Структура соціальної системи
Соціальна система — це організоване ціле, частини якого перебувають увідносинах взаємозалежності в тому розумінні, що зміна в якійсь частиніприводить до змін в інших частинах системи. Соціальна система, як системавзаємодій, є в такий спосіб структурною й функціональною сукупністю.
Функція
Функція (лат. functio) означає дію, призначення або вплив, у математиці — змінну величину, значення якої залежить від значення іншої величини. Усоціології під функцією розуміється виконання, здійснення, вплив або відомийнаслідок соціальної дії в структурі, коли ця дія відбувається для досягненняабо зміни певного положення соціальної системи. Інакше кажучи, у соціологіїпоняття функції означає ті впливи, які частини соціальної системи роблять нанеї з погляду збереження або бажаної зміни системи. Під функцією мається наувазі в такий спосіб дія, що має якусь мету або призначення.
Частини соціальної системи можуть робити на ціле також і такі впливи, якізовсім не підтримують систему й не сприяють її функціонуванню. Такі наслідки,до яких не прагнули і яких не бажали, називаються дісфункціями (disfunction).Те саме захід може бути як функціональним, так і дісфункціональним деякі заходине мають обов'язково ні того, ні іншого впливу. Наприклад, новий закон дляполіпшення соціальних умов явно має бажані й передбачувані наслідки; при цьомувін є функціональним з погляду цілого. Але закон може одночасно залишати деякігрупи поза своїми межами або зменшувати їхньої пільги, у цьому випадкурезультат є дісфункціональним.
Мертон (1968) визначав явні функції (manifest functions) і сховані(латентні) функції (latent functions), з яких перші — усвідомлені, а другі — несподівані, а іноді навіть і не усвідомлені.
Проект будівництва водойми, наприклад, з метою одержання гідроенергії є зпогляду суспільства доцільною й усвідомленою дією, з яким зв'язані, однак, ітакі «що заважають» сховані впливи, які в цілому не очікувалися або з якоїсьпричини недостатньо враховувалися.
Явні функції Сховані функції Функції
Гідроенергетичне Підвищення загального будівництво водойм добробуту
Дісфункції Винищування природи Хвороби Соціальні проблеми Відчуження
Наприклад, проект гідроенергетичного будівництва водойми супроводжуєтьсярізними далеко, що йдуть наслідками, з яких одні безпосередньо видні йусвідомлені вже на стадії проектування, а інші — не усвідомлені, а часто й небажані.
Підвищення добробуту, пов'язане із забезпеченням суспільстваелектроенергією вже на стадії проекту й спеціально не дискутується; на основіцього критерію й починаються властиво будівельні роботи, незважаючи на те що йпроектантам і будівельникам добре відомі впливи будівництва на водойми,зокрема, зміни в ландшафті, у плині вод, а також різної соціальної проблеми.Крім цього виникають і наслідку, які важко було передбачити. Втрата постійногомісця проживання, розрив соціальних зв'язків, економічні проблеми й почуттябезсилля проти бюрократії викликають дискомфорт, відчуження й навіть хворобу,що представляють собою сховані наслідки, які виявляться, можливо, тільки черезбагато років, по яких роблять досить негативний вплив і на психічне й пафізичний стан людини.
Розрізнення функцій і дісфункцій, а також явних і схованих функційпостійно повинне бути в поле зору дослідника. Варто додати, що виявленнясхованих впливів вимагає звичайно довгострокового вивчення питання з охопленнямзначних проміжків часу.
Інтеграція
Під поняттям «інтеграція» мається на увазі сполучення частин соціальноїсистеми таким чином, щоб система утворила єдине ціле. Мається на увазіуніфікація ціннісних структур або зразків поводження, існування загальних цілейабо посилення єдності.
Наприклад, стосовно країн Європейського співтовариства можна з повноюпідставою говорити про інтеграцію, тому що головною метою є утвореннясполучених штатів Європи.
Комплексність і багатоплановість наукових досліджень дозволяє бачитиінтеграцію наук, що є протилежною тенденцією диференціації й спеціалізаціїнаук.
Соціальна згуртованість (cohesiveness) означає внутрішню єдність частинцілого, добровільний соціальний зв'язок членів і досягнуту за допомогою цьогозв'язку здатність протистояти зовнішнім впливам і тискам. Найбільш наочнийприклад — соціальна згуртованість родини.
