Соціологія: становлення та сучасність

1. Соціологія в системісуспільних наук. Специфіка предмету соціології
В залежності від сферидослідницьких інтересів сучасні наукові дисципліни можна поділити на чотириосновні групи: природничі – вивчають світ природи (фізика, хімія та ін.);
Технічні – вивчають світтехніки ( електротехніка, біотехнологія тощо);
Гуманітарні – вивчають світлюдини (історія, філософія та ін.);
Соціальні — вивчають світсуспільства (соціологія, політологія, економіка тощо).
Кожна з соціальних наук (крім соціології) займається якоюсь окремою сферою суспільного життя. Економікадосліджує господарське життя (виробництво, послуги, розподіл, споживання тощо),історія процес розвитку суспільства тощо.
Соціологія — це вивченнясоціального життя, груп людей та суспільства. Соціологія вивчає суспільство вцілому все соціальне (суспільне) життя людей, їх спілкування, їх взаємодію.
Отже, соціологія — наука про суспільствояк єдину цілісну соціальну систему. Специфіка і відмінність цієї науки відінших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає соціальні відносини міжлюдьми, а також вплив цих відносин на формування людини, на її свідомість іповедінку.
Соціальні відносини –відносини між людьми, як виконавцями певних соціальних ролей. Лише соціологіявивчає суспільство, як цілісний соціальний організм. Використовує данні іншихсуспільних наук (історії, демографії та ін.). Вивчає поведінку людини (певніправила).
Значення соціології для іншихнаук полягає в тому, що вона дає науково обґрунтовану теорію про суспільство тайого структуру, забезпечує розуміння законів і закономірностей взаємодії йогорізних сфер. Зв’язок соціології з іншими науками потрібно розглядати швидшечерез призму тенденції до їх інтеграції, зближення і об’єднання, а ніж до їхрозмежування. Соціологія має безпосередній вихід на ряд суспільних ігуманітарних наук: соціальну філософію, соціальну психологію, соціальну статистику,правознавство, історію, політологію.
На сьогоднішній деньпереважає тенденція до комплексного, всебічного дослідження явищ і процесівсуспільного життя, до спільного дослідження кількома науками, до поєднання їхпізнавальних можливостей.
 
2. Загальна характеристика теоретичноїсоціології
 
Соціологія дає знання теоретичне іемпіричне, знання фундаментального і прикладного порядку. У зв’язку з цим у нійвиділяють відносно самостійні галузі знання:
-   теоретичнусоціологію;
-   фундаментальнусоціологію;
-   прикладнусоціологію;
-   емпіричнусоціологію.
Теоретична соціологія охоплюєрізноманітні теорії, які пояснюють соціальні факти.
В рамках теоретичноїсоціології розрізняють макросоціологічні закономірності — процеси, явища нарівні суспільства.
Та мікро соціологічні теорії,які пояснюють поведінку людей в суспільстві та процес взаємодії індивіда всуспільстві.
Напрями теоретичноїсоціології:
Феноменологічна соціологія ісимволічний інтеракціонізм – на перше місце висувають завдання з’ясування соціально –психологічної структури соціальної взаємодії, ролі людської особистості, яктворця соціальної реальності;
В концепції соціальногообміну підкреслюється вирішальна роль універсальних закономірностейлюдської природи — прагнення до одержання вигод і нагород – для пояснення соціальнихвідносин і структур;
Для прихильників функціоналізмупошук об’єктивної істини, яка проголошується головною цінністюнаукового пізнання, конкретизується у формуванні закономірностей або вимог,покликаних пояснити структурні механізми збереження сталості і стабільності буд– якої соціальної системи.
Теоретична соціологіявідрізняється від прикладної не за об’єктом або методом дослідження, а заметою, яку ставить перед собою соціологія, які вирішує завдання: теоретичні чипрактичні.
 
3. Макросоціологічні теорії(функціоналізм і теорія конфлікту)
 
Макросоціологічні теорії – закономірності, процеси,явища, які спостерігаються на рівні суспільства.
Функціоналістські теоріїпочинають з аналізу соціальної статики перед тим, як перейти до процесівсоціальної динаміки. Функціоналісти ( Т. Парсонс, Р. Мертон та ін)аргументовано доводять, що суспільство складається з незалежних частин, кожна зяких допомагає підтримати стабільність цілісної системи. Суспільство маєможливість за допомогою культурних норм і цінностей підтримувати стан рівновагиі балансу.
Представники структурногофункціоналізму розглядають соціологію як науку, яка покликана аналізуватиповторювальні наслідки, що виникають в результаті взаємодії елементівсоціальної структури. При структурному підході об’єкт дослідження (суспільство,соціальний інститут, чи соціальний процес) складаються з одиниць чи елементів,які входять до його складу і утворюють певну структуру. Функціональний підхідз’ясовує зв’язки між елементами і цілим, а також способи їх функціонування.
Вадою функціоналіських теорійє зосередження на статиці, а не на динаміці. Функціоналісти аналізуютьінституціональні зміни, які мають місце лише у сучасних суспільствах.
Теорії конфлікту проголошують основнимджерелом соціального розвитку суперечність конкуруючих у суспільстві інтересів.Суспільству властива соціальна нерівність, що неминуче породжує конфлікти інесталість суспільства. В цьому плані загальними рисами суспільства є нестабільність і злагода, а панування, конфлікт, придушення.
Напруженість щодо розподілу обмеженихресурсів та цінностей звичайно веде до соціальних змін. Але конфліктні теоріїне беруть до уваги всі форми соціальних змін. За допомогою таких теорій можнапояснити, яким чином феодалізм було замінено на капіталізм, але вона непояснює, чому такий драматичний ефект на розвиток суспільства справляєтехнологія, чому міняються форми сімейної організації.
Функціоналістські теорії татеорії конфлікту майже доповнюють одне одного.Функціоналісти вважають що: Конфліктологи вважають що: 1. кожне суспільство є відносно стабільним; 1. суспільство перебуває у стані безперервних змін; 2. суспільство є вдало інтегрованим цілим; 2. кожне суспільство переживає конфлікт і напруженість; 3. кожен елемент суспільства вносить свій вклад в його функціонування; 3. кожен елемент суспільства вносить свій вклад в його зміну; 4. кожне суспільство підтримує свою цілісність за рахунок спільних цінностей його членів. 4. кожне суспільство підтримує свою цілісність, тому що одна частина (еліта) панує над іншою (масою).
 
4. Мікросоціологічні теорії(теорія обміну, етнометодологія, теорія керування враженнями, символічнийінтеракціонізм)
 
Мікросоціологічні теорії пояснюють поведінку людей всуспільстві та процес взаємодії індивіда в суспільстві.
Основна ідея теорії соц.обміну – поведінку людей в суспільстві можна пояснити виходячи з понятьвинагороди та покарання. Це означає, що люди прагнуть до таких вчинків, за якіможуть отримати винагороду, і уникають таких вчинків, за які можуть отримати покарання.
Інакше кажучи, — людиобмінюють власні зусилля на можливі винагороди.
Значущість стимулів длялюдини визначає якість зусиль для отримання цієї винагороди.
Етнометодологія – оригінальна соціологічнаконцепція (букв. Означає Методи людей)
Предметом етнометодології є так звані етнометоди, тобтохарактерні для різних соціальних класів груп і організацій методиінтерпретацій, які застосовуються учасниками взаємодії з метою розумінняактуальних фактів і явищ.
Основні положення етнометодології:
-   лише учасникамподії удається на стільки повно поєднати їх точки зору на події, яківідбуваються, і власні дії, наскільки всім їм вдається скласти загальну уявупро конкретні умови збігання цих подій і здійснення цих дій;
-   не всіінтерпретовані взаємодіючі події і дії інтерпретуються однозначно, вониінтерпретуються систематично і в певній послідовності;
-   зміст,який вкладають інтерпретатори в події, що відбуваються, і у свої власні дії,залежить від послідовності в інтерпретацій і від біографій учасників взаємодії.
Символічний інтеракціоналізм(засновник Дж. Мід (1861 – 1931рр) – один з найпродуктивніших напрямків всучасній соціології, який по суті є дослідженням відношень між особистістю ісуспільством як процесу символічного спілкування між соціальними діячами.
Основні положення:
-   люди діютьпо відношенню до речей на підставі смислів, якими вони володіють;
-   сенс будь– якої речі, що потрапляє у поле зору людини, виникає із взаємодії, у яку цялюдина вступає з іншою.
Одна з найвідоміших концепційсимволічного інтеракціонізму – рольова концепція. Поведінка людини, згідно зцією концепцією, обумовлена структурою її особистості, її соціальною роллю ісприйняттям установок «усуспільненого іншого». Багатомірну поведінку людиниможна подати в вигляді набору соціально типових, усталених шаблонів їїповедінки – «ролей», які людина відіграє у суспільстві.
5. Загальна характеристикаемпіричної соціології
Емпірична соціологія (досвід)– комплекс досліджень, орієнтованих на збір та аналіз фактів суспільного життяза допомогою спеціальних методів (опитування, спостереження, аналіз документівта ін).
Емпіричні факти:
-   свідомості(думки, судження);
-   фактиповедінки (вчинки, дії та ін);
-   результатидіяльності людей (які можуть розказати про людину).
Основний метод аналіздокументів або будь якої зафіксованої інформації.
Емпірична закономірність –стійкий зв’язок між двома або декількома змінними.
 
6. Соціологія і соціальнапрактика. Прикладні соціологічні дослідження
Соціологія, як і будь-якатеоретична соціологічної діяльності наука включає два елементи: системунагромаджених знань (насамперед теоретичних) і дослідницьку діяльність. Здопомогою соціологічних досліджень здійснюється дальше пізнання об'єктивнихзаконів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей івизначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці.Соціологічні дослідження не можна ототожнювати з економічними, юридичними ііншими видами досліджень подібно тому, як соціологію не можна ототожнювати зполітичною економікою, юриспруденцією та іншими науками. Специфіка будь-якогосоціального дослідження обумовлюється, насамперед, об'єктом і предметом науки,в межах якої здійснюється. Це означає, що своєрідність соціологічних дослідженьлежить в основі специфіки науки соціології.
Наукове управліннясоціальними процесами здійснюється з допомогою нагромадження, переробки іпередачі інформації, використовуються різні способи одержання і перетворенняінформації. Це, по-перше, побутова свідомість, що реалізується в процесі повсякденногопрактичного життя людей, по-друге, емпіричне вивчення соціальної діяльностілюдей і соціальної дійсності; по-третє, конкретні соціологічні дослідження. Впроцесі конкретних соціологічних досліджень пізнання відновлює безпосереднювидиму картину соціальних об'єктів, але уже на основі знань про закони їхрозвитку і функціонування, характеристики об'єктів, що в емпіричному пізнаннівідображені як «безпосередні» і «перші», в конкретних дослідженнях виявляютьсясамими опосередкованими і кінцевими. Здійснення таких досліджень виявляєтьсяможливим тільки при наявності теорії, що правильно відображає суть соціальнихорганізмів, тоді як емпіричні дослідження можливі завжди, незалежно від тієїступені, якої досягло соціальне пізнання в розкритті закономірних зв'язків.
Прикладна соціологія – комплекс дослідженьорієнтованих на вирішення конкретних соціальних проблем
Етапи конкретно — соціологічногодослідження1 розробка програми і конкретного плану Визначення предмета і задач дослідження, робочої гепотизи, методів дослідження, виконавців і строків. 2. Підготовка до збору інформації Розробка документів програмного збору інформації, пілотажне дослідження 3. Збір інформації Спостереження, опитування, експеримент, вивчення документів. 4 обробка інформації Перевірка, групування, зведення, обчислення відносних величин, побудова статистичних рядів, складання таблиць тощо 5. Оцінка результатів Інтерпретація даних, формулювання висновків, оформлення звіту про дослідження, розробка пропозицій. Реалізація результатів дослідження.
Розрізняють такі основні видиконкретно – соціологічних досліджень:
За метою їх проведення — Теоретичні і емпіричні;
За частотою проведення –разове, повторні (останні можуть бути когорт ними, моніторинговими);
За глибиною вивчення проблеми– розвідувальні, описові, аналітичні;
За способом забезпеченнярепрезентативності – суцільне, локальне, вибіркове;
За масштабами проведення –міжнародне, загальнонаціональне, регіональне, галузеве.
Соціологічне дослідженнятреба відрізняти від соціального дослідження. Соціологічні дослідженняскладають «ядро» більш широких соціальних досліджень – суспільствознавчихдосліджень.   
7. Огюст Конт і зародженняпозитивіської соціології
Термін соціологія вперше бувзапропонований О. Контом в в1824р. Заслуга О.Конта полягає на сам перед в тому,що він обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства,виділення соціології в якості самостійної науки, базування цієї науки наспостереженні та експерименті, пізнання законів суспільного розвитку іпрактичного використання досягнень науки в цілях соціальних реформ на благосуспільства. Конт вважав, що соціологія є наукою особливою, яка відповідаєновому соціальному порядку в індустріальній Європі, наукою, яка повиннавикористовувати прийоми спостереження, експерименту і порівняння.
Науковий позитивізм Контапоєднувався з його еволюційним поглядом на суспільство і мислення. Мислення найого думку, в своєму розвитку проходить три стадії: теологічну, метафізичну іпозитивну. Людська думка прогресує по мірі того, як зменшується рівеньузагальненості і зростає рівень складності. Суспільства в процесі еволюціїпроходять три основні стадії: примітивну, проміжну і наукову.
Соціологія, яка за Контом євершиною наук, повинна розвиватись як аналіз соціальної динаміки і статики.
Соціальна динаміка покликана розглядати загальнізакони соціального розвитку, тоді як соціальна статика повинназосередитись «на анатомії суспільства» і взаємодії її складових елементів.
Основні праці О. Конта: «Курспозитивної філософії» (1830 – 1842рр)
«Система позитивної політики»(1851 – 1854рр)
 
8. Розвиток соціології у XIX– XX ст.
В першій половині XIX ст…домінуючим видом діяльності соціологів багатьох країн були прикладнісоціологічні дослідження.
З 60 – 80х XIX соціологиЗахідної Європи і США починають розробку проблем самої соціологічної теорії,пов’язаних з процесом інтеграції різних напрямів у соціології.
Під школою всоціології розуміють групу соціологів, яка працює в межах виробленої нею самоюдослідницьких традицій.
Напрями об’єднують соціологів, якізаймаються розробкою ідентичної проблематики, або мають спільну світогляднунаправленість.
У ХХ ст. найбільш плідносоціологія розвивалась в Європі та США. Широке використання математики істатистики, методів моделювання і наукового експерименту зробили соціологію вСША точною наукою.
Серед американськихтеоретиків загальновідомий Ф. Тейлор (1856 – 1915), який розробив системунаукової організації праці і раціонального управління (менеджменту).
Однією з помітних в соціологіїХХ ст… є аналітична школа (або емпірична соціологія), яка сформувала в своємуруслі дві основні течії – академічну і прикладну.
Завдання першої вбачається устворенні систем наукового знання про окремі галузі явища суспільного життя(напр… соціологія праці, соціологія міста тощо), які використовуються в якостіметодологічної основи конкретних соціологічних досліджень.
Завдання другої – організаціяцих націлених на розв’язування чітко визначених практичних завдань ібезпосередньо пов’язаних з використанням функцій соціальної інженерії,досліджень.
В першій половині ХХ ст…домінуюче положення в американський соціології займала Чиказька школа, яказдійснила значний вплив на формування світової емпіричної соціології.Найвідоміші представники цієї школи – Р. Парк, У. Томас, А. Смол та ін.
Значний вклад у розвитокемпіричної соціології внесли соціологи Гарвардського університету. Тутзусиллями професора Е. Мейо (1880 – 1949) і його колег розроблялисьіндустріальна соціологія і доктрина людських відносин, а також соціологіяуправління.
Під впливом американськоїсоціології в 60 – 70 –і роки активно формувалась німецька соціологічна школа. В80 – 90рр ХХ ст. сферою особливого і постійного інтересу в німецькій емпіричнійсоціології стає розвиток соціології праці, а в її межах індустріальноїсоціології.
 
