Зміст
Вступ
1. Вольтер: естетичні погляди, етапитворчості
2. Філософські твори Вольтера
3. Своєрідність будови сюжету повісті«Кандід»
4. Ідейно-тематичний зміст повісті«Простодушний»
Висновки
Списоквикористаної літератури
Вступ
Французькафілософія займає чільне місце в історії європейської і світової культуризавдяки діяльності таких видатних представників просвітництва, як Вольтер,Руссо, Дідро, Гольбах, Гельвецій. Франсуа Марі Арує Вольтер (1694 – 1778) –видатний французький просвітник-енциклопедист, філософ, історик, блискучийлітератор, правознавець, захисник обездолених. Всією своєю багатогранноюдіяльністю боровся проти засилля церкви, клерикалів, схоластики, властей;закликав до непокори, до боротьби: “Народ! Прокинься, розірви свої кайдани;тебе закликає свобода, ти народжений для неї” – це Вольтер. За критикуантидемократичного правління регента Франції, майже на рік, був заточений вБастилію. Нерідко змушений був тікати від переслідувань за кордон.
Опублікував низкуфілософських праць, таких як “Філософські листи” (1727 – 1733), “Метафізичнийтрактат” (1734), “Розміркування про людину” (1737), “Основи філософії Ньютона”(1736 – 1738), “Сократ” (1759), “Кишеньковий філософський словник” (1764) табагато інших. За життя Вольтера вийшли друком 19 томів його творів посмертне,повне видання творів філософа налічувало аж 70 томів.
В цих творахВольтера були закладені основи французької філософії і французькогопросвітництва.
1. Вольтер:естетичні погляди, етапи творчості
Справжнє ім'я Франсуа Марі Аруе, франц. письменник іфілософ-просвітитель, деіст. Лірика молодого Вольтера пройнята епікурейськимимотивами, містить випади проти абсолютизму. Зіграв значну роль в ідейнійпідготовці Франц. рев-ції кін. 18 ст З ім'ям Вольтера пов'язано поширення вРосії т.з. вольтер'янства (дух релігії вільнодумства, пафос скиненняавторитетів).
Франсуа Марі Аруе — відоміший під псевдонімом Вольтер — був провідноюфігурою французької Освіти. Поет, драматург, есеїст, романіст, автор короткихрозповідей, історик і філософ, Вольтер був апостолом вільнодумного лібералізму.
Народився Вольтер в 1694 році в Парижі. За походженням відносився досереднього класу. Батько Вольтера був юристом. В молодості Вольтер поступив в коллеж єзуїтів Луи-ле-гранд в Парижі, потім деякий час вивчавзаконодавство, але кинув це заняття. Незабаром він завоював в Парижі репутаціюдуже дотепного парубка, автора тонких жартів і сатиричних віршів. При старомурежимі у Франції подібне мудрування могло виявитися небезпечним, і в результатіза деякі політичні вірші Вольтера заарештували і кинули до Бастілію. Майже ріквін провів у в'язниці, де присвячував час написанню епічної поеми«Генріада», яка згодом отримала значне визнання. У 1718 році,незабаром після звільнення Вольтера з в'язниці, його п'єса «Едіп»була поставлена в Парижі, де мала величезний успіх. У двадцять чотири роки їїавтор став знаменитим і протягом шістдесяти років життя, що залишилися, бувпровідною фігурою французької літератури.
Вольтер поводився з грошима так само розумно, як із словом, і врешті-рештстала незалежною багатою людина проте в 1726 році попав в дуже неприємну ситуацію, зарекомендував себе остроумнейшим і яскравим з кому свого часу (аможливо, і всіх часів) вистачало скромності, яку деякі французькі аристократилюбили в простих людях. Це привів диспуту між Вольтером і одним такимаристократом — шевальє де Роганом, в якому дотепністьпершого принесло йому перемогу в словесній дуелі. Проте незабаром організувавбиття противника групою хуліганів, а пізніше уклав його до Бастілію. НезабаромВольтера випустили з в'язниці при умові, що він покине Францію. Вольтервідправився до Англії, де прожив два з половиною роки.