Соціальна привабливість (attraction) — це тяжіння до іншої людини абогрупи. Соціальна привабливість виникає по різних спонукальних причинах,зокрема, через прихильність, соціальних контактів або прагнення одержативигоду. Від внутрішньої привабливості групи залежить її соціальназгуртованість.
Те або інша держава може домагатися членства в Європейськомуспівтоваристві для того, щоб щонайкраще забезпечити розвиток своєї економікинадалі. У такому випадку Європейське співтовариство має привабливість стосовноданої держави. По прийнятті в члени співтовариства держава повинне освоїтизагальні цілі й практику співтовариства. Відбувається процес інтеграції.Можливо, що члени співтовариства будуть почувати соціальну єдність у такіймері, що можна буде говорити також про соціальну згуртованість співтовариства.
Група
Група являє собою систему, що складається з людей, які перебувають міжсобою у відносинах взаємодії й серед яких існують почуття єдності й взаємозалежнийпость як результат деяких загальних дій. Іншими її критеріями є розмір,персональні властивості членів, місце, стійкість і т.д.
Відповідно до Петеру Р. Хофштеттеру (Peter R. Hofstatter, 1959), групуможна вважати у високому ступені інтегрованої: 1) коли вона має щодо більшевнутрішніх контактів, чим зовнішніх, і 2) коли вона характеризується чіткоюспеціалізацією ролей і чітким поділом завдань.
Юрба народу, у якій є якісь контакти між людьми, але немає спеціалізаціїролей (наприклад, диференціації лідерства), називається масою. Відповідно якщонемає міжособистісних контактів, а тільки спеціалізація ролей, мова йде пробюрократію. Група розташована між цими крайніми випадками, і її можна визначитив такий спосіб: група є соціальною системою, у якій існують взаємні контактиміж членами і якою властива чітка спеціалізація по ролях. Наприклад, подібнимчином можна визначити таку групу, як родина.
І в повсякденній мові, і в соціологічній теорії поняття «групи» дуженеоднозначно. Особливо в повсякденній мові під «групою» розуміють різнісоціальні утворення. Думаємо, що наведені вище визначення «групи» дають доситьчіткі критерії саме «групи». Треба однак ураховувати, що детальне визначенняякого-небудь поняття іноді обмежує його загальне вживання. Вище представленівизначення групи викладені в досить загальній формі.
1. Група, що служить як об'єкт порівняння або еталона при оцінці власногоположення, «еталонна група».
2. Група, цінності й відносини, позиції й погляди якої засвоюютьсяіндивідом, тобто «група ідентифікації», або «якірна група».
3. Група, членом якої індивід прагне стати й з боку якої індивід бажаєбути прийнятим, тобто «цільова група».
Членські й референтні групи значно впливають на поводження людини. Томупри вивченні поводження дослідник повинен ураховувати також керуюче значеннярізних групових зв'язків.
І дійсне й засноване на ідентифікації членство індивіда в якій-небудьгрупі одержує вираження в однаковості, конформізмі його поводження. Якщоіндивід поводиться всупереч очікуванням групи, то інші члени групи намагаютьсякоректувати його поводження, що відхиляється. Таким чином, тиск із боку групипідтримує однаковість поводження. Оскільки індивід є одночасно членом багатьохгруп, він бере участь у діяльності однієї групи тільки якийсь «частиною» своєїособистості. При цьому значення різних груп для індивіда й вплив цих груп нанього неоднакові.
Як уже говорилося, значення груп винятково велике для кожної людини. Уцих групах засвоюється основне подання про форми людського гуртожитку й пронеобхідність брати до уваги оточуючих людей. Узагальнено говорячи, за допомогоючленства в яких групах індивідом засвоюються вимоги, пропоновані йому з бокубільше широкої спільності або навіть усього суспільства, тобто в групахвідбувається процес соціалізації, у результаті якого людина перетворюється вчлена суспільства.
Природно, що соціологія найчастіше повинна розглядати індивіда і йогоположення й значення в різних соціальних зв'язках. Але мабуть, більше типовимпідходом можна вважати напрямок соціологічного дослідження лише па груповийрівень, зокрема, па взаємини й поводження груп. При цьому необхідно звертатиувагу на ті основні фактори, які регулюють ці відносини й поводження. Мети йзасоби кожної групи можуть, зі своєї сторони, впливати на основні форми міжгрупових відносин. У випадку наявності загальних цілей кількістьвикористовуваних засобів регулює виникнення конкуренції або співробітництва.При можливості вибору з різних засобів співробітництво ймовірніше конкуренції.Відповідно при прагненні до різним цілям мала кількість засобів викликаєвзаємні протиріччя, а велика кількість засобів зміцнює взаємну незалежність.
