ДИПЛОМНАРОБОТА
натему: ОПТИМІЗАЦІЯ ФІНАНСОВОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА ТОВ “ПРОВАНСЕ”
АНОТАЦІЯ
Актуальністьдосліджень дійсної дипломної роботи полягає в необхідності оптимізаціїфінансової стратегії забезпечення зовнішньоекономічної діяльності малихпідприємств – торговельних посередників на основі законодавчого створенняаудитної служби економічного супроводження чисельних малих підприємств вУкраїні
Об’єкт дослідженьдипломної роботи діяльність торгівельно-посередницького малого підприємства товаристваз обмеженою відповідальністю ТОВ “Провансе” за 2003 2006 роки.
Предмет досліджень дипломної роботи – зовнішньоекономічні торгового-посередницькіоперації та їх комплексний цикл взаємозв’язку з перепродажем імпортованихтоварів на внутрішньому ринку.
Мета дослідженьдипломної роботи вивчення закономірностей та принципів фінансового механізмудіяльності підприємства, оцінка ефективності фінансової стратегії забезпеченнязастосовуємих схем зовнішньоекономічних та внутрішніх операцій, побудова таобгрунтування пропозицій по оптимізації фінансової стратегії діяльностіпідприємства.
Практичнезначення отриманих результатів дипломної роботи – в наданні керівництву малогопідприємства ТОВ “Провансе” аудитних висновків про поточний економічний стан таекономічно обґрунтованих пропозицій по шляхам оптимізації фінансової стратегіїзабезпечення розвитку діяльності малого підприємства в зовнішньоекономічномусегменті ринку.
Магістерськадипломна робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та спискулітератури. Роботу подано на 108 стор., вона містить 7 таблиць, 16 рис.,додатки на 29 стор., список джерел 63 найменування.
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОБУДОВИ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА
1.1 Сутність фінансової стратегіїпідприємства та реалізація основних напрямків фінансової політики підприємства
1.2 Методи розробки фінансових планівпідприємства
1.3 Характеристика фінансових ризиківта способи забезпечення фінансової стабільності діяльності підприємства вумовах ринкових відносин
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТА ДІАГНОСТИКАФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ТОВ “ПРОВАНСЕ”
2.1 Загальна характеристикадіяльності ТОВ “Провансе”
2.2 Аналіз основних операцій таформування фінансових потоків в ТОВ “Провансе”
2.3 Ретроспективний аналізфінансового стану ТОВ “Провансе” у 2003 –2006 роках
2.4 Аналіз основних проблем таризиків фінансової політики забезпечення діяльності ТОВ “Провансе”
РОЗДІЛ 3. ОПТИМІЗАЦІЯ ФІНАНСОВОЇСТРАТЕГІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ “ПРОВАНСЕ
3.1 Напрямки оптимізації стратегіїформування фінансових джерел діяльності ТОВ “Провансе”
3.2 Оцінка впливу фінансовоїстратегії вексельних схем розрахунків на зростання ефективності роботи ТОВ“Провансе” при здійсненні зовнішньоекономічних торгово-посередницьких операцій
РОЗДІЛ 4. АВТОМАТИЗАЦІЯ РОБОЧОГОМІСЦЯ
4.1 Поняття інформаційних технологій
4.2 Обчислювальні системи та мережі
4.3 Автоматизоване робоче місцеспеціаліста з фінансів
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Підкласичними торговельно-посередницькими операціями розуміють операції, пов'язаніз купівлею і продажем товарів, які виконуються за дорученням виробника-резидентанезалежним від нього торговельним посередником (резидентом чи нерезидентом) наоснові угоди або доручення.
Торговельнепосередництво в зовнішньоекономічній діяльності це досить широке поняття, щоохоплює чимале коло послуг: перепродаж товару; пошук закордонного контрагента;підготовка і укладання угоди; кредитування сторін; здійснення транспортно-експедиторськихоперацій; страхові операції; проведення рекламних заходів; технічнеобслуговування
Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності торговельнихпосередників це складна сукупність управлінських відносин, що виникають у сферізовнішньоекономічної діяльності у зв'язку з плануванням, організацією,керівництвом і контролем виконання конкретних міжнародних ділових операцій нарізноманітних рівнях управління бізнесом, головним чином на підприємствах.
Актуальністьдосліджень дійсної дипломної роботи полягає в необхідності оптимізаціїфінансової стратегії забезпечення зовнішньоекономічної діяльності малихпідприємств – торговельних посередників на основі законодавчого створенняаудитної служби економічного супроводження чисельних малих підприємств вУкраїні, які не мають фахівців з економічного аналізу діяльності та організаціїзовнішньоекономічної діяльності, тому працюють з чисельними порушеннями законодавствачи з ризиками високих економічних втрат при зовнішньоекономічних операціях.
Об’єкт досліджень дипломної роботи діяльність торгівельно-посередницькогомалого підприємства товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ “Провансе” за2003 2006 роки.
Предмет досліджень дипломної роботи – зовнішньоекономічніторгово-посередницькі операції та їх комплексний цикл взаємозв’язку зперепродажем імпортованих товарів на внутрішньому ринку.
Мета дослідженьдипломної роботи вивчення закономірностей та принципів фінансового механізмудіяльності підприємства, оцінка ефективності фінансової стратегії забезпеченнязастосовуємих схем зовнішньоекономічних та внутрішніх операцій, побудова таобгрунтування пропозицій по оптимізації фінансової стратегії діяльностіпідприємства.
Завданнядослідження дипломної роботи:
- в першомурозділі дипломної роботи провести аналіз сутності фінансової стратегії,фінансового планування та мінімізації фінансових ризиків в діяльностіпідприємств в Україні;
- в другомурозділі дипломної роботи проаналізувати діяльність та зовнішньоекономічніоперації торгово-посередницької фірми ТОВ “Провансе” за 2003 – 2006 роки,виявити проблеми та необхідність оптимізації фінансової стратегії забезпеченнядіяльності підприємства;
- втретьому розділі дипломної роботи :
а) запропонуватита обґрунтувати управлінські рішення по оптимізації фінансової стратегіїформування джерел коштів та їх ефективного використання в ТОВ “Провансе”;
б) провестичисельне моделювання та оцінку ефективності впровадження оптимізації фінансовоїстратегії вексельних схем прискорення
обороту обіговихкоштів в зовнішньоекономічних та внутрішніх
операціяхпідприємства ТОВ “Провансе”.
Методидосліджень: проведення горизонтального (індексно-хронологічного) тавертикального (структурно-хронологічного) аналізу балансу та фінансовоїзвітності підприємства, аналіз фінансових коефіцієнтів, програмно-математичнемоделювання ефективності схем пасивних та активних операцій підприємства,побудування алгоритмів та програм розрахунків на ПЕОМ (EXCEL-програми).
Інформаційно-методологічнабаза досліджень дійсної дипломної роботи— звітні документи ТОВ “Провансе” за2003 2006 роки.
Практичнезначення отриманих результатів дипломної роботи – в наданні керівництву малогопідприємства ТОВ “Провансе” аудитних висновків про поточний економічний стан таекономічно обґрунтованих пропозицій по шляхам оптимізації фінансової стратегіїзабезпечення розвитку діяльності малого підприємства в зовнішньоекономічномусегменті ринку.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОБУДОВИ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇСТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА
1.1 Сутністьфінансової стратегії підприємства та реалізація основних напрямків фінансовоїполітики підприємства
Під фінансовоюстратегією підприємства слід розуміти формування системи довгострокових цілейфінансової діяльності й вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення.
Фінансовастратегія є частиною загальної стратегії підприємства [36, с.35]. Основна метазагальної стратегії – забезпечення високих темпів економічного розвитку тапідвищення конкурентної позиції підприємства.
До основнихетапів процесу формування фінансової стратегії підприємства відносять:
1) Визначеннязагального періоду формування фінансової стратегії.
Цей періодзалежить від ряду умов. Головною умовою його визначення є довгота періоду, якийприйнятий для формування загальної стратегії розвитку підприємства – так якфінансова стратегія носить по відношенню до неї підлеглий характер, вона неможе виходити за межу цього періоду.
Важливимелементом визначення періоду формування фінансової стратегії підприємства єпередбачення розвитку економіки в цілому та кон’юнктури тих сегментівфінансового ринку, з якими пов’язана майбутня фінансова діяльністьпідприємства, в умовах нинішнього нестабільного розвитку економіки країни цейперіод не може бути більше трьох років.
2) Дослідженняфакторів зовнішнього фінансового середовища та кон’юнктури фінансового ринку.
Для такогодослідження необхідно вивчити економіко-правові умови фінансової діяльностіпідприємства і можливі їх зміни в наступному періоді. Крім того, на цьому етапірозробки фінансової стратегії аналізуються кон’юнктура фінансового ринку тафактори, які її визначають, а також розробляється прогноз кон’юнктури в розрізіокремих сегментів цього ринку, пов’язаних з наступною фінансовою діяльністюпідприємства.
3) Формуваннястратегічних цілей фінансової діяльності.