Перебування в Англії виявилося поворотною крапкою в його житті. Віннавчився говорити і читати по-англійськи, познайомився з працями такихзнаменитих англійців, як Джон Локк, Френсис Бекон, Ісаак Ньютон і УїльямШекспір, а також особисто познайомився з багатьма англійськими мислителями тогочасу. Вольтер був приголомшений Шекспіром, англійською наукою і емпіризмом. Алебільш всього його уразила політична система. Англійська демократія і особистісвободи були різким контрастом політичним умовам у Франції. Жоден англійськийлорд не міг видати указ і таким чином ув'язнити Вольтера. І якби його з якоїсьпричини несправедливо звинуватили, після доставки до суду він незабаром був бизвільнений.
Коли Вольтер повернувся до Франції, він написав свою першу важливуфілософську роботу «Філософські листи», зазвичай звану«Англійські листи». Ця книга, опублікована в 1734 році, знаменуєсобою початок французької Освіти. У «Англійських листах» Вольтерпредставив в цілому схвальний опис британської політичної системи, ідей ДжонаЛокка і інших англійських мислителів. Видання книги викликало обуренняфранцузьких властей, і Вольтер знову був вимушений покинути Париж.
Велику частину наступних п'ятнадцяти років він прожив в Цирі в східнійФранції, де був полюбленим мадам дю Шателе, красивої, освіченої дружини маркіза. У 1750 році, через рікпісля її смерті, Вольтер поїхав до Німеччини на особисте запрошення прусськогокороля Фрідріха Великого. Три роки він провів при дворі Фрідріха в Потсдамі.Спочатку Вольтер подружився з освіченим, розумним господарем, але врешті-рештвони посварилися, верб 1753 року Вольтер покинув Німеччину.
Залишивши цю країну, Вольтер оселився в маєток недалеко від Женеви, дезнаходився в безпеці від французького і прусського королів. Проте йоголіберальні погляди зробили для нього небезпечною навіть Швейцарію. У 1758 роцівін переїхав в інший маєток, у Фернье, недалеко від французько-швейцарськогокордону, де у нього були два напрями для втечі в разі чергових неприємностей звластями. Вольтер прожив там двадцять років, створюючи літературні іфілософські твори, переписуючись з європейськими інтелектуальними лідерами іприймаючи відвідувачів.
Всі ці роки об'єм його робіт не зменшувався. Він був фантастично пліднимписьменником. Говорять, всі його вигадування займають більше 30 000 сторінок.Вони включають епічні поеми, ліричні вірші, особисті листи, памфлети, романи,короткі розповіді, п'єси, серйозні книги по історії і філософії.
Вольтер завжди сильно вірив в релігійну терпимість. Коли він наближавсядо свого сімдесятиріччя, у Франції сталося декілька особливо жахливих випадківпереслідування протестантів. Схвильований і розлючений Вольтер святив себеінтелектуальній боротьбі проти релігійного фанатизму. Він написав величезнечисло політичних памфлетів, що висміюють релігійні розбрати. Також вінзакінчував всі свої особисті листи словами: «Знищимо відому річ». Під«відомою річчю» Вольтер мав на увазі релігійний фанатизм.
У 1778 році, коли йому були вісімдесят три роки, він повернувся до Парижана прем'єру своєї нової п'єси "Ірена". Натовпи людей аплодували йомуяк «великому старійшині» французької Освіти. Сотні залицяльників,включаючи Бенджамина Франкліна, відвідували його. Але незабаром життя Вольтерапідійшло до кінця. 30 травня 1778 року він помер в Парижі. Із-за відвертогоантиклерикалізму його не могли поховати в місті по християнському звичаю, алетринадцять років через французькі революціонери, що перемогли, викопали останкивеликої людини і перезаховали його в Пантеоні до Парижа
2. Філософські твори Вольтера
Роботи Вольтера настільки багаточисельні, що в короткій статті було бдуже важко перерахувати навіть великі. Основні ідеї, що проповідують їм зажиття, важливіше за заголовки. Одним з найсильніших переконань Вольтера буласвобода слова і друку. Часто йому приписують фразу: «Я не згоден з тим, щови говорите, але до смерті захищатиму ваше право сказати це». Хоча вінніколи не виголошував саме цих слів, вони точно виражають його відношення доданого питання.