Варто підкреслити, що зв'язку впливу в соціальних відносинах рідко такпрості, як вище описувалося. Реальні ситуації різних соціальних взаємодійнабагато більше різноманітні, вони є результатом одночасного впливу безлічірізних факторів.
Організація
Однозначне визначити поняття «організації» складно, тому що воно досить багатоаспектней дуже вживаємо у всіляких ситуаціях. Поняття «організація» містить у собі дватридцятилітні — диференціація, «розчленовування», і об'єднання й координаціяодночасно. У класичній теорії керування поняття організації сполучене з поділомпраці. При цьому поділ праці характеризується як форма координації виробництва;трудящі повинні знати, чим займаються їхні колеги, і погоджувати своюдіяльність із їхньою роботою. На основі вищесказаного організацію можнавизначити як соціальну систему, у якій суб'єкти, що усвідомлюють своюприналежність до даної системи, діють для досягнення загальної мети.
Організації є результатом цільового раціонального мислення йрегульованого співробітництва. Їм властиві наступні ознаки:
- вони утворені усвідомлено й цілеспрямовано для досягнення певної метиабо призначення;
- у них існує продумано створений і загальнообов'язковий порядок абоструктура;
- з їхньою допомогою активність членів організації й використовуваніними засоби повинні забезпечити досягнення мети.
Організація в деякому змісті слова — інструмент для досягнення мети. Цікавопри цьому, що певна мета, переслідувана організацією, не обов'язково збігаєтьсяіз цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому організація змушенастворювати різні системи стимулювання й нагородження, за допомогою яких вонаутягує індивідів у дію для досягнення загальної мети.
Диференціація завдань і пов'язана з нею координація впливають наструктуру й форму організації. Ніж більше розвинена спеціалізація, тимбагатобічне й складніше будуть адміністративні функції організації, їїпланування, координація, мотивування й т.д., тим ліпше буде структураорганізації. По своїй структурі організації найчастіше схожі на піраміду, уякій завдання диференційовані на декількох рівнях.
Крім горизонтального поділу праці, в організації завжди є також координація,керівництво й різні спеціалізації але вертикальній лінії.
Основоположник соціологічного дослідження організації М. Вебер (1947)розглядав її як систему влади й розробляв теоретичні основи керування,оптимальні для організації як такий. На його думку, вимогам спеціалізованої йбагатогранної організації щонайкраще відповідає бюрократична система.
Переваги бюрократії проявляються найбільше яскраво тоді, коли їй(бюрократії) під час виконання службових обов'язків у можливо більшій мерівдається виключити всі особисті, ірраціональні й емоційні елементи. Відповіднодо цього бюрократії властиві: — раціональність; — надійність;
— економічність і ефективність; — безособовість;
— спеціальні й рутинні завдання; — нейтральність; — иерархичность; — законність правил дії; — централізація влади.
Бюрократична система керування раціональна й сприяє досягненню цілейорганізації. Її можна назвати «офіційною організацією».
Згідно Амітаї Етціоні (Amitai Etzioni, 1977), офіційна організаціямістить у собі поділ завдань і влади, а також установлені роботодавцем правилаповедінки членів організації.
Поряд з офіційною організацією в кожній організації утвориться такожнеофіційна організація, що ґрунтується на взаєминах і особистому виборі членівспільності і яка характеризується соціальною самостійністю. Неофіційнаорганізація впливає на офіційну й прагне змінювати існуючі в останньоївідносини по своєму бажанню. Організацію можна вважати тим більше ефективної,чим позитивне відгук, одержуваний офіційною стороною від неофіційної.
Найбільша увага офіційній і неофіційній організаціям приділяється внаукових дослідженнях, присвячених різним проблемам, аспектам трудовоїдіяльності людей.
Суспільство
Суспільство є самою великою групою, до якої належить індивід. Під «суспільством»розуміється соціальна система, що само заповнює осередок, що складається злюдей різного віку й статі й утворить економічні, політичні й культурнісукупності. Можна говорити про українське суспільство, західне суспільство йт.д.
