ІНФОРМАЦІЙНАСИСТЕМА ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТОДІВ ДІАГНОСТИКИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА
ЗМІСТ
ВСТУП… 3
РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ БАНКРУТСТВА І САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА 5
1.1. Характеристикабанкрутства і санації підприємства. 5
1.2. Державнерегулювання банкрутства і санації в Україні 10
1.3. Методика оцінкиплатоспроможності та фінансової стійкості підприємства 19
РОЗДІЛ 2.ПОСТАНОВКА ЗАДАЧІ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТОДІВ ДІАГНОСТИКИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА… 26
2.1.Економіко-математична модель діагностики банкрутства. 26
2.2.Характеристика сучасних інформаційних систем діагностики банкрутства 29
2.3.Удосконалення методів діагностики банкрутства. 35
РОЗДІЛ 3.ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА ДІАГНОСТИКИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА… 39
3.1.Опис предметної області дослідження. 39
3.2.Аналіз істотних проблем ВАТ «Херсонська ТЕЦ», що загрожують банкрутством 42
3.3.Аналіз вихідних даних… 44
3.4.Діагностика банкрутства підприємства на основі даних предметної області 63
ВИСНОВКИ… 74
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ… 78
ДОДАТКИ… 82
ВСТУП
Світова практикабанкрутства показує, що цей процес болючий, як і будь-яке руйнування, алепідтверджує, що непродуктивність перетворення виробника на банкрута не завждиочевидна. Наприклад, ліквідація неефективних підприємств, які випускаютьнезатребувану продукцію, цілком виправдана. Використання процедури банкрутстваяк прихованої форми переходу підприємства з рук одного власника в руки іншого,який, власне, ініціює цю процедуру, є не українським ноу-хау тіньовоїприватизації, а одним із легітимних інструментів «вільного ринку». Щоправда, наЗаході застосовувати такі схеми стає дедалі складніше, а законодавствоЄвросоюзу взагалі розцінює таку процедуру як практично неможливу, сприяючифінансовому оздоровленню підприємств-банкрутів і створюючи умови для«прозорого» переходу їх у руки інвестора-санатора. Україна теж маєзаконодавство про банкрутство, але воно поки що не лише допускає «тіньовуприватизацію», а й ставить права кредитора вище прав трудового колективу,інвестора, держави та підприємства-боржника.
Цікаво,що в 90-ті роки, на які припало багато банкрутств вітчизняних підприємств,процедура санації практично не застосовувалася, і це було головною відмінністюукраїнської практики від світової. Хоча і в нас, і за кордоном банкрутствочасто відбувалося з одних і тих самих причин. Наприклад, за даними Федеральноїкорпорації страхування внесків США, кримінальні дії працівників підприємств ібанків, а також кредиторів та позичальників є у 25—30% випадків причиною крахукредитних установ. У нашій країні ця цифра удвічі більша. За словами ВолодимираГрановського, начальника управління металургійної промисловості МінпромполітикиУкраїни, «оборотні кошти вітчизняних підприємств були вимиті ще в середині 90-хроків. І ці гроші нікуди не ділися, вони просто перекочували до новихгосподарів, які керують виробництвами. Винні в цьому фірми, т.зв. фінансовіпартнери, які доводять підприємство до банкрутства, проводять цю процедуру, апотім намагаються за безцінь отримати завод». [4]
Закордоном санація має не лише історію, а й популярність. У пам’ятку світова фінансовакриза 1998 року, коли англійський банк із двохсотлітньою історією Barings (одиніз найстаріших і найбільших у світі) був, по суті, розорений. Але голландськафінансова група ING провела процедуру санації Barings. «У результаті банк невтратив жодного клієнта й утворився новий конгломерат ING Barings, що успішнопрацює в усьому світі. Це стало можливим завдяки проведеній санації, якаактивно застосовується у світовій практиці й існує для виведення підприємства зфінансової кризи», — каже кореспондентові «ДТ» Марія Панкратова, прес-секретарбанку ING Barings (Москва). [8]
Державнапідтримка банкрутів проводилася в 90-ті роки державами Східної Європи (Польща,Угорщина, Румунія, Словаччина) при переході на нову структуру економіки інаприкінці 80-х — початку 90-х у Скандинавії (Швеція, Фінляндія), де економікамає яскраво виражену соціальну спрямованість. Причому набір засобів бувщонайширшим — від фінансових дотацій до санації підприємств державою. [12]
Метоюданої роботи є дослідження основних методик діагностики банкрутствапідприємства та ідентифікація банкрутства підприємства ВАТ «Херсонська ТЕЦ».
Метароботи визначає її основні задачі. Розглянемо їх.:
1. Аналіз теоретичних основбанкрутства і санації підприємства.
2. Дослідження іноземногодосвіду діагностики банкрутства і санації підприємства.
3. Аналіз предметної області.
4. Діагностика банкрутствапредметної області.
РОЗДІЛ 1ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ БАНКРУТСТВА І САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА
1.1 Характеристика банкрутства ісанації підприємства
Якщоговорити мовою закону, під неспроможністю (банкрутством) підприємстварозуміється нездатність задовольняти вимоги кредиторів із оплати товарів,включно з нездатністю забезпечити обов’язкові платежі в бюджет і позабюджетніфонди, у зв’язку з перевищенням зобов’язань боржника над його майном або узв’язку з незадовільною структурою балансу боржника.
ВУкраїні створено спеціальний орган, покликаний контролювати процедурубанкрутства, однак і він найчастіше виявляється нездатним уплинути на їїрезультати. «Ми надаємо послуги з процедури банкрутства, і це насампередстосується державних підприємств із часткою держвласності понад 25%. Алепроблема в тому, що жорстких норм у законі немає, тому ми не можемо відповідатиза те, що відбувається на багатьох державних підприємствах, де агентство незалучається до процедури», — каже кореспондентові «ДТ» Володимир Струков, главаАгентства з банкрутства Міністерства економіки України. [14]
Де-фактоознакою банкрутства є призупинення розрахунків із позикодавцями, колипідприємство не забезпечує чи явно нездатне забезпечити виконання вимогкредиторів протягом певного часу, але де-юре банкрутство настає після визнанняфакту неспроможності арбітражним судом або, після офіційного оголошення пронеї, боржником при його добровільній ліквідації.
Насьогодні в законі передбачено реорганізаційні та ліквідаційні процедури, атакож мирову угоду, які ліквідовують підприємство-банкрут. Причому мирова угодає оптимальним варіантом, при якому, так би мовити, і вовки (кредитори) ситі, івівці (боржник) цілі.
Процедуриліквідації та реорганізації мають лише одну спільну закономірність — вониініціюються через неплатоспроможність підприємства. У решті це антагоністи:перша означає фактичне припинення роботи, друга займається реанімацієювиробництва. Ліквідація відбувається за двома сценаріями: це або добровільнебанкрутство, або примусове, яке проводять компанії, що виграли конкурс ізліквідації банкрута.
Усвітовій практиці 90-х років ліквідація або, як варіант, продаж підприємствавроздріб застосовується порівняно нечасто, оскільки поділ його призводить доруйнації сформованих зв’язків із кредиторами і споживачами товарів або послуг,які надавало підприємство-банкрут. Особливо це очевидно у випадку зі стратегічноважливими для країни підприємствами. Приміром, у банківській системі Японії,Південної Кореї та скандинавських країн вона використовувалася майже виключнощодо небанківських фінансових компаній, а у США — лише до ощадних кас. Крімтого, процедура банкрутства менш прозора. За словами Сергія Тігіпка, народногодепутата України, «процеси банкрутства в Україні також недостатньо прозорі,проводяться в інтересах компаній кредиторів, які, по суті, і доводять боржникадо банкрутства». Опосередковане підтвердження цього — українська статистика,яка свідчить, що, по-перше, до минулого року процедура санації в Україні незастосовувалася, а по-друге, кількість боржників, яким призначено процедуруфінансового оздоровлення, у 2001 році в два з половиною рази менша, ніждоведених до банкрутства.
Мироваугода між кредиторами та боржником — в українській практиці явище рідкісне, алетрапляється. За словами Анатолія Кочмара, генерального директора АТ«Рівнесільмаш», процедура банкрутства на підприємстві закінчилася мировоюугодою і погашенням усіх наявних боргів. «Чому нас хотіли збанкрутити? Щобзахопити підприємство, прибрати його до рук. І треба сказати, що нинішнєзаконодавство цьому сприяє», — вважає А. Кочмар. Як повідомили на Південномугірничо-збагачувальному комбінаті, та ж сама проблема, що й у «Рівнесільмашу»,виникла в них і була розв’язана так само. 2001 року з 3739 банкрутів лише 142змогли укласти з кредиторами мирову угоду. За сім місяців нинішнього року на 64з 2673 підприємств-банкрутів була призначена санація, що теж не можна назватипозитивним результатом. [17]
Санація— це система заходів, здійснюваних під час провадження у справі про банкрутствоз метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації, а їїрезультати спрямовані на оздоровлення фінансово-господарського становищаборжника та задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхомкредитування, реструктуризації підприємства, боргів і змінуорганізаційно-правової й виробничої структури боржника. Як правило, реорганізаціюбанкрута проводять або кредитори, або боржник, зокрема його новий власник. [22] Останній варіант проходить черезпроцедуру санації і включає в себе низку заходів, що дозволяють розрахуватися зборгами і прямо або опосередковано збільшити капітал. Зокрема у Німеччині іШвейцарії існує практика, коли спостережний орган шляхом жорсткішого контролюта заходів «морального впливу» спонукає акціонерів і нових власників до наданнядодаткового капіталу банкрутові.
Та чизавжди виправдана санація? За словами Павла Ладарії, керуючого санацією ВАТ«ЛиНОС», «очевидно, що коли у підприємства, яке ліквідовується, немає господаряабо інвестора, здатного погасити його борги, інвестувати в розвиток виробництвата послуг, то банкрутство — оптимальний вихід зі становища. Але якщо об’єктбанкрутства є стратегічно важливим для держави об’єктом чи містоутворюючимпідприємством або ж у нього знайшовся господар чи інвестор, готовий витягнутийого з фінансової прірви, то оптимальною залишається процедура санації».«Санація — це підтримка підприємства, що гине, і тому вона набагато краща забанкрутство. Якщо ж є інвестор, санація — єдиний вихід, і в такому разіінвестор потребує законодавчої та державної підтримки», — вважає Вадим Гуров,перший заступник голови комітету ВР України з промислової політики тапідприємництва. «Є лише дві причини, з яких банкрутство залишається єдинимвиходом для підприємства, — це низькоякісний менеджмент або продукція, на якунемає попиту. У решті випадків санація краща, ніж банкрутство, — сказав «ДТ»Валентин Подвисоцький, віце-президент УСПП з питань інвестицій і регіональногорозвитку.
Водночасзаконодавче регулювання процедури банкрутства та санації настільки недосконале,що на це звернув увагу навіть екс-Президент України. Виступаючи на нараді на Макіївськомуметалургійному комбінаті, Леонід Кучма зазначив, що закон про банкрутствопрацює проти інтересів держави і не сприяє виведенню підприємств із фінансовоїкризи. Чому?
Длятаких тверджень глави держави є вагомі причини. Ми торкнемося лише тих, щопов’язані з процедурою фінансового оздоровлення банкрутів. У законі дуженечітко прописана процедура призначення конкурсних кредиторів і не зрозуміліїхні права, зокрема незрозуміле положення про повноваження комітету кредиторіві сферу його компетенції. У «порядних кредиторів» викликає сумнів механізмпогашення боргу, водночас кредитори ставляться в нерівні умови. Зокреманадаються переваги кредиторам, чиї вимоги забезпечені заставою, вони маютьпривілеї, порівняно з іншими кредиторами. Саме тому в підготовленому нардепомЮлієм Іоффе проекті змін до закону про банкрутство, за словами ВолодимираДемьохіна, першого заступника голови комітету ВР України з питань економічноїполітики, пропонується надати чіткіше визначення конкурсних кредиторів івизначити перелік їхніх прав, а також механізм їх реалізації розпорядникоммайна. Ще більше запитань до чинного закону у боржників, оскільки законфактично не дає їм можливості відновити платоспроможність. По-перше, поки щопередбачається відносно короткий термін процедури санації і немає належногомеханізму для її реалізації у більш тривалий період. По-друге, не поширюєтьсямораторій на вимоги кредиторів, які виникають із моменту прийняття рішення прозапровадження цього мораторію, отже, початкова сума боргу невпинно зростає,іноді в геометричній прогресії. «Законодавство про банкрутство на сьогоднінедосконале. У ньому дуже багато протиріч і неправильного. Приміром, щобпорушити справу про банкрутство металургійних підприємств або підприємствнафтопереробки, достатньо 49,5 тис. грн., несплачених протягом трьох місяців.Це ненормально низький рівень для заводів, які мають мільйонні обороти. Здругого боку, немає механізму виходу метпідприємств із процедур банкрутства.Особливо це стосується тих заводів, де держава — один з акціонерів і має 30—50%акцій», — вважає Леонід Талан, арбітражний управляючий АТ «Металургійнийкомбінат ім. Петровського». Унікальна ситуація, коли діючий закон, по суті,дозволяє банкрутити містоутворюючі або стратегічно важливі для країни підприємства.«На нашому підприємстві розпочато розгляд справи про банкрутство, і мисподіваємося, що процедура закінчиться санацією. На випадок банкрутства виникаєдуже багато проблем екологічного, економічного та соціального характеру, аджепідприємства металургії стратегічно важливі для економіки країни», — зазначивЛ.Талан. По-третє, кредитори мають нескінченне право оскаржувати угоди,укладені боржником, при цьому значно розширено коло підстав, уже передбаченихчинним законодавством, у зв’язку з чим процедура санації штучно зволікається.«Санацію сьогодні неможливо провести через неоднозначні стосунки кредиторів.Часто кредитори не погоджуються зачекати, поки сановане підприємство стане наноги і зможе розрахуватися з ними. Вони наступають «на горло», вимагають грошейзараз. А санація означає відстрочку у виплаті боргів кредиторам на п’ять-сімроків, доки завод заробить ці гроші. А ті, кому винні, краще за безціньрозпродадуть завод вроздріб, ніж чекатимуть поліпшення його фінансовогостановища», — розповів кореспонденту «ДТ» Віталій Ревунков, юрист АТ«Нікопольський південнотрубний завод». [18]
Проведеннясанації кредитори найчастіше зривають, і фінансове оздоровлення стаєнеможливим. Почасти тому незацікавлені зовнішні інвестори вітчизняноюпромисловістю, дві третини якої перебуває у стані перманентного банкрутства іпотребує серйозних інвестицій. Якщо в Угорщині три чверті банкрутів, яківідновили своє фінансове становище, були викуплені іноземними інвесторами, то вУкраїні навіть діючі інвестори не можуть провести процедуру санації,наштовхуючись на «узаконений» опір кредиторів.
1.2 Державне регулювання банкрутства і санації вУкраїні
ВУкраїні державне регулювання банкрутства і санації відбувається згідно ізЗаконом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом». Розглянемо основні його положення.
Згідноіз Законом, визнаються наступні терміни:
неплатоспроможність- неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настаннявстановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в томучислі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страховихвнесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів(обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності;
боржник- суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошовізобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страховихвнесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів(обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строкуїх сплати;
банкрутство- визнана господарським судом неспроможність боржника відновити своюплатоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури;
суб'єктбанкрутства (далі — банкрут) — боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділиюридичної особи (філії, представництва, відділення тощо);
кредитор- юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтвердженідокументами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплатизаборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органидержавної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль заправильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язковедержавне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).Конкурсні кредитори — кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги якихне забезпечені заставою майнаборжника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржникавиникли внаслідокправонаступництваза умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство.Поточні кредитори — кредиториза вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство;
грошовезобов'язання — зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову сумувідповідно до цивільно-правового оговору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складугрошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф),визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання,які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язанняз виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками)боржника — юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошовихзобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуваннямпроцентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження усправі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом;
безспірнівимоги кредиторів — вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимогикредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами,за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунківборжника;
досудовасанація — система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які можездійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутствуборжника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних,правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство;
розпорядженнямайном боржника — система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням тарозпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведенняаналізу його фінансового становища;
розпорядникмайна — фізична особа, на яку у встановленому цим Законом порядку покладаютьсяповноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутствов порядку, встановленому цим Законом;
санація- система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутствоз метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямованана оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а такожзадоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування,реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правовоїта виробничої структури боржника.
