризи. Бізнес-план також є перевіренимінструментом підвищення прибутковості підприємств в умовах конкуренції івільного підприємництва. Він дає необхідну інформацію для аналізу й оцінкипідприємництва з погляду його розумності, реалістичності, перспективності ірезультативності. [1]
Плануваннябуло прерогативою командно-адміністративної системи. Головна мета фінансовогоплану підприємства полягала у виявленні невикористаних ресурсів і визначеннісуми платежів у бюджет, величина якої відповідала перевищенню доходівпідприємства над його витратами. Сума та рівень витрат суворо нормувались.Надмірна централізація фінансів за планово-директивної економіки послаблювалаекономічні стимули для розширення виробництва. Це негативно позначалось нарезультатах фінансово-господарської діяльності підприємств. Державні дотації вбагатьох галузях сягали значних розмірів, оскільки ці галузі були збитковимиабо малорентабельними.
Міністерства,які вважали підприємства своєю власністю, займалися перерозподілом їхніхдоходів та прибутків. Значна частина прибутку й тимчасово вільних коштівефективно працюючих підприємств вилучалась для фінансування державних видатківта на покриття витрат збиткових підприємств галузі.
Заринкової економіки значно підвищується матеріальна відповідальність керівникапідприємства за його фінансовий стан. Саме тому зросла важливістьперспективного, поточного та оперативного фінансового планування для забезпеченняфінансового стану та підвищення рентабельності підприємств.
Фінансовепланування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругобертувиробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарськоїдіяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансовустійкість підприємства. Ринок висуває високі вимоги до якості фінансовогопланування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльностівідповідальність нестиме само підприємство. За нездатності врахуватинесприятливу ринкову кон'юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягаєліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.
Сьогодніфінансове планування потребує переведення на нові принципи організації. Йогозміст та форми мають бути суттєво змінені у зв'язку з новими економічнимиумовами та соціальними орієнтаціями.
Заадміністративної економіки фінансове планування базувалось на директивнихпланових показниках виробничого та соціального розвитку підприємства. Нині цябаза перестала існувати, оскільки підприємства вже не одержують директивнихвказівок «зверху». Державне замовлення, яке збереглося, утратило своє колишнєдирективне значення і розглядається підприємством лише як одна з можливих сферреалізації продукції. Відтак фінансове планування має орієнтуватися на ринковукон'юнктуру, ураховувати ймовірність настання певних подій і одночаснорозробляти моделі поведінки підприємства за зміни ситуації з матеріальними,трудовими та фінансовими ресурсами.
Фінансовевшанування — це процес визначення обсягуфінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільовоговикористання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства уплановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарськоїдіяльності необхідними джерелами фінансування.
Отже,основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:
• забезпечення виробничої таінвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;
• установлення раціональнихфінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховимикомпаніями тощо;
визначенняшляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;
• виявлення та мобілізаціярезервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використанняматеріальних, трудових та грошових ресурсів;
• здійснення контролю заутворенням та використанням платіжних засобів. Фінансове планування дає змогурозв'язати такі конкретні питання:
— які грошові кошти може мати підприємство в своєму розпорядженні;
— які джерела їх надходження;
— чи достатньо засобів длявиконання накреслених завдань;
— яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкамта іншим кредиторам;
— як повинен здійснюватися розподіл прибутку на підприємстві;
— як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходівпідприємства на принципах самоокупності та самофінансування.
Уфінансовому плануванні використовується балансовий метод. Його зміст полягає втім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а длякожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьомувикористовуються різні способи: нормативний, розрахунково-аналітичний,оптимізації планових рішень, економіко-математичного моделювання.
Сутьнормативного способу фінансового планування полягає в тім, що на основіфінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потребагосподарського суб'єкта у фінансових ресурсах та визначаються джерела цихресурсів. Нормативами є ставки податків, ставки тарифів, зборів та внесків,норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативибувають галузевими, регіональними та індивідуальними.