Чітке визначення цього поняття досить важко і його вживання дужерізноманітно.
По Рене Кенигу (Rene Konig, 1958), під суспільством можна розуміти: 1)різний тип способу життя; 2) утворені народами єдності або 3) засновані надоговорах економічні й ідейні об'єднання; 4) цілісне суспільство, тобто широкесоціальне утворення, сукупність різних соціальних одиниць. Крім цього, поняття «суспільство»уживається: 5) при описі певної історичної форми соціального життя, напр. «буржуазнесуспільство» і 6) як синонім «соціальний», «соціум», коли мова йде про взаєминиіндивідів і заснованих на цих відносинах структурах і соціальних процесах.
Робертсон (1977) визначає суспільство як групу індивідів, які живуть наодній території, перебувають у відносинах взаємовпливу й мають загальнукультуру. Це визначення містить деякі істотні риси поняття «суспільство» («культура»і «територія»), які треба однак розуміти в широкому змісті.
Рудхард Столлберг (Rudhard Stollberg, 1983) уважає основним завданнямсоціології вивчення суспільства. Предмети соціології — соціальні явища йпроцеси. При цьому суспільство розуміється як сукупність соціальних відносин іяк всі прояви людського життя аж до дозвілля й житлових умов, а також яксоціальні групи й взаємини індивідів. Таким чином, «суспільство» є дуже широкимпоняттям, яке можна визначити як систему або сукупність соціальних явищ.
Можна вважати, що соціальні відносини проявляються й реалізуються влюдській діяльності. Тому одним предметом соціології є дослідження цієїдіяльності. Другий предмет соціології — соціальна структура суспільства, йогорозподіл на соціальні групи, класи, професійні групи й т.д. Тобто паабстрактному рівні суспільство — це структура й функція.
Щепаньскі (1970) уживає поняття «громадське життя», під яким він розумієвсі явища, обумовлені взаємодією індивідів і спільностей, що перебувають напевній обмеженій території. Основними факторами громадського життя він уважаєбіологічні, територіальні, демографічні, економічні й культурні фактори.
Культура
Первісне значення слова «культура» (лат. culture) — оброблення. Звичайнопід культурою розуміється все те, що не саме по собі виникає із природи, азроблено людиною. Згідно Ерику Алману (Erik Ahiman, 1913), культура являє собоюсистему зростаючих ціннісних утворень і станів, створених свідомою діяльністюлюдини в суспільстві й які передаються від покоління до покоління.
Культура становить, таким чином, таку частину навколишнього середовища,відповідності якої не є в диких тварин. Передумови виникнення культури — людські потреби й вимоги соціального життя. Культуру як соціологічне поняттяможна визначити, наприклад, по Едварду Б. Тайлору (Edward В. Tyior, 1913), якбагатогранне ціле, що містить у собі знання, вірування, моральні погляди,закони, традиції й інші навички й звичаї, засвоєні людиною як членом суспільства.
Прийнято розрізняти світову культуру й культуру якої-небудь меншоїспільності. Кожною спільністю створені моделі, норми й цінності, які управляютьповодженням її членів. Ці моделі, норми й цінності накладають відбиток па кожнуспільність. Метафорично говорячи, цей відбиток і називається існуючої всуспільстві культурою. Так, Вилхо А. Койранен (Vilho A. Koiranen, 1966),вивчаючи життя (фінських іммігрантів у Швеції, визначав їх, фінську, культуру,що як переходить із покоління в покоління сукупність людського поводження,мови, звичаїв і цінностей, що існує в даній обмеженій фінській спільності,символи й значення якої відомі членам цієї спільності.
Далі, культуру прийнято розділяти па духовну й матеріальну. Однак ціпоняття не можна розглядати як протилежні явища; матеріальні предмети якпродумані створення є продуктами тієї ж культури, що й поводження або керуючіповодженням моделі, норми й цінності. Отже, культура — це стан або ступіньматеріального й духовного розвитку, досягнутого протягом тривалого часу.
Можна говорити про «наростаючої» культурі, коли виникає більше новихелементів, чим зникає старих. Ріст або «акумуляція» культури відбувається зарахунок конкретних відкриттів і винаходів (у широкому змісті слова), а також зарахунок дифузії (diffusion), розширення культурних рис із однієї території наіншу, з відповідною адаптацією до нових умов.
