/>/>/>Вступ/>/>/>1) Передумовипояви школи стоїків
Оскільки переднами філософське вчення, важко чітко назвати причини його появи, але,безперечно, важливо, від яких традицій воно має витоки й за яких умовформувалося. Дослідники називають різні школи, що вплинули на три основніаспекти вчення стоїків:
· Фізика їх формувалася під впливомАрістотеля (вчення про єдність світу) та Геракліта (пневма –божественний вогонь, який втілюється в усіх живих створіннях)[1];
· Влогіці, що займалася в основному теорією пізнання й наголошувала наважливості специфічно людського мислення поняттями, відбилася важлива й дляраціоналістичної за своєю природою етики стоїків тенденція до, так би мовити,«відновлення репутації розуму» після того, як кініки та скептики «піднеслистримане сократівське визнання невідання до метафізичної висоти»[2] — фактично їхній раціоналізм разом із філософією епікурейців став відповіддюцим двом впливовим школам;
· Етика базувалася на дещо зміненихі пом’якшених доктринах кінізму(таке пом’якшення відбувалося в трьохосновних напрямках – по-перше, людина не має повністю придушувати будь-якіемоції, а лише вміти їх контролювати; по-друге, серед «нейтральних» (не злих іне добрих) об’єктів зовнішнього світу стоїкипочали виокремлювати ті, яким варто надавати перевагу, яким не варто і зовсімнейтральні; по-третє, для Стої люди вже не поділялися на «абсолютно досконалих»і «абсолютно поганих», а мали закладений всередині потенціал до розвитку)[3].
За Хрісіппа, колистоїцизм остаточно склався як система, до цієї основи долучилися ще платонічніта перипатетичні елементи[4], які створили доситьцікаве поєднання, здавалося б, непоєднуваних речей: кінічної зневаги добудь-яких цінностей з перипатетичним твердженням, що є речі, цінні через самусвою природу[5]. В окремих аспектах етикастоїків відновлює забуті сучасниками традиції – так, самообмеження заради щастяпрактикували ще піфагорійці[6], а категорії ранньогогомерівського періоду мойра (доля), лахесіс (влада випадку) і номос(закон, даний від Зевса й одночасно – природи), набули актуальності в стоїчномурозумінні фатуму та провіденції[7]. В. Ф. Асмус також вбачаєвитоки стоїцизму в етичному вченні Полемона[8].
Особливістьстоїчної етики, зумовлена спочатку полісним характером грецької культури, апотім – «домінантною властивістю Римської епохи – законом» (що, як формапримусу, має бути виправданим найвищим благом)[9] – орієнтація наблаго суспільства (як громадян своєї держави, так і всього світу). Отже, на формуваннязасад стоїчної етики впливали два головних чинники – філософське підґрунтя йментальність епохи. Слід також зауважити, що ця ментальність для різнихперіодів розвитку вчення неоднакова – далі це буде показано на розумінніокремих аспектів етики в різні періоди (космополітизм, чеснота, саморозвитокпо-різному коментовані різними авторами). />/>/> 2)Історія розвитку і представники стоїцизму
Слово «стоїцизм»походить від грецького stoa – назви розписної зали з колонадою в Афінах, же Зенон з Кітіона (336 –264 рр.), засновник, вперше виступив з промовою. Традиційно вирізняють триперіоди існування цієї доктрини: Ранній (Зенон, Клеанф, Хрісіпп та їх учні, 3 –2 ст. до н. е.), Середній (Діоген із Селевкії, Панетій, Посідоній, Гекатон таін., 2 — 1 ст. до н.е.), Пізній (Римський) (Сенека, Мусоній Руф, Гієрокл,Епіктет, Марк Аврелій, 1 – 2 ст. н. е.) [10]. У ранній періоделемент кінічної етики посилився за Арістона з Хіоса, а вплив стоїцизмупосилився за Хрісіппа завдяки перемозі над скептиками з Академії. Щодоримського періоду, то В. Асмус виокремлює тут 2 течії – популярну (Сенека,Епіктет, Марк Аврелій) та науково-коментаторську (Корнут, Гієрокл)[11].Також у цей час працювали Антонін, Аріан, Ціцерон, Секст Емпірик, ДіогенЛаертський. Загалом для римського стоїцизму характерна більша схильність дориторики й етики[12]./>/>/> 3)Життя іпраці Сенеки та Марка Аврелія
