Зміст
Введення
Розділ1.Бюджетна система
1.1Поняття бюджетної системи
1.2Основні етапи бюджетного процесу
Розділ2. Бюджетний дефіцит
2.1Економічна сутність дефіциту державного бюджету
2.2Види бюджетного дефіциту
Розділ3. Подолання бюджетного дефіциту
3.1Управління бюджетним дефіцитом і державним боргом
3.2Шляхи розв'язання проблем дефіцитності бюджету
Висновки
Література
Введення
Головнуроль у формуванні та розвитку економічної структури будь-якого сучасногосуспільства грає державне регулювання, що реалізується у рамках економічноїполітики, яку обирає влада. Одним з найбільш важливих механізмів, що дозволяєдержаві реалізувати економічне та соціальне регулювання, є фінансовий механізм– фінансова система суспільства, головною ланкою якої є державний бюджет. Самеза допомогою фінансової системи держава створює централізовані та діє надецентралізовані фонди грошових коштів, забезпечує можливість виконання,покладених на державні органи функцій.
Успішнефункціонування економіки будь-якої країни тісно пов'язане з оптимальнимзабезпеченням формування та виконання бюджету. Від успішного здійсненнябюджетного процесу залежить дієвість бюджетної політики, яка повинна позитивновпливати на економічну та фінансову стабільність та соціальний рівень життя удержаві
Прийняттябюджетного кодексу та запровадження програмно-цільового методу бюджетування вУкраїні можна оцінювати як бюджетну революцію. Адже саме такий підхід добюджетного процесу передбачає, що будь-які бюджетні видатки мають здійснюватисяна цілі, що відповідають середньо- або довгостроковій перспективі розвиткудержави. Бюджети розпорядників бюджетних коштів (міністерств, органів влади) –це витрати на досягнення політично визначених пріоритетів на основі розподілуфункцій і повноважень. Кожен керівник органів влади чи бюджетної установи маєзамислюватися над тим, як витрачати кошти з кращим результатом і меншимивитратами згідно із пріоритетами державної політики чи рішенням територіальноїгромади.
Бюджетнийпроцес в Україні – цепостійний процес визначення пріоритетів держави, її завдань та функцій напевному етапі, розроблення відповідних цільових програм, визначенняуправлінських стратегій, оцінки ефективності використання бюджетних коштів,контролю за дотриманням бюджетного законодавства та виконанням бюджетнихповноважень.
Особливостіі проблеми бюджетного процесу висвітлено у працях вітчизняних та зарубіжнихекономістів – О. Василика, С. Юрія, С. Буковинського, В. Суторміної, Ш.Бланкарта, Дж. М. Б'юкенена.
Черезтаку глобальну значимість для будь-якої країни державного бюджету, необхідноретельно вивчити всі проблеми, що з'являються при його формуванні, а самедефіцит державного бюджету.
Сучаснаекономічна теорія та практика приділяють велику увагу проблемам бюджетногодефіциту. У наш час ця проблема є дуже важливою для багатьох країн світу. Саметому конкретним завданням економічної політики держав є пошук оптимальногорішення проблем бюджетного дефіциту.
Актуальність цієїпроблеми полягає у важливості бюджету для функціонування національноїекономіки, в його складності й многогранності. На сучасному етапі розвиткуУкраїни удосконалення бюджетного процесу дасть змогу успішно впроваджуватистратегічні цілі держави щодо економічного та соціального розвитку, адже підйомекономіки – це єдине надійне джерело покращення добробуту народу.
Мета цієїкурсової роботи полягає у досліді причин та наслідків бюджетного дефіциту, йоговпливу на зміни економічних показників у країні; дізнатися, чи потрібен бюджетнийдефіцит, та який він має вплив на інфляцію та економічний зріст.
Отже, тема цієїроботи є дуже важливою та актуальною для нашого сьогодення, бо в ній будутьрозглядатися реальні економічні події та показники, а також будутьвисвітлюватися проблеми взаємодії бюджетного дефіциту та державного боргу.
1 Розділ
1.1 Поняттябюджетної системи
Ідеологіястратегії утвердження України, як демократичної, соціально орієнтованої державизумовлює необхідність створення дієвих фінансово-економічних механізмівпідпорядкування загальносуспільних зусиль зазначеній стратегії. Ключовою ланкоюу цьому є фінансова система з її можливостями та спроможністю впливати наутворення, розподіл та перерозподіл через бюджет суспільного багатства таресурсів, насамперед фінансових.
Для фінансовоїсистеми України, як показника розвитку ринкової економіки у країні, єхарактерним систематичне вдосконалення бюджетних систем. Вони є механізмомрегулювання економічного розвитку.
У працяхвітчизняних і зарубіжних науковців є різні підходи до змісту бюджетної системи.Зокрема І.Я. Чугунов дає таке визначення: «Бюджетна система – це сукупністьбюджетів, утворених на основі адміністративно-територіального устрою держави тавзаємовідносин між ними, які вибудовуються з огляду на оптимальний розподіл іфінансове забезпечення повноважень органів державної і місцевої влад міжбюджетами усіх рівнів, спрямованих на соціально-економічний розвитоксуспільства» [18, с.19].
О.Д. Василикрозглядав бюджетну систему як «об'єднання усіх ланок державного бюджету наєдиних принципах» [4, с.160-161].
За визначеннямО.Р. Романенко, «сукупність різних видів бюджетів, побудована з урахуваннямекономічних відносин, державного й адміністративно-територіальних устроїв іврегульована нормами права, являє собою бюджетну систему держави».[15, с.174]. Л.О.Миргородська розглядає бюджетну систему як «сукупність бюджетів, що діють натериторії країни»[9, с.34].
У російськихфінансових виданнях є визначення бюджетної системи як такої, що заснована наекономічних відносинах і юридичних нормах сукупності усіх бюджетів, що діють натериторії країни.
За бюджетнимкодексом України бюджетна система держави – це «сукупність державного імісцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного іадміністративно-територіального устроїв і врегульована нормами права» (ст. 2).До складу бюджетної системи входить уся сукупність бюджетів, що є в країні [21, с.3].
У межах країниєдина бюджетна система заснована на прийнятих принципах бюджетного устрою.Необхідно звернути увагу на те, що таку єдність треба розглядати лише як однуіз тенденцій розвитку. Другою тенденцією є відносна самостійність(автономність) кожного бюджету. Тобто поняття бюджетної системи має відображатине лише єдність, а й наявність протиріч між різними її ланками щодо розподілуповноважень та джерел їхнього фінансування.
Проте слідзвернути увагу, що кожен елемент бюджетної системи, з одного боку, є відносносамостійним (автономним), а з другого – пов'язаним з іншими бюджетами. Провіднароль у бюджетній системі України належить державному бюджету.
Зміст поняттябюджету держави не зводиться до сукупності показників бюджета, що мають місце вмежах бюджетної системи. Ц.Г. Огонь пропонує таке визначення: «бюджет державинеобхідно розуміти, як єдиний фонд фінансових ресурсів, мобілізованихвідповідними органами влади згідно з чинним законодавством на виконаннязобов'язань держави шляхом здійснення видатків із бюджетів усіх ланок єдиноїбюджетної системи України».[10, с.103-104].
В умовах стійкогозростання державних витрат, що спостерігаються нині в усьому світі, і зокрема вУкраїні, щоразу більше уваги приділяється досягненню результативності приздійсненні бюджетних програм. Для цього потрібне впровадження адекватних формконтролю за їх виконанням.
Виходячи зпоняття «бюджетна програма», державний фінансовий контроль виконання бюджетнихпрограм – це комплекс контрольних дій, спрямованих на виявлення резервів ташляхів підвищення ефективності використання бюджетних ресурсів, а такожзабезпечення результативної діяльності розпорядників бюджетних коштів [6, с.36].
Головні завдання бюджетноїполітики України в умовах поглиблення ринкових реформ полягають у тому, щоб:
-скоротити непродуктивні витрати бюджету на державні дотації окремим галузямматеріального виробництва;
-зміцнити дохідну базу бюджету за рахунок удосконалення системи оподаткування ізміцнення контролю за повнотою сплати податків;
-створити систему дійового фінансового контролю за ефективним і
цілеспрямованимвикористанням державних видатків;
-посилити контроль за розміром державного боргу.
Складі структура видатків бюджету характеризує фінансову, економічну та соціальнуполітику держави.
Бюджетяк фінансовий план відіграє дуже важливу роль в діяльності держави. Він визначаєїї можливості й пріоритети, її роль і форми реалізації закріплених за неюфункцій. Це документ, що спрямовує фінансову діяльність держави, робить її конкретноюі фінансове забезпеченою [8, с.367].