Головною метоюцієї діяльності є підвищення рівня добробуту підприємства і максимізація йогоринкової вартості. Разом з цим ця головна мета потребує конкретизації зурахуванням задач і особливостей наступного фінансового розвитку підприємства.
Системастратегічних цілей повинна забезпечувати формування достатнього обсягу власнихфінансових ресурсів і високорентабельне використання власного капіталу;оптимізацію структури активів і капіталу, що використовується; прийнятногорівня фінансових ризиків в процесі здійснення наступної господарськоїдіяльності та ін.
Системустратегічних цілей фінансового розвитку слід формулювати чітко і коротко,відображаючи кожну мету в конкретних показниках – цільових стратегічнихнормативах. В якості таких цільових стратегічних нормативів по окремих аспектахфінансової діяльності підприємства можуть бути встановлені:
середньорічнийтемп зростання власних фінансових ресурсів, які сформовані із власних джерел;
мінімальначастка власного капіталу в загальному обсязі використаного капіталупідприємства;
- коефіцієнтрентабельності власного капіталу підприємства;
- співвідношенняоборотних і необоротних активів підприємства;
- мінімальнийрівень грошових активів, який забезпечує поточну платоспроможністьпідприємства;
- мінімальнийрівень самофінансування інвестицій;
- граничний рівень фінансових ризиківв розрізі основних напрямів господарської діяльності підприємства.
4) Конкретизаціяцільових показників фінансової стратегії за періодами її реалізації.
В процесі цієїконкретизації забезпечується динамічність представлення системи цільовихстратегічних нормативів фінансової діяльності, а також їх зовнішня і внутрішнясинхронізація за часом.
Зовнішня синхронізаціяпередбачає узгодження за часом реалізації розроблених показників фінансовоїстратегії з показниками загальної стратегії розвитку підприємства, а також зпрогнозованими змінами кон’юнктури фінансового ринку.
Внутрішнясинхронізація передбачає узгодження в часі всіх цільових стратегічнихнормативів фінансової діяльності між собою.
5) Розробкафінансової політики за окремими аспектами фінансової діяльності.
Цей етапформування фінансової стратегії є найбільш відповідальним. Фінансова політикаявляє собою форму реалізації фінансової ідеології і фінансової стратегіїпідприємства в розрізі найбільш важливих аспектів фінансової діяльності наокремих етапах її здійснення. На відміну від фінансової стратегії в цілому,фінансова політика формується лише по конкретним напрямкам фінансовоїдіяльності підприємства, які потребують забезпечення найбільш ефективногоуправління для досягнення головної стратегічної мети цієї діяльності.
Формуванняфінансової політики по окремим аспектам фінансової діяльності підприємства моженосити багаторівневий характер. Так, наприклад, в рамках політики управлінняактивами підприємства можуть бути розроблені політика управління оборотними інеоборотними активами. В свою чергу політика управління оборотними активамиможе включати в якості самостійних блоків політику управління окремими їївидами та ін.
Системаформування фінансової політики по основним аспектам фінансової діяльності врамках загальної фінансової стратегії підприємства представляється в такомувигляді [39,c.24]:
Фінансовастратегія підприємства: І. Політика управління активами: 1. Політика формуванняактивів; 2. Політика управління оборотними активами: а) політика управліннязапасами; б) політика управління дебіторської заборгованістю; в) політикауправління грошовими активами; г) політика фінансування оборотних активів. 3.Політика управління необоротними активами: а) політика управління основнимизасобами; б) політика управління нематеріальними активами; в) політикафінансування необоротних активів. ІІ. Політика управління капіталом: 1.Політика формування структури капіталу. 2. Політика управління власнимкапіталом. 3. Політика управління позиковим капіталом. ІІІ. Політика управлінняінвестиціями (інвестиційна політика): 1. Політика управління реальнимиінвестиціями: а) політика управління капітальними інвестиціями; б) політикауправління інноваційними інвестиціями. 2. Політика управління фінансовимиінвестиціями: а) політика формування портфеля грошових інструментівінвестування; б) політика формування портфеля фондових інструментівінвестування. ІV. Політика управління грошовими потоками: 1. Політикауправління операційними грошовими потоками. 2. Політика управлінняінвестиційними грошовими потоками. 3. Політика управління фінансовими грошовимипотоками. V. Політика управління фінансовими ризиками: 1. Політика уникненняфінансових ризиків. 2. Політика диверсифікації фінансових ризиків. 3. Політикахеджирування фінансових ризиків. VI. Політика антикризового фінансовогоуправління: 1. Політика фінансової стабілізації підприємства. 2. Політикасанації підприємства.
6) Розробкасистеми організаційно-економічних заходів по забезпеченню реалізації фінансовоїстратегії.
В системі цихзаходів передбачається формування на підприємстві “центрів відповідальності”різних типів; визначення прав, обов’язків та міри відповідальності їхкерівників за результати фінансової діяльності; розробка системи стимулюванняробітників за їх вклад в підвищення ефективності фінансової діяльності та ін.
7) Оцінкаефективності розробленої фінансової стратегії. Вона є заключним етапом розробкифінансової стратегії підприємства і проводиться за наступними основнимипараметрами:
узгодженняфінансової стратегії підприємства із загальною стратегією його розвитку. Впроцесі такої оцінки виявляється ступінь узгодження цілей, направлень та етапівв реалізації цих стратегій;
узгодженістьфінансової стратегії підприємства з передбаченими змінами зовнішньогофінансового середовища. В процесі цієї оцінки визначається на скількирозроблена фінансова стратегія відповідає прогнозному розвитку економіки країнита змінам кон’юнктури фінансового ринку в розрізі окремих його сегментів;
внутрішнязбалансованість фінансової стратегії. При проведенні такої оцінки визначаєтьсяна скільки узгоджуються між собою окремі цілі та цільові стратегічні нормативимайбутньої фінансової діяльності; на скільки ці цілі і нормативи кореспондуютьіз змістом фінансової політики по окремим аспектам фінансової діяльності; наскільки узгоджені між собою за напрямками і в часі заходи по забезпеченню їїреалізації;
реалізованістьфінансової стратегії. В процесі такої оцінки в першу чергу розглядаютьсяпотенціальні можливості підприємства в формуванні власних фінансових ресурсів.Крім того, оцінюється рівень кваліфікації фінансових менеджерів та їх технічноїоснащеності з позицій задач реалізації фінансової стратегії;
прийнятністьрівня ризиків, пов’язаних з реалізацією фінансової стратегії. В процесі такоїоцінки необхідно визначити, на скільки рівень прогнозних фінансових ризиків,пов’язаних з діяльністю підприємства, забезпечує достатню фінансову рівновагу впроцесі його розвитку і відповідає фінансовому менталітету його власників івідповідальних фінансових менеджерів. Крім того, необхідно оцінити, на скількирівень цих ризиків допустимий для фінансової діяльності даного підприємства зпозицій можливого розміру фінансових втрат і генерування загрози йогобанкрутства;
результативністьрозробленої фінансової стратегії. Оцінка результативності фінансової стратегіїможе бути оцінена перш за все на основі прогнозних розрахунків ранішрозглянутої системи основних фінансових коефіцієнтів. Поряд з цим можуть бутиоцінені і не фінансові результати реалізації розробленої стратегії – зростанняділової репутації підприємства; підвищення рівня управління фінансовоюдіяльністю структурних його підрозділів (при створенні “центріввідповідальності”); підвищення рівня матеріальної і соціальної задоволеностіфінансових менеджерів (за рахунок ефективної системи їх матеріальногостимулювання за результати фінансової діяльності; більш високого рівнятехнічного оснащення їх робочих місць та ін.).
Розробкафінансової стратегії і фінансової політики по найбільш важливим аспектамфінансової діяльності дозволяє приймати ефективні управлінські рішення,пов’язані з фінансовим розвитком підприємства.
1.2 Методирозробки фінансових планів підприємства
Фінансове планування – церозробка системи фінансових планів за окремими напрямками фінансової діяльностіпідприємства, які забезпечують реалізацію його фінансової стратегії у плановомуперіоді. Мета фінансового планування – забезпечення поточної діяльностіпідприємства необхідними фінансовими ресурсами [49,c.38].
Основними завданнямифінансового планування є:
оптимізація фінансовихвідносин підприємства з діловими партнерами у плановому періоді;
фінансове забезпеченняосновної, операційної та іншої звичайної діяльності підприємства;
визначення способівефективного інвестування капіталу підприємства у плановому періоді;
забезпечення раціональноговикористання матеріально-технічних і фінансових ресурсів підприємства уплановому періоді;
контроль за організацієюпоточних розрахунків і використанням платіжних засобів підприємства.
Фінансовий план розробляютьна основі: загальної фінансової стратегії підприємства; основних напрямків йогофінансової політики; даних про планові обсяги виробництва та реалізаціїпродукції; показників розвитку фінансового ринку; результатів фінансовогоаналізу діяльності підприємства за попередні звітні періоди; оцінки фінансовогостану і резервів економічного розвитку підприємства на початок плановогоперіоду тощо.