Державнуполітику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізаціїпроцедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутомстосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких часткадержавної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, суб'єктівпідприємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених цимЗаконом, здійснює державний орган з питань банкрутства, який діє на підставіположення, затвердженого у встановленому порядку.
Державнийорган з питань банкрутства:
сприяєстворенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізаціїпроцедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;
пропонуєгосподарському суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна,керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, устатутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ятьвідсотків, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках, передбаченихцим Законом;
організовуєсистему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючихсанацією, ліквідаторів);
здійснюєліцензування діяльності фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності,які здійснюють діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючісанацією, ліквідатори);
забезпечуєреалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;
здійснюєведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження усправі про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбітражнимкеруючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства,щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;
організовуєпроведення експертизи фінансового становища державних підприємств іпідприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищуєдвадцять п'ять відсотків, при підготовці справи про банкрутство до розгляду абопід час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи танадання відповідного доручення;
готуєна запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознакприховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, устатутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків;
готуєта подає на затвердження Кабінету Міністрів України у встановленому порядку типовідокументи щодо здійснення процедур банкрутства;
здійснюєінші передбачені законодавством повноваження.
Справипро банкрутство розглядаються виключно господарськими судами, навіть якщо однаіз сторін – це фізична особа, в тому числі така, що не є суб’єктомпідприємницької діяльності. Справи про банкрутство підвідомчі господарськимсудам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.
Боржникамиможуть бути лише юридичні особи, а кредиторами – як юридичні, так і фізичніособи.
Ініціаторамипорушення справи про банкрутство можуть бути як кредиторипідприємства-боржника, так і саме підприємство. Право на звернення до господарськогосуду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник і кредитор.
Справапро банкрутство порушується господарським судом, якщо вимоги кредитора доборжника в сукупності складають не менше трьохсот мінімальних розмірівзаробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців післявстановленого для їх погашення строку.
Дляініціювання процедури визнання підприємства банкрутом кредитору достатньонадіслати до господарського суду заяву, додавши до неї необхідні доказинеплатоспроможності боржника.
Заявапро порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором уписьмовій формі і повинна містити:
найменуваннягосподарського суду, до якого подається заява;
найменуваннята поштові адреси боржника та кредитора;
ідентифікаційнийкод кредитора як платника податків і зборів;
викладенняобставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, із зазначенням сумиборгових вимог кредиторів, а також строку їх виконання і розміру неустойки;
перелікдокументів, що додаються до заяви.
Якщосправа про банкрутство порушується за заявою боржника, боржник зобов'язанийодночасно подати план санації.
Зметою забезпечення майнових інтересів кредиторів в рішенні господарського судупризначається розпорядник майна. Кредитори мають право запропонуватикандидатуру розпорядника майна, яка відповідає попередньо встановленим вимогам.
Розпорядникамимайна не можуть призначатися особи, які:
здійснювалираніше управління боржником-юридичною особою, за винятком випадків, коли змоменту усунення даної особи від управління боржником пройшло не менше трьохроків;
маютьсудимість за вчинення корисливих злочинів.
Розпорядникмайна призначається на шість місяців. Проте цей строк може бути продовжений абоскорочений судом за клопотанням кредиторів чи самого розпорядника майна.
Пропопереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасникипровадження у справі про банкрутство. На цьому засіданні господарський судрозглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були запереченняборжника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимогкредиторів.
Зарезультатами розгляду господарський суд виносить рішення, в якому зазначаєтьсярозмір визнаних судом вимог кредиторів та призначається дата проведення зборівкредиторів.
Реєстрвимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів.
Уреєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора,розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожноївимоги, окремо розмір неустойки.
Санація(з лат. sanatio — оздоровлення, лікування) – це система заходів щодопопередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації.
Протягомтрьох місяців з дня винесення рішення про санацію боржника комітету кредиторів необхідноподати для схвалення план санації. План санації повинен передбачати строквідновлення платоспроможності боржника.
Заходамищодо відновлення платоспроможності боржника можуть бути:
реструктуризаціяпідприємства;
перепрофілюваннявиробництва;
закриттянерентабельних виробництв;
ліквідаціядебіторської заборгованості;
продажчастини майна боржника;
іншіспособи відновлення платоспроможності боржника.
Плансанації розглядається комітетом кредиторів, який скликається в чотирьохмісячнийстрок з дня винесення господарським судом рішення про санацію.
Плансанації вважається схваленим, якщо на засіданні комітету кредиторів такерішення було підтримано більш як половиною голосів .
Схваленийкомітетом кредиторів план санації подається в господарський суд на затвердженняне пізніше 5-ти днів з дня проведення засідання комітету кредиторів.
Якщопротягом 6-ти місяців з дня винесення рішення про санацію до господарськогосуду не буде подано плану санації боржника, суд має право прийняти рішення провизнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Підставамидля ліквідації підприємства можуть бути:
закінченнястроку, на який воно створювалося, або досягнення мети, поставленої при йогостворенні;
рішеннявласника;
рішеннясуду про визнання недійсними установчих документів і рішення про створенняпідприємства;
рішеннягосподарського суду про визнання підприємства банкрутом;
рішеннясуду про скасування державної реєстрації підприємства через неподання протягомроку до органів державної податкової служби податкових декларацій, документівфінансової звітності відповідно до законодавства;
іншіпідстави.
Строкліквідаційної процедури становить 12-ть місяців, однак господарський суд можепродовжити цей строк на 6 місяців.
З дняприйняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом івідкриття ліквідаційної процедури:
підприємницькадіяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу звиготовлення продукції у разі можливості її продажу;
строквиконання всіх грошових зобов'язань щодо сплати податків і зборів вважаєтьсятаким, що настав;
припиняєтьсянарахування неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій по всіх видахзаборгованості банкрута;
відомостіпро фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становитикомерційну таємницю;
виконаннязобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку,передбаченому законодавством.
Якщоліквідація підприємства здійснюється за рішенням власника (самоліквідація), тоїї загальна процедура складається з наступних дій.
Ухваленнярішення про ліквідацію підприємства.
Створенняліквідаційної комісії.
Складанняліквідаційного балансу.
Поданнязаяви про зняття з обліку в фондах соціального страхування (10-й день післяухвалення рішення про ліквідацію).
Поданняліквідаційного балансу до органу ДПС (13-й день після ухвалення рішення проліквідацію підприємства).
Зняттяз обліку як платника податків в органах ДПС.
Складаннябалансу після проведення ліквідаційних заходів та підтвердження йогодостовірності аудитором.
Передачадокументів довгострокового зберігання до архіву.
Знищенняпечаток і штампів.
Виключенняпідприємства з ЄДРПОУ:
Заявавласника,
Оригіналиустановчих документів,
Свідоцтвопро державну реєстрацію,
Підтвердженняопублікування в пресі оголошення про ліквідацію.
Черговістьзадоволення претензій при банкрутстві наступна:
покриваютьсявитрати, пов”язані з веденням справи про банкрутство в господарському суді;
покриваютьсявитрати ліквідаційної комісії, пов”язані із утримання і збереженням майнабанкрута;
виконуютьсязобов”язання перед працівниками;
виконуютьсязобов”язання перед державою (податки, внески в Пенсійний та соціальні фонди);
задовольняютьсявимоги кредиторів;
погашаютьсявсі інші вимоги.
Якщодля повного задоволення всіх вимог недостатньо коштів, одержаних від продажумайна банкрута, то вони задовольняються пропорційно сумі вимог, що належитькожному кредитору.
Впрактиці банкрутства використовується поняття мирової угоди. Під мировою угодоюу справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторамистосовно відстрочки, а також списання кредиторами боргів боржника, якаоформляється угодою сторін.
Мироваугода може бути укладена на будь-якій стадії проведення справи про банкрутство.
1.3 Методика оцінки платоспроможності та фінансовоїстійкості підприємства
Побудовакомплексу показників фінансового стану передбачає відбір відповідних групфінансових показників, включення певних показників до відповідної групи,визначення методики їх розрахунку і оцінки.
Вцілому існує 6 основних груп фінансових показників:
1. Показникиоцінки ліквідності.
2. Показникиоцінки фінансової стійкості (платоспроможності).
3. Показникиоцінки ділової активності (оборотності)
4. Показникиоцінки рентабельності.
5. Показникиоцінки положення на ринку цінних паперів.
6. Показникиоцінки майнового стану.
Всьогоможе бути розраховано понад 100 фінансових показників (коефіцієнтів), якібудуть мати економічний зміст і в більшій або меншій мірі використовуються уфінансовому аналізі. Звичайно таку кількість показників у одному аналітичномудослідженні практично не використовують. Тому необхідно вирішити проблемувідбору необхідної і достатньої кількості фінансових показників.
Іншапроблема формування системи показників фінансового аналізу полягає в тому, щорізні автори відносять ті чи інші показники до різних груп, а іноді і самігрупи мають різні назви.
Привідборі показників виходимо з того, що їх система повинна забезпечитиможливість проведення за її допомогою повного комплексного дослідженняфінансового стану і результатів діяльності підприємства, а також можливістьвикористання цієї системи показників для прикладних цілей, визначенихджерелами, на базі яких проводився відбір цих показників. Використання вказанихджерел дозволяє використовувати і нормативні значення окремих показників,визначені цими документами, як основу оцінки показників.
Оскількирозрахунок показників проводиться на базі електронного шаблону у форматі Excel(він найбільш зручний), то не має великого значення загальна кількістьрозрахованих показників.
Узалежності від цілей та обсягу аналізу можна виділити наступні види аналізу:
— експрес-діагностика підприємства;
— оцінка фінансової діяльності підприємства;
— підготовка обґрунтування для інвестицій.
Експрес-аналізфінансового стану і комплексний аналіз фінансового стану підприємстварозрізняються відрізняються по:
широтіаналізу;
глибинідослідження;
менші більш детальному підходах до різних сторін діяльності підприємства.
Експрес-діагностика дає миттєвий погляд на ситуацію вкомпанії і призначена для пошуку і виділення найбільш важливих і складнихпроблем у керуванні фінансами. Її основною задачею є звуження масштабів пошукупроблем і їхнього вирішення.
Цей вид аналізу припускає незначні витрати часу для одержаннярезультату і наступне проведення додаткових аналітичних досліджень по виділенихнапрямках. Експрес-діагностика підприємства припускає вивчення поточних(тактичних) аспектів діяльності компанії.
Аналізпроведіть за наступною Схемою:
1.Оцінка і аналіз економічного потенціалу підприємства.
1.1. Оцінкамайнового стану
1.1.1.Вертикальний аналіз балансу
1.1.2.Горизонтальний аналіз балансу.
1.1.3.Аналіз якісних змін у майновому стані.
1.1.4.Аналіз структури і динаміки оборотних коштів.
1.2.Оцінка наявності негативних статей у звітності.
1.3.Оцінка фінансового стану.
1.3.1.Оцінка ліквідності.
1.3.2.Оцінка фінансової стійкості.
2.Оцінка і аналіз результатів фінансово-господарської діяльності підприємства.
2.1.Оцінка ділової активності.
2.2.Оцінка рентабельності.
2.3.Оцінка положення на ринку цінних паперів.
2.4.Вертикальний аналіз фінансових результатів.
2.5.Комплексна оцінка результатів діяльності по методиці “Дюпон”
3.Висновки та рекомендації.
Фінансовийблок експрес-діагностики являє собою набір універсальних показників, щорозраховуються на базі основних форм бухгалтерської звітності.
Вищеприведені основні аспекти аналізу показників, які необхідно оцінити в ходіекспрес-діагностики. Вони описують різні сторони діяльності компанії, дозволяючивизначити найбільш серйозні її проблеми.
Дужеважливо розглядати всі показники в динаміку, оскільки це дає можливістьзіставити дані й оцінити тенденції їхньої зміни.
Комплексна оцінка фінансової діяльності компанії — більшглибокий і комплексний аналіз. У запропонованому варіанті він будується наоснові комплексу показників, а також моделі Du Pont і розглядає всі сторонидіяльності компанії з погляду стратегічного розвитку бізнесу.
Аналізпроведіть за наступною Схемою:
1.Попередній огляд економічного і фінансового стану підприємства.
1.1.Характеристика загальної спрямованості фінансово-господарської діяльностіпідприємства.
1.2.Характеристика макроекономічного середовища.
1.3.Характеристика галузі.
2. Оцінкаі аналіз економічного потенціалу підприємства.
2.1. Оцінкамайнового стану
2.1.1.Вертикальний аналіз балансу
2.1.2.Горизонтальний аналіз балансу.
2.1.3.Аналіз якісних змін у майновому стані.
2.1.4.Аналіз структури і динаміки оборотних коштів.
2.2.Оцінка наявності негативних статей у звітності.
2.3.Оцінка фінансового стану.
2.3.1.Оцінка ліквідності.
2.3.2.Оцінка фінансової стійкості.
3.Оцінка і аналіз результатів фінансово-господарської діяльності підприємства.
3.1.Оцінка ділової активності.
3.2.Оцінка рентабельності.
3.3.Факторний аналіз рентабельності.
3.4.Вертикальний аналіз фінансових результатів.
3.5.Комплексна оцінка результатів діяльності по методиці “Дюпон”
3.6.Оцінка виробничої (основної) діяльності підприємства.
3.7.Оцінка ефективності використання ресурсів.
3.8.Оцінка положення на ринку цінних паперів.
3.9.Оцінка ефективності податкової політики.
3.Висновки та рекомендації.
Є дваосновні підходи до оцінки фінансових показників (коефіцієнтів):
наоснові нормативних значень показників;
на основізагальногалузевих значень показників.
Оцінкафінансових показників (коефіцієнтів) на основі нормативних значень показників:
Таблиця1.1.Якісна оцінка Правила оцінювання Високий Значення коефіцієнта вище визнаного стандарту Норма Значення коефіцієнта в межах визнаного стандарту (відхилення + 5%) Низький Значення коефіцієнта нижче визнаного стандарту
Оцінкафінансових показників (коефіцієнті
в) наоснові загальногалузевих значень показників:
Таблиця1.2.Якісна оцінка Правила оцінювання Вище загальногалузевого значення Значення коефіцієнта вище середнього рівня в галузі на 10% і більше Відповідає загальногалузевому рівню Значення коефіцієнта в межах + 10% від середнього рівня в галузі Нижче загальногалузевого значення Значення коефіцієнта нижче середнього рівня в галузі на 10% і більше
Нарівні групи коефіцієнтів може бути проведена якісна оцінка окремих аспектівфінансового стану підприємства за градаціями:
- високий –норма – низький;
- достатній- недостатній – критичний.
Дляприкладу, на базі коефіцієнтів фінансової стійкості може бути побудовананаступна оціночна шкала для цієї групи:
Таблиця1.3.Фінансова стійкість Якісна оцінка Правила оцінювання Висока Всі показники мають високі оцінки, не нижче загальногалузевого рівня Недостатня Коефіцієнт автономії не є низьким при будь-яких комбінаціях оцінок інших показників Низька Інші комбінації оцінок показників Критична Всі показники мають низькі оцінки, нижче загальногалузевого рівня
Якіснаоцінка фінансового стану підприємства на базі узагальнення оцінок группоказників може бути зроблена на основі такої схеми:
Таблиця1.4.Фінансовий стан Якісна оцінка Правила оцінювання Сприятливий Високі оцінки фінансової стійкості і ліквідності, всі інші групи показників не мають низьких оцінок Задовільний Відсутні низькі оцінки, є хоча б одна нормальна оцінка групи показників Незадовільний Є хоча б одна низька оцінка при високих або нормальних оцінках груп показників Критичний Критична оцінка фінансової стійкості при низьких оцінках інших груп коефіцієнтів
Проведенаробота з аналізу завершується підготовкою висновків і рекомендацій танаписанням звіту. Форма звіту, його обсяг визначається цілями аналізу і тим,кому він спрямовується.
Аналітичнийзвіт повинен містити, перш за все, аналіз тенденцій розвитку і виділенніокремих факторів, які суттєво впливають на діяльність підприємства, висновки ірекомендації.