9. Становлення соціологічноїдумки в Україні
Початком самостійнихсоціологічних праць слід вважати дослідження женевського гуртка українськихучених у 80х роках ХІХ ст…, які друкувалися в часописи «Громада» (Женева) і вокремих виданнях. Серед відомих представників українських соціологів кінця ХІХпочатку ХХ ст. є:
С.А. Подольський (1850 –1891рр) – відомий укр. економіст і публіцист, який висунув ідею, що поряд зборотьбою за існування діє закон зростання солідарності. С.А. Подольськомуналежить праця «Ремесла і хваброики на Україні», яку було опубліковано вЖеневі. У ній вчений аналізує становище різних груп робітників на Україні, їхвідносини з працедавцями тощо;
М.П. Драгоманов (1841 – 1895)- відомий укр. політичний діяч вчений і публіцист;
Ф.К. Вовк (1847 – 1918рр) — етнограф, антрополог і політичний діяч – досліджував розвиток етнічних спільноті таких соціальних інститутів як наука, релігія, сім’я. Основна праця – «Студіїз української етнографії та етнології».
М.І Зібер (1841 – 1888) –його соціологічні інтереси були зосередженні навколо проблем суспільства, суспільногорозвитку, історичної соціології. Основна праця Зібера «Вибрані економічнітвори».
Праці з соціології належатьбагатьом укр. вченим та політичним діячам серед них: М. Грушевський, І.Франко,С.С. Дністрянський, М. І Туган – Барановський та ін.
За часів Радянської влади зсередини 30х років з посиленням репресій відбувається майже повне згортаннясоціологічних досліджень. Такий стан речей, по відношенню до соціології, тривавмайже 30років. Лише в кінці 60х було видано праці «Соціологія на Україні» Л.В.Сохань та збірник АН УСР «Філософія та соціологія» В кінці 80х на початку 90хставлення до соціології змінюється. В 1990р відкривається інститут соціології всистемі НАН, створюється Соціологічна асоціація України. З 1998р починаєвиходити часопис «Соціологія: теорія, методика, маркетинг».
Нині соціологія знаходиться впошуках власної автентичності, виробляє свою методологічну базу, концептуальнусхему та відповідний їм котигоріальний апарат. В якості центрального поняття — громадянськесуспільство, а сама соціологія розуміється як самостійна наука про соціальніспільноти – суб’єкти, механізми їх становлення функціонування і розвитку.
 
10. Соціологія освіти
Соціологія освіти виділиласьв окрему галузь в 50 – 60і роки ХХ ст.
Соціологія освіти – галузьсоціологічного знання, яка вивчає закономірності та функціонування освіти яксоціокультурного інституту, її взаємодію з іншими інститутами і суспільствомзагалом, а також соціокультурні процеси і соціальну політику у сфері освіти.
В предмет дослідженнясоціології освіти входять:
— проблеми соціальногопізнання і соціального виховання, функцій і розвитку системи освіти, освітньоїполітики;
— стан і динаміка соціально — культурних процесів у сфері освіти;
— закони, принципи,механізми, технології навчання соціокультурній дійсності;
— проблеми життєвогосамовизначення, самореалізації і самоутвердження учнів та студентів;
— проблеми вибору учнями та студентамиморальних та інших цінностей життя, визначення свого місця в ньому, своговласного призначення;
— пошук джерел розкриттяпізнавальних можливостей особистості, її виховання та навчання в реальнихумовах життя людей;
— взаємодія системи освіти зіншими сферами життя, процеси, що виникають під час цієї взаємодії, впливосвіти на розвиток людини, її підготовленість до подальшого суспільного життя.

Структура соціології освіти:Теоретична соціологія освіти Займається розробкою теоретико – методологічних проблем реформування освіти, взаємодії державної соціальної політики і громадського суспільства у сфері виховання підростаючого покоління, розробкою моделі освіти на ближчу і подальшу перспективу, визначення шляхів оптимізації освітньої системи тощо. Прикладна (емпірична) соціологія освіти Діагностика соціально – педагогічної ефективності різних типів стилів життя, традицій культури, форм соціального спілкування і взаємодії соціальних груп (дітей, вчителів, батьків тощо) Експериментально – прикладна соціологія освіти Спрямована на розробку нових соціально – педагогічних, соціально культурних центрів, форм і методів виховної роботи. Соціальної допомоги, педагогічної корекції, соціальної роботи на вулицях і дитячих майданчиках тощо.
 
11. Соціологія сім’ї
Соціологія сім’ї – галузьсоціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ї, шлюбно –сімейних відносин у конкретних культурних і соціально – економічних умовах.Соціологія сім’ї зосереджує свою увагу на аналізі всієї сукупності важливих проблем,пов’язаних із сім’єю.
Предметом вивчення є:
-   загальніоснови та принципи шлюбу і сім’ї;
-   взаємозв’язоксім’ї і суспільства;
-   типисоціальних відносин характерних для сім’ї;
-   фактори,що визначають чисельність і структуру сімейної спільності;
-   зв’язоксім’ї з іншими соціальними спільностями та сферами соціального життя;
-   суспільніфункції сім’ї, її структура та особливості як соціального інституту і як малоїсоціальної групи;
-   мотиваціяшлюбів і розлучень, а також соціальні та психологічні фактори, які сприяютьплануванню сімейного життя, виникненню та подоланню внутрішньо сімейнихконфліктів;
-   інтеграціята дезінтеграція сім’ї;
-   умовижиття сім’ї, етапи життєвого циклу сім’ї та ін.
Сім’я – це об’єднання людей,зв’язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю, об’єднання, щоґрунтується на шлюбі або кровній спорідненості.
Під структурою сім’їрозуміється сукупність відносин між її членами, включаючи крім родинних,систему моральних, духовних відносин, у тому числі відносини влади, авторитетута ін.
 
12. Соціологія релігії
Соціологія релігії – галузь соціології,яка вивчає релігію і релігійність, функції релігії в суспільстві. Роль і впливна суспільство релігійних організацій. Розрізняють два рівні соціологіїрелігії: теоретичний, який охоплює вивчення релігії, як особливогосоціального інституту, підсистеми суспільства, та емпіричний, якийвивчає релігійність соціальних, регіональних та соціально – демографічних групз використанням всіх методів конкретно – соціологічного аналізу.
Релігія – це складнесоціальне і духовне явище, корені якого виходять з глибинних теренівсуспільної історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв'язок зрозвитком суспільства – певної само відтворюючої системи, де один елементпов'язаний з іншим. Слово походить від лат. Religio – і означає зв'язок.Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей в цілому всьогосуспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних вчень,зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси виникає необхідністькомплексного вивчення релігійних вчень з урахуванням їх догматичного змісту йтих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення іфункціонування тих чи інших релігійних ідей.
Головною соціальною функцієюрелігії є функция ілюзорно-компенсаторна. Релігія для віруючого –насамперед компенсація (нехай навіть ілюзорна) усіх тягот його земного буття. Усвідомості релігійної людини відбувається перетворення тяжкої дійсності убачення картин райського буття, ідеального світу, де панують рівність ісвобода.
Релігія виконує регулятивнуфункцію. Як будь-яка інша сфера духовної культури, вона створює певнусистему норм і цінностей, але специфіка яких полягає насамперед у збереженні ізакріплені віри у надприродне. Цьому завданню підпорядковані не тільки культовідії, а й сімейно-побутові стосунки, система традицій і звичок. Підкреслимо, щорелігія асимілювала багато елементів загальнолюдської моралі. А оскільки Бог,за висловом Ф. Енгельса, є відображенням абстрактної людини, то і релігійнамораль багато в чому має не якийсь надприродний, а людський, суспільнийхарактер.
За певних історичних умоврелігія виконує функцію інтегрування . тобто функцію збереження ізміцнення існуючої соціальної системи. Такою, наприклад, була роль католицизмув феодальному суспільстві, православ'я у дореволюційній Росії. Однак у рядівипадків релігія може стати і прапором соціального протесту, як це було,наприклад, із середньовічними єресями та сектами, з протестантизмом,прихильники якого в епоху його зародження боролись проти феодальних порядків.
На рівні окремої релігійноїорганізації релігія виконує інтеграційну функцію, згуртовуючи одновірців.Однак одночасно релігія розглядає і протиставляє один одному послідовниківрізних релігій, що простежується і в сучасному релігійному житті України.
Релігії притаманна також комунікативнафункція, яка полягає в підтримуванні зв'язків між віруючими шляхомстворення почуття віросповідної єдності під час релігійних дій, в особистомужитті, сімейно-побутових відносинах, а також стосунках у межах різноманітнихклерикальних організацій і навіть клерикальних політичних партій.
В умовах сучасногосуспільства релігія виконує, головним чином, ілюзорно-компенсаторну функцію.Зазначимо, що не будучи панівною формою масової свідомості, вона задовольняєтільки особисті почуття віруючих.
Щодо світоглядної,регуляторної та комунікативної функції релігії, то в силу збереження релігійнихорганізацій їхні масштаби визначаються особливостями конфесійних течій ікатегоріями віруючих, на яких, в свою чергу, впливає реальна дійсність.
Соціальні функції релігійнихорганізацій не тотожні функціям релігії, тому що релігійні організаціївключаються до загальної системи економічних, політичних та інших суспільних відносині виконують безліч нерелігійних функцій.
 
13. Соціологія праці
Соціологія праці тауправління – це галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, яка вивчаєпрацю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічнусоціальну підсистему суспільства, його соціальні інститути, а також соціальніспільності в сфері праці, соціально – трудові відносини і процеси тазакономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них.
Соціологія праці вивчаєбагато різних проблем: співвідношення соціальних і професійних груп, джерелаформування соціальних відмінностей у трудових колективах ( тобто чому єпідприємці, управлінці і робітники, які до того ж можуть стати безробітними),специфічні соціальні інтереси соціальних груп, необхідних для організаціїефективного розвитку колективів, попередження чи вирішення конфліктів в них.
Соціально – трудові відносини– це відносини,як складаються на виробництві між представниками різних соціальних спільностей.Цей тип відносин актуалізується як відносини рівності чи нерівності міжпрацівниками та соціальними групами ( підприємцями та робітниками та ін.).
Зайнятість – діяльність людини, пов’язанаіз задоволенням особистих і соціальних потреб, яка є джерелом доходу.
Безробіття – соціальне явище, викликане низькимитемпами економічного зростання, змінами у структурі економіки, а такожкількісним зростанням потенційної робочої сили.
Праця – цілеспрямованадіяльність людей, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага.Соціологія розглядає працю як основну форму життєдіяльності людськогосуспільства, основну умову його життя.
Трудовий колектив яксоціальна спільнота є елементом соціальної структури суспільства і йомупритаманний розподіл на групи.
Трудовий колектив яксоціальна організація є різновидом соціального інституту і йому притаманнауправлінська ієрархія. Характерні ознаки трудового колективу:
-   цільовепризначення;
-   ієрархічність;
-   внутрішньоорганізаційний контроль;
-   системасоціальних позицій та статусів;
-   коопераціязусиль що створює ефект синергії.
 