Завикористання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуютьсяна підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, таіндексів їх зміни в плановому періоді.
Оптимізаціяпланових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щобвибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критеріївибору:
• максимум прибутку (доходу) нагрошову одиницю вкладеного капіталу;
• максимум збереженняфінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;
• мінімум поточних витрат;
• мінімум вкладення капіталу замаксимально ефективного результату;
• максимум абсолютної сумиодержаного прибутку.
Фінансовепланування (крім уже згадуваних способів розрахунків) потребує широкоговикористання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб уможливлюєзнайдення кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками тафакторами, які їх визначають. Економіко-математична модель — це точний математичний опис факторів,які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явищаі здійснюються з допомогою математичних прийомів (рівнянь, нерівностей,таблиць, графіків). Моделювання може будуватися за функціональним такореляційним зв'язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти вплануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівнянаукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планіввиходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства з наступним вибором оптимальноговаріанта фінансового плану.
1.2. Джерела фінансового планування
Утрадиційному розумінні фінансовий аналіз являє собою метод оцінки фінансовогостану підприємства на основі його бухгалтерської звітності. Такого роду аналізможе виконуватися як управлінським персоналом даного підприємства, так ібудь-яким зовнішнім аналітиком, оскільки в основному базується назагальнодоступній інформації. Проте ухвалене виділяти два види фінансовогоаналізу: внутрішній і зовнішній. Внутрішній аналіз здійснює робітникамипідприємства. Інформаційна база такого аналізу набагато ширше і включаєбудь-яку інформацію, що циркулює внутрішній. Відповідно розширюються іможливості аналізу. Зовнішній фінансовий аналіз проводиться аналітиками, що єсторонніми особами для підприємства і тому немаючі доступу до внутрішньоїінформаційної бази підприємства. Зовнішній аналіз менше деталізований і більшформалізований. У процесі фінансового аналізу застосовуються різноманітніприйоми, методи і моделі. [1]
Аналізфінансового стана проводять за допомогою наступних основних прийомів:порівняння й групування, ланцюгових підстановок, різниць. В окремих випадкахможуть бути використані методи економіко-математичного моделювання (регресивнийаналіз, кореляційний аналіз). [2]
Прийомпорівняння міститься в зіставленні фінансових показників звітного періоду зїхніми плановими значеннями (норматив, норма, ліміт) і з показникамипопереднього періоду. Для того щоб результати порівняння дали правильні виводианалізу, необхідно забезпечити однорідність і однокачественість. Порівнянністьаналітичних показників пов'язана з порівнянністю календарних строків, методівоцінки, умов роботи, інфляційних процесів і т.д.
Прийомзведення і групування містить в об'єднанні інформаційних матеріалів ваналітичні таблиці. Це дає можливість зробити необхідні зіставлення і висновки.Аналітичного групування дозволяють у процесі аналізу виявити взаємозв'язокрізноманітних економічних явищ і показників; визначити вплив найбільше суттєвихфакторів і виявити ті або інші закономірності і тенденції в розвитку фінансовихпроцесів.
Прийомланцюгових підстановок застосовується для розрахунків величини впливу окремихфакторів у загальному комплексі їхнього впливи на рівень сукупного фінансовогопоказника. Цей прийом використовується в тих випадках, коли зв'язок міжпоказниками можна висловити математично у формі функціональної залежності.Сутність прийому ланцюгових підстановок складається в тому, що, послідовнозамінюючи кожний звітний показник базисним, всі інші показники розглядаютьсяпри цьому як незмінні. Така заміна дозволяє визначити ступінь впливу кожногофактора на сукупний фінансовий показник. Число ланцюгових підстановок залежитьвід кількості факторів, що впливають на сукупний фінансовий показник.Розрахунки починаються з вихідної бази, коли усі фактори рівні базисномупоказнику, тому загальне число розрахунків завжди на одиницю більше кількостівизначальних факторів. Ступінь впливу кожного фактора встановлюється шляхомпослідовного вирахування з другого розрахунку відраховується перший, ізтретього-другий і т.д.