Заматеріальним змістом бюджет являє собою централізований грошовий фонд держави.Обсяг бюджету характеризує річну суму коштів, що проходять через цей фонд. Вінперебуває у постійному русі: практично щоденно до нього надходять кошти і проводитьсяфінансування видатків. У зв'язку з цим необхідна чітко налагоджена система управліннябюджетом з метою забезпечення своєчасного і повного надходження доходів і раціональногота ефективного використання його коштів [14, с.274].
Бюджетнастратегія повинна визначати основні напрямки бюджетної політики України наперспективу, а бюджетна тактика — методи її реалізації.
Відповіднодо функцій держави виділяються і групи видатків бюджету:
— на управління суспільством
— на оборону країни
— на економічну діяльність
— на соціальний захист.
Такимчином, роль бюджету країни є дуже важливою, як для суспільства в цілому, так ідля кожного його члена.
1.2 Основні етапи бюджетного процесу
Бюджетний процес – це регламентована нормами правадіяльність, яка пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їхвиконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконаннябюджетів, що складають бюджетну систему України.
Найважливішими складовими грамотно побудованого бюджетногопроцесу є його структурне і нормативне відображення в часі.
До основних завдань бюджетного процесу належать:
— забезпечення збалансованості бюджету;
— гармонізація бюджетної та економічної політики;
— досягнення реалістичності прогнозного обсягу доходів тавидатків бюджетів;
— виявлення матеріальних і фінансових резервів;
— здійснення перерозподілу бюджетних ресурсів між бюджетами;
— здійснення контролю на всіх стадіях бюджетного процесу.
Не пізніше 1травня Кабінет Міністрів України (далі – КМУ)подає до Верховної Ради України (далі – ВРУ) річний звіт про виконання законупро Державний бюджет України та показники виконання зведеного бюджету.Рахункова палата протягом 2-х тижнів з дня офіційного подання річного звітуготує висновки щодо використання державних коштів.
У червні у ВРУ відбуваються парламентські слухання з питаньбюджетної політики на наступний бюджетний період. ВРУ або схвалює, або бере довідома зазначений документ та подає пропозиції і доручення КМУ.
На початку липня відбувається розробка проекту ЗУ “ПроДержбюджет У.” на наступний рік.
Не пізніше 15 вересня КМУ подає до ВРУ офіційне рішення просхвалення проекту з-ну про держбюджет на наступний рік разом із відповіднимиматеріалами. Через 5днів починається процес представлення проекту закону напленарних засіданнях ВРУ.
З початку жовтня ВРУ готує проект закону про ДержбюджетУкраїни і до 1-го читання він розглядається народними депутатами, у комітетах,депутатських фракціях та групах.
Комітет ВРУ з питань бюджету не пізніше 15жовтня (20жовтня,якщо проект бюджету був прийнятий до розгляду після повторного подання КМУ)року, який передує плановому, розглядає пропозиції до проекту закону проДержбюджет України і готує Висновки та пропозиції до нього.
У листопаді відбувається 2-є та 3-є читання закону проДержбюджет. Не пізніше 25 листопада Комітет ВРУ з питань бюджету доопрацьовуєпроект закону та вносить його на розгляд ВРУ.
Закон про Держбюджет України приймається ВРУ до 1 грудняроку, що передує плановому і набуває чинності в разі його підписанняПрезидентом України [20, с.265-267].
За умови неповернення Президентом закону для повторногорозгляду на місцях розпочинається процес затвердження місцевих бюджетів. Дляузгодженості процесу формування державного та місцевих бюджетів, визначеннятермінів отримання інформації, необхідної для обрахунків обсягів бюджетів таміжбюджетних трансфертів, своєчасного затвердження місцевих бюджетів [21, с.35-40].
бюджетна система дефіцит
Розділ 2.Проблема дефіцитності державного бюджету і шляхи її розв’язання
2.1 Економічна сутність дефіциту державного бюджету тапричини його виникнення
Дефіцит державного бюджету — явище в економіці не нове.Повною мірою бюджетний дефіцит є наслідком дискреційної бюджетно-податковоїполітики, адже уряд не може точно визначити розмір майбутніх бюджетнихнадходжень і необхідних витрат. Він лише затверджує загальні положення, щорегулюють податкові ставки, форми та обсяги трансфертних виплат, а такожвизначає пріоритети в структурі державних замовлень і закупівель. Однак навітьпри налагодженій процедурі прийняття зазначених рішень реальні обсягинадходжень до бюджету та розміри державних витрат значною мірою залежать відстадії (циклу) розвитку економіки. Інакше кажучи, бюджетний дефіцит зростає вперіоди спаду, оскільки державні доходи від податкових надходжень зменшуються,а обсяги трансфертних виплат зростають, і скорочується під час підйомуекономіки, оскільки податкові надходження збільшуються, а обсяги трансфетнихвиплат відповідно зменшуються.
Отже, бюджетний дефіцит — це стан державного бюджету, приякому державні витрати перевищують бюджетні надходження. Інакше дискреційнабюджетно-податкова політика — це свідоме маніпулювання податками та державнимивитратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва тазайнятості, контролю над інфляцією та прискоренням економічного розвитку.
Дефіцит державного бюджету свідчить насамперед про йогонезбалансованість. Отже, поява бюджетного дефіциту зумовлена неправильнообраною та реалізованою концепцією збалансування бюджету.
Відомо три класичних концептуальних підходи до збалансуваннядержавного бюджету:
1) збалансування на щорічній основі;
2) збалансування в ході економічного циклу;
3) функціональні фінанси.
Кожна з цих концепцій має характерні риси та економічнінаслідки
[12, с.75-76].
До «Великої депресії» 30-х років вважалося, щощорічно збалансований бюджет є бажаною метою державних фінансів. Однак приближчому розгляді стає очевидним, що щорічно збалансований бюджет має рядсуттєвих недоліків, а саме такий підхід в основному виключає фіскальнудіяльність держави як антициклічну, стабілізуючу силу. Більш того, щорічнозбалансований бюджет насправді погіршує коливання економічного циклу.Припустімо, що економіка раптово стикається з тривалим періодом безробіття тазниженням доходів. Тоді держава з метою збалансування бюджету має або збільшитиподатки, або обмежити власні видатки, або використовувати поєднання цихзаходів. Проблема полягає в тому, що ці заходи є стримуючими за характером ікожний з них ще більшою мірою зменшує, а не стимулює ділову активність ісукупний попит.
Можна уявити іншу ситуацію. Економіка стикається зінфляційними процесами, внаслідок яких зростають грошові доходи та автоматичнопідвищуються податкові надходження до бюджету. Щоб збалансувати бюджет іліквідувати майбутні бюджетні надлишки, держава має зменшити податкові ставкиабо збільшити державні видатки. Однак кожний з цих заходів (або їх поєднання)зумовить зростання ділової активності, зайнятості та в кінцевому підсумку незменшить інфляції, а лише посилить її тиск на економіку.
Отже, концепція щорічно збалансованого бюджету не єекономічно ефективною, вона має суттєві суперечності та не може забезпечитистабільність економіки в довгостроковому періоді [14, с.456-457].
Не зважаючи на зазначені проблеми, ця концепція маєприхильників. Ряд консервативних економістів, виступаючи за підтримку бюджету,що збалансовується на щорічній основі, вважає, що викликати сумнів має не зростаючийдефіцит державного бюджету та державний борг, а збільшення видатків, пов'язанихз проведенням різних урядових програм. Зростання кількості урядових програм, аособливо тих, що потребують значних витрат, має бути суспільне контрольованим.Це можливо в тому разі, якщо такому зростанню сприяє сплата вищих податків.Якщо використовується дефіцитне фінансування, цей процес стає суспільненеконтрольованим, бо державні програми мають тенденцію в кількісному відношеннізростати швидше, ніж належало б, тому що суспільна опозиція цьому процесунабагато слабша, коли він фінансується за рахунок зростання дефіциту, а неподатків. Зростання дефіциту державного бюджету, спричинене збільшеннямкількості урядових програм, у даному разі розглядається як вияв більш фундаментальноїпроблеми — посягання уряду на існування приватного сектора.
Інша концепція, а саме бюджет, збалансований на циклічнійоснові, має цілком протилежний підхід. Обґрунтування цієї концепції логічне,просте та зрозуміле. Ідея бюджету, збалансованого на циклічній основі,передбачає, що уряд реалізовуватиме антициклічну політику та водночасзбалансовуватиме бюджет. У цьому разі бюджет збалансовується не щорічно, авпродовж економічного циклу. Для того щоб протистояти спаду, уряд має зменшитиподатки та підвищити державні видатки. Отже, фактично цілеспрямовано збільшуютьбюджетний дефіцит, проте водночас стимулюється ділова активність іпідприємництво (ставка на майбутнє). Протягом наступного інфляційногопіднесення також логічно буде збільшити податкові ставки та зменшити державнівитрати. Це дасть змогу, по-перше, вилучити з обігу частину надлишковоїгрошової маси, а по-друге, створити деякий бюджетний надлишок, за допомогоюякого можна буде покрити державні борги, що з'явилися в період спаду.
