Міністерствоосвіти і науки України
Національнийтехнічний університет України
«КиївськийПолітехнічний Інститут»
Факультетсоціології і права
Кафедраполітології, соціології та соціальної роботи
КУРСОВАРОБОТА
Освітньо-кваліфікаційногорівня «бакалавр»
знапрямку підготовки (спеціальності) 8.040202 «Соціальна робота»
натему: ««Другастать» і філософсько-соціологічний аналіз нерівності жінок Сімони деБовуар»
Київ2009
Зміст
Вступ
1 Філософсько-соціологічний аналізнерівності жінок
2. „Біблія фемінізму”
Відгук М. Арбатової
Погляди А.А. Гріцанова
Висновок
Список літератури
Вступ
Актуальністьтеми. Цяреволюційна книжка розпочалася як спроба видатної жінки з'ясувати свою суть тасвоє призначення. Ґрунтуючись на багатьох інтерв'ю з жінками різного віку йрізного соціального становища, майстерно синтезуючи дослідження жіночого тілата психіки, а також економічної та історичної ролі жінок, «Другастать» є енциклопедичним і блискуче аргументованим документом, де засвідчуєтьсянерівність і насаджувана силоміць "інакшість" жінок. По наш часкнижка зберегла свою життєву силу і пристрасність, утверджуючи постать Сімониде Бовуар як одного з найвидатніших мислителів двадцятого сторіччя.
Мета. Розглянутифілософсько-соціологічний аналіз нерівності жінок
Завдання
1 Започаткуванняцентральних напрямів феміністичної критики
2. Етапзацікавлень проблемами чоловічої та жіночої статі
3. Функціонуванняжіночої статі
4. «Бібліяфемінізму»
5. Аналізпізньомодерністської концептуалізації статі
Об’єкт. Книга Сімони де Бовуар «Другастать»
Предмет. Філософсько-соціологічнийаналіз нерівності жінок
Одне знайвагоміших досліджень проблеми фемінізму “Друга стать” Сімони де Бовуар. Їїавтор поділяла наукові інтереси Жана Поля Сартра, стала причетною до явища, якезгодом отримало назву “сексуальна революція”. Знову зустрічаються Чоловік іЖінка, раціональний тонус двох типів, які живлять європейську культуру, надаютьїй суперечливий характер в сфері дії католицьких обмежень. Бідність примусила Сімонуне тільки старанно вчитись, але й перетворити навчання у спосіб духовногогартування. Власне, “сильною натурою” вона стає у Сорбонні. Раціоналізмєвропейського життя оточує студентку, майбутнього лідера фемінізму. “Товариш додуші” – ось хто для неї Сартр. Вони обговорюють власні ідеї та твори,уособлюють, на власну думку, ідеальний союз Двох, хоча лишаються на величезніперіоди життя – усамітненими. Їхній союз неначебто порушував традиційніуявлення про дві важливі цінності – дітей і сім’ю. Але, на думку Сімони деБовуар, саме в їхньому випадку Чоловік і Жінка уособлюють парадоксальний типвзаємовідносин з величезною свободою, близькістю і відкритістю. Удвох вонисформулювали центр післявоєнного Французького лівого руху інтелектуалів таекзистенціалістів, започаткували манеру поведінки літераторів свого часу.Сімона де Бовуар – талановитий інтерпретатор екзистенціальної дилеми та іншихпитань сучасності, яким вона присвятила свої праці: — “Вона прийшла, щоб залишитися”, “Всі люди смертні ”, “Кров інших ”, “Жінка, яка зруйнована”. В останньомутворі розповідається про жінку, яка підкорилась силам долі. Письменниця –прихильник ідеї свободи вибору, екзистенції в її суб’єктивному наповненні.Світове визнання Сімона де Бовуар отримала за філософське дослідження “Другастать”. Її кредо посилюється раціоналістичними лініями післявоєнного життяЄвропи. Сімона де Бовуар стверджує: “Людина не народжується, а скоріше стаєжінкою”; цю роль визначає цивілізація в цілому, яка створює цю істоту”. Вманіфестах, промовах, лекціях, статтях Сімона де Бовуар фактично розкриласкладність взаємозв’язків, що визначають здатність до існування величезноїсистеми європейського життя, наближення і відштовхування одне від одного законуі традиції, почуття і розрахунків, потягу до волі і сподівання лишатися наострові стабільності, якому не загрожують наступні зміни і розчарування. Цімоменти дозволяють нам долучити міркування різних людей, тобто “час філософії”в його власному варіанті подій, причетних до жінки і пов’язаних з нею власноюпоявою.
