План
Вступ
1. Визначення соціальної політики
2. Встановлення соціальної системи вНімеччині
3. Важливі закони та принциписистеми, на яких базується соціальна держава
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Отто фон Бісмаркзаснував систему державного соціального забезпечення. Саме він був першим, хтозапровадив закони про страхування на випадок інвалідності, медичне страхування,страхування на випадок нещасного випадку та пенсію на старість. Метою програмиканцлера, яка називалася «прикладним християнством» було як привернутиполітичні симпатії робітників до юнкерського уряду, так і збільшитипродуктивність їх праці. Пенсійний вік в законі про пенсійне забезпеченняБісмарком було встановлено 70 років, хоча середня тривалість життя робітника тодів Німеччині була приблизно 45 років. Такі ж складові частини соціальногозабезпечення почали запроваджуватися й у інших європейських країнах.
Системносформований соціальний захист в Німеччині – це пенсійне страхування, страхування на випадок хвороби, страхуванняв разі потреби в догляді та на випадок безробіття. Внески на страхуваннясплачує як працівник, так і роботодавець в однакових розмірах. Майже усі жителіцієї держави застраховані на випадок хвороби: більшість у рамках державногострахування — 88 %, а майже 12 % – у приватних лікарняних касах.
Наприкінціп’ятдесятих років тодішній федеральний міністр економіки Людвіґ Ергардзапровадив у Німеччині соціальну ринкову економіку, гаслом якої було: «Добробутдля всіх і соціальна справедливість». Така система соціального захистуНімеччини стала прикладом для багатьох європейських держав. Одним з основнихпринципів цього успіху стала широкорозгалужена соціальна система. У Німеччинібула створена найрозвиненіша соціальна мережа. Для прикладу тоді як в США у цюгалузь інвестуються лише 16,2 %, а в країнах – членах ОЕСР – у середньому 20,7%., то в Німеччині на бюджетні соціальні витрати витрачалося 27,6 %внутрішнього валового продукту. Широка система страхування на випадок хвороби,пенсійного страхування, страхування від нещасного випадку і в разі потребидогляду, а також по безробіттю захищає від фінансових наслідків життєвихпроблем. Поряд з тим така соціальна система Німеччини охоплює такі виплати, якіфінансуються і з бюджету: допомога на дітей, податкові пільги або забезпеченняпрожиткового мінімуму для пенсіонерів і непрацездатних. Німеччина, як соціальнадержава, вважала що в забезпечення соціального захисту всіх громадян — першочергове завдання.
Проте нові умовивимагали принципових нових змін цих систем, найперше з огляду на старіннянації: через збільшення кількості літніх людей серед населення в поєднанні звідносно низькою народжуваністю та перспективами на ринку праці системисоціального забезпечення досягли меж своїх можливостей. Довгостроковимиреформами держава намагається відповісти на ці викликни і на солідарнихпринципах зберегти нормальне функціонування соціальної мережі для наступнихпоколінь. Велику фінансову підтримку сьогодні в Німеччині має сім’я. Дляпідвищення народжуваності з 2007 року замість допомоги на виховання булозапроваджено так звану «батьківську допомогу», яка фінансується з бюджету ірозмір якої залежить від рівня доходів сім’ї. Її може одержувати мати абобатько залежно від того, хто бере перерву у роботі на протязі 1 року. Розміртакої допомоги становить 67 відсотків від останньої заробітної плати звирахуваними податків й відрахувань, але не менше 300 і не більше 1800 євро.Така «батьківська допомога» продовжується ще до двох місяців, якщо інший членподружжя погодиться призупинити свою зайнятість. Отже у батьків тепер єможливість повноцінно виховувати свою дитину. Поряд з цим була розбудованасистема догляду за дітьми. Сьогодні, як і раніше, починаючи з трьох років дітимали право на місце в дитячому садку. Проте до 2013 року будуть створені 750000 місць для дітей до трьох років у яслах, тобто яслами буде забезпеченатретина всіх дітей Німеччини. У цій країні існує також допомога на дітей,розмір якої складає 154 євро на місяць, а починаючи з четвертої дитини – 179 євроаж до досягнення нею 18-річного віку. Молоді родини мають також право назвільнення від роботи з метою виховання дитини до досягнення нею трирічноговіку.