14. Соціологія особистості
Соціологія особистості –спеціальна соціологічна теорія, що досліджує широке коло питань взаємозв’язкуособистості з суспільством, соціальними спільнотами і групами.
Предметом соціології особистостейє дослідження особистості, як соціального типу процесу її формування і розвитку,її потреб і соціалізації.
«Особистість» — поняття, якевводиться для виділення, наголошення неприродної (надприродної, соціальної)сутності людини та індивіда, тобто акцент робиться на соціальному.
Особистість – інтегральна (цілісна)сукупність соціальних властивостей людини, що формується та видозмінюєтьсяпротягом усього життя людини у результаті складної взаємодії внутрішніх тазовнішніх чинників її розвитку, активної взаємодії із соціальним середовищем.
Кожна людина, яка з’являєтьсяу світі, починає засвоювати людську культуру, набувати своєї особливості,входити в суспільство, самоутверджуватись серед інших людей і ставатиособистістю. Формування особистості є результатом включенності людини доіснуючої системи соціальних відносин шляхом засвоєння нею соціальних функцій, атакож усвідомленості нею своєї приналежності до соціуму.
Складний, тривалий процесвключення індивіда до системи соціальних зв’язків та відносин, його активної взаємодіїз оточенням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціальні норми іцінності, необхідні для його успішної дитєдіяльності у даному суспільстві називаєтьсясоціалізацією.
Соціалізація є основниммеханізмом взаємодії суспільства і особистості. В процесі соціалізаціїформуються основні властивості особистості, які забезпечують її життєдіяльністьу суспільстві.
Рівні соціалізації:
-   об’єктивна(соціально – економічна) в результаті якої людина обіймає певну позицію,положення в структурі спільноти;
-   функціональна,що обумовлює виконання людиною певних функцій, ролей;
-   нормативна,що визначає готовність людини діяти певним чином для досягнення власних цілей,узгоджених з цілями діяльності спільноти;
-   міжособистісну,що визначає ставлення оточення до індивіда, оцінку його взаємодії з ним.
У сучасному суспільстві кожналюдина виконує низку ролей (студента, громадянина держави, клієнта і т. д.).Вся сукупність соціальних ролей, що виконується однією особистістю називаєтьсярольовим набором. Соціальні ролі – це способи поведінки, які відповідаютьприйнятим у суспільстві, спільноті нормам та здійснюються у залежності відстатусу особистості. Властивості особистості, що сформувалися у наслідоквиконання нею певних соціальних ролей, змінюють структуру особистості.Соціальний статус людини, як і статус групи, до якої вона належить, маютьвирішальне значення у формуванні властивостей особистості, із зміною статусудіапазон властивостей особистості розширюється.
Соціальна структураособистості:
-   інтегрованістьособистості у соціальне середовище;
-   спрямованістьособистості як її домінуюче соціально зумовлене ставлення до соціальноїдійсності, що оточує людину;
-   соціальнаактивність особистості та її здатність до саморегуляції поведінки, життєвийсамоконтроль.
Основою для визначення метидіяльності людини є ціннісні орієнтації — орієнтації особистості стосовносоціальних цінностей. Ціннісні орієнтації є продуктом соціалізації людини.
Цінності особистості – це відносно стійке тасоціально обумовлене ставлення особистості до об’єктів духовного таматеріального світу, уявлення людини про найбільш значущі, важливі цілі життята діяльності, а також засоби їх досягнення.
Ціннісні орієнтації – соціальні цінності, щоспрямовують діяльність та соціальну поведінку особистості і поділяються нею.
Соціальна поведінка – це дії людини стосовносуспільства, інших людей, до оточуючої природи і речей.
Унаслідок різноманітнихпричин духовного, економічного, політичного характеру в суспільстві завжди єлюди з девіантною поведінкою – поведінкою, що відхиляється від прийнятиху суспільстві цінносно – нормативних стандартів.
Основні види девіантноїповедінки:
-   Конформізм– повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення;
-   Інноваційна– людина визнає цілі суспільства, але намагається реалізувати їх новим,нетрадиційними засобами (рекет, зловживання, крадіжки та ін.);
-   Ритуалізм– людина не визнає суспільні цілі та цінності, однак дотримується прийнятих«правил гри», діє у відповідності до прийнятих суспільних уявлень проприпустимі засоби досягнення цілей;
-   Ескейпізм(ретрийтизм) – відхід, втеча людини від соціальної дійсності, людиною невизнаються ні цілі, ні засоби їх досягнення (анархія, бродяжництво та ін.);
-   Бунт,заколот – людина відкидає суспільні цінності, активно їм протидіє, прагнезамінити їх новими.
Соціальні типи особистості –певний фіксований набір суттєвих, таких що повторюються соціальних властивостейособистості, що виявляються в її свідомості та поведінці.
Типи особистості:
-   ідеальний– сукупність особистих властивостей, яка на думку сучасників, є бажаною,відіграє роль еталона, взірця;
-   базисний — сукупність властивостей, яка дозволяє у найкращі спосіб адаптуватися доконкретних умов життєдіяльності у конкретний час, у даному суспільстві;
-   реальний– сукупність спільних, для членів даного суспільства типових властивостейособистості, що переважають на даному етапі розвитку суспільства.
Для соціально – психологічноїдіагностики властивостей особистості використовують різноманітні методи таметодики: спостереження, аналіз документів та продуктів діяльності людини,анкетування, тестування, моделювання ситуації (стажування, виконання конкретнихзавдань, імітація професійної діяльності).

15. Культура та її функції всуспільстві
Культура — сукупністьматеріальних, духовних, естетичних надбань притаманних суспільству, все те, щостворено або створюється в суспільстві завдяки загальнолюдській діяльності. Вбільш вузькому розумінні розрізняють матеріальну (техніка, виробничійдосвід, матеріальні цінності, створені в процесі виробництва) і духовну культуру(виробництво, розподіл та споживання духовних цінностей в науці, мистецтві,літературі, філософії, моралі та ін.).
З допомогою поняття «К.»характеризують особливості свідомості, поведінки і діяльності людини в конкретнихсферах суспільного життя ( культура праці, культура побуту, правова культура таін.)
Форми культури:
А) елітарна культура –витончене мистецтво, класична музика, література;
Б)народна – міфи, легенди,епоси, казки, танці, пісні, які створюються анонімними творцями, фольклор тааматорська творчість;
В)масова, або загальнодоступна(з’явилась в середині ХХ ст… завдяки змі.
Культура охоплює чи ненайширші обрії життєдіяльності людини, тому які б функціональні особливості немали ті чи інші культурні явища, вони потенційно вже закладені в соціальномудосвіді.
Функції культури всуспільстві:
— синтез діяльності. – у культурному плані вонавиявляється через розвиток людських здібностей, навичок, традицій тощо в їхдинамічних змінах, що власне і формує культуру. Все це певною міроювідображається у свідомості як певна культура світосприйняття, тобто духовнакультура;
— функція соціальноїпам’яті, яка визначає характер і культурний соціально – просторовий тасоціально – часовий зміст людського буття. Співвідношення сучасного і минулогов сучасному утворює соціально – культурний простір. Майбутнє при цьому тежприсутнє у вигляді уявлень про нього, що утворюється на підставі життєвогодосвіду.
— комунікативна функція.
 
16. Суспільні цінності якелемент культури
Культура — сфера найпершогота найяскравішого виявлення людини, її суттєвих характеристик і можливостей –та частина дійсності, яка перетворена людиною, але в якій людські творчіможливості проявились із найбільшим ступенем повноти, досконалості івиразності, в наслідок чого культура постає носієм виявлень людини як людини,тобто сферою найперших і найвищих цінностей, ідеалів, сенсів.
Людина стає людиною лише заумов прилучення до культури, включення в процес творення та використаннякультури.
До суспільних цінностей, якірозглядаються через призму культури можна віднести:
-   те, щопройшло через людську перетворюючу діяльність («друга природа» створеналюдиною);
-   способи,технології, методи творення культурних явищ (культуротворча людська діяльність),які вводять людину у так званий технологічний аспект культури;
-   сукупністьнайперших і найвищих духовних і матеріальних цінностей;
-   те ізствореного людиною, в чому глибинні якості та можливості людини проявилисьмаксимально повно та виразно;
-   способизбереження, розподілу та використання культурних цінностей.
Виступаючи засобамирегулювання індивідуальної і групової поведінки, суспільні цінності виконуютьнормативну функцію. Рівень цінностей наповненості людської взаємодії так чиінакше пов’язаний із рівнем нормативності останньої. Будь –яка системацінностей може реалізуватись і стати чинником суспільного людського життя лишетоді, коли втілюється в певну систему норм і зразків поведінки.
17. Соціальні норми якелемент культури
Соціальні норми – цезагальноприйняті в межах групи чи суспільства правила взаємодії, згідно з якимиодні форми взаємодії рекомендуються як бажані, підтримуються або не схвалюються.
У зв’язку з цим саму культуруіноді визначають як функціонуючу в даному суспільстві систему приписів ізаборон або систему уявлень про те, що є правильним, нормальним у людськійповедінці, а що не нормальним, гідним осуду. У широкому смислі словасоціальними нормами слід вважати всі діючи в певному суспільстві кодексиповедінки, у тому числі юридичні норми.
У більш вузькому значенні підсоціокультурними нормами розуміють звичаї та норови, тобто неформальні правиласпілкування і співжиття, які в сукупності становлять спосіб життя, властивийпевні спільноті.
Ряд дослідників визначаютьнормативну культуру, як усе те, без чого людина відчуває себе не затишно замежами рідної домівки, рідного краю. У звичному для себе середовищі людина невідчуває для себе принципових труднощів у спілкуванні з іншими, оскільки знає,чого можна очікувати від інших людей у тому чи іншому випадку. Попадаючи вінше, не знайоме середовище людина певний час відчуває психологічнийдискомфорт, якій іноді називають «культурним шоком».
18. Мова як елемент культури
Соціологія мови – спеціальнагалузь соціології, яка досліджує проблему співвідношення мови та суспільства.

19. Культура і субкультура
Культура — в загальному сенсі- все те, що було створено, або створюється в процесі суспільної людськоїдіяльності. З допомогою поняття «культура» характеризують особливості свідомості,поведінки і діяльності людей в конкретних сферах життєдіяльності людини.
Субкультура – частиназагальної культури, система цінностей, традицій, звичаїв, які притаманнівеликій соціальній групі (молодіжна, субкультура літніх людей, професійна і кримінальна,національних меншин та ін.). Субкультура групи різниця від домінуючої (культурибільшості членів суспільства). Відмінності стосуються мови, поглядів на життя,манери поведінки, зачісок, одежі, звичаїв. Разом з тим, субкультура не відхиляєдомінуючі загальносуспільні цінності.
Субкультура – це специфічнінорми, погляди і цінності, а також соціальні і духовні потреби, ціннісніорієнтації тієї чи іншої групи, продукти творчості, способи залучення додуховних цінностей, особливості їх освоєння, стиль, спосіб життя та існування.Тобто це такий культурний комплекс, за допомогою якого кожна людина реалізуєсовою соціокультурну ідентифікацію і який дає їй змогу відчувати себе сучасноюта знайти спосіб особистої самореалізації, у тому числі у формах національноїкультури.
Поняттята види субкультур.
Субкультура – це набір символів, цінностей, норм поведінки,що відрізняють те чи інше суспільство. Кожне суспільство утворює своюсубкультуру. Субкультура не відкидає загальлюдську культуру, проте в той же часмає свої специфічні відмінності.
Можна виділити національні, конфесіальні, професіональнісубкультури організацій, соціальних груп тощо. Термін “національна субкультура”застосовується для визначення символів, вірувань, цінностей, норм поведінки, щохарактеризує людське спів суспільство в тій чи іншій країні.
Часто культурні меншини докладають особливих зусиль, щобзберегти своє само буття, захистити свої цінності та вижити у середовищі, депереважають культури більшості населення, які подавляють інші культури. Цеявище називається культурним конфліктом.
Другою найважливішою формою є конфесіальна субкультура.Конфесіальна культура складається на основі общності віросповідання, належністьдо тієї чи іншої церкви. Наприклад, можна говорити про християнську, мусульманську,буддистську культури в цілому. Окремі гілки напрямку в світових релігіяхутворюють свої субкультури: наприклад, православну, католичу, протестантську.
Професіональна субкультура утворюється на основі загальнихсимволів, цінностей, норм поведінки, що розрізняються тією чи іншоюпрофесіональною групою. Вона тісно пов’язана з змістом роботи і ролью, яку всуспільстві грають її представники.
20. Культура і контр культура
Культура — в загальному сенсі- все те, що було створено, або створюється в процесі суспільної людськоїдіяльності. З допомогою поняття «культура» характеризують особливостісвідомості, поведінки і діяльності людей в конкретних сферах життєдіяльностілюдини.
Контркультура – комплекссоціальних орієнтацій, цінностей. Контркультура проти поставляє себе існуючій,домінуючій культурі, разом з тим відкидаючи пануючі в суспільстві цінності.
21.     Проблемивідродження та розвитку української національної культури
Живою душею українства, вякій синтезується все розмаїття його буття, є культура– «духовний меч»народу. (Г. Сковорода)
Українська культура – цемозаїчна культура українського народу, як багатоетнічної спільноти, деетнокультури всіх етносів є рівноправними.
Проблеми відродження тарозвитку української національної культури вимагають від соціології вдатися дорозгляду складних процесів національного самовизначення та механізмів їхрозвитку, стимулювання, прогнозування успішності україноутверджувальноїдіяльності.
У період незалежності Українибула започаткована серія соціокультурних українознавчих досліджень, якізасвідчили впродовж 10 років, значну динаміку національно – культурноїсвідомості (Інститут культурних досліджень Міністерства культури і мистецтвУкраїни). Ці дослідження показали, що поступово в суспільній свідомості, незважаючи на всі економічні негаразди та економічну кризу, зростає інтерес донаціональної та етнічної самоіндефікації засобами культури і потреба в них.
Про глибинні зрушення внаціонально – культурній самосвідомості свідчать зміни в реальній поведінці людейпри освоєнні української культури (чверть населення Укр. за останні 3 рокистало частіше і більше уділяти уваги українській культурі). Люди вибирали тринайважливіших для себе елементи української культури, з яким пов’язували на самперед образ своєї культури, її якісне «ядро»- мистецтво, історію і мову (від60 до 53%по кожному компоненту).
Разом з тим, соціодинамікарозвитку національної художньої культури виглядає суперечливою, оскількизалучення до цінностей народної культури супроводжується зниженням рівнявідвідування кінотеатрів, закладів культури. Разом з тим розширились можливостів освоєнні різновидів художньої та релігійної літератури, яка була заборонена.В суперечливому за художнім змістом книжному потоці значне місце займаютьвидання, що пропагують народну культуру (пісні, казки тощо). Зростаєзацікавленість в них різних етнічних груп.
Центром усіх змін у сферікультури є задоволення потреб у народному та професійному мистецтві, якіназріли, але були заблоковані попередньою суспільною ситуацією Тепер ці потребиреалізуються по всій структурі і по всьому складу художньої культури. Посиленапропозиція телепрограм, літератури, музики мас культового «кітчевого»характеру.
Нові потреби в народномумистецтві дають поштовх до його розвитку, інтенсифікують його функціонування (зростає кількість виставок та ін), посилюють функціонування етнохудожньоїтрадиції у професійному мистецтві.
Формуються деякі нові рисинової культурної реальності: оновлюються художні елементи побуту, оформленняжитла, форм спілкування, визначаються нові грані форм сприйняття українськоїнародної культури в світі.
За сучасних обставиннайбільший рівень позитивності експерти приписують «зростаючій багатоманітностізмісту і форм духовного життя», «зростанню самостійності розвитку культурнихпроцесів у регіонах».
22.     Ознакисуспільства. Типи суспільств
З точки зору соціології,суспільство – це особливий, надзвичайно складний вид організації соціальногожиття. Воно включає в себе всю багатоманітність стійких соціальних взаємодій,всі інститути та спільноти, що локалізовані в рамках конкретних державотворчихтериторіальних кордонів. Суспільству властиві такі механізми саморегуляції, якідозволяють підтримувати йому свою цілісність, впорядковувати відносини міжінститутами та спільнотами, інтегрувати соціальні новоутворення та підкорятисвоїй логіці поведінку основної маси населення, схиляючи людей, що живуть навідповідній території, відтворювати в своїх діях єдину тканину численнихсоціальних взаємодій.
Основні ознаки суспільства:
-   територіяна якій відбувається консолідація соціальних зв’язків;
-   універсальність,тобто всеоб’ємлючий, різносторонній його характер, що дозволяє включати всюбагатоманітність соціальних зв’язків, відносин, всі соціальні інститути таспільноти в рамках певного територіального простору;
-   автономність,тобто спроможність існувати самостійно, що досягається за рахунок рівнявнутрішньої саморегуляції, що забезпечує підтримку та постійне відтворенняскладної системи соціальних взаємин;
-   інтегративність,тобто цілісність, єдність загальної системи цінностей (традицій, норм, законівтощо), яку називають культурою.
 