1.Започаткування центральних напрямів феміністичної критики
Феміністичналітература виключно пропагандистського типу “Друга Стать” Сімони де Бовуарілюструє наукове дослідження питання. Авторка використовує психологічний,соціологічний, структурно-антропологічний методи. Вона спростовує біологічнепояснення відмінності між чоловіком і жінкою, згідно з яким такі риси, як воля,рішучість, прагнення творити, притаманні лише людським істотам, позбавленимрепродуктивної функції. Аналізуючи еволюцію людства, розподіл ролей усуспільстві в різні періоди, вона робить висновок, що підневільне становищеоднієї статі та панівне іншої, обумовлено історично, а не біологічно. Ідеїфранцузької дослідниці, на- які є чимало посилань в українськомулітературознавстві 90-х років ХХ ст. (С. Павличко, В.Агеєва та ін.), пізнішестали основою різних галузей наукових досліджень, започаткувавши другий етапжіночого руху. 60-70-ті роках ХХ ст. знаменувалися відмовою від абсолютногоприрівнювання, ототожнення двох статей як “рівності у відмінностях”-результату рівності прав,переходом до нового гасла [3, 139]. Авторка “Другої статі” проаналізувалатворчість п’яти відомих класиків європейської літератури: Монтерлана, Лоуренса,Клоделя, Бретона і Стендаля, які -підкреслюють у своїй творчості чоловічу вищістьстосовно жінки (один оспівуючи патріархальну- у фізичному коханні, третій -інтелектуальну, інший сімейнуієрархію, Бретон вважає жінку лише красою, таємницею і спасінням мужчини, аСтендаль підкреслює її вразливість щодо почуттів і пристрастей) [4]. У своїйпраці Сімона де Бовуар чи не вперше підняла питання літературної “дискримінаціїжінки”, чим, по суті, і започаткувала один з центральних напрямів феміністичноїкритики, який займається розглядом особливостей творчого відображення чоловікомжінки і її проблем. Пізніше аналогічний аналіз зробила американська дослідницяКейт Мілет у третій частині праці “Сексуальна політика”(1970), де ідеться пропануваня егоїстично-сексистського ставлення до жінок у літературі Лоуренса,Мілера, Мейлера та Жана Жене. Проте слід зауважити, що ці питання вукраїнському літературознавстві піднімала ще Л.Українка у статті “Новыеперспективы и старые, аналізуючи творчість*тени (“Новая женщина”западноевропейской беллетристики)” та погляди таких видатних представниківзахідноєвропейської літературної еліти, як Мольєр, Ж.Санд, Стендаль, Г.Ібсен,Дж.Ст.Мілль та ін. Отож, характерним для цього напряму феміністичної критики,що нагадує собою ревізіоністські читання творів світової літератури, є викриття“жіночої дефектності” в літературі, представленій письменниками-чоловіками. Цейфеміністичний дискурс передбачає підрив старих засад патріархальної культурноїсистеми і вироблення нових позицій з урахуванням особливостей, думок та потребжіночої половини суспільства
Основнимтеоретичним підґрунтям для багатьох досліджень виявилися праці філософаекзистенціального скерування – С. де Бовуар. У цих межах починають творитисянайрізноманітніші концепти, які створюють загальне поле філософськоїпроблематики. Відтак закордонні та вітчизняні дослідники ввійшли в колопостмодерністських дискусій про специфіку репрезентацій чоловічих та жіночихобразів у текстуальній спадщині пізньої модерності (Дж.Б. Елштайн, Р.Брайдотті, Дж. Батлер), проаналізували зміщення у філософській епістемології,пов’язаній із відкриттям нового знання про ґендер ( Дж. Флекс, В. Гайденко, Н.Чухим) та зробили спроби осмислення онтології чоловічого/жіночого в умовахпостсучасності (Н. Хамітов, О. Забужко, Н. Зборовська, М. Богачевська-Хом’як,Т. Гундорова, В. Агєєва). Зазначені філософи та представники соціально-гуманітарногознання, праці яких стали опорними в написанні цієї розвідки, звернулись дофілософії пізньої модерності, зокрема до філософії екзистенціального напряму.Вони зауважують, що С. де Бовуар внесла значні корективи у філософський планпізньої модерності, окресливши тогочасний ґендерний образ, та зробила спробутворення нових філософських концептів, які проблематизували соціокультурнерозташування статі. Недостатньо дослідженим залишається аспект впливуконцептуальних розробок статевої проблематики середини ХХ ст. на постсучаснідослідження статі.
Метою цієїрозвідки є історико-філософський аналіз пізньомодерністської концептуалізаціїстаті С. де Бовуар та її впливу на виникнення теорії „статевих відмінностей” удругій половині ХХ ст. Це передбачає з’ясування таких питань: на якихметодологічних засадах здійснюється дебовуарівський проект? Якими теоретичнимиконцептами послуговується французька дослідниця у формулюванні своїх висновківпро соціокультурне розташування статі? Яких змін зазнають її концептуальнірозробки в межах ґендерних досліджень останніх десятиріч ХХ ст.?
З новою силоювиявляється нова проблематизація, пов’язана зі сферою людської відмінності(differаnce), пошуками специфіки чоловічої та жіночої природи. Вже впідсумкових для першої половини ХХ ст. працях, присвячених статі, можнавіднайти класичну структуру тексту, що розгортається через побудову бінарнихопозиційних понять, дихотомних зіставлень („природне/культурне”,„раціональне/афективне”, „душа/тіло”, „самість-її інше”, „суб’єкт-об’єкт”тощо). Відтак спроба вирішення будь-якої проблеми зводиться до оголошення тадемонстрації цієї опозиційності як умови подальшого віднайдення нової істини.Як зауважив Р. Барт: „Внутрішня перспектива класичного тексту повинна бутитакою, щоб вдалині маячила якась сокровенна й кінцева істина. Сокровенне – цете, що відкривається в кінці”[1, с. 192].
Які ж сокровенніістини про стать, сутнісне чоловіче й жіноче містить праця французькогофілософа С. де Бовуар „Друга стать” (1949)? Очевидним є її знаковий характер,притаманний для всієї доби Модернізму в напрацюванні проекту емансипації жінок.Праця є також визначальною для аналізу історико-філософського „плануіманентності” (за Дельозом), що відкривається для концептуальної спадкоємностіта новотворчості проблематики статі. Звичайно, аналіз пізньомодерністської праціС. де Бовуар лише певною мірою дозволяє застосовувати поняття текстуальності. Усвоєму есеї „Від твору до тексту” французький філософ Р. Барт визначаєпостмодерністське поняття текстуальності. Він бачить його, як результатзміщення або перевертання попередніх категорій інтерпретації, включаючиавторський намір, біографію, жанр та літературну історію. У відповідь на есейЖ.-П. Сартра „Що таке література?”, де стверджується необхідність кожного авторакористуватися простим стилем і мовою, Р. Барт у розвідці „Нульовий градусписьма” (1953) визначив категорію текстуальності (письма) через кілька головниххарактеристик, які відрізняють її від давніших критичних понять, що визначалитвір. Як об’єкт, текст дискурсивний (самотворчий) за своєю природою, він неможе бути класифікований за жанром, а радше постає на межі класифікації.Значення текстуальності є множинне й охоплює численні контексти, в яких твіррозташовується, читається, переноситься з одного історичного періоду в інший. Устосунку до кінцевого означуваного або „прихованого значення” текст існує майжеяк мова і є відкриттям для нескінченності гри, що її Р. Барт визначає, якрадикально символічну за своєю природою. Він нагадує про вибір автора, який вінробить, коли пише, вибір, що неминуче зумовлюється історією філософськогодискурсу ( мова, що завжди заселена іншими голосами) і певною дистанційованістювід історії, що дає можливість авторові стати дійовою особою в цій історії.
Праця „Друга стать”(1949)С. де Бовуар, написана з опорою на екзистенціальні (Сартр, Мерло-Понті),структуралістські (Леві-Строс), психоаналітичні (Горні) підходи та є зразкомнової текстуальності. В ній з легкістю можна спостерігати „процес”, як суб’єктмовлення вписує стать у систему соціокультурних знаків пізньої модерності. Зацим стоїть ідентифікація авторки „Другої статі” з різноманітними структурамизнання та мови, її входження в дискурс іншого (історика, культуролога,антрополога, біолога).