На основі розробленого фінансовогоплану можна визначити який обсяг грошових коштів може мати підприємство усвоєму розпорядженні, які основні джерела їх надходження, чи достатньо коштів длявиконання планових завдань, скільки коштів необхідно перерахувати в бюджет,кредиторам, страховим компаніям тощо, як буде розподілятися прибутокпідприємства, чи збалансовані доходи з витратами підприємства тощо.
У практиціфінансового планування застосовують наступні методи [56], [57]:
економічногоаналізу,
нормативний,
балансовихрозрахунків,
грошовихпотоків,
методбагатоваріантності,
економіко-математичнемоделювання.
Метод економічного аналізувикористовується для визначення основних закономірностей, тенденцій у русінатуральних і вартісних показників, внутрішніх резервів підприємства.
Нормативний методполягає в тому, що на основі заздалегідь установлених норм і техніко-економічнихнормативів розраховується потреба суб'єкта, що хазяює, у фінансових ресурсах іїхніх джерелах. Такими нормативами є ставки податків і зборів, нормиамортизаційних відрахувань і інші нормативи, що встановлюються або самимсуб'єктом, або для суб'єкта державою у виді спеціальної нормативної чизаконодавчої бази. Нормативи самого суб'єкта, що хазяює це нормативи,розроблені безпосередньо на підприємстві і використовувані їм для регулюваннявиробничо-господарської діяльності, контролю за використанням фінансовихресурсів, інших цілей по ефективному вкладенню капіталу. Існують сучасні методикалькулювання витрат: стандарт маржинал-костинг. Вони засновані на використаннівнутрішньогосподарських норм.
Використанняметоду балансових розрахунків для визначення майбутньої потреби у фінансовихзасобах ґрунтується на прогнозі надходження засобів і витрат по основнихстаттях балансу на визначену дату в перспективі.
Метод грошовихпотоків є універсальним при складанні фінансових планів і служить інструментомдля прогнозування розмірів і термінів надходження необхідних фінансових ресурсів.Теорія прогнозу грошових потоків ґрунтується на очікуванні надходження коштівна визначену дату і бюджетуванні усіх доходів і витрат. Цей метод дає набагатобільше корисної інформації, ніж метод балансового кошторису.
Методбагатоваріантності розрахунків складається в розробці альтернативних варіантівпланових розрахунків, для того щоб вибрати з них оптимальний, при цьомукритерії вибору можуть бути різними. Наприклад, в одному варіанті може бутиврахований триваючий спад виробництва, інфляція національної валюти, а в іншомуріст процентних ставок і, як наслідок, уповільнення темпів росту світовоїекономіки і зниження цін на продукцію.
Методи економіко-математичногомоделювання дозволяють кількісно виразити взаємозв'язок між фінансовимипоказниками й основними факторами, які їх визначають.
Процесфінансового планування складається з декількох етапів. На першому етапівідбувається аналіз фінансових показників за попередній період. Для цьоговикористовують інформацію з основних фінансових звітів підприємств:бухгалтерського балансу, звіту про прибутки і збитки, звіту про рух коштів. Цідокументи мають важливе значення для фінансового планування, тому що містятьдані для аналізу і розрахунку фінансових показників діяльності підприємства, атакож є основою для складання прогнозу.
Надругому етапі відбувається складання основних прогнозних документів, таких якпрогноз балансу, звіту про прибутки і збитки, руху коштів, що відносяться доперспективних фінансових планів і включаються в структуру науковообгрунтованогобізнес-плану підприємства.
Натретьому етапі відбувається уточнення і конкретизація показників прогнознихфінансових документів за допомогою складання поточних фінансових планів.
На четвертомуетапі здійснюється оперативне фінансове планування.
Завершуєтьсяпроцес фінансового планування практичним упровадженням планів і контролем заїхнім виконанням.
Фінансовепланування, у залежності від змісту призначення і задач, можна класифікувати наперспективне, поточне (річне) і оперативне.
Розглянемо методиздійснення перспективного фінансового планування. Цей тип фінансовогопланування використовується для визначення найважливіших показників, пропорційі темпів розширеного відтворення, є головною формою реалізації цілейпідприємства. Перспективне фінансове планування в сучасних умовах охоплюєперіод часу від одного року до трьох років. Часовий інтервал носить умовний характер,оскільки залежить від економічної стабільності і можливості прогнозуванняобсягів фінансових ресурсів і напрямків їхнього використання. Перспективнепланування включає розробку фінансової стратегії підприємства і прогнозуванняфінансової діяльності. Фінансова стратегія впливає на загальну стратегіюпідприємства. Зміна ситуації на фінансовому ринку приводить до корегуванняфінансової, а потім і загальної стратегії розвитку підприємства. Метифінансової стратегії повинні бути підлеглі загальній стратегії розвитку іспрямовані на максимізацію ринкової вартості підприємства.
Воснові фінансової стратегії лежить фінансова політика підприємства поконкретних напрямках фінансової діяльності: податкової, амортизаційної,дивідендної, емісійної. При формуванні фінансової стратегії варто врахуватифактори ризику.
Основоюперспективного планування є прогнозування, що визначає стратегію компанії на ринку.Основою прогнозування є узагальнення й аналіз наявної інформації з наступниммоделюванням можливих варіантів розвитку ситуацій і фінансових показників.Методи і способи прогнозування повинні бути досить динамічними для того, щобвчасно врахувати ці зміни. Початок прогнозування визнання факту стабільностізмін основних показників діяльності від одного звітного періоду до іншого.
Результатомперспективного фінансового планування є розробка трьох основних фінансовихдокументів:
прогнозу звітупро прибутки і збитки;
прогнозу рухукоштів;
прогнозубухгалтерського балансу.
Щеодним видом планування на підприємстві є кошторис. Кошторис це форма плановогорозрахунку, що визначає докладну програму дій підприємства на майбутній період.При складанні кошторисів використовуються різні методи: нормативний,розрахунково-аналітичний, балансовий, оптимізації, моделювання.
Сутністюнормативного методу складання кошторису є розрахунок обсягів витрат і потреби вресурсах шляхом множення норм витрати ресурсів на планований обсяг економічногопоказника.
Сутністюрозрахунково-аналітичного методу складання кошторису є розрахунок обсягіввитрат і потреби в ресурсах шляхом множення середніх витрат на індекс їхньоїзміни в плановому періоді.
Сутністюбалансового методу складання кошторису є ув'язування обсягів витрат і джерелрозширення ресурсів.
Сутністьметоду оптимізації при складанні кошторисів є багатоваріантність. З декількохкошторисів вибирається найкраща з погляду мінімуму чи витрат максимумуодержуваного ефекту.
Сутністьметоду моделювання кошторисів є факторний аналіз функціональних зв'язків міжрізними елементами процесу виробництва. Наприклад, моделюється залежністьприбутку від рівня витрат і обсягів реалізації продукції.
Дляцілей оптимального фінансування проектів можна використовувати в плануваннісфер вкладення фінансових ресурсів метод подвійного бюджету. Це ефективнийспосіб захисту стратегії розвитку підприємства від усіляких несподіванок уплані фінансування поділ бюджету фірми на поточний і стратегічний.
Поточнийбюджет включає наступні позиції :
забезпеченнябезупинного надходження прибутку від використовуваних потужностей фірми;
капіталовкладенняв розвиток наявних потужностей;
капіталовкладеннядля зростання прибутку від зниження виробничої собівартості продукції;
Стратегічнийбюджет включає наступні позиції:
капіталовкладенняв ріст конкурентоздатності в існуючій стратегічній зоні господарювання;
освоєннясуміжних, у географічному відношенні, зон;
освоєннянових стратегічних зон господарювання і припинення капіталовкладень у збитковізони.
Приздійсненні прогнозних розрахунків підприємство повинне враховувати два фактори:інфляцію і необхідність періодичного надходження доходу на інвестованийкапітал, причому не нижче визначеного мінімуму( облікова ставка дисконту).Томумайбутні грошові надходження повинні оцінюватися з позиції поточногомоменту(дисконтована оцінка).
Взаємозв'язокфінансового і виробничого планування зумовлює необхідність складання напідприємстві єдиного виробничо-фінансового плану, складова частина якого“Баланс доходів і видатків” – фінансовий план підприємства на поточний рік зпоквартальною розбивкою. У ньому знаходить відображення рух усіх фінансовихресурсів підприємства, які надходять підприємству і витрачаються ним у відповіднихнапрямках. Як правило, баланс доходів і видатків складається з таких чотирьохрозділів [59], [60]:
1. Доходи інадходження коштів.
2. Витрати івідрахування.
3. Кредити івзаємовідносини з банками.
4. Взаємовідносиниз бюджетом.
Розробкапланового балансу доходів і видатків – це заключний етап фінансовогопланування. Для його складання потрібно мати всі плани виробничо-господарськоїдіяльності підприємства, а також зробити всі розрахунки фінансових ресурсів, асаме :
- план прибутку і його використання;
- план надходження і використанняамортизаційних відрахувань;
- розрахунок планового приростунормативу власних оборотних коштів і джерел його покриття;
- розрахунок обсягу і джерелкапіталовкладень;
- розрахунок надходження ПДВ (податкуна додану вартість) і його сплати до бюджету і інш.