1. Визначеннясоціальної політики
Соціальнаполітика — це механізм реалізації соціальної функції. У політичній науціфункції держави визначаються як головні напрями її діяльності, обумовленіосновними суспільними цілями й завданнями на конкретно-історичному етапі їїрозвитку. Отже, функції держави формуються в процесі її становлення, зміцненняй розвитку.
Закріпленнясоціального принципу державного ладу в законодавстві багатьох країн означає, щодержава покликана служити суспільству, а не навпаки.
Слід зазначити,що зміст соціальної функції не залишався незмінним на різних етапах розвиткусуспільства й держави. Він залежить від багатьох чинників, передусім від типуполітичного режиму, політичної ідеології. У принципі, зміст соціальної функціївказує на те, що і як робить держава у соціальній сфері. Так, наприклад, якщосоціальна політика сучасної демократичної держави з високим економічним рівнемрозвитку спрямована на підтримку суспільного добробуту, створення умов йогодосягнення, то для держави, що здійснює перехід від однієї суспільної системидо іншої, актуальною є інша мета, а саме — ліквідація або пом'якшеннянегативних соціальних наслідків, спричинених гострим протиріччям міжнеобхідністю проведення жорсткої економічної політики й соціальноюнезахищеністю населення. Зважаючи на це, особливого значення набуває соціальнаполітика, спрямована на перерозподіл доходів з метою знизити соціальнунапруженість у суспільстві. Таким чином, виникає нагальна потреба визначитипріоритети соціального розвитку в перехідний період.
Чималодослідників минулого були згодні з О. Хеффе, який писав: «Щоб забезпечитилегітимність людського співжиття, необхідно: по-перше, надати йому правовогохарактеру; по-друге, право має базуватися на справедливості і, по-третє,справедливе право має бути захищене громадським правопорядком — а отже, набутивигляду справедливої держави.
Вивченнясоціальної політики як специфічної функції держави й суспільства розпочалосяпри виробленні засад соціальної держави. Наприкінці ХІХ ст. група німецькихучених заснувала „Гурток соціальної політики“, метою якого сталовивчення політики й економіки в контексті соціології.
Проте поняття»соціальна політика" було запроваджене в науковий обіг не уНімеччині, а у Франції Ш. Фур'є — видатним теоретиком утопічного соціалізму.Саме завдяки йому на порядок денний було винесено питання про обов'язок державинадавати своїм громадянам певні соціальні гарантії. А для цього держава маламонополізувати торгівлю, емісію грошей і збір податків. На думку Ш. Фур'є самезавдяки державній монополії могла бути реалізована соціальна політика. Водночаснімцям ми зобов'язані тим, що їхня держава першою почала займатися соціальноюсферою життєдіяльності суспільства, піклуватися про німецьких робітників і їхнісім'ї. Саме там уперше була введена система соціального забезпечення, не тількиконтрольована державою, а й керована нею. Розпочалося це наприкінці ХІХ ст.(1883 р.) з указів О. Бісмарка про державну допомогу сім'ям німецькихробітників.
У подальшомупоняття соціальної політики розглядалося в контексті уявлень про соціальнудержаву. З огляду на те, що соціальна держава має декілька типів, зрозуміло, щосоціальну політику по-різному тлумачили представники різних напрямів суспільноїдумки. Спільним для авторів є твердження, що сучасна держава обов'язково маєпроводити соціальну політику. І хоча термін «соціальна держава», як правило,застосовується щодо таких європейських країн, як Швеція, Німеччина, Данія і т.ін., водночас можна констатувати, що будь-яка сучасна (модернізована) державамає ті або інші ознаки соціальної держави. Навіть у тих країнах, де традиційнодомінують принципи соціально-економічного лібералізму, наприклад у США, тежпроводиться цілеспрямована державна соціальна політика.
