Нагромаджений багаторічний світовий досвіду галузі медичного страхування свідчитьпро високу ефективність різних моделейта систем медичного страхування та страхування здоров'я. До теперішньогочасу визначаються три основні видифінансування охорони здоров'я: державне, черезобов'язковета добровільне медичне страхування та змішана форма. Треба зауважити, що ці види у відокремленому вигляді практичноне використовуються ні в одній державі, але в деяких державах вони займають домінуюче положення. Так, наприклад, в Англії, Ірландії,Шотландії, Італії та Данії домінує державна системафінансування. В таких країнах якНімеччина, Франція, Австрія,Бельгія, Нідерланди, Швеція та Японіядомінуєсистема обов'язкового медичного страхування, в той час, як у СШАмає перевагу змішана форма фінансування медичноїдопомоги, де біля 90% американців користуються послугами приватних страхових компаній.Німеччина
Однією з перших країн, де було запроваджено медичне страхування Німеччина. Система медичного страхування створенав Німеччині ще в 1881 році.
Основним принципом німецької системи медичного страхування є те, що уряд небере на себевідповідальність за фінансування охорони здоров'я (завинятком деяких його сегментів), а лишестворює умови для того, щоб необхідні фонди були створені працівниками тароботодавцями, а також здійснює нагляд надфункціонуванням усієї системи медичногострахування. В Німеччині діє децентралізована система медичного страхування. Ним займається біля 1200страхових кас (страхових фондів)побудованих по професійному принципу(шахтарі, фермери, моряки та ін.), по територіальному принципу та ерзацкаси. Територіальні страхові каси беруть насебе страхування тих категорій, що неохоплені страхуванням напідприємствах. Всі три різновиди касвходять у систему керованого державоюмедичного страхування.
Головна функція уряду по відношенню домедичного страхування; — забезпечення відповідності діяльності страхових кас нормам закону, зокрема, забезпечення виконання страхових програм. У зв'язку з цим держава надає медичному страхуванню обов'язковий характер та визначає його головні умови -базові ставки страхових внесків, схему фінансування та організації медичної допомоги, бере участь у формуванні цін на медичні послуги, надаєнедержавним органам — страховим компаніямта асоціаціям лікарів значні функціїв управлінні системою з наданням їм прав представляти інтереси застрахованих таінтереси медичних працівників.
Страхові каси в Німеччині — це автономні організації, яким надано право встановлення ставки страхового внеску вище його базового рівня, розширення сфери медичних послуг вище базової програми, вибору форми взаємороз-рахунків із лікувально-профілактичними закладами. Звідси їх повна фінансова незалежність від держави. Але це, у свою чергу, не значить, що страхові каси не є часткою системиохорони здоров'я Німеччини. Страхові каси є органічною невід'ємною частиною всієї системи охорони здоров'я, його підсистемою. Страховікаси тісно взаємодіють з урядом, в виконанніактивної політики стримування ростувартості медичної допомоги, беручи на себезобов'язання більш жорсткої системи взаєморозрахунківз медичними закладами, введеннямдоплат застрахованим та інше, в результатічого страхові каси не є понентами органів управління охороною здоров'я та розділяють із ними відповідальність за стан медичної допомоги населенню.
У Франції медичне страхування було введено в 1910 році спочатку у вигляді фондів взаємодопомоги, а починаючи з 1928 року ці фонди, були перетворені встрахові компанії. На сьогодні у Франції існує єдина ієрархія страхових кас, діє вертикальна система медичногострахування: могутня страхова організація- Національна страхова організація (національна каса страхування найманих робітників), яка знаходиться під контролем Міністерства соціального забезпечення та праці й обіймаєсобою 78% населення, має 129 місцевих відділень, кожне з якихвідповідаєза страхування в окремому регіоні і не конкурує між собою. Місцевівідділення мають певну автономію,але, в цілому, підлягають адміністративному контролю з цент-
РУ-
Фермери Франції зберегли свої страхові компанії, але і вони, в цілому,підпорядковані загальнимправилам, встановленим урядом. Ці фермерські та інші професійні страхові каси обіймають 12% населення. Окрім цього, Франція має розвинуту сітку приватнихстра-хових компаній. У випадку отримання страховогополіса у приватній страховій компанії остання, як і будь-яка страхова каса,оплачує госпітальні затрати та рахунки пацієнта за прийом лікарями. Шкаладодаткових послуг варіює та являється предметом конкуренції приватних страхових компаній.