Крім того,необхідно зробити розрахунки планових обсягів валових доходів і валових витратдля визначення суми прибутку, яка має бути сплачена до бюджету у виглядіподатку на прибуток. Проте як джерело всіх витрат, які плануються у фінансовомуплані, може виступати лише балансовий ( тобто реальний ) прибуток, саме він і єосновним об'єктом фінансового планування.
1.3Характеристика фінансових ризиків та способи забезпечення фінансовоїстабільності діяльності підприємства в умовах ринкових відносин
Під фінансовим розуміється ризик, що виникає при здійсненніфінансового підприємництва чи фінансових угод, виходячи з того, що уфінансовому підприємництві в ролі товару виступають або валюта, або цінніпапери, або кошти.
До фінансового ризику відносяться [63, c.12]:
валютний ризик;
інвестиційний ризик.
кредитний ризик;
Валютний ризик — це імовірність фінансових втрат у результаті зміни курсувалют, що може відбутися в період між заключенням контракту і фактичнимвиконанням розрахунків по ньому. Валютний курс, установлюваний з урахуваннямкупівельної здатності валют, дуже рухливий. Варто розрізняти валютний ризик дляімпортера і ризик для експортера. Ризик для експортера — це падіння курсуіноземної валюти з моменту одержання чи підтвердження замовлення до одержанняплатежу і під час переговорів. Ризик для імпортера — це підвищення курсу валютиу відрізок часу між датою підтвердження замовлення і в день платежу.
Наступний вид фінансового ризику — інвестиційний ризик. Данийвид ризику зв'язаний зі специфікою вкладення підприємницькою фірмою коштів урізні проекти. У вітчизняній економічній літературі часто під інвестиційнимимаються на увазі ризики, зв'язані з вкладенням засобів у цінні папери. На нашудумку, це поняття багато ширше і містить у собі всі можливі ризики, щовиникають при інвестуванні коштів.
Одним з найважливіших видів ризиків діяльностіпідприємницької фірми в умовах ринкової економіки є кредитний ризик. Якщовалютний та інвестиційний ризик можна віднести до фінансових ризиків зовнішньоїдіяльності підприємства, то кредитний ризик є ризиком внутрішньої фінансовоїдіяльності і зв'язаний з можливістю невиконання підприємницькою фірмою своїхфінансових зобов'язань перед інвестором у результаті використання для фінансуваннядіяльності фірми зовнішньої позики. Отже, кредитний ризик виникає в процесіділового спілкування підприємства з його кредиторами: банком і іншимифінансовими установами; контрагентами: постачальниками і посередниками; а такожз акціонерами.
Розмаїтість видів кредитних операцій визначає особливості іпричини виникнення кредитного ризику: несумлінність позичальника, що одержавкредит; погіршення конкурентного положення конкретної підприємницької фірми, щоодержала комерційний чи банківський кредит; несприятлива економічнакон'юнктура; некомпетентність керівництва підприємницької фірми і т.д.
Закордонні економісти виділяють майновий, моральний і діловийкредитні ризики. Діловий ризик, як правило, зв'язується зі здібностямипідприємця отримувати прибуток за визначений період часу. Під моральним ризикоммається на увазі та частина ризику, що має відношення до позики грошей ізалежить від моральних якостей позичальника. Майновий ризик визначається тим,чи досить власних активів позичальника для покриття обсягу кредиту.
До основнихпричин, які викликають фінансовий кредитний ризик в діяльності підприємства,відносяться [61, c.27]:
втратапідприємством нормативного рівня абсолютної ліквідності
активівпідприємства (ризик абсолютної ліквідності активів підприємства);
втрата підприємствомнормативного рівня відносної ліквідності активів у балансі підприємства (ризиквідносної ліквідності активів у балансі підприємства);
- втрата підприємствомнормативного рівня фінансової незалежності;
- втрата підприємствомнормативного рівня фінансової стійкості по рівню джерел забезпечення запасівпідприємства;
- втрата підприємствомнормативного рівня платоспроможності по забезпеченню кредиторськоїзаборгованості постачальникам, податкової заборгованості державі та поточноїкредитної заборгованості банкам більш вищим рівнем дебіторської заборгованостіпокупців (“розрив платоспроможності”).
а) Ризикабсолютної ліквідності активів підприємства
Активи – це усе,що утворює майно підприємства, входить у його надбання і має вартість. Зпоняттям активів підприємства тісно зв'язане поняття його ліквідності.Ліквідність підприємства – це його здатність вчасно погашати свої борговізобов'язання [62]. Ліквідність є основним показником фінансової стійкостіпідприємства, а, отже, основним критерієм оцінки ризику банкрутства. У табл.1.1 приведена загальна класифікація оборотних активів підприємства по ступеніїхнього ризику (ліквідності).
Таблиця 1.1
Ступінь ризику
активів (ризик переводу активів у платоспроможну форму розрахунків) Вид активів підприємства 1. Мінімальний ризик
Гроші в касі
Гроші на розрахунковому рахунку 2. Малий ризик
Кінцева готова продукція
Незавершене виробництво
Основна сировина і матеріали
Допоміжні матеріали 3. Середній ризик
Цінні папери
Рахунки споживачів (Дебіторська заборгованість споживачів за відпущену продукцію)
Авансовані кошти (Дебіторська заборгованість за оплачені сировину і матеріали)
Рахунки службовців (Дебіторська заборгованість службовців за отримані під звіт кошти) 4. Високий ризик
Дебіторська заборгованість підприємств, що знаходяться у важкому фінансовому положенні (прострочена дебіторська заборгованість)
Запаси готової продукції, що вийшла з уживання
Наднормативні запаси малоліквідної сировини і матеріалів для виробництва продукції
Поняттяліквідності часто використовується в наступному трактуванні Ліквідність – цездатність активів використовуватися як безпосередній засіб платежів чи бутиздатними до швидкого перетворення в грошову форму без істотної втрати своєїпоточної (нинішньої) вартості.
Ризик ліквідності– це специфічна форма ризику, зв'язана з низькою ліквідністю об'єктів (майна,активів, інвестицій).
Для оцінкиступеня ліквідності використовують дві основні моделі :
- частрансформації активів у засіб платежів (гроші);
- обсяг фінансовихзбитків, що зв'язані з цією трансформацією.
За тимчасовим критерієм активи класифікуються в такий спосіб[61]:
миттєво ліквідні – «нульовий» час трансформації;
терміноволіквідні час трансформації менше тижня;
- високоліквідні – час трансформації від тижня до 1 місяця;
- середньоліквідні – час трансформації від 1 місяця до 1 кварталу;
- низьколіквідні – час трансформації більш 1 кварталу.
Збитки в процесі трансформації активів у кошти класифікуютьсяяк :
- низькі –менш 5 %;
- середні –6 – 10 %;
- високі –11 – 20 %;
- дужевисокі – більш 20 %;
б) Ризиквідносної ліквідності активів у балансі підприємства
Основна задачааналізу ліквідності балансу підприємства – це перевірка синхронностінадходження і витрата фінансових ресурсів, тобто здатність підприємстварозраховуватися по зобов'язаннях власним майном у визначені періоди часу.Ліквідність балансу визначається ступенем покриття зобов'язань підприємствайого активами, термін перетворення яких у кошти з урахуванням ризику ліквідностівідповідає терміну погашення зобов'язань [60] .
Аналізліквідності балансу складається в порівнянні статей активу балансу, щозгруповані по ознаці ліквідності і розміщені в порядку збільшення ліквідності,зі статтями пасиву, що згруповані по ознаці термінів погашення і розміщені впорядку зменшення термінів до погашення зобов'язань .
Якщо при такомупорівнянні активів вистачає, то баланс ліквідний і підприємство платоспроможне.При цьому враховується, що пасиви підприємства є сумою власного капіталу іпозикових засобів (зобов'язань підприємства). Оскільки абсолютна ліквідністьактивів підприємства характеризується як термінами трансформації, так і рівнемфінансових втрат, то при оцінці відносної ліквідності балансу підприємстваіснують три ступені ризиків ліквідності (платоспроможності):
- ризик платоспроможності попозикових зобов'язаннях при ліквідній трансформації активів з частковою втратоюрозрахункового прибутку (беззбиткова ліквідність) ;
- ризик платоспроможності попозикових зобов'язаннях при ліквідній трансформації активів із втратою прибуткуі частковою втратою власного капіталу (збиткова ліквідність );
- ризик неплатоспроможності попозикових зобов'язаннях при ліквідній трансформації активів із втратою прибуткуі повною втратою власного капіталу (катастрофічно збиткова ліквідність –банкрутство);
Одночасно зрозглянутими якісними показниками ліквідності є сукупність відносниханалітичних показників – коефіцієнтів ліквідності. Основними з них єкоефіцієнти поточної, швидкої й абсолютної ліквідності [60].