На думкуканадського вченого Т. Ганслі, нині не існує чіткого академічного визначеннясоціальної політики. Це неоднозначне поняття пов'язане з заходами уряду,спрямованими на підвищення добробуту населення. З огляду на те, що змістсоціальної політики може включати як тактику, так і програми соціальногозахисту, межі такого поняття важко окреслити. Німецький дослідник В. Зомбартвважає, що до заходів соціальної політики можуть бути віднесені заходиекономічної політики, спрямовані на регулювання економічної системи. Йогоопонент Л. Борткевич стверджує, що соціальна політика — це ставлення держави досоціальних протиріч, що знаходить вияв у законодавстві й управлінні. А. Вагнервисловив точку зору, відповідно до якої соціальною політикою є політикадержави, котра намагається конституційними методами боротися з безладдям усфері процесу розподілу. М. Вебер вважав, що треба підпорядкувати соціальнуполітику національному ідеалу й інтересу, розглядаючи її як складовуекономічної політики, а останню — політичною наукою.
Російськийдослідник В.І. Лавриненко вважає: «Соціальна політика — це діяльність зуправління соціальною сферою суспільства, покликана забезпечити життя йвідтворення нових поколінь, створити передумови для стабільності й розвиткусуспільної системи і гідного життя людей» .
Отже, з одногобоку, соціальна політика — це мистецтво поєднання людських інтересів, інтересівіндивідів і держави, різного рівня людських спільнот, груп у сфері соціальнихвідносин. З іншого — це система взаємодії державної влади, що постійнооновлюється, недержавних структур, самої особистості з питань життєзабезпеченнята розвитку людини.
У сучасномурозумінні соціальна політика — це один із методів державного регулювання, щоносить назву «держава загального добробуту». Серед авторів такогопідходу чимало відомих дослідників, зокрема К. Еспін-Андерсен і Дж.Е. Кольберг.Як вважає К. Еспін-Андерсен, «соціальна політика є засобом як зменшеннязалежності від ринку у важливих сферах споживання, так і зміни самого статусуробітника: держава повинна надавати соціальні гарантії заробітної плати, щоадекватно замінює ринкові прибутки». Комісія Європейських громад у 1993 р.зазначила, що у різних країнах у поняття «соціальна політика»вкладається неоднаковий зміст. З огляду на це вона запропонувала визнати, щосоціальною політикою є всі заходи, здійснювані у соціальній сфері. Соціальнаполітика сучасної держави повинна бути зорієнтована не лише на підтримкунаявного рівня соціальних гарантій і створення механізмів соціального захистуокремих найбільш уразливих соціальних груп, а й на реалізацію довготривалихпрограм щодо кардинальної зміни основ системи соціального захисту, підвищенняїї ефективності. Основними цілями соціальної політики на сучасному етапі є:максимальне збереження фізичного, інтелектуального, духовно-етичного потенціалукраїни; формування міцного стимулу трудової мотивації, що відповідає вимогамлегального ринку, орієнтованого на позитивне розширене відтворення«людського капіталу» країни; створення інституціональних ісоціально-економічних передумов для реалізації громадянами, різними суспільнимипрошарками і групами населення своїх потреб і інтересів, виявлення своєїактивності й розкриття особистості; без цього неможливо створити передумовигромадянського суспільства, особистої свободи, реальної демократії. Можнасказати, що соціальна політика, яка сьогодні проводиться в нашій країні,концептуально не опрацьована і вкрай суперечлива. Так, наприклад, одним ізваріантів системи пенсійного забезпечення передбачається створення недержавнихпенсійних фондів, що є явним атрибутом неоконсервативної соціальної політики.Як відомо, йдеться про накопичення робітником коштів на своєму індивідуальномупенсійному рахунку. Водночас працівники бюджетного сектора економіки одержуютьзаробітну плату навіть меншу за ту, що їм виплачувалася в умовах соціалістичноїсистеми господарювання, і явно недостатню для створення індивідуальнихпенсійних накопичень. Характерними рисами сучасної соціальної політики вУкраїні стали відмова від патерналістської моделі (через обмежені фінансовіможливості держави) і відсутність чітких орієнтацій щодо вибору іншоїоптимальної моделі (через залишковий принцип фінансування соціальних програм).В Україні держава виступає у ролі пожежника для попередження і гасіння можливихсоціальних конфліктів.
2.Встановлення соціальної системи в Німеччині
Соціальнестрахування в Німеччині поділяється на обов'язкове і добровільне, і до ньоговходять 5 основних компонентів: пенсійне, медичне, від нещасних випадків, побезробіттю та інвалідності.