Аналітичнийзвіт, як правило, включає:
- вихіднуінформацію, яка буде служить основою для порівняльного аналізу;
- поточнідані, які будуть проаналізовані;
- аналізфакторів;
- виявленітенденції;
- рекомендації;
- оцінкуможливого покращення при здійсненні альтернативних заходів.
Якправило, звіт представляється керівникам певного рівня з метою прийняттявідповідних рішень. В залежності від рівня керівництва можна сформулювати такіпринципи важливості окремих складових звітної інформації:
Таблиця1.5.Тип користувача Вище керівництво Керівники середньої ланки Керівники нижньої ланки Кількість статистичного матеріалу + +++ ++ Рівень агрегації даних +++ ++ + Наявність допоміжного і довідкового матеріалу (проміжних розрахунків і висновків) -- +- +- Наочність у поданні інформації (графіки, діаграми і т.п.) +++ ++ + Пояснення ++ +++ + Висновки +++ ++ +- Рекомендації +++ ++ ++ Оцінка альтернативних заходів +++ +++ -
Примітки.“+++” – високий рівень, “++” – середній рівень, “+” – низький рівень, “-“ –нема потреби.
Доаналітичного звіту можна сформулювати такі вимоги:
- простота;
- своєчасність;
- стандартизація;
- виваженістьв оцінках;
- ясністьвикладу.
РОЗДІЛ 2 ПОСТАНОВКА ЗАДАЧІ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТОДІВ ДІАГНОСТИКИБАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА
2.1Економіко-математична модель діагностики банкрутства
Впроцесі вивчення фінансового стану 19 підприємств американський економістЕдуард Альтман звернув увагу на те, що певні комбінації відносних показниківмають високу здатність характеризувати імовірність швидкого банкрутства того чиіншого підприємства та одержав так званий «Z-рахунок Альтмана». Наоснові використання прийомів статистичного методу, який називають«аналізом множинних дискримінант», було розраховано параметрикореляційної лінійної функції [13]:
Z =EAnXn, (2.1)
де Z- показник неплатоспроможності підприємства; A — параметри, які показують мірувпливу показників на імовірність банкрутства; X — показники (фактори впливу)діяльності підприємства.
Цямодель була двофакторною, зокрема, у розрахунках використовувалися такіпоказники, як коефіцієнт покриття і коефіцієнт фінансової залежності. Постаєзапитання: чи можна у дійсності, користуючись такою простою функцією, адекватнорозв«язати задачу, тобто чи можна імовірність банкрутства передбачити,використовуючи тільки два показники? Відповідь на це запитання ствердна:найчастіше, досліджуючи функціонування різноманітних господарських систем,обмежуються використанням простої функції. Поряд з тим очевидно, щопрогнозування неплатоспроможності підприємства за допомогою двофакторної моделіне забезпечує високої точності розрахунків, бо не враховується вплив іншихпоказників, які характеризують ділову активність і ефективність функціонуванняпідприємства. Потрібна була складніша функція, залежна від більшої кількостізмінних.
Продовжуючисвої дослідження, Альтман за результатами обстеження 66 підприємств (з них половиназбанкрутували, а решта працювали успішно), з використанням 22 аналітичнихкоефіцієнтів вивів комбінацію найважливіших з них для визначення рівнівможливого банкрутства підприємств, — це так звана модель „AltmanZ-score“. Вона являє собою функцію від деяких показників, щохарактеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи зазвітний період Z = EAnXn, де n змінюється від 1 до 5.
Уміжнародній практиці в умовах економіки, що стабільно функціонує, для оцінкиімовірності банкрутства підприємства використовують так званий Z-рахунок Е.Альтмана [23].
Розглянемо2-факторну і 5-факторну модель Z-рахунку Е. Альтмана.
Двофакторнамодель:
Z = — 0,3877 + (- 1,0736) * коефіцієнт поточної ліквідності + 0,579 * питома вагазалучених коштів у пасивах.
Z> 0 – імовірність банкрутства велика;
Z
П’ятифакторнамодель:
Z =(обіговий капітал / усі активи) * 1,2 + (нерозподілений прибуток / усі активи)* 1,4 + (прибуток від основної діяльності / усі активи) * 3,3 + (ринковавартість усіх акцій / усі активи) * 0,6 + (обсяг продажів / усі активи)*0,99.
Якщо:
Z
1,81
2,765
Z> 2,99 – імовірність банкрутства дуже мала.
Правильністьданої формули – 95%.
В умовахперехідної української економіки використання Z-рахунку Альтмана не дає точнихрезультатів. Причиною цього можуть бути переоцінки основних фондів,неможливість встановити реальну ринкову ціну деяких основних фондів, і, якрезультат, вирахування чисельника та знаменника за різними цінами.
Важливопам»ятати, що ніколи імовірність банкрутства не може бути оцінена якнульова. Особливо це стосується українських підприємств, на діяльність якихзначною мірою впливають фактори неекономічного характеру. Для українськихпідприємств Z-рахунок Альтмана виводиться на основі двох форм звітності — №1«Баланс підприємства» та №2 «Звіт про фінансові результатипідприємства». Для отримання реальних, об’єктивних даних необхідно, щобякість фінансової звітності була високою. У цьому заінтересоване в першу чергусаме підприємство, бо з обчисленого результату можна судити про фінансовий станфірми в цілому, а це дасть змогу розробити стратегію її функціонування.
Досвідвикористання цієї моделі в ряді країн — США, Канаді, Бразилії, Австрії, Японії- показав, що спрогнозувати ймовірність банкрутства за її допомогою за один рікможливо з точністю 90%, за два роки — 70%, за три — 50%. Але незважаючи наефективність та відносну простоту використання цієї моделі для оцінки загрозибанкротства, в наших економічних умовах вона не дозволяє отримати достатньо об’єктивнийрезультат. Це обумовлено розбіжностями в врахуванні окремих показників, впливомінфляції на їхнє формування, невідповідністю балансової та ринкової вартостіокремих активів та іншими об’єктивними причинами, які визначають необхідністькоригування коефіцієнтів значимості показників, наведених в моделі Альтмана, таврахування ряду інших показників оцінки кризового розвитку підприємства.
2.2 Характеристика сучасних інформаційних систем діагностикибанкрутства
Як відомо,показники діяльності підприємства формуються випадково під впливом дії багатьохчинників внутрішнього та зовнішнього середовища. Це обумовлює доцільністьдоповнення інструментарію оцінки вірогідності банкрутства підприємства методомстохас-тичного комп'ютерного моделювання (методом Монте-Карло).
Використанняцього методичного прийому дослідження базується на проведенні комп'ютернихекспериментів подальшого розвитку підприємства для визначення частоти таобсягів можливих ліквідних ускладнень. Для реалізації цієї ідеївикористовується спеціально розроблена оболонка імітаційного стохастичногомоделювання — „Моделювання випадкових процесів", яка дає можливістьпроводити комп'ютерні експерименти за економіко-математичною моделлю будь-якогохарактеру. [25]
Аналогічним чиномоцінюється вірогідність знаходження функції в межах певного інтервалу,наприклад при визначенні нормативу формування страхового запасу коштів.
Очікуваний зарезультатами проведеного комп'ютерного моделювання залишок грошевих коштів таступінь його коливання дає можливість оцінити ймовірність отримання дефіцитуплатоспроможності, а відповідно — і вірогідність виникнення ситуаціїбанкрутства.
Запропонованийінструментарій може використовуватися не тільки для проведення діагностикивірогідності банкрутства, а й у перебігу розробки програми антикризових дій,оцінки результативності запропонованих антикризових заходів. [33]
1. Методичнезабезпечення діагностики кризового стану та загрози банкрутства підприємстванадзвичайно різноманітне, що обумовлює доцільність його класифікації задекількома ознаками: статус та обов'язковість застосування; характер оціночнихпоказників та їх інформаційного забезпечення; напрям дослідження, підхід доформування оціночних показників, методика їх дослідження, наявність та характерформування узагальнюючого висновку; засоби обробки інформації тощо.
2. В Україніприкладом державної методики діагностики кризового стану є „Методичнірекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дійз приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення добанкрутства", затверджені наказом Міністерства економіки та з питаньєвропейської інтеграції. Вони передбачають ідентифікацію станунеплатоспроможності підприємства та визначають правила прийняття рішеньстосовно економічних ознак фіктивного банкрутства, приховування банкрутства тадоведення до банкрутства, завершення санаційних процедур.
3. Найбільшпоширеним методичним підходом до діагностики стану та загрози банкрутства єкоефіцієнтний підхід, який передбачає використання певного переліку спеціальнихфінансових коефіцієнтів-індикаторів стану підприємства — відносних показників,що розраховуються шляхом порівняння між собою певних абсолютних показниківгосподарсько-фінансової діяльності підприємств, інформація про яківідображується у фінансовій та інших видах звітності.
Діагностикакризового стану та виявлення загрози банкрутства на базі використанняфінансових коефіцієнтів передбачає: формування системи оціночних показників;розрахунок їх величини, проведення горизонтального, порівняльного та еталонногоаналізу.
Коефіцієнти-індикаторикризових явищ класифікують за такими ознаками: залежно від інформаційногозабезпечення розрахунку (показники експрес та поглибленої діагностики), залежновід функціонального спрямування (показники, що характеризуютьплатоспроможність, структуру капіталу, ділову активність та прибутковістьдіяльності), залежно від функціональних можливостей (показники теперішньої тамайбутньої загрози банкрутства).
4. Простим длязастосування та поширеним прийомом діагностики є побудова балансових(агрегатних) моделей оцінки фінансового стану. Під агрегатами слід розумітиабсолютні оцінні показники, що розраховуються за спеціальними методиками набазі показників звітності та управлінського обліку підприємств.
Ідентифікаціякризового стану та виявлення загрози банкрутства передбачає порівняння між собоюпевних агрегатів та формулювання діагностичного висновку за визначенимиправилами оцінки (залежно від результатів порівняння).
Найбільшогопоширення набула балансова модель, описана у працях В.Ковальова та йогопослідовників.
5. Широкевизнання для проведення діагностики набули також матричні моделі ідентифікаціїстану підприємства, розроблені у працях французьких дослідників Франшона таРомане.
Матричні моделідіагностики кризового стану та виявлення загрози банкрутства передбачаютьпобудову діагностичної матриці, кожен квадрат якої характеризується певнимспіввідношенням показників господарсько-фінансової діяльності підприємства аборозрахованих оціночних агрегатів ідентифікується як певний стан підприємства.
У процесідіагностики стан підприємства та наявність загрози банкрутства визначаєтьсязалежно від поточного місцезнаходження підприємства в межах матриці таретроспективного аналізу зміни місцезнаходження (аналіз шляху).
6. Статистичнімоделі діагностики банкрутства являють собою спеціальним чином обчисленудискримінанту функцію (границю), в якості аргументів якої використовуютьсяфінансові коефіцієнти-індикаторами, що найбільшим чином обумовлюють розвитоккризи, а значення (Z-рахунок) — дозволяє ідентифікувати ступінь (ймовірність)загрози банкрутства.
Побудовастатистичної моделі передбачає математичну обробку інформації про результатигосподарсько-фінансової діяльності 2-х однорідних (за галуззю, обсягомдіяльності тощо) сукупностей підприємств-об'єктів спостереження, одна з якихохоплює підприємства, що визнані банкрутами, інша — підприємства, щопродовжують нормально функціонувати.
Розробкоюстатистичних моделей прогнозування банкрутства займалися такі видатнізакордонні вчені: Є. Альтман, Спрінгейт, Конан, Гольдер, Тофлер, Тисшоу, Ліс,Чессер та ін.
Діагностикаукраїнських підприємств за закордонними статистичними методиками є некоректною,оскільки порушуються найважливіші умови застосування статистичних моделей:часова відповідність, відповідність об'єкта оцінювання, відповідність методикивизначення параметрів моделі. Необхідно використовувати метод, а не результатийого використання.
В Україні методдискримінантного аналізу використано при підготовці Порядку проведення оцінкифінансового стану бенефіці-ара, затвердженого наказом Міністерства фінансівУкраїни (шести-факторна модель). Існують інші спроби побудови статистичнихмоделей на матеріалах українських підприємств для розв'язання окремихдослідницьких завдань.
З методичноїточки зору, перешкод для створення національних моделей діагностики банкрутстванемає. До складу багатьох сучасних програмних пакетів статистичної обробкиінформації входить функція БДА, що суттєво спрощує та прискорює процедуруматематичних обчислень.
7. Рейтинговімоделі діагностики фінансового стану і загрози банкрутства являють собою іншуформу створення простої для застосування системи узагальнюючої оцінкирізноманітних характеристик об'єкта оцінювання, що мають вагоме значення длявизначення наявності та глибини кризи його розвитку.
Побудоварейтингової системи передбачає проведення таких основних етапів роботи:формування переліку оціночних показників фінансового стану та загрозибанкрутства підприємства; визначення принципу діагностики показників; типізаціяфінансового стану (виокремлення окремих типів життєздатності та (або) стадійрозгортання кризи); встановлення граничних значень або ідентифікаційних якіснихознак кожного показника відповідно до визначеного типу фінансового стану;розробка принципів бальної оцінки окремих оціночних показників та формуванняідентифікаційних таблиць оцінювання; визначення узагальнюючого критерію,інтерпретація результатів рейтингової оцінки.
Існують різніпідходи до обґрунтування критеріальних меж оціночних показників, які будуютьсяна обробці певного статичного масиву даних (наприклад, техніка кредитногоскорінгу) або на математичній обробці (наприклад, методика В. Вітлінського).
8. У ходідіагностики кризового стану доцільно використовувати графічний метод, якийносить допоміжний характер і використову ється для наочної інтерпретації результатівпопередньо проведеної
аналітичноїроботи. Для проведення діагностики будується 2-3-мірна матриця, кожен квадрантякої характеризується певним діапазоном значення окремих оціночних показників.
Ідентифікаціястану підприємства здійснюється в графічній формі шляхом визначеннямісцезнаходження підприємства в межах діагностичної матриці та аналізу йогозміни за попередній період.
9. Експертніметодики діагностики кризового стану та загрози банкрутства передбачаютьвикористання для формування діагностичного висновку не кількісних, а якіснихпоказників, що характеризують стан діяльності підприємства, його ресурсногозабезпечення, якості менеджменту тощо. Необхідна якісна інформація збираєтьсяекспертами шляхом спостереження або опитування.
Формування узагальнюючоговисновку здійснюється на підставі наявності експертно визначених типових ознак- індикаторів кризового стану або по стандартизованим методикам бальної аборейтингової оцінки (А-рахунок).
10. Динамічнийпідхід до діагностики банкрутства передбачає поглиблений аналіз грошовогообороту підприємства, в перебігу якого здійснюється аналіз обсягів грошовогообороту та грошових потоків підприємства, оцінюються джерела формуваннявхідного та напрями використання вихідного грошових потоків, оцінюється ритмічністьта синхронність грошових потоків, достатність грошових залишків та грошовихпотоків для покриття поточних та боргових зобов'язань підприємства. Наявністьстану та загрози неплатоспроможності визначається на підставі аналізуритмічності та синхронності грошових потоків, їх достатності для покриттягрошових витрат підприємства.
У перебігу цієїроботи використовується спеціальна система аналітичних показників динамічноїплатоспроможності, яка розраховується на матеріалах бухгалтерського таоперативного обліку, планових даних стосовно руху грошових коштів.
11. Динамічнийпідхід до аналізу стану підприємства логічно доповнює різні види статичнихдосліджень (коефіцієнтний, агрегатний, рейтинговий підходи), але на відміну відних оперує не статичними, а індексними показниками, використання яких дозволяєоцінити динаміку (напрямок) розвитку підприємства.
Відміннимиособливостями цього підходу до проведення діагностики є насамперед широке колооб'єктів дослідження, які можуть об'єднувати не тільки фінансові, а йнефінансові показники (індикатори) розвитку підприємства, що у сукупностідозволяє дати інтегральну оцінку ринкової, виробничої, кадрової та фінансовоїспроможності підприємства. У якості оціночних використовуються не статичні, адинамічні показники-індекси відповідних показників та індекси співвідношенняміж двома взаємозалежними аналітичними показниками.