Застосуванняприйому ланцюгових підстановок потребує суворої послідовності визначення впливуокремих факторів. Ця послідовність полягає у тому, що в першу чергувизначається ступінь впливу кількісних показників, що характеризують абсолютнийобсяг діяльності, обсяг фінансових ресурсів, і затрат, у другу чергу — якіснихпоказників, що характеризують рівень прибутків і затрат, ступінь ефективностівикористання фінансових ресурсів.
Прийомрізниць складається в тому, що попередньо визначається абсолютна або відноснарізниця по досліджуваних факторах і сукупному фінансовому показнику. Потім цеухилення по кожному фактору множиться на абсолютне значення іншихвзаємозалежних факторів. При вивченні впливи на сукупний показник двох факторівухвалене відхилення по кількісному факторі множити на базисний якісний фактор,а ухилення по якісному факторі — назвітний кількісний фактор.
Прийомланцюгових підстановок і прийом різниць є різновидом прийому, що одержав назву«елімінірування». Елімінірування — логічний прийом, використовуваний при вивченні функціонального зв'язку,при котрому послідовно виділяється вплив одного фактора і виключається впливвсіх інших.
Предмет фінансового аналізу, тобтоте, що вивчається в рамках даної науки, — фінансові ресурси і їхні потоки. Утримання й основна цільова настановафінансового аналізу — оцінка фінансового стана і виявлення можливостейпідвищення ефективності функціонування суб'єкта, що господарює, за допомогоюраціонального фінансової політики. Досягнення цієї мети здійснюється задопомогою властивій даній науці методу. Метод фінансового аналізу — це систематеоретико-пізнавальних категорій, наукового інструментарію і регулятивнихпринципів дослідження фінансової діяльності суб'єктів господарювання, тобтотріада:
М=(ДО,І, Р),
деДО — система категорій;
І- науковий інструментарій;
Р- система регулятивних принципів.
Першідва елементи характеризують статистичну компоненту методу, • останній елемент — його динаміку.
Категоріяфінансового аналізу — це найбільше загальні,ключові поняття даної науки. У їхньому числі: фактор, модель, ставка, відсоток,дисконт, опціон, грошовий потік, ризик, леверидж, і ін. Науковий апаратфінансового аналізу — це сукупність загальнонаукових і конкретно-науковихзасобів дослідження фінансового аналізу регулюють процедурну сторону йогометодології і методики. До них відносяться: системність, комплексність,регулярність, наступність, об'єктивність і ін.
Уфінансовому аналізі і управлінні можуть застосовуватися різноманітні методи,розроблені споконвічне в рамках тієї або іншої економічної науки. Існуютьрізноманітні класифікації методів економічного аналізу. Перший рівенькласифікації виділяє неформалізовані методи аналізу. Перші засновані на описіаналітичних процедур на логічному рівні, а не на суворих аналітичнихзалежностях. До них відносяться методи: експертних оцінок, порівняння, побудовисистем показників, побудови систем аналітичних таблиць і т.д. Застосування цихметодів характеризується певним суб'єктивізмом, оскільки велике значення маютьінтуїція, досвід, і знання аналітика.
Додругої групи відносяться методи, в основі яких лежать достатньо суворіформалізовані аналітичні залежності. Відомі десятки цих методів; вони укладаютьдругий рівень класифікації. Перерахуємо деякі з них.
Класичніметоди аналізу господарської діяльності і фінансового аналізу: ланцюговихпідставок, арифметичних різниць, балансовий, виділення ізольованого впливуфакторів, процентних чисел, диференціальний, логарифмічний, інтегральний,простих і складних відсотків, дісконтірованя. Основні типи моделей,використовувані у фінансовому аналізі.