Щодо пенсійногозабезпечення, то Німеччина займає 4 місце у Європі за розміром виплачуванихпенсій для осіб, старших 60 років, поступаючись лише Люксембургу, Франції іДанії.
Пенсійнестрахування включає в себе проведення дій, які необхідні для уникненнядострокового виходу на пенсію і направлені на збереження, покращення івідновлення працездатності, а також сприяння професійному розвитку іпрофесійній перекваліфікації. Воно складається з 3 елементів, які являютьсяокремими системами: обов’язкове пенсійне страхування, пенсійне страхування відпідприємств та приватне пенсійне страхування. В Німеччині говорять: «якщо вибідні, то отримуєте таку ж допомогу і лікування, як і решта» на противагуіншому європейському формулюванню «якщо ви бідні, то помираєте раніше».
Щодо системимедичного страхування, то вона теж не однорідна і складається з 5 основних елементів.Перший компонент — стаціонарне медичне обслуговування. На початку 21 століттявидатки на стаціонарне обслуговування складали 40 % всіх видатків на медичнудопомогу. 59% всіх лікарів Німеччини працюють в лікарнях стаціонарногообслуговування. Другий елемент – амбулаторне обслуговування, третій –виготовлення медикаментів.
Ціна медикаментівскладає третину від ринкової ціни. Вони продаються лише за рецептами, щостворює можливість контролювати якість ліків. Оплата за ліки здійснюється черезлікарняні каси, а їх повну ціна покриває медичне страхування. Четвертий елемент– фінансування програм для тих осіб, які не можуть особисто брати участі впрограмах обов’язкового медичного страхування. П’ятий – медичне обслуговуванняна підприємствах, що складає 4,3% всіх видатків на охорону здоров’я.
В Німеччині існуєдопомога у разі бідності тим громадянам, які не отримують жодної допомоги ісамостійно не можуть себе забезпечити. Таку допомогу мають право отримувати якгромадяни Німеччини, так і громадяни іншої держави. Вона передбачає кошти назабезпечення житла, життя або за наявності особливих умов життя, наприклад,інвалідності, хвороби або старості. 8,5 % населення Німеччини отримують такусоціальну допомогу країни, з яких 56% — жінки, а 44 % — чоловіки.
Якщо раніше такадопомога була потрібна для осіб похилого віку, то на сьогодні вона необхідна ідля молодших. Проте отримувати таку допомогу є нелегко. По-перше: особа повиннавичерпати всі можливі засоби самостійного забезпечення – намагатися самостійнознайти роботу, продати предмети розкоші, переїхати в дешевше житло, звернутисяза допомогою по безробіттю. По-друге, якщо нічого не вийшло, то така людина маєзвернутись за допомогою до родини, допомогти яких може зобов’язати суд. Такождля отримання соціальної допомоги є встановлені норми житлової площі – 1особа –45 кв. м.; 2 особи – 60 кв. м.; 3 особи – 85 кв. м.
Інваліди в Німеччинімають наступні права та пільги: право використовувати вагони першого класу назалізниці, маючи білет другого класу. Пільги належать також інвалідам, якімають серйозні пошкодження опорно-рухового апарату, тобто переміщаються вінвалідному візку — списання податків витрат на транспорт до 15.000 км. в рік, безкоштовний проїзд в громадському транспорті, звільнення від податку наавтомобіль. Якщо інвалід потребує постійного супроводження при користуваннягромадським транспортом, то супроводжуючий має право безкоштовного проїзду вавтобусі, поїзді та літаку на всій території Німеччини. А також особа, яка супроводжуєінваліда, має право на пільгову оплату при відвідуванні громадських заходів,виставок, музеїв тощо. В деяких випадках супроводжуюча особа взагалізвільняється від плати.
Якщо інвалід –незрячий, то крім інших пільг він звільнення від податку на собак, має право наодержання грошової допомоги для сліпих, знижку на оплату за користуваннятелефоном, знижку при оплаті поштових послуг, звільнення від податку нателебачення та радіо, право на володіння спеціальним паркувальним посвідченнямінваліда. Якщо інвалід нечуючий, то крім інших допомог, він отримує право наодержання грошової допомоги для нечуючих. Також здійснюється виплата «допомогина дітей-інвалідів». Така допомога виплачується навіть після досягнення ними27-річного віку, якщо людина не може забезпечити себе матеріально самостійно, аінвалідність була встановлена до досягнення нею 27 років.