Іншим провідним принципом Вольтера була переконаність в свободівіросповідання. Все своє життя він твердо протестував проти релігійногонасильства і переслідування. Хоча Вольтер вірив в Бога, він протестував протибагатьох релігійних догм і постійно стверджував, що організована релігія була восновному обманом.
Цілком природно, Вольтер ніколи не вірив, ніби титуловані французькіаристократи були розумніші або кращі за нього самого, і слухачі філософавзнали, що так зване «божественне право королів» — велика дурість.Хоча сам Вольтер був далекий від сучасної демократії (він віддавав перевагусильній, але освіченій монархії), основна маса його ідей явно перечилабудь-якій формі ієрархічного правління. Отже, недивно, що більшістьпослідовників Вольтера прийшли до прийняття демократії. Його політичні ірелігійні ідеї були, таким чином, головною течією у французькій Освіті, іістотна їх частина була взята для французької революції 1789 років.
Сам Вольтер не був вченим, але цікавився наукою і був гарячим прибічникомемпіричних поглядів Френсіса Бекона і Джона Локка. Ще він був серйозним іздатним істориком. Однією з його найбільш важливих праць була усесвітняісторія: «Есе про звичаї і дух націй». Ця книга відрізняється від більшостіпопередніх робіт по історії в двох аспектах: перший — Вольтер визнавав, щоЄвропа була всього лише малою частиною світу, і, отже, присвятив значну частинусвоєї праці азіатської історії; другий — він розділяв погляд, що історіякультури в цілому важливіше за політичну історію. Таким чином, його книгабільше стосувалася соціальних і економічних умов, а також розвитку мистецтв,чим королів і розв'язаних ними воєн.
Вольтер не був спочатку філософом. В значній мірі він запозичував ідеїінших людей, таких як Джон Локк і Френсіс Бекон, знов обнародував їх іпопуляризував. Проте завдяки роботам Вольтера, більше, ніж чиїм-небудь іншим,ідеї демократії, релігійної терпимості і інтелектуальної свободи поширилися уФранції і по суті здебільше Європи. Хоча у французькій Освіті були інші чудовіписьменники (Дідро, Д'Аламбер, Руссо, Монтеск'є та інші), буде чесним назватиВольтера першим лідером цього руху. Перш за все, його неповторний літературнийстиль, тривала робота і величезне число творів забезпечили йому набагато більшбагаточисельну аудиторію, ніж іншим письменникам. По-друге, його ідеї булихарактерні для всієї Освіти. І по-третє, Вольтер випередив всі інші чудовіфігури в часі. Велика робота Монтеск'є «Дух законів» з'явилася лише в1748 році, перший том знаменитій «Енциклопедії» — в 1751-м перше есеРуссо було написане в 1750 році. А «Англійські листи» Вольтера видалив 1734 році, і на той час він вже шістнадцять років був знаменитий.
Праці Вольтера, за винятком короткого роману «Кандід», сьогоднічитаються мало. Проте у вісімнадцятому столітті вони були дуже популярні, і,отже, автор зіграв важливу роль в зміні клімату думок, що врешті-решт привів доФранцузької революції. Його вплив стосувався не лише Франції. Такі американці,як Томас Джефферсон, Джеймс Медісон і Бенджамин Франклін були знайомі зроботами Вольтера, і багато його ідей увійшли до американської політичноїтрадиції.