Типи суспільств:
Просте                                                      складне - кровно – родові зв’язки  - Широкі, різноманітні зв’язки між людьми  - родоплемінна організація суспільства  - соціальне розшарування (класи, верстви, заможні та незаможні, ті що управляють і ті ким управляють)  - Немає родової диференціації в суспільстві  - немає класів і держави  - багаторівневе управління суспільством через державу Виникло близько 50 – 40 тис років тому Виникло близько 10 – 6 тис років тому
В соціології існує розподілна:
п р о т о с у с п і л ь с т во, т р а д и ц і й н е, і н д у с т р і а л ь н е та п о с т і н д у с т р і ал ь н е.
Протосуспільство має лишедекілька статусів, які базуються на віці, статі, родинних зв’язках. Соціальніролі тут одноманітні. Релігія цих первісних суспільств не включає віру увсемогутнє божество, яке втручається у людські справи, людина вважає щонавколишній світ населений духами, які можна брати до уваги, але ублажати їхнеобов’язково. Соціальна структура такого суспільства є простою, культура недиверсифікованою.
На зміну протосуспільствуприходить традиційне, або до індустріальне аграрне суспільство. В цей періодзароджуються міста, держави, класи, з’являється писемність.
Традиційне аграрнесуспільство – це суспільство з малорухомими соціальними структурами, з такимспособом соціокультурної регуляції, які базується на традиції.
І н д у с т р і а л і з м — як спосіб виробництва з’явився в Англії близько 250 років тому, поширився навсі країни світу абсорбуючи та руйнуючи всі інші типи суспільств. Вінґрунтується на використанні наукових знань та виробничих технологій, якідозволяють машинам виконувати ту роботу, яка раніше покладалась на людей. Цевисокоефективна стратегія виживання, яка дозволяє невеликій частині населеннягодувати більшість. Впровадження нових технологій стимулюють зміни в економіціта інших інститутах, тому індустріальне суспільство знаходиться у стані швидкихсоціальних змін.
У70 –х роках ХХ ст. на змінуіндустріальному приходить п о с т ін д у с т р і а л ь н е суспільство, якепоширюється лише на економічно розвинені країни.
Основні рисипостіндустріального (інформаційного) суспільства:
— технічний базис — інформаційний
— основа благополуччя суспільства– знання;
— провідна галузь – сервіс(послуги);
— масовий клас — менеджери;
— принцип управління –узгодження;
— соціальна структура –функціональна, сотова;
— Політичний режим –безпосередня демократія, самоуправління;
— ідеологія — гуманізм;
— релігія – дрібні конфесії.
Виділяють закрите, відкрите ізмішаного типу суспільства.
Закрите суспільство – у побудові системистратифікації орієнтується на приписаний статус особистості. В результатіформується жорстка система стратифікації з обмеженим доступом до привілейованихгруп нових членів. Прикладом можуть служити рабовласницьке, феодальне, кастове суспільствов індії.
Відкрите суспільство – суспільство орієнтоване настатус особистості, здобутий завдяки волі і власним здібностям. Такесуспільство є високо динамічним, має рухливу систему стратифікації, допускаєвільний перехід людей вверх і в низ по «соціальній драбині». Приклад – сучаснідемократичні індустріальні і постіндустріальні суспільства.
Змішаного типу – суспільства, в якихзбереглися пережитки закритого станового ладу, але разом з тим, вонидоповнюються елементами відкритого суспільства. (Великобританія, Японія)
 
23.Соціальна структура суспільства
Соціальна структурасуспільства — це сукупність його елементів і зв’язків між ними.
Елементи соціальноїструктури:
-   статуси іролі;
-   індивіди(люди);
-   соціальнігрупи і спільноти; соціальні інститути і організації; соціальні взаємодії;соціальні відносини;
-   соціальніфункції.
Статуси поділяються насоціальні і особисті.
Соціальний статус – становищеіндивіда у суспільстві у відповідності з його статтю, віком, походженням,освітою, власністю сімейним становищем тощо. Особистий с т а т у с — становищеіндивіда в малій групі (сім’я, частина трудового, навчального колективу тощо),яке визначається ставленням до нього оточуючих людей.
Статуси пов’язані між собоюсоціальними функціями, які проявляються через соціальні відносини. Якщо статусидають нам статичну, то ролі динамічну картину суспільства. Індивіди, займаючитой чи інший статус, виконують між собою соціальну взаємодію. Сукупністьстатусів і ролей складає фундамент соціальної структури суспільства. Їхкількість, порядок і розташування, характер залежності один від одного,визначають зміст конкретної структури конкретного суспільства.
Соціальні ролі – це певніспособи дій, поведінки індивіда або групи, які відповідають прийнятим усуспільстві нормам та здійснюються у залежності від соціального статусу.
С о ц і а л ь н а г р у п а –загальне поняття соціології що означає певну сукупність людей, які маютьзагальні природні і соціальні ознаки і об’єднанні спільними інтересами,цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюютьсяформальними і неформальними соціальними інститутами. Для виникнення групиобхідна певна внутрішня організація, мета, конкретні форми соціальногоконтролю, зразки діяльності.
С о ц і а л ь н і с п і л ь но т и – це емпірично фіксовані, реально існуючі об’єднання інде видів, які євідносною цілісністю, що може виступати як об’єкт соціального впливу, володієемерджентними властивостями, тобто знов виникає в результаті об’єднання запевними характеристиками, не завжди притаманними окремим індивідам.
Соціальні інститути — сукупність юридичних норм, що регулюють соціально – правові відносини (інститутнаслідування, шлюбу тощо ).
В залежності від сферсоціальних відносин виділяють такі соціальні інститути:
— економічні, якізабезпечують відтворення і розподіл матеріальних благ, організацію праці,грошовий обіг і т. д.;
— політичні — зв’язані звстановленням виконання і підтримуванням влади;
— соціальні або суспільні;
— інститути стратифікації –визначають розміщення позицій та ресурсів;
— виховні і культурні –створені для зміцнення і розвитку культури, для соціалізації кожного покоління(родинні інститути, сім’я, школа, наукові інститути);
— релігійні, якірегламентують відносини людей з представниками релігійних структур (служителівцеркви);
— відтворення (інститутишлюбу, сім’ї ).
С о ц і а л ь н і о р г а н із а ц і ї — штучно сконструйовані спільності людей. Соціальна організація – цев широкому понятті будь-яка організація в суспільстві; у вузькому поняті –соціальна підсистема організації.
Термін організаціявикористовується в декількох значеннях:
-   елементсоціальної структури суспільства;
-   як виддіяльності якої-небудь групи;
-   яксутність внутрішньої упорядкованості, узгодженості функціонування елементівсистеми.
Основні риси соц.організацій:
-   утворюютьсядля реалізації певних цілей, прагнуть як можна швидше і ефективніше досягти цихцілей;
-   члениорганізації розподіляються відповідно ієрархічній драбині відповідно статусів іролей;
-   виникаєна основі поділу праці, її спеціалізації по функціональній ознаці;
-   управляючіпідсистеми формулюють свої механізми і засоби регулювання і контролю задіяльністю різних елементів організації.
24. Соціальні інститути
Соціальні інститути — сукупність юридичних норм, що регулюють соціально – правові відносини (інститутнаслідування, шлюбу тощо ).
В залежності від сферсоціальних відносин виділяють такі соціальні інститути:
— економічні, якізабезпечують відтворення і розподіл матеріальних благ, організацію праці,грошовий обіг і т. д.;
— політичні — зв’язані звстановленням виконання і підтримуванням влади;
— соціальні або суспільні;
— інститути стратифікації –визначають розміщення позицій та ресурсів;
— виховні і культурні –створені для зміцнення і розвитку культури, для соціалізації кожного покоління(родинні інститути, сім’я, школа, наукові інститути);
— релігійні, які регламентуютьвідносини людей з представниками релігійних структур (служителів церкви);
— відтворення (інститутишлюбу, сім’ї ).
Складові елементи соціальногоінституту:
— своя мета, тобто має колопитань, які охоплює своєю діяльністю;
— певне коло функційпередбачених для розв’язання цих питань;
— наявність засобів іустанов, за допомогою яких досягаються цілі інституту ( матеріальні, символічніабо ідеальні);
— наявність певних санкцій якс стосовно осіб, що виконують інституціоналізовані функції, так і стосовно осіб,що є об’єктом стосовно цих санкцій.
В залежності від сфери діїфункцій соціальні інститути ділять на :
— реляційні, які визначаютьролеву структуру суспільства за різними критеріями: від статі і віку до видузанять і здібностей;
— релятивні, які визначаютьможливість індивідуальної поведінки стосовно існуючих в суспільстві норм дій, атакож санкції, що карають порушників (всі види механізмів соціального контролю:культурні, зв’язані з релігією, наукою, ідеологією, мистецтвом і т д)
— інтегративні – інститутипов’язані з соціальними ролями, відповідальними за забезпечення інтересівсоціальної спільності як цілого.
Етапи утворення соціальногоінституту:
— виникнення потреби,виникнення якої вимагає сумісних організованих дій, регулювання спільних цілей;
— поява соціальних норм іправил в ході стихійної соціальної взаємодії, яка здійснюється методом проб іпомилок;
— поява процедур пов’язаних знормами і правилами;
— інституалізація норм іправил, процедур, тобто їх прийняття, практичне застосування;
— встановлення системисанкцій для встановлення норм і правил, дефіренційованість їх застосування вокремих випадках;
— створення системи статусіві ролей, які охоплюють всіх без виключення членів інституту.
 
25. Освіта як соціальнийінститут
 
Освіта — розвиток особистостій формування громадянина, здатного самостійно мислити і діяти. Навчання – ядроосвіти, але остання відбувається і за межами навчальних закладів — протягомусього життя людини. Освіта пов’язана як з навчанням так із вихованням, а такожз процесами соціалізації.
Отже, процес освіти міститьусю сукупність різноманітних впливів на людину, її взаємодію із навколишнімсередовищем, пристосування до нього, оволодіння культурою що нагромадилолюдство, її опанування.
Освіту розглядають як ціліснусамостійну систему, яка має інституційний характер.
Ознаками соціальногоінституту освіти є:
-   соціальніфункції освіти (навчання, виховання);
-   наявністьсуспільно вироблених форм, освітніх установ, їх організація і становище всуспільстві, а також певних осіб, які здійснюють функціонування даногоінституту, їх статус в суспільстві;
-   наявністьрегулятивів по функціонуванню даних установ і осіб, які беруть участь восвітній діяльності, тобто свідомо поставлених цілей, законів, які визначаютьфункціонування установ, засобів та методів освітньої діяльності, матеріально –технічних засобів.
Освіта, як соціальнийінститут, передбачає наявність:
-   суб’єктівосвітньої діяльності – педагогів, учнів та студентів навчальних закладів;
-   об’єктівосвітньої діяльності — як окремих учнів так студентів, так і їх колективів, вяких розвиваються здібності, здійснюється обмін діяльністю, знаннями, формамиспілкування;
-   засобівосвітньої діяльності – навчальних планів, програми, методів і організаційнихформ навчання, підручників, посібників, технічних засобів та ін.
Освіта – соціальна система,яка має свою структуру (форми, види, ступені). Традиційно виділяють дошкільну,шкільну, і вищу освіту, професійну і непрофесійну, природничо – наукову,технічну, гуманітарну, очну, вечірню, очно – заочну, дистанційну, самоосвіту,пост освіту.
На функціонування освіти яксистеми значний вплив здійснює економіка (матеріальна база), політична сфера(формує зміст і структура системи освіти), соціокультурна сфера (релігійні тамаральні цінності суспільства, сім’ї, традиції і т. д.)
В той же час освіта –автономна система, яка має відносну самостійність. Вона здатна активно вливатина функціонування і розвиток суспільства. Від рівня освіти безпосередньозалежить якість трудових ресурсів, а отже і стан економіки держави.
Система освіти, формуючигромадянина, тим самим здійснює вплив на політичну сферу суспільного життя.Освіта, через культурно – виховну функцію впливає на духовне життя суспільства,є одним із факторів прогресу культури.
 
26. Соціальний статус. Види статусу
Статуси поділяються насоціальні і особисті
Соціальний статус – становищеіндивіда у суспільстві у відповідності з його статтю, віком, походженням,освітою, власністю сімейним становищем тощо. Особистий с т а т у с — становищеіндивіда в малій групі (сім’я, частина трудового, навчального колективу тощо),яке визначається ставленням до нього оточуючих людей.
Статус людини формуєтьсярізними ознаками, серед них є і такі, які успадковуються – стать, етнічнаприналежність, соціальне походження, а також ті, які людина здобуває завдякивласним зусиллям – освіта, професія, доходи, тощо.
Соціальний статус:
Приписаний                                             здобутийОдержаний не залежно від бажання, волі і зусиль індивіда Одержаний завдяки волі і зусиллям самого індивіда Наприклад стать, національність, раса, успадкований титул та ін. Наприклад освіта, професія, посада, почесне звання та ін.
Будь — яку людину можнаохариктизувати за допомогою певного с т а т у с н о г о н а б о р у (сукупність всіх статусів, що має певна людина). Але її положення в суспільствівизначає г о л о в н и й с т а т у с – визначає стиль життя людини, коло їїспілкування, манеру вдягатися тощо.
 
27. Поняття соціальної ролі.Характеристика соціальних ролей
Соціальні ролі — це певніспособи дій, поведінки індивіда або групи, які відповідають прийнятим усуспільстві нормам та здійснюються в залежності від соціального статусу.Якщосам статус визначає позицію людини у суспільстві (учень, студент, військовий,дружина тощо), то соціальна роль – функція, яка виконується нею в данійпозиції. Функції, рольові дії, в кожному суспільстві визначаютьсязагальноприйнятими в ньому нормами і часто закріплюються в різних документах (законах, правилах, інструкціях і т. д. )
Інтеграція особистості досоціального середовища забезпечується засвоєнням особистістю відповіднихсоціальних ролей. Виконуючи соціальні ролі людина безпосередньо включається ужиттєдіяльність різноманітних соціальних груп. У сучасному суспільстві людинавиконує низку ролей: студента, громадянина держави, сина, члена спортивноїкоманди та ін. Вся сукупність соціальних ролей, що виконується однієюособистістю називається ролевим набором. Людина є абсолютно вільною увиборі виконання ролей. Набір ролей визначається її соціальним положенням уконкретній соціальній структурі – демографічній, сімейно – родовій,економічній, професійній, політичній тощо.
 