У Нідерландах медичне страхування зародилось у 1901 році і на той час являло собою декілька сот товариств взаємодопомоги та страхових компаній.Деякі з них були великими, але більшістьбула маленькими організаціями, які представляли інтереси населенняневеликого міста, підприємства. В 1940 роціпочалось введення керованого медичного страхування,яке вимагало введення стандартизаціїв створенні системи медичного страхування у зв'язку з чим більшістьневеликих компаній з'єднались в більш великі страхові фонди. Діяльністьтериторіальних страхових організацій в теперішній час регулюється ЦентральноюРадою страхових фондів, яка складається ізпредставників роботодавців, профспілок,медичних асоціацій, органів управління. Цей орган не є урядовим, алейому делеговані ряд важливих повноважень, зокрема, слідкувати за тим, щобстрахові компанії не відмовляли населенню внаданні страхових медичних послуг, контролювали витрати ресурсів, надавали інформацію, необхідну для визначеннянормативу централізованого фінансуваннястрахових організацій, розрахунку страхових внесків та тарифів. Більшачастина населення була включена в систему керованого страхування з наданнямправа самостійно вибирати страхову компанію.
До 1990 року 60% населення Нідерландів знаходилось в системірегульованого страхування. Більш як 30% населення були застраховані уприватних страхових компаніях. Приватний сектор страхування намагаєтьсяпритягнути клієнтів меншим розміром страхового внеску. Біля 40% приватногострахування складають групові угоди страхування між підприємцями та страховимикомпаніями. Підприємці сплачують половинуі більше від суми страхового внеску,останнє доплачують працівники.Також має місце персональне або сімейне страхування.
Реформи, проведені на початку 90-х років,відомі під назвою «план Деккера», замінилинапрацьовані фрагментарні страхові програмина універсальну систему обов'язкового медичного страхування. Уведена єдина для всіх категорій населення ставкастрахового внеску, розрахована як відсоток від фонду прибутку і невідображає індивідуальні ризики. Зібрані на цій основі кошти акумулюються в страховому фонді і потім повертаються страховику,якого вибрав клієнт, або репрезентуючий його інтереси страхувальник. Платіж страховикувиконується на основі зважених нормативівна одного застрахованого. Страхова компанія, що взялась за страхування,повинна знати, що незалежно від складузастрахованих вона отримаєвідрахування, що відображують реальний можливий об'єм затрат. ВНідерландах також враховані в нормативі витрати. При цій системівідповідальність уряду за стан охорониздоров'я зберігається, але багато функцій управління та планування переходять до страхових компаній.
Один із найвищих у світі життєвих рівнів має Швеція. У Швеції страховізакони по медичному страхуванню були видані в 1898 році. Всезагальнеобов'язкове медичне страхування було введено в 1955 році. Воно обіймало всіхгромадян у віці до 16 років. Національнасистема соціального страхування — загальна й обов'язкова для всьогонаселення країни. Особисто медичне та стоматологічне страхування є йогоневід'ємною частиною. Управління всієюсистемою виконується 26 регіональними бюро соціального страхування.Управління їх діяльністю виконуєНаціональна Рада соціального страхування. Затрати на соціальне благодосягаються за рахунок 25% бюджету центрального уряду,26% затрат несутьмуніципальні та окружні ради та 48% витрат несуть роботодавці. Чисто наохорону здоров'я та медичну допомогу 18% коштів відраховує уряд, 51% місцеві органи влади, 31 % роботодавці. Однією з особливостей шведської системистрахування являється передача застрахованими до страховиків своїх юридичнихправ по питанням медичного страхування.