3. Своєрідність будови сюжету повісті «Кандід»
Зовні повість будується як життєпис головного героя, історія всіляких лихі нещасть, що наздоганяють Кандіда в його мандрах по світлу. На початку повістіКандід вигнаний із замку барона Тундер-тен-Тронка за те, що посмів закохатися вдочку барона, прекрасну Кунігунду. Він потрапляє найманцем в болгарську армію,де його тридцять шість разів проганяють через буд і бігти звідки йому удаєтьсялише під час битви, в якій вилягло тридцять тисяч душ; потім переживає бурю,корабельну аварію і землетрус в Лісабоні, де потрапляє до рук інквізиції ітрохи гине на автодафе. У Лісабоні герой зустрічає прекрасну Кунігунду, щотакож зазнала безліч нещасть, і вони вирушають до Південної Америки, де Кандідпотрапляє у фантастичні країни орельонов і в Ельдорадо; через Сурінам вінповертається до Європи, відвідує Францію, Англію і Італію, і завершуються йогомандри в околицях Константинополя, де він одружується на Кунігунде і намаленькій фермі, що належить йому, збираються всі персонажі повести. ОкрімПанглоса, в повести немає щасливих героїв: кожен розповідає душу, що леденить,історію своїх страждань, і це достаток горя заставляє читача сприйматинасильство, жорстокість як природний стан світу. Люди в нім розрізняються лишемірою нещасть; будь-яке суспільство несправедливе, а єдина щаслива країна вповести — неіснуюче Ельдорадо. Змальовує світ як царство абсурду, Вольтерпередбачає літературу ХХ століття.
Кандід, чистий і щирий хлопець, виховується в убогому замку жебрака, алепихатого вестфальского барона разом з його сином ідочкою. Їх домашній вчитель, доктор Панглосс, доморосла філософ-метафізика, учивдітей, що вони живуть в кращому зі світів, де все має причину і наслідок, аподії прагнуть до щасливого кінця.
Нещастя Кандіда і його неймовірні подорожі починаються, коли йоговиганяють із замку за захоплення прекрасною дочкою барона Кунігундой.
Аби не померти з голоду, Кандід вербується в болгарську армію, де йогосічуть до напівсмерті. Він ледве уникає загибелі в жахливій битві і рятуєтьсявтечею до Голландії. Там він зустрічає свого вчителя філософії, вмираючого відсифілісу. Його лікують з милосердя, і він передає Кандіду страшну новину провинищування сім'ї барона болгарами. Кандід вперше ставить під сумнівоптимістичну філософію свого вчителя, настільки приголомшують його пережите іжахливу звістку. Друзі пливуть до Португалії, і, ледве вони ступають на берег,починається страшний землетрус. Поранені, вони потрапляють до рук інквізиції запроповідь про необхідність вільної волі для людини, і філософа повинні спалитина вогнищі, щоб це допомогло усмирити землетрус. Кандіда хльостають різками ікидають вмирати на вулиці. Незнайома стара підбирає його, виходжує і запрошує врозкішний палац, де його зустрічає полюблена Кунігунда. Виявилось, що вонадивом вижила і була перепродана болгарами багатому португальському євреєві,який був вимушений ділити її з самим Великим Інквізитором. Раптом в дверяхпоказується єврей, господар Кунігунди. Кандід вбиває спочатку його, а потім іВеликого Інквізитора. Все троє вирішують бігти, але по дорозі якийсь чернецькраде у Кунігунди коштовності, даровані їй Великим Інквізитором. Вони насилудобираються до порту і там сідають на корабель, що пливе до Буенос-Айреса. Тамвони насамперед шукають губернатора, аби повінчатися, але губернатор вирішує,що така красива дівчина повинна належати йому самому, і робить їй пропозицію, якувона не проти прийняти. В ту ж хвилину стара бачить у вікно, як з корабля, щопідійшов в гавань, сходить чернець, що обкрав їх, і намагається продатиприкраси ювелірові, але той взнає в них власність Великого Інквізитора. Вже нашибениці злодій признається в крадіжці і детально описує наших героїв. СлугаКандіда Какамбо умовляє його негайно бігти, небезпідставно вважаючи, що жінкиабияк викрутяться. Вони прямують у володіння єзуїтів в Парагваї, які в Європісповідають християнських королів, а тут відвойовують у них землю. У так званомубатьку полковнику Кандид взнає барона, брата Кунігунди. Він також дивомзалишився живий після побоїща в замку і капризом долі виявився серед єзуїтів.Дізнавшись про бажання Кандіда одружуватися на його сестрі, барон намагаєтьсяубити низкородного нахабу, але сам падаєпоранений. Кандід і Какамбо біжать і опиняються в полоні в диких орейлонов,які, думаючи, що друзі — слуги єзуїтів, збираються їх з'їсти. Кандід доводить,що тільки що він убив батька полковника, і знов уникає смерті. Так життя зновпідтвердило правоту Какамбо, що вважав, що злочин на одному світі може піти накористь в іншому.