У дебовуарівськійпраці виявляється авторська позиція, яка фіксує чоловічий/жіночий суб’єкт і яктіло, і як історію. Зовсім не випадково М. Мерло-Понті зауважував, що позаконвенційними засобами вираження, загальноприйнятими в суспільстві, в істинномуозначуванні й комунікації, де знаки невіддільні від смислу, особлива рольналежить людському тілу. Тіло виражає цілісне існування не тому, що вонослужить супроводом людського існування, а тому, що саме завдяки тілу „існуванняреалізується”. Французька дослідниця зауважує, що ціна, яку чоловік платить зате, щоби „втілювати” всесвіт – це втрата тіла, в той же час жінка розплачуєтьсяза своє становище втратою суб’єктивності й прийняттям тих обмежень, якінакладаються на її тіло [2, с. 44]. Чоловіки, згідно з її візією, відокремлюютьсебе від свого тіла й завдяки цьому отримують право на трансценденцію тасуб’єктивність, в той час, як жінки отримують в такій ситуації гіпер-тіло й тимсамим прирікаються на іманентність. Це, на думку мислительки, призводить донесиметричності соціокультурного становища статі й появи філософської проблеми.Отож, у концептуальній схемі С. де Бовуар маскулінне та фемінне знаходяться вструктурно несиметричному становищі: чоловіки – емпірична загальна референціядо абстрактної маскулінності.
Авторка „Другої статі”має доволі виразну мету, переймаючись ситуацією функціонування жіночої статі всоціокультурі першої половини ХХ ст, прагне змін у культурних відносинах таобмежувальних поглядах жінок на самих себе, тобто змін у напрямках, якітрансформували би світ на краще. Однак С. де Бовуар входить у традиційний дляемансипованої модерністської філософії „план іманентності”. В ньому віддавнафілософським персонажем є „тотальна жінка”, і саме її мислителька продовжуєпортретувати та утверджувати. Творення концептів статі вона здійснюєабстраговано від природної суті жінки, запозичивши сартрівські категорії„іманентності” та „трансцендентності”. Не проблематизуючи культурнунеобхідність саморозуміння жінки-суб’єкта, С. де Бовуар творить концепт „жінкаяк сфера Іманентності”, який нагадує Сартрове „Буття-в-собі”. Вона протиставляєІманентність усьому прогресивному, цивілізованому світові Трансцендентності,тобто, за Сартром, Буттю-для-себе, і вже ж достеменно – Буттю-що-має-бути.Жіночий суб’єкт у своєму філософському творі С. де Бовуар зображує у формілокального й окремішнього. Відтак дослідниця показує чоловіків і жінок не яксуб’єктів потенційного само- та взаєморозуміння, а вдається до несприятливогодля жінок порівняння їх з чоловіками. Лише останні буцімто „здійснюють „вільнізадуми” у царині Трансцендентного” [3, с. 167]. Філософ апріорно відписує жінокдо такої соціальної сфери, яку проголошує зоною детермінованості, якійабсолютно бракує самостійності. В праці С. де Бовуар простежуються застарілітвердження і стереотипи про жінок, які нею замовчувально приймаються. Вонацитує окремі, вочевидь сартрівські, думки про цілісну досконалість чоловічоготіла, і погоджується в тому, що „злощасній анатомії” жінки ”бракуєсамодостатньої значущості”. Цей погляд, що звучить ремінісценцієюарістотелівського погляду без коментарів подається у праці „Друга стать”.
У другій половиніХХ ст. філософи (Л. Іріґарей, Г. Сіксу тощо) допустяться у своїй теорії„статевих відмінностей” цієї ж метафізичної помилки відмови від тіла, яка бересвій витік із широкознаної праці С. де Бовуар. Авторське письмо С. де Бовуаррозгортається поза бартівським закликом про необхідність місця розташуванняавтора як діалектичного посередника між крайніми точками вибору. З іншого боку,в праці „Друга стать” простежується деяка імпліцитно примусова альтернатива дляжінок як філософських персонажів: вони можуть розмовляти або мовою іманентності(залишаючись поза межами цивілізації), або розмовляти голосом цивілізації, якийє чоловічим голосом. Виходячи з цих думок, авторка рекомендує жінкам відкинутиобмежувальну Іманентність, вступити у світ Трансцендентності, й тим самимдорівнятись сартрівським чоловікам, які заявляють, нібито світ належить їм ідля того, щоб вони робили з ним, що захочуть. С. де Бовуар як філософекзистенціального спрямування не зауважує зовсім іншого, менш пафосного топосучоловічого буття та світовідчуття. Причиною цього, як вважає Дж. Елштейн, можебути сама сутність філософії екзистенціалізму: „Істинно страхітливою рисоюекзистенціалізму… є удавання ним, нібито у світі тільки й є, що мертваматерія (речі) з одного боку й цілковито раціональні, освідчені дорослічоловіки – і з другого, от ніби й не існує ніяких інших виявів життя” [4, с.278]. Можливо, екзистенціалісти „домислили” цю піднесену тему чоловічоїраціональності як активної перетворювальної сили, помітивши, що модерністьнесла надмір текстуальності (літературності) при ослабленні та упадкові енергіїтворчості.
Однією златентних ознак екзистенціалізму є замасковане відчуття зміненої дискурсивноїреальності, яка через інтелектуальне прагнення намагається задовольнити„метафізичну потребу” модерного суб’єкта, „сучасного, розбитого, зневіреного усвоїх силах чоловіка, виповнити його тугу за Богом, який би став його силою тагармонією” [5, с. 26]. Через свою екзистенціальну орієнтованість С. де Бовуарфіксується лише на героях-чоловіках і способах визначуваної по-чоловічомуідентичності. Це завершується у праці висновком про необхідну для рівностістатей „внутрішню метаморфозу” жіноцтва. Проблема емансипації як саморозумінняжіночої статі в С. де Бовуар вирішується доволі парадоксально: подібно до умов,за яких Платон допускав жінок у Хранителі, авторка по суті вимагає жіночогосамозаперечення. Це очевидним є у її розгляді „Біологічних особливостей”, якоювідкривається праця „Друга стать”[2, с. 44]. Тут жінка змальована нею як„жертва виду”, не стільки через несправедливі соціальні стосунки, як наполягалимарксистські феміністки, скільки через біологічне тіло, яке буцімто „тягне” їїна „пожертву материнства”. Зрозуміло, що емансиповані настанови С. де Бовуар єдоволі радикальними. Проблематичною виглядає також її спроба звільнити жінкувід біологічного, тобто проматеринського тіла, неувага до нього як допозитивного розвивального чинника жіночої особистості. Такий „розвивальний”процес екстрактування жінкою самої себе з біологічної природи в соціальну, нанашу думку, є утопічним мисленнєвим ходом.
