Вступ
В усі часи актуальною проблемоюявляється підліткова злочинність. Адже проблема підліткової злочинності стоїтьне тільки перед працівниками міліції, а і перед всім суспільством в цілому, бопідлітки – це діти, а діти наше майбутнє. Так яке може бути майбутнє, якщо втакому ранньому віці вони стають на злочинний шлях. Нажаль наша держава таокремі батьки не в змозі турбуватися належним чином про дітей. Багато підлітківстає на злочинний шлях із-за таких факторів: погане матеріальне забезпечення;криміногенний район проживання; відсутність батьків або батьки алкоголіки,наркомани, злочинці; неповна сім’я; наявність друзів з кримінальним минулим;кримінальна компанія. Якщо зануритись глибше, то можна побачити, що у нихповністю змінилися норми, цінності, установки, атрибути, проведення дозвілля таобрання професії.
На сьогоднішній день у середовищі неповнолітніх, усе частішеспостерігаються такі ознаки деморалізації; як пияцтво; наркоманія;токсикоманія; бездоглядність; бродяжництво; жебрацтво; проституція; ріст різнихнеформальних груп; які перетворюються в асоціально-кримінальні співтовариства.Усе це не могло не позначитись на рості правопорушень і злочинів у середовищіпідлітків.
Варто відзначити, що підліткова злочинність набуває масштабів, наприкладу Торезькому МВ УМВС України було зареєстровано за 2000рік-113 злочинів скоєнихпідлітками, а у 2009 році – 298 випадків скоєння злочинів підлітками. Із цихданих можна побачити, що рівень підліткової злочинності за останні 9 роківвиріс більш ніж у двічі. Підвищення рівня злочинності неповнолітніх загрожуємайбутньому суспільстві, тому, що рівень рецидивної злочинності серед цих осібзбільшується. Це підвищує рівень злочинності в цілому. Так як підлітковазлочинність носить груповий характер вона все більше втягує в своє коло, новихучасників, ще вона характеризується підвищеною жорстокістю, цинізмом повідношенню до жертви.
Також підвищений рівень латентної злочинності неповнолітніх. Це пов’язаноз тим, що потерпілий не звертається до правоохоронних органів, а також випадкиколи правоохоронні органи далеко не завжди оцінюють відповідний факт, якийвимагає кримінально-правової оцінки, реєстрації і реагування. Усе вищесказанесвідчить про те, що боротися з негативними явищами, правопорушеннями ізлочинністю серед підлітків є на сьогоднішній день однією з актуальних проблемукраїнського суспільства тому, що саме стан цього покоління визначаєспрямованість і темпи розвитку сучасного суспільства на довгі роки вперед.[5]
Особливість неповнолітнього правопорушника є своєрідним “центром”, однимз вузлів проблеми боротьби зі злочинністю. Вся специфіка цієї боротьби прямоабо побічно “виходять” на особистість неповнолітнього правопорушниказамикаються на ній, виявляються через неї.
Правильне положення про необхідність подолання відомого розриву між«двома кардинальними проблемами» соціології і кримінології, попередженнямправопорушень і навчанням про причини правопорушень може бути реалізована зарахунок «3-ї кардинальної проблеми» – дослідження особистості правопорушника.
Об’єкт дослідження – злочинність як соціальне явище.
Предмет дослідження – фактори, що впливають на розвиток підліткової злочинності.
Мета даної роботи – вивчення факторів, що впливають на розвиток підлітковоїзлочинності та дії працівників міліції з попередження підліткової злочинності длярозробки рекомендацій із профілактики правопорушень серед неповнолітніх.
Задачі :
- Розглянутизлочинність підлітків з точки зору соціології;
- Вивчитиособливості підліткової злочинності;
- Розглянутивиди та характеристики підліткової злочинності;
- Виявити фактори,які сприяють проявам злочинної поведінки підлітка;
- Розглянутидіяльність працівників міліції щодо попередження підліткової злочинності.
- Розробитирекомендації, що до покращення профілактики підліткової злочинності.
Розділ 1. Підлітковазлочинність як предмет аналізу соціології
1.1 Поняття підлітковоїзлочинності та її особливості
В житті кожна людинадосить часто зустрічається з словом “підліток”. До підлітків ми звикливідносити малолітніх та неповнолітніх дітей. Поняття підліток не однозначно,так в «Конвенції про права дитини» дітьми рахуються особи до 18 років. Вамериканській культурі існує поняття тінейджер, який визначає соціальнодемографічну групу з 13 до 20 років. В до індустріальному суспільств дитина подосягненню полової зрілості відразу стає дорослою людиною та має всі права таобов’язки. В сучасній українському кримінальному кодексі підлітками прийняторахувати осіб, які досягнули 14-літнього віку. В педагогічній літературіпідлітками прийнято рахувати учнів середніх та старших класів, які досягнули12-літнього віку. В ході бакалаврського дослідження під підлітками ми будеморозуміти осіб, яким від 14 до 18 років.
Можливості людини визначаються в основному його соціальним статусоммісцем займаним соціальній структурі. Іншими словами, джерелом девіантноїповедінки служить соціальна нерівність, нерівність можливостей, доступнихлюдям, які відносяться до різних соціальних груп.
Якщо це так, то слід розглянути, як специфічно для підлітків проявляєтьсясоціальна нерівність, протиріччя між потребами і можливостями в їх задоволенні.
По-перше, в усіх суспільствах поняття “старший” і “молодший” означають нетільки вікову різницю але і статусну. Поняття “старшинство” має не тількиціннісне, але і соціально-статусне значення, позначаючи деяку нерівність, якнайменшу асиметрію прав і обов’язків. В усіх мовах поняття “молодший” вказує нетільки на вік, але і на залежність, підкорений статус [9]. Таким чином віковавідмінність обертається соціальною нерівністю.
По-друге, протиріччя між постійно зростаючими потребами людей і відноснонерівними можливостями їх задоволення здобувають стосовно до молоді особливогострий характер в силу протиріччя між підвищеним енергетичним потенціаломмолодих, бурним розвитком їх фізичних, інтелектуальних, емоційних сил, бажання самозатвердитися в світі дорослих і неостаточною соціальною зрілістю, недостатнімпрофесіональним і життєвим опитом, а отже і порівняно не високим соціальнимстатусом.
По-третє, стосовно молодих гостро стоїть проблема соціальної активності всуспільно схвалюваному, допустимому направленні, так як молодь особливопотребує в соціальному визнанні і само затвердженні, а не задоволена потребанаводить до спроб реалізувати себе не тільки в творчості в негативнихпоступках, злочинах, або ж приводить до «відходу» – як форми пасивногопротесту.
Крім загальних причин девіантної поведінки і їх дій в молодіжній сферіможна назвати деякі фактори, визначаючі велику ймовірність реалізації тих чиінших форм відхилень. Так, незадоволена потреба в само затвердженні відносно частішеприводить до насильницьких злочинів. Є фактори які посилюють тягу до молоді доалкоголю і пояснюючи вибір саме цієї форми девіантної поведінки. Якщо алкогольвзагалі полегшує спілкування між людьми, то для підлітків і молоді данавластивість стає особливо значимою: в силу недостатності соціального опиту,роботи, недосвідченості в спілкуванні між полами, деякі намагаються задопомогою алкоголю придбати велику упевненість в собі, подолати зніяковілість,відчуття неповноцінності і.т.д. За допомогою зловживання алкоголю підліткидемонструють свою «дорослість», приналежність до світу дорослих.
Якщо для однієї частини підлітків засобом активного само затвердженняслугують інколи злочини, то для інших краще відійти від чужого, не зрозумілогосвіту в алкоголь, наркотики або ж самогубство. Вживання алкоголю і наркотиків,суїцидальної поведінки – це форми, відхід — як результат неприйняття соціальноїдійсності і вміння пристосуватися до неї схвалюваними суспільством способами.
Згідно концепції “подвійної невдачі” американського соціолога Р. Мертона, такі форми поведінки виникають при наявності двох обставин:
1) тривалої невдачі в досягненні поділених суспільством цілей легальнимизасобами і
2) нездібність вдатися до незаконного способу досягнення цих цілей. подвійнаневдача веде, як до особистого, так і до формування таких субкультур.
Взагалі суспільство з перевагою норм, цінностей, зразків поведінки,відмінних від правлячих в суспільстві, утворюють ціннісно-нормативнусубкультуру.
Субкультура формується в результаті інтеграції людей, чия діяльністьобраз життя протистоять правлячим в суспільстві, а тому їм відхиляються.
Субкультурі спільноти тим більше згуртовані і відмінні від діючоїкультури, тим більш енергійно і жорстко нею відторгаються. Тому, наприклад, групанаркоманів інтегрована більше ніж компанія алкоголіків, але менше, ніжсуспільство злочинців або засуджених.
Підлітки і молодь частіше інтегрують в субкультур ні групи, ніж дорослі.Це пояснюється природнім прагненням об єднатися в умовах занедбаності інедружелюбна міра дорослих, і в пошуках настільки значимих для молоді дружніхсексуальних контактів і прив’язаності, і розуміння родичів при не нерозуміннідорослих і.т.д.
До формування ретриських субкультур приводить: 1) особистаневпорядкованість і незадоволеність; 2) нездібність або неприйняття активнихформ самоутвердження, подолання конфліктних ситуацій, фрустрації;
3) потреба в спілкуванні в референтній групі; 4) інтеграція неформальнихгруп, як результат натиску соціального контролю.
Багато підлітково-молодіжні групи соціально нейтральні або визнаютьсясуспільством. Інші носять виражений анти суспільний характер (10).
Зразкова типологія об’єднань з девіантною поведінкою і анти суспільноюсвідомістю наступна:
Випадкова група – наприклад, що затівають бійки на дискотеках, стадіонахі в других місцях, але має свої неписані групові норми і цінності. Причомувходження в звичайну групу сприймається, як сигнал про звільнення відсоціального контролю. Крім цього, добре відомо, що дії зроблені індивідом в юрбі,здаються йому анонімними, якби не особистими діями.
Ретристська група – звичайне знання таких груп, безцільне проведення часу, сумнівні розваги,токсикоманія і наркоманія.
Агресивна група – заснована на найбільш примітивному уявленні проієрархію цінностей і мінімум культури. Для кримінальних груп особливохарактерними рисами являється сугестивність і конформізм. В групі підлітківпроходить своєрідну школу помилкового колективізму, ризику, романтики, підлостіі жорстокості. Тут його підтримують матеріально, переконують, що він все може.
Підліток в своєму складному і світі жорстокому менш захищений ніж в рокидитинства. Саме тому, навіть якщо він не займає в групі особливого статусу вінвимушений бути в ній. Інакше він — ізгой. Адже для підлітка саме важливе –спілкування, відчуття “ Ми ”, усвідомлення свого “Я“. Сама підліткова сферадуже агресивна. Відносини нерідко будуються на неохайності, приниженні слабких,а то і відвертої жорстокості. Непотрібні сім’ї і школі діти стають ізгоями суспільства,тероризують оточуючих, грабують і насилують.
В соціології, кримінології і психології розділили членів груп нанаступні категорії:
«Аутсайдер» – людина, яка попала в життєвий тупик, невдаха, не знайшовши визнанняв формальній групі або організації, не маючи можливості для самореалізації.
«Маргінал» — самотня особа, яка втратила індивідуальні і соціальнізв’язки, постійно, що випробовує соціальний і психологічний дискомфорт інерідко, що намагається самоутвердитись шляхом аморальної поведінки.
«Конформіст» – людина. Яка легко піддається впливу лідерів, добре адаптуєтьсяв новому соціальному мікросередовищі, швидко і без надмірних зусиль засвоюютьцінності і норми.
«Фанат» – людина, яка віддана цінностям і символам групи.
«Борець» — людина для якої процес боротьби за ідею означає більше, ніжсама ідея, завжди готовий до активних дій щодо захисту групових інтересів, їїавтономії і цінності.
«Вождь» – людина. Яка бачить своє призначення в тому. Щоб керуватилюдьми, який претендує на роль лідера в групі, проявляє ініціативу організатораі нерідко дійсно, що володіє непоганими для цього здібностями.
«Попутник» – людина, яка випадково приєдналась до групи.
«Імітатор» – людина для, якої на першому місці стоять зовнішні атрибути ісимволи об’єднання, який складає для нього предмет гордості, при цьому він несильно затрудняє себе в аналізі групових цінностей і цілей.
«Нудьгуючий» – людина, мотив якої є більш змістовно організувати своєдозвілля і знайти середовище для спілкування.
В криміногенних компаніях “модель поведінки” убого – примітивна: слабкий– пропадай, сильний — виживай. Під “силою” нерідко розуміють групову розправунад одинаками, які чимось не вгодили їх вимогам.
В підліткових компаніях дуже часто висміюються такі якості як: чуткість,уважність, чуйність та доброта, так як заперечуються загальнолюдські якості.Звідси – жорстокість, яка інколи може доходити до садизму.[3]
Так затверджується беззаперечне підкорення “лідерам” і “вожакам” вуличнихкомпаній, нав’язується прагнення “бути відомим”. Відсутність теплих емоційнихконтактів з батьками в сім’ї може потягнути за собою порушення в психіцідитини, а потім агресивну поведінку. Побиті діти, як правило не хочутьповертатися в сім’ю. Служби не можуть забезпечити їх притулком. Підліткипрячуться на квартирах у знайомих, в притулках для безпритульних або жбродяжать. Дуже часто їх підбирають люди із кримінальної сфери.