Але навіть при такій привабливій бюджетній концепції мистикаємося з серйозними проблемами. Перша з них полягає в тому, що підйоми таспади в економічному циклі найчастіше неоднакові як за глибиною, так і затривалістю. Тому тривалий та глибокий спад, за яким спостерігатиметься відноснокороткий та скромний період підйому, безсумнівно, призведе до значногозбільшення дефіциту державного бюджету й водночас до незначного позитивногосальдо бюджету (надлишку). Таке протиставлення не на користь даної концепції,бо воно свідчить про появу циклічного дефіциту державного бюджету[16, с.149-150].
Сутність питання полягає в перевагах, які можна отримативнаслідок інфляції. За природою інфляція сприяє перерозподілу доходів міждебіторами та кредиторами. Непередбачувана інфляція дає вигоду дебіторам(позичальникам) за рахунок кредиторів (позивачів). Наслідки інфляції в галузіперерозподілу є довільними та непередбачуваними. Держава також може отримативигоду від інфляції, якщо вона є отримувачем позик від населення (позивача). Упродовжбагатьох років у кожної держави накопичується значна сума державного боргу (якзовнішнього, так і внутрішнього). Інфляція дає змогу Міністерству фінансівсплатити борги грошима, що втратили частину своєї купівельної спроможності.Тобто, уряд отримує від населення «дорогі» гроші, а повертає задопомогою інфляції «дешеві».
При інфляції національний доход номінальний (офіційний); якнаслідок, зростають податкові надходження, а розміри державного боргу незбільшуються. Це означає, що через інфляцію уряду вдається зменшити реальнувеличину державного боргу та істотно полегшити собі його сплату (йдеться лишепро внутрішній державний борг). Отже, виникає запитання. Чи є гарантія того, щодержава не буде зацікавлена в інфляції та свідомо не провокуватиме її, абирозрахуватися зі своїми боргами?
Третій концептуальний підхід до формування бюджету та йоговикористання дотримується ідеї функціональних фінансів. Відповідно до цієї ідеїна перший план виходить питання про стабілізацію та оздоровлення економіки,питання ж збалансування бюджету як на щорічній, так і на циклічній основі, єдругорядним. Не варто хвилюватися, якщо у процесі стабілізації економіки будутьстійкі надлишки бюджету або його дефіцит. Відповідно до даної концепціїпроблеми, що пов'язані з державним дефіцитом або з надлишком, незначніпорівняно з більш небажаними альтернативами — тривалими спадами або стійкоюінфляцією [12, с.81-82].
Сучасний період побудови ринкових відносин в Українівідбувається в досить складних умовах, що зумовлено як об'єктивними, так ісуб'єктивними причинами. Економічна ситуація характеризується скороченнямобсягу національного виробництва майже в усіх галузях кризою платежів,зростанням тіньового капіталу, катастрофічною нестачею бюджетних коштів, аотже, і неспроможністю держави повноцінно фінансувати економічні та соціальніпрограми. За такого стану, можливо, саме ідея функціональних фінансів — цереальний шанс «піднятися з колін», бо реалізація даної концепціїспрямована передусім на розв'язання проблем економіки, що дасть змогу вирішитипитання бюджету. Бюджет і економіка взаємопов'язані, однак пріоритет надаєтьсяостанній. Без здорової економіки, що ефективно функціонує, не може бутижиттєздатного бюджету.
Зазначимо, держава будує свою фінансову політику в такийспосіб, що періодично використовуються три концептуальних підходи. Проте це неозначає, що проблема дефіциту державного бюджету зникає. Основними причинамистійкого бюджетного дефіциту та збільшення державного боргу є:
— збільшення державних витрат у військовий час або в періодибудь-яких соціальних конфліктів;
— циклічні спади в економіці, особливо якщо вони глибокі татривалі;
— скорочення податків з метою стимулювання економіки безвідповідного коригування державних витрат.
Цікавою з точки зору реалізації фіскальної політики держави єостання причина. Річ у тому, що податкові надходження до державного бюджету тапоказник податкового навантаження на економіку в довготривалій перспективімають тенденцію до зниження, оскільки:
-з метою стимулювання економіки держава цілеспрямованозменшує податкове навантаження;
— усі системи оподаткування передбачають значну кількістьпільг;
— дуже часто податкові збори зменшуються через незадовільнуорганізацію оподаткування (неефективний митний контроль, незадовільна роботаподаткових служб тощо);
— у перехідних економіках податкові відрахування до бюджетумають тенденцію до зниження через спад у традиційних галузях виробництва;
— останніми роками посилюється вплив політичногобізнес-циклу,
— що пов'язано з проведенням «популярної»макроекономічної політики збільшення державних витрат і зменшення податківперед
— черговими виборами;
— зростає напруга в бюджетно-податковій сфері внаслідокзбільшення державних витрат:
— на соціальне забезпечення та медичне обслуговування(переважно в тих країнах, де зростає кількість людей похилого віку);
— на освіту та створення нових робочих місць (переважно в тихкраїнах, де зростає кількість молодого населення) [7, с.580-582].
Фінансування дефіциту державного бюджету може несупроводжуватися безпосередньо емісією готівки, а відбуватися в інших формах,наприклад як надання кредитів Центрального банку державним підприємствам запільговими ставками відсотків або у формі відстрочених платежів, коли уряд,придбавши товари та послуги, не сплачує за них у встановлений термін. Востанньому випадку, якщо закупівля здійснюється у приватному секторі, цепідштовхує виробників заздалегідь підвищувати ціни, аби застрахуватися відможливих неплатежів. Це, у свою чергу, дає новий поштовх до збільшеннязагального рівня цін, а отже, і рівня інфляції. Якщо відстрочені платежіналежать підприємствам державного сектора, то ці дефіцити здебільшогобезпосередньо фінансуються Центральним банком або накопичуються й збільшуютьзагальний дефіцит державного бюджету. Хоча відстрочені платежі, на відміну відмонетизації, офіційно вважаються неінфляційним способом фінансування бюджетногодефіциту, на практиці цей розподіл дуже умовний.
Якщо дефіцит державного бюджету фінансується за допомогоювипуску та розміщення державних облігацій, зростає середня ринкова ставкавідсотка, що призводить до скорочення інвестицій у приватному секторі, дозменшення чистого експорту й частково до зниження споживчих витрат. Борговефінансування бюджетного дефіциту часто розглядають як антиінфляційну альтернативуфінансуванню дефіциту за рахунок монетизації. Проте борговий спосібфінансування не усуває загрози зростання інфляції, а лише створює терміновевідстрочення для такого зростання, що характерно для багатьох перехіднихекономік. У випадках обов'язкового, тобто примусового розміщення державнихоблігацій серед комерційних підприємств і позабюджетних фондів, навіть якщо поних обіцяно достатні відсотки, боргове фінансування бюджетного дефіцитуперетворюється, по суті, на механізм додаткового оподаткування.
Проблема збільшення податкових надходжень до державногобюджету виходить за межі фінансування бюджетного дефіциту, оскількирозв'язується в довготривалій перспективі на базі комплексної податковоїреформи, яка спрямована на зниження ставок оподаткування та розширення базиоподаткування. Жоден із зазначених способів фінансування дефіциту державногобюджету немає абсолютних переваг перед іншими і не може розглядатися якцілковито антиінфляційний.
роль України в міжнародних економічних відносинах [11, с.186-188].
2.2 Види бюджетногодефіциту
Бюджетний дефіцитвиникає як результат нестабільності в економічному та політичному житті державиі посилює негативні явища, якщо дефіцит перевищує встановлені світовим досвідомпоказники. Таку думку поділяє чимало сучасних економістів, зокрема й Л.Й.Аведян, І.В. Алєксєєв, С.А. Буковинський, М.В. Грідчина, В.Б. Захожай, Г.Б.Коломієць, І.Ю. Кондрат, В.М. Опарін, Н.Б. Ярошевич та інші.
Щоб зрозумітисутність дефіциту державного бюджету, доцільно розглянути його основні види.
Колективнауковців – І.В. Алєксєєв, Н.Б. Ярошевич, І.Ю. Кондрат – дефіцит бюджетукласифікують за такими критеріями:[2, с.65].
За формою вияву:відкритий (офіційно оголошений у законі про бюджет на відповідний рік) іприхований (не визнаний офіційно, виявляється у завищенні планових обсягівдоходів, включенні до складу доходів джерел покриття бюджетного дефіциту).