Знаменник у всіхприведених показниках той самий – поточні пасиви, тобто термінові невідкладніплатіжні зобов'язання підприємства :
1. Коефіцієнтліквідності поточної (покриття, загальної платоспроможності):
Поточні активи *Коефіцієнт ризику ліквідності
Кл.м. = (1.1)
Поточні пасиви
2. Коефіцієнтліквідності швидкої :Поточні активи * Коефіцієнт ризику ліквідності Запаси
Кл.ш. = (1.2)
Поточні пасиви
3. Коефіцієнтліквідності абсолютної :
Кошти (Каса +Кошти_розр.рахунок)
Кл.а. = (1.3)
Поточні пасиви
Критичніемпіричні значення коефіцієнтів ліквідності балансу, при яких ризикиліквідності є припустимими, складають не менш (при раціональній структуріпозикових пасивів підприємства) :
Кл.м. – більше1,0 ;
Кл.ш. – більше0,75;
Кл.а. – більше 0,2;
Під раціональноюструктурою пасивів підприємства розуміється співвідношення позикових засобів довласного капіталу не більш 1,0, а також іммобілізація власного капіталу вмалоліквідні основні засоби підприємства не більш 2535% (тобто достатня часткаманевреності власного капіталу).
Співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторськоїзаборгованостей – показує наскільки термінові надходження від боржників допідприємства відповідають терміновим вимогам кредиторів до підприємства:
/>, (1.4)
де: Здеб – короткострокова дебіторська заборгованість(Форма 1 строки (160+170+180+190+200+210));
Зкред – короткострокова кредиторська заборгованість(Форма 1строки (520+530+540));
Значення цього коефіцієнту є сприятливими, якщо вінперевищує 1,25[58].
Однією знайважливіших характеристик фінансового стану підприємства є фінансовастійкість. Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежностіпідприємства щодо володіння своїм майном і його використання.
В табл. 1.2 наведені алгоритмирозрахунків показників фінансової стійкості підприємства з використанням формфінансової звітності – Форма 1 “Баланс” та Форма 2 “Звіт про результатифінансової діяльності”[21],[22].
Таблиця 1.2
Алгоритми розрахунку показників фінансової стійкості Показник
Умов.
позн.
Формула
для розрахунку Джерела інформації з форм фінзвітності ПОКАЗНИКИ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ
1
Власні обігові кошти
(робочий, функціонуючий капітал) (норматив > 15% власного капіталу) Рк
Оборотні активи – короткострокові
зобов'язання Форма 1(260+270620630) 2 Коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними коштами (норматив>0,1) Кзвк Власні обігові кошти / оборотні кошти Форма 1(380+430080) /Форма1 (260+270) 5 Коефіцієнт забезпечення власними обіговими коштами запасів (норматив >0,2) Кзап Власні обігові кошти / Запаси Форма 1(380+430080) /Форма1 (100+120 +130+140+150) 6
Коефіцієнт покриття запасів
(норматив > 1,0) Кпз «Нормальні» джерела покриття запасів / Запаси Форма 1(380+430 +480080+500+520+530+540) /Форма1 (100+120 +130+140+150) 7
Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії),
(норматив>0,5) Кавт Власний капітал / Валюта Пасивів балансу Форма 1(380+430+630) /Форма1 (640) 12 Коефіцієнт фінансової стійкості (норматив> 0,7) Кфст Власний капітал + довгострокові зобов ' язання / Валюта пасивів Форма 1(380+430+480+630) /Форма1 (640) /> /> /> /> /> />
Для оперативногорозрахунку абсолютних показників фінансової стійкості(коефіцієнту покриття запасівоборотними коштами) вартість запасів (З) порівнюється з послідовно поширюванимпереліком таких джерел фінансування [58]:
- власніоборотні кошти (НВОК);
- власніоборотні кошти і довгострокові кредити та позики (НВОК + Дп);
- власніоборотні кошти, довго та короткострокові кредити і позики (НВОК + Дп+ ДФЗ).
Відповідно до забезпеченості запасів згаданими варіантамифінансування можливі чотири типи фінансової стійкості [60]:
1. Абсолютнастійкість для забезпечення запасів (З) достатньо власних оборотних коштів;платоспроможність підприємства гарантована: З
2. Нормальнастійкість – для забезпечення запасів крім власних оборотних коштів залучаютьсядовгострокові кредити та позики; платоспроможність гарантована: З
3. Нестійкий фінансовий стан – для забезпечення запасівкрім власних оборотних коштів та довгострокових кредитів і позик залучаютьсякороткострокові кредити та позики; платоспроможність порушена, але є можливістьїї відновити: З
4. Кризовий фінансовий стан – для забезпечення запасів невистачає “нормальних” джерел фінансування; підприємству загрожує банкрутство:
З > НВОК +Дп + ДФЗ
Забезпеченість запасів джерелами формування є сутністюфінансової стійкості, її зовнішнім проявом, а наслідком є платоспроможність(ліквідність).
Фінансова стабільність підприємства є однією ізнайважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Вона пов’язана зрівнем його залежності від кредиторів та інвесторів. За різних умов, в якихфункціонує підприємство, останнє для досягнення фінансової стабільностіпроходить різні етапи.
Кожному етапу фінансової стабільності відповідають певні їївнутрішні механізми – оперативний, тактичний і стратегічний, що являють собоюсистему заходів, спрямованих на вирішення конкретних завдань.
Оперативний механізм фінансової стабільності – це системазаходів, спрямованих, з одного боку, на зменшення розміру поточних зовнішніхзобов’язань підприємства у короткостроковому періоді, а з другого – назбільшення суми найліквідніших активів (грошей), що забезпечують терміновепогашення цих зобов’язань.
Тактичний механізм фінансової стабільності, являє собоюсистему заходів, спрямованих на досягнення точки фінансової рівновагипідприємства у наступному періоді. Стратегічний механізм фінансової стабільності,є винятково наступальною стратегією фінансового розвитку, яка забезпечуєоптимізацію необхідних фінансових параметрів з метою прискорення економічногозростання підприємства. Тобто стратегічний механізм фінансової стабільності –це система заходів, спрямованих на підтримання досягнутої фінансової рівновагипідприємства у довгостроковому періоді. Застосовують таку модель характеристикиекономічного зростання підприємства DЕРОСТ(1/0)(1 –звітний період, 0 – порівняльний базовий період) [58]:
/> (1.5)де ЧП – чистий прибуток після оподаткування;
ОР – чистий обсягвалового доходу від реалізації продукції;
ЧП / ОР –коефіцієнт прибутковості реалізації продукції;
ККП – коефіцієнт капіталізації чистого прибутку (часткачистого прибутку, перерахована в власний капітал після виплати дивідендів,премій та погашення збитків діяльності з чистого прибутку);
А – обсяг валюти активів підприємства;
ВК – обсяг власного капіталу підприємства;
А / ВК – коефіцієнт леверіджу активів;
КОА – коефіцієнт оборотності активів (відношення ОР/А).
Формула (1.5) після підстановок показує, що модельекономічного росту підприємства, по суті, характеризується відносним зростаннямчастки рентабельності власного капіталу підприємства по чистому прибутку,розподіленому на зростання власних джерел капіталу підприємстваю Фінансова стабільність – це спроможністьпідприємства досягати стану фінансової рівноваги при збереженні достатньогоступеня фінансової стійкості та зберігати цей стан у довгостроковій перспективіпри ефективному управлінні фінансами. Складовими елементами фінансовоїстабільності є: фінансова рівновага підприємства – цевідповідність обсягів формування та використання (споживання) власнихфінансових ресурсів; ресурсна стійкість – це оптимальнаструктура трудових і матеріальних ресурсів підприємства; потенційна стійкість – це можливістьпідприємства щодо нарощування обсягів діяльності та його спроможність вийти нановий рівень фінансової рівноваги. фінансова стійкість – це такий станфінансових ресурсів підприємства, за якого раціональне розпорядження ними єгарантією наявності власних коштів, стабільної прибутковості та забезпеченняпроцесу розширеного відтворення.
Існує багатопідходів до прогнозування фінансової неплатоспроможності суб'єктівгосподарювання методик прогнозування банкрутства. У закордонній практиціпоширення придбали дві моделі — Альтмана і Спрингейта, названі на честь їхніхавторів [58, с.68].
Модель Альтмана(розроблена в 1968 році і відома також за назвою «розрахунок Zпоказника» —інтегрального показника рівня погрози):
/> (1.6)
де Х1= (Поточні активи Поточні пасиви) / Обсяг активу;
Х2 =Нерозподілений прибуток / Обсяг активу;
Х3 =Прибуток до виплати відсотків / Обсяг активу;
Х4 =Ринкова вартість власного капіталу / Позикові засоби;
Х5 =Виторг від реалізації / Обсяг активу;
При Z 2,99 імовірністьбанкрутства незначна.
РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ТАДІАГНОСТИКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ТОВ “ПРОВАНСЕ”
2.1 Загальнахарактеристика діяльності ТОВ “Провансе”
Товариство з обмеженою відповідальністю «Провансе», створене відповіднодо чинного законодавства України, зареєстроване Печерською районною у м. Києвідержавною адміністрацією 18.09.2002 року, про що зроблено запис 18.09.2002 рокув журналі обліку реєстрації за № 34275, ідентифікаційний код 33398787.
Засновниками Товариства є:
Громадяни України:
АВРАМЕНКО Вячеслав Валентинович, 20.10.1967 р.н., ідентифікаційний номер2476404556, паспорт СО 049655, виданий Шевченківським РУГУ МВС України вм.Києві 19.01.1999 року, що мешкає за адресою Україна, м.Київ, вул.П.Орлика,буд.22/2, кв.23.
СУЛЕЙМАНОВА Олександра Юріївна, 30.08.1978 р.н., ідентифікаційний номер 2873105646,паспорт СН 622417, виданий Мінським РУГУ МВС України в м.Києві 18.11.1997 року,що мешкає за адресою: Україна, м.Київ, вул.Гер.Дніпра, буд.30, кв.53.
Повне найменування Товариства українською мовою Товариство з обмеженоювідповідальністю «Провансе».
Місцезнаходження Товариства: Україна, м.Київ, вул.Бальзака, буд.24а.
Фінансові реквізити ТОВ “Провансе” – р/р 2600560321445 в АКБ “Меркурій”МФО 300755, генеральний директор Маноха Г.С.
Форма власності – 20 (КОЛЕКТИВНА ВЛАСНІСТЬ).
Види діяльності: (ЗКГНГ)
71130 ОПТОВА ТОРГІВЛЯ НЕДЕРЖАВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ,'КРІМ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ
712110 РОЗДРІБНА ТОРГІВЛЯ НЕДЕРЖАВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ, КРІМ СПОЖИВЧОЇКООПЕРАЦІЇ
61110 ЗАГАЛЬНІ БУДІВЕЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
72200 ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ НЕДЕРЖАВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
Статутний фонд /капітал/ Товариства складається з грошових внесківЗасновників і становить 16 500 (шістнадцять тисяч п'ятсот) гривень.
Статутний фонд /капіталу розподіляється між Засновниками наступним чином:
частка у статутному фонді /капіталі/ АВРАМЕНКА В'ячеслава Валентиновичаформується за рахунок грошового внеску у розмірі 8 250 (вісім тисяч двістіп'ятдесят) гривень, що складає 50% статутного фонду /капіталу/, 50% голосів;
частка у статутному фонді /капіталі/ СУЛЕЙМАНОВОЇ Олександри Юріївниформується за рахунок грошового внеску у розмірі 8 250 (вісім тисяч двістіп'ятдесят) гривень, що складає 50% статутного фонду /капіталу/, 50% голосів.
Вкладами Засновників та Учасників може бути рухоме та нерухоме майно,інші матеріальні цінності, цінні папери, інтелектуальна власність, шо визнана іоцінена у грошовому розмірі Учасниками.
Устаткування, машини, обладнання та інше майно в натуральній форміпередаються Товариству відповідним Учасником за місцезнаходженням Товариства.
У Товаристві створюється резервний фонд у розмірі 25% від статутногофонду/капіталу/ Товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного фондустановить 5% суми чистого прибутку.
За рішенням Загальних зборів Учасників Товариства за рахунок прибутку,отриманого від діяльності Товариства, можуть утворюватись інші фонди Товариствата затверджуються положення про порядок їх використання.
Товариство створене з метою здійснення виробничо-господарської,комерційної та інших видів діяльності та отримання на цій основі максимального прибуткуУчасниками Товариства.
Предметом діяльності Товариства згідно Статуту є торгівля та послуги:
оптова та роздрібна торгівля промисловими та продовольчими товарами за готівковийта безготівковий рахунок;
оптова та роздрібна торгівля склопакетами за готівковий та безготівковийрахунок;
оптова та роздрібна торгівля паперовою та полімерною тарою за готівковийта безготівковий рахунок;
оптова та роздрібна торгівля будівельними матеріалами та витратнимиматеріалами будівельного призначення;
оптова, консигнаційна, комісійна та роздрібна торгівля товарами народногоспоживання, промисловими та продовольчими товарами на Україні та за її межами;
оптова, роздрібна та комісійна торгівля товарами промислово-технічного призначення,сільськогосподарською продукцією, рибопродуктами;
оптова торгівля спиртом етиловим, коньячним та плодовим, алкогольниминапоями та тютюновими виробами;
купівля та продаж сільськогосподарської продукції та товарів народногоспоживання у населення та організацій;
оптова та роздрібна торгівля автотоварами;
оптова та роздрібка торгівля газом;
торгівля нафтопродуктами, паливно-мастильними матеріалами;
здійснення закупівлі, поставок і реалізації сировини металів та виробівз них, різних видів газу, нафти і інших енергоносіїв та продуктів їх переробки,паливно-мастильних матеріалів;
торгівля витратними матеріалами для підприємств торгівлі;
гарантійне обслуговування обладнання підприємств торгівлі;
торгівельнопосередницька, маклерська, брокерська діяльність;
експортно-імпортні операції;
створення та організація профільних, універсальних, комерційних такомісійних магазинів, здійснення фірменої торгівлі, розвиток нових прогресивнихформ торгівлі та послуг за валюту країни місцезнаходження Товариства та заіноземну валюту відповідно до чинного законодавства України, включаючиконсигнацію, торгівлю по каталогам, посилочну та оптову торгівлю, лізинг,торгівлю в кредит, відкриття магазинів у вільній митній зоні;
створення оптово-роздрібних підприємств торгівлі і послуг населенню;
створення кафе, барів, ресторанів та інших підприємств громадськогохарчування, виробництво та реалізація їжі хлібо-булочних та кондитерськихвиробів;
надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;
надання займів фінансовими активами;
надання послуг у проведенні технічних, економічних, юридичних та іншихконсультацій, маркетингу та реклами;
надання посередницьких, комерційних, дилерських та дистриб'юторськихпослуг виробничого та невиробничого призначення;
надання маркетингових, консультаційних, інформаційних та посередницькихпослуг;
виконання представницьких функцій і конкретних доручень підприємств,організацій та приватних осіб, надання агентських послуг;
надання складських послуг;
надання послуг населенню і підприємствам на підставі договорів прокату;
виконання робіт по пакуванню, складуванню, експедуванню і перевезеннювантажів автомобільним, залізничним, повітряним, річковим і морськимтранспортом, будівництво і експлуатація шляхів сполучення, транспортних засобіві комунікацій; надання транспортно-експедиційних послуг при перевезенняхзовнішньоторговельних і транзитних вантажів;
надання транспортних послуг громадянам та організаціям;
надання транспортне-експедиційних послуг;
внутрішні та міжнародні доставки та перевезення вантажів та пасажирівморським, автомобільним, повітряним, річковим, залізничним транспортом;
надання транспортних та інших послуг в галузі комунікацій та зв'язку(телефон, телеграф, електронна пошта та ін.);
створення власного автомобільного та машинно-тракторного парку;
створення та експлуатація СТО та реалізація автомобілів, запчастин;
ремонт, технічне і сервісне обслуговування автомобільного, залізничного,водного, авіаційного транспорту, електромеханічного обладнання, будівельної,обчислювальної та іншої техніки і технічних засобів;
перепродажна підготовка, в т.ч. з метою підвищення комфортностітранспортних засобів, їх ремонт і сервісне обслуговування;
відновлення та ремонт деталей, вузлів та агрегатів автомобілів, їхреалізація та реалізація запасних частин;
Зовнішньоекономічна діяльність:
товарообмінні (бартерні) операції та іншу діяльність побудовану наформах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності таіноземними суб'єктами господарської діяльності;
посередницькі операції при здійсненні яких, право власності на товар непереходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів,договорів-доручень та інших), здійснює без обмежень.
Види діяльності, щодо яких законодавством передбачене ліцензування, Товариствоздійснює після одержання відповідного дозволу /ліцензії/.
Основним видом діяльності ТОВ “Провансе” на сучасному етапі розвитку єімпортування комплектуючих для збирання та виготовлення метало пластиковихвікон та дверей німецьких фірм “KBEFenstersysteme” та “REHAU”. Імпортованікомплектуючі з оптового складу ТОВ “Провансе” реалізуються будівельним фірмамта мінізаводам на Україні по збиранню та монтажу металопластикових вікон тадверей безпосередньо у будинках замовників.