Якщо уважнопридивитися до неповнолітнього який навчається в загальноосвітній школі або ПТУможна помітити, що він знаходиться в кількох сферах відносин одночасно. Першасфера – формальна ( офіційна ), яка пов’язана з виконанням правил (закону)навчання. Він зобов’язаний відвідувати школу або ПТУ здобути знання, працюючина підприємстві він повинен дотримуватись трудової, підприємницької ітехнологічної дисципліни. За порушення встановлених правил і норм офіційнихвідносин до нього можуть застосовуватись різноманітні санкції. Друга сферавідносин – неофіційна ( неформальна ). Вона пов’язана з положеннямнеповнолітнього в сфері однолітків і сім’ї з неформальними відносинами здорослими. Тут застосовують інші міри покарання. Звичайно кожна із цих сфервідносин має свою шкалу цінностей, престижності особистості і оцінки їїповедінки. Обидві сфери відносин в яких знаходиться неповнолітній вказуютьрізний вплив на формування його особистості і поведінки.
Формальна (офіційна)структура, призначена допомогти підлітку або юнакові отримати середню освіту,обрати собі професію і оволодіти нею, підготовитись до трудового життя. В ційсфері життя викладачі та дорослі розподіляють неповнолітніх молодих людей наактивістів і не активістів, на тих хто встигає з навчанням, і невстигаючих, надисциплінованих і не дисциплінованих.
Інша справа –неофіційна (неформальна) структура. Тут ніколи нічого не вказується “зверху”.Підлітки абсолютно автономні і не вписуються в структуру більш високогопорядку, незалежні від світу дорослих. Такі об’єднання виникають із-заспецифіки спілкування підлітків та дорослих: одні з яких прагнуть до поваги тасамостійності, рівності у спілкуванні, інші намагаються керувати та ставити зсебе хазяїна положення.
Для подальших роздумівдосить розподілити неформальні об’єднання молоді на дві підсистеми: просоціальну і асоціальну. Представники цих підсистем можуть діяти в сферідозвілля, політики, екології, технології. Незалежно від сфери застосуваннясили, представники першої підсистеми – це соціально позитивні групи і суспільніформування неповнолітніх. Тут не проходить відторгнення загально людськихцінностей. Це нормальна вікова опозиція підростаючого покоління до дорослих.Саме вона забезпечує прогрес в розвитку суспільства.
Першою характерною рисою підлітковою злочинністю кримінологи та соціологирахують її груповий характер. Асоціальний (або антисоціальний) тип об’єднаньхарактеризується слабо вираженими моральними нормами, кримінальними цінностямиі установками. В таких об’єднаннях можуть опинитися панки, хіпі, металісти,наркомани та інші. Хоч в родині дитина і отримує необхідний йому соціальнийзахист і емоційну прив’язаність, але дорослішаючи він прагне вийти за її межі,придбати свободу дій, при цьому намагається зберегти почуття захисту.Перехідним мостом в світ дорослих виступає група однолітків. Вона дає і захисті волю.[7]
Незалежність і свобода – це нариси дорослої субкультури, а соціальнийзахист і емоційна приналежність, які підлітку ще потрібні, так як він ще недорослий, тягнуться з дитинства і сім’ї.
Група однолітків включає в себе людей одного віку, які рахуються в повніймірі підходящими на роль суду тих вчинків і дій які скоюють підлітки. Вперше їїзасуджують не батьки і не родичі, а однолітки. Це зовсім нова ситуація, в якупідліток тільки вступає. З точки зору соціалізації це принципово важний момент:підліток навчається дивитися на себе очима інших людей, які, по-перше, являютьсяне родичами. По-друге, не доросліше від них. В групі однолітків індивід, якбиприміряє на себе одяг дорослої людини.
Ніякий інший соціальний інститут не може нав’язувати собі такі функції,які виконують групи однолітків. Вони допомагають засвоєнню навичок соціальноїповедінки, присвоюють первинний статус, допомагають легше пережити ослабленнязв’язків з батьківським домом, передають специфічні для підліткового вікацінності уявлення і на кінець задовольняють потребу в гетеро сексуальнихконтактах. На кінець в групі однолітків можна отримати взаєморозуміння ізгуртуватись опору активного виховання дорослих.
Другою характерною рисою злочинності неповнолітніх є її тісний зв’язок здорослим злочинним світом. Ми можемо побачити подвійну дію, з однієї сторонидорослі втягують підлітка в злочинність, а з іншої сторони підлітки-злочинці,які дорослішають поповнюють ряди дорослих злочинців.
На підлітковузлочинність впливають і еміграційні процеси. [11]
Третьою характерноюрисою підліткової злочинності являється її агресивність, яка здебільшогоневмотивована. Агресія — мотивована деструктивна поведінка індивіда, якасуперечить прийнятим правилам і нормам існування людей в суспільстві,спричиняючи моральну, фізичну, матеріальну і психологічну шкоду іншим людям.Також не слід забувати про групову агресію. Вона може бути направлена, як назовнішність групи так і на внутрішність. Зовні групи об’єктами агресіїнеповнолітні стають діти, ровесники і дорослі. По відношенню до дітейприймаються такі способи, які не досягають рівня криміналу, як насмішки,образи, глузування, кримінальні – наприклад вимагання, насильство, тілесніушкодження, вбивство. Слід відмітити, що кримінальною поведінкою в відношеннідітей відрізняються переважно групи вульгарних злочинців які влаштовують масовіпорушення громадського порядку. Групи професіональних злочинців не припускаютьцього так як знають, що за зґвалтування дитини, якщо він попаде в колонію, самможе бути підвергнутий зґвалтуванню. Однак все це не зменшує кількості дітей,які щорічно стають об’єктами агресії злочинних груп неповнолітніх.
Інша справа – діти. Повідношенню до них допускаються всі види агресії. Закони і моралі цього світу незнають меж. Любий одинокий підліток може стати об’єктом агресії злочинноїгрупи.
По відношенню до дорослихгрупова агресія може проявлятись, як в до злочинних групах так і в кримінальнихформах. До злочинні прояви частіше всього являються реакцією вікової опозиціїдо дорослих, в вигляді кримінальна по відношенню до дорослих охоплює всі видипередбачені КК України. Все це збуджується такими мотивами: демонстрація своєїсили і перевага над іншими; сміливість; рішучість; винахідливість; демонстраціячоловічої здібності; бажання бистрого збагачення; групова солідарність; бажаннявладарювати і т.д.
Важливо звернути увагуна групову агресію, об’єктом якої не є одиночки, а інші злочинні групинеповнолітніх. Причинами появи групової агресії можуть бути різними: територія;спори між групами за зону злочинного діяння; спори за найкращими місцямиоддихів та інших порушень інтересів групи.
Внутрішньо груповаагресія – це неавторитетні люди, фізично слабкі, новачки, а також інфантильні.Причини агресії направлені на члена групи можуть бути різними: провинність,порушення ним якихось табу. Ціль і мотиви агресії: провчити «винного»,«поставити на своє місце».
Групова агресія впсихологічному аспекті представляє собою певний цикл переживання груповогопсихічного стану: на початковому етапі – виникнення деякої деструктивної групиі незадоволеність своїм становищем; потім зростання в нутрі групи напруги, якапотребує розрядки; пошук об’єкта на якому можна було б розрядитись і знятинапругу; вибір мотивів і способів прояву агресії; “кайф” від процесу здійсненняагресії, спад напруги і розрядка.[2]
Важливими стимуламиагресивної поведінки групи слугує беззахисність, поступливість або навпаки опоржертви. Беззахисність і поступливість жертви провокують групову активність банді шайок підлітків. Опір жертви викликає групову ярість, який характеризуєтьсябажанням провчити «лоха», дати йому зрозуміти с ким він має справу, « поставитийого на місце», як він посмів чинити опір. Все це проходить на фоні «судженнягрупової свідомості». Група не задумується про можливі наслідки.
Самим важливимстимулом є бажання групи-агресора відчути владу над іншими людьми. В залежностівід соціально-психологічного статусу розрізняють ролі в здійсненні груповоїагресії:
- планування агресивногоакта і розподіл обов’язків здійснюється лідером;
- призвідниками виступають«шістки»;
- менш опитні і новачки взлочинній діяльності проходять «курс навчання» – стоять «на шухері» ;
- найбільш опитні і фізичнорозвинуті входять «в справу» в самий вирішальний момент і завершають агресію;
- розподіл здобичіздійснюють хранителі «загального котла».
- Інші члени групиздобувають транспорт, прячуть труп, і т. д.
Таким чином, статус іроль в груповій агресії тісно повязані між собою в любій груповій діяльності покриміналу: «Кому, що можна. А кому не можна».
Для різних групнаселення, представників різних культур і на протязі різних історичних народів,також виявлені варіації в характері залежності злочинності від віку. вінявляється потенціальним вираженням нерівності, яка стосується дозвілля доможливостей і суттєвого, як в законі так і в незаконних структурах суспільства.
По повідомленнямпрограми UCR піковий вік злочинності складає не менше 25 років, для всіхзлочинів. У підлітків даний показник у два рази менший. Насправді віковамедіана для більшості злочинців складає не менше 30 років.
Американська статистикапоказує, що мала частина підлітків-правопорушників закінчується арештом. М.Хінделанг проводив дослід, щоб дізнатись приблизний вік злочинців про скоєнізґвалтувань, крадіжок, розбоїв та інших. Максимальна кількість злочинів буласкоєна особами у віці 18 – 20 років; трохи менше за кількістю злочинів посідаєу віці 12 – 17 років. Самим низьким — старше 21 року.
Американськимисоціологами виявлена наступна закономірність: хоча неповнолітні скоюють більшезлочинів, вони менше ніж дорослі скоюють тяжкі злочини, з використанням зброї;неповнолітні дуже часто завдають тілесних пошкоджень потерпілим; такожнеповнолітні частіше і більше схильні до групових злочинів.
Показники рівняправопорушників різко підвищуються коли йде вступ до підліткового віку,оскільки підлітки відгороджені від світу дорослих несподівано стикаються зосновними причинами, які являються збудником до скоєння злочину: статус, влада,самостійність, високий рівень адреналіну та інше. Крім того становищенеповнолітніх захищає їх від багатьох соціальних і передбачених закономнаслідків протиправної діяльності.
Четвертою характерноюрисою підліткової злочинності є високий динамізм. Існує закономірність, щорівень злочинності повинен дорівнює приросту або зменшенню населенняпідліткового віку, у нашому випадку все по іншому, у нас спостерігаєтьсязменшення підліткового населення на 15 -20%, а кількість злочинів за 10 років вдва рази збільшилась. Сьогодні кожний 10 злочин скоює підліток або юнак.
П’ятою характерноюрисою є високий рівень латентності, коли злочин скоєний але правоохоронниморганам про це не відомо. Не всі жертви заявляють про скоєння відносно нихфакту злочинного посягання. Причини високого рівня латентності різні, якізалежать від характеру скоєного злочинного посягання: так, при зґвалтуванні дієфальшивий сором; небажання оприлюднювати про себе компрометуючі відомості;погрози зі сторони насильників і т.д. При рекеті, кишенькових крадіжках,шахрайстві діють інші причини. Дуже часто відсутня віра в те, що міліція можезловити та притягнути до кримінальної відповідальності злочинців.
Шостою характерноюрисою характеризується нерівномірність динаміки по різним часовим показникам,що пояснюється рядом об’єктивних факторів, але і віковими психологічнимиособливостями підлітків. Дуже часто злочини скоюють в вільний від занять час.Потрібно відмітити, що «піком» злочинних проявів припадає на 20.00 – 21.00, вцей ж період зафіксовано найбільшу кількість звернень підлітків в службу«Довіри». Приблизно 7% злочинів скоюють в навчальний час, коли вони повиннібули бути на зайняттях. Біля 10% злочинів скоюють в період проходження практикита виконання робіт. Десь 18-20% злочинів скоюють в вихідні і святкові дні. Меншза все скоюють злочини в понеділок. [Торезький МВ УМВС України в Донецькійобласті ]
1.2 Типологія підлітків делінквентів та їх характеристики
У всі часи суспільство намагалося придушувати небажані форми людськоїповедінки. В якості не бажаних майже в рівній степені опинялися генії і злодії,дуже ліниві і трудящі, бідні і багаті. Різкі відхилення від середньої норми, якв позитивну так і в негативну сторону погрожували стабільності суспільства, яказавжди цінилася найбільш за все.
Соціологи називають відхиляючу поведінку девіантною. В широкому смислітермін «девіантність» означає любе відхилення від прийнятих в суспільствісоціальних норм, починаючи із самих незначних. Коли американськісоціологи пишуть про те, що девіантна поведінка приймає такі форми, як кримінал(crime), делінквентність, героїчні проступки, самовбивство, бунт, геніальність,розтрата чужих грошей, сексуальні домагання, наркоманія і т.п., то вони, посуті говорять про девіантність в широкому смислі.
В вузькому значенні девіантність означає незначні проступки, ті, що непідпадають під статтю кримінального кодексу.До серйозних форм порушенняспеціалісти застосовують додаткові терміни, а саме делінквентність тазлочинність (кримінальна поведінка). В подальшому девіантність в широкомусмислі буде називатися «відхиляючою поведінкою». Люба поведінка, яка викликаєнезадоволення суспільної думки, називається відхиляючою. Це надмірно широкийклас явищ – від безквиткового проїзду до вандалізму. А тому, слід говорити проформи і розміри відхилення. До основних форм девіантної поведінки Я.І.Гілінський та В.С. Афанасьєв відносять: 1) пияцтво та алкоголізм, 2) наркотизм,3) злочинність. 4) самогубство,5) проституція, 6) гомосексуалізм. Інколи до нихдобавляють також азартні ігри та психічні розлади. Вище вказані формивідхиляючої поведінки можна поділити на три групи: тобто девіантну, делінквентнута злочинну. Під девіантною поведінкою розуміють такі відхилення, які не ведутьза собою кримінального покарання, іншими словами не являються протиправними.Сукупність протиправних проступків, або злочинів, отримала в соціологіїспеціальну назву – делінквентна поведінка. Обидва значення – широке та вузьке –однаково використовуються в соціології.