3. Важливізакони та принципи системи, на яких базується соціальна держава
Відповідно статті20, п.1 Основного закону країни — Німеччина є демократичною і соціальноюдержавою. Мета соціальної держави – врахування індивідуальних правовихможливостей, здобутих в результаті власної праці, а не всезагальне забезпеченнята обслуговування громадянина. Таким чином весь світ визнає ефективністьсоціальної системи Німеччини. Хоча понад 30 відсотків в сукупному суспільномупродукті складають соціальні послуги, їх отримують тільки ті, які цьогопотребують.
Саме для цьогобуло розроблено багато соціальних законів, які охоплюють забезпечення у зв’язкуз хворобою, старістю, з нещасним випадком.
Регулюєтьсяпорядок соціального страхування у Німеччині Соціальним кодексом та окремимизаконами, більшість яких спрямована на соціальний захист окремих груп населення(наприклад, закон щодо соціального захисту художників). Цікавим є пенсійнестрахування Німеччини. Відповідно до соціального кодексу особа може бутивключена до системи обов’язкового пенсійного страхування або застрахована заіншою системою та отримувати пенсію у зв’язку зі старістю у повному розмірі,бути звільненою від обов’язкового пенсійного страхування і застрахованою усистемі страхування професійних груп. Пенсії за віком є чотирьох видів:звичайна пенсія; пенсія застрахованим із великим стажем; пенсія за вікомінвалідам; пенсія шахтарям, які мають значний стаж роботи під землею.
Для обчисленнястрахового стажу у Німеччині включаються періоди сплати працівниками та їхроботодавцями внесків, періоди вільні від сплати внесків та періоди, яківраховуються при обчисленні пенсії. Для нарахування пенсії застосовується формулаіз трьох показників. Це — сума особистих коефіцієнтів (сума винагороди затрудову діяльність); фактор виду пенсії (для пенсії за віком — 1, для пенсіїпри частковому зниженні працездатності — 0,5); актуальна вартість пенсії (дляпереведення пенсії, вираженої у сумі особистих коефіцієнтів у суму грошей). Убільшості країн, як і в Німеччині, основний тягар внесків сплачують роботодавці(в Італії та Іспанії — 4/5). Єдиний виняток хіба що становлять Нідерланди, депрацівники сплачують 2/3 загальної суми внесків.
Системасоціального захисту в будь-якій державі є своєрідним барометром, якимвимірюється „соціальне здоров’я” суспільства. Від того, як піклується державапро своїх громадян, безпосередньо залежить процвітання країни. Метою цьогооглядового матеріалу є ознайомлення із системою соціального захисту Німеччини —країни, яку по праву можна вважати взірцем соціальної заможності тастабільності суспільства, додає впевненість у завтрашньому дні, та, безумовно,є одним із чинників суспільного спокою. Отже, система соціального захисту в ційкраїні склалася не за один рік. Її висока ефективність визнається не тільки всамій Німеччини, а й далеко за її межами. Частка соціальних послуг увнутрішньому валовому продукті (квота соціальних послуг) у 1997 році склаламайже 35 відсотків. Третина з них припадає на пенсійне страхування, більше 20відсотків — на передбачене законодавством страхування на випадок хвороби.Важливі принципи, на яких базується соціальна держава, — це солідарність, зодного боку, і особиста відповідальність — з іншого. Для їх реалізаціїрозроблений широкий спектр соціальних законів, які передбачають системуфінансового забезпечення та допомоги громадянам на всі випадки життя (хвороба,нещасний випадок, старість, безробіття, малозабезпеченість тощо).