28. Соціальна стратифікація
 
Соціальна стратифікація – це ієрархічно організованаструктура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві в деннийісторичний проміжок часу. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальноїнерівності можна уявити як розподіл суспільства на страти ( від лат. Stratum — пласт, прошарок). В якості прикладу можна за рівнем добробуту виділити всучасному українському суспільстві три основні страти: вищу, середню, нижчу.Основні страти Рівень добробуту Основне коло людей Вищій клас Дуже високий Правляча еліта, крупні бізнесмени, банкіри, фінансисти, частина творчої інтелігенції. Умовно середній Від заможного до задовільного Середні і дрібні підприємці і люди з постійною зайнятістю і регулярним одержанням доходу. Нижчий клас Низький і дуже низький Люди, що живуть біля і за межею бідності.

Отже, соціальна стратифікація– необхідне, неминуче явище, пов’язане з природною різноманітністю функційсоціальних ролей.
Критерії стратифікації:дохід, освіта, влада, престиж.
Дохід — вимірюється в певній грошовійодиниці, які одержує окремий індивід (індивідуальний дохід), або сім’я(сімейний дохід) за певний проміжок часу (неділя, місяць, рік).
Освіта — вимірюється кількістю роківнавчання (початкова школа – 4 роки і т. д.). Наприклад, професор проходитьблизько 20 років формального навчання.
Влада вимірюється кількістю людей,на яких розповсюджується прийняте вами рішення. Влада – можливість нав’язуватисвою волю або рішення іншим людям, незалежно від їх волі.
Престиж — повага статусу, якасклалася в громадській думці.
Поняття соціальноїстратифікації відображає наявність у певному суспільстві численних соціальнихутворень, представники яких різняться між собою нерівним обсягом влади таматеріального багатства, прав та обов’язків, привілеїв та престижу. В такомуієрархічно вибудованому розподілі соціокультурних благ знаходить свій виразсутність соціального розшарування, з допомогою якого суспільство отримуєможливість стимулювати одні види діяльності та взаємодії, толерантно ставитисьдо інших та боротися з небажаним.
Сучасне суспільствоорієнтується на фіксований успіх, досягнення якого відкриває більші перспективиі в набутті влади.
Відкритість сучасногосуспільства створила умови для вільного переміщення індивіда із класу в клас(наприклад із середнього до вищого). Таке переміщення може бути викликанерізними причинами (багато в чому залежить від самої людини її активності, здібностей,таланта і вольових якостей) і носить назву соціальної мобільності.
Відкрите суспільствопередбачає високій рівень соціальної мобільності, тобто можливістьгоризонтальних і вертикальних соціальних переміщень. Водночас воно єплюралістичним і терпимо ставиться до різних форм самореалізації особистості,допускає різний рівень лояльності до самого себе. А це можна розглядати як одуз передумов виділення в ньому ще однієї стратифікаційної групи – маргіналів.Ним позначають «нетипових» представників своєї соціальної спільноти,які, як правило формують власне соціальне середовище, створюють своюсубкультуру, дистанціюються від своєї соціальної верстви. Категорією«маргінали» ряд соціологів також позначає людей, які в силу різних обставинвтратили, чи добровільно відмовились від зв’язків не тільки із своєю стратою ізякої вони вийшли, але й з суспільством в цілому. Це декласовий елемент,люмпен – пролетаріат.
Стратифікації притаманнідекілька системних властивостей:
-   соціальність(позабіологічність) цього явища;
-   традиційність,оскільки нерівність становища різних груп зберігається протягом всієї історіїцивілізації;
-   універсальність,тобто її історична зумовленість не забезпечує можливості оцінки їїоптимальності стосовно конкретного суспільства;
-   функціональність,тобто визнання її історичної неминучості передбачає відмову від методологічногосприйняття соціальної нерівності як зла, небажаного в суспільстві феномена, щодозволяє соціології перейти від виконання ролі соціальної критики, від прояву ціннісногопочуття справедливості до наукового аналізу реальних відносин між людьми,причин і умов їх існування, їх одвічності і корисності для функціонуваннясуспільства, його розвитку.
У світовій соціологічнійлітературі для позначення соціальної структури широко використовується термін«стратифікація», що означає «організовування» нерівності в суспільстві.Стратифікація — це поділ суспільства на групи, які перебувають на різних рівняхієрархічної взаємодії членів суспільства. Традиція, започаткована німецькимсоціологом Максом Вебером, пропонує розглядати стратифікацію як багатомірнеутворення, обумовлене трьома вимірами: економічним (багатство), соціальним(престиж), і політичним (влада).
 
29. Ознаки соціальної групи.Класифікація груп
 
Соціальна група – це найбільш загальне іспецифічне поняття соціології, що означає певну сукупність людей, які маютьзагальні природні і соціальні ознаки і об’єднанні спільними інтересами,цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюютьсяформальними і неформальними соціальними інститутами.
Для виникнення груп необхіднавнутрішня організація мета, конкретні форми соціального контролю, зразкидіяльності.
Основні види соціальних групЗа ступенем усталеності За розмірами За змістом Нестійкі Великі Соціально – класові (верстви, стани, класи) Середньо усталенні Середні Соціально –етнічні (роди, племена, народності, нації) усталенні Малі Соціально –демографічні (молодь, діти, жінки, чоловіки і т. д) Формальні Соціально – професійні (вчителі, лікарі, та ін.) Неформальні Соціально – територіальні (мешканці певної області, міста, району і т. д )
Нестійкі –носять випадковий характер,відрізняються слабкою взаємодією (тур група, мітенгуючі та ін.)
Групи середньої усталеності –трудовийколектив, студентська група та ін.
Усталені групи – такі як нація, класи.
Великі соціальні групи — групи які існують вмасштабах країни (нації, класи, професійні об’єднання та ін)
Середні соціальні групи – це люди об’єднаніспільними інтересами на рівні скажімо міста (мешканці міста)
Малі соціальні групи — об’єднання людей, в якихвсі члени знаходяться в безпосередньому контакті, як правило вони нараховуютьвід двох до кількох десятків людей. Ознака групи полягає в тому, що змінаоднієї частини групи призводить до зміни стану всіх інших частин.
Основні особливості малоїгрупи:
-   прямийабо опосередкований контакт між членами групи, міжособистісна взаємодія івзаємовплив;
-   наявністьзагальної мети і діяльності, переважання спільних почуттів;
-   внутрішньо– групова розподіленість функцій і соціальних ролей;
-   спільністьінтересів, соціальних норм, звичаїв, форм поведінки;
-   певналокалізація у просторі і усталеність у часі.
Формальною (офіційною) називаєтьсягрупа, яка утворюється на основі офіційного документу юридичних норм, установ,правил, службових інструкцій, приписів, правил тощо. Члени такої групи націленіна виконання якогось виду діяльності і знаходяться в ієрархічно структурованійпідпорядкованості (футбольна команда, військовий підрозділ та ін)
Неформальною називається група, якаскладається стихійно і не має особливих документів, які регламентують їїфункціонування, але вона також утворюється на основі загальних інтересів,прагнень, що об’єднують людей в більш або менш стійкі об’єднання. Поведінкатакої групи регламентується особливими неписаними правилами, відносини між нимиє тісними і залежними один від одного.

3. Класова система соціальноїстратифікації та її особливості
 
Соціальна стратифікація – це ієрархічно організованаструктура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві в деннийісторичний проміжок часу. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальноїнерівності можна уявити як розподіл суспільства на страти ( від лат. Stratum — пласт, прошарок).
В якості прикладу можна зарівнем добробуту виділити в сучасному українському суспільстві три основністрати: вищу, середню, нижчу.Основні страти Рівень добробуту Основне коло людей Вищій клас Дуже високий Правляча еліта, крупні бізнесмени, банкіри, фінансисти, частина творчої інтелігенції. Умовно середній Від заможного до задовільного Середні і дрібні підприємці і люди з постійною зайнятістю і регулярним одержанням доходу. Нижчий клас Низький і дуже низький Люди, що живуть біля і за межею бідності.
Отже, соціальна стратифікація– необхідне, неминуче явище, пов’язане з природною різноманітністю функційсоціальних ролей.
Критерії стратифікації:дохід, освіта, влада, престиж.
Дохід — вимірюється в певній грошовійодиниці, які одержує окремий індивід (індивідуальний дохід), або сім’я (сімейнийдохід) за певний проміжок часу (неділя, місяць, рік).
Освіта — вимірюється кількістю роківнавчання (початкова школа – 4 роки і т. д.). Наприклад, професор проходитьблизько 20 років формального навчання.
Влада вимірюється кількістю людей,на яких розповсюджується прийняте вами рішення. Влада – можливість нав’язуватисвою волю або рішення іншим людям, незалежно від їх волі.
Престиж — повага статусу, якасклалася в громадській думці.
Поняття соціальноїстратифікації відображає наявність у певному суспільстві численних соціальнихутворень, представники яких різняться між собою нерівним обсягом влади таматеріального багатства, прав та обов’язків, привілеїв та престижу. В такомуієрархічно вибудованому розподілі соціокультурних благ знаходить свій вираз сутністьсоціального розшарування, з допомогою якого суспільство отримує можливістьстимулювати одні види діяльності та взаємодії, толерантно ставитись до інших таборотися з небажаним.
Сучасне суспільствоорієнтується на фіксований успіх, досягнення якого відкриває більші перспективиі в набутті влади.
Відкритість сучасногосуспільства створила умови для вільного переміщення індивіда із класу в клас(наприклад із середнього до вищого). Таке переміщення може бути викликанерізними причинами (багато в чому залежить від самої людини її активності,здібностей, таланта і вольових якостей) і носить назву соціальної мобільності.
Відкрите суспільствопередбачає високій рівень соціальної мобільності, тобто можливістьгоризонтальних і вертикальних соціальних переміщень. Водночас воно єплюралістичним і терпимо ставиться до різних форм самореалізації особистості,допускає різний рівень лояльності до самого себе. А це можна розглядати як одуз передумов виділення в ньому ще однієї стратифікаційної групи – маргіналів.Ним позначають «нетипових» представників своєї соціальної спільноти,які, як правило формують власне соціальне середовище, створюють своюсубкультуру, дистанціюються від своєї соціальної верстви. Категорією«маргінали» ряд соціологів також позначає людей, які в силу різних обставинвтратили, чи добровільно відмовились від зв’язків не тільки із своєю стратою ізякої вони вийшли, але й з суспільством в цілому. Це декласовий елемент,люмпен – пролетаріат.
Стратифікації притаманнідекілька системних властивостей:
-   соціальність(позабіологічність) цього явища;
-   традиційність,оскільки нерівність становища різних груп зберігається протягом всієї історіїцивілізації;
-   універсальність,тобто її історична зумовленість не забезпечує можливості оцінки їїоптимальності стосовно конкретного суспільства;
-   функціональність,тобто визнання її історичної неминучості передбачає відмову від методологічногосприйняття соціальної нерівності як зла, небажаного в суспільстві феномена, щодозволяє соціології перейти від виконання ролі соціальної критики, від проявуціннісного почуття справедливості до наукового аналізу реальних відносин міжлюдьми, причин і умов їх існування, їх одвічності і корисності дляфункціонування суспільства, його розвитку.
 
31. Соціальна мобільність
Кожна людина переміщується всоціальному просторі, в суспільстві, в якому вона живе. Іноді ці переміщеннясприймаються людиною дуже відчутно і ідентифіковано (наприклад переїзд із Києвау Львів). Все це змінює позицію індивіда у суспільстві і свідчить про йогопереміщення в соціальному просторі. Проте, існують такі переміщення людини, яківажко визначити як соціальні не лише оточуючим людям, а й самим індивідам.Наприклад, дуже складно визначити зміни становища індивіда у зв’язку іззростанням (або падінням) престижу, збільшенням або зменшенням можливостейвикористання влади, змінами доходу. Разом з тим, такі зміни у кінцевомурезультаті призведуть до змін в поведінці, системі відносин в групі, потребах,установках, інтересах і орієнтаціях. Такі переміщення можуть викликатися якприродними (зміна у життєвому циклі особистості: від народження до старості),так і соціальними чинниками.
Існує два типа соціальноїмобільності: горизонтальна і вертикальна.
Горизонтальні переміщення проходять в рамках груп, щоутворюються на підставі номінальних параметрів, наприклад переїзд з одногомісця проживання на інше, чи перехід працівника на інше місце роботи безпросування по кар’єрній драбині. Вони самі по собі не означають «соціальногоросту» індивіда, хоча за певних обставин, можуть прискорювати або уповільнюватийого.
Вертикальні соціальніпереміщення передбачаютьперехід індивіда з нижчої страти до вищої або навпаки.
Соціальна мобільність — цевертикальне або горизонтальне переміщення індивіда в соціальному просторі.
 
32. Власність як факторстратифікації і мобільності
Накопичення матеріальних іінтелектуальних цінностей (володіння цими цінностями) дає можливість людинібільш вільне як горизонтальне так і вертикальне переміщення. Люди, яківолодіють власністю займають певну щабель в суспільстві і відносяться до певноїстрати. Чим більше матеріальних і інтелектуальних цінностей зосереджено в рукаходнієї людини, тим вищій її соціальний статус, тим швидше людина ввійде до вищогокласу, або правлячої еліти.
 
33. Освіта як фактор стратифікаціїі мобільності
Процес освіти містить усюсукупність різноманітних впливів на людину, її взаємодію із середовищем, що їїоточує, пристосування до нього, оволодіння культурою, що нагромадило людство,її опанування.
Соціальна функція освітимістить можливості впливу на соціальну структуру, створює певні каналисоціальної мобільності, рольових та статусних переміщень. Чим більшдемократичніше є суспільство, тим в більшій мірі освіта « працює» як«ефективний соціальний ліфт». Вона дозволяє людині з нижчих страт в ієрархічнійструктурі суспільства досягти висоти соціального статусу, розширити набір своїхсоціальних ролей.
Виховна функція освітивтручається в процес гармонізації та вдосконалення людських якостей, формуваннягромадянина, стимулює само рефлексію – глибоке усвідомлення людиною своєї сутіта особистих потенцій.
Урбанізаційна функція освітирозкриває її вплив на міграційні процеси.
Функція соціального захиступоширює потенціальні соціальні можливості людей у професійному й особистому самовизначенні,особливо за ринкових умов.
 