Враховуючи вказаний основний вид торгово-посередницької діяльності ТОВ“Провансе”, яке не виконує власноруч переробки імпортуємої продукції, йогоорганізаційна структура побудована за функціональною структурою з інтегрованимсумісництвом функцій, характерним для малого підприємства (рис.2.1):
1. Директор ТОВ “Провансе” – Маноха Г.С. з функціями :
- виконавчийдиректор;
- фінансовийдиректор;
- менеджерпо зовнішньоекономічним операціям;
- менеджерпо оптовій торгівлі на внутрішньому ринку;
2. Головний бухгалтер ТОВ “Провансе” – Живаліна Н.В. з функціями:
- загальнабухгалтерія;
- зовнішньоекономічніоперації;
- фінансовийаналіз діяльності підприємства та звітність;
- взаємовідносиниз банками;
3. Начальник відділу логістики ТОВ “Провансе” – Передерій Г.О. з
функціями :
- управлінняоптовими складами імпортованої продукції;
- плануванняімпортних товарних потоків та митні операції;
- плануваннятоварних потоків постачання продукції з оптових складів клієнтам;
- юридичнета економічне оформлення імпортних контрактів та контрактів на реалізаціюпродукції на Україні;
4. Наймані робітники обслуговування оптових складів ( 5 працівників в2004 році та 14 працівників у 2005 році) з функціями:
водії – грузові оператори;
охорона складів;
оператори-бухгалтери комп’ютерного обліку товарів та
оформлення товаро-супровідних документів;/> />
Рис.2.1 Організаційната функціональна структура ТОВ “Провансе”
2.2 Аналізосновних операцій та формування фінансових потоків в ТОВ “Провансе”
Підкласичними торговельно-посередницькими операціями розуміють операції, пов'язаніз купівлею і продажем товарів, які виконуються за дорученням виробника-резидентанезалежним від нього торговельним посередником (резидентом чи нерезидентом) наоснові угоди або доручення.
Торговельнепосередництво це досить широке поняття, що охоплює чимале коло послуг:перепродаж товару; пошук закордонного контрагента; підготовка і укладанняугоди; кредитування сторін; здійснення транспортно-експедиторських операцій;страхові операції; проведення рекламних заходів; технічне обслуговування[32,c.77].
Доторговельно-посередницьких фірм належать фірми, що з юридичного ігосподарського погляду не залежать від виробника або споживача товару (сюди,звичайно, не входять філії або дочірні товариства промислових компаній). Вонидіють заради одержання прибутку, що створюється або як різниця між цінами, заякими вони купують і продають товар, або як винагорода за послуги. Як правило,торговельно-посередницькі фірми займаються лише комерційною діяльністю, хочанайбільші з них можуть і обробляти куплений товар.
Використанняторговельних фірм дає певні переваги [40].
1.Фірма-експортер у такому разі не вкладає якихось значних коштів в організаціюзбутової мережі на території країни-імпортера, тому що торговельно-посередницькіфірми мають свою власну матеріально-технічну базу (складські приміщення,демонстраційні зали, ремонтні майстерні, роздрібні магазини).
2.Вони звільняють експортера від багатьох турбот, пов'язаних із реалізацієютовару (доставляння, сортування, упаковування), пристосовуючись до вимог ринку.
3.Суттєвим є використання капіталу торговельно-посередницьких фірм на основікороткострокового і середньострокового кредитування. Тут велике значення маютьстійкі зв'язки торговельно-посередницьких фірм із банками, страховимикомпаніями.
4.Нарешті, ринки деяких товарів цілком монополізовані торговельними посередниками(наприклад, брокерами в Англії) і недоступні для прямих контактів ізспоживачами.
Недолікомвикористання посередників є те, що експортер позбавлений безпосередніхконтактів із ринками збуту і цілком залежить від сумлінності посередника.
Торговельно-посередницькіоперації можна поділити на чотири види: з перепродажу; комісійні; агентські;брокерські [46].
Операціїз перепродажу здійснюються торговельним посередником від свого імені і за свійрахунок. Тут торговельний посередник є стороною договору як з експортером, такі з покупцем. Розрізняють два види операцій з перепродажу.
Допершого виду належать операції, коли торговельний посередник відносноекспортера є покупцем. Він стає власником товару і може реалізувати його будь-комуі за будь-якою ціною. Термінологія, що стосується таких посередників, різна:
- Merchant Англія,США;
- Handler ФРН;
- Stockholderринок чорних металів Англії;
- Operator торговціцукром на Нью-Иоркській біржі;
- Dealer торговцікакао на Лондонській біржі;
- Principalторговці кольоровими металами.
Другийвид операцій коли експортер і торговельний посередник підписали договір пропродаж товарів на певній території, у конкретний термін (вказуються й іншідеталі) згідно з договором. Термінологія торговців за цим договором такожрізна:
DistributorСША, Англія;
VertragshandlerФРН.
Отже,посередництво згідно з договором полягає в просуванні товарів від експортера доспоживача, при цьому торговець зобов'язаний дотримуватися певних умовекспортера.
Комісійніоперації це укладення однією стороною (місіонером), за дорученням другоїсторони (комітента), угод від свого імені, але за рахунок комітента.Взаємовідносини регулюються договором. Комітент залишається до кінця власникомтовару. Комісіонер же не купує товару (він залишається в руках експортера). Аледля третьої сторони (покупця) стороною договору є комісіонер, а комітента вінможе і не знати. Комісіонер одержує винагороду або як відсоток, або як різницюміж ціною, установленою комітентом, і ціною продажу.
Якщопокупець не може розплатитися з комісіонером, то в комісійний договірвключається умова про поруку комісіонера за виконання угоди покупцем, тобтогарантії комітента від несплати. Така умова називається делькредере (delcredere). У договорі вказується при цьому ціна (максимальна або мінімальна), атакож термін передання грошей комісіонером комітентові.
Якщозамовлення йде від імпортера комісіонеру (тобто навпаки) на купівлю в країніекспортера товарів, то він називається індентом (indent). Він може бутизакритим, якщо імпортер точно вказує в замовленні, де і що купити, абовідкритим, якщо індент надає комісіонеру право вибору покупця.
Різновидомкомісійних угод є консигнаційні угоди. Це продаж товарів зі складу комісіонера,але товар належить консигнанту, тобто експортеру. Консигнаційна форма торгівлівикористовується у разі слабкого освоєння ринку або при поставці нових товарівчи товарів масового виробництва, у стійкому збуті яких експортер не впевнений.
Цезручна форма торгівлі, що дає змогу ознайомитися з товаром і вибрати потрібний.
Агентськіоперації це доручення однієї сторони, що називається принципалом, другійстороні, яка іменується агентом, здійснення юридичних угод за рахунок і відімені принципала (комісіонер діє від свого імені) на визначеній території.Незалежність агента виявляється в тому, що він не перебуває в трудовихвідносинах із принципалом і здійснює свою діяльність самостійно на основіагентської угоди. Він є юридичною особою, зареєстрованою у торговельномуреєстрі. Агент лише сприяє угоді, але сам не є стороною, тобто контракт прокупівлю не укладає. Термінологія щодо таких посередників різноманітна: в Англіїі США це агент і принципал, у ФРН, Японії торговельний представник, уСкандинавських країнах агент і підприємець, у Латинській Америці повірений ідовіритель. Плутанина полягає в тому, що в Англії і США під агентством часторозуміють усі види посередництва.
Брокерськіоперації це встановлення через посередни-каброкера (англ. broker, франц.courtier, нім. makler) контактів між продавцем і покупцем (а також міжстраховиком і страхувальником, судновласником і фрахтувальником). Брокер не єстороною в договорі, а використовується лише для інформування двох сторін, щоберуть на себе зобов'язання за угодою. На відміну від агента, він не перебуваєв договірних відносинах зі сторонами, а діє на основі окремих доручень.
Крімголовної функції знайти покупця для продавця або, навпаки, продавця для покупцяброкер виконує певні додаткові функції. Зокрема, він здійснює:
- контрольза виконанням контракту і пред'явленням рекламацій;
- інодібере на себе обов'язки делькредере;
- підбірпартії товару визначеного асортименту;
- збірінформації про стан ринку.
Брокеродержує винагороду, що називається брокередж (brokerage англ.), куртаж(courtage франц.), провізіон (provision нім.). Розмір цієї винагороди затоварними операціями коливається від 0,25 до 23%.
Брокерне має права представляти інтереси іншої сторони або приймати від іншої стороникомісію, за винятком випадків, коли на це є згода клієнта. Іноді посередникамиможуть бути два брокери один за дорученням продавця, другий за домовленістюпокупця. Брокери спеціалізуються на продажі, купівлі одного виду товару, біржовогоабо аукціонного.
enbv.narod.ru/text/Econom/uzed/str/04.html
— 123Залежно відхарактеру здійснюваних операцій розрізняють такі види торговельно-посередницькихфірм: торговельні; комісійні; агентські; брокерські; фектори(factory).
Торговельніфірми найчастіше здійснюють операції за свій рахунок і від свого імені. Вони,як правило, підтримують тривалі відносини з постачальниками. Види торговельнихфірм:
- торговельнідоми (merchant hauses) закуповують товари у виробників або купують за кордономі продають своїм оптовикам чи роздрібним торговцям;
- експортніфірми (export firms) закуповують товар на внутрішньому ринку і перепродують закордоном, іноді виконуючи і комісійні доручення. Вони бувають спеціалізовані,тобто з торгівлі одним товаром, і універсальні широка номенклатура товарів;
- імпортніфірми (import merchants) закуповують за свій рахунок за кордоном товари іпродають на внутрішньому ринку. Вони звичайно мають великі склади з товарами іспеціалізуються на закупівлі одного сорту товарів, здебільшого сировинних абопродовольчих; здійснюють сортування, упаковування; мають великий досвід, що даєїм можливість конкурувати з іншими фірмами. Ці фірми купують товари або векспортерів, або на біржах і аукціонах.