Фінансовийаналіз здійснюється за допомогою різноманітного типу моделей, що дозволяютьструктурувати і ідентифіцірувати взаємозв'язку між основними показниками. Можнавиділити трьох основних типу моделей: дескриптивні, предикативні і нормативні.
Дескриптивнімоделі відомі так само, як моделі описового характеру, є основними для оцінкифінансового стана підприємства. До них відносять: побудова системи звітних балансів,представлення фінансової звітності в різноманітних аналітичних розрізах,вертикальний і горизонтальний аналіз звітності, система аналітичнихкоефіцієнтів, аналітичні записки до звітності. Всі ці моделі засновані навикористанні інформації бухгалтерської звітності.
Уоснові вертикального аналізу лежить інше представлення бухгалтерської звітності- у вигляді відносних величин, що характеризують структуру підсумковихпоказників, що узагальнюють. Обов'язковим елементом аналізу служать динамічніряди цих величин, що дозволяє відслідковувати і прогнозувати структурнізрушення в складі господарських засобів і джерела їхній покриття.
Горизонтальнийаналіз дозволяє виявити тенденції зміни окремих статей або їхніх груп, щовходять до складу бухгалтерської звітності. У основі цього аналізу лежитьчислення базисних темпів зростання балансових статей або статей звіту проприбутки і збитки.
Системааналітичних коефіцієнтів — ведучий елементаналізу фінансового стана,застосовуванийрізноманітними групами користувачів: менеджери, аналітики, акціонери,інвестори, кредитори і т.д.Відомі десяткицих показників, тому для зручності вони підрозділяються на декілька груп.Частіше усього виділяють п'ять груп проаналізувати здібність підприємствавідповідати по своїх поточних зобов'язаннях. У основу алгоритму розрахунку цихпоказників закладена ідея зіставлення поточних активів із короткостроковоюкредиторською заборгованістю. У результаті показників по наступних напрямкахфінансового аналізу.
1. Аналіз ліквідності. Показникицієї групи дозволяють описати і розрахунку встановлюється, у чи достатньомуступені забезпечене підприємство оборотними коштами, необхідними длярозрахунків із кредиторами по поточних операціях. Оскільки різноманітні видиоборотних коштів мають різноманітний ступінь ліквідності розраховують декількакоефіцієнтів ліквідності.
2.Аналіз поточної діяльності. З позиції кругообігу коштів діяльність будь-якогопідприємства являє собою процес безупинної трансформації одних видів активів вінші:
… ДС → СС → НП →ГП → СР → ДС →…
деДС — кошти;
СС- сировина на складі;
НП- незавершене виробництво;
ГП- готова продукція;
СР- кошти в розрахунках.
Ефективністьпоточної фінансово-господарської діяльності може бути оцінена протягомопераційного циклу, що залежить від обігу коштів у різних видах активів. Заінших рівних умов прискорення оборотності свідчить про підвищення ефективності.Тому основними показниками цієї групи є показники ефективності використанняматеріальних, трудових і фінансових ресурсів: виробка, фондовіддача,коефіцієнти оборотності коштів у запасах і розрахунках.
1. Аналіз фінансової стійкості.За допомогою цих показників оцінюються состав джерел фінансування і динамікаспіввідношення між ними. Аналіз ґрунтується на тому, що джерела коштів розрізняютьсярівнем собівартості, ступенем доступності, рівнем надійності, ступенем ризику іт.д.
2. Аналіз рентабельності.Показники цей групи призначені для оцінки загальної ефективності вкладеннякоштів у дане підприємство. На відміну від показників другої групи тутабстрагуються від конкретних видів активів, а аналізують рентабельністькапіталу в цілому. Основними показниками тому є рентабельність авансованогокапіталу і рентабельність власного капіталу.
3. Аналіз становища і діяльностіна ринку капіталів. У рамках зіставлення показників, що характеризуютьположення цього аналізу виконуються просторово-тимчасові підприємства на ринкуцінних паперів: дивідендний вихід, прибуток на акцію, цінність акції й ін. Цейфрагмент аналізу виконується головним чином у компаніях, зареєстрованих набіржах цінних паперів і реалізуючих там свої акції. Будь-яке підприємство, щомає тимчасово вільні грошові кошти і бажаюче вкласти їх у цінні папери, такожорієнтуються на показники даної групи.