Луцій АннейСенека-молодший (бл. 4-75 рр. н. е.)[13] – особистість складна йсуперечлива. Часто і, за свідченням сучасників, не цілком безпідставно, йоговважали людиною користолюбною й неправдивою (адже «обіди йому готували не зарецептами його філософії» (Бл. Ж. ХVII, 2)), хоча кар’єра стала для Сенеки причиною тяжких моральних страждань. Можнастверджувати, що на долю Сенеки значно вплинув батько, якого син надзвичайношанував: з одного боку, попри любов Сенеки-молодшого до філософії (той навчавсяв Сотіона та Фабіана Папірія зі школи Секстіїв, близьких до піфагорейства),батько спонукає його спочатку до занять риторикою, яку сам любив, а потім – дополітичної кар’єри; з іншого, тільки любовдо батька рятує юнака від самогубства через тяжку хворобу. Політика приносилазлети (щоправда, в основному в плані добробуту, бо Сенека переконався наприкладі імператора Нерона, якого виховував, у неможливості життєвого втіленнясвоїх етичних ідеалів правителя та «всесвітнього граду»), але частіше – доситьболючі падіння: спочатку заздрість Калігули, від якої Сенеку врятувалаімператорська наложниця словами, що філософ і так скоро помре через хворобу;потім – звинувачення в перелюбі з ініціативи Мессаліни, підтримане заздріснимисенаторами, після якого лише заступництво Клавдія врятувало великого стоїка відсмертної кари – Сенеку зіслали на Корсику, де він на деякий час присвятив себефілософії (трактати «Розрада до Полібія», «Про швидкоплинність життя», в якихвідбито ідеї космополітизму і місця інтелектуальної праці в людському житті),навіть хотів поїхати до Афін, але погодився виховувати майбутнього імператора;протидія кривавій війні за владу Агріппіни, матері Нерона, яка врештізакінчилася тим, що Сенека змушений був зі страху остаточно втратити вплив на вихованцясхвалити його вбивство Агріппіни та навіть звинуватити її в замаху на сина;відмова від посади та накопичених на ній скарбів у 62 р.; невдала спроба Неронаотруїти Сенеку; і кульмінація страждань, коли після розкриття так званої «змовиПісона» (фактично гуртка аристократії без певної програми, до якого філософ неналежав) Сенека разом із дружиною за наказом імператора перерізав вени. Усі ціколізії позначилися на працях римського стоїка, причому особистісне звучанняйого творів наближає їх до трактату Марка Аврелія: «майже кожен трактат буввідповіддю на чергове питання, поставлене життям, і відповідь цю було дано нестільки іншим, скільки самому собі»[14]. З філософських творівСенеки збереглися уривки деяких трактатів («Про милосердя», «Про благі діяння»,«Про спокій душі» тощо), 8 книг «Природничих питань», 124 повчальних листів доЛуцилія. Також існує його апокрифічне листування з апостолом Павлом (щопідтверджує спорідненість стоїцизму з християнством) і 9 трагедій[15].Тут подано цитати з трактату «Про блаженне життя», який був відповіддю Сенекина закиди щодо його багатства і одночасно відчайдушною спробою «примиритистоїчне вчення з дійсністю» (С. Ошеров); втім, як і ціла світоглядна системаавтора, цей трактат містить і думки, новаторські щодо класичної Стої: «Тількине подумай, що «наше» — це думка когось із визнаних стоїків, до яких яприєднуюсь: дозволено й мені мати власну думку… я маю дещо додати від себе»(Бл. Ж. III, 2).
Як і Сенека, МаркАврелій Антонін (121 – 180 рр.) був політиком, тобто римським консулом, азгодом (зі 161 р.) – імператором[16]. Але його типособистості – і, врешті, філософа та етика, — відрізняється від Сенеки, хоч іспоріднений з ним нелегким духовним пошуком. Цією особливою психологічноюнапругою він не подібний і до свого вихователя: «Марк Аврелій, попри дивовижнуприродність і щиросердя, був філософом розсудку. У деякому плані Антонін стояввище. Його доброта не спричиняла до помилок; його не мучила внутрішня хвороба,що невтомно підточувала серце його прийомного сина. Ця дивна хвороба, цетривожне вивчення самого себе, цей дух хворобливої сумлінності, це палкепрагнення до досконалості виявляє натуру менш сильну, ніж тонку»[17].Хоча разом з тим філософ говорить у своїй єдиній філософській праці – «До себесамого», або «Роздумах» — про виняткове значення для людини власної гідності:«Вважай себе гідним кожного слова і справи по природі, і нехай не турбують тебемайбутні лайка чи поговір, а тільки те, чи прекрасне зроблене й сказане – невідмовляй самому ж собі в гідності… Прямуй за природою власною й загальною – вних один шлях» (кн… 5, ч. 3). «Тенденція до платонівського ідеалізму» зрелігійною настроєвістю[18], самозаглиблення МаркаАврелія пов’язані з його особливим місцем в історії: на думку Е. Ж. Ренана,античність і особливо «період виникнення, зародковий, так би мовити, станхристиянства закінчується зі смертю Марка Аврелія…»[19].