Уявлення С. деБовуар активно пропагувалися в 60-х роках минулого століття дослідницями-марксистками:К. Дельфі, А. Трістан, М. Плаза тощо. Вони активно обґрунтовують теорію„статевих відмінностей”, в якій актуалізується проблема соціокультурноїнесиметричності статі, порушеної С. де Бовуар. Загалом, після написання „Другоїстаті” постмодерністські дослідники почали надавати великого значення теміґендерного тіла (античного, християнського, капіталістичного, постколоніальноготощо) та мікрополітикам тілесності (Фуко, Дельоз, Сіксу, Іріґарей, Віттінґ,Гарвей тощо). З проблемою тіла пов’язують різні філософські завдання, шуканняідеалу, бажання зрозуміти тайну буття тощо. Лише з появою концепту „ґендер” таґендерної теорії (80-і роки ХХ ст.) у філософському дискурсі почнеться відхідвід теорії „статевих відмінностей”, породженої прихильниками дебовуарівськоїфілософії.
Отож,філософський концепт „жінка як Іманентність” С. де Бовуар не запропонувавможливості створення самоусвідомлюючого жіночого суб’єкта через процедуруствердження, а не заперечення самого суб’єкта. Адже важливим є процес перетворювальногознання про себе й інших. Це б відкрило поле конструктивної проблематизації,сприяло б уникненню хибних проблем статі, які породжуються неживодайнимиконцептами (жінка як „річ-у-собі”) й передбачало діалог, активне концептуальнепереосмислення. Цей пошук істини про ґендер як соціальний пошукперетворювального знання був можливий тільки через нову концептуальнупроблематизацію, яка розпочалася постструктуралістами через кілька десятирічпісля появи „Другої статі”. Теоретичне осмислення праці С. де Бовуар, важливоїдля подальшого аналізу теоретизування про ґендер, показує, що витворені неюконцепти жінка/Іманентність, чоловік/Трансцендентність ґрунтуються наприпущенні розрізнення природа/культура, розум/тіло. Цей картезіанський спадокмислительки визначатиме формування знання про ґендер у французькомуфілософському дискурсі 60-70-х років ХХ ст. ( Ю. Крістева, Л. Іріґарей, Г.Сіксу). Перспективи досліджень статі у французькій філософії будутьокреслюватися дебовуарівськими концептуальними засновками: акцентуванняфеміністської самодостатньої суб’єктивності, де фемінне постане не більше ніжметафізична нісенітниця, і що від неї слід відмовитися. Згодом інше дискурсивненапруження створять феміністки на початку 80-х років, зі своїм намаганнямпоказати розбіжність (відмінність) статей у їх позитивних величинах. Цестворить суперечність, оскільки, з одного боку, означувані поняття „чоловік”,„жінка” постануть універсалізуючими та розрізнюючими поняттями. Критикауніверсальних понять у 80-90-х роках об’єднуватиме постмодерністських філософів(М. Фуко, Ж. Дельоз, Ж. Дерріда тощо) та теоретиків постмодерністських жіночихстудій (Дж. Флекс, Дж. Батлер, Р. Брайдотті). Поняття „жінка”, „чоловік”потребуватимуть критичного аналізу, оскільки універсалізують людські сутності,через що втрачається специфічна різноманітність суб’єктів (соціокультурний таматеріальний статус, вік, національність, раса).
2. „Бібліяфемінізму”
Феміністка ЕлісШварцер називає цю книжку „біблією фемінізму”:
„Бовуар булапровідною зіркою для всіх феміністок. Для всіх жінок, які чимось цікавилися іщось читали вона була чимось надзвичайним, вона випереджала свій чассемимильними кроками”.
„Крамольне” життяСартра і Бовуар лише підлило олії у вогонь скандалу, який розгорівся післяпублікації книги „Друга стать”. 1949 де Бовуар вперше докладно формулює своєбачення „жіночого питання” і відкрито розмірковує про особливості жіночоїсексуальності. Її кредо: те, що суспільство розуміє під жінкою є нічим іншимніж соціальним конструктом. Висловивши свою життєву позицію, Симона де Бовуарнаважилася на складні випробування. Розповідає її падчерка Сильвія:
„У громадськихмісцях до неї нерідко із вульгарними жартами зверталися чоловіки, висміювалиїї, немов вона відкрила всьому світові якусь непристойну правду про себе. Але,з іншого боку, був і захват, навіть серед деяких чоловіків. З усього світунадходили листи від жінок, які збагнули всю далекосяжність її книги”.
Сьогодні, колижінка все глибше відчуває власне «я», зовсім не захоплюючисьпроблемами фемінізму, а просто стосуючись питань істотніших і глобальніших, чимобридлі нею сфери побуту і сексу, вона мимоволі стикається з тим, що відчула іпронесла через своє життя Симона де Бовуар. "Ідеї приходять в світ разом злюдьми", немало людей хотіли б зробити крок у вічність, але найчастішелюди належать тільки своєму часу. Симона де Бовуар буде дорога подальшимпоколінням тим, що шукала, хоча і не знайшла стійкого співвідношення міжжіночим станом і світобаченням інтелігента.
С. де Бовуарвнесла значні корективи у філософський план пізньої модерності, окреслившитогочасний ґендерний образ, та зробила спробу творення нових філософськихконцептів, які проблематизували соціокультурне розташування статі. Недостатньодослідженим залишається аспект впливу концептуальних розробок статевоїпроблематики середини ХХ ст. на постсучасні дослідження статі.
Метою цієїрозвідки є історико-філософський аналіз пізньомодерністської концептуалізаціїстаті С. де Бовуар та її впливу на виникнення теорії „статевих відмінностей” удругій половині ХХ ст. Це передбачає з’ясування таких питань: на якихметодологічних засадах здійснюється дебовуарівський проект? Якими теоретичнимиконцептами послуговується французька дослідниця у формулюванні своїх висновківпро соціокультурне розташування статі? Яких змін зазнають її концептуальнірозробки в межах ґендерних досліджень останніх десятиріч ХХ ст.?