12. Длядіагностики кризи розвитку підприємства слід широко використовуватиавтоматизовані системи діагностики – спеціальні програмні продукти, що використовуєтьсядля розрахунку окремих
показників таінтерпретації на їх основі за спеціальними (вбудованими або налагодженими)методиками стану підприємства та оцінки наявності загрози банкрутства.
Існуючерізноманіття даних систем дозволяє класифікувати їх залежно від автономності(автономні, добудовані), наявності функції формування узагальнюючого висновку(розрахункові, інтелектуальні), участі користувача у формуванні узагальнюючоговисновку (закриті, відкриті).
2.3 Удосконалення методів діагностики банкрутства
Якістьдіагностики загрози банкрутства визначається насамперед набором оціночнихпоказників (об'єктів дослідження), що використовуються для отриманняекспертного висновку. Саме тому розробці переліку таких показників таобґрунтуванню доцільності їх застосування присвячено чимало дослідженьіноземних та вітчизняних дослідників.
Оскільки дониніне існує єдиного загальновизнаного переліку оціночних коефіцієнтів-індикаторівкризового стану та загрози банкрутства, кожен дослідник-теоретик та суб'єктдіагностування-практик підходять до вирішення цього завдання індивідуально.
Найбільшогопоширення набув коефіцієнтний підхід, в перебігу якого об’єктами дослідженнявиступають різноманітні коефіцієнти — різноманітні відносні показники, щорозраховуються шляхом порівняння між собою певних абсолютних показниківгосподарсько-фінансової діяльності підприємств, інформація про які міститься урізноманітних видах звітності та обліку.
Формуваннясистеми показників-індикаторів кризового стану та загрози банкрутства повиннобазуватися на наступних методологічних принципах. [9]
1. Адекватністьсистеми показників завданням діагностичного дослідження, тобто можливість за їхдопомогою забезпечити виявлення й оцінку глибини розвитку кризи та її окремихфаз, здійснення діагностики наявності передумов для її поглиблення абопослаблення(переборення).
2. Наявністьінформаційного забезпечення для розрахунку значення показників, проведеннядинамічного та порівняльного аналізу.
3. Можливістьчіткого визначення алгоритмів розрахунку показників-індикаторів кризи, щозабезпечує тотожність їх економічного розуміння та тлумачення при використаннірізними фахівцями-експертами.
4. Можливістьнакопичення статистичної бази стосовно рівня та динаміки зміни показників, що зчасом стане інформаційною передумовою розробки спеціальних критеріальнихмоделей (рейтингових систем) діагностики кризи та загрози банкрутства.
5. Охопленняпоказниками усіх найважливіших напрямів (сфер) оцінки фінансового станупідприємств, в яких можуть знаходити віддзеркалення кризові явища, щопритаманні їх діяльності, або передумови для їх появи.
6. Оптимальначисельність показників з кожного напряму дослідження, виключення зі складусистеми показників, що дублюють один одного (тобто за цими показниками можнаотримати тотожний за економічним змістом аналітичний висновок).
7. Можливістьчіткого та однозначного визначення негативного значення (критеріальної межі)або негативної динаміки (напряму зміни), які можуть використовуватись як базадля ідентифікації кризового стану або передумов для його появи в майбутньому.
Враховуючивизначені методологічні принципи, на рис. 4.2 представлена декомпозиція системипоказників-індикаторів кризового стану та загрози банкрутства за такимикласифікаційними ознаками, як інформаційне забезпечення розрахунку,функціональне спрямування, призначення (сфера застосування).
Виходячи зінформаційного забезпечення розрахунку показників-індикаторів, виокремлюютьсяпоказники експрес- та фундаментальної діагностики.
До складу показниківекспрес-діагностики включають оціночні показники, що розраховуються тільки напідставі затверджених форм фінансової, статистичної та податкової звітностіпідприємства. Ці показники можуть бути швидко розраховані будь-яким стороннімдослідником (органами державного контролю, кредиторами, господарськимипартнерами тощо).
Фундаментальнадіагностика здійснюється спеціалістами самого підприємства або за його згодоювідповідними фахівцями. Тому розрахунок показників фундаментальної діагностикипотребує більш складного інформаційного забезпечення у вигляді матеріалівуправлінського обліку та результатів спеціальних обстежень.
У складіпоказників експрес-діагностики залежно від виду звітності, що використовуються,можна відокремити наступні аналітичні підсистеми:
1) показники, якірозраховуються щоквартально та за підсумками року виключно на базі данихфінансової звітності;
2) показники,розрахунок яких базується на спільному використанні форм фінансової тастатистичної звітності, зокрема ф.№1-Б „Звіт про фінансові результати,дебіторську та кредиторську заборгованість" (місячна), яка міститьінформацію про обсяг простроченої кредиторської заборгованості підприємства;
3) показники, якірозраховуються на базі податкової звітності; на відміну від 2-х попередніхпідсистем ці показники розраховуються за матеріалами податкового обліку тапередбачають використання специфічних показників, перелік та методикарозрахунку яких визначена відповідними нормативно-інструктивними матеріалами[18,21].
Виходячи зфункціонального спрямування, показники-індикатори кризи традиційно об'єднуютьсяу 4-ти підгрупи:
1) станліквідності,
2) структуракапіталу,
3) оборотність,
4)рентабельність. [35]
Перелікпоказників кожної групи є достатньо різноманітним та дискусійним. Більш того, врізних дослідженнях пропонуються різні назви одного показника (за однаковогоалгоритму) та різні алгоритми розрахунку (за однакової назви).
Для підприємств,акції яких котуються на фондовій біржі, з часом (при масових трансакціях зприводу купівлі-продажу акцій) доцільним є використання і 5-ої підгрупипоказників за функціональним спрямуванням – «ринкової активності»,які базуються на використанні такого специфічного показника як курсова вартістьакції та ринкова вартість власного капіталу.
Залежно від призначення(сфери застосування) показників
виокремлюютьсяпоказники поточної і майбутньої загрози банкрутства.
Розрахунокпоказників поточної загрози банкрутства дає змогу оцінити загрозу порушенняпередбачених законодавством про банкрутство термінів виконання фінансовихзобов'язань (задоволення претензій кредиторів) за рахунок наявнихвисоколіквідних активів або наявність передумов для ініціювання судовихпроцедур (з боку кредиторів — наявність заборгованості, термін сплати якоїминув, з боку самого підприємства — поточна збитковість та часткова втратавласного капіталу). До складу цієї групи доцільно включати показники, що маютьеталонний мінімум або критичне значення. Якщо рівень цих показників нижчийеталонного (критичного) — поточний стан підприємства діагностується якнеблагополучний, а рівень поточної загрози банкрутства — високий.
Оцінка рівнямайбутньої загрози банкрутства може здійснюватися за допомогою дослідженнядинаміки показників структури капіталу, оборотності та прибутковості за рядперіодів. Стабільна тенденція до зниження рівня цих показників свідчить прозростаючу загрозу банкрутства підприємства, що може реалізуватися в майбутньомуперіоді. Порівняння абсолютних значень показників із середньогалузевим даєможливість встановити, як швидко „відкладена загроза банкрутства" можестати наявною./>
РОЗДІЛ 3 ІНФОРМАЦІЙНАСИСТЕМА ДІАГНОСТИКИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА
3.1 Описпредметної області дослідження
Предметноюобластю дослідження в даній роботі є підприємство ВАТ «Херсонська ТЕЦ».Розглянемо особливості діяльності підприємства.[1]
Херсонськатеплоелектроцентраль знаходиться за адресою: Бориславське шосе,1 і розташованана правому березі р.Дніпро в межах міста Херсона. Будівництво почалося в 1952р.і здійснювалося у 2 черги в умовах постійного росту теплового й електричногонавантажень. Спочатку було змонтовано два турбоагрегати типу ПТ-12-35/10 ічотири котлоагрегати типу ЦКТИ-75-39ф. На другій черзі до 1968 року буливстановлені два турбоагрегати типу ПР-25-90/10/0,9 і три котлоагрегати типуБКЗ-160-100 ФЖШ. В зв'язку з реорганізацією Херсонського енергокомбінату16.10.60 р. створена Херсонська ТЕЦ (наказ №289 від 11.10.60 р.) Для покриттяпостійно зростаючих теплових навантажень, а також для підвищення надійності таекономічності роботи станції, починаючи з 1966 року на станції проводяться великіреконструктивні роботи. Так, у 1966-1967 роках пара з відбору 8-13 ата турбінПР-25 подана на голову турбін ПТ-12, що дозволило в літній період завантажуватитурбіни і котли високого тиску до максимальних навантажень, а котли середньоготиску законсервувати. У 1969 році для збереження в роботі більш економічнихтурбін ПР-25 у періоди спаду теплових навантажень турбіни ПТ-12 реконструйовані- пара з 23 ступені турбін високого тиску подана у 4НД турбін ПТ-12 зустановкою додаткового стопорного клапану і введенням захистів. У 1971-1972роках турбіни ПТ-12 були переведені в режим погіршеного вакууму. Споживачодержав додатково 50 Гкал/годину тепла гарячою водою. Частка виробленняелектроенергії на тепловому споживанні зросла в 1,3 рази. У 1974 році врезультаті введення в експлуатацію редуційно-охолоджувальної установкиРОУ-100/35 отримана можливість роботи турбін середнього тиску від котліввисокого тиску. Це дозволило на деяких режимах тримати в роботі на один котелсереднього тиску менше. У 1975 році модернізовано турбоагрегат ПР-25-90/10/0,9ст. № 3 з підвищенням електричної потужності до 35 мвт і теплової потужності до120 Гкал. У 1977 році здійснена аналогічна модернізація турбоагрегату ст.№4. У1969 році ємкості золовідвалу були зношені цілком. Подальша експлуатаціязоловідвалу здійснювалась за рахунок нарощування дамб. У зв'язку з аварійнимстаном золовідвалу, сильним забрудненням навколишнього середовищазолошлаковідходами і відсутністю непридатних земель під золовідвал, МіненергоУРСР прийняло рішення про перевід ТЕЦ на мазут. До кінця 1981 року відповіднодо програми переводу ТЕЦ на мазут побудовані і введені в експлуатацію: мазутнегосподарство з розвантажувальною естакадою на 18 цистерні чотирма резервуарамиємкістю по 5000 м3, очисні спорудження по очищенню замазучених вод, димарвисотою стовбура 120 м. Крім того, виконана модернізація котельних агрегатів зпереведенням на мазут і підвищенням номінальної паропродуктивності котлів типуБКЗ-160-100 ФЖІ на 25% і котлів типу ЦКТИ-75-39ф — на 40%. На котлах ст.№ 3 і 4уперше серед електростанцій Міненерго УРСР застосований повітряпідігрівник ізтрубками зі скла. Внаслідок об'єднання Херсонської ТЕЦ та Херсонських тепловихмереж ПЕО «Одесаенерго» 01.01.85р. було створене Херсонськепідприємство теплових мереж ПЕО «Одесаенерго»(наказ 246 від29.12.84р.) 25 травня 1995р. Херсонське підприємство теплових мереж ПЕО«Одесаенерго» перетворено в Херсонські теплові мережі«Херсонобленерго» (наказ №1 від 25.05.95р.) 01 листопада 1995 р.Херсонські теплові мережі «Херсонобленерго» перейменовані в ХерсонськуТЕЦ ДАЕК «Херсонобленерго» (наказ №106 від 30.10.95) Згідно з наказомМіненерго України від 07.10.98р. №192 Херсонська ТЕЦ ДАЕК«Херсонобленерго» з 07.10.98р. перетворено в Державне підприємство«Херсонська ТЕЦ». Державне підприємство «Херсонська ТЕЦ» згіднонаказу Мінтопенерго України від 29.05.02р. №320 перетворене у Відкритеакціонерне товариство «Херсонська ТЕЦ» (ВАТ «ХерсонськаТЕЦ»).
Підприємство євідкритим акціонерним товариством. Товариство є юридичною особою від дня йогодержавної реєстрації. Дочірні підприємства, філії та представництва товариствомне створювались.
Облікова політикаВАТ «Херсонська ТЕЦ» ведеться у відповідності з вимогами Закону№966-14 від 16.07.99р. і з дотриманням Положень (стандартів) бухгалтерськогообліку, затвердженими Мінфіном України. Основні засоби, які знаходяться набалансі підприємства класифікуються по групам у відповідності до П(С)БО №7.Ліквідаційна вартість основних засобів проводилося у відповідності зукраїнським податковим законодавством. Первісна вартість основних засобіввідображається по собівартості (згідно П(С)БО №7). Облік НМА ведеться погрупам. Первісна вартість НМА відображається у відповідності з П(С)БО №8.Довгострокові фінансові інвестиції слід враховувати по методу участі вкапіталі. Придбані або вироблені запаси зараховуються на баланс по первіснійвартості. Первісна вартість запасів, придбаних за плату, визначається увідповідності з П(С)БО №9, а виготовлених на підприємстві — з П(С)БО №16. Невключаються у первісну вартість запасів, а відносяться до витрат періоду: — понаднормативні витрати та нестачі; — проценти за користування кредитами; — витрати на збут; — інші витрати, пов'язані з придбанням запасів. При відпускузапасів у виробництво, продаж або при іншому вибутті, оцінка їх здійснюється пособівартості перших по часу надходження (метод ФІФО). Дебіторська заборгованістьза товари (роботи, послуги) включає заборгованість за реалізовані продукцію,товари або послуги. Інша дебіторська заборгованість складається із заборгованості,що не пов'язана з продажем продукції та наданням послуг. Списання з балансубезнадійної дебіторської заборгованості здійснюється при наявності документіввід юридичного відділу підприємства, підтверджуючих неможливість стягненнятакої заборгованості, у тому періоді, в якому надані документи, по закінченнютерміну позовної давності по результатам звітного року. Ведення податковогообліку на підприємстві організовано у відповідності з Законами України«Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97р. №283/97-ВР та«Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. №168/97-ВР зі змінамита доповненнями. Встановлено порядок накопичення валових витрат і валовихдоходів для цілей оподаткування на підставі первинних документів відповідно нарахунках 890 і 799.
Фінансуваннядіяльності товариства планується здійснювати за рахунок власних та залученихкоштів.
Для підвищенняефективності роботи товариства розроблені наступні заходи по зменшенню витраттеплової енергії в мережах, зменшенню енергоємності виробництва, та збільшенню надходженьза поставлену енергію: — ущільнення топки і газоходів котлоагрегатів №1-7 — відновлення теплової ізоляції на тепломережах — 5000кв.м. — здійсненняжорсткого контролю якості використання теплової енергії споживачами тазапобігання зайвого витоку води з мереж. Виконання вищенаведених заходівможливе лише при наявності достатніх коштів.
3.2 Аналіз істотних проблем ВАТ «Херсонська ТЕЦ», щозагрожують банкрутством
Істотні проблеми,які впливають на діяльність підприємства нерозривні з причинами кризового стануз енергоносіями в Україні. Ці проблеми пов'язані з впливом політичних,економічних, соціальних, технологічних факторів. Окремим фактором, що впливаєна діяльність акціонерного товариства, являється низький тиск газу умагістральному газопроводі, який спричинює низьку температуру виробленого теплоносія.Це впливає на те що температура повітря у житлових помешканнях нижче показниківсанітарних норм. Відповідно виникає необхідність проводити перерахунки запоставлений теплоносій, що призводить до фінансової скрути. Як наслідок виникаєнеможливість вчасних та повних розрахунків товариства за спожитий природнийгаз, відсутність достатньої кількості матеріалів та устаткування, необхідногодля підготування до осінньо-зимового сезону. Також ці причини призводять дозбільшення пошкоджуваності основного та допоміжного обладнання.
За порушеннячинного законодавства ВАТ «Херсонська ТЕЦ» було сплачено штрафів насуму 15 тис.грн.
А заостанніми даними серед теплопостачальних підприємств міста Херсона значні боргиперед ДК «Газ України» мають, зокрема, ВАТ «Херсонська ТЕЦ»(заборгованість з початку 2007 року — 11,85 млн. грн.) та МКП«Херсонтеплоенерго» (5,52 млн. грн.).