Прихованийдефіцит бюджету містить у собі такі складові:
· Фінансуваннядержавними підприємствами надлишкової зайнятості в державному секторі і виплатиними заробітної плати за ставками, вищими від ринкових, за рахунок банківськихпозик;
· Накопиченняв комерційних банках, що відокремились на початкових стадіях економічних реформвід Центрального банку країни;
· Окреміоперації, пов'язані з державним боргом, а також фінансування Центральним банкомзбитків від заходів щодо стабілізацїї обміну курсу валюти, безвідсоткових іпільгових кредитів урядові, рефінансування Центральним банкомсільськогосподарських, промислових і житлових програм уряду за пільговимиставками [17, с.84].
Ці операціїналежать до так званої квазіфіскальної діяльності держави. Отже, поряд ізвідкритим дефіцитом до цієї ж групи бюджетних дефіцитів доречно зарахувати іквазіфіскальний дефіцит державного бюджету.
За причинамивиникнення: вимушений (наслідок недостатності фінансових ресурсів у держави,низький рівень виробництва ВВП) і свідомий (наслідок фінансової політикидержави).
Вимушенийбюджетний дефіцит є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженостіфінансових ресурсів країни. Прикладом вимушеного бюджетного дефіциту єциклічний бюджетний дефіцит.
Свідомийбюджетний дефіцит виникає внаслідок дискреційної фіскальної політики, якапередбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдодержавного бюджету. Свідомий дефіцит бюджету виникає за умов, коли длястимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямоапнознижує ставки оподаткування і збільшує державні витрати.
За напрямкамидефіцитного фінансування: активний (черезспрямування коштів у розвитокекономіки для зростання ВВП) і пасивний (для покриття поточних витрат).
Л.Й. Аведянзазначає, що рівень дефіциту визначається відношенням до ВВП, ВНП або дозатверджених витрат бюджету, але він не може бути постійним і залежить відрізних чинників, які впливають на розвиток економіки (зростання або зменшеннякапіталу, розвиток інфляційних процесів). Активний дефіцит бюджету дає змогупідштовхнути подальший розвиток економіки і зростання капіталу. Пасивний –підкоряється законам інфляції [1, с.38].
Активнийбюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на інвестуванняекономіки, що сприяє зростанню ВВП [3, с.64].
Пасивнийбюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на покриття поточнихвидатків (соціальні трансферти, виплата зарплати у бюджетній сфері тощо) [15, с.174].
Такі самі видибюджетного дефіциту наводять економісти В.М. Опарін, Г.Б. Коломієць, В.І.Малько, С.Я. Кондратюк.
У своїх працяхО.Д. Василик, К.В. Павлюк розрізняють поняття стійкий дефіцит бюджету, якийіснує в довгостроковому періоді, і тимчасовий дефіцит, що викликається касовимирозривами у виконанні бюджету або непередбачуваними подіями та обставинами.
За критеріємвизначення складових частин бюджетного дефіциту вони виділяють:
· фактичнийбюджетний дефіцит: він є зовнішнім виявом розбалансованості дохідної тавидаткової частини бюджету, відображає реальні доходи, видатки бюджету ідефіцит за певний період.
· структурнийбюджетний дефіцит – це дефіцит за умов повної або високої зайнятості потенційнихвиробничих ресурсів.
· циклічнийбюджетний дефіцит – це результат недонадходження бюджетних доходів внаслідокциклічних коливань в економіці. Він показує вплив ділового циклу на бюджет тавимірює зміни видатків, надходжень, які виникають через те, що економіка непрацює за потенційного обсягу виробництва, а перебуває у стані піднесення чиспаду.
Відмінності міжструктурним і циклічним бюджетом тісно пов'язані з відмінністю між автоматичнимі дискреційним стабілізаторами. Структурні видатки і надходження здебільшогоскладаються з дискреційних програм, запроваджених законодавством. А циклічнівидатки і дефіцити складаються з податків і видатків, що автоматичнопристосовуються до стану економіки. Так, у разі спаду виробництва кожнийвідсотковий пункт зростання норми безробіття збільшує на відповідну сумуциклічний дефіцит. Це відбувається тому, що податкові надходження зменшуються,а державна допомога з безробіття зростає.
Коли ж владніструктури ставлять за мету зменшити дефіцит бюджету шляхом підвищенняподаткових ставок і зниження видатків, то відповідно зменшується структурнийдефіцит за повної зайнятості або потенційного обсягу виробництва. Якщодержавний законодавчий орган вирішить запровадити програму, що субсидуєсоціальне забезпечення материнства, це призведе до зростання структурних видатків,отже, відповідно збільшить структурний дефіцит [1, с.48-49].
Статистичнідослідження показують, що певний захід уряду, який змінює структурний дефіцитбюджету, змінює фактичний дефіцит у тому самому напрямі.
У перехіднихекономіках проблема структурного дефіциту державного бюджету ускладнюється тим,що практикується маніпулювання його розмірами, наприклад, з допомогою такихінструментів впливу:
· податкова«амністія»
· стягненняпрострочених податкових платежів
· запровадженнядодаткових чи тимчасових податків
· відстроченнярозрахунків з постачальниками
· відстроченнявиплат заробітної плати працівникам державного сектору
· відстроченняіндексації заробітної плати відповідно до темпів інфляції
· розширенняпрактики приватизації державної власності.
Нагадаємо, щоактивний бюджетний дефіцит є наслідком свідомого збільшення державних видатків,що спричинює неможливість збалансувати бюджет.
Відмінність міжструктурним і активним дефіцитом полягає в тому, що останній виникає врезультаті проведення політики дефіцитного фінансування з метою стимулюваннядосягнення максимальної зайнятості наявних виробничих ресурсів, що спонукаєекономіку розвиватись відносно незалежно від циклічних коливань. Отже, активнийдефіцит своїм імпульсним змістом відрізняється від структурного дефіциту.
Пасивний дефіцитбюджету зумовлюється економічною кон'юнктурою як першопричиною накопиченнязапланованого обсягу бюджетних ресурсів і його можна ототожнити з циклічнимбюджетним дефіцитом [5, с.160-161].
Розрізняютьпоняття стійкий дефіцит бюджету, який існує в довгостроковому періоді, татимчасовий дефіцит, викликаний касовими розривами у виконанні бюджету. Його щеназивають касовим дефіцитом, що породжується браком коштів бюджету в результатірозбіжності у термінах надходження доходів і здійснення видатків.
Первинний дефіцитбюджету – це різниця між величиною дефіциту бюджету і виплатою процентів заборг. Інакше кажучи, цей дефіцит дорівнює різниці між сумою трансфертів тадержавних закупівель товарів і послуг й податковими надходженнями в бюджет.
Дефіцит бюджету =(державні закупівлі товарів і послуг + трансферти + виплати з обслуговуванняборгу) – податкові надходження.
Якщо урядудається до випуску державних цінних паперів для фінансування первинногодефіциту бюджету, то зростають основна сума державного боргу і коефіцієнт йогообслуговування, тобто в національній економіці збільшується тягар боргу. Сумапроцентів за державний борг дорівнює добуткові державного боргу та реальноїпроцентної ставки. Якщо в національній економіці реальна процентна ставкаперевищує темпи зростання реального ВВП, то весь приріст останнього йде навиплату процентів з обслуговування державного боргу, тобто відношеннядержавного боргу до ВВП зростає.
Для зниженняцього відношення:
· темпизростання реального ВВП мають перевищувати величину реальної процентної ставки;
· збільшеннячастки первинного бюджетного надлишку має бути постійним [13, с.424].
Операційнийдефіцит – це дефіцит державного бюджету з вирахуванням інфляційної частинивідсоткових платежів з обслуговування державного боргу. За високих темпівінфляції, коли різниця в динаміці номінальних і реальних відсоткових ставокдосить значна, таке завищення розміру дефіциту державного бюджету можевиявитися істотним.
Таким чином, видибюджетного дефіциту можна згрупувати в такий спосіб:
1. За формоювияву:
— відкритий;
— прихований;
— квазіфіскальний.
2. За причинамивиникнення:
— вимушений;
— свідомий.
3. За напрямомдержавного фінансування:
— активний;
— пасивний.
4. За критеріємвизначення складових частин бюджетного дефіциту:
— фактичний;
— структурний;
— циклічний.
5. За терміномдії:
— тимчасовий;
— стійкий.
6. За зв'язком іздержавним боргом:
— первинний;
— операційний.
3. Розділ.Подолання бюджетного дефіциту
3.1 Управління бюджетним дефіцитом і державним боргом
Управління боргом — складний аспект державного управління таекономічної політики, оскільки передбачається спільна робота кількохміністерств і відомств. Його мета — допомогти уряду виконувати зобов'язаннящодо погашення внутрішнього та зовнішнього боргу без створення в майбутньомупроблем у сфері платіжного балансу та державного бюджету.