Очевидним є їїзнаковий характер, притаманний для всієї доби Модернізму в напрацюванні проектуемансипації жінок. Праця є також визначальною для аналізуісторико-філософського „плану іманентності” (за Дельозом), що відкривається дляконцептуальної спадкоємності та новотворчості проблематики статі. Звичайно,аналіз пізньомодерністської праці С. де Бовуар лише певною мірою дозволяєзастосовувати поняття текстуальності. У своєму есеї „Від твору до тексту”французький філософ Р. Барт визначає постмодерністське поняття текстуальності.Він бачить його, як результат зміщення або перевертання попередніх категорійінтерпретації, включаючи авторський намір, біографію, жанр та літературнуісторію. У відповідь на есей Ж.-П. Сартра „Що таке література?”, дестверджується необхідність кожного автора користуватися простим стилем і мовою,Р. Барт у розвідці „Нульовий градус письма” (1953) визначив категорію текстуальності(письма) через кілька головних характеристик, які відрізняють її від давнішихкритичних понять, що визначали твір. Як об’єкт, текст дискурсивний(самотворчий) за своєю природою, він не може бути класифікований за жанром, арадше постає на межі класифікації. Значення текстуальності є множинне й охоплюєчисленні контексти, в яких твір розташовується, читається, переноситься зодного історичного періоду в інший. У стосунку до кінцевого означуваного або„прихованого значення” текст існує майже як мова і є відкриттям длянескінченності гри, що її Р. Барт визначає, як радикально символічну за своєюприродою. Він нагадує про вибір автора, який він робить, коли пише, вибір, щонеминуче зумовлюється історією філософського дискурсу ( мова, що завжди заселенаіншими голосами) і певною дистанційованістю від історії, що дає можливістьавторові стати дійовою особою в цій історії.
Праця „Другастать”(1949) С. де Бовуар, написана з опорою на екзистенціальні (Сартр,Мерло-Понті), структуралістські (Леві-Строс), психоаналітичні (Горні) підходита є зразком нової текстуальності. В ній з легкістю можна спостерігати„процес”, як суб’єкт мовлення вписує стать у систему соціокультурних знаківпізньої модерності. За цим стоїть ідентифікація авторки „Другої статі” з різноманітнимиструктурами знання та мови, її входження в дискурс іншого (історика,культуролога, антрополога, біолога). Можна цілком упевнено стверджувати, щосаме цей своєрідний структурний міфологізм праці вже понад півсторіччяпривертає увагу до авторської позиції С. де Бовуар та робить можливимрозглянути функціонування цього пізньомодерністського тексту не лише на рівнімовних новацій, символіки значень, концептів, а й на рівні його значущості дляподальших наукових розробок.
У дебовуарівськійпраці виявляється авторська позиція, яка фіксує чоловічий/жіночий суб’єкт і яктіло, і як історію. Зовсім не випадково М. Мерло-Понті зауважував, що позаконвенційними засобами вираження, загальноприйнятими в суспільстві, в істинномуозначуванні й комунікації, де знаки невіддільні від смислу, особлива рольналежить людському тілу. Тіло виражає цілісне існування не тому, що вонослужить супроводом людського існування, а тому, що саме завдяки тілу „існуванняреалізується”. Французька дослідниця зауважує, що ціна, яку чоловік платить зате, щоби „втілювати” всесвіт – це втрата тіла, в той же час жінка розплачуєтьсяза своє становище втратою суб’єктивності й прийняттям тих обмежень, якінакладаються на її тіло [2, с. 44]. Чоловіки, згідно з її візією, відокремлюютьсебе від свого тіла й завдяки цьому отримують право на трансценденцію тасуб’єктивність, в той час, як жінки отримують в такій ситуації гіпер-тіло й тимсамим прирікаються на іманентність. Це, на думку мислительки, призводить донесиметричності соціокультурного становища статі й появи філософської проблеми.Отож, у концептуальній схемі С. де Бовуар маскулінне та фемінне знаходяться вструктурно несиметричному становищі: чоловіки – емпірична загальна референціядо абстрактної маскулінності.
Авторка „Другоїстаті” має доволі виразну мету, переймаючись ситуацією функціонування жіночоїстаті в соціокультурі першої половини ХХ ст, прагне змін у культурнихвідносинах та обмежувальних поглядах жінок на самих себе, тобто змін унапрямках, які трансформували би світ на краще. Однак С. де Бовуар входить утрадиційний для емансипованої модерністської філософії „план іманентності”. Вньому віддавна філософським персонажем є „тотальна жінка”, і саме їїмислителька продовжує портретувати та утверджувати. Творення концептів статівона здійснює абстраговано від природної суті жінки, запозичивши сартрівськікатегорії „іманентності” та „трансцендентності”. Не проблематизуючи культурнунеобхідність саморозуміння жінки-суб’єкта, С. де Бовуар творить концепт „жінкаяк сфера Іманентності”, який нагадує Сартрове „Буття-в-собі”. Вона протиставляєІманентність усьому прогресивному, цивілізованому світові Трансцендентності,тобто, за Сартром, Буттю-для-себе, і вже ж достеменно – Буттю-що-має-бути.Жіночий суб’єкт у своєму філософському творі С. де Бовуар зображує у формілокального й окремішнього. Відтак дослідниця показує чоловіків і жінок не яксуб’єктів потенційного само- та взаєморозуміння, а вдається до несприятливогодля жінок порівняння їх з чоловіками. Лише останні буцімто „здійснюють „вільнізадуми” у царині Трансцендентного” [3, с. 167]. Філософ апріорно відписує жінокдо такої соціальної сфери, яку проголошує зоною детермінованості, якійабсолютно бракує самостійності. В праці С. де Бовуар простежуються застарілітвердження і стереотипи про жінок, які нею замовчувально приймаються. Вонацитує окремі, вочевидь сартрівські, думки про цілісну досконалість чоловічоготіла, і погоджується в тому, що „злощасній анатомії” жінки ”бракуєсамодостатньої значущості”. Цей погляд, що звучить ремінісценцієюарістотелівського погляду без коментарів подається у праці „Друга стать”.