/>/>/>2.Етика стоїцизму/>/>/>1) Вплив фізики та логіки наетику стоїків
Як відомо,стоїцизм як доктрина мав три взаємопов’язані частини: фізика (космологія),логіка (пізнання), етика. Нас більше цікавить третя, але перед тим, як перейтидо неї, варто хоча б коротко вказати на особливості перших двох, які обумовлюютьсуть етики стоїків.
Фізику стоїківможна звести до кількох основних тверджень:
1) «немає нічого нетілесного» (втім, у Сенеки тут суперечність: душа в нього – і уречевлене тепледихання, і само тотожність людського духа, вона – одночасно втілення спокою тагармонії і постійної боротьби за цю гармонію[20]);
2) Бог – вогонь(термін логос) є першопочатком світу, і все на світі створено з вогню (уСенеки вогонь неоднорідний: на небі він найтонший, на землі – «скам’янілий», а людська душа є еманаціявищого вогню, і в мудреця рух до нього має бути неодмінно усвідомленим[21]).Отже, Бог наповнює й рухає світ. Звідси випливає три важливих постулати:по-перше, існування світу має сенс, мету, має бути впорядкованим і гармонійним(ця гармонія, зокрема душевна, становить для стоїків велику етичну цінність: «Аотже, сміливо можеш говорити, що вище благо є душевна згода, бо чесноти маютьбути там, де лад і єдність, а де розлад – там вади»(Бл. ж. VIII, 5); по-друге, Всесвіт – «об’єктабсолютної влади закону»[22] (звідки стоїчнийфаталізм: «Ми народжені під царською владою: підкорятися богу – наша свобода»(Бл. ж. XV,7); по-третє, всі речі насвіті і всі люди мають однакове походження, і ціннісної різниці, крім тієї,мудрі вони чи ні, між ними немає.
3) Світ у своємурозвитку рухається по колу, немає нічого нового. Цю тезу цікаво розвинув МаркАврелій, наголосивши на цінності теперішнього, актуального моменту: «Все одвікуодноманітне і обертається по колу, і байдуже, спостерігати те саме сто, двістіроків чи нескінченно довго… найдовголітніший і той, хто скоро помре, втрачаютьрівно стільки ж. Бо теперішнє – єдине, що вони можуть втратити, бо тільки це ймають, а чого не маєш, не можна втратити» (кн… ІІ, 14). Тут можна добачитипевну полеміку з Сенекою, який, виправдовуючи свою невідповідність власномувченню, каже, що тільки рухається до мудрості. Натомість Марк Аврелійстверджує, що вдосконалюватися потрібно щомиті: «Все, до чого мрієш прийти зчасом, може бути просто зараз твоїм, якщо до себе ж не будеш скупим, тобто якщополишиш усе минуле, майбутнє доручиш провіденції і тільки з теперішнімнамагатимешся впоратися праведно і справедливо» (кн… ХІІ, 1).