Державний борг можна розглядати з двох позицій. З одного бокудержавні позики збільшують навантаження на державний бюджет; з іншого —сприяють економічному зростанню країни. Тому дуже важливо визначити оптимальнеспіввідношення між інвестиціями, економічним зростанням і внутрішніми тазовнішніми позиками країни. При цьому умови залучення нових позик маютьоцінюватися з урахуванням здатності країни обслуговувати внутрішній тазовнішній борг за раніше прийнятими зобов'язаннями. Значні витрати щодообслуговування боргу, порівняно з податковими надходженнями до державногобюджету, викликають занепокоєння в уряді та вимагають побудови стрункої системийого управління.
У процесі управління державним боргом розв'язуються такіосновні завдання:
— пошук ефективних умов отримання позик з точки зорумінімізації вартості боргу;
— недопущення неефективного та нецільового використанняпозик;
— забезпечення своєчасної та повної сплати суми основногоборгу та нарахованих відсотків;
— визначення оптимального співвідношення між внутрішніми тазовнішніми позиками за умови збереження фінансової рівноваги в країні;
— забезпечення стабільності валютного курсу та фондовогоринку країни.
У процесі управління державним боргом необхідно враховуватитакі чинники:
— економічну та політичну ситуацію в країні;
— рівень інфляції в країні;
— ділову активність суб'єктів підприємницької тагосподарської діяльності;
— ступінь ризику країни щодо можливості неповернення боргу.
Необхідність контролю за дефіцитом державного бюджетузумовлена тим, що його фінансування може призвести до шкідливихсоціально-економічних наслідків. Загалом державні видатки фінансуються задопомогою податків [14,500-501].
Однак у разі їх нестачі фінансування може здійснюватися задопомогою так званого інфляційного податку (планова емісія). Такий методпокриття дефіциту державного бюджету практикувався в Україні протягом 1992-1995рр. Його використання сприяло перетворенню інфляційних процесів у економіці нагіперінфляційні, що тим самим загрожувало економічному устрою. В Україні напрактиці було доведено, що використання інфляційного податку має межі, за якимипочинають проявлятися негативні наслідки: населення відмовляється віднаціональної грошової одиниці, долар використовується як міра вартості тазасобу нагромадження, руйнується національна грошова система загалом.
Поряд з інфляційним податком як внутрішнє джерелофінансування використовуються облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Їхчастка у цей період становила близько 7,3 % загального обсягу внутрішньогофінансування дефіциту. ОВДП є якісно іншим інструментом впливу на розмірбюджетного дефіциту. Їх принципова ознака полягає в тому, що держава єпозичальником грошей у населення та юридичних осіб, що призводить до появивнутрішнього державного боргу, обслуговування якого, у свою чергу, лягаєтягарем на державний бюджет. Однак, на відміну від інфляційного податку,боргове фінансування не впливає на обсяг грошової маси. Пропозиція грошей незмінюється, оскільки, вилучивши гроші в покупців державної позики, державаоформлює їх як видатки.
Отже, боргове покриття дефіциту державного бюджету маєпереваги над інфляційним податком, оскільки не спричинює прямих інфляційнихпроцесів у економіці. Саме йому віддав перевагу український уряд. У 1995 р. вУкраїні було вперше використано зовнішні джерела покриття дефіциту державногобюджету. Сума зовнішніх позик була досить вагомою: вона майже в чотири разиперевищувала обсяг фінансування за рахунок ОВДП і покривала понад 20 % дефіцитудержавного бюджету. З 1996 р. починає різко зростати частка ОВДП у покриттідефіциту державного бюджету. Якщо в 1995 р. вона становила 5,8 %, то в 1996 р.— 39,5 %, а в 1997 р. — 78,5 %.
Обсяги внутрішніх державних позик зросли не лише черезнеобхідність покриття так би мовити природних видатків. Процентні платежідержави, що збільшувалися протягом 1996-1997 рр., перетворилися на значнувидаткову частину бюджету, яка вимагала покриття. Постійний дефіцит державногобюджету й те, що національна економіка майже не розвивалася, вимагалидодаткових емісій ОВДП, щоб покривати не стільки природний дефіцит, скількидефіцит, утворений розміщенням облігацій. Така ситуація не могла залишитисянепомітною і стала підставою для змін у бюджетній політиці. Так, у 1998 р.частка ОВДП у фінансуванні бюджетного дефіциту скоротилася більш як на 10 % істановила 66,7 %, що, як і в 1997 р., відповідало повному обсягу внутрішньогофінансування дефіциту.
Зі зміною масштабів внутрішнього боргового покриття дефіцитудержавного бюджету змінилися й обсяги зовнішнього фінансування. Збільшеннячастки зовнішнього фінансування не спричинило зростання зовнішньоїзаборгованості, оскільки його абсолютна величина завдяки триразовому зменшеннюдефіциту державного бюджету не збільшилася, а навпаки, зменшилася більш як удвічі. Отже, бюджетна політика в Україні демонструвала певні елементигнучкості. Але вони й надалі залишатимуться елементами, а не системою, докизлагоджено не запрацює весь економічний механізм, який сприятиме розширеннюдохідної бази державного бюджету.
Аналізуючи структуру джерел покриття дефіциту бюджету заостанні роки, слід зазначити, що за цей час акцент щодо вибору джерел фінансуваннязмістився — від прямих позик НБУ до державних облігацій при відносно стабільнійвазі зовнішніх позик. Виходячи з неемісійної природи залучення коштів дляфінансування дефіциту бюджету за рахунок розміщення державних облігацій, цеявище мало на попередньому етапі певний позитивний характер. Проте, враховуючинадзвичайно високу дохідність ОВДП, короткотерміновий характер обігу тарозміщення значної їх кількості серед нерезидентів, воно стало негативнопозначатися на стані економіки України [26].
Ситуація фактичної безальтернативності ОВДП як джерелафінансування дефіциту бюджету, а також те, що покупці віддали перевагуоблігаціям іноземних інвесторів, поставили уряд України в залежність відміжнародних потоків капіталу та створили умови для дестабілізації фінансового йвалютного ринків України.
Розглядаючи питання, пов'язані з фінансуванням дефіцитудержавного бюджету, ми не можемо абстрагуватися від теми державного боргу,оскільки головна мета державних позик — це саме покриття бюджетного дефіциту нареспубліканському й регіональному (місцевому) рівнях і фінансуваннярізноманітних проектів. Державний борг є важливим структурним елементомфінансової системи багатьох країн, що утворюється внаслідок мобілізаціїресурсів на внутрішніх і міжнародних ринках капіталу, тобто він є результатомнакопичення обсягів зобов'язань держави перед позичальниками (кредиторами).Структурно державний борг України складається із зовнішнього та внутрішнього.Дослідження засад обслуговування та управління зовнішнім і внутрішнім боргом удинаміці дає змогу виокремити кілька етапів цього процесу за деякимихарактерними ознаками.
Перший з них (1991 р. — перша половина 1994 р.)характеризується безсистемним утворенням і накопиченням боргу: залучалися прямікредити НБУ, надавалися урядові гарантії за іноземними кредитами українськимпідприємствам, урегульовувалися боргові відносини з Російською Федерацією. Напочатку 1994р. державний борг становив 4,8 млрд. дол. (з них три четвертих —зовнішній).
На другому етапі (друга половина 1994р. — перша половина 1997р.), поряд з продовженням боргової політики попередніх років, активізувалисьзв'язки з міжнародними фінансовими організаціями. Зовнішній борг за цей періодзріс на 56 %. Внутрішній борг (початок 1995 р.) формувався переважно інфляційнимшляхом, тобто розміщенням облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). РинокОВДП відкрив нову сторінку в історії вітчизняної фінансової системи. Позичаннякоштів через механізм ОВДП пожвавило економічний кругообіг, відкрило новіможливості управління бюджетним дефіцитом, підтримало ліквідність різнихфінансових інститутів. Водночас надмірне форсування динаміки внутрішнього боргуз 1996 р. і перехід до фінансування бюджетного дефіциту переважно за рахуноквипуску облігацій державних позик зумовили штучну надекспансію сектора ОВДП уструктурі боргових зобов'язань держави. Негативні явища поглиблювалисянезадовільними темпами приватизації та ''розбалансованістю фіскальної політикидержави. Активізація операцій на боргових ринках разом з розширенням позичковогоінструментарію призвели до значного зростання державного боргу до 12 млрд дол.за станом на 01.07.97 (з них зовнішній — 74,1 %, внутрішній—25,9 %).
Характерною ознакою третього етапу (друга половина 1997 р. —перша половина 1998 р.) є активне позичання на зовнішніх ринках капіталу. Цебуло зумовлено передусім меншою вартістю таких грошей (порівняно з ціною позикна внутрішньому ринку), а також тим, що дані кредити мали певну ознаку, а самевони не були пов'язаними (тобто кредитори не пов'язували надання коштів звиконанням певних програм, як це робить, наприклад, МВФ). На 01.07.98 зовнішнійборг України досяг 10,65 млрд. дол.