Предикативнімоделі — це моделі передбачуваного,прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування прибутківпідприємства і його майбутнього фінансового стана. Найбільше поширеними з нихє: розрахунок точки критичного обсягу продажів, побудова прогностичнихфінансових звітів, моделі динамічного аналізу, моделі ситуаційного аналізу.
Нормативнімоделі. Моделі цього типу дозволяють порівняти фактичні результати діяльностіпідприємств з очікуваними, розраховані по бюджету. Ці моделі використовуються восновному у внутрішньому фінансовому аналізі, їхня сутність зводиться восновному у внутрішньому фінансовому аналізі, до встановлення нормативів покожній статті витрат по технологічних процесах, видам виробів, центрамвідповідальності т.п. і до аналізу відхиленьфактичних даних від цих нормативів. Аналіз у значної ступені базується назастосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.
РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АНАЛІТИЧНОЇ РОБОТИ З
ПЛАНУВАННЯ, РОЗГЛЯНУТІ НА БАЗІ ХЕРСОНСЬКОГО
ОБЛАСНОГО УПРАВЛІННЯ ПО БУДІВНИЦТВУ, РЕМОНТУ І
ЕКСПЛУАТАЦІЇ АВТОМОБІЛЬНИХ ДОРІГ
2.1. Фінансово-економічна характеристика підприємства
Державнепідприємство — Херсонське обласне управління по будівництву, ремонту і експлуатаціїавтомобільних доріг (надалі — ОАД) засноване на загальнодержавній власності, входитьв систему Міністерства транспорту України і до складу Української державноїкорпорації по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг «Укравтодор»надалі — орган управління майном.
Метоюпідприємства є створення умов для безперервного і безпечного руху транспорту поавтодорогах загального користування,задоволення потреб народного господарства і населення України в удосконаленні іраціональному розвитку дорожньої мережі, що обслуговується.
Основниминапрямками діяльності підприємства є:
1. Комплекс робіт побудівництву, реконструкції і ремонту автомобільних доріг і дорожніх споруд вХерсонський області.
2. Експлуатаційне утриманняавтомобільних доріг і дорожніх споруд, а також створення і розвиток закладівдорожнього сервісу.
3. Збір коштів для фінансуваннядорожнього господарства по Херсонській області у відповідальності з чиннимзаконодавством України і забезпечення їх ефективного використання.
4. Здійснення функцій замовникапо будівництву, ремонту і експлуатації вільних доріг загального користування.
5. Розвиток промисловостібудівельних заходів, спрямованих на зниження і компенсацію негативного впливувиробництва на природне середовище, здоров'я і майно людей.
6. Контроль якості матеріалів,виробів та конструкції в лабораторіях.
7. Торговельна, закупівельна, посередницька та іншівиди діяльності, що не заперечують діючому законодавству при наявності ліцензіїна види, які цього потребують.
8. Інші види діяльності увідповідальності до основних завдань підприємства, які не заборонені законом.
Юридичнийстатус підприємства:
1. Підприємство є юридичноюособою. Права і обов'язки юридичної особи підприємство набуває з дня йогодержавної реєстрації.
2. Підприємство здійснює своюдіяльність на основі і відповідно до чинного законодавства України, нормативнихактів корпорації «Укравтодор» та цього статуту, який затверджуєтьсяорганом управління майном за участю трудового колективу.
3. Участь підприємства васоціаціях, корпораціях, концернах та інших об'єднаннях здійснюється надобровільних засадах, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству та іншим актам України.
4. Підприємство має самостійнийбаланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, печатку зісвоїм найменуванням. Підприємство може мати товарний знак, який реєструєтьсявідповідно до чинного законодавства.