Таким чином, відхиляюча поведінка – яка охоплює три форми – девіантну,деліквентну та кримінальнуповедінку, які представляють собою, позростаючій, три ступені порушення соціальних норм. В результаті виникає деякийконтинуум, або шкала відхиляючої поведінки. Радянська, а сьогодні російськаміліція, і інші правоохоронні органи, реєструють тільки те, що вони в змозірозслідувати. Друга причина заключається в тому, що радянські часи, злочинністьв країні дійсно була набагато нижчою ніж в західних країнах. Тоталітарні ізакриті суспільства відрізняються консерватизмом, непохитністю соціальнихпроцесів, в тому числі і кримінальних.
1. Девіаціяяк процес розвитку.
Девіантна поведінка є складовою людської життєдіяльності в цілому, їїоб'єктивних факторів та факторів суб'єктивних.
Отже, поведінці як кінцевому елементові у ланцюгу зазначених факторівлюдської діяльності передують інші — середовище, потреби, інтереси, цінності,мотиви, цілі. Звідси висновок: шляхи удосконалення поведінки людини означаютьневпинне поліпшення навколишнього природного (екологічного) та соціального(економічного, політичного, культурного) середовищ, задоволення життєвих потребкожної людини, що детермінують збіг її особистісних інтересів, цінностей,мотивів і цілей із загальноприйнятими, суспільне значущими.
Такий загально методологічний висновок конкретизується різноплановиминауковими дослідженнями, важливе місце серед яких посідають соціологічні,взаємопов'язані з усіма іншими, насамперед з тими, що стосуються правовоїсистеми.[7]
Подолання девіантної поведінки є одним із головних завдань сучасногосуспільства. Вважається, що запобігання девіації складається з тріади: 1)профілактики; 2) власне запобігання; 3) запобіжних заходів. На початковійстадії визрівання злочину потрібна профілактика (виховні заходи, а можливо йпрофілактичні засоби примусу). Коли ж (за відсутності результатів) з'явивсязадум злочину (рішення і процес його прийняття), то центр запобіжної роботипереноситься на власне запобігання. Запобіжні ж заходи є припиненнямпротиправного посягання.
Профілактика правопорушень має такі основні цілі: 1) обмеження впливунегативних факторів; 2) вплив на причини злочинних проявів; 3) вплив намікросередовище; 4) вплив на особистість, здатну на злочин.
Девіантна соціологія вивчає також суб'єктно-об'єктні стосунки щодопроведення індивідуальної і загальної профілактики, застосування усіх форм їїзабезпечення, включаючи інформаційне — внутрішнє і зовнішнє. Йдеться прохарактеристику сукупності зареєстрованих на певній території злочинів завідповідний період; характеристику особистості злочинця; дані про злочинністьщодо різних категорій (рецидивна, неповнолітніх тощо); показники правопорушеньнезлочинного характеру; відображення географії злочинності та іншихправопорушень, відхилень тощо.
Форми профілактичної роботи серед населення різноманітні. Цепрофілактичні бесіди, шефство, обговорення поведінки правопорушників у трудовихколективах, громадських організаціях, залучення правопорушників до суспільнекорисних занять. Переконання поєднується з примусом. Крім кримінальногопокарання застосовуються різні адміністративні засоби впливу.
Подолання девіантної поведінки потребує знання суті, причин, ознакзлочинності та особистості злочинця. Злочинність — динамічне соціально-правовеявище, яке включає сукупність усіх злочинів, що здійснюються у суспільстві наданому етапі і характеризуються певними кількісними та якісними показниками (стан,рівень, динаміка, структура, характер). Йдеться про зареєстровану і приховувану(латентну), не зареєстровану, злочинність, про її детермінанти — об'єктивні йсуб'єктивні, головні й другорядні.
Розробляючи шляхи подолання девіантної поведінки, треба виходити і зтого, що безпосередньою психологічною причиною окремого злочину є намаганняіндивіда задовольнити свою потребу всупереч і на шкоду суспільним інтересам. Засоціальним змістом потреби поділяються на життєво необхідні (їжа, одяг, житлота ін.); нормальні, що соціальне схвалюються; деформовані; спотворені. Післясередовища потреби є другим важливим об'єктивним фактором людськоїжиттєдіяльності, поведінки, включаючи її відхилення.
Криміногенне середовище, негативні обставини інтенсифікують злочинну дію,деформують потреби і, відповідно, їх усвідомлення та практичне задоволення. Цестосується як окремого індивіда, так і певних груп індивідів. Звідси — групова,організована злочинність, учасники якої спілкуються в умовах кримінологічноїситуації.
Структура особистості злочинця включає: 1) соціальне-демографічні ознаки;2) кримінально-правові ознаки; 3) соціальні прояви у різних сферах життя; 4)моральні властивості; 5) психологічні особливості. Ці риси мають соціальненегативну спрямованість: спотворені потреби, які багато в чому залежать віднесприятливого середовища, усвідомлюються злочинцем у власних інтересах,орієнтаціях, мотивах і цілях, які суперечать загальноприйнятим нормам.
Антисуспільна спрямованість суб'єктів девіантної поведінкихарактеризується негативно-зневажливим ставленням до людини, її цінностей;корисливими, егоїстичними намірами; нехтуванням соціальних норм;легковажно-безвідповідальним ставленням до свого місця в суспільстві.[14]
Шляхи подолання девіантної поведінки, тим більш у її злочинному варіанті,повинні визначатися з урахуванням названих специфічних рис особистостізлочинця, впливаючи на середовище (обставини, ситуацію), формування здоровихпотреб, насамперед потреб у самовдосконаленні, на процес усвідомлення цихпотреб та їх активного задоволення через творчість. Деформація особистостіпочинається саме з втрати життєвої мети як цільової установки творення самогосебе і обставин свого життя. Ця внутрішня робота особистості потребує великогонапруження і зусиль, але тільки таким шляхом людина може подолати своїнегативні риси, розвинути свій потенціал. Суспільство зацікавлене у такомусамовдосконаленні кожного члена суспільства і покликане всіляко допомагатирозвиткові особистості.
Соціологія девіації допомагає чітко визначити і реалізувати шляхиподолання девіантної поведінки стосовно середовища-потреб, їх усвідомлення йдіяльного задоволення задля утвердження законності та правопорядку.
Отже звідси випливає висновок – девіація, як не прикро перебуває впостійному процесі розвитку, а тому всі зусилля сучасного суспільстваспрямовані на те, щоб знайти найефективніші шляхом подолання цього явища.
Девіантна поведінка. Як вже було сказано, самим слабким і самим розповсюдженимвидом порушення виступає девіантна поведінка. Вона не зводиться до багаточисельних порушень суспільного і адміністративного порядку. Поза негативнимсмислом у слові «девіантність» існує і позитивний. Відхиляючись від середньогостандарту поведінки можна, як в негативну, так і в позитивну сторону.
Девіантна поведінка — любі вчинки, або дії, не співпадаючі писаним і неписаним нормам. В деяких суспільствах дрібні відхилення від традицій, неговорять уже про серйозні проступки, суворо караються. Все знаходилося підконтролем: довжина волосся, форма одягу, манери поведінки. Ваші батьки напевнопам’ятають, як в 60-70 роки в школі вчителі боролися із «довговолосими»вбачаючи у їх вигляді, подражання «бітлам»; як вони навіювали шкільну форму наманер військової, на їх думку не правильно себе поводили.
В більшості суспільств контроль девіантної поведінки несиметричний:відхилення в погану сторону засуджується, а в хорошу –схвалюється. В залежностівід того, позитивним, або негативним являється відхилення всі форми девіаціїможна розмістити на деякому континуумі.
На одному із його полюсів розміщується група осіб, які проявляютьмаксимально несхвальну поведінку: революціонери, терористи, патріоти, політичніемігранти, зрадники, атеїсти, злочинці, вандали, циніки, бомжі.
На іншому полюсі, розміщується група з максимально схвальнимивідхиленнями: національні герої, видатні артисти, спортсмени, науковці,письменники, художники та політичні лідери, місіонери, дуже здорові та красивілюди.
Якщо ми проведемо статистичний підрахунок, то отримаємо що нормальнорозвиваючих суспільствах і в звичайних умовах на кожні із цих груп припадеприблизно по 10-15 % загальної чисельності населення. Проти 70% населенняскладають «тверді середняки» – люди з несуттєвими відхиленнями. Політичнийрадикалізм, породжуючи революціонерів, має своє живильне середовище всуспільстві де проходять масові незадоволення населення існуючим режимом. Якщовін досягає високої відмітки, в суспільстві може виникнути революція. Точнихекспертних розрахунків не існує, але ймовірно рівень незадоволеності населенняполітичним режимом повинен небагато перевищити 50%. Якщо така відмітка недосягнута, то незадоволення виражається в багаточленних формах не революційногодіяння, в тому числі протестом руху.
На думку спеціалістів в більшості країн доля громадян, радикально відторгаючихіснуючу політичну систему зазвичай невелика і складає 15-20 %. Більш високийрівень, а в Росії він досягає відмітки 40%, ставить легітимність політичногорежиму під сумнів. Рівень довіри населення до діяльності центральних органіввлади, як правило, не знижується нижче 25%. В противному випадку рахується, щовлада втратила довіру населенню. Величина даного показника пов’язана ізекстраполяцією необхідного рівня підтримки кандидата на виборах електоратом.
Відхилення від прийнятих норм являється настільки ярко вираженим, яксукупність нових норм, створює девіантну культуру, яка знаходиться в опозиціїдо правлячої культури.
Коли Р. Мертон писав про конформізм і девіантність, він вказав нам на двавиди девіантності заплутаність і конформізм. Першу можну розмістити на лівомуполюсі шкали Р.Кевен. Заплутаний знає та приймає норму, але заради своєївигоди, схильний їх порушувати. Він веде себе безвідповідально по відношенню досуспільства. Навпроти нонконформіста розташувався на крайньому правому фланзішкали. Він знайомий із суспільними нормами, але рахує їх несправедливими івідкрито зневажає їх, призиваючи інших до зміни суттєвого строю. Нонконформістшукає нову мораль і діє повністю відповідально, хоча і відхиляється відсуттєвих очікувань. Цей соціальний реформатор, набагато випередивши свій час.Подібну форму девіації з точки зору тривалої перспективи слід називатиконструктивною. А заплутаність, як форму девіації необхідно визнатидеструктивність. [13]
Характерна риса девіантної поведінки – культурний релятивізм. Це означає,що соціальна норма, прийнята будь-яким суспільством, або законодавчо, — явищелишень відносне. Один і той же проступок може рахуватися в одному суспільствіпозитивним, а в іншому розглядатися як соціальна патологія. Багато прикладів можнабуло б привести із сімейного права і сімейних традицій, звичаїв різних народів.Ускладнення виникає навіть в одній державі, де діє одне законодавство, алепроживають народи, які в побуті дотримують різних традицій, особливо, якщо цітрадиції підтримуються і релігійними нормами. Наприклад, конфлікт між вимогамиодношлюбності по українському цивільному праву і традицією множинностібагатошлюбності визнані в ісламі. В первісний час канібалізм, вбивствостариків, кровозмішення і вбивство дітей рахувалися нормальним явищемвикликаним економічними причинами (відсутність продуктів харчування), абосоціальним устроєм (дозволу шлюбу між родичами). В сучасному суспільстві церахується девіантним, а в деяких випадках і кримінальною поведінкою.
Культурний релятивізм може бути порівняльною характеристикою не тількидвох різних суспільств, або епох, але також двох, або декількох великихсоціальних груп всередині одного суспільства. Наприклад, таких груп – політичніпартії, правительство, соціальний клас, або прошарок, молодь, жінки,пенсіонери, національні меншини. Так на відвідування церковної служби –девіація з позиції віруючої людини, але норма з позиції не віруючої людини.
Вбивство на війні дозволяється, а також нагороджується, але в мирний час,карається. В Парижі проституція легальна (законна) і не засуджується, в іншихкраїнах вона рахується девіантною (законна, але суспільною думкою несхвалюється), в третіх незаконна (злочинна) і не схвалена (девіантна) формаповедінки. Звідси слідує, що критерії девіантності відносні і не можутьрозглядатися окремо від даної культури.
Крім цього, критерії девіантності змінюються в часі і також в рамкаходнієї і тієї ж культури. після другої світової війни куріння в США отрималошироке розповсюдження і отримало соціальне схвалення. Курити в квартирі, або вофісі рахувалося нормальним явищем. Але в 1957 році вчені доказали, що куріння– причина багатьох серйозних захворювань в тому числі захворювання ракулегенів. Поступово широка суспільність розпочала компанію проти куріння. Ісьогодні в США курці перетворилися в об’єкт всезагального осудження. В СРСР в60 роки рахувались девіантними «стіляги», які носили довге волосся і вузькібрюки, які наслідували «буржуазному образу життя». В кінці 80-х років нашесуспільство змінилося і форма штанів і довжина волосся перестали бути предметомгоніння.
Зробимо висновок: девіація відносна; вона оцінюється в залежності від:
а) Історичної епохи,
б) Культури суспільства. Відносність соціології отримало спеціальну назву– релятивізм.
Хоча велика частина людей більшу частину часу поводить себе в згідностііз законом, таких людей не можна рахувати абсолютно законослухняними, тобтосоціальними конформістами. Так, при обстеження мешканців Нью-Йорка 99 %опитаних призналися в тому, що вони здійснили один, або більше незаконнихпроступків, наприклад крадіжка в магазині, обманювали податкового інспектора,або постового, запізнення на роботу, куріння в недозволених місцях і т.д. Повнукартину девіантної поведінки в конкретному суспільстві скласти дуже важко,оскільки поліцейська статистика реєструє незначну частину пригод.