У Великобританії використовується система бюджетного фінансування охорони здоров'я, що обумовлює йогодержавний характер із великою отупіннюцентралізації управління. Закон про страхування, що прийнятий у 1912році ввів принцип обов'язковості, та охопив у коло обов'язкового медичного страхування третю частину населення Англії, Шотландіїта Ірландії, практично всіх осіб, працюючих та службовців по договору найму заневеликим винятком.
Фінансовою основою Національної системи охорони здоров'я є надходження відподатків, які складають 90% бюджету охорони здоров'я.Тільки 7,5% бюджету формується за рахуноквнесків роботодавців. Таким чином, Національна система охорони здоров'я практичноіснує за рахунок коштів, що вносяться платниками податків та виділяються урядомна охорону здоров'я зі статті затрат на соціальніпотреби.
В цілому, пацієнти платять 10% вартостілікування. Всі поапюючі підлягають обов'язковому страхуванню здоров я за винятком непрацюючих жінок у шлюбі, які можуть приєднатися до страхування подобровільним програмам. Зарахунок цих коштів часто надаютьсяфінансові допомоги по тимчасовій непрацездатності в зв'язку із хворобою.
Уряд Великобританії пропонує стимулювати намагання Національної системи охорониздоров'я до підвищенняефективності надання медичноїдопомоги за рахунок збільшення конкуренціїміж її різновидами. Введено розділеннявідповідальності за придбання медичної допомоги та за її надання. Система медичного страхування також приєднана до придбання медичної допомоги.
Приватне медичне страхування у Великобританіїохоплює переважно ті сфери медичних послуг, що не забезпечуються Національною службою охорони здоров'я. Приватним добровільним медичним страхуванням охопленобільше 13% населення.
Добровільним медичним страхуванням в Англії займаються різні страхові компанії.Але ведучу роль серед них займає страхова асоціація«БУЛА», що виникла в 1947 році в результатіоб'єднання невеликих страхових організацій.Прибуток, що отримується від страховихоперацій «БУЛА» практично йде на розширення та модернізацію сітки комерційних медичних закладів. Ця сітка використовується як у рамках страхових програм, так і поза ними. Прибуток від комерційної діяльності медичнихзакладів у свою чергу підтримуємедичне страхування, забезпечуючи фінансову стабільність «БУЛА».
Головний принцип діяльності приватних страховихкомпаній — це доповнення державної системи охорони здоров'я. Це означає,що об'єктом страхування є ільки ті ризики, які не бере на себе Національнаслужба охорони здоров'я. Враховуючи високий рівеньрозвитку Національної служби охорони здоров'я, сфера діяльностіприватного медичного страхування достатньообмежена, вона охоплює лише платну частину медичної допомоги, як укомерційних медичних закладах, так і влікарнях Національної службиохорони здоров'я. Страхові програми добровільного медичного страхування розгалужуютьсятільки на ту частину діяльності державних медичних закладів, яка виходить за рамки суспільних зобов'язань.
У державі Ізраїль немає державної системимедичного обслуговування, але94% його населення охопленовсебічним страхуванням здоров'я.В основному медичне страхування здійснюється в рамках медичного страхового фонду величезного профспілкового об'єднання Гістадрут (83% випадків), а також набаінших фондів медичногострахування (17% випадків).Медичні заклади знаходяться у відомствірізних агентств, головними з яких,є профспілки та уряд. У відомстві робочої профспілкиІзраїлю Купат Халім знаходяться найбільші йнайкращі в країні лікарні. У приватній власності знаходиться невеликакількість лікарень. Найбільша профспілка Ізраїлю є головним поставникоммедичних послуг через посередництвоВсезагального робочого фонду допомоги хворим.