34. Релігія як факторстратифікації
Поняття «релігія» піддаєтьсявизначенню на стільки, наскільки людина здатна охопити своє ставлення до Бога(надприродного, сакрального) – спілкування, взаємовідносин, предметні стосунки,акт містичного переживання та єднання. Релігія є унікальним, своєрідним явищемдуховної сфери життєдіяльності окремої людини і водночас формою суспільноїсвідомості.
Таким чином, релігіявизначається як:
1) соціальнийфеномен, що відображає певну сферу життя індивіда та суспільства;
2) формасуспільної свідомості;
3) засібпрактичного духовного освоєння світу;
4) світогляднасистема координат;
5) життєвапозиція і діяльність.
Функціональна роль релігії всуспільстві визначається через результати її впливу на особисте чи соціальнежиття: на макрорівні – ступінь практичного впливу в межах конкретногосуспільства, держави, нації. Етносу, соціальної групи; на мікро рівні – впливуна особистість, малі соціальні групи.
У суспільстві яксоціокультурній системі релігія пов’язує людину з трансцендентним шляхом абсолютизаціїцінностей, ідеалів, норм та зразків поведінки. І водночас релігія є соціальнимінститутом суспільства, де соціальною базою виступає зібрання віруючих. Упроцесі ускладнення суспільних відносин і уявлень перетворюється іускладнюється релігійна складова.
В період кризи окремихсоціальних інститутів завжди є інституціональні резерви, які відтворюють тіформи солідарності, яких не вистачає для збереження соціуму. Релігія сталаодним із таких інститутів на пострадянському просторі. Духовний вакуум колишніхсуспільств соціалістичного спрямування став заповнюватись з релігійногоінституціонального резерву.
Елементом соціальноїструктури й особливим видом об’єднання людей за релігійним критерієм єрелігійні організації. Вони мають всі ознаки соціальної організації:координація і субординація, централізація влади, організаційна культура,правове/ нормативне регулювання діяльності за статутом, наявність послідовниківзі спільною метою і інтересами.
 
35. Соціалізація людини. Умовиуспішної соціалізації
Складний тривалий процесвключення індивіда до системи соціальних зв’язків та відносин, його активноївзаємодії з оточенням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки,соціальні норми і цінності необхідні для його успішної життєдіяльності всуспільстві називається соціалізацією.
Процес соціалізаціїрозділяється на два етапи: соціальну адаптацію і інтеріоризацію.
Соціальна адаптація – це процес пристосуванняіндивіда до умов життєдіяльності, до рольових функцій та норм поведінки, доформ соціальної взаємодії, що склалися у спільноті, до якої інтегруєтьсяіндивід.
Інтеріоризація — процес включення соціальнихнорм і цінностей до внутрішнього світу людини, тобто заміни зовнішніх санкційсамоконтролем. Можна вважати, що на цьому етапі кількісне накопичення прийнятихіндивідом норм, засвоєних ним цінностей переходить у нову якість, щовиявляється у зміні поведінки людини під впливом змін у структурі особистості.
Інтеріоризація є свідченнямуспішної соціальної адаптації індивіда.
Рівні соціалізації:
-   об’єктивна(соціально – економічна), в результаті якої людина обіймає певну позицію,положення в структурі спільноти;
-   функціональна,яка обумовлює виконання людиною певних функцій, ролей;
-   нормативна,що визначає готовність людини діяти певним чином для досягнення власних цілей,узгоджених з цілями діяльності спільноти;
-   міжособистісна,що визначає ставлення до індивіда, оцінку його взаємодії з ним.
 
36. Теорії розвитку особистості( «дзеркального «я» Ч. Кулі і Дж. Міда, теорія соціалізації З. Фрейда«когнітивного розвитку» Ж. Паже, «морального розвитку» Мольберта та ін)
Груповий досвід, який засвоюєіндивід в процесі соціалізації є важливим чинником формування особистості.
Американський психолог і соціологЧ. Кулі на підставі численних досліджень стверджував, що формування концепціївласного Я – це тривалий, суперечливий процес, який не може відбуватися безучасті інших людей, тобто без соціального оточення. Кожна людина, як вважав Ч.Кулі, будує своє Я, базуючись на сприйняттях нею інших людей, з якими вонаспілкується. Це власне Я, яке розкривається через реакцію інших отримало назвудзеркального Чарльза Кулі. Дослідник визначив три стадії в побудовідзеркального Я: наше сприйняття того, як ми дивимося на інших; наше сприйняття їхньоїдумки з приводу того, як ми дивимось на інших; наші почуття, щодо цієї думки.
Як відображення у дзеркалі миотримуємо образ фізичного Я, так сприйняття реакції інших людей на власнуповедінку чи зовнішність створює образ соціального Я. Наприклад, коли винаближаєтесь до групи людей, які спілкуються між собою, і бачите, що вонишвидко з увічливим вибаченням розходяться. Якщо така реакція повторюєтьсядекілька разів, то очевидно, у вас виникає почуття, що з Вами не хочуть спілкуватисьі у Вас погана репутація. Соціальне дзеркало завжди перед нами, воно постійнозмінюється. Розвиваючись особистість стає більш вибагливою як у виборі групиіндивідів, які виконують роль соціального дзеркала, так і у процесі відборуобразів, що здійснюють на неї вплив. Людина завжди приділяє більше уваги думкамодним і менше уваги думкам інших, а погляди і реакцію деяких людей щодо своєїповедінки вона взагалі може ігнорувати.
Дж. Мід – відомий філософ,соціолог, соціальний психолог — розробив концепцію «узагальненого іншого», вякій роз’яснюється сутність процесу сприйняття індивідом інших людей. Цяконцепція певною мірою доповнює і розвиває теорію дзеркального Я. Відповідно доконцепції Міда «узагальнений інший» охоплює всезагальні цінності і стандартиповедінки групи, яка формує у членів цієї групи індивідуальний Я – образ.Індивід у процесі спілкування ніби стає на місце іншого індивіда і бачить себеіншою особистістю. Це усвідомлення «узагальненого іншого» розвивається черезпроцес «прийняття ролі» і «виконання ролі». Дж. Мід виділяє три стадії процесунавчання дитини виконанню дорослих ролей:
1) підготовча (1 – 3роки),під час якої дитина імітує поведінку дорослих без якого – небуть розуміння (дитинанаслідує читання газети, не вміючи читати);
2) ігрову (3 – 4 роки), колидіти починають розуміти поведінку тих, кого вони зображають, але виконання роліще не стійке;
3)завершальну (4 – 5років ібільше), коли рольова поведінка стабілізується, стає цілеспрямованою івиявляється здатність відчувати ролі інших. У процесі переходу від однієїстадії до іншої послідовно розвивається здатність розглядати власну поведінку увзаємозв’язку з іншими індивідами і відчувати на собі їхню реакцію. Завдякиусвідомленню інших ролей, а також почуттів і цінностей інших у свідомостіформується «узагальнений інший». Повторюючи прийняту роль «узагальненогоіншого», індивід формує свою власну концепцію Я.
Концепція особистості 3.Фрейда. Інший образ особистості виник під впливом ідей 3. Фрейда, щорассматривали людину як прагнучого до задоволення, а суспільство — як системузаборон, табу. Несвідомі (у першу чергу сексуальні) прагнення особистостіутворять її потенціал і основне джерело активності,
природній формі черезсоціальні нормативні обмеження людин змушений постійно шукати компроміс міжглибинним потягом і суспільно прийнятною формою його реалізації. Уся людськаісторія розглядається Фрейдом як історія наростаючого психозу.
Теорія соціалізації Е.Еріксона розглядаєпроцес соціалізації як подолання індивідом критичних ситуацій на життєвомушляху. Дослідник виділяє вісім стадій розвитку індивіда як послідовностіподолання специфічних життєвих криз, для яких характерне вирішення такихпроблем.
1) Довіри чи недовіри внемовлячому віці, перехід немовляти він стану не заспокоєності до станустриманості, заспокоєності в разі відлучення дорослого, який його опікує.
2)Автентичності, автономії чисорому, сумніву у віці 1 – 2х років – вихід дитини з-під надмірної опікибатьків, зокрема фізіологічного стану її організму, особливо роботи органівтравлення, що запобігає формуванню в ї свідомості почуття сорому, власноїнікчемності.
3)Ініціативи чи почуттяпровини у віці 3 – 5 років – ініціація допитливості, цікавості, активності,уникнення безініціативності під впливом надмірної опіки батьків.
4) Старанності чи недбалостіу молодшому шкільному віці – почуття впевненості у своїх силах і здібностях,усвідомлення своїх сил і можливостей у взаємодії із учителями, іншимидорослими, подолання рис недбалості й байдужості.
5)Становлення індивідуальності(ідентифікації)чи рольової дифузії (невизначеності у виборі ролей) у підлітково– юнацькому віці – пошук свого місця у житті (життєве самовизначення), вибірпрофесії (трудове, професійне самовизначення), пошук партнера в інтимній сфері.
6) інтимності чи самотності вмолоді роки – вибір партнера для шлюбу та створення сім’ї, пошук інтимнихстосунків і уникнення самотності.
7) Творчої продуктивності читворчої стагнації в середньому віці – реалізація творчого потенціалу,самореалізація особистості, уникнення стану стагнації.
8)Заспокоєння чи розпачу устарості — переживання стану власної гідності, значущості з огляду надосягнуте, чи розпачу і відчаю, зважаючи на невикористанні можливості,неефективність дій.
 
37. Сім’я і школа як агентисоціалізації
 
Агенти соціалізації — це люди та установи, діючісоціальні суб’єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесамнавчання, комунікації, прилучення до культур.
Першим у житті агентомсоціалізації людини є сім’я, де відбувається рання соціалізація. Результатибатьківського виховання у значній мірі визначають особистість, її подальшесуспільне життя. Соціалізація, що відбувається у дитинстві носить назвупервинної соціалізації.
Загальна освітня школазабезпечує всебічний розвиток людини (дитини) як особистості, її нахилів,здібностей, талантів, професійне самовизначення, формування загальнолюдськоїморалі, засвоєння суспільними, національно – культурними потребами, обсягузнань про природу, людину і суспільство, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.
Вища школа забезпечуєфундаментальну наукову та загальнокультурну, практичну підготовку, одержаннягромадянами спеціальності відповідно до покликання, інтересів, здібностей,підвищення їх кваліфікації, вдосконалення їх професійної підготовки,перепідготовку наукових і науково – педагогічних кадрів.
 
38.Вплив засобів масової інформації насоціалізацію людини
Ми не зможемо не помітититого факту, що сьогодні інформація стала чи не найважливішим чинником йогоіснування. Культура, як один з елементів суспільства і, водночас, один з тихмеханізмів, які зумовлюють його існування і подальший розвиток, і суспільство,як сукупність індивідів, що його створюють, сьогодні перебувають у тіснійзалежності і взаємодіють, головним чином, за допомогою засобів mass-media.Масова комунікація, як один з елементів культури, з’явилася порівняно недавно.Але за дуже короткий час вона набула такого поширення в усіх галузях людськогоіснування, що зараз практично неможливо уявити собі існування суспільства безінформації та джерел її розповсюдження.
 
39. Формування національноїсвідомості як проблема соціалізації
Кожне суспільство надає мажевсім своїм членам деякий особливий досвід, особливі культурні взірці, які іншісуспільства запропонувати не в змозі. На формування національної свідомостіособистості, як об’єкта суспільних відносин, впливають чинники фізичногооточення і загальні культурні взірці поведінки в певній соціальній групі,засвоєні в тій чи іншій мірі етносоціокультурні надбання певного народу. Середголовних чинників, які визначають процес формування особистості та їїнаціональної свідомості, — груповий та унікальний особистісний досвід, щоповною мірою виявляється у процесі соціалізації.
Одне із загальновизнанихвизначень соціалізації таке: «соціалізація» — процес засвоєння індивідом знань,досвіду, нормі цінностей, включених до системи соціальних зв’язків і відносин,необхідних для його становлення і життєдіяльності в даному суспільстві.
Тобто, формуваннянаціональної свідомості – тривалий процес, який починається перших років людини(дитина вчиться розмовляти національною мовою) і триває майже весь періоднавчання особистості до соціальної зрілості (або соціальної адаптованості).
 
4. Соціологія девіантноїповедінки
У наслідок різноманітнихпричин духовного, економічного, політичного характеру в суспільстві завжди єлюди з девіантною поведінкою – поведінкою, що відхиляється від прийнятиху суспільстві ціннісно – нормативних стандартів.
Девіантна поведінка
У широкому розумінні                                     Увузькому розумінні – всякі негативні відхилення
Будь – які дії, які невідповідають                    від соціальних норм
Соціальним нормам істереотипам                  Основні форми:
Даного суспільства                                  - злочинність;
Позитивна девіація:                                 — пияцтво іалкоголізм;
-   самопожертвування;                            - наркоманія;    
-   надпрацездатність;                    — проституція;
-   героїзм;                              - гомосексуалізм;       
Негативна девіація:                                  — аномія.   
-   тероризм;
-   крадіжки;
-   суїцид;
-   цинізм таін.
Соціальна поведінка – діїлюдини стосовно суспільства, інших людей, оточуючих речей і природи.
Соціальна норма – типовийзразок дії, еталон поведінки, що приписується індивіду, який діє в певнійситуації. Виходячи із власної системи цінностей та у межах соціальних норм, щоззовні регулюють поведінку людини, вона визначає спрямованість своїх дій, своюактивність.
Основні види девіантноїповедінки (за Р. Мертоном)
— конформізм – повнеприйняття цілей суспільства і способів їх досягнення;
— Інноваційна — людина визнаєцілі суспільства, але намагається реалізувати їх новими, нетрадиційнимизасобами (рекет, крадіжки, зловживання, тощо);
— Ритуалізм – людина невизнає суспільні цілі та цінності, однак дотримується певних «правил гри», дієу відповідності до суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей;
— ескейпізм (ретритизм) –відхід, втеча людини від соціальної дійсності, людиною не визнаються ні цілі,ні засоби їх досягнення (анархія, наркоманія, бродяжництво та ін).
41. Культурологічне поясненняпричин девіації
У динамічних процесахсучасності молоді дедалі складніше знайти своє місце. Виникає низка проблеммолоді, що стосується забезпечення її житлом, професіоналізації, дозвілля.Через відсутність чіткого соціального вибору держави становище її громадян, насам перед молоді, яка саме займає позицію самовизначення, ускладнюється.
Переважаюча орієнтаціяспоживання на матеріальний успіх як особливу переважаючу цінність породжуєпсихологію легкого, необтяженого працею успіху, споживацький стиль життяокремих груп людей, особливо молоді. Цьому сприяє тенденція денаціоналізаціїкультури на «західний» кшталт. Засилля продукції західної культури (ненайвищого ґатунку) з екранів телевізорів, комп’ютерів, впливає на нашихгромадян, зокрема молодь, дегуманізаційно, пропагуючи секс, насильство,споживацьку психологію.
Все вищесказане призводить доконфлікту життєвих поглядів особистості і реальним життям, що може статипричиною девіантної поведінки.
42. Типи девіантної поведінки
У наслідок різноманітнихпричин духовного, економічного, політичного характеру в суспільстві завжди єлюди з девіантною поведінкою – поведінкою, що відхиляється від прийнятиху суспільстві ціннісно – нормативних стандартів.
Девіантна поведінка
У широкому розумінні                  Увузькому розумінні – всякі негативні відхилення
Будь – які дії, які невідповідають                    від соціальних норм
Соціальним нормам істереотипам                  Основні форми:
Даного суспільства                                  - злочинність;
Позитивна девіація:                                 — пияцтво іалкоголізм;
-   самопожертвування;                            - наркоманія;    
-   надпрацездатність;                    — проституція;
-   героїзм;                              - гомосексуалізм;       
Негативна девіація:                                  — аномія.   
-   тероризм;
-   крадіжки;
-   суїцид;
-   цинізм таін.
Соціальна поведінка – діїлюдини стосовно суспільства, інших людей, оточуючих речей і природи.
Соціальна норма – типовийзразок дії, еталон поведінки, що приписується індивіду, який діє в певнійситуації. Виходячи із власної системи цінностей та у межах соціальних норм, щоззовні регулюють поведінку людини, вона визначає спрямованість своїх дій, своюактивність.
Основні види девіантноїповедінки (за Р. Мертоном)
— конформізм – повнеприйняття цілей суспільства і способів їх досягнення;
— Інноваційна — людина визнаєцілі суспільства, але намагається реалізувати їх новими, нетрадиційнимизасобами (рекет, крадіжки, зловживання, тощо);
— Ритуалізм – людина невизнає суспільні цілі та цінності, однак дотримується певних «правил гри», дієу відповідності до суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей;
— ескейпізм (ретритизм) –відхід, втеча людини від соціальної дійсності, людиною не визнаються ні цілі,ні засоби їх досягнення (анархія, наркоманія, бродяжництво та ін).
 