Девіантним може стати самий невинний на перший погляд проступок, якийпов’язаний із порушенням традиційного розподілення ролей. Скажімо, більш високазаробітна плата жінки, оточуючим може здаватися не нормальним явищем, так якчоловік із давніх часів – головний виробник матеріальних цінностей. Втрадиційному суспільстві подібний розподіл ролей в принципі не міг виникнути.
Боротьба із девіаціями часто перероджувалася в боротьбу із різнобічнимипочуттями, думками та проступками. Зазвичай вона являється безрезультатною:через деякий час відхилення відроджується, і ще в більш яркій формі. В кінці80-х років радянська молодь наслідувала західній моделі поведінці настількивідкрито, що боротьба із цим суспільство було не в силах. Зняття соціальних іідеологічних заборон в кінці 80-х років збагатило суспільне життя творчістю ірізноманіттям.
Юдіт Блейк і Кінглей Девіс розробили чотирьохчленну модель девіації,розуміючи девіантність в широкому смислі. Вони запевняють, що можливі мінімумчотири відношення між мотивами та вчинками людей. Мотиви і вчинки можутьпогоджуватися або відхилятися від очікуваних стандартів.[12]
Можливі відношення між мотивами і вчинками.
Яке б суспільство ми не взяли, багато людей попадають в категорію Вонихочуть (це їх мотиви) підкорюватися існуючим нормам і ведуть себе (це їхвчинок) належним чином. Або вони не хочуть підкорюватися нормам і порушують їх.Між позиціями можливі і проміжкові ситуації. Наприклад деякі люди порушуютьнорми не усвідомлюючи того, тобто роблять це не умисно Причиною може бутиелементарна помилка в судженнях, незнанні правил, або неможливості в даниймомент дотримуватися конкретних правил (вимушене порушення). В останнюкатегорію попадають ті, хто умисно бажає порушити правила, але не робить цього.Що їх лякає? Боязнь перед покаранням? Здорового розсуду про те, що дотриманнясуспільних норм, принесе їм більшу вигоду ніж порушення? „Як би то не було,потрапляючи в категорію не відхиляються в своїх вчинках тому, що в них немакультурних і соціальних можливостей порушити правила”. Наприклад, далеко не всібідняки здібні пограбувати прихожого або магазин, хоч до цього їх схиляє біднестановище. Когось стримує боязнь покарання, іншого суспільні норми, а хтосьбоїться, що не встигне втекти і т.д.
Існує іще одне вимірювання девіації: деякі девіанти фальшивообвинувачені. А інші являються скритими девіантами. Також важливо не тільки те,хто ти на насправді, але і те ким тебе рахують оточуючі. Неправдиве звинуваченняпобудоване як раз на тому, що людина насправді не порушувала правил, алеоточуючі рахують його винним. В зв’язку з цим Говард Беккер виділив чотириможливі категорії сприйняття, або оцінки. Порушень іншими людьми.
Можливі відносини між оцінкою і реальною поведінкою при девіації.
Деякі вчені називають девіацією всяку не сумісну їм непристойнуповедінку. Погоджуючись з ними, Г.Беккер зміг виділити чотири категорії: дійснідевіанти і конформісти, з однієї сторони, і дві проміжкові групи. Неправдивозвинувачені – це ті, хто являється конформістом, але суспільством сприймаютьсяяк девіанти. Причиною може бути помилка судового вироку, свідоме викривленняфакторів слідчим з намірами засудити дану людину, розпущення негативних пліток,наклепів та інших форм обману суспільної думки. На практиці з неправдивозвинуваченим, або неправдивим девіантом суспільство веде себе так, так само якіз дійсними: їх судять, засуджують, карають, підвергають до всезагальногоосудження. Буває дуже важко відрізнити дійсних та фальшивих девіантів.
Таким чином, девіантність важко розпізнати та проаналізувати, так що однідевіанти уміло ухиляються, а інших людей фальшивих звинувачують в порушеннях.Норми важко точно визначити, в результаті чого девіантність сприймаєбагаточисельні проміжкові форми.
Безпритульність. Дуже часто розглядається, як важка суспільна біда, засвідчуєпро глибоку кризу, хвилюючим суспільством в цілому, або його важливимиінститутами. Сьогодні безпритульність відноситься до різновидності девіантноїповедінки.
Безпритульність – це звичайна дитина, яка позбавлена піклуванням батьківабо сім’ї, яка не знаходяться під опікою спеціалізованого дитячого закладу, якаведе бездомний образ життя. Він рівно включається в жорстоку вуличну боротьбу,при відсутності виховної допомоги дорослих і морального дитячого середовища. Убезпритульних дуже розвинутий інстинкт самозбереження, що не спостерігається вдорослих дітей. Виражена емоційна збудливість, яка часто розвиває звичку доштучного збудження: наркотикам, алкоголю, азартним іграм. Чуттєві елементистатевого життя пробуджуються раніше звичного. Спостерігаються авантюрнінапрямки вирощених вуличним життям, що різко збільшує трудову нестійкість і недисциплінованість.
Безпритульні живуть в підвалах на горищах, в міських звалищах такладовищах. Ті хто вже пройшов школу вуличного життя, самостійно заробляє.Звичайно кримінальним шляхом. Вони одягаються, намагаються а також знімають прицьому житло, але все ж таки по суті, залишаються безпритульними.[9]
Спеціалісти виділяють наступні причини виникнення безпритульності:
1. Соціально-економічний– економічну кризу, безробіття, голод, епідемія, інтенсивні еміграційні процесипов’язані із військовими конфліктами, або природними катаклізмами.
2. Соціально-психологічні- кризу, сім’ї, збільшення розлучень, втрата одного із батьків, погіршенняклімату в сім’ї, грубе поводження з дітьми, фізичні покарання, а інколисексуальні домагання із сторони дорослих і т.д.
3. Психологічніпричини, які виражаються в збільшенні числа дітей, які мають психофізичніаномалії, риси асоціальної поведінки. Серед зростаючого покоління такі дітизаймають 3-5%.
Основними типами закладів для безпритульних являються: приймальники длянадання першої соціальної допомоги, дитячі будинки для дітей шкільного і дошкільноговіку, для фізично дефектних та розумово відсталих дітей, дитячі міста яккомплекс різнотипних закладів. В 1925 році таких закладів в СРСР нараховувалося3701. При дитячих будинках були організовані більше тисячі майстерень, їм буловиділено біля 230 земельних ділянок. Все це не тільки рятувало дітей від голодуі фізичної смерті, але і виконувало важливу функцію соціалізації. Врятованідіти, поступово поверталися в сім’ї, або в трудову обстановку. Але сотні тисячбезпритульних дітей та підлітків в 20-ті роки залишалися не охопленими, вонипоповнювали кримінальне середовище, жебракували, вели асоціальний образжиття.[11]
Делінквентна поведінка.
Делінквента поведінка – не караємі з точки зору Кримінального кодексуУкраїни, а саме: дрібне хуліганство, незначне викрадення продуктів в магазині,здійсненне покупцем (дрібні крадіжки в транспорті, або на ринку), бійки безнанесення середніх і тяжких тілесних ушкоджень, запізнення на роботу, перехідвулиці в невстановлених місцях, куріння в недозволених місцях та інші. Вперелік делінквентної поведінки школярів по даним зарубіжних та радянськихсоціологів, зазвичай входять такі вчинки як: не повернутися вночі додому, вжитиалкоголь, бійка, незаконно зберігати зброю, чіплятися до дорослих, нанесеннятяжких тілесних ушкоджень кому-небудь холодною зброєю, красти, прогулюватизаняття, курити маріхуану, не приходити до школи, відбирати кишенькові гроші уінших школярів, не порушувати порядок в громадських місцях, зіпсуватигромадське майно, писати, або малювати фарбою на стінах та огорожах та інші.Для дорослих та підлітків до делінквентних вчинків можна віднести більшість зцих адміністративних правопорушень.
Таким чином, будь-яка поведінка, яка не схвалюється громадською думкою,називається девіантною, а поведінка, яка не схвалюється законом, називаєтьсяделінквентною. Несхвалення ще не означає покарання. Кримінальне покарання малюєграницю між делінквентною і злочинною поведінкою. Підлітки, які стоять наобліку в кімнаті міліції, — делінквенти, але не злочинці. Такими вони стаютьпотрапивши за грати.[7]
В США суть делінквентність поведінки молоді по-різному визначається врізних штатах. В штаті Іллінойс закон визначає делінквентною дитиною любу, якана шлях виправлення не стає, хто виростає в поганих сімейних обставинах, хтобродить по нічним вулицям, з підозрілими намірами і без всякої важливої справи,або звинувачуються в намірі скоїти непристойний вчинок. В штаті Нью-Мехіко заоснову беруть слово „зазвичай”: дитина, яка зазвичай не слухається, являєтьсякапризною, не керованою, яка пропускає уроки, рахується делінквентною.Федеральне дитяче бюро відносить до делінквентів небезпечну для самої людини ідля оточуючих поведінку, яку можна рахувати антисоціальною, загрожуючи правам іблагополуччю іншим людям.
Являючись формою відхиляючої поведінки делінквентність в сучасномузахідному суспільстві характеризується наступними рисами.
1. Вкладсоціальної позиції. В США делінквентність більша в нижньому класі, середхлопчиків-підлітків, які проживають в погано збудованих будинках та в центрахвеликих міст. Саме в хрущобах панує аномія та беззаконня.
2. Впливвзірців соціалізації. Не всі хлопчики в хрущобах делінквентні, тому, що і тутживуть різні сім’ї. Найбільша делінквентність виявлена серед підлітків, якімають самий низький статус, які не знають в сім’ї чіткою послідовноїдисциплінарної системи, які доволі часто беруть участь в дорослих тусовках.
3. Наявністьситуаційних факторів. Підлітки, яких заарештували за викрадення автомобіля,пограбування, застосування зброї, скоювали ці правопорушення, тому, що їмподобається ризик і тому, що під руку попадалися автомобілі, перехожі та зброя.
4. Переростанняделінквентної діяння в делінквентну роль. Багато беруть участь в делінквентнихдіяннях час від час без наміру стати постійним порушником. Але колиспівтовариство підлітків починає ідентифікувати таких людей, як делінквентнів івести себе на подобі них, приходить час, коли самі вони починають думати просебе в термінах саме цієї ролі.
5. Формуванняделінквентних колективів і субкультури. Більшість делінквентів актів проходятьв натовпі, групі, колективі. В групі індивід отримує підтримку своїмпровокаціям. Поступово формуються банди та субкультури.
Порушення соціальних норм молоддю можуть бути серйозними і не серйозними,свідомими та не свідомими. Всі серйозні порушення, свідомі вони, або ніпідпадають під категорію протиправних дій, відносяться до делінквентноїповедінки.[4]
Алкоголізм – типовий вид девіантної поведінки. Алкоголік – не тільки хвора людина,але і девіант, він не здібний нормально виконувати соціальну роль.
Наркоман – до недавнішнього часу рахувався злочинцем так як, вживання наркотиківкласифікувалося як законом, як злочинна дія.
Самогубство – тобто вільне і умисне припинення свого життя, — девіація. Але вбивствоіншої людини – злочин.
Зробимо висновки: девіантність і делінквентність – дві форми відхиленнявід нормальної поведінки. Перша форма відноситься до малозначних, а інша доабсолютна і значна. Самою піддатливою до делінквентної групи населенняявляється молодь. Але не люба, а та, що проходить соціалізацію в злочинному абовідхиляючому середовищі. Таку сферу, або сім’ю називають неблагополучною.Зазвичай це батьки алкоголіки, які побували за гратами. На поведінку дітейвеликий вплив здійснює батьківська модель поведінки. Діти дуже часто копіюютьповедінку своїх батьків.
Важкі підлітки. Важкими прийнято називати підлітків, які здійснюютьправопорушення, не поважають старших, не дотримуються моральних норм. Вониб’ють скло і крадуть із магазинів і палаток, б’ються до зламаних носів та ніг,викрадають автомобілі, щоб покататися, телефонують до школи перед важкоюконтрольною, повідомляючи про підкладену вибухівку, ховають молодших сестер ібратів від своїх батьків, а потім вимагають викуп, торгують наркотиками, вириваютьсторінки із бібліотечних книг, розбивають вуличні лампи та ін. Інколи роблятьце спокійно і повністю свідомо, оскільки впевнені в своїй ловкості і внепокараності. Газет вони не читають і законів вони не вивчають.
Вчені рахують, що важкі діти, частіше виникають або із неповних, або ізнеблагополучних сімей. В 90-х роках в Росії продовжувався ріст числа батьків,які вели асоціальний образ життя, які використовували своїх дітей в корисливихінтересах, проявляючи жорстоке відношення до них. Збільшилася кількістьрозлучень, із-за чого щорічно, 0,5 мільйона дітей у віці до 18 роківзалишаються без одного із батьків. Загострюється проблема соціального сиріцтва– інтенсивний ріст числа дітей сиріт при живих батьках. В 1994 році таких буловиявлено 81 тисячу. Такі не благополучні сім’ї та сиріцтво дають великийпоштовх до схилення молодої людини на злочинний шлях. В підлітків змінюютьсяцінності. Вони не вбачають інтерес в навчанні, обранні майбутньої професії,заснуванні сім’ї, дотримання загальнолюдських норм, так як їх замінили нові неблагополучні та не схвалені суспільством, про те, схвалені однолітками від якихвони отримують необхідну їм інформацію, захист та підтримку.[2]
1.3 Особистісні характеристики підлітка — злочинця
На думку І. Стрекінару на формування протиправного поводження підлітків упершу чергу впливають: несприятливі соціальні впливи. Особистість, її мотиви,світогляд формується під впливом соціальних факторів. У групі даних соціальнихфакторів головну роль грають родина та неформальні групи однолітків.