Зараздосить поширені :
- імпортніфірми, що торгують машинами й устаткуванням. Вони беруть на себе технічнеобслуговування і, як правило, мають широку мережу дилерів дрібних торговців;
- оптовіфірми (wholesaler) є посередниками між промисловими підприємствами іроздрібними торговельними фірмами. Вони закуповують за свій рахунок товари закордоном великими партіями і реалізують окремим споживачам дрібнішими партіями,отримуючи прибуток за рахунок різниці в ціні. Провести межу між оптовою йімпортною фірмою важко. Але оптова фірма закуповує товари не тільки векспортера, а й товари вітчизняного виробництва і просуває їх у власнуроздрібну мережу;
- роздрібніфірми (retailer) самі здійснюють операції з імпорту й експорту, не користуючисьпослугами великих оптових фірм. Вони мають широку мережу своїх магазинів,філій;
- дистриб'ютори(distributor) це фірми в США, Англії й в інших країнах, що здійснюють переважноімпортні операції і є торговцями за договором. Вони займаються продажем лишепевного кола товарів;
- стокісти(stockist) фірми, що перебувають у країні імпортера і виконують в основному консигнаційніоперації. Комісійні фірми, їх основні види:
- комісійніекспортні фірми представники продавця або покупця. Відповідають за: 1)своєчасність поставки товарів; 2) транспортування; 3) документальне оформленняугоди; 4) страхування; 5) технічне обслуговування (іноді). Можуть виконувати йобов'язки типу індента. Різновид таких фірм конфірмаційні доми (confirminghauses), що беруть на себе ризик щодо кредитів, які вони від імені виробниканадають покупцю;
- комісійніімпортні фірми представники покупців своєї країни. Вони розміщують замовленняза кордоном від свого імені, але за рахунок вітчизняних комітентів. Крім того,можуть надавати й інші послуги досліджувати кон'юнктуру ринку (огляди), стежитиза відвантаженням товару тощо.
Агентськіфірми тривалий час підтримують тісний контакт із принципалом. Вони поділяютьсяна експортних і закордонних агентів.
Брокерськіфірми найбільшого розвитку набули в Англії. Це великі компанії, спеціалісти цихфірм мають високу кваліфікацію, підтримують постійні зв'язки з великимибанками, що дає змогу їм іноді фінансувати угоди (у заставу під товар). Вонинадають кваліфіковану інформацію, випускаючи низку бюлетенів.
ФЕКТОРИ(factors) торговельні посередники, що виконують широке коло посередницькихобов'язків від імені експортера: експортують продукцію; фінансують експортніоперації, сплачують аванс виробнику, видають кредити покупцю, страхують.Звичайно вони беруть участь у торгівлі текстилем, шкурами, лісом. Таких фірмбагато в США, Канаді, Англії.
Отже,у міжнародній торговельній практиці вироблено досить чіткий механізморганізації експортно-імпортних операцій, що здійснюються або безпосередньофірмами-виробниками, або торговельними посередниками. Це дає можливістьраціонально використовувати відповідні методи, професійно вестизовнішньоторговельну діяльність.
ЗгідноЗакону України “Про Митний тариф України” [11] товарною номенклатурою Митноготарифу України є Українська класифікація товарів зовнішньоекономічноїдіяльності (УКТ ЗЕД).
Типовийсостав імпортуємих комплектуючих на складах ТОВ «Провансе» наведений нижче:
а)герметик для вікон та скло-основи фірма FENZI (Латвія);
б)Замазка для вікон (жгут) – фірми Butylver (Латвія);
в)Замазка для вікон (паста) – фірми Hot Ver (Латвія);
г)Замазка для вікон та скло пакетів (паста) – фірми FENZI(Латвія);
д)панель пластикова 2150х950х24 (біла) – фірми KBE (Німеччина);
е)панель пластикова 3000х1500х10 (біла) – фірми KBE (Німеччина);
ж)панель пластикова 3000х1500х20 (біла) – фірми KBE (Німеччина);
з)панель пластикова 3050х1550х24 (золота) – фірми KBE (Німеччина);
и)панель пластикова 3050х1550х24 (під дерево) – фірми KBE (Німеччина);
к)профіль алюмінієвий 16 мм – фірми REHAU (Німеччина);
л)уголок пластмасовий для вікон – фірми KBE (Німеччина);
м)з’єднувач пластмасовий – фірми KBE (Німеччина);
н)тіокол (паста) – фірми FENZI (Латвія);
Імпортуємітовари відносяться до наступних груп УКТ ЗЕД :
РозділVI. Продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості.
Ставкиввізного мита (товарна група 2930):
- пільгова 10%від митної вартості контракту;
- повна 20%від митної вартості контракту;
РозділVII. Полімерні матеріали, пластмаси та вироби з них; каучук, гума та вироби зних.
Ставкиввізного мита (товарна група 3925 20 00 00, 3925 30 00 00):
- пільгова 5%від митної вартості контракту;
- повна 10%від митної вартості контракту;
РозділXIII. Вироби з каменю, гіпсу, цементу, азбесту, слюди або аналогічнихматеріалів; керамічні вироби; скло та вироби із скла.
Ставкиввізного мита (товарна група 7003, 7005):
- пільгова 25%від митної вартості контракту;
- повна 50%від митної вартості контракту;
РозділXV. Недорогоцінні метали та вироби з них.
Ставкиввізного мита (профіль алюмінієвий):
- пільгова 10% від митної вартості контракту;
- повна 20% від митної вартості контракту;
ЗгідноЗакону України “Про податок на додану вартість” [6] вищевказані групи товарівне відносяться до підакцизних, але відносяться до груп товарів, якіоподатковуються у розмірі 20% від митної вартості податком на додану вартість.При цьому допускається оформлення імпортного податкового векселя зі строкомпогашення 30 днів.
Приімпорті продукції, країною походження якої є Латвія, працює “Угода про вільнуторгівлю між Україною та Латвією” про звільнення товарів імпорту-експорту відмитних тарифів (до вступу Латвії в Європейський Союз). Таким чином, частинаімпорту ТОВ “Провансе” по продукції Латвії на митному кордоні звільнюється відсплати митного тарифу.
Оскількиставки ввізного мита на вироби з скла дуже високі ( до 50%), то практичновідсутній попит на повністю виготовлені склопластикові вікна та двері, а привиготовленні склопластикових вікон в Україні фірми-забудовники використовуютьскло вітчизняного виробництва, тому імпортне скло фірма ТОВ “Провансе” імпортуєтільки по спецзаказу при 100% попередній оплаті покупцем.
Втабл.2.1 наведені типові умови імпортних контрактів фірми ТОВ “Провансе” зфірмами «VITAGLASS D.O.»(Verovska 64, 1000 Ljubljana, Slovenija) та«FENZI TRADE Inc.»(г.Рига, Латвія), які виконуються за схемоюуправління :
- заключеннядовгострокового (на 2 роки) контракту на поставку імпортної продукціїнерезидентом (Німеччина, Латвія), при цьому нерезидент може бути посередником(Словенія);
- поставкапродукції частинами за заказами на умовах СІР-Київ (автомобільним транспортом);
- сплатаімпортного ввізного мита, митних зборів та видача податкового
векселя на 30днів при розмитненні продукції на митному складі у м. Києві;
реалізаціяпартії продукції на протязі 30 – 60 днів за схемою комерційного кредиту на 10 –60 днів (через дебіторську заборгованість);
- погашенняподаткового векселя через 30 днів за рахунок надходження коштів від дебіторівза реалізовану продукцію;
- оплата зарахунок надходження коштів від дебіторів за реалізовану продукцію кредиторськоїзаборгованості нерезиденту по імпортному
контракту звідстрочкою сплати до 60 днів після строку отримання
товару;
Основні ризики танедоліки проаналізованих схем управління розрахунками в зовнішньоекономічнихконтрактах в ТОВ “Провансе”:
а) за рахунокнадання нерезидентом комерційного кредиту відстрочкою сплати вартостіпоставленої продукції на 60 –75 днів після поставки в ціну товару закладаютьсяпроценти за надання комерційного кредиту на рівні вищому, ніж банківськийкредит (за додатковий ризик);
б) при затримціреалізації отриманої партії за рахунок несвоєчасної сплати дебіторами вартостіавансово відпущеної продукції виникають проблеми з оплатою імпортногоподаткового векселя (через 30 днів) та оплатою контракту нерезиденту (через 60днів);
в) при несплатінерезиденту вартості поставленої партії продукції через 90 днів законодавствоУкраїни передбачає штрафні санкції за порушення режиму розрахунків приекспортно-імпортних контрактах [8], [2];