На дорозі від орейлонов Кандид і Какамбо, збившись здороги, потрапляють в легендарну землю Ельдорадо, про яку в Європі ходили дивнінебилиці, що золото там цінується не дорожче за пісок. Ельдорадо була оточенанепереборними скелями, тому ніхто не міг проникнути туди, а самі жителі ніколине покидали своєї країни. Так вони зберегли початкову етичну чистоту іблаженство. Всі жили, здавалося, в достатку і веселості; люди мирно працювали,в країні не було ні в'язниць, ні злочинів. У молитвах ніхто не випрошував благу Всевишнього, але лише дякував Йому за те, що вже мав. Ніхто не діяв зпримусу: схильність до тиранення була відсутня і в державі, і в характерахлюдей. При зустрічі з монархом країни гості зазвичай цілували його в обоє щоки.Король умовляє Кандіда залишитися в його країні, оскільки краще жити там, детобі до душі. Але друзям дуже хотілося здатися на батьківщині багатими людьми,а також з'єднатися з Кунегондой. Король на їх прохання дарил друзям ста овець,завантажених золотом і самоцвітами. Дивна машина переносить їх через гори, івони покидають благословенний край, де насправді все відбувається до кращого, іпро яке вони завжди жалкуватимуть.
Поки вони рухаються від кордонів Ельдорадо до міста Сурінаму, всі вівці,окрім двох, гинуть. У Сурінаме вони взнають, що в Буенос-Айресі їх як і ранішерозшукують за вбивство Великого Інквізитора, а Кунігунда стала улюбленоюналожницею губернатора Вирішено, що викупляти красуню туди відправиться одинКакамбо, а Кандід поїде у вільну республіку Венецію і там їх чекатиме. Майжевсі його скарби краде шахрай купець, а суддя ще карає його штрафом. Після цихвипадків низькість людської душі в черговий раз повергає в жах Кандіда. Тому впопутники хлопець вирішує вибрати найнещаснішу, ображену долею людину. Такимвін визнав Мартіна, який після пережитих бід став глибоким песимістом. Вониразом пливуть до Франції, і по дорозі Мартін переконує Кандіда, що в природілюдини брехати, вбивати і зрадити свого ближнього, і скрізь люди однаковонещасні і страждають від несправедливостей.
У Парижі Кандід знайомиться з місцевими вдачами і звичаями. І те і іншевельми його розчаровує, а Мартін лише більше зміцнюється у філософії песимізму.Кандіда відразу оточують шахраї, лестощами і обманом вони витягують з ньогогроші. Всі при цьому користуються неймовірною довірливістю хлопця, яку вінзберіг, не дивлячись на всі нещастя. Одному пройдисвітові він розповідає про любовдо прекрасної Кунігунде і свій план зустріти її у Венеції. У відповідь на йогомилу відвертість Кандіду підстроюють пастку, йому загрожує в'язниця, але,підкуповує вартових, друзі рятуються на кораблі, що пливе до Англії. Наанглійському березі вони спостерігають абсолютно безглузду страту ні в чому неповинного адмірала. З Англії Кандід потрапляє нарешті до Венеції, подумуючилише про зустріч з ненаглядною Кунігундой. Але там він знаходить не її, а новийзразок людського жалю — служницю з його рідного замку. Її життя доводить допроституції, і Кандід бажає допомогти їй грошима, хоча філософ Мартінпередбачає, що нічого з цього не вийде. У результаті вони зустрічають її в щетяжчому стані. Свідомість того, що страждання для всіх неминучі, заставляєКандіда шукати людину, чужу печалі. Таким вважався один знатний венеціанець.Але, відвідавши цю людину, Кандід переконується, що щасті для нього в критиці інезадоволеності що оточує, а також в запереченні будь-якої краси. Нарешті вінвиявляє свого Какамбо в найжалюгіднішому положенні. Той розповідає, що,заплативши величезний викуп за Кунігунду, вони піддалися нападу піратів, і тіпродали Кунігунду в служіння до Константинополя. Що ще гірше, її втратило всієїсвоєї краси. Кандід вирішує, що, як людина честі, він все одно повинен знайтикохану, і їде до Константинополя. Але на кораблі він серед рабів взнає доктораПанглосса і власноручно заколеного барона. Вони дивним чином избегли смерті, і доля складними дорогамизвела їх рабами на кораблі. Кандід негайно їх викупляє і віддає гроші, щозалишилися, за Кунігунду, стару і маленьку ферму.