Родина відіграє важливу роль у первинній соціалізації особистості. Яксоціальний інститут, головною функцією якого є відтворення й виховання новогопокоління людей, родина створює індивідуальну обстановку міжособистіснихвідносин, багато в чому на роки фізичного, інтелектуального та емоційногорозвитку людини. Вплив родини на підлітка сильніше впливу інших соціальнихінститутів і суспільства в цілому. Це випливає з ряду особливостей. Характернихдля родини як наприклад, її нечисленність, що полегшує можливістьбезпосереднього емоційного контакту і міжособистісної взаємодії, крім того,взаємини членів родини переважно постійні і тривалі. Підліток завжди сприймає вбатьківській родині визначні зразки поводження, виховання вищих людськихцінностей зв’язано з рівнем культури родини, з формуванням різних інтересів,професійною та суспільною діяльністю. Кожна родина створює свою субкультуруповсякденного життя. Роль батьків при цьому велика й багато значима.Психологічний клімат родини, ступінь її згуртованості визначається погодженістюпредставлених у фактичному розподілі прав і обов’язків у родині, взаємодією тавзаємодопомогою її членів. У родинах де відносини батьків і дітей характеризуютьсябайдужістю, лицемірством. Діти з працею опановують позитивний соціальнийдосвід. В такій родині підліток рано втрачає потребу в спілкуванні. Основниймотив, що визначає поводження підлітка, — бажання самозатвердитись, якезалишається не реалізованим у атмосфері заборон. У родинах де між батькамиіснує психологічна напруженість. Тяжкі чи затяжні конфлікти діти легшепіддаються зовнішньому впливу, тому що прагнуть до розрядки внутрішньогонапруження. Розбіжності між батьками тісно пов’язані з розвитком у дітейсхильності до небажаного поводження. Наявність такого поводження свідчить прозниження виховної функції родини. До важких наслідків, недоліків сімейноговиховання відносяться злочинність, алкоголізм, наркоманія та інші патологічніявища, джерелом яких у більшості випадків стали обставини, що оточували дитинув родині. [12]
Одним із могутніх несприятливих факторів, що руйнують не тільки родину,але й рівновагу родини, є алкоголізм батьків. Серед підлітків-правопорушників,що виховувались у таких родинах, нерідко зустрічаються ті, хто систематичновживає алкогольні напої.
Важливу роль нормального життя родини відіграє — матеріальназабезпеченість. Вона завжди відбивається на здійснені родиною її виховноїдіяльності. Обмежені матеріальні можливості родини не дозволяють повною міроюзадовольнити необхідні їх потреби.
Також на формування особистості дитини негативний вплив оказує – неповнародина. У виховному плані неповна родина проблематична. Втрачаючи одного ізбатьків, дитини позбавляється цілого світу морально-емоційних відносин, до тогож можливість спостереження дитиною соціальної взаємодії батьків, їхньої любові,взаємодопомоги і т.д. – це найважливіший фактор, що соціалізує.
Можна сказати, що сімейне неблагополуччя — одна з основних причин, щовизначає стан і динаміку злочинної поведінки неповнолітнього. Неблагополучнимими називаємо родини, що цілком або частково утратили свої виховні можливості всилу тих чи інших причин, у результаті чого в цих родинах створюєтьсянесприятливі умови для виховання дитини: родина, де батьки зловживаютьспиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт ізморально-правовими вимогами суспільства, родини із низьким морально — культурним рівнем батьків, зі стійкими конфліктами у взаєминах між батьками ідітьми, неповні родини які допускають серйозні помилки, з низькою педагогічноюкультурою й недосвідченістю. Такі помилки в системі сімейного виховання носятьне ситуативний, а постійний характер. До них відносять родини, у якихспілкування батьків з дітьми носить формальний характер; де відсутня єдністьвимог до дитини; де має місце безконтрольність з боку батьків за успішністю іповодженням дитини; надмірна строгість у вихованні; відсутність обліку віковихі індивідуально – психологічних особливостей дитини в процесі сімейноговиховання і деякі інші.[11]
Порушення соціалізації у родині приводить до того, що дитина стає більшпіддана зовнішнім впливам середовища. У таких випадках на формуванняособистості підлітка – правопорушника можуть впливати процеси, що відбуваютьсяв суспільстві, пропаганда насильства і жорстокості в ЗМІ, взаємини в школі,неформальні групи, в які входить підліток. Як правило, серед підлітків –правопорушників досить багато тих, хто не може знайти взаємного порозуміння ушкільному колективі. Для них характерні: конфлікти з однокласниками й вчителями,низька успішність. Все це сприяє тому, що підліток починає прогулювати школу ішукати спілкування на вулиці, у компанії схожих на нього товаришів. Доситьчасто такі групи носять асоціальний характер.
В групи неповнолітніх правопорушників є однією з різновидів малихнеформальних соціальних груп. Вони мають специфічні соціально-психологічнімеханізми виникнення, розвитку й функціонування. Такі групи не виникають ні зчого. Цьому сприяють визначені об’єктивні умови і причини, а також суб’єктивніпередумови їхнього виникнення. Об’єктивними причинами для їх виникнення єнедоліки сімейного, шкільного, суспільного виховання, а в ролі суб’єктивнихпередумов виступають особистісні особливості підлітків і їхня взаємодія ізсоціальним мікро середовищем. Підлітки збираються в групи часто зовсім не дляздійснення правопорушень. Вони прагнуть до спілкування. Порушення міжособистісних відносин з дорослими й однолітками, переживання дискомфортуприводить до того, що в підлітків паралізуються основні механізми соціалізації,що ведуть до неправильного формування представлення про себе, своєму “ Я — образі”. У підлітків відбувається асоціальна ідентифікація, співвіднесення себез негативними еталонами, що є відображенням негативних між особистіснихвідносин з дорослими, а потім з однолітками. Ідентифікація в них відбувається знегативним мікросередовищем, у якому виробляються негативні устремління,переконання, норми й установки, відбувається формування стійкого негативного “Я– образа”. Іде процес асоціального формування особистості і закладаютьсяпередумови для виникнення асоціальної групи. У підлітків з’являється почуттясоціальної неповноцінності, нездатності, ізольованості й відірваності від іншихлюдей. Свою нездатність вони випробують у навчанні, праці, спілкуванні, тому іідуть від реального подолання труднощів. Це веде у свою чергу до появи в нихпідвищеної тривожності, пасивності, соціального гноблення й пригніченості і востаточному підсумку до формування заниженої чи завищеної самооцінки, пошукуоптимального для них кола спілкування.[8]
Дослідження М… Алемаскіна, Е.М.Даниліна, И.С.Полонського й іншихпоказують, що 80 – 85% важковиховуваних підлітків у родині, колективі класу,виробничому колективі знаходяться в положенні “знедоленого”. За данимиИ.П.Башкатова, 93,7% підлітків правопорушників мали дуже низький соціометричнийстатус у соціально корисних групах і знаходились в ізольованому положенні всистемі між особистісних взаємин зі старшими однолітками.
Я.Л.Коломинський пише, що в таких підлітків «незадоволена одна зважливіших соціальних потреб – потреба в спілкуванні, і це формує в них цілийряд негативних рис особистості й особливостей поводження».
Щоб позбутися положення «знедоленого» і задовільними свої потребипідлітки вступають в неформальні зв’язки з такими ж як вони «знедоленими». Наоснові цих неформальних зв’язків і зароджуються підліткові групи «друзів»,двірські й вуличні компанії різної спрямованості.
Мотиви об’єднання в такі групи найрізноманітніші. Виникають такі груписпочатку на ігровій основі в процесі спілкування, що не контролюються нібатьками, ні вчителями, ні іншими особами. У силу своїх раніше сформованихінтересів і схильностей підлітки самі визначають зміст своєї предметноїдіяльності, звикають робити те, що їм хочеться. За даними И.П.Башкатова, більшевсього часу підлітки витрачають на “ безцільне ходіння” по вулицях, розмови здрузями й випивки 26%, а також відвідування розважально — видовищних заходів25,2%, перегляд телепередач 14 %.
В організаційній структурі неформальних груп лежать не офіційні зв’язкивідносин, а чисто психологічні. Групи складаються стихійно, їхня структура нідеофіційно не зареєстрована, не охороняється суспільними інститутами і не відбитав законодавчому порядку. Основними засобами контролю є: традиції, звичаї,групові звички закріплені в груповій думці, тобто засоби моральні, а неюридичні. Тому права й обов’язки членів цих не формальних груп більш аморфні,ніж у соціально корисних групах, хоча бувають дуже складними і великими. Тількив них підлітки можуть вільно спілкуватися з тими особами, які їм подобаються.Тут вони можуть задовільними свої потреби в престижі й визнанні, показати своюдорослість, своє “ Я ”. тут зовсім інша атмосфера спілкування ніж у формальнихгрупах. Як відзначає А.М.Яковлев у цих групах “єдиним принципом об’єднанняслужать насамперед взаємні схильності, позитивні відносини друг до друга. [8]
Показники рівняправопорушників різко підвищуються коли йде вступ до підліткового віку,оскільки підлітки відгороджені від світу дорослих несподівано стикаються зосновними причинами, які являються збудником до скоєння злочину: статус, влада,самостійність, високий рівень адреналіну та інше. Крім того становищенеповнолітніх захищає їх від багатьох соціальних і передбачених закономнаслідків протиправної діяльності.
Основнимихарактеристиками підліткової злочинності є :
- тяжкі злочини;
- жорстокість у скоєннізлочину;
- висока латентність;
- груповий характер скоєннязлочину.
Розділ 2. Діяльність міліції з попередження підліткової злочинності
2.1 Сімейне насильство як фактор, що впливає на ріст підлітковоїзлочинності
Роль сім'ї у вихованні дітей і підлітків величезна, і дужечасто саме внутрішньо — сімейні конфлікти й інші проблеми є першопричиноюправопорушень дітей, що виховуються в такій сім'ї. Формування в підліткакриміногенної мотивації невідривно пов'язане зі становленням його особистості,тобто із процесом виникнення під впливом зовнішніх умов таких рис йогохарактеру й соціальних зв'язків, які згодом і визначають вчинки неповнолітньогоправопорушника. Соціалізація індивіда як процес засвоєння їм соціальногодосвіду можлива у двох основних формах. По-перше, в умовах стихійного впливу наособистість різних обставин життя, у тому числі тих, що мають різно-направленийхарактер, що відбувається нерідко у випадку, коли сім'я й, насамперед, батькисамоусуваються від виховання дітей, надаючи останніх самим собі. І, по-друге, вумовах цілеспрямованого виховання особистості дитини, у рамках якого рольвиховного впливу батьків і нормальної сімейної обстановки найбільш важлива.[15]
Аналіз соціально-негативних явищ і процесів, що детермінуютьзлочинну поведінку неповнолітніх, показує, що недоліки й витрати сімейноговиховання, а іноді й пряме підбурювання неповнолітніх — явища досить нерідкі.Так, по даним дослідників проблем злочинності неповнолітніх, у теперішнійперіод часу до 40% всіх дітей проживають у бідних сім'ях, батьки в які не взмозі забезпечити навіть мінімально необхідні потреби своїх дітей. Щорічно до500 тисяч дітей і підлітків залишаються в неповних сім'ях через розлученнябатьків. Більше 160 тисяч дітей виховуються в державних установах, причому 90%з їхнього числа мають батьків, або ухиляються від їхнього виховання, абопозбавлених батьківських прав. Крім проблем, пов'язаних із сирітством іматеріальною незабезпеченістю, однієї з найбільш негативних тенденцій є всебільше поширення випадків жорстокого звертання з дітьми, що закономірнопороджує як відповідна реакція агресивність і жорстокість останніх. Приміром,за даними А.І. Боргового, щорічно, рятуючись від жорстокого звертання, кінчаютьжиття самогубством до 2 тисяч дітей і підлітків. Близько 30 тисяч неповнолітніхпо тій же причині йдуть із сім'ї, бродяжать, вчинюють злочини. При цьому 70%всіх дитячих травм мають сімейно-побутовий характер, у тому числі буваютьпов'язані із застосуванням некоректних прийомів виховання.
Виникнення в неповнолітніх юнаків і дівчат мотивації, щолежить в основі здійснення ними злочинів і правопорушень, будучи складним інеоднозначним процесом, може бути пов'язане із цілим поруч типовихвнутрішньо-сімейних ситуацій, серед яких, на мою думку, найпоширеніші наступні.
Наявність у сім'ї або найближчому оточенні підлітка прикладівзлочинної, протиправної або аморальної поведінки, що, безперечно, впливає на особистістьнеповнолітнього, орієнтуючи його на незаконні способи одержання грошей, легкогозбагачення в сполученні із упевненістю в безкарності й зневажливому відношеннідо карного закону. Особливо слід зазначити, що зазначений фактор, якийдетермінує злочинну поведінку неповнолітніх, особливо небезпечний в умовахнедостатньо ефективної системи виявлення, розкриття й розслідування злочинів.Якщо в середньому по Україні розкривання злочинів оцінюється в 65-75%, а їхлатентність, по самих скромних оцінках, становить співвідношення 1 до 3, недивна впевненість деяких неповнолітніх правопорушників у власній невразливостій безкарності.[6]
Схильність дорослих членів сім'ї до алкоголізму абонаркоманії з наступним прилученням підлітків до вживання спиртних напоїв абонаркотичних засобів також є факторами, що сприяють здійсненню нимиправопорушень. Юнаки й дівчата, що не досягли 18 років, у силу віковихпсихофізіологічних особливостей схильні до швидкого звикання й формуваннястійкої залежності від одурманюючих речовин. У неповнолітніх такі захворювання,як алкоголізм або наркоманія, розвиваються набагато швидше, ніж у дорослихосіб, швидше виникає стійка залежність від спиртного або наркотиків знаступними негативними особистісними змінами, складніше протікає лікування.Неповнолітні алкоголіки або наркомани — це в основному обличчя, що легкопіддаються впливу негативного середовища. Потреба в спиртних напоях абонаркотичних засобах швидко укоріняється в їхній свідомості, приводить доморальної деградації. У результаті багато підлітків вживають самі витонченіспроби добути речовини, що володіють одурманюючими властивостями, незупиняючись для досягнення цієї мети ні перед чим, і в результаті легко встаютьна злочинний шлях. Саме тому перша чарка, прийнята з рук батьків у святковийдень, далеко не шкідлива й може привести до самих непередбачених наслідків.