5. Підприємство несевідповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна згідно зчинним законодавством.
6. Підприємство не несевідповідальність за зобов'язаннями держави та органу управління майном.
Майнопідприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності,вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства, а також єзагальнодержавною власністю і закріпляється за ним на праві повногогосподарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємствоволодіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд,вчиняючи до нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству, цьомуСтатусу та направлені на задоволення потреб трудового колективу.
Автомобільнідороги загального користування, закріплені за підприємством, знаходяться найого балансі, враховуються й відображаються окремо.
Правоповного господарського відання автомобільними дорогами загального користуванняУкраїни належить органу управління майном.
Кошти,що надходять до облавтодорів та корпорації «Укравтодор», враховується в складідоходів та видатків державного та відповідних бюджетів.
Відповіднодо Закону України «Про джерела фінансування дорожнього господарства України» тавищезгаданих постанов Кабінету Міністрів всі суб'єкти підприємницькоїдіяльності повинні проводити такі обов'язкові платежі на рахунки облавтодорівта корпорації «Укравтодор», що залишились незмінним.
Відрахуваннякоштів підприємствами і господарськими організаціями.
Законодавствомвстановлені норми відрахувань у таких розмірах: від 0,4 до 1,2 відсотка фактичного обсягу виробництва продукції, виконуванихробіт (послуг) — промисловим, транспортним,будівельним та іншим підприємством, кооперативам і господарським організаціям;суми валового доходу фондовим і товарним біржам, страховикам, інвестиційнимфондам і компаніям, комерційним банкам та іншим кредитним установам, а такожпідприємствам, які займаються посередницькою діяльністю, та підприємствам зіноземними інвестиціями (а підприємствам енергетичного комплексу, колективнимсільськогосподарським підприємствам, радгоспам від обсягів реалізованоїпродукції).
Відрахуваннякоштів на дорожні роботи потрібно проводити незалежно від результатів господарськоїдіяльності не пізніше 15числа кожногомісяця в розмірі 1/3 запланованого на кварталплатежу.
/>
Рис. 2.1Схематичний планХерсонського обласного управління по будівництву, ремонту та експлуатаціїавтомобільних доріг
Остаточнийрозрахунок згідно з даними статистичних та бухгалтерських звітів за кварталпотрібно проводити до 15числа наступногоза звітним кварталом місяця, виходячи з фактичних обсягів виробництва продукції(робіт, послуг), обороту відповідно затвердженим нормам відрахувань.
Відрахуванняпідприємств і господарських організацій на будівництво та ремонт автомобільнихдоріг включається до складу витрат на виробництво продукції.
Збірвід продажу пально-мастильних матеріалів сплачують на дорожні підприємства,об'єднання, організації, а також підприємці незалежно від форм власності, щореалізують споживачам та населенню автомобільний бензин, дизельне пальне,автомобільні та дизельні мастила, зріджений та стиснений газ для заправкитранспортних засобів у розмірі 7 відсотківвід вартості реалізованих нафтопродуктів без податку на подану вартість.
Збірвід продажу дизельного пального і мастил сільськогосподарським підприємствам іселянським господарствам не справляється і відпускні ціни при цьому на сумузбору не збільшуються.
Відрахуваннякоштів від продажу пально-мастильних матеріалів слід здійснювати щомісячно 20 числа, наступного за звітним місяця.
Усіпідприємства і господарські організації, незалежно від форм повинні щоквартальноподавати облавтодорам державну статистичну звітність за формою №10-Д (звіт пронарахування коштів на дорожні роботи).
Контрольза правильністю обчислення та своєчасністю сплати відрахувань і будівництво,реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користуванняздійснюються державними податковими органами.