У другій половиніХХ ст. філософи (Л. Іріґарей, Г. Сіксу тощо) допустяться у своїй теорії„статевих відмінностей” цієї ж метафізичної помилки відмови від тіла, яка бересвій витік із широкознаної праці С. де Бовуар. Відтак вибір мислителькоюзгаданих описових термінів буде нести в собі моральні, політичні імплікації дляжінки-суб’єкта, яка в праці характеризується як „застрягла в Іманентності, утілі, якому „самому бракує значущості” [1, с. 54]. З цього видно, що авторськеписьмо С. де Бовуар розгортається поза бартівським закликом про необхідністьмісця розташування автора як діалектичного посередника між крайніми точкамивибору. З іншого боку, в праці „Друга стать” простежується деяка імпліцитнопримусова альтернатива для жінок як філософських персонажів: вони можутьрозмовляти або мовою іманентності (залишаючись поза межами цивілізації), аборозмовляти голосом цивілізації, який є чоловічим голосом. Виходячи з цих думок,авторка рекомендує жінкам відкинути обмежувальну Іманентність, вступити у світТрансцендентності, й тим самим дорівнятись сартрівським чоловікам, якізаявляють, нібито світ належить їм і для того, щоб вони робили з ним, щозахочуть. С. де Бовуар як філософ екзистенціального спрямування не зауважуєзовсім іншого, менш пафосного топосу чоловічого буття та світовідчуття.Причиною цього, як вважає Дж. Елштейн, може бути сама сутність філософіїекзистенціалізму: „Істинно страхітливою рисою екзистенціалізму… є удаванняним, нібито у світі тільки й є, що мертва матерія (речі) з одного боку йцілковито раціональні, освідчені дорослі чоловіки – і з другого, от ніби й неіснує ніяких інших виявів життя” [4, с. 278]. Можливо, екзистенціалісти„домислили” цю піднесену тему чоловічої раціональності як активноїперетворювальної сили, помітивши, що модерність несла надмір текстуальності(літературності) при ослабленні та упадкові енергії творчості.
Однією златентних ознак екзистенціалізму є замасковане відчуття зміненої дискурсивноїреальності, яка через інтелектуальне прагнення намагається задовольнити„метафізичну потребу” модерного суб’єкта, „сучасного, розбитого, зневіреного усвоїх силах чоловіка, виповнити його тугу за Богом, який би став його силою тагармонією” [5, с. 26]. Через свою екзистенціальну орієнтованість С. де Бовуарфіксується лише на героях-чоловіках і способах визначуваної по-чоловічомуідентичності. Це завершується у праці висновком про необхідну для рівностістатей „внутрішню метаморфозу” жіноцтва. Проблема емансипації як саморозумінняжіночої статі в С. де Бовуар вирішується доволі парадоксально: подібно до умов,за яких Платон допускав жінок у Хранителі, авторка по суті вимагає жіночогосамозаперечення. Це очевидним є у її розгляді „Біологічних особливостей”, якоювідкривається праця „Друга стать”[2, с. 44]. Тут жінка змальована нею як„жертва виду”, не стільки через несправедливі соціальні стосунки, як наполягалимарксистські феміністки, скільки через біологічне тіло, яке буцімто „тягне” їїна „пожертву материнства”. Зрозуміло, що емансиповані настанови С. де Бовуар єдоволі радикальними. Проблематичною виглядає також її спроба звільнити жінкувід біологічного, тобто проматеринського тіла, неувага до нього як допозитивного розвивального чинника жіночої особистості. Такий „розвивальний”процес екстрактування жінкою самої себе з біологічної природи в соціальну, нанашу думку, є утопічним мисленнєвим ходом.
Відгук М.Арбатової
Видатна російськаписьменниця, відома громадська діячка, феміністка зауважила, що «Електоратом»Сімони де Бовуар за ці роки стали не тільки представниці неурядових жіночихоб'єднань (п'ятсот таких організацій зареєстровані офіційно, і приблизностільки ж відчуває себе світським андеграундом). Не тільки російська художняінтелігенція, зі всіх шарів суспільства найменш сприйнятлива до феміністськоїчастини демократичних ідей через пиху, комплекси і доношувану місіонерку. Їмстав величезний контингент, що читає, з'ясував за останні роки за допомогоюЗМІ, що жіночий рух орієнтується не на пропаганду лесбійських радощів івідстріл чоловічого народонаселення, а всього лише на Декларацію прав людини.
Восьмисот-сторінкова книга французької письменниці — безумовне дитя свогочасу. Вона — буквар і енциклопедія, створена з виснажливою подробицею першопрохідця,що боїться чогось недоговорити з відчуття відповідальності, яке розуміється якнедовіра до наступників. Вона повна ідеалізації соціалізму і пріблізітельностейприродно-наукового аналізу. Але не прочитати її не можна. Анекдот про те, наскількиросійська комп'ютеризація відстала від американської, кінчається брутальнимвідповіддю: «Назавжди!» Порівнюючи відсталість наших ліберальнихпроцесів від західних, ми отримаємо таку ж відповідь. Отже діставайте«Другу підлогу» і, як говорив Матіс «Не бійтесябанального».
Перший том книги, "Факти і міфи", присвячений, щоназивається, «адресам і явкам». До ідеї рівності полови автор йдечерез вульгарно-забавні дані біології, історії і міфології, нудно і трепетнодоводячи її через статеві розклади персонажів фауни… Другий і третій розділинаїжджають на фалократичні комплекси батьків марксизму і психоаналізу — ізаслужено. Таким чином, статева «доля» складається з «трьохджерел і трьох складових частин»: біології, точки зору психоаналізу івироку історичного матеріалізму.
Частина другу звуть "Історія". Вона гарно написана, її варточитати детально. Звичайно, це не «жіноча історія людства», писанняфеміністками на покоління пізніше, але в ній є свої забавності, що перекриваютьнеточності. Третя частина — «Міфи»; вона не менш приваблива, чимпередуюча, і така ж незалежна від сурового наукового апарату. Мозаїка фактівбез посилань перетворює її на публіцистико-авантюрний роман, що читається іззадоволенням. Втім, листівки, навіть такі довгі, не потребують посилань,оскільки функціонують в етичному просторі, орієнтованому на довіру.
У другому томі, «Життя жінки», основна теза («жінкою ненароджуються, нею стають») доводиться впродовж тринадцяти розділів.Безперечні і безрадісні подробиці соціокультурної дискримінації жінок приведенів стилістиці любовного романа-роздуму і доповнені жіночими сповідями домашньоїзбірки з глибоким антифрейдівським пафосом. Аргументами засудження отцяпсихоаналізу покликані бути його ж інструменти і методики, але недоброякісногокористування. Заперечуючи дискримінаційну точку зору психоаналізу, Симона деБовуар не дає собі ознайомитися з психоаналізом настільки, щоб дискутувати врамках розуміння предмету. Коротше, «Що він Гекубе? Що йому Гекуба?»Втім, як белетристика ця частина особливо мила.