Розвиток соціального страхування вНімеччині бере свій початок з середніх віків, коли створені гірниками загальнікаси взаємодопомоги підтримували своїх членів, які постраждали внаслідокнещасного випадку або знаходилися в тяжкому фінансовому становищі. Однакфундамент всеохоплюючої та всеосяжної системи соціального страхування бувзакладений лише наприкінці XІX століття. Поштовхом для цього став бурхливийрозвиток промисловості та як результат — збільшення кількості промисловихробітників. Тодішнім рейхсканцлером Отто Фон Бісмарком були підготовлені основипрогресивного соціального законодавства. Це було зроблено також і заполітичними міркуваннями — для стримування розвитку робочого руху. Законами1883 р., 1884 р. і 1889 р. були створені три види обов’язкового страхування дляробітників та частини службовців, які характерні для Німеччини дотепер:страхування здоров’я на випадок хвороби, страхування від нещасних випадків,пенсійне страхування, яке тоді називалося страхуванням на випадок інвалідності.У 1911 році ці види страхування були зведені в імперські правила страхування,до яких, окрім цього, було включено пенсійне забезпечення вдів і сиріт навипадок втрати годувальника. У тому ж році обов’язкове пенсійне страхуваннябуло введено і для всіх без виключення службовців. У 1923 році для гірниківвведено окремий вид страхування — пенсійне страхування за вислугу років. У 1927році з’явилося страхування на випадок безробіття, а з 1938 року до сферипередбаченого законом соціального страхування були включені також ремісники. німеччина соціальний страховий захист
Після Другоїсвітової війни сфера застосування соціального страхування була значнорозширена. Так, у 1957 році фермери одержали право на допомогу за віком.Система пенсійного забезпечення була дещо реформована в 1972 і 1992 роках.Відтепер право на соціальне забезпечення отримали інваліди війни, родинизагиблих на війні або особи, інтереси яких утискалися у колишньому НДР. У 1990році валютний, економічний та соціальний союз, а також Договір про об’єднанняНімеччини створили підґрунтя для того, аби після закінчення перехідного періодувсе населення мало рівний ступінь соціального захисту.
Страхування навипадок хвороби
Майже всенаселення Німеччини застраховано на випадок хвороби на основі обов’язкового абодобровільного страхування, що передбачено законодавством. Законом запропонованообов’язкове страхування на випадок хвороби для всіх найманих робітників ідеяких інших груп професій з доходом визначеного рівня. За інших умов можливедобровільне страхування. Наймані робітники застраховані через місцеві,виробничі, цехові лікарняні каси (так звані ерзац-каси). Вони можуть вільнообирати лікарняну касу незалежно від своєї професії, але поряд з цим у рамкахморських лікарняних кас, федеральної каси гірників, сільськогосподарськихлікарняних кас діють особливі форми страхування для певних груп професій. Увипадку хвороби найманий робітник має право на одержання зарплати відроботодавця протягом 6 тижнів. У деяких колективних договорах встановлений більштривалий термін, за якими лікарняні каси виплачують фінансову допомогу протягом78 тижнів.
Страхування віднещасного випадку
Подібний видстрахування надає захист і допомогу при нещасних випадках на виробництві абопрофзахворюваннях. Страхування від нещасних випадків у Німеччині єобов’язковим. Особи, які працюють не за наймом, можуть укладати договоридобровільного страхування. Страховики, які займаються таким видом страховоїдіяльності — це професійні об’єднання, що охоплюють відповідно всі підприємстваодного профілю. Їх фонди та страхові резерви складаються тільки з внесків фірмта підприємств. Право на страхову виплату надається відповідно до умов договорустрахування при настанні страхового випадку (травми або смерті). Якщострахувальник одержав тілесне ушкодження внаслідок нещасного випадку, страховеагентство несе витрати на лікування, а при його непрацездатності виплачує йомувідповідну компенсацію. Допомога в рамках страхування від нещасних випадківтакож містить професійне навчання з метою відновлення працездатності і сприянняу подальшому працевлаштуванні.