43. Соціальний контроль. Видисоціального контролю
Якщо статус визначає позиціюлюдини в суспільстві (учень, студент, мати, син та ін.), то соціальна роль –функція, яку виконує людина. Функції (рольові дії)в кожному суспільствівизначаються загальноприйнятими нормами і часто закріплюються в різнихдокументах (законах, правилах, інструкціях, статутах т т.д. )
Вимоги оточення щодовиконання певних соціальних ролей втілюються у конкретні соціальні норми.
Соціальні норми — сукупність зобов’язуючихпринципів, правил, еталонів, встановлених суспільством, соціальними спільнотамичи уповноваженими суб’єктами для регулювання соціальних відносин, діяльності іповедінки соціальних суб’єктів на всіх рівнях, у всіх сферах людськоїжиттєдіяльності.
Для забезпечення належноговиконання вимог створюється система соціальних санкцій позитивного інегативного характеру. Санкції існують тому, що далеко не всі члени суспільстваналежним чином виконують свої ролі. Головне призначення санкції — привести увідповідність до соціальної норми поведінку людини, застерегти її від порушень.
Санкція — засіб регулюванняспільнотою поведінки своїх членів, з метою стимулювання бажаної поведінки іприпинення небажаної, для забезпечення впорядкованості, внутрішньоїзгуртованості і безперервності суспільного життя. Санкції бувають: позитивні,негативні, з огляду на зміст суспільних вимог.
Позитивні санкції:
-   Формальніпозитивні санкції – публічне схвалення з боку влади, вручення почесної премії,грамоти, грошової нагороди, нагородження орденами, медалями, спорудженняпам’ятників тощо;
-   Неформальніпозитивні санкції – слава, шаноба, повага, визнання авторитету, схвалення збоку оточення, у засобах масової інформації.
Негативні санкції:
-   покаранняпередбачені законом (застереження, зауваження, штрафи, арешт, ув’язнення,позбавлення громадських прав, конфіскація майна, тощо);
-   Неформальнінегативні санкції – громадських осуд огуда, висловлення подиву, незадоволення,відмова подати руку, підтримувати товариські стосунки тощо).
З огляду на зміст суспільнихвимог санкції бувають: правові, етнічні, сатиричні, релігійні.
— правові санкції – системапередбачених законом покарань і заохочень за певні дії;
— етичні санкції – системазаохочень, доган, зауважень, які випливають із визнаних моральних принципів;
— сатиричні санкції – системанасмішок, глузувань, яких зазнають люди, що поводяться інакше ніж прийнято всуспільстві.
— релігійні санкції –нагороди і покарання передбачені системою догматів і вірувань будь-якої релігіїза їх додержання чи порушення.
 
44. Програма соціологічногодослідження
Підготовка до проведеннясоціологічного дослідження починається з розробки його програми і робочогоплану. Програма соціологічного дослідження є науковим документом, що міститьописання проблемної ситуації і соціальної проблеми, визначає мету, завдання,об’єкт, предмет, гіпотезу дослідження, логічний аналіз основних понять, щовживаються в дослідженні, методи і техніку здобуття соціологічної інформаціїтощо. В робочий план дослідження закладаються основні організаційні(процедурні) заходи, які треба здійснити при дослідженні за певноюпослідовністю і хронологією.
Під програмою конкретно-соціологічного дослідження розуміють документ, що вміщує методологічні та процедурніпередумови наукового пошуку. В ній викладаються основні завдання дослідження,методика та техніка збору та обробки соціологічної інформації.
Програма кдс складається здвох частин (розділів): методологічної та процедурної.Теоретико – методологічний розділ Процедурний розділ 1. Обґрунтування проблеми, визначення об’єкту та предмету дослідження. 1. Обґрунтування системи одиниць дослідження, побудова вибірки 2. визначення мети дослідження. 2. Обґрунтування методів збору первинної соціологічної інформації; розробка логічної структури інструментарію 3. Логічний аналіз основних понять дослідження (теоретична структура та факторна інтерпретація, операціоналізація) 3. розробка логічних схем обробки та аналізу інформації. 4. формування робочих гіпотез та постановка задач дослідження.
Елементи теоретико –методологічного розділу програми КДС :
-   Проблема– це реальна життєва задача, що містить соціальне протиріччя, яке вимагаєусунення, розв’язання;
-   Об’єкт –це частина об’єктивної реальності, на яку безпосередньо направлений процеспізнання (соціальний процес, сфера соціального життя, трудовий колектив, певнісуспільні відносини і т. д.);
-   Предметдослідження – ідеї, властивості, характеристики, притаманні даному об’єкту(наприклад: об’єкт – колектив, предмет соціально – психологічний кліматколективу), які потребують вивчення.
-   Метадослідження – те, заради чого проводиться дане дослідження;
-   Задачі –логічні етапи досягнення мети дослідження;
-   Логічнийаналіз понять – структурно – логічне впорядкування основних понять дослідження,яке включає:
1) теоретичнуінтерпретацію, що дає можливість з’ясувати зміст понять;
2) структурнуінтерпретацію, шляхом якої визначається сукупність елементів тих чи іншихпонять;
3) факторнуінтерпретацію, яка дає можливість з’ясувати систему зв’язків поняття іззовнішніми об’єктивними та внутрішніми суб’єктивними умовами, що впливають наосновну властивість об’єкту дослідження;
4) емпіричнуінтерпретацію (опереціоналізація), що дозволяє зафіксувати та замірятиемпірично якості та властивості об’єкту за допомогою сукупності об’єктивних тасуб’єктивних показників – індикаторів.
-   Гіпотеза — очікуваний результат дослідження, наукове припущення, що висувається дляпояснення фактів, явищ та процесів, пов’язаних з досліджуваним протиріччямреальної дійсності. У ході дослідження гіпотеза має бути або підтвердженою, абоспростованою. Гіпотеза з використанням понять, які попередньо булиінтерпретовані та операціоналізовані.
 
45. Вибірковий метод в соціології.Поняття репрезентативності
Особливе місце всоціологічному дослідженні відводиться вибірці. Це обумовлено тим, що об’єктдослідження часто нараховує тисячі, десятки або сотні тисяч людей. Тому припідготовці дослідження важливо так сформувати вибірку, щоб вона була і економічною,і презентативною, тобто вона має правильно відбивати всі характеристикигенеральної сукупності, із якої вона походить.
Репрезентативність забезпечується дизайномвибірки (стратегією і процедурами її формування) і розрахунком її мінімальногообсягу, який здатний забезпечити необхідну точність результатів.
В соціологічній практицізастосовуються такі способи вибірки:
Простий випадковий відбір передбачає, що всі елементигенеральної сукупності (об’єкту дослідження) одержують однакову ймовірністьпопадання у вибірку. При цьому береться до уваги, що:
-   генеральнасукупність є однорідною;
-   всі їїелементи є доступними в однаковій міні;
-   внаявності є повний список елементів, що становлять генеральну сукупність;
-   до цьогосписку застосовуються процедури випадкового вибору ( з використанням таблицьабо генераторів випадкових чисел);
багатоступеневий відбір застосовують стосовновеликих генеральних сукупностей із складною структурою. Для цього генеральнусукупність структурують, розбиваючи на кінцеве число сукупностей. Серед нихвибираються одиниці аналізу. Як правило на останній ступені одиниці одборуспівпадають з одиницями аналізу.
Систематичний відбір — відбір із списку з певним«кроком» (наприклад, через 10,20,..50 чоловік)
Стратифіковані вибірки застосовують до неодноріднихгенеральних сукупностей і в тих випадках, коли списки об’єктів легше одержатичастинами. У випадку стратифікованого випадкового відбору обсяг вибіркиділиться між стратами пропорційно їх чисельності, і потім із кожної стративибирається проста випадкова вибірка
В кластерному відборі в якості одиниць дослідженнявідбираються не окремі респонденти, а цілі групи або колективи. Кластернавибірка дає науково обґрунтовану соціологічну інформацію, якщо групимаксимально подібні за найважливішими ознаками ( наприклад за статтю, вікомвидом навчання і т. д. )
В цілеспрямованій вибірці найчастіше використовуютьсяметоди стихійної вибірки, основного масиву і квотної вибірки та ін. Методстихійної вибірки – це звичайне поштове опитування телеглядачів, читачів газет,журналів. Висновки такого дослідження можна розповсюджувати лише на опитанусукупність.
Метод основного масиву застосовується припроведенні пілотажного або розвідувального дослідження на великих генеральнихсукупностях, для яких немає сенсу проводити вибіркове дослідження. Вінпрактикується при задаванні якогось конкретного запитання. В подібних випадкахоптується до 60 – 70% респондентів, які опинились у відбірковій сукупності.
Метод квотної вибірки застосовується при вивченнігромадської думки. Ним користуються в тих випадках, коли до початку дослідженняє в наявності статистичні данні по контрольні ознаки (наприклад рівень освіти,кваліфікації тощо) елементів генеральної сукупності. Наявні данні про ту абоіншу контрольну ознаку виступають в якості квоти, а їх числові значення =-показників квоти. Респонденти за таким методом відбираються цілеспрямовано, іззбереженням показників квот. Число показників, данні про які відбираються вякості квот, не повинно перевищувати чотирьох, бо за більшим числом показниківвідбір респондентів стає затрудженим. Цей метод спеціалісти не рекомендуютьвикористовувати в дослідженнях соціальної структури, стратифікації,мобільності.
Метод доступної вибірки застосовується придослідженні генеральних сукупностей, які є досить складними для дослідженняіншими методами. Зазвичай це гіпотетичні генеральні сукупності — аудиторія ЗМІ(яка оптується безпосередньо за допомогою ЗМІ), споживачі певних товарів, членирелігійних конфесій і т. д.
Метод «снігового клубка»являє собою щось середнє між методом доступної вибірки і основного масиву. Вінзастосовується до мало чисельних гіпотетичних генеральних сукупностей(наприклад, експертів з якоїсь вузької проблеми. Кожного знайденого члена такоїсукупності питають, кого із своїх колег він знає.
 
46. Вимірювання в соціології.Види соціологічних шкал: номінальна, рангова, метрична (інтервальна)
 