Ріст культури проявляється більш явно в матеріальній сфері, чим удуховній. Ріст кількості знань, пов'язаний зі зростанням культури, сутужнішепіддається «вирахуванню», чим кількість якихось матеріальних об'єктів.Очевидно, що різні соціальні, територіальні й демографічні фактори можутьсприяти або заважати росту культури.
Культурні риси й моделі поширюються с. різною швидкістю; найбільше швидкопоширюються матеріальні риси, потім зовнішнє поводження й найбільше повільно — цінності.
Ріст культури шляхом винаходів або дифузії обумовлює звичайно також іякісна зміна культури. Соціальний попит сприяє винахідницькій діяльності:необхідно знайти нові рішення проблем. Соціальний престиж, зі своєї сторони,стимулює застосування винаходів у суспільстві. Наприклад, розробка й введення вексплуатацію машин, які полегшують і інтенсифікують роботу, змінили вирішальнимобразом також соціальне поводження людини й соціальну структуру суспільства.Узагальнено говорячи, зміна технології викликає зміни в деяких соціальнихінститутах і звичаях. Сама ж технологія означає, по Джонові Гелбрейту (JohnGalbraith, 1968), систематичне застосування наукових або інших упорядкованих знаньу практичних цілях.
Можна припустити, що культура змінюється при зміні її об'єктивного стану,соціальної структури суспільства або технології. Зміна культури відбуваєтьсязвичайно повільніше, ніж соціальні зміни, під якими маються на увазі насампередзміни в структурі й функціонуванні соціальної системи. Це відбувається тому, щоелементи культури інтегровані у внутрішні потреби більшості членів групи,причому й самих особистостях піддаються змінам (Sanford, 1966). Між індивідом ікультурою відбувається взаємовплив, внаслідок чого продукт культури міститьелементи й від загальної культури й від особистості індивіда. Зате соціальнасистема й суспільство містять у собі деякі відмінні від культури фактори, ітому вони можуть змінюватися незалежно друг від друга. Звичайно все-таки вонипевним чином взаємозалежні.
Змінам культури можуть сприяти певні суспільні акції. Наприклад, можливодосягти якихось перетворень за допомогою законодавства. Навіть впливові особи,що перебувають у ключових позиціях, можуть впливати на культурний процес, якпозитивно, так і негативно. Також тиск мас (напр. профспілкових об'єднань) іпопулярність питання грають щодо цього важливу роль.
Значення накрапувати контактів у зміні культури вивчалося вже в 1850-хроках. Соціальна антропологія пізніше приділяла особливу увагу впливу культури «білих»на культуру індіанців і негрів. Таке явище було названо акультурацією(acculturation), одностайне визначення якої було досягнуто на початку 1930-хроків.
Акультурація — це процес взаємовпливу культур, у якому одна соціальнасистема сприймає властивості якої-небудь іншої соціальної системи (Herskovits,1951). Згідно Алфреду Креберу (Alfred Kroeber, 1948), аккультурация містить усобі ті зміни, які обумовлені впливом однієї культури на іншу, у результатічого формується якась «однаковість» обох культур. На практиці акультураціяозначає повільну асиміляцію культури меншості з головною або пануючоюкультурою.
Для чіткого розрізнення понять слід зазначити, що, на думку дослідників, акультураціяє тільки одною стороною зміни культури, а асиміляція — іноді одною фазою, аленайчастіше результатом акультурації. Дослідники підкреслюють, що в процесі акультураціїнакрапувати розходження як на індивідуальному, так і на груповому рівняхзменшуються, створюючи при цьому передумови для асиміляції.
Далі, необхідно відрізняти акультурацію від дифузії, що стосується лишеелементів і частин культури, тоді як акультурація ставиться до культур у цілому.На відміну від дифузії акультурація є всеосяжним процесом.
Результатом акультурації як процесу може бути сприйняття нових культурнихелементів, повна асиміляція або, навпаки, захист і ідеалізація власноїоригінальної культури (паtivism).
Література
1.Агєєв В.С.Міжгрупова взаємодія: соціально-психологічні проблеми. — К., 2000
2.Беккер Г.Босков А. Сучасна соціологічна теорія. — К., 2000
3.Качан М.С. Мирспілкування. — К., 1988
4.Шибутані Т.Соціальна психологія. — К., 2003