Конфліктна атмосфера в сім'ї, систематичні сварки міжбатьками або близькими родичами на очах дітей або з їхнім залученням у конфлікттакож є типовими криміногенними факторами, що лежать в основі формуваннязлочинної мотивації неповнолітніх. Необхідно мати на увазі, щовнутрішньо-сімейні конфлікти досить різноманітні як по складу учасників, так іпо змісту. Однак всі вони однаково згубно впливають на незміцнілу психіку неповнолітніх.Діти й підлітки в силу віку набагато більше піддані стресам, викликанимнезадоволеністю й непевністю в стабільності сімейних відносин. Длянеповнолітнього особливо важливо знайти в батьківській сім'ї опору,конфліктність же не сумісна з довірчими відносинами. У результаті підліток зтакої сім'ї намагається набутити впевненості й самоствердитися в компаніїоднолітків, що не рідко приводить до здійснення злочинів. З іншого боку,неповнолітні із сімей, де конфлікти є звичайним явищем, виростають агресивними,жорстокими, схильними вирішувати будь-які життєві проблеми й труднощінасамперед насильницьким шляхом. При цьому не виключено, що зазначеніхарактеристики таких юнаків і дівчат будуть спрямовані в тому числі й противласних батьків або інших родичів, їх що виховали.
В останні роки одним з найпоширеніших факторів, що сприяютьздійсненню неповнолітніми правопорушень, є наявність у сім'ї скрутногоматеріального становища, що, у свою чергу, визначає складну психологічнуобстановку в сім'ї й непевність всіх її членів у завтрашньому дні. Слідзазначити, що неповнолітні особливо гостро реагують на такого роду життєвітруднощі. З одного боку, підліткові складніше примиритися з відсутністю в ньоготих матеріальних благ, які доступні його одноліткам із числа однокласників,сусідів або приятелів. З іншого боку, більшість підлітків у силу віку,відсутності необхідних професійних навичок, а іноді й у силу певноїінфантильності не в змозі допомогти дорослим у вирішенні матеріальних проблем.У результаті неповнолітні можуть обрати незаконний спосіб заробляння грошей,вчиняючи, наприклад, крадіжки, грабежі, займаючись поширенням наркотичнихзасобів або вчиняючи інші злочини. При цьому неповнолітні намагаютьсявиправдати таку поведінку в очах навколишніх, мотивуючи його бажанням відновитипевну соціальну справедливість.
Зворотною стороною вищевказаної проблеми є й зниженняцінності дітей для батьків. Дорослі, зайняті винятково рішенням насущнихматеріальних проблем, у ситуації, коли фінансове становище сім'ї продовжуєзалишатися на низькому рівні, починають ставитися до своїх дітей як до тягаря.У результаті в сім'ї зникає атмосфера любові й довіри, знижується контроль заповедінкою дітей, які надані самим собі, що, у свою чергу, може привести донегативних наслідків і формування в бездоглядних підлітків криміногенноїмотивації.[7]
Більш детально хотілося б розглянути насилля над дітьми всім’ї, так як, на мою думку, це є найбільш впливовим фактором, що спонукаєнеповнолітніх до злочинної поведінки.
Проблема насильства над дітьми донедавна залишалася закритоюв нашій країні. Ця тема замовчувалася й відкидалася суспільством, щопороджувало безліч оман і невірних уявлень. Безпристрасні дані статистики МВСпро кількість зареєстрованих злочинів у відношенні дітей говорять про рістнасильницьких дій і відсутність належної уваги суспільства й держави взабезпеченні безпеки й права на щасливе дитинство. У відношенні дітейвиділяються наступні види насильства:
1) зневага основними інтересамий потребами дитини;
2) фізичне насильство;
3) психологічне (емоційне)насильство;
4) сексуальне насильство йрозтління.
Зневага основними інтересами й потребами дитини якрозповсюджена форма насильства може проявлятися в:
1. відсутності належногозабезпечення опікою й наглядом;
2. недостатнім забезпеченнямдитини необхідною медичною допомогою, коли вона хвора;
3. заподіянні навмисної шкодидитині;
4. дії емоційно — травмуючихфакторів, пов'язаних із сімейними конфліктами;
5. експлуатації дитининепосильним трудом;
6. впливі нездорових, деморалізуючихобставин (алкоголізм батьків, уживання наркотиків) і т.д.
До фізичного насильства відносятьнавмисне нанесення дитині фізичних ушкоджень або травм батьками або іншими, щоїх заміняють, не пов'язаних з нещасним випадком.
На думку більшості фахівців психологічне насильствозустрічається набагато частіше й наносить набагато більшу шкоду особистостідитини, чим це прийнято вважати.
Ця форма насильства містить у собі: психологічну зневагу йпсихологічне жорстоке звертання. Так, психологічна зневага проявляється впослідовній нездатності батька або особи, що здійснює нагляд за дитиною,забезпечити дитині турботу, увагу, підтримку, прихильність, прийняття йрозуміння психологічних потреб дитини. Це може виражатися в словесному грубомузвертанні з дитиною, у нелюбові, відсутності прихильності до нього.
Сексуальне насильство є однієї з найбільш ганебних формнасильства над дітьми. Спеціальні міжнародні дослідження, проведені в 21 країнісвіту, показали, що від 8% до 36% жінок і від 3% до 29% чоловіків перенесли увіці до 18 років сексуальне насильство. 25% жертв сексуального насильстваперебували у віці до 5 років; у віці від 6 до 11 років — 35%; у віці від 12 до17 років — 41%.[5]
Запобігання випадків сімейного насилля, працівниками міліції
Робітниками міліції Торезького МВ УМВС України в Донецькій області булорозроблено ряд заходів із попередження насилля у сім’ї. Таких, як –профілактичні співбесіди із неблагополучними родинами.
Відкрита анонімна телефонна лінія довіри на яку може подзвонити кожен бажаючийта поділитися своїми проблемами та отримати кваліфіковану психологічнудопомогу, пораду.
Організація лекцій для батьків «Ваша дитина.» За допомогою цих лекціїбатьки можуть краще розуміти свою дитину та вчасно розглянути проявиделінквентної поведінки. Організується проведення круглих столів на теми: «мипроти сімейного насилля», «Разом проти наркоманії», «підліткова злочинність».
2.2 Діїпрацівників міліції з попередження підліткової злочинності
За офіційними даними Держкомстату, на початок 2009 р. в Україні проживало9.503.315 дітей, що становило 20,2% населення. Досить непривабливою є наступнідані зі становища українських дітей:
- 2,6 млн.живуть в малозабезпечених сім’ях;
- 156 тисячдітей не забезпечені належним доглядом, бо живуть в неблагополучних сім’ях;
- 96 тисячдітей мають статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
- 65,8тисячі з них перебувають в інтернатах, що на 75% більше, ніж 1995 р. При цьому90% дітей втратили сім’ю не через смерть батьків, а через відмову дорослихопікуватись долею дитини;
- 3 000дітей вважаються на 2005 рік зниклими безвісті, і це при тому, що за оцінкамиекспертів, лише 10% батьків докладають зусиль для розшуку дітей, якіперебувають у стані бродяжництва;
- соціальнимислужбами та службами у справах неповнолітніх виявлено 50 тисяч асоціальнихсімей (за даними Міністерства молоді, сім‘ї та спорту на червень 2005 року);
- 50 тисячдітей є безпритульними, 12 тисяч з них – вперше поставлено на облік;
- напрофілактичному обліку служб у справах неповнолітніх сьогодні перебуває 145тис. неповнолітніх, які бродяжать, жебракують, схильні до правопорушень,уживають наркотичні речовини та алкоголь, тощо [1].
Злочинність неповнолітніх в школах, училищах і в країні знижувалась, першза все – реалізація на рівні регіону – загально-соціальні, економічні,організаційні міри, здійснювались місцевими органами влади. В районах денеповнолітня злочинність була меншою важливу роль відігравали координаційніпоради, які складалися в кожній області із представників правоохороннихорганів, загальних організацій і системи освіти, котрі забезпечувалипланомірність та контрольованість застосування мір. Важливо скласти системупрофілактики в кожному навчальному закладу. Вона повинна включати, як загальніміри удосконалення навчально-виховного процесу, так і спеціально ціленаправленіпсихолого-педагогічні, організаційні і спеціально кримінологічні мірипопередження індивідуальних групових злочинів, як на рівні навчального закладу,так і на рівні навчальних груп.
Загальні міри включають підвищені якості всього навчального процесу,удосконалення його організацію. Сюди відносяться – чітко виконаний навчальнийплан, попередження пропусків занятій без поважної причини і прогулів, а післязанятій і в вільний час корисними видами діяльності. Загальні міри такожвключають в себе виховні міри. Сюди відносяться гуманізація між особистихвідносин педагогів з учнями. Також важливо спеціально організувати виховнийпроцес в навчальному закладі і в загалом в суспільстві в цілях формуваннявисокої духовної і моральної культури, оскільки стало ясно, що «бездуховністьпороджує злочинність». Нажаль, «кожна школа сама створює свою виховнусистему». Підліток який навчається є не тільки об’єктом але і суб’єктомвиховання, що головним інструментом виховання є колектив учнів. Одним ізінструментів виховного процесу повинні стати стихійно відроджувані загальніорганізації підлітків і молоді.
Система профілактика також включає в себе організаційно-правові міри:
- сформуванняв кожному навчальному закладі відповідних органів профілактики правопорушників,що навчаються;
- сформуваннязагальних формувань із числа дорослих учнів і педагогів молодіжного віку;
- сформуваннярізних груп, взводів із числа неповнолітніх;
- сформуванняорганів профілактики із учнів, які проживають в гуртожитках;
- створенняінших правоохоронних формувань із числа учнів;
- забезпеченнятісного взаємозв’язку внутрі шкільних і внутрі ішних навчальних органівпрофілактика між собою і зовнішнім організаціям.
Для успішної діяльності цих формувань потрібнаелементарна правова база. В деяких випадках можна скористуватись нормативнимиактами про діяльність деяких формувань, а в інших випадках потрібно розроблятинові документи, які будуть відповідати вимогам сьогоднішнього дня.
До спеціальних психолого-педагогічнихмір відносять:
- психодіагностичні: вивчення поступаючого на навчання контингенту івиявлення осіб з підвищеним кримінальним ризиком, виявлення їх дружніх зв’язківв нутрі вулиці і за її межами;
- психокоррекційні: систематична правовиховна робота з цими учнями звикористанням особистих і колективних форм роботи;
- психопрофілактичні: використання широкого діапазону мір ранньоїпрофілактики групових правопорушень зі сторони підлітка, які з неблагополучнихсімей до спеціальних кримінологічних методів відносять:
- виявлення асоціальних, криміногенних і кримінальних груп, встановленняїх внутрішньоособистісних і зовнішніх зв’язків;
- виявлення ролі кожного члена групи і розробка мір його відриву відгрупи;
- виявлення фактичних і потенціальних лідерів і розробка мір поприпиненню їх діяльності в подібних групах;
- розробка тактика роботи з асоціальними і криміногенними групами.
Принципи профілактичної роботи. Успіхзастосування названих мір залежить від високого рівня правової іпсихолого-педагогічної компетентномті осіб, яякі займаються особистоюпрофілактикою і профілактикою групової злочинності неповнолітніх, глибокогознання і притримування основних принципів профілактичної роботи. Перш за всекожний учасник профілактичної роботи повинен діяти в рамках законності, чіткопредставляти собі груповий характер злочинів, як обставини, що отягчають вину,вміти диференціювати роль кожного в злочинній груповій діяльності. Принципкомпетентності забороняє робити “все за всії”, предполагає повне використанняадміністрацією навчального закладу і його колективом представлених їм прав іповноважень.
В профілактиці злочинності неповнолітніхважливо дотримуватись вимог принципу взаємодії всіх сил і ресурсів, які ведутьборотьбу з злочинністю неповнолітніх.
— в своєчасному обміні інформації міжучасниками профілактичної роботи;
— спільної розробки планів по переорієнтації,розкриттю і припиненню діяльності злочинних груп;
- забезпечення сумісного постійного контролю за функціонуванням такихгруп;
- вміло використовувати переваги кожної із взаємодією таких сторін.
Необхідним принципом являється своєчасністьвиявлення груп, які формуються на кримінальній спрямованості і прийняття доних належних мір. Необхідно не тільки своєчасно відірвати підлітка відкримінальної сфери але і поліпшити умови їх життя і мікросередовище їхзнаходження. Якщо з прийняттям таких мір запізнитись, то група може ізасоціальної перерости в кримінальну.[11]
Досить важливим є підтримання принципуупередженості, який міститься в максимальному використанні тимчасового фактора,в неприпущенні конкретних асоціальних і кримінальних проявів групи. Разом з тимвсі міри профілактики повинні застосовуватись диференційовано з урахуваннямрівня криміногенного розвитку групи, її складу, характеру скоєних вчинків. Цейпринцип означає вибірковий відбір профілактичних мір.
Диференціація профілактичних мір, яка доведенадо рівня індивіда, стає індивідуальним підходом, з урахуванням якого повиннізастосовуватись ті чи інші міри профілактики до кожного члена криміногенної чиасоціальної групи. Важливим принципом профілактики злочинів являєтьсяпослідовність застосування різноманітних засобів з зростаючими вимогами докожного члена групи. Спочатку необхідно застосовувати більш м’які міри, якщотакі міри не діють, то необхідно переходити до більш строгих мір. Послідовністьпроявляється і в часі. Це означає, що асоціальна або кримінальна група повиннабути під безпосереднім і постійним виховально-профілактичним впливом і соціальнимконтролем на протязі всіх суток, неділі, місяця, року і т.д.