І нарешті, четвертий етап (друга половина 1998 р. —2000р.)Починаючиз другої половини 1998 р. уряд України суттєво скорочує обсяг позик назовнішніх ринках через азійську, а потім і російську кризи, які негативновплинули на бажання інвесторів вкладати кошти в перехідні економіки, обмеживши,таким чином, можливості отримання позик. Україна була серед держав, які значнопостраждали від кризи, тому для нівелювання її наслідків країна малавідмовитися від позик узагалі. Проте зовнішній борг країни станом на 01.01.2000р. становив приблизно 12,4 млрд. дол. За оцінками спеціалістів, Україна маєсередній рівень зовнішнього боргу. Як аргументацію наведено кілька показників:
1. Однією з основних характеристик зовнішнього боргу — співвідношеннясуми зовнішнього боргу та ВВП (критичним рівнем вважається 80-100 %). ДляУкраїни цей показник на 2000 р. становив близько 57%.
2. Щоб охарактеризувати ліквідну позицію економіки країни,щороку використовують співвідношення обсягу платежів з обслуговуваннязовнішнього боргу та обсягу експорту. Цей показник дає змору оцінитиплатоспроможність на найближчу перспективу (критичним рівнем вважається 20-25 %).Для України цей показник на 2000 р. становив 16 %.
3. Для оцінки довгострокової платоспроможності частовикористовується співвідношення дисконтованої вартості боргу та обсягу експорту(критичним рівнем вважається 200-250 %). Для України цей показник на 2000 р. недосягав 60 %.
Отже, зовнішній борг України начебто не є загрозливим, про щосвідчать наведені дані. Однак структура платежів по цьому боргу все ж такистворює значне навантаження на державний бюджет. Саме на останні три рокиприпадає погашення майже 3,6 млрд. дол. і сплата процентів на суму 1,3 млрд.дол. США. Фактично за цей період з державного бюджету необхідно було сплатитимайже 50 % усього зовнішнього боргу. Отже, на економічні процеси в Українівпливає не стільки обсяг державного боргу (хоча й це також суттєвий показник),скільки його структура щодо поділу на зовнішній та внутрішній, характерпозичальників, а також напрями використання позик.
Як зазначалося, критична ситуація в економіці настає тоді,коли загальна сума державного боргу сягає понад 80 % ВВП. В Україні вонастановить 57 %, тобто не є критичною. Однак враховуючи кризовий станукраїнської економіки, зокрема її бюджетної системи, цей борг може реальнозагрожувати нашому розвитку. Небезпека нарощування обсягу боргу пов'язана з тим,що в умовах скорочення ВВП відволікання значних коштів на обслуговування боргузнекровлює українську економіку, затримує вихід країни з економічної кризи[25].
Одним із негативних наслідків залучення зовнішніх позик є їхвплив на національне багатство країни, оскільки обслуговування зовнішньогоборгу-вимагає відчуження частини цього багатства та його передачі іноземнимвласникам. Залучення зовнішніх кредитів, крім того, обмежує можливості щодореалізації країною незалежної економічної політики, оскільки потрібнозадовольняти вимоги міжнародних фінансових організацій, які не завждивраховують специфіку конкретної країни, а тому ці вимоги не завжди прийнятнідля неї. Залежність країни від зовнішніх позик породжує також небезпекудестабілізації її фінансової сфери в разі їх нерівномірного надходження. Так,нерівномірне надходження зовнішніх кредитів в Україну протягом 1996-1998 рр.суттєво впливало на вартісні показники ринку державних облігацій.
Особливості впливу внутрішнього боргу на розвиток економікиУкраїни зумовлені особливостями нарощування його обсягу протягом 1995-1998 рр.,а саме:
— високими темпами зростання державного внутрішнього боргу поОВДП;
— високою вартістю позик на ринку ОВДП;
— короткостроковим характером позик;
— залученням іноземного капіталу на ринок ОВДП.
Усе це не могло не виснажувати державний бюджет. Основниминаслідками впливу зростання обсягу внутрішнього боргу на соціально-економічніпроцеси в Україні стали:
а) відплив капіталу з реального в грошовий сектор економіки,через що отримати кредити для довгострокових інвестицій та економічногозростання стало практично неможливо. Внаслідок цього виникла криза ліквідності,що гальмувала відновлення економічного зростання в Україні;
б) зменшення валютних резервів НБУ через репатріацію нерезидентамикоштів, які вони тримали в ОВДП, і зростання попиту на американські долари навалютному ринку;
в) погіршення становища в банківському секторі економікивнаслідок примусової конверсії ОВДП, до якої уряд змушений був вдатися,оскільки не міг їх своєчасно погасити;
г) ослаблення довіри до уряду, як наслідок обмеженняможливості отримати нові позички на внутрішньому фондовому ринку;
ї) неможливість нормального функціонування фондового ринкуУкраїни [12, с.156-157].
Частково напруженість ситуації в країні зумовлена ще йневиконанням підприємствами своїх зобов'язань по іноземних кредитах, отриманихпід гарантії уряду. У 2000 р., як і в попередні роки, значним навантаженням длядержавного бюджету України було погашення та обслуговування за рахунок бюджетнихкоштів іноземних товарних кредитів, залучених юридичними особами України наумовах окупності під гарантії уряду.
Однак, незважаючи на хронічні неплатежіпідприємств-боржників, Кабінет Міністрів України й далі надає іноземнимкредиторам гарантії щодо забезпечення зобов'язань позичальників за іноземнимитоварними кредитами. Можна констатувати, що нераціональна з точки зорудержавних інтересів політика уряду щодо управління державним боргом інодіпризводить до некерованого збільшення його обсягів і стрімкого зростання витратна його погашення та обслуговування.
Проте з державним боргом пов'язані не лише негативні наслідкидля української економіки. Необхідність збільшення обсягів позик в Українінабула актуальності у зв'язку з труднощами перехідного періоду, глибиноютрансформаційних процесів і неминучих при цьому кризових явищ. За цих умовпозики допомагають неемісійним шляхом фінансувати дефіцит державного бюджету, аотже, запобігати зростанню темпів інфляції, пом'якшувати дефіцит платіжногобалансу, підтримувати курс національної валюти, фінансувати критичний імпорт,деякі інвестиційні проекти тощо.
Отже, вплив боргу на економічний розвиток України не можнаохарактеризувати однозначно: він досить складний та суперечливий і значноюмірою залежить від характеру використання позик. (Так, зовнішні позики можутьсприяти економічному зростанню, якщо вони спрямовуються на розвитокнаціонального виробництва, а не активно проїдаються. За умов їх продуктивноговикористання не виникає проблем з поверненням наданих кредитів і зі сплатоюпроцентів по них. Кредити, надані Світовим банком у 2000 р. під конкретніпроекти, тобто спрямовані на реформування української економіки, розподілялисятак: розвиток підприємств (200 млн. дол.), структурна перебудова фінансовогосектора (110 млн. дол.), реформування державного управління (100 млн. дол.),управління державними ресурсами (100 млн. дол.), структурна перебудовавугільного сектора (80 млн. дол.). Важливим напрямом використання зовнішніхпозик є підтримка національної валюти. З цією метою передбачалося залучити 520млн. дол. (20,3 % загальної суми зовнішніх позик). За допомогою цих позикпередбачалося розв'язати гострі проблеми, що постають перед Україною. Однак внашій країні зовнішні позики такого спрямування становлять незначну частку в їхзагальній сумі. Зокрема, позики Європейського банку реконструкції та розвиткупід інвестиційні проекти у 2000 р. мали досягти 713 млн. дол. США, однак небули реалізовані [26].
І ще одним позитивним аспектом впливу зовнішніх позик є те,що вони сприяють прискоренню ринкової трансформації економіки України, оскількичастина з них має форму пов'язаних кредитів. Зокрема, найбільші кредиториУкраїни — МВФ і Світовий банк — надають кредити при дотриманні країною певнихумов. МВФ, як правило, вимагає проведення скоригованої з ним фіскально-грошовоїполітики, яка, на думку Фонду, має забезпечити поліпшення платіжного балансу, аСвітовий банк вимагає лібералізувати торгівлю або провести приватизаціюдержавного майна.
Однак не можна забувати, що накопичення зовнішніх боргів запевних умов може перетворити країну на неплатоспроможного боржника. Значніобсяги державного боргу та постійне його зростання в умовах реального падінняВВП значно посилюють економічну залежність держави від зовнішніх і внутрішніхкредиторів, а отже, створюють небезпеку економічній незалежності України. Крімтого, залучення коштів на внутрішніх і зовнішніх фінансових ринках може матинегативні наслідки, які необхідно враховувати:
— збільшення загальної суми державного боргу є перекладаннямпоточних витрат на майбутні періоди, а таке накопичення боргу може призвести доборгової кризи;
— позичені кошти мають свою ціну (часто невиправдано високу)і цим знову ж таки збільшують навантаження як на поточний, так і на наступнібюджети;
— позики на внутрішніх фінансових ринках відволікають наявнікредитні ресурси з реального сектора економіки, що негативно позначається нафінансовому стані підприємств та інвестиційному кліматі в країні.