У СІЛА існує система медичного страхування, що базується на сполученні центрального страхового фонду із сіткою місцевих незалежних страховихорганізацій. Кошти акумулюються вцентральному фонді, що не несе адміністративнихфункцій, а потім розділяється страховим організаціям на основізаконодавче затвердженої форми розрахунків. Ця система діє в СІЛА в частиніпрограм «Медікер» та«Медікейт». Ці системи обіймаютьбільш ніж 20% населення, групове страхування за місцем роботи складає58% населення та добровільного медичногострахування не за місцем роботи 2%. Біля15% населення не мають доступу до медичногострахування і являють собоюмалозабезпечені, безробітні,бездомні та члени сімей працівників підприємств,що не мають системи медичного страхування.Наявність роботи не гарантує отриманнямедичної страховки. Найбільш широко медичним страхуванням охоплені робітники промисловості, державні службовці, членипрофспілки, робітники, що працюють повний робочий день. Втрата робочого місця автоматично приводить до втрати медичної страховки.
Таким чином, у СИТА медичне страхування — тісно пов'язане із трудовою діяльністю. Економіка медичного обслуговування в СІЛА — парадоксальне об'єднання недоліків танадмірностей. СІЛА витрачують на охорону здоров'я 11,5% валового прибутку — більш ніж будь-яка іншакраїна в світі і, в той же час, більш ніж 15% населення американців не мають ніякого фінансового захисту від великихвитрат на медичну допомогу у зв'язку звідсутністю у них страхових медичних полісів.
Серед приватних страхових компаній у СИТА найбільш розповсюджені та відомі дві найбільші некомерційністрахові компанії «Блу крос» та «Блу шилд», що проводять добровільне медичне страхування, яке забезпечує відповіднооплату госпіталізації або лікарськоїамбулаторної допомоги та медичних послуг для їх членів, що проживають вданому районі. Сьогодні діють багаточисельніасоціації цих товариств, що платятьза всі види медичної допомоги.
З 1981 року в СІЛА розроблена система класифікаціївипадків госпіталізації або діагностичнихгруп. Розрахунок за медичне обслуговуванняза програмами «Медікер» та «Медікейт» виконувавсяпри цьому в залежності від кількостімедичних послуг. Така системарозрахунків приводила до безпідставногозатримання хворих в стаціонарі, зросту числа операцій без показників, клінічних, лабораторних та іншихдосліджень. При цьому, основна цільвседоступності медичної допомоги для всіх громадян так і не буладосягнута.
В таких умовах функціонують практично всі медико-соціальні програми СІЛА. Новімоделі Національної системиохорони здоров'я передбачуютьзбільшення розмірів страхових внесків,що супроводжують зріст цін. Тому, обов'язкове медичне страхування не зустрічає широкоїпідтримки серед малозабезпеченого прошаркунаселення у СІЛА.
У Канаді з 1971 року введена Національна система універсального медичного страхування, яка включаєсплату всіх видівстаціонарної та амбулаторноїдопомоги окрім стоматологічної,протезування та придбання медикаментів. Більш ніж 90%витрат на стаціонарну та амбулаторнудопомогу компенсується із суспільнихфондів. За рахунок прогресивного податкупокривається 25% всіх затрат на охорону здоров'я.
Добровільне медичне страхування має незначний розвиток та забезпечує виплати тільки в тих сферах, які не покриваються універсальним страхуванням.
В Австралії основу системи медичного страхування складає програма«Медікер», згідно з якою всьому населеннюсплачується 85% вартості різних медичних послу, окрім стоматологічної, оптикометричної та швидкої допомоги. Фінансування виконується за рахунок страхових внесків в розмірі 1% заробітноїплати. Малозабезпеченим медичну допомогу надають безкоштовно в державних медичних закладах. Добровільнемедичне страхування малорозвинуте та надаєдодаткові послуги.
Система медичного страхування у Японії складна та багатобічна. В 1984 році відбулось злиття декількох програмі сьогодні функціонує дві програми: державна та суспільна. Страхуваннюпідлягають всі працівники на підприємствахіз числом працюючих 5 та більше чоловік, а також члени їх сімей. Сумастрахового внеску нараховується зістандартного заробітку, що визначається щомісячно. Страхові компаніїтакож проводять добровільне медичне страхування для підвищення комфортності обслуговування, використання дорогих меди