ЯкщоМКП «Херсонтеплоенерго», завдяки вжитим заходам виконує графікипогашення заборгованості і відчутно поліпшило рівень надходжень коштів (зпочатку 2007 року — 82%, за 2006 рік — 62%), то теплопостачальники ВАТ«Херсонська ТЕЦ» значно погіршили розрахунки. Вони безвідповідальноставляться до виконання власних договірних зобов'язань щодо забезпечення вчаснихі повних розрахунків за спожитий природний газ. Не дали позитивних зрушень вдіяльності ВАТ «Херсонська ТЕЦ» і заслуховування на нарадах увіце-прем'єр-міністра Андрія Клюєва та в ДК «Газ України». У 2007році рівень надходжень коштів від ВАТ «Херсонська ТЕЦ» знизився до32% (у 2006 році він становив 50%). Борг ВАТ «Херсонська ТЕЦ» передДК «Газ України» за 2000-2006 рр. становить 33,95 млн. грн.
ДК«Газ України» врахувала позитивні зрушення в проведенні розрахунківМКП «Херсонтеплоенерго» у січні поточного року і підтвердилапідприємству ресурси природного газу на 3 декаду січня відповідно до фактичногорівня спожитого за цей період газу.
Водночас,враховуючи низький рівень надходжень коштів та значний борг ВАТ«Херсонська ТЕЦ» перед ДК «Газ України» за спожитийприродний газ, компанія проінформувала керівництво Херсонської ОДА, міськогоголову, НАК «Енергетична Компанія України», що не вбачає підставоформити обсяги газу, спожиті газу ВАТ «Херсонська ТЕЦ» за цей час.
Компаніятакож письмово попередила підприємство з газопостачання та газифікації«Херсонгаз» про недопустимість транспортування безлімітних обсягівприродного газу ВАТ «Херсонська ТЕЦ».
Компаніяпопереджує підприємства, які здійснюють транспортування газу, що відповідно донаказу НАК «Нафтогаз України» від 30.01.2007 №35 природний газ,використаний споживачами понад виділені ліміти або безлімітно, закуповуєтьсяпідприємством, що здійснило транспортування таких обсягів газу мережами, дояких безпосередньо підключені споживачі, у інших постачальників природногогазу.
Отже, дляпідприємства ВАТ «Херсонська ТЕЦ» необхідно не лише проаналізувати ймовірністьбанкрутства, а й запропонувати заходи із підвищення ефективності роботи таоздоровлення внутрішнього стану підприємства.
3.3 Аналізвихідних даних
Маємо наступнівихідні дані про роботу підприємства ВАТ «Херсонська ТЕЦ».
Дані дляпроведення аналізу виконання плану по виробництву продукції ми будемо брати зізвітів про собівартість готової продукції за 1997 — 2002 роки (форма№10-п)(додатки Р-Х).
Для зручностіпроведення аналізу і подальшої обробки значень, необхідні значення показниківпредставимо у виді таблиці (таблиця 3.1).
Таблиця 3.1 Випуск готової продукції 2001 2002 2003 2004 2005 2006 П Ф % П Ф % П Ф % П Ф % П Ф % П Ф % Готова продукція 177000 218163 123,3 235000 287769 122,5 260000 330575 127,1 289000 290190 100,4 382000 412604 108 496000 520387 104,9 Рядова продукція споживачам 177000 215622 121,8 235000 283912 120,8 260000 330446 127,1 289000 289618 100,2 382000 412604 108,0 496000 519348 104,7 Товарна продукція 177000 218163 123,3 235000 287769 122,5 260000 330575 127,1 289000 290190 100,4 382000 412604 108,0 496000 520387 104,9 Як ми бачимо в таблиці 3.1 за аналізований періодспостерігається перевиконання плану по виробництву готової продукції. Це можебути викликано однієї з наступних причин:/>1. На даному підприємстві постійно вишукуються шляхи (резерви) збільшеннявиробництва продукції, проводяться заходи щодо збільшення продуктивності праці./>2. Керівництво шахти постійно недооцінює можливості виробничого потенціалупідприємства./>3. Керівництвопідприємства навмисне занижує плановані показники роботи підприємства, щобнаприкінці року одержати перевиконання плану по виробництву продукції і зкращої сторони показати себе перед компанією вищої ланки./>Третій пункт є більштеоретичним і не має під собою ніяких вагомих аргументів, тому що в умовахпереходу економіки країни від соціалізму до ринкової економіки необхідністьтаких дій відпала сама собою.У зв’язку з високим професіоналізмом працівників ВАТ «Херсонська ТЕЦ»другий пункт виглядає не дуже переконливо, тому що на даному підприємствіпрацюють висококласні фахівці галузі, що мають величезний досвід роботи наданому підприємстві./>Такимчином можна сміло затверджувати, що перевиконання плану по виробництвупродукції досягнуто шляхом постійних пошуків нереалізованих резервів,підвищення мотивації робітників, збільшення продуктивності праці тощо./>Обсягросту випуску чистої продукції доцільно представити у вигляді таблиці (таблиця 2.2).
Як ми бачимо зтаблиці тільки один раз (у 2004 році) була порушена динаміка виробництвапродукції. Це було зв’язано з багатьма к внутрішніми, так і зовнішніми факторами,серед яких можна виділити наступні:
1. Заборонана ведення бартерних операцій;
2. Зниженнярівня держпідтримки;
3. Перехідна нові, більш глибокі, а отже і більш витратні місця праці.
Реалізаціяпродукції складає 100% виробництва, що є для підприємства гарним фактом, томущо продукція не може довгий час зберігається на складі через небезпекусамозаймання.
Таблиця 3.2 Обсяг росту випуску чистої продукції 2001 2002 2003 2004 2005 2006 Ф +/- Ф +/- Ф +/- Ф +/- Ф +/- Ф +/- Готова продукці 218163 41163 287769 69606 330575 42806 290190 — 40385 412604 122414 520387 107783
На основістатистичної інформації з даних Державного комітету статистики України миможемо проаналізувати синхронність випуску готової продукції підприємством ідинамікові виробництва в цілому по галузі, а також визначити яка частиназагального виробництва по галузі було зроблено (добуте) на підприємстві ВАТ«Херсонська ТЕЦ» (таблиця 3.3).
Таблиця 3.3 Питома вага видобутку підприємства взагальному обсязі виробництва продукції галузі 2001 2002 2003 2004 2005 2006 Виробництво по Україні, млн.т 57 58,6 59,5 62,8 62,4 61,7 Виробництво по підприємству 0,21816 0,28776 0,33057 0,29019 0,41260 0,5204 Питома вага 0,38% 0,49% 0,56% 0,46% 0,66% 0,84%
З таблиці можназробити декілька висновків:
1.Питома вага випуску підприємства в загальному обсязі виробництва постійно збільшується;
2.Виробництво в Україні починаючи з 2004 року постійно падає;
3.2004 рік для підприємства був дуже кризовий.
Оцінка рівняіснуючої технології виробництва проводиться в таких аспектах:
а) наявністьсучасних передових технологій;
б) використання«ноу-хау» та власних інноваційних розробок;
в) застосуванняавтоматизованих систем управління.
При аналізівитрат на виробництво вивчається ефективність планування собівартості таздійснюється факторний аналіз відхилень факту від плану. На підставі первиннихбухгалтерським документів визначається сума витрат у собівартості продукції,які не пов’язані з виробничо-господарською діяльністю. При цьому аналізуєтьсяфактична (у натуральному та вартісному виразі) наявність сировини, матеріалів,палива, купованих напівфабрикатів, інших товарно-матеріальних цінностей, які нестосуються виробництва продукції. На цій основі розроблюються рекомендації щодоїх подальшого використання, зокрема продажу.
Аналіз витрат тасобівартості продукції доцільніше почати з аналізу виконання плану пособівартості. Для здійснення даної мети побудуємо таблицю і занесемо в неїнеобхідні для аналізу дані зі звіту про собівартість продукції (Додаток А).
Ґрунтуючись наданих приведеній вище таблиці можна з упевненістю зробити наступні висновки: кбільшості випадків спостерігається перевиконання плану собівартості продукції;перевиконання плану по рядку «повна собівартість» знижується рік зароком; деякі пункти перевиконуються в кілька разів, а іноді й у десятки разів,що свідчить або про нераціональне планування, або про зміни в структурісобівартості під впливом зовнішніх факторів. Аналіз собівартості по елементахвитрат ми проведемо для 2001 — 2006 року і порівняємо їхній між собою
Побудуємоаналітичну таблицю, у яку занесемо необхідні дані і розраховані показники(таблиця 3.5)
Таблиця 3.4 Аналіз собівартості за елементамивитратЕлемент 2001 2006 витрат Фактично Питома вага Фактично Питома вага Матеріальні витрати 42,12 40,74% 35,9 36,12% Оплата праці 21,99 21,27% 24,89 25,05% Соціальні заходи 8,21 7,94% 11,66 11,73% Амортизація 9,01 8,71% 18,46 18,58% Інші витрати 20,16 19,50% 2,12 2,13% Виробнича собівартість 101,49 98,16% 93,03 98,16% Позавиробничі витрати 1,9 1,84% 6,35 6,39%
З огляду назначення таблиці 3.5 можна зробити наступні висновки :
1. Структурасобівартості в 2001 і 2006 роках різна;
2. До 2006року відбулася зміна витрат на матеріали (вони зменшилися);
3. Збільшилосяфінансування таких статей к оплата праці, соціальні заходи, амортизації,позавиробничі витрати.
Вище перерахованіаналітичні висновки свідчить про поліпшення оплати праці на підприємстві,закупівлю нового високотехнологічного устаткування.
Аналіз основнихфондів та амортизаційних виходить з того, що балансова вартість окремихмайнових активів майже ніколи не дорівнює їх реальній ринковій ціні. Аудиторзвертає увагу на основні фонди, які було придбано, реалізовано, ліквідовано абоздано в оренду протягом останніх періодів. Показники завантаженості основнихфондів, зносу, матеріало- та енергомісткості, прогресивності технологічнихпроцесів порівнюються з аналогічними показниками діяльності підприємств, щопрацюють у відповідній галузі найуспішніше.
Слід перевіритиправильність проведення та відбиття у звітності таких опера дій, пов’язаних зрухом основних фондів:
- індексаціяосновних фондів;
- надходженнята реалізація;
- ліквідаціята інші види вибуття;
- ремонт таамортизація;
- інвентаризація.
Майновий станпідприємства оцінюється на підставі дослідження таких показників: коефіцієнтзносу основних фондів; коефіцієнт оновлення; коефіцієнт вибуття; часткаактивної частини основних фондів у структурі основних фондів.
Таблиця 3.5 Розрахунок коефіцієнта зносу основних засобів До 1999 року З 2000 року Коефіцієнт зносу основних засобів
/>
/>
Коефіцієнт зносу основних засобів характеризує стан та ступінь зносу основних засобів і розраховується к відношення суми зносу основних засобів до їхньої первісної вартості [8]. Порядок розрахунку коефіцієнта представлений у таблиці 3.6.
Аналізуючипоказники праці аудитор досліджує динаміку чисельності працівників та рівнязаробітної плати, обсяги прихованого безробіття, плинність кваліфікованихробітників та інженерно-технічних кадрів. З’ясовуються також причини, якіпризвели до втрат робочого часу (відсутність замовлень, сировини, втрататрадиційних ринків збуту, висока ціна продукції, незадовільна роботаобладнання, відсутність маркетингових досліджень тощо), робиться висновок провідповідність (невідповідність) кількості працівників потребам виробництва.
Після проведенняаналізу виробничо-господарської діяльності слід провести не менш важливийаналіз фінансового боку роботи підприємства.
Проводячифінансовий аналіз, слід додержувати певної послідовності дій. На початковомуетапі виконуються підготовчі заходи, що забезпечують правильність аналітичнихрозрахунків. Тут добираються і систематизуються звітні матеріали, перевіряєтьсявзаємний зв'язок економічних показників і оцінюється ґрунтуючись на данихприведеній вище таблиці можна з упевненістю зробити наступні висновки :
1. Убільшості випадків спостерігається перевиконання плану собівартості продукції;
2. Перевиконанняплану по рядку «повна собівартість» знижується рік за роком;
3. Деякіпункти перевиконуються в кілька разів, а іноді й у десятки разів, що свідчитьабо про нераціональне планування, або про зміни в структурі собівартості підвпливом зовнішніх факторів. їх порівнянність (остання може порушуватися черезінфляційні процеси, відсутність впорядкованого розбиття за статтями звітностіта аналітичними групами балансу).
Основним джереломінформації при аналізі фінансової сфери є типові форми річної бухгалтерськоїзвітності підприємств, зокрема:
1.Баланс підприємства — форма № 1;
2.Звіт про фінансові результати — форма №2;
3.Звіт про фінансово-майновий стан — форма № 3;
4.Розшифровка дебіторсько-кредиторської заборгованості .
При проведенніфінансового аналізу, слід враховувати, що в рамках переходу вітчизнянихпідприємств на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та звітності наказомМіністерства фінансів України затверджено низку положень (стандартів)бухгалтерського обліку (ПБО), зокрема:
- ПБО 1«Загальні вимоги до фінансової звітності»;
- ПБО 2«Баланс»;
- ПБО 3«Звіт про фінансові результати»;
- ПБО 4«Звіт про рух грошових коштів»;
- ПБО 5«Звіт про власний капітал».
Порядок складанняфінансової звітності, що містить інформацію про фінансовий стан підприємства ірезультати його діяльності, викладається в ПБО 2—5 ( Положення Міністерствафінансів України. Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського облікувід 31.03.1999 № 87. Зареєстровано: Міністерство юстицій України від 21.06.1999№ 391/3684). Впровадження стандартів бухгалтерського обліку дає можливість нелише уніфікувати звітність вітчизняних та зарубіжних підприємств, а й полегшуєпроведення фінансового аналізу. Оскільки розрахунок певних показниківфінансового стану базується на окремих статтях тієї чи іншої формибухгалтерської звітності, стандартизація форм звітності є необхідноюпередумовою стандартизації фінансового аналізу. Такий аналіз потрібний дляоцінювання кредитоспроможності чи санаційної спроможності вітчизняних суб'єктівгосподарювання зарубіжними інвесторами.
Аналізуючи фінансовий стан підприємства, що перебуває у кризі, ми скористалися Методикою проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств [5] та Методикою інтегрального оцінювання інвестиційної привабливості підприємств та організацій [6], які затверджено Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств, а також Положенням про порядок проведення санації державних підприємств [12] та більш пізня редакція Порядку проведення досудової санації державних підприємств [13], а також Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства [7], Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації [8].
Аудит фінансовоїсфери передбачає:
- оцінюваннядинаміки та структури валюти балансу;
- аудитвласного капіталу;
- аудитпозичкового капіталу та кредиторської заборгованості;
- оцінюванняліквідності активів підприємства та його платоспроможності;
- аудитреальних та фінансових інвестицій;
- аналіздебіторської заборгованості;
- аналізCash-Flow;
- оцінюванняділової активності підприємства.
Оцінюваннядинаміки та структури валюти балансу проходить з використанням трендовогометоду аналізу (кожну позицію балансу порівнюють із даними попередніх років) табенчмаркінга (окремі статті порівнюють з аналогічними середньогалузевимипоказниками та показниками підприємств, котрі є провідними в галузі). На ційпідставі робиться висновок про основні тенденції динаміки показників. Тенденціядо зменшення валюти балансу свідчить про скорочення підприємством обсягів своєїгосподарської діяльності, що може бути головною причиною йогонеплатоспроможності.
Аналізуючи окремістатті балансу, доводиться зважати на те, що реальна ринкова вартість деякихактивів, відбитих у балансі, може бути значно нижчою за їх балансову вартістьабо взагалі дорівнювати нулю.
З огляду нафункції власного капіталу, його роль к джерела фінансових ресурсів напідприємстві, аудит власного капіталу є головним у процесі аудиту фінансовоїсфери. Під час аудиту увага зосереджується на таких питаннях:
- склад іструктура джерел власник фінансових ресурсів;
- структурасукупного капіталу підприємства;
- правильністьформування статутного фонду та порядок оцінювання вкладів;
- можливостізбільшення статутного фонду та необхідність санації балансу;
- можливостіреструктуризації статутного фонду;
- структурата джерела формування додаткового капіталу;
- наявністьрезервних (страхових) фондів;
- наявністьнерозподіленого прибутку (непокритих збитків).