В Україні реальність цієї загрози посилюється такими чинниками:
— абсолютним переважанням у структурі зовнішніх позиккредитів, »у процесі використання яких не створюється джерело для їх поверненнята сплати процентів, так що для їх обслуговування держава має залучати новікредити, потрапляючи тим самим у замкнене коло;
— неефективним використанням інвестиційних кредитів, про щосвідчить зростання заборгованості юридичних осіб — резидентів України покредитах, наданих під гарантії уряду;
— відсутністю належного контролю за витрачанням даних коштів,внаслідок чого вони можуть використовуватися з своїм цільовим призначенням щодоконкретних проектів.
Вищезазначене зумовлює необхідність розв'язання ряду борговихпроблем. Першочергове завдання — їх законодавче та інституційне врегулювання.Нині відчувається гостра потреба в законопроекті про державний борг, який бивдосконалив процедури надання державних гарантій по іноземних кредитах іпосилив контроль за поведінкою фінансових посередників на боргових ринках. Крімтого, дуже важливо, щоб сучасна політика управління державним боргом буласпрямована на вирішення таких питань:
— скорочення обсягів державних позик;
— зниження їх вартості;
— пролонгацію термінів їх обігу;
— скорочення непріоритетних видатків;
— коригування фіскальної та приватизаційної політики держави.
Саме ці питання й намагається вирішувати Державнеказначейство, здійснюючи управління бюджетним дефіцитом і державним боргомкраїни. В останньому випадку це відбувається при тісній взаємодії й співпрацірізних міністерств і відомств, які несуть відповідальність за розробку тареалізацію ефективної боргової стратегії держави. Зазначимо, що у світовійпрактиці роль міністерств і відомств в управлінні державним боргом різна. Вдеяких країнах казначейство виконує основні функції щодо управління державнимборгом, в інших такі функції покладено на міністерство фінансів та центральнийбанк країни. Отже, загалом в управлінні державним боргом України беруть участь:Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Національний банкУкраїни, Державне казначейство України [24].
Казначейство в системі управління державним боргом виконуєтакі функції:
— здійснює разом з Національним банком України таМіністерством фінансів України управління внутрішнім державним боргом і йогообслуговування відповідно до чинного законодавства;
— фінансує витрати з державного бюджету для обслуговуваннядержавного боргу в терміни згідно з графіком;
— забезпечує фінансування витрат з державного бюджету дляпогашення державних цінних паперів і сплати доходу по них;
— здійснює облік випуску та погашення державних ціннихпаперів за термінами обігу згідно з вимогами бюджетної класифікації;
— нараховує відсотки та здійснює облік за кредитами,отриманими на покриття дефіциту бюджету;
— здійснює контроль за відшкодуванням збитків бюджету по юридичнихособах, які отримали іноземні кредити під гарантії уряду України;
— інформує Міністерство фінансів України та Національнеагентство України з реконструкції та розвитку про суми, відшкодовані державномубюджету підприємствами-позичальниками, які отримали кредити в іноземній валютіпід гарантії уряду України, і про застосовані до них санкції.
Належне виконання зазначених функцій дає змогу, по-перше,поліпшити ситуацію у сфері управління державним боргом, по-друге, наповнитидохідну частину державного бюджету України. Розглянувши процес управліннядержавним боргом у динаміці, можна зробити висновок, що критична оцінкарозмірів державного боргу та зростання витрат на його обслуговування як одне ізпершочергових ставлять питання про керованість борговим портфелем держави. Прицьому найбільшу зацікавленість з точки зору фінансових можливостей Україниобслуговувати загальний обсяг державного боргу викликає визначення йогореального рівня [27]
3.2. Шляхи розв'язання проблем дефіцитності державногобюджету
Питанням дефіциту бюджету приділяється дедалі більше уваги яку науковій літературі, так і в практичній діяльності.
Дефіцитність бюджету пов'язана з деякими видами податковихвилучень у державі: тому реформування податкової системи має базуватися напринципі фіскальної достатності, тобто формування дохідної частини бюджету нарівні, достатньому для здійснення державних функцій, а також на принципахобов'язковості й рівномірної навантаженості при сплаті податків, недопущенняпроявів дискримінації окремих платників. Неприпустиме масове надання податковихпільг окремим суб'єктам підприємницької діяльності.
Проблема полягає в тім, що, по-перше, галузеві пільги є однимз основини інструментів державного регулювання розвитку економіки. По друге, — вони найменш ефективні, оскільки їхня результативність залежить від правильноговизначення пріоритетних галузей. Аналіз оподаткування в історичнійретроспективі підтверджує таку закономірність: справляння податків за доситьвисокими ставками супроводжується наданням різноманітних пільг, тоді якзниження податкових ставок у процесі податкових реформ — розширенням податковоїбази за рахунок скасування ряду пільг [12, с.207-208].
Існує і проблема ПДВ, що накопичувалася з 1997 року. Якщо неполіпшити адміністрування цього податку, то надалі співвідношення міжотриманими від нього і повернутими коштами збалансується, тобтонетто-надходження будуть нульовими, а в перспективі держбюджет виплачуватимекомпенсації з ПДВ більше, ніж одержуватиме від цього податку.
Сьогодні через механізм невідшкодування податку на доданувартість відбувається вимивання обігових коштів у суб'єктів підприємницькоїдіяльності. Так, надходження від ПДВ у 2003 році становили 13,2 млрд. грн., авідшкодування — 8,3 млрд. грн. У 2004-му планується: надходження — 14,5 млрд.грн., відшкодування — 12,4 млрд. грн., у 2005-му: надходження — 15,9 млрд.грн., відшкодування — 17,9 млрд. грн.
Податку на додану вартість за січень – лютий 2004 рокунадійшло 2517 мл. грн., або 105,3% плану на період. Порівняно з відповіднимперіодом минулого року надходження збільшилися на 640,3 млн. грн., або на 34,1%[22].
Перспективи податкової реформи неодноразово обговорювалися нанарадах у Президента й окреслювалися наступними питаннями: куди ми рухаємося,які намічено пріоритети і що реально можна зробити найближчим часом?
9 березня 2004 року Президент України Л. Кучма своїм указомпереніс із 1 липня на 1 квітня введення спеціальних рахунків платників ПДВ.Згодом їхнє введення перенесено на 1 травня. Указ передбачає стягування ПДВ додержбюджету і обіг коштів податку через окремі поточні банківські рахункиплатників ПДВ. Кабінет Міністрів України і Національний банк України прийнялиспільну постанову, що регламентує порядок відкриття спеціальних банківськихрахунків для податку на додану вартість і режим використання коштів на них(Порядок справляння до державного бюджету податку на додану вартість та оборотукоштів податку через окремі поточні та/або реєстраційні рахунки платників цьогоподатку із спеціальним режимом їх використання.
З 1 квітня 2004 року підприємства України відкривають дварахунки: основний і зі сплати ПДВ. При купівлі товарів гроші переміщуються зпоточного рахунка покупця на поточний рахунок контрагента, без обліку ПДВ.Нарахований ПДВ переводиться зі спецрахунку продавця на спецрахунок покупця.
Головною метою запровадження розрахунків із ПДВ черезспецрахунки є боротьба зі зловживаннями при адмініструванні податку. Основнийіз них — незаконне відшкодування ПДВ із державного бюджету при фіктивномуекспорті.
З 1 січня 2004 року бюджетну заборгованість перед платникамиПДВ перевели на рахунок державного внутрішнього боргу, випустивши на сумузаборгованості державні цінні папери. Непогашеними залишилися заборгованість у2003 році й заборгованість бюджету за раніше взятими, але не виконаними зобов'язаннямив обсязі 3,7 млрд.грн. [23].
Нетрадиційне розв'язання проблеми дефіцитності бюджетів булозапропоновано через вирішення таких питань:
1. Для покриття бюджетного дефіциту державі необхіднозвільнитися від «дрібної» власності й здійснювати розширенеакціонування та інвестування інших об'єктів як на території України, так і заїї межами. При цьому не варто забувати про проблеми національної безпеки іякнайшвидше відмовлятися від прибуткових підприємств. Приватизація має бутиекономічно доцільною, тоді зросте кількість підприємств приватної формивласності, що займаються виробництвом. Також треба поліпшувати управліннядержавним майном, що приведе до зменшення кількості підприємств державної формивласності, які одержують дотації,
2. Другий важливий момент — високий рівень номінальногоподаткового навантаження. Недоцільно протягом року приймати законопроекти, щопогіршують становище платників податків. Треба запроваджувати раціональнуподаткову політику, яка базується на зниженні податкового тиску і поєднанніфіскальної й стимулювальної функцій податків.