Хоча Кунігунда стала дуже потворною, вона наполягла на браку з Кандідом.Маленькому суспільству нічого не залишалося як жити і працювати на фермі. Життябуло воістину болісним. Працювати ніхто не хотів, нудьга була жахлива, і лишезалишалося, що без кінця філософствувати. Вони сперечалися, що переважно:піддати себе стільком страшним випробуванням і мінливостям долі, як ті, що вонипережили, або приректи себе на жахливу нудьгу бездіяльного життя. Гідноївідповіді ніхто не знав. Панглосс втратив віру в оптимізм, Мартін же, навпаки,переконався, що людям всюди однаково погано, і переносив труднощі зупокорюванням. Але вони зустрічають людину, що живе замкнутим життям на своїйфермі і сповна задоволеного своєю долею. Він говорить, що будь-яке честолюбствоі гординя згубні і гріховні, і що лише праця, для якої були створені всі люди,може врятувати від найбільшого зла: нудьги, пороку і нужди. Працювати в своємусаду, не базікання, так Кандід приймає рятівне рішення. Община наполегливопрацює, і земля винагороджує їх сторицею. «Потрібно обробляти свої сад», — невтомлюється нагадувати їм Кандід.
4. Ідейно-тематичний зміст повісті «Простодушний»
Липневим вечором 1689 р. абат де Керкабон прогулювався з сестрою по берегу моря в своєму маленькому приорате в Нижній Бретані і роздумував прогірку долю брата і його дружини, що двадцять років тому відплили з того самогоберега до Канади і зниклих там навіки. У цей момент в бухту причалює судно івисаджує на берег молоду людину в одязі індійця, який представляєтьсяПростодушним, оскільки так називали його друзі-англійці за щирість і незміннучесність. Він приголомшує поважний пріор чемністю і розсудливістю, і йогозапрошують на вечерю в будинок, де Простодушного представляють місцевомусуспільству. Наступного дня, бажаючи віддячити своїм господарям за гостинність,хлопець дарував їм талісмана: зв'язані на шнурку портретики невідомих йомулюдей, в яких пріор з хвилюванням взнає тих, що згинули в Канаді брата-капітанаі його дружину. Простодушний не знав своїх батьків, і його виховали індійці гурони. Знайшовши в особі пріору і йогосестри люблячого дядька і тіточку, хлопець поселяється в їх будинку.