Плануючи і проводячи профілактичну роботу,необхідно добиватися комплексного використання сил і засобів профілактикигрупової злочинності учнів. В таких цілях використовується вплив сім’ї, педагогічногоколективу, психологічної служби, суспільних формувань, спільноти за місцемпроживання, і т.д. досягається комплексність тим, що план профілактикиправопорушень стає органічною частиною комплексного перспективного плануваннявиховної роботи на весь час навчання. Виховна робота в гуртожитках навчальногозакладу повинна плануватись з урахуванням характеру моральної поведінки іскоюваних в гуртожитках правопорушень і злочинів – порушення розпорядку дня,сексуальна розпущеність, зберігання заборонених предметів і т.д.
Профілактична робота в навчальному закладі вперіод виробничої практики повинна плануватись з урахуванням криміногеннихфакторів на підприємстві разом з адміністраціє підприємства і суспільнимиорганізаціями. Успіх залежить в першу чергу від надійного інформаційногозабезпечення попереджувально-профілактичної роботи з криміногенним контингентомі правдивого прогнозування динаміки групової злочинності.
Іншими словами ми можемо сказати, що підлітковазлочинність — це кримінальна субкультура. У підлітковому віці дитина проходить соціалізацію.Але не всі підлітки проходять її успішно, а ті в кого виникли труднощі під чассоціалізації стають на хибний шлях. Певний час ми називаємо їх важкимипідлітками. Важкими прийнято називати підлітків, які скоюють правопорушення,грублять старшим, не дотримують моральні норми. А це говорить про відхилення їхвід загальноприйнятих людських норм. Це перші кроки до злочинного світу.
Існує думка, що кримінальна субкультура має місцелише в виправних закладах (колоніях, тюрмах), приймальниках-розподілювачах длянеповнолітніх і молоді, слідчих ізоляторах, а також в близьких до нихспеціальних навчально-виховних закладах для неповнолітніх правопорушників.Звичайно, саме тут кримінальна субкультура особливо рельєфно виражена однакслід враховувати і те, що вона існує поза цими закладами, тобто на волі в іншихзакладах ( дитячих будинках, інтернатах, гуртожитках для дорослих напідприємствах, в армійських підрозділах і навіть в звичайних загальноосвітніхшколах і ПТУ). Таким чином за змістом ступені сформованості, структури іхарактеру діяльності підліткова субкультура далеко неоднорідна. Якщо те чи іншеоб’єднання молоді, або підлітків переростає в кримінальне, або відразу виникаєяк таке, то в ньому докорінно змінюються норми, цінності і установки“нормальної” підліткової субкультури.[4]
Кримінальна субкультура – це образжиттєдіяльності неповнолітніх і підлітків, які об’єдналися в кримінальні групи.В них діють чужі суспільству і загальнолюдським цінностям, вимогам, правиламповедінки, традицій. Кримінальна субкультура не любить розголосу.Життєдіяльність осіб, які входять в асоціальні і в кримінальні групи в значніймірі скрита від очей викладачів і дорослих норми, цінності і вимоги цієїсубкультури демонструють тільки, якщо їм ніщо не протистоїть. З січня по серпень1990 року ленінградські соціологи опитали 1100 учасників молодіжних “тусовок “в Москві, Сочі, Ленінграді, Тюмені, Нижньому Тагілі і Кустанаєві, з яких 80% — являються неповнолітніми. Із даної кількості неповнолітніх 39% — школярі, 20% — навчаються в ПТУ, 6% — навчаються в технікумах, 3% — у вищих навчальнихзакладах, а 16% — працюють. Вияснилося, що 58% — опитаних щодня свій вільнийчас проводять на “ тусовці”.
У кожної третьої молодої людини, яка прийшла на“тусовку” немає батька, або він не проживає з сім’єю, а у кожного десятогонемає матері. Кожний третій стоїть або стояв на обліку в інспекції по справамнеповнолітніх. Особиста справа кожного п’ятого розглядалась комісією по справамнеповнолітніх. Тільки 40% опитаних переконували, що вони не скоювалиправопорушень.
Дослідження показало, що 60% — учасників“тусовок” психологічно готові до вживання алкоголю, 8% — до вживаннянаркотиків, 5% — до вживання токсичних речовин. І лишень 36% — маютьсамостійний заробіток.
Згідно результату даного опитування для“тусовщиків” – неповнолітніх і молоді, найбільш значними являються такіцінності, як гроші, порнографія і секс, “тачка“ (автомобіль), відвіданняресторанів, відпочинок на престижних курортах. Із всіх видів діяльності, більшза все їх приваблює комерція, робота охорони у банках, рекет. Особливістькримінальної субкультури заклечається в тому, що в ній постійно відновлюються івдосконалюються норми і цінності злочинної сфери. Традиції замінюються новими,або трансформуються в залежності сьогодення.
Кримінальна субкультура приваблює підлітківтим, що в кримінальній структурі не існує заборони на будь-яку інформацію, втому числі на інтимну. Засвоєння її норм і цінностей проходить досить швидко,оскільки підлітки бувають зацікавлені її атрибутами.
Між вихованцями ВТК, та учнями із спецшкіл,спец ПТУ, загальноосвітніх шкіл існують канали зв’язків по яким проходить обмін“духовними цінностями”. Більшість неповнолітніх, які знаходяться в колоніях іспец закладах ведуть переписку із своїми однолітками, які знаходяться на волі.Це означає, що духовні процеси в сфері неповнолітніх і не можливо відгородитистінами цих закладів, де вони знаходяться. Такий же обмін проходить і між“штатською” молоддю. В умовах взаємопроникнення кримінальна субкультура маєагресивний характер і стає зв’язком між первинними і рецедивиськими злочинами,соціально-психологічний механізм її ескалації неповнолітній правопорушник, якийповернувся із ВТК, спецшколи, спец ПТУ, це готовий лідер, який намагаєтьсяорганізувати криміногенну групу. Знаючи норми, правила і вимоги кримінальноїсубкультури, він не тільки самоутверджується, але і примушує оточуючих йогопідлітків прийняти їх і відповідати їм. Так може робити деяка частиназвільнених із армії в запас “дідів”, самоутверджуючись в підлітковій сфері вякості кримінальних лідерів. Розповсюдженню і закріпленню кримінальноїсубкультури сприяє обвальний зріст кількості детективної літератури,кінофільмів, відеофільмів. В яких ярко виражені елементи злочинності, їх роль іфункції в житті членів злочинних співтовариств.
Молодіжна субкультура виникла тому, що завдякиїй молоде покоління зможе задовольняти які-небудь життєво важливі потреби. Припоясненні причин та цілей виникнення підліткової субкультури у спеціалістівсклалася наступна точка зору.
1.Бажання займатися злочинною діяльністю.Гендерні норми, соціальний контроль, недолік фізичної сили, моральні установкиі прив’язаність до інших людей вносять свій вклад в гендерні відмінності,існуючіі в мотивації: тяга до ризику, можливість відчувати сором, рівень самоконтролюі оцінка витрат. Хоч мотивація відрізняється від можливостей, наявністьможливосте може посилювати мотивацію. Правопорушники обох полів намагаютьсязайматися злочинною діяльністю, тією яку легше здійснити.
2. Контекст правопорушення. Характерправопорушень здійснюваних чоловіками і жінками, має великі відмінності повідношенню до контексту. Під контекстом розуміють обставини і особливостіокремого злочинного акту, такі як місце, присутність інших правопорушників,відношення між злочинцем та жертвою і т.д. Навіть при скоєнні жінкою ічоловіком одного і того ж злочину картина різко відрізняється. кримінологивважають, що жінка обладає таким же потенціалом. Що й чоловік. Хоч за останніроки чоловіки склали тільки одну четверту всіх жертв, доля жінок досягалаполовини всіх потерпілих. Але контекст насилля зі сторони супруга кардинальновідрізняється для чоловіків і жінок Жінки предпочитають бути жертвами і скоювативбивство тільки в стані смертельного страху. Чоловіки вбивають рідко,ідуть натаке із-за страху за своє життя. При крадіжка жінки набагато меншвикористовують зброю, ніж чоловіки.
Таким чином можемо сказати, що підлітковазлочинність — це кримінальна субкультура. У підлітковому віці дитина проходить соціалізацію.Але не всі підлітки проходять її успішно, а ті в кого виникли труднощі під чассоціалізації стають на хибний шлях. Певний час ми називаємо їх важкимипідлітками. Важкими прийнято називати підлітків, які скоюють правопорушення, грублятьстаршим, не дотримують моральні норми. А це говорить про відхилення їх від загальноприйнятихлюдських норм. Це перші кроки до злочинного світу.
Розділ 3. Соціологічне дослідження думки працівників міліції щодопідліткової злочинності
3.1 Програма соціологічного дослідження
На сьогоднішній день у середовищі неповнолітніх, усе частішеспостерігаються такі ознаки деморалізації; як пияцтво; наркоманія;токсикоманія; бездоглядність; бродяжництво; жебрацтво; проституція; ріст різнихнеформальних груп; які перетворюються в асоціально-кримінальні співтовариства.Усе це не могло не позначитись на рості правопорушень і злочинів у середовищіпідлітків.
Варто відзначити, що підліткова злочинність набуває масштабів, наприкладу Торезькому МВ УМВС України було зареєстровано за 2000рік-113 злочинів скоєнихпідлітками, а у 2009 році – 298 випадків скоєння злочинів підлітками. Із цихданих можна побачити, що рівень підліткової злочинності за останні 9 роківвиріс більш ніж у двічі. Підвищення рівня злочинності неповнолітніх загрожуємайбутньому суспільстві, тому, що рівень рецидивної злочинності серед цих осібзбільшується. Це підвищує рівень злочинності в цілому. Так як підлітковазлочинність носить груповий характер вона все більше втягує в своє коло, новихучасників, ще вона характеризується підвищеною жорстокістю, цинізмом повідношенню до жертви.
Також підвищений рівень латентної злочинності неповнолітніх. Це пов’язаноз тим, що потерпілий не звертається до правоохоронних органів, а також випадкиколи правоохоронні органи далеко не завжди оцінюють відповідний факт, якийвимагає кримінально-правової оцінки, реєстрації і реагування. Усе вищесказанесвідчить про те, що боротися з негативними явищами, правопорушеннями ізлочинністю серед підлітків є на сьогоднішній день однією з актуальних проблемукраїнського суспільства тому, що саме стан цього покоління визначаєспрямованість і темпи розвитку сучасного суспільства на довгі роки вперед.
Особливість неповнолітнього правопорушника є своєрідним «центром», однимз вузлів проблеми боротьби зі злочинністю. Вся специфіка цієї боротьби прямоабо побічно «виходять» на особистість неповнолітнього правопорушниказамикаються на ній, виявляються через неї.
Об’єкт дослідження – Думка працівників міліції щодо підліткової злочинності.
Предмет дослідження – фактори, що впливають на розвиток підлітковоїзлочинності.
Мета даної роботи – вивчення факторів, що впливають на розвиток підлітковоїзлочинності та дії працівників міліції що до попередження підлітковоїзлочинності. Розробка рекомендацій із профілактики правопорушень середнеповнолітніх.
Задачі :
- Розглянутизлочинність підлітків як предмет аналізу соціології;
- Вивчити особистевідношення працівників міліції до підліткової злочинності;
- Розглянутивиди та характеристики підліткової злочинності;
- Виявитифактори, які сприяють злочинній поведінці підлітка;
- Розглянутидіяльність працівників міліції, що до попередження підліткової злочинності.
- Розробитирекомендації, що до покращення профілактики підліткової злочинності.
Під час проведення дослідження було використано наступні терміни:
Девіантна поведінка – незначні проступки ті, що не підпадають під статтюкримінального кодексу.
Випадкова група – наприклад, що затівають бійки на дискотеках, стадіонах і вдругих місцях, але має свої неписані групові норми і цінності. Причомувходження в звичайну групу сприймається, як сигнал про звільнення відсоціального контролю. Крім цього, добре відомо, що дії зроблені індивідом вюрбі, здаються йому анонімними, якби не особистими діями.
Ретристська група – звичайне знання таких груп, безцільне проведення часу,сумнівні розваги, токсикоманія і наркоманія.
Агресивна група – заснована на найбільш примітивному уявленні про ієрархіюцінностей, і мінімум культури. Для кримінальних груп особливо характернимирисами являється сугестивність і конформізм. В групі підлітків проходитьсвоєрідну школу помилкового колективізму, ризику, романтики, підлості іжорстокості. Тут його підтримують матеріально, переконують, що він все може.
Алкоголізм – типовий вид девіантної поведінки. Алкоголік – не тільки хвора людина,але і девіант, він не здібний нормально виконувати соціальну роль.
Наркоман – до недавнішнього часу рахувався злочинцем так як, вживання наркотиківкласифікувалося як законом, як злочинна дія.
Самогубство – тобто вільне і умисне припинення свого життя, — девіація. Але вбивствоіншої людини – злочин.
Важкі підлітки. Важкими прийнято називати підлітків, які здійснюютьправопорушення, не поважають старших, не дотримуються моральних норм. Вониб’ють скло і крадуть із магазинів і палаток, б’ються до зламаних носів та ніг,викрадають автомобілі, щоб покататися, телефонують до школи перед важкоюконтрольною, повідомляючи про підкладену вибухівку, ховають молодших сестер ібратів від своїх батьків, а потім вимагають викуп, торгують наркотиками,виривають сторінки із бібліотечних книг, розбивають вуличні лампи та ін. Інколироблять це спокійно і повністю свідомо, оскільки впевнені в своїй ловкості і вбезпокарності. Газет вони не читають і законів вони не вивчають.