В плані логікипредметом роздумів для стоїків став критерій істинності. З їх точки зору, нашідумки, в тому числі логічні висновки, не можуть бути істинними; отже,довіритись потрібно чуттям. Це цілком узгоджується з концепцією «Живи природно»[23].Разом з тим, специфічна природа людини полягає в її розумі, тобто здатності досвідомого вибору й мислення поняттями (каталепсис): «Тоді що можесприяти нам? Одне і єдине – філософія. Вона в тому, щоб берегти від глуму істраждань поселеного всередині генія» (кн… ІІ, 17)./>/>/> 2)Основнізасади етики стоїків/>/>/> а)благо й чесноти
Стоїки визнавали, що найвища мета людського життя – щастя: «Всі, брате Галліоне, бажають жити щасливо…мети, яку сама природа зробила для нас такою бажаною» (Бл. ж. І). За Зеноном, щастя – в «узгодженому» житті (він мав на увазі узгодженість думок і почуттів); Клеанф додає, що воно мусить бути узгодженим з природою[24], і це твердження не втрачає актуальності й для Сенеки: «…блаженний той, кому розум диктує, як поводитись»(Бл. ж. VI, 2); «в керівники треба брати природу; нею керується розум, з нею радиться» (Бл. ж. VIII,1). Природа покладає щастя для людини в самозбереженні (а не в задоволенні, як вчили епікурейці), як індивідуальному, так і колективному (турбота про дітей, батьків, «громадянство світу»). Отже, найпершою серед чеснот для стоїків виступає мудрість; вона лежить в основі інших чеснот – помірності, мужності, самоконтролю (які об’єднує термін апатія) і справедливості (соціальна цінність)[25]. Чесноти – шлях до атараксії, стану повної безтурботності мудреця. З усіх живих істот мудрості здатна досягти лише людина, і то не кожна; на відміну від тварини, яка у своїх діях керується природою несвідомо, людина має робити усвідомлений вибір на користь розуму: «… можу ще назвати блаженним того, хто завдяки розуму нічого не бажає й нічого не боїться. Правда, камені теж не відають ні страху, ні печалі, як і скоти; однак їх не можна назвати щасливими, бо в них нема поняття про щастя…» (Бл. ж. V,1). Благом можна назвати річ, лише якщо вона корисна для вищої мети життя. Стоїки розробили цілу класифікацію речей за етичним критерієм:
- Благо – лише чеснотні речі;
- Зло – лише вади;
- Інше – сфера етично нейтрального (адіафорон)- теж різного характеру: за Зеноном, тут є речі, яким можна надати перевагу (proēgmenon) — здоров’я, краса, багатство (і саме цією аргументацією керувався Сенека в цитованому тут трактаті); те, чому небажано надавати превагу (apoproēgmenon) – смерть, бідність, хвороба; і власне нейтральні, як, наприклад, кількість волосся на голові[26].
При цьому, застерігають стоїки, чесноти варто досягати безкорисливо, лише задля її самої, тобто не плутати благо з задоволенням: «якщо чеснота і приносить насолоду, то досягти її прагнуть не заради цього» (Бл. ж. ІХ,1). Марк Аврелій інтерпретує цю безкорисливість дуже близько до євангельського тексту: «Інший, коли зробить кому щось путнє, не забариться натякнути йому, що той відтепер заборгував…А ще інший якось навіть і не пам’ятає, що зробив, а подібний до лози, яка принесла свій плід і нічого не чекає понад це» (кн..V,6). Важливо, що чеснота не вважалася такою, якщо її не було досягнуто остаточно: «Жодна складова честі не може бути безчесною, й вище благо втратить свою істинність, якщо в ньому виявиться щось не цілком найкраще» (Бл. ж. XV,1).
Відповідно побудовано класифікацію вчинків: етично досконалі (catorthōmata), грішні (hamartēmata), нейтральні, серед яких вирізняли неналежні – невідповідні природі, «ані ті, ані ті» — нейтральні[27]. Але цю струнку систему сильно ускладнює категорія «належного за обставин», згілно з якою інколи мудрець може діяти «невідповідно» (протиприродно), зате за розумом, і, дійсно, в текстах стоїків нерідко знаходимо виправдання навіть таким явищам, як канібалізм чи інцест. П. Гаджикурбанова, що дослідила цю проблему, виокремлює два тлумачення категорії «належного за обставин» сучасними вченими:
1) «лібертинізм чесноти»: залежно від обставин (цінностей конкретного суспільства і характеру взаємодії мудреця з цим суспільством) тому самому вчинку може бути надано або не надано перевагу;
2) «теорія подвійної перспективи» (Д. Цекуракіс): людину і мораль можна розглядати одночасно з двох автономних одна щодо одної позицій – вимог моралі і потреб природи та соціуму[28]./>/>/> б)Зло й афекти