Дляаналізу фінансового стану підприємства та необхідних висновків з цього,зокрема, щодо його фінансового положення, застосовується наступна групакоефіцієнтів, які порівнюються з нормативними та й динаміці:
1.Оцінка ліквідності підприємства
Платоспроможністю(ліквідністю підприємства) називається його спроможність здійснювати платежі наявнимизасобами, або такими, котрі безперервно поповнюються за рахунок йогодіяльності. Платоспроможність (ліквідність) характеризує життєздатність,стійкість підприємства.
Показникиліквідності розраховуються як відношення суми короткострокових зобов'язань.
Дляобчислення показників ліквідності необхідно всі активи балансу розділити нагрупи по ступеням їх ліквідності.
Першагрупа ліквідних засобів — грошові засоби вкасі, на розрахунковому рахунку, валютному та інших рахунках, а такожкороткострокові фінансові вкладення.
Другагрупа ліквідних засобів — зобов'язання,які легко перетворюються в грошові засоби (дебіторська заборгованість).
Третягрупа ліквідних засобів — товарно-матеріальнізапаси, готова продукція, незавершене виробництво.
Дляоцінки ліквідності використовується такі показники:
1. Коефіцієнт покриття (Кп),розраховується як відношення до поточних величин, поточних активів до поточних зобов’язань(ф.1)
/> (2.1)
/> (2.2)
/> (2.3)
Цейкоефіцієнт показує, скільки одиниць оборотних засобів припадає на одиницюкороткострокових зобов’язань.
Оптимальнезначення даного коефіцієнту має бути 2-2,5.
Висновок:покриття на початок року складає 1,36, а на кінець року 1,69, отже збільшився на 0,33 за рахунок оборотних коштів.
2. Коефіцієнт загальноїліквідності (Кз.л.) розраховується як відношення величини грошових засобівкороткострокових фінансових вкладень до величини короткострокових зобов’язань(ф.1)
/> (2.4)
/> (2.5)
/> (2.6)
Чимбільше значення коефіцієнта загальної ліквідності, тим більша імовірністьпогашення короткострокових зобов'язань. Вважається, що значення даногокоефіцієнта має бути Кз.л. > 1.
Висновок:Коефіцієнт загальної ліквідності на початок року складає 0,32, а на кінець року0,39, отже коефіцієнт загальної ліквідності на кінець року збільшилося на 0,7за рахунок оборотних коштів, та товарно-матеріальних запасів.
З. Коефіцієнт абсолютної ліквідності(Ка.л.) розраховується як відношення величини грошових засобів до величинипоточних зобов'язань (ф.1)
Грошові кошти і короткочасні вкладення
Ка.п.- короткострокові зобов'язання
/> (2.7)
/> (2.8)
Цейкоефіцієнт показує, яку частку короткострокових зобов'язань підприємствоповинно негайно виплатити. Цей коефіцієнт теоретично має лежати в рамках 0,25
Висновок:Коефіцієнт абсолютної ліквідності складає на початок року 0,0191, а на кінецьроку 0,059, отже коефіцієнт абсолютної ліквідності на кінець року збільшився на0,040 за рахунок грошових коштів і короткочасних вкладень.
4. Величина власних оборотнихзасобів визначається: власний капітал (+) довгострокові зобов'язання (-) основні засоби та вкладення (ф.1).
(на початок року) = 185914,2 + 58,1-183759,9-186,9 = 2025,9 (2.9)
(на кінець року) = 205965,6 +51,9 — 202347,4 — 81,6 -159,5 = 3429,0 (2.10)
або:поточні активи — поточні зобов'язання (ф.1)
(на початок року) = 4492,0 + 4320,0-6599,6 = 2212,4 (2.11)
(на конец року) = 5415,7 + 3566,3 — 5311,9 = 3670,1 (2.12)
Висновок:Обсяг власних оборотних засобів на кінець року збільшився на 1457,7 за рахунок поточних активів тапоточних зобов'язань.
5. Доля оборотних засобів вактивах знаходиться до суми господарських засобів (ф.1).
/> (2.13)
/> (2.14)
Висновок:Доля оборотних засобів в активах зменшився на 0,003 за рахунок зменшення поточних затрат до суми господарськихзасобів.