Останній розділ — «Незалежна жінка» — цілком, аж до лексичнихоборотів, написана Олександрою Колонтай. Наша співвітчизниця була, звичайно,менш обдарована література, але з погляду пафосу і часу дослідженнядискримінаційних процесів дасть сто очок французької колезі, не дивлячись на тещо все життя була заміжній за чоловіками простіше.
Здолавши цеглину «Другої підлоги» до кінця, я випробувалавідчуття, схоже випробуваному у фіналі дочитування Старого Завіту. В молодостіз текстів Бітова я витягувала фразу про те, що людина, що не прочиталапо-чесному цілу Біблію, не може вважати себе за інтелігентного. Як всі дівчатасвого покоління, що читають, я була заочно закохана в Бітова і вирішила заочнож здати Андрію Георгійовичеві тест на інтелігентність. Після доїдання першоїчастини Священного Писання я виявила в собі хвору ненависть як до православноїцеркви, до якої і до цього не належала, так і до єврейського народу, до якогодо цих пір належу половиною своєї крові. І якщо з антисемітизмом в собі менівдалося справитися, то християнство, що відштовхується від кровожерних дослідівстародавніх євреїв, мені до цих пір не дається.
Проводячи паралель з проникненням в текст Симони де Бовуар, я, лютафеміністка, також готова процитувати рядки поета Винокурова: «Поневіряюсяі ілюзії втрачаю. І ось ще втрачена одна!»
Мої претензії до Симоне де Бовуар полягають в тому, що вона не БеттиФрідан і не Еріка Джонг; у тому, що вона пише кучерявими періодами, з-під якихкокетливо виглядає думка, як ніжка з-під довгої спідниці. У тому, що мені недали можливості прочитати її вчасно. Хоч би в один час з її чоловічком. У тому,що мені сьогодні нічому у неї навчитися. У тому, що це типове «Womenstudy», яке і як би наука, і як би філософія, і як би література, анасправді — суспільний рух.
Розумний читач вже зрозумів, що інтонація підколу відноситься не довеликої Симоне, а до іронічного простору між її фундаментальною роботою іпсихофізикою її нинішнього сприйняття. Що підкол цей орієнтований не наприменшення заслуг рефлексуючої феміністки, а на шефську роботу по відношеннюдо нього, читачеві, який так зав'язнув в самому собі, так спростив себе, і безтого простого, що без підколу в його постмодерністсько-посттоталітарнійсвідомості не засвоюється навіть номер власної квартири. А що до серьеза, тойого досить в чудовій передмові відомої російської феміністки, доктораполітологічних наук Світлани Айвазової.
«Друга стать» — це роман, в якому героїня впродовж восьмисотень сторінок говорить коханому «Немає!» і всякий раз повертається.Це священна боротьба неуцтва з несправедливістю, в якій акт боротьби замінюєакт любові. Внутрішньо артикулюючи дискусію з поверхневою — в порівнянні зманерою викладу нашого часу — Симоною, ви в'язнутимете, в'язнутимете ізав'язнете в шоколадному сиропі феміністських байок, що ще не навчилисяжартувати над самими собою, і весело розлучатися зі своїм минулим.
Що до мови «Другої підлоги», то весь він, як в «Горі відрозуму», увійшов до прислів'їв і приказок. Створив нові етико-лексичніконструкції, якими розмовляє сучасний фемінізм, діставши свого часу можливістьвстати на плечі таких гігантів, як Симона де Бовуар. На жаль, російському,відлученому від світового культурного часу читачеві доведеться наздоганяти,доведеться заштриховувати білі плями — прискіпуючись, сміючись над примітивомдавності, який ще не доріс до замовчування, значить привитого.
Знаю: професійніфеміністки, чекаючи рекламного ролика книзі, на мене образяться. Ще більшеобуряться антифеміністи, підозрюючи мене в шахрайському нагнітанні атмосферипоголовної фемінізації країни. І ті та інші матимуть рацію в рамкахобслуговуваної ними субкультури. Фемінізм в Росії сьогодні в такому жнапруженому пошуку жанру, в якому Симона де Бовуар писала багатослівні есе про«друге поле». У нього солідні перспективи в наступному поколінні іповна несумісність тканин з попереднім. Більше всього він схожий на слона,якого, обмацуючи з різних сторін, описують декілька сліпих. І хай обмацують — аби нікуди не вели, аби дали підрости зрячим, аби не плутали «служіння зчергуванням». Аби переводилися і друкувалися книги, подібні цій, оскільки,як говорив Лотман, «національна культура народжується, дивлячись на себев дзеркало іншої культури».
ПоглядиА.А. Гріцанова
Бовуар (Beauvoir) Симона де (1908-1986) — французька письменниця,теоретик екзистенціалізму, основоположник радикального фемінізму, супутницяжиття Сартра. Закінчила Сорбонну (1927). Викладала в Марселі, Руане, Парижі.Лауреат Гонкуровськой премії. Основні твори: «Друга стать» (1949), «Запрошена»(1943), «Мандарини» (1954), «Спогади зразкової дочки» (1958) і ін.