Насамперед добрий пріор і його сусіди вирішують охрестити Простодушного.Але спершу потрібно було прояснити його, оскільки не можна обернути в новурелігію дорослу людину без його відома. Простодушний читає Біблію, і завдякиприродній тямущості, а також тому, що його дитинство не було обтяжене дурницямиі безглуздостями, його мізки сприймали всі предмети в неспотвореному вигляді.Хресною матір'ю, згідно бажанню Простодушного, була запрошена чарівна м-чи де Сент-Ів, сестра їх сусіда абата.Проте таїнство несподівано виявилося під загрозою, оскільки хлопець щиро бувупевнений, що хреститися можна лише в річці за прикладом персонажів Біблії.Незіпсований умовностями, він відмовлявся визнати, що мода на хрещення моглазмінитися. За допомогою чарівної Сент-Ів Простодушного все ж удалося умовитихреститися в купелі. У ніжній бесіді, що послідувала за хрещенням, Простодушнийі м-чи де Сент-Ів признаються у взаємному коханні, і хлопець вирішує негайноодружуватися. Доброзвичайній дівиці довелося пояснити, що правила вимагаютьдозволу на брак їх родичів, і Простодушний визнав це черговою безглуздістю:чому щастя його життя повинне залежати від його тіточки. Але поважний пріороголосив племінникові, що за божеськими і людськими законами одружуватися нахресній матері — страшний гріх. Простодушний заперечив, що в Священній книзіпро таку дурість нічого не сказано, як і про багато що інше з того, що вінспостерігав в своїй новій батьківщині. Він також не міг узяти в толк, чомуримський папа, що живе за чотириста льє і говорить на чужій мові, повинендозволити йому одружуватися на улюбленій дівчині. Він присягнувся одружуватисяна ній того ж дня, що і спробував здійснити, уломлюється в її кімнату іпосилаючись при цьому на її обіцянку і своє природне право. Йому сталидоводити, що, не будь між людьми договірних стосунків, природне правозверталося б в природний розбій. Потрібні нотаріуси, священики, свідки,договори. Простодушний заперечує, що лише ганебним людям потрібні між собоютакі обережності. Його заспокоюють, сказавши, що закони придумали якраз чесні іосвічені люди, і чим краще за чоловік, тим покірніше він повинен їмпідкорятися, аби подавати приклад порочним. В цей час родичі Сент-ив вирішують заховати її в монастирі,аби видати заміж за людину нелюба, від чого Простодушний приходить у відчай ілють.
У похмурому смутку Простодушний бродить по берегу, коли раптом бачитьвідступаючий в паніці загін французів. Виявилось, що англійська ескадравіроломно висадилася і збирається напасти на містечко. Він відважно кидаєтьсяна англійців, ранить адмірала і надихає французьких солдатів на перемогу.Містечко було врятоване, а Простодушний прославлений. У захваті битвою вінвирішує узяти штурмом монастир і визволити свою наречену. Від цього йогоутримують і дають пораду поїхати до Версаля до короля, а там отримативинагороду за порятунок провінції від англійців. Після такої честі ніхто незможе перешкодити йому одружуватися на м-чи де Сент-Ів.
Дорога Простодушного до Версаля лежить через маленьке містечкопротестантів, яких тільки що втратило всіх прав після відміни едикту Нантськогоі насильно зверталися в католицтво. Жителі із сльозами покидають місто, іПростодушний пробує зрозуміти причину їх нещасть: чому великий король йде наповоді у папи і позбавляє себе на догоду Ватикану шестисот тисяч вірнихгромадян. Простодушний переконаний, що провиною всьому підступи єзуїтів інегідних радників, що оточили короля. Як би інакше він міг потурати папі,своєму відкритому ворогові? Простодушний обіцяє жителям, що, зустрівши короля,він відкриє йому істину, а пізнавши істину, на думку хлопця, не можна непослідувати їй. До його нещастя, за столом під час бесіди був присутнійпереодягнутий єзуїт, що полягав сищиком при духівнику короля, батьку Лашез,головному гонителеві бідних протестантів. Сищик настрочив лист, і Простодушнийприбув до Версаля майже одночасно з цим листом. Наївний хлопець щиро вважав, щопісля приїзду він відразу зможе побачити короля, розповісти йому про своїзаслуги, отримати дозвіл на брак з Сент-ив і розплющити очі на положеннягугенотів. Але насилу удається Простодушному добитися прийому у одногопридворного чиновника, який говорить йому, що в кращому разі він зможе купитичин лейтенанта. Хлопець обурений, що він ще повинен платити за право ризикуватижиттям і битися, і обіцяє поскаржитися на безглуздого чиновника королеві. Чиновникже вирішує, що Простодушний не при своєму розумі, і не надає значення йогословам. Цього дня батько Лашез одержує листи від свого сищика і родичів м-чиСент-Ів, де Простодушний названий небезпечним баламутом, що підмовляв палитимонастирі і красти дівчат. Вночі солдати нападають на сплячого хлопцеві і, недивлячись на його опір, везуть до Бастілію, де кидають в темницю до ув'язненогофилософу-янсенисту.