6. Доля виробничих запасів впоточних активах знаходиться як відношення розміру запасів та затрат довеличини поточних активів (ф.1)
/> (2.14)
/> (2.15)
Висновок:Доля виробничих запасів в поточних активах збільшилася на 0,1 запаси та затрати в загальному об'єміпоточних активів.
Оцінка фінансової стійкості (тривалості)
Фінансовастійкість підприємства оцінюється таким чином.
Розраховуються:
1. /> (2.16)
/> (2.17)
/> (2.18)
Висновок:Коефіцієнт фінансової залежності на початок року складає 1,04, а на кінець року 1,03, отже коефіцієнт фінансової залежностізменшився на 0,01 за рахунок величини зарахунок величини загальної суми господарських запасів.
2. Коефіцієнт фінансовоїавтономії (Кф.а.) розраховується як відношення величини власного капіталу довеличини загальної суми господарських засобів
/> (2.19)
/> (2.20)
Чимбільше значення коефіцієнта, тим кращий фінансовий стан підприємства. Якщоданий коефіцієнт має значення >= 0.5, тофінансування за рахунок одержаних засобів здійснюється в межах норми.
Висновок:Коефіцієнт фінансової автономії на початок року складає 0,10, а на кінець року 0,11. Фінансовий стан підприємствавідповідає нормі.
Оцінкаліквідності
Управлянняліквідністю дозволяє уникнути тривалої, а нерідко і тимчасовоїнеплатоспроможності і полягає в гнучкому та оперативному плануванні такоординації виплат по боргових зобов'язаннях з грошовими надходженнями нарахунок підприємства.
Таблиця 2.1
Оцінка ліквідності підприємств (коефіцієнт абсолютноїліквідності — Ка.л.)Найменування підприємства На початок року На кінець звітного періоду Розрахунки та інші пасиви-всього (короткострокової) Грошові кошти підприємства Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Ка.л.) гр.2: гр.1 Розрахунки та інші пасиви-всього (короткострокової) Грошові кошти підприємства
Коеф.
абсол.
ліквідності
(Ка.л.) гр.2:
гр.1 Херсонський «Облавтодор» 6599,6 4320,0 0,65 5311,9 3566,3 0,67
Зтаблиці 2.1. коефіцієнт абсолютноїліквідності збільшився на 0,02.
Коефіцієнт оборотності (Ко)
Длязабезпечення нормальних умов своєї діяльності підприємства змушено триматипевні запаси, що, звичайно, виключає частину капіталу з обігу і зменшуєприбутковість.
Длявизначення тенденцій оборотності обігових коштів розраховується коефіцієнтоборотності як відношення виручки від реалізації продукції до суми оборотнихзасобів підприємства.
Зменшеннякоефіцієнта, розрахованого на кінець звітного періоду та порівняння зкоефіцієнтом, розрахованим на початок звітного періоду, свідчить проуповільнення оборотних коштів.
/> (2.21)
/> (2.22)
Висновок:Коефіцієнт оборотності збільшився на кінець року на 170,0 за рахунок виручки від реалізації.
Аналіздебіторської заборгованості Велика увага при аналізі поточних активів має бутиприділена дебіторській заборгованості. При наявності конкуренції та складністю збутупродукції підприємства продають її, використовуючи форми послідовної оплати.Через це дебіторська заборгованість є важливою частиною оборотних засобів.
Таблиця 2.2
Наявність запасів, затрат та стан дебіторської заборгованостіНазва підприємства Запаси та затрати ф.1 ряд. 150
Відхилення,
(+.-)
гр.2-гр.1
Дебіторська
заборгованість ф.1
ряд.(170+180+190+
210+220+230+240+250)
Відхилення,
(+.-)
гр.5 — гр.4
на
початок
року
не
кінець
року на початок року не кінець року Херсонський «Облавтодор» 4492,0 5415,7 923,7 5751,6 2792,8 -2958,8