Проблематикааналізу власного капіталу полягає в тому, що нині діюча в Україні структурабалансу базується на принципах, які були сформовані до переходу на ринковіметоди господарювання. Через це вона не враховує застосовуваних у міжнародній практиціпідходів до визначення капіталу підприємства та його складових — власногокапіталу та позичкового капіталу. Показники структури капіталу, розраховані наоснові окремих статей балансу, дають викривлену інформацію про реальний фінансовийстан підприємства. Так, на більшості вітчизняних підприємств показникифінансової незалежності, фінансового лівериджу та інші є значно кращими віданалогічних показників провідних зарубіжних підприємств [40].
Згідно з новоюсистемою бухгалтерського обліку структура та склад власного капіталувідобразяться в ПБО 2 «Баланс» та в ПБО 5 «Звіт про власний капітал» (ПоложенняМіністерства фінансів України. Про затвердження Положень (стандартів)бухгалтерського обліку від 31.03.1999 № 87. Зареєстровано: Міністерство юстиціїУкраїни від 21.06.1999 № 391/3684), де міститься важлива для фінансовогоаналізу інформація про зміни (збільшення, зменшення) статутного, додаткового тарезервного капіталу, а також про нерозподілений прибуток.
Аналітик,досліджуючи санаційну спроможність підприємства, звертає увагу на можливості таумови здійснення інвестицій у власний капітал потенційними санаторами (якщо цепередбачено санаційною концепцією), аналізує напрямки використанню залучених утакий спосіб фінансових ресурсів.
Оптимізаціяструктури капіталу — одне з найважливіших і найскладніших завдань фінансовогоменеджменту. Не існує єдиних підходів до визначення оптимального співвідношенняміж власним і позичковим капіталом. Вони залежать від особливостейфінансово-господарської діяльності конкретного підприємства, галузі, до якоївоно належить, обсягів дальності та інших факторів. Наведені в таблиці 2.6рекомендовані значення показників є доволі умовними і можуть бути лише певнимузагальненим орієнтиром.
Аудит власногокапіталу акціонерного товариства включає в себе також розрахунок показниківринкової активності підприємства, до яких належать:
- коефіцієнтцінності акцій (відношення ринкової ціни однієї акції до суми дивіденду на однуакцію);
- рентабельністьакцій (показник, обернено пропорційний до коефіцієнта цінності акцій);
- сумадивідендів на одну акцію.
Розрахунокпоказників прибутковості акцій розгадається в третьому розділі ПБО 3 «Звіт профінансові результати» (Положення Міністерства фінансів України. Про затвердженняПоложень (стандартів) бухгалтерського обліку від 31.03.1999 № 87.Зареєстровано: Міністерство юстицій України від 21.06.1999 № 391/3684).
Але у нашомувипадку розраховувати ці показники не має сенсу, тому що, по-перше, акціїпідприємства не обертаються на ринку і к слідство не мають ринкової ціни, а подруге доходів по акціях ВАТ “Херсонська ТЕЦ” ніколи ще не нараховувалися і несплачувалися
У ході аудитупозичкового капіталу та кредиторської заборгованості вирішуються такі завдання:
- визначаютьсясклад і структура позичкових засобів
- розшифровуєтьсяпоточна кредиторська заборгованість;
- визначаєтьсярозмір простроченої заборгованості й оцінюються можливості пролонгації тареструктуризації заборгованості;
- вивчаютьсяможливості емісії облігацій та залучення додаткових позик.
Пасиви балансудоцільно розбити (залежно від терміну їх сплати) на чотири групи:
1.Найбільш термінові зобов’язання (ПІ) — до них слід віднести кредити тапозики, не по гашені в строк, а також розрахунки за товари, роботи, послуги, несплачені в строк;
2.Короткострокові пасиви (П2) — уся короткострокова заборгованість завідрахуванням найбільш термінових зобов’язань;
3.Довгострокові пасиви (ПЗ) — довгострокові кредити та позики;
4.Постійні пасиви (П4) —— власний капітал.
Аудитор маєперевірити повноту відображення в балансі та у фінансовому плані підприємствапоточної заборгованості, тобто заборгованості, яку слід погасити найближчимчасом. Особлива увага приділяється тому, чи враховані всі платежі до бюджету(зокрема нараховані штрафи), чи правильно визначена частка довгостроковихпозик, що її потрібно погасити в короткостроковому періоді, заборгованість іззаробітної плати тощо.
Аналізуючидовгострокову кредиторську заборгованість, звертають увагу на цільовевикористання довгострокових кредитів, банків та інших позикових коштів, якіодержано протягом останніх років, а також на розміри штрафних санкцій.,відсотків, сплачених через порушення розрахунково-платіжної дисципліни (у томучислі через несвоєчасне повернення банківських кредитів).
У процесісанаційного аудиту за даними статистичного обліку на останню звітну датурозшифровується кредиторська заборгованість з фіксування дати її виникнення тасуми. На підставі цих даних проводиться аналіз по наступним напрямкам:
1.Виллються статті, сума боргу за якими найбільша (тобто проводитьсяструктурний аналіз);
2.виявляються найбільші кредитори підприємства;
3.проводяться заходи з метою реструктуризації боргу або його списанню.
Пронеплатоспроможність підприємства можуть свідчити відсутність грошей нарозрахункових рахунках, наявність непогашеної в строк заборгованості, порушеннястроків вишити оплати праці тощо. В аналітичній роботі використовують наступніпоказники оцінки ліквідності підприємства (таблиця 3.6.).
Таблиця 3.6. Методика розрахунку показників для оцікиліквідності підприємстваНайменування показника Формула розрахунку Оцінка показника за нормативним значенням за динамікою 1. Загальний коефіцієнт покриття Ф. 1 (сума рд. 260-270): (рд. 620) >1 збільшення 2. Коефіцієнт швидкої ліквідності Ф. 1 (сума рд. 150-250): (рд. 620) >0,5 збільшення 3. Коефіцієнт незалежної (забезпеченої) ліквідності Ф. 1 (сума рд. 130-150 + 230, 240): (рд. 620) >0,5 збільшення 4. Коефіцієнт абсолютної ліквідності Ф. 1 (сума рд. 220-240): (рд. 620) >0,2 збільшення 5. Частка оборотних активів в загальній сумі активів Ф. 1 (рд. 260): (рд. 280) за планом за планом 6. Частка виробничих запасів в оборотних активах Ф. 1 (сума рд. 100-120): (рд. 260) >0,5 збільшення
Ліквідністьсуб'єкта господарювання показує його можливість погашати свою заборгованість.Розрахунок коефіцієнтів ліквідності доцільно визначати з врахування здійсненоїоцінки окремих активів за можливою сумою доходу. Коефіцієнти ліквідностівизначаються відношенням величини ліквідного майна, тобто засобів, які можутьбути використані для оплати боргів до поточних зобов’язань. Ліквідністьвизначається мірою покриття зобов’язань підприємства його активами, строк дляперетворення яких в гроші відповідає строку погашення зобов’язань. В залежностівід ступеню ліквідності, активи підприємства класифікуються за на ступнимигрупами (табл. 3.7.).
Таблиця 3.7. Класифікація активів підприємства заліквідністюАктиви Характеристика майна види умовне позначення сума рядків балансу Високоліквідні А1 ф1.Сума стр. 220-240 Грошові кошти і короткострокові фінансові вкладення Швидколіквідні А2 ф1.Сума стр. 130-210 Готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, ка буде погашена згідно умов договорів Повільноліквідні а3 ф1.Сума стр. 100-120, 250, 270 Сировина і матеріали, МШП, незавершене виробництво, дебіторська заборгованість, строк сплати якої минув Важколіквідні А4
ф1.
Стр. 80 Основні засоби, обладнання та незавершені капітальні інвестиції, довгострокові фінансові вкладення, нематеріальні активи
Високоліквіднимиі найбільш мобільними активами підприємства є грошові кошти у касі та рахункаху банку, тому що вони у будь-кий час можуть бути використані для здійсненнявсіх господарських операцій. Менш ліквідними є кошти в дебіторськійзаборгованості, тому що по таких коштах немає впевненості в строках їхнадходження. Наступними активами за ступенем ліквідності слід вважати товари,готову продукцію і виробничі запаси, які можна продати або використати набартер в погашення заборгованості. Необоротні активи підприємства, к правило,не передбачають ліквідовувати, а за умови їх ліквідації зменшуються обсягигосподарської діяльності.
Длявизначення ліквідності балансу необхідно зіставити підсумки приведених груп поактиві і пасивові. Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо дотримуютьсянаступні нерівності:
А1>З1, А2 >З2, А3 >З3, А4
Якщовиконують перші три нерівності в цій системі, то це волоче і виконаннячетвертої нерівності. Тому важливо зіставити підсумки перших трьох груп поактиві і пасивові. Іншими словами, при розрахунку оцінки ліквідності балансу врозрахунок приймаються оборотні активи підприємства і притягнуті джерелафінансування.
Увипадку якщо одне або кілька нерівностей системи мають протилежний знак відзафіксованого в оптимальному варіанті, ліквідність балансу в більшому абоменшому ступені відрізняється від абсолютної. При цьому теоретично недолікзасобів по одній групі активів компенсується їхнім надлишком по іншій групі увартісній оцінці, у реальній же ситуації менш ліквідні активи не можутьзамістити в повному ступені більш ліквідні .
Зіставленняпідсумків першої групи по активі і пасивові, тобто А1 і З1, відбиваєспіввідношення поточних платежів і надходжень. Порівняння другої групи поактиві і пасивові (А2 і З2) показує тенденцію збільшення або зменшення поточноїліквідності в недалекому майбутньому. Зіставлення підсумків по активі іпасивові для третьої і четвертої груп відбиває співвідношення платежів інадходжень у відносно віддаленому майбутньому.
Таблиця3.8.показник 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 А1 1 19 54 448 366 А2 1835 631 1531 1645 599 4323 9825 А3 2515 2187 2149 2582 7406 5067 5877 А4 95903 93158 91695 90822 101285 110301 102248
Показники активів заліквідністю
Загальнезначення нерівності можна представити у вигляді наступного рівняння:
А1 З3, А4 > З4 (3.1)
Таким чином,виходячи з рівняння 3.1 можна зробити висновок, про те, що фінансоваліквідність даного підприємства вкрай мала і вимагає втручання в її структуру знаступними змінами в ній. На підприємстві спостерігається не оптимальнеспіввідношення поточних надходжень і платежів (А1 З2) показує відсутність тенденції до збільшення поточної ліквідності внедалекому майбутньому.
Аналіз,проведений за запропонованою схемою, є наближеним. Більш детальним буде аналізліквідності за допомогою фінансових коефіцієнтів. Крім того, такий підхід доаналізу ліквідності на практиці використовується набагато частіше.
В залежності відтого, якими платіжними засобами (активами) підприємство має можливістьздійснити оплату своїх зобов’язань, розраховують три рівні платоспроможності.
Таблиця3.9. Показники пасивів за ліквідністюпоказник 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 З1 2442 5138 9340 15370 31089 43467 41397 З2 13424 17383 16830 13741 24604 23105 30681 З3 4000 6749 2372 1915 246 З4 84387 73455 65206 59208 51279 51652 45992
Результатирозрахунків можна звести в єдину таблицю (таблиця 3.10)
Таблиця3.10. Зведений аналіз активів та пасивів за ліквідністю 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 А1 та З1 А1З3 А3>З3 А2З3 А3>З3 А3>З3 А3>З3 А4 та З4 А4>З4 А4>З4 А4>З4 А4>З4 А4>З4 А4>З4 А4>З4
Загальнийкоефіцієнт покриття є важливим показником платоспроможності. Він визначаєтьсяспіввідношенням усіх поточних активів до поточних зобов’язань і характеризуєдостатність оборотних активів підприємства для погашення своїх боргів. Загальнийкоефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активівприпадає на кожну грошову одиницю поточних зобов’язань. Критичне значеннякоефіцієнта покриття = 1. При коефіцієнті покриття
Якщо на покриттязобов’язань підприємство передбачає мобілізувати оборотні активи в частинігрошових коштів і коштів в розрахунках, можна одержати коефіцієнт швидкоїліквідності. Він дорівнює частці від ділення цієї частини оборотних активів насуму поточних зобов’язань підприємства. Теоретично виправдана оцінка цьогокоефіцієнта знаходиться в межах 0,5-1,0.
Наймобільнішоючастиною оборотних активів є гроші. Оборотні активи в грошах готові до платежуй розрахунків негайно, тому відношення їх до поточних зобов’язань підприємстваназивають коефіцієнтом абсолютної ліквідності. Теоретично достатнє йогозначення згідно з визначеними нормативами — понад 0,2.
Оцінкуліквідності підприємства можливо здійснити за наявністю незалежних засобівплатежу. Якщо можливість використання для погашення поточних зобов’язаньвиробничих запасів залежить від здійснення процесу виготовлення продукції, адебіторської заборгованості — від повернення її боржниками, то використаннятаких активів, к готова продукція, товари та грошові кошти не залежить відвнутрішніх і зовнішніх факторів. Ці активи завжди готові для оплатизобов’язань.
Оцінка надійностівизначених коефіцієнтів ліквідності здійснюється в процесі вивчення питомоївага оборотних активів та їх окремих видів в складі майна підприємства Оборотніактиви в господарській діяльності використовуються тільки в певному поєднанні зосновними засобами. Від оптимального співвідношення майна оборотного іпостійного капіталу значною мірою залежить ефективність роботи суб'єктагосподарювання. Частка оборотних активів в активах визначається шляхом діленняоборотних активів на валюту балансу і показує їх питому вагу в майніпідприємства. Господарську діяльність забезпечують виробничі основні засоби івиробничі запаси. Інші оборотні активи (готова продукція, кошти в розрахунках ігрошові кошти) є наслідком підприємницької діяльності.
Наявністьвиробничих запасів у підприємства характеризує його можливість продовжуватигосподарську діяльність. Частка виробничих запасів в поточних активахвизначається к відношення виробничих запасів до оборотних активів і показує їхпитому вагу в майні оборотного капіталу.
Узагальнимовизначені коефіцієнти за даними фінансової звітності підприємства в таблиці 3.11.
Таблиця 3.11. Показники ліквідності підприємстваПоказники Періоди (роки) 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 1. Загальний коефіцієнт покриття (платоспроможності) 0,28 0,13 0,14 0,15 0,14 0,15 0,28 2. Коефіцієнт швидкої ліквідності 0,22 0,06 0,08 0,10 0,08 0,11 0,22 3. Коефіцієнт незалежної (забезпеченої) ліквідності 0,005 0,002 0,001 0,002 0,001 0,007 0,005 4. Коефіцієнт абсолютної ліквідності 0,0000 0,0000 0,0004 0,0065 0,0097 0,0682 0,0000 5. Частка оборотних активів в загальній сумі активів 0,04 0,03 0,04 0,04 0,07 0,08 0,04 6. Частка виробничих запасів в оборотних активах 0,19 0,48 0,39 0,28 0,42 0,25 0,19
Проаналізувавши данні таблиці 3.11 тазрівнявши їх з нормативними значеннями коефіцієнті можна зробити висновок, щожоден з коефіцієнтів не відповідає нормам. Більш того всі значення коефіцієнтів менше нормативних значень у рази, десятки раз, а іноді і сотні раз! Томуаналіз коефіцієнтів більш ефективно проводити в динаміці.
Оскільки в 2004році значення коефіцієнтів були далекі від нормативних, а динаміку більшості зкоефіцієнтів не була націлена на зростання значень, тому взагалі динамікукоефіцієнтів можна вважати к негативну.
У процесісанаційного аудиту, за даними аналітичного обліку на останню звітну датупроводиться розшифровка дебіторської заборгованості та її класифікація зфіксацією дат виникнення і сум у розрізі окремих контрагентів. Методологічнізасади формування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторськузаборгованість та її розкриття у фінансовій звітності дано в ПБО 10«Дебіторська заборгованість».
Виділяють поточнудебіторську заборгованість (яка виникає в ході нормального операційного циклуабо буде погашеною протягом дванадцяти місяців від дати складання балансу) тадовгострокову дебіторську заборгованість (яка не виникає в ході нормальногоопераційного циклу та буде погашеною пізніше ніж через дванадцять місяців віддати складання балансу).
Поточнадебіторська заборгованість включається до підсумку балансу за чистоюреалізаційною вартістю, яка визначаться к різниця між поточною заборгованістюта резервом сумнівних боргів. Резерв сумнівних платежів розраховується двомаспособами:
1.Виходячи з платоспроможності окремих дебіторів (якщо існує значний ризикневиконання платежів);
2.На підставі класифікації дебіторської заборгованості.