Пенсійнестрахування
Цей видстрахування — наріжний камінь системи соціального захисту населення Німеччини.Воно дає гарантію, що працівники не опиняться у скрутному становищі позакінченні своєї трудової діяльності і зможуть підтримувати відповідний рівеньжиття. Усім робітникам та службовцям пенсійне страхування гарантується законом.Особи, які займаються підприємницькою діяльністю або ті, хто через своюприналежність до певних груп професій не підпадають під дію закону прообов’язкове пенсійне страхування, можуть подати відповідне клопотання. Страховіплатежі за пенсійним страхуванням (у 1998 році — 20,3 відсотка загальної сумизаробітку), не повинні перевищувати верхньої межі суми страхових внесків. Післясмерті застрахованої особи його родичі одержують певну частину його пенсії.Визначальним моментом для одержання пенсії є так званий «термін очікування»,тобто встановлений мінімальний термін, протягом якого необхідно сплачувативнески до пенсійного фонду. Пенсія за віком в Німеччині, як правило,виплачується по досягненні 65 років. За певних умов вона може виплачуватися іпо досягненні 63 або 60 років. Розмір пенсії залежить, насамперед, від розмірівзарплати. Після реформи пенсійного забезпечення 1992 року у найманих робітниківстало більше свободи вибору при виході на пенсію. Стало можливим одержуватичастину пенсії і продовжувати трудову діяльність. З 1996 року завдяки Законупро пенсіонерів, які продовжують трудову діяльність, було значно розширеноможливості для поступового (поетапного) виходу на пенсію. Після пенсійноїреформи 1957 року чиста пенсія («базова пенсія») в певних районах Німеччинисягала майже 70 відсотків середнього доходу найманого робітника. Людина, якамала середній заробіток та стаж роботи щонайменше 45 років у 1998 роціотримувала пенсію у 2000 марок. Проте виплата пенсій — не єдине завданнянімецького пенсійного страхування. Воно повинно забезпечувати також збереження,поліпшення і відновлення працездатності страхувальників.
У Німеччинідосить поширене явище коли працівнику, навіть передпенсійного віку, надаєтьсядопомога в набутті нової професії, якщо він цього забажає та дозволяє стан йогоздоров’я. Суттєвим доповненням до передбаченого законом пенсійного страхування є«пенсії підприємств», які добровільно виплачують підприємства своїм колишнімпрацівникам.
Страхування навипадок безробіття
Тож, на випадокбезробіття застраховані всі наймані робітники. Право на допомогу по безробіттю— 60 відсотків (при наявності однієї дитини в розмірі 67 відсотків) від„чистої” заробітної плати безробітний має, як правило, у тому випадку, якщо заостанні три роки він постійно сплачував страхові внески протягом як мінімум 12місяців. Тривалість виплати цієї допомоги залежить від віку особи.
Іншікомпенсаційні виплати
Вони надаютьсяжертвам війни, військовослужбовцям бундесверу, особам, які проходятьальтернативну службу, жертвам насильницьких злочинів, особам, здоров’ю якихбула заподіяна шкода у результаті медичних помилок, тощо. Вони, зокрема, маютьзаконне право на пенсію, розміри якої встановлюються залежно від заподіяноїздоров’ю шкоди і матеріального стану найманого робітника. Крім того, їмнадаються медичні послуги з метою відновлення здоров’я, а також послуги длявідновлення професійної кваліфікації. У випадку смерті, що настала в результатізавданого здоров’ю збитку, члени їхніх родин мають право на пожиттєву пенсію.
Висновок
Основисоціального страхування в Німеччині були створені ще наприкінці XIX ст., колиОтто фон Бісмарк підготував і запровадив програму прогресивного соціальногозаконодавства, яке стало зразком для інших індустріальних країн.
Головною ціллюпрограми канцлера, яка називалася «прикладним християнством», було привернутиполітичні симпатії робітників до юнкерського уряду та збільшити продуктивністьїх праці.
Метою даноїстатті є розгляд соціальної системи захисту населення у Німеччині, основні видистрахових послуг, система соціального законодавства, тощо.
Дане питаннярозглядали та досліджували такі науковці як Григораш Г. В., Григораш Т. Ф.,Олійник В. Я., Субачов І. Т., Тейзе Є., Неділько Н. та ін..
Системасоціального страхування Німеччини характеризується сукупністю заходів, що маютьзабезпечувати економічний та соціальний захист існування різних груп населеннявід таких загальних загроз для життя, як нещасний випадок, хвороба,інвалідність, старість, безробіття і смерть годувальника.
Основниминапрямами системи соціального страхування є:
1. Медичнестрахування
Німеччина – цеодна з перших країн, де було запроваджено медичне страхування.
Системи медичногострахування є не однорідною і складається з 5 основних елементів.
Перший компонент- стаціонарне медичне обслуговування.
Другий елемент –амбулаторне обслуговування, третій – виготовлення медикаментів. Ціна медикаментівскладає третину від ринкової ціни.
Четвертий елемент– фінансування програм для тих осіб, які не можуть особисто брати участі впрограмах обов’язкового медичного страхування.