Добрий батько Гордон, що приніс згодом нашому героєві стільки світла івтіха, був поміщений без суду за відмову визнавати папу необмеженим владикоюФранції. У старика були великі знання, а в молодого — велике полювання допридбання знань. Їх бесіди стають все поучительнее і занимательнее, при цьому наївність іздоровий глузд Простодушного ставлять в безвихідь старого філософа. Він читаєісторичні книги, і історія представляється йому суцільним ланцюгом злочинів інещасть. Прочитавши «Пошуки істини» Мальбранша, він вирішує, що все суще — коліщатка величезного механізму, душа якого Бог. Бог був причиною як гріха, такі благодаті. розум молодої людини зміцнюється, він опановує математику, фізику,геометрією і на кожному кроці висловлює кмітливість і здоровий розум. Вінзаписує свої міркування, що наводять в жах старого філософа. Дивлячись наПростодушного, Гордону здається, що за півстоліттям своєї освіти він лишеукріплював забобони, а наївний хлопець, внемля одному лише простому голосуприроди, зміг набагато ближче підійти до істини. Вільний від брехливих вистав,він проголошує свободу людини найголовнішим його правом. Він засуджує сектуГордона, страждаючу і гнану із-за суперечок не про істину, але темних помилках,тому що всі важливі істини Бог вже подарував людям. Гордон розуміє, що приріксебе на нещасті ради якихось бреднів, і Простодушний не знаходить мудрими тих,хто піддає себе гонінням із-за порожніх схоластичних суперечок. Завдякивиявленням закоханого хлопця, суворий філософ навчився бачити в коханніблагородне і ніжне відчуття, здатне прославити душу і породити доброчесність. Вцей час прекрасна кохана Простодушного наважується їхати до Версаля на пошукикоханого. Її випускають з монастиря, аби видати заміж, і вона вислизає прямо вдень весілля. Виявившись в королівській резиденції, бідна красуня в повнійрозгубленості намагається добитися прийому в різних високих осіб, і нарешті їйудається з'ясувати, що Простодушний поміщений до Бастілію. Що відкрив їй цечиновник говорить з жалем, що у нього немає влади робити добро, і він не можеїй допомогти. Але помічник всесильного міністра пан де Сент-Пуанж творить і добро і зло.Схвалена Сент-Ів квапиться до Сент-Пуанжу, і той, зачарований красою дівчини,натякає, що ціною своєї честі вона могла б відмінити наказ про арештПростодушного. Знайомі також штовхають її ради священного обов'язкупожертвувати жіночою честю. Доброчесність вимушує її лягти. Ціною ганьби воназвільняє свого коханого, але змучена свідомістю свого гріха, ніжна Сент-Ів неможе пережити падіння, і, охоплена смертельною лихоманкою, вмирає на рукахПростодушного. У цей момент з'являється сам Сент-Пуанж, і в пориві розкаянняприсягається загладити заподіяне нещастя.
Час пом'якшує все. Простодушний став чудовим офіцером і до кінця життяшанував пам'ять прекрасною Сент-Ів.
Висновки
В цих творахВольтера були закладені основи французької філософії і французькогопросвітництва.
Головний об’єктйого досліджень – природа, її походження, матерія, її властивості, людина, їїсвобода, критика реакційної теології, клерикалізму (від лат. clericalis –церковний), французького судочинства, котре безпідставно переслідувало ідейнихсупротивників існуючого режиму. Основний девіз творчості Вольтера: “Чим людибільш освіченіші, тим більше вони вільні”. Не випадково багато праць філософавикликали супротив владних структур, ряд з них за рішенням французького парламентубуло заборонено і спалено. Вольтер розумів, що для розвитку просвітництванедостатньо лише заперечувати реакційну теологію, засилля клерикалів. Тому вінвдався до матеріалістичних вчень англійських філософів – Бекона і Локка, праціяких добре знав.
Список використаної літератури
1. Вольтер. Философские сочинения.Москва, Наука, 1989.
2. Артамонов С.Д. Вольтер и его век.Москва, Просвещение, 1980.
3. Азимова А.А. Вольтер. Москва,1970.
4. Философский словарь. Фролов И.Г.Москва, 1986.