Люди, існуючи в «трагічно двозначних» умовах і будучи при цьому спочаткувільними, покликані нести відповідальність за «напрям власних життів».Процедури здійснення людиною морального вибору в тій або іншій ситуації впринципі не можуть і не винні корелювати якимись універсальними і томунедостатніми правилами. Наші поведінкові реакції цілком і повністюіндивідуальні: характер і моральність особи конституюються в процесі самогоакту вибору. Ясні і однозначні правила гри елімінують, на думку Б., потреба вособистих рішеннях. Етичні імперативи і максими матеріалізуються через людськівчинки, бо люди, вимушені існувати в умовах вакууму моральних директив івідсутності відповідей на питання екзистенціального порядку, знаходять свободувиключно під тиском обставин. Досягнення ж останньою припускає не усуненняневідбутної амбівалентності життєвої ситуації, а екзистенціально-особистеосмислення її. (Такі погляди Б., укупі з аналогічними переконаннями основнихпредставників екзистенціалізму, викликали жорстку критику багатьох сучасників.Теза Б. про те, що злочини проти особи і власності більш м’які длянеспокутуваних політичних злочинів, оскільки останні роблять замах на сенсісторії, був охарактеризований Марселем як проповідь позитивності ідопустимості підпорядкування людини людьми, що загордилися себе вибраними охоронцямисенсу історії, доступного далеко не всім.) Свобода, по Б., не є потенційноюдолею кожного: «приречений на свободу» будь-який, що здійснив мужній актвизначення саме своїй — унікальною — системи етичних координат і, тим самим, щочинить опір світовому злу. Формулюючи головні підстави фемінізму («Друга стать»),Би. вважала, що бути жінкою означає не стільки приналежність до особливоїбіологічної категорії людей, скільки причетність до персони соціопсихічноїреальності — «жіночності». У контексті моделі світосприймання чоловіка, по Б.,жінка розуміється, насамперед, як істота, співвіднесена з ним, як певна «інакшість»,як «інше». Така ситуація одночасно породжує як «овещненіє» жінки укупі звтратою нею свободи, так і певний набір сексуально-поведінкових і культовихпереваг. На думку Б., положення жінок в суспільстві якісно відмінно від станулюдства в цілому, бо чоловіки сформували світ, в якому жінка («інша») приреченавиступати «другою підлогою». Не стільки біологія, з точки зору Б., скільки традиціоналістськажіночна емоційність і зв'язана самооцінка задають і зумовлюють тип розподілусоціальних ролей в суспільстві. Не дивлячись на те, що історичний досвід, поБ., демонструє гранично широкий спектр життєвих позицій, які могли займатижінки, жодна революція і жодна визвольна доктрина не опинилися в змозізабезпечити реальної рівності полови. Міф про жіночу природу, що реконструюєтьсяБ. на матеріалах творчості ряду авторів (зокрема, А.Бретона і Стендаля), на їїдумку, постулював і укоренив в масовій свідомості традиційний архетип провсеосяжну емоційність жіночої природи, про її початкову не ідентичністьчоловікові. Б. в ході дослідження етапу дитинства і юності людей (особливодівчаток), а також пристрою і етапів вікових (як правило, стрибкоподібних іраптових!) змін в пристрої жіночого тіла сформулювала вельми пародоксальнийвивід про те, що жінками не народжуються, жінками стають. Репертуари досягненняжінкою справжнього рівноправ'я з чоловіком, на думку Б., не можуть бутипарціальними: вельми значуще загальне економічне звільнення має бути доповненекультурно-етичним переворотом.
Би вважала, що пріоритетний сексуальний інстинкт, властивий чоловікам,кінець кінцем поступається по біологічній енергетиці і психічній значущостіжіночої любові. Сенсом її, на думку Б., виступає отримання гармонії між жіночимеротизмом і нарцисизмом, з одного боку, і втілення містичної орієнтаціїлюблячих жінок на пошук Бога в предметі своєї пристрасті. Не відкидаючи тієїобставини, що сексуальні відмінності завжди надаватимуть значущу дію настосунки полови, Би. стверджувала, що жіночність, як особлива соціопсихічнавластивість, не повинні залишатися вирішальним інструментом самовизначенняжінки в світі, так само як і компенсуючим механізмом в системі владнихстосунків між статями. Визнання універсальної людської природи жінки і чоловіка- основа того культурного перевороту, який, з точки зору Б., в змозіпередбачити дійсну жіночу емансипацію. Як затверджувала Б., «емансипувати жінку- означає відмовитися від того, щоб обмежувати її співвіднесеною з чоловіком,не заперечуючи цю останню хай вона буде незалежна, і тоді вона існуватиме і длянього теж визнаючи один одного за особу, кожен з них все ж таки залишиться одиндля одного іншим». Доля жінки, в контексті ідей Би., не може залишатися долеючоловічої половини людства. Жінка зобов'язана відновити свою людську гідність впроцесі творчого самоствердження, вона в історичній перспективі, з точки зоруБ., не може не знайти справжню свободу і рівноправ'я.
Висновок
Отже, презентаціякартезіанської свідомості, подана в концептах С. де Бовуар мало кореспондуєтьсяз реальними чоловіками й жінками, які так чи інакше ввійшли в процес суспільноїта символічної трансформації та щораз переживають зміни суб’єктивності таспособи суб’єктивації. Сучасна ґендерна суб’єктивність є віддаленою від своїхуніверсалізуючих полюсів (у межах чоловічої чи жіночої груп). Вона виявляєтьсячерез складний особистісний світ, часто розрізнений, який об’єднує особистості,що знаходяться на взаємопересічних родових рівнях досвіду. Ця складнаідентичність як у межах жіночого, так і чоловічого роду є постійно реляційною,що вимагає постійного зв’язку з „Іншим”. Вона також є ретроспективною, оскількиґрунтується на пасивно засвоєних нормах, соціокультурних зразках статевоїповедінки та моделях жіночої та чоловічої тожсамості. Фундаментальненеспівпадіння тожсамості з традиційним картезіанським уявленням про свідомість,ретрансльоване в дебовуарівських теоретичних конструктах жіночого тачоловічого, сьогодні залишається відправною точкою для подальших дискусій.
Очевидним є їїзнаковий характер, притаманний для всієї доби Модернізму в напрацюванні проектуемансипації жінок. Праця є також визначальною для аналізуісторико-філософського „плану іманентності” (за Дельозом), що відкривається дляконцептуальної спадкоємності та новотворчості проблематики статі. Звичайно,аналіз пізньомодерністської праці С. де Бовуар лише певною мірою дозволяєзастосовувати поняття текстуальності. Можна цілком упевнено стверджувати, щосаме цей своєрідний структурний міфологізм праці вже понад півсторіччяпривертає увагу до авторської позиції С. де Бовуар та робить можливимрозглянути функціонування цього пізньомодерністського тексту не лише на рівнімовних новацій, символіки значень, концептів, а й на рівні його значущості дляподальших наукових розробок.
Списоклітератури
1. Барт Р.S/Z.– М.: Логос,1994. – 362 с.
2. Бовуар деС. Друга стать: В 2-х т.– К.: Основи, 1994. – Т.1. – 390 с.
3. Бовуар деС. Друга стать: В 2-х т.– К.: Основи, 1995. – Т.2. – 392 с.
4. Введениев гендерные исследования. Ч. I. Учебное пособие. Часть II.Хрестоматия. М. 2001.
5. ВідгукМ. Арбатової
6. ВідгукА. Грицанова
7. Гендерныеисследования. Сборник. Вып.2. М. 1999.
8. КлецинаИрина.Психология гендерных отношений: Теория и практика. СПб, 2004. 408 стр.
9. Между образом изнаком. Альчук Анна. // Преображение. Русскийфеминистский журнал. М., 1996.- №4. — С.360.
10. Основи теоріїгендеру.- К.: К.І.С., 2004.- 536с.
11. Павличко СоломіяФемінізм.- К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002.- 324с.
12. ОттоВейнингер.Пол и характер. М., 1997.