Логічно, що вадистоїки бачили як антитезу чеснотам; оскільки «сукупна чеснота» — розвинутийлогос, то «сутність вади полягає в незнанні чи недостачі або недосконалостімистецтва»[29] (логосу). Порушення міри втілювалося в понятті афекту-неправильної думки, неодмінно пов’язаної з сильним емоційним потягом. Називали 4 основних афекти – 2 втеперішньому (печаль і задоволення) і 2 в майбутньому (страх і сильна хіть)[30].Стоїки мали досить тонке розуміння афектів: для них злочинним був не тількигнів, але й, скажімо, надмірне співчуття; були зроблені спроби створитиієрархію вад – Марк Аврелій так прокоментував Теофраста: «правильно й гіднофілософії він стверджував, що гріхи, вчинені в насолоді, заслуговують набільший осуд, ніж коли з печаллю» (кн..2,11). Афекти як одиничні стани можутьрозвинутися в постійні – душевні хвороби («безсилля душі»[31],які стоїки, продовжуючи традицію Арістотеля, відрізняють від вродженоїсхильності (hexis)до певних емоцій (pathos)[32]. />/>/> в)Свобода і доля
Ми з’ясували, щощастя людини, відповідно до вчення стоїцизму, — у свідомому виборівідповідності власній природі. Але ж природа дана нам від народження. Отож,свобода стоїків – не свобода в сучасному розумінні: вона обмежена фатумом якпершопричиною всіх речей. Фатум постає як наслідок необхідності: «Добровільновіддай себе ткалі Клото й доручай їй впрясти тебе в будь-яку пряжу» (кн.IV, 34); але, крім вчення про нього,стоїки обґрунтували ще й Провіденцію – поняття, що більше апелює досутності кожної окремої людини: кожна окрема істота вже мислилась у світовомуцілому як поняття (т.зв. «сім’яний логос»), і, оскільки весь світ прямує дорозкриття своєї природи, то й ця частина його за підтримки першопричинидолучається до основної мети: «Що від богів, повне промислу; що від випадку –теж не проти природи або сплетено з тим, чим керує промисл. Все тече – звідти;і тут же невідворотність і користь того світового цілого, якого ти частина» (кн.ІІ,3).Оскільки «пневма» в різних областях діє різними способами, між фатумом іпровіденцією стоїки помістили природу. В цій концепції виражаєтьсятеодицея – виправдання Бога за зло у світі: те, що здається нам злим, може бутизумовленим природними потребами.[33]/>/>/> г)Космополітизм
Космополітизмстоїків безпосередньо випливає з четвертої чесноти – справедливості. Справжніймудрець, наслідуючи принцип самозбереження, вище блага одного (себе) ставитьблаго багатьох. «Розширюючи цю точку зору за межі рідного полісу, стоїкиприходили до космополітизму… Цей космополітизм був баченням, характерним длягромадян епохи утворення світової імперії, що поглинула Грецію з малимиполісами»[34]. Отже, з одного боку,такий підхід був вигідний Римській імперії. Але в той же час він сформувавпринципово нову етичну доктрину: відтепер людину справедливо оцінювати – і тоне завжди – тільки за етичним критерієм, який не враховує її бідності чибагатства, національності, статі: «Азія, Європа – закапелки світу. Ціле море –для світу краплина. Афон – грудочка в ньому. Кожне теперішнє в часі – крапкадля вічності. Мале все, непостійне, зникоме…» (кн… 6, 36); «Я називаю черню йтих, що носять лахміття, й вінценосців; я не дивлюсь на колір одягу, що вкриваєтіла, і не вірю очам своїм, коли мова йде про людину… тільки дух може відкрити,що доброго є в іншому дусі» (Бл.ж.ІІ,2)/>/>/>3) Етичнийідеал стоїків
«Бути схожим на скелю, об яку постійно б’ється хвиля; вона стоїть – і розпалена волога затихає довкола неї. Нещасний я, таке зі мною сталося! – Ні! Щасливий я, що зі мною таке сталося, а я все ще безпечальний, теперішнім не вражений, майбутнього не боюся» (кн..4,49). Крім непохитності, мудрець – етичний ідеал стоїків – мав жити, керуючись розумом і природою (що описано вище), а також був людиною богорівною, наділеною особливими знаннями та розумінням: «…своїми здоровими очима він зуміє побачити красу і певний розквіт у старенької чи старого, і привабливість новонародженого; йому зустрінеться багато такого, що зрозуміло не кожному, а тільки тому, хто душею звернений до природи та її справ» (кн..ІІІ,2); «І ось така вже людина… є деякий жрець і посібник богів…» (кн..ІІІ,4). Для мудреця характерна чистота думок: «Привчати себе треба тільки таке мати на думці, щоб, лишень тебе спитають: «Про що зараз думаєш?» — відповідати щиро й відразу, що й як» (кн..ІІІ,4).