3.2 Аналіз отриманих результатів анкетування
Під час проведення дослідження мною було опитано 25 працівників у справахнеповнолітніх, 10 дільничних інспекторів та 15 слідчих. Всього мною булоопитано 50 респондентів.
На питання що до актуальності проблеми підліткової злочинності у наш час– усі респонденти відповіли, що проблема є актуальною, бо рівень підлітковоїзлочинності дуже високий. Більшість працівники міліції пов’язують це із високимрівнем безпритульних дітей.
Дуже цікаво опитані відповіли на питання – «Що є чинниками формуванняпідлітка, як злочинця. 31 респондент відповів, що головним фактором появипідліткової злочинності є – сім’я, бо саме у сім’ї дитина проходить первиннусоціалізацію і саме сім’я має дуже великий вплив на становлення особистості.
15 опитаних відповіли, що головним чинником становлення підлітка, якзлочинця є – Держава, бо вона не може надати дитині всього того що їй потрібнов повній мірі і саме через це підліток реалізує та проявляє себе як може вдеяких випадках через злочинні діяння підліток намагається звернути на себеувагу. Решта респондентів відповіли що — Держава, сім’я, вчителя, школа іпогана компанія, все це сприяє становленню підлітка, як злочинця.
На питання – «Чи може виправитись підліток, який став на злочинний шлях?»Більшість респондентів (37чоловік) – відповіли, що тільки після того, як понесепокарання за скоєний злочин. Якщо ж підліток не понесе покарання, то він неусвідомить, що скоїв злочинне діяння.
На питання – «Які особливості у скоєнні злочинів неповнолітніми ?»
Майже всі відмітили Жорстокість та цинізм.
Що стосується високого рівня латентності підліткової злочинності, топрацівники міліції впевнені, що у цьому винні самі ж постраждалі які не хочутьзвертатися до міліції.
Майже єдино душно працівники міліції відповіли на питання – «Чи загрожуєріст підліткової злочинності майбутньому суспільства?». Респонденти відповіли«ТАК», тому, що діти, підлітки — є наше майбутнє. А яке може бути майбутнє якщоці діти та підлітки злочинці.
На питання – «Чи впливає наявність вільного часу на ріст підлітковоїзлочинності?». Думка опитаних розділилась: 23 респонденти відповіли «ТАК»,«БЕЗУМОВНО», а 27 відповіли, що вільний час не впливає на рівень підлітковоїзлочинності.
Всі працівники без виключення, на питання «ЧИ є методи, якимикористується міліція – ефективними?», відповіли, що методи безперечно єефективними, але оскільки сучасний підліток дуже розвинений, то методи поборотьбі із підлітковою злочинністю повинні вдосконалюватись майже щодня.
Усі без виключення працівники міліції на питання: «Як Ви вважаєте чисприяє компанія скоєнню злочинів підлітками?»-відповіли, що у більшостінеповнолітніх серед знайомих чи навіть друзів є люди з кримінальним минулим.
Більшістьнеповнолітніх не вчиняли правопорушень, які призводили до взаємодіїї з органамивнутрішніх справ. З тих, хто вчиняв правопорушення, найбільше тих хто займавсяхуліганством, крадіжками та грабежом. Працівники міліції зазначають, що знаркотикоми провязана не значна кількість злочинів.
/>
Рис. 3.1. Видиправопорушень скоєних неповнолітніми
1. Хуліганство
2. Грабіж
3. Розбій
4. Крадіжка
5. Злочини пов’язані з наркотиками
6. Вбивство
7. Інше
Також працівники міліції виділяють, що під час бесіди зпідлітками-девіантами можна побачити наступні закономірності: більшість такихдітей з неповних, неблагополучних сімей. Основними причинами через які вонивчинюють правопорушення, що це є відповіддю суспільству на його відношення доних. Також девіантна поведінка спричинюється обстановкою, що склалася вдома,пиятикою та конфліктами батьків. Підлітки стверджують, що їм необхідно щосьїсти та у щось вдягатися, а батьки забезпечити їх не можуть, адже всі грошівитрачаються на горілку. Для підлітків-девіантів вчинення правопорушень єнормою життя, вони курять та вживають спиртні напої.
Таким чином можна підвести підсумки та зробити висновки, що до думкипрацівників міліції до такої проблеми, як підліткова злочинність.
Можна сказати, що працівники міліції ясно розуміють, що ця проблемагостро стала перед усім суспільством в цілому, бо підростаюче покоління – цемайбутнє усього суспільства. Тому працівники міліції завжди підходять дужевідповідально до вирішення та профілактики такого явища, як підлітковазлочинність. 48 опитаних працівників міліції вважає, що проблема підлітковоїзлочинності створена самим суспільством, а найголовніше те, що саме суспільствостраждає від цієї проблеми.
3.3 Рекомендації
По перше необхідно посилити контроль за діяльністю дільничнихінспекторів міліції, адже дільничні інспектори міліції, які закріплені за певною територієюна постійній основі, повністю несуть відповідальність за стан охоронигромадського порядку на території обслуговування, в тому числі і за рівеньзлочинів.
Для забезпечення належної ефективності роботи дільничнихінспекторів міліції на вказаному напрямку є важливими наступні фактори:
а) Належна організація роботи дільничних інспекторів міліції,тобто:
1) недопущення відволікання дільничних інспекторів міліції навиконання завдань, які не пов’язані з їх безпосередніми обов’язками;
2) збільшення до 90 % часу, який дільничні інспектори міліціїпроводять поза приміщеннями дільничних пунктів, присвяченого на спілкуваннядільничних інспекторів міліції з населенням;
3) створення умов для роботи пунктів дільничних інспекторівміліції (наявність окремих приміщень, телефонного зв’язку, необхідних інвентарюта техніки, спеціальної літератури), розміщення дільничних пунктів міліції удоступному для громадян місці (поблизу зупинок громадського транспорту, восвітлених місцях).
б) Залучення населення та громадськості до участі у заходах,спрямованих на виявлення та попередження підліткової злочинності.
Збільшення чисельності громадських формувань з питань охоронигромадського порядку та помічників дільничних інспекторів міліції, які діють нагромадських засадах, залучення до цієї роботи молоді (або створення такихформувань на базі навчальних закладів), членів трудових колективів (абостворення таких формувань на базі підприємств, організацій та установ);залучення до роботи у громадських формуваннях підлітків.
Слід взяти до уваги, що при здійсненні заходів з попередженняпідліткової злочинності більшу ефективність має діяльність громадськихформувань, які створені за адміністративно-виробничим принципом, тобто на базіпевного промислового підприємства або навчального закладу, і в цьому разі єможливість вжиття до правопорушника заходів громадського впливу на рівні трудовихабо навчальних колективів.
Позитивно на рівень підліткової злочинності впливає запровадженнящоденного патрулювання території закріпленої дільниці дільничними інспекторамиміліції разом з членами громадських формувань та помічниками дільничнихінспекторів міліції з метою спілкування з населенням та виявлення осіб, яківчиняють або схильні до вчинення злочинів, роз’яснення населенню правовихнаслідків таких вчинків, наявності передбачених законом заходів притягненнявинних до відповідальності та попередження таких явищ. Метою цих заходів єзалучення до співпраці з міліцією як можна більшої кількості людей, співпраця зусіма групами населення незалежно від вікових категорій, працездатності,професійними, релігійними, расовими ознаками, майнового та соціального статусу,їх залучення до активного протистояння антигромадським проявам та установленняконтактів з міліцією з метою її невідкладного реагування на інформацію прозлочини.
Спілкування з мешканцями дільниці, обмін думками, дозволитьвиявити реальний рівень підліткової злочинності, встановити темпи поширення цихявищ на конкретній дільниці, визначити чи набули ці проблеми поширення іпереросли у суспільну небезпеку, або вони носять одиничний характер. І вже взалежності від цього допомагає визначити форми боротьби з проявами підлітковоїзлочинності: проведення індивідуальної бесіди з правопорушником, абовикористання більш ефективних заходів – підключення громадськості, трудовихколективів, родичів тощо.
Дає практичні результати така форма взаємодії з населенням,як „телефони довіри”, які у поточному році для укріплення зв’язків міжправоохоронними органами та населенням були створені при начальникові УМВСУкраїни в Донецькій області, при центрі зв’язків з громадськістю. Завдякироботі „телефонів довіри” громадяни отримали змогу у будь-який час доби, навітьанонімно, не називаючи власну особу, повідомити про факти протиправноїповедінки своїх сусідів, членів родини або інших громадян, в тому числі і профакти злочинів скованих неповнолітніми, знущання над малолітніми дітьми,літніми особами, хворими.
Спільна робота із шкільними навчальними закладами повиннавиражатися у формі проведення лекцій, бесід з роз’ясненням законодавства щодовчинення злочинів неповнолітніми, підвищення рівня правової обізнаності учнів,виховання їх у дусі поваги до прав та свобод людини, а також чинногозаконодавства України, формування уявлення про власну роль кожного членасуспільства у боротьбі зі злочинністю та іншими протиправними таантигромадськими явищами. Під час зустрічі з учнівськими колективамироз’яснювати необхідно також питання притягнення до відповідальностінеповнолітніх за вчинення ними злочинів.
В останні роки одним з найпоширеніших факторів, що сприяютьздійсненню неповнолітніми правопорушень, є наявність у сім'ї скрутногоматеріального становища, що, у свою чергу, визначає складну психологічнуобстановку в сім'ї й непевність всіх її членів у завтрашньому дні. Слідзазначити, що неповнолітні особливо гостро реагують на такого роду життєвітруднощі. З одного боку, підліткові складніше примиритися з відсутністю в ньоготих матеріальних благ, які доступні його одноліткам із числа однокласників,сусідів або приятелів. З іншого боку, більшість підлітків у силу віку,відсутності необхідних професійних навичок, а іноді й у силу певноїінфантильності не в змозі допомогти дорослим у вирішенні матеріальних проблем.У результаті неповнолітні можуть обрати незаконний спосіб заробляння грошей,вчиняючи, наприклад, крадіжки, грабежі, займаючись поширенням наркотичнихзасобів або вчиняючи інші злочини. При цьому неповнолітні намагаютьсявиправдати таку поведінку в очах навколишніх, мотивуючи його бажанням відновитипевну соціальну справедливість.
Зворотною стороноювищевказаної проблеми є й зниження цінності дітей для батьків. Дорослі, зайнятівинятково рішенням насущних матеріальних проблем, у ситуації, коли фінансовестановище сім'ї продовжує залишатися на низькому рівні, починають ставитися досвоїх дітей як до тягаря. У результаті в сім'ї зникає атмосфера любові йдовіри, знижується контроль за поведінкою дітей, які надані самим собі, що, усвою чергу, може привести до негативних наслідків і формування в бездогляднихпідлітків криміногенної мотивації.[7] Таким чином можемосказати, що підліткова злочинність — це кримінальна субкультура. У підлітковомувіці дитина проходить соціалізацію. Але не всі підлітки проходять її успішно, аті в кого виникли труднощі під час соціалізації стають на хибний шлях. Певнийчас ми називаємо їх важкими підлітками. Важкими прийнято називати підлітків, якіскоюють правопорушення, грублять старшим, не дотримують моральні норми. А це говоритьпро відхилення їх від загальноприйнятих людських норм. Це перші кроки дозлочинного світу.
Список використаної літератури
1.Блага А.Б., МартиненкоО.А., Шевченко Л.О. Правовий та соціальний захист неповнолітніх від насильствав сім‘ї. Методичні рекомендації для працівників правоохоронних органів. – Х.,2005.
2. Діти України в умовахперехідного періоду. Аналіз ситуації. — К., 1996.
3. Закон України «Пропопередження насильства в сім'ї», №2789-14, від. 15.11.2001.
4. Каганова З.В. Жестокоеобращение с детьми и детская заброшенность. Реферат. – М., 1992.
5. Конвенція ООН «Проправа дитини» від 20 жовтня 1989 р.
6. ЛевковичВ.П., Зуськова О.Э. Проблемы взаимоотношений супругов при бытовом пьянстве //Психологический журнал. – 1991. – №1. – Т. 12.
7. ИзвестиеВУЗов, Правоведение.- 2000.- №6.
8. РуднєваО.М.; наук. ред. А.П. Гетьман. – Харків: Право, 1999.
9. ГоловкінБ.М. Кримінологічні проблеми умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, щовчиняються у сімейно-побутовій сфері. – Х.: Нове слово, 2004.
10. Бандурка А.М., Давыденко Л.М.Преступность в Украине: причины и противодействие: Монография.- Харьков: Гос.спец. изд-во «Основа», 2003.
11. Андрюшина Е.В. Семья и здоровьеподростка // Народонаселение. — 1998. — №2.
12. Державна доповідь про становищедітей в Україні за підсумками 2002 року – К.: Державний ін-т проблем сім’ї тамолоді, 2003.
13. Каган В.Е. Тоталитарное сознаниеи ребенок: семейное воспитание // Вопросы психологии. – 1992. — №1.
14. Молода сім’я в Україні: проблемистановлення та розвитку: Тематична Державна доповідь про становище сімей вУкраїні за підсумками 2002 року – К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді,2003.
15. Семейное воспитание. Краткийсловарь. Сост. Гребенников И.В., Ковинько Л.В. – М.: Политиздат, 1990.
16. Сорокин П.А. Человек.Цивилизация. Общество. – М.: Политиздат, 1992.
17. Социальная помощь детям.Исследования и методические рекомендации – К.: Представительство Детского ФондаОбъединенных Наций, 2000.
18. Щеглова С.Н. «Социология детства»как элективный курс. Опыт преподавания // Социс — 2003. — №6.