Вимірюванням називаєтьсяпроцедура, здопомогою якої об’єкти вимірювання розглядаються як носії певних співвідношеньвідображуються в певну математичну систему з відповідними відношеннями міжелементами цієї системи.
Адекватне вимірюванняприпускає наявність загального уявлення про об’єкти, які спостерігаються, просторони, які вивчаються. Таке уявлення дасть можливість виділити співвідношенняпоміж об’єктами, які мають відображатись в певних співвідношеннях поміжелементами математичної системи, яка використовується.
Шкалою називають той алгоритм, здопомогою якого кожному об’єкту спостереження ставиться в певну відповідністьдеяке число. Числа, які приписуються об’єктам, називаються шкальним значеннямцих об’єктів.
Номінальні шкали – шкали, допустимимиперетвореннями яких є довільні, взаємо однозначні перетворення, тобтоперетворення, які зберігають співвідношення рівності і нерівності поміжчислами. (Взаємо однозначними називаються перетворення, з допомогою яких різнічисла переводяться в різні і одному і тому ж числу відповідає лише одне число.)
Метричним (інтервальним) шкалам відповідають позитивнілінійні перетворення, тобто такі перетворення для яких вірно збереженняспіввідношення рівності, нерівності і порядку поміж їх різницями. Метричнішкали отримують як в процесі вимірювання та моделювання при використанняпорядкової шкали, так і в співвідношенні рівностей (або різностей) інтервалівдля об’єктів, які вивчаються.
47. Опитування як методсоціологічного дослідження
Соціологічна практикавиробила цілий комплекс методів збору соціологічної інформації: опитування,інтерв’ю спостереження, експеримент, аналіз документів, експертна оцінка,тестування, ведення бесіди, тощо.
Серед розповсюджених методівопитування респондентів важливе місце займає метод опитування. Надзвичайнапопулярність цього методу пояснюється різноманітністю і якістю соціологічноїінформації, яку можна одержати за його допомогою. Даний метод засновується нависловлюваннях окремих осіб і проводиться з метою виявлення найтонших нюансів вдумках респондентів.
Вимоги до опитування
-   опитуванняне повинно тривати більше 30 – 40хвилин у зв’язку з тим, що респондент втомлюється,і останні запитання зазвичай залишаються без повноцінних відповідей, за цей часопрацьовується 25 – 30 запитань;
-   важливо,щоб інтерес до предмету опитування не спадав, а поступово підвищувався. Томубільш складні за змістом (і розумінням) запитання повинні йти слідом за більшпростими;
-   першепитання не повинно бути ні дискусійним, ні насторожливим. Хай краще воно буденейтральним;
-   важкізапитання доцільно вмістити в середині опитування, щоб респондент «включився» втему;
-   запитанняповинні бути ясними, чіткими і зрозумілими всім респондентам;
-   запитанняповинні відповідати всім вимогам: спочатку мова має йти про встановлення тогочи іншого факту, події, а потім вже про його оцінку.
48. Класифікація соціологічнихзапитань за змістом, формою та функціями
За предметним змістомзапитання поділяють на;
— Запитання про факти, задопомогою яких отримують інформацію про соціальні явища, про стан справ вколективі, про поведінку і дії самого респондента, його вік, стать, освіту,соціальне становище і т. д.;
— запитання про знання ,мета яких – з’ясувати, що знає і що може повідомити респондент. Як правило цезапитання, які мають за мету виявити рівень поінформованості респондента і йогознань в певній галузі. Такі запитання можуть містити завдання, експериментальніта ігрові ситуації;
— Запитання про думкуреспондента,вони мають на меті зафіксувати факти, побажання, очікування, плани на майбутнєі можуть торкатися будь – яких проблем і особистості самого респондента;
— Запитання про мотиви покликанівикликати суб’єктивне уявлення людини про мотиви своєї діяльності.
За своєю логічною природоюпитання класифікуються таким чином:
Основні запитання відповіді на які є основоюпобудови висновків про явища, що вивчаються;
Запитання фільтри ставляться для того, щобвідсіяти некомпетентних осіб при опитуванні з проблем дослідження або ж длятого, щоб виділити частину респондентів з всього масиву за мовною ознакою;
Контрольні запитання служать для перевіркистійкості, правдивості відповідей, визначення їх достовірності і щирості.
Запитання, які наводять на думку, допомога ять респонденту управильному осмисленню основного запитання, знайти правильну відповідь. Засвоєю психологічною функцією, яка визначає ставлення респондента до самогофакту опитування і до тих запитань, на які йому треба буде відповідати, останніділяться на:
Контактні запитання, які слугують встановленнюконтакту з респондентом. Їх мета створити інтерес до дослідження, надихнутивзяти в ньому участь. Як правило це перше, або одне із перших запитань, яке заформою повинно бути досить простим і торкатися самого респондента;
Буферні запитання починаються із загальноїформи «як ви думаєте?» — і далі йде опис нової проблеми. Мета цього видузапитань перевести увагу респондента з однієї проблеми на іншу;
Прямі запитання спрямовані на виявленняставлення респондента, щодо проблеми, яка вивчається, її оцінку з його власноїпозиції;
Опосередковані запитання дозволяють респонденту нібиприховати свою власну позицію і посилити критичний акцент своїх висловлювань.Респондент відповідає від імені групи, колективу, в безособовій формі. Такізапитання ставляться тоді, коли незручно ставити прямі запитання або єпересторога, що на них не буде одержана щира відповідь.
За характером відповідей напоставлене запитання останні розподіляються на такі види:
Відкриті запитання передбачають вільну формувідповідей;
Запитання закритого типу Ставиться конкретне запитанняі дається кілька варіантів відповідей. Респондент має вибрати один ззапропонованих відповідей;
Запитання напівзакритого типузасноване надодаванні до списку відповідей фрази: «вкажіть інші варіанти». Запитання даєможливість респонденту навести окрім запропонованих відповідей свій варіантвідповіді;
Запитання – меню дає можливість респондентубудь – яке поєднання варіантів відповідей;
Шкальні запитання — відповідь на це запитаннядається у вигляді шкали, в якій необхідно відмітити той чи інший показник;
Дихотомічні запитання загальні запитання, яківимагають відповіді «так» чи «ні». Наприклад, «Чи вірити Ви у гороскопи?».
49. Особливості анкетування яквиду опитування
Серед розповсюджених методівопитування респондентів важливе місце займає метод анкетного опитування. Данийметод засновується на висловлюваннях окремих осіб і проводиться з метою виявленнянайтонших нюансів в думках респондентів.
Формулювання запитань дляанкет вимагає не аби якої майстерності, адже існує велика різниця між науковимитермінами і буденною мовою людей, тому різні поняття можуть мати для простихлюдей і науковців не співпадаючі інтерпретації. Отже, якщо не враховуватиособливостей формулювання запитань в анкеті, то навіть при дотриманні всіхінших вимог методики анкетного опитування, можна отримати хибний результат. Впроцесі переведення дослідницьких (програмних) запитань в анкетні запитаннямета соціологічного дослідження стає все менш ясною. Вважається, чим кращійпроект анкети, тим менш ясною є тема дослідження для читача.
Анкета складається ізпреамбули (звернення до респондента), основної частини – блоку запитань до опитуваних,паспортички, в якій представлені відомості про опитуваних ( вік, стать, освіта,місце мешкання, соціальний стан та ін.)
Вимоги до анкети і анкетногоопитування
-   опитуванняне повинно тривати більше 30 – 40хвилин у зв’язку з тим, що респондентвтомлюється, і останні запитання зазвичай залишаються без повноціннихвідповідей, за цей час опрацьовується 25 – 30 запитань;
-   важливо,щоб інтерес до предмету опитування не спадав, а поступово підвищувався. Томубільш складні за змістом (і розумінням) запитання повинні йти слідом за більшпростими;
-   першепитання не повинно бути ні дискусійним, ні насторожливим. Хай краще воно буденейтральним;
-   важкізапитання доцільно вмістити в середині опитування, щоб респондент «включився» втему;
-   запитанняповинні бути ясними, чіткими і зрозумілими всім респондентам;
-   запитанняповинні відповідати всім вимогам: спочатку мова має йти про встановлення тогочи іншого факту, події, а потім вже про його оцінку.
За допомогою анкетногоопитування ми можемо зібрати основну масу соціологічної інформації, але щобвона була більш достовірною, можна поєднувати його з іншими методами:анкетування і спостереження, анкетування і вільне інтерв’ю.

5. особливості інтерв’ю яквиду опитування
Інтерв’ю це метод одержаннянеобхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв’юераз респондентом. Напрям бесіди визначається тією проблемою, яка цікавитьінтерв’юера і є предметом соціологічного дослідження.
Характер спілкування, ступіньконтакту, взаємодії, взаєморозуміння інтерв’юера і опитуваного багато в чомувизначають глибину, якість одержуваної інформації про той чи інший соціальнийфакт або явище. При проведенні інтерв’ю соціолог виходячи із ситуації іспостереження за поведінкою співрозмовника, може одержати ту інформацію, якунавряд чи одержав би при анкетному опитуванні. Інтерв’юеру відводиться ведучароль в ініціатора в організації і проведенні бесіди, в той час, як респондентвиступає в ролі веденого, в ролі джерела інформації. Дослідник запитує, респондентвідповідає, дослідник, оперуючи запитаннями, скеровує бесіду, респондент усвоїх відповідях дотримується його.
Сфера застосування інтерв’ю:
-   воно можебути використано на ранній стадії дослідження з метою уточнення загальноїпроблематики і формулювання дослідницьких гепотизи;
-   інтерв’ючасто використовується для розробки методики великих опитувань – досліджень;
-   воно можебути застосовано в якості основного методу одержання інформації при обмеженійабо малій вибірці;
-   інтерв’юзастосовують в якості додаткового методу отримання інформації разом занкетуванням, спостереженням та ін.;
-   воновикористовується в так званих контрольних дослідженнях для уточнення іперевірки даних, отриманих іншими методами.
На сам процес інтерв’ювпливають такі фактори:
-   Факторчасу (час має бути зручним для респондента);
-   Вік істать його учасників. Результати інтерв’ю краще, коли його учасники приблизноодного віку;
-   Статьінтерв’юера (вважається, що жінкам, інтерв’юерам вдається одержати більш щирівідповіді ніж чоловікам).
Успіх інтерв’ю багато в чомузалежить від підготовки інтерв’юерів.Вона передбачає:
— ознайомлення із загальнимипринципами вимірювання, роз’яснення ім. ролі і значення збору первинноїсоціологічної інформації;
— засвоєння інтерв’юерамиосновних принципів поведінки в процесі опитування;
— навчання їх техніціінтерв’ювання;
— надання їм можливостіпройти практику проведення інтерв’ю;
— набуття інтерв’юером вмінняретельно аналізувати і оцінювати процедуру інтерв’ю.
51. Спостереження як методсоціологічного дослідження
Соціологічне спостереження –планомірне, цілеспрямоване простежування за розвитком явищ, результати якого втій або іншій формі фіксуються дослідником і потім перевіряються.
Особливості застосуваннясоціологічного спостереження:
— воно зазвичайзастосовується в комплексі з іншими методами збору інформації, такими як аналіздокументів, опитування та ін.;
— його специфіка в порівнянніз іншими методами полягає в здатності давати багаті конкретними деталями, живі,безпосередні враження про об’єкт що досліджується, а не в спогадах іінтерпретації респондента;
— спостереження даєможливість одержати данні незалежно від вміння респондента описати словами своюповедінку, а також від того, чи бажає він взагалі щось говорити про своюповедінку.
Види спостережень за різнимикритеріями:
За умовами організації
— польове спостереження — спостереження, якездійснюється у реальній життєвій ситуації;
— лабораторнеспостереження – спостереження, умови якого створюються самим дослідником;
За місцезнаходженнямдослідника
— невключене спостереження – спостереження за якогодослідник перебуває поза процесом чи явищем котрі вивчає, тобто є зовнішнімспостерігачем;
- включне спостереження – спостереженняза якого дослідник тією чи іншою мірою безпосередньо включений у досліджуванийпроцес.
За тривалістю здійснення:
— систематичні – проводяться за здалегітьсуворо розробленим планом вивчення об’єкта протягом певного часу;
— несистематичні (короткочасові) проводяться іншими способами (за допомогою опитувань, документів тощо).
Розрізняють також відкритіспостереження, яке характеризується тим, що членам досліджуваної групивідомий факт спостереження за ними, від групи він не приховується, і спостереженняінкогніто, коли члени спостережної групи не підозрюють, що за ними ведетьсяспостереження.
 
52. Соціальний експеримент
Соціологічний експеримент — це спосіб одержання інформації щодо кількісних і якісних змін показниківдіяльності і поведінки соціального об’єкту внаслідок впливу на нього деякихкерованих і контрольованих чинників.
Етапи соціологічногоексперименту;
— збирання емпіричних даних;
— визначення вихідного станудосліджуваного об’єкту;
— виявлення тенденцій йогорозвитку;
— розробка теоретичнихконцепцій та умов експериментування;
— створення експериментальноїситуації;
— визначення та аналізпідсумків експерименту;
— запровадження висновківексперименту в життя.
Різновиди експерименту
За умовами проведення:
-   польові– колисоціальний об’єкт перебуває у природних умовах свого функціонування;
-   лабораторні– колиекспериментальна ситуація і сам об’єкт формуються штучно.
За специфікою завдання:
-   науково– дослідні – вході яких перевіряється гіпотеза, яка містить елементи наукового знання;
-   практичні– які маютьна меті запровадження корисної новизни в масових масштабах;
За специфікою зведеннягіпотези:
-   Паралельні– у якихіснують як експериментальна так і контрольна група, і доведення висунутихгіпотез здійснюється на основі порівняння стану двох об’єктів(експериментального і контрольного) в один і той же час;
-   Послідовні– у якихконтрольна група як самостійно існуючий, розташований поруч з експериментальноюгрупою об’єкт відсутня.
Соціальний експериментпроводиться за тією ж схемою, лише в більших масштабах (наприклад на рівнікраїни).
 
53. Аналіз документів як методсоціологічного дослідження
Найдавнішим і найпоширенішимметодом одержання соціологічної інформації є метод вивчення документів.
Під документом всоціології розуміють ті або інші джерела, які містять інформацію про соціальніфакти і явища суспільного життя, про ті або інші соціальні суб’єкти, щофункціонують в суспільстві.
Аналіз документів даєможливість побачити важливі сторони соціальної дійсності, допомагає виявитинорми і цінності, притаманні суспільству, одержати відомості, необхідні дляопису тих або інших соціальних структур і систем, простежити динаміку взаємодіїміж різними соціальними групами і окремими людьми.
За формою фіксації інформаціїдокументи діляться на:
-   письмовідокументи ( в них відомості приводяться у формі тексту);
-   статистичніданні (цифрова викладка інформації);
-   іконографічнадокументація (кіно – відео – фото документація, картини);
-   фонетичнідокументи (аудіо записи).
За статусом джерела документиділять на офіційні і на неофіційні.
З точки зору спонтанностіпояви документи ділять на:
— мимовільні (створенінезалежно від дослідника);
— задані (створені напрохання дослідника).
За ступенем опосередкованостівиділяютьпервинні і вторинні документи – одні створені на основібезпосереднього досвіду автора, інші — на базі узагальнення первиннихдокументів.
За критерієм авторствадокументи ділять на індивідуальні (створені одним автором) і колективні(створені декількома авторами, групою).
Методи аналізу документів
Традиційні: Формалізовані(контент –аналіз)
— Загальні (розуміння,інтуїція, осмислення);
— спеціальні (джерелознавчі,психологічні, юридичні методи).
В соціології найбільшпоширеними є традиційний (класичний) і формалізований (якісно –кількісний) метод аналізу документів.
Традиційний аналіз дає суб’єктивну( з точки зору дослідника) оцінку змісту документа.
Формалізований ( абокотент – аналіз) — це метод дослідження, якій застосовується в різнихгуманітарних науках. Суть цього методу зводиться до того, щоб знайти такіознаки, риси, властивості документа (наприклад частота вживання певнихтермінів), які з необхідністю віддзеркалювали б певні суттєві сторони змісту.Тоді зміст документу стає вимірюваним, доступним точним обчислювальнимопераціям.
Основні напрямки використанняконтент – аналізу:
-   виявленняі оцінка характеристик тексту як показників певних сторін об’єкту;
-   виявленняпричин, що обумовили появу повідомлення;
-   оцінкаефекту впливу повідомлення.
Умови, за яких використанняконтент – аналіз в КДС стає необхідним:
-   привимозі забезпечити високій ступінь точності і об’єктивності аналізу;
-   занаявності обширного за обсягом і несистематизованого матеріалу, колибезпосереднє використання останнього є затрудненим;
-   прироботі з відповідями на відкриті запитання анкет і глибоких інтерв’ю, якщо категоріїважливі для цілей дослідження, характеризуються певною частотою появи вдокументах, що вивчаються;
-   коливелике значення для досліджуваної проблеми має сама мова джерела інформації, щовивчається, його специфічна характеристика.