Але віддавна перед філософами поставала інша проблема: де шукати цього ідеалу, чи втілювався він у конкретній людині? Грецькі стоїки зразками мудреців називали Сократа й Діогена і з прикрістю додавали, що з кожним поколінням мудреців меншає[35]. Римляни, враховуючи історичні реалії, сильно змінили бачення як чеснот (Панетій додав до них ще практичні суто римські чесноти типу virtus, наблизивши свій етичний ідеал до римського «доблесного мужа»[36]), так і мудреця (від Посідонія йде концепція безпорадності й зіпсутості людини, для якої цей ідеал недосяжний[37]): «Коли я кажу, що нічого не роблю для задоволення, то маю на увазі не себе особисто, а мудреця…» (Бл. ж. ХІ,1)./>/>/> 4)Взаємовплив стоїцизму та деяких інших вчень
/>/>Подібне
/>/>Відмінне
/>Стоїки і епікурейці
Відновлення поваги до розуму, філософії
Фізикалізм (моральні постулати спираються на натуралістичне вчення)
Ідеали – порядок, гармонія, помірність
Епікурейці – проти фаталізму
Стоїки заперечували зведення блага до задоволення
Стоїцизм – матеріалістичне вчення
Соціальна спрямованість етики стоїків на противагу ідеалу «непомітного життя» епікурейців
/>Стоїцизм і християнський
аскетизм
Самообмеження заради блага
Релігійна спрямованість
Рівність усіх перед етичною доктриною
Християнський аскет оцінює світ як сукупність «пристрастей», для стоїка більшість речей нейтральна
Християнин намагається долати природність, стоїк нею живе
Християнство – трансцендентальне, стоїцизм — раціоналістичний
Християнський аскет прагне до індивідуального спасіння, стоїк проголошує необхідність обирати загальне благо
/>/>/>3. Висновок: внесок стоїцизму в етику
На думку деякихавторів, стоїки – не менш самостійна щодо попередників школа, ніж системиАрістотеля та Платона[38]. Вона мала кільказдобутків світового значення.
По-перше,концепція «єдиного громадянства» і космополітизму підготувала грунт для появипоняття природного права (один із сучасних типів праворозуміння: право,що базується на загальному для всієї природи розумі), яке в ідеалі маєвтілюватися в позитивному праві – законодавстві держави, наскільки воноузгоджене з природним правом.
По-друге,поєднання в етиці принципів свободи і необхідності згодом відбилось у філософіїГоббса і Спінози[39].
Нарешті, попривсі суперечності в цьому питанні, стоїки намагались утвердити автономністьморалі в суспільстві щодо фізіологічних і соціальних потреб людини[40].
Сенека і МаркАврелій також були моралістами-новаторами: зокрема, Сенека ввів в етику поняттясумління («Будь-якої миті, коли природа вимагатиме повернути їй моє дихання…япіду, підтвердивши під присягою, що все життя любив чисте сумління і гіднізаняття…» (Бл. ж., ХХ, 5), а Марк Аврелій розмежував людську душу (пневма)та інтелект (нус)[41].
/>/>/>Список використаної літератури
1. StoicEthics // The Internet Encyclopedia of Philosophy/http://www.utm.edu/research/iep/s/stoicism.htm
2. Асмус В.Ф. Античная философия. – М.,1976.
3. ГаджикурбановаП.А. Специфика стоической трактовки добродетели (понятие «надлежащего пообстоятельствам»). — Этическая мысль. — Вып. 5. — М.: ИФ РАН. 2004./ ethics.iph.ras.ru/em/em5/10.html
4. ИваненкоА.И. Аскетизм и стоицизм/Универсум платоновской мысли: Неоплатонизм и христианство. Апологии Сократа. — СПб., 2001. – С. 42-50
5. Историяфилософии. Энциклопедия/ под ред. А.А. Грицанова. – Минск, 2002./velikanov.ru
6. Марк Аврелий.Размышления./ www.lib.ru
7. Ошеров С. А…Сенека: от Рима к миру/Луций Аней Сенека. Нравственные письма к Луцилию./ Пер.и прим. С.А. Ошерова. – М., 1977
8. Э.Ж. Ренан. Марк Аврелий и конец античного мира/ www.mark-avreli.info
9. Дэниэл Н. Робинсон. Интеллектуальнаяистория психологии. — М.,2005/http://psylib.org.ua/books/robin01/index.htm
10. ЛуцийАнней Сенека. О блаженной жизни/http://www.lib.ru