3. Має підвищитися стабільність податкового законодавства, ітреба не разом із бюджетом приймати ці податкові закони — вони мають бутиприйняті до бюджету.
3. Максимальне виявлення усіх матеріальних і фінансовихрезервів для досягнення прогресу на шляху до збалансованого ринку.
4. Узгодження бюджету із загальною програмою фінансовоїстабілізації.
5. Особлива увага має приділятися підвищенню ролі регіонів усоціально-економічному розвитку держави.
6. Ще одна проблема — короткострокове бюджетне планування ійого невідповідність завданням середньострокової економічної політики.Законодавча влада повинна зрозуміти, що бюджет — це не просто доходи і видатки.Треба підвищувати роль перспективного бюджетного планування. При кожномунадходженні й при кожному витрачанні необхідно думати про найголовніше —добробут громадян.
7. Варіантом податкового наповнення бюджету може бутивстановлення держмонополії на виробництво й продаж алкогольних напоїв ітютюнових виробів. Такий порядок існує в цивілізованих, економічно розвиненихкраїнах. Насамперед — здоров'я нації, а вже потім — збирання податків добюджету — прямих і непрямих.
8. В Україні має місце збереження ситуації, за якоїприбутковим є вкладення капіталу в торгово-посередницьку і фінансово-кредитнусфери. Отже, нагальною стає зміна напрямів інвестування бюджетних коштів угалузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачівід кожної грошової одиниці, зменшення граничних витрат суспільного виробництвачерез використання новітніх технологій і сучасних розробок як продуктуінтелектуальної діяльності українських науковців.
9. Заборона Національному банку України надавати кредитиурядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованостідержавними цінними паперами.
10. Через невчасне проведення структурних змін в економіцііснує структурний дисбаланс у народному господарстві в бік значного переважаннявиробництва засобів виробництва над виробництвом предметів споживання.
11. Подальше зростання української економіки маєздійснюватися на власні інвестиційній базі й достатній ринковій основі. УрядУкраїни передбачає, що такий підхід спричинить «посилення ролі держави яксуб'єкта, який підсилює ринкові механізми, впливаючи на створення рівнихконкурентних умов для виробників». Планується розв'язати проблемунадмірної витратності й енергомісткості української економіки, забезпечитивиконання поточних розрахунків за спожиті ресурси, насамперед за енергоносії [12, с.180-182].
Україна понад 10 років іде до ринкової економіки. Але набудь-якому ринку продукція повинна мати попит, а всі закони і бюджет —спрямовуватися на зростання економіки, а отже, на зростання рівня життянаселення в цілому. Авторитет влади виросте залежно від того, наскільки тверданаціональна валюта і наскільки низький рівень безробіття в державі.
Бюджет — це відповідальність влади перед громадянами. Станбюджетної системи можна назвати найважливішим критерієм економічної ситуації вкраїні, а однією з найважливіших функцій бюджету є регулювання економіки. Аджезакладені в ньому параметри визначають наявність інвестиційних стимулів іпотенціалу вкладень, рівень соціального захисту громадян, ступінь державноїнезалежності й обороноздатності [19, с.26-27].
Висновки
Бюджетний процеспередбачає балансування державних доходів і видатків, але на практиці майже вусіх країнах на сьогодні спостерігається значне перевищення державних видатківнад доходами. Причин бюджетних дефіцитів багато, але велике значення маєрозширення соціальних і економічних функцій держави. Якщо зростання бюджетнихвидатків не компенсується збільшенням податкових надходжень, то зростаннябюджетних дефіцитів набуває хронічного характеру і досягає значних масштабів.
Дефіцит державногобюджету завжди привертав до себе увагу економістів і практиків, урядовців ізаконодавців. Йому відводиться чільне місце у теоріях державних фінансів,оскільки головною проблемою фінансової політики традиційно вважається державнийбюджет.
Успішне функціонуванняекономіки будь-якої країни тісно пов'язане з оптимальним забезпеченнямформування та виконання бюджету. Від успішного здійснення бюджетного процесузалежить дієвість бюджетної політики, яка повинна позитивно впливати наекономічну та фінансову стабільність та соціальний рівень життя у державі.
Необхідно вживати заходів щодо зниження частки державногоспоживання у структурі ВВП, зменшення податкового навантаження, посиленнязахисту платників податків, максимального спрощення процедури оподаткування.Результативність бюджетної політики має визначатися, не лише виконаннямзапланованих показників за доходами і видатками, а й конкретними досягненнями усоціальній сфері та економіці в цілому.
Також, потрібно посилити інвестиційну складову державного імісцевих бюджетів. Актуальним залишається підвищення стимулюючої роліподаткової амортизації в оновленні основних фондів та інвестуванні економіки,удосконалення оподаткування суб'єктів малого підприємництва, формування бюджетурозвитку.
Важливим є посилення взаємозв'язку фінансово-бюджетної тасоціально-економічної стратегії держави. Доцільним є виважене використаннядефіциту (профіциту) бюджету, виходячи із циклічності економічного розвитку тазбалансованості бюджетної системи у середньостроковій перспективі.
Особливо важливим є створення економічно виваженої системирозподілу функціональних повноважень між органами державної влади та органамимісцевого самоврядування, а також відповідного розподілу видаткових зобов'язаньі дохідних джерел між бюджетами різних рівнів.
Реформування фінансової системи України має бути спрямованена інтеграцію вітчизняної економіки у світовий економічний простір, адаптаціюукраїнського податкового законодавства до вимог та принципів СОТ іЄвропейського Союзу.
Література
1. Аведян Л.Й. Фіскальна політика.Х.: ХДЕУ. – 2003. – 385 с.
2. Алєксєєв I.В. Бюджетна система:Навч. Посіб. – Л.: Видавництво Національного університету «Львівськаполітехніка». – 2004. – 470 с.
3. Базилевич В.Д. Державні фінанси. –К.: Атіка. – 2004. – 412 с.
4. Василик О.Д. Бюджетна системаУкраїни. – К.: Центр навчальної літератури. – 2004. – 539 с.
5. Василик О.Д. Теорія фінансів.Підручник. Видання 4-те, доповнене. – К.: НIОС, 2003. – 524 с.
6. Германчук П.К. Державнийфінансовий контроль: ревізія і аудит. – К.: Атіка. – 2004. –299 с.
7. Економічна теорія. Посібник вищоїшколи. Під ред. Є.М. Воробйова. – Харків-Київ, 2001. – 702 с.
8.Кодацька О.М. Державний бюджет як інструмент макроекономічної політикиринковоії трансформації. – Х.: ХНУ, 2002. – 547 с.
9. Миргородська Л.О. Фінансовісистеми зарубіжних країн. Навч. Посіб. – К.: ЦНЛ, 2003. – 680 с.
10. Огонь Ц.Г. Доходи бюджетуУкраїни: теорія і практика. – К.: КНТЕУ. 2003. – 638 с.
11. Опарін В.М. Фінансова системаУкраїни (теоретико-методологічні аспекти). Монографія. – К.: КНЕУ, 2005. – 217с.
12. Основи економічної теорії:Підручник: У 2 кн. Кн.1: Суспільне виробництво. Ринкова економіка/ Ю.В.Ніколенко, А.В. Демківський, В.А. Євтушевський та ін.; За ред. Ю.В. Ніколенка.– 2 – ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь,1998. – 490 с.
13. Панчишин С. Макроекономіка: Навч.Посібник. – К.: Либідь. – 2002. – 603 с.
14. ПасічникЮ.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посіб. – 2 – ге вид.,перероб. І доп. – К.: Знання – Прес, 2003. – 623 с.
15.Романенко О.Р. Фінанси. – К.: Центр навчальної літератури. – 2004. – 574 с.
16. Романенко О.Р. Фінанси. Видання2-ге, стереотипне. – К.: ЦНЛ, 2004. – 609 с.
17. Сажина М.А. Экономическая теория:Учебник для вузов. – М. – 1998. – 488 с.
17. Финансы. Учебник для вузов. Подред. Л.А. Дробозиной. – М.: ЮНИТИ, 2002. – 700 с.
18. Чугунов I.А. Бюджетний механізмрегулювання економічного розвитку. – К.: НIОС, 2003. – 547 с.
19. Януль І.Є. Бюджетний процес вУкраїні та напрями його вдосконалення // Фінанси України.- 2005.- №9.- с.25-26
20. Конституція України.
21.Бюджетнийкодекс України.
22.www.podrobnosti.com.ua
23.www.expert.org.ua
24.www.nau.kiev.ua
25.www.zakon.gov.ua
26.www.legal.com.ua
27.www.meta.ua