У ході аналізуаудитор повинен оцінити реальні можливості рефінансування дебіторськоїзаборгованості, а також тенденції її розвитку. Зростання дебіторськоїзаборгованості свідчить про надання підприємством товарних позик споживачамсвоєї продукції. Кредитуючи їх, підприємство фактично ділиться з ними частиноюсвого прибутку. Водночас кредитор може брати позики для забезпечення своєїдіяльності, що призводить до збільшення власної кредиторської заборгованості.
3.4 Діагностика банкрутства підприємства на основі данихпредметної області
Щоб виконуватитермінові платіжні зобов'язання, кожному підприємству потрібно мати у своємурозпорядженні достатній обсяг ліквідних засобів. Якщо їх бракує, підприємствовважається неплатоспроможним. Відновити платоспроможність можна, збільшившивхідні грошові потоки. Вхідні грошові потоки підприємства класифікують такимчином:
1) виручка відреалізації основної продукції;
2) надходження увигляді інших операційних доходів;
3) доходи відінвестиційної діяльності;
4) кошти,залучені в результаті емісії корпоративних прав;
5) кошти,залучені на умовах позики;
6) державнідотації та субсидії.
До внутрішніхджерел збільшення грошових надходжень відносять перші три позиції. Можливостіпідприємства, що перебуває у кризі, скористатися останніми трьома джереламифінансових ресурсів залежать від суб'єктивних мотивацій та спроможності двохсторін: інвесторів (кредиторів) та власника (у нашому випадку – держави). Однакнасамперед треба розраховувати на власні можливості, тобто на внутрішні джерелазбільшення вхідних грошових потоків.
Першим симптомомфінансової кризи на переважній більшості підприємств є зменшення рівняреалізації продукції. І навпаки, досягнення необхідного рівня реалізаціїпродукції є головним критерієм успіху санації суб'єкта господарювання. Удовгостроковому періоді збільшення виручки від реалізації і на цій основідосягнення прийнятного рівня прибутковості є головним завданням санаціїпідприємства, оскільки всі короткострокові заходи щодо поліпшення фінансовогостану підприємства втрачають сенс, якщо через дефіцити у сфері збуту продукціїпідприємство через деякий час знову стає фінансове неспроможним. Саме томузаходи щодо активізації збутової політики підприємства належать до числанайбільш пріоритетних.
Коли йдеться промобілізацію внутрішньовиробничих санаційних резервів, аналізуються всі наявніможливості збільшення виручки від реалізації продукції, виробництво і збут якоїє предметом діяльності підприємства. Проте малоймовірно, щоб дії, спрямовані назбільшення виручки від основної реалізації, принесли відчутні результати вкороткостроковому періоді.
Розмір виручкивід реалізації залежить від двох основних факторів:
1. Обсягуреалізованої продукції;
2. Ціни одиницітакої продукції.
Щоб збільшитиобсяги реалізації, слід максимально активізувати збутову політику підприємства.Стимулювати збут можна помірним збільшенням цін. Не існує єдиних дляя всіхпідприємств рецептів збільшення обсягів реалізації. Успіх у цій справі залежитьпід безлічі факторів. Тип санаційних заходів у цій сфері залежить відконкретного підприємства та обраної ним стратегії маркетингу. У стратегічномуплані менеджмент підприємства має прийняти рішення з трьох основних питань.
1. Яканоменклатура продукції та за якими цінами пропонуватиметься?
2. Якого обсягуреалізації за окремими періодами підприємство має намір досягти?
3. Якою частиноюринку необхідно заволодіти?
Відповіді напоставлені запитання залежать від підприємницької філософії суб'єктагосподарювання, а також від того, як спрямована його діяльність — назадоволення певних потреб споживачів, на забезпечення зайнятості населення чина максимізацію прибутковості.
Зрозуміло, щоголовним інструментом маркетингу є ціноутворення. Рішення про зміни цін слідприймати на підставі поглибленого аналізу наслідків цих змін.
Так на першихпогляд все зрозуміло – треба підвищити ціну до рівня собівартості і досягнутирівня беззбитковості. Але підвищення цін на продукцію це дуже складна річ, томущо ціни у цій галузі промисловості підпорядковані державі. Галузь взагалі єстратегічною галуззю у нашій країні. Тому держава жорстко контролюєціноутворення у цій галузі виробництва. Але водночас держава не в повній мірикомпенсує зниження ціни, що й привело до глибокої фінансової кризи. Томувиникає потреба звернутися до інших методів підвищення вхідних грошовихпотоків. Одним з таких методів є реструктуризація активів підприємства.
Ця групасанаційних заходів пов'язана зі зміною структури та складу активів балансу(досить часто ці зміни супроводжуються також змінами у складі та структуріпасивів). В рамках реструктуризації активів виокремлюють такі види санаційнихзаходів:
1. Мобілізаціяприхованих резервів. Приховані резерви — це частина капіталу підприємства, щоніяк не відбита в його балансі. Розмір прихованих резервів на активному боцібалансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктівпідприємства та їх реальною (вищою) вартістю. Приховані резерви мобілізуютьсятакими заходами:
- реалізацією окремихоб'єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов'язані зпроцесом виробництва та реалізації продукції (будівлі й споруди невиробничогопризначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери,нематеріальні активи, понаднормові запаси сировини й матеріалів тощо);
- Індексацієюбалансової вартості майнових об'єктів, які не можна реалізувати без порушеннянормального виробничого циклу (цей метод реструктуризації активів не пов'язанийіз реальним підвищенням платоспроможності, проте може безпосередньо поліпшитикредитоспроможність підприємства). У разі індексації основних фондів змінюєтьсяструктура пасивів (збільшується статті «Статутний капітал» чи «Додатковийкапітал»).
2. Використаннязворотного лізингу (господарська операція, що передбачає продаж основних фондівз одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний абофінансовий лізинг). Але ще не розроблена нормативна база щоб дати можливістьзробити це реально.
Звичайно, усередньостроковій та довгостроковій перспективі використовувати основні фонди,узяті у лізинг, підприємству значно невигідніше, ніж використовувати їх наумовах власності. Крім того, у результаті зворотного лізингу знижуєтьсякредитоспроможність підприємства. Проте платоспроможність його відчутнопідвищується, що дає змогу розрахуватися з поточними зобов’язаннями та уникнутипорушення справи про банкрутство.
Нерідконеплатоспроможне підприємство не має іншого способу відновити ліквідність, аніжвдатися до зворотного лізингу. До того ж це підприємство як збиткове можеотримати значну економію на податкових платежах, які супроводжують операціюкупівлі-продажу відповідного об'єкта основних фондів.
3. Здача в орендуосновних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі.
4. Оптимізаціяструктури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низько ліквіднихоборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництватощо). Визначення оптимального обсягу та структури запасів є завданнямконтролінгу матеріальних потоків. При цьому широко використовується так званийАВС-аналіз.
Слід ураховувати,що надмірні запаси зумовлюють не лише зниження ліквідності підприємства, а йдодаткові витрати, зокрема складські чи робочої сили. Окрім того, існує ризикщодо втрати якості чи знецінення певних видів сировини й матеріалів.
5. Продаж окремихнизькорентабельних структурних підрозділів та об'єктів соціального призначення.За рахунок цієї операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси дляпогашення заборгованості або розширення виробництва. Зауважимо, що в разіпродажу основних фондів (деталей, агрегатів, демонтованого обладнання) такіоперації підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 20%.Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» сумаперевищення виручки від продажу окремих об'єктів основних фондів над їхбалансовою вартістю включається до валових доходів підприємства, а сумаперевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу погашається зарахунок прибутку після оподаткування. Балансова (залишкова) вартість основнихфондів — це різниця між їх початковою вартістю та нарахованою сумою зносу.
6. Рефінансуваннядебіторської заборгованості — це форма реструктуризації активів, що полягає впереведенні дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотнихактивів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо. Одним ізфакторів, які негативно впливають на фінансовий стан підприємств, зокрема на їхплатоспроможність, є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості Погашеннятакої заборгованості є важливим резервом відновлення платоспроможності підприємств,що опинилися у фінансовій кризі. Тому санаційний менеджмент має докласти всіх зусиль,аби використати цей резерв.
До основних формрефінансування дебіторської заборгованості належать:
1. Факторинг —продаж дебіторської заборгованості на користь факторингової компанії чи банку,іншими словами — це операція з перевідступлення першим кредитором прав вимогиборгу третьої особи іншому кредиторові (фактору) з попередньою або наступноюкомпенсацією вартості такого боргу першому кредиторові.
Згідно здоговором про виконання розрахункових операцій через факторинг банк може,наприклад, придбати у підприємства-продавця право вимоги за поставлені товарита надані послуги, строки сплати за які минули (прострочена дебіторськазаборгованість) або за поточними розрахунками. До найважливіших функційфакторингу належать:
· фінансування такредитування: підприємства поступаються правом на одержання грошових коштівзгідно з платіжними документами на поставлену продукцію в обмін на негайнеодержання основної суми дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійноївинагороди факторинговій фірмі);
· покриття ризику: ризикнеповернення кредиторської заборгованості переходить до фактора;
· управління дебіторськоюзаборгованістю: уся робота зі стягнення заборгованості переходить докомпетенції фактора.
Розмір винагородиза факторинговими операціями залежить від ризиковості операції., діючоїпроцентної ставки та строків настання платежу і становить, як правило, від 10%до 20% суми боргу. Перед укладанням угоди фактор перевіряє кредитоспроможністьборжника. За відсутності прямих фінансових відносин між боржником та фактором,кредитоспроможність оцінюється з використанням непрямої інформації, а такожінформації, наданої кредитними інститутами, які обслуговують боржника.
Згідно з чиннимЗаконодавством кредитор має повідомити боржника про свою поступку вимогою, алене зобов’язаний надавати останньому угоду між початковим кредитором і факторомпро поступку вимоги. Проте якщо новий кредитор звертається з претензією тапозовом до боржника, він має довести, що саме йому початковий кредиторпоступився вимогою. Таким доказом є письмова угода між ним: і початковимкредитором про поступку вимогою.
2. Облік, абодисконтування векселів. Зміст цієї операції полягає в тому, що банк, придбавшивексель за іменним індосаментом, терміново його оплачує пред’явникові, а платіжотримує лише з настанням зазначеного у векселі строку погашення. Економічнасутність операції дисконтування така: держатель векселя достроково реалізуєйого банку, тобто комерційний кредит перетворюється на банківський. Задостроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду насвою користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, що їїзаплатив банк, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає за цим векселем устрок платежу, називається дисконтом.
3. Форфейтинг —кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу в експортера векселівта інших боргових вимог, які акцептував імпортер. Продавцем вимог у разіфорфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов’язання за контрактом імає намір рефінансувати дебіторську заборгованість, аби зменшити кредитнийризик та підвищити ліквідність (платоспроможність). Форфейтинг здійснюється, кправило, за участю банківської установи і також є одним зі способівперетворення комерційного кредиту в банківський.
Окрім того, до заходів,які мають на меті рефінансувати дебіторську заборгованість, належить і комплекспроцедур з примусового стягнення заборгованості, зокрема й за позовом доарбітражного суду.
Усісхарактеризовані вище санаційні заходи так чи інакше спричинять зміни в окремихстатях активу балансу.
Одним із головнихнапрямків підвищення платоспроможності та відновлення фінансової стійкостіпідприємств, що перебувають у фінансовій кризі, є зменшення вихідних грошовихпотоків. Вихідні грошові потоки підприємства можна класифікувати таким чином:
1) оплататоварів, робіт, послуг, які становлять собівартість продукції;
2) оплататоварів, робіт, послуг, які не належать до валових витрат;
3) здійсненняреальних та фінансових інвестицій;
4) сплата,податків та інших платежів до бюджету;
5) поверненнякапіталу, який був залучений на фінансовому ринку.
На обсяг останніхдвох напрямків витрачання грошових коштів можливості впливу підприємстваобмежені. Розмір податкових та інших платежів до бюджету залежить відустановленого державою порядку визначення об'єктів оподаткування, ставок татермінів сплати. Обсяг платежів з повернення позик і процентів визначаєтьсяумовами кредитних договорів і значною мірою залежить від готовності кредиторівдо участі в санації підприємства-боржника
Можливості впливупідприємств на обсяги вихідних грошових потоків за першими трьома напрямками єнабагато більшими. Зниження собівартості продукції та витрат, джерелом покриттяяких є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства головний внутрішній санаційний резерв суб'єктівгосподарювання, що перебувають у фінансовій кризі.
Укороткостроковому періоді санаційні резерви, пов’язані зі зниженнямсобівартості продукції, набагато легше виявити та мобілізувати, ніж, скажімо,резерви збільшення виручки від реалізації продукції. Заходи щодо зниженнявихідних грошових потоків за даним напрямком: безпосередньо впливають на рівеньліквідності та платоспроможності підприємства.
Зниження рівнявитрат істотно залежить від рішучості керівництва та персоналу проводитирадикальні зміни на підприємстві, спрямовані на ощадливе використання всіхнаявних ресурсів.
Витрати навиробництво продукції у вартісному вираженні формують її собівартість. Щобсистематизувати роботу, спрямовану на пошук резервів зменшення витрат виробництва,останні доцільно згрупувати за головними ознаками
Прямі витрати —це такі, що пов’язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину,основні матеріали, куповані вироби, напівфабрикати тощо) і можуть бутибезпосередньо включені до їх собівартості.
До непрямихвитрат належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох видів продукції(витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі,загальногосподарські витрати), що включаються до собівартості за допомогоюспеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції(складаються з витрат, що охоплюють кілька елементів), які різняться між собоюза функціональною роллю у виробничому процесі.
До умовно-зміннихналежать витрати, розмір яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції іспадає з його зменшенням. Це витрати на сировину та матеріали, комплектуючівироби, напівфабрикати, паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятиму виробництві продукції, та деякі інші.
Умовно-постійні —це витрати, розмір яких істотно не залежить від збільшення чи зменшення випускупродукції. Це витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробничоюдальністю виробничих підрозділів, а також на забезпечення господарських потребвиробництва. (Типове положення з планування обліку і калькулювання собівартостіпродукції (робіт, послуг) у промисловості. Затверджено постановою КабінетуМіністрів України 26.04.1996 р.3 № -473.)
Плани ощадливоговикористання ресурсів можуть розроблятися за окремими видами продукції, окремимивидами витрат, а також за місцем їх виникнення.
Резерви економіївиробничих витрат виявляються під час планування останніх та аналізу відхиленьфактичних результатів від запланованих. У практиці господарювання вітчизнянихпідприємств плануванню витрат виробництва та аналізу відхилень від такого плануприділяється недостатня увага, хоча у промислове розвинених країнах плануваннявитрат і факторний аналіз відхилень фактичних показників від плановихрозгадаються як основний інструмент зниження витрат.
Перш ніжрозробляти план із собівартості продукції на підприємстві, слід всебічнопроаналізувати його виробничо-господарську діяльність за попередній період.Особлива увага має приділятися аналізу причин виникнення витрат, не зумовленихнормальною організацією виробничого процесу, а саме:
· перевитратипалива, енергії, сировини та матеріалів;
· доплати робітникам завідхилення від нормальних умов праці та роботу понад норму;
· втративід простоїв (недозавантаженність) машин і агрегатів;
· аварії;
· відсутністьналагоджених господарських зв’язків із постачальниками сировини, матеріалів іт. ін.;
· порушеннятрудової та технологічної дисципліни.
Плановасобівартість визначається двома способами:
1) укрупненимирозрахунками зміни базового рівня витрат;
2) кошторисно-нормативнимирозрахунками розміру необхідних витрат.
Укрупненірозрахунки зміни базового рівня витрат виконуються на стадії складання річнихпланів з метою визначити й вивчити динаміку витрат і прибутку, а такожефективність виробництва, перевірити узгодженість натуральних і вартіснихпоказників плану. Основний метод укрупненого планування — розрахунок змінирівня витрат за факторами — так званий факторний аналіз, який можездійснюватися за окремими місцями виникнення витрат та за кожною групоюостанніх.
Розрізняютьосновні групи чинників, що впливають на собівартість продукції. Це – зміна:
1) обсягіввиробництва;
3) технічногорівня виробництва;
Розглянемо тепер,як саме впливають основні чинники на загальний рівень собівартості.