П’ятий –медичнеобслуговування на підприємствах, що складає 4,3% всіх видатків на охоронуздоров’я.
2. Пенсійнестрахування
Щодо пенсійногозабезпечення, то Німеччина займає 4 місце у Європі за розміром виплачуванихпенсій для осіб, старших 60 років, поступаючись лише Люксембургу, Франції іДанії.
Воно складаєтьсяз 3 елементів, які являються окремими системами: обов’язкове пенсійнестрахування, пенсійне страхування від підприємств та приватне пенсійнестрахування.
3. Страхуваннявід безробіття
Страхування відбезробіття фінансується за рахунок страхових внесків, які здійснюють найманіпрацівники і роботодавці. Страхові внески збирають лікарняні каси. Тарифвідрахувань складає 6,5% і сплачується порівну роботодавцем і працівником.Внески до каси соціального страхування сплачують усі наймані працівники, однаквони не стягуються з заробітків, які не досягають 325 євро, якщо тривалістьробочого тижня менша 15 годин. Максимальна заробітна плата, за якою необхідноздійснювати відрахування до каси страхування від безробіття і пенсійногострахування, складає 54000 євро.
4. Страхуваннявід нещасного випадку
Заходистрахування від нещасного випадку здійснюються у такій послідовності:
1) попередженнянещасних випадків;
2) максимальноможлива реабілітація з метою відновлення вихідного стану;
3) виплатакомпенсації.
Страхові виплатирозповсюджуються на заходи з попередження нещасних випадків на виробництві йзабезпечення швидкої допомоги; лікування і компенсаційні виплати особам, якічастково втратили працездатність унаслідок нещасного випадку; професійнудопомогу; допомогу особам, які частково втратили працездатність унаслідокнещасного випадку; допомогу на поховання і пенсію у разі втрати годувальникасім'ї.
При втратіпрацездатності, так звана, повна пенсія складає 2/3 річного заробітку.Фінансування здійснюється в основному шляхом внесків роботодавців, якірозраховуються залежно від оплати праці застрахованих і від класифікаціїнебезпеки нещасних випадків.
5. Соціальнадопомога з материнства
Для отриманнядопомоги з материнства жінка повинна мати страховий і трудовий стаж. У періодміж 10-им та 4-им місяцями перед пологами вона повинна бути щонайменше 12тижнів застрахованою на випадок хвороби (страховий стаж) або працювати(трудовий стаж). Розмір допомоги з материнства залежить від «чистої» заробітноїплати жінки в останні три календарні місяці або останні 13 тижнів передпочатком терміну захисту (перед пологами). Якщо середня «чиста» заробітна платажінки вища, вона отримує різницю від роботодавця. Відповідно, роботодавецьвиплачує цю суму як дотацію до допомоги з материнства.
Широка система,що складається з страхування на випадок хвороби, від нещасного випадку, навипадок необхідності догляду, пенсійного страхування та страхування на випадокбезробіття, захищає від фінансових наслідків життєвих негараздів. Поряд з цимсоціальна система включає в себе що фінансуються за рахунок податків послуги,наприклад, компенсації сім'ям (допомога на дитину, податкові пільги) абозабезпечення прожиткового мінімуму для пенсіонерів і хронічно непрацездатних.
Німеччина бачитьсебе соціальною державою, яка вважає соціальний захист своїх громадян одним ізпріоритетних завдань політики економічного розвитку.
Списоквикористаної літератури
1. Баранова Т.И. Социальная защитаиспанских трудящихся // Полис. — 2001. — № 6. — С. 152 – 158.
2. Білик Л.С. Економіка праці: Навч.Посібник. — Чернівці: Рута, 2001. — 75 с.
3. Бондаренко О.О. Наочний посібник зкурсу «Економіка та соціологія праці». — К., 1995. — 32 с.
4. Бриттан С. Капитализм счеловеческим лицом. — СПб., 1998. — С. 179 – 189.
5. Ганслi Теренс М. Соцiальнаполiтика та соцiальне забезпечення за ринкової економiки. — К.: Либідь, 1996. –210 с.
6. Єганов О.Ю., Карась П.М.,Красночубенко К.В. Економіка праці: Навч. посіб. — Миколаїв: УДМТУ, 2001. — 48с.