При визначеннівпливу фактора зміни обсягів виробництва слід враховувати, що зі зміною обсягіввиробництва змінюються постійні витрати на одиницю продукції. Частина витратможе змінюватися протягом року, але не пропорційно до змін обсягів виробництва.Такі витрати належать до умовно-змінних.
Зміна технічногорівня виробництва виллється в економії матеріальних і трудових ресурсів затакими основними напрямками:
1) упровадженнянових та удосконалення існуючих технологій;
2) застосуваннянових видів сировини і матеріалів та раціоналізація їх використання;
3) зниженнятрудомісткості одиниці продукції.
Зменшити вихіднігрошові потоки та підвищити платоспроможність підприємства можна й за рахунокзменшення чи заморожування інших витрат, які не належать до собівартостіпродукції.
В даній роботіудосконалення методів діагностики відбувалося засобами MS Excel. В додатку А представлено таблицю вихідних даних «Аналізвиконання плану з собівартості».
ВИСНОВКИ
Благополучнийфінансовий стан підприємства — це важлива умова його безперервного йефективного функціонування. Для його досягнення необхідно забезпечити постійнуплатоспроможність суб'єкта, високу ліквідність його балансу, фінансовунезалежність і високу результативність господарювання.
Для цьогонеобхідно вивчати численні показники, які характеризують всі сторони діяльностіпідприємства (виробництво, його потенціал, організацію, реалізацію, фінансовіоперації, рух грошових потоків) для виявлення глибинних причин змінифінансового становища. Застосування багатобічного комплексного аналізуфінансового стану підприємства створює реальні передумови для керуванняокремими показниками, і відповідно і для посилення їхнього впливу на поліпшенняфінансового клімату.
Фінансовий станпідприємства необхідно аналізувати з позицій і короткострокової, ідовгострокової перспектив, тому що критерії його оцінки можуть бути різні. Станфінансів підприємства характеризується розміщенням його засобів і джерелїхнього формування, аналіз фінансового стану проводиться з метою установити, наскількиефективно використовуються фінансові ресурси, що знаходяться в розпорядженніпідприємства. Фінансову ефективність роботи підприємства відбивають:забезпеченість власними оборотними коштами і їхня схоронність, стан нормованихзапасів товарно-матеріальних цінностей, стан і динаміка дебіторської ікредиторської заборгованості, оборотність оборотних коштів, матеріальнезабезпечення банківських кредитів, платоспроможність.
Стійке фінансовестановище підприємства залежить насамперед від поліпшення таких якіснихпоказників, як продуктивність праці, рентабельність виробництва, фондовіддача,а також виконання плану по пер-минулому. Раціональному розміщенню засобівпідприємства сприяє гарна організація матеріально-технічного забезпеченнявиробництва, оперативна діяльність по прискоренню грошового обігу. У той жечас фінансові утруднення підприємства, відсутність засобів для своєчаснихрозрахунків можуть уплинути на стабільність постачань, порушити ритмматеріально-технічного постачання. У зв'язку з цим аналіз фінансового станупідприємства й аналіз виробничого боку його діяльності повинні взаємнодоповнювати один одного.
Задачами санаціїі санаційного аудиту насамперед є оцінка фінансового аналізу, перевірка витратизасобів по цільовому призначенню, виявлення причин фінансових утруднень,можливостей поліпшення використання фінансових ресурсів, прискорення оборотузасобів і зміцнення фінансового становища.
Керівництвопідприємства увесь час знаходиться перед необхідністю вибору. Воно повинноздійснювати вибір оптимальної ціни реалізації, приймати рішення в галузікредитної й інвестиційної політики та інше, намагаючись домогтися такогоположення, щоб уся діяльність підприємства в комплексі була б рентабельна ізабезпечувала б необхідні грошові поповнення.
Прийняття рішеньу таких областях, як, наприклад, придбання елементів основного капіталу,кадрова політика, визначення асортименту продукції, що пускається, відноситьсядо довгострокового планування. Такі рішення визначають діяльність підприємствана багато років вперед і повинні бути відбиті в довгострокових планах(бюджетах), де ступінь деталізації є досить невисока. Довгострокові планиявляють собою свого роду рамкову конструкцію, складеними елементами якої єкороткострокові плани. План санації це і є довгостроковий план діяльностіпідприємства направлений на вихід підприємства з кризи.
Кредитори уважностежать за цими показниками, щоб бути впевненими, що підприємство може оплатитисвої короткострокові боргові зобов’язання і покрити зафіксовані платежі доходами.
Таким чином,проведений санаційний аудит підприємства дає змогу оцінити, наскількипідприємство готове до погашення своїх боргів і відповісти на запитання,наскільки воно є незалежним з фінансового боку, збільшується або зменшуєтьсярівень цієї незалежності, чи відповідає стан активів і пасивів підприємствацілям його господарської діяльності
З наведеногоаналізу можна зробити наступні висновки:
1. Підприємствознаходиться в дуже глибокій фінансовій кризі;
2. Темпросту основних фінансових показників незначний ;
3. Безвагомих змін у процесі роботи підприємства і застосування реформаторських мірпроцес санації на підприємстві може затягтися на кілька десятків років, замістьвідведених на цей процес 10 років;
4. Підприємствоможе розраховувати на допомогу з боку держави та кредиторів, тому що вонизаінтересовані в беззбитковій діяльності ВАТ «Херсонська ТЕЦ»;
5. З оглядуна вище сказане можна підсумувати виводом, що «Херсонська ТЕЦ» має реальнузмогу подолати кризу, вийти на беззбитковий режим діяльності, уникнутибанкрутства (ліквідації) підприємства.
Щобурівняти права та обов’язки всіх цих груп, Верховна Рада має намір у листопадірозглянути проект закону «Про внесення змін до Закону України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Залишаючи в основістарий закон, у нього внесуть 25 змін, спрямованих на зміцнення позицій трьохсторін, що беруть участь у банкрутстві та санації кризових підприємств, —кредитора, інвестора та боржника, у тому числі трудового колективу і держави яквласника акціонерних товариств із державною часткою власності.
«Прогалинив законі дозволяють використовувати його на свою користь у частині захопленнявласності підприємств. У новому законі дається більше прав раді кредиторів, ане окремим кредиторам, оскільки є вже прецеденти, коли це використовувалинеправильно», — вважає Юрій Єхануров, голова комітету ВР України з промисловоїполітики та підприємництва. У новому варіанті закону «конкурсні кредитори»,заборгованість перед якими була нагромаджена до початку процедури банкрутства,ставляться в рівні умови з «поточними кредиторами», чиї борги утворені вжепісля початку процедури банкрутства. За попереднім варіантом, на других непоширювався мораторій, і вони вимивали оборотні кошти або устаткування банкрутатак, що «конкурсні кредитори» залишалися при «бубнових інтересах».
Крімтого, у новому варіанті в комітет кредиторів уводиться представник трудовогоколективу, а роль профспілок вирішальна при контролі за виконанням заходів підчас процедури санації. «Раніше закон був не досить соціально спрямований,оскільки його положення не дають можливості врахувати права й інтереситрудового колективу боржника повною мірою», — каже нардеп Борис Райков, якийочолював до приходу у Верховну Раду спостережну раду ВАТ «Азот». У новомупроекті підвищується статус важливих для економічної безпеки державипідприємств, які перебувають на межі банкрутства або проходять процедурусанації. Зокрема збільшуються терміни санації. «Будь-які коливання навколопідприємств, що входять у систему національних інтересів та економічноїбезпеки, не кажучи вже про процедуру банкрутства, ведуть до підриву українськоїекономіки, дестабілізації в суспільстві. Тому Україні винятково невигідне нелише банкрутство таких підприємств, а й будь-які фінансові або менеджерськіпроблеми на цих підприємствах, не вигідні дії кредиторів цих підприємств, якщовони дестабілізують їх роботу», — вважає народний депутат ВР Степан Гавриш. Якзазначають експерти комітету ВРУ з економічної політики, головне, на щоспрямований новий законопроект про банкрутство, — дати можливість боржниковірозрахуватися з кредитором, при цьому всі кредитори отримують рівні права ігарантії щодо погашення боргу. Механізм «штучного банкрутства» виключається, атрудовий колектив банкрута отримує гарантію погашення заборгованості ісоціального захисту на випадок звільнення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. ЗаконУкраїни “Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993 року N 3125-XII
2. ЗаконУкраїни “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом” N 2343-XII від 14 травня 1992 року.
3. Закон України “Про підприємства вУкраїні” // Голос України. — 1991. — 27 бепезня
4. Закон України “Прострахування” від 7.03.1996 №85/96-ВР.
5. Наказ Агентства з питаньзапобігання банкрутству підприємств та організацій „Про затвердження методики проведенняпоглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможнихпідприємств та організацій” від 27 червня 1997 р. N 81.
6. Наказ Агентства з питаньзапобігання банкрутству підприємств та організацій „Про затвердження методикиінтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій” від23.02.98 N 22.
7. Наказ Міністерства економікиУкраїни „Про затвердження Методичних рекомендації щодо виявлення ознакнеплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства,фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства” від 17 січня 2001 р. N 10.
8. Наказ Міністерства фінансівУкраїни та Фонду державного майна України „Про затвердження Положень про порядокздійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації”від 26.01.2001 N49/121.
9. Положення Міністерствафінансів України. Фонд держмайна України. „Про порядок здійснення аналізуфінансового стану підприємств, що підлягають приватизації”. — N 49/121 від26.01.2001.
10.Положення Міністерствафінансів України „Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерськогообліку” від 31.03.1999 № 87. Зареєстровано: Міністерство юстицій України від21.06.1999 №391/3684.
11.Постанова правління НБУ „Прозатвердження положення про застосування Національним банком України заходіввпливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства” від04.02.98 №38.
12.Постановою Кабінету МіністрівУкраїни „Про порядок проведення санації державних підприємств” від 08.02.94.
13.Постанова Кабінету МіністрівУкраїни “Про затвердження Порядку проведення досудової санації державнихпідприємств” від 17/03/2000 № 515.
14.Антикризисное управление: Учебноепособие / В.Г. Крыжановский, В.И. Лапенков, В.И. Лютер и др.; под ред. Э.С.Минаева и В.П. Панагущина. – М.: Издательство ПРИОР, 1998. – 432 с.
15.Анализ и прогнозирование результатовпроизводственной и финансовой деятельности предприятий, объединений, региона(методические пособия) / Прокопенко Н.Д., Белый Е.Л., Богачев С.В. и др. –Донецк: ИЭП НАН Украины, 1999. – 111 с.
16.Балабанов И. Т. Основы финансовогоменеджмента; Уч, пособие. — М.: Финансы и статистика, 1998.
17.Бланк И.А. Основы финансовогоменеджмента. – К.: Ника-центр, -1999.
18.Бланк И. А. Стратегия итактика управления финансами. — К., 1996.
19.Булеев И.П., Брюховецкая Н.Е.Антикризисное управление предприятием. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 1999. – 179с.
20.Горфинкель В.Я., Швандар В.А.Экономика предприятия. — М., «Банки и биржи», 1998.
21.Економічний аналізгосподарської діяльності./Іващенко В.І., Болюх М.А., — К., -1999р.
22.Економічний аналіз: Навч.Посібник/М.А. Болюх, В.В. Бурчевський, М.І. Горбатюк; За ред. Акад.НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. –К.: КНЕУ, -2001.
23.Енциклопедичний словник бізнесмена: Менеджмент, маркетинг, інформатика/Зазаг. ред. М.І. Молдованова. — К.: Техніка, 1993.
24.Кононенко О. Аналіз фінансовоїзвітності. – Х.: Фактор, 2002.
25.Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом.Выбор инвестиций. Анализ отчетности. – Москва «Финансы и статистика»,1996.
26.Колпина Л.Г., Марочкина В.М. Финансовые планыпредприятий. Под редакцией М.И. Плотницкого, Минск, «Вышейшая школа»1997 г.
27.Коробов М. Я. Фінанси промисловогопідприємства. — К., 1995.
28.Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз іпланування. – Дн-к. – 2001.
29.Крейнина М.Н. Финансовое состояние предприятия.Методы оценки. М: ДиС, 1997 год.
30.Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналізсуб’єктів господарювання.: Монографія. – К.: КНЕУ, 2001.
31.Олег Гавриш Санація протибанкрутства // Дзеркало тижня. — № 40 (415) 19 — 25 жовтня 2002.
32.ПавловськаО.В., ПритулякН.М., Невмержицька Н.Ю. Фінансовий аналіз: Навч. Метод посібник для самост. вивч.дисц. – К.: КНЕУ, -2000.
33.Проблемы формирования антикризиснойполитики и механизма банкротства предприятий. – Донецк: ИЭП НАН Украины. –1998.
34.Покропивный С.Ф., Соболь С.м., ШвиданенкоГ.О. Бізнес-план: технология розробки та обґрунтування:Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 1999.
35.Савицкая Г.В. Анализ хозяйственнойдеятельности предприятия: 4-е издание, перераб. и доп. – Минск, — 1999.
36.Самойлов Л.Л. Практические выводы порезультатам анализа финансовых показателей //http://manage.ru
37.Справочник финансиста. / под ред. Э.А. Уткина,изд-во «Экмос», 1998 год, 494 с.
38.Стратегическое планирование. / под ред. Э.А.Уткина, — М: Тандем, изд. «Экмос», 1998 год
39.Сытник Л.С. Методы прогнозированиябанкротства и обеспечения безубыточности предприятия // Экономикапромышленности. – 1999. – № 1 (3). – С. 96-104.
40.Сытник Л.С.Организационно-экономический механизм антикризисного управления предприятием. –Донецк: ИЭП НАН Украины, 2000. – 504 с.
41.Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств:Навч… посібник. – К.: КНЕУ, 2000.
42.Титов М. І. Банкрутство:Матеріально-правові та процесуальні аспекти / За наук. ред. В. М. Гайверонського. — X.: Консум, 1997.
43.Фінансовий менеджмент: Навч.-метод. Посібник для самост. вивч. дисц./А.М. Поддєрьогін, Л.Д. Бурк, Н.Ю. Калач та ін. – К.: КНЕУ, 2001.
44.Финансовое планирование и контроль: пер. с англ./под ред. М.А. Подкока – Москва: Перспектива, 1996 г.
45.Фольмут Х.Й. Инструменты контролинга от А до Я:Пер. с нем./ Под ред. М.Л. Лукашевича. – М.: Финансы и статистика, 1998.
46.Уткин Э.А. Антикризисное управление — Москва,Финансы и статистика. 1997 г.
ДОДАТКИ
Аналіз виконанняплану з собівартостіЕлемент витрат 2001 2002 2003 2004 2005 2006 П % П Ф % П Ф % П Ф % П Ф % П Ф % Матеріальні витрати 18,74 42,12 224,76 26,60 44,86 168,6 28,97 46,90 161,89 31,13 56,30 180,85 38,79 50,50 130,2 30,52 35,90 117,6 Оплата праці 32,39 21,99 67,89 26,28 20,86 79,38 28,85 20,34 70,50 28,15 23,89 84,87 26,97 25,14 93,21 31,73 24,89 78,44 Соціальні заходи 12,05 8,21 68,13 9,85 7,78 78,98 10,81 7,57 70,03 10,56 8,63 81,72 12,82 11,36 88,61 15,92 11,66 73,24 Амортизація 1,72 9,01 523,84 5,42 6,42 118,4 5,40 6,96 128,89 5,12 7,15 139,65 14,35 16,51 115,1 11,88 18,46 155,39 Інші витрати 0,82 20,16 2459 5,16 18,32 355,1 5,31 16,66 313,75 1,35 2,82 208,9 2,09 2,36 112,92 1,87 2,12 113,37 Виробнича собівартість 65,72 101,49 154,43 73,31 98,24 134,01 79,34 98,43 124,06 76,31 98,79 129,22 95,02 105,80 111,34 91,92 93,03 101,21 Позавиробничі витрати 0,61 1,90 311,48 1,09 1,23 112,84 1,20 2,29 190,83 8,73 18,09 207,22 8,92 9,00 100,9 5,95 6,35 106,72 Повна собівартість 66,33 103,39 155,87 74,40 99,47 133,70 80,54 99,72 123,81 85,04 116,88 137,44 103,94 114,87 110,52 